З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями)
The expedition was held in the following villages in Khmelnitsky oblast: Mytnytsi, Veremiyivka, Khot`kivtsi, Zaruddya. The buildings in these villages represent several building stages which have specific construction materials, constructions, layout schemes, internal and external building of reside...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20248 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 40-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860107002932363264 |
|---|---|
| author | Гудченко, З. |
| author_facet | Гудченко, З. |
| citation_txt | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 40-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | The expedition was held in the following villages in Khmelnitsky oblast: Mytnytsi, Veremiyivka, Khot`kivtsi, Zaruddya. The buildings in these villages represent several building stages which have specific construction materials, constructions, layout schemes, internal and external building of residential and household constructions of peasants’ homestead. Older models of dwellings, remembrances of old residents allowed to get the idea of the traditional village building up and ritual activities concerned with the building of peasant’s hut.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:31:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
4040
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
садок, в якому ростуть яблуні, груші, сли-
ви. Хату використовують і нині: влітку під
час сінокосу та літнього випасання худоби.
Під час експедиції зібрані етнографічні,
історичні відомості про заняття місцевого
населення, особливості побуту, записані об-
рядові пісні, місцева термінологія. Виявлено
кілька десятків етнографічних пам’яток: різь-
блені скрині для одягу, “куфри” (скрині) для
пшениці, “гелетки” (діжечки) для квашення
городини та зберігання сала, “коновки” та
“коновчини” (дерев’яний посуд) для води,
молока, сметани, хлібні діжі тощо. Майже в
кожній хаті ще збереглися ткані білі “вере-
ти” (рядна) та яскраві килими-“дивани”, які
й тепер тчуть у цих краях.
У с. Липовиця з давніх-давен існував
промисел виготовлення решіт та сит, який
Зоя Гудченко
З ІСТОРІЇ ФОРМ У ВА НН Я СІ ЛЬСЬК И Х ПОСЕ ЛЕНЬ
Н А Д РІ ЧКОЮ БУ ЖОК Н А Х МЕ ЛЬНИ Ч ЧИНІ
(ЗА ЕКСПЕД ИЦ ІЙНИМИ ДОС ЛІ Д Ж ЕНН Я МИ )
зберігся і донині. Займалися колись цим
промислом майже в кожній оселі чоловіки, а
тепер – більше жінки й діти. Решета робили
діаметром 42 см-50 см. Для “лубу” (ободу)
брали рівну, без єдиного сучка колоду зі сме-
реки чи ялиці “сигліс”, довжиною 1,5 м-2 м.
Дно решета “зашивали” ликом із ліщини.
У с. Луги знайшли ще старих майстрів,
які робили “кошелі” (кошики) різних розмі-
рів, як для власного господарства, так і на
продаж. “Кошелі” плели з ліщини, лози, за-
готовляючи пізньої осені “аби соки угнали”
(коли припинявся сокорух). Вправний май-
стер за день виготовляв один кошик. Колись
у селі їх умів робити кожний господар. Вузь-
кі й довгі кошики завдовжки близько 1,5 м
використовували для носіння сіна худобі
до стайні, менші за розміром – для грибів,
картоплі, яблук тощо.
Article is about research expedition of the employees of the Museum of Folk Architecture and
Manners of Ukraine to Eastern Boykivschyna. It is about unique find – smoky ‘kurna’ oven – pos-
sibly the last one found in the mentioned region.
Досліджувані села Митинці, Вереміївка,
Хотьківці, Заруддя Красилівського району
Хмельницької області розкинулись понад річ-
кою Бужок – перші два на лівому, решта – на
правому березі. Місцевість низинна, часом за-
болочена. Греблі через Бужок з’єднують між
собою названі села і утворюють ставки Митів-
ський, Вереміївський, Хотьківський.
Річка Бужок колись слугувала межею
адміністративно-територіальних одиниць
земельного поділу. У ХVІІІ ст. по ній прохо-
див кордон між Волинським і Подільським
воєводствами. Тоді Митинці й Вереміївка
належали до першого з них, а Хотьків-
ці й Заруддя – до другого. Коли ж було
запроваджено Установлення про губернії
(1775), по Бужку позначалася межа між
Волинською та Подільською губерніями.
А після проведення вже в Українській РСР
адміністративно-територіальної реформи
(1922–1925) всі чотири села увійшли до
Хмельницької області.
Землі, підпорядковані теперішній Митин-
ській сільраді, були ще здавна заселені, про
що свідчать археологічні знахідки. На Архео-
логічній карті Подільської губернії, складеній
Є. Сецинським 1, біля с. Заруддя означено
курган. У текстовій частині наведено наступну
інформацію:
“Заруддя. Біля села великий курган, на-
званий Кривава Гребля. Коло нього Кам’яний
Хрест, врослий в землю”. “Митинці. В 5 вер-
4141
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
стах на північ від села в лісі Кругляк є курган”.
“Ходаківці. В верстї від села в напрямку до
с. Заруддя курган (могилка). В 3 верстах від
села урочище, зване Городище, де було за пе-
реказами місто”.
Свідчень про безперервність розвитку до-
сліджуваних поселень немає. Проте є інфор-
мація про знищення і подальше їхнє відро-
дження. Нижче подаються історичні відомості
по кожному поселенню окремо.
Митинці
У ХVІ ст. село Митинці Чернелевецької
волості належало до численних маєтків князів
Острозьких. Вперше як маєток князя Кос-
тянтина Костянтиновича Острозького під
назвою Житниці помилково воно згадується
в акті від 7 грудня 1601 р. Возні Волинсько-
го воєводства Кшиштоф Щука і Станіслав
Яновський доповідали Луцькому міському
суду про огляд ними 24 серпня 1601 р. по-
селень, спустошених і спалених татарами
1593 р., зокрема й с. Митинці, і не виявляли
там мешканців 2.
Певний час село належало до т. зв. столо-
вих маєтків Острозької ординації, потім пе-
рейшло до князів Любомирських. У 1724 р.
ним володіли шляхтичі Свентеховські, від
1728 р. – князь Павло-Карл Сангушко, від
1753 р. Митинці від останнього Острозько-
го ордината князя Януша-Олександра Сан-
гушка перейшли до двох власників – князя
Августа-Олександра Казимировича Чорто-
рийського і князя Станіслава Любомирсько-
го. У 1896 р. власником села став шляхтич
Клюковський 3.
Якщо на 1601 р. с. Митинці було пусткою,
то, за даними на 1629 р., у ньому нараховува-
лось 20 димів, тобто близько 120 осіб (з роз-
рахунку, в кожнім димі або хаті – одна родина
чи шість осіб) 4.
У другій половині ХVІІ ст. південна Во-
линь знову була розорена польськими й татар-
ськими військами. І селяни вимушені були від-
новлювати свої поселення 5.
На 1728 р. у Митинцях фіксується 27 гос-
подарів, що мали одну голову тяглової худоби,
і стільки ж господарів, що не мали, тобто зага-
лом було 54 селянські господарства або близь-
ко 324 душ населення.
У 1744 р. на кошти поміщика Цимков-
ського в центрі села збудовано дерев’яну на
кам’яному підмурку церкву Миколи Чудот-
ворця з дерев’яною дзвіницею. Спочатку вона
діяла як уніатська, а з 1794 р. – як православ-
на. У 1884 р. зведені причтові будинки й гос-
подарські споруди.
На кінець ХІХ ст. у Митинцях було
97 дворів, 775 парафіян, 75 римо-католиків,
23 євреї 6.
Цікаві історичні відомості наводить Те-
одорович у вищезгаданій праці про інвен-
тар маєтку Острозької ординації с. Митин-
ці, що зафіксовано в акті його надання у
власність князю Павлу-Карлу Сангушку
від 1728 р.
Садиба поміщика в інвентарі: “Про-
ти входу на подвір’я подвійні ворота, двір,
обставлений частоколом з одного рогу,
дерев’яна хата дубова з сіньми, в хаті троє
вікон з дерев’яними лутками (під єдиним
солом’яним покриттям), піч у хаті… з біли-
ми кахлями, старі двері прості без завісів
з двома защіпками; проти хати – пекарня
дерев’яна з чотирма вікнами з дерев’яними
лутками, під єдиним солом’яним покриттям;
на подвір’ї дерев’яний шпихлір і над ним ха-
тинка з піччю й коминком, з двома вікна-
ми, обрамленими лутками; дерев’яна стайня
стара; стодола дерев’яна стара, шпихлери на
збіжжя біля стодоли на гумні, льох різаним
деревом обкладений, обора для худоби час-
токолом огороджена” 7.
Другий панський двір став на тому кінці
села, звідки йде дорога до Красилова. Двір
так само детально описано, і додається, що
в селі церкву зроблено наполовину. Треба
гадати, йдеться про храм Миколи Чудот-
ворця, добудований 1744 р.
Наведений опис панської садиби свідчить
про те, що головною ознакою добробуту її
власника стосовно інвентарю була велика
кількість будівель господарського призначен-
ня. Що ж стосується житлового будинку, то
4242
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
він, на відміну від звичайної селянської хати,
мав кахляну піч і був споруджений із кращих
матеріалів.
Назва с. Митинці, вірогідно, походить від
“митниці”, які могли діяти колись у цій пору-
біжній місцевості.
Старші селяни пам’ятають панський ма-
єток, який існував ще й на початку ХХ ст.
проти греблі між Митинцями та Хотьківцями.
Від того господарства лишилися дві спору-
ди – льох і стайня.
Забудова Митинців сформувалася вздовж
шляхів, один з яких пролягає рівнобіжно р.
Бужок, маючи напрямок з північного заходу
на південний схід, а другий долучається до
нього у північному напрямку у бік Красилова.
При перетині цих шляхів виникло поселення,
панський маєток, а в подальшому – церква й
парафіяльна школа. У радянські часи цю те-
риторію віднесено до земель громадського
користування, де розміщено адміністративну
будівлю та нову школу. Нову ж церкву було
зведено біля ставка вже в роки незалежності
України (старий храм, згадуваний в історич-
них джерелах, не зберігся).
Планувальна система Митинців отримала
розвиток вздовж річки й утвореного на її базі
ставка. Головною віссю плану села є стара ву-
лиця, яка продовжується дорогою в напрямку
сусідніх сіл Вереміївка і Котюрженці. У різні
часи з обох боків цієї вулиці виникли короткі
рівнобіжні їй, а також прямовисні до неї ву-
лички. Щільніша мережа вулиць утворилася
понад берегом. Більшість із них має вихід до
ставка.
Станом на 1.01.2007 р. у Митинцях мешка-
ло 567 осіб у 273 дворах із площею присадиб-
них ділянок 0,25 гектара. За роками побудо-
ви, житловий фонд села розподіляється таким
чином:
1919–1945 1946–1960 1961–1970 1971–1980 1981–1990
1991 і
пізніше
Усього
будинків
12 102 83 61 9 4 271
Як видно з таблиці, з довоєнного періоду
лишилося тільки 12 будинків, найбільшу кіль-
кість їх було споруджено в післявоєнне 15-ліття
і в наступне за ним 20-ліття, а протягом остан-
ньої чверті століття будівництво майже не ве-
деться, що свідчить про занепад села.
Довоєнні хати переважно викладені з гли-
новальку, лише кілька найдавніших хат кін-
ця ХІХ – початку ХХ ст. муровані. Первісне
солом’яне чи (зрідка) черепичне покриття дахів у
1970-х роках замінено на шиферне або бляшане.
