Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування

Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування

У статті проаналізовано використання традиційного обрядового печива, простежено трансформації обдарування й частування випічкою гостей, репрезентовано нові тенденції та форми весільного почастунку....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2016
1. Verfasser: Бех, К.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2016
Schriftenreihe:Народна творчість та етнологія
Schlagworte:
Трибуна молодого дослідника
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202192
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування / К. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 90-95. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202192
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2021922025-03-06T01:08:13Z Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування Nuptial Pastry: Traditional Presentations and New Practices of Regale Бех, К. Трибуна молодого дослідника У статті проаналізовано використання традиційного обрядового печива, простежено трансформації обдарування й частування випічкою гостей, репрезентовано нові тенденції та форми весільного почастунку. В статье проанализировано употребление традиционного обрядового печенья, прослежены трансформации одаривания и потчевания выпечкой гостей, представлены новые тенденции и формы свадебного угощения. The article analyses the usage of traditional ritual pastry and retraces the transformations of gift-presenting and regaling guests with those baked goods; it also submits new trends and forms of bridal entertainment. 2016 Article Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування / К. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 90-95. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202192 392.51+392.8 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
spellingShingle Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
Бех, К.
Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
Народна творчість та етнологія
description У статті проаналізовано використання традиційного обрядового печива, простежено трансформації обдарування й частування випічкою гостей, репрезентовано нові тенденції та форми весільного почастунку.
format Article
author Бех, К.
author_facet Бех, К.
author_sort Бех, К.
title Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
title_short Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
title_full Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
title_fullStr Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
title_full_unstemmed Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
title_sort весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2016
topic_facet Трибуна молодого дослідника
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202192
citation_txt Весільне печиво: традиційне обдарування та нові практики частування / К. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 90-95. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT behk vesílʹnepečivotradicíjneobdaruvannâtanovípraktikičastuvannâ
AT behk nuptialpastrytraditionalpresentationsandnewpracticesofregale
first_indexed 2025-11-26T23:59:00Z
last_indexed 2025-11-26T23:59:00Z
_version_ 1849899399672496128
fulltext 90 ВЕСІЛЬНЕ ПЕЧИВО: ТРАДИЦІЙНЕ ОБДАРУВАННЯ ТА НОВІ ПРАКТИКИ ЧАСТУВАННЯ Катерина Бех УДК 392.51+392.8 У статті проаналізовано використання традиційного обрядового печива, простежено трансформації обдарування  й частування випічкою гостей, репрезентовано нові тенденції та форми весільного почастунку. Ключові слова: весілля, обрядове печиво, весільний торт, бонбоньєрки. В статье проанализировано употребление традиционного обрядового печенья, прослежены трансформации ода­ ривания и потчевания выпечкой гостей, представлены новые тенденции и формы свадебного угощения. Ключевые слова: свадьба, обрядовое печенье, свадебный торт, бонбоньерки. The article analyses the usage of traditional ritual pastry and retraces the transformations of gift­presenting and regaling  guests with those baked goods; it also submits new trends and forms of bridal entertainment. Keywords: nuptials, ritual pastry, wedding cake, bonbonnieres. Сьогодні інтеграційні процеси охоплюють   усі  сфери  суспільства.  