Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю
The peculiarities of historical and ethnographical study of the names of the settlements in Sumska oblast are investigated in this article. The author tries to systematize the names of the settlements according to ethnological, national, social, cultural and life principles as well as to research th...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20233 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 89-95. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859608390770098176 |
|---|---|
| author | Литвинчук, Н. |
| author_facet | Литвинчук, Н. |
| citation_txt | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 89-95. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | The peculiarities of historical and ethnographical study of the names of the settlements in Sumska oblast are investigated in this article. The author tries to systematize the names of the settlements according to ethnological, national, social, cultural and life principles as well as to research the rules of their territorial prevalence. By the example of two settlements the author explicates as far as their names correspond to the content of historical and ethnographical meaning which was put into them.
|
| first_indexed | 2025-11-28T08:18:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
8989
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
родов Причерноморья. — Симферополь, 2001. —
№ 25. — С. 153.
20 Григорьева Л. Зазнач. праця. — С. 60.
21 Государственный исторический музей. Отдел
письменных источников — Ф. 54, д. 1002, л. 5, 116.
22 Циркуляр об устройстве выставки в Крымском
горном Клубе // Записки Крымского горного клу-
ба. — О., 1893. — № 3. — С. 11–15.
23 С. И. Описание выставки Крымского горного клуба:
два слова о караимах по поводу караимской комнаты
г-жи Р.С. Ісакович // Записки Крымского горного
клуба. — О., 1895. — № 7–8. — С. 31–32.
24 Григорьева Л. Зазнач. праця. — С. 54.
25 Непомнящий А Зазнач. праця. — С. 244.
The article is dedicated to the problem of the ethnographic research foundation in the South Ukraine
in the 19th century as well as the process of ethnographic museums formation from the generation of
ethnographic monuments collection to creation of the first museum centers of ethnographic type. By
the example of the activity of museums of the 19th century and the beginning of the 20th century in
Odesa oblast and the Crimea the author determines regional peculiarities of museum ethnography in
Novorosiysky krai.
Специфічним виявом етнічної і культурної
історії українців Сумської області є місцеві
ойконіми — географічні назви міст, сіл, се-
лищ, хуторів. Вони становлять важливе ін-
формативне джерело історико-етнографічного
вивчення регіону. Одні з них відображають
форми колишнього територіального устрою,
інші — етнонаціональний чи соціальний склад
населення, ще інші вказують на їх тісний
зв’язок із фізико-географічними особливостя-
ми певної місцини, із формами традиційної на-
родної архітектури, різновидами поширених у
минулому промислів та ремесел тощо.
В Україні на сучасному етапі ойконіми
як складову частину топонімії широко до-
сліджують у мовознавстві, історії, географії.
Ще 1886 р. М. Сумцов у спеціальній праці
«Малорусская географическая номенклатура»
підкреслював, що українські назви населених
пунктів та легенди про їх походження необхід-
но вивчати в тісному зв’язку з історією та по-
бутом народу1. По суті, це була перша спроба
певним чином класифікувати назви населених
пунктів України. Зокрема, географічні назви
антропонімічного походження він поділяє на
декілька груп: ті, що виникли від імені пер-
шого жителя; ті, які походили від сімейного
прізвиська; а також назви, що складалися з
двох власних імен — чоловічого та жіно-
чого; з урахуванням звання поміщиків, імен
видатних державних діячів, або викликані
історичними подіями. Крім того, — назви
сіл за ім’ям церкви чи святого та такі, що
походять від виробничої специфіки розташо-
ваного поряд заводу, фабрики чи місцевого
кустарного промислу. Рідко, на його думку,
траплялися назви, які вказували на зовнішній
вигляд, колір ґрунту, кількість хат, поділ
села на частини та давність його заселення.
Натомість було багато населених пунктів, що
отримали свою назву від курганів, могил, са-
дів, лісів, тварин тощо2.
