Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)

Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)

У статті, підготовленій на основі польових матеріалів автора, представлено традиційні комплекси чоловічого й жіночого вбрання с. Бехи Коростенського району Житомирської області. Описано основні способи виготовлення та оздоблення одягу й взуття. Виявлено зміни у традиційному костюмі місцевого населен...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Народна творчість та етнологія
Дата:2016
Автор: Бех, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2016
Теми:
Трибуна молодого дослідника
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202212
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області) / М. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 6. — С. 68-76. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202212
record_format dspace
spelling Бех, М.
2025-03-06T10:38:47Z
2016
Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області) / М. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 6. — С. 68-76. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
0130-6936
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202212
391(477.42-22)“18/19”
У статті, підготовленій на основі польових матеріалів автора, представлено традиційні комплекси чоловічого й жіночого вбрання с. Бехи Коростенського району Житомирської області. Описано основні способи виготовлення та оздоблення одягу й взуття. Виявлено зміни у традиційному костюмі місцевого населення та проаналізовано чинники, які вплинули на способи та вибір матеріалу при виготовленні одягу й взуття.
В статье, подготовленной на основе полевых материалов автора, представлены традиционные комплексы мужской и женской одежды с. Бэхи Коростенского района Житомирской области. Описаны основные методы изготовления и отделки одежды и обуви. Выявлены изменения в традиционном костюме местного населения и проанализированы факторы, которые повлияли на способы и выбор материала при изготовлении одежды и обуви.
The article, being based on the author's field materials, offers the traditional complexes of male and female attire in the village of Bekhy. The author describes the main methods of making and adorning garments and footgear. It has also revealed changes in the conventional costume of the local population and analyzed factors, which influenced manners and choice of fabrics while producing clothes and footwear.
uk
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
Народна творчість та етнологія
Трибуна молодого дослідника
Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
Traditional Attire of Neighbouring Gentry of Northeast Zhytomyrshchyna in the Late XIXth to Early XXth Centuries (After the Materials of the Village of Bekhy Korosten District, Zhytomyr Region)
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
spellingShingle Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
Бех, М.
Трибуна молодого дослідника
title_short Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
title_full Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
title_fullStr Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
title_full_unstemmed Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області)
title_sort традиційний одяг околичної шляхти північно-східної житомирщини кінця хіх – початку хх століття (за матеріалами села бехи коростенського району житомирської області)
author Бех, М.
author_facet Бех, М.
topic Трибуна молодого дослідника
topic_facet Трибуна молодого дослідника
publishDate 2016
language Ukrainian
container_title Народна творчість та етнологія
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
format Article
title_alt Traditional Attire of Neighbouring Gentry of Northeast Zhytomyrshchyna in the Late XIXth to Early XXth Centuries (After the Materials of the Village of Bekhy Korosten District, Zhytomyr Region)
description У статті, підготовленій на основі польових матеріалів автора, представлено традиційні комплекси чоловічого й жіночого вбрання с. Бехи Коростенського району Житомирської області. Описано основні способи виготовлення та оздоблення одягу й взуття. Виявлено зміни у традиційному костюмі місцевого населення та проаналізовано чинники, які вплинули на способи та вибір матеріалу при виготовленні одягу й взуття. В статье, подготовленной на основе полевых материалов автора, представлены традиционные комплексы мужской и женской одежды с. Бэхи Коростенского района Житомирской области. Описаны основные методы изготовления и отделки одежды и обуви. Выявлены изменения в традиционном костюме местного населения и проанализированы факторы, которые повлияли на способы и выбор материала при изготовлении одежды и обуви. The article, being based on the author's field materials, offers the traditional complexes of male and female attire in the village of Bekhy. The author describes the main methods of making and adorning garments and footgear. It has also revealed changes in the conventional costume of the local population and analyzed factors, which influenced manners and choice of fabrics while producing clothes and footwear.
issn 0130-6936
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202212
