Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»

У статті розглядаються концепти «народ», «мова», «пісня», що стали глибинними основами життєдіяльності та творчості видатного поета України Тараса Шевченка. В статье рассматриваются концепты «народ», «язык», «песня», которые стали глубинными основами жизнедеятельности и творчества видающегося поэта...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2017
Main Author:	Марченко, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2017
Subjects:	Тарас Шевченко і українська гуманітаристика
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202307
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт» / Н. Марченко // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 12-21. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860213187588128768
author	Марченко, Н.
author_facet	Марченко, Н.
citation_txt	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт» / Н. Марченко // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 12-21. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті розглядаються концепти «народ», «мова», «пісня», що стали глибинними основами життєдіяльності та творчості видатного поета України Тараса Шевченка. В статье рассматриваются концепты «народ», «язык», «песня», которые стали глубинными основами жизнедеятельности и творчества видающегося поэта Украины Тараса Шевченко. The article deals with the basic concepts – Folk, Language, Song, which have become the foothold of life activity and creative work of the prominent Ukrainian poet Taras Shevchenko.
first_indexed	2025-12-07T18:15:04Z
format	Article
fulltext	12 ГЛИБИНИ НАРОДНОЇ МУДРОСТІ В ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: ВЗАЄМОВПЛИВ «АВТОР – РЕЦИПІЄНТ» Ніна Марченко УДК 82.091 У статті розглядаються концепти «народ», «мова», «пісня», що стали глибинними основами життєдіяльності та творчості видатного поета України Тараса Шевченка. Ключові слова: українська мова, український народ, українська народна пісня, мелодійність, традиція, фольклор. В статье рассматриваются концепты «народ», «язык», «песня», которые стали глубинными основами жизнедея- тельности и творчества видающегося поэта Украины Тараса Шевченко. Ключевые слова: украинский язык, украинский народ, украинская народная песня, мелодичность, традиция, фольклор. The article deals with the basic concepts – Folk, Language, Song, which have become the foothold of life activity and creative work of the prominent Ukrainian poet Taras Shevchenko. Keywords: Ukrainian language, Ukrainian folk, Ukrainian folk song, melodiousness, tradition, folklore. Іван Франко, досліджуючи творчість Та- раса Шевченка, якнайточніше охарактеризу- вав появу Кобзаря в українській історії, ствер- джуючи що «від 1840 року зарисовується нова, наскрізь оригінальна, могутня постать [тут і далі підкреслення наші. – Н. М.] поета- селянина Тараса Шевченка, постать, що ви- йшла з найглибших глибин народу, з-під убо- гої стріхи кріпака, і яка неймовірно крутими стежками, через нужденну сільську хатину, через дяківську школу, через кухню і дворян- ський передпокій, через нужденну майстерню петербурзького хатнього маляра, через Ака- демію мистецтв, через казарми і солдатську шинелю прийшла до безсмертя, сягнула вер- шин, що доступні лише нечисельним геніаль- ним постатям, і посіла одне з найпочесніших місць на всеслов’янському Парнасі» [14, с. 389]. Шлях «з низин до вершин» в україн- ській культурі, пройдений Пророком, Просві- тителем, Гуманістом і Генієм України, відпо- відно до сучасного розуміння матеріальних цінностей у бутті людини, був нелегким, одна- че він був освітлений найвищими гранями ду- ховних надбань народу, історично сформова- них, підтверджених досвідом і практикою життєдіяльності українського народу. «Весна народів», що буяла на європейських теренах та в душах певної частини українських інте- лектуалів, відродила і з новою силою стверди- ла існуючі в підсвідомості ідеї вольності й сво- боди українського етносу, який творив і зберігав неоціненний скарб у своєму бутті – скарб творчого мислення етнічної спільноти, що матеріалізувався в духовні цінності кож- ного українця – у традиції і звичаї, у писанку і вишиванку, у пісню і казку, у прислів’я і за- гадку, які в синтезі форми і змісту допомагали не тільки жити, незважаючи на заборони та закиди щодо примітивності й меншовартості, але й творити наступним поколінням шедеври народного мистецтва. Життєствердне начало народної творчості ще з дитинства надихало кожного, хто розумів і хотів розуміти мову на- роду в знаках образів і в знаках звучання. Таке натхнення від Прекрасного – і у своїй глибині Доброго – було підґрунтям для роз- витку думки людини, її творчого втілення. Отим натхненням і були народні знання й на- родна мудрість, створені впродовж тривалого http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 13 Тарас Шевченко і українська гуманітаристика історичного проміжку часу, що їх неспромож- ний був змінити ні плин часу, ні зовнішні чин- ники, які визначаються «рисами тяглості й спадковості тих форм, що єднали культурний простір спільноти на ранньомодерних щаблях її згуртування» [1, с. 452]. Ці форми народних знань поступово нашаровувалися, відкидали все те, що не приймала людська душа, зали- шали Добре і Прекрасне, Правду і Справед- ливість, протиставляючи цим поняттям зле і