У ближньому зарубіжжі початок етногра-
фічного вивчення власних назв — топонімів, ан-
тропонімів, етнонімів, космонімів, зоонімів —
покладено виданням збірників «Этнография
имен» (1971)3, «Этническая ономастика»
(1984)4, де російські вчені окреслюють про-
фільні проблеми ономастики, досліджують
народознавчі аспекти власних назв багатьох
країн та народів. У цьому зв’язку були створені
спеціальні ономастичні групи при Інституті ет-
Наталія ЛИТВИНЧУК
ОЙКОНІМИ СУ МЩ ИНИ Я К Д Ж ЕРЕ ЛО ІСТОРИКО-
ЕТ НОГ РАФІ ЧНОГО ВИВЧЕНН Я К РА Ю
9090
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
нографії ім. М. М. Міклухо-Маклая. Розробки
з даної проблематики знаходимо і у французь-
ких дослідників. Зокрема, Мартен де ля Су-
дьєр у статті «Назви місцевостей: номінація,
деномінація, реномінація»5 досліджує сучасні
проблеми французької ойконімії, наголошую-
чи на зростанні новостворених і відновлених
топонімів, вказуючи на можливість існування
місцевих, наукових та напівнаукових назв і на
розповсюдженість ойконімів туристичного та
асоціативного походження.
Завдання нашого дослідження полягає в тому,
щоб серед усіх назв населених пунктів Сумщини,
номенклатура яких на відповідній території за-
галом є досить різнорідною, вибрати й упоряд-
кувати лише ті найменування, що пов’язані або
асоціюються з певними етноло гічними, націо-
нальними, соціальними, куль турно-побутовими
категоріями. Разом із тим, на прикладі двох на-
селених пунктів спробуємо з’ясувати, наскіль-
ки їхні назви відповідають закладеному в них
змісту історико-етнографічного характеру. Для
реалізації цих завдань використаємо необхідні
науково-літературні джерела (історичні, етногра-
фічні, мовознавчі), а також власні польові записи,
зроблені у 2006–2007-у роках.
Ознайомлення з переліком двох тисяч назв
населених пунктів Сумщини, уміщених у спеці-
альному виданні6, показує, що діапазон їх по-
ходження, як уже зауважувалось, є дуже широ-
ким. Найбільш поширеними в усіх вісімнадцяти
районах області є назви, в основі яких лежать
імена або прізвища (прізвиська) першопоселен-
ців, власників поселень, історичних осіб. При
цьому досить часто серед ойконімів антропоні-
мічного походження є ті, в основі яких — укра-
їнські жіночі імена; найбільше їх у Білопільсько-
му р-ні (Улянівка, Ганнівка, Катеринівка,
Марусине). Загалом, у досліджуваному регіоні
нараховується близько 20 % від загальної кіль-
кості назв населених пунктів таких, що походять
від власних імен. Приблизно таку ж частину
складають і назви, що відображають природні
ресурси краю (Піщане, Садове Білопільського
р-ну; Болотівка, Піски Буринського р-ну) або
містять у собі певні характеристики емоційно-
експресивного плану, скажімо, села: Безодня,
Безсалівка, Нескучне (Білопільський р-н),
Ситне (Серединобудський р-н).
Інший корпус назв за особливостями їх-
нього змісту можна віднести до категорії
етнокультурно-історичних, серед яких, у
свою чергу, вирізняють групи ойконімів таких
основних напрямків:
1) соціального й етнічного (представлених,
зокрема, назвами: Дяківна, Козацьке,
Литвиновичі, Московка, Угроїди та ін.);
2) історико-міграційного (Нова Січ, Трос-
тянець, Хотин та ін.);
3) релігійно-культового (Воздвиженка,
Вознесенка, Покровка, Успенка та ін.);
4) етнографічного, у тому числі:
а) господарчо-виробничого (Вовна, Ко-
черги, Мельня, Буда та ін.);
б) побутово-атрибутивного (Печини,
Пирогівка, Хустинка та ін.);
в) обрядового (Колядинець).
Найбільшою групою етнологічного корпусу
є та, в якій знайшла своє відображення вироб-
нича діяльність населення, його щоденні занят-
тя, традиційні промисли, ремесла. До назв, що
вказують на рід і продукт людської діяльності,
слід додати й ті, в основу яких покладено зна-
ряддя праці (Кочерги, Вилки), назви будівель
та предметів господарського призначення (Ко-
шари, Погреби; Барило, Ступки), продукти
виробництва (Вовна, Мукіївка), а також де-
які зоо- та фітотопоніми (Бобрик, Коровинці,
Велика Рибиця, Овече; Садове, Грядки). До-
сить часто наші предки називали місця свого
проживання так, щоб відобразити природні ба-
гатства краю та вказати на основний продукт
життєзабезпечення. Таки чином, ми маємо ряд
назв сіл, які свідчать про заняття мешканців
даного регіону найдавнішими видами людської
діяльності — мисливством, рибальством, ско-
тарством, землеробством та садівництвом.
