Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи

Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи

У статті йдеться про низку важливих проблемних питань, що стосуються сучасного стану історико-етнографічного районування України. Найбільша проблема – відсутність етнографічного атласу України. Через це етнологи мають спиратися на інші надійні джерела – на Атлас української мови, особливо під час ло...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2018
1. Verfasser: Глушко, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2018
Schriftenreihe:Народна творчість та етнологія
Schlagworte:
До 100-річчя Національної академії наук України
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202506
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 3. — С. 9–21. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202506
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2025062025-07-31T00:01:06Z Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи Historical and Ethnographic Zoning of Ukraine: Current Status and Scientific Perspectives Глушко, М. До 100-річчя Національної академії наук України У статті йдеться про низку важливих проблемних питань, що стосуються сучасного стану історико-етнографічного районування України. Найбільша проблема – відсутність етнографічного атласу України. Через це етнологи мають спиратися на інші надійні джерела – на Атлас української мови, особливо під час локалізації різних етнографічних одиниць та з’ясування їхніх суперечливих меж. Такими є південна і східна межі історико-етнографічної Волині. Залучивши результати досліджень провідних українських істориків, доведено, що південна і східна межі побутування волинських говірок наприкінці XIX – на початку XX ст., що їх встановили українські діалектологи, сформувалися вже в XV–XVIII ст. Тому й етнографічні межі історико-етнографічної Волині не можуть суттєво відрізнятися від меж поширення волинського діалекту. This article is dedicated to a chain of important issues concerning the current state of historical and ethnographic division into districts of Ukraine. The absence of the Ethnographical Atlas of Ukraine is the largest problem. Therefore, the ethnologists have to base themselves on other reliable sources, such as The Ukrainian Language Atlas, especially during the localization of various ethnographic units and identification of their disputable borders. The Southern and Eastern boundaries of the historical and ethnographic Volyn belong to this category. Attracting the corollaries of the research conducted by distinguished Ukrainian historians, it is proved that the Southern and Eastern borders of Volyn dialects usage in the late XIXth–early XXth centuries, established by Ukrainian dialectologists, have been formed already in the XV–XVIII centuries. That’s why the ethnographic boundaries of the historical and ethnographic Volyn cannot significantly differ from the borders of Volyn dialect dissemination. 2018 Article Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 3. — С. 9–21. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202506 911.3:39(477)"20" https://doi.org/10.15407/nte2018.03.009 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic До 100-річчя Національної академії наук України
До 100-річчя Національної академії наук України
spellingShingle До 100-річчя Національної академії наук України
До 100-річчя Національної академії наук України
Глушко, М.
Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
Народна творчість та етнологія
description У статті йдеться про низку важливих проблемних питань, що стосуються сучасного стану історико-етнографічного районування України. Найбільша проблема – відсутність етнографічного атласу України. Через це етнологи мають спиратися на інші надійні джерела – на Атлас української мови, особливо під час локалізації різних етнографічних одиниць та з’ясування їхніх суперечливих меж. Такими є південна і східна межі історико-етнографічної Волині. Залучивши результати досліджень провідних українських істориків, доведено, що південна і східна межі побутування волинських говірок наприкінці XIX – на початку XX ст., що їх встановили українські діалектологи, сформувалися вже в XV–XVIII ст. Тому й етнографічні межі історико-етнографічної Волині не можуть суттєво відрізнятися від меж поширення волинського діалекту.
format Article
author Глушко, М.
author_facet Глушко, М.
author_sort Глушко, М.
title Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
title_short Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
title_full Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
title_fullStr Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
title_full_unstemmed Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи
title_sort історико-етнографічне районування україни: сучасний стан і наукові перспективи
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2018
topic_facet До 100-річчя Національної академії наук України
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202506
citation_txt Історико-етнографічне районування України: сучасний стан і наукові перспективи / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 3. — С. 9–21. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT gluškom ístorikoetnografíčnerajonuvannâukraínisučasnijstanínaukovíperspektivi
AT gluškom historicalandethnographiczoningofukrainecurrentstatusandscientificperspectives
first_indexed 2025-11-24T03:09:37Z
last_indexed 2025-11-24T03:09:37Z
_version_ 1849639596283920384
fulltext 9 ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН І НАУКОВІ ПЕРСПЕКТИВИ Михайло Глушко УДК 911.3:39(477)“20” У статті йдеться про низку важливих проблемних питань, що стосуються сучасного стану історико­етнографіч­ ного районування України. Найбільша проблема – відсутність етнографічного атласу України. Через це етнологи  мають спиратися на інші надійні джерела – на Атлас української мови, особливо під час локалізації різних етно­ графічних одиниць та з’ясування їхніх суперечливих меж. Такими є південна і східна межі історико­етнографічної  Волині. Залучивши результати досліджень провідних українських істориків, доведено, що південна і східна межі  побутування волинських говірок наприкінці XIX – на початку XX ст., що їх встановили українські діалектологи,  сформувалися вже в XV–XVIII ст. Тому й етнографічні межі  історико­етнографічної Волині не можуть суттєво  відрізнятися від меж поширення волинського діалекту.  Ключові слова: етнологія, Україна, історико­етнографічне районування, проблемні питання, Атлас української  мови, історичні джерела, південна і східна межі історико­етнографічної Волині. This article is dedicated to a chain of important problem issues concerning to the current state of historical and ethnographic  division into districts of Ukraine. The absence of the Ethnographical Atlas of Ukraine is the largest problem. Therefore, the  ethnologists have to base themselves on the other reliable sources – The Ukrainian Language Atlas – especially during the  localization of various ethnographic units and identification of their disputable borders. The Southern and Eastern boundaries  of  the  historical  and  ethnographic  Volyn  belong  to  this  category.  Attracting  the  corollaries  of  the  research  conducted  by  distinguished Ukrainian historians, it is proved that the Southern and Eastern borders of Volyn dialects usage in the late XIXth  – early XXth centuries, established by Ukrainian dialectologists, have been formed already in the XV–XVIII centuries.  That’s why the ethnographic boundaries of  the historical and ethnographic Volyn cannot be different significantly  from the  borders of Volyn dialect dissemination.  Keywords: Ethnology, Ukraine,  historical  and  ethnographic  zoning,  problem  issues, The Ukrainian Language Atlas,  historical sources, Southern and Eastern boundaries of historical and ethnographic Volyn. За  роки  незалежності  проблемами  істо­ рико­етнографічного  районування  України  переймалися різні фахівці – етнологи, фольк­ лористи, мистецтвознавці. Не минають її і су­ часні  українські  лінгвісти.  Утім,  незважаючи  на жваве зацікавлення етнографічним району­ ванням українських етнічних земель, кількість  проблем,  пов’язаних  з  локалізацією  багатьох  етнографічних  одиниць  та  визначенням  їхніх  меж,  ніскільки  не  поменшала,  навпаки,  вона  значно збільшилася, про що вже неодноразово  була мова [4; 5]. Які це проблеми? Обмежимо­ ся найважливішими з них. По­перше,  і  досі  відсутня  обґрунтована  і  визнана  провідними  фахівцями  єдина  схема  історико­етнографічного  районування  Украї­ ни. Запропоновані дослідниками карти є, поки  що,  робочими,  і  вони  потребують  суттєвого  удосконалення та уточнення.  По­друге,  багато  дослідників,  які  пропо­ нують  свої  схеми  історико­етнографічного  районування  України,  спираються  не  на  на­ www.etnolog.org.ua IM FEщ IM FEщо IM FEо с IM FEст IM FEтосуються IM FEосуються с IM FEсу IM FEучасного IM FEчасного сутність IM FEсутність ет IM FEетн IM FEнографічного IM FEографічного ат IM FEатл IM FEласу IM FEасу ук IM FEукр IM FEраїнської IM FEаїнської мо IM FEмов IM FEви, IM FEи, ос IM FEосо IM FEобливо IM FEбливо пі IM FEпід IM FEд ча IM FEча ме IM FEмеж IM FEж. IM FE. Та IM FEТак IM FEкими IM FEими є IM FEє пі IM FEпів IM FEвденна IM FEденна і IM FEі сх IM FEсхі IM FEідна IM FEдна відних IM FEвідних ук IM FEукр IM FEраїнських IM FEаїнських іс IM FEіст IM FEториків, IM FEориків, до IM FEдов IM FEведено, IM FEедено, X  IM FEX – IM FE– на IM FEна по IM FEпоч IM FEчатку IM FEатку XX  IM FEXX с IM FEст., IM FEт., що IM FEщо їх IM FEїх вс IM FEвс ет IM FEетн IM FEнографічні IM FEографічні ме IM FEмеж IM FEжі IM FEі іс IM FEіст IM FEторико IM FEорико­ IM FE­ет IM FEетн IM FEнографічної IM FEографічної линського IM FE линського д IM FE ді IM FE іалекту. IM FE алекту. раїна, IM FE раїна, і IM FE іс IM FE сторико IM FE торико­ IM FE ­ет IM FE етн IM FE нографічне IM FE ографічне ра IM FE рай IM FE йонування, IM FE онування, с IM FE сх IM FE хідна IM FE ідна м IM FE ме IM FE ежі IM FE жі і IM FE іс IM FE сторико IM FE торико­ IM FE ­ет IM FE етн IM FE нографічної IM FE ографічної cha IM FE chai IM FE in IM FE n of IM FE of im IM FE imp IM FE portant IM FE ortant pr IM FE pro IM FE oblem IM FE blem iss IM FE issu IM FE ues IM FE es co IM FE co aine. IM FE aine. Th IM FE The IM FE e ab IM FE abs IM FE sence IM FE ence of IM FE of th IM FE the IM FE e Et IM FE Eth IM FE hnographical IM FE nographical th IM FE the IM FE emselves IM FE mselves onIM FE on thIM FE theIM FE e otIM FE othIM FE herIM FE er reIM FE relIM FE liableIM FE iable soIM FE souIM FE u h IM FE hnographic IM FE nographic unIM FE uniIM FE itsIM FE ts anIM FE andIM FE d idIM FE ideIM FE entificationIM FE ntification nographic IM FE nographic VoIM FE VolIM FE lynIM FE yn beIM FE belIM FE longIM FE ong toIM FE to thIM FE th orians, IM FE orians, it IM FE it isIM FE is prIM FE proIM FE ovedIM FE ved thaIM FE thatIM FE t thIM FE th ablished IM FE ablished byIM FE by UkIM FE UkrIM FE rainianIM FE ainian ndariesIM FE ndaries ofIM FE of thIM FE th ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 10 лежні  критерії  та  принципи  його  з’ясування,  на достовірний фактографічний матеріал, а на  власні суб’єктивні міркування, часто­густо за­ ангажовані та упереджені.  По­третє, українські етнологи і досі не зу­ міли  узгодити  означення,  з  одного  боку,  ти­ пологічно однорідних, з другого, – різних за  таксономічним рівнем розвитку явищ, що сто­ суються етнографічного розмаїття України.  По­четверте,  розробляючи  історико­етно­ графічне  районування  України,  значна  части­ на  сучасників  вживає  у  своїх  працях  адміні­ стративно­територіальні,  історико­політичні,  географічні,  етнографічні  та  інші  назви  частин  етно графічної  карти  України,  що,  очевидно,  ніяк не сприяє порозумінню між дослідниками.  По­п’яте,  межі  багатьох  історико­етногра­ фічних та етнографічних районів України дуже  часто є умовними  і не відображають  історич­ них та культурно­побутових реалій минулого.  Серед  наявних  нині  розробок  етнографіч­ ного районування України найпопулярнішою є  схема, яку свого часу (ще на початку 90­х ро­ ків XX ст.) запропонував відомий український  етнолог і фольклорист Роман Кирчів. Зокрема,  ідеться  про  його  підрозділ  «Етнографічне  ра­ йонування України» [13]. Однак, обираючи цю  схему за основу локалізації культурно­побуто­ вих  явищ,  сучасники  ігнорують  одне  важливе  зауваження  автора:  «Питання  історико­етно­ графічного районування України розроблене на  сьогодні лише в дуже загальних рисах – головно  через недостатнє вивчення багатьох її регіонів і  місцевостей. На основі наявних етнографічних  матеріалів  і  даних  інших  українознавчих  дис­ циплін,  зокрема  мовознавства  (діалектології),  історії,  фольклористики,  географії,  запропоно­ вано  визначення  передусім  трьох  просторово  обширних  регіонів  України:  Центрально­схід­ ного (точніше, Південно­східного), Північного  (поліського) і Західного (Південно­західного),  які, в свою чергу, поділяються на певні етногра­ фічні райони і підрайони. Це районування поки  що  може  бути  запропоноване  лише як певна робоча схема, яка потребує удосконалення і уточнення [курсив наш. – М. Г.]» [13, с. 57].  Абсолютно аналогічною є його «робоча схема»  етнографічного районування України у двох на­ ступних  виданнях  «Українського  народознав­ ства» [15; 16], а також у навчальному посібнику  «Етнографія України» [12; 14]. Інакше кажучи,  упродовж  майже  чверть  століття  вчений  осо­ бисто не дбав про «удосконалення і уточнення»  запропонованого  раніше  етнографічного  райо­ нування України, що, мабуть, також не сприяло  усуненню білих плям і проблемних питань.  Утім,  на  наше  глибоке  переконання,  най­ більше  їх  зумовила  відсутність  етнографічного  атласу України. Саме із цієї причини українські  етнологи,  фольклористи  та  знавці  народного  мистецтва «приписують» чужим етнографічним  групам невластиву їм локальну специфіку у сфері  традиційної  культури  й  побуту  (у  багатьох  ви­ падках),  вигадують  деякі  етнографічні  одиниці  (наприклад,  т.  зв.  Підгір’я  [7]),  штучно  ділять  один  етнографічний  район  на  декілька  частин,  переважно  за  адміністративно­територіальним  критерієм  (наприклад,  у  межах  Західного  По­ лісся  виокремлюють  т.  зв.  Волинське  [17;  30],  забуваючи, що на теренах сусідньої Рівненщини,  до р. Горині,  і досі побутують аналогічні за по­ ходженням та характером етнографічні явища).  На  жаль,  із  сумом  мусимо  констатувати  й  інше:  українські  етнологи,  на  відміну  від  на­ родознавців усіх географічних сусідів (угорців,  словаків,  поляків,  білорусів  та  ін.),  уже  не  бу­ дуть мати етнографічного атласу України.  І не  тільки тому, що підготовка відповідної наукової  праці  вимагає  великих  фахових  зусиль  і  знач­ них  фінансових  ресурсів,  але  й  з  об’єктивної  причини – через безповоротну втрату багатьох  компонентів  і  цілих  комплексів  традиційної  культури,  які  побутували  в  минулому  і  могли  стати  фактографічною  основою  цього  фунда­ ментального  дослідження.  Загальновідомо,  що  межі  історико­етнографічних  та  етногра­ фічних  районів,  а  заодно  й  історико­етногра­ фічних  регіонів,  з  плином  часу  змінюються  –  звужуються  чи  розширюються,  усе  залежить  від  конкретних  історичних  обставин.  Позаяк  регіональні  особливості  та  локальну  специфі­ ку  у  сфері  народної  культури  і  побуту  україн­ www.etnolog.org.ua IM FEнулого. IM FEнулого. графіч IM FEграфіч­ IM FE­ популярнішою IM FEпопулярнішою є IM FEє атку IM FE атку 90 IM FE 90­ IM FE ­х IM FE х ро IM FE ро­ IM FE ­ омий IM FE омий укр IM FE український IM FE аїнський н IM FE н Кир IM FE Кирчів. IM FE чів. Зокр IM FE Зокрема, IM FE ема, розділ IM FE розділ «Ет IM FE «Етнографічне IM FE нографічне ра IM FE ра­ IM FE ­  [13]. IM FE  [13]. ОднIM FE Однак,IM FE ак, обирIM FE обираючиIM FE аючи цюIM FE цю лока IM FE локалізації IM FE лізації кулIM FE культурноIM FE ьтурно­IM FE ­побIM FE побутоIM FE уто­IM FE ­ ігн IM FE ігноруютьIM FE орують однIM FE однеIM FE е важIM FE важливеIM FE ливе «Пит IM FE «ПитанняIM FE ання істIM FE історикоIM FE орико Укр IM FE УкраїниIM FE аїни розIM FE розробленеIM FE роблене рисIM FE рис фоль IM FE фоль ецтва IM FE ецтва «пр IM FE «приписують» IM FE иписують» пам IM FEпам нев IM FEневластиву IM FEластиву тра IM FEтрадиційної IM FEдиційної кул IM FEкультури IM FEьтури па IM FEпадках), IM FEдках), вига IM FEвигадують IM FEдують дея IM FEдея (на IM FE(наприклад, IM FEприклад, т.  з IM FEт.  зв. IM FEв. Підг IM FEПідгір’я  [7]), IM FEір’я  [7]), оди IM FEодин IM FEн етн IM FEетнографічний IM FEографічний пере IM FEпереважно IM FEважно за IM FEза адмі IM FEадмі кри IM FEкритерієм IM FEтерієм (на IM FE(наприклад, IM FEприклад, лі IM FE лісся IM FE сся виок IM FE виокремлюють IM FE ремлюють заб IM FE забуваючи, IM FE уваючи, до IM FE до р. Г IM FE р. Г хо IM FE хо 11 До 100-річчя Національної академії наук України ців  сучасні  народознавці  датують  переважно  кінцем  XIX  –  початком  XX  ст.,  то  й  хроно­ логічні  межі  етнографічних  одиниць  України  здебільшого мають охоплювати також ці крайні  дати.  Те  саме  характерно  для  відповідних  ви­ дань багатьох інших європейських народів, зо­ крема  для  Польського  етнографічного  атласу.  Інколи  автори  вищезгаданого  фундаменталь­ ного видання датують деякі елементи і компо­ ненти традиційної культури польського етносу  середи ною XIX ст., але лише тоді, коли досто­ вірність етнографічних відомостей не викликає  сумніву. В іншому випадку будь­які умовні зна­ ки на етнографічних картах відсутні або підписи  до них обов’язково супроводжує уточнення на  зразок «ймовірно» [34; 35].  Загалом  незаперечною  достовірністю  від­ значаються  лише  ті  картографічні  матеріали,  що їх науковці зібрали за заздалегідь розробле­ ною програмою­запитальником і в стислі термі­ ни. Так, Атлас української мови було укладено  на основі діалектологічних матеріалів, зібраних  українськими  мовознавцями  в  1949–1973  ро­ ках [28, с. 18], тобто впродовж чверть століття.  Саме це первинне джерело нині найчастіше слу­ гує лінгвістам майданчиком для наукових дис­ кусій  стосовно  ступеня  побутування  і  теренів  поширення  різних  лінгвогеографічних  та  аре­ альних мовних явищ наприкінці XIX – у пер­ шій половині XX ст. Скажімо, важливим науко­ вим здобутком сучасних діалектологів є збірник  статей  «Лінгвістичний  атлас  –  від  створення  до  інтерпретації»,  опублікований  2006  року  в  Інституті  українознавства  ім.  І.  Крип’якевича  НАН України в серійному виданні «Діалекто­ логічні  студії».  Окрім  львівських  мовознавців  (Надії Осташ, Наталії Хібеби, Тетяни Ястрем­ ської), авторами цього видання є дослідники й  інших лінгвістичних осередків України: Глухова  (Володимир  Куриленко),  Житомира  (Галина  Гримашкевич), Запоріжжя (Тарас Шевченко),  Києва  (Людмила  Дика,  Галина  Кобиренко,  Олена Юсікова), Слов’янська (Лариса Тищен­ ко),  Ужгорода  (Петро  Лизанець),  Чернівців  (Костянтин Герман). До наукової дискусії укра­ їнських  діалектологів  із  проблем  укладання  й  інтерпретації результатів лінгвістичного атласу  долучилася  також  велика  когорта  зарубіжних  мовознавців – з Австрії (Міхаель Мозер), Бі­ лорусі (Олена Босак, Федір Клімчук, Ярослав  Самуйлік,  Іван Яшкін), Польщі (Януш Ріґер,  Єжи Сіроцюк), Росії (Марія Авдєєва, Мадіна  Алексєєва, Олена Давидова) [27]. Отже,  який  вихід  із  ситуації,  що  сформу­ валася  в  українській  етнології  щодо  етногра­ фічного  районування  України?  Очевидно,  об­ рати компроміс – спертися на творчі здобутки  фахівців суміжних гуманітарних знань. Як уже  було зазначено, найбільших успіхів у  сфері ра­ йонування українських етнічних земель досягли  українські діалектологи. Принаймні дані Атласу  української  мови  можуть  бути  тим  важливим  підґрунтям, на основі якого можна встановити і  менш­більш  імовірні  межі  окремих  етнографіч­ них одиниць України. Тим паче, що повсякденна   мова (наріччя, діалект,  говір,  говірки) є однією  з  головних  підсистем  (разом  із  традиційно­  побутовою культурою та побутовою свідомістю)  т.  зв.  етнічного  шару  культури.  Це,  звичайно,   не означає, що скрізь  і в усьому межі етногра­ фічних  одиниць  (історико­етнографічних  та  етно графічних районів) будуть збігатися з межа­ ми  поширення  відповідних  діалектів  чи  групи   говірок, але водночас не можуть надто суттєво  відрізнятися, хоча б тому, що кожна з них поста­ ла як «продукт» довготривалих історичних про­ цесів і змін. Спробуємо довести це на прикладі  поширення південної і східної меж волинського  діалекту, а заодно й окреслити південну та схід­ ну межі історико­етнографічної Волині. Про проблеми їх визначення вже йшлося в  одній з наших попередніх публікацій [6]. Тому  тут обмежимося лише двома найважливішими  тезами.  Теза  перша:  за  рідкісним  винятком,  окреслені  науковцями  межі  історико­етно­ графічної  Волині  є  дуже  довільними  і  схема­ тичними,  що  унеможливлює  використання  результатів  їхньої  наукової  продукції  під  час  нових досліджень. Деякі сучасні народознавці  зовсім ігнорують конкретні межі цієї етногра­ фічної одиниці, вживаючи лише загальники на   кшталт: Волинь «визначається на півдні Поділ­ www.etnolog.org.ua IM FEтерм IM FEтермі IM FEі­ IM FE­ укл IM FEукладено IM FEадено еріалів, IM FEеріалів, зіб IM FEзібраних IM FEраних 194 IM FE 1949–1973 IM FE 9–1973 ро IM FE ро­ IM FE ­ чве IM FE чверть IM FE рть сто IM FE століття. IM FE ліття. нин IM FE нині IM FE і най IM FE найчастіше IM FE частіше слу IM FE слу­ IM FE ­ данчиком IM FE данчиком для IM FE для нау IM FE наукових IM FE кових дис IM FE дис­ IM FE ­ пеня IM FE пеня поб IM FE побутуванняIM FE утування іIM FE і терIM FE теренівIM FE енів лін IM FE лінгвогеографічнихIM FE гвогеографічних таIM FE та ареIM FE аре­IM FE ­ нап IM FE наприкінціIM FE рикінці XIX IM FE XIX –IM FE – уIM FE у перIM FE пер Ска IM FE Скажімо,IM FE жімо, важIM FE важливимIM FE ливим діа IM FE діалектологівIM FE лектологів ас  –IM FE ас  – відIM FE від укр IM FE укр аїнські IM FE аїнські діа IM FE діалектологи. IM FE лектологи. аїнської IM FEаїнської мови IM FEмови під IM FEпідґрунтям, IM FEґрунтям, на IM FEна осн IM FEоснові IM FEові мен IM FEменш IM FEш­ IM FE­біл IM FEбільш IM FEьш імов IM FEімовірні IM FEірні меж IM FEмеж них IM FEних оди IM FEодиниць IM FEниць Укр IM FEУкраїни. IM FEаїни. Тим IM FEТим мова IM FEмова (на IM FE(наріччя, IM FEріччя, діа IM FEдіалект, IM FEлект, з IM FEз гол IM FEголовних IM FEовних під IM FEпідсистем IM FEсистем поб IM FEпобутовою IM FEутовою кул IM FEкул т.  з IM FE т.  зв. IM FE в. етн IM FE етнічного IM FE ічного не IM FE не озн IM FE означає, IM FE ачає, фічних IM FE фічних етн IM FE етн ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 12 лям, на заході – Бугом, на сході – верхів’ям  Ужа» [32, с. 516]. Теза друга: локалізуючи історико­етногра­ фічну Волинь, більшість сучасних українських  народознавців  ототожнює  її  з  «Волинською  землею»,  «історичною  Волинню»  чи  іншими  історико­політичними утвореннями, що непри­ пустимо з погляду етнологічної науки, у чому  пересвідчимося далі. Нагадаємо, що за даними Атласу української  мови південна межа волинського  говору прохо­ дить приблизно по  лінії: Белз – Мости Вели­ кі – Буськ – Золочів – Збараж – Красилів –  Хмільник  –  Калинівка  –  Тетеїв  [28,  с.  60,  61].  По  лінії  Тетеїв  –  Ружин  –  Коростишів  пролягає  основна  межа  між  південно­західним  і  південно­східним  наріччями  української  мови  [28, с. 40]. Словом, волинський діалект займає  значно ширші терени, аніж уважає, наприклад,  відомий фольклорист і літературознавець Віктор  Давидюк [9, с. 3–4], а заодно й історико­етно­ графічна  Волинь  має  охоплювати  значно  біль­ шу площу, аніж її окреслює більшість сучасних  українських етно логів [6, с. 111–117].  Зважаючи  на  таку  широку  географію  по­ ширення  волинського  діалекту  наприкінці  XIX – на початку XX ст., цілком закономір­ но постають два ключові питання. Перше: що  спричинило  і коли волинські говірки пошири­ лися  на  півдні  Житомирщини  та  на  північній  окраїні  сучасної  Вінницької  області?  Друге:  чому  не  збігаються  межі  поширення  волин­ ського діалекту і кордони «Волинської землі»,  з  якою  українські  народознавці  найчастіше  ототожнюють історико­етнографічну Волинь?  До  речі,  жоден  з  наших  попередників  не  зі­ ставляв межі цієї етнографічної одиниці з кор­ донами  Волинської  землі  (Волинського  кня­ зівства,  Волинського  воєводства,  Волинської  губернії)  і,  відповідно,  не  намагався  довести  авторські міркування незаперечними наукови­ ми аргументами. Тому доведеться це зробити  нам, скориставшись науковим доробком сучас­ них українських провідних істориків, передов­ сім  знавців  адміністративно­територіального  устрою України XV–XVIII ст.  Наші міркування про межі  історичної Во­ лині почнемо з княжого періоду, зокрема з доби  існування  Галицько­Волинського  князівства.  Як відомо, це князівство виникло в результаті  об’єднання  Галицького  князівства  з  Волин­ ським.  Здійснив  його  Роман  Мстиславич  у  1199 році. Як стверджував Іван Крип’якевич,  «кордон  між  Галичиною  і  Волинню  залишав  по  галицькій  стороні  міста  Любачів,  Львів,  Голі Гори, Пліснеськ, а по волинській – Белз,  Бужськ, Крем’янець, Збараж, Тихомль. У та­ кому  приблизно  вигляді  він  зберігся  також  у  XV–XVIII  ст.  як  межа  Белзького  і  Волин­ ського воєводств з Руським» [26, с. 16].  З 1340 року Галицько­Волинське князівство  було  об’єктом  боротьби  між  Польським  коро­ лівством  і  Великим  князівством  Литовським.  Завершилася ця боротьба тим, що Галичина з  Белзькою  землею  і  Холмщиною  опинилася  в  складі Польського королівства, а Волинь – під  владою литовської династії. У середині XV ст.  Волинська  земля  втратила  статус  удільного  князівства  й  остаточно  перейшла  до  володінь  Литовської  держави.  Як  провінція  Великого  князівства Литовського вона становила більшу  частину віддавна  існуючої  історичної області з  однойменною  назвою,  за  винятком  західних  і  північно­західних земель – Белзького, Холм­ ського, Ратенського та інших князівств. У 1566  році на цій території було утворене Волинське  воєводство,  яке  проіснувало  до  1795  року  –  третього поділу Речі Посполитої [3, с. 610; 24,  с. 70, 107; 26, с. 110–115].  Найдавнішим  «представницьким»  доку­ ментом, за яким визначено кордони  історичної  Волині, є «попис» від 1546 року. Саме на його  основі  відомий  український  історик  Микола  Крикун встановив, що кордон Волинської землі  з Холмським повітом проходив уздовж правої  притоки Прип’яті Циру впритул до м. Каменя­ Каширського,  а  відтак  у  південно­західному  напрямку  попри  волинські  села  Стару  Вижву  (нині  –  містечко  Стара  Вижівка  Волинської  обл.),  Миляновичі  (нині  –  с.  Милянови­ чі  Турійського  р­ну  Волинської  обл.)  та  ін.  [19,  с. 42–43, карта «Волинське воєводство в  www.etnolog.org.ua IM FEтор IM FEтор орико IM FEорико­ IM FE­етн IM FEетно IM FEо­ IM FE­ чно IM FEчно біл IM FEбіль IM FEь­ IM FE­ ьшість IM FE ьшість суч IM FE сучасних IM FE асних 11–117]. IM FE 11–117]. оку IM FE оку геог IM FE географію IM FE рафію по­ IM FE по­ діа IM FE діалекту IM FE лекту нап IM FE наприкінці IM FE рикінці XX с IM FE XX ст., IM FE т., цілIM FE цілкомIM FE ком закIM FE закономір­IM FE ономір­ клю IM FE ключові IM FE чові питIM FE питання.IM FE ання. ПерIM FE Перше:IM FE ше: щоIM FE що вол IM FE волинські IM FE инські говіIM FE говіркиIM FE рки пошиIM FE поши омирщиниIM FE омирщини таIM FE та наIM FE на півIM FE північнійIM FE нічній ницької IM FE ницької облаIM FE області?IM FE сті? пошиIM FE поширенняIM FE рення єводств IM FE єводств 40 IM FE 40 року IM FE року об’ IM FEоб’єктом IM FEєктомоб’єктомоб’ IM FEоб’єктомоб’ бор IM FEбор лівством IM FEлівством і IM FEі Вел IM FEВеликим IM FEиким Зав IM FEЗавершилася IM FEершилася ця IM FEця бор IM FEборотьба IM FEотьба Белз IM FEБелзькою IM FEькою зем IM FEземлею IM FEлею і IM FEі Хол IM FEХол скл IM FEскладі IM FEаді Пол IM FEПольського IM FEьського кор IM FEкор вла IM FEвладою IM FEдою лит IM FEлитовської IM FEовської Вол IM FEВолинська IM FEинська зем IM FEзем кня IM FE князівства IM FE зівства Лит IM FE Литовської IM FE овської кня IM FE князівства IM FE зівства час IM FE час 13 До 100-річчя Національної академії наук України XVI–XVIII  століттях»;  24,  с.  75–76,  карта  «Волинське воєводство в XVI–XVIII ст.»]. На захід від волинського с. Крати (нині –  с. Крать Турійського р­ну) починався кордон  з  Городельським  повітом  Белзького  воєвод­ ства [8]. Звідси він простягався до волинсько­ го с. Устилугу (нині – м. Устилуг Володимир­ Волинського р­ну Волинської обл.) [19, с. 43;  24, с. 76], а далі – уздовж р. Західний Буг на  південь – до Грубешівського анклаву – і зно­ ву вздовж Західного Бугу на південний схід.  Не  доходячи  до  м.  Сокаля  Белзького  повіту,  на  великій  відстані  волинсько­белзький  кор­ дон  ішов звивистою лінією на південний схід  суходолом – між волинськими селами Миля­ тином (нині – с. Милятин Іваничівського р­ну  Волинської  обл.),  Шпиколосами  (нині  –  с.  Шпиколоси  Сокальського  р­ну  Львівської  обл.),  Княжим  (нині  –  с.  Княже  Сокаль­ ського р­ну) та Жоравниками (нині – с. Жу­ равники  Горохівського  р­ну  Волинської  обл.)  і белзькими селами Скоморохами, Боб’ятином,  Лучицями, Перв’ятичами, Переспою (нині –  усі села Сокальського р­ну), Торками та Стоя­ новом (нині – обидва села Радехівського р­ну  Львівської обл.) [19, с. 43; 24, с. 76–77]. На південному сході Волинь була сусідкою  Буського повіту Белзького воєводства – дещо  суходолом,  дещо  Судилівкою  до  її  впадіння  у р. Стир, відтак уздовж Стиру – до впадін­ ня до нього притоки Слонімки. На північний  захід  від  волинського  с.  Сестратина  (нині  –  с.  Сестрятин  Радивилівського  р­ну  Рівнен­ ської  обл.)  починався  кордон  Волинського  воєводства  з  Львівським  повітом  Руського  воєводства [19, с. 43–44; 24, с. 77]. Спершу  він  тягнувся  частково  вздовж  р.  Слонімки,  а потім суходолом – між волинськими селами  Опарипсами (нині – с. Опарипси Радивилів­ ського  р­ну),  Ледуховом  (нині  –  с.  Лідихів  Кременецького  р­ну  Тернопільської  обл.),  Крутневом  (нині  –  с.  Крутнів  Кременець­ кого  р­ну),  Лопушною  (нині  –  с.  Лопушне  Кременецького  р­ну)  та  Серетцем  (нині  –  с.  Серетець  Зборівського  р­ну  Тернопіль­ ської  обл.)  і  львівськими  селами  Конюховом  (нині – с. Конюшків Бродівського р­ну Львів­ ської обл.), Бродами (нині – м. Броди), Чер­ ницею (нині – с. Черниця Бродівського р­ну),  Дудином (нині – с. Дудин Бродівського р­ну),  Ягнищем (на сьогодні села немає).  Від  львівського  с.  Залозців  (нині  –  смт Залізці Зборівського р­ну) лінія кордону  проходила вдовж Серету до її правої притоки  Глибокої [19, с. 44; 24, с. 77]. Тут починався  волинсько­теребовельський  кордон.  Край­ німи  південними  волинськими  селами  були  Малишівці  (нині  –  с.  Малашівці  Зборів­ ського р­ну), Нижній  Івачів (нині – с.  Івачів  Долішній  Тернопільського  р­ну),  Охрімівці  (нині – с. Охримівці Збаразького р­ну Терно­ пільської  обл.),  Волочиськ  (нині  –  райцентр  Волочиськ  Хмельницької  обл.).  Натомість  крайніми північними населеними пунктами Те­ ребовельського повіту Руської землі були села  Верхній Глибочок (нині – с. Великий Глибо­ чок  Тернопільського  р­ну),  Байківці  (нині  –  с.  Байківці  Тернопільського  р­ну),  Черленів  (нині  –  с.  Чернелів­Руський  Тернопільсько­ го р­ну) [19, с. 44; 24, с. 77]. З  Подільським  воєводством  Волинь  по­ чинала сусідити в районі «Пустоловського бо­ лота» – урочища на лівому березі р. Збруча,  південніше Волочиська. Тут, у XVI ст., поста­ ло подільське с. Постоловка (нині – с. Посто­ лівка Гусятинського р­ну Тернопільської обл.).  Звідси кордон Подільського воєводства з Во­ линською землею мав такий вигляд (із заходу  на схід): подільські села Соломна (нині – с. Со­ ломна Волочиського р­ну Хмельницької обл.),  Видова (нині – с. Видава Волочиського р­ну),  Чорний  Острів  (нині  –  с.  Чорний  Острів  Хмельницького р­ну), джерело р. Бог (нині –  р. Південний Буг), с. Митківці (нині – с. Мит­ ківці Летичівського р­ну Хмельницької обл.),  с.  Пилявці  (нині  –  с.  Пилява  Старосиняв­ ського  р­ну  Хмельницької  обл.)  [19,  с.  44;  20, с. 50–51, карта «Подільське воєводство в  XV–XVIII ст.»]. Далі північний кордон По­ ділля  проходив  уздовж  р.  Ікви,  а  потім  пря­ мував  до  Сторожової  могили,  що  лежала  на  Чорному шляху [24, с. 31]. У XVI–XVIII ст.  www.etnolog.org.ua IM FEс. Ж IM FEс. Жу­ IM FEу­с. Жу­с. Ж IM FEс. Жу­с. Ж инської  обл.) IM FEинської  обл.) Боб’ IM FEБоб’ятином, IM FEятином,Боб’ятином,Боб’ IM FEБоб’ятином,Боб’ спою IM FE спою (нині  IM FE (нині – IM FE – Тор IM FE Торками IM FE ками та IM FE та Сто IM FE Стоя­ IM FE я­ Рад IM FE Радехівського р IM FE ехівського р­ IM FE ­ну IM FE ну 3; IM FE 3; 24 IM FE 24, IM FE , с. 7 IM FE с. 76–77]. IM FE 6–77]. ді IM FE ді Вол IM FE ВолиньIM FE инь булIM FE булаIM FE а сусIM FE сусідкоюIM FE ідкою Белз IM FE Белзького IM FE ького воєIM FE воєводства –IM FE водства – дещIM FE дещоIM FE о Суд IM FE СудилівкоюIM FE илівкою доIM FE до їїIM FE її впаIM FE впадінняIM FE діння овж IM FE овж СтиIM FE Стиру –IM FE ру – доIM FE до впаIM FE впа Слон IM FE Слонімки.IM FE імки. НаIM FE На півIM FE пів естратинаIM FE естратина Тер IM FE Тер с. О IM FE с. Охримівці IM FE хримівці пільської  обл.), IM FEпільської  обл.), Вол IM FEВол Вол IM FEВолочиськ IM FEочиськ Хме IM FEХмельницької  обл.). IM FEльницької  обл.). кра IM FEкрайніми IM FEйніми півні IM FEпівнічними IM FEчними нас IM FEнас ре IM FEребовельського IM FEбовельського пові IM FEповіту IM FEту Рус IM FEРус Вер IM FEВерхній IM FEхній Гли IM FEГлибочок IM FEбочок (ни IM FE(ни чок IM FEчок Тер IM FEТернопільського  р IM FEнопільського  р с.  Б IM FEс.  Байківці IM FEайківці Тер IM FEТер (ни IM FE (нині  – IM FE ні  – с.  Ч IM FE с.  Ч го р IM FE го р­ IM FE ­ну) IM FE ну) З  Подільським IM FE З  Подільським ч IM FE ч ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 14 Чорний шлях розділяв Подільське і Київське  воєводства  –  по  північному  кордону  Хміль­ ницького  староства  до  «могили  Гончарихи»,  яку М. Крикун уважає північно­східною окра­ їною Подільського  воєводства  [20,  с.  52; 24,  с.  31].  Між  Сторожовою  могилою  і  Гончари­ хою деякий період (у 60­х рр. XVI ст.) Чорний  шлях розділяв також Волинське і Подільське  воєводства [20, с. 55].  Згідно  з  писемними  документами  від  1680  року, крайніми південними волинськими селами  (на  кордоні  з  Подільським  воєводством)  були  Канівка (нині – с. Канівка Волочиського р­ну),  Бронівка (нині – с. Бронівка Волочиського р­ну),  Видова  (нині –  с. Видава  Волочиського р­ну),  Третинники (нині – с. Трительники Волочись­ кого р­ну), верхів’я р. Бог (Південний Буг; бере  початок  біля  с.  Холодець  Волочиського  р­ну),  Зозулинці (нині – с. Великі Зозулинці Краси­ лівського  р­ну  Хмельницької  обл.),  Пашутин­ ці (нині – с. Пашутинці Красилівського р­ну),  Берегелинці  (нині – с. Берегелі Красилівсько­ го  р­ну),  Деркачі  (нині  –  с.  Деркачі  Старо­ костянтинівського  р­ну  Хмельницької  обл.),  Повербородинці (нині – с. Вербородинці Старо­ костянтинівського  р­ну)  [24,  с.  48].  «На  стику  волостей  Любарської  і  Чуднівської  (київської)  та  Хмільницького  староства  знаходилися,  як  можна припустити на підставі не дуже виразної  для даного місця джерельної  інформації, – за­ значив М. Крикун, – дві могили під спільною  назвою Янчиха, мабуть на місці чи десь поблизу  Сторожової могили. Звідси йшов кордон Поділ­ ля з Київським воєводством – уздовж Чорного  шляху (північною межею Хмільницького старо­ ства) до могили Гончарихи, а від неї – до самого  кордону України» [24, с. 48–49]. Східний  кордон  між  Волинським  і  Київ­ ським  воєводствами  (раніше  –  між  Волин­ ською  і Київськими землями) проходив  з пів­ ночі на південь переважно уздовж р. Случ. На  півночі  він  починався  біля  с.  Кам’яного,  яке  належало до Київського воєводства і розміщу­ валося  на  правому  березі  цієї  ріки.  На  півдні  Случ  розділяла  Волинь  і  Київщину  до  місця,  що знаходилося південніше м. Чорториї (нині –  с.  Стара  Чортория  Любарського  р­ну  Жито­ мирської обл.) – десь поблизу м. Любара, що  теж стоїть над Случчю. Звідси волинсько­київ­ ський кордон ішов суходолом до могили Гонча­ рихи, відтинаючи для Волині південну частину  Чуднівської волості [19, с. 50; 24, с. 88]. Отже,  у XVI–XVIII  ст.  (до першого по­ ділу  Речі  Посполитої  –  1772  р.)  південний  кордон  Волинського  воєводства  проходив  приблизно  такою  лінією:  р.  Західний  Буг  північніше  Сокаля  –  Милятин  –  Шпико­ лоси  –  Княже  –  Журавники  –  р.  Суди­ лівка  –  р.  Стир  –  Сестрятин  –  Опарип­ си  –  Лідихів  –  Крутнів  –  Лопушне  –  Се­ ретець  –  р.  Серет  –  Малашівці  –  Івачів  Долішній  –  Охримівці  –  Волочиськ  –  Ка­ нівка – Бронівка – Видава – Трительники –  верхів’я р. Південний Буг – Великі Зозулин­ ці – Пашутинці – Берегелі – Деркачі – Вер­ бородинці – Любар – Чорний шлях.  Зіставляючи  її  з  південною  межею  по­ ширення  волинського  діалекту  наприкінці  XIX  –  на  початку  XX  ст.,  зауважуємо,  що  вони  інколи  не  збігаються.  В  одних  випадках  волинський  діалект  побутував  південніше  від  кордону  колишнього  Волинського  воєводства  (південно­західна частина Житомирської  обл.,  північні райони Львівської обл.), в інших, нав­ паки, – північніше від цього кордону (північні  терени  Тернопільської  обл.).  Ще  більші  роз­ біжності  спостерігаються  між  східним  кордо­ ном Волинського  воєводства  і  східною межею  поширення  волинського  діалекту.  Нагадаємо,  що  волинсько­київський  кордон  проходив  у  XVI–XVIII  ст.  переважно  р.  Случ,  тоді  як  основна східна межа волинського діалекту про­ лягала наприкінці XIX – на початку XX ст. по  лінії Коростишів – Ружин – Тетеїв, тобто за  десятки кілометрів від р. Случ. Інакше кажучи,  волинський діалект побутував і побутує досі на  тих землях, які ніколи не належали до Волин­ ського воєводства (Волинської землі), або деяка  їх частина перебувала в його складі лише тим­ часово (один–два десятки років). Зокрема, на  теренах  таких  сучасних  адміністративно­тери­ торіальних одиниць України, як Романівський,  www.etnolog.org.ua IM FEутин IM FEутин­ IM FE­ силівського р IM FEсилівського р­ IM FE­ну) IM FEну), IM FE, силівсько IM FEсилівсько­ IM FE­ еркачі IM FE еркачі Ста IM FE Старо IM FE ро­ IM FE ­ льницької  обл.), IM FE льницької  обл.), Вербородинці IM FE Вербородинці Ста IM FE Старо­ IM FE ро­ [24, IM FE [24, с.  4 IM FE с.  48]. IM FE 8]. «На IM FE «На сти IM FE стику IM FE ку і IM FE і Чуд IM FE ЧуднівськоїIM FE нівської (киIM FE (київської)IM FE ївської) ста IM FE староства IM FE роства знаIM FE знаходилися,IM FE ходилися, якIM FE як під IM FE підставі IM FE ставі неIM FE не дужIM FE дужеIM FE е вирIM FE виразноїIM FE азної рельної IM FE рельної інфIM FE інформації, –IM FE ормації, – могиIM FE могилиIM FE ли підIM FE під ціIM FE ці чиIM FE чи етець  – IM FE етець  – р.  С IM FE р.  С ішній  – IM FEішній  – Охр IM FEОхр івка – IM FEівка – Брон IM FEБронівка – IM FEівка – Вид IM FEВид вер IM FEверхів’я IM FEхів’я р. Пі IM FEр. Південний IM FEвденний Буг  IM FEБуг  ці – IM FEці – Паш IM FEПашутинці – IM FEутинці – Бере IM FEБере бородинці – IM FEбородинці – Лю IM FEЛюбар – IM FEбар – Зіс IM FEЗіставляючи IM FEтавляючи шире IM FEширення IM FEння вол IM FEвол XIX  IM FE XIX  – IM FE – на IM FE на вони IM FE вони інк IM FE інк вол IM FE волинський IM FE инський кор IM FE кор 15 До 100-річчя Національної академії наук України Чуднівський,  Бердичівський,  Житомирський,  східна  смуга  Баранівського,  південна  частина  Любарського, південна смуга Пулинського, пів­ денно­західна частина Черняхівського, західна  смуга  Коростишівського,  Андрушівського  та  Ружинського  районів  Житомирської  області,  Козятинський,  північно­західна  смуга  Погре­ бищенського, північна частина Калинівського і  Хмільницького районів Вінницької області. Усі  разом вони становлять досить великий за пло­ щею територіальний масив 1, щоб повсюдне по­ бутування тут волинських говірок можна було  вважати випадковим явищем.  На наше глибоке переконання, виявлене яви­ ще має конкретне історичне підґрунтя, джерела  якого  сягають  пізнього  середньовіччя  та  періо­ ду раннього модерну. Йдеться про перебування  українських земель у складі різних держав після  їх захоплення чужинцями в XIV ст. Як відомо,  Волинське  і  Київське  воєводства  опинилися  в  складі  Великого  князівства  Литовського,  По­ дільське, Руське і Белзьке воєводства – у скла­ ді  Польського  королівства.  Після  1430­х  років  землі брацлавського Поділля теж були включе­ ні до складу Великого князівства Литовського.  Належність  різних  українських  земель  до  різ­ них держав суттєво вплинула на міграційні про­ цеси.  Як  аргументовано  довів  М.  Крикун,  до  Люблінської  унії  1569  року,  коли  виникла  Річ  Посполита, міщани й селяни мігрували лише в  межах відповідно Польської корони і Литовської  держави. Так, за наявними нині кам’янецькими  земськими книгами, загальна кількість утікачів  (ідеться лише про християнське населення) ста­ новило в першій половині XVII ст. 9502 роди­ ни, тобто не менше 40–50 тис. осіб [22, с. 341].  Однак,  як  засвідчують  джерела,  навіть  через  50–100 років після укладення унії між Великим  князівством  Литовським  і  Польським  королів­ ством  повну  «байдужість»  до  Поділля  прояв­ ляли мешканці північного сусіда – Волинського  воєводства. Зокрема, за зазначений історичний  період  з  Волинського  воєводства  (Кременець­ кого повіту) на Поділля втекли лише 32 родини  [22, с. 342–343], тобто менше 0,34 % від усіх –  9502  –  родин.  «Це  наводить  на  думку,  –  на­ голосив М. Крикун, – що волиняни мали свій  традиційний  напрям  втеч,  який  склався  ще  до  Люблінської  унії  –  східний,  понад  волинсько­ подільською межею, яка до 1569 року збігалася  з відповідною частиною кордону Польської дер­ жави  і  Великого  князівства  Литовського»  [22,  с. 344].  Місцем  зіткнення Подільського,  Київсько­ го  і  Брацлавського  воєводств,  згідно  з  актом  розмежування Київського і Брацлавського во­ єводств  від  18  листопада  1791  року,  вважали  «п’ятý чи наріжник подільського урочища Горо­ щий Рох». У 1755 році це урочище було локалі­ зоване «на схід від села Сміли [нині – с. Смі­ ла  Хмільницького  р­ну.  –  М. Г.]  на  Чорному  шляху  –  між  віддаленими  від  шляху  селом  Уланівського староства Петриківцями [нині –  с.  Петриківці  Хмільницького  р­ну.  –  М. Г.]  і містечком Київського воєводства Янушполем  [нині – смт Іванопіль Чуднівського р­ну Жито­ мирської обл. – М. Г.]. Акт розмежування Ки­ ївського  і  Брацлавського  воєводств  1791  року  також  визнав  урочище  Горощий  Рох  місцем  зітк нення трьох воєводств» [19, с. 26; 24, с. 55].  На  цьому  історичному  факті  акцентуємо  увагу навмисне, позаяк, прямуючи до Брацлав­ ського воєводства, втікачі­волиняни, щоби не по­ рушити державний кордон, мусили йти вздовж  волинсько­подільської  межі  щонайменше  до  урочища Горощий Рох (Ріг). Очевидно, частина  селян і міщан «губилася» по дорозі, тобто зали­ шалася жити на землях Київського воєводства,  а частина доходила аж до брацлавського Поді­ лля. Також не викликає сумніву і те, що міграцій­ ний рух утікачів з Волині теренами Київського і  Брацлавського воєводств не був у формі «прямої  дороги»  чи  охоплював  заздалегідь  визначену  «смугу осілості». Інакше східні пасма ізоглос пів­ денно­західного  наріччя,  які  на  досліджуваних  теренах представляє волинський діалект, не про­ ходили б аж лінією Радомишль – Попільня –  Сквира – Ставище – Тальне – Новоукраїнка і  далі на південь [28, с. 40].  Тісний  історичний  та  етнокультурний  зв’язок  Волинського  воєводства  з  Брацлав­ ським  підтверджують  інші  конкретні  писем­ www.etnolog.org.ua IM FEилися IM FEилися в IM FEв овського, IM FEовського, По IM FEПо­ IM FE­ водства – IM FEводства – у ск IM FEу скла IM FEла­ IM FE­ 143 IM FE 1430 IM FE 0­ IM FE ­х IM FE х рокі IM FE років IM FE в теж IM FE теж були IM FE були вклю IM FE включе IM FE че­ IM FE ­ зівства IM FE зівства Лит IM FE Литовського. IM FE овського. аїнських IM FE аїнських зем IM FE земель IM FE ель до IM FE до різ IM FE різ­ IM FE ­ впл IM FE вплинула IM FE инула наIM FE на мігIM FE міграційніIM FE раційні проIM FE про­IM FE ­ ументовано IM FE ументовано дові IM FE довівIM FE в М.  КIM FE М.  Крикун,IM FE рикун, доIM FE до 156 IM FE 1569  року, IM FE 9  року, колIM FE колиIM FE и винIM FE виниклаIM FE икла РічIM FE Річ сел IM FE селяни IM FE яни мігIM FE мігрувалиIM FE рували лишIM FE лиш ьської IM FE ьської корIM FE корониIM FE они іIM FE і ЛитIM FE Лит ниніIM FE нині камIM FE кам льницького IM FE льницького ху  – IM FEху  – між IM FEміж від IM FEвід Ула IM FEУланівського IM FEнівського ста IM FEстароства IM FEроства с.  П IM FEс.  Петриківці IM FEетриківці Хмі IM FEХмільницького  р IM FEльницького  р і мі IM FEі містечком IM FEстечком Киї IM FEКиївського IM FEвського [ни IM FE[нині – IM FEні – смт  IM FEсмт Іванопіль IM FEІванопіль мирської обл. – IM FEмирської обл. – М. IM FEМ. їв IM FEївського IM FEського і IM FEі Бра IM FEБра так IM FE також IM FE ож виз IM FE виз зіт IM FE зітк IM FE кнен IM FE нення IM FE ня На IM FE На ува IM FE ува ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 16 ні  свідчення.  Так,  у  королівському  «Привілеї  повернення  Волинської  землі  Королівству  Польському»,  виданому  у  травні  1569  року  під  час  роботи  Люблінського  сейму,  декіль­ ка разів фігурує цікаве за змістом уточнення:  «земля  Волинська,  тобто  воєводства  Волин­ ське і Брацлавське» [19, с. 53; 24, с. 94]. Сейм  1590 року назвав Брацлавське воєводство та­ кож «волинським» [19, с. 53; 24, с. 95].  Вплинули на процес поширення на східних і  південно­східних теренах сучасної Житомирщи­ ни волинських говірок, а заодно й волинських за  походженням явищ традиційно­побутової  куль­ тури  події  кінця  XVIII  –  початку  XX  ст.  Як  відомо, після другого поділу Речі Посполитої в  1793 році східна частина Волині відійшла до Ро­ сійської  імперії  і стала називатися Заславським  намісництвом  із  центром  у  м.  Заславі  (нині  –  м.  Ізяслав  Хмельницької  обл.).  Після  третього  поділу  Польщі  в  1795  році  до  Росії  було  при­ єднано  також  західну  частину  Волині  (повіти  Володимир­Волинський,  Ковельський,  більшу  частину Луцького, Кременецького і Дубенсько­ го). У 1797 році утворили Волинську губернію,  поділивши її на уїзди. У складі цієї губернії те­ риторію  Волинського  воєводства  представляли  уїзди Володимир­Волинський, Дубенський, За­ славський, Ковельський, Кременецький, Луць­ кий,  Острозький,  Рівненський,  Старокостян­ тинівський,  частково  –  Новоград­Волинський  [24,  с.  108].  Іншу частину становили уїзди,  які  раніше не належали до історичної Волині, а саме:  Житомирський,  Овруцький  і  східна  частина  Новоград­Волинського [2]. Зрозуміло, у межах  Волинської  губернії міграційний рух також мав  місце, що й виявилося в поширенні й утверджен­ ні на південно­східних теренах цього адміністра­ тивно­територіального  утворення  волинських  говірок  та  волинських  етнографічних  рис  у  по­ всякденній  традиційно­побутовій  культурі  міс­ цевого населення [1; 18; 29].  Натомість дещо інша ситуація виникла піс­ ля  першого  поділу  Речі  Посполитої  на  заході  Волинського воєводства. Зокрема, у 1772 році  Австрія  захопила  південно­західну  і  частко­ во  західну  частини  Кременецького  повіту  з  містечками  Збаражем,  Черниховом  (нині  –  с.  Чернихів  Зборівського  р­ну)  і  Лешневом  (нині – с. Лешнів Бродівського р­ну). Площа  зайнятої австрійцями території сягала 1095 км2.  Спершу вона належала до Кременецького, а по­ тім – до Тернопільського  і Бродівського дис­ триктів (округів), які перебували у складі Ко­ ролівства Галіції і Лодомерії [24, с. 98]. Однак,  як засвідчують етнографічні й мовознавчі (діа­ лектологічні) дослідження, це не надто суттєво  вплинуло  на  південну  межу  історико­етногра­ фічної Волині. Так, Архип Данилюк провів пів­ денну межу Волині як «історико­етнографічної  області»  по  лінії  Угнів  –  Хлівчани  –  Любе­ ля – Жовтанці – Буськ – Підкамінь – Виш­ нівець – Ланівці і далі в напрямку до верхів’я  р. Случі [10, с. 10], тобто значно південніше, ніж  простягалися  волинські  землі,  які  після  трьох  поділів Речі Посполитої опинилися в складі Ро­ сійської імперії. Це ж підтверджують результа­ ти праці відомого львівського етнолога Романа  Радовича, який на основі типових архітектурно­ етнографічних  особливостей  житла  українців  Опілля (південних сусідів волинян) встановив,  що північна межа опільського народного будів­ ництва проходить «орієнтовно з заходу на схід  по  південних  окраїнах  Яворівського  району,  вище Львова, нижче Буcька, Золочева – аж до  Зборова» [31, с. 105–106]. Інакше кажучи, пів­ нічніше від цієї умовної лінії вже лежать землі  історико­етнографічної Волині.  Насамкінець  треба  з’ясувати,  чому  говірки  волинського  діалекту  побутують  у  північних  місцевостях  сучасної  Вінницької  області,  біль­ ша частина яких до Люблінської унії і після неї  належала до Подільського воєводства. Як уже  знаємо, у першій половині XVII ст. волиняни­ втікачі  оминали  землі  цього  краю,  прямуючи  до Брацлавського  воєводства  через  землі Ки­ ївського воєводства. Однак ситуація докорінно  змінилася  на  початку  XVIII  ст.,  після  укла­ дення 1699 року Карловицького миру, за яким  Річ Посполита знову повернула собі землі По­ дільського воєводства. Як відомо, у 1672 році  воно відійшло до Османської імперії за умова­ ми Бучацького мирного договору. Перебування  www.etnolog.org.ua IM FEпри IM FEпри­ IM FE­ (пов IM FE(повіти IM FEіти ельський, IM FEельський, біл IM FEбільшу IM FEьшу і IM FE і Дуб IM FE Дубенсько IM FE енсько­ IM FE ­ инську IM FE инську губ IM FE губернію, IM FE ернію, ладі IM FE ладі ціє IM FE цієї IM FE ї губ IM FE губернії IM FE ернії те IM FE те­ IM FE ­ водства IM FE водства пре IM FE представляли IM FE дставляли инський,IM FE инський, ДубIM FE Дубенський,IM FE енський, ЗаIM FE За­IM FE ­ льський, IM FE льський, Кре IM FE Кременецький,IM FE менецький, ЛуцIM FE ЛуцьIM FE ь­IM FE ­ Рів IM FE Рівненський,IM FE ненський, СтаIM FE СтарокостянIM FE рокостян НовогIM FE НовоградIM FE рад­IM FE ­ВолIM FE ВолинськийIM FE инський стаIM FE становилиIM FE новили уїзIM FE уїз торичноїIM FE торичної ВоIM FE Во Жовт IM FE Жовтанці – IM FE анці – нівець – IM FEнівець – Лан IM FEЛанівці IM FEівці р. С IM FEр. Случі IM FEлучі [1 IM FE[10, IM FE0, с. IM FEс. 10], IM FE 10], то IM FEто про IM FEпростягалися IM FEстягалися вол IM FEволинські IM FEинські под IM FEподілів IM FEілів Реч IM FEРечі IM FEі Пос IM FEПосполитої IM FEполитої сі IM FEсійської IM FEйської ім IM FEімперії. IM FEперії. Це IM FEЦе ж IM FEж ти IM FEти пра IM FEпраці IM FEці від IM FEвідомого IM FEомого Рад IM FEРадовича, IM FEовича, яки IM FEякий IM FEй етн IM FE етнографічних IM FE ографічних Опіл IM FE Опілля IM FE ля що IM FE що пів IM FE пів ництва IM FE ництва 17 До 100-річчя Національної академії наук України понад чверть століття у складі Порти призвело  до величезного спустошення Поділля та обез­ люднення його території через воєнні дії, що ве­ лися тут під час турецького панування [25; 33].  Відтак  польська  шляхта  всіляко  заохочувала  переселення на ці землі селян  і міщан з  інших  воєводств Польсько­Литовської  держави;  і  до  середини XVIII ст. Подільське воєводство вже  було відносно добре заселене [23].  Переселення з Руського, Белзького, Волин­ ського та  інших воєводств розпочалося  і набра­ ло розмаху відразу ж після звільнення Поділь­ ського  воєводства  від  османського  панування.  Втікачі  селилися  на  подільській  землі  скрізь,  хоча  спостерігалися  і  деякі  особливості  стосов­ но  напрямків  їхнього  переміщення.  Найкраще  це засвідчує інвентар Меджибізької волості від  1717  року,  який  стосується  розміщених  у  пів­ нічній  частині  Летичівського  повіту  містечок  Меджибіж,  Слобода,  Требухівці,  Стара  Сеня­ ва й Нова Сенява, Миколаїв, чотирьох хуторів  і 22 сіл [21, с. 6]. Нині вони належить до різних  районів  Хмельницької  області  (Летичівського,  Старосинявського, Хмельницького, Деражнян­ ського  та  ін.).  Інвентар  Меджибізької  волості  1717  року  цінний  передусім  тим,  що  містить  конкретні  відомості  про  походження  втікачів,  які  поселилися  на  її  території.  Зокрема,  серед  1345 прихожих підданих у волості вихідці з Во­ линського  воєводства  становили  761  родину,  тобто більшу частину. З них 341 родина походи­ ла з Кременецького повіту, 218 родин – з Луць­ кого повіту, 24 родини – з Володимирського по­ віту [21, с. 15–16]. Вихідці з Волині становили  більшість або їх було порівняно багато майже в  усіх  тогочасних  поселеннях  Меджибізької  во­ лості. Так, у с. Митківцях (нині – с. Митківці  Летичівського р­ну) – 50 прихожих з 51 особи  [11, с. 101–103], у с. Орлинцях (нині – с. Малі  Орлинці  Хмельницького  р­ну)  волиняни  ста­ новили 26 прихожих із 38 осіб [11, с. 143–144],  у  с.  Копачівці  (нині  –  с.  Копачівка  Дераж­ нянського р­ну) – 25 прихожих  із 44 особ [11,  с. 157–159] тощо.  Усе  сказане про властиві  для Летичівсько­ го  повіту  Подільського  воєводства  міграційні  процеси в першій половині XVIII ст. дають нам  підстави вважати, що аналогічні чи подібні яви­ ща спостерігалися і в сусідньому з ним повіті –  Хмільницькому.  Так  чи  інакше,  але  історичні  джерела однозначно підтверджують цілком за­ кономірну  наявність  великого  відсотка  волин­ ських  елементів  у  мовно­культурній  спадщині  населення  північних  районів  сучасних  Хмель­ ницької  і Вінницької областей, які в минулому  належали до Подільського воєводства. Вони ж  дають нам підстави  і для загальних висновків  щодо меж Волині як етнографічної одиниці.  Перше: основні терени побутування волин­ ських говірок, які локалізували українські діа­ лектологи, сформувалися вже в періоди пізнього  середньовіччя і раннього модерну. Що найваж­ ливіше, південна межа поширення волинського  діалекту наприкінці XIX – на початку XX ст.  майже збігається з південним кордоном Волин­ ського  воєводства  XV–XVIII  ст.  та  східним  маршрутом  пересування  волинян­утікачів,  які  прямували до Київського  і Брацлавського  во­ єводств на постійне місце проживання вздовж  південного  кордону  Волинського  воєводства.  Східна  межа  побутування  волинських  говірок  сформувалася внаслідок східного напрямку мі­ грації селян і міщан Волинського воєводства та  приєднання  західної  частини  колишнього  Ки­ ївського воєводства до Волинської губернії на­ прикінці XVIII ст. Північні землі Подільського  воєводства  волиняни  заселили  в першій поло­ вині XVIII ст., після їх звільнення від пануван­ ня Османської імперії. Друге: зважаючи на достовірні результати  сучасних  українських  діалектологів,  а  також  окремих  етнологів,  уважаємо,  що  наприкінці  XIX  –  на  початку  XX  ст.  східна  межа  іс­ торико­етнографічної  Волині  проходила  по  лінії:  Старосільці  –  Коростишів  –  Андру­ шівка  –  Ружин  –  Дзюньків  –  Тетеїв.  Пів­ денна  межа  цієї  етнографічної  одиниці  сяга­ ла  північних  окраїн  таких  населених  пунктів:  Тетеїв  –  Погребище  Друге  –  Калинівка  –  Хмільник – Стара Синява – Красилів – Во­ лочиськ  –  Збараж  –  Зборів  –  Золочів  –  Глиняни – Запитів – Жовква – Рава Руська.  www.etnolog.org.ua IM FEСен IM FEСеня IM FEя­ IM FE­ хут IM FEхуторів IM FEорів до IM FEдо різ IM FEрізних IM FEних (Ле IM FE (Летичівського, IM FE тичівського, льницького, IM FE льницького, Дер IM FE Деражнян IM FE ажнян­ IM FE ­ Мед IM FE Меджибізької IM FE жибізької вол IM FE волості IM FE ості едусім IM FE едусім тим IM FE тим, IM FE , що IM FE що міс IM FE містить IM FE тить про IM FE про пох IM FE походженняIM FE одженняпоходженняпох IM FE походженняпох втіIM FE втікачів,IM FE качів, її IM FE її тер IM FE території.IM FE иторії. ЗокрIM FE Зокрема,IM FE ема, серIM FE середIM FE ед даних IM FE даних у IM FE у волIM FE волостіIM FE ості вихIM FE вихідціIM FE ідці зIM FE з ВоIM FE Во ста IM FE становилиIM FE новили 761IM FE 761 родIM FE род 341 IM FE 341 родинаIM FE родина родин –IM FE родин – рок, IM FE рок, ектологи, IM FE ектологи, сфо IM FE сформувалися IM FE рмувалися едньовіччя IM FEедньовіччя і IM FEі ран IM FEран ливіше, IM FEливіше, півд IM FEпівденна IM FEенна меж IM FEмеж діа IM FEдіалекту IM FEлекту нап IM FEнаприкінці IM FEрикінці XIX  IM FEXIX  май IM FEмайже IM FEже збі IM FEзбігається IM FEгається з IM FEз пів IM FEпівденним IM FEденним ського IM FEського воє IM FEвоєводства IM FEводства XV– IM FEXV– мар IM FEмаршрутом IM FEшрутом пер IM FEпересування IM FEесування прям IM FEпрямували IM FEували до IM FEдо єв IM FE єводств IM FE одств на IM FE на пів IM FE південного IM FE денного Схі IM FE Східна IM FE дна сфо IM FE сфо ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 18 Джерела та література 1. Баглай М. В. Традиційна літня календар- но-побутова обрядовість волинян: загальноукра- їнські риси та локальні особливості : автореф. дис. ... канд. іст. наук. Львів, 2017. 20 с. 2. Верменич Я. В. Волинська губернія. Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ, 2003. Т. 1 : А–В. С. 606. 3. Верменич Я. В. Волинське воєводство. Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ, 2003. Т. 1 : А–В. – С. 610. 4. Глушко М. Етнографічне районування Укра- їни: стан, проблеми, завдання (за матеріалами на- укових досліджень другої половини XX – початку XXI ст.) Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2009. Вип. 44. С. 179–214. 5. Глушко М. Етнографічне районування укра- їнської Галичини (за матеріалами наукових дослі- джень XIX – початку XXI ст.). Галичина: етніч- на історія. Тематичний збірник статей. Львів, 2008. С. 46–80. 6. Глушко М. Історико-етнографічна Волинь: локалізація, межі (за матеріалами наукових до- сліджень другої половини XX – початку XXI ст.). III Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу». Луцьк, 17–19 травня 2006 р. Луцьк, 2007. Т. 1. С. 111–119. 7. Глушко М. Підгір’я – окрема етнографічна одиниця України? Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2013. Вип. 48. С. 299–318. 8. Ґіль А. Церковна (парафіяльна) метрика Холмської православної єпархії на терені Белзь- кого воєводства в XVI столітті. Записки Науко- вого товариства імені Шевченка. Львів, 2000. Т. 240 : Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. С. 376–395. 9. Давидюк В. Етнологічний нарис Волині за матеріалами експедиції Полісько-Волинського народознавчого центру «Волиняна–2003». Луцьк, 2005. 69 с. 10. Данилюк А. Волинь: пам’ятки народної ар- хітектури. Луцьк, 2000. 99 с. 11. Інвентар Меджибізької волості 1717 року / [вид. підгот. М. Крикун]. Львів, 2009. 191 с. 12. Кирчів Р. Етнографічне районування Укра- їни. Етнографія України : навч. посібник / [за ред. С. А. Макарчука]. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Львів, 2004. С. 123–148. 13. Кирчів Р. Ф. Етнографічне районування України. Українське народознавство : навч. по- сібник. Львів, 1994. С. 56–78. 14. Кирчів Р. Ф. Етнографічне районування України. Етнографія України : навч. посібник / [за ред. С. А. Макарчука]. Львів, 1994. С. 120–146. 15. Кирчів Р. Ф. Етнографічне районування України. Українське народознавство : навч. по- сібник / [за заг. ред. С. П. Павлюка]. 2-ге вид., пе- рероб. і доп. Київ, 2004. С. 56–70. 16. Кирчів Р. Ф. Етнографічне районування України. Українське народознавство : навч. по- сібник / [за ред. С. П. Павлюка]. 3-тє вид., виправ. Київ, 2006. С. 56–70. 17. Кошіль Г. В. Житлово-господарське будів- ництво в селах Волинського Полісся в другій по- ловині XX – на початку XXI століття : автореф. дис. … канд. іст. наук. Київ, 2017. 20 с. 18. Кривенко А.-Д. О. Календарний пласт во- линської демонології: світоглядні та обрядові прояви : автореф. дис. ... канд. іст. наук. Львів, 2017. 22 с. 19. Крикун Н. Административно-территори- альное устройство Правобережной Украины в XV–XVIII вв. Границы воеводств в свете источ- ников. Киев, 1992. 150 с. 20. Крикун Н. Границы Подольского воевод- ства в XV–XVIII веках. Крикун Н. Подільське воєводство у XV–XVIII століттях : статті і ма- теріали. Львів, 2011. С. 37–82. 21. Крикун М. Інвентар Меджибізької волос- ті 1717 року. Інвентар Меджибізької волості 1717 року / [вид. підгот. М. Крикун]. Львів, 2009. С. 3–26. 22. Крикун М. Кам’янецькі земські книги про міграції населення на українських землях у пер- шій половині XVII століття. Крикун Н. Поділь- ське воєводство у XV–XVIII століттях : статті і матеріали. Львів, 2011. С. 331–347. 23. Крикун М. Г. Колонізація Подільського во- єводства в першій половині XVIII століття. Укра- Примітка 1  За  нашими  підрахунками,  площа  лише  п’яти  основних  адміністративних  районів  (Романівського,  Чуднівського,  Бердичів­ ського,  Житомирського  і  Козятинського)  цього  територіального  масиву  становить  5391,1 км2. www.etnolog.org.ua IM FEїни: стан, проблеми, завдання (за матеріалами на IM FEїни: стан, проблеми, завдання (за матеріалами на- IM FE- чатку IM FEчатку Вісник Львівського університету IM FEВісник Львівського університету. IM FE. Серія IM FEСерія 9–214. IM FE 9–214. Етнографічне районування укра IM FE Етнографічне районування укра- IM FE - їнської Галичини (за матеріалами наукових дослі IM FE їнської Галичини (за матеріалами наукових дослі- IM FE - ). IM FE ). Галичина: етніч IM FE Галичина: етніч- IM FE - Тематичний збірник статей. IM FE Тематичний збірник статей. Львів, IM FE Львів, сторико-етнографічна Волинь: IM FE сторико-етнографічна Волинь: локалізація, межі (за матеріалами наукових доIM FE локалізація, межі (за матеріалами наукових до сліджень другої половини XX IM FE сліджень другої половини XX – поIM FE – початку XXIIM FE чатку XXI народний науковий конгрес українських IM FE народний науковий конгрес українських Українська історична наука на шляху IM FE Українська історична наука на шляху Луцьк, 17–19IM FE Луцьк, 17–19 траIM FE тра Кир IM FE Кирчів IM FE чів України. IM FE України. Українське народознавство IM FE Українське народознавство сібник IM FE сібник. Львів, 1994. С. IM FE . Львів, 1994. С. 14. IM FE14. Кир IM FEКирчів IM FEчів Р. IM FEР. Ф. IM FEФ. України. IM FEУкраїни. Етнографія України IM FEЕтнографія України ред. С. IM FEред. С. А. IM FEА. Ма IM FEМакарчука]. Львів, 1994. С. IM FEкарчука]. Львів, 1994. С. 15. IM FE15. Кир IM FEКирчів IM FEчів Р. IM FEР. Ф IM FEФ. Е IM FE. Етнографічне районування IM FEтнографічне районування України. IM FEУкраїни. Українське народознавство IM FEУкраїнське народознавство сібник IM FEсібник / [ IM FE/ [за заг. ред. С. IM FEза заг. ред. С. рероб. і доп. Київ, 2004. С. IM FEрероб. і доп. Київ, 2004. С. 16. IM FE 16. Кир IM FE Кирчів IM FE чів України. IM FE України. Українське народознавство IM FE Українське народознавство сібник IM FE сібник / [з IM FE / [з Київ, 2006. С. IM FE Київ, 2006. С. 19 До 100-річчя Національної академії наук України їнський історико-географічний збірник. Київ, 1972. Вип. 2. С. 115–135. 24. Крикун М. Кордони воєводств Правобе- режної України у XVI–XVIII століттях. Львів, 2016. 304 с. 25. Крикун М. Стан заселеності Подільського воєводства наприкінці XVII століття. Крикун Н. Подільське воєводство у XV–XVIII століттях : статті і матеріали. Львів, 2011. С. 379–398. 26. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. Київ, 1984. 174 с. 27. Лінгвістичний атлас – від створення до інтерпретації. 6. Діалектологічні студії. Львів, 2006. 431 с. 28. Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. Київ, 1990. 164 с. 29. Пуківський Ю. Календарно-побутова обря- довість українців історико-етнографічної Волині. Монографія. Львів, 2015. 310 с. 30. Радович Р. Специфіка житлового будів- ництва на південному сході Волинського По- лісся (за матеріалами Маневицького р-ну Во- линської обл.). Народознавчі зошити. 2017. № 6. С. 1307–1322. 31. Радович Р. Традиційне сільське житло на Опіллі другої половини XIX – початку XX сто- літь. Записки Наукового товариства імені Шев- ченка. Львів, 1995. Т. 230 : Праці Секції етнографії та фольклористики. С. 79–106. 32. Савчук Б. Українська етнологія. Івано- Франківськ, 2004. 559 с. 33. Koіodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim: Ejealet Kameniecki. 1672–1699. Warszawa, 1994. 260 s. 34. Polski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1964. Zesz. 1. Karta 1–21. Mapa 1–57. 35. Polski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1974. Zesz. 5. Karta 128–160. Mapa 251–304. References 1. Bahlay M. (2017) Tradytsiyna litnia kalendarno- pobutova obriadovist volynian: zahalno-ukrayinski rysy ta lokalni osoblyvosti [Traditional Aestival Calendar and Everyday Rituals of the Volynians: All- Ukrainian Features and Local Peculiarities] (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in History). Lviv, 20 pp. 2. Vermenych Ya. (2003) Volynska huberniya [Volyn Governorate]. Entsyklopediya istoriyi Ukrayiny: u 10 t. [The Encyclopedia of Ukrainian History: in 10 Volumes]. Kyiv, Vol. 1: А–В, p. 606. 3. Vermenych Ya. (2003) Volynske voyevodstvo [Volyn Voivodeship]. Entsyklopediya istoriyi Ukrayiny: u 10 t. [The Encyclopedia of Ukrainian History: in 10 Volumes]. Kyiv, Vol. 1: А–В, p. 610. 4. Hlushko M. (2009) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny: stan, problemy, zavdannia (za materialamy naukovykh doslidzhen druhoyi polovyny XX – pochatku XXI st. [Ethnographic Zoning of Ukraine: Its State, Problems, and Tasks (After the Materials of Scientific Studies in the Mid-to-Late XXth to Early XXIst Centuries]. Visnyk Lvivskoho universytetu [Bulletin of the Lviv University] (Historical Series). Lviv, Issue 44, pp. 179–214. 5. Hlushko M. (2008) Etnohrafichne rayonuvannia ukrayinskoyi Halychyny (za materialamy naukovykh doslidzhen XIX – pochatku XXI st.) [Ethnographic Zoning of Ukrainian Halychyna (After the Materials of Scientific Studies through the XIXth to Early XXIst Centuries]. Halychyna: etnichna istoriya [Halychyna: An Ethnic History] (subject collection of articles). Lviv, pp. 46–80. 6. Hlushko M. (2007) Istoryko-etnohrafichna Volyn: lokalizatsiya, mezhi (za materialamy naukovykh doslidzhen druhoyi polovyny XX – pochatku XXI st.) [Historical and Ethnographic Volyn: Its Localization and Boundaries (After the Materials of Scientific Studies in the Mid-to-Late XXth to Early XXIst Centuries]. III Mizhnarodnyi naukovyi konhres ukrayinskykh istorykiv «Ukrayinska istorychna nauka na shliakhu tvorchoho postupu» (Lutsk, May 17–19, 2006) [Proceedings of the IIIrd International Scientific Congress of Ukrainian Historians «Ukrainian Historical Science on the Path of Creative Advance»]. Lutsk, Vol. 1, pp. 111–119. 7. Hlushko M. (2013) Pidhirya – okrema etnohrafichna odynytsia Ukrayiny? [Is Pidhirya a Particular Unit of Ukraine?]. Visnyk Lvivskoho universytetu [Bulletin of the Lviv University] (Historical Series). Lviv, Issue 48, pp. 299–318. 8. Gil A. (2000) Tserkovna (parafiyalna) metryka Kholmskoyi pravoslavnoyi yeparkhiyi na tereni Belzkoho voyevodstva v XVI stolitti [A Parish Register of the Kholm Orthodox Eparchy on the Terrains of the XVIth-Century Belz Voivodeship]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka [Records of the Shevchenko Scientific Society] (Vol. 240: Proceedings of the Committee of Special (Auxiliary) Historical Disciplines). Lviv, pp. 376–395. 9. Davydiuk V. (2005) Etnolohichnyi narys Volyni za materialamy ekspedytsiyi Polisko-Volynskoho www.etnolog.org.ua IM FE arta IM FE arta Pol IM FE Polski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1974. IM FE ski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1974. 5. K IM FE 5. Karta IM FE arta 12 IM FE 128–160. Mapa IM FE 8–160. Mapa References IM FEReferences Tradytsiyna litnia kalendarno- IM FETradytsiyna litnia kalendarno- pobutova obriadovist volynian: zahalno-ukrayinski IM FE pobutova obriadovist volynian: zahalno-ukrayinski [Traditional Aestival IM FE [Traditional Aestival Calendar and Everyday Rituals of the Volynians: All- IM FE Calendar and Everyday Rituals of the Volynians: All- Ukrainian Features and Local Peculiarities] (author’s IM FE Ukrainian Features and Local Peculiarities] (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in History). IM FE abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in History). 2. Vermenych Ya. (2003) Volynska huberniya IM FE 2. Vermenych Ya. (2003) Volynska huberniya [Volyn Governorate]. IM FE [Volyn Governorate]. IM FE Entsyklopediya istoriyi IM FE Entsyklopediya istoriyi [The Encyclopedia of Ukrainian IM FE [The Encyclopedia of Ukrainian History: in 10 Volumes]. Kyiv, Vol. 1: А–В, p.IM FE History: in 10 Volumes]. Kyiv, Vol. 1: А–В, p. 3. Vermenych Ya. (2003) Volynske voyevodstvo IM FE 3. Vermenych Ya. (2003) Volynske voyevodstvo Entsyklopediya istoriyi IM FE Entsyklopediya istoriyi [Halychyna: An Ethnic History] (subject collection of IM FE[Halychyna: An Ethnic History] (subject collection of articles). Lviv, pp. IM FE articles). Lviv, pp. 6. Hlushko M. (2007) Istoryko-etnohrafichna IM FE 6. Hlushko M. (2007) Istoryko-etnohrafichna Volyn: lokalizatsiya, mezhi (za materialamy IM FE Volyn: lokalizatsiya, mezhi (za materialamy naukovykh doslidzhen druhoyi polovyny XX IM FE naukovykh doslidzhen druhoyi polovyny XX poc IM FE poc ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2018 20 narodoznavchoho tsentru «Volyniana–2003» [An Ethnological Essay on Volyn after the Matrials of an Expedition of the Polissia-Volyn Ethnologic Centre «Volyniana–2003»]. Lutsk, 69 pp. 10. Danyliuk A. (2000) Volyn: pamyatky narodnoyi arkhitektury [Volyn: Monuments of Folk Architecture]. Lutsk, 99 pp. 11. Krykun M. (comp.) (2009) Inventar Medzhybizkoyi volosti 1717 roku [A 1717 Inventory of Medzhybizh Volost]. Lviv, 191 pp. 12. Kyrchiv P. (2004) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Etnohrafiya Ukrayiny [The Ethnography of Ukraine] (tutorial) (2nd recast and supplemented edition) (edited by S. Makarchuk). Lviv, pp. 123–148. 13. Kyrchiv P. (1994) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Ukrayinske narodoznavstvo [The Ukrainian Ethnology] (tutorial). Lviv, pp. 56–78. 14. Kyrchiv P. (1994) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Etnohrafiya Ukrayiny [The Ethnography of Ukraine] (tutorial) (edited by S. Makarchuk). Lviv, pp. 120–146. 15. Kyrchiv R. (2004) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Ukrayinske narodoznavstvo [The Ukrainian Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. Pavliuk) (2nd recast and supplemented edition). Lviv, pp. 56–70. 16. Kyrchiv R. (2006) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Ukrayinske narodoznavstvo [The Ukrainian Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. Pavliuk) (3rd revised edition). Lviv, pp. 56–70. 17. Koshil H. (2017) Zhytlovo-hospodarske budivnytstvo v selakh Volynskoho Polissia v druhiy polovyni XX – na pochatku XXI stolittia [Housing Construction in Villages of Volynian Polissia in the Mid-to-Late XXth to Early XXIst Centuries] (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in History). Kyiv, 20 pp. 18. Kryvenko A.-D. (2017) Kalendarnyi plast volynskoyi demonolohiyi: svitohliadni ta obriadovi proyavy [The Calendar Stratum in Volynian Demonology: Outlook and Ritual Manifestations] (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in History). Lviv, 22 pp. 19. Krikun N. (1992) Administrativno- territorialnoye ustroystvo Pravoberezhnoy Ukrainy v XV–XVIII vv. Granitsy voyevodstv v svete istochnikov [Administrative-Territorial System of Right- Bank Ukraine in the XVth to XVIIIth Centuries. Boundaries of Voivodeships in the Light of Sources]. Kyiv, 150 pp. 20. Krikun N. (2011) Granitsy Podolskogo voyevodstva v XV–XVIII vekah [Boundaries of the Podolian Voivodeship in the XVth to XVIIIth Centuries]. Podilske voyevodstvo u XV–XVIII stolittiakh [Podolian Voivodeship in the XVth to XVIIIth Centuries] (articles and materials). Lviv, pp. 37–82. 21. Krykun M. (2009) Inventar Medzhybizkoyi volosti 1717 roku [A 1717 Inventory of Medzhybizh Volost]. Inventar Medzhybizkoyi volosti 1717 roku [A 1717 Inventory of Medzhybizh Volost] (compiled by M. Krykun). Lviv, pp. 3–26. 22. Krykun M. (2011) Kamyanetski zemski knyhy pro mihratsiyi naselennia na ukrayinskykh zemliakh u pershiy polovyni XVII stolittia [Kamyanets Zemstvo Registers on Population Shifts on Ukrainian Lands in the Early-to-Mid-XVIIth Century]. Podilske voyevodstvo u XV–XVIII stolittiakh [Podolian Voivodeship in the XVth to XVIIIth Centuries] (articles and materials). Lviv, pp. 331–347. 23. Krykun M. (1972) Kolonizatsiya Podilskoho voyevodstva v pershiy polovyni XVIII stolittia [Colonization of the Podolian Voivodeship in the Early-to-Mid-XVIIIth Century]. Ukrayinskyi istoryko-heohrafichnyi zbirnyk [The Ukrainian Historical and Geographic Collection]. Kyiv, Issue 2, pp. 115–135. 24. Krykun M. (2016) Kordony voyevodstv Pravoberezhnoyi Ukrayiny u XVI – XVIII stolittiakh [Boundaties of the Right-Bank Ukraine Voivodeships in the XVIth to XVIIIth Centuries]. Lviv, 304 pp. 25. Krykun M. (2011) Stan zaselenosti Podilskoho voyevodstva naprykintsi XVII stolittia [A Level of Population of the Podolian Voivodeship in the Late XVIIth Century]. Podilske voyevodstvo u XV–XVIII stolittiakh [Podolian Voivodeship in the XVth to XVIIIth Centuries] (articles and materials). Lviv, pp. 379–398. 26. Krypyakevych I. (1984) Halytsko-Volynske kniazivstvo [The Principality of Halychyna-Volyn]. Kyiv, 174 pp. 27. (2006) Linhvistychnyi atlas – vid stvorennia do interpretatsiyi. 6. Dialektolohichni studiyi [Linguistic Atlas: From Its Inception to Interpretation. 6. Dialectological Studies]. Lviv, 431 pp. 28. Matviyas I. (1990) Ukrayinska mova i yiyi hovory [Ukrainian Language and Its Dialects]. Kyiv, 164 pp. 29. Pukivskyi Yu. (2015) Kalendarno-pobutova obriadovist ukