Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами
Представлені архівні матеріали, які засвідчують українську етнокультурну домінанту в східних областях України (зокрема на Луганщині), є продовженням публікації фактографічних польових етнографічних досліджень першої третини ХХ ст., що була започаткована в числі 6 нашого часопису за 2015 рік....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202379 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 5. — С. 101-106. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860201903389933568 |
|---|---|
| citation_txt | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 5. — С. 101-106. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Представлені архівні матеріали, які засвідчують українську етнокультурну домінанту в східних областях України (зокрема на Луганщині), є продовженням публікації фактографічних польових етнографічних досліджень першої третини ХХ ст., що була започаткована в числі 6 нашого часопису за 2015 рік.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:10:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІМ
ФЕ
101
ЕТНОГРАФІЧНИЙ ПРОФІЛЬ СЛОБОЖАНСЬКОГО КРАЮ
ЗА АРХІВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ
Записав Антон Бережний 03.02.1929 р.
у Ворошиловградській області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 8 зв.)
Різдво. У нас проводять так різдво. Удо-
свід ходять хлопці посипать, у хаті кричать:
«Здрастуйти, із новим годом! – тоді кри-
чать. – На часть [на щастя], на здаровя та
на новий год. Роди, божи, пшиницю та всяку
пашаницу». А старі баби кажуть: «Сідайти на
порозі, шоб вівці котилися та ягничок водили».
А тоді є саме більший хлопиц, чіпляються на
його і усі хлопці <...>.
Записав Антон Бережний 03.02.1929 р.
у Ворошиловградській області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 9 зв.)
Дні. У нас п’ятниця, ни брядуть [не пря-
дуть], [не] шиють у п’ятницю і в сериду. І чис-
тий читверт є – миються та чишуця. Є субода
поминальна, похвально субода. У п’ятницу ни
йдять скоровного і у сериду ни йдять скоров-
ного – гріх, кажуть.
Записав Антон Бережний 03.02.1929 р.
у Ворошиловградській області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 9 зв.)
Празники. Свиридон, Сорок сваті [Сорок
святих], [нерозбірливо. – Ред.], Варки й Сав-
ки, і Ягорія, Питрівка й Митро, є Заговіни,
Покрова.
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у с. Свердловка Сватівського району
Куп’янської округи Ворошиловградської області
(нині – Луганська обл.)
від Віри Шаповалової
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 15–15 зв.)
Як святкують у нас Меланку. Цей дей,
31 грудня (ст. ст.), у нашому селі не рахуєтся за
святковий (особистий) день. Але він звязан-
ний з святом Різдвяних свят і трохи відокрем-
люєтся від инших днів.
Почінаєтся день обично. Перед заходом
сонця дітвора (з[де]більшого дівчата) років в
10–13 ходять гуртками по 4–7, іноді і більше,
чоловік і співають пісні.
1) Меленія пребогатая
Дала на церкву два таланта злата.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір.
Стоять воли у три ряди,
А корови – у чотирі.
Щедрий вечір, [добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір].
Білі овечки в кошарочкі,
Винеси, хозяїну, нам по чарочкі.
Щедрий веч[ір, добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір].
2) Сів Сус Христос та вичеряти.
Щедрий вечір, добрий вечір.
Представлені архівні матеріали, які засвідчують українську етнокультурну
домінанту в східних областях України (зокрема на Луганщині), є продовжен-
ням публікації фактографічних польових етно графічних досліджень першої
третини ХХ ст., що була започаткована в числі 6 нашого часопису за 2015 рік.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2017
102
Та прийшла к йому та Божая Мати.
Щедрий вечір, добрий вечір.
– Ой дай, синку, та золотиє ключі.
Щедрий вечір, добрий вечір.
– Та сідай, мамо, вечеряти.
Щедрий вечір, добрий вечір.
Я праведні душі та й повипускаю.
Щедрий вечір, добрий вечір.
А грешниє душі в пекло запираю.
Щедрий вечір, добрий вечер.
3) Меланка ходила, Василька просила:
– Васильку, мій батичку, пусту мене
в хаточку.
Я жита не жала, чесний хрест держала,
Золоту кадільничку, стрибну в
тарілочку.
Радуйтеся, люди,
Нам Христос буде.