На  межі  століть  ін­ тенсивні  зміни  відбуваються  також  в  етно­ культурі  українців.  Значних  трансформацій  зазнали  структурно­змістові  компоненти  традиційного  весілля.  Нових  особливостей  набуває  побутування  весільного  обрядового  хліба та печива.  Про зміни в уживанні весільної випічки та  пов’язаних  із  нею  дійств  зауважили  в  моно­ графічних дослідженнях Н. Здоровега, В. Бо­ рисенко,  регіональні  особливості  висвітлили  Н. Несен, Н. Петрова, М. Пилипак, С. Ма­ ховська.  Повсюдно в Україні на всіх етапах весілля  було  поширене  використання  обрядового  хлі­ ба, водночас різновиди та форми випічки мали  певні регіональні відмінності. В. Борисенко за  функціональним  призначенням  умовно  виді­ ляє такі: 1) хліб для сватання, який символізує  згоду чи відмову від шлюбу; 2) печиво, яке го­ тують для запрошення гостей і обдаровування  коровайниць;  3)  хліб  для  благословення,  ві­ тання  молодих;  4)  коровай  для  обдарування  родини наречених і його різновид – для дру­ жок  молодої;  5)  хліб  для  обміну  між  сім’ями  молодих,  що  символізує  поєднання  двох  ро­ дин,  і його різновид – хліб для викупу наре­ ченої;  6)  весільне  печиво,  яке  призначається  тільки для батьків молодих; 7) хліб для освя­ чення ложа молодих [3, с. 46]. На традиційному весіллі головним обрядо­ вим хлібом був коровай. Із цим хлібним виро­ бом як з одним з основних атрибутів викону­ вали  низку  обрядових  дій,  пов’язаних  із  його  приготуванням,  прикрашанням  та  викорис­ танням під час шлюбного свята. Випікання ко­ роваю  регламентувалося  певними  правилами,  ігнорування яких могло вплинути на долю мо­ лодих. Увагу приділяли також декоративному  оздобленню виробу, адже кожен елемент при­ краси мав символічне значенням. Найпошире­ нішими оздобами були виліплені з тіста фігури  (квіти,  птахи). Як прикраси використовували  живі рослини – калину, барвінок, колоски та  хвойне гілля. Додатково прикрашали паперо­ вими квітами, фольгою, пір’ям [9, с. 65].  Найурочистішим  етапом  у  системі  тради­ ційного коровайного обряду був його розподіл  між присутніми, який здійснювали наприкінці  основної частини весілля. Зауважимо, що під  час обдарування короваєм у силу вступав за­ кон «дарунок – віддарунок» [1, с. 97]. Кожен  запрошений на весілля приносив із собою хлі­ бину й подарунок або гроші, натомість молоді  частували гостей короваєм.  У другій половині ХХ ст. під час упрова­ дження  радянської  обрядовості  традиційний  http://etnolog.org.ua 91 Трибуна молодого дослідника коровайний обряд залишився одним з найстій­ кіших  до  змін.  Здебільшого  основні  особли­ вості традиційного випікання й уживання ко­ роваю побутували серед сільського населення.  У міському середовищі, де активно провадила­ ся радянська обрядовість, традиційні обрядо­ дії, пов’язані з ним, виходили з ужитку, нато­ мість коровай переважно використовували як  елемент  інтер’єру  реєстраційної  зали.  Зокре­ ма,  таке  використання  короваю  прописували  і  в  офіційних  рекомендаціях  щодо  оформлен­ ня  інтер’єрів,  вважали  традиційним у  системі  радянської  обрядовості  та  святковості:  «Ста­ ло традиційним прикрашати стіл короваєм на  вишитому рушникові» [13, с. 45]. Зауважимо,  що  випадки  використання  короваю  під  час   реєстрації  шлюбу  найчастіше  спостерігалися  серед жителів міст, які були вихідцями із села.  