Характеризуючи територіальну залежність
ойконімів виробничого характеру з півночі на
південь області, з’ясовуємо, що в північних при-
кордонних із Росією районах, зокрема Серед-
инобудському та Ямпільському, які представ-
9191
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
ляють Сумське Полісся, вирізняються ареали
з назвами, похідними від лісохімічних промис-
лів — будного, гутного та рудного (Середина-
Буда, Марчихина Буда, Гутко-Ожинка,
Гута, Стара Гута, Нова Гута, Гутка,
Рудя, Рудак, Руденка). Причому, найбагат-
шим на такі ойконіми є північний Середино-
будський район, в якому не зустрічаємо назв,
які б указували на інші види діяльності насе-
лення. У Ямпільському р-ні назви з топоосно-
вами буд-, гут-, руд- є поодинокими, проте тут
існують два ойконіми промислового характеру,
варіантів яких немає в інших районах області.
Це — селище Свєса, що отримало свою на-
зву від слов’янського слова свеса — «свічка»7,
і вказує на те, що у цих місцях колись робили
свічки; та село Папірня, яке свідчить про на-
явність паперового виробництва у цій частині
області. Сучасна дослідниця А. Коваль за-
значає, що «найбільше назв залишили нам ко-
лишні поташні, гути, дігтярні, смолокурні, па-
пірні — невеликі підприємства, навколо яких
поселялись (тимчасово чи постійно) люди, які
в них працювали. Так виникали поселення з
назвами тих невеликих заводів, які збирали
навколо себе людей: Майдан, Гута, Попельня,
Папірня та ін.»8. Такі назви відбивають істо-
рію соціально-економічного розвитку не тіль-
ки окремих регіонів, а й усієї України.
У північно-західних районах Сумщини —
Шосткинському та Кролевецькому — відсутні
ойконіми згадуваного промислово-виробничого
типу. Досить бідно представлені тут і традицій-
ні господарські заняття мешканців цих районів:
місцева назва Пасіка свідчить про існування
бджільництва, а назва Вовна означає про-
дукт вівчарства. Ойконімія північно-західного
Глухівського р-ну також значно менше пред-
ставлена назвами виробничого характеру. Тут
трапляються назви Будища, Гута та Смоли-
не, які вказують на осередки будної, гутної та
смолокурної промисловості відповідно. Аналіз
назв населених пунктів Путивльського р-ну
дає можливість робити висновки про існування
гончарного ремесла (Нові Гончарі та Старі
Гончарі), про уявлення, пов’язані з одним із ха-
рактерних побутових знарядь праці (Кочерги).
Досить різноманітною є виробнича ойконімія
Конотопського р-ну, розташованого на заході
Сумської обл., яка відображає явища, пов’язані
з народними ремеслами, традиційними госпо-
дарськими заняттями, промислами, торгівлею
(Бондарі, Бочечки, Гути, Кошари, Мельня,
Пекарі, Торговиця), а також із сучасним вироб-
ництвом (Заводське, Питомник). Деякі з цих
назв чи їхні варіанти зустрічаємо і в сусідньому
Буринському р-ні (Бондарі, Кошарське). Село
Чумакове цього ж району — єдине в області,
яке, за нашими польовими спостереженнями,
зберегло пам’ять про існування в досліджувано-
му регіоні специфічного торгово-транспортного
промислу українців — чумацтва9.
Особливо яскраво й багатогранно традиційні
заняття, промисли, ремесла відображені в ойко-
німах центральних і південно-західних районів:
Великі Будки, Горові Ковалі, Косарівщина,
Мельники (Роменський р-н); Дігтярка, Малі
Будки, Рубанка, Рудка (Недригайлівський
р-н); Бондарівщина, Будки, Дігтярня, Му-
кіївка, Рудка, Смоляниківка (Білопільський
р-н); Гутницьке, Дігтярі, Руда, Скляри, То-
карі (Лебединський р-н); Мельникове, Руба-
нове, Столярове (Липоводолинський р-н). На
території південно-східних та південних районів
Сумської обл., частині історичної Слобожан-
щини, зустрічаємо лише поодинокі назви, які
вказують на традиційні народні заняття, зокре-
ма, це лише села Будне, Буро-Рубанівка, Ко-
сівщина, Пасіки, Рибальське, Рубани. Таким
чином, поширеність ойконімів, які характеризу-
ють господарські заняття, промисли та ремесла
краю, з півночі на південь зменшилась приблиз-
но від десяти до одного відсотка, а то й менше.
