Етномузикознавча школа Софії Грици
The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in thi...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20224 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859831902241816576 |
|---|---|
| author | Руда, Т. Широкова, Н. |
| author_facet | Руда, Т. Широкова, Н. |
| citation_txt | Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this sphere.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:33:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
88
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
Для календаря характерні фігури серіації та
класифікації, які мають зовнішній вигляд по-
вторності однотипних (елементи варіювання
не мають ніякого значення) та чергування різ-
них за ритмомелодикою поспівок; у весільних
наспівах стверджується паратаксис — як у
текстах, так і, особливо, у наспівах, але він ще
не позбавлений залишків серіювання поспівок;
музична лірика вже міцно опанувала гіпотак-
сис (респонсорну строфу «питання-відповіді»,
антикадансу й кадансу). Якщо вона викорис-
товує усі попередні ресурси формотворення
(повтор, контраст, сурядність), то робить це
так само, як і мова — починаючи від вигуків
епохи мустьє до складно-підрядних речень
пізнього середньовіччя.
1 У цьому нарисі музику залишено осторонь. Але
не зайвим буде нагадати, що формування засобів,
які літературознавство відносить до поетики, роз-
почалося ще з палеоліту. А в той час і мислення, і
мистецтво мали синкретичний характер. Тому
будь-який компонент первісного обрядодійства фор-
мувався за тієї чи іншої участі усіх складників. Роль
музики у становленні засобів поетики ще практично
не стала об’єктом дослідження. Але для структу-
рування пісенної строфи вона була вирішальною.
Адже застосування (звичайно, на інтуїтивному і
навіть підсвідомому рівні) логічних фігур мислення
відбувалося через провідне посередництво музич-
ного ритму, через який діяло формотворення.
2 Квятковский А. Поэтический словарь. — М.,
1966. — С. 280.
3 Іваницький А. Українська музична фольклористи-
ка. Методологія і методика. — К., 1997. — С. 194.
4 Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу.
Записи з голосу Лесі Українки Миколи Лисенка та
Климента Квітки // Упоряд. О. Дей та С. Грица. —
К., 1971. — С. 138–140.
5 Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра // Упо-
ряд. В. Юзвенко, М. Яценко, З. Василенко. — К.,
1965. — С. 139. Мелодія на с. 118 «Я не гуляла, не
дівувала».
6 Бунак В. Речь и интеллект, стадии их развития в
антропогенезе // Ископаемые гоминиды и проис-
хождение человека. — М., 1966. — Таблиця на
с. 550.
The author of this article studies poetic parallelism and focuses on the evolution of mankind
thinking.
Поняття «наукова школа», яке часто вжи-
вається в літературі, досі не має чіткого визна-
чення і є досить розмитим. Тим часом історія
науки і наукознавство присвячують цій про-
блемі значну увагу, оскільки в епоху стрімко-
го розвитку науки гостро постає питання про
інтенсифікацію дослідницької праці, а в даній
ситуації саме школи найбільш активно спри-
яють концентрації творчої енергії, забезпечу-
ють спадкоємність та позитивно впливають на
хід наукового прогресу.
Певним підсумком вивчення цього явища
і дискусій навколо нього стала свого часу ко-
лективна праця «Школы в науке» (М., 1977),
підготовлена вченими СРСР та НДР. У ній
розглядаються наукові школи, що існують пе-
реважно у фізико-математичних та природни-
чих науках, але деякі її положення й висновки
можна вважати спільними для шкіл в усіх га-
лузях знання. Остаточного визначення понят-
тя «наукова школа» вчені не дають.
Найбільш повним (хоч і не повністю вичерп-
ним), на нашу думку, є визначення В. Гасилова,
який характеризує наукову школу, виходячи з
комплексу її основних ознак та функцій: «На-
укова школа — співтовариство вчених різних
статусів, компетенції та спеціалізації, які ко-
ординують під керівництвом лідера свою до-
слідницьку діяльність, зробили свій внесок у
реалізацію і розвиток дослідницької програми
і здатні активно представляти і захищати мету
і результати програми» (1, 127).
Ми спробували дещо уточнити це визна-
чення.