citation_txt Традиційний одяг околичної шляхти Північно-Східної Житомирщини кінця ХІХ – початку ХХ століття (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області) / М. Бех // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 6. — С. 68-76. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT behm tradicíiniiodâgokoličnoíšlâhtipívníčnoshídnoížitomirŝinikíncâhíhpočatkuhhstolíttâzamateríalamiselabehikorostensʹkogoraionužitomirsʹkoíoblastí
AT behm traditionalattireofneighbouringgentryofnortheastzhytomyrshchynainthelatexixthtoearlyxxthcenturiesafterthematerialsofthevillageofbekhykorostendistrictzhytomyrregion
first_indexed 2025-11-25T22:57:44Z
last_indexed 2025-11-25T22:57:44Z
_version_ 1850576932736860160
fulltext 68 ТРАДИЦІЙНИЙ ОДЯГ ОКОЛИЧНОЇ ШЛЯХТИ ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ ЖИТОМИРЩИНИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (за матеріалами села Бехи Коростенського району Житомирської області) Микола Бех УДК 391(477.42-22)“18/19” У статті, підготовленій на основі польових матеріалів автора, представлено традиційні комплекси чоловічого й  жіночого вбрання с. Бехи Коростенського району Житомирської області. Описано основні способи виготовлення та  оздоб лення одягу й взуття. Виявлено зміни у традиційному костюмі місцевого населення та проаналізовано чинни­ ки, які вплинули на способи та вибір матеріалу при виготовленні одягу й взуття.  Ключові слова: традиційний одяг, сорочка, запаска, штани, кожух, взуття, оздоблення, головний убір.  В статье, подготовленной на основе полевых материалов автора, представлены традиционные комплексы мужской  и женской одежды с. Бэхи Коростенского района Житомирской области. Описаны основные методы изготовления  и отделки одежды и обуви. Выявлены изменения в традиционном костюме местного населения и проанализированы  факторы, которые повлияли на способы и выбор материала при изготовлении одежды и обуви. Ключевые слова: традиционная одежда, рубашка, запаска, брюки, кожух, обувь, украшения, головной убор. The article, being based on the auctorial field materials, offers the traditional complexes of male and female attire in the  village of Bekhy. The author describes main methods of making and adorning garments and footgear. It has been also revealed  changes in conventional costume of local population and analysed factors, which influenced manners and choice of fabrics while  producing clothes and footwear. Keywords: traditional attire, shirt, chemise, zapaska (a kind of women’s clothes replacing a skirt), trousers, sheepskin coat,  footwear, adornment, headgear. Комплекс традиційного народного одягу є  визначальною складовою культурної спадщи­ ни  українців.  Особливості  побутування  тра­ диційного  вбрання  безпосередньо  пов’язані  з  виробничою  діяльністю  народу.  За  тривалий  час  склалася  ціла  система  виготовлення,  де­ корування  та  носіння  одягу,  яка  відображає  специфіку  матеріального  й  духовного  життя  українців.  За  практичними  потребами  в  на­ уковій літературі прийнята класифікація одягу  за  такими  видами:  натільний  і  поясний  одяг;  верхній  одяг;  нагрудний  одяг;  головні  убори;  пояси; прикраси; взуття [11, с. 8]. Натільний одяг.  Одним  з  найдавніших  видів  чоловічого  та  жіночого  одягу  була  со­ рочка. На початку ХХ ст. її шили здебільшого  з  вибіленого  домотканого  полотна:  «Виткали  да  його  парили  окропом,  да  прачем  били,  да  таке вибелювали. А тодє на речку да тодє об  камень  ще,  отако,  джвогали,  [били,  кидали],  його»  [МЗІ].  З  кінця ХІХ  ст.  в  с.  Бехи  по­ ширюється фабричне полотно (перкаль). Його  використовували для пошиття верхньої части­ ни сорочки (станка) або рукавів. Як і здебільшого по Україні, у с. Бехи со­ рочки  шили  з  двох  полотнищ  («пулок»).  За  особливостями крою та якістю тканини виро­ би умовно поділяємо на такі типи: суцільно­ кроєна з поликами («полотняна»);  суцільно­ кроєна  з  «ґесткою»  («додолна»);  сорочка  з  пришитим низом («станкова»); «білокрилка»  («сорочка  з  рукавами»,  «сорочка  з  б’єлими  рукавами»). Такі ж типи сорочок побутували  в  інших  шляхетських  селах  Коростенщини,  про що зазначав у 20­х роках ХХ ст. К. Чер­ вяк, дослідивши села Ходаки, Купеч і Кален­ ське [15, с. 15]. Крій першого  типу  сорочки був  характер­ ний для всього Правобережного Полісся  [11,  с.  20].  При  її  виготовлені  використовували  прямокутні  плечові  вставки  («наплєчник»),  вони з’єднували задню та передню пілку: верх­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 69 Трибуна молодого дослідника нім  краєм  пришивалися  до  комірця,  а  ниж­ нім – до верхньої частини рукава; посередині  був пазушний розріз. Така сорочка з поликами  мала посередині пазушний розріз.  Наприкінці ХІХ ст. в с. Бехи поширилися  сорочки на кокетці  («ґестці»). На відміну від  першого  типу,  у  цих  виробах,  замість  встав­ ки, було поперечне полотнище («наплєчник»).  Характерним для сорочки­«ґестки» був круг­ лий  виріз  із  коміром.  Сорочки  такого  крою  були  поширені  й  у  довколишніх  шляхетських  селах  (Ходаки,  Сингаї,  Дідковичі,  Бовсуни,  Чоповичі) [13, с. 78]. Таку варіативність крою  дослідники  пов’язують  з  поширенням  міської  моди на селі [1, с. 140].  Оглянувши бехівські сорочки кінця ХІХ –  початку ХХ ст. та опитавши респондентів, за­ уважимо,  що  для  пошиття  суцільнокроєної  сорочки  з  кокеткою  використовували  тільки  перкаль: «Додолна вся перкальова» [БОА].  