Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського
У статті вперше використано шеститомну «Історію української літератури» М. Грушевського як джерело відомостей про скомороство. Дібраний матеріал із фольклору, писемної словесності, епосу, легенд, полемічних праць інтерпретовано й уводиться в науковий обіг. Систематизовані відомості вирізняють у житт...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202306 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського / Б. Кіндратюк // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 22-31. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860067909439586304 |
|---|---|
| author | Кіндратюк, Б. |
| author_facet | Кіндратюк, Б. |
| citation_txt | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського / Б. Кіндратюк // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 22-31. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті вперше використано шеститомну «Історію української літератури» М. Грушевського як джерело відомостей про скомороство. Дібраний матеріал із фольклору, писемної словесності, епосу, легенд, полемічних праць інтерпретовано й уводиться в науковий обіг. Систематизовані відомості вирізняють у житті народу особливості давнього побутування об’єднань мандрівних музик-інструменталістів, співаків, танцівників, акторів, оповідачів і дресирувальників. Окреслено функції скоморохів і виконавське мистецтво. Літературознавча праця історика, віднайдені ним факти вкотре підтверджують неабиякий розвиток духовності українців, їхній внесок у світову скарбницю культури.
В статье впервые использовано шеститомную «Историю украинской литературы» М. Грушевского как источник сведений о скоморошестве. Отобранный материал из фольклора, письменной словесности, эпоса, легенд, полемических трудов интерпретировано и вводится в научный оборот. Систематизированные сведенья выделяют в жизни народа особенности давнего бытования объединений путешествующих музыкантов-инструменталистов, певцов, танцовщиков, актёров, сказателей и дрессировщиков. Очерчены функции скоморохов, исполнительское искусство. Литературоведческий труд историка, найденные им факты очередной раз подтверждают высокое развитие духовности украинцев, их вклад в мировую копилку культуры.
The History of Ukrainian Literature by M. Hrushevskyi is used for the first time as a source of information on the skomorokh art. The material collected from folklore, written literature, epics, legends, and polemical works is interpreted and introduced into scientific use. The arranged information distinguishes in the life of people the features of ancient presence of associations of wandering instrumental musicians, singers, dancers, actors, storytellers, and animal trainers. The functions of skomorokhs and their performing art are outlined. Literature studies of the historian, the facts discovered by him confirm for the nth time the remarkable development of Ukrainians’ spirituality, their contribution to the world’s treasury of culture.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:09:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
22
ОБРАЗ СКОМОРОСТВА В «ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРИ» МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
Богдан Кіндратюк
УДК 398.54:821.161.2Гру
У статті вперше використано шеститомну «Історію української літератури» М. Грушевського як джерело відо-
мостей про скомороство. Дібраний матеріал із фольклору, писемної словесності, епосу, легенд, полемічних праць
інтерпретовано й уводиться в науковий обіг. Систематизовані відомості вирізняють у житті народу особливості
давнього побутування об’єднань мандрівних музиќ-інструменталістів, співаків, танцівників, акторів, оповідачів
і дресирувальників. Окреслено функції скоморохів і виконавське мистецтво. Літературознавча праця історика,
віднайдені ним факти вкотре підтверджують неабиякий розвиток духовності українців, їхній внесок у світову
скарбницю культури.
Ключові слова: «Історія української літератури», М. Грушевський, скоморохи, скомороство, функції, виконавське
мистецтво.
В статье впервые использовано шеститомную «Историю украинской литературы» М. Грушевского как источник
сведений о скоморошестве. Отобранный материал из фольклора, письменной словесности, эпоса, легенд, полеми-
ческих трудов интерпретировано и вводится в научный оборот. Систематизированные сведенья выделяют в жизни
народа особенности давнего бытования объединений путешествующих музыкантов-инструменталистов, певцов,
танцовщиков, актёров, сказателей и дрессировщиков. Очерчены функции скоморохов, исполнительское искусство.
Литературоведческий труд историка, найденные им факты очередной раз подтверждают высокое развитие духов-
ности украинцев, их вклад в мировую копилку культуры.
Ключевые слова: «История украинской литературы», М. Грушевский, скоморохи, скоморошество, функции,
исполнительское искусство.
The History of Ukrainian Literature by M. Hrushevskyi is used for the first time as a source of information on the
skomorokh art. The material collected from folklore, written literature, epics, legends, and polemical works is interpreted and
introduced into scientific use. The arranged information distinguishes in the life of people the features of ancient presence of
associations of wandering instrumental musicians, singers, dancers, actors, storytellers, and animal trainers. The functions of
skomorokhs and their performing art are outlined. Literature studies of the historian, the facts discovered by him confirm for the
nth time the remarkable development of Ukrainians’ spirituality, their contribution to the world’s treasury of culture.
Keywords: The History of Ukrainian Literature, M. Hrushevskyi, skomorokhs, skomorokh art, functions, performing art.
Постановка наукової проблеми. У мисте-
цтві середньовічної доби помітне місце займали
скоморохи. Вони згадані в «Історії української
літератури» М. Грушевського (1866–1934)
серед відомостей про інших музик [11], їхні
звучні інструменти [9], вокальні жанри [12],
розвій дзвонарства [10] тощо. Не випадково
це дев’ятикнижжя, де впорядковано різноас-
пектний джерельний матеріал, стає активним
чинником самоусвідомлення в історії україн-
ської музики. Однак згадана фундаментальна
літературознавча праця відомого дослідника зі
світоглядом позитивіста спеціально не вико-
ристовувалась як джерело інформації про ско-
мороство, його релігійний і світський феномен
водночас.
Аналіз досліджень проблеми. Уперше
слово «скоморохи», як зауважено в «Історії
української культури», трапляється в літописі
під 1068 роком: «Диявол обманює, хитроща-
ми переваблюючи нас од Бога: трубами і ско-
морохами, і гуслями, і русаліями. Ми бачимо
ж ігрища витолочені і людей безліч на них...,
а церкви стоять, і коли буває час молитви,
[то] мало їх перебуває в церкві» [16, с. 831].