Це пояснюється тим, що поселення розгляду-
ваної частини Слобожанщини, які головним
чином виникли в ХVІІ ст., у період заселення
вільних земель переселенцями з Правобереж-
жя та інших регіонів України, отримували свої
назви передусім від імен та прізвищ першопосе-
ленців, а також від найменувань назв місцевос-
ті, з якої прибули переселенці.
9292
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
Близько двох століть тому М. Сумцов у
своїй, уже згадуваній нами праці зазначав:
«Встрyчаются села съ названіями, происшед-
шими отъ лежащаго вблизи завода, фабри-
ки или отъ мyстнаго кустарнаго промысла,
напримyръ: Цегельня, Гуты, Бурты, Тесли ..,
Дегтяри, Бондари, Гончари, Круподеринцы,
Пекари, Шевская, Чумаки, Бортня, Рыбки,
Рыбальщина, Пасики, Баранники, Грабаров-
ка. Села, гдy развивалось скотоводство, полу-
чили названія: Скотоватая, Скотарскій…»10.
Дослідження географічних назв населених
пунктів Сумщини ще раз переконує нас у
тому, що виробнича діяльність усіх поколінь,
що проживали на цій території, знайшла своє
відображення в регіональній ойконімії.
Проблему походження ойконімів, закла-
деного в них змісту великою мірою можемо
з’ясовувати за допомогою усної (оповідної) іс-
торії, тобто через відповідні народні перекази,
легенди, свідчення окремих селян, оскільки
письмових джерел нерідко зовсім немає. Не
випадково дослідники зазначають, що у по-
ясненні ойконіму «незрівнянно більшу вагу,
як правило, має народний, а не офіційний
варіант»11, тому що офіційні версії досить часто
є перекрученими12. Для прикладу розглянемо
офіційні та неофіційні варіанти двох ойконімів
Конотопського р-ну — Кошари та Вирівка
(Вірьовка) — та спробуємо з’ясувати, на-
скільки змістове навантаження цих назв від-
повідає реаліям, що ними ці назви познача-
ються, обумовлюються.
Село Кошари розташоване на півдні Ко-
нотопського р-ну. Одностайної думки про час
його виникнення не існує, проте достеменно ві-
домо, що свою назву село отримало від госпо-
дарського заняття, яке, з’явившись тут у пер-
шій половині ХVІІІ ст., проіснувало до кінця
ХХ ст. і добре збереглось у народній пам’яті:
«Село називають Кошарами, бо колись тут
люди тримали дуже багато овечок в спеціаль-
них кошарах, були вони у людей і в дев’яностих
роках, але вже менше… Кошари — спеціальні
загорожі надворі, там закривають скотину: кіз,
корів, коней»13. Це народне сідчення багато в
чому збігається з історичними даними О. Ла-
заревського: «Село Кошары, в степи, из до-
миков смотрителев овечьих заводов, которые
были здесь основаны по распоряжению Петра.
При смотрительських домиках слобода стала
селится в первой половине ХVІІІ века и на-
звалась «Кошарами»14. Пояснюючи етимо-
логію ойконіма, історик зауважує: «Слобода
Кошары в правой стороне от речки Ромна, у
притока, не имеющего названия, возникла око-
ло овечьих сараев, названных по малороссий-
ски кошарами»15. За його твердженням також
відомо, що вівчарство в цьому краї прийшло
на зміну конярству, адже саме після знищення
кінного заводу залишилися величезні просто-
ри, які й приваблювали населення. Таким чи-
ном з’явилася слобода з назвою Кошари16.