Богу свічу ставте,
А нам пиріг дайте.
Коли проспівають одну з пісень, то госпо-
дарь обдарює їх або канфектами, або пряника-
ми, копійками, пирогами то що. За останій час
багацько господарів не пускають щедрувати.
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у с. Свердловка Сватівського району
Куп’янської округи Ворошиловградської області
(нині – Луганська обл.)
від Гордія Зуба (72 р.), Якова Бондарева (69 р.),
Горпини Шишової (65 р.),
Горпини Могільової (77 р.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 16–17)
Вірування в місяць.
І. Місяць – це є, по вказівках одних, просто
плянета, яка світе, тілько не гріє, по вказівках
других, – це є місце, де утворилось пекло (ад).
ІІ. Місяць утворився з такої-ж плянети, як
і Земля, тілько Бог, коли анголи возмутились
проти нього, то він (Бог) утворив з Місяця
пек ло, куди і послав чортів для життя.
ІІІ. По вказівках одних, для життя чортів
та грішних душ, по вказівках других, Місяць
був утворенний так же, як і Земля, але Богу
він непонаравився, то там було умертвлена вся
жива тварина.
ІV. Плями на Місяці одні пояснюють тим,
що на Місяці, чі то на пеклі, є ріжні місця для
наказаній грішних душ, чому одні світятся
(відкриті), а другі закриті зверху, чому і не
вид но вогню.
Другі пояснюють що то просто: темні
п’ятна – земля, світлі – вода, а образувались
вони тоді, як Бог хотів з Місяця утворити та-
куж плянету, як і Земля, і почав був творити,
але залишив.
Ще инші плями на Місяці так: коли Каїн
убив Авеля, то Бог, щоб дати зразок людям
про першу смерть на Землі, отпечатав на Мі-
сяці, як Каїн убив Авеля.
Ще инші просто пояснюють, що то Каїн
Авеля держе на вилах, а чого вони там, як
перейшли туди з Землі – не знають, чім по-
яснити.
V. Про це ніхто нічого не сказав, але ка-
жуть які, що діті, зароджені на ущерб (?) бу-
вають завжди чімсь інвалідні – помічень.
VІ. Тут теж ніхто не міг з’ясувати прямо,
але кажуть тілько яке: коли Місяць повний,
то й діло сповнится, коли ні, то діла хочь не
почінай.
VІІ. Про роботу подають ріжні відомості.
а) На ущерб, на молодика не можна ко-
сити сіна, бо поїдять миші.
Не можна рубати дерева, бо потрупішає
(поїдять шашелі) то що.
Не можна почінати будувати хати, бо не
довго стоятиме.
Завжди взагалі рекомендуєтся всяке
діло почінати на другій та третій кватирі.
б) Відносно днів, то є тут тілько те, що
в п’ятницю не можна прясти, в понеділок не
можна пекти хліба, в пятниці не почінай і не
кінчай сівби.
Є ще прислів’я, що його виявив один лише
дід: 13 (тринадцятого) чісла кожного місяця
нероби ніякого діла, бо в це чісло Місяць був
перетворенний в пекло.
VІІІ. Є обичай почінати свадьбу в неділю,
про сватання не було казано нічого.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
103
Архівні матеріали
ІХ. При переході Місяця з одної кватирі в
другу (особливо молодик і ущерб) завжди по-
года змінится.
Х. Добрими днями місяця рахують завжди
чотні чісла, злими – нечотні, є думка, що чіс-
ла 13, 21–28 особливо пагані дні, та ще, коли
вони прийдутся на понеділок.
ХІ. У ліках Місяць багацько допомагає –
при лихорадці, при боязні, при зубній болі, при
болі очей то що, але чім і як, ніхто не сказав.
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у с. Свердловка Сватівського району
Куп’янської округи Ворошиловградської області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 18–18 зв.)
Про звичай гріти мерців. Звичай цей не-
відомо як звався, але подібне щось давно спо-
стерігалося в нинішній Ізюмскій окрузі, десь в
Петрівському районі. Мати моя росказує, що ко-
лись, років 55–58 тому назад, її дід Яким Рябо-
кобила, що проживав в с. Грушевасі Ізюмського
повіту, росказув[ав] про це приблизно слідуюче.