Станкову  сорочку  виготовляли  з  полотна  різної  якості:  верхня  частина  («станок»)  була  з  перкалю,  а  нижня  («потточка»)  –  з  домо­ тканого  полотна.  «Білокрилку»  виготовляли  з  домо тканого  й  купованого  полотна:  основу  шили з  льняного,  а  рукава, наплічник  і  комі­ рець – з перкалю: «На плечах і рукава – біле,  комірець і, отако, пришивалося» [БКІ].  На  виникнення  в  с.  Бехи  описаних  типів  сорочок уплинуло, на нашу думку, поширення  в  сільському  середовищі  тканин  фабричного  виробництва.  На Правобережному Поліссі, як і скрізь на  Правобережжі,  сорочки  шили  з  коміром  [2,  с.  155].  Бехівські  сорочки,  як  і  в  інших  шля­ хетських  селах,  мали  широкий  відкладний  комір,  прикрашений  вишивкою:  «З  лежачим  кумніром – в нас усе лежачиє були, лежачиє,  ще тут нашитиє» [БОА]. Побутування такого  широкого відкладного коміра в місцевості де­ які  дослідники  пояснюють  впливом  поляків,  оскільки для східнослов’янських народів зага­ лом був характерний вузький стоячий комір [5,  с. 23]. Також цей комір побутував на Західно­ му Поліссі та у шляхетських селах Середнього  Полісся [11, с. 31]. Зазвичай відкладний комір  бехівчани прикрашали вишивкою і мереживом  («карунками»):  «Кумнєр  вейми  хороше  пона­ шиватий,  кути  вейми  понашиватиє»  [БНХ].  Використання таких елементів декору, на нашу  думку, було запозичене місцевою шляхтою від  міщан­купців,  адже  обов’язковим  атрибутом  жіночого купецького костюма був білий мере­ жевний комір [3, с. 105].  При  огляді  жіночих  сорочок  досліджува­ ного  села  увагу  привертає  їхнє  декорування,  воно є спільним для всіх шляхетських сіл ре­ гіону. Основною відмінною рисою між «шля­ хетською»  і  «мужицькою»  сорочкою  було  оздоблення  низу  рукава  смужкою,  витканою  перебійною технікою. Схожі за декоруванням  сорочки  побутували  в  Любомському  районі  Волинської  області  та  Дубровицькому  райо­ ні Рівненської області  [11,  с. 22]. Таке розмі­ щення  нарукавної  вишивки  є  спільною  особ­ ливістю з литовськими сорочками [7, с. 126].  Зокрема, Л. Пономар вважає, що нижньона­ рукавне  розміщення  оздоблення  поширилось  як  результат  перейняття  литовської  культури  місцевою  шляхтою  [10,  с.  155].  Відповідно  й  культурні  взаємовпливи  спостерігаємо  й  у  с. Бехи, населення якого отримало землю саме  від литовських князів.  Починаючи з 20­х років ХХ ст.  бехівча­ ни почали вишивати сорочки хрестиком. За­ звичай,  орнаментували  наплічники,  верхню  частину  рукава  й  маніжку:  «Це  старинниє  сорочки, то не вишивали вже рукава, як вже  в моїх лєтах, то вишивали. А це з наплєчни­ ками вишитими, а там – посне, а тут виши­ тиє  наплєчники  і  кумнір  вишитий»  [БГФ].  Крім вишивки, низ наплічника й верх рукава  оздоблювали  вертикальними  застроченими  закладками та дрібними зборками («бублє»):  «Це закладки називаюця “коло бубльов”, це  шоб  кращей  було»  [БНХ].  На  призбирува­ ний внизу рукав спочатку нашивали вишиту  смужку з перкалю («минькет»), потім оборку  («фальбон»)  і  мереживо  («карунок»):  «Зби­ ралося,  шо  на  резиночці,  а  отут  вишивався  узор такий узенький, а до нього пришивався  знову оборка із круживом» [БКІ].  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 70 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2016 З кінця 30­х років ХХ ст. бехівчани поча­ ли носити сорочку­«ґестку» без коміра з ква­ дратним  навколошийним  вирізом  та  рослин­ ним  орнаментом  («ґестка»,  або  «українка»):  «“Українки” були полностю вишитиє. Да туто  нашите кругом – наплечники нашитиє, рукава  нашитиє і манєжка нашита» [МЗІ]. Низ  жіночої  сорочки  (подолок),  який  обов’язково  виглядав  з­під  спідниці,  оздоб­ лювали  орнаментальною  тканою  смужкою  в  переклад  з  узорами  «пальчики»,  «кулачки»,  «кривуля», «карака», «зуби», а також оборка­ ми або мереживом унизу: «...сорочки тут такиє  були з тим батістом да з перекладами, да з на­ шиваннєм. Отут, знизу, отакиє переклади хо­ рошиє чи “в пальчики”, чи “в рози” – не знаю.  Я знаю, шо в мене єден був перебор, то його  нема  –  забрали,  то  “проскорка”  називалась,  а цих не знаю – позабувала» [БГФ]. Прикра­ шання низу сорочки є етноспецифічною рисою  Середнього Полісся [11, с. 22]. Звичай оздоб­ лювати  подолок  у  селі  зберігався,  незалежно  від  використання  одягу  (буденного  чи  свят­ кового),  до  середини  ХХ  ст.:  «Обов’язково  вишитий подолок, це  така  святошня  сорочка.  А  як  нє,  до  хоть  якусь  тєсьомку  пришивали  внизу» [БКІ]. Дослідниками зафіксовано, що довгі, май­ же до колін, чоловічі сорочки з поликами про­ довжували носити ще в кінці ХІХ ст., зокрема  А. Перштейн зазначає: «Що вони всі, [бехів­ ці],  носять  просте,  власного  виробництва  на­ родне платтє, [сорочку]» [8]. Оскільки ці со­ рочки носили навипуск, то  їх низ обов’язково  оздоблювали. Здебільшого декором слугували  ткані  смужки  червоного  кольору  [15,  с.  16].  У селі на початку ХХ ст. святкові чоловічі со­ рочки з «ґесткою» почали шити переважно з  фабричної  тканини («толстовка»): «Була  тов­ стовка, ше, певне, в мого батька десь валяєця.  