Автор мовознавчої праці «Етюди з топоні-
мії Сумщини. Походження географічних назв»
Т. Беценко зазначає: «Назва поселення виникла
від апелятива кошара (форма pluralia tantum зазна-
ченого топоніма відбиває множинність будівель
такого типу в цій місцевості)»17. Слід зауважити,
що дослідниця дану назву, як і ряд інших, таких
як Амбари, Будки, Пасіки, Погребки, Хижки
відносить до групи топонімів, утворених від назв
будівель. Проте в етнографічному плані відпо-
відні ойконіми можна розподілити детальніше:
на ті, що утворені від назви будівель господар-
ського призначення (Амбари, Кошари, Пасіки,
Погребки) та ті, що вказують на типи житлових
споруд (Землянка, Хижки, Шатрище).
Безперечно, найстарішим господарським за-
няттям та промислом розглядуваного села було
вівчарство. У другій половині ХVІІІ–ХІХ ст.
селяни, не маючи власної землі, жили дуже
бідно. Заможними в ті роки вважалися селя-
ни, які мали якусь худобу (найчастіше це були
кози та вівці), проте таких було лише півсела.
Уродженці та мешканці села розповідають, що
у другій половині ХХ ст. овець вирощували
майже в кожному дворі: «Були овечки у нас по-
стійно, скільки себе помню. По багато тримали:
і по п’ятеро, і по семеро, по-різному, всякі — і
старі й малі. І в других по вулиці були. Трима-
ли для м’яса, їх можна було різати, коли хочеш,
9393
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
нема шо їсти, та й різали. Не так як свиней,
тільки перед Рождеством чи Паскою. Овечки
вигідні, вигнав у поле рано та й пасуться вони
там весь день без нагляду, а вечером забрав»18.
Крім гарного м’яса вівці мали ще й якісну вов-
ну: «Стригли овечок раз або двічі на рік в любу
пору, тільки не на зиму, шоб же ж не покалуб-
нули (позамерзали). Стриг хтось із сім’ї. У нас
дід стриг або Льонька, а в кого не було кому, то
кликали. Вовну знімали спеціальними ножни-
цями, похожі на кравецьки, великі такі. Потом
вовну стірали дуже, бо вона вся в сірці була, а
тоді вже пряли або на прядці, або на веретено.
З готових ниток плели носки. Їх як постіраєш,
вони такі білі-білі стають, хоч тоненькі, а теплі
такі. А ще здавали вовну на валяньці, биті такі.
Дід возив здавать кудись у село, недалеко десь
їх тут робили, а ще з шкури шили кожухи»19. Як
бачимо, вівці, образно кажучи, годували та вдя-
гали селян протягом кількох століть. Важливим
є те, що даний вид господарського заняття збе-
рігся і до сьогодні. Однак в останні роки вівці
в селі, як відмічають селяни, «майже звелися».
Це пояснюється соціально-економічними змі-
нами в їхньому побуті, урбанізацією молодого
покоління. Через це досвід техніки знімання
вовни, її прання, прядіння, що набувався рока-
ми, швидко втрачається.
Зазначимо, що назва даного села упродовж
чотирьох століть із моменту її виникнення жод-
ного разу не змінювалася. Більше того, її офі-
ційний варіант не відрізняється від народного.
Цікаво також, що мікротопоніми села Кошари,
зокрема назви вулиць та кутків, хоча офіційно й
змінювалися, проте серед населення не прижи-
лися: «А хто її знає, яка це Радянська, люди не
знають цих назв, хіба шо почтальйон, у нас по-
вуличному всі звуть. От вулиця Шевченка, всі
звуть її Ліва Колоша, а є ще й Права Колоша, хоч
в сільсовєті вона зовсім по-другому записана»20.
Додамо також, що не змінилася й назва вулиці,
яка безпосередньо пов’язана з вівчарством. Ву-
лиця Єгерівська отримала своє найменування
від давньої професії, яка була необхідною і важ-
ливою в ті часи, коли в цих місцях знаходилися
великі кошари овець. Єгерями звали мисливців
з рушницями, які наглядали за дикими твари-
нами, організовували полювання на них і трену-
вали собак, їх ще також називали стрільцями. І,
безперечно, така назва за професійною ознакою
згодом перейшла у прізвище Стрілець. Прізви-
щем стало і прізвисько Волкогон: волкогонами
(вовкогонами) звали чоловіків, в обов’язки яких
входило відганяти вовків від села та від кошар
із вівцями. У Кошарах прізвища Стрілець та
Волкогон є досить поширеними, хоча їх носії не
вважають себе кровними родичами.