Також  саме  ці  представники  населення  міста  наприкінці весільної гостини здійснювали об­ ряд розподілу короваю. Автори розвідки про  весільну  гостину  в  місті  зауважили,  що  роз­ поділ  весільного  короваю  успішно  практику­ вали у святкових залах Вінниці, Сімферополя,  Жито мира та інших міст [4, с. 29].  Часткове відновлення традиції використан­ ня короваю на міському весіллі спостерігалося  в  1980­х  роках,  зокрема,  збільшилася  кіль­ кість замовлень традиційних виробів у пекар­ нях. Про це  явище  зауважила  В. Борисенко:  «На відміну від 40–60 років, коли коровай на  міському  весіллі  часто  заміняли  торт,  тістеч­ ка,  нині  популярність  традиційного  атрибута  надзвичайно зросла. Коровай випікають у до­ машніх умовах, замовляють у кафе­кондитер­ ських, у родичів на селі» [5, с. 43]. На межі століть на українському весіллі ко­ ровай продовжував побутувати як у селі, так і  в місті. Здебільшого кількість короваїв варію­ валася  відповідно  до  кількості  гостей  та  фі­ нансових  можливостей.  У  цей  час  традиційні  обрядодії, пов’язані з короваєм, зазнали деяких  трансформацій,  а  також  виникли  нові  звичаї  щодо  його  використання.  Зокрема,  наречені  почали частувати короваєм один одного перед  входом  до  бенкетної  зали  (кафе,  ресторану).  Відбувається це так: батьки після вінчання чи  реєстрації  зустрічають  молоде  подружжя,  ві­ тають  і благословляють короваєм або хлібом­ сіллю, наречені від цього короваю відламують  (або відкушують) шматочок, умочають його в  сіль  і  частують  один  одного.  Вважається,  що  так вони вперше і востаннє «солять» один од­ ному  в  подружньому  житті.  Усі  присутні  при  цьому  закликають  молодих  чим  більше  насо­ лити, щоб потім жити в мирі та злагоді. Зви­ чаю взаємного частування надають символіч­ ного значення – від цього моменту подружжя  буде  споживати  спільний  хліб,  а  відтак  у  них   усе стає спільним [15]. У народі поширена прик­ мета: хто відламав більший шматок, той буде в  сім’ї головувати. Серед населення Карпатсько­ го регіону, Полісся, деяких місцевостей Захід­ ного Поділля відомий варіант звичаю, коли за­ мість солі використовують мед, що, як зауважує   У.  Мовна,  вважається  універсальним  симво­ лом  солодкості  з  цілим  «віялом»  позитивних  конотацій, пов’язаних зі здоров’ям, багатством,  щасливим сімейним життям [14, с. 779].  Основні дії, пов’язані з розподілом короваю  та обдаруванням, на початку ХХІ ст. здебіль­ шого  відбувалися  наприкінці  весільного  дня  (у місті) чи на другий день (у селі). Поділ на  частини переважно був традиційний: середина  (квітка чи голуби) – нареченим, «підошва» –  музичному колективу, решта – гостям. На по­ чатку  ХХІ  ст.  відомі  випадки,  коли  коровай  роздають під час вітання молодих на початку  весілля, перед застіллям.  Особливого  значення  надавали  печиву,  що  призначалося  для  обдарування  родичів  молодих  та  учасників  обрядів.  На  сватання  обов’язково  приходили  з  хлібом,  який  після  отримання згоди на шлюб розділяли та з’їдали  всі  присутні.  Зазвичай  на  весілля  запрошу­ вали шишками, залишаючи по одній у кожній  хаті. У деяких регіонах молода ходила запро­ шувати  з  калачами  (Волинь,  Поділля).  Хліб  або  калач  наречені  залишали  в  церкві,  коли  домовлялися про вінчання. Важливим під час  весілля є батьківське благословення з хлібом:  «Молоді б’ють перед батьками по три покло­ http://etnolog.org.ua 92 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016 ни,  а  тоді батьки дарують  їм хліб,  складений  з двох буханців, з’єднаних докупи» [6, с. 70].  У  деяких  регіонах  (Південь,  Слобожанщи­ на)  гостям  призначалися  прикраси  з  дивня   [6,  с. 70].  Із вищезазначеного можемо заува­ жити,  що  при  такому  обміні  чи  обдаруванні  весільному  печиву  надавали  правової  санкції  на укладання шлюбу.  Для  обдарування  випікали  також  лежень,  «чоботи», «барило», «борону», «курінь» та ка­ лачі різної форми, залежно від регіону. Лежень  молоді везли новій родині: молодий – тещі, мо­ лода  –  свекрусі.  