Мерців хоронили, але бували між мерця-
ми нехрещені, непечатані (релігійна обряда),
а иноді – самогубці; і от заради цих категорій
гріли всих загалом мерців.
Для цього на Новий год (1 січня ст. ст.),
а також 1 березня (на Явдокії) було палять
сіно, солому, і коли розгорится добре, то при-
сипають потроху земелькою. Палять, було, не
цілим селом, а групами (біля свого кладовища
кажда група). Коли палять, так щось співали.
Яку палять солому та сіно – невідомо, але ко-
жен двір виносив сіна й соломи обов’язково до
кучі, скілько – невідомо, чі підкидали дров,
сміття, ладону – невідомо. При цьому огнищі
обов’язково були всі жонаті, як чоловіки так і
жінки, за винятков молодожонів. Догоряв во-
гонь сам. Але хочь і догорить, співають аж
поки зазвонють до церкови на утреню.
Попіл розбирався по домам. Пояснення,
чого не брав участи молодожон, неможе дати.
Запалювали вогонь з того, що гоменіли [?],
чі була така віра, що нехрещені, непечатані та
самогубці ходять по світу, накликають ріжно-
го лиха на того, хто не брав участи в розводі
вогнища, та роблять так, що в їх родині знов
умирають нехрещені, самогубці або такі, що
залишаются непечатані.
Гріли двічі на рік: 1/І гріли чоловіків, а 1/ ІІІ
гріли жінок, для того, що їм в землі цілий рік
буде тепло, а коли тепло, то вони не будуть ви-
ходити на землю.
Коли це Яким Рябокобила росказував,
тому пройшло років біля 60, а дідові тоді було
років біля 80, а то і більше.
Чі було це при тому дідові, чі він чув від
кого – невідомо.
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у с. Свердловка Сватівського району
Куп’янської округи Ворошиловградської області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 19–20 зв.)
Заговори, заклинанія и прочие волшеб‑
ные наговоры. От лица 65 лет женскаго пола,
просившого не указывать его имени.
1. Заговор, чтобы не пил водки. Ты,
небо, слышишь та видишь, шо я хочу сделать
над телом раба (такого-то). Тело маерено [?],
печень тезе [?]. Звезды вы ясные, сойдите в
чашу брачную, а в моей чаше вода от загарно-
го студенца. Месяц ты красный, сойди в мою
хату, а в моей хате ни дна, ни покрышки. Сол-
нышко ты привольное, взойди на мой двор,
а на моем дворе ни людей, ни зверей. Звезды,
уймите раба (такого-то) от вина и пива, месяц,
отврати раба (такого-то) от вина и водки, сол-
нышко, усмири роба (такого-то) от вина и хме-
ля. Слово мое крепко и цепко.
2. Тоже [Заговор, чтобы не пил водки].
Заря, зарныця, красна дівиця, сама маты и
царыця. Светел месяць, ясны звезды, возми у
міня безсонніцу, полуночницу, давай сонніцу,
дремоту, полуночніцу. Средь ночи прийди до
мене (имя), хочь красной дивыцей, хочь мате-
рею царыцею, и сложы з меня, отведи от меня
окаянную сылу, и дай міні спасову руку, Бо-
городичен замок, Ангел мой, Архангел мой,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2017
104
сохрані мою душу, скрепи моє серце. Враг са-
тана, откажысь от меня. Крестом крестюсь,
крестом прызываю, крестом лукавого от <...>
3. Заговор против золотухи. На морі, на
окіяні, на вострові, на буяні, лижить камінь
сорок сажень, на тому каміні сидить дівиця,
придуває золотуху: «Золотухо-краснотухо,
тобі тут не буть, тобі тут не жить, кісток не
ламать, сустів не гноїть».
4. Заговор от зубной боли. На морі, на
окіяні, на острові, на буяні, стоїть соборна
апостольска церква, стоїть Мать Пресвята
Богородиця та преподобний Антіпей – зубів
сцелітель. Він просить і молить завгодників
божих за роба божа (имя): «Як би у нас, за-
вгодники божі, зуби не боліли, так би у раба
божого (имя) зуби не боліли». Во ім’я Отца,
Сина і Святого Духа. Амінь, амінь, амінь.