потворне, кривду і несправедливість, щоб лю- дина, порівнюючи, могла вчитися і робити ви- сновки, тобто – думати. Як стверджував Кобзар, просто «жить на світі» не вийде: «Та ба! Треба вчитись, / Ще змалечку треба вчитись, / Як на світі жити, / А то битимуть, та й дуже!..» («Москалева криниця», 1857 р.). Зі свого життєвого досвіду та досвіду буття рідного народу в ХІХ ст. Тарас Шевченко ро- бить висновки, промовляючи словами матері- України в іпостасі автора твору: «Яка прав- да / У людей, мій сину. / Така й досі, я думаю, / В нас на Україні. / Та другої і не буде...» («Москалева криниця», 1857 р.). І де б не був Тарас, його серце й душа згадували на- родну пісню, бувальщину рідного народу, му- дрість діда, батькові перекази Біблії, які наві- ки зосталися в пам’яті й не полишали його думок ніколи. Отож, головні засади духовних цінностей народу були закладені в серці май- бутнього Генія українців ще з дитинства. Основою розвитку творчої особистості Коб- заря в дитинстві були допитливість і спосте- режливість. Ми можемо це побачити із чис- ленних споминок про поета, зокрема, зі слів одного з найближчих друзів Шевченка О. Лазаревського, який писав: «Розповіді діда та батька, безперечно, мали великий вплив на розвиток творчого дару нашого пое- та і не могли не відобразитися, зрештою, на його творах» [див.: 2, с. 25]. А сам поет вір- шував у поезії «А. О. Козачковсько- му» (1847): «Ще в школі, <...> / Та сам собі у бур’яні, / Щоб не почув хто, не побачив, / Виспівую та плачу» чи в «Гайдамаках» (1842): «Батько діда просить, щоб той розказав / Про Коліївщину, як колись бувало». Усі спо- гади сучасників Шевченка містять інформа- цію про любов поета до народної пісні та іс- торії свого народу, що він і відобразив майже в кожному слові своїх творів. Пісня народу допомагала йому почуватися рівним і в колі вихідців із дворян, і в колі селян, і в колі чужо- земців. Пісня була для Шевченка всім – і наснагою, і підтримкою у важкі часи. Акаде- мік Д. Наливайко стверджує, що «глибока народна і самобутня творча спадщина Т. Шевченка органічно пов’язана з життям, світопочуванням і фольклором українського народу, тому і сприймається довершеним по- етичним вираженням його національної свідо- мості, духовних поривань і прагнень» [цит. за: 17, с. 3]. «У Шевченка, – зазначає І. Дзю- ба, – унікальне поєднання народного генія з генієм індивідуальним, точніше: його особис- тість, увібравши в себе поетичний світ україн- ського народу, творила цей світ далі вже на рівні самобудування і самоздійснення власної геніальної особистості» [8, с. 141]. Тому якраз Слово народу і Слово поета й розпочало Від- родження України у ХІХ ст., започаткувало її Весну, ствердило її рівноправне буття серед інших народів, утвердило український етнос, продовжувало розвивати й укріплювати його неповторну культуру. Історик І. Крип’якевич наголошує, що «в противенстві до своїх попе- редників, що, як і він, плакали на румовищах українського минулого, Шевченко не то що шукав за причинами упадку нації, але нахо- див дороги і засоби для її подвигнення. Па- сивність своїх попередників заступив Шев- ченко активністю борця <...> гаслом життя і творчості якого – воно теж сталося його запо- вітом для грядущих українських поколінь – став рядок “Борітеся – поборете!”» [9, с. 267–268]. О. Гончар зазначає, що «з твор- чістю Шевченка пов’язане становлення нашої літературної мови; з виходом “Кобзаря” від- кривається нова епоха в розвитку українсько- го красного письменства <...> Шевченко во- істину виводив рідну літературу на простори вселюдські <...> Сучасники поета при харак- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 14 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 теристиці “Кобзаря” захоплено відзначали саме його народність, що сприймалася як від- криття, як нове слово в мистецтві <...> Важливішим було те, що поет послідовно кожне явище життя розглядає мовби очима народу, з позицій народу, кожну подію минув- шини чи сьогодення вимірює мірою народної моралі, чистотою і цнотливістю душі трудової людини» [3, с. 8–9]. Тому інколи й постає пи- тання, яка ж історія народу правдива: чи та, що мовлена його вустами й увіковічена в на- родних пам’ятках, чи та, що писана особистос- тями, відірваними і від народу, і від реальнос- ті, які бачили народ лише безликою діяльною масою, тобто виконавцем наказів, і не більше. «В невольниках люди» («Москалева крини- ця», 1857 р.) упродовж тривалого проміжку часу не побачили головного концепту у твор- чості українського Кобзаря – концепту «на- род» з його позитивними й негативними риса- ми, притаманними всім народам, і, згадуючи про нього, як годиться, гарними словами, вони мали на увазі не «малих отих рабів німих», а лишень себе: «мислителів» і «керманичів». А в основних мотивах поезії Шевченка – крі- пацтві, солдатчині, становищі жінки і спога- дах про козацьку вольність – живе Народ, і в такому «виокремленні мотивів» у творчості поета можна вималювати тогочасні «харак- терні риси малоросійського народного світо- сприймання і побуту» [12, с. 212], бо в душі поета «звучали поетичні струни, близькі до віщих Боянових, що рокотали славу» [12, с. 211] простому народові Словом поета. Зро- бивши з Шевченка ще у ХІХ ст. «мужицько- го поета» прийомами й методами великодер- жавного російського шовінізму та ідеями «української меншовартості», і нині деякі до- слідники розповідають про тяжку сирітську долю поета, про його переслідування, не вба- чають у колишніх висловлюваннях про поета отих насмішок і глузувань над ним, а відпо- відно й над народом України. Щоправда, від- повідно до модернових оцінок характеристики творчої людини, це лише підтверджує попу- лярність і талант народного митця, бо ні про кого так багато не писали, як про Кобзаря, по- чинаючи з XIX ст. Шевченко розумів, що за- вдяки своїм поезіям він матиме друзів у колі інтелектуалів, а ще більше – ворогів, тому в «Гайдамаках» і написав: «Вибачайте, люди добрі, / Що козацьку славу / Так навмання розказую / Без книжної справи. / Так дід колись розказував <...