Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка

У розвідці йдеться про наукові здобутки Хв. Вовка в царині народознавства, про його новаторські студії зі сфери соціального і побутового життя, окремих галузей виробництва, народної орнаментики, церковного будівництва, сімейної обрядовості, зокрема шлюбного ритуалу. Наголошується, що найбільшою його...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнологія
Дата:	2017
Автор:	Скрипник, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2017
Теми:	Студії з історії науки та етнокультури українців
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202422
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 6. — С. 5-18. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859462458624704512
author	Скрипник, Г.
author_facet	Скрипник, Г.
citation_txt	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 6. — С. 5-18. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У розвідці йдеться про наукові здобутки Хв. Вовка в царині народознавства, про його новаторські студії зі сфери соціального і побутового життя, окремих галузей виробництва, народної орнаментики, церковного будівництва, сімейної обрядовості, зокрема шлюбного ритуалу. Наголошується, що найбільшою його заслугою перед українською етнографією стало створення фундаментальних енциклопедичного характеру праць з української етнології та антропології. Йдеться також про національно-ідентифікаційні візії вченого і його принципові висновки щодо соборності українства і самобутності української культури – важливого ідентитету його національної окремішності. В статье речь идет о научных достижениях Ф. Вовка в области народоведения, о его новаторских исследованиях в сфере социальной и бытовой жизни, отдельных отраслей производства, народной орнаментики, церковного строительства, семейной обрядности, в частности брачного ритуала. Отмечается, что самой большой его заслугой перед украинской этнографией стало создание фундаментальных энциклопедического характера работ по украинской этнологии и антропологии. Речь идет также о национально-идентификационных визиях ученого и его принципиальных выводах о соборности украинства и самобытности украинской культуры – важного идентитета его национальной обособленности. The study deals with the scientific achievements of Khvedir Vovk in the field of ethnology, covering the issues of his innovatory research in the realm of social life and morals and manners, as well as individual branches of industry, folk ornamentation, church construction, familial rituals and, specifically, nuptial ceremonies. The authoress emphasizes that his greatest services to Ukrainian ethnography were his creation of fundamental encyclopedic works on Ukrainian ethnology and anthropology. The question is also the scholar’s national-identification visions and his conclusions of principle about the unity of the Ukrainians, as well as the national originality of the Ukrainian culture, being a significant Identität of the Ukrainians’ national individuality.
first_indexed	2025-11-24T05:12:39Z
format	Article
fulltext	5 ЕТНОЛОГІЧНІ І НАЦІОНАЛЬНО-ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ ВІЗІЇ ВЧЕНОГО: ДО 170-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ХВЕДОРА ВОВКА Ганна Скрипник УДК 39(477)(092) У розвідці йдеться про наукові здобутки Хв. Вовка в царині народознавства, про його новаторські студії зі сфери соціального і побутового життя, окремих галузей виробництва, народної орнаментики, церковного будів- ництва, сімейної обрядовості, зокрема шлюбного ритуалу. Наголошується, що найбільшою його заслугою перед українською етнографією стало створення фундаментальних енциклопедичного характеру праць з української етнології та антропології. Йдеться також про національно-ідентифікаційні візії вченого і його принципові висно- вки щодо соборності українства і самобутності української культури – важливого ідентитету його національної окремішності. Ключові слова: Хв. Вовк, етнологія, антропологія, національно-ідентифікаційні визначники, етнографічні осо- бливості, антропологічні характеристики. В статье речь идет о научных достижениях Ф. Вовка в области народоведения, о его новаторских исследова- ниях в сфере социальной и бытовой жизни, отдельных отраслей производства, народной орнаментики, церковно- го строительства, семейной обрядности, в частности брачного ритуала. Отмечается, что самой большой его за- слугой перед украинской этнографией стало создание фундаментальных энциклопедического характера работ по украинской этнологии и антропологии. Речь идет также о национально-идентификационных визиях ученого и его принципиальных выводах о соборности украинства и самобытности украинской культуры – важного идентитета его национальной обособленности. Ключевые слова: Ф. Вовк, этнология, антропология, национально-идентификационные маркеры, этнографические особенности, антропологические характеристики. The study deals with scientific achievements of Khvedir Vovk in the field of ethnology, covering the issues of his innovatory research in the realm of social life and morals and manners, as well as individual branches of industry, folk ornamentation, church construction, familial rituals and, specifically, nuptial ceremonies. The authoress accentuates that his greatest services to Ukrainian ethnography were his creation of fundamental encyclopaedic works on Ukrainian ethnology and anthropology. The question is also the scholar’s national-identification visions and his conclusions of principle about the unity of the Ukrainians, as well as the national originality of the Ukrainian culture, being a significant Identität of the Ukrainians’ national individuality. Keywords: Khv. Vovk, ethnology, anthropology, national-identification determinants, ethnographic features, anthropological characteristics. В історії україністики і в справі культурно- національного руху й ідентифікації українства 70-х років ХІХ – початку ХХ ст. подвиж- ницьку місію виконав Хведір Вовк, 170-річчя з дня народження якого відзначається в цьо- му році [див.: 24; 25]. Його по праву назива- ють патріархом української етнології з огляду на закладені ним підвалини теоретичних засад науки, на колосальний творчий доробок, що на- раховує, за різними даними, понад 600 праць (опублікованих мовами багатьох європейських народів). Учений світового рівня, за влучним ви- словом М. Сумцова – «наукова сила європей- ського значіння» [34, с. 174], Хведір Кіндра- тович Вовк отримав прижиттєве міжнародне визнання: був доктором Сорбонни, Каннського та Петроградського університетів, лауреатом премії Годара (1901), лауреатом премії К. Бера (1906), кавалером Великої золотої медалі ім. П. Семенова-Тянь-Шанського (1916), ка- валером найвищої нагороди Франції – ордена Почесного легіону (1916), членом понад десят- ка міжнародних наукових товариств і комісій [див.: 26, с. 679; 35, с. 4]. Його заангажованість ідеями національного визволення й етнографічні інтереси сформува- лися ще в рамках Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, у якому http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 6 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 пройшли етнографічну школу знані згодом фа- хівці-народознавці, віддані ідеям українсько- го національного відродження. Як зауважу- вав згодом сам Хв. Вовк, «відкриття Відділу розв’язувало нам руки і давало нам можли- вість значно розвинути наші вимушено дуже скромні починання в царині українознавства, збільшити наші видавничі засоби, залучити до роботи значно більше коло діячів...», – тобто збиратись і, як висловився учений, – «відверто займатись науковою діяльністю про Україну й для України» [14, с. 47]. Пов’язані з народною культурою дослід- ницькі пріоритети членів Південно-Західного відділу віддзеркалювали всезагальне визнан- ня вітчизняними науковими колами суспіль- ної ваги й значення відомостей з етнографії в ідентифікації народу та в його національній долі, поступову зміну парадигми українсько- го народо знавства загалом. Про нове розу- міння предметного поля і завдань етнографії Хв. Вовк як один із чільних діячів Південно- Західного відділу наголошував у своїй спе- ціальній, програмового характеру вступній пуб лікації «Від редакції», а дещо згодом чітко заявив в основній народознавчій праці «Етно- графічні особ ливості українського народу», акцентуючи в ній потребу дослідження всіх дотичних не лише до духовного, але й соціо- нормативного та матеріального спектрів етно- культури як маркерів етнічності [15]. Існуючу на той час в українському народо- знавстві кількісну неспівмірність зафіксованих фольклористичних відомостей і даних з мате- ріального побуту вчений підкреслює неодно- разово: «Досить сказати, – пише він у згада- ній методологічного характеру публікації про стан і завдання етнографії, – що у всіх семи томах “Трудовъ Экспедиціи” Чубинського на опис народного побуту припада тилькі 74(!) сторінки...» [6, с. 26]. Про те саме йдеться і в його спогадах про П. Чубинського, у яких він критично висловлюється щодо домінуючих у народознавчій науці 60-х років ХІХ ст. уяв- лень, за якими, «фольклор – є головним під- ґрунтям етнографії». Тому-то нічого дивувати- ся, зауважує вчений, «що із 7 томів “Праць експедиції” цьому фольклору відведено по найменшій мірі 5, а тому, що тепер називають етнографією, тобто вивченню народного побу- ту, – лише 178 сторінок» [14, с. 57]. Отже, на другу половину 1870-х років (на відміну від попереднього періоду, коли ще домінувало ототожнення етнології із су- міжними гуманітарними дисциплінами, із фольк лористикою передусім, і пріоритетами її дослідницької сфери вважалися різні жанри усної народної творчості та атрактивні аспек- ти звичаєво-обрядової культури) в українській гуманітаристиці поступово усталюється ро- зуміння потреби вивчення і народної матері- альної культури, і соціонормативних практик, і елементів виробничої сфери; а провідними вченими – членами київської «Громади» – формується оновлене розуміння предмета і завдань етнографічної науки в Україні. Ось як представила ці роки життя Хв. Вовка його донька Галина: «Київський період його жит- тя характеризується участю в Старій Грома- ді та науковими працями в галузі етнографії підо впливом та керівництвом учителів його Драгоманова та Антоновича» [3, с. 33–34]. Хв. Вовк, представник молодої генерації на- родознавців «Громади», одним з перших зро- зумів запити часу – модернізувати тогочасне предметне поле української етнографії, роз- ширивши його та забезпечивши паритетний розвиток усіх складових науки, як ефективно- го засобу самопізнання й національного само- ствердження народу. Оглядаючи творчий доробок Хв. Вовка, не можна бодай не згадати його напрацювань з теорії та методики народознавчої дисципліни, що склали основу тогочасних методологічних пошуків і здобутків вітчизняної гуманітарис- тики. Так, теоретичні проблеми етнографії – визначення її завдань та предметної сфери, методики та методології; уточнення понять і термінології; розмежування із суміжними сус- пільствознавчими дисциплінами – Хв. Вов- ком порушувалися, починаючи ще з паризького етапу його наукової діяльності. Найвиразніше, http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 7 Студії з історії науки та етнокультури українців у концентрованому вигляді, це відобразилося у вступній частині до першого тому «Матеріалів до українсько-руської етнології» під назвою «Дещо про теперішній стан і завдання укра- їнської етнології». Передмова «Від редакції» стала однією з перших в Україні спеціальних етнологічних розвідок програмно-методичного характеру, яка містила лаконічний історіогра- фічний огляд, визначала предмет, завдання та шляхи розвитку науки, вказувала на існуючі прогалини й націлювала на розгортання прак- тичних і теоретичних етнографічних студій. Аналізуючи напрацювання українських учених-народознавців, Хв. Вовк приходить до невтішного висновку про відсутність належної джерельної бази і робіт з етногенезу україн- ського народу, про нерозробленість проблем міжкультурних зв’язків та етнічного складу людності тощо. Дослідник розкриває специфіку розвитку етнологічної думки в Україні і вказує на причи- ни її периферійності й національної знеособле- ності, що, на його переконання, пояснювалися бездержавним статусом народу: «Етнольогичні студиї у нас на Українї, повставши також як і по иньших слов’янських землях разом з розбудже- нєм народньої самосьвідомости, мусили відпо- відно полїтичним і громадським обставинам дї- литись між росийською і польською науковими лїтературами, бо ж ми не мали досї нї таких як иньші слов’янські народи своїх власних науко- вих інстітуцій, нї де-коли навіть спроможності видавати наукові річи у нашій рідній мові» [36, с. Х]. Хв. Вовк (як представник французької антропологічної школи) був прихильником уні- таристського напряму і обстоював думку про доцільність використання єдиної назви науки про людину – антропологія. Він окреслює до- слідницьке поле антропології; розглядає її як синтетичну дисципліну і виокремлює в ній кіль- ка наук: «с п е ц и я л ь н а а н т р о п о л ь о ґ і я; наука про найдавнїйших людей і їхнє життє у передісторичні часи – п а л е о е т н о л ь о ґ і я чи п е р е д і с т о р и ч н а а р х е о л ь о ґ і я, нау- ка про окрімні народи, їх расовий склад і по- бит – е т н о л ь о ґ і я з її описовою части- ною – е т н о ґ р а ф и є ю, і наука про громадське життє людей – соціольоґія, котрі усі разом становлять одну науку про чоловіка у загалї – а н т р о п о л ь о ґ і ю» [36, с. VІ]. Під впливом біологічного напряму євро- пейської антропології та етнології Хв. Вовк став прихильником впровадження в науку про людину в Україні природничо-наукових методів, оскільки, на його думку, «наука про чоловіка [людину. – Г. С.] могла заснуватись тильки на підвалині загального природознав- ства». Засвоївши основні концепції та мето- дичні засади модерних західноєвропейських наукових шкіл, Хведір Вовк, як зазначалося, виступає в українській етнографії як ініціа- тор і адепт унітаристської концепції народо- знавства, постає послідовником комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення лю- дини й вирішення народознавчих проблем, що було суголосно характерному для європейської гуманітаристики кінця ХІХ – початку ХХ ст. явищу симбіозу трьох наук – археології, етно- графії та антропології. Згодом (на початку 30-х років ХХ ст.) прий няття і впровадження саме цієї комплекс- ної методики ставилося в провину прихильни- кам поглядів Хв. Вовка в Україні, яким закида- ли обстоювання «вульгарно-матеріалістичного вчення про людину й розвиток суспільства як про частину біологічних явищ природи, механіс- тичне зведення й ототожнення суспільно-еко- номічних явищ з біологічними» [20, с. 19–20]. Проте, поділяючи думку, що антропологія – це комплекс суспільствознавчих і природничих наук (антропологія соматична, біологія, палеон- тологія, археологія та етнологія), Хв. Вовк на- водив переконливу аргументацію на захист та- ких поглядів і слушно підкреслював, що «треба завважати на усю сумму відомостей про кож- ний народ, на його анатомичні і фізіольоґичні (між иншим і психічні) відміни, на його етнич- ний склад, на історію розвою його культури і його побутове життє. Усе це становить собою завданнє теперішньої етнольоґії і етноґрафії, з того не дуже давнього ще часу, як вони стали на зовсім науковому грунтї, виробили собі пев- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 8 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 ний науковий метод. Теперішний стан їх вимага перед усїм с и с т е м а т и ч н о г о збірання і кляс- сування материялу, а потім його н а у к о в о г о оброблювання» [36, с. VІ–VІІ]. Тим-то, з огляду на такі методологічні під- ходи до науки, уже серед народознавчих праць Хв. Вовка паризького циклу (визначального етапу його наукової біографії) виокремлюють- ся важливі за предметною й тематичною на- правленістю та методикою дослідження, які маркували нове осмислення етнографії; мані- фестували розширення її дослідницької сфери та впровадження в практику концепційно но- вого трактування етнокультурних і соціокуль- турних реалій на засадах еволюціонізму. Як зазначалося, на працях Хв. Вовка, ви- хованого на методології французької антропо- логічної школи (що постала в середині ХІХ ст. в рамках розвитку природничих дисциплін і застосування характерного для доби пози- тивістського методу до студій як із царини природознавства, так і гуманітаристики), по- значилася еволюційна теорія, прибічники якої розглядали культурологічні явища в їх посту- пальному розвитку – з часу виникнення і до сучасності. Найближчий колега й однодумець Хв. Вовка професор М. Ковалевський писав із цього приводу, що «історико-порівняльний метод стосовно антропології, етнографії й етно- логії дозволив нам і в галузі так званої доісторії виявити ряд поступових нашарувань» [цит. за.: 26, с. 682]. Відтак, яких би аспектів етнокуль- тури Хв. Вовк не торкався у своїх студіях, він (як переконаний адепт еволюціонізму) виявляв (шляхом проекції явища в минуле) найпростіші його форми і простежував послідовність його розвитку від давнини до сучасності, вказуючи на різночасові нашарування й виокремлюючи відповідні типологічні ряди. Водночас у своїх працях Хв. Вовк послу- говувався не лише ідеями еволюціонізму, а й широко використовував засади іншої популяр- ної на той час у європейській науці теорії – дифузіонізму (територіального переміщення й поширення явищ культури). Тому-то природу певних реалій культури (окремих аспектів ве- сільної обрядовості, архітектури й орнаменти- ки, господарського укладу, громадських форм дозвілля та праці) учений пояснює міграціями та запозиченнями їхніх структурних елементів. Виступаючи прибічником концепції «культур- них кіл», чи «культурних ареалів», що роз- винулась як відгалуження дифузіоністської теорії, Хв. Вовк обстоював тезу про впливи на українську етнокультуру й господарський уклад не з північних, а з південних загально- європейських культурних центрів. Критично оцінюючи подібні підходи, сучасні дослідники справедливо закидають ученому певну катего- ричність і прямолінійність суджень із приводу шляхів розвитку локальних культур, впливу урбанізаційних центрів та деяку недооцінку питомо етнічних, внутрішніх рушіїв розвитку етнокультур [26, с. 683–684]. Утім, студії Хв. Вовка, уґрунтовані новою методологією, попри суб’єктивізм і гіпотетичність окре- мих тверджень, відкривали нові можливості пізнання етнокультурних і соціокультурних реалій, вводили їх у світовий культурологіч- ний контекст, давали поштовх до розвитку вітчизняної гуманітаристики в цілому. Со- ратник Хв. Вовка П. Стебницький, оцінюю- чи позитивістські засади світогляду вченого, слушно писав: «Довголітня наукова робота в певнім напрямі, на твердім ґрунті позитивізму, зробила з нього не тільки видатного вченого з європейським іменням, але одного з тих на- ших національних подвижників, що крок за кроком <...> складали міцні підвалини укра- їнської національної самосвідомости <...> довівши непохитними науковими досліда- ми своєрідні шляхи, якими склалась і зросла українська народність» [33, с. 143]. Усвідомлюючи значення науково виважених методичних критеріїв в організації збирацької роботи як у царині антропології, так і етнології, Хв. Вовк розробляє інструментарій, друкує анкети-запитальники та програми зі збирання етнографічного матеріалу, формує кадри одно- думців – молодих науковців. «Щоб уникнути хиб, неповности та випадковости матеріялів, Ф. К. спочатку виступає з працями, що мали http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 9 Студії з історії науки та етнокультури українців внести в роботу <...> елементи організації та системи самих дослідів, а саме, – зауважує А. Носов, – розробляє програми збирання ві- домостей з етнографії (1873)» [27, с. 2]. Про те саме згадував і М. Грушевський: «Ним і під його керуванням, його школою переводяться численні антропометричні поміри українського населення, далі з його ініціятиви переводиться етнографічне дослідження України шляхом ве- ликої анкети, а потім також під його керуван- ням його учнями розроблюється цей матеріал» [17, с. 142]. Досвіду роботи зі створення етногра- фічного інструментарію вчений набув ще в київський період його наукової діяльності, коли ним була підготовлена (за винятком V, VІ та VІІ розділів) «Программа Юго-За- падного отдела Императорского русского географического общества для собирания сведений по этнографии», яку дослідник опублікував у 1873 та 1875 роках [17, с. 141; 29]. На дійсно наукових методичних заса- дах Хв. Вовк здійснював збір етнографічно- фольклорних матеріалів (пісні, сороміцькі на- родні анекдоти, легенди, історичні оповідан- ня й перекази тощо) у Центральній Україні, а згодом – у Румунії та Галичині, які як до- стовірну джерельну базу широко використав у своїй дослідницькій практиці. Він слушно вказував у згаданій редакцій- ній передмові до І тому «Матеріалів до україн- сько-руської етнології» на існуючі прогалини у відомих збірниках етнографічних матеріалів та майже цілковиту відсутність у них даних про народні знання (за винятком народної медици- ни) й побутову техніку (незважаючи на те, що ще двадцять років тому до написання ним цієї редакційної передмови у своїх етнографічних програмах науковець виписав «окрімний ря- док питань, дотичних цього подїлу етноґрафії (лїку, міри, механичних пристроїв, фізичних і химичних з’явищ, біольогичних фактів і т. и.))» [36, с. ХVІ]. Тому-то вчений (у «Додатках» до першого тому спеціального, заснованого ним у рамках НТШ, етнологічного видання «Матеріали до українсько-руської етнології») друкує одну з перших у цій царині розлогу «Програму» з народної побутової техніки [9]. З огляду на задеклароване у вступній час- тині «Програми» розуміння побутової тех- ніки як «вміннє дати собі раду ув усьому, що потрібно за для піддержування і поліпшення материяльного житьтя» [9, с. 1], запропо- нована дослідником рубрикація її розділів охоплює фактично всю систему життєзабез- печення людності (за винятком їжі, житла та одягу, які планувалося подати в наступних випусках «Матеріалів до етнології»). У шіст- надцяти розділах «Програми» йдеться про первісні механічні пристрої, здобування й «пере ховування» вогню, мисливство, рибаль- ство, бджільництво, скотарство, хліборобство, мірошництво, гончарство, деревообробний промисел, кушнірство, обробку рогу, кістки та металу, ткацтво, кравецтво, засоби пересуван- ня тощо – тобто про весь комплекс матеріаль- но-виробничого побуту народу. Важливо зазначити, що Хв. Вовк акцентує потребу фахової паспортизації поданих мате- ріалів (з використанням фотофіксації, зама- льовок тощо); не оминає він увагою і питань належної деталізації істотних аспектів куль- турних реалій у їх регіональних та локальних виявах. Самій «Програмі» передують опуб- ліковані в цьому випуску «Матеріалів до ет- нології» загальні методичні рекомендації та інструктаж під назвою «Спеціальні програми до науково-етнографічних розвідок», у яких окреслюється мета, завдання та шляхи й прийоми фіксації етнографічних відомостей та етно реалій [32] (текст «Спеціальних про- грам...» подано без підпису, але в «Бібліогра- фії», складеній Галиною Вовк, підтверджуєть- ся, що він написаний Хв. Вовком). Добра обізнаність автора «Програми» з кон- кретикою української етнокультури, як і належ- ний професійний рівень її укладання, запевнили тривкість її пізнавальної і науково-методичної значущості, що не знецінена й дотепер. Новим словом ученого в осмисленні й розвитку науково-методичних підходів до етнологічних студій, в уточненні положень http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 10 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 про предмет і завдання етнографії стали його фахові застереження й думки, висловлені в уже згадуваній його фундаментальній робо- ті «Етнографічні особливості українського народу». Хв. Вовк неодноразово розвиває в ній заявлені ним у попередніх розвідках мір- кування про етнологію та її описову частину етнографію як науку, її дефініції й розмежуван- ня зі спорідненими дисциплінами, з фольк- лором зокрема; чітко артикулює потребу ко- реляції і розширення її дослідницького поля, торкається питань уточнення термінології. Студія містить також важливі теоретичні по- стулати вченого про стан і предметну сферу української етнографії, яку дослідник розу- міє «як народній побут, зовнішній та внут- рішній». «Побутові особливості кожного народу, – стверджує він, – є наслідок його колективної чинности <...