5. Тоже [Заговор от зубной боли]. Ме-
сяць, ти месяць, серебряния рожкі, золотие
ножки. Зійди ти, месяць, зніми мою зубную
скорбь, унісі мою скорбь под облака, моя
скорбь не мала, не тяжка, а твоя сила могучая.
Міне скорби не перенесті. Вот зуб, вот два,
вот три – усе твої, возмі мою скорбь. Месяць,
ти месяць, сокрой от меня свою скорбь.
6. Заговор против любви двух людей.
Чорт їдьот горою, вовк їдьот водою, вони уместі
не сходітся, думи ні думают, мисліть не мислять,
плоду не плодять, плодових речей не говорять.
Так би і раби божії (имена двух) мислей не
мислелі, плоду не плодили, плодових речей не
говорили, а всьо би як кошка із собакою жили.
7. Тоже [Заговор против любви двух
людей]. Как мать бистра река Волга течет, как
пескі со пескамі споласківаются, как кусти со
кустами свиваются, так би раб (имя) не воділ-
ся с рабою (имя), ні в плоть, ні в любовь, ні в
юность, ні в ярость, как в темной темніце і в
клевніце есть нежить простоволоса і долгово-
лоса, і глаза випучівши, так би раба (имя) ка-
залася рабу (имя) простоволосой і долговоло-
сой, і глаза випучівши. Как у кошкі з собакой,
у собаки з розсомахой, так би у раба (имя) с
рабою (имя) не било согласія ні днем, ні ночью,
ні утром, ні в полдень. Слово моьо крєпко.
8. Заговор от порчи (?). Как єта бела бє-
рьоза стояла во чістом полі, нізнала ні уроков,
ні прізоров, так і ти, младенец, роб божій (імя)
не знай ні уроков, ні прізоров і будь здоров
і долголетен (плюнуть). Свят дух, амінь.
9. Заговор от чесотки. Как встану я, роб
божій. В чістом поле стоит баня, в етой банє сі-
діт чіста баба, она схвативаєт, она спаласківаєт
урокі со ясних очєй, з буйной голови і з чорних
бровєй раба божія (имя). Не будь ні уроков, не
будь ни призоров, не будь і завідости, не будь і
перегаворов. Амінь. (Чітаєтся три раза).
10. Заговор, когда сваху посылают сватать
невесту. Как нога моя стоіть твьордо і крєпко,
так і слово моьо будьєт твьордо і лєпко, твєрже
камня, лєпчє клєю і сєри сосновой, острєє булат-
ново ножа, што задумаю, то сполнітся.
11. Заговор, чтобы остановить поезд.
(«Поезд» означает ряд телег, когда едут
молодые). Вот тебе сват та сваха, жених та нє-
вєста, да чорту большоє мєсто, а ти, сівой (ілі
ворожей – глядя по масті лошаді), стой да по-
стой, с мєста не тронь от нинє і до вєку. Амінь.
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у Ворошиловградській області
(нині – Луганська обл.)
від Мусія Гнелицького (80 р.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 22–23)
Про воду. Воду сотворив Господь, чому
плювати і взагалі засмітчувати воду неможна
(гріх). Раз Господь її сотворив, то ясно, що
вона свята. Коли до води люди відносятся не
так як слід, то вона або портится (завонюєт-
ся), або зовсім утікає.
Про те, що світ повстав із води, не знаю,
але знаю, що вода і земля – це одно, може ста-
тись, що вода висохне або земля піде під воду.
На небі вода є, і вода «жива» («жива» – це та,
що як хто з неї нап’єтся, то вічно буде жити).
На небі води багацько, тиче вона річкою з під
Божого престолу, а де кінець річці – невідомо.
Під землею вода тоже є, вона там образува-
лась від земної води. Та вода, що її засмітчува-
ли, вона утікла під землю і більше не покажется.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
105
Архівні матеріали
Казали старі люди, що раніш на землі води
було багацько, більше, ніж зараз, а надалі води
все меншатиме і меншатиме.
Непочатої води не знаю, але гадаю, що це
«жива» вода.
Де берется вода? Звісно Бог. Як би не
Бог – води б небуло зовсім.