> / Не знав старий, / Що письменні люди / Тії речі прочитають... / Вибачай, дідусю, / Нехай лають». М. Риль- ський стверджує, що Т. Шевченко «рано усві- домив себе поетом національним, обравши своєю зброєю українську мову, яка перебува- ла в зневазі у “панів” і, яку, за висловом поета, недруги вважали “мертвими словами”» [11, с. 55]. Шевченко також рано усвідомив і те, що «українська мова, маючи вже запорукою своєї ріжносторонньої справжності невичерп- не багатство народних пісень» [20, с. 6], воло- діє різноманіттям та красою мовних засобів і прийомів, створених народом упродовж тися- чоліть. І всі ці мовні засоби здатні відтворити й продемонструвати все багатство буття укра- їнської людини й народу, і навіть усієї люд- ськості. Окрім того, українська мова володіла тими мовними засобами, тією мелодикою, тим природним звучанням, тим багатством тради- цій і культурних здобутків минулого, що Шевченко, увібравши із самого дитинства ввесь отой світогляд у мовних і мисленнєвих інтерпретаціях народу, зміг одним з перших передати все це на папері, написавши в поезії «Подражаніє 11 Псалму» такі рядки: «І воз- величимо на диво / І розум наш, і наш язик... / Та й де той пан, що нам закаже / І думать так, і говорить?». М. Сумцов ствер- джує, що до головних мотивів поезії Кобзаря якраз і належить «малоруська мова в її істо- ричному розвитку» [12, с. 210]. До того ж, як зазначає М. Рильський, Шевченко «у своїй творчій діяльності нерідко використовував народнопісенні форми, інколи повністю збері- гаючи їх і навіть вкраплюючи у свої вірші цілі рядки і строфи з пісень» [11, с. 15]. І тут не можна говорити про стилізацію, зазначає до- слідник творчості Кобзаря [11, с. 15], оскільки http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 15 Тарас Шевченко і українська гуманітаристика вірші поета є схожими «на народні пісні будо- вою, стилем, “мовним ладом”, своєю епітети- кою», однак у Шевченка вони «складніші і витонченіші за будовою». Шевченко «підпо- рядковував їх своїй своєрідній і неповторній манері, своїй мелодиці, своїй ритміці, своїй строфі, і врешті-решт, – своєму світогляду» [11, с. 16–17]. «Провідною рисою поезії Шев- ченка, – наголошує далі Рильський, – є му- зика, мелос, ритмічна міць і метрична різно- манітність. Передусім йому було притаманне музичне сприйняття життя» і «система обра- зів» народу [11, с. 39], тобто образність мис- лення українця, широка палітра його уяви мислення, на чому, до речі, наголошував П. Чубинський, коли писав, на основі своїх спостережень, психологічний портрет україн- ців ХІХ ст. М. Рильський також стверджує, що у творчості Т. Шевченка можна відзначи- ти «нову, незвиклу і незвичайну ні в україн- ській, ні в російській, ні в загальноєвропей- ській літературі манеру поетичного письма, яке Шевченко показав нам уже в його першо- му творі – баладі “Причинна” з “силабічним”, чотирьохстопним ямбом, умовно кажучи, близькими до народних пісень розмірами», бо писав «коломийковими» та «колядковими» вір шами, чергування яких «точно відображає зміну образів і настрою» [11, с. 45–46] в тій або іншій поезії. Можна дійти висновку, що підмічені розміри в поезії Т. Шевченка іншим видатним поетом України М. Рильським лише підтверджують пісенність творчості Кобзаря і пісенність української мови, оскіль- ки і колядки, і коломийки є одними з найдав- ніших жанрів усної народної творчості. Відпо- відно до тверджень М. Рильського, висновуються такі концепції: 1) давня тради- ція екзистенції української мови та 2) давня традиція її побутування й поширення по всій етнічній території українського народу, попри те, що коломийки вважають пісенним жанром Західної України, які були вперше письмово зафіксовані у ХVІІ ст. та описані В. Гнатю- ком. Очевидні ознаки ритмічності й мелодій- ності української мови за «коломийковим» вір шем не могли бути родом лише з цього чи попереднього століття, тому, відповідно до принципу історизму в науковій думці, можна говорити про побутування коломийок ще в княжі часи, оскільки деякі колядки співають- ся так само, як і коломийки, що підтверджує думку про те, що вони могли існувати і раніше, проте під іншою назвою. Однак через істо- ричні зрушення, пов’язані передусім з Руїною в українській історії, коломийки ствердилися як пісенно-танцювальний жанр на території Західної України, але залишили свій відбиток у мелодиці й ритміці інших народнопісенних жанрів, відповідно і в мові народу, який про- живав на інших територіях, що певний час пе- ребували під владою держав з іншомовними носіями. А читаючи Шевченка, можна відчу- ти і ритмічність, і мелодійність коломийково- колядкової народнопісенної творчості в його поетичній