> а ті форми, що їх прибирає сама ця чинність, а також і наслідки її у вигляді побутових річей, психічних та со- ціяльних явищ підлягають науковому дослі- дженню в ділянці етнографії» [8, с. 39]. У цій підсумковій народознавчій праці Хв. Вовк професійно сформулював і виклав нове ро- зуміння дослідницьких завдань етнографії: «Для характеристики побутового життя українського народу ми повинні розглянути його способи здобування сировини, техніку, його їжу, житло, домашню обстанову та оде- жу, вірування, звичаї та обряди, громадські та правні розуміння і, нарешті, народні зна- ння <...> З причини однобічного розумін- ня завдань та змісту етнографії в діяльності українських етнографів до останнього часу переважало захоплення лінгвістикою та тво- рами усної народної словесности (фольклор) на некористь вивчення так званого матеріяль- ного побуту» [8, с. 39]. Такі, осмислені в контексті європейської наукової традиції, методологічні погляди Хв. Вовка на етнографію як описову частину етнології спричинили появу серед його науко- вих праць досліджень з матеріальної, соціо- нормативної та обрядової культури, які засвід- чували нове розуміння ним дослідницьких завдань науки і спроби вченого дистанціювати її від суміжної дисципліни – фольклористики. Народознавчі дослідження Хв. Вовка (на відміну від праць його знаних попередників) вирізнялися розробкою непомічуваних і не- актуалізованих раніше соціо-культурних тем і напрямків; модерними його інтерпретаціями вже відомих чи нових етнографічних реалій і наративів; неординарними й суспільно зна- чущими висновками вченого, осучасненими новими методологічними засадами. Усвідом- люючи помітне домінування в тогочасному на- родознавстві студій з усної народної творчості над дослідами матеріального побуту, а також (дещо згодом) засвоївши досягнення європей- ських наукових шкіл, Хв. Вовк цілеспрямо- вано формував свої дослідницькі уподобання й пріоритети в царині етнографії. Тим-то й пояснюється з’ява в народознавчій спадщині вченого нових за тематикою й трактування- ми студій з української соціально-економічної історії; з народного матеріального побуту та синтетичного характеру капітальних праць з етнографії і антропології. Не ставлячи за мету форматного огляду всіх етнологічних розвідок Хв. Вовка [про це див.: 31], наголосимо лише на новаторських його вис новках та оригінальних авторських трак- туваннях оприлюднених етнореалій. Зокрема, учений одним з перших порушує у своїх пуб- лікаціях і досі недостатньо вивчене питання про міграційну складову соціальної історії та колонізаційні рухи в середовищі українства, спростовує майже хрестоматійну тезу про то- тальну «малорухливість» українського способу життя і обґрунтовує наявність колонізаційних устремлінь в українській спільноті, яка за ко- роткий час колонізувала Причорномор’я, част- ково донські і навіть кубанські та терські степи й землі дельти Дунаю [21, с. 120–122] (зга- даймо й про українську міграцію до Канади). Видається вартою уваги з погляду сучасних етнологічних студій акцентована дослідником характеристика соціоментальних особливос- тей української етнічної спільноти, що вияви- лося у здатності стихійних груп колоністів до http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 11 Студії з історії науки та етнокультури українців общинної самоорганізації, творення міцних соціальних структур і форм громадсько-госпо- дарського життя на місцях нового поселення. Зауважимо водночас, що Хв. Вовк був чи не єдиним для свого часу дослідником Заду- найської Січі, який не просто розкривав засо- бами народнопісенної епіки причини виник- нення й історію Задунайської Січі в контексті української селянсько-землеробської коло- нізації початку ХІХ ст. і здатності колоністів до общинної самоорганізації, але й піднявся до рівня глибокого осмислення етно політичної історії українського народу в річищі його без- державного статусу, за якого всі раціональні засади общинної самоорганізації української людності (чи то під «ляхами», чи «москаля- ми», чи під «турчинами») неодмінно зазнавали краху через відсутність національно-держав- них засобів захисту природного права укра- їнства на власний вільний розвиток. Учений підводить до думки, що соціальне та культурно- цивілізаційне самоствердження народу мож- ливе лише в Україні (на рідній землі, а не у вигнанні) і лише як вислід національного виз- волення. Чи не першим з-поміж вітчизняних народо- знавців Хв. Вовк у працях про Задунайську Січ та про українські колонії в Добруджі по- рушує питання (що набуло сьогодні особливої наукової ваги [про це див., наприклад: 2]) про необхідність дослідження адаптаційних прак- тик і стилів поведінки малої етнічної групи (українців) в поліетнічному середовищі: «Іс- торія невеликої частини народу, яка відійшла внаслідок відомих умов внутрішнього жит- тя краю і проживає вже понад століття поза цими умовами, у становищі при цьому, цілком сприятливому для абсолютно самостійного розвитку, не може не бути для нас цікавою, а з багатьох поглядів, можливо, навіть і досить повчальною» [21, с. 120]. Учений розвиває ще один, новий на той час і належно акцентований лише сучасною етноло- гією, дослідницький напрям – міжетнічні від- носини та міжкультурні взаємовпливи, ставлен- ня українців до представників інших націй, яке, на його думку, характеризується терпимістю і культурно-релігійною толерантністю. Новаторськими були спостереження Хв. Вовка з приводу української етнонімії. Зокрема його розвідка про українські колонії в Добруджі послуговує і донині важливим дже- релом для дослідників етнонімів (самоназви) українців, позаяк фіксує широке побутування в українському козацько-селянському середо- вищі 80-х років ХІХ ст. самоназви українців «руснаки» як місцевого етноніма, зазначаючи, що селяни – вихідці із Центральної і Півден- ної України, котрі переселилися в Подунав’я, рятуючись від панських визисків і рекрутчини, маркували на побутовому рівні свою етнічність самоназвою «руснаки» 1, вирізняючи в такий спосіб себе з-поміж інших [23, с. 691–704]. «З етнографічного погляду добружські і ду- найські руснаки (як вони самі себе і як інші їх називають на відміну від великорусів, зазви- чай тут званих липованами) є ще абсолютно чистий, котрий добре зберігся, національний тип» [22, с. 325]. До новаторських наукових ініціатив Хв. Вовка належить і низка його регіональ- них студій з етнокультури й етнічності україн- ства. Найбільший інтерес складає висновкова частина його регіональних розвідок, зокрема, етнографічного нарису про побутову культуру українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття [7] та про антропометричні до- сліди українського населення Галичини, Буко- вини й Угорщини [5]. В етнографічному нарисі Хв. Вовк робить принципові виснов ки про ет- нічну українськість гуцулів: «Уважніше озна- йомлення з гуцулами крок за кроком доводить не лише їх спорідненість з іншими українськи- ми племенами, але навіть порівняно більшу чистоту їхнього антропологічного та етногра- фічного типу, що, поза сумнівом, пов’язано з їхньою ізольованістю в горах і незначною кількістю сторонніх домішок та етнічних впли- вів. Відрізняючись помітною для всіх красою обличчя й статури, гуцули у своїх фізичних якостях не виявляють нічого невластивого ін- шим українцям, а навпаки, вирізняються тими http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 12 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 самими загальноукраїнськими властивостя- ми, але більшою мірою <...