Українські скрині
Стаття зберігається в Архівних наукових фондах рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ф. 1-4, од. зб. 319, 34 арк.)...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2016 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2016
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202193 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українські скрині / Я. Риженко // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 73-89. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202193 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Риженко, Я. 2025-03-05T16:04:40Z 2016 Українські скрині / Я. Риженко // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 73-89. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202193 Стаття зберігається в Архівних наукових фондах рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ф. 1-4, од. зб. 319, 34 арк.) uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Архівні матеріали Українські скрині The Ukrainian Chests Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Українські скрині |
| spellingShingle |
Українські скрині Риженко, Я. Архівні матеріали |
| title_short |
Українські скрині |
| title_full |
Українські скрині |
| title_fullStr |
Українські скрині |
| title_full_unstemmed |
Українські скрині |
| title_sort |
українські скрині |
| author |
Риженко, Я. |
| author_facet |
Риженко, Я. |
| topic |
Архівні матеріали |
| topic_facet |
Архівні матеріали |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Ukrainian Chests |
| description |
Стаття зберігається в Архівних наукових фондах рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ф. 1-4, од. зб. 319, 34 арк.)
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202193 |
| citation_txt |
Українські скрині / Я. Риженко // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 5. — С. 73-89. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT riženkoâ ukraínsʹkískriní AT riženkoâ theukrainianchests |
| first_indexed |
2025-11-24T16:11:35Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:11:35Z |
| _version_ |
1850851270466732032 |
| fulltext |
73
Архівні матеріали
УКРАЇНСЬКІ СКРИНІ
Яків Риженко
В українській етнографії питанню вивчення
скринь не приділено належної уваги. У славно
звісній праці Ф. К. Вовка «Этнографические
особенности украинского народа» скриням
одведено кілька рядків. У «Трудах экспедиции
П. Чубинского» про скрині згадується лише
принагідно.
Отже, на нашу думку, це питання заслу
говує на більшу увагу. Протягом довгих віків
скриня була необхідною приналежністю на
родного побуту. За цей час вона набрала ори
гінальних властивостей так своєю формою,
як особливо мистецьким приоздобленням,
малодослідженим, як і загалом усе мистецтво
народнє.
У буйному темпі життя сьогочасного скри
ня зовсім зникає; через кілька років її можна
буде стріти лише серед збірок музейних. Тому
ми й поклали собі зібрати не посередньо з на
родніх гущ так речові матеріали, як і відомості
про скрині, і це все подати в цій роботі.
Ми свідомі, що робота наша далеко непов
на, що в ній є чимало огріхів і прогалин, але ми
подаємо, що маємо, і цим проторуємо шляхи
для подальших дослідів.
У своїй роботі ми скористали матеріали, зіб
рані нами під час етнографічних подорожів по
Україні, записів студентів Полтавського техні
куму кустарної промисловости, кореспондентів
Полтавського державного музею, а особливо –
записи членів Хорольського краєзнавчого гурт
ка. Всім їм ми складаємо свою глибоку подяку.
Значну допомогу авторові подали: худож
ник Д. І. Ангельський, що артистично вико
нав так графічні, як і поліхромні малюнки,
та етнограф А. І. Онищук своїми авторитет
ними вказівками та порадами. Вважаємо за
приємний обов’язок скласти і їм свою най
глибшу подяку.
http://etnolog.org.ua
74
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
І
У розгляді кожного питання, а тим паче пи
тання з культури, так природньо стає і висува
ється на плян передній його історична аналіза.
Цілком натурально і нам насамперед необхід
но зупинитися на історії побутового вживання
скрині на Україні.
З матеріалів речових, як і з джерел писа
них, ми довідуємося, що на Україні здавна
було відомо і широко вживано два типи скри
ні – власно скриня, що своїм типом подібна до
сучасного сундука, і бодня, або кубло, – тип
довбаної діжички з накривкою та пристроєм
для замикання.
Перед нами стає питання: який з оцих двох
типів старіший. Для його розв’язання слід у
першу чергу вдатися до самих речових мате
ріялів та умов їх появлення. Побутове ото
чення кожного народу на певному ступні його
розвит ку виникає не посередньо з тих госпо
дарчих форм, в яких живе нарід. Від цього
головного чиннику залежить і функційна роля
тої чи іншої речі в побуті.
Скриня як сховище найбільш коштовних ре
чей, безперечно, мусіла з’явитися давно. В умо
вах нескладних господарчих форм і примітивної
техніки, безперечно, швидше могла з’явитися
дов банка, аніж скриня типу сундука, що потрі
бувала і більш доскональної техніки і, в певній
мірі, обробленого матеріялу. Аналіза побутового
оточення народів примітивної культури ствер
джує факти широкого застосування речей дов
баних, що простягається аж до поховання мерців
у довбаних колодах. Не випадково ми стріваємо
ще й нині скрині типу довбанки серед мордов
ського населення, людности Чудь, Воді і т. д.
За умов перебування коштовних речей у
примітивному житлі, де можлива й вогкість,
і заливання водою, довбанка мусіла бути річ
чю незамінною.
Таким чином, треба гадати, що на Україні,
як і в інших народів, первісним типом сховища
для жіночих речей, безперечно, була довбанка.
Але довбані речі, близькі своєю формою до
бодні, здавна мали на Україні й іншу функцій
ну ролю: для зоління полотен та білизни вжи
валося жлукто, для сала – бодні, для збіж
жя – куфи.
Розвиток господарчих форм та народної
техніки неминуче впливали на застосування
в побуті більш доскональних речей. Поруч з
ними з’явилася і скриня сучасного типу, що
довгий час існувала поруч бодні. Чубинський
говорить, що скриня в багатьох місцях Украї
ни заміняється боднею, особливо серед мало
заможніх селян 1.
Перші здибані нами писані відомості про
побутове вживання скрині й бодні належать
до XV ст. В уставній грамоті короля Казимі
ра мешканцям м. Полоцького 1456 говориться:
«...а дали бы им тую скрыню под чотырма клю
чами, где тая помочь маетъ збирана быть, бояр
ский ключъ, а мъстскій ключъ, а дворянській
ключъ, а съ посольства ключъ, ажъ бы тые
одинъ безъ другого до скрыни не ходили...» 2.
Пізніше, в актах XVI ст., скриня і бодня
згадуються частіше. Так, в книзі городській
луцькій стріваємо: «...показувал нам скрынку и
бодню разбитую и поламаную <...> а з бодни
взято: плахотъ две, сорочокъ пять, полотна ло
кот тридцать». В другім місці: «...взято бодню з
білим платем (плахти, сорочки, полотно)» 3.
Серед майна жидичінського монастиря
стріваємо: «...тые вси [листи. – Я. Р.] одни в
скрини, другие в бодни <...> зостали» 4.
В актових книгах полтавського городового
уряду під роком 1665 стріваємо записа кри
мінальної справи про пограбування в дорозі
скрині полтавського крамаря 5.
У тих же таки актових книгах під роком
1666 вміщено другого запису криміналь
ної справи про пограбування в коморі скрині
полтавського мешканця Яреми Василенка.
Зі справи довідуємося, що челядник Яре
1 Чубинский. Труды... – С. 384.
2 Акты з Зап. Рос. – Т. 1. – С. 72.
3 Словник старо-укр. мови. – Т. 1. – Вип. 1. –
С. 114, комісії істор. словника укр. мови ВУАН від
ред. проф. Тимченка.
4 Арх. Юг.-Зап. Рос. – Т. 1. – Вип. 1 – С. 26.
5 Акт. книги полт. город. уряду XVII в. –
Вип. 1. – С. 32.
http://etnolog.org.ua
75
Архівні матеріали
ми Василенка, прибравши ключа до комори,
«... выкрав скрыню, в котрей было жупанов
три фалендитовых и курта жоночая, плахот
две и платя жоночого повно...» 6.
Поруч із цим стріваємо скрині і в реєстрі
майна якоїсь «Тетяни Оръшковни», що його
була забрала, а потім повернула старшина нов
городська 7.
Значно просторіше про скрині та їх уживан
ня згадано в реєстрі майна якогось небіжчика
«Никиты Потаповича», списаного року 1719.
Щоб дати уявлення про вживання скрині в
багатій міщанській родині XVIII ст., ми дозво
лимо собі подати ті місця реєстру, де згадується
скриня, повністю: «...в склепу, в скрыне вели
кой шкатулка, а в той шкатуле вынашлося сре
бра штук толко (кількість срібла не позначено);
скрыня великая една, в которой и шкатулка з
грошми вложена есть; в той же скрыне полотна
ткацького благо штук восем. В той скрыне кун
туш феялковый, белками подшытій, женский 1.
