Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі

Дослідження радянського способу життя, постаті радянської людини та її світогляду після розпаду СРСР були досить поширеними в гуманітарних студіях посткомуністичного простору. У квітні 2016 року у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Відбувся ІІ Всеукраїнськи...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автори:	Бондаренко, Г., Полек, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2016
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Хроніка
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202190
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі / Г. Бондаренко, Т. Полек // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 102-108. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202190
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2021902025-03-06T01:00:45Z Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі The Sovietness Problem in Modern Scientific Discourse Бондаренко, Г. Полек, Т. Хроніка Дослідження радянського способу життя, постаті радянської людини та її світогляду після розпаду СРСР були досить поширеними в гуманітарних студіях посткомуністичного простору. У квітні 2016 року у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Відбувся ІІ Всеукраїнський науково-теоретичний семінар "Радянськість: спроба діагностики крізь призму повсякденності". Ініціаторам цього заходу вдалося об'єднати для відкритого діалогу експертів — істориків, соціологів, етнологів, антропологів, мистецтвознавців та слухачів — викладачів, краєзнавців, студентів, аспірантів. 2016 Article Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі / Г. Бондаренко, Т. Полек // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 102-108. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202190 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Хроніка Хроніка
spellingShingle	Хроніка Хроніка Бондаренко, Г. Полек, Т. Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі Народна творчість та етнологія
description	Дослідження радянського способу життя, постаті радянської людини та її світогляду після розпаду СРСР були досить поширеними в гуманітарних студіях посткомуністичного простору. У квітні 2016 року у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Відбувся ІІ Всеукраїнський науково-теоретичний семінар "Радянськість: спроба діагностики крізь призму повсякденності". Ініціаторам цього заходу вдалося об'єднати для відкритого діалогу експертів — істориків, соціологів, етнологів, антропологів, мистецтвознавців та слухачів — викладачів, краєзнавців, студентів, аспірантів.
format	Article
author	Бондаренко, Г. Полек, Т.
author_facet	Бондаренко, Г. Полек, Т.
author_sort	Бондаренко, Г.
title	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
title_short	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
title_full	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
title_fullStr	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
title_full_unstemmed	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
title_sort	проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Хроніка
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202190
citation_txt	Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі / Г. Бондаренко, Т. Полек // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 102-108. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT bondarenkog problemiradânsʹkostívsučasnomunaukovomudiskursí AT polekt problemiradânsʹkostívsučasnomunaukovomudiskursí AT bondarenkog thesovietnessprobleminmodernscientificdiscourse AT polekt thesovietnessprobleminmodernscientificdiscourse
first_indexed	2025-11-24T05:12:28Z
last_indexed	2025-11-24T05:12:28Z
_version_	1849647325522165760