Далі Ірма Тоцька (1935–2013) пояснює, «що
тут скоморохи згадані як дійові особи вели-
ких ритуальних язичницьких ігрищ, які ма-
ють вплив на народ і є серйозним суперником
християнської церкви. Насамперед це пред-
ставники жрецтва, до професійних навичок
яких входило володіння музичними інстру-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
23
З історії науки та соціального життя
ментами, музично-драматичним театральним
мистецтвом (“видовища діючі”), знання язич-
ницького ритуалу в усій його повноті, а також
неабиякі організаторські здібності, що до-
зволяли згуртувати людей навколо “ігрищ”
за часів панування християнської церкви в
державі» [16, с. 831]. Значимість скоморохів
уточнюють упровадженням ними нових му-
зичних ідей, особливо в ХІІІ–XV ст., коли
панував звичай мандрівних музик. Тоді ско-
морохи, шпільмани, майстерзинґери, ваґанти
мандрували Європою й були основними но-
сіями міжнародного пісенно-танцювального
репертуару [17, с. 328].
Однак мистецтво скоморохів у Русі-Укра-
їні вимагає глибоких студій, адже ще цілком
не окреслена етимологія самого терміна, по-
ходження та первинний зміст цього явища,
його дальші перетворення, зокрема, у києво-
руському суспільстві. Образ скоморохів як
носіїв глумо-жартівливого мистецтва, згур-
тованих у мандрівні ватаги, формувався на
підставі грамот Московії XVI–XVII ст.
Тому, як слушно твердить І. Тоцька, не слід
механічно переносити явище скомороства в
такому тлумаченні на терени Київської Русі
[16, с. 831]. У його окресленні не використано
матеріалів із праці М. Грушевського (дещо з неї
згадане в описі фольклорних музичних жан-
рів [16, с. 828]; більше з літературознавчого
дослідження історика використав Ю. Ясі-
новський [17, с. 326, 328, 329], але не для ха-
рактеристики скомороства). В «Енциклопедії
історії України» в описі представників цього
явища чимало цікавих доповнень, приміром,
про перебування серед скоморохів, окрім му-
зик, співаків, танцюристів, дресирувальників
ще й фокусників, комедіантів, мімів, жонглерів.
Вони в давньоруських текстах позначалися як
«ігреці», «глумці», «перелесники», «сміхо-
творці», «гудці», «шпільмани» та ін.; у кінці
XVI – середині XVII ст. з-поміж платників
податків Дрогобича віднайдено скоморохів
як осіб окремого ремесла [14]. Щоправда,
в окресленні таких відомостей використано
переважно російські джерела й згадано тіль-
ки перший том праці історика. Її значення не
тільки у великому фактичному матеріалі, а й у
глибокому аналізі явищ літературного процесу,
методологічних новаціях і слушних думках при
поясненні результатів тощо.
Мета та завдання статті. Нашим завдан-
ням є на основі вивчення фрагментів творів з
«Історії української літератури» М. Грушев-
ського розширити уявлення про скомороство,
а також, розглядаючи мету наукового пошуку
в ширшому аспекті музичного джерелознав-
ства, подати відібране в комплексі, показати,
що та як знаний дослідник призбирував, ура-
хувати характер його описів, простежити за
відгуками про скомороство тощо. Тоді літе-
ратурознавче надбання вченого стане цінним
джерелом цікавого матеріалу, приверне увагу
до характерних рис українського скомороства,
діалектики його побутування та функцій, тяг-
лості й поширеності звичаю, соціального ас-
пекту, відлуння в літературі.
Виклад основного матеріалу. Пояснен-
ню відомостей про скомороство допомагають
твори, у яких воскресає відповідь на сфор-
мульовані істориком запитання: «Чим жили,
що думали, яким богам молились сі поколін-
ня ХІV–XVI вв., коли затихли княжі спів-
ці, крилошане-вітії, книжники і філософи, що
кидали окрухи від свого багатого столу між
маси “простих”? Що оповідали, що співали
сі “прості” покоління?» [5, с. 7]. Далі наго-
лошено на актуальності проблем, що, на наш
погляд, важливі для всього часу, охопленого
в його праці: «Се питання стає пекучим, як
тільки хочемо відтворити неперервну ткани-
ну духовного життя нашого народу» [5, с. 7].
Також рекомендувалося враховувати вказівки
світової етнографії, а не лише слов’янської чи
індоєвропейської, що наблизить до «оцінки
української оригінальності в трактуванні ін-
тернаціонального матеріалу» [2, с. 368].
Звичай скомороства бачиться в давньому
Римі. Адже «перебрані комічні фігури стоять,
правдоподібно, у зв’язку з традицією римських
новорічних забав, коли також ходили з дому до
дому перебрані, масковані штукарі і скоморо-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
24
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
хи» [2, с. 184–185]. Водночас «на старі бо бал-
канські όсади налягають пізніші впливи різних
професіональних організацій “веселих людей”,
“скоморохів” всякого походження. Слово “ско-
морох”, що приходить уже в церковних інвек-
тивах Х–ХІ вв. (у болгар. Златоструї і в нашо-
му старому літописі), досі зістається, на жаль,
щодо свого походження неясним, так що його
не можна взяти за підставу роз’яснення похо-
дження сих професіоналів, які грали, співали,
показували вчених звірів (собак і медведів),
мімічні і маріонеткові представлення (кукли)»
[2, с. 185]. Подано відомості із Злато струя:
«Сотона человѣки врази сътворяєть, всяки-
ми льстьми прѣвабляя ны от Бога: трубами й
скомрахы й инѣми играми»; далі покликається
на схоже в літописі під 1068 роком: «Но сими
дьяволъ льстить и другыми нравы, всячески-
ми лестьми превабляя ны от Бога: трубами
и скоморохы (вар. скомрахы), гусльми и ру-
сальи» [2, с. 185] (щоправда, у літописі – «ру-
сальями» [15, с. 159]).