Там же в склепу в скрине меншой: килим про
стой украинский 1, кошуль женских с подстав
ками 10, ручник простый 1, в другом звязку
кошуль женских же с подставками 9, в третем
звязку кошуль мужских пар 6, полог 1, обрус
тонкий полский 1, обрус простый 1, з тоеиж
скрыне до столов взяли обрусов 5».
Опріч згаданих, у реєстр занесено ще й
скриню в кімнаті, повну всякого добра, а між
ним «паперок имберу, серпанков два, наметок
две простых, цукру голова целая, еще наметок
четыре, фунт перцу, наметка полотна простого,
хусток две, веделки одне, убране суконое» 8.
З докладного реєстру речей, переховуваних
у скринях, ми бачимо, в ті часи, як і пізніше,
скриня була головним сховищем для коштовних
речей. Поруч з убранням, полотнами, рушни
ками тощо в скринях зберігаються й такі речі,
як инбир, цукор, перець. Це на той час речі ви
6 Там само. – С. 73.
7 Бытовая малор. обстановка в докум. XVII–
XVIII ст. К. С., 1887, Х. – С. 338.
8 Там само. – С. 343, 344, 346 і 347.
сокой коштовности, що їх навіть заможні люди
тримали лише для урочистих випадків.
Другий документ XVIII ст., що є в полі на
шого зору, то реєстр речей, відданих за нака
зом генерального суду бунчуковим товаришом
Федором Чайченком сотникові новомлинсь
кому Івану Шашкевичові в році 1734. Тут
поруч з іншими речами записано й «скриню
большую, зелезом окованую, цена оной пять
рублей» 9. Це єдиний документ, що подає нам
хоч будьякого опису скрині та зазначає її гро
шову вартість.
ІІ
Вживана з давніхдавень для схоронення
переважно білизни, полотен, одягу й прикрас,
скриня була й є невід’ємною власністю жінки.
В родинах, де є мати й доросла донька або све
круха й невістка, кожна з них має свою скри
ню, де хорониться лише її добро. Таке право
української жінки на скриню та речі з поса
гу, що в ній зберігаються, міцно побудовано
на народних звичаєвих нормах. Навіть після
смерти жінки, коли вона не полишила дітей,
у разі претензій скриня з посагом, як і весь
інший посаг – худоба, земля, поверталися її
батьківсь кій родині. П. Чубинський говорить:
«у звичаях українців прийнято так: коли дів
чина виходить заміж і, поживши з чоловіком
рікдва, вмірає, не полишивши після себе ді
тей, тоді батьки померлої вимагають у зятя по
вернення всього того майна, що було дане за їх
донькою в посаг» 10. Нижче П. П. Чубинський
одзначає, що власно посаг і складала скриня 11.
Цілком аналогічне явище стріваємо і в ін
ших народів, але найяскравіших правових
норм воно набрало в Німеччині. Там, за англо
саксонським правом, жінка здавна являється
єдиним і неподільним власником скрині та
майна, що в ній є 12.
9 Там само. – С. 356.
10 Чубинський П. П. Труды... – Т. VI. – С. 54.
11 Там само. – С. 55.
12 O. Schrader. Realbescikon der I ndogermanisihen
A-K. – С. 590–591.
http://etnolog.org.ua
76
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
За народнім звичаєм посаг з’являється мі
рилом оцінки властивостей дівчини: її праце
здатності, господарчих нахилів тощо. Тому
кожна мати, як і сама дівчина, прагнули того,
щоб надбати в скриню якомога більше і, як
розповідала нам одна жінка, «не осоромитися
перед людьми». Коли дівчині минали 15 ро
ків, батько придбавав скриню, а мати та й
сама донька вже дбали в неї. «Тепер, – каже
мати, – вона в нас на сім’ю не робітниця, хай
дбає на себе». У крайніх випадках, коли вбога
родина не могла придбати скриню завчасно,
її купували перед відданням, але добро дбало
ся хоч в скриню матері. Віддатися без скрині
було соромом і для родини, і для самої дівчини.
Да чого ти, Марусе, без кубла (скрині).
Да чи ти кудельки не скубла,
Да чи тобі матінька не давала,
Да чи тебе охота не брала 13.
Запитують на весіллі дружки дівчину, що
віддається без скрині.
В українському весільному ритуалі скрині
відводиться не останнє місце. Від молодої до
молодого посаг завжди перевозили в присут
ности значної кількости людей та з виконан
ням низки ритуальних дій.
На другий день весілля бояри та дружки
молодого споруджували воза і їхали до батьків
молодої за скринею. Віз або ж сани обов’язково
вмощували житною соломою. Уїхавши у двір мо
лодої, бояри йшли в хату, щоб скриню брати, але
тим часом брат молодої злазив на скриню з кій
ком і, не пускаючи бояр до скрині, приспівував.
– Ой зятю, зятю хороший,
Не віддамо скрині без грошей 14...
Або: – Ой зятю, зятю хороший,
Не віддамо скрині без грошей,
У мене скриня новенька,
У мене сестриця рідненька 15.
13 Амвр. Метлинский. Народн. Южно-русск.
песни. – К., 1854. – С. 213.
14 Записали у м. Хоролі В. С. Цішкевич, у с. Ми-
люшках на Хорольщині – Багно.
15 Записав І. І. Семенюта в х. Бутовцях на Хо-
рольщині.
Після певного «торгу» молодий давав ви
куп, брат злазив із скрині, а бояри починали її
виносити на воза 16.
Але скриню виносить не просто: зпершу
один з бояр зачіпає за дужку скрині вишива
ною хусткою і тягне її до порога; інші, звичай
но, йому допомагають. В одвірках скриня за
стряє..., бояри силкуються витягти, але вона не
пролазить, тому просять «підмазати». Батько
молодої частує, і скриня просовується в сіни.
В сінях повторюється та ж історія, і так бояри
частуються, аж доки скриня не опиниться на
возі. Перед тим як ставити скриню, мати моло
дої обсипає воза житом. На возі скриню зараз
же накривають чистою накидкою або кили
мом, щоб «не була гола», а потім уже зверху
складають на неї постіль, рядна, мішки, одежу
тощо. Зверху кладуть хліб із сіллю.
На спорудженого так воза сідають бояри,
дружки, світилки, свашки і після частувань та
всяких хороших побажань вирушають у дорогу.
Виїжджаючи з двору, співають:
– Ой ви, вороги, не переходьте дороги,
Нехай перейде родина,
Щоб наша була дорога щаслива 17.
Вар. 1. – Нехай перейде родина,
Щоб нам хортуна служила 18.
Вар. 2. – Щоб наша дорога не курилась,
Щоб наша (ім’я молодої) не журилась 19.
Ті ж, що полишилися в дворі батьків моло
дої, після від’їзду скрині співають:
– Скриня ж наша та березова,
Куди ж вона та повезена,
Чи в ліс, чи в діброву,
Чи до свекра в комору? 20
Вар. Скриня ж наша та горіхова,
Куди ж вона та поїхала? 21
16 Порівн. у O. Kolberg: Rokneie. – Т. 1. – С. 268.
17 Записав Горбенко в х. Демина-Балка на Хо-
рольщині.
18 Записав Каян у с. Андрієвці на Хорольщині.
19 Записав В. С. Цушкевич у м. Хоролі та Багно
у с. Мелюшках.
20 Записала Г. Крамарева у м. Решетилівці на
Полтавщині.
21 Записала П. Йосипенкова в Решетилівці.
http://etnolog.org.ua
77
Архівні матеріали
Тим часом дружки молодої, вдаючись до
матері, співають:
– Дай мені, мамо, скриню й на скриню і
доленьку щасливу,
– Ой дала я тобі скриню й долю щасливу,
ще й добру порадоньку.
Порадю тобі, доненько, як свекрусі годити.
Держи, доненько, чисту світлоньку і
рушник на кілочку;
Свекруха вийде та й умиється,
Рушничок візьме та й утреться,
Тоді до тебе, доненько, ласкаво обізветься 22.
У дорозі, як везуть скриню, крім інших пі
сень з весільного репертуару, співають:
– Ой кони, кони ведмеді,
Чи чуєте ви силу,
Чи довезете княгиню,
І скриньку й постільку,
Щей молоду дівку? 23
Або: – Ой кони, кони ведмеді,
Чи чуєте ви силу,
Чи довезете скриню,
Через тую гіроньку крутую,
Через тую річеньку биструю,
В тую світлицю новую? 24
У дворі молодого поїзд зі скринею чекають:
збіраються люди, влаштовується музика, а на
самих воротях в усю широчину накладають со
ломи і в мент наближення поїзду запалюють,
щоб він обов’язково проїхав через огонь 25.
Уїхавши в двір молодого, поїжджани спі
вають:
– Ми їхали низом, низом,
Закидана дорога хмизом,
22 Записала Т. Мих в Санджарах на Полтавщині.
23 Записав Горбенко в х. Демина-Балка.