Тетяна РУДА, Наталія ШИРОКОВА
ЕТ НОМ УЗИКОЗН А ВЧ А ШКОЛ А
СОФІЇ Г РИЦ И
99
Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали
С. Й. Грица
Наукова школа — це об’єднання (часто
неформальне) у певній галузі знання вчених
різного віку та рівня підготовки, згуртованих
навколо лідера, який генерує оригінальні тео-
ретичні ідеї, пропонує нові напрями й методи
дослідження, що продовжуються і розвива-
ються його учнями та послідовниками у само-
стійних працях.
Наукова школа зазвичай розглядається в
різних аспектах — як науково-дослідницький
центр, як дослідницький колектив, як напрям.
Не обов’язково школа має сполучати в собі ці
три аспекти діяльності — її представники мо-
жуть працювати в різних установах, містах,
країнах. А лідер не обов’язково займає керівну
посаду. Не завжди діяльність школи підпо-
рядкована жорстко регламентованій науковій
програмі, як це відбувається у формальному
«науковому підрозділі». Школа часто вини-
кає як спілка неформального типу (в рамках
наукових організацій або поза ними), вона
ґрунтується на спільності методології, теоре-
тичних пошуків, до-
слідницьких інтере-
сів. Найважливіше,
що її ідеї оновлюють
теорію певної науки,
вдосконалюють ка-
тегоріальний апарат
і методику аналізу
об’єктів, що вивча-
ються, її досягнення
стають відомими да-
леко за межами да-
ного співтовариства.
Зауважимо, що тео-
ретичні проблеми не
завжди мусять бути
абсолютно новими:
школа може продо-
вжувати традиції
попередників, зна-
ходити нові шляхи
вирішення «старих»
проблем, побачити
їх у незвичному ра-
курсі, використати
досвід інших, і не обов’язково суміжних, наук.
І, що важливо, цей «новий теоретичний або
методичний напрям заперечується представ-
никами даної дисципліни і не визнаний усіма»,
як підкреслює Х. Штайнер (2, 116). Наукова
школа формується і функціонує у протиборстві
або змаганні з іншими співтовариствами — це
одна з передумов її розвитку та консолідації,
вдосконалення її здобутків.
Існують два основні типи шкіл — це шко-
ла «класична» і «сучасна». Основна функція
«класичної» школи — навчання дослідницької
методики відповідно до притаманної даному
об’єднанню своєрідності наукового мислення
й особливостей підходу до вирішення проблем.
«Класичні» школи забезпечують підготовку
вчених, здатних до самостійної творчої робо-
ти, і формуються здебільшого у стінах вузів.
«Сучасні» школи — це колективи, що фор-
муються навколо видатного вченого-творця,
генератора нових ідей та водночас педагога (за
професією він не обов’язково є викладачем);
мета таких шкіл — не
лише навчання дослід-
ницької майстерності,
а й спільна розробка
запропонованих ліде-
ром напрямів, програм
та концепцій. «Сучас-
на» школа виникає за-
звичай на базі науково-
дослідного інституту,
часто за умови тісного
зв’язку з відповідними
вузами.
Назву свою школа
отримує за напрямом,
який вона започатко-
вує або розробляє, за
місцем виникнення або
за іменем лідера. В гу-
манітарних науках,
зокрема у філології,
етнології, мистецтвоз-
навстві, формували-
ся впродовж останніх
двох століть і школи-
1010
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
напрями (міфологічна, міграційна, антрополо-
гічна, культурно-історична тощо), і школи, що
функціонували в різних країнах та культурних
центрах у рамках певних напрямів («ленінград-
ська» школа порівняльного літературознав-
ства, «тартуська» структуралістська школа),
а також школи, відомі за ім’ям лідера (школи
О. Веселовського, В. Жирмунського, О. Бі-
лецького тощо).
У гуманітарній сфері школи у тоталітарних
умовах створювалися, як правило, всупереч
жорсткій ідеологічній та теоретичній регла-
ментації. Обмеження міжнародних контак-
тів, вилучення з наукового обігу спадщини
багатьох видатних діячів культури минулого,
архівних матеріалів, нав’язування так званих
«актуальних» (тобто «ідеологічно правиль-
них») тем і проблем — все це перешкоджало
вільному творчому пошуку, неупередженості
погляду й оригінальності рішень. Вчені мусили
офіційно відмежовуватися від «буржуазних»
теорій (представники «порівняльного літе-
ратурознавства» — від компаративістики),
приховувати істинні свої цілі (наприклад, ви-
вчення процесів міграції населення, феномена
заробітчанства закамуфльовувалося під «ак-
туальне» завдання обстеження побуту і куль-
тури робітників новобудов).
