«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців

The author of this article examines the peculiarities of the final stage of the late Stone Age and accents attention on the problem of the Indo-European’s origin.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнографія
Дата:	2008
Автор:	Сегеда, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20229
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців / С. Сегеда // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 53-59. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859631554098102272
author	Сегеда, С.
author_facet	Сегеда, С.
citation_txt	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців / С. Сегеда // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 53-59. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	The author of this article examines the peculiarities of the final stage of the late Stone Age and accents attention on the problem of the Indo-European’s origin.
first_indexed	2025-12-07T13:11:26Z
format	Article
fulltext	5353 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали Неолітична доба — остання, завершальна стадія кам’яного віку, яка характеризується переходом від привласнювальних форм гос- подарства (мисливство, рибальство, збираль- ництво) до відтворювальних (землеробство і тваринництво). У цей історичний період в різних регіонах земної кулі люди одомашнили багато рослин (пшениця, ячмінь, рис, кукуру- дза, боби, картопля тощо) і майже всі види те- перішніх свійських тварин (коза, вівця, свиня, велика рогата худоба тощо), винайшли прогре- сивніші способи обробки каменю (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виго- товляти нові знаряддя праці — сокири, тесла, долота і глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первіс- ної людини, що їх англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією1. На теренах Старого світу нині виділяють 5 первинних осередків відтворювального госпо- дарства, а саме: Передньоазійський, Південно- східноазійський, Східноазійський, Сахаро-Су- дансь кий і Гвінейсько-Камерунський2. Особ ли ву роль у поширенні нових форм господарської діяльності в Європі відіграв Передньоазійсь- кий, або Близькосхідний осередок, ареал якого охоплював майже всю Анатолію, гори Загросу в Ірані, значну частину Дворіччя аж до Пер- ської затоки, пустелю Негев і долину Йордану в Ізраїлі і західне узбережжя Середземного моря. Ці регіони входили до т.зв. Родючого Напівмісяця, де на початку голоцену склалися сприятливі природні умови для одомашнення рослин і тварин3. На думку сучасних учених, нові способи господарювання на Близькому Сході пошири- лись в ІХ–VIII тис. до н. е. Одним із наслідків «неолітичної революції» в цьому регіоні стало виникнення Ієрихону — міського центру, ото- ченого найдавнішими в світі потужними фор- тифікаційними спорудами. Згодом міські осе- редки з’явилися і в інших частинах Родючого Напівмісяця4. З VII тис. до н. е. основні форми відтворю- вального господарства почали поширюватися в Європі. Це відбувалося або в ході міграцій сюди племен з теренів Передньої Азії, які вже засвоїли основні навички землеробсько- скотарської діяльності, або шляхом запози- чення їхнього досвіду, який переносився на місцевий ґрунт і збагачувався новими ідеями5. Вже в першій половині VI тис. до н. е. аре- ал раннєземлеробських археологічних куль- тур охоплював увесь Балканський півострів, звідкіля землеробство почало поширюватись в інші регіони Європи. Згодом у басейні Се- реднього Дунаю сформувалась Культура лінійно-стрічкової кераміки, яка відіграла про- відну роль у засвоєнні нових форм господа- рювання людністю Західної, Центральної та Центрально-Східної Європи6. Що ж до степової смуги Європи, яка тяг- неться широким клином із Заволжя через Приазов’я та Північне Причорномор’я аж до сучасної Угорщини, то в добу неоліту тут більш інтенсивно формувалась інша форма від- творювального господарства — скотарсько- землеробська, що зумовлювала рухливо-осід- лий спосіб життя7. Найдавнішою неолітичною землеробсько- скотарською культурою на теренах України є Буго-Дністровська (6400–5300 рр. до н. е.), ареал якої охоплює басейн Південного Бугу та