Серед традиційних двочасткових (хата-
сіни) та тричасткових (хата-сіни-комора,
хата-сіни-хатина) жител вирізняються давні,
складніші за планом. До останніх належать
хата Л. І. Смоляк (початок ХХ ст.) та хата
М. С. Франковича (1901 р.).
Першу з них побудував Михайло Іванович
Сліпчук. Хату перебудовували та поремонту-
вали (1953, 1980 роках.). За спогадами діда
Михалка, у селі була на панському дворі це-
гельня. Михалко спорудив хату із цегли, яку
заробив чи купив у пана.
Окрім хати, у дворі стояв хлів із причепом
для дров (не зберігся) та льох. Хлів був гли-
новалькованим зі стовпами, льох – цегляним.
Від цих споруд збереглися льох і хата з перебу-
довами. Розташування будівель у садибі таке:
хата стоїть причілком відносно вулиці на від-
стані близько 6–7 метрів; хлів продовжує на-
прямок хати вглиб двору з невеликим відривом
від неї; проти хатніх сіней – льох, обернений
входом у бік вулиці. У 1979 р. хлів було пере-
будовано, а ще в 1950 р. перероблено верхню
частину льоху, склепіння ж і вхідна частина
лишилися без змін. У 1994 р. на подвір’ї збу-
довано літню кухню.
Хата має кам’яний фундамент, цегляні сті-
ни, глиновальковане перекриття на трьох по-
перечних сволоках, по них – ригелі. Висота до
стелі – 248 см, загальна площа – 45,2 м2, зо-
внішні розміри будівлі – 573 см х 1040 см. По-
4343
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
чатково дві поперечні стіни поділяли хату на
частини у співвідношенні 2 : 1 : 1, а поздовжня
стіна поділяла перші дві частини на нерівні
частки. Входили, як завжди, у сіни; за сіньми
була піч із запічком, черінь, звернений до при-
чілка; ліворуч – дві суміжні кімнати, між яки-
ми – грубка; праворуч – комора, що займала
чверть будівлі. Житлова частина освітлювала-
ся п’ятьма великими (73 см х 85 см) вікнами –
двома на чільному боці, двома на причілку та
одним на затиллі. Внаслідок перебудов комору
й піч було ліквідовано, натомість облаштовані
дві додаткові кімнати.
Хату Михайла Семеновича Франковича
було побудовано 1901 р. за велінням пана ді-
дові Степану (церковному старості), а той му-
сив одробить. Кажуть, що в селі було дві такі
хати – цегляні з товстими (до 50 см) стінами,
кладеними на вапняному розчині. Під ними –
гранітний фундамент глибиною два метри. Чо-
тирисхилий на кроквах дах, критий бляхою. Зо-
вні розміри будівлі – 625 см х 1132 см, висота
стін – 2,5 метри. Внутрішні стіни первісно по-
діляли прямокутний обсяг хати хрестоподібно
на чотири неоднакові частини, з яких у правій
(вхідній) ще виокремлювалися сіни й комора. Із
сіней був вхід до льоху, що містився попід ха-
тою. Проти сінешніх дверей – кухня з великою
піччю. Ліва половина будівлі складалася з двох
кімнат. Підлога була глиняною, посипаною піс-
ком. У 1976 р. було перероблено піч, вона за-
йняла частину комори. На місці колишньої печі
утворилася маленька кімнатка. Окрім того,
проти входу в хату зробили веранду.
Хата стоїть зачілком до вулиці на відстані
5–6 метрів від огорожі. Причілок звернено
вглиб садиби до господарського двору. Колись
там була т. зв. клуня, в якій під спільним да-
хом розміщувалися три приміщення: курник,
шопа, хлів. Стіни клуні були дильовані, дах –
під соломою. Перед садибою на вулиці була
дерев’яна із журавлем “кирниця”. Потім зни-
зився рівень ґрунтових вод, і воду тягнули вже
мотузком з конопляного прядива.
Хата Макодзьоба Григорія Гавриловича
1896 р. – найдавніша в селі. Як і дві попере-
дні, вона належить до низки хат, побудованих
паном, тобто на його кошт. Очевидячки, він
надавав такі більш добротні, ніж звичайні,
хати лише окремим селянам, за особливі по-
слуги чи вірну службу при панському маєтку.
Першим господарем хати був батько Григорія
Гаврило Макодзьоб.
Розміри плану хати: 548 см х 1257 см; ви-
сота стін – 226 см, товщина зовнішніх стін –
55 см, внутрішніх – 50 см. Ця хата має спільні
риси з попередніми, однак відрізняється від
них більшими розмірами, а головне – наявніс-
тю хліва в лівій половині під спільним дахом із
житлом, що містилося у правій половині. Сіни
й комора займають середину будівлі. Таким
чином, в одній споруді поєднані головні функ-
ції селянського обійстя. У традиційному житлі
це реалізовувалося в однорядних довгих хатах
або хатах “погоном” Полісся, Карпат, Півдня
України.
Хотьківці
За легендою, записаною від старожилів,
первісне поселення розміщувалося західні-
ше від сучасного, за пагорбом. Звалося воно
Майдани: “Туди, де Гайок, де долина, біля
ставка, річка така тече в ставок. Там було село.
Трактористи, коли орали, в землі знаходили
кирпич, такий здоровий з відбитками лап – не
собаки, а вовки були на сирівку…” 8.“Казали,
що коли воювали, то закопав поляк шаблю зо-
лоту і каску золоту коло кирниці у тому гайку.
То копали скрізь – не могли знайти” 9.