спадщині. Народ – Слово / Мова – Пісня – нерозривна концептуальна тріада в житті і творчості Кобзаря. У поезії «Ну що б, здавалося, слова...» (1848) звучить найвища посвята народній пісні – неповтор- ному чарівному витвору української душі: «Ну що б, здавалося, слова... / Слова та го- лос – більш нічого. / А серце б’ється – ожи- ва, / Як їх почує!.. Знать, од Бога / І голос той, і ті слова / Ідуть меж люди!». «Слова та голос» – слова і музика пісні, твореної про- столюддям, добираються до глибини душі людини, торкаються її струн, зачаровують і кидають у вир вершин емоційного піднесення, торованого Богом вірою в Добре і Прекрасне. Тільки Бог міг нагородити Народ цим витво- ром людської душі – українською піснею, пише Шевченко. Тільки Пісня разом зі своїм автором – Народом – могла творити впро- довж віків Слово, яке разом з його голосом становить невід’ємну частину, кажучи по- сучасному, його культури, якою, не розуміючи навіть отого Слова, захоплювалися чужозем- ці. І в часи лихоліття, і в часи радості пісня була голосом простої людини. Адже народну пісню можна ототожнити з авторським текс- том усього народу, що відображає «всі засоби http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 16 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 професійної техніки» процесу музичного тво- рення і «кількома трафаретними фразами до- буває великих художніх ефектів» [7, с. 18], які справляють велике враження на реціпієнта і возносять його душу до Доброго і Прекрасно- го, незалежно від віку. Зі спогадів А. Козач- ковського: «Пісні українського народу чудові тому, що наповнені глибоким змістом. Окрім багатства змісту, в них – то живих, грайливих і веселих, то сумних, однак ніколи не безна- дійно сумних мотивах, як і у вишуканих зву- кових формах, відобразилася уся Україна з її патріархальним побутом, з наповненим про- стотою і героїзмом характером, з її почуття- ми, з її славною і разом з тим сумною історі- єю, з її привабливою природою. Ось чому українська пісня служить для простолю- дина несвідомим джерелом самоповаги і створює ту моральну силу, що завжди обе- рігала його народ» [цит. за: 2, с. 89]. А «Шевченко виріс у народнопісенній сти- хії.., – пише М. Рильський, – Поет чудово знав рідний фольклор» [11, с. 13], увібравши в себе «все краще, що було у багатовіковій ху- дожній спадщині народу, переробив його у своїй свідомості і повернув у новому, духовно збагаченому вигляді» [4, с. 3]. Кобзар ще 1839 року пророкував і заповідав: «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, / Слава України! / Без золота, без каменю, / Без хитрої мови, / А голосна та правдива, / Як господа слово» («До Основ’яненка», 1839 р.). Якраз у народ- ній пісні й відчувалася та атмосфера, у якій відображалися етично-естетичні цінності людини – і Любов, і Родина, і Правда, і Україна, і Добре та Прекрасне. У словнику Б. Грінченка подибуємо народну приказку «В пісні правда, а в казці брехня», записану з народних вуст П. Чубинським [6, т. 2, с. 208], що підтверджує істинну роль народної пісні в життєдіяльності українців, «закроєну за за- конами колективного досвіду» [16, с. 9] зі своєю тисячолітньою історією і традицією, з отією «тяглістю». Народні пісні «вражають просто- тою, неповторно-чітким поєднанням мелодії і тексту» [16, с. 9], як і всі поезії Тараса Шев- ченка. Зі споминків сучасників дізнаємося, що улюбленими піснями поета були: «Ой зі- йди, зійди, зоренька вечірня» [2, с. 30, 34, 39, 49; 19, с. 675], «У полі / степу могила з вітром говорила» [19, с. 682, с. 696], «Та нема в світі гірш нікому», «Ой сидить пугач в степу на мо- гилі» [4, с. 6], «Ой поїзжає по Україні та коза- ченько Швачка» [19, с. 675, с. 689]. Окрім того, Шевченко був «людиною музично обда- рованою <...> Завдяки своїй феноменальній пам’яті <...> схоплював пісні з першого разу, і вони лишалися у його свідомості на все жит- тя, а співав Тарас Шевченко проникливо, гли- боко переживаючи те, про що співає» [11, с. 13]. М. Рильський у праці «“Кобзар” Тара- са Шевченка» (1964) зазначає: «Сказати, що Шевченко знав народні українські пісні і чу- дово співав їх – мало. Він жив піснею... Му- зичність, співучість, що йде від народної пісні, – основа поетики Шевченка» [11, с. 46–47]. Поезія Шевченка – це «рушник», мережаний народною піснею, слова якої в ав- тора або ж виділяються в тексті як пряма мова Пісні, або ж інколи й ні, що пояснюється ав- торським сприйняттям нерозривності його власного тексту і слів пісні, що є співзвучними для розкриття тієї або іншої теми чи ж того або іншого образу у віршах, чи в зображенні в поезії того або іншого символу пісенної твор- чості народу. Наприклад, чи можна вважати народну пісню «Від Києва до Лубен...» Шев- ченковою інтерпретацією уривку з поеми «Гайдамаки» «А мій батько орандар» (що своєю чергою теж став народною піснею на слова Шевченка), і які за метроритмічним ма- люнком є схожими, однак за текстом – різни- ми. Автор поеми, напевно, і мав на увазі цю пісню, оскільки створював атмосферу «гулян- ня» після кривавої різні в Умані: «Ой гоп по вечері, / Замикайте, діти, двері...». Або ж у «Мар’яні-черниці» задля передачі стану жіно- чої недолі вводить «жартівливу» пісню при- данок, яка і мелодійним, і словесним наповне- нням сповіщає щось лихе. У поезії «У неділю не гуляла...» поет, додавши до тексту слова http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 17 Тарас Шевченко і українська гуманітаристика пісень, співаних і дівчиною, і чумаком, ство- рює атмосферу їх єднання і в думках, і в лю- бові: 1) «Та хустину вишивала, / вишиваючи співала / “Хустиночко мережана, / Вишива- ная, / Вигаптую, подарую, / А він мене по- цілує...”»; 2) «Іде чумак з-за Лиману <...