Дністра. Поселення цієї культури складалися з шести — одинадцяти будинків прямокутної форми з кам’яними фундаментами, в яких крі- пилися стовпи каркасу8. Початок «неолітичної революції» на тере- нах Польщі пов’язаний з Культурою лінійно- стрічкової кераміки, пам’ятки якої вперше з’явилися тут близько 5400–5300 тис. років до н. е. в Силезії і Малопольщі та на Сході (в районі Жешува). На поселеннях цієї культу- Сергій СЕГЕДА «НЕОЛІ Т И ЧН А РЕВОЛЮЦ І Я » В ЄВРОПІ. ПРОБ ЛЕМ А ПОХОД Ж ЕНН Я ІН ДОЄВРОПЕЙЦ ІВ 5454 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 ри простежуються залишки п’яти — восьми великих жител стовпової конструкції довжи- ною до 4 і шириною 5–8 м, що мали форму прямокутника або трапеції9. За розрахунка- ми вчених, в таких будинках мешкало 16–20 осіб — представників кількох поколінь одні- єї родини10. Основу господарства племен цієї культурно-історичної спільноти, східна части- на ареалу якого охоплювала також терени су- часної України (Волинь і Прикарпаття), скла- дало землеробство і відгодівля великої рогатої худоби. Остаточне утвердження землеробства і скотарства в більшості регіонів Європи мало місце наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. в добу енеоліту, або мідно-кам’яного віку, визначальними рисами якого є поширення ме- талевих виробів, виготовлених із міді, підви- щення продуктивності праці, створення умов для регулярного міжплемінного обміну. В цей історичний період розпочався розклад первіс- нообщинного ладу і майнове розшарування, виділилась родоплемінна знать, змінилися ві- рування, поховальні обряди та звичаї. В добу енеоліту в лісостеповій смузі Дніпров- ського Правобережжя мешкали землеробсько- скотарські племена Трипільської археологічної культури, яка сформувалася ще у VI тис. до н. е. і проіснувала близько 2500 років11. На ранньому етапі трипільські племена обій мали басейни річок Пруту, Дністра і Пів- денного Бугу. Згодом вони просунулись до межиріччя Південного Бугу та Дніпра і Верх- ньої Наддністрянщини. На пізньому етапі розвитку Трипільської культури її носії освої- ли Волинь, подолали Дніпро і вийшли на Чор- не море в Північно-Західному Причорномор’ї. Трипільська культура залишила яскравий слід у давній історії України, на що вказав ще її першовідкривач Вікентій Хвойка, котрий ви- сунув тезу про праславянський характер цього культурно-історичного явища12. Нині на теренах України відкрито близько 1500 трипільських поселень, деякі з яких (по- близу сіл Доброводи, Тальянка, Майданецьке в Середній Наддніпрянщині) займали площу в 250–400 гектарів, де споруджувалось до двох- трьох тисяч одно-, двоповерхових будинків13. Їхні стіни обмазувалися глиною і прикрашали- ся яскравими малюнками. «Трипільці» виго- товляли кераміку, яка вражає естетичною до- вершеністю форм і багатством орнаменту. Під час розкопок пам’яток Трипільської культури виявлено велику кількість зразків зоо морфної і антропоморфної пластики, серед яких відомо близько 50 статуеток з реалістичними, інди- відуальними рисами обличчя14. Трипільські поселення, де проживало до 10–15 тисяч осіб, існували приблизно 70–100 років, а потім спалювались самими ж жителями, які переби- рались на нове місце. В археологічній літерату- рі їх називають «протомістами»15. Після здобуття Україною незалежності Трипільська культура опинилася в центрі ува- ги широких кіл громадськості. Серед політи- ків, бізнесменів і колекціонерів поширилась мода на колекціонування речей з трипільських пам’яток. Довкола людності Трипілля почав створюватись етногенетичний міф: відомий український письменник Сергій Плачинда на- звав її «праукраїнською» і творцем української державності, що буцімто має семитисячолітню історію16. З психологічної точки зору ці твер- дження можна трактувати як прояв національ- ної меншовартості, викривлену форму протес- ту проти тези про бездержавність української нації, яка тривалий насаджувалася офіційною ідеологією СРСР і навіть в наші дні активно, жовчно і послідовно пропагується шовіністич- ними колами Російської Федерації та їх послі- довниками в Україні. Однією з причин широкої уваги до Три- пілля є те, що багато елементів матеріальної і духовної культури українського етносу