Ділили  його  на  другий  день  весілля, а доти він лежав на столі перед нарече­ ними [16, с. 107]. У домі молодого випікали для  матері  молодої  «чоботи»,  «праник»  або  «гре­ бінь» – «на хазяйство», «барило» випікали для  хрещених батьків, «борону» привозив нарече­ ний батьку молодої, «курінь» призначався для  посадженого батька [1, с. 97–98].  Під  час  упровадження  нової  радянської  весільної обрядовості дрібне традиційне печи­ во виходило з ужитку. Зокрема, запрошуючи  на  весілля,  замість  шишок  та  калачів  почали  використовувати листівки, у яких було зазна­ чено час і місце шлюбної події. Таку форму за­ просин  міське  населення  швидко  підтримало:  наречені  надсилали  гостям  листівки  поштою  або передавали через батьків, родичів. У сіль­ ській  місцевості  одночасно  існували  дві  фор­ ми запрошення: молоді безпосередньо ходили  майже до всіх гостей, мали  із собою весільну  випічку (шишки, калачі) та вручали листівки.  Сьогодні із традиційного дрібного печива най­ частіше трапляються калачі, які призначають­ ся  для  обдарування  найближчих  родичів  або  тих, хто у весільному чині, наприклад, хрещені  батьки, весільний батько. Використання цього  виду випічки спостерігається серед сільського  населення,  у  місті  на  весілля  із  традиційного  обрядового печива готують тільки коровай.  Починаючи з кінця 1990­х років, масовим  стає звичай замовлення багатошарових тортів.  Спочатку в місті, згодом у селі одночасно ви­ користовували  на  весіллі  коровай  і  торт.  Як  уже зазначалося, обдарування короваєм збері­ галося,  торт  функціонував  як  доповнення  до  весільного столу. Пізніше українці перейняли  з європейських та американських традицій це­ ремоніальні дії, пов’язані зі святковим тортом. На  американському  та  європейському  ве­ сіллях розрізання торта є одним з кульмінацій­ них моментів усього дня. Наречені розрізають  весільний  торт  разом  –  це  символізує  їхню  першу спільну роботу як подружжя. Потім мо­ лодята з’їдають один на двох шматок десерту,  це означає, що вони здобувають одне щастя на  двох,  а  частування всіх присутніх  тортом має  примножити  щастя  молодим  [8].  Серед  євро­ пейського населення побутує звичай зберігати  (способом заморожування) шматок весільного  торта,  подружжя  з’їдає  його  на  першу  річни­ цю одруження або на хрестинах своєї дитини.  Цьому  звичаю надають  символічного  значен­ ня – поїдання весільного торта після тривало­ го зберігання має забезпечити сім’ї добробут і  щасливе життя в майбутньому [12].  Українці  адаптували  західні  звичаї  та  це­ ремонії  з  весільним  тортом,  зокрема  урочис­ те внесення в бенкетну залу, розрізування  та  частування.  Торту  як  обов’язковій  складовій  весілля особливого значення надають містяни.  У  місті  широкий  кондитерський  асортимент,  а  організатори  й  розпорядники  пропонують  різні  ідеї  проведення  церемонії  розрізання  та  частування  тортом  –  це  сприяє  відтворен­ ню запозичених  звичаїв  і  водночас негативно  впливає  на  збереження  обрядів  із  традицій­ ним  весільним  печивом.  Церемоніальні  дії  з  тортом  у  весільному  сценарії,  на  відміну  від  міста, у селі не є обов’язковими, здійснюються  за бажання та можливості.  Варто  зауважити,  що  нині  більшість  україн ців  дедалі  частіше  визначають  весіль­ ний торт як головний атрибут. Відповідно, як  і  коровай,  весільний  торт  та  його  елементи  поступово  набувають  символічного  значення.  Зокрема, декоративні фігурки та прикраси на  весільному торті мають таку саму традиційну  символіку, як і оздоби на короваї. Прикрашан­ ня  кондитерського  виробу  голубами  чи  лебе­ дями  є  ознакою  миру,  вірності  та  відданості,  http://etnolog.org.ua 93 Трибуна молодого дослідника квіти й рослини – продовження роду, зобра­ ження  обручок  є  символом  нескінченності  й  непорушного зв’язку. Також у народі поступо­ во переймають звичай спільного поїдання ве­ сільного торта. Перший шматок наречені від­ різають для себе, частують один одного, далі  пригощають  усіх  присутніх.  