24 Записав В. Олексієнко в х. Козубівка на Хо-
рольщині.
25 Особисті спостереження автора, повідом-
лення М. Блохиної з Решетилівки, З. Ярошенко-
вої із с. Кишінки на Кремінчужчині, Т. Демидіон
з м. Нова-Басань на Ніжинщині, В. Бабенко.
Очерк Нар. быта Екатер. края. – С. 99. Чубінський.
Труды. – С. 591–669.
А молодого коник вороненький,
Перескоче гай зелененький.
Ми їхали облугами,
Сірими волами,
Сірі воли притомилися,
Ми з скринею забарилися 26.
– А (прізвище батька молодої)
обікрадено,
Та до (прізвище батька молодого)
попроваджено,
І скриньку й постільку,
І (ім’я молодої) дівку 27.
– У дядька ворота впали,
А ми в свата дочку вкрали,
І скриньку, й постільку,
І хорошу дівку 28.
– Що у неньки та полегшало,
У коморі та поменшало,
А у свахи та погіршало,
Що в коморі та побільшало,
І скринька, й постілька,
Ще й молода дівка 29.
– Вийде, матінко, подивися,
Що тобі бояре привезли.
Привезли скриню із замком,
Молоду невістку із вінком 30.
У дворі віз із скринею стараються постави
ти так, щоб вона обов’язково замком стала до
дверей хати, бо в противнім разі молода недов
го буде жити в цім дворі 31.
Поставивши воза на місце, коні розпря
гають, а потім здіймають з нього постіль, оде
жу, скриню і все це переносять у комору, хижку
або в хату. Скриню зараз же знову накривають.
26 [Посилання відсутнє]. – Ред.
27 [Посилання відсутнє]. – Ред.
28 Записав І. Семенюта в х. Бутівці на Хороль-
щині.
29 Записав Шевченко в с. Тубайцях на Хороль-
щині.
30 Записала Т. Фесенкова в с. Сверидівці на
Лохвиччині.
31 Власні записи в різних місцевостях Полтав-
щини: повідомлення Вітряка із с. Потьки на Хо-
рольщині.
http://etnolog.org.ua
78
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
Вище ми говорили, що скриня в головнім
своїм призначенні править за сховище для різ
ного жіночого добра, а через те її здебільшого
й тримають в коморі.
Треба гадати, що звичай тримати скриню
саме в коморі набрав був дуже широкого роз
повсюдження; недаремно бо його так широко
відбито у весільнопісенній творчості, неда
ремно на його звернули увагу й дослідники
народнього побуту. Так, П. П. Чубинський
одзначає: «Комора заменяет собою кладовую:
тут стоит скрыня на колесах, запертая висячим
замком» 32. А. Шарко у своїй праці «Мало
российское жилище» зазначає, що «в коморе
стоят скрыни – высокие сундуки на колесах,
наполненные принадлежностями одежды буд
ничной и праздничной» 33. На тримання скрині
в коморі вказує й М. Русов 34. Але нам неодно
разово доводилося спостерігати, що скриня з
добром тримається й у хаті. Тут їй одводиться
місце поруч столу або в головах ліжка 35. До
сить часто, особливо в родинах убогих, скриня
править за стіл.
Скриню, як і все, що в ній хоронить
ся, господиня оберігає особливо ретельно:
до скрині, опріч неї, ніхто не має доступу;
боючись різних уроків, господиня завжди
тримає скриню замкненою і обов’язково, де
б вона не стояла, прикритою накидкою або
килимом. Коли ж скриню відчиняють, то в
неї нікому, а надто чужим, не можна загля
дати, а тим паче над нею чи біля неї позіха
ти, поїсти 36, бо в противному разі в скрині
заведуться шашелі, а в добрі міль. Звичай
тримати скрині в коморах властивий не лише
українцям. Його дотримуються подекуди
поляки, руські, білоруси.
32 Чубинський П. Труды... – Т. VII. – С. 383.
33 Этнографическое обозрение. – Кн. 47. –
С. 121.
34 Русов М. Поселение и постройки крестьян
Полт. губ. Труды Харьковск. предв. ком. по устр.
XII Арх. Съезда. – С. 110.
35 Пор.: Kolberg О. Rokneie. – С. 1, с. 58.
36 Власні записи. Повідомлення Д. Ярошенка із
с. Комиші на Полтавщині.
– Ні клеті, ні поветі
Нейдзе кубла дзеті – співають на біло
руськім весіллі, коли у молодого обхідчаста
хата (Шейн, т. І, п. ІІ, ст. 309).
ІІІ
На Україні з давніхдавень відомо два типи
скринь, уживаних широким суспільством.
Перший і напевне найдавніший бодня 37 – не
висока діжечка типу діжі, або довбана, або
складена з клепок на обручах, з приладженою
до неї накривкою та пристроєм для замикання.
На Україні бодня здебільшого загубила
своє первісне призначення, але ще й нині ши
роко відома як посудина для тримання сала,
пшона, солі або гречаного борошна. Анало
гічні до бодні формою стріваємо на Україні
дерев’яні довбані вироби: для меду – липів
ки, для зоління полотен – жлукта, для збіж
жя – куфи. Одже, у деяких місцевостях, як
ось Полісся та Чернігівщина, бодня ще й нині
вживається як сховище для жіночих речей 38.
Щоб дати уявлення про таку бодню, ми дозво
лимо собі повністю подати її описа, складеного
Ф. К. Вовком для Державного руского музею
в Ленінграді: «№ 354810. а, в, с, d. Бодня
помещение для хранения приданного невесты:
а) ушат из сосновых клепок с деревян. обру
чами, высота 0,48 м, диам. 0,46 м; в) крышка
плоская с ручкой, ушком посередине; с) планка
дерев., вкладывается в ушки ушата с круглым
отверстием на одном конце; d) замок медный
висячий с медным ключом (с. Псаровка, Кро
левецкий уезд Черниговской губ.)».
У деяких місцевостях України, зокрема
на Чернігівщині, бодня має назву «кубло» 39
(с. Козел Чернігівського рну та інші). Така
37 Слово «б дънь» за Berneceriam, це слово
слов’янами позичено з германського «budin»,
а останніми – з лат. «butina».
38 Власні записи на Чернігівщині. Листовне по-
відомлення П. М. Жолтовського за його спостере-
ження в Олевськім районі на Коростенщині.
39 За Срезневським «къвьль» – коблъ –
кобелъ – корець – ковш – давня слав’янська міра.
(Материалы для словаря древне-русского языка. –
Т. 1. – С. 1388–89).
http://etnolog.org.ua
79
Архівні матеріали
назва в певній мірі наближає річ до цілком
аналогічної речі – «кубло», «кубел», широко
вживаної в білорусів ще й нині.
Наук. співробітник Державного руського
музею Г. Я. Дуісбург нас ласкаво повідомила,
що їй нещодавно доводилося стрівати куб ли
у багатьох родинах с. Убібатьки Бубруйсь
кої округи. Такі ж відомості ласкаво подав
О. К. Скрутовський за інші місцевості Білору
сії. З документів речових нам доводилося ба
чити кубел білоруський, добутий для Етногра
фічного відділу Державного руського музею
у с. Чучевичі Мозирського пов. на Менщині
(світл. № 2). Це злегка конусоподібна діжка,
зроблена із соснових клепок, на лозових об
ручах, з дном, уставленим в утори; височина
0,68 м, діам. дна 0,69 м, діам. зверху 0,56 м.
Зверху дві супротивні клепки піднесено на
11 см; ці піднесення творять «вуха», в яких
прорізано чотирикутні дірки для заволічки.
Кубел закривається віком, що складається
з дерев’яного кружка, зробленого з луб’яну
обичайку. Замикається кубел заволічкою
(дерев’яна плисковата палічка, довжиною тро
хи більша діам. кубла), яка продівається крізь
вуха кубла і таким чином сягає через діам.
віка. На один кінець заволічки вішають замок.
Про вигляд кубла та його побутове уживан
ня нині дещо знаходимо у роботі О. В. Воука
Левановіча. Він каже: «Усяж лепшая адзе
жа на святы дзень і у госці ховаецца альбо у
скрыні (сундуку), альбо у кубле – высокай
дзежцы, зробленай з цэльнага грубого дзе
рева» 40. Як бачимо, в Білорусії схоронився в
ужитку ще давніший тип кубла – довбанка.
Кубло, подібно українській скрині, знайшло
свій широкій одбиток у білоруськім пісенно
весільним репертуарі. Ось дещо з таких пісень:
Села сябе Матрунька за стол,
За поуным кубком за віном:
– Даруй міне, матухна, чим хочеш.
– Дарую, дочушка, дарую,
40 Воувк-Леванович. Важнейшыя рысы гаворкі
вескі Татарковічы і гаворок навкольных весак. –
Менск, 1928. – С. 30.