дійсно почало формуватися саме в трипільський час. Це в дещо емоційній формі відзначив відо- мий український вчений-історіософ В. Петров: «Немає сумнівів, — писав він з цього приво- ду, — уже в трипільський період Україна на- буває певної суми характеристичних ознак, що лишаються властивою приналежністю за на- ших часів етнографічної культури українського 5555 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали народу як народу хліборобського. Від трипіль- ських часів і до наших часів протягом 5 тисяч років існує на Україні хліборобство й хлібороб плекає в своєму господарстві волів і мережить ярмо. В тих самих кліматичних і ландшафтних умовах, на берегах тих самих річок і на про- сторах тих самих плато, на масній чорноземлі, шляхом між золотавими ланами пшениці про- стують воли. Сивий дим здіймається вгору з хат, обмазаних глиною й розписаних смугами кольорових барв. Як і за часів Трипілля, так і досі жінка підмазує глиною долівку, роз- писує фарбами хату й піч. І при вході в хату висить зображення вічного дерева, в теперіш- ній деформації — квітка в вазоні, мотив ви- шиванок, що сходить в своєму прототипі до Трипілля, коли його позначали малюнком на прясельцях»17. Однак місце і роль Трипілля в етнокультурній історії України з певних (як об’єктивних, так і суб’єктивних) причин досі не знайшли належного висвітлення в науковій літературі. Праці археологів, фахові інтереси яких лежать у площині вивчення Трипілля, тривалий час мали безсистемний характер і не давали цілісної картини цього унікального явища. То ж не дивно, що активізація пошуків витоків українства, до яких вдалися переваж- но літератори і краєзнавці-аматори, застала їх зненацька. Виявившись непідготовленими до полеміки зі своїми більш активними, хоч і менш освіченими, опонентами, представники академічної науки18 здебільшого обмежились запізнілими і доволі незграбними спробами роз’яснити свої позиції19. Поки що вони не дали належних результатів: дискусії довкола Трипільської культури не вщухають, супро- воджуючись звинуваченнями політичного і навіть особистого характеру, які виплеску- ються на шпальти періодичної преси і час від часу з’являються на культурологічних сайтах Інтернету, озвучуються на радіо і телебаченні тощо. Східними та південно-східними сусі- дами трипільських племен на різних ета- пах розвитку Трипілля були творці нео- літичної Дніпро-Донецької й енеолітичної Середньостогівсько-хвалинської історико- культурних спільностей, де виділяють окремі археологічні культури20 (рис. 1). Ареал серед- ньостогівських пам’яток обіймав порубіжжя степу і лісостепу Дніпровського Лівобереж- жя і степову смугу вздовж Нижнього Дніпра та Дону. Саме з їхніми творцями пов’язано одомашнення коня на теренах України21. В другій половині IV тис. до н. е. рухливі кін- ні загони скотарів-степовиків посилили тиск на осілих землеробів-трипільців, які пережи- вали внутрішню кризу, викликану причинами екологічного характеру (встановлення посуш- Рис. 1. Зовнішність чоловіка, похованого в могильнику Середньостогівської культури поблизу с. Олександрія (скульптурна антропологічна реконструкція Т. Сурніної) 5656 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 ливого клімату, виснаження ґрунтів тощо). Одночасно між ними поглиблюються еконо- мічні і культурні взаємини: пізні трипільці перейняли в своїх сусідів курганний обряд поховання, звичай посипати тіла небіжчиків вохрою, шнуровий орнамент, яким прикра- шали кераміку тощо. Їх засвідчують і дані антропологічних досліджень: вивчення кіст- кових решток людей з пізньотрипільського Вихватинського могильника, розташованого на березі Дністра, показало, що поховані тут чоловіки належали до грацильного давньосе- редземноморського типу, поширеного серед землеробської людності Балкан і Подунав’я, а жінки — масивного протоєвропейського варіанту, притаманного скотарям Північного Причорномор’я22 (рис. 2). Це свідчить про те, що між носіями різних культурних традицій, що мешкали по сусідству, підтримувалися ре- гулярні шлюбні стосунки. Наприкінці свого тривалого розвитку Трипілля розпалося на п’ять окремих культур, які зникають, не за- лишивши після себе переконливих ліній роз- витку23. Подібні