Дії  з  головним  кондитерським виробом здійснюються напри­ кінці весільного дня. Починаючи  з  1980­х  років,  на  весіллі  ста­ вали  популярними  також  інші  кондитерські  вироби,  які  не  тільки  урізноманітнювали  де­ сертне меню, але й призначалися для додатко­ вого обдарування всіх запрошених на весілля.  У зв’язку з дефіцитом товарів у магазинах се­ ред  населення  поширилося  випікання  виробів  удома.  Зазвичай  випічкою  займалися  жінки  із  близької  родини.  Асортимент  залежав  від  фінансових можливостей та умінь, найчастіше  випікали  такі  солодощі:  «трубочки»,  «горіш­ ки», «шишки», «персики». У народі ця весільна  дрібна випічка відома як «солодке» або «кльош  із солодким» – назва походить від способу по­ дачі  до  столу.  Цю  випічку  подавали  разом  з  тортом на третій («солодкий») стіл або її зазда­ легідь приносили з основними стравами.  Про використання печива «горішки» в об­ рядах та його символічне значення зауважила  Р.  Данківська.  На  її  думку,  звичай  випікати  «горішки» з тіста виник восени для збільшен­ ня врожаю горіхів  [11,  с. 31]. Горіху,  згодом  і  випічці в його формі, як символу родючості та  майбутнього врожаю надавали магічного зна­ чення у весільній обрядовості. На традиційно­ му весіллі, крім «горішків», випікали бублики,  медові пряники. Л. Артюх зауважила, що це  дрібне  печиво  не  використовували  безпосе­ редньо у весільних ритуалах, а роздавали ді­ тям [1, с. 101]. Основне призначення «солодкого», як уже  зазначалося, було додатковим частуванням до  короваю. Під час обдаровування на традицій­ ному  весіллі  кожен  вид  печива  призначався  окремим чинам (шишки – дружкам, калачі –  хрещеним батькам, лежень – свекрусі, дрібна  випічка  –  дітям),  а  почастунок  «солодким»  був  масового  характеру  –  передбачався  для  всіх присутніх.  У  народі  існує  уявлення,  що  пригощання  гостей різноманітними смаколиками має «під­ солодити  життя  молодим».  Обов’язково  со­ лодкий  почастунок  передавали  родичам  або  близьким, тим, хто не зміг прийти на весілля.  Зокрема,  респонденти  згадують  про  виго­ товлення  власноруч  пакетиків  чи  конвертів  з  паперу  для  гостинців:  «Робили,  пам’ятаю,  це  було  в  90­х,  перед  весіллям  кульки  з  бумаги  і  складали  туди  всього  потрохи:  “горішки”,  “пальчики”, “розочки”, “персики”» [ВІМ]. На  початку  1990­х  років  на  ринку  поліграфічної  продукції  з’явилися  нові  пропозиції:  друкарні  почали виготовляти спеціальні картонні коро­ бочки «на солодке» для кожного гостя.  Зауважимо,  що  в  цей  період  традиційне  дрібне весільне печиво, яке призначалося для  учасників обрядових дій, вийшло із широкого  вжитку,  частково  використовувалося  лише  в  сільській  місцевості,  наприклад,  наречені  хо­ дили запрошувати з калачами. У місті робили  акцент  на  приготуванні  тільки  «солодкого»,  яким частували наприкінці весільного дня.  Сучасна весільна індустрія пропонує низку  нових тенденцій, що передбачають спеціальне  частування  гостей  солодощами  та  різною  ви­ пічкою. Швидко поширився тренд оформлен­ ня в бенкетній залі (удома чи в залі реєстрації)  окремого  десертного  столу,  який  називається  «кенді­бар».  Українці  цю  ідею  запозичили  із  традицій  європейського  весілля.  Кенді­ бар  –  це  фуршетний  стіл,  на  який  вистав­ ляють різно манітні цукерки, тістечка, печиво,  мармелад  та  інше,  слугує  додатковим  часту­ ванням  гостей  ексклюзивними  смаколиками.  Оформлення такого десертного столу є части­ ною стилізованого весілля, як зазначено вище,  класичного європейського. Водночас українці  адаптували європейський спосіб та форму по­ дачі  цього  фуршетного  «солодкого»  столу  на  весіллі.  