Саме за таких умов у фольклористиці
й етномузикології складалася структурно-
типологічна школа Софії Грици. Зазначимо
одразу: її основні концепції та напрями до-
слідження не потребують корекції з огляду
на нові часи, нові політико-ідеологічні обста-
вини — від самого початку своєї діяльності
дослідниця уникала кон’юнктурних тем і кон-
формістських висновків.
Школа С. Грици продовжує плідно розви-
ватися й сьогодні, у більш сприятливих умовах
для творення й існування неформальних на-
укових об’єднань: свободу пошуків уже ніхто
не обмежує (щоправда, її можуть стримувати
суто матеріальні чинники, пов’язані з недо-
статнім фінансовим забезпеченням науки),
подолано методологічний догматизм, зник
ідеологічний тиск (хоча є небезпека посилення
впливу нових стереотипів), є вільний доступ
до архівів та раніше заборонених друкованих
джерел, все активніше налагоджуються кон-
такти із світовим науковим співтовариством.
Наукова діяльність С. Грици належить
двом епохам, і, що характерно, дослідниця
продовжує розробку напрямів і тем, започат-
ковану нею у 60–70-х роках ХХ ст., залуча-
ючи найбільш сучасні методологічні підходи
та прийоми аналізу. Узагальнення її доробку
як оригінального вченого і лідера школи може
бути корисним для дослідження сучасних про-
цесів розвитку наукового знання.
Діяльність С. Грици, що розпочалася
півстоліття тому назад, охоплює різні сфе-
ри — науково-дослідницьку, педагогічну,
науково-популяризаторську. Коло інтересів
ученого — етномузикологія, фольклористика,
культурологія, соціологія. Софія Грица — не-
втомна працівниця, навколо якої постійно гур-
туються колеги та учні. Справді обдарований
і надзвичайно ерудований дослідник, вона не
цурається і роботи «нижчого» рівня: особисто
розшифровує фольклорні записи архівних плі-
вок, упорядковує матеріали польових спосте-
режень, залучаючи до цього аспірантів і моло-
дих науковців, навчаючи їх методики копіткої
й лише на перший погляд простої роботи.
Характерно, що навіть у не дуже сприят-
ливих для вільних і самостійних досліджень
умовах С. Грица зуміла зберегти свою індиві-
дуальність і творчу незалежність і займатися
тим, що вона вважала важливим для поступу
науки, а саме: виданням та вивченням спад-
щини видатних фольклористів та етномузи-
кознавців минулого — Ф. Колесси, К. Мо-
шинського та ін.; дослідженням українського
пісенного епосу (насамперед дум); проблемами
трансмісії фольклорної традиції, жанрології, а
також соціології фольклору, специфіки сучас-
ного фольклорного процесу тощо.
Список наукових праць дослідниці, складе-
ний її ученицею О. Юзефчик у 2002 році, на-
лічує 266 позицій (3); за останні роки вийшло
ще декілька статей, рецензій, передмов. 1962
року побачила світ перша монографія «Філа-
1111
Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали
рет Михайлович Колесса», цього ж року Со-
фія Грица захистила кандидатську дисертацію
на тему «Музично-фольклористична діяль-
ність Ф. М. Колесси». Монографія «Мелос
української епіки» (К., 1979) також тематично
пов’язана з дисертацією — вже докторською;
ця книжка, доопрацьована й оновлена, була
видана у перекладі російською мовою під на-
звою «Украинская песенная эпика» (М., 1990).
Праця «Фольклор у просторі та часі» (Тер-
нопіль, 2000) — це збірка статей, підбір та
взаємопов’язаність яких дає підстави говорити
про монографічний характер цього видання.
«Трансмісія фольклорної традиції : етномузи-
кознавчі розвідки» (Тернопіль, 2002) — та-
кож книга монографічного типу.