У з’ясуванні етимології терміна «скомо-
рохи» зроблено поклик на Ізмаїла Срезнев-
ського (1812–1880), який «уважав це слово
ідентичним із франц. scaramouche і виводив
від готського skarn – сміх, scarmach – смі-
хотворець, так що се було б тільки старшим
дублетом до “шпільмана”, запозиченим від
німців-сусідів ще в часах перед розселенням
або в часах розселення» [2, с. 185]. У про-
довженні розвідки наводить інший термін –
«шпільман», «що приходить уже в одній
полудневослов’янській кормчій ХІІІ в. і, по
гадці філологів, міг перейти на слов’янський
ґрунт в Х–ХІ вв., вказує ясно на західні течії,
може, хронологічно пізніші від візантійських
і східніх, але теж, безсумнівно, дуже старі
(скоморохів одна суздальська компіляція теж
описує як людей, убраних на західний, ні-
мецький спосіб)» [2, с. 185–186]. Зауважи-
мо, що німецьке der Spielmann – людина, яка
грає – середньовічний мандрівний артист у
німецькомовних країнах (назва утвердилася в
другій половині ХІІІ ст.). Із XIV ст. ці бро-
дячі митці перейшли в когорту професійних
міських музик, організувалися в цехи й гіль-
дії, що діяли ще чотири століття [18].
Основи скомороства на українському
ґрунті бачимо у вирізненні істориком з-під
поволоки християнської релігії елементів
старого світогляду й тогочасного набожного
синкретизму. У чіткій системі «обрядів і від-
прав, якими старий українець уставляв свої
відносини до доохресного світу, до правлячих
ним сил, до свого людського окруження і до
поколінь одшедших, котрим завдячував своє
існування» [2, с. 227], мало вагоме місце му-
зикування. У старій і новій релігії речитатив,
спів, музичні інструменти, перевтілення учас-
ників дійств були складовими синкретизму,
що виростав із річного кола родинно-госпо-
дарського життя, оточеного обрядами, свята-
ми й забавами [2, с. 229].
Музики надавали особливого характеру
купальським «ігрищам», що відбувалися в
бурхливих, ліричних, наповнених символами
формах на свято літнього повороту сонця:
«Против празника і вночі на самий празник,
весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти, по
домах і на вулиці, і над воду ходячи, забав-
ляються всякими грами, скоморошеством,
піснями і плясами сатанинськими, гуслями й
іншими способами» [2, с. 218]. Сила дії ви-
ступів артистів зумовлювала специфіку дав-
ніх поминальних свят, що часто переходили
в забави зі скоморохами і «тризни», воєнні
ігри [2, с. 214]. Ключове місце музик у свят-
куваннях підтверджено впливом мистецтва:
«Назва: Будимирович..., була затемненням
первісного змісту – чудодійних чар музики і
співу!» [5, с. 162].
Розвій на теренах України організованих
груп лицедіїв випливає з порівняння волочеб-
ницького ритуалу «якої-небудь Вітебської губ.
з колядницьким обрядом із нашої Гуцульщи-
ни» [2, с. 208]. Помічено архаїчність схожих
ритуалів у слов’ян, побутування двох циклів,
двох обрядів, новорічного й великоднього,
що віддавна існували в подібних формах па-
ралельно; зі зникненням волочебного обряду
вони «стали у нас концентруватись коло ново-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
25
З історії науки та соціального життя
річної коляди, а у білорусів задержались коло
обох свят» [2, с. 208].
Отже, впливи професійних гуртів «веселих
людей» відобразилися на покращенні виконав-
ської майстерності музик, зокрема, з Гуцуль-
щини. Це підтверджує організація колядниць-
ких «таборів» з її теренів [2, с. 186]. Зважаючи
на те, що в скоморохів і колядників «веселість»
була глумливого характеру, їхня музика мала
відповідний настрій. Для його створення му-
зикою потрібна висока техніка гри, майстерне
володіння інструментами. «Довгою практикою
виробляються досвідчені берези й скрипники.
Цілу пилипівку вони справляють репетиції
свого репертуару» [2, с. 186]. М. Грушевський
слушно вважав «за останки скоморошества сю
організацію [колядницької] ватаги, настирливі
домагання грошевих датків» [2, с. 189]. Так
само на Великдень громада з 20–30 хлопців
одноголосо під вікнами дівчат співала «ридзів-
ки» [2, с. 187]. Такі величання для парубків
траплялися, як зауважено, в інших околицях
Галичини [2, с. 207]. При цьому змальовано
характер виступів волочебників і важливість
тут обдарованішої особи. Величання, яке ви-
конують господареві, «ідентичні з колядкови-
ми: на Двіні співають ті ж величання дівчині,
що у нас в Галичині. Іноді до того прилучаєть-
ся ще що-небудь веселе, зі скоморошого репер-
туару» [2, с. 207]. Саме воно могло викликати
«особливі заходи духовенства на знищення
сього звичаю» [2, с. 207].
Склад, професійний характер скоморось-
ких ватаг, серед яких були різні митці, назви
подібних об’єднань, їхні ознаки окреслені в
міркуваннях: «Нинішня колядницька дружи-
на заховала ще виразні прикмети скоморошої
чи (яким би вони іншим іменем не називались)
дружини професіоналів: співаків, плісанників
і оповідачів. [...] Колядники, де їх добре при-
ймають, репродукують репертуар з усіх сих
сфер» [2, с. 321].
Забезпечення сім’ї отриманою винагоро-
дою спонукало скоморохів турбуватися за
майстерність виступів. Таке припущення під-
кріплюється міркуванням М. Грушевського
про співацькі верстви, що в «заробкових інтере-
сах повинні були зі свого боку старатись під-
тримати серед публіки-суспільності, можливо,
живий інтерес до старого репертуару» княжо-
дружинної доби [5, с. 17]. Не лише його збе-
реженню, а й шліфуванню виконавського мис-
тецтва, творенню нових композицій і, відпо-
відно, розширенню репертуару артисти могли
віддавати свій вільний час від виступів. Не
випадково дослідник помітив прагнення музик
до оновлення традиційного репертуару й на-
магання «здивувати слухачів якоюсь несподі-
ванкою» [6, с. 144–145].
Розвою скомороства сприяло проведення
«всенародних» бенкетів (про них знаходимо
чимало повідомлень ще в літописах). Історик
указує не тільки на ці джерела, а й наводить
відомості з описів обрядів «посадження на
коня». Певно, вони були пов’язані «з вели-
чальними піснями і різними продукціями про-
фесіональних співців-рапсодів, очевидно, на
теми героїчні передусім» [2, с. 248]. Для під-
силення веселощів включали виступи лицедіїв.