fulltext	102 ПРОБЛЕМИ РАДЯНСЬКОСТІ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ Галина Бондаренко, Тіна Полек Дослідження радянського способу життя, постаті радянської людини (Homo sovieticus) та її світогляду після розпаду СРСР були до сить поширеними в гуманітарних студіях пост комуністичного простору. Зміщення наукових інтересів у площину соціальних проблем, на ціональнокультурного будівництва в неза лежних державах дещо зменшило інтерес до радянської тематики. Однак оскільки зміна соціальних проектів не призвела до стрімких змін у свідомості та громадянській позиції населення, то «радянське повсякдення пост радянського сьогодення» (формулювання Анд рія Заярнюка) потребує нових міждисцип лінарних досліджень, що базуються на нових наукових підходах. Необхідність вивчення механізмів збереження радянськості в сучас ному українському суспільстві значною мірою актуалізувалася у зв’язку з російською агре сією на Сході України. Однією з причин по ширення ідей «руского міра» серед населення Криму та Донбасу, окрім соціальноеконо мічних, цілеспрямованого утримання регіону в культурноінформаційному полі Росії екс перти вважають домінування тут менталь них установок радянсь кої людини. 25річний досвід соціологічних досліджень за проектом «Людина радянська», започаткованого Юрієм Левадою 1989 року, фіксує зростання при вабливості образу радянської людини по мірі віддалення його від реального часу в масовому уявленні росіян. Соціолог «Левадацентру» Наталя Зоркая в інтерв’ю студії «Ехо Моск ви» (16.03.2016) зауважила: «Кримська іс торія, вона оживила, так виявилось, найбільш архаїчні конструкції негативної консолідації, притаманної радянському часу, тоталітарній державі» (http://www.levada.ru/). В українській гуманітаристиці останнього десятиліття дослідження проблем радянсько го повсякдення репрезентують праці О. Коля струк, О. Мовчан, О. Стяжкіної, О. Рябчен ко, О. Удода, П. Кравченка, О. Годованської, О. Зарецького, А. Заярнюка, Л. Якубової. Проблемні питання радянського способу жит тя продовжують вивчати зарубіжні дослід ники. Інтерес до теми засвідчують численні нав чальні модулі в університетах (див.: https:// chnm.gmu.edu/1989/exhibits/everydaylife/ introduction 2007), монографії, присвячені різ ним аспектам радянської повсякденності: проб лемам дитинства (Kelly Catriona. Children’s World: Growing Up in Russia 1890–1991 (New Haven: Yale University Press, 2007)), ролі жі нок (Laura J. Olson, Svetlana Adonyeva. The Worlds of Russian Village Women: Tradition, Transgression, Compromise (Madison: University of Wisconsin Press, 2012)), а також нариси про окремі періоди радянської доби (N. Klumbyte, G. Sharafutdinova. Soviet Society in the Era of Late Socialism, 1964–1985 (Lexington Books, 2012)), святкову культуру (Malte Rolf Soviet Mass Festivals, 1917–1991 (Pitt Russian East European), The American Historical Review (2014) 119 (3): 1011–1012). Праці російських дослідників, присвя чені радянській повсякденності, стосуються насамперед Росії, зарубіжні студії так само базуються на російському матеріалі. Отже, дослідження українського виміру радянсь кості залишаються прерогативою вітчизня них дослідників, що вимагає координації та об’єднання наукових зусиль. Значимою подією, що засвідчує початок такої координації, можна вважати започат кування Всеукраїнського науковотеоретич ного семінару з циклу «Повсякдення: візії та смисли» у 2015 році. У квітні 2016 року у Він ницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського http://etnolog.org.ua 103 Хроніка (далі – ВДПУ) відбувся ІІ Всеукраїнський науковотеоретичний семінар «Радянськість: спроба діагностики крізь призму повсякден ності». Ініціаторам цього заходу (ВДПУ, Ін ститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Інститут історії України НАН Украї ни) вдалося об’єднати для відкритого діалогу експертів – істориків, соціологів, етнологів, антропологів, мистецтвознавців та слухачів – викладачів, краєзнавців, студентів, аспірантів. Серед пи тань, винесених на обговорення семінару, були проблеми радянської та пострадянської люди ни в сучасній гуманітаристиці, радянські пове дінкові стереотипи, прояв радянських ціннос тей у сучасних сценаріях життя, «радянський слід» у меморіальній культурі. Автор ідеї та керівник семінару Ольга Коляструк (м. Він ниця) розпочала його з доповіді «(Пост)ра- дянська повсякденність: між травмою та сподіванням», у якій пережитки радянськості в сучасному українському соціумі розглянула з позицій травми, ностальгії та сподівання. Для розуміння того, наскільки людина, яка живе в новій країні, свідома своєї позиції громадяни на, варто розглянути систему її горизонталь них та вертикальних зв’язків. Окреслюючи феномен радянської людини, О. Коляструк зазначила, що свідомо уникає