С. Грица багато зусиль віддала упоряд-
куванню збирацької і теоретичної спадщини
Ф. Колесси; було заплановано видати десять
томів, підготовлено чотири, з яких вида-
но — два (Колесса Ф. Мелодії українських
народних дум. — К., 1969; Колесса Ф. Му-
зикознавчі праці. — К., 1970). 1995 року у
видавництві «Музична Україна» вийшов збір-
ник «Музичний фольклор з Полісся у записах
Ф. Колесси та К. Мошинського», упорядко-
ваний С. Грицею, з її передмовою, примітка-
ми та перекладами з польської. У подальшому
вона ще не раз зверталася до наукової спадщи-
ни Ф. Колесси, присвятивши цьому вченому
близько 30 праць. Дослідниця брала участь і
в підготовці багатотомного видання «Україн-
ська народна творчість» («Співанки-хроніки.
Новини», 1975; «Наймитські та заробітчан-
ські пісні», 1972), збірників народних пісень у
записах Лесі Українки.
Писала вона також розділи до колективних
монографій, навчальних посібників, зокре-
ма до таких поважних видань, як «Українці:
Історико-етнографічна монографія» (у 2-х кн.,
К., 1999), «Украинские народные думы» (М.,
1972).
Значну увагу приділяє С. Грица популяри-
зації фольклору; вона підготувала понад 300
радіопередач у циклах «З народних джерел»,
«Золоті ключі», «Дзвонкова криниця», «Пер-
лини душі народної» (1979–1993). Праці її
друкувалися російською, польською, англій-
ською, німецькою, болгарською, угорською
мовами. 2002 року до ювілею С. Грици вийшла
присвячена їй книжка «Парадигматика фоль-
клору» (К.; Тернопіль), що містить ґрунтовні
статті А. Іваницького, М. Хая та І. Мацієв-
ського, в яких характеризується внесок до-
слідниці в розробку проблем етномузикології,
епосознавства, соціології фольклору тощо, а
також розвідки її послідовників та учнів.
Нашим завданням не було детальне ви-
світлення багатогранної праці С. Грици на ниві
музикознавства та фольклористики — це вже
зробили попередники. Нас цікавить насам-
перед те, наскільки її особистість відповідає
уявленням та критеріям, за якими видатного
вченого можна вважати лідером школи, за-
сновником нових напрямів та методик у даній
галузі науки.
По-перше, вже тривалий час навколо Со-
фії Грици гуртується співтовариство учнів та
однодумців (дехто з них працює в інших від-
ділах, установах, інших містах). Під її керів-
ництвом захистили кандидатські і докторські
ди сертації А. Іваницький, П. Стоянов, О. Смо-
ляк, М. Хай, кандидатські — А. Соколова,
С. Чернявська, О. Різник, О. Юзефчик та ін.
Аспіранти й докторанти, як видно з дисерта-
ційних тем і текстів авторефератів, підхопили
ідеї Софії Йосипівни, продовжили розробку
започаткованих нею напрямів (наприклад,
вивчення народного мелосу — докторська
дисертація П. Стоянова «Мелос молдавської
народної пісні і проблеми музичної мови»; про-
блем виконавства — кандидатська дисерта-
ція М. Хая «Народне музичне виконавство
Бойківщини»; дослідження фольклору в його
динаміці — кандидатська дисертація О. Смо-
ляка «Трансформація пісенного фольклору
Західно-Подільської Наддніпрянщини»).
Знайшла дослідниця послідовників і у сфе-
рі соціологічній: працюючи у відділі художньої
активності мас ІМФЕ, вона запропонувала
програму збирання фольклору не лише у сіль-
ському, а й у міському середовищі, на ново-
1212
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
будовах, склала анкету, за якою разом з нею
збирали й опрацьовували матеріали Л. Черка-
шина, В. Новійчук, інші співробітники.
Внеском у теорію етномузикознавства ста-
ло розроблене С. Грицею вчення про парадиг-
му як сукупність варіантів однієї пісенної мо-
делі. Розробка цього вчення велася поступово:
вперше його основні положення були викла-
дені у невеликій статті «Песенна парадигма»
(«Български фолклор», 1978, № 2, с. 12–20).
У 1979 році в № 2 журналу «Народна твор-
чість та етнографія» було опубліковано статтю
«Категорія парадигми у вивченні варіаційної
специфіки фольклору» (пізніше ця стаття в
доопрацьованому вигляді увійшла до книжки
«Фольклор у просторі та часі»). Авторка під-
креслює змінність фольклорних зразків під
впливом історичних та географічних умов по-
бутування, пропонує взяти за основу аналізу
народно-поетичного твору поняття «парадиг-
ма» (щодо словесно-музичного фольклору —
«пісенна парадигма») (4, 41) — за аналогією
вживання цього терміну в лінгвістиці, де він
означає сукупність флективних змін слова.