Під час захоплення цієї місцевості турками
селяни переховувалися в лісі, а вночі по черзі,
поодинці, ходили до своїх покинутих осель за
їжею, навіть випікали хліб. Турки завезли із
собою навчених пташок – чайок, які вислі-
джували людей. Якось жінка на ім’я Хотина
(Хотя) вночі пекла хліб у своїй хаті, біля неї
був син. Враз з’явився турок. Він погрожував
убити жінку, але вона умовила його, аби до-
зволив допекти хліб. А тим часом заварила
окріп і ошпарила турка. Коли вона із сином
повернулася в ліс (де зараз кладовище), там
вже не було нікого – турки вирізали всіх се-
лян. Хотина залишилася одна із сином. Їй
було страшно і важко самій у лісі. Але вона на
своїх плечах наносила будівельного матеріалу
4444
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
і спорудила хатину. Назва села Хотьківці і
пішла від імені жінки Хотини, яка одна вці-
ліла з усього поселення, продовжила свій рід
і населення села.
За панування турків більшість селян роз-
біглася, оселі позаростали бур’янами. Після
відходу ворога люди поверталися й часто бу-
дувалися вже на нових місцях, бо старі були
спаплюжені. Повернулася й польська шляхта
з обслугою. У 1701 р. у село прибув пан 10. Він
оселився на місцевості, що пізніше отримала
назву Гайок, між колишніми Майданами й те-
перішніми Хотьківцями.
Хотьківці поступово розрослися на низин-
ній рівнині понад правим берегом р. Бужок.
У 1744 р. у селі було споруджено дерев’яну
триверху церкву. У 1877 р. її замінила нова
дерев’яна церква Архистратига Михаїла, до
якої зі старого храму було перенесено чоти-
риярусний різьблений іконостас, виконаний
1836 р. Ще на кінець ХІХ ст. зберігалося дав-
нє церковне начиння: срібний хрест 1793 р.,
ікона Михаїла 1790 р., ікона Варвари 1774 р.
У парафії на цей час налічувалося 771 пра-
вославний, 12 католиків, 3 родини євреїв.
У 1860 р. було відкрито парафіяльну школу в
спеціальній споруді. У 1888 р. збудовано це-
гляну каплицю на згадку про чудесне спасіння
царської сім’ї від смертельної небезпеки 11.
В роки войовничого атеїзму дзвіницю з
церкви зняли, храм розорили, а потім розі-
брали, використавши матеріал на будівництво
греблі-мосту на Вереміївку: “Я запам’ятала,
як церкву розбирали. Бігаю, збираю лєнти,
блискуще таке… І вже поробили там засіки
для пшениці, сипали до магазину – просто
в церкві зробили засіки. Перед цим зняли
верх, познімали все. Був один кумпол ви-
сокий, дзвіниця, каплиця була збоку коло
церкви на окремому подвір’ї, а напроти –
школа. Мала три класи, вчительську, кори-
дор посередині. З причолка жив директор у
такій маленькій кімнатці, вхід (ґаночок) був
приставлений збоку. Біля церкви в саду сто-
яла велика фігура. На Великдень круг неї
співали, гралися” 12.
Для збереження громадського зерна існу-
вав цегляний “магазин”, який було розібра-
но в 90-х роках ХІХ ст. і збудовано млин.
А ще за царя біля Хотьківської греблі був
дерев’яний млин.
Частини села мали такі назви: зі сходу –
Серилівка, із заходу – Печіхвости. “Назвали
Печіхвости, бо там стояла кузня, де вози ро-
били, коні кували” 13. Але давніше казали: “На
куток”, маючи на увазі східну частину села.
У 1910 р. у селі сталася велика пожежа.
“Паляничиха топила та винесла жар. Здув ві-
тер, загорілася її хата, кузня, клуня, інша хата.
І так котилося вулицею аж до Халяпуцьких.
Усі хати погоріли. Тоді ходили жебракувати…
по людях, по селах. Їздили підводою і проси-
ли, хто шо давав… І поставили кам’яні хати.
Був камінь береговий, і з нього строїли” 14. Але
кам’яних хат спорудили небагато, більше – із
глини. Хати, перебудовані на погорілій вулиці,
покрили бляхою. Пізніше, під час примусової
колективізації, хата під бляхою виявилася при-
водом для розкуркулення її власника.
Планувальна структура Хотьківців від-
повідає топографії надрічкового поселен-
ня. Найстаріша частина сформувалася між
шляхом (тепер вулицею) на Заруддя і р.
Бужок. Вулиця Набережна, що повторює
окреслення берега, є старою планувальною
віссю забудови. Під різними кутами до неї
долучаються або її перетинають короткі по-
перечні вулички й провулки, які збігають у
долину або мають продовження (вже пізні-
шого періоду) у протилежний від річки бік,
перетинаючи шлях. Після Другої світової
війни шлях стає головним планувальним
стрижнем села, що забудовується, із півдня
виникають нові квартали.
Житловий фонд с. Хотьківці, за роками
побудови, на початок 2006 р. розподіляється
так:
1919–1945 1946–1960 1961–1970 1971–1980 1981–1990 Усього
4 69 104 16 2 195
4545
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
Під час Другої світової війни в селі згоріло
36 хат. Від довоєнного періоду лишилися хати
1922, 1925 та 1939 років будівництва (перебу-
дови). Найбільше нових будинків зведено з 1946
до 1971 р. Надалі спостерігаємо помітний спад, а
після 1990 р. – фактичне припинення нового бу-
дівництва. За станом на 1.01.07 р., кількість дво-
рів зменшилася до 185, 32 будинки – незаселені.
Кількість наявного населення складає 278 осіб.
Довгий час у Хотьківцях дотримувалися
традиційних матеріалів і способів будівни-
цтва. Робили хати вальковані з дилями або
глинобитні, долівку – з глини, стелю – на
поздовжньому сволокові, покриття солом’яне,
план – тричастковий.
Після Другої світової війни ускладнилися
плани хат за рахунок внутрішніх стін і перебо-
рок; хоча зовнішні габарити лишалися спочат-
ку незмінними, пізніше вони збільшилися. Під
стіни почали підводити фундаменти, що подо-
вжувало термін існування споруди, але мате-
ріали стін довгий час використовували тради-
ційні, місцеві. І тільки від 70-х років ХХ ст.,
коли добробут селян дещо зріс, з’явилася мож-
ливість будувати або обкладати зовні стіни
цеглою. Тоді ж масового характеру набула за-
міна солом’яного покриття на шиферне. Старші
жителі села (1920–1930-х років народження)
були свідками двох або трьох етапів житлового
будівництва в Хотьківцях, і їхні свідчення до-
повнили картину натурних обстежень.