>» [13, с. 23–24]. «Якщо до вищезазначеного додати, – про- довжує свій аналіз учений, – що мова гуцулів є різновидом галицько-подільської говірки, то всі сумніви щодо неукраїнського і навіть неслов’янського походження гуцулів зникають самі по собі» [13, с. 30]. Такі ж принципові висновки зробив учений і щодо інших етнографічних груп українців- горян, зокрема бойків (яких він локалізує «на північно-східних схилах Карпат від р. Ломни- ці на півдні, до околиць м. Лютовиська на пів- ночі» [13, с. 31]) та лемків – найбільшої «пів- нічно-західної частини українського племені, яка проживає в частині Карпат, відомої під назвою Низьких Бескидів» [13, с. 35]. Порів- няльна характеристика господарства, житла, одягу та харчування цих груп розкриває їхні локальні особливості, проте водночас увираз- нює загальноукраїнські вияви їхньої культури. Нарис містить лаконічну інформацію про за- карпатських українців-русинів, які, на дум- ку дослідника, потерпають від асиміляційної «політики угорської влади, що прагне до на- сильницької мадяризації всього неугорського населення країни» [13, с. 38]. Лейтмотивом підсумкової частини розвід- ки є твердження вченого про те, що «населен- ня Галичини, Буковини та Угорської Русі, не- зважаючи на певні етнографічні особливості, є цілком українським» [13, с. 39–40], і від- хилення від загальноукраїнського типу або мають рудиментарний характер (збереження архаїчних елементів унаслідок ізольованого проживання в горах), або є різновидом запо- зичень від сусідніх народів (проте адаптова- них до місцевих культурних формовиявів і на- ближених до загальнонаціонального типу). Не можна не згадати, бодай коротко, про вис новки й безкомпромісні констатації Хв. Вовка щодо походження українського та російського народів. Зокрема, лаконічна, але концепційно принципова і важлива його теза з цього приводу, наголошена в розвідці про сани в поховальному ритуалі («ХІІІ сто- ліття було епохою остаточного формування нової слов’янської нації – великоросів, чи мо- сквітів, нації, що витворилась, по-перше, зі слов’янських колоністів, а по-друге, з ріжних народів, здебільшого фінських» [10, с. 325] і її відносно недавнього походження порівня- но зі «Старовинною, цеб-то Київською Рус- сю») була, на час написання статті, сміливою і контроверсійною, жорстко «табуйованою» в широтах Російської імперії, проте надзви- чайно продуктивною в контексті національ- ної історіографії з питання етногенезу східних слов’ян, що знайшла розвиток у працях укра- їнських учених як сучасної Хв. Вовку, так і на- ступних епох. Новаторськими висновками були позначені і славістичні студії Хв. Вовка, окремі з яких надовго залишилися поза увагою дослідни- ків, хоча містять неординарні, часом диску- сійні думки і мають, зрештою, стати темою спеціального наукового обговорення [див.: 11, с. 109–114]. Йдеться, зокрема, про акцентова- не Хв. Вовком твердження про більшу спорід- неність українців не зі східними, а з південни- ми слов’янами. До слова, виписані Хв. Вовком антропологічні характеристики українців та їх «відносини до решти слов’янських наро- дів» були цілком суголосні поглядам відо- мого французького географа Елізе Реклю та антропологів Е. Амі і Й. Денікера, котрі теж вказували на спорідненість українців з південними слов’янами [див.: 28, с. 93–94]. Аналізуючи поділ слов’ян на західних, пів- денних та східних, учений у свою чергу робить застереження і ставить під сумнів усталений у східнослов’янській науці погляд щодо на- лежності українців до групи східних слов’ян, оскільки, як він вважав, є більше підстав від- нести їх до південної групи [11, с. 110]. На слушну думку дослідника, маркерами етнічності, окрім мовного чинника, є й антро- пологічні та етнографічні характеристики на- родів, а також їх етногенетичні особливості. До заслуг Хв. Вовка перед етнологічною наукою належить започаткування видання «Матеріали до українсько-руської етнології», http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 13 Студії з історії науки та етнокультури українців а в петербурзькі роки його життя – заснуван- ня й опублікування в рамках Етнографічного відділу Російського музею «Материалов по этнографии России». За життя вченого під його редакцією було опубліковано два перші томи цього видання (1910, 1914), у яких від- бито провідні ідеї та завдання етнографічних студій, як їх собі уявляв дослідник. Як спра- ведливо зазначає у своїй рецензії М. Грушев- ський, часом ці матеріали «не вповні відбивали на собі його [Хв. Вовка. – Г. С.] ідеологію», оскільки він не був повною мірою вільним у підготовці видання [18, с. 196–198], проте їх позитивна роль у розвитку тогочасної етноло- гічної науки є беззаперечною. Попри редакційно-видавничу його діяль- ність, попри численні загальнонаціонального чи регіонального характеру розвідки вчено- го із царини соціального життя, сімейної об- рядовості, народної орнаментики, церковного будівництва, окремих галузей виробництва і промислів, спеціального дослідження про шлюбний ритуал [12] (уперше опубліковано- го за рубежем), яке стало вершиною його ре- зультативних культурологічних і соціологічних студій громадського й побутового життя укра- їнського народу, все ж найбільшою його заслу- гою як перед українською етнографією, так і перед українським культурно-національним рухом було створення капітальних, енцикло- педичного характеру праць з української етно- логії та антропології, що стали етапними в роз- витку українського народознавства. Праця дослідника «Антропологічні особли- вості українського народу» за повнотою змісту, рівнем об’єктивності й інформативності справді набула енциклопедичного значення, оскільки виписані в ній характеристики фізичних особ- ливостей українців базуються на достовірній (не перевершеній і нині) джерельній базі – по- над 5 тис. антропологічних вимірів і дослідів, здійснених Хв. Вовком та його учнями (С. Ру- денко, Хв. Вовк – Чернігівщина; Л. Чикален- ко та О. Шульгін – Полтавщина й Херсонщи- на; Н. Лебедєв – Курщина та Воронежщина; О. Алешо – Київщина; Б. Крижановський – Поділля; Н. Кондрашенко – Катеринослав- щина; В. Сахаров, Хв. Вовк – Волинь, Ки- ївщина; Л. Чикаленко, Хв. Вовк – Кубань та ін.) [4, с. 10]. Сенсаційними концептами студії, які ви- кликали негативні реакції і суперечки в на- укових колах Росії, були висновки вченого щодо узагальнюючої характеристики фізичних особ ливостей українського народу, положення про етногенетичну гомогенність і належність більшості української людності до одного й того ж антропологічного типу [1, с. 28; також див.: 30, с. 116]. Дослідник аналізує сомато- логічні риси українського населення північної, середньої і південної смуг України, виокремле- них на підставі лінгвістичних даних, і доходить висновку про відносну однорідність українців усіх цих зон, за винятком їх периферійних територій, деякі антропологічні відмінності людності яких учений пояснює «сусідніми ет- нічними впливами» [4, с. 36]. Ключовим по- ложенням праці є твердження Хв. Вовка про те, що «українці є досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порів‑ нюючи високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівнюючи ко‑ роткими верхніми та довшими нижніми кінцівками. Сукупність цих ознак, – пише дослідник, – ми вважаєм можливим визна- ти українським антропологічним типом» [4, с. 36]. Опираючись на класифікації та виснов- ки французьких колег, Хв. Вовк резюмує, що «згідно з поглядами Наmу і Dеnіkеr’а, їх [українців. – Г. С.] слід зачисляти до так зв. адріятичної, або динарської, раси, яку ми во- ліли б назвати слав’янською» [4, с. 36]. Вказуючи, що мова як визначник етнічнос- ті є «несталою расовою ознакою», а фізичні ха- рактеристики є стабільнішими і «можуть бути справжніми расовими ознаками», Хв. Вовк обґрунтовує доцільність комплексного між- дисциплінарного дослідження народу. Відтак видається вдалою застосована ним синкре- тична методика і побудована на ній система аргументації – зіставлення територіальних http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 14 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 антропологічних даних із географією поши- рення діалектів (відповідних лінгвістичних ареалів). «Зіставляючи антропологічні дані про українців з лінгвістичною мапою Михаль- чука, ми бачимо, – підсумовує дослідник, – що площа білоруських впливів майже цілкови- то покривається площею поширення поліських діялектів, тоді як середня смуга захоплює територію українського діялекту, а південна – слобідська – українські діялекти. А Поділля з Галичиною відноситься до площі поширен- ня червоноруського діялекту» [4, с. 36]. На- кладаючи антропологічні дані на лінгвістичні діалектні карти, вчений доходить висновку, що український антропологічний тип «найбільше виявлений в середній, а особливо в південній смузі України» [4, с. 36]. Проте Хв. Вовк не абсолютизує своїх антропологічних класифікацій і тверджень про відносну антропологічну сталість і одно- рідність української спільноти порівняно з іншими народами, чітко зазначаючи, що «в наш час немає, мабуть, ні одного племені, яке б заховало повну чистоту раси». З при- воду України, яка протягом віків, за висловом дослідника, «служила, так би мовити, битим шляхом для всіх масових рухів народів з Азії до Європи», то, на його думку, з огляду на це, «населення не могло не мінятись щодо сво- го складу», а водночас, підкреслює вчений, «мусіло затримувати в собі сліди попередніх етнічних верств» [4, с. 7]. У цьому дослідженні Хв. Вовк на знач- но ширшій фактографічній основі підтвер- див і розвинув свої висновки, зроблені ще 1906 року в нарисі «Українці з погляду ан- тропології», про те, що фізичний тип українців відмінний від східнослов’янського, але подібні- ший до південнослов’янського: «Порівнюючи антропологічні особливості українців з таки- ми самими особливостями інших слов’янських народів, ми бачимо, що українці, безперечно, найбільшу спорідненість виявляють з пів- денними та західними (за винятком поляків) слов’янами» [4, с. 7]. Це ще одне новатор- ське і дещо контро версійне положення студії Хв. Вовка, яке докорінно різниться від уста- лених в офіційній науці колишньої (а частково й нинішньої) Росії поглядів і концепцій. Порушуючи й досі дискусійне питання «про відношення українського племені до племен біло руського та великоруського», учений при- стає до узасадненої на лінгвістичних даних думки О. Шахматова про те, що первісна маса східних слов’ян «в дуже далекі часи <...> дифе- ренціювалася на три групи: північну, середню та південну», кожна з яких підлягала різним етніч- ним впливам: «північна група з частиною серед- ньої витворила з себе великоруське плем’я, що проковтнуло масу фінських елементів; а з решти середньої групи та з прилучення до неї сусідніх південноруських, литовських, польських та за- хідньофінських елементів утворилося плем’я білоруське» [4, с. 36, 38]. Щодо південнорусь- кої групи племен, то, за О. Шахматовим, вона «ціліше, ніж всі инші, заховала свій зв’язок з старовинною групою відповідних їй діялектів, витворила групу малоруську, що з утворенням самостійної культури перетворилась в україн- ську» [4, с. 38]. Опираючись на результати мовознавчих студій та зіставляючи лінгвістичні реалії і те- орію етногенезу східних слов’ян академіка О. Шахматова з антропологічними даними, Хв. Вовк робить власні висновки про етно- генез українства: «А щодо південної групи, яка потім стала українською, то, підлягши в свою чергу впливам іранським і, можливо, по- части й тюркським, але зоставшись порівню- ючи чистішою, вона переховала в собі більше слов’янських рис, ніж північні, споріднені з нею групи» [4, с. 38]. Акцентування Хв. Вовком антропологіч- них відмінностей як ідентифікаційного мар- кера українців В. Петров слушно пояснює тим, що перед дослідником «стояли завдання загально-етнічних розмежувань. Йому до- водилося спростовувати сумарні погляди на український народ», які поширювалися ро- сійськими та деякими польськими науковця- ми і які намагалися «заперечувати існування українського народу як антропологічної ці- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 15 Студії з історії науки та етнокультури українців лості, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків» [28, с. 93, 95]. Отож, Хв. Вовк, найголовнішою науковою проблемою якого «серед багатьох інших, була, вочевидь, проблема ідентифікації і визначення місця українців серед народів світу (в антропо- логічному, етнографічному та культурному аспектах)» [35, с. 6], отримав особливе ви- знання в наукових колах завдяки створенню та обґрунтуванню теорії про органічну етно- культурну єдність всього українського народу, у його регіональних виявах і специфіці побу- тової культури, концепції етнографічного його розвитку як цілісності в межах усіх історичних земель. Саме на цих засадах він написав пер- шу в національній гуманітаристиці узагальню- ючу, енциклопедичну і, сказати б, етапну за характером народознавчу працю «Етнографіч- ні особливості українського народу» [15]. На час написання монографії Хв. Вовком спеціальних, фундаментальних студій з етно- графії України ще не було, а «досліди в цьому напрямку, – за визначенням самого вчено- го, – майже не вийшли ще з фази збирання матеріялів», «наукова розробка зібраних уже етнографічних матеріялів, можна сказати, майже ще не розпочата» [8, с. 39]. На цьому тлі його ґрунтовне дослідження, що базува- лося як на спеціальних, так і загальних пра- цях з української етнографії (від Рігельмана, Бантиш-Каменського, Шафонського, Аран- даренка, Маркевича до Чубинського, Купчан- ка, Кольберга, Шухевича, Сумцова, Ястре- бова, Зеленіна, Гнатюка, Онищука, Бабенка, П. Іванова, Малинки, Зарецького, Русова, Познанського та ін.), властиво, було успішною спробою створити наукове узагальнююче ви- дання, у якому б засобом етнографічних фактів обґрунтовувалася й обстоювалася національна ідентичність українства і його право на істо- ричне буття серед інших слов’янських народів. Висновок, зроблений дослідником у цій студії, звучить безкомпромісно і (з огляду на домінуючі в ті часи великодержавні концепції історії народів Східної Європи) як виклик офі- ційній ідеології та науці: «Український народ на всій території, що він її населює, одзначається цілим шерегом спільних для нього, у цілому його складі, етнографічних особливостей, які не залишають сумніву в тому, що він являє со- бою одну етнографічну цілість, цілком виразно відокремлену з-поміж інших слав’янських на- родів» [8, с. 218]. Відтак уперше не в описовому форматі, а на засадах порівняльної етнографії було створе- но дослідження, яке містило генералізований огляд виникнення та еволюційного розвитку явищ матеріального побуту і звичаєво-обря- дової культури українського народу, взятих не локально, а в межах усіх етнічних земель. Як слушно зазначає А. Носов, у цій «найцінні- шій» праці «зразково описано, з зазначенням певних класифікаційних форм та географіч- ного поширення тих або тих явищ та ознак, народній побут цілого українського народу» [27, с. 3]. До того ж окремі з побутових реа- лій (народна техніка, народні знання, житло- будівні практики) до з’яви цієї роботи не були предметом фахового етнографічного розгляду і фактично не були представлені в арсеналі української етнографії або ж подавалися ви- нятково в описовому варіанті – як екзотичні явища місцевої традиції. Дослідник долучається до вирішення ак- туального й дотепер у гуманітаристиці та етно політиці питання соборності українства, поділеного в ті часи кордонами й політикою держав-завойовниць; доказовою базою йому послуговують факти і реалії етнокультури – визнані сучасною наукою ідентитети етнічнос- ті. Рефреном звучить висновок Хв. Вовка про етнографічну цілісність культури українства на прикладі характерних для різних регіональних локацій України типів одягу, агрокультури, об- рядовості, народного житла: «...