Зокрема,  серед  асортименту  почас­ тунку розміщують традиційний весільний ко­ ровай.  Зауважимо,  що  кенді­бар  не  скасовує  подачі  весільного  торта  наприкінці  бенкету.  http://etnolog.org.ua 94 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016 Тенденція  організації  «солодкої  зони»  швид­ ко поширюється серед населення, особливо в  містах  і містечках, саме тут виникають студії  професійного оформлення солодкого фуршету  на  будь­який  смак.  Респонденти  визначають  кенді­бар  як  обов’язковий  елемент  сучасного  весілля: «Модною фішкою у нас на весіллі був  “солодкий”  фуршетний  стіл.  Нам  його  допо­ могли  оформити  дівчата  із  студії  весільного  декору. Усі гості були в захваті. Усі робили біля  нього  фотки»  [КОО];  «Окремо  у  залі  стояв  “солодкий”  стіл,  різні  тістечка  та цукерки ми  замовляли у кондитерській, а потім самі з по­ дружками розкладали. У нас весілля було під  європейське» [ВЮВ]. Недавньою пропозицією весільної індустрії  є використання бонбоньєрок. Це весільний ак­ сесуар у вигляді маленької корзинки, скринь­ ки,  коробки,  у  якій  –  солодощі.  Етимологія  слова «бонбоньєрка» походить від французь­ кого  bonbonniere,  що  означає  «цукерниця».  Сама  традиція  обдаровування  зародилася  в  Давньому  Римі,  коли  на  весіллях  гостям  да­ рували мигдаль і сухофрукти як символи пло­ дючості та процвітання. Із XV ст. бонбоньєр­ ки почали використовувати як запрошення на  весілля, прикрашаючи їх цінними матеріалами  (срібло,  кришталь).  У  бонбоньєрки  поміща­ ли  глазурований  мигдаль,  для  приготування  якого  використовували  важкодоступний  тоді  цукор.  Саме  через  дороговизну  бонбоньєр­ ки  найчастіше  використовували  європейські  аристократичні сім’ї [2].  Нині на європейському весіллі бонбоньєрка  є обов’язковим аксесуаром. Зокрема,  існують  уявлення щодо її символічного змісту. У бага­ тьох  країнах  прийнято  вважати,  що  мигдаль  приносить удачу, щастя та любов. Звертають  увагу  на  кількість  мигдалю  у  бонбоньєрках.  Три горіхи символізують наречену, наречено­ го,  їхню майбутню дитину, п’ять горіхів – це  щастя,  здоров’я,  удача,  достаток,  довголіття.  Відомо, що в Греції ритуал дарування гостям  мигдалю пов’язували з міфом про Демофонта й  Філліду. Наречений, поїхавши на батьківщи­ ну, довго не повертався, а наречена з туги за  ним померла. На місці, де Філліда виглядала  Демофонта, виросло мигдалеве дерево, якому  й  надали  символічного  значення  –  вічне  ко­ хання, непідвладне часу [10].  У  наш  час  європейці  бонбоньєркам,  крім  символічних  функцій,  надають  й  інших.  Зо­ крема,  обдаровування  ними  визначають  як  жест вдячності приймаючої сторони кожному  гостю. Українці перейняли використання цьо­ го  аксесуару  насамперед  як  показника  вишу­ каності та стилю весілля. Згодом бонбоньєрку  почали визначати як подяку за вітання та при­ сутність  на  весіллі.  Сьогодні  серед  українців  побутує також інша назва цього аксесуару –  «подячка».  Весільні  салони,  декор­магазини,  зокрема  й  віртуальні,  пропонують  різнома­ нітні  види  цього  аксесуару.  Крім  солодощів,  серед пропозицій дедалі частіше трапляються  сувенірні бонбоньєрки – іграшки, ароматичні  свічки, дзвіночки, маленькі листівки зі словами  вдячності чи іменами наречених. Організатори  весіль, а також інтернет­видання радять щодо  способу й часу дарування гостям бонбоньєрок:  «Дарують гостям після завершення церемонії;  можна роздати при вході в бенкетний зал; роз­ класти кожному гостю на тарілку; дружка до­ помагає обдаровувати гостей» [7].  Використання  цього  аксесуару  швидко  поширюється  серед  українського  населення,  особ ливо  серед  міського,  що  зумовлено  біль­ шою кількістю пропозицій.  Зауважимо,  що  нині  на  українському  ве­ сіллі паралельно існують традиційні явища та  радянські  нововведення.  За  останнє  десяти­ ліття  простежується  тенденція  до  європеїза­ ції  українського  весілля.  