Розповідає Євгена Григорівна Магдебура
(дівоче прізвище Гетьман):
“Моя баба, 1879 р. н., з Миколаєва йшла
в Красилів. По дорозі вона познайомилася з
дідом, скоро поженилися й поселилися тута в
Хотьківцях. Дід мій Петро Гетьман був силь-
ний коваль. Зразу вони не знали, де жити. То
він у березі, у виспі землянку викопав, зробив
собі гарно. Виспа – такі горби коло берега.
А тоді обжився і поставив хату. Та хата, як на
колишні роки, була нічого, глиняна. Тоді так
ставили: хата, ванькирчик і комора. Хата була
валькована з дилями, під бляхою, бо дід був
знаменитий коваль на все село. Дід кузню зро-
бив собі у дворі тоді, як хату поставив. Клуня
була у горóд, навпроти хати – льох. Усі будівлі
на полудень стояли, а хата на схід сонця. Куз-
ня була мурована цеглою. Горнó здорове було,
двері єдні до вулиці, вікно одно. Кузня була пе-
регороджена: з однієї сторони він тримав своє
залізяччя, а з другої була комора. Перегородка
тільки частково поділяла приміщення… Гоче-
редь стояла… Льох цегляний був, а клуня – з
дощок, в’їзд до клуні – з одного боку.
Перша бабина хата була без фундамента,
з глиняною призьбою, з долівкою. Сволок не
фарбували, а мастили вапном, хрестик ще був
на сволоці і написи. Писали вугляком: коли ко-
рова побігала, коли корова теля мала. Були в
хаті скрині, ще й зара’ є: скриня, дідом кована,
на колесах, а єдна — що мама в придане бра-
ла. Хату і цегляні будівлі розібрали, і на іншо-
му місці з цієї цегли спорудили хату.
Другу хату в 1955 році ставили на фунда-
мент з каменю і цегли. При закладинах кида-
ли гроші. Хома мурував у нас фундамент, то
він був якийсь волошебник. І каже до мами:
На шó тобі заложить, Маріє, на хлопців?
А мама каже: Боже мій, Хомо, не робіть мені
вреда, бо я ж єдна – батько помер, а я з ди-
тиною… Люди прийшли робить, і тут хмара
йде. Мама аж плаче, тому шо піде дощ і не
зможуть робить. А він вийшов і мамі так по
плечі: Не журися! Вийшов на вугол хати, шось
побалакав, махнув рукою, і хмари розійшлися,
і люди роблять до самого вечора. Робили то-
локою все село. А тоді відробляли. Ниньки в
мене роблять, а тоді я. Толока збирається, як
мастят глиною. Глина з соломою замішувалася
з водою прямо на землі. Як велика толока, як
биті хати, то місять кіньми. А так люди місять
ногами, хлопці підкидають.
Як зробили стіни, хазяїна й хазяйку об-
мащують в глину. Беруть глину, води наколо-
тять — і цим обкидають. Та тоді обмиєшся,
вберешся та й добре. А є такі, шо сердяться,
а є такі, шо відпросяться, бо немає в шо пере-
братися.
Тепліша та хата, що з глини, стіни в ній гру-
бі. Ставлять дошки, і глину між ними закида-
ють. Тоді знов перекладають дошки. Валько-
вані стіни промерзають. А стоять і ті, й ті хати
однаково, якщо не протікають.
4646
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
В другій нашій хаті, як і в першій, долівка
була глиною бита, але з тирсою. Ми мастили,
воно засихало, і ми мастили зверху так, як під-
лога ніби. Ця трохи не так дерлася, бо тирса
закріплювала тісто. Мама як покрасять, то
ще зубчиками в хаті пороблять попід стінкою
фарбою. Малювання на печі чи на стінах за-
галом не було. Але надворі дехто кругом вікон
обробляв дошками, хто заможніше був. Як
викидають верха, то ставлять хреста на банту.
Довгий був той хрест на горищі з дощок.
Третю хату ми ставили в 1971 р. В тих ро-
ках було вже легше” 15.
Колодязів (кирниць) у Хотьківцях було
мало. Робили їх вручну, тягли воду, вичищали,
оббивали цебринами з дерева. Вода не дуже
глибоко – метрів 7–8. Вода була добра, бо бра-
ли всі люди – беруть, вибирають. Раніше коло-
дязі не накривались. Не було навіть стовпчиків,
тягнули мотузкою і так вишпаровували ямки від
мотузка, що рубці лишались на цебринах. Вже
пізніше, після війни, стали робить стовпчики з
баранами і застосовувать цементні труби. Біля
криниць напували коні, кожен хазяїн ніс своє
відро і напував. Як довго не було дощу, йшли
баби-вдови вичищать кирнички.
Вереміївка (місцева назва Вермівка)
Село лежить на лівому березі р. Бужок, яка
в цьому місці утворює Вереміївський став за
допомогою греблі. Ландшафт місцевості дуже
мальовничий, із пагорбами й видолинками,
вздовж яких пролягли давні вулиці, що відга-
лужуються від шляху вздовж ставка. У центрі
села на високому пагорбі до революції 1917 р.
знаходилася панська садиба. На сусідньому
узвишші до 1930 р. стояла дерев’яна церква,
коло неї – парафіяльна школа. Кажуть, що
колись між цими пагорбами існували підзем-
ні ходи, над якими періодично провалюється
ґрунт. Найстарішою в селі вважається вулиця
Зелена між пагорбами (куток Селиська). За
легендою, село започаткував козак Веремій,
тому воно отримало назву Вереміївка. Інші
частини села звуться Нападівка, Заруден-
ський, Жолоби (там біля кожної криниці були
жолоби для напування худоби) 16. Красномов-
ну історію щодо поселення своїх пращурів на
вулиці Зеленій розповів Іван Миколайович
Щипановський за кілька місяців до своєї
смерті: “Пан митинський і пан вереміївський
зустрілись у Митинцях побалакать. Наш прий-
шов з собакою. А той пан побачив і каже: «Дай
мені того собаку чи продай». – «Шо ти мені да-
сиш?» – «Я тобі дам кріпака з конякою». То він
вже дав… мого прадіда” 17.
Нащадки цього кріпака виявилися виключ-
но талановитими майстрами. Відомо, що його
син Антошко був мельником, внук Микола Ан-
тонович вмів і рушницю відремонтувать, і кар-
тини на полотні намалювать, і з дерева будь-що
зробить. А ще Микола був мельником. Творчі
здібності Миколи успадкували два його сини,
зокрема Іван Миколайович. Він виготовляв хат-
ні меблі, малював, ставив з бригадою хати. Зве-
дення хати відбувалося в такий спосіб: “Зроби-
ли все дерев’яне, виміряли, де ямки на стовпи
копати, то в угол на покутті ложили гроші срібні
(мідних не ложили) – 20 чи 50 копійок, одну
монету закопували. Допіру звели хату, крок-
ви вже викинули, на центрі посередині робили
хрест і прибивали до балки, і букет з квітів теж
зав’язали там. Як обвалькують, то приймуть
цього хреста і приб’ють або прив’яжуть десь до
банти крокви. Його ніхто не рушив. Накривали
хати соломою. Стовпи не просмолювали, так за-
копували, і це гнило, а хата сідала. Часом камінь
підкладали. Та де того каменю взяти? Люди
бідно жили. Тепер хлівів таких не ставлять, як
колись хати ставили. Стіни вальковані робили,
а десь в 50-х роках почали бити глинобитні.
Таки стовп тримається, а глину на фундамент
треба положить. До 1935 р. піп освячував, а вже
як оця власть прийшла, шо богу не вірувала, то
вже так…” 18
Про подробиці зведення глинобитного жит-
ла і його переваги розповів В. С. Яремчук: “Ста-
вили хату туди, де визначив хазяїн. А вже коли
будувалися в 1950-і роки, не можна було на-
ближатися до межі ділянки менше, ніж за шість
метрів через протипожежні вимоги. На нашій
території нема каменя. А коли після війни ста-
ли завозити бут з Кам’янця, інших місць, по-
4747
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
чали будувать глинобитні хати на фундаментах.
У мене глинобитна хата, і я ніколи б не проміняв
на стовпи, тому що… глина з соломою – це хата
ніби дихає. Вона тепленька, сухенька, особливо
як газове опалення. А як було пічне – біда, тому
шо куток, куди груба не дістає, мокріє, і хата
розсовується. Як вимурували стовпи цегляні
по кутах і посередині, то глина від них відлітає,
від дерев’яних стовпів теж, але там є в проміжку
10 стовпів. То як валькуєш, глина зсихається з
різного боку, і попід платвою, і там заводяться
миші. А глинобитна хата… - мені доводилось
вікно пробивати в кухні, то ми нічого не могли
зробити, і ломом і сокирою прорубали диру, за-
клали пилку, і пилкою ледь вирізали.
Рублених хат не було, а були дильовані –
стовпи задильовані поперечними дилями у пази.
Ну, це, зазвичай, комори чи хліви так робилися.
А сама хата валькувалася. Стовпи закопува-
лися в землю, щоб тримався каркас. Будували
низькі хати, бо палити не було чим. У давніх ха-
тах сволок йшов посередині від сінешньої стіни
до причілкової. На сволок звідти і звідти дилі
ложили, одним кінцем на платву, другим – на
сволок. На сволоку під сподом долотом ви-
рубали хрест довжини сантиметрів до сорока.
А вже як пішли балки, то між ними клали дилі,
обмотані соломою. Тоді стіль (стеля) стала те-
пліша, більш надійна. Сволок був дубовий, десь
сантиметрів 28. До сволока чіплялась і колиска,
і гачки, і всякі верстати ставились. Підлоги –
земляні, глину товкли, підлогу мастили, тоді
посипали кольоровим піском. Намащують, на-
мащують, а тоді заступом зчищають” 19.
У Вереміївці хати мастили на празник (на
Другу Пречисту), а щосуботи мастили припік,
піч, комин 20.
Після Другої світової війни, коли йшло ін-
тенсивне відновлення й заміна старого житла,
у Вереміївці, як і в Хотьківцях, постійно від-
бувалися толоки. Люди допомагали одне од-
ному, відробляли. Родина Мальованих перша
на кутку Заруденському взялася за спору-
дження нової хати в повоєнні роки. На толоку
на валькування прийшло до них душ 60, на
тинькування – близько 40 душ. А майстрів
наймали підмурок класти, кам’яні, дерев’яні
частини робити. Тоді хати ще покривали,
традиційно пошивали кулями. Оскільки при-
садибні ділянки були обмежені, а посіви жита
займали на них невелику частку, житні сніпки
доводилося збирати 2–3 роки. Щоб пошити
хату, треба обмолотити жито, з околотів зро-
бить сніпки й китиці. Околот – вимолочена
солома, в якій немає зерна. Сніпків роблять
50–100 штук. “Тоді лізе на хату й тими сніп-
ками пошиває. Кладе раз рядок, кладе дру-
гий рядок, шоб єдно другого заходило та со-
лома. Сніпок удвоє береш в жменю соломину,
закрутив того сніпка, за лату зачепив, а тоді
другого снопа підкладуєш. З кінця попере-
днього береться новий жмут соломи. Зайняв
собі шматок і йдеш донизу. Так само верха
пошиєш, китицю, як дійшов до неї, прикру-
тив її; останню китицю ше кусочок закрутив.
На гребінь так само китиці робили. Звідти
пішли і звідти, і де колосся загинають, тоді
прикривають верх ломаками” 21.
Заруддя
Село Заруддя розкинулось на правому бе-
резі річки Бужок при впадінні у неї струмка.
Ще в ХІХ ст. через інтенсивні випаровування
сусідніх боліт ця місцевість вважалася неспри-
ятливою для здоров’я. Назву села пов’язано з
рудними угіддями, “за рудою”. Достеменних
відомостей про час заснування села немає.
Принаймні в середині ХVІІІ ст. воно вже іс-
нувало: відомо, що 1752 р. тут було збудовано
на кошти парафіян триверху дерев’яну церкву
в ім’я св. ап. Іоанна Богослова 22. До середини
ХІХ ст. парафія с. Заруддя була самостійною,
потім приписною до с. Пашківці. У південно-
му напрямі на місцевості Городище селяни зна-
ходили римські монети, що свідчить про дуже
давнє заселення околиць с. Заруддя. На кі-
нець ХІХ ст. у селі мешкали 254 особи чоло-
вічої статі і 271 – жіночої, тобто загалом 525
осіб. У 1897 р. було зведено причтові будівлі
й парафіяльну школу. На початку ХХ ст. за-
мість старої дерев’яної церкви була споруджена
велика кам’яна, із метрової товщини стінами.
Її ще пам’ятають старші селяни Юхимія Гри-
горівна Басак, 1917 р. н., і Григорій Іванович
4848
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
Подворний 1925 р. н. Радянська влада закри-
ла церкву використовувала її як зерносхови-
ще, а потім, у 30-х роках ХХ ст., її розібрали й
збудували з тієї цегли колгоспні споруди: клуб,
корівник, льох, магазин.
Був у селі біля притоки Бужка мурований
млин, який обслуговував населення близьких і
далеких сіл. Його розібрали після війни.
Вулиці не мали назв. Де хто живе, зна-
ли за “прізвиськами”. Неширока притока
Бужка відмежовує старе село від т. зв. Но-
воселиці, де був панський фільварок, а піс-
ля революції 1917 р. – будівлі для худоби
та криниця. Тепер це окремий куток села.
Через нього проходить шлях на Вереміївку
і Западинці.
Мережа вулиць Заруддя має нере-
гулярний характер. Однак у загальній
структурі старого села простежується про-
менева схема, доповнена короткими попе-
речними з’єднаннями вільних окреслень.
Вулиця вздовж ставка відносно рівна.
У забудованій пізніше Новоселиці – рів-
ні вулиці, що утворюють трипроменеве і
п’ятипроменеве перехрестя.
Садибна забудова наразі дуже розрідже-
на. Село перебуває в стані згасання. На кі-
нець січня 2007 р. кількість дворів у ньому
становила 115 (наявних – 62), кількість насе-
лення – 88 осіб (наявних – 83). Тож деякими
вулицями можна пройти з кінця в кінець, як
по дорозі, не зустрівши жодної садиби. Вони
густо заросли споришем, нікому його витоп-
тувать. Вулиці зберегли свої давні параметри,
співрозмірні людині, і видавались би дуже за-
тишними, якби не тривожне відчуття порож-
нечі й занепаду.
Під час Другої світової війни в Зарудді, як
і в Хотьківцях, точилися бої, тому старих хат
збереглося дуже мало.
За роками побудови розподіл житлово-
го фонду на січень 2007 р. виглядає таким
чином:
48 будинків стоять незаселені.
1919–1945 1946–1960 1961–1970 1971–1980 Усього
18 48 48 6 120
Будинки переважно глинобитні або глино-
вальковані, деякі обкладені у півцеглини, поо-
динокі – вимуровані з цегли. Покриття дахів –
переважно під шифером, але є й під бляхою.
Лише одна найстаріша хата, В. Лук’янюка,
вкрита соломою. У дворі ще зберігається зруй-
нований хлівець. Хата тричасткова, за типом
“хата-сіни-комора”, сіни мають наскрізний про-
хід, тобто двоє зовнішніх дверей – проти хвірт-
ки і надвірні. Стіни хати глинобитні, стеля – на
одному поздовжньому сволокові, що притаман-
но давнішим хатам, принаймні довоєнним.
У селі при будівництві довго дотриму-
валися давніх традицій, зокрема й обрядо-
вих: “Свячене – різні квіточки – клали, як
будували хату. Квітки сіяли і в городі, для
краси сіяли. Свячене клали під сволок. Як
вже закінчили хату, хреста поставили – на
горі на першій крокві прибивали, букета по-
ставили” 23.
“Криниць у селі було небагато, десь п’ять,
воду тягали за допомогою корби. Криниці
робили на перехресті вулиць або біля самої
огорожі садиб. Люди збиралися, складалися
грошима, наймали майстрів. А як довго нема
дощу, треба вичистить три кринички: на полі,
коло Єгорка і криничку Чайковського. То ми
ходили, кринички вичищали” 24.
Зібрані в 2007 р. відомості із сіл Митин-
ці, Хотьківці, Вереміївка, Заруддя над річ-
кою Бужок репрезентують кілька будівель-
них етапів, які мають свої особливості щодо
матеріалів, конструкцій, планувальних схем,
зовнішнього та внутрішнього спорудження
житлових і господарських будівель селян-
ського двору. Давніші взірці хат, спогади ста-
рожилів дозволили скласти уявлення про тра-
диційну сільську забудову та про обрядові дії,
пов’язані зі зведенням хати. Аж до середини
ХХ ст. архітектурне обличчя цих сіл визнача-
лося солом’яними стріхами, низенькими хат-
4949
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
ками з маленькими нечисельними віконцями,
призьбами попід стінами, плетеними огоро-
жами, відсутністю твердого покриття вулиць.
Селяни обмежувалися виключно місцеви-
ми будівельними матеріалами. Після Другої
світової війни, із розвитком промислового
виробництва, в індивідуальне житло почали
впроваджуватися нові будівельні матеріали,
що істотно вплинуло на характер забудови.
Солом’яні покриття дахів були замінені на
бляшані, черепичні, шиферні; збільшилися
розміри хат, ускладнилися їхні планувальні
схеми; під будівлі почали підводити фунда-
мент, обкладати стіни цеглою або цілком їх
робити із цегли, двори обносити дерев’яними,
бетонними, металевими огорожами, із цих са-
мих матеріалів виготовляти ворота й хвіртки.
Розвиток садибної забудови відбувався дво-
ма шляхами: реконструкцією, добудовою та
перебудовою старих будівель і споруджен-
ням нових. Темпи заміни старого житлово-
го фонду зростали поступово і найбільшої
інтенсивності досягли в 1970-х роках, після
чого різко знизились, особливо в останні
15–20 років. Це пов’язано з погіршенням
демографічної ситуації в селах, недостачею
робочих місць, падінням сільськогосподар-
ського виробництва, відпливом молоді в міс-
та, де вона знаходить для себе більш при-
йнятні умови життя.
1 Сецинский Е. Труды ХІ археологического съезда
в Києве. – 1899. – Т. І. – С. 208, 14.
2 АЮЗР. – Ч. 6. – Т. 1. – С. 291.
3 Теодорович Н. И. Волынь в описании городов,
местечек и сел в церковно-историческом,
этнографическом, археологическом и др.
отношениях. – Почаев, 1899. – Т. ІV. – С. 489–491.
4 Баранович Ол. Залюднення Волинського воє-
водства в першій половині ХVІІІ ст. – К., 1930. –
С. 169.
5 Баранович А. И. Магнатское хозяйство на юге
Волыни в ХVІІІ в. – М., 1955. – С. 169.
6 Теодорович Н. И. Волынь в описании... – С. 192.
7 Там само. – С. 490.
8 Інф. Шляховий Микола, 1928 р. н., с. Хотьківці.
Запис 2007 р. Гудченко З. С.
9 Інф. Дідух Василь Карпович, 1929 р. н.,
с. Хотьківці. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
10 Інф. той самий. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
11 Сецинский Е. Приходы и церкви Подольской
епархии // Труды Подольского епархиального
историко-статистического комитета. – Каменец-
Подольский, 1901. – Вып. 9. – С. 867, 868.
12 Інф. Шляхова Марія Тимофіївна, 1928 р. н.,
с. Хотьківці. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
13 Інф. Магдебура Євгена Григорівна, 1937 р. н.,
с. Хотьківці. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
14 Інф. та сама. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
15 Інф. та сама. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
16 Інф. Яремчук В. С., 1930 р. н., с. Вереміївка.
Запис 2007 р. Гудченко З. С.
17 Інф. Щипановський І. М. (1922–2007),
с. Вереміївка. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
18 Інф. той самий. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
19 Інф. Яремчук В. С., 1930 р. н., с. Вереміївка.
Запис 2007 р. Гудченко З. С.
20 Інф. Пасічник А. С., 1927 р. н., с. Хотьківці,
родом із Вереміївки. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
21 Інф. Мальований М. Г., 1918 р. н., с. Вереміївка.
Запис 2007 р. Гудченко З. С.
22 Сецинский Е. Приходы и церкви Подольской
епархии. – С. 864, 865.
23 Інф. Подворна (дівоче прізвище - Басак) Юхимія
Григорівна, 1917 р. н., с. Заруддя. Запис 2007 р.
Гудченко З. С.
24 Інф. та сама. Запис 2007 р. Гудченко З. С.
The expedition was held in the following villages in Khmelnitsky oblast: Mytnytsi, Veremiyivka,
Khot̀ kivtsi, Zaruddya. The buildings in these villages represent several building stages which
have specific construction materials, constructions, layout schemes, internal and external building
of residential and household constructions of peasants’ homestead. Older models of dwellings,
remembrances of old residents allowed to get the idea of the traditional village building up and ritual
activities concerned with the building of peasant’s hut.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20248 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:31:45Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гудченко, З. 2011-05-24T18:33:48Z 2011-05-24T18:33:48Z 2008 З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 40-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20248 The expedition was held in the following villages in Khmelnitsky oblast: Mytnytsi, Veremiyivka, Khot`kivtsi, Zaruddya. The buildings in these villages represent several building stages which have specific construction materials, constructions, layout schemes, internal and external building of residential and household constructions of peasants’ homestead. Older models of dwellings, remembrances of old residents allowed to get the idea of the traditional village building up and ritual activities concerned with the building of peasant’s hut. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Польові етнографічні дослідження З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) From The History of Village Settlings Over Buzhok River in Khmelnitsky Oblast (According to Expeditionary Investigations) Article published earlier |
| spellingShingle | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) Гудченко, З. Польові етнографічні дослідження |
| title | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| title_alt | From The History of Village Settlings Over Buzhok River in Khmelnitsky Oblast (According to Expeditionary Investigations) |
| title_full | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| title_fullStr | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| title_full_unstemmed | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| title_short | З історії формування сільських поселень над річкою Бужок на Хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| title_sort | з історії формування сільських поселень над річкою бужок на хмельниччині (за експедиційними дослідженнями) |
| topic | Польові етнографічні дослідження |
| topic_facet | Польові етнографічні дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20248 |
| work_keys_str_mv | AT gudčenkoz zístorííformuvannâsílʹsʹkihposelenʹnadríčkoûbužoknahmelʹniččinízaekspedicíinimidoslídžennâmi AT gudčenkoz fromthehistoryofvillagesettlingsoverbuzhokriverinkhmelnitskyoblastaccordingtoexpeditionaryinvestigations |