Кубличік трубычік готую
(с. МаделіноВороново, Вітебск. губ.) 41.
Цяпер, матка, повечеряем,
Цяпер, матка, да подзелімся:
Табе хатка уся і коморка,
А мне кубел трубок і короука 42.
Ця пісня дуже споріднена з такою весіль
ною піснею, записаною у с. Бакаях на Полтав
щині:
– Ой уже, ненько, вже не раненько,
Пора нам ділитись;
Тобі хижичка та одвірочка,
Мені скриночка та сорочички;
Тобі несенько все старесеньке,
Мені молодій все новесеньке 43.
Ще ближче стоїть така весільна пісня:
– Давай, мати, вечеряти,
По вечері поділемося.
Ходім, мати, у комору,
Поділем добро з тобою.
Тобі, мати, нити і сердечко,
Мені давай полотенечко;
Мені, мати, скрині та перини,
Тобі, мати, горохгорохвини;
Тобі, мати, новиї дойниці,
Мені давай рябиї телиці,
Тобі, мати, новиї обори,
Мені давай рябиї корови,
Тобі, мати, порожнії бодні,
Мені давай тільки довезти (коні) 44.
Опріч давних уже білоруських пісень, куб
ло згадується ще й у такій пісні, записаній у
с. Дворці кол. Рогачівського пов. на Могилів
щині.
Стукнуло, грукнуло на дворе:
– Да поглядзі, мамочко, ті ні по мяне.
41 Шейн Л. В. Материалы для изучения быта и
языка русского населения...
42 Там само. – С. 309.
43 Записала Пріся Мандичева.
44 Метлинский А. Народн. Южно-русск. пес-
ни. – Киев, 1854. – С. 212–213.
http://etnolog.org.ua
80
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
– А по тебе, дочушко, по тябе.
– Готуй, мамочко, кублік мне 45.
Але сховище типу бодні від слов’янських
народів переходить до фіноугрів і тут так само
зазнає значного поширення. Крім свідчень лі
тературних 46, за уживання такого типу сховищ
у фіноугрів говорять і матеріали речові. Се
ред збірок Центрального музею народознав
ства нам доводилося бачити дві мордовсь ких
«парі», що своєю конструкцією дуже набли
жаються до бодень та довбаних «куб лів». Це
липові довбанки ціліндрійної форми, височи
ною 0,65–0,75 м, діам. 0,42–0,45 м, з дном,
уставленим в упори, та з накривкою, що яв
ляє кружок, вроблений в обичайку. Для того
щоб «парі» можна було замикати, до них на
прибоях прироблено залізні шпуги, що переся
гають від одного прибоя до другого через діа
метр накривки. Обидві «парі» приоздоблено
різбляним геометрійним орнаментом. На одній
стоїть дата «1799» (світл. 3–4). Цілком анало
гічний екземпляр ми стріли в збірках Етногра
фічного відділу Державного руського музею в
Ленінграді, добутий музеєм у ЕРЗЯ (с. Се
ліпей, Сарнскій повіт Пензенської губ.). Він
має лише ту відміну, що його взято в залізні
обручі та оздоблено не різбляним, а розписним
геометрійним орнаментом чорною та червоною
фарбами. Екземпляр датовано 1899 роком
(світл. 5). Як на варіант описаних вище «парі»
Ерзя слід указати на екземпляр, поданий нами
на світл. 6. Тут, як бачимо, замісць залізної
шпуги для замикання вживається дерев’яна
палиця (пікстанка), укріплена на «парі» ремін
ними петлями 47.
Трохи іншої конструкції стріваємо «парі»
у Мордвин на Тамбовщині. Тут так звана
«казнінь парга» зроблена із липового луб’я і
вшита ликом. Замикається, як і попердня, па
лицею на ремінцях (світл. 7).
45 П. В. Шейн. Ap. cit. – С. 309.
46 Маркелов М. Мордва. – Москва, 1928. – С. 10.
47 Збірка Етнографічного відділу руського му-
зею. Добуто С. І. Руденком у с. Ст. Сосни Бого-
русланського пов.
Опріч Мордви цілком тотожні речі стрі
ваємо й у Марі. В Етнографічнім відділі Дер
жавного руського музею хорониться марійська
липова довбанка, придбана С. Е. Бломквіст
року 1928 у с. Мішкіно Барського кантону
Башкирської АСРР. Своєю конструкцією
вона нічим не різниться від мордовських «парі»
і має лише ту незначну одміну, що накривка
тут своїми зарізами входить у довбанку, а не
надівається обичайкою зверху, як то ми мали в
мордовських «парі».
Як і в Мордви, довбанка марійська вжи
вається виключно для жіночого майна. Але
скриня типу бодні відома й іншим племенам
фіноугрів. Так, у збірках руського музею хо
рониться «Puisi», «puini», вживана як схови
ще для жіночого майна у Іжор. Це діжечка на
трьох невисоких ніжках, утворених продов
женням клепок. Діжечку зроблено із сосно
вих клепок на обручах, височ. 0,57 м, діам.
0,65 м. Підвищення двох супротивних кле
пок утворює вушка, в яких зроблено прорізи
для закладання падовки, що її нерухомо на
бито на кругле віко через увесь діаметр. Коли
віко закрити, паличка одним своїм кінцем за
ходить у проріз вуха, а другим щільно при
стає до протилежного вуха і замикається за
петлю, що проходить од палички крізь про
різи вуха 48 (світл. 8).
Ми зупинилися більш докладно на пере
лікові відомого нам матеріялу, щоб довести,
оскілько сховище типу бодні широко розпов
сюджено не лише серед слов’янських, а й ін
ших народів. Обминаючи питання про впливи
і взаємовпливи, ми з певністю можемо висуну
ти твердження, що сховище для жіночих речей
типу довбанки було властиве всім народам,
що жили в певних географічних та економіч
них умовах. Пізніше, коли скриня іншого типу
увійшла в побут народній, довбанкабодня на
більшій частині України посіла іншу ролю, але
денеде ще й нині поруч із скринею ужива
ються маленькі боденьки, що їх використову
ється для схоронення дівочих прикрас. Таку
48 [Посилання відсутнє]. – Ред.
http://etnolog.org.ua
81
Архівні матеріали
боденьку стрів був етнограф А. І. Онищук під
час свого стаціонарного досліду с. Українки на
Київщині.
Другим типом сховища, що певно здавна
існував так у слов’ян, як і в інших народів, була
скриня 49.
На Україні нам відомо два типи вживаних
скринь. Перший з них являє ящик до 1го м
довжиною, 0,5 м широчиною та 0,4–0,7 м ви
сочиною на ніжках з горбатим або ж рівним
віком, приладженим до скрині на чопах. Скри
ню будовано так: 4 ніжки, що йдуть зверху до
низу, творять основу скрині; у кожній ніжці
вирізано по два пази, в які загнано одна за
другою подовжні і поперешні дошки. Щоб у
боках не було щілин, дошки між собою також
з’єднано пазами, тобто край нижньої дошки
загострено, а у верхній, що на неї ляже, зроб
лено відповідного вирізу. У ніжках краї дощок
закріплено дерев’яними тигельками. За цим же
принціпом побудовано й віко: у два напівкруг
ло вирізані бочки пазами загнано дошки віка,
що між собою з’єднані або через паз, або ско
шеними краями, одну напущено на другу. Та
кого типу скрині своєю конструкцією вельми
нагадують дерев’яні засіки, вживані на Україні
для збіжжя; у Польщі ж подібного типу скрині
мають назву «sasiek», але польський «sasiek»
має деякі одміни і в своїй конструкції: тут у
ніжки задовбано зверху і внизу подовжню і
поперешню обв’язки, а в них на пазах увігнано
сторчові дошки боків 50. Серед народу україн
ського такого типу скрині найчастіше стріває
мо в Гуцулів. Скрині гуцульські вироблялися
переважно з букового дерева і пишно приоздоб
лювалися різбляним орнаментом 51 (світл. 9).
Звичайна скриня такого типу підносилася на
ніжках см на 10–15; коли ж скриня правила
і за стіл, ніжки у неї робилися значно вищі,
а віко поширювалося до розміру покришки
столу 52. Одже, скрині такого типу властиві
49 [Посилання відсутнє]. – Ред.
50 [Посилання відсутнє]. – Ред.
51 [Посилання відсутнє]. – Ред.
52 [Посилання відсутнє]. – Ред.
не лише слов’янським народам. Серед збірок
Етнографічного відділу Державн. руського
музею ми стріли тотожню скриню у збірках
румунських, де вона має наз ву Lada (пар. нім.
Lad), близька до описаного типу скриня ес
тонська «Truhi» 53.
Але найбільшого розвитку та поширення
набула на Україні скриня другого типу, що на
її розгляді ми й зупинемося більш докладно.