У репертуарі скоморохів, на наш погляд,
були не тільки сміхотворні номери, а й про-
славні фрагменти, адже артисти прагнули
більшої винагороди. Це підтверджують описи
мальовничих частувань, «празників», відзна-
чення інших святкових оказій, де заклика-
лося багатство, добро, успіх на дім господа-
ря, на його родину й господарство. Водночас
М. Грушевський окреслив джерела творчості:
«Організація колядницьких і волочобницьких
ватаг..., однакова над Прутом і над Двиною,
ясно вказує, що їх взірцями були дружини
скоморохів, і від них були перейняті так само
теми і форми сих величань. Очевидно, отсі
компанії “веселих людей”, що з музикою і пля-
сом, з ученими звірями або самі переряджені,
ходили веселити людей на публічних сходи-
нах, на поминках, на весіллях, заходили до
домів, – вони поскладали різні прототипи тих
просильних формул, які грають таку визначну
ролю в конструкції колядок, впливають на до-
бір їх мотивів і тем. Вони розробили, очевидно,
й самі сі теми» [2, с. 229].
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
26
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
Відомості про розвій і специфіку скоморо-
ства в Київській Русі доповнюють билини.
Їхнє походження (як провідного жанру давньої
української епіки) пов’язують саме із цим аре-
алом, де вони отримали високий розвиток і за-
вершили своє формування в добу пізнього се-
редньовіччя. Установлено, що билини входили
у велику епічну традицію Сходу й Півночі та є
її кінцевою межею [5, с. 122–151]. У них та іс-
торичних піснях, що були частиною репертуа-
ру артистів і передані ними разом із билинами,
прихований його зміст [5, с. 31]. На переломі
XVII–XVIII ст. їх слухав у виконанні ско-
морохів російський історик Василь Татищев
(1686–1750) [5, с. 35]. Однак уважають, «що
зміст билин Володимирового циклу виробляв-
ся протягом Х, ХІ і ХІІ вв. ..., а сформував-
ся не пізніше від часів татарського панування
і навіть тої власної доби, коли Москва ще не
скупчила в собі всеї державної сили Руси»
[5, с. 44]. Важливість студій билин підкріплю-
ється думкою стосовно їхніх тем, що захова-
лися козаками та рапсодами, які недавно по-
мерли на Півночі Росії [5, с. 55]. Такі джерела,
у розумінні вчених – «скарбниця запечатана»,
але відкриття 1900-х років навчили не вважа-
ти їх такими закритими [5, с. 57].
Реагування скоморохів на потреби реци-
пієнтів як кінцевої ланки тріади творець –
виконавець – слухач, значною мірою зумов-
лювали відповідну творчість перших двох. Цю
думку зміцнює висновок М. Грушевського
стосовно того, що «не повинні ми спускати з
ока і ті впливи, які мусила наложити на демо-
кратичну чи демагогічну закраску билинних
тем зміна скоморошої аудиторії: перехід сього
куншту з двірських кругів до демосу» [5, с. 117].
Ще риси психологічного портрета скомороха,
як і витоки творчості, притаманний репертуар
і рівень виконавської майстерності музиќи й
типовий інструмент для акомпанування співу,
звичне місце на бенкеті та не обов’язкові ви-
ступи в ансамблі чи колективі подібних собі,
особливості одягу доповнює билинний фраг-
мент про Добриню. «Перебраний за скоморо-
ха» він приходить з Альошею на весілля своєї
жінки, «отримує посліднє скомороше місце, на
печі», але своєю високою грою зараз же дає
пізнати присутнім, що перед ними не скомо-
рох, а один з їх же товаришів, з високої дру-
жини» [5, c. 82]. Далі стає відомо про джерела
змісту композиції: «Скоморошина тим місцем
не погордував, скочив на піч муравлену, заграє
в гусельки яровчаті, грає то він Добриня у Ки-
єві, а виїгриш бере у Царгороді, а від старо-
го до малого повиграва поіменно (вар.: грає в
Царгороді, а на виїгриш бере у Києві. Грає у
Києві, співає від Єрусалима. Струну натягнув
наче від Києва, другу від Царгороду, третю
від Єрусалима, тонці [мабуть, танці? – Б. К.]
повів великі, приспівки приспівував з-за си-
нього моря. Перший раз грав від Царгорода,
другий раз грав від Єрусалима, третій раз став
награвати, все своє похожденіє розказувати).
Всі за столом позадумувались, всі тої гри по-
заслухувались, всі за столом та заговорюють:
“Не буде то удала скоморошина, буде то до-
родний (родовитий) добрий молодець, свято-
руський могутній богатир”» [5, c. 82]. Серед
цікавинок зауважимо звичний опис інструмен-
та, зміст заспіваного та його джерела, варіанти
виконання. Стає відомо про виділення рівнів
майстерності й здатність сприймати давніми
слухачами таких відмінностей, силу впливу
музикування на присутніх. Дізнаємося ще про
типовий спосіб життя музик: «Справжній спі-
вець високого героїчного стилю, обізнаний з
героїчними темами так, щоб оспівати всіх по-
іменно, – се міг бути тільки один з своїх, з тої
ж високої дружини, а не з мандрівної скомо-
рошної братії» [5, с. 83].
Оцінка скоморохів устами проповідни-
ків християнства у ХІІ чи на початку ХІІІ ст.
згадана в «Слові» Георгія, чорноризця За-
рубської печери (колишнього монастиря з-над
Дніпра). Старець радить остерігатися «скомо-
роха... и гудця и свирця не уведи в дом свой
глума ради»! та називає їх диявольськими при-
служниками [4, с. 131]. Зі «Слова» випливає,
що, окрім скоморохів, людей веселили й інші
музики, а характер таких виступів, певно, по-
значався як «скомороство».
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
27
З історії науки та соціального життя
Деталі походження скоморохів і риси їх-
нього життя, значимість цих митців-профе-
сіоналів, складові змісту їхнього репертуару,
обриси інструментального супроводу набира-
ються з викладу студій: «Професійні співці,
об’єднані в пізнішій північній традиції загаль-
ною назвою скоморохів, переймаючи і по-
пуляризуючи сю героїчну дружинну поезію,
мовчки признавали, словами вищенаведеної
билини про Добриню, що вони не можуть
дорівняти своїм дружинним первовзорам: не
можуть утримати дружинний епос на його
первісній висоті, широті поетичного і полі-
тичного світогляду» [5, с. 83]. Для уточнення
питається: «Що в такім разі понуджувало їх
виносити дружинну пісню хоч би в таких не-
досконалих формах з княжих і боярських дво-
рів і передсінків у широкий світ, між міський і
сільський люд?» [5, с. 83]. І маємо відповідь:
«Очевидно, мотив міг бути подвійний: сі пісні,
їх теми і форма цікавили ширші круги люд-
ності, котрим княжі пири не були приступні.