> / Чужі воли поганяє, / Поганяючи, співає: / “Доле моя, доле <...> / Чи до тебе доріжень- ки / У степу не знав?”». Найкращим підтвердженням вищезгада- них концептів у творчості Тараса Шевченка є студія Б. Грінченка «Шевченків “Кобзар” на селі» (1914). Цитуючи М. Костомарова і на- магаючись розвіяти українофільські погляди останнього, Б. Грінченко стверджує, що Т. Шевченко, пишучи свої твори, аж ніяк не думав про народ, бо «не до селян писано, а саме до панів» [5, с. 5], які не лише були письменними, але й могли зрозуміти поета. Найзрозумілішою річчю для народу Б. Грін- ченко вважає поему «Катерина», яка і є найпо- пулярнішим твором на селі. У спостереженнях Б. Грінченка простежуються відмінності у сприйнятті поезії поета в одному соціальному середовищі – селянському, а саме – серед чо- ловічої та жіночої аудиторії і навіть у віковому зрізі. Дівчата та жінки плачуть над поемою, а на Катеринославщині початок поеми дівчата «положили на голос» і співають її [5, с. 12]. У збірці за редакцією М. Гордійчука подано текст чотирьох варіантів пісні «Кохайтеся, чорноброві», записаної 1936 року в с. Шев- ченкове Київської області з посиланнями на фонд М. Грінченка, а також у 1958–1959 ро- ках у Черкаській та Київській областях та 1960 року в м. Києві. До того ж подано інші уривки з поеми, що стали народними піснями: один варіант «Сидить батько кінець стола», що родом з Вінниччини, та три варіанти пісні «Єсть на світі доля», один з яких був надруко- ваний ще 1864 року, а два інші записані у ХХ ст. [4, с. 54–57, с. 219–220]. Парубки, пише далі Б. Грінченко, читають «Катерину» та сміються. А один селянин навіть запитав у нього, навіщо Шевченко її написав, бо «негар- на книжка». Старі ж люди лають поему, бо в ній все про кохання, та й то «нечесне» [5, с. 12]. І це зрозуміло, оскільки та традиційність у сприйнятті народом пісень про кохання, що пе- редусім мають щасливий кінець, не могла бути відразу ж відкинута, перекреслена чи змінена у свідомості людини. Представниці жіночої статі разом з Катериною плачуть над її долею і дякують Богові за те, що її участь обминула їх. Парубки навіть не уявляють такого завер- шення стосунків з коханою людиною. А до- рослий чоловік вважає сюжет не тільки непри- стойним, але й негативним щодо впливу на молодь, адже свого сина він виховував у шаноб ливому ставленні до дівчат. А якщо ми звернемося до збірки народних пісень, записа- них П. Чубинським, то побачимо, що в розділі «Пісні про кохання» є двадцять тематично об’єднаних за сюжетом підрозділів пісень, се- ред яких – пісні про щасливе кохання (95 од.) та про нещасливе (30 од.) [13]. Як бачимо, співвідношення 3:1, тобто – позитивне сприй- няття людиною теми кохання. І якщо про роз- луку П. Чубинським записано аж 220 од. пі- сень, бо за певних обставин людині Богом дано розлучатися, то пісень про втрату дівочої честі – лише 45 од. [13]. А це підтверджує ви- соку моральність українського села, тому оспі- вування долі Катерини Шевченком, сприйма- лося в селянському середовищі неоднозначно. Водночас Б. Грінченко зазначає, що молоді жінки та молодіж люблять читати і слухати «Наймичку», «Причинну», «Утоплену», «То- полю» (до цих знаних творів І. Огієнко додає ще й «Назара Стодолю» [10, с. 388]), назива- ючи їх «казками» [5, с. 12]. Знаючи сюжети Шевченкових поезій, отаке визначення наро- дом творів поета є найвизначнішою їхньою ха- рактеристикою. Зважаючи на записи П. Чу- бинського та посилання на нього Б. Грінченка при укладанні словника («в казці брехня»), можна дійти висновку, що проста людина мог- ла відокремлювати правду і вигадку у своєму мисленні і навіть у літературних творах, могла аналізувати їх, що підтверджує високий інте- лектуальний рівень українця на зламі століть. Однак Б. Грінченко вважає, що історичних http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 18 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 поем Т. Шевченка народ не розуміє, бо не знає історії [5, с. 12]. Таке потрактування поясню- ється тим, що історичні пісні й думи народу творилися ним у ході історичних подій, коли це було актуально, а переповідали їх учасники або ж очевидці тих подій, що знову ж таки під- тверджується рядками поезій Шевченка про діда: «Столітнії очі, як зорі, сіяли, / А слово за словом сміялось, лилось: <...