Для виробництва скринь на Україні здав
на вживали переважно мнякі породи дерева:
липу, тополю, березу, іноді вільху та вербу й
дуже рідко сосну. Осику, хоч вона й придатна
для цієї мети, все ж не вживали, бо нарід ува
жає її за дерево нечисте – на ній бо, як існує
народній переказ, повісився був Юда. Але із
згаданих порід дерева найширше була вжива
на липа – вона легка, добре піддається оброб
ці, а головне – її не псує шашель. Опріч того,
одіж, що в ній зберігається, набірає приємних
пахощів. Ці пахощі, за народним поглядом,
обганяють міль.
Говорючи про переважне вживання липо
вого дерева на скрині, слід звернути увагу, що
і в інших народів навіть старий тип скринь –
кубла, парі, бодні – здебільшого вироблялися
з липи. Треба гадати, що таке широке застосу
вання липового дерева саме на скрині поясню
ється справді тим, що воно майже не піддаєть
ся шашелю. Нам доводилося стрівати скрині
сторічної давности, й вони абсолютно не були
шашелем зрушені, в той час як у них же соснові
коліщата були з’їдені вщенть.
Матеріял для виробництва скринь скрин
ники добували тут же на місці, через те й гео
графічне розповсюдження цього виробництва
здебільшого припадало на лісові та лісостепові
місцевості. Винятком були лише криловські
скринники 54, що виробляли скрині з привоз
ного матеріялу, але цьому сприяло те, що Кри
лов стоїть на березі Дніпра – цьому давньому
шляхові лісних сплавів.
53 [Посилання відсутнє]. – Ред.
54 м. Крилов, нині Кремінчуцької округи.
http://etnolog.org.ua
82
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
Обраховуючи план свого виробництва, ко
жен майстер заздалегідь припасав собі стілько
матеріялу, щоб його цілком вистачило на весь
річний виробничий сезон. Як правило, лісом
запасалися восени, за зиму його пиляли й су
шили з тим, щоб на «гарячий» сезон виробни
цтва, квітень – серпень, він був би остаточно
підготований.
Старі скринники розповідають, що років
сорок тому сотня липових дощок довжиною
3,5–4 арш. і шириною 7–8 верш. обходила
ся собі 20–25 крб. Ці цифри не розбігають
ся й з даними П. Єфіменка, щодо сумських
скринників 55.
Для виробництва скринь кожен майстер
мусів був мати такий струмент:
1. Верстатстіл або ж ослін на високих ніж
ках для стругання дощок. Коштував од 50 коп.
до 2 крб.
2. Пилку поперечню – 1 крб.
3. Пилку подовжню – 75 коп. – 1 крб.
4. Шершебок – 25 коп.
5. Рубанок одинарний – 30 коп.
6. Рубанок двійник – 75 коп.
7. Фуганок – 1 крб 25 коп.
8. Долото – 25 коп.
9. Стамески – піввершкову та вершкову –
15–25 коп. кожна.
10. Свердельчик (буравчик) – 20 коп.
11. Рейсмус – 15 коп.
12. Наріжник – 15 коп.
13. Молоток – 25 коп.
14. Сокиру – 1 крб 50 коп.
15. Ніж – 25 коп.
Частину струменту, як ось пилки, рубан
ки, фуганки та стамески, скринники купували
пере важно на ярмарках у крамарів, а решту за
мовляли місцевим ковалям; дерев’яні ж прила
ди до струменту – станки до пилок, колодочки
до рубанків тощо – виготовляли сами.
Як вище вже було згадано, найінтенсивні
ший сезон виробництва скринь припадав на
літо. У цей час скринник здебільшого провадив
своє виробництво десь під повіткою, у клуні,
55 [Посилання відсутнє]. – Ред.
а то й просто на дворі. Лише восени та зимою
він перебірався для праці в хату, але в цей час
виробництво зводилося до мінімума.
Процес виробу скринь полягає в такому:
спершу скринник ріже дошки, далі пристругує
їх і клеїть, потім зарізує в них осі шипи, піс
ля того складає їх і заклинює шипи і нарешті
прилаштовує дно, колеса, набиває лиштву та
закріплює вугли.
Віко до скрині робиться окремо і прилаш
товується до неї часто аж на ярмаркові (без вік
скрині зручніше перевозити).
Зовнішнім своїм виглядом скриня подібна
ящикові, злегка звуженому в дні. Такого типу
скрині вироблялися майже по всій Україні і
мали здебільшого стандартні розміри. Виміри
кількох десятків скринь із різних місцевостей
України дають нам можливість подати пере
січні розміри скринь двох типів:
1. Скриня більша:
довжина вгорі 1,02 м – 1,04 м
довжина внизу 1,00 – 1,02 м
ширина вгорі 0,68 – 0,70 м
ширини внизу 0,65 – 0,68 м
височина 0,87 – 0,90 м
2. Скриня менша:
довжина вгорі 0,90 м – 0,95 м
довжина внизу 0,85 – 0,93 м
ширина вгорі 0,52 – 0,58 м
ширина внизу 0,51 – 0,54 м
височина 0,79 – 0,82 м.
За термінологією скринників, скрині цих
двох розмірів звуться «паркою». Під час
пере возки на торг їх укладають одна в другу
(впари).
Віко скринь складається з дощок, що
йдуть вподовж скрині і запускаються краями
в пази, видовбані в поперешніх планках, які
собою і в’яжуть віко. Щоб віко щільно нахо
дило на скриню, його з трьох боків обшивають
лиштвою (карнизом). Віко прилаштовується
до скрині прибоями, що кільцем заходить за
залізну скобку, укріплену знутра до тильної
стінки скрині (таблиця 1, малюнок 1й), а дру
гим кінцем убивається у дошку віка і там роз
гинаються (таблиця 1, мал. 1 А). Замикають
http://etnolog.org.ua
83
Архівні матеріали
скриню висячим замком за прибої, що з них
один убивається у віко, а другий – у передню
стінку скрині (таблиця 1, мал. 2).
Цілком викінчена скриня, за народною
термінологією, складається с отаких час
тин: 1. Боки передні й задні (табл. 2, мал. 1).
2. Пречілки (табл. 2, № 2). 3. Днище (дно
скрині). 4. Прискринок. 5. Віко. 6. Лиштва
нижня. 7. Лиштва на вікові (карниз). 8. Ряма
з колесами.
Коли дерев’яну роботу викінчено, скриню
починають виковувати. Оковка деяких скринь
обмежується лише тим, що на них набивають
наріжники, тобто вузенькі залізні паски, які
охоплюють кути скрині; іноді ж до наріжни
ків додають ще й залиштовники – короткі за
лізні паски, що укріплюють боки, причілки та
віко вкривають у три, а то й чотири ряди шпуг,
на кути віка набивають широкі, часто фігурні
наріжники, а кути скрині вкривають зверху
до низу залізними подовжніми наріжниками
(табл. 1). Оковку здебільшого провадять самі
ж скринники, використовуючи для цього бля
ху та ковальські цвяхи. Після оковки у т. зв.
білих скринях бляху фарбують чорним кольо
ром і після цього вони йдуть у продаж; інші ж
скрині дальше переходять для розпису.
IV
Серед українських скринників рідко трап
ляються особи, щоб в собі поєднували і
скринника, і маляра. Здебільшого ці галузі
розмежовувалися між різними особами. Там,
де виробництво скринь скупчувалося в руках
підприємця, в нього працювало кілька скрин
ників і кілька малярів. Поодинокі ж скринники
закликали до себе маляра, і той за певну плат
ню розмальовував йому скрині. Але трапляли
ся випадки, коли ролю маляра виконував хтось
із родини скринника. У збірках етнографічного
відділу Державного руського музею є скриня,
добута Ф. К. Вовком у м. Ігрень НовоМос
ковського пов. на кол. Катеринославщині, що
її виконано в одній родині. Про те свідчать
такі написи: на прискринку: «містечко Игрень
Ново московского уезда Екатеринославской
губ. Григорій Матвеев Паляничко»; на перед
нім боці серед квітів: «малювала мастерица
Анна Паляничка 1910 года» 56.
У м. Крилові ми натрапили на старого
скринника, що у свій час сам і скрині вироб
ляв, сам їх і розмальовував, – то І. І. Косенко.
Нині він, за браком попиту на мальовані скри
ні, виробляє та розмальовує ліжка.
Для виконання своїх робіт кожен маляр му
сів був мати такий струмент:
1. Шпакля – лопаточкоподібний ножик,
дерев’яний або ж залізний з дерев’яною руч
кою (табл. 3, № 1).
2. Палітра – дерев’яна дощечка розм.
25 × 30 см, в яку вставлено підставку з виріза
ми, щоб класти пензлі (табл. 3, № 2).
3. Набор пензлів різних розмірів (табл. 3,
№ 3).