За те, що вода робится вином, не знаю, але
колись чув, що вода, якою батюшка нас иноді
кропить, веселить нашу душу так, як горілка
тіло. Але це тобі незрозуміло, ащоб уся вода
перетворювалась, за це не чув.
Вода хрещенська вживаєтся від усих хвороб.
Це святять її через два тижні після Різдва.
Вода ільїнська вживаєтся від ран, але тіль-
ко тоді, коли святе не один піп.
Усяка свята вода пользовита, вона і святит-
ся для того, щоб дати нам користь.
Купаются на Хрещення – це купання при-
носе здоров’я, але від старости воно не ізбавляє.
Називають воду «водиця», «водичка»,
«божий дар», «вода», «свята вода».
Вода з трьох криниць дає силу ту, що бу-
деш легкий на почін (початок діла) та діло твоє
сповнится, але цю воду слід спочатку змішати,
а потім пити.
За сім криниць не знаю, неприходилось,
але чув колись, що хто пьє таку воду, так буде
прозорливим. Але трудно найти таку воду –
вона не проста, і на світі тілько в одному місці
є ці сім криниць, де – не знаю. Пьють її теж
змішаною. Ні, з наших сьоми криниць це не
подействує.
Що б кидали гроші у воду, нечув і не знаю.
Добавити добавлю тобі тілько те, що будто
вода ота «жива», що на небі тече, скоро при-
тече до нас, а коли – не знаю <...>
Записав Євген Бонопарт 21.06.1929 р.
у с. Свердловка Сватівського району
Куп’янської округи Ворошиловградської області
(нині – Луганська обл.)
(АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського,
ф. 1-7, од. зб. 707, арк. 24–26 зв.)
Попередні відомості. Парубоцких та ді-
вотскіх т-в не існувало. Молодь на вечерниці
ходить. Сходится молодь, парубки та дівчата,
в окремо вибрану хату, де обов’язково прядуть,
шиють, а хлопці балакають, грають то що. До-
свідки – це теж саме, тілько хлопців небуває.
Хлопці з дівчатами остаются ночувати вмісті.
Бувають вечерниці тілько зімни. З инших сел
ходять також хлопці, буває, приходять і незна-
йомі. Бувають випадки, що хлопці з дівчатами
знайомлятся і на сторінці, але тілько при по-
средстві знайомих.
Дівочі ярмарки бувають і зараз. Сходятся
дівчата та кличуть хлопців (сходятся вони по
якому небудь святі, по що там вони і гуляють).
Осередки ком[уністичні] ще поки нічого проти
не роблять, а зачастую і сами беруть участь.
Вибір молодої. Бувають випадки, що
молоду вибирають з господарчіх міркувань,
а найбільше зустрічаєтся, що парубок бере
дів ку по любови. Бувають випадки, що йдуть
сватати без попереднього опиту парубка з дів-
кою, але це рідко. А найбільше буває так, що
парубок назнає собі дівчіну і посилає сваху
на допити, чі ввіддадуть дівчіну, а найбільше
прямо беруть старостів та їдуть до батьків дів-
чіни. В старости буває їдуть родичі або зна-
йомі молодого, з хлопцем або біз його.
Коли свати приїдуть до молодої, входять у
хату, здороваются і кажуть: «Пустіть нас по-
грітись. Чі немає у Вас чого продажнього?».
Батьки молодої догадуются, кажуть, що є, але
обов’язково зведуть розмову на инше.
«Ну питайте, чого ми до Вас прийшли». –
«Кажіть». – «Чі не посватаємося ми?» –
«Подивимося. За кого-ж Ви сватаєтесь? –
відповідають (ім’я). – Ну, та ми согласні, а як
діти?». В той мент, коли у старих іде розмова,
молодий з молодою в окремій хаті ведуть сами
розмову.
В разі не згоди віддати дівчіну, то повер-
тають хліб сватам, а в разі згоди – викли-
кають хлопця й дівчіну і питають їх згоди,
і в разі згоди дітей, то кажуть: «Ну, будемо
молитись Богу».
Дівчіна перерізає хлібину, і почінають пити
так називаємі змовини. Після того, як вип’ють
змовини, дівчіна перев’язує старосту і свату
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2017
106
рушниками, парубка не перев’язують. На сва-
танні сиром не вгощають.