> / Спасибі, ді- дусю, що ти заховав / В голові столітній ту славу козачу: / Я її онукам тепер розказав». Як відомо, думам передував народний епос у формі історико-героїчних пісень. Т. Шевчен- ко, об’єднавши зміст і форми фольклорних жанрів – думи та історичної пісні, – започат- кував в українській літературі жанр історичної поеми, де й постають його поетичні візії задля осмислення ним як представника українського простолюддя історії його народу очима того ж таки Народу. В історичній поемі «Єретик» по- стають авторські візії поета щодо пробуджен- ня слов’янства та його єднання. В історико- філософській поемі «Неофіти» простежуються своєрідні, характерні для творчості поета еле- менти інтертекстуальності в зображенні істо- ричних і біблійних сюжетів та елементи пара- лелізму їх сприйняття в екзистенційному бутті народу України в ХІХ ст., що досягається шляхом стилізації форми поеми до народної думи, позитивним героєм якої виступають не царі і не якісь історичні особи, а простолюди- ни – «раби незрячії, сліпії», яким протистав- ляються вищі верстви тодішнього українсько- го суспільства, що у «проспанім раї» гризуться, «мов собаки / за маслак смердячий». В остан- ній частині поеми постає нетлінний образ Ма- тері-України: «І на торжища, і в чертоги / Жи- вого істинного Бога / Ти слово правди понесла», бо її врятувала віра в Ісуса Христа: «спас / Тебе розп’ятий син Марії...». Лексеми давньоукраїнської мови «торжище» – «спіль- нота» і «чертог» – «родина», що виступають образами буття народу в історичному минуло- му княжої доби, символізуючи відродження українського народу з руїни, пророче провіща- ють її відродження в майбутньому, як і в на- родних думах, записаних поетом під час участі в Археологічній комісії 1846 року: «Дума про Пирятинського поповича Олексія» та «Дума про Марусю попівну Богуславку» [18, с. 801– 803]. Використовуючи метод, запозичений із соціології, Б. Грінченко звернувся до однієї освіченої сільської жінки, аби та після прочи- тання творів Кобзаря дала відповіді на деякі запитання. Поему «Неофіти» жінка повністю зрозуміла, крім низки слів; у поемі «Неволь- ник» їй сподобалася історія кохання Степана та Ярини і вона висловила власну думку щодо побутування села у ХІХ ст. та в минулому; по- ема «Тарасова ніч» була охарактеризована «холоднішим оком», а ще «байдужішими сло- вами» було сказано про С. Палія з поезії «Чернець»; «формально» було переказано вірш «У неділеньку святую» про Швачку; «Гамалія» була для неї зрозумілою, окрім дея- ких місць; «Гайдамаки» читачка зрозуміла на- віть так, «як того хотів автор» [5, с. 13–20]. Як бачимо, майже вся історія України побуту- вала серед народу в переказах і була відома йому, крім певних деталізованих Шевченком описів подій. Зокрема, варто наголосити, що респондентка не раз називає твори Кобзаря «піснями» [5, с. 15, 17], що є найвищою оцін- кою його творчості. В іншому випадку, коли сільська вчителька читала «Гайдамаки» гур- тові селян, можна прочитати у Грінченка різні їхні коментарі щодо певних місць у поемі, а особливо там, де постають образи кобзаря та волоха. Один зі слухачів так і сказав: «Оце й ми скоро такої співатимем, бо все вже скоро повитягують, тільки самі ти-ни-ни й будуть» [5, с. 20–21]. Те, що народ був звичним до ка- зок і пісень, найменувавши так навіть поезії Шевченка, свідчить про глибокі корені народно пісенної і народнопоетичної творчості в бутті народу та про її безперервність. Те, що Шевченкові поезії отримали такий найвищий «титул» від народу підтверджує глибини в ме- лодійно-поетичній, відшліфованій за тривалий проміжок часу, рідній мові народу, бо, попри будь-які інші твердження, Шевченка, як і українську пісню, розуміли по всій Україні, і в http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 19 Тарас Шевченко і українська гуманітаристика Росії, і в Польщі, і на Кавказі. Б. Грінченко за- значає: «Кажуть, ніби то Шевченко співав так, як співав сам народ, тільки ще наперед поступивши, що народні пісньові форми тільки розвились у Шевченка і т. и. Народ ніколи не склав би про Дорошенка пісні так, як склав Шевченко свої вірші» [5, с. 25]. Майже в той самий час була написана ще одна праця за наз- вою «Шевченко на селі» (1909). Її автор – І. Огієнко – стверджує, що Шевченка мало знають на селі, а хто й має «Кобзар» удома, то береже його, як зіницю ока. Водночас у дослі- дженні І. Огієнка простежуються риси твор- чого мислення народу – його здатність до ви- гадок, чи ж бо до казок, оскільки сам Тарас у словах народних – і козак, що «за народ сто- яв», «українець був <...> по-мужицькому пи- сав <...> По-нашому нібито-то...», «в школі гарно вчився, то й вибився в люди», «по Радо- мишльському повіту поширена чутка, що ніби- то Шевченко скасував панщину», «ховали ж Тараса так, щоб пани не одкопали за те, що панщину скасував», «в одній пісні, яку довело- ся нам чути в місті Брусилові, говориться, що Шевченко з турком бився», «Шевченко не вмер <...> він живий і тільки переховується, бо його шукають за те, що панщину скасував і що за народ стояв» [10, с. 387–393]. Напро- шується висновок, що нехай твори поета й не були відомими багатьом, але Шевченко був знаною постаттю в народі. І. Огієнко підтвер- джує це таким фактом, зазначаючи, що співа- ють поетових пісень багато, навіть не знаючи, чиї вони, серед яких – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Кохайтеся, чорноброві», «Стан високий, лист широкий», «По діброві вітер віє», «Було колись на Вкраїні». Селяни при- писують Шевченкові навіть твори І. Котля- ревського та М. Гоголя [10, с. 388–389]. Отож, усі найпопулярніші жанри народної творчості у своєму побутуванні були тісно пе- реплетені з творчістю Тараса Шевченка уже навіть після його смерті. Думки І. Огієнка про те, що «у нас для народу мало пишеться, мало видається <...