4. Муштабель – кругла паличка 1 – 1, 25 м
довжиною (табл. 3, № 4).
5. Коробки та мисочки для фарб. Здебіль
шого сюди вживали коробочки з покидьків
(табл. 3, № 5).
6. «Мальчик» – підставка, височиною до
50 см, вживана для утворення схилу скрині під
час її розпису (табл. 3, № 6).
Для розпису скринь малярі вживали такі
фарби: білила, крон, сурик, кіновар, лазур,
геланську сажу, зелень та мумію. Купували їх
переважно сухими, і вже самі виготовляли їх
для вживання.
Щоб приступити до розпису скрині, майс
тер мусів був спочатку проробити деякі підго
товчі роботи. Першою з них була шпагльовка.
Підготувавши з крейди та олії, а для скринь
дешевих – з крейди та клею на воді масу, ма
ляр за допомогою шпаклі замазував на скри
нях усі щілини, сучки, задране лико дерева та
загалом усі ті місця, де помічалися ті, а чи інші
дефекти на дереві. Після шпакльовки скри
ні деякий час сохли, а потім маляр приступав
вже до другого процесу – ґрунтовки. Виро
би коштовні ґрунтували фарбами олійними,
а т. зв. «товар рядовий» – клейовими. Після
56 [Посилання відсутнє]. – Ред.
http://etnolog.org.ua
84
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
ґрунтовки скрині знову деякий час сохли, а по
тім на них надівали «рубашку», тобто офарбо
вували з усіх боків одною якоюсь фарбою, що,
власне, й було тим тлом, на якому вже маляр
укладав свої орнаментальні композиції. Там,
де виробництво було сконцентровано в руках
підприємця, усі підготовчі роботи: шпакльов
ку, ґрунтовку, як і «надівання рубашки», вико
нували учні або другорядні майстри – «парта
чі». У майстернях поодиноких майстрів всі ці
роботи виконував сам майстер, коли не було
йому допомоги від когось з його родини. Під
готовлені скрині ставили на кілька день, щоб
вистоялися, а потім починали їх розписувати.
Для цього маляр ставив проти світла скриню,
за допомогою «мальчика» схиляв її, а сам на
низенькім стільці сідав перед скринею, трима
ючи праворуч палітру та інші прилади. Далі,
поклавши муштабель одним кінцем на скри
ню, а другий тримаючи в лівій руці, маляр,
спіраючись на нього правою рукою, починав
накладати ті чи інші орнаментальні елементи.
Цікаво відзначити, що розписуючи скрині, ма
ляр завжди починав композицію обов’язково
з найяскравіших кольорів. Так, розписуючи
скрині т. зв. яблуками, він починав саме із цих
яскраво червоних квітів, і вже до них присто
совував інші елементи композиції.
Попередніх контурних елементів ніколи не
робилося. Маляр не посередньо твердими і
певними мазками наносив на скриню всеньку
композицію, не маючи перед очима ба навіть
ескізного малюнка.
Розписи скринь складають лише одну
частку того великого комплексу мальовано
го дерева, що так широко продукувалося і
вживалося в селянськім побуті на Україні.
В цей комплекс слід застосувати: мальований
дерев’яний, а пізніше й бляшаний посуд, речі
хатнього устаткування – мисники, полички,
ліжка, стільці; мальовані одвірки й двері та
розписи стін у митих хатах.
Немає сумніву, що всі ці галузі тісно поєд
нані між собою і спільною тематикою розпису,
і спільними технічними способами виконання.
Одже, чільне місце, безперечно, належить
розписам скринь. В ряді розписів, вживаних
слов’янськими народами, розписи українських
скринь, що до їх художньої вартости, мож
на поставити нарівні з чудовими розписами
руських «короб’їв» та днищ. Отже, між ними
є істотна різниця, так в сюжетах, як і в тех
ніці виконання. В той час, як у руських роз
писах переважає жанровопобутовий сюжет,
розписи українські переважно будуються на
композиції рослинних елементів. Українські
розписи не знають «деспотизму попередньо
го контура», як то ми стріваємо в деяких роз
писах руських; тут майстер, використовуючи
гаму фарб, умілою рукою виображає квітково
рослинні сполучення, перетворюючи в давно
усталену стилістичну форму ті сприйняття, що
непосередньо дає йому оточення. Поклавши в
основу розпису квітку, майстер всеньку свою
композицію спрямовує так, що вона, певни
ми фарбовими сполученнями, не посередньо
й дуже впливала на прийняття глядача. Тут
немає дисонансу кольорів, як немає і окремих
яскравих плям чи контрастових сполучень, але
в той час вся композиція вражає цілісністю і
стрункістю гами, побудованої в таких радісно
яскравих кольорах, що вони, як кажуть селя
ни, «аж очі вбірають».
Многогранні формою, незмірно багаті зміс
том, розписи українських скринь за їх сюже
тами можна розподілити на дві нерівні групи.
Перша, значно більша, обіймає розписи орна
ментальні з рослинноквітковою композицією
в основі, а друга містить в собі розписи типу
жанрового.
На українських скринях розписи уклада
лися на чільному боці, обох причілках, іноді
на вікові зверху і дуже рідко розмальовувало
ся віко всередині. Як бачимо в усіх випадках
майстер мав у своєму розпорядженні рівну
площину, що до неї й пристосовував відповід
ну декоративну композицію. Виходячи з того,
що скриня своїм чолом у першу чергу мусить
упасти в око глядачеві, майстер на приоздоб
лення саме чола звертав особливу увагу. Тут
він розгортав головну свою композицію, роз
пису з боків приділялася увага другорядна,
http://etnolog.org.ua
85
Архівні матеріали
а віко здебільшого й зовсім не малювалося,
а коли й малювалося, то таксяк.
Укладаючи композиції групи першої, майс
тер уживав двох способів – або подавав букет
в стилізованому вигляді, розгортаючи його на
всій площині, або виображав той же букет у
вазоні, наближаючи його, таким чином, до на
тури. Порожні місця довкола букетів заповню
валися меншими квіточками або ж сполучен
ням геометрійнорослинних елементів. Дуже
часто на чолі скрині укладалися два букети
у вазонах, а іноді ціла низка їх на площинах,
оформлених у вигляді прямокутних медальйо
нів. Що ж до боків скрині, то їх оформлювали
здебільшого за принціпом нанесення на центр
головного елементу композиції чола.
У принціпах фарбових сполучень необхід
но відзначити таку рису: всі квіти обов’язково
виконувалися яскравими кольорами – черво
ними, рожевими, рідко – жовтими, а ще рід
че – фіолетовими; віти й листя – зеленими,
блідозеленими; іноді припускалися оформлення
листя темно рожевими й жовтозеленоватими
кольорами. Білі фарби вживалися для підкрес
лення яскравих кольорів у квітах, а темні – для
офарблення лиштв та залізної оковки.
Другий тип складають скрині, що їх чоло
розписано жанровим малюнком. На Україні
такого типу скрині були поширені незначно,
а тому особливо нині, коли скриня з ужитку
виходить, їх доводиться стрівати дуже рідко.
Старі скринники розповідають, що раніше такі
скрині робилися переважно на замовця. У на
шім розпорядженні є лише п’ять скринь із жан
ровим малюнком, а тому і свій розгляд ми буде
мо базувати виключно на цих екземплярах.
Переглядаючи розписи цих скринь, ми по
мітимо, що вони майже нічим не відрізняють
ся від народного малярства: ті ж сюжети, те ж
композиційне оформлення і трактовка. Серед
сюжетів чільне місце належить «козаковібан
дуристі», або, як у нас звикли його звати, «Ма
маєві». Рівняючи композицію цього сюжету на
скринях з надто поширеними народніми ма
люнками на полотні, ми помітимо, що їх сюди
перенесено шляхом копіювання, часто без будь
яких змін. Композиція займає все чоло скрині й
складається з таких деталів: на переднім плані
під деревом сидить козак і грає на бандуру; на
дереві розвішано шаблю, порохівницю, лядун
ку; до дерева приставлено рушницю; праворуч
лежить шапка. Трохи одаль в землю встромле
но списа, а до нього прив’язано коня в добірній
збруї. Кінь переднім копитом б’є землю. На за
днім плані – розлогі гори, вкриті деревами, а за
ними червонояскрава заграва. Під малюнком
на лиштві напис:
Скриня №
Хоть девись На мене Не девись
Таба Невгадаеш
Як зовуть и Відкиль родом
НечеЧырк не знаеш,
Бо у мене їмя Неодно
А єсть их доката.
Так зовуть як налучеш
На якого свата.
Збіды, Зарїдного
Батька почитає
А ляхиня добродієм називає
Вража лихиня Колысь угадала,
А Лошака сего Подарувала.