терміна «совок» для його означення, оскільки він містить не гативні контамінації і може ображати почуття людей старшого віку. Якщо йти за результатами наукового проек ту Юрія Левади, як зауважила О. Коляструк, то радянська людина вирізняється такою якіс тю, як колективізм, котрий як риса делегова ний певним колективним інституціям. З цього постає здатність розчинятися в колективіст ському, ховатися за ним, не заявляючи про особисту позицію. Така людина, не маючи за радянської влади можливостей впливу на со ціум, не уявляє, що голосуючи зараз так, як всі, дозволяє системі існувати далі. Дослід ники наголошують, що для зміни цих засад потрібно, щоб трапилося щось надзвичайне. Такою незвичайною подією стала Революція гідності, коли молоде покоління зробило свій вибір – жити в демократичній Україні. На Майдані відбувся розлам у нашій повсякден ній практиці, почалося формування нової по всякденності. Замість системи субординації з’явилися нові способи організації, координації дій. Люди виявили готовність до горизонталь них зв’язків і особистої відповідальності. Розчарування наслідками революції при звело до тотальної недовіри до владних ін ституцій. Результати опитування громадської думки у 2015 році, здійснені фондом «Демо кратичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, за свідчують, що 70 % населення не довіряють державі і стільки само відсотків вважають, що за зміни в суспільстві відповідає держава. На думку О. Коляструк, це прояви патерналізму, до якого звикли за радянської влади. Одним з маркерів радянської людини дослідниця на зиває страх (бути покараним, звільненим з роботи за висловлювання своєї думки), який у нинішніх умовах став дисперсним. Існування подвійних стандартів, лицемірства на суспіль ному та особистому рівнях за радянської доби створювало можливості для маніпуляцій. Усі моделі відносин суспільства і влади – це та кож те, що залишилося нам від тих часів. Ра дянська історія розвивалася лінійно, мала по зитивнонаступальний характер, трагічні події в ній замовчувалися або оминалися. Нинішня героїзація національної історії часто справед лива, бо справжні герої були вилучені з неї і потребують повернення до історичної пам’яті народу, але водночас нездатність визнавати за собою помилки, хиби, злочини, що мали місце в ній, є продовженням радянських сценаріїв керованої, сконструйованої історії. Розглядаючи концепт ностальгії в контекс ті характеристик «Нomo sovieticus», доповідач ка зауважила, що притаманна їй ностальгія за минулим насправді є ностальгією за убезпе ченими життєвими практиками, часами своєї молодості, а не тугою за режимом. Якщо в сучасному немає стабільності, тоді звернення до минулого, що було кращим і спокійнішим, деякою мірою емоційно врівноважує людину. http://etnolog.org.ua 104 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016 Неабияке зацікавлення учасників семі нару викликала доповідь Олени Стяжкіної (м. Маріуполь) «Володарі часу: чому ра- дянське суспільство (не) завершується». Оскільки перша частина доповіді, виголо шеної на семінарі, була опублікована в № 4 журналу «Народна творчість та етнологія», зупинимося лише на тезах, що не ввійшли до статті. Володарями часу, на думку до слідниці, стало керівництво держави, пар тійні інституції, які, привласнивши минуле та ігноруючи теперішнє, спрямовували вісь суспільного руху виключно в майбутнє. На особливу увагу заслуговує формування сис теми нової святкової культури, яка конструю валася державою та була під її цілковитим контролем. Утілюючи сценарії перемоги більшовиків над стихіями (природними, сти хією протесту, вільного часу), нові свята та обряди спрямовували колективну енергію в бажаному ідеологічно витриманому напрям ку. Головним концептом радянської культу ри дозвілля стало його суспільно корисне, виховне значення. Соціальні блага у вигляді відпусток, надбавок, пенсій були частиною суспільної угоди, даром, що вимагав у від повідь лояльності мас. Радянська цивіліза ція була цивілізацією слів, лозунги, гасла окреслювали межі, за які не можна було переступати. Візуальними символами при власненого державою часу стали куранти, будильник. Годинник належав уже до предме тів розкоші. У радянському побуті, що ділив ся на періоди «до і після програми “Время”», без нього