А друге – скоморохи (чи інакшого імені про-
фесіонали) [...] давали людям той репертуар,
який був в їх розпорядженні, а в сім реперту-
арі дружинний епос був одною з найважніших
складових частей» [5, с. 83]. Висловлюється
здогад, що «ватаги сих скоморохів у своїх по-
чатках могли бути княжими та боярськими
двірськими трупами» [5, с. 83]. Історик не
погоджувався з тим, що «скоморохи в своїм
початку були, власне, театральними трупами,
перейнятими у Візантії, відмінно від співців і
грачів місцевого походження» [5, с. 84].
Мотиви обіймання назвою «скоморохи»
мистецьких об’єднань, причини поширення ско-
мороства, склад їхніх жанрових груп і можлива
частота виступів також відомі зі студій М. Гру-
шевського: «Нижчі категорії сих професіоналів
служили таким самим потребам розривки й
забави молодшої княжої і боярської дружини,
служби і челяді. Кількість такої професійної
словесної братії мусила бути велика, більш ніж
треба, і цілком природно, що нижчі категорії
її з давніх давен шукали “промислишка” в до-
даток до невеликих приходів, які сі забавники
нижчої марки діставали на дворах своїх патро-
нів. Ходили для того в районі власті чи впливів
своїх патронів, по містах і селах, звані й незва-
ні з’являлись на пирах і братчинах, на рокових
святах, празниках, весіллях і похоронах. Хоч-
не-хоч казали слухати своїх пісень і оповідань,
дивитись їх штук і випрошували за се різний го-
норар в грошах і натурі. Вони зливалися таким
чином непомітно з вільними майстрами того ж
куншту: штукарями, співаками, ворожбитами
і знахарями. Переймали їх репертуар, навзаїм,
передавали їм свій, і разом з ними [...] покрили-
ся спільною назвою скоморохів» [5, с. 85]. Не
випадково Катерина Грушевська (1900–1953),
як дослідив Михайло Хай, вважала, що в до-
християнську добу в ареалі Давньої Русі-Укра-
їни соціальна й духовна функції волхва, чарів-
ника, знахаря, скомороха часто синкретично
поєднувалася в одній особі [9, с. 25].
Джерелознавча обізнаність історика до-
зволила йому вважати досить значною кіль-
кість скомороських об’єднань і їхнє тривале
побутування. Він, зокрема, доречно скорис-
тався відомостями з московських грамот, що
звільняли привілейовані сільські громади від
обов’язку пригощати й утримувати скоморо-
хів, оберігали від їхніх примусових «пред-
ставлень». Покликаючись на документи про
боярських скоморохів, які в першій половині
XVII ст. «для свого промислу» мандрували
«по світу й заробляли досить великі гроші,
як на той час» [5, c. 84], згадано «аналогіч-
ні сучасні явища західні: трупу англійського
лорда-камергера (до котрої належав Шекспір
[1564–1616]) й інших магнатів» [5, c. 84]. Із
московських джерел XV–XVII ст. історик
вивів указівки стосовно подібних давньо-
українських звичаїв. Заразом бачимо, що
діяли як боярські скоморохи, так і ті гурти
лицедіїв, які, мабуть, утримували себе самі.
Осідання мандрівних скоморохів на по-
стійне життя [17, с. 328] підтверджують топо-
німічні назви, утворені від основи «скоморох».
До найменувань населених пунктів Скомо-
рохи, Скоморошки в Україні, що є в «Історії
української музики» [13, с. 54–55], додамо ще
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
28
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
назви сіл у Галицькому районі Івано-Фран-
ківської області – Старі й Нові Скоморохи.
Про те, що село, де тепер розташовані Старі
Скоморохи, існувало ще за часів Галицько-
Волинського князіства, написано в україн-
ській грамоті XIV ст. [1, с. 38]. Аналіз роз-
міщення скомороських слобод указує на те,
що артисти селилися недалеко від тогочасних
великих міст, які могли забезпечувати їхній
захист, і скоморохи у свою чергу мали змогу
обслуговувати жителів «городів» як запоруку
заробітку. Може, і те, що князі виселяли ско-
морохів на слободи. Прикладом того, що їхні
поселення були своєрідними супутниками,
розміщеними за валами великих міст, є роз-
ташування, приміром, с. Скомороше Чортків-
ського району Тернопільської області (при-
близно за 20 км від Теребовлі – тогочасного
центру однойменного князівства в Галицькій
землі), с. Скоморохи Сокальського району
Львівської області (приблизно за 30 км від
літописного Белза) й ін.