У монографії «Мелос української народної
епіки» також дається визначення парадигми,
в якому підкреслюється момент трансформації
фольклору: «Пісенна парадигма — це сукуп-
ність варіантів одного пісенного зразка, що
утворилися внаслідок його трансформації
в процесі часово-просторового руху» (5, 36).
Теоретичні роздуми тут щедро проілюстровано
прикладами з різних жанрів пісенного епосу.
Парадигматика фольклору — проблема,
різні аспекти якої висвітлюються в цілому ряді
праць дослідниці, опублікованих у 80–90-х
роках. Вчення про пісенну парадигму почало
розроблятися С. Грицею тоді, коли сам тер-
мін «парадигма» багатьом мистецтвознавцям
і філологам видавався надто екзотичним і на-
віть чужорідним (хоча вживався, наприклад, у
лінгвістиці, наукознавстві, точних науках). Це
сьогодні наукові праці гуманітаріїв рясніють
поняттями «парадигма мислення», «художня
парадигма епохи» тощо. Але заслуга С. Гриці
була не просто у введенні незвичного для то-
гочасної фольклористики терміна, а у віднай-
денні прогресивної методики аналізу народно-
пісенних творів, їх класифікації з урахуванням
особливостей як словесного тексту, так і рит-
міки та мелосу.
«Такий підхід, — пише Ігор Мацієв-
ський, — вважаємо більш перспективним,
ніж безупинні й марні спроби фольклористів
кожен раз відшукати «той», поодинокий «ори-
гінальний» текст. Пісенна парадигма в цьому
плані виступає як більш широка й об’єктивна
категорія, що добре коригується з уживаним
в теоретичній математиці поняттям множини
(елементи множини в цьому плані адекватні
варіантам у межах парадигми)» (6, 30–31).
Структурно-типологічний напрям, у рус-
лі якого працює С. Грица, започаткований в
українській науці такими видатними вченими,
як О. Потебня, Ф. Колесса, К. Квітка. Осо-
бливо високо оцінює дослідниця теоретичний
доробок О. Потебні, згадуючи, яке величез-
не враження справила на неї праця «Мысль
и язык», видана 1974 року в Москві. «Від
Потебні, — пише вона, — йде структурно-
порівняльний аналіз пісні, метод вимірювання
наверствувань смислів, те, що структураліс-
ти називають «бріколажем» (Леві-Строс)»
(7, 215). У своїх дослідженнях вона спирається
також на досвід В. Проппа, Є. Мелетинсько-
го, П. Богатирьова та ін.
Софія Грица вважається фактично за-
сновницею українського музичного епосо-
знавства — про це пише, наприклад, М. Хай
(8, 22), а також «фундатором і провідним фа-
хівцем соціологічного напряму в українській
етномузикології», як відзначає А. Іваницький
(9, 9). Дослідниця впевнена, що фольклор не
можна вивчати поза конкретними історичними
умовами його функціонування, без врахуван-
ня характеру мислення даного етносу (або на-
селення даної території). «Пізнати структуру
того чи іншого роду творчості, дійти його ге-
незису — значить докладно розглянути його у
зв’язках з конкретним середовищем народжен-
ня і побутування. Саме таким шляхом можна
вияснити, чому та, а не інша тематика перева-
1313
Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали
жає у пісенності даного ареалу, чим зумовле-
ні манери виконання, певні форми словесного
і музичного вислову» (5, 14). Вона пропонує
поняття «модус мислення середовища», тобто
«синтез понятійно-виражальних і рецепторних
елементів. У найзагальніших рисах він виявля-
ється в типовості для даного середовища тем і
сюжетів, у нюансах їх мовно-діалектної інтер-
претації, у мелосі — в стійкості повторюва-
них елементів ритмо-структури, інтонаційних
співвідношень, виконавських норм та прийо-
мів» (5, 28).
У 80–90-х рр. соціологічний аспект у її
дослідженнях фольклору (зокрема, сучасно-
го) ще поглиблюється, з’являється ряд праць,
спеціально присвячених соціологічній пробле-
матиці.