процеси впродовж енеолітичної доби відбувались і на польських землях. Важ- ливі і незворотні зміни в економіці і суспільно- му устрої місцевих племен, що мали місце в цю історичну епоху, іноді називають «другою нео- літичною революцією»24. На початку IV тис. до н. е. тут поширилась Культура лійчатого по- суду, ареал якої обіймав величезну територію від Нідерландів на заході до Волині на Сході, Південної Швеції на півночі і Чехії на півдні25. Основу її комплексного господарства складало орне землеробство із застосуванням тяглової сили тварин. Творцям цієї культури вже було відомі колесо і чотириколісні вози, зображення одного з яких виявлено на керамічній посудині, знайденій в Броночіцах26. У цьому відношенні вони просунулись далі трипільців, суходільні транспортні засоби яких складалися з саней, куди запрягали одного чи двох волів27. Цікаво, що на Волині племена Культури лійчатого посуду і Трипільської культури пев- ний час обіймали суміжні регіони. На думку дослідників, відносини між ними здебільшого мали мирний характер: ареали цих історико- Рис. 2. Зовнішність чоловіка і жінки, похованих у могильнику Трипільської культури поблизу с. Вихватинці (графічна реконструкція М. Герасимова) 5757 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали культурних спільностей були розділені своє- рідною «буферною зоною» завширшки 40– 50 км., де лише зрідка з’являлися короткочасні поселення28. Наприкінці IV тис. до н. е. в Середній Єв- ропі поширилась скотарсько-землеробська Культура кулястих амфор, пам’ятки якої роз- ташовані від Ельби на заході, Балтійського моря (між Ютландією та басейном Німану) на півночі, Волині та Поділля на Сході і Румунії на півдні29. На поселеннях цієї культури до- сліджено залишки каркасно-стовпових жител, стіни яких обмазувалися глиною. Небіжчиків ховали в кам’яних гробницях чи ямах під кур- ганами і в ґрунтових могильниках. Походжен- ня Культури кулястих амфор є дискусійним: деякі вчені вважають, що вона склалася на ґрунті місцевих, інші — енеолітичних культур Північного Причорномор’я30. «Неолітична революція» на теренах Євро- пи хронологічно відповідала ранньому та піз- ньому етапові розвитку індоєвропейської пра- мови. За даними лінгвістики, лексичний фонд ранніх індоєвропейців включав назви домес- тикованих тварин (кіз, овець, корів та свиней), знарядь праці, пов’язаних з мотичним, підсіч- ним землеробством, інших господарчих пред- метів — човна, волокуші, керамічного посуду тощо, відповідаючи етапові співіснування при- власнювальних форм господарювання з примі- тивним землеробством і скотарством31. На піз- ньому етапі словник індоєвропейської прамови поповнився новими поняттями, які відобра- жають подальший розвиток відтворювальних форм господарства: до переліку одомашнених тварин додається кінь; з’являються слова, що свідчать про перехід до орного землеробства із застосуванням рала чи сохи, появу колісного транспорту, запряженого волами, оволодіння навичками обробки металів — міді, срібла, золота; утвердження патріархального суспіль- ного устрою тощо32. Пошуки «прабатьківщини» індоєвропейців перед розпадом їх спільності на окремі мовні групи і мови — а ними нині розмовляє пере- важна більшість європейської людності — ма- ють давню і дуже складну історію. Її шукали і в Індії, і в Центральній Азії, і в різних регіонах Західної, Центральної та Східної Європи, і на Близькому Сході. Серед безлічі запропоно- ваних версій можна виділити кілька найбільш аргументованих гіпотез. Перше. Прабатьківщина індоєвропейців знаходилася між Рейном на заході, Північним і Балтійським морями на півночі, Альпами, Балканами і Чорним морем на півдні, Волго- Донських степах на сході, які в VІ–V тис. до н. е. населяли масивні північні європеоїди, що згодом просунулися в південно-східному на- прямку. У V тис. до н. е. на грунті місцевих мезолітичних культур тут розвинулись нео- літичні культури, творцями яких були носії слабко диференційованих носіїв індоєвропей- ської прамови (Ертеболле-Елербек, Лінійно- стрічкової кераміки, Трипільської, Курганних поховань басейнів Дніпра та Дону тощо)33. Друге. Найдавніші носії праіндоєвропей- ської мови населяли степову зону Північного