Струны мои струны
Заграйте мені Стиха, Асей
Козак забуде Всего лиха
Бандура моя золотая
Колиб до тебе жинка Молодая
Щоб скакала и Плясала до лиха
Щоб неодын чумак цурався Грошей
и Міха
Апїдякий случай То пригоди ця
и Мужик Сїромаха
Таще незаржавїла и Сабля Моя сваха.
Як бы Росходилась
То не одна б Голова Покотылась
Та и Лук Натяга як Брязне Тетївою
То мусе Втїкати Хан Крымскїй з ордою;
А потим люльку в Зубы Ску(р)ка проч.
Скриня №
Хоч дивись на мене, не дивись
Бо невгадаеш як зовуть.
Коли траплялось в степах бувати,
http://etnolog.org.ua
86
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
То той можеть мое прізвище знати.
Гай, гай. Як я молодый бував
Що то у мене за сила була
Ляхів борючи и рука не мліла
А тепер и вошь сильніша здавця
Отака то бачу наших літ година.
Скоро цвіте і в’яне як у полі белина.
Хоть доведе ця і в мерты,
То нікому буде и поховаты.
Лях чураеця, а татаре не приступить
Хіба як звіря в байрак поцупить.
Козак душа правдывая сорочки немає.
Коли не п’є так на бандуру грае
А таки все не гуляе 57.
Другий сюжет, що нам пощастило стріти
на скрині, то, за народнім визначення, «козак
і дів чина» 58. Тут ми маємо класичний зразок
народнього лубка ХІХ ст. В овалі, утворе
ному гірляндою квітів, подано цілу картину.
На переднім плані – напівкозак, напівгусарин
тримає в обій мах міську пані, біля них – кінь,
прив’язаний до списа, далі – будинок з вивіс
кою «корчма». Цю дію виображено на лівім
березі річки, певно, Дніп ра. Річкою пливе ко
рабель, за ним пароплав, а на правім високім
березі на горі розташовано монастир, певно,
Київську лавру. Розпис компанував худож
ньописьменний майстер. Тут у певній мірі до
держано закону перспективи, а людські поста
ті виображено цілком натуралістично.
На нашу думку, на цій композиції в певній мірі
позначилися традиції виображення «козака
бандуриста». Особливо це яскраво позначено
в трактовці коня.
Останній жанровий малюнок, що його ми
маємо на скрині, то «музики». Треба гадати,
що цього малюнка цілковито перенесено на
скриню з лубка, занесеного на Україну зо
вні. Малюнок уміщено серед багатого роз
57 Ми свідомо обминули питання походжен-
ня й генези сюжету «козак-бандурист» та «козак
душа правдивая», оскільки це питання ґрунтовно
висвітлено в статті Д. Щ. «Козак Мамай». Сяйво,
ч. 10, 11, 12 за 1913 р.
58 Скриню нами придбано в Решетилівці у сел.
Ів. Убийсобаки.
пису квітів та винограду посеред чола скрині,
в рямі. На нім виображено кімнату, в ній си
дять чоловік і жінка в європейських убраннях
і грають – чоловік на віолончелі, а жінка на
домрі. Перед ними на задніх лапках стоїть
собачка 59.
Опріч того, нам довелося стріти ще одну
скриню з жанровим малюнком у збірках
Київсь кого історичного музею. Скриню розпи
сано квітами, а внизу серед квітів уміщено оди
ноку мініатюрну постать козакабандуриста.
Поруч з розписами зовні денеде трапля
ються розписи і в середині скрині. Іноді ці роз
писи обмежуються цяцькуванням прискринка,
а іноді всеньке віко приоздоблюється пишним
малюнком рослинної або жанрової компози
ції. Скриню із розписом рослинного типу нам
довелося стріти в збірках Чернігівського дер
жавного музею. Тут все віко розписано одною
рожевою фарбою, композиція являє стилізо
ваний букет.
Але винятково хороший розпис віка знут
ра є в збірках Полтавського державного му
зею. Тут подано політичну карикатуру кінця
XVIII ст., що в ній автор намагався виобра
зити «політичну рівновагу Європи» того часу.
Малюнок датовано 1800 роком.
Крім розписів, віка знутра часто оздоблю
вались різними малюнками, не посередньо
наклеєними на дерево. Для цього використо
вували папірці з цукерок, обгортки мила, ви
різки з журналів, іноді образки.
Звичай приоздоблювати віка скринь знут
ра, крім українців, стріваємо й у чехів. У збір
ках Руського музею є скриня з Моравії, що на
її вікові наклеєно два образи з написом та одна
картинка з малюнком серця, в якому постав
лено дві людські постаті 60. Стріваємо у чехів і
розписи на віках 61.
Звичай розмальовувати скрині властивий
не лише українцям і руським. Аналогічні роз
59 Скриню нами придбано у х. Козорізи Решети-
лівського р-ну на Полтавщині в селянській родині.
60 Збірка згаданого музею № 2481–84.
61 [Посилання відсутнє]. – Ред.
http://etnolog.org.ua
87
Архівні матеріали
писи стріваємо у поляків 62, італійців 63, ру
мун 64. Близькі своїм типом до українських і
розписи венгерські 65.
Деяку відміну від українського типу тво
рить скриня словенська, що її як типовий зра
зок виставлено серед словенських матеріялів у
Центральнім музеї народознавства. Це вели
ка скриня, до 2х м довжиною, пофарбована
у темносиній колір. Чоло скрині розподілено
дерев’яними планками на окремі медальйони,
що в них уміщено букети та вазони з квіта
ми. Центральний медальйон увесь зайнято
малюнками розп’яття. На причілках у колах
та вінках виображено католицькі монограми,
а під ними серце 66.
Поруч із розписами не останню ролю в
оздобі скринь відограє і їх оковка. Спрямова
на в головному для того, щоб надати скрині
більшой трівкости, оковка одночасно відограє
неабияку декоративну ролю. Найпростішою
формою оковки є звичайні шпуги, що рівно
біжно, одна поруч одної, йдуть зверху донизу
по боках та причілках скрині, відповідно пере
криваючи її віко. Така оковка іноді утворює
ціле плетиво залізних пасків. У такий спосіб
оковують так прості (білі), як і мальовані скри
ні. Декоративна роля оковки особливо яскраво
позначається на скринях білих. Вироблена із
звичайної дахової бляхи та офарблена у чор
ний колір, оковка, покладена на жовтаве тло
скрині, надає їй дуже приємного вигляду. Але
офарблена в чорний колір оковка й на мальо
ваній скрині досить добре гармонує із її за
гальною орнаментальною композицією, часто
збільшуючи в значній мірі її мистецьку вагу.
В оковці скринь поруч з паскоподібними
шпугами стріваємо не мало й фігурних шпуг,
подібних до часто стріпаних на Україні двер
них оздоб. Такі шпуги іноді в мистецькім
оформленні скрині відограють чільну ролю.
62 [Посилання відсутнє]. – Ред.
63 [Посилання відсутнє]. – Ред.
64 [Посилання відсутнє]. – Ред.
65 [Посилання відсутнє]. – Ред.
66 Екземпляр музеєм добуто із Зільської доли-
ни – Карінтія.
Але часто оковка скрині в сумі своїх елемен
тів складає основу мистецького її оформлен
ня, і тоді розписи являються ніби додатковими
його елементами.
Поруч зі шпугами в оздобі скрині значну
роль відограють наріжники на кутах з’єднання
боків із причілками, наріжники на вікові, лап
ки, що кріплять вісі, а іноді й дужки для пере
носки скрині.
Як і шпуги, наріжники бувають прямі, тоб
то являють бляшаний пасок, зігнутий в усю
довжину кута та накладений на нього за допо
могою ковальських цвяхів.
Там же, де на оковку скрині вжито фігурні
шпуги, й наріжники здебільшого бувають фі
гурні (табл. ... мал. 4).
Наріжники на вікові найчастіше трапля
ються у вигляді бляшаної платівки, покладе
ної на ріг віка так, щоб своїми загибами він
захопив і ребро лиштви (табл. ... мал. 8, 9, 10
та 11). Зважаючи на те, що наріжник одночас
но правив і за оздобу, його оформлювали або
у вигляді трикутника (табл. ... мал. 8), або у
четверть кола (мал. 9). Іноді такий трикутник
мав додаткові декоративні елементи у вигляді
стилізованої квітки чи орла (табл. ... мал. 9).
Часто замісць трикутника на ріг віка наклада
ли бляху у вигляді квадрата (табл. ... мал. 10).
Щоб до кінця витримати композицію в за
лізі, то й лапки, на яких тримаються вісі скри
ні, відповідно оформлювалися. Тут їх подава
но або у вигляді стилізованих листів (табл. ...
мал. 5), або у вигляді квітів (табл. ... мал. 6).
Іноді лапки оформлювалися у вигляді орла
(табл. ... мал. 7).