можна було легко обійтися. Можливість мати час для себе, вийти за рамки привласненого часу була в нечислен них представників влади, богеми, тих, хто мав якесь захоплення, хобі. Багато людей, не в змозі вийти з окреслених для них інши ми меж, не роздумуючи ходили на роботу, навіть коли за неї не платили, а час знову став персональною категорією. Інші сприй няли це як поштовх до життєвих змін, час став для них значущим. Для багатьох шлях до персонального володіння часом тільки починається. Питання «Чи це моє життя, чи хочу я так жити?» залишається актуальним і сьогодні. У доповіді Галини Бондаренко (м. Київ) «Радянські стандарти заможності та їх прояви в сучасній культурі споживання» було окреслено методологічні підходи, через які розглядали проблему достатку, заможності в радянський час. Польський соціолог Петр Штомпка пише про цивілізаційну некомпе тентність населення посткомуністичних країн, у ментальності якого патерналізм домінує над індивідуалізмом, фатум – над активною жит тєвою позицією, міфи – над реальністю. Фор мування таких життєвих засад у населення України відбулося в результаті більшовицької політики знищення соціально активних, осві чених, заможних його верств. На думку со ціолога Світлани Бойм, коли йдеться про осо бистість у радянські часи, то існувала постійна загроза «її бездомності, все особисте, приват не могло бути захоплене, приватизоване так само, як кімната в комуналці». За свідченням істориків, уже наприкінці 30х років минулого століття було сформовано чітко негативне став лення до багатих в українському селянському середовищі. Націоналізація приватної влас ності, розкуркулення, голодомори закріпили в колективній свідомості страх бути заможним, володіти значним майном чи коштами. Офі ційною ідеологією негативний, ворожий образ куркуля (багатія, глитая, буржуя, імперіаліста) протиставлявся оптимістичнопозитивному образу безкорисливого, незаможного праців ника (селянина, робітника, передовика праці, комуніста, будівника світлого майбутнього). Бути багатим було непрестижно, заможні люди приховували свої статки, звичним для багатьох стало прибіднятися. Стратегія ви живання, самообмеження на довгі десятиліття стала культурою радянського повсякдення. Радянські стандарти заможності допові дачка розглядала на матеріалі 70–90х років ХХ ст. Саме за цим «брєжнєвським часом» як періодом відносної економічної та політич ної стабільності ностальгують люди старшого http://etnolog.org.ua 105 Хроніка віку. Підвищення добробуту населення, мож ливість мати заощадження створили попит на товари, що тоді не належали до групи товарів першої необхідності (килими, імпортний одяг та меблі, побутова техніка, автомобіль, окре мі категорії продуктів). В умовах тотального дефіциту високо цінувалася можливість діс тати товар, який засвідчував би заможність, статусність його власника. Такими статус ними речами в різних верств населення були пижикова шапка, фінський костюм, портфель «дипломат», дублянки, югославські меблі, джинси, яскравий поліетиленовий пакет. Мо нетизація влади, доступ до благ реалізувалися через можливість володіти дефіцитним това ром. Існували спецрозподільники при магази нах, спеціальні ательє пошиву одягу та взуття, якими користувалася партійна номенклатура. Можна вести мову про певний зв’язок ра дянських стандартів заможності з етнокуль турними стереотипами українців, особливо це стосується сільського населення. Значну увагу традиційно приділяли статусу житла, використанню нових будівельних матеріа лів під час його будівництва. Що стосується інтер’єру, то подекуди ще й досі зберігається поділ житла на гостьову зону – парадну кім нату з найпрестижнішими елементами декору, умеблюванням та зону для себе. Ідеальний стандарт заможного городянина, утілений у тріаді квартира – дача – машина, і досі для багатьох залишається таким. Одним з марке рів достатку вважався значний запас продук тів харчування, особливо жирів. За даними Держкомстату (2015), 52 % заощаджень на селення витрачає на продукти харчування. Особливістю споживання радянської людини було відкладання індивідуального користу вання благами на майбутнє: куплені з вели кими труднощами автомобілі більше стояли в гаражі, ніж на них їздили, дорогі речі одягали лише «на вихід», гроші на ощадкнижку скла