С. Грица значно збагатила термінологію:
крім понять «пісенна парадигма», «модус мис-
лення середовища», вона ввела до наукового
обігу поняття «семантична і структурна то-
тожність», «мелодії стійкої (нестійкої, байду-
жої) рівноваги», «структура спеціального про-
фесійного епічного середовища» тощо.
Ми вже вказували на багатогранність на-
укових інтересів Софії Грици. Колеги най-
частіше відзначають її внесок в етномузи-
кознавство, фольклористику і соціологічні
дослідження фольклорного середовища на
новобудовах (Бурштинській та Новодніпров-
ській ГРЕС, Чорнобильській АЕС). За-
уважимо, що деякі з матеріалів, зібраних на
радянських «будовах століття» (сотні анкет,
фольклорні записи), сьогодні мають унікаль-
не значення. Так, дослідниця двічі побувала в
Чорнобилі — у 1975 та 1983 роках (вдруге —
за три роки до катастрофи, після якої середо-
вище, що склалося переважно з мігрантів та
заробітчан і жило та працювало у Прип’яті,
обслуговуючи АЕС, було знищене, розпоро-
шене, а з ним зникла і специфічна субкульту-
ра, зафіксована С. Грицею під час експедицій).
Можливо, наступне покоління дослідників ще
звертатиметься до нагромаджених нею мате-
ріалів, вивчаючи культурні, психологічні, мен-
тальні особливості такої специфічної верстви
населення, як трудові мігранти радянських ча-
сів. Одним з наслідків цієї копіткої праці була
низка статей, в яких побутування традиційно-
го фольклору вивчається з точки зору соціаль-
ної психології, а також у поєднанні з новою,
сучасною культурою — телебаченням, радіо,
естрадою. Так, у статті «Народные песни не
стареют…» С. Грица пише про тенденції в
еволюції художньо-естетичних запитів будів-
ників ЧАЕС (переважно молоді — робітників
та інженерно-технічної інтелігенції). Висно-
вки зроблено на основі опитування за спеці-
ально розробленою анкетою, причому вперше
в українській музичній фольклористиці були
використані соціолого-статистичні принципи
збирання й обробки матеріалів. Звичайно, до-
слідницю та її молодших колег — О. Бріцину,
В. Гончарука, які входили до складу цієї екс-
педиції, цікавив насамперед стан фольклорної
традиції, жанровий склад репертуару, співвід-
ношення між стихійними і літературними фор-
мами побутування народної пісенності. «При
більш детальному знайомстві з тим, що най-
краще знають і пам’ятають молоді робітники,
можна впевнитися: основу репертуару склада-
ють пісні «первинного» сприйняття, засвоєні
з малих років у родині, в рідному селі, пере-
важно народні. Вони значно міцніше утриму-
ються в їхній свідомості, ніж почуті пізніше»
(10, 85), — робить висновок авторка статті.
Більшість праць С. Грици мають вираз-
ний культурологічний характер: дослідниця
ретельно вивчає зріз культури певних спіль-
нот — трудових мігрантів, мешканців пору-
біжних теренів. І хоч основна увага приділя-
ється фольклору (передусім пісенним жанрам),
народна пісенність розглядається в набагато
ширшому культурному контексті, в залежності
від ментальних особливостей носіїв традиції,
від того, що авторка визначила поняттям «мо-
дус мислення середовища». Вона розробила
методологію дослідження міжетнічних зв’язків
у фольклорі порубіжних теренів, де перехре-
щуються різні етнічні традиції.
Ця проблематика зацікавила С. Грицу за-
довго до того, як вона почала працювати у
1414
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
відділі художньої активності мас (яким керу-
вав І. Ф. Ляшенко). Вже в перших її працях
виразно простежується установка на розши-
рення проблемного кола, звичного для фоль-
клористики 60–70-х років минулого століт-
тя. Наприклад, основна монографія С. Грици
«Мелос української народної епіки» була за-
проектована як музикознавче, фольклорис-
тичне та етносоціологічне дослідження. Без
сумніву, на становлення С. Грици як ученого
великий вплив мали праці Ф. Колесси, в яких
сполучаються музикознавчий, філологічний та
соціологічний підходи.