Причорномор’я та Приазов’я, де в V тис. до н. е. на місцевій мезолітичній основі сформува- лась Маріупольська культура, що входила до Дніпро-Донецької історико-культурної спіль- ності неолітичної доби. Згодом у процесі роз- витку відтворювального господарства в остан- ній чверті V тис. — першій половині ІV до н. е. тут виникла культура перших справжніх ско- тарів — Середньостогівська, з якою пов’язані перші міграції індоєвропейських племен у південно-західному та східному напрямках. Особливого розмаху вони набули у наступний історичний період, коли у східноєвропейських степах склалася Ямна курганна культура. Це й спричинило розпад праіндоєвропейської мови на окремі групи34. У фаховій літературі цю гі- потезу часто називають «курганною». Третє. Прабатьківщину індоєвропейців слід шукати на сході Малої Азії та на Вірмен- ському нагір’ї, звідкіля наприкінці V тис. до н. е. племена цієї спільноти почали поширюва- тись у західні райони Анатолійського півост- рова, на Балкани і Південь Центральної Єв- ропи. Припускається також «кружний шлях» 5858 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 частини прадавніх індоєвропейців у Європу довкола Каспійського моря через Центральну Азію35. З цією гіпотезою певною мірою пере- гукується балканська версія, за якою найдав- ніші землероби — носії нерозчленованої індо- європейської прамови спочатку переселилися з Малої Азії на Балкани, в VІ–V тис. до н. е. розселилися у найвіддаленіших куточках Єв- ропи, започаткувавши формування окремих груп давніх і сучасних мов індоєвропейської мовної сім’ї36. Жодна з цих гіпотез не може вважатися доведеною за браком сукупності переконливих лінгвістичних, археологічних і антропологічних аргументів. Все ж найбільш обґрунтованою є перша з них, за якою до ареалу прабатьківщи- ни сучасних індоєвропейських народів входи- ли терени нинішньої України і Польщі. Усі дослідники сходяться на тому, що «ін- доєвропезація» Європи, де б і коли вона не розпочалася, завершилася в епоху бронзи (кі- нець ІІІ — ІІ тис. до н. е.), коли індоєвропейці майже повністю асимілювали давню неолітич- ну людність Західної, Центральної та Східної Європи. Останні доіндоєвропейські народи цих великих історико-географічних областей (наприклад, етруски) зникли в І тис. до н. е. Винятком є баски, мова яких вважається ізо- лятом і не піддається класифікації. 1 Детально про це: Бунятян К. П. Давнє населення України. — К., 1999. — С. 91. 2 Станко В. Н., Гладких М. І., Сегеда С. П. Історія первісного суспільства. — К., 1999. — С. 179–180. 3 Piontek J., Marciniak A. Człowiek. Pierwsze cywilizacje // Wielka enccyklopedia gegrafii świata. — Poznań, 1998. — T. IX — S. 113. 4 Див.: Мелларт Дж. Археология Ближнего Восто- ка. — М., 1982. 5 Котова Н. С. Неолитизация Украины. — Луганск, 2002. 6 Титов В. С. Культура линейно-ленчатой керами- ки // Археология Венгрии. — М., 1980. — С. 253– 288; Marinesku–Bilcu S. Tirpesti — from Prehistory to History in Eastern Romania // British Archeological Report Irternational Series. — Oxford, 1981. — V. 107. — 187 p. 7 Бунятян К. П. Давнє населення… — С. 126. 8 Котова Н. С. Буго-Дністровська культура // Ен- циклопедія трипільської культури: В 2 т. — Т. 2. — К., 2004. — С. 72. 9 Piontek J., Marciniak A. Człowiek. Pierwsze cywilizacje… — S. 117. 10 http://pl.wikipedia.org/wiki/Prehistoria _ ziem _ polskich. 11 Енциклопедія трипільської культури: В 2 т. — Т. 2. — К., 2004. — С. 580. 12 Хвойко В. В. Каменный век Среднего Поднепро- вья. — Труды Х Археологического съезда. — М., 1901. — Т. 1. — С. 736–812. 13 Давня історія України: В 3 т. — Т. 1. Первісне сус- пільство. — К., 1997. — С. 243. 14 Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. — К., 2003. — С. 123–127. 15 Шмаглій М. М., Відейко М. Ю. Трипільські прото- міста // Археологія. — 1993. — № 3. — С. 62–53. 16 Плачинда С. Коли постала держава Україна // Столиця. — 1997. — № 12 (57). — С. 10. 17 Петров В. Походження укранського народу. — К., 1992. — С. 34. 18 Провідною археологічною інституцією України є Інститут археології Національної академії наук, де працює близько 100 науковців. 