Одним із чинників розповсюдження ско-
мороства в Україні можна вважати те, що тут
були сприятливіші умови для нього. Світських
митців менше переслідували в порівнянні,
скажімо, із Московщиною: «Уже московський
стоголовий собор середини XVI в. підніс дуже
різко проти них свій голос, століттям же піз-
ніше, в 1640-х роках, прийшла нагінка скора
і немилосердна. [...] Уряд наказав скоморохів
із домрами, гуслями, з волинками (козою) і з
усякими грами в доми до себе не закликати,
з ведмедями і сучками не танцювати..., ніяких
бісовських див не творити..., богомерзьких і
поганих пісень не співати, самим не танцюва-
ти і в долоні не бити, і ніякої бісовської гри не
слухати, кулачних боїв між собою не робити,
на ніяких гойдалках не гойдатись..., “личин”
(масок) ніяких на себе не накладати, ні коби-
лок бісовських і на весіллях безчинства, і по-
ганого говорення не чинити. Де знайдуться
домри, сурми, гудки, гуселі, маски (“харі”)
і всякі гудебні бісовські сосуди (інструмен-
ти) – ... палити» [5, с. 86]. Тоді ж і в Укра-
їні частіше забороняли скомороші спільноти,
а їхній розвій згасав. М. Грушевський його
пояснює так: «У міру того, як братський рух,
а далі зреформована могилянська єрархія опа-
новували ширші маси, тісно приходилось від
нового церковного курсу домородній твор-
чості, в тім і пережиткам старої дружинної
традиції тих вільних співацьких дружин. Тим
часом як двірські верстви їх вигасали, з тим як
останні представники княжих та магнатських
родів приймали латино-польську культуру і
зневажали останки свійської традиції, вільні
дружини рапсодів чи співаки-одиночки, які
ще репрезентували старий скомороший ре-
пертуар, бачили, що з ним нема де дітись. Не
тільки репресії, а й конкуренція інших форм
його забавила. З одної сторони, духовні пісні,
що користувались протекцією церкви, з дру-
гої, – творчість на нові теми, невільницькі і
козацькі, котрі знаходили більш інтересу у
народу, і по всякій імовірності – більш то-
лерувались релігійними кругами, з огляду на
свою чистішу моральність, ідейний аскетизм,
котрий відчувався в них, можливо, также не
без впливу того ж релігійного відродження»
[5, с. 87]. Однією з причин затихання скомо-
роства вважаємо відгомін західного покаян-
ництва, що відображений в українській літе-
ратурі XV–XVI ст. [8, с. 43, 47, 48].
Значимість скоморохів і музик-калік як
носіїв старого епосу, імовірний його характер
тощо є в підсумовуванні М. Грушевським од-
ного з етапів студій: «Героїчний епос, пред-
ставлений в нинішній билинній традиції, в пе-
реважній мірі і зложився на Україні, і жив
довго в українських землях, складаючися в
певні цикли та виробляючи певні загальні,
типові поетичні образи, котрими орудувано
при різних переробках і відмінах старих поем.
Тому в найбільш постійних і типових загаль-
них місцях нинішньої билинної традиції маємо,
безсумнівно, дуже багато такого, що йде без-
посередньо від нашого билинного репертуару
пізніх княжих часів – а чимало в тім походить
і з раніших віків. У пізнішій билинній передачі,
на новім, великоруськім ґрунті, в нових скомо-
роших та калічих передачах воно, розуміється,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
29
З історії науки та соціального життя
підпало значним змінам: огрубіло, опрости-
лось, звело первісні тонкіші малюнки до більш
схематичних, вульгарніших форм» [5, с. 289].
З давньої літератури довідуємося про змен-
шення шанобливого ставлення до скоморохів,
образ котрих найчастіше сприймався в поєд-
нанні з музичним інструментом, володінням
яким допомагало отримати певні привілеї. У би-
лині «Добриня і Альоша» мовиться про Добри-
ню, який непізнаним вернувся до матері й «іме-
нем Добрині велить дати йому калічу одежу і
гуслі та йде на весілля своєї жінки скоморохом.
Приймають його, як скомороха, неуважливо,
але, як знаємо, – своєю грою він добуває місце
при столі, при своїй жінці» [5, с. 106]. Існування
історичного прототипу особи, що добре грала на
гуслах, посвідчує примітка дослідника стосовно
образу «бабського пересмішника», у якому ви-
ступає в билині Альоша [5, с. 106–107].
Скоморох як персонаж повісті відображе-
ний у «Слові про 12 п’ятниць» (воно подане в
томі, доповненому після повернення М. Гру-
шевського в Україну; у ньому зібрано прикла-
ди з усної народної творчості ХІІІ–XVII ст.).
Щоправда, невідомо, розповідається про му-
зиканта, танцюриста чи іншого артиста. До-
слідник тільки зауважив, «що в українській
усній традиції затрималась ся повість в своїм
юмористичнім, травестованім варіанті, в кот-
рім вона звісна також на Заході» [6, с. 228].
Серед фактів, поданих істориком у харак-
теристиці «Літопису Великого князівства Ли-
товського» як твору XV ст., згадано оповіда-
ння про з’їзд європейських монархів 1429 року
в Луцьку [8, с. 187]. Тоді в місті, очевидно,
звучала різна музика, мабуть, і у виконанні
скоморохів чи подібних до них музик.
Відображення в мові письменників вра-
жень від скомороства є в оповіданні про хана
Батия (1208–1255) і Василя П’ятницю. До-
слідник скористався терміном, що має певний
стосунок до мандрівних музик і зауважив за-
барвленість розповіді більше духовною леген-
дою, тим часом як у нинішній билині про них
«оповідання перейшло в стиль скоморошо-
корчемний» [5, с. 250]. Така манера викладу
згадана у творі «Бунт Іллі», де спротив кня-
зеві змальовано «не стільки в богатирському
стилі, скільки скоморошому-корчемному» [5,
с. 115]. Комедійність виступів скоморохів ви-
користовували як метафори. Так, на початку
XVII ст. у статті «На Латину и о папежах...»
її автор зауважив: «Почали папежей по ско-
мороски на папежство ставити» [7, с. 55].
Музика скоморохів згадана в записці-реля-
ції «От сынода Берестейского через священ-
ника Корытского мнѣ данноє для вѣдомости»
з Берестейського собору 1596 року. Анонім
запитує: «За што зараз отъ Римлянъ въ зам-
ку чествованы, и яко медвѣди музыкою ско-
ромошскою – тарарушками утѣшаны, але
раднѣй – посмѣваны были!» [7, с. 194].
Терміном «скоморох» скористався в «Отпи-
си на листь ниякого Клирика Острозъского
Безъименъного, который писалъ до владыки
володимерского и берестейского» Іпатій Потій
(1541–1613). Єпископ згадує «машкаръников
безъименных», їхні виступи в масках. Вод-
ночас просить невідомого «Клірика Острозь-
ського» зняти «личманъ [машкару] скоморос-
кий» [7, с. 204].