зовсім однако- вий на цілому просторі країни цей загальний тип української хати став одною з найголов- ніших та найвиразніших етнографічних ознак українського племени» [8, с. 95]. Ключовим постулатом праці є твердження про (виявлену на зрізі як матеріальної, так і духовної традиційності) культурно-побутову http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 16 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 спорідненість українців з південними та пів- денно-західними слов’янами (що корелювало з відповідними висновками вченого, зробленими ним на антропологічному матеріалі): «Мусимо визнати, що взагалі українці й щодо одягу на- ближаються найбільше до південних та почас- ти південно-західних слав’ян» [8, с. 170]. Ці кардинально нові положення студії Хв. Вовка вже на початку ХХ ст. заклали фун- дамент вільного від великодержавних стерео- типів і догм, питомо національного вектора розвитку вітчизняного народознавства. Його робота про етнографічну самобутність укра- їнців не лише заповнила існуючі прогалини в реконструкції цілісного образу етнографічної України, але й сприяла піднесенню рівня укра- їнської етнології, її інтеграції до європейської науки. «Вистудіювавши та описавши народній український побут, Ф. К. дав науці коштов- ний вклад, звичайно, не самим тільки фактом освітлення побуту цього народу, але й тим, що ця робота, – підсумовував А. Носов, – має велике значіння для порівняльної етнографії з иншими народами і тим самим для історії культури людства взагалі» [27, с. 3]. Про міжнародне значення напрацювань Хв. Вовка йшлося вже неодноразово. Варто лише зауважити, що порівняно з дослідниками- попередниками (М. Костомаровим, П. Чубин- ським і багатьма іншими знаними українськими народознавцями), праці яких потужно резону- вали в рамках вітчизняного гуманітарного дис- курсу, Хв. Вовк мав щасливу нагоду вийти за його межі і вивести українську етнологію на ши- рокі світові горизонти, а відповідно – легітимі- зувати українство як самодостатню слов’янську націю. Цьому сприяв паризький період на- укової діяльності вченого, який ознаменувався появою його унікальних україністичних дослі- джень з етно графії, левову частку яких було опубліковано у французьких виданнях. Про це свого часу мовою статистики писав рецензент етнографічних праць Хв. Вовка Василь Дени- сенко: «з 90 оригінальних робіт [Хв. Вовка. – Г. С.] 42 – вміщені у французьких журналах» [19, с. 143]. Згадуючи про цей період життя Хв. Вовка, його учень Л. Чикаленко вказував на видатну роль дослідника в налагодженні зв’язків між українською та європейською наукою: «Всіма своїми думками та почуттями в Україні пере- буваючи, Хведір Кіндратович бере на себе важку місію зв’язати українську науку з фран- цузькою і стає на довгі часи єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи до- ходять до нас і навпаки. Хведір Кіндратович починає у французьких виданнях друкувати досить численні розвідки, в яких знайомить Західну Європу з видатнішими знахідками нашої землі і освітлює їх з точки зору західно- європейської науки» [37, с. 13]. Як бачимо, учений своїми працями властиво започаткував інтеграцію вітчизняної етнології до європейського наукового простору. Він, за влучним висловом П. Стебницького, «був ніби послом від української нації до культурного сві- ту Європи» [33, с. 146]. Дослідниця наукової спадщини науковця О. Франко справедливо зауважує: «Завдяки Ф. Вовку Європа дізна- лась про наші наукові відкриття та досягнен- ня [у царині гуманітаристики. – Г. С.]» [35, с. 179]. Важливо, як зазначалося, що величез- ний факто графічний український матеріал, що його дослідник вводив до наукового обігу через фахові видання провідних європейських країн, він розглядав у річищі тогочасних новітніх фі- лософських, соціологічних і культурантропо- логічних теорій видатних учених (Г. Лебона, Е. Тайлора, Й. Бахофена, Дж. Макленана, Л. Моргана, Ш. Летурно, Г. Вількена, М. Зі- бера, М. Ковалевського, ін.). Отже, постать Хв. Вовка вивищується з-поміж корифеїв вітчизняного народознав- ства завдяки високому, європейської міри про- фесіоналізму його наукової діяльності, його академічному вишколу й інтегрованості в за- хідноєвропейські антропологічні й соціологічні середовища; написанню ним енциклопедич- ного характеру узагальнюючих досліджень з української етнології на засадах найновіших на той час теоретико-методологічних підходів; введенню ним українських етнокультурних ре- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 17 Студії з історії науки та етнокультури українців 1 Зважаючи на сучасні спекуляції довкола за- стосування частиною мешканців Закарпатського краю давньої самоназви «русини» / «руснаки», представлені в дослідженні свідчення Хв. Вовка про поширення серед українських переселенців з центральних і південних районів України само- назви «руснаки» паралельно з назвою «козаки», є важливою аргументацією проти актуалізовано- го нині як в Україні, так і за рубежем «політично- го русинства», позаяк вони вказують на загально- українську природу цього давнього історичного етноніму. 1. Алешо О. Федір Кіндратович Вовк як антро- полог // Збірник пам’яті Вовка / окремий відби- ток. – 1919. – 12 січня. – С. 25–30. 2. Бабенко В. Я. Украинцы Башкирской АССР: поведение малой этнической группы в полиэтнической среде. – Уфа, 1992. – 260 с. 3. Вовк Г. Бібліографія праць Хведора Вовка (1847–1918) // Федір Вовк. Сторінка наукової спад- щини та бібліографія праць. – Київ, 2002. 4. Вовк Хв. Антропологічні особливості укра- їнського народу // Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – Київ : Мистецтво, 1995. – С. 7–38. 5. Вовк Хв. Антропометричні досліди україн- ського населення Галичини, Буковини й Угорщи- ни // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1908. – Т. 10. – С. 1–67. 6. Вовк Хв. Від редакції. (Дещо про теперіш- ній стан і завдання української етнології) // Федір Вовк. Сторінка наукової спадщини та бібліогра- фія праць. – Київ, 2002. 7. Вовк Хв. Етнографічний нарис // Народознав- ча спадщина Хведора Вовка. Кн. 1 / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Риль- ського. – Київ, 2012. – С. 12–28. 8. Вовк Хв. Етнографічні особливості укра- їнського народу // Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – Київ : Мистецтво, 1995. – С. 39–218. 9. Вовк Хв. Програма до збирання відомостей, дотичних народної побутової техніки // Мате- ріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1899. – Т. 1. – Додатки. – С. 1–22. 10. Вовк Хв. Сани в похоронному ритуалі на Україні // Вовк Хв. Студії з української етногра- фії та антропології. – Київ : Мистецтво, 1995. – С. 324–335. 11. Вовк Хв. Славяне // Календар на рік звичай- ний. 1917 / [Благодійне товариство]. – Петроград, 1917. – С. 109–114. 12. Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // Вовк Хв. Студії з української етногра- фії та антропології. – Київ : Мистецтво, 1995. – С. 219–323. 13. [Вовк Хв.] Этнографический очерк // Гали- чина, Буковина, Угорская Русь / составлено со- трудниками журнала «Украинская жизнь». – Мо- сква : Задруга, 1915. – С. 17–40. 14. Волков Ф. П. П. Чубинский. Отрывки из личных воспоминаний // Украинская жизнь. – Москва, 1914. – № 1. 15. Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – Петроград, 1916. – Т. 2. – С. 455–647. 16. [Гнатюк В.] Федір Вовк [Некролог] // Хро- ніка Наукового товариства імени Шевченка у Львові. – Львів, 1918. – Чис. 60–62. 17. Грушевський М. Хв. Кіндр. Вовк // Наше минуле. – 1918. – Чис. 2. 18. Грушевський М. Этнографический отдел Государственного русского музея. Материалы по этнографии России. Т. 3, вып. 1. Ленинград, 1926 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1926. – Вип. 3. – С. 196–198. 19. Денисенко В. «Шлюбний ритуал та обряди на Україні» Хв. К. Вовка у першій болгарській – і другій – французькій редакції // Первісне гро- мадянство та його пережитки на Україні. – Київ, 1928. – Вип. 2/3. алій, фактографічних відомостей і даних етно- графії до широкого загальноєвропейського вжитку, а відтак – сприянню колаборації віт- чизняної науки зі світовою. Резюмуючи висловлене, можемо лише кон- статувати, що у своїх працях Хв. Вовк зро- бив принципово важливі, державницького спрямування етнополітологічні висновки про соборність українців і національну самобут- ність української етнокультури як важливого національно-ідентифікаційного визначника, а напрацювання його на той час, за оцінкою В. Гнатюка, «належить уважати останнїм сло- вом науки» [16, с. 123]. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 18 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2017 20. Козубовський Ф. Історичне коріння укра- їнської буржуазної археології // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. – Київ, 1934. – Кн. 2. – С. 19–20. 21. Лупулеску [Вовк Хв.] Русские колонии в До- брудже (историко-этнографический очерк) // Киев- ская старина. – 1889. – Т. 24. – Январь. – С. 117–154. 22. Лупулеску [Вовк Хв.] Русские колонии в Добрудже (историко-этнографический очерк) // Киевская старина. – 1889. – Т. 24. – Февраль. – С. 314–336. 23. Лупулеску [Вовк Хв.] Русские колонии в До- брудже (историко-этнографический очерк) // Киев- ская старина. – 1889. – Т. 24. – Март. – С. 685–704. 24. Народознавча спадщина Хведора Вовка. Кн. 1 / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2012. – 248 с. + СХХ с. : іл. 25. Народознавча спадщина Хведора Вовка. Кн. 2 / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2012. – 540 с. + VIII с. : іл. 26. Наулко В., Франко О. Етнографічна та наро- дознавча спадщина Федора Вовка // Збірник науко- вих праць на пошану Ярослава Дашевича з нагоди його 70-річчя. – Львів ; Київ ; Нью-Йорк, 1996. 27. Носов А. Ф. К. Вовк і українська наука // Антропологія. Річник Кабінету. 1928. – Київ, 1929. – Чис. ІІ. 28. Петров В. Антропологічні (расові) особли- вості українського народу // Петров В. Походжен- ня українського народу. – Київ, 1992. 29. Программа Юго-Западного отдела Импе- раторского русского географического общества для собирания сведений по этнографии. – Киев, 1873. 30. Сегеда С. Антропологічна концепція Хв. Вовка в світлі сучасних наукових даних // Вовк Хв. Студії з антропології України. – Київ, 2010. 31. Скрипник Г. Хведір Вовк і українська народо знавча наука // Народознавча спадщина Хведора Вовка / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2012. – Кн. 1. – С. VІІ–СХVІІІ. 32. Спеціальні програми до науково-етно- графічних розвідок [Від редакції] // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1899. – Т. 1. – Додатки. – С. І–ІІ. 33. Стебницький П. Спомини про Хв. К. Вов- ка // Наше минуле. – 1918. – Чис. 2. – С. 143–148. 34. Сумцов М. Академік Хведір Кіндрато- вич Вовк // Наука на Украине. – Харьков, 1922. – № 2. – С. 174–176. 35. Франко О. Федір Вовк – вчений і громад- ський діяч. – Київ, 2000. 36. Хв. В. [Вовк Хв.]. Від редакції (Дещо про те- перішній стан і завдання української етнології) // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1899. – Т. 1. 37. Чикаленко Л. Федір Кіндратович Вовк як передісторик / окрема відбитка з неопублікова- ного збірника, присвяченого пам’яті Хв. Вовка. – Київ, 1918. – С. 11–18. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202422
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-24T05:12:39Z
publishDate	2017
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Скрипник, Г. 2025-03-20T19:47:51Z 2017 Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2017. — № 6. — С. 5-18. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202422 39(477)(092) https://doi.org/10.15407/nte2017.06.005 У розвідці йдеться про наукові здобутки Хв. Вовка в царині народознавства, про його новаторські студії зі сфери соціального і побутового життя, окремих галузей виробництва, народної орнаментики, церковного будівництва, сімейної обрядовості, зокрема шлюбного ритуалу. Наголошується, що найбільшою його заслугою перед українською етнографією стало створення фундаментальних енциклопедичного характеру праць з української етнології та антропології. Йдеться також про національно-ідентифікаційні візії вченого і його принципові висновки щодо соборності українства і самобутності української культури – важливого ідентитету його національної окремішності. В статье речь идет о научных достижениях Ф. Вовка в области народоведения, о его новаторских исследованиях в сфере социальной и бытовой жизни, отдельных отраслей производства, народной орнаментики, церковного строительства, семейной обрядности, в частности брачного ритуала. Отмечается, что самой большой его заслугой перед украинской этнографией стало создание фундаментальных энциклопедического характера работ по украинской этнологии и антропологии. Речь идет также о национально-идентификационных визиях ученого и его принципиальных выводах о соборности украинства и самобытности украинской культуры – важного идентитета его национальной обособленности. The study deals with the scientific achievements of Khvedir Vovk in the field of ethnology, covering the issues of his innovatory research in the realm of social life and morals and manners, as well as individual branches of industry, folk ornamentation, church construction, familial rituals and, specifically, nuptial ceremonies. The authoress emphasizes that his greatest services to Ukrainian ethnography were his creation of fundamental encyclopedic works on Ukrainian ethnology and anthropology. The question is also the scholar’s national-identification visions and his conclusions of principle about the unity of the Ukrainians, as well as the national originality of the Ukrainian culture, being a significant Identität of the Ukrainians’ national individuality. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Студії з історії науки та етнокультури українців Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка Ethnological and National-Identification Visions of Khvedir Vovk: On the Occasion of His 170th Birthday Anniversary Article published earlier
spellingShingle	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка Скрипник, Г. Студії з історії науки та етнокультури українців
title	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка
title_alt	Ethnological and National-Identification Visions of Khvedir Vovk: On the Occasion of His 170th Birthday Anniversary
title_full	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка
title_fullStr	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка
title_full_unstemmed	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка
title_short	Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка
title_sort	етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження хведора вовка
topic	Студії з історії науки та етнокультури українців
topic_facet	Студії з історії науки та етнокультури українців
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202422
work_keys_str_mv	AT skripnikg etnologíčníínacíonalʹnoídentifíkacíinívízíívčenogodo170ríččâvíddnânarodžennâhvedoravovka AT skripnikg ethnologicalandnationalidentificationvisionsofkhvedirvovkontheoccasionofhis170thbirthdayanniversary

Етнологічні і національно-ідентифікаційні візії вченого: до 170-річчя від дня народження Хведора Вовка

Репозитарії

Схожі ресурси