Таким чином, можемо зробити висновок про
те, що ойконім села та його мікроойконіми ві-
ками не змінювалися завдяки значній віддале-
ності села від міста й постійному місцю прожи-
вання населення, збереженості господарського
заняття, з яким безпосередньо пов’язана назва
села, а також наявності апелятива кошара в
щоденному слововживанні.
Велика кількість назв поселень зазнає пев-
ної трансформації, яка в першу чергу відбу-
вається у свідомості населення, а також через
вихід слова з ужитку, пристосування його до
нових умов життя. Про це М. Сумцов у зга-
дуваній нами праці зазначав: «Степень устой-
чивости мyстныхъ собственныхъ именъ весь-
ма различна, по роду и свойству мyстности.
Долговyчность имени зависит отъ величины
предмета. Названія большихъ рyкъ и городовъ
сохраняются нерушимо въ теченіи столетій
и даже тысячyлетій. Днипро старый, Днyпр
Славутичъ сохранили свое имя въ теченіи двад-
цати вyковъ. Названинія мелкихъ селений,
ручьевъ, улиц измyняются иногда довольно
быстро, напримyръ, дважды в столyтіе…»21.
Зокрема, йдеться про оригінальну назву
села Вирівка22, що її О. Лазаревський зга-
дує як «Верёвка»: «Верёвка около болотъ,
составляющихъ следы одного изъ притоковъ
Сейма — рyчки Куколки.»23 Наші польові
записи показують, що у різні історичні пері-
оди назва розглядуваного села мала декілька
топонімічних варіантів. Згідно однієї з легенд
«село називається так, тому що колись у ньому
робили вирьовки з конопель, яких дуже багато
росло понад Сеймом, а також туди далі — в
9494
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
сторону сіл Селища, Красного…»24. За іншим
переказом «село зветься Вировкою, бо був тут
посеред села колись великий вир. Через то так
і назвали село»25. Вчителька історії, уродженка
і мешканка сучасної Вирівки зауважує: «Про
назву в нас спори йдуть… Зараз то офіційно
пишеться Вирівка, а старожили називали Ві-
рьовка, через те, що тут у нас болота, отам он
за селом, тепер вони вже осушені, а раніше були
болота, а біля боліт сира земля. Ну ще тоді, як
дозволялося сіять коноплі, у нас дуже багато
було конопель… Ну це ще ж і моя мати коноплі
тіпала, мочила, це ж і я допомагала — і тіпа-
ла й пряла. Тоді ж ткали полотно, рушники та
всяку всячину, а багато йшло цих же конопель
на вірьовки, вірьовки робили, ві-рьов-ки! Я
пам’ятаю отам біля церкви жив дід, він прожив
більше ста років — Будніченко дід Аврам. Так
він для колгоспу постачав оці вірьовки, скільки
там треба було, а раніше багато треба було. Була
кінна упряж і возили все ж возами, саньми, все
ж ув’язувалося вірьовками. Так от говорять,
шо іменно од той вірьовки і пішло село наше
назва Вірьjвка. І раніше…, може, оце годів
двадцять чи тридцять, як стала Вирівка, а то
була Вірьовка… Залізнична станція ще писа-
лася Вірьовка, а вже село писалося Вирівка, ну,
кажуть, — вир, — нема тут ніяких вирів. Вир,
вода?! Річка Куколка наша така спокійна мале-
сенька.., не знаю. Оце такі дві версії …»26.
Таким чином, аналізуючи діахронічні та синх-
ронічні офіційні топонімічні варіанти27 села —
Вирівка та Вєрьjвка, з’ясовуємо, що ойконім
Вєрьовка своїм наголосом, написанням, слово-
творчими формантами суттєво відрізняється від
сучасного ойконіма Вирівка. Однак є й інший
варіант — Вировка, ідентичний до сучасної на-
зви села у російській транскрипції — Выровка.
«Топонімічний словник» за редакцією М. Янка
зазначає, що вир — це «глибоке місце в річці,
безодні, де бувають коловороти»28. Згідно «Но-
вого тлумачного словника української мови»
слово вир може мати декілька значень, зокрема,
це може бути «місце у річці, морі і т. ін. з круго-
вим рухом води, що утворюється внаслідок дії
протилежних течій, а також (у переносному зна-
ченні) бурхливий, стрімкий рух, який захоплює,
витягає за собою, чорторий, водокрут, верниво-
да, крутіги, круговерть»29. Як бачимо, вир без-
посередньо пов’язаний з водою, а не з землею,
про що говорить легенда. На жаль, згадуваний
топонімічний словник не подає прикладів необ-
хідних нам ойконімів. Натомість в «Етимологіч-
ному словнику української мови» є пояснення:
«вірьовка, [воровчина] налигач, очевидно запо-
зичення з російської мови; рос. верёвка є пря-
мим відповідним укр. [веревка], вервечка»30,
де вервечка «один з чотирьох мотузочок, на
яких підвішувалася колиска, низка, валка»31.
«Російсько-український словник» до росій-
ського слова верёвка дає український відповід-
ник — мотузка32, «Тлумачний словник україн-
ської мови» вказує на те, що слово «вірьовка в
розмовній мові вживається рідко. Це те саме,
що мотузка, мотуз, шнур, шворка, мотузок»33.
Щодо сучасних синхронічних варіантів, то
хоча нинішня офіційна назва села Вирівка, біль-
шість його мешканців та сусідніх населених пунк-
тів (Попівка, Заводське, Таранське, Лизогубів-
ка) називають Вировка (здебільшого це люди
до п’ятдесяти років). У розмовній мові офіційна
назва вживається дуже рідко. Старше поколін-
ня, у тому числі ті, що переселилися до навко-
лишніх сіл, називають його Верьjвка, Вірьjвка,
Верjвка, тобто назвою близької до тієї, яка вжи-
валася у О. Лазаревського. У наш час населення
цієї місцевості називає своє село як Вирівка, так
і Верьовка, окрім того зустрічаємо ще й інші ва-
ріанти — Вірьовка, Верьовка, Вировка, Веров-
ка. Отже, цілком імовірно, що першою назвою
села був ойконім, який походив від вірьовочного
ремесла, що було основою життєзабезпечення
селян. Російське походження ойконіма поясню-
ється історично, оскільки дана територія довгий
час перебувала в складі Росії. Сучасна ж офі-
ційна назва села виникла внаслідок зникнення
ремесла і переосмислення попередньої назви.
Таким чином, ойконім, що походив від вірьовоч-
ного ремесла, змінився на ойконім оронімічного
(географічно-рельєфного) походження.
Отже, різноманітна ойконімія Сумщи-
ни, що найбільш виразно пов’язана з реаліями
9595
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
традиційно-побутової культури, зокрема про-
мислами та ремеслами, може бути джерелом
історико-етнографічного вивчення краю за умо-
ви комплексного наукового підходу: залучення
даних історичної етнографії, мовознавства, усних
свідчень місцевих краєзнавців і носіїв народних
традицій. Досвід здійсненої нами польової робо-
ти показав особливе значення сучасної інформа-
ції про історію — назв поселень, традицій їхніх
мешканців, — яку ще можна отримати від людей
старшого віку. Адже в наш час не лише транс-
формуються самі ойконіми, але й помітно видо-
змінюється загальна адміністративно-політична
карта поселень. Зокрема, загострюється про-
блема зникнення населених пунктів, які є досить
віддаленими від обласного та районних центрів:
менші поселення зливаються з більшими, жи-
телі хуторів переселяються у найближчі села,
деякі поселення переростають у дачні селища з
особливою сучасною урбанізованою культурою.
Через це стає помітна тенденція збіднення чи
втрати історичної пам’яті про знання народу, про
те, як він сприймав і розумів традиційну культу-
ру свого поселення.
1 Сумцов Н. Малорусская географическая номен-
клатура. — К., 1886. — С. 34.
2 Там само. — С. 18–24.
3 Этнография имен / Отв. ред. В. Никонов, Г. Стра-
танович. — М., 1971.
4 Этническая ономастика / Отв. ред.
Р. Джарымашнова, В. Никонов. — М., 1984.
5 Мартен де Ля Судьєр. Назви місцевостей: номіна-
ція, деномінація, реномінація // НТЕ. — 2006. —
№ 6. — С. 99–104.
6 Історія міст і сіл Української РСР. У 26 т. Сумська
область. — К., 1973.
7 Коваль А. Знайомі незнайомці: Походження назв
поселень України. — К., 2001. — С. 142.
8 Там само. — С. 148.
9 Литвинчук Н. Історія розвитку промислів та ре-
месел Сумщини ХVІІ — поч. ХХІ ст. (за матері-
алами с. Вирівка Конотопського району Сумської
області) // Матеріали до української етнології. —
2007. — Вип. 6(9). — С. 98–99.
10 Сумцов Н. Малорусская географическая номен-
клатура. — К., 1886. — С. 24.
11 Карпенко Ю. Топонімічні варіанти // Ономастика /
К. Цілуйко, І. Желєзняк, А. Корепенова, А. Не-
покупний. — К., 1966. — С. 32.
12 Там само. — С. 32.
13 Експедиційний запис 2006 р. Інф.: Волкогон Лю-
бов Григорівна, 1959 р. н.
14 Лазаревский О. Описание старой Малороссии.
Полк Нежинский. — К., 1983. — Т. 2. — С. 78.
15 Там само.
16 Там само.
17 Беценко Т. Етюди з топонімії Сумщини. Походжен-
ня географічних найменувань. — Суми., 2001 —
С. 35.
18 Експедиційний запис 2006 р. Інф.: Волкогон Лю-
бов Григорівна, 1959 р. н.
19 Там само.
20 Там само.
21 Сумцов Н. Малорусская геогрфическая номекн-
клатура. — К., 1886. — С. 7.
22 Литвинчук Н. Зазнач. праця. — С. 96–101.
23 Лазаревский О. Описание старой Малороссии.
Полк Нежинский. — К., 1983. — Т. 2. — С. 227.
24 Експедиційний запис 2006 р. Інф.: Литвинчук Ва-
силь Васильович, 1959 р. н.
25 Експедиційний запис 2006 р. Інф.: Калишенко
Сергій Андрійович, 1928 р. н.
26 Експедиційний запис 2007 р. Інф.: Кузьменко Віра
Петрівна, 1939 р. н.
27 Відповідний понятійно-категоріальний апарат ви-
користовуємо за: Карпенко Ю. Топонімічні варі-
анти // Ономастика / За ред. К. Цілуйко, І. Же-
лєзняк, А. Коперанова, А. Непокупний. — К.,
1966. — С. 29–36.
28 Янко М. Топонімічний словник України: Словник-
довідник. — К., 1998. — С. 179.
29 Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. /
Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. — К., 1998. —
Т. 1, «А-Є». — С. 330.
30 Етимологічний словник української мови. У 7 т. —
К., 1982. — Т. 1, «А–Г». — С. 1403.
31 Там само. — С. 1352.
32 Російсько-український словник / Укл. Н. Лозова
та ін. — К., 2003. — С. 87.
33 Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. /
Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. — К., 1998. —
Т. 1, «А–Є». — С. 480.
The peculiarities of historical and ethnographical study of the names of the settlements in Sumska
oblast are investigated in this article. The author tries to systematize the names of the settlements
according to ethnological, national, social, cultural and life principles as well as to research the rules
of their territorial prevalence. By the example of two settlements the author explicates as far as their
names correspond to the content of historical and ethnographical meaning which was put into them.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20233 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T08:18:12Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Литвинчук, Н. 2011-05-23T21:25:50Z 2011-05-23T21:25:50Z 2008 Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 89-95. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20233 The peculiarities of historical and ethnographical study of the names of the settlements in Sumska oblast are investigated in this article. The author tries to systematize the names of the settlements according to ethnological, national, social, cultural and life principles as well as to research the rules of their territorial prevalence. By the example of two settlements the author explicates as far as their names correspond to the content of historical and ethnographical meaning which was put into them. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Сторінка молодого дослідника Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю Names of Localities of Sumska oblast as a Source of Historic and Ethnographic studying of the Area Article published earlier |
| spellingShingle | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю Литвинчук, Н. Сторінка молодого дослідника |
| title | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| title_alt | Names of Localities of Sumska oblast as a Source of Historic and Ethnographic studying of the Area |
| title_full | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| title_fullStr | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| title_full_unstemmed | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| title_short | Ойконіми Сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| title_sort | ойконіми сумщини як джерело історико-етнографічного вивчення краю |
| topic | Сторінка молодого дослідника |
| topic_facet | Сторінка молодого дослідника |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20233 |
| work_keys_str_mv | AT litvinčukn oikonímisumŝiniâkdžereloístorikoetnografíčnogovivčennâkraû AT litvinčukn namesoflocalitiesofsumskaoblastasasourceofhistoricandethnographicstudyingofthearea |