Буває, що парубки бажають напакостити
хлопцеві, тоді, коли дівчіна іде в друге село, то
вони хотять не віддати дівчіни в инше село.
Жених завжди залишаєтся у молодої ночу-
вати, з дружкою.
Буває, що або дівчіна, або парубок після
сватання відмовляєтся, після того як люди або
роскажуть правду, або брехню про другу сто-
рону <...> Засватана дівчіна обов’язково но-
сить стрічку в косі.
Розглядини. Батько, мати, дядьки, тет-
ки, хрещений батько та мати молодої їдуть до
молодого на розглядини. Випадків прихова-
ти свою бідність немає. Батько молодої, коли
баче, що сват богатий, то вимагає, щоб дещо
справив: сундук, кужух, платок то що.
Торочіни. Коли вже на розглядинах буде
остаточна згода до шлюбу, то молода скликає
дружок, і вони тем шиють придане. На торо-
чінах присутній буває і молодий, буває, що з
боярином, а коли і сам, буває, що з хлопцями.
Молодий носе до молодої гостинці – кон-
хвети або платок який то що.
Вінків не плетуть, а купують гутові, для
молодої, для молодого, для дружок та бояр.
Скликання гостей. Молода з дружкою,
а молодий з боярином ходять раніш од весе-
ля за 2–3 дня кликати гостей. Молода одіває
фату, весільне плаття, і молодий одягає кращу
одежу. Молодих виряжають батьки і кажуть:
«Приїдете, дітки, і проси їх: “Милости просю
Вас на свадьбу”». Запрохують на весіля ро-
дичів і сусід. При цьому дають окремі хлібці
(шишки). На весілля приходе всі, хто бажає,
не тілько, хто був проханий. Коли йдуть на ве-
сільї, то несуть хліб. Молоді ходять на кладби-
ще прощатись <...> то кличе батьків покійних
на весіля. Повернувшись від скликаня гостей,
молоді ідуть прямо до хату. З шишками роби-
ти нічого не роблять, а тілько їдять.
Гільце. Гільце вьють вечером. Ламати
його ходить молода з дружками до саду або
лісу. Гільце роблять з кіста. Місять кісто і об-
ліпляють дерево кістом, і потім кладуть в піч.
Роблять його всі присутні баби. В молодого
гільце кістом не обліпляють.
Молода ходе до молодого обмазувати піч.
Гільце молодого до молодої не переносять.
Коли весілля закінчуєтся, то гільце молодого
ламають і роздають його куски родичам і зна-
йомим, а молода роздає своє окремо.
Посад. Після того як молоді повінчаются в
церкві, молоду заводе дружко, а молодого заво-
де теж дружко, але з другого боку за стіл. Мо-
лода, сівши за стіл, угощає дружок горілкою.
Під молодого і молоду кладуть кожухь
і ставлять пляшки з горілкою, а в горілку
встромляні колоски з жита, і ставлять їх на
столі перед обома.
Сорочку посилає молода сестрою, обгортає
в хустку. З сорочкою не даєтся нічого. Звичаїв
при цьому небуває ніяких.
Коли до молодої приїздять на весілля, то
свати цілуются через поріг, аби було гарне
життя, і нічого поганого не переходило через
поріг.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202379 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:10:43Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2025-03-18T16:58:39Z 2017 Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 5. — С. 101-106. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202379 Представлені архівні матеріали, які засвідчують українську етнокультурну домінанту в східних областях України (зокрема на Луганщині), є продовженням публікації фактографічних польових етнографічних досліджень першої третини ХХ ст., що була започаткована в числі 6 нашого часопису за 2015 рік. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Архівні матеріали Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами Ethnographic Profile of Slobozhanshchyna according to Archival Materials Article published earlier |
| spellingShingle | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами Архівні матеріали |
| title | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами |
| title_alt | Ethnographic Profile of Slobozhanshchyna according to Archival Materials |
| title_full | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами |
| title_fullStr | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами |
| title_full_unstemmed | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами |
| title_short | Етнографічний профіль Слобожанського краю за архівними матеріалами |
| title_sort | етнографічний профіль слобожанського краю за архівними матеріалами |
| topic | Архівні матеріали |
| topic_facet | Архівні матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202379 |