Вихідними в оцінці процесів, які відбува-
лися у фольклорі, для С. Грици стали етнічні
та міжетнічні процеси, в ході яких змінюються
діяльні функції та ціннісні орієнтації суб’єкта
(носія народнопісенної традиції). Питання
про роль ландшафтного та етнічного просто-
ру в формуванні чи трансформації «модусів
мислення» етносів постають у пізніших дослі-
дженнях.
Праці Софії Грици, присвячені проблемі
трансформації народної культури при змі-
ні простору, сьогодні надзвичайно важливі,
оскільки в умовах глобалізації гостро по-
стали завдання збереження і відродження
національно-сутнісного, яке в багатьох випад-
ках втрачається у ході інтеграційних процесів.
І, хоч дослідниця зосереджується на стані
фольклору, висновки з її спостережень мож-
на екстраполювати й на інші сфери художньої
культури, на яких також позначається і про-
сторовий рух етносів, і тиск глобалізаційних,
інтегративних процесів, який згідно з деякими
культурологічними концепціями призводить
до «глобальної гомогенізації» (культурної уні-
фікації під дією «культурного імперіалізму»)
(11, 349–350).
Знайомлячись з цим тематичним блоком
праць С. Грици, ми бачимо, як від розробки
фольклорно-соціологічних анкет та експеди-
ційних спостережень, від аналізу й класифіка-
ції зібраних матеріалів дослідниця переходить
до широких узагальнень, що мають концепту-
альне значення не лише для етномузикології та
соціології, а й для розвитку сучасних культу-
рологічних студій.
С. Грица запропонувала методологію ви-
вчення фольклору, в якій поєднуються різні
підходи — філологічний, музикознавчий, со-
ціологічний, історичний, лінгвістичний. Таке
поєднання відповідає багатогранності самого
предмета дослідження. С. Грица неодноразово
підкреслює, що фольклористика (як і етноло-
гія) «усе активніше переміщується у ряд важ-
ливих дисциплін. В умовах нищівного насту-
пу на природні ресурси, тлумлення людської
етики і моралі інтеграційними процесами по-
силення інтересу до фольклору не випадкове.
Він — могутній фактор збереження свя-
тинь, без яких людина втрачає зв’язок з на-
вколишнім світом, свою індивідуальність
на тлі стандартизованого «ширвжитку».
Він — ідеологія (народна мудрість!), якщо
хочете, екологічна релігія, котра регенерує
давні традиції, повертає нас до матері-
альних витоків» (12, 174–175). Фольклор у
такому (онтологічному) розумінні виступає як
одна з сутнісних, первинних основ людського
буття і людської культури. Сучасні фолькло-
ристичні дослідження з необхідністю виходять
на культурологічну проблематику, оскільки їх
кінцевою метою є «творення цілісного образу
культури». І саме тому розвиток сучасної куль-
турологічної думки не можна уявити досить
повно і всебічно, не враховуючи внеску Софії
Грици та її учнів і послідовників, що являють
собою об’єднання однодумців, яке за багатьма
ознаками відповідає змісту поняття «наукова
школа».
Отже, Софія Грица є керівником і вихо-
вателем наукових кадрів, фундатором нових
напрямів у вітчизняній науці, автором фун-
даментальних праць, в яких обґрунтовуються
нові концепції та ідеї, збагачується терміноло-
гія фольклористики та етномузикознавства,
пропонуються нові підходи та методи дослі-
дження.
Деякі теоретичні положення дослідниці в
радянський час приживалися важко — вони
були надто незвичні, сміливі, не вкладалися
1515
Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали
в рамки існуючих поглядів та оцінок. Це ви-
кликало невдоволення старших колег, критику,
згортання деяких проектів (як це відбулося з
підготовкою до видання праць Ф. Колесси).
Та навіть ці прикрі сторінки її творчої біографії
є ще одним підтвердженням того, що Софія
Грица є типовим лідером наукової школи, при-
чому школи «сучасної», що поєднує розробку
прогресивних теоретичних напрямів і методик
з підготовкою молодого покоління вчених.
1. Гасилов В. Научная школа — феномен и исследо-
вательская программа науковедения // Школы в
науке. — М., 1977.
2. Штайнер Г. Связь социального и познавательно-
го факторов в творческой деятельности научных
школ // Школы в науке. — М., 1977.