дали для дітей та онуків, на поховання. Зарубіжні соціологи пишуть про те, що стратегія самообмеження в споживанні зав жди компенсується його надмірністю. Зник нення товарного дефіциту за часів державної незалежності України призвело до гіпертро фованих форм привласнення речей, предметів, послуг, недоступних раніше. І якщо широкі верстви населення в цьому привласненні обме жені фінансово, тому купують значну кількість непотрібних дешевих товарів, то можновладці реалізують свій ідеал про заможне життя в будівництві палаців, купівлі яхт, автомобілів, коштовностей. Поширені раніше спеціальні послуги замінили так звані елітні послуги та товари. Візуальним символом надмірної роз коші в повсякденні представників влади стали маєтності колишнього генерального прокуро ра. У ЗМІ з’явився навіть термін «Пшонка style», яким тепер позначають коштовні речі та предмети, позбавлені художньоестетичної вартості. Найбільш недоступними для насе лення сьогодні залишаються медичні послуги, здобування професійних знань. Лише 2 % до ходів українських громадян сьогодні витрача ються на дозвілля. Соціологічні опитування фіксують негативне ставлення до багатих лю дей одночасно з бажанням розбагатіти само му. Це протиріччя, так само, як і багато інших аспектів сучасного споживання, продовжують сценарії радянської повсякденності. У доповіді «Візуальний слід радянського повсякдення: методологія аналізу» Володи мира Тарасова (м. Харків) йшлося про мето дику дослідження візуальних джерел та необ хідність змін у ставленні дослідників до них. Вивчення візуальних джерел потребує певного алгоритму й технічного оснащення. Більшість дослідників аналізують свої інтерпретації ві зуального джерела, а не його візуальність, убачають своє завдання в тому, щоб перевести певне зображення в звичні їм текстові рамки. Існує три класичні дослідницькі напрями ро боти з текстами: формальний, аналітичний, інтерпретаційний. Візуальне джерело, примі ром, плакат, насамперед потребує його спогля дання, певних рефлексій, для його розуміння важливі знання і про особу митця, і про куль турноісторичний контекст, у якому він творив. Як приклад, автор запропонував розглянути http://etnolog.org.ua 106 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016 польські плакати комуністичної доби, зокрема дві афіші вистави «Лебедине озеро», викона ні в різних стилях. Інтерпретація смислів цих зображень буде відмінною з боку мистецтво знавця та культуролога, другому вже потрібні додаткові дані. Візуальна репрезентація сама по собі є джерелом, що віддзеркалює не лише творчі інтенції автора, але й елементи повсяк денності, які за бажання можуть бутим роз шифровані. Другий день семінару розпочався з до повіді Олександра Андрощука (м. Київ) «Пост радянські репрезентації радянсько- го: “близьке минуле” на сторінках по- пулярних періодичних видань України (1991–2015)». Автор простежив динаміку періодичних видань за останні 20 років не залежності, акцентуючи увагу на тому, яким постає українське минуле на їхніх сторінках. Попри передбачуване зниження кількос ті читачів друкованої періодики, порівняно з 1990ми роками, наразі їхня кількість зали шається досить значною для того, щоб чинити вплив на інформаційний простір країни. Так, за даними опитування 2015 року, 68 % україн ців регулярно читають газети. Відповідно ака демічному знанню доводиться дедалі більше протистояти в конкурентній боротьбі за чита ча з популярними періодичними виданнями. Проаналізувавши історичний контент у най більших загальноукраїнських ЗМІ, О. Ан дрощук звернув увагу на те, що історичні свід чення в них представлені досить неоднорідно. Одні газети послідовно презентують минуле окремими рубриками, запрошують для цієї роботи фахових істориків (наприклад, проект «Україна Incognita» від газети «День»), інші – вдаються до спорадичних дописів, пов’язаних з окремими історичними «героями». Украй не однозначна ситуація склалася з відображенням у періодиці історії повсякденності. На думку О. Андрощука, це пов’язано з трьома основ ними чинниками – політикою, комерцією і ностальгією населення. Зі зрозумілих причин на початку 1990х років радянській тематиці відводилося мало місця в просторі періодичних публікацій, адже після розпаду СРСР про йшло небагато часу, і комуністичне