Певну декоративну ролю відограють і дуж
ки, що їх укріплювали на причілках скринь
(табл. ... мал. 12 та 13).
Таким чином, усі елементи, починаючи від
самої конструкції скрині з її чудесними фігур
ними вирізами в лиштві і кінчаючи найдрібні
шими деталями в оковці, опріч мети практич
ної, мали спрямовання одночасно служити й
оздобою для неї. Тому то кожна скриня тво
рить вражіння суцільної та викінченої мис
тецької форми.
http://etnolog.org.ua
88
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2016
Збіраючи матеріяли до українських скринь,
ми цікавилися питаннями географічного роз
повсюдження виробництва та економіки про
мислу. Отже, на жаль, за браком матеріялів цих
питань нам цілком висвітити не пощастило. Спі
раючись на численні розповіді так майстрів, так
і споживачів скринь, нам удалося встановити,
що головними осередками виробництва скринь
на Лівобічній Україні були: Ніжин, Глухівський
і Сосницький повіти Чернігівської губернії,
село Вериміївка на Золотонищі, села Нові й
Старі Санджари на Кобиляччині, м. Новомос
ковське, с. Ігрень на Новомосковщині; на Украї
ні Слобідській – с. Котельва, с. НижняСиро
ватка кол. Сумського повіту. На Правобережжі
нам відомий лише один великий осередок – то
м. Крилов. Орпіч цих великих осередків, скрині
вироблялися і в інших місцевостях, але там це
виробництво не носило широкого промислового
характеру.
У переважній більшості осередків так ви
робництво, як і малювання скринь провадилося
поодинокими майстрами, що сами і продавали
їх на ближчих ринках. Лише в такім осередко
ві, як м. Крилов, нам відомо, що виробництво
скринь концентрувалося в руках окремих під
приємців, які мали у себе найманих майстрів
і масово збували вироби на широкий ринок.
За переказами старих скринників, у Крилові
років 30–40 тому були такі підприємціскрин
ники: Леонов, мав на сезон 15–20 майстрів
та 4–6 малярів; Панов, мав 12–15 майстрів
і 3–4 малярів; Шевшун – 8–10 майстрів і
2х малярів; Селезнів, Смірнов і Дазадарен
ко в залежності від попиту на скрині та се
зону виробництва мали по 8–20 майстрів та
5–10 малярів.
Таким чином, Крилов треба вважати одним
із найбільших осередків скринного виробницт
ва на Україні.
На вироб одної скрині того стандартного
розміру, що так широко був розповсюджений
на Україні, за свідченням майстрів, потрібно
було витратити 5 семивершкових дощок. Коли
взяти до уваги, що собівартість сотні таких
дощок коштувала 20 карб., то вийде, що вар
тість лісу на одну скриню становить 1 карб.
20 коп. – 1 карб. 40 коп.
Кожен кваліфікований майстер за один ро
бочий день (од зорі до зорі) виробляв півтори
скрині і за це мав од «хазяїна» на його харчах
од 60 до 80 коп. за кожну зроблену скриню або
1 карб. 20 коп. – 1 карб. 40 коп. за «парку».
Одягнених у «рубашку» скринь маляр за
такий же день розписував од 2х до 4х штук,
в залежності від композиції, і за це мав при по
денному розрахункові – один карб. на день,
а при поштучному – од 25 до 40 коп. за кожну
розмальовану скриню.
Таким чином, собівартість скрині масового
споживання становить 2 карб. 95 коп. Ця сума
складається з таких елементів:
Ліс – 1 карб. 20 коп.
Майстрові за вироб – 60 коп.
Майстрові харчі – 30 коп.
Малярові за розпис – 25 коп.
Малярові харчі – 30 коп.
Залізо і інші матеріяли – 30 коп 67.
За поданням кореспондентів та розповідя
ми майстрів і споживачів, скрині продавали в
залежності від попиту та сезону за такі ціни:
скриня більшого розміру – 5–7 карб., скри
ня меншого розміру – 4 – 4 карб. 50 коп.
Отже, коли взяти майстраодинака, то він за
сезон (квітень – серпень), при умові виробу
лише одної скрині за день, виробляв 100–
120 скринь і мав чистого прибутку наблизно
250–300 карб., що ж до підприємців, то вони
діставали по кілька тисяч.
Продаж скринь поодинокими скринниками
провадився на ближчих, переважно осінніх яр
марках. Підприємці ж часто відряджали свої
вироби далеко, використовуючи для цього річ
ний Дніпровський транспорт.
Щоб дати уявлення про торгівлю скринями
на українських ярмарках, ми дозволимо собі по
дати відомості, дістані Полтавським Статбюро
під час обслідування Покрівського ярмарку в
Лубнях у році 1891. На ярмарок було привезе
67 Цифрові відомості подав нам старий криловсь-
кий скринник І. І. Косенко.
http://etnolog.org.ua
89
Архівні матеріали
но 337 скринь на суму 1280 карб. Із цієї суми
не посередньо виробниками привезено на суму
1202 карб. Скрині переважно були привезені із
м. Ніжина, м. Крилова і м. Хорола 68.
На ярмарках для продажу скринь одво
дилося спеціальне місце, де один поряд од
ного скринники розташовували на продаж
свій крам. Купували скрині переважно се
лянибатьки в супроводі жінок і майбутніх
власниць скринь – доньок, які на всяком
селянському торгові ходили придивлялися,
прицінювалися, але кінецькінцем питання
розв’язувала донька, зупиняючись на тому чи
іншому малюнкові.
Як правило, в першу чергу продавалися ті
скрині, що в ніх полишилося трохи стружок
або була схована одіж продавця. Той факт, що
скриня не порожня, обумовлював її продаж,
бо покупці були переконані, що коли, мовляв,
«на продажі трапиться скриня не порожня,
то й далі непорожньою буде». На цьому часто
спекулювали майстрі, навмисне полишаючи у
скрині трохи стружок. Пізніше майстрі почили
в скрині класти паперові квіточки.
Коли скриню приторговано й гроші запла
чено, покупець прохає вкинути в неї щось «на
талан», «позолотити скриню». Продавець у
таких випадках укидав у прискринок 3–5 ко
пійок, які часто полишалися там на увесь час
уживання скрині.
Куплену скриню становили на воза або
сани, закривали рядном і везли додому. Дома
зараз же у неї щось клали, «щоб не стояла по
рожня», і з того часу молода господиня почи
нала в неї дбати, добре пам’ятаючи, що «добра
господиня, коли в неї повна скриня» або «коли
є у скрині, то буде і на спині».
68 Опыт исследования украинских крестьянс-
ких ярмарок. Описание Лубенской Покровской
ярмарки. – Полтава, 1892. – С. 10.
У міру того як мінялися побутові форми,
скриня почала повільно виходити із уживан
ня молодих поколінь, залишаючись лише в
сільсь кого населення старшої генерації як спо
гад про давно минулі молоді роки.
Припинення попиту припиняє і їх
виробницт во. Процес зникання скрині відзна
чив був М. Ф. Сумцов ще в році 1902. В своїх
«Очерках народного быта» М. Ф. каже, що
«прос та біла скриня вийшла із ужитку. На
шляху повного зникнення стоїть і велика коте
левська скриня, синьої розмальовки з квітами.
Її витіснив модний жовтий сундук» 69.
Ту ж думку підкреслив й І. А. Зарецький у
формулярі до скрині, придбаної ним року 1904
у селі Демках колишнього Золотоношського
повіту для Державного руського музею в Ле
нінграді. Він пише: «скриня давнього зразка,
нині виходить із моди» 70.
На зміну давньої скрині прийшов лаковий
сундук з горбатим віком та шухлядами внизу.
Сундуки виробляють в тих же осередках, що й
скрині, переважно із соснового дерева, розмі
ром: довж. 1,20–1,50 м, широч. 0,70–0,80 м,
височ. до 1 м, на низеньких ніжках, а іноді й
колесах. Зверху сундук поспіль укривають
чорним, жовтим або рожевим лаком; прорізи
для ключів оздоблюють спеціальними з білої
бляхи розетками, а до віка й шухляд прироб
ляють невеличкі нікельовані дужки.
Майже всі сундуки оздоблюють т. зв. «пере
бивними» квітами, що їх купують у місцевих
крамарів по 10–20 коп. за штуку.
Продають сундуки на місцевих ярмарках і
беруть: за сосновий – 15–20 крб, а за в’язовий
та дубовий – од 25 до 40 крб 71.
69 Н. Ф. Сумцов. Очерки народного быта.
Труды Харьк. Предвар. Комис. по устр. ХІІ Арх.
съезда. – Т. 2. – Ч. 2. – С. 43.
70 Формуляр до скрині № 606–69.
71 Ціни ярмарку в Кобиляках повесні року 1929.
Підготував до друку Б. Сауляк
http://etnolog.org.ua
|