19 Див., наприклад: Залізняк Л. Л. Про трипільців, семітів та нардепів-трипіллязнавців // Дзеркало тижня. — № 18/493. –2004. — 15–21 трав. 20 Давня історія України: В 3 т. — Т. 1. Первісне… — С. 168, 275. 21 Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді. — К., 1973. 22 Великанова М. С. Палеоантропология Прутско- Днестровского Междуречья. — М., 1975. — С. 18. 23 Етнічна історія давньої України. — К., 2000. — С. 20. 24 Piontek J., Marciniak A. Człowiek. Pierwsze cywili za- cje… — S. 117. 25 Див.: Kultura pócharuw lejowatych // Wielka historia świata. — Stary i nowy świat. Od «rewolucji» neolitycznej do podbojów Alekzandra Wielkiego. — Kraków, 2005. — T. 2 — S. 175–179. 26 Kaczanowski P., Kozłowski J. Najdawniejsze dzieje ziem polskich // Wielka historia Polski. — Kraków, 1998. — T. 1. — S. 117–123. 27 Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація… — С. 61. 28 Давня історія України. — Т. 1 — С. 247. 29 Див.: Kultura amfor kulistych // Wielka historia świa- ta. — T. 2. — S. 180–181. 30 Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. — М. — Т. 1. — С. 278–279; Свешников И. К. Куль- тура шаровидных амфор // Свод археологических источников. — М., 1983. 31 Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії Украї- ни. — К., 1994. — С. 86. 5959 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали 32 Детальніше про це: Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. — Тт. 1, 2. — Тбилиси, 1984. 33 Kilian L. Zum Ursprung der Indogermanen. — Bonn, 1983; Makkay J. A Neolithic Model of Indo-European Prehistory // The Journal of Indo-European Studies. — 1992 — Vol. 20. — № 3–4 тощо. 34 Останні модифікації цієї гіпотези див.: Mallory J. P. In Search of ndo-Europeans. — London, 1989. Anthony D. W. The Archaeology of Indo-European origins // The Journal of Indo-European Studies. — 1991. — Vol. 19. — № 3–4. 35 Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Цитована праця. 36 Renfrew C. Archaeology and Language: The Puzzle of Indo-European Origins. — London, 1987. Див також: Ренфрю К. Происхождение индоевропей- ских языков // В мире науки. — 1989. — № 2. — С. 72–81. Його ж: Разнообразие языков мира, распространение земледелия и индоевропейская проблема // Вестник Древней истории. — 1998. — № 3. — С. 112–121. The author of this article examines the peculiarities of the final stage of the late Stone Age and accents attention on the problem of the Indo-European’s origin.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20229
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T13:11:26Z
publishDate	2008
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Сегеда, С. 2011-05-23T21:19:14Z 2011-05-23T21:19:14Z 2008 «Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців / С. Сегеда // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 53-59. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20229 The author of this article examines the peculiarities of the final stage of the late Stone Age and accents attention on the problem of the Indo-European’s origin. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Розвідки і матеріали «Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців Neolithic revolution in Europe. Problem of the origin of the Indo-Europeans Article published earlier
spellingShingle	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців Сегеда, С. Розвідки і матеріали
title	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців
title_alt	Neolithic revolution in Europe. Problem of the origin of the Indo-Europeans
title_full	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців
title_fullStr	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців
title_full_unstemmed	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців
title_short	«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців
title_sort	«неолітична революція» в європі. проблема походження індоєвропейців
topic	Розвідки і матеріали
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20229
work_keys_str_mv	AT segedas neolítičnarevolûcíâvêvropíproblemapohodžennâíndoêvropeicív AT segedas neolithicrevolutionineuropeproblemoftheoriginoftheindoeuropeans

«Неолітична революція» в Європі. Проблема походження індоєвропейців

Репозитарії

Схожі ресурси