> А коли що пишеться й вида- ється, то часто тільки з назвою народного, бо попадає воно переважно до рук українського інтелігента» [10, с. 394], можуть бути відпо- віддю на висловлені погляди у студії Б. Грін- ченка щодо того, що «Шевченко зовсім не ра- хував на сільського читача, і читач цей, не маючи відповідних наукових знаннів» [5, с. 9], не розуміє поезії Кобзаря. Тодішнє соціально- економічне становище навіть не селянства, а українства, потребувало іншого шляху у сво- єму розвиткові, про що думав і про що мріяв Тарас Шевченко. І цим шляхом була просвіта народу і перервана історичними подіями освіта більшості українців відповідно до вимог часу в тодішній політико-економічній ситуації в Єв- ропі. Під час свого перебування в Україні Шевченко висловив уголос свою найзаповітні- шу мрію про «про облаштування в Україні гар- них сільських шкіл», а думка така «зародилася у нього ще тоді, коли він навчався у кирилів- ській школі» [цит. за: 2, c. 31]. Шевченко ро- зумів, що багатство рідного народу, виражене у Слові, має ствердитися і на ділі, аби нікому надалі не потрібно було доводити те, що його рідний народ є «не малоруським», відповідно до лексичної дихотомії «малий – великий», а його народ є українським зі своїм тисячоліт- нім скарбом – зі своєю Історією і Словом, зі своїми звичаями й традиціями, зі своїми пісня- ми і зі своїми позитивними й негативними ри- сами в поведінці, як і будь-який інший народ. Мало знав народ України у ХІХ ст. про Шев- ченка, бо «просто не дозволялося читати Шев- ченка <...> Ймення його казали пошепки, з острахом <...> Поліція тоді дуже пильнува- ла, щоб не було ніяких чуток про Шевчен- ка <...> Але чутки ходили, та ще й чутки які <...> Всі балакали про Шевченка: одні ла- яли, другі хвалили <...> Творів Шевченкових, друкованих тоді, ще не було і скрізь ходили по руках писані тетрадки» [10, с. 395–396]. Поет жив у народних переказах і піснях. О. Прав- дюк зазначає, що в низці збірок 60–80-х ро- ків ХІХ ст. друкувалося багато Шевченкових пісень, але без мелодій, оскільки упорядники вважали, що мелодії відомі всім. У збірці «Со- брание песен Южной Руси» (1866) вміщено http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 20 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2017 низку пісень з «Кобзаря» без зазначення їх авторства. У збірці А. Метлинського «Мало- российский песенник» (Москва, 1892) та у збірках «300 найкращих українських пісень» (Київ, 1887, 1904) пісні Шевченка друкува- лися як народні. Цей факт М. Грінченко пояс- нює так: «Появі в друкованому збірнику пі- сень до слів Шевченка передував значний період їх побутування, який міг становити 15–20, а можливо, і більше років» [цит. за: 4, с. 16]. Одним з перших застосував науковий підхід у вивченні «кровного споріднення» на- родної пісні і творчості Шевченка музикозна- вець М. Гордійчук, уклавши 1961 року збірку «Народні пісні на слова Тараса Шевченка». У збірнику пісень на слова Шевченка знахо- димо 76 одиниць назв пісень з їх варіантами в кількості 150 одиниць. Більша частина цих пі- сень – слова з мелодією – були записані в 30-х та 50-х роках ХХ ст. і є як авторськими творами, так і співаними на мелодії деяких на- родних пісень [див.: 4, с. 216–236]. Напри- клад, авторство мелодії пісні «Тяжко, важко в світі жити» приписується Шевченкові. Водно- час, існує 8 варіантів цієї пісні з варіаціями, що були записані майже по всій Україні і надруко- вані в різних збірках. Варто підкреслити, що 1898 року було надруковано збірку пісень під авторством А. Бигдая за назвою «Песни ку- банских и терских казаков... для одного голоса и хора с аккомпанементом фортепиано», до якої ввійшла ця пісня. Також пісня з такою са- мою назвою була записана на Тираспільщині (Молдова) у 1959 році, 5 і 6 куплети якої пов- ністю повторювали слова поезії Шевченка [див.: 4, с. 218–219]. Низка пісень з їхніми варіаціями були записані укладачем збірника як народні, попри те, що вони існували в соло- співах українських композиторів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, а мелодію пісні «Закувала зозуленька» у 1917 році склав війсь- ковополонений чех [див.: 4, с. 232]. О. Прав- дюк зазначає, що в мелодиці пісень на слова Шевченка виділяються три основних типи: 1) пісні романсового складу, що беруть свій по- чаток у міській побутовій музиці; 2) пісні із селянськими протяжними мелодіями; 3) пісні, у яких обидва ці типи органічно поєднані [див.: 4, с. 17]. Отже, можна стверджувати, що пое- зія Шевченка об’єднала у своєму звучанні на- род і поета, який «в більшості випадків бачив себе в Кобзареві», тому що «історично сфор- мований образ народного співця був по душі поету» [12, с. 213]. Не можна не погодитися з думкою музикознавця О. Правдюка, який за- уважує, що «наявність кількох мелодій на один і той же текст свідчить про обдарованість українського народу» [цит. за: 4, с. 20], водно- час і тексти не є одноваріантними. Вони почи- наються словами з Шевченкової поезії, а далі або ж контомінуються авторами тексту, або ж відбувається повна заміна слів тексту чи співа- ється інша пісня, а наприкінці вводяться знову слова Кобзаря. Варіативність мелодій і текстів цих пісень підтверджує розуміння поезій Шевченка народом, а нерозривне поєднання автора з ним є «свідченням вкорінення поезії Кобзаря в народнопісенну традицію» [15, с. 301]. Народні пісні, написані на поезії Коб- заря, мали величезний вплив на подальший розвиток звичаєвої фольклорної традиції на- роду. Неймовірним для розуміння виступає отой «останній» пророчий рядок його остан- ньої поезії «Чи не покинуть нам, небого...» (1861) – «І веселенько заспіваєм...». Оцей ря- док і сприймається: «ми» – «народ» – ствер- димося і, як робили тисячоліття тому, будемо і потому жити й співати пісню рідним словом. Творчість Тараса Шевченка – є його піснею народові України. 