Критичне ставлення до скоморохів пока-
зав проповідник аскетизму Іван Вишенський
(1545/1550 – після 1620). У «Листі до Домні-
кії» їхнє місце подано в низці досить негатив-
них образів: «Тыє самыє дѣролазцѣ, наємницы,
злодѣи, розбойницы, волци, драпѣжницы, пси,
волхвы, чародѣє, воини, жолнѣри, кровопролій-
ци, игрцы, скоморохи альбо машкарники всякъ
видъ злобы мирскоє прошедшіє и єстество
обезчестившіє» [7, с. 247]. Перелік музичних
інструментів, які могли використовувати ско-
морохи, й опис крикливого співу серед «музики
розкоші» великий аскет у полеміці окреслив так:
«Услышавши же рускіє князи и паны повеленіє
царево, a набольше пискъ, шумъ, вопль, лики,
свирѣли, гусли, тимпаны и всю музыку роскоши
свѣта сего, – поклонили ся папѣ» [7, с. 242].
Згадки про скоморохів допомагають відкри-
ти образ давнього «українського життя: княжо-
дружинной верстви, її інтересів, провідних ідей
і настроїв сього маленького світу» [4, с. 37].
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
30
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017
Так, образ музикантки, її гру на гуслах і спів
як акомпанемент до танцю, уважних реципієн-
тів виконаного й отриману винагороду описано
в романі північнофранцузького походження, де
розповідається про Бово (твір норманські спів-
ці перенесли до Англії, а наприкінці XIII ст. чи
на початку XIV ст. роман знали в Італії; італій-
ський варіант, певно, переклали сербською мо-
вою, а згодом – українською). У викладі теми
згадано жінку, яка приходить «на весілля під
виглядом скоморошки» [4, c. 129]. Вона «по-
чала у гусли грати велми пекне, а єє два сина
танцовали. И почала Дружненна припевати...,
а витези и юнаци слухали» [4, c. 129].
Висновки. Відображене в українській лі-
тературі різнобарвне життя народу засвідчило
широке побутування мандрівних мистецьких
об’єднань, рефлексії їх образів у фольклорі,
писемній словесності як своєрідних джерелах
відомостей про скомороство, зокрема, його
діалектику в усій різноманітності форм. Нові
знання про соціально-економічну базу ман-
дрівних митців, релігійний і світський феномен
водночас, тематику й образи творінь, етимо-
логію терміна «скоморох» тощо отримано за-
вдяки широкій ерудиції М. Грушевського,
його обізнаності з літературними джерелами,
новаторству стосовно реконструювання дав-
ньої усної та писемної творчості. Походження
та первинний зміст явища скомороства ба-
читься в річному колі життя прадавніх укра-
їнців, їхньому господарюванні, ставленні до
навколишнього світу й до себе. Розвою ді-
яльності лицедіїв сприяло відзначення різних
урочистостей. Народний геній добре відобра-
зив значимість творчих здібностей, зокрема
важливість володіння інструментом і голосом,
мовою тіла. Чи не вперше змальовано образ
скоморошки-музикантки. Узвичаєно артисти
за виступи отримували винагороду, що спри-
яло веденню осілого способу життя. Викла-
дені міркування літературознавця сприяють
правильному тлумаченню отриманих фактів,
глибокому пізнанню історичної ментальнос-
ті та звичаєвої поведінки тогочасних людей
(зокрема, їхнього ставлення до скомороства),
з урахуванням його еволюціонування. Се-
ред широких функцій скоморохів і причин
потреби в значній кількості менш відомих
музик окреслена їхня сакральна, мистецько-
естетична, возвеличувальна й гедоністично-
розважальна роль. Завдяки скоморохам, по-
пулярності їхніх лицедійств пропагувалися
музичні інструменти, мистецькі жанри, а та-
кож творилися нові. Виступи артистів довго
пам’яталися, а породжені ними епітети влучно
застосовували в спілкуванні. Скоморохи стали
персонажами літературних творів. Однак ско-
мороство поступово заборонялося; на зміну
йому приходили нові жанри. Зібраний мате-
ріал сприяє кращому усвідомленню значимої
ролі в українському середньовічному мисте-
цтві когорти скоморохів, їхнього різноманітно-
го репертуару, його гумористичної складової,
що підтверджує оптимістичне сприймання
українцями світу та його відображення в му-
зикуванні. Студіювання «Історії української
літератури» М. Грушевського породжує низку
дослідницьких питань, що потребують нових
студій. Перспективним може стати вивчення
феномена скомороства в «Літописі Великого
князівства Литовського»; важливим ілюстро-
ваним джерелом є згаданий істориком Печер-
ський патерик.
1. Грамоти ХІV ст. / [упоряд., вступ. комент. і
словники-покажчики Марія Пещак]. – Київ : Нау-
кова думка, 1974. – 256 с. – (Пам’ятки української
мови).
2. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 1 / Михайло Грушевський ;
[упоряд. В. Яременко] ; передм. П. Кононенка ;
прим. Л. Дунаєвської. – Київ : Либідь, 1993. –
392 с. – (Літературні пам’ятки України).
3. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 2 / Михайло Грушевський ;
[упоряд. В. Яременко] ; прим. С. Росовецько-
го. – Київ : Либідь, 1993. – 264 с. – (Літературні
пам’ятки України).
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
31
З історії науки та соціального життя
4. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 3 / Михайло Грушевський ;
[упоряд. В. Яременко] ; прим. С. Росовецько-
го. – Київ : Либідь, 1993. – 285 с. – (Літературні
пам’ятки України).
5. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 4, кн. 1 : Усна творчість пізніх
княжих і переходових віків ХІІІ–XVII / Михай-
ло Грушевський ; [упоряд. О. Таланчук] ; прим.
С. Росовецького. – Київ : Либідь, 1994. – 336 с. –
(Літературні пам’ятки України).
6. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 4, кн. 2 : Усна творчість пізніх
княжих і переходових віків ХІІІ–XVII / Михай-
ло Грушевський ; [упоряд. Л. Копаниця] ; прим.
С. Росовецького. – Київ : Либідь, 1994. – 320 с. –
(Літературні пам’ятки України).
7. Грушевський М. Історія української літе-
ратури : у 6 т., 9 кн. Т. 5, кн. 1 : Культурні і лі-
тературні течії на Україні в XV–XVI вв. і перше
відродження (1580–1610 рр.) / Михайло Грушевсь-
кий ; [упоряд. та прим. C. Росовецького]. – Київ :
Либідь, 1995. – 256 с. – (Літературні пам’ятки
України).
8. Грушевський М. Історія української літера-
тури : у 6 т., 9 кн. Т. 5, кн. 2 : Перше відродження
(1580–1610 рр.) / Михайло Грушевський ; [упоряд.