Із вільвету пошито, шо отут, на ґестці, – ко­ кетка, це ззаду,  і з­переду тоже кокетка,  і до  неї  уже  такими  складками  пришито,  і  на  по­ єсі такими складками – це товстовка» [БКІ].  Ці сорочки мали посередині і збоку пазушний  розріз,  який  застібався  на  скляні  ґудзики,  маніжку декорували двома або трьома верти­ кальними закладками. Вузький стоячий комі­ рець сорочки й манжети здебільшого кроїли з  перкалю.  До середни ХХ ст., зокрема й у післявоєнні  роки, у селі чоловіки носили сорочки з домотка­ ного льняного полотна: «З льону сорочки, ста­ ринниє, це вже після війни, а до війни, то було з  матерії» [БКІ]. За кроєм ці сорочки мог ли бути  як із стоячим комірцем, так і без нього, манжети  також виготовляли з домотканого полотна: «Це  комірі мінялися, а так – станок переважно було,  [як толстовка], тут – на манжети защі палося на  руках» [БКІ]. Сорочки одягали в будні, тому їх  не оздоблювали. Святкові льняні сорочки також  носили поверх штанів, підперізуючись крайкою  або ременем: «Така зверху була сорочка, тодє –  поясом наверх. Такий пояс, як воровочка, шов­ ковенький, скручененький, а там – китица така  і  з  другого  боку  китица,  да  це  зав’язаний.  Да  вейми  вже  хороше,  було  такий  стройний  хло­ пец» [БНХ]. Комірець, маніжку, манжети со­ рочки декорували вишивкою. Поясний одяг. Найдавнішим типом жіно­ чого поясного одягу, який продовжував побу­ тувати  в  досліджуваному  селі  ще  на  початку  ХХ ст., була запаска. Однопілкові вовняні за­ паски  були  прямокутної  форми,  кріпилися  на  поясі  за  допомогою  пришитих  зав’язок  («то­ рочки»).  Жінки  оздоблювали  запаски  одно­ тонними  чи  орнаментованими  горизонталь­ ними смужками («переклади»): «Да запаски з  узором; ромбики такиє разниє. Як килім, так  і запаска, вони з такого тчуца, як килім, і таке  всяке на  їх»  [ЗКІ].  Інформатори повідомили,  що  запаску  одягали  в  комплексі  з  вовняною  спідницею­літником:  «Оце  складе  баба  лєт­ ника  з  фальбонами,  [оборки],  і  обизатєльно  тре,  шоб  оца  запаска  була  спереду»  [БНХ].  Водночас К. Червяк зауважує, що наприкінці  ХІХ ст.  в місцевості  побутував  інший  спосіб  носіння  запаски:  «Старі  шляхтянки  ще  й  за­ раз ходять у свитах і пам’ятають ті не дуже то  й давні  часи, коли деякі шляхтянки ходили у  звичайних  сорочках,  до  яких  спереду  і  ззаду  було прив’язано запаски» [14, с. 16]. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ Світлини до статті М. Беха Жінки в традиційному одязі на святі «День деруна». м. Коростень Житомирської обл. 2008 р. Колгоспний хор с. Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл. (керівник Михайло Роговченко). 1930-ті рр. АНФРФ ІМФЕ, ф. 8-9, од. зб. 1123, арк. 1 http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ с. Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл. * * Світлини М. Беха. Спідниця «з фальбонами». 40–50-ті рр. ХХ ст. Шерстяна запаска. Початок ХХ ст. Станкова сорочка з відкладним коміром. 20–30-ті рр. ХХ ст. Сорочка-«ґестка». 50–60-ті рр. ХХ ст. Фартухи з фабричної тканини, прикрашені «карунками». 40–50-ті рр. ХХ ст. Кожух. 60–70-ті рр. ХХ ст. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 71 Трибуна молодого дослідника Важливою  складовою  жіночого  костюма  був  фартух.  Як  і  запаски,  фартух  належить  до  незшитого  поясного  одягу,  матеріалом  для  виготовлення  якого  спочатку  слугувала  шерсть: «Запаска, як тей фартух, тики із вов­ ни, шерсть» [МЗІ]. На початку ХХ ст. в селі  фартухи  почали  виготовляти  з  домотканого  полотна та фабричної тканини. Власноруч по­ шиті  білі  льняні  фартухи  оздоблювали  знизу  двома  або  трьома  чорно­червоними  горизон­ тальними смужками, геометричним або геоме­ тризованим орнаментом («зубі», «ланцюжок»,  «клинчики»  –  ромб  усередині,  «рогата  квет­ ка», «повна кветка») [4, с. 82]. Більш пошире­ ними в с. Бехи були різнокольорові фартухи з  фабричної тканини, які серед місцевої шляхти  побутували  із  середини ХІХ ст.  [12,  с. 320].  Оздоблювали  вироби  однією  або  двома  чор­ ними смужками оксамиту («манчестер») і ме­ реживом, нашивали їх знизу. Фартухи з фаб­ ричної  тканини  були  невід’ємною  складовою  комплексу із спідницею у «фальобони»: «Оце  ше  до  війни  шилося,  бо  я  пам’ятаю,  були  ви­ бори, до моя мама одєла сподницу з фальбона­ ми – таке круживо чорне, низом. А фартух із  хустки зробила, у квіти, такий чорний – чорни  із блискучими полосами була матерія. Такі кві­ ти да кружево чорне два ряди, да вже мама моя  одєла»  [БКІ].  У  сусідніх  селах  (Васьковичі,  Дідковичі)  виготовляли  інші  фартухи  –  білі  перкалеві фартухи оздоблювали вишивкою та  мереживом: «З перкалю, вишивали полоси да  пришивали, і туди кружево – у спод, да такиє  фартухи» [БГФ].  Наприкінці  ХІХ  –  на  початку  ХХ  ст.  в  с. Бехи найпоширенішим типом жіночого по­ ясного одягу була спідниця. Матеріалом для її  виготовлення  слугувала  домоткана  льняна  та  вовняна  тканина,  а  також купована – сатин,  атлас,  ситець.  Як  свідчать  респонденти,  по­ всякденні  спідниці  здебільшого  були  чорного  кольору:  «А  вдома  в  таких  ходили,  я  он  ви­ несла недавно в комору, бо я склала, [одягла],  була  сорочку  і  думаю,  [що]  ту  сподницу одє­ ну... Сатінова, чорна. В мене їх є знаєш скоко?  Сєм чи восєм» [БНХ]. Зауважимо, що полот­ няні спідниці («сподници») серед населення не  були  поширені,  лише  інколи  їх  шили  для  по­ всякденного використання: «З полотна навіть  сподници шили, а не було краски, не було не­ чого. Я і Захарова Катя ходили у Васьковичи,  да  там  чорна  земля  була,  “ношку”  тоє  землє  перли додому да розводили вже, не  знаю,  як  ми робили, як уже мати робили. Сподница по­ лотняна до ту землю отуди, варалася краска»  [ЧГФ]. Дослідник К. Червяк зафіксував, що  в  сусідньому  с.  Ходаки  полотняні  спідниці  («робоча  спідниця»)  входили  в повсякденний  гардероб [15, с. 15].  У  кінці  ХІХ  –  на  початку  ХХ  ст.  на  Право бережному Поліссі широко побутували  вовняні спідниці­літники («лєтник») [9, с. 38].  Серед бехівців поширеними були червоні літ­ ники,  переткані  поперечними  й  поздовжніми  чорними смужками «в клєтку» або поздовжні­ ми різнокольоровими: «Лєтники, до церкви в  їх ішли, хорошиє такиє, оце фарба всяка така  хороша,  а  тодє  полоски  такиє,  полоски  и  по­ лоски такиє, і це “лєтник” називаєца» [ДГФ].  Верхню частину спідниці, у поясі («кумнєр»),  призбирували у дрібні складки: «Да, лєтники  такиє, шерстяниє, де й до церкви ходили в їх,  в складочки складут, а воно таке хорошеньке,  як гармошечка» [БНІ]. Низ літника оздоблю­ вали  чорною  смужкою  плисової  тканини  або  оборкою: «Оце складе баба лєтника з фальбо­ нами, [оборками]» [БНХ]. Спідниці  з  фабричних  тканин  побутува­ ли  серед  околичної  шляхти  з  другої  полови­ ни  ХІХ  ст.  [12,  с.  319].  Характерними  для  с. Бехи, як і для інших шляхетських сіл, були  широкі спідниці з оборками («фальбонами») та  пришитим  у  талії  поясом  («кумнєр»):  «Спод­ ница із фальбонами була широка, як оце в Бе­ хах носят, ото стариє, – в штири полки, широ­ ка сподница» [БНІ]. Як зауважує К. Червяк,  «фальбони»  на  спідницях  були  ознакою  на­ лежності  до  шляхти:  «Чого  ми  не  знайдемо  на  спідницях дівчат  селянок  із  села Новаків.  Ходаківські дівчата сміються  із новаківських  дівчат,  які  замість  фальбонів  нашивають  на  спідниці, червоні, зелені та інші стьожки» [15,  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 72 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2016 с. 16]. Крім оборок, спідниці оздоблювали ме­ реживом («карунки») чорного кольору, смуга­ ми  оксамиту  («манчестер»).  Проаналізував­ ши власний зібраний матеріал у селі, можемо  констатувати, що на початку ХХ ст. були по­ ширені спідниці із сатину, оксамиту, шовку та  купованої шерсті,  за фасоном – «у складки»  й без оборок: «А то ж такиє шили сподници,  шо складочки робили, така, без фальбон уже,  але тут – заруб’яне, а тут – складочки три або  й дьве, тоже така була широка. А то такиє ще  робили,  шо  отако  складали;  отак  складали  і  так складали, а тут лєнти такиє застягувались,  тоже вейми було хороше» [БНІ]. До  поясного  чоловічого  одягу  належать  штани,  пошиті  з  домотканого  полотна  або  сукна:  «З  полотна  шили.  Полотняниє  штани  да в глею покрасили, там глей у березі був, да  ольхових  бубок  наварим,  да  перш  у  ольхов  є  бубки, а тодє розколотит да в тей глей» [БГФ].  Традиційні  полотняні  штани  виготовля­ ли  з  вузькими  холошами  та  пришитим  поясом  («кумніром»). Уже на початку ХХ ст. в с. Бехи  популярними стають штани фабричного вироб­ ництва: «Куп’яли штани, проте готовиє» [БНХ]. Нагрудний одяг. На  початку  ХХ  ст.  в  с. Бехи нагрудний жіночий одяг був представ­ лений  блузками  («кошуля»):  «Кошулі  такиє  шили, всяка матерія – то чорне, то в кветочки,  а то таке» [ЧГФ]. Крій «кошулі» був подібний  до  сорочки­«ґестки»  з  коміром,  але  щільно  приталений до стану. Такий фасон блузки мав  підкреслювати пишність спідниці. Застібками  на  блузці  слугували  скляні  ґудзики.  У  сусід­ ньому  с.  Дідковичі,  крім  «кошуль»­блузок,  виготовляли «кохти» без переднього розрізу:  «Кохти шили так, як светер – закритиє, толь­ ко  шо  із  короткими,  із  довгими  рукавами,  із  кумнерами  шили  собе,  да  так  кумнір  був  ле­ жаченький  такий»  [БНХ].  Серед  населення  с. Бехи також були відомі «кохти»,  але пере­ важно  носили  «кошулі»­блузки:  «То  кошуля  спеціальна,  на  гузіках  така,  по  колишньому,  а светри вже потом купували» [ДГФ]. Верхній одяг. Традиційним верхнім жіно­ чим і чоловічім одягом у досліджуваному селі  була свита: «Носили свити, були свити, вже, як  мосно, великий мороз, до їх удевають. В мене  було  дьвє  світі.  Єдна  була  така  хороша,  така  темна, а друга була сєрейша свита, то шерсть  настояща, таке тепле» [БНХ]. Опираючись на  власні польові матеріали, зауважимо, що сви­ та,  як повсякденний одяг, побутувала  в кінці  ХІХ  –  на  початку  ХХ  ст.:  «Було,  та  це  ше  давно, я знаю, шо в батька була свита така ше  довга, й ше тут витабунки такиє, і ше крайки  були такиє, заперезувались, те вже тепла оде­ жа була» [БОА]. Ще  одним  видом  верхнього  одягу,  який  побутував у с. Бехи до початку ХХ ст., були  каптани.  Зокрема,  серед  жіноцтва  місцевої  шляхти були популярні чорні, червоні  і зелені  атласні  каптани  [15,  с.  16].  