1. Власюк О. С., Крисаченко В. С., Степи- ко М. Т. Український соціум / за ред. В. С. Криса- ченка. – Київ : Знання України, 2005. – 792 с. 2. Воспоминания о Тарасе Шевченко. – Киев : Дніпро, 1988. – 606 с. 3. Гончар О. Вічне слово // Шевченко Т. Г. Коб- зар. – Київ : Дніпро, 1987. – С. 5–13. 4. Гордійчук М. Народні пісні на слова Тара- са Шевченка. – Київ : Видавництво АН УРСР, 1961. – 240 с. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 21 Тарас Шевченко і українська гуманітаристика 5. Грінченко Б. Шевченків «Кобзарь» на селі. – Київ : Друкарня 1-ої Київ. друк. спілки, 1914. – 39 с. 6. Грінченко Б. Д. Словарь української мови. – Київ : Лексикон, 1996. – Т. 1–2. 7. Грушевська К. До питання про історизм в українських народних думах. – Інститут ру- копису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 19 арк. 8. Дзюба І. Тарас Шевченко: життя і твор- чість. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2008. – 720 с. 9. Крип’якевич І. Велика історія України від най- давніших часів. – Київ : Глобус, 1993. – Т. 2. – 400 с. 10. Огієнко І. Тарас Шевченко. – Київ : Наша культура і наука, 2003. – 430 с. 11. Рыльский М. «Кобзарь» Тараса Шевченко. – Москва : Художественная литература, 1964. – 80 с. 12. Сборник Харьковского историко-фило- логического общества // Труды Харьковской коммиссии по устройству ХІІІ Археологическо- го съезда в г. Екатеринославле / под ред. проф. Е. К. Редина. – Харьков : Печатное дело, 1905. – Т. 16. – 722 с. 13. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжен- ной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел / Материалы и исследования, собранные д.-чл. П. П. Чубинс- ким. – Санкт-Петербург : Типогр. П. А. Гильте- брандта, 1872. – Т. 5. – 806 с. 14. Франко І. Літературознавчі, фольклорис- тичні, етнографічні та публіцистичні праці (1876– 1895) // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. – Київ : Наукова думка, 2008. – Т. 53. – 830 с. 15. Чорнопиский М. Українська фольклористи- ка. Словник-довідник. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. – 448 с. 16. Чубинський П. П. Мудрість віків : у 2 кн.– Київ : Мистецтво, 1995. – Кн. 1. – 224 с. – (Укра- їнське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського). 17. Шевченко і світ. – Київ : Дніпро, 1989. – 316 с. 18. Шевченко Т. Записи народної творчості // Шевченко Т. Усі твори в одному томі. – Київ ; Ірпінь : Перун, 2009. – С. 804–815. 19. Шевченко Т. Щоденник // Шевченко Т. Усі твори в одному томі. – Київ ; Ірпінь : Перун, 2009. – С. 649–761. 20. Щурат В. З життя і творчості Т. Шевчен- ка. – Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 1914. – 68 с. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202307
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:15:04Z
publishDate	2017
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Марченко, Н. 2025-03-13T09:57:00Z 2017 Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт» / Н. Марченко // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 2. — С. 12-21. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202307 82.091 У статті розглядаються концепти «народ», «мова», «пісня», що стали глибинними основами життєдіяльності та творчості видатного поета України Тараса Шевченка. В статье рассматриваются концепты «народ», «язык», «песня», которые стали глубинными основами жизнедеятельности и творчества видающегося поэта Украины Тараса Шевченко. The article deals with the basic concepts – Folk, Language, Song, which have become the foothold of life activity and creative work of the prominent Ukrainian poet Taras Shevchenko. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Тарас Шевченко і українська гуманітаристика Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт» Profundity of Folk Lore within Life Activity and Creative Work of Taras Shevchenko: An Author-Recipient Reciprocal Action Article published earlier
spellingShingle	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт» Марченко, Н. Тарас Шевченко і українська гуманітаристика
title	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
title_alt	Profundity of Folk Lore within Life Activity and Creative Work of Taras Shevchenko: An Author-Recipient Reciprocal Action
title_full	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
title_fullStr	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
title_full_unstemmed	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
title_short	Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
title_sort	глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості тараса шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»
topic	Тарас Шевченко і українська гуманітаристика
topic_facet	Тарас Шевченко і українська гуманітаристика
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202307
work_keys_str_mv	AT marčenkon glibininarodnoímudrostívžittêdíâlʹnostítatvorčostítarasaševčenkavzaêmovplivavtorrecipíênt AT marčenkon profundityoffolklorewithinlifeactivityandcreativeworkoftarasshevchenkoanauthorrecipientreciprocalaction

Глибини народної мудрості в життєдіяльності та творчості Тараса Шевченка: взаємовплив «автор – реципієнт»

Institution

Similar Items