минуле ще не зовсім усвідомлювалось як минуле. Аналіз ЗМІ показав, що така тематика не була пред ставлена спеціальними публікаціями, а лише фрагментарно простежувалася в матеріалах, пов’язаних з мемуарами, щоденниками чи спога дами, присвяченими певним історичним періо дам. Моніторинг найпопулярніших україн ських тижневиків так само виразно демонструє ре трансляцію підходів радянської історіографії у тлумаченні певних історичних подій і явищ, тобто відображення історії в періодиці є час тиною пострадянського повсякдення. У доповіді Марини Гримич (м. Київ) «Анатомія “шароварщини”» аналізувалися витоки «шароварної» культури. На її думку, в офіційному науковому дискурсі радянсько го періоду було представлено лише дві форми культури – соцреалізм та буржуазну культу ру, за якими закріплювалися чіткі ідеологічні конотації. Натомість сучасна культура існує та аналізується в усій різноманітності своїх про явів і буває «високою» (елітарною), масовою, популярною, гламурною, мінімалістською, культурою повсякдення, контркультурою, може набувати форми кічу, авангарду тощо. Відповідно «шароварщина» є одним із числен них виявів сучасного культурного розмаїття. Певною мірою це обгортка, у яку загортають різноманітний продукт, це культура низької якості, але водночас це один з наймасовіших у нашій країні культурних трендів. Причина та кого приголомшливого успіху криється в тому, що для українців «шароварщина» стала однією з найпоширеніших форм репрезентації своєї етнічної ідентичності, і чимало людей сьогод ні саме так уявляють собі «українськість», яка пригнічувалася в радянський час. Утім, за формою «шароварщина» – це, власне, про довження радянського культурного проекту. Однак чи є вона такою за своєю суттю? На разі існує чимало спроб осмислення «шаровар щини». Її розуміють як декоративну культуру, яка «базується на псевдоавтентиці, вкладена в радянські рамки, визнана як культура села http://etnolog.org.ua 107 Хроніка і запечатана надійною виконавською музосві тою» («Галицький кореспондент»), або ж як декоративну культуру, яка базується на псевдо (або уявній) автентиці, що уявляється як куль тура села. Письменник Юрко Іздрик наголо шує, що «шароварщина» «є радше культурним кодом, ідентифікаційним кодом. У цьому сенсі вона нічим не відрізняється від подібних кодів інших народів – “циганщини”, “рускіх мат рьошокікриводки”, “аргентинського танго”, “французьких шансоньє”, “латиноських кохан ців” тощо». Можна вважати «шароварщину» міським культурним продуктом, що регламен тується комерційною вигодою. Утім, схожі яви ща існували на території України ще в ХІХ – на початку ХХ ст. – це кіч, лубок, міський жорстокий романс (як жанр фольклору), а та кож наївна література. Отже, «шароварщина» виникла тоді, коли стало зрозуміло, що народ на (етнічна) культура може стати комерційно успішною і що в автентичному вигляді «про дати» її дуже важко, а також коли відбулося винайдення оптимальної спрощеної форми для її представлення в міському/міщанському се редовищі. Здійснивши «розтин» «шаровар щини», можна виокремити основні особливос ті її «анатомії». Першою ознакою є «імітація традиційної культури», адже «шароварщина» зав жди спрощена, невправна, стереотипна та декоративна. Однак подібні речі мають місце не лише в Україні, варто згадати хоча б представ лення культури північноамериканських індіан ців та наші стереотипи, які сформувалися під впливом такої репрезентації. Другою ознакою «шароварщини» є «фестивальність» з комер ційним ухилом, тобто проведення культурних практик у форматі концертів, народних гулянь, звітів народної творчості, характерних їжею, видовищами, сувенірами тощо. Такий прояв «шароварщини» трапляється не лише в пост радянському просторі, а й у США, Канаді, Мексиці тощо. До того ж формат «багатства» під час фестивалю нерідко виразно контрастує з бідністю реального повсякдення. Третьою ознакою «шароварщини» є її ситуативність. Однин і той самий предмет або явище етніч ної культури можуть бути і не бути «шаровар ними», залежно від контексту, у якому вони розміщені. Четвертою ознакою є впадання в крайнощі – демонстрація полярних репрезен тацій етнічного, наприклад, неприродно сен тиментальної та сором’язливої поведінки або ж відверто тілесного і безсоромного. Отже, попри те що «шароварна» культура не є сільською за походженням, її споживачем нерідко стає село. «Шароварщина» схильна до крайнощів і є імітацією сільської культури – спрощеною, невправною, стереотипною та де коративною. Завершальним виступом семінару стала доповідь Наталки Жмуд (м. Вінниця) з теми «Радянські світоглядно-поведінкові прак- тики в сучасному житті мешканців Поділля та Донбасу: взаємний дискурс». Дослідни ця презентувала результати польового дослі дження, проведеного серед тимчасово пере міщених осіб і корінних жителів Вінницької та Хмельницької областей у межах студентської етнографічної практики студентами та викла дачами ВДПУ 2015 року. Метою роботи стало вивчення проявів радянськості у світоглядно поведінкових практиках мешканців Східного Поділля і Донбасу, а також виявлення соціо культурних ідентичностей та рівня взаємодії «свого – чужого – іншого». Було опитано 156 респондентів, переважно віком 18–45 років. У процесі роботи виникло чимало труднощів, пов’язаних зі збором (орга нізація рекрутингу респондентів і «наратив них» інтерв’ю) та аналізом інформації (існу вання універсальних маркерів радянськості як таких; сприйняття особистісних характерис тик як маркерів; виявлення «закритих»/ «при хованих» маркерів). Після аналізу емпіричної інформації ро бочій групі вдалося дійти певних попередніх висновків щодо цієї теми. Так, що стосується власної ідентичності, близько 55 % опитаних уважають себе громадянами України, близь ко 25 % схиляються до локальної ідентич ності (співвіднесення з населеним пунктом – селом/містом), близько 15 % уважають себе http://etnolog.org.ua 108 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016 європейцями, по 2 % мають регіональну і ре лігійну (конфесійну) ідентичності. Цікавими виявилися результати опиту вання мешканців Поділля щодо комунікації з переселенцями. З тих, хто мав безпосеред ні контакти з мешканцями Сходу (80 % рес пондентів), 67 % відзначили свої позитивні враження, 25 % – різні, 8 % – негативні. Натомість ті, хто мав опосередковані контак ти з переселенцями (20 % опитаних), у своїх відповідях продемонстрували дзеркальну си туацію – 53 % зауважили негативний досвід, 35 % – різний і 12 % – позитивний. Симпто матично, що опитування переселенців показа ло аналогічні результати про досвід комуніка ції з подолянами. Що ж до рівня взаємодії «свого – чужого – іншого», то результати опитування суттєво не відрізнялися – близько 50 % мешканців обох регіонів вважають один одного «своїми» («та кими ж»), близько 10 % – «чужими», близько 40 % – «іншими». Ця «інакшість» виявляєть ся у трьох основних аспектах: менталітеті регіо ну (аграрний/промисловий), мові, радянськості. Ментальними відмінностями респонденти (особливо переселенці зі Сходу) відзначили темп життя, культуру спілкування та способи організації дозвілля. Важливо, що розмежу вальними мовними маркерами переселенці назвали не російсько чи україномовність, а місцевий діалект, наголос, темп мовлення, колоритність мови та акцент. Очікувано найскладнішою була робота з виявлення площин та маркерів радянськос ті. Майже всі опитані з обох сторін «більш радянськими» назвали мешканців Сходу, а основною причиною цього – територіальну близькість з Росією та віддаленість від Євро пи. Маркером радянськості відзначено топоні міку та символіку (близько 100 % опитаних). Іншим «видимим» відмінним критерієм стала святковообрядова культура, зокрема майже невідоме для мешканців Донбасу святкування у Вінниці Днів Європи. Принциповим марке ром став вищий рівень релігійності в подолян (частота відвідування богослужінь та урочис тіше ставлення до них). Додатковими озна ками називалися знання української, особли во сучасної культурної продукції, готовність до суспільних змін (на це вказала половина опитаних). Останнім маркером респонденти назвали російську мову (8 %). Попередні ви сновки польових студій засвідчили перспек тивність окресленої теми як у науковому, так і суспільному дискурсах. Семінар підтвердив необхідність та акту альність подальших досліджень проблем ра дянськості, її проявів у сучасному українсь кому соціумі. Організатори запрошують науковців до участі в семінарі наступного року. http://etnolog.org.ua

Проблеми радянськості в сучасному науковому дискурсі

Репозитарії

Схожі ресурси