З’являється  багато  елементів, не властивих українській весільній  обрядовості.  Розпорядники  весіль,  салони  аксесуа­ рів  та  інтернет­видання  заохочують  молодят  до  використання  елементів  з  європейсько­ го  чи  американського  весіль.  Зрозуміло,  що  всі  запозичені  явища  витісняють  традиційні   складники українського весілля. Водночас за  останні  кілька  років  серед  невеликої  частини  населення спостерігається тенденція до прове­ http://etnolog.org.ua 95 Трибуна молодого дослідника дення весілля в стилізованій традиційній фор­ мі,  що  сприяє  певному  відновленню  україн­ ських  звичаїв.  Зокрема,  на  такому  весіллі  українці  намагаються  відтворити  всі  деталі  обрядового  розподілу  короваю,  відмовляю­ чись від церемонії розрізання весільного тор­ та. Для відображення особливостей сучасного  весілля  варто  детально  вивчати  побутування  традиційного весільного печива та нові тренди  частування.  1. Артюх Л. Українська народна кулінарія: Іс- торико-етнографічне дослідження. – Київ, 1977. – 155 с. 2. Бонбоньєрки – подарунки для гос- тей [Електронний ресурс]. – Режим досту- пу : http://leton.org/vidpochinok/sv-yata-i- podarunki/bonbonerki-podarunki-dlya-gostey. html?print=1&tmpl=component. 3. Борисенко  В. Весільні звичаї та обряди на Украї ні: Історико-етнографічне дослідження / АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етно графії ім. М. Т. Рильського ; відп. ред. М. М. Па- зяк. – Київ : Наукова думка, 1988. – 192 с. ; іл. 4. Борисенко  В.  Весільна гостина в місті / В. Борисенко, О. Курочкін // Людина і світ. – 1980. – № 2. – С. 25–29. 5. Борисенко В. Форми побутування весільно- го короваю // Народна творчість та етнографія. – 1981. – № 5. – С. 37–44. 6. Босик З. Релікти архаїчних вірувань україн- ського весілля // Вісник Державної академії ке- рівних кадрів культури і мистецтв : щокварталь- ний науковий журнал / М-во культури України, Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. – Київ : Міленіум, 2012. – № 3. – С. 69–74. 7. Весільні штучки [Електронний ресурс]. – Ре- жим доступу : http://www.rivne1.tv/Info/?id=31155. 8. Вплив зарубіжної культури на сучасні ро- сійські міські весільні традиції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrbukva.net/ print:page,1,41849-Vliyanie-Zarubezhnoiy-kul-tury- na-sovremennye-rossiiyskie-gorodskie-svadebnye- tradicii.html. 9. Герус  Л. Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov. ua/bitstream/handle/123456789/16749/07-Gerus. pdf?sequence=1. 10. Грекомания [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.grekomania.ru/ mediafiles/broshures/Grekomania-Thess-2013.pdf. 11. Данківська Р. Народні обрядові печива «го- рішки» // Записки етнографічного товариства. – Київ, 1925. – Вип. 1. – С. 29–32. 12. Зберегти весільний торт на річницю? Легко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://topwedding.com.ua/zberegti-vesilniy-tort-na- richnicyu-ve/. 13. Куєвда  В. Художнє оформлення залів та кімнат урочистих подій // Народна творчість та етнографія. – 1976. – № 4. – С. 43–48. 14. Мовна У. Семантика меду в весільному ри- туалі: український контекст та європейські пара- лелі // Народознавчі зошити. – 2012. – № 5 (107). – С. 779–798. 15. Сценарій проведення весілля. Весіль- ний портал [Електронний ресурс]. – Режим до- ступу : http://narecheni.info/stsenariyi/stsenariy- provedennya-vesillya.html. 16. Українська минувшина : ілюстрований етно графічний довідник / за ред. А. Пономарьо- ва. – Київ, 1993. – 256 с. ВІМ – Власюк Ірина Миколаївна, 1979 р. н. За- писала К. Бех у вересні 2016 р. в м. Києві. ВЮВ – Власенко Юлія Володимирівна, 1990 р. н. Записала К. Бех у серпні 2016 р. в смт Му- ровані Курилівці Вінницької обл. КОО – Костенюк Олександр Олександрович, 1988 р. н. Записала К. Бех у серпні 2016 р. в смт Му- ровані Курилівці Вінницької обл. Список інформантів http://etnolog.org.ua

Ähnliche Einträge