О. Дідух] ; прим. С. Росовецького. – Київ : Либідь,
1995. – 352 с. – (Літературні пам’ятки України).
9. Кіндратюк Б. «Історія української літера-
тури» Михайла Грушевського як органологічне
джерело : монографія / Богдан Кіндратюк; [наук.
ред. Ю. Ясіновський]. – Івано-Франківськ : Вид-
во Прикарпат. нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2016. –
192 с. – (Серія «Дзвонарська культура України».
Дослідження, вип. 4 / Центр дослідження дзво-
нарства ДВНЗ «Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника»).
10. Кіндратюк Б. Дзвонарство на сторінках
«Історії української літератури» Михайла Гру-
шевського / Богдан Кіндратюк // Українська му-
зика / [ред.: І. Пилатюк, Ю. Ясіновський]. – Львів,
2016. – Чис. 3 (21). – С. 5–17.
11. Кіндратюк Б. Середньовічні музики на
сторінках «Історії української літератури» Ми-
хайла Грушевського / Богдан Кіндратюк ; [ред.:
І. Пилатюк, Ю. Ясіновський] // Українська музи-
ка. – Львів, 2017. – Чис. 1 (23). – С. 5–15.
12. Кіндратюк Б. Вокальні жанри на сторінках
«Історії української літератури» Михайла Грушев-
ського / Богдан Кіндратюк // Вісник Тернопіль-
ського національного педагогічного університету
імені Володимира Гнатюка. Серія : мистецтво-
знавство. – Тернопіль, 2017. – Чис. 1. – С. 5–16.
13. Корній Л. Історія української музики :
у 4 ч. Ч. І : Від найдавніших часів до середини
ХVІІІ ст. / Лідія Корній. – Київ ; Харків ; Нью-
Йорк : Вид-во МП Кошиць, 1996. – 315 с.
14. Курочкін О. В. Скоморохи / О. В. Куроч-
кін // Енциклопедія історії України / НАН Укра-
їни, Ін-т історії України. – Київ : Наукова думка,
2012. – С. 610–611.
15. Полное собрание русских летописей.
Т. 2 : Ипатьевская летопись. Изд. 2-е. – Санкт-
Петербург : Типограф. М. А. Александрова,
1908. – 938 стб. + 87 с.
16. Тоцька І. Ф. Музика. Театральні видовища /
І. Ф. Тоцька // Історія української культури : у 5 т.
Т. 1 : Історія культури давнього населення Укра-
їни / [редкол. П. Толочко, Д. Козак, Р. Орлов та
ін.]. – Київ : Наукова думка, 2001. – С. 826–835.
17. Ясіновський Ю. Пісенний фольклор і му-
зичне мистецтво / Ю. П. Ясіновський // Історія
української культури : у 5 т. Т. 2 : Українська
культура ХІІІ – першої половини ХVІІ століть /
[редкол.: Я. Ісаєвич, Ю. Ясіновський, Л. Вой-
тович та ін.]. – Київ : Наукова думка, 2001. –
С. 322–333.
18. Busch-Salmen G. Spielmann / G. Busch-
Salmen // Das neue Lexikon der Musik: in vier Bän-
den. – Stuttgart ; Weimar : Verlag J. B. Metzler,
1996. – Band 4 : Reih bis Z. – S. 353.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202306 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:09:15Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кіндратюк, Б. 2025-03-13T09:55:58Z 2017 Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського / Б. Кіндратюк // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 22-31. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202306 398.54:821.161.2Гру У статті вперше використано шеститомну «Історію української літератури» М. Грушевського як джерело відомостей про скомороство. Дібраний матеріал із фольклору, писемної словесності, епосу, легенд, полемічних праць інтерпретовано й уводиться в науковий обіг. Систематизовані відомості вирізняють у житті народу особливості давнього побутування об’єднань мандрівних музик-інструменталістів, співаків, танцівників, акторів, оповідачів і дресирувальників. Окреслено функції скоморохів і виконавське мистецтво. Літературознавча праця історика, віднайдені ним факти вкотре підтверджують неабиякий розвиток духовності українців, їхній внесок у світову скарбницю культури. В статье впервые использовано шеститомную «Историю украинской литературы» М. Грушевского как источник сведений о скоморошестве. Отобранный материал из фольклора, письменной словесности, эпоса, легенд, полемических трудов интерпретировано и вводится в научный оборот. Систематизированные сведенья выделяют в жизни народа особенности давнего бытования объединений путешествующих музыкантов-инструменталистов, певцов, танцовщиков, актёров, сказателей и дрессировщиков. Очерчены функции скоморохов, исполнительское искусство. Литературоведческий труд историка, найденные им факты очередной раз подтверждают высокое развитие духовности украинцев, их вклад в мировую копилку культуры. The History of Ukrainian Literature by M. Hrushevskyi is used for the first time as a source of information on the skomorokh art. The material collected from folklore, written literature, epics, legends, and polemical works is interpreted and introduced into scientific use. The arranged information distinguishes in the life of people the features of ancient presence of associations of wandering instrumental musicians, singers, dancers, actors, storytellers, and animal trainers. The functions of skomorokhs and their performing art are outlined. Literature studies of the historian, the facts discovered by him confirm for the nth time the remarkable development of Ukrainians’ spirituality, their contribution to the world’s treasury of culture. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії науки та соціального життя Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського Image of Skomorokh Art in The History of Ukrainian Literature by Mykhaylo Hrushevskyi Article published earlier |
| spellingShingle | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського Кіндратюк, Б. З історії науки та соціального життя |
| title | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського |
| title_alt | Image of Skomorokh Art in The History of Ukrainian Literature by Mykhaylo Hrushevskyi |
| title_full | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського |
| title_fullStr | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського |
| title_full_unstemmed | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського |
| title_short | Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського |
| title_sort | образ скомороства в «історії української літератури» михайла грушевського |
| topic | З історії науки та соціального життя |
| topic_facet | З історії науки та соціального життя |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202306 |
| work_keys_str_mv | AT kíndratûkb obrazskomorostvavístorííukraínsʹkoílíteraturimihailagruševsʹkogo AT kíndratûkb imageofskomorokhartinthehistoryofukrainianliteraturebymykhaylohrushevskyi |