3. Гр и ц а С. Бібліографічний покажчик наукових
праць / Упорядник О. Юзефчик. — К., 2002.
4. Грица С. Категорія парадигми у вивченні варіацій-
ної специфіки фольклору // Грица С. Фольклор у
просторі та часі. — Тернопіль, 2000.
5. Грица С. Мелос української народної епіки. — К.,
1979.
6. Мацієвський І. До внеску Софії Грици в українське
етномузикознавство // Парадигматика фолькло-
ру. — К.; Тернопіль, 2002.
7. Грица С. Предмет усної народної творчості. Напря-
ми і методи дослідження // Грица С. Фольклор у
просторі та часі. — Тернопіль, 2000.
8. Хай М. Софія Грица — теоретик і дослідник укра-
їнської музично-пісенної епіки // Парадигматика
фольклору. — К.; Тернопіль, 2002.
9. Іваницький А. Софія Йосипівна Грица (Слово про
вчителя) // Парадигматика фольклору. — К.;
Тернопіль, 2002.
10. Грица С. Народная песня не стареет // Сов.
музыка. — 1976. — № 11.
11. Удовик С. Глобализация: семиотические
подходы. — М.; К., 2002.
12. Грица С. В ім’я збереження фольклору // Грица С.
Фольклор у просторі та часі. — Тернопіль, 2002.
The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology,
culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological
school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this
sphere.
Одним із перспективних напрямків сучасної
етномузикології є мелоареалогія, основні за-
вдання якої — вивчення явищ традиційної му-
зичної культури в географічному аспекті, окрес-
лення ареалів поширення певних стильових
ознак, створення на цій основі атласу музичних
діалектів. Особливий інтерес для мелоареало-
гічних досліджень становлять пограниччя різ-
них національних культур. До таких належить
північний схід України, а саме — територія
сучасної Сумщини, що має специфічну історію
заселення та культурного розвитку.
Окраїнне розташування Сумської облас-
ті, землі якої багаторазово перерозподілялися
між різними державами, її тривалі контакти з
сусідніми етносами суттєво вплинули на фор-
мування етнокультурного ландшафту регіону:
тут утворилася значна кількість компактних
діалект них зон зі своїми етнографічними осо-
бливостями, специфікою вимови, обрядово-
пісенним репертуаром, музичною стилістикою.
Проте справі дослідження музичного
фоль клору Сумщини й досі не приділено на-
лежної уваги1. Це стосується як накопичен-
ня та публікації емпіричного матеріалу, так і
його наукового опрацювання2. Тривалий час
вивчаючи пісенний фольклор регіону безпо-
середньо в терені3, автор у даній статті подає
свої спостереження та напрацювання в цьому
напрямку. На основі аналізу місцевих матері-
алів4 описано відомі на Сумщині народнопі-
сенні стилі, зроблено спробу намітити обриси
діалектного районування терену5. Базою для
цього послужили найбільш архаїчні жанрові
Олена ГОНЧАРЕНКО
Н А РОД НОПІСЕННІ Д І А ЛЕКТ И СУ МЩ ИНИ
(д о с в ід м е л оа р еа л ог іч н ог о д о с л ід ж е н н я)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20224 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:33:24Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Руда, Т. Широкова, Н. 2011-05-23T21:08:37Z 2011-05-23T21:08:37Z 2008 Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20224 The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this sphere. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Розвідки і матеріали Етномузикознавча школа Софії Грици School of Ethnic Music Studying Article published earlier |
| spellingShingle | Етномузикознавча школа Софії Грици Руда, Т. Широкова, Н. Розвідки і матеріали |
| title | Етномузикознавча школа Софії Грици |
| title_alt | School of Ethnic Music Studying |
| title_full | Етномузикознавча школа Софії Грици |
| title_fullStr | Етномузикознавча школа Софії Грици |
| title_full_unstemmed | Етномузикознавча школа Софії Грици |
| title_short | Етномузикознавча школа Софії Грици |
| title_sort | етномузикознавча школа софії грици |
| topic | Розвідки і матеріали |
| topic_facet | Розвідки і матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20224 |
| work_keys_str_mv | AT rudat etnomuzikoznavčaškolasofíígrici AT širokovan etnomuzikoznavčaškolasofíígrici AT rudat schoolofethnicmusicstudying AT širokovan schoolofethnicmusicstudying |