Найпоширеніший  фасон  каптанів  –  з  прямою  спинкою,  широ­ ким коміром з лацканами та складками в талії  («фанди»). Низ рукава оздоблювали чорним і  зеленим  оксамитом  («зуби»,  «лапки»),  обво­ дили зеленою «застежкою». Такому ж декору  піддавали  подолок,  комір,  лацкани  і  поли  [4,  с. 57]. Зимові чоловічі й жіночі каптани («лисі»  й «хутро») шили із чорного сукна й утеплюва­ ли хутром або ватою [15, с.  17]. «Лисі» мали  широкий  відкладний  комір  з  хутра  лисиці,  низ  рукавів,  поли  й  подолок  обшивали  овчи­ ною. Зауважимо, що каптани були купованим  одягом. Через їхню дороговизну не всі селяни  мали  можливість  покупки,  натомість  носили  вишиту  заполоччю  свиту  [12,  c.  320].  При­ мітно, що описані види верхнього одягу були в  регіоні ознакою соціальної  ієрархії. Після по­ ширення  цього  одягу  й  серед  простих  селян,  дослідники  на  початку  ХХ  ст.  зафіксували,  що на каптани «звелася мода» [4, с. 565]. На зміну каптанам у с. Бехи поширюють­ ся нові види жіночого верхнього одягу – «ка­ поти»  («сачок»)  й  «капотки».  «Капоти»  за  довжиною  були  дещо  нижче  пояса,  з  ватною  підшивкою, мали приталений силует, ззаду –  розширені  складками  («фандами»):  «Шили  капоти  –  це  “з  фандами”  капота  казали...  Якиєсь фанди чеп’яли там, отако складалося,  іззаду такиє фанди робили. З фандами носили  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 73 Трибуна молодого дослідника баби» [БНІ]. Матеріалом для її пошиття слу­ гували фабричні  тканини – сатин,  атлас,  ку­ пована шерсть. «Капоти» прикрашали смуж­ ками  оксамиту  («манчестер»)  по  боках  і  на  манжетах:  «Обше,  таке  воно  “майшестрове”  називаєца, чорне, майшенстрове таке, полоска  така  чорна  туто,  до  ше  в  мене  така  капота  в  скрині валяєця» [БНХ]. Респондентам відома  й  інша назва цього одягу – «сачок»: «Сачки  є в мене суконнє, це таке капота за фандами  колись були»  [ЧГФ]; «по­беховськи – капо­ та,  а нє – “сачок” якось казали»  [БОА]. Як  засвідчують  наші  польові  дослідження,  «ка­ пота» входила до комплексу жіночого вбрання  протягом першої половини ХХ ст.: «Стройниє  вейми були люди, особенно з фальбонами циє  сподници всякиє, фартухи і тиє капотки такиє  тоненькиє» [БОА]; «ше я гуляла, до ше такиє  були капотки колишніє. Ми, як гуляли, до ше  в нас все колишнє було» [БКЗ]. У теплі дні жінки одягали «капотку» («літ­ ню капоту») такого ж крою, як «капота», без  утепленої  підкладки:  «Шили  такиє  капот­ ки  тоненькиє,  це  вже  жонки,  до  вейми  були  стройниє, а дальше тут каруночки чорненькиє  пришивалися» [БОА].  У досліджуваний період основним верхнім  одягом чоловіків,  як  зауважує В. Кравченко,  також була свита: «Особий местный крой су­ конной  верхней  осенней  и  зимней  одежи.  До  сих пор мужская одежа» [4, с. 139]. Про побу­ тування цього верхнього одягу повідомляють і  наші респонденти.  У  теплий  сезон  чоловіки  одягали  суконні  піджаки:  «Пінчак,  до  це  хлопчаче.  “Пінчак”  казали, не “піджак”, а “пінчак”. А вже жоно­ че, до це капота» [БНІ]. Піджаки слугували й  додатковим утепленням узимку, їх одягали під  свиту чи кожух.  У  досліджуваній  місцевості  жіночі  й  чо­ ловічі  кожухи  виготовляли  білого,  червоного,  коричневого й чорного кольорів. Проаналізу­ вавши власний фактологічний матеріал, визна­ чаємо, що на початку ХХ ст. найпоширеніши­ ми були короткі кожухи з підкрійною спинкою  та дрібними складками на талії: «Кожухи ше  були такиє – з фандами, вейми хорошиє. Вже  до  церкви  люди  ходили,  але  це  вже  колись  давно­давно  було...  Получаєца,  вони  такиє  расниє  пошитиє,  такиє  якиєсь  фальбони  вже  були, токи, шо вже вейми расний тей кожух»  [БОА].  Такий  вид  кожухів  носили  не  тільки  в досліджуваному селі,  а й у північних райо­ нах  Житомирської  області  [13,  с.  80].  Також  у  с.  Бехи  побутували  довгі  тулубні  кожухи  з  прямою  спинкою:  «Оце  з  баранячоє  шкури,  але  кустарним  методом  виробляли,  то  такий  кожух довгий, тулупи такі довгі були, шо і руки  не згорнеш» [МЗІ]. Кожухи здебільшого на­ лежали до комплексу чоловічого одягу: «В нас  переважно  капоти  були,  переважно  утеплені,  на ваті» [БКІ]. Зауважимо, що в Україні ко­ жухи вважалися дорогим одягом, зокрема, не  всі бехівчани мали їх у своєму гардеробі: «Не  було кожуха в хазяйстві,  я не бачила,  як моє  були батьки» [БНХ].  Головні убори. Основним жіночим голов­ ним  убором  була  хустка.  Дослідник  регіону  А.  Потаповський  зазначає,  що  в  середині  ХІХ  ст.  шляхтянки  пов’язували  голову  хуст­ кою, а не наміткою [12, с. 319]. Водночас наші  респонденти свідчать, що в селі жіноцтво носи­ ло й намітку: «Колись баби ходили в нам’єтци,  це вельми давняшнє, виткане на низу таке – це  нам’єтка» [МЗІ]. На початку ХХ ст. бехівські  жінки пов’язували голову способом «в молоди­ цю»: волосся закручували на кібалку, зробле­ ну з льняної пряжі, потім її обвивали навколо  голови,  поверх  –  «чепец»,  потім  зав’язували  хустку. Замість «чепця»  інколи використову­ вати  додаткову  хустку:  «Туди  треба  ше  льон  брат да половинку [волосся] осюди, а тодє –  туди да тут крутит, а те – стуль, до тодє вже  зав’яжу перш хустку, а дальше, по цой хустци,  ше хустку, вже така хороша молодица» [БКЗ].  Зауважимо, що до 50­х років ХХ ст. під час  весілля  молоду  пов’язували  тільки  способом  «в молодицю». З 30­х років ХХ ст. поширюються способи  зав’язування хустки «під бороду» або назад –   «в бабку». При таких убраннях голови волос­ ся закручували на потилиці в «ковпак»: «А в  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 74 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2016 нас тут, на нашому боці, тих молодиць не було.  Моє мати, баба зв’яжуть “бабку”, то називаєца,  як назад, а так­то – пуд бороду, де й ходили»  [БНХ].  Молоді  незаміжні  дівчата  заплітали  одну або дві коси, рідко – волосся спадало на  спину, інколи прикрашали голову вінком: «Ну,  в дьве запліталися, дивлячись, які коси були.  Я дьві заплітала, а то віночком заплітали по­ тім,  починали  звідци  і  по  трошку  добавляли,  коски “віночком” казали» [БКІ]. Поширеним  головним  убором  серед  чо­ ловіків  були  шапки  з  овчини:  «Носили  сиві  шапки,  невисокі,  а  селяни  –  чорні,  високі»  [12,  с.  319].  Улітку  носили  брилі  –  широкі  капелюхи,  виплетені  із  житньої  соломи.  На  початку ХХ ст. почали носити куповані каш­ кети  та  власноруч  пошиті  суконні  картузи  з  козирком. На межі ХІХ–ХХ ст. поширеною  була  чоловічі  зачіска  «под  макотру»:  волося  підрізали  по  кругу  голови,  залишаючи  дов­ шим на маківці. У першій половині ХХ ст. у  шляхетських  селах  популярною  була  зачіска  містян «под польку» [1, с. 144]. Щодо  бороди  і  вусів  поліських  селян  до­ слідник  А.  Потаповський  зазначає:  «Одні  “бриють”,  другі  підстригають,  а  старі  лиша­ ють. Шляхтичі бороду й вуса “бриють” всі, без  виключення»  [12,  с.  319].  Проаналізувавши  зібрані  в  досліджуваному  селі  фотоматеріали  початку ХХ ст., ми встановили, що чоловіки  голили  вуса  й  бороду,  старі  чоловіки  носили  підстрижену борідку.  Взуття. У кінці ХІХ ст. повсякденним чо­ ловічим і жіночим взуттям були липові постоли  прямого плетіння. Плетене з лика дерев взуття  на території Полісся побутувало довше, ніж в  інших областях України та Білорусії [6, с. 339].  З 30­х років ХХ ст. серед бехівчан стають по­ пулярними  резинові  калоші  –  «чуні».  Їх  ви­ готовляли місцеві майстри: «Воно тяжке таке,  шо корито, настояще корито,  але тут заверне  трохи  і  тут заверне, да всадит ногу,  туто по­ скреплює і ззаду, да всуне ногу, да це й ходи­ ли так в скатах, не пропадав скат неде, з ска­ та шили взуваннє. А там уже стали, дальше,  з камор чуні клеїт, то вже в чунях ходили, то  вже  чуні  легкиє  були»  [БКЗ].  Чуні  взували  на  шерстяні  валянки,  рідше  –  на  босу  ногу:  «Літом – босі, а вже зимою – якісь валянки  да ці чуні»  [БКІ]. Попри швидке поширення  резинових калош, населення села до середини  минулого  століття  продовжувало  носити  по­ столи:  «Ходили,  такиє  деди  ходили,  а  моло­ диє  не  ходили  в  постолах,  в  нас  чуні  якиєсь  клєїли, да в чунях ходили. Батько моє ходили,  а ми – нє» [БОА]. Зокрема, для зручності по­ столи взували під час жнив: «А постоли стали  токи  на  стерну  взуват,  як  іде  жито  жать,  чи  там пожнут да тре в’язат, до в постолях ноги  не потєют і вже вельми добре м’яко, і не колєца  [стерня], тодє онучами вже обмотували литки,  шоб не колоти» [МЗІ]. З другої половини ХІХ ст. околична шляхта  взувала шкіряне взуття, зокрема жінки носили  сап’янові червоні й жовті чоботи [12, с. 319]. На  початку  ХХ  ст.  місцевими  майстрами  трохи  були змінені моделі взуття. Для чоловіків шили  чорні  шкіряні,  довгі,  майже  до  колін,  чоботи:  «Батько мой резали телята да вироб’яв шкури  сам,  да  шили  вже  й  чоботи.  В  сусєдстві  шив  єден  чолов’єк,  два  шило  аж»  [ЧГФ].  Жінки  носили чоботи й черевики на підборах («кнап­ лях»): «Як моє мати пошли замуж, ше давно,  до дєд пошив черевики чи з шнурками, чи тут  таке, якесь­о, закладалося, – не знаю, ше й на  кнаплях тиє черевики» [БКІ]. Пояс.  Невід’ємним  компонентом  як  жі­ ночого,  так  і  чоловічого  комплексу  одягу  був  пояс. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.  в с. Бехи, як  і по всій території України, тка­ ли  шерстяні  різнокольорові  пояси  (крайки)  з  китицями  на  кінцях.  Цими  виробами  під­ перезували  свити,  кожухи  і  чоловічі  сорочки:  «Крайка. Оце було свити скрозь, ткали сукно  таке да шили свити – називалася “свита”, як  “платтє”,  отут – расне,  а  тодє поверху край­ кою. Да такиє крайки ткали, завтовшки тоже  з  такого  тоненького­тоненького  шерстяного,  самиє прали і ткали. Завширки – як пояс, за­ перезувались, а тут тоже такий бант в’єсив, на  крайках такиє ше тиє китички, да вже вейми  хороше  було»  [БНІ].  Також  місцеві  чолові­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 75 Трибуна молодого дослідника ки  використовували  скручені  круглі  шкіряні  («очкур») та шерстяні пояси: «Такий пояс,  як  воровочка  –  шовковенький,  скручененький,  а там – китица така і з другого боку китица,  да це зав’язаний» [БНІ]. Опрацювавши  матеріали  дослідників  регіо ну й проаналізувавши власний польовий  фактаж, зібраний у с. Бехи, можемо охаракте­ ризувати традиційне жіноче й чоловіче вбран­ ня кінця ХІХ – початку ХХ ст. Обов’язковим  компонентом  жіночого  костюма  була  сорочка  на кокетці із широким відкладним коміром –  суцільнокроєної або з пришитим низом; оздоб­ леними  здебільшого  були  низ  рукава,  комір,  маніжка  й  подолок.  Поясний  одяг  представ­ лений  домотканими  вовняними  спідницями­ літниками,  спідницями  з  купованої  тканини,  декорованими  оборками  та  мереживом,  за­ пасками та фартухами. Як нагрудний одяг по­ бутували  блузки­«кошулі».  Верхній  жіночий  одяг – це кожухи, свити з доморобного сукна,  атласні  каптани  та  «капоти».  Головний  убір  жінок складав комплекс  із кількох елементів:  кібалка, чепець, одна чи дві хустки. До жіно­ чого взуття належали постоли, «чуні», шкіряні  чоботи й черевики.  Бехівський  чоловічий  костюм  складався  з  льняної  сорочки  чи  «толстовки»,  полотняних  або суконних штанів та пояса. В осіньо­зимо­ вий період чоловіки одягали суконний піджак,  свиту,  кожух  чи  утеплений  каптан  («хутро»).  Головним убором у холодний сезон була неви­ сока  шапка  з  овчини.  Зауважимо,  що  комп­ лекс чоловічого одягу, на відміну від жіночого,  довше зберігав традиційні ознаки.  Більшість складових жіночого й чоловічого  одягу досліджуваного села в зазначений пері­ од відображають регіональні особливості Се­ реднього Полісся.  Водночас аналіз окремих елементів одягу  свідчить  про  міжетнічні  контакти  бехівської  шляхти з поляками (широкий відкладний ко­ мір)  та  литовцями  (розміщення  нарукавної  вишивки).  Соціальна  стратифікація  бехів­ ської  шляхти  особливо  проявлялася  у  виго­ товленні  одягу  з  дорогих,  не  доступних  се­ лянам,  адамашкових  або  атласних  тканин,  зокрема  спідниці  з  «фальбонами»,  каптани,  «капоти»,  куповані  хустки.  Також  швид­ ке  проникнення  в  побут  околичної  шляхти  містечкової  та  міської  культури  вплинуло  на  оздоб лення одягу. 1. Васянович О. О. Особливості вбрання око- личної шляхти Житомирщини другої половини ХІХ – початку ХХ століть / О. О. Васянович // Народний костюм як виразник національної іден- тичності : зб. наук. праць / за ред. д-ра мист-ва М. Селівачова. – Київ, 2008. – С. 140–145. 2.  Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології : нова редакція / Федір Вовк. – Харків : Видавець Савчук О. О., 2015. – 464 с. : [199 іл.]. 3.  Каминская  Н.  М.  История костюма / Н. М. Каминская. – Москва : Легкая индустрия, 1977. – 128 с. 4. Кравченко В. Зібрання творів та матеріали з архівної спадщини / Василь Кравченко ; упоряд. О. Рубан. – Київ : ІМФЕ, 2009. – Т. 2. – 640 с. 5. Лебедева Н. И. Народный быт в верховьях Десны и в верховьях Оки. Ч. 1. – Москва, 1927. – 166 с. 6. Молчанова  Л.  Н.,  Стельмащук  Г.  Г. Одеж- да / Л. Н. Молчанова, Г. Г. Стельмащук // Полесье. Материальная культура. – Київ : Наукова думка, 1988. – С. 334–340. 7. Непокупний А. П. Балтійські родичі слов’ян / А. П. Непокупний ; відп. ред. О. М. Трубачов. – Київ : Наукова думка, 1979. – 183 с. : мал., карта. 8.  Перштейнъ  А. Его сіятельство Господинъ начальникъ края графъ А. П. Игнатеввъ на Волыни / А. Перштейнъ // Волынские губернские ведомости. – Житомир, 1893. – № 120. 9.  Пономар  Л.  Г. Походження назв україн- ського народного одягу на Поліссі / Л. Пономар // Народна творчість та етнографія. – 1989. – № 5. – С. 33–41. 10.  Пономар  Л.  Г. Народная одежда украин- ско-белорусского и украинско-польского погра- ничья / Л. Г. Пономар // Границы, культуры и идентичности. Этнология восточнославянского пограничья / редактор-составитель М. Ю. Мар- тынова. – Москва : ИЭА РАН, 2012. – С. 149–181. 11. Пономар Л. Г. Народний одяг Правобереж- ного Полісся сер. ХІХ – сер. ХХ ст. (історико- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 76 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2016 етно графічний атлас. Словник) / Л. Г. По но- мар. – Київ : Бизнесполиграф, 2014. – 267 с. : іл. 12.  Потаповский  А. Отличительные черты жителей Овруцского уезда // Описание рукопи- сей архива Русского географического общест- ва / уп. Дмитрий Зеленин. – Петроград, 1914. – Вып. 1. – С. 317–322. 13. Стельмащук Г. Г. Традиційний одяг Жито- мирщини / Г. Стельмащук // Народна творчість та етнографія. – 1980. – № 6. – С. 77–82. 14. Червяк  К. Килимарство на Коростенщи- ні / К. Червяк // Краєзнавство. – Харків, 1929. – № 3–10. – С. 13–44. 15. Червяк К. Шляхта околишня на Коростен- щині / К. Червяк. – Коростень, 1927. – 20 с. БГФ – Бех Ганна Федорівна, 1927 р. н. Записав М. Бех 8 січня 2010 р. в с. Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл. БКЗ – Бех Катерина Захарівна, 1930 р. н. За- писав М. Бех 14 липня 2011 р. в с. Бехи Коростен- ського р-ну Житомирської обл. БКІ – Бех Катерина Іванівна, 1934 р. н. Записав М. Бех 19 серпня 2012 р. в с. Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл. БНІ – Бех Надія Іванівна, 1926 р. н. Записав М. Бех 30 листопада 2012 р. в с. Бехи Коростен- ського р-ну Житомирської обл. БНХ – Бех Надія Харитонівна, 1930 р. н. За- писав М. Бех 30 січня 2012 р. в с. Бехи Коростен- ського р-ну Житомирської обл. БОА – Бех Ольга Арсенівна, 1925 р. н. Записав М. Бех 14 липня 2011 р. в с. Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл. ДГФ – Дідківська Ганна Флорівна, 1930 р. н. Записав М. Бех 14 липня 2010 р. в с. Бехи Корос- тенського р-ну Житомирської обл. ЗКІ – Загоровська Катерина Іванівна, 1954 р. н. Записав М. Бех 14 липня 2011 р. в с. Бехи Корос- тенського р-ну Житомирської обл. МЗІ – Максимчук Зінаїда Іванівна, 1928 р. н. Записав М. Бех 14 липня 2011 р. в с. Бехи Корос- тенського р-ну Житомирської обл. ЧГФ – Чайківська Ганна Федорівна, 1928 р. н. Записав М. Бех 15 березня 2012 р. в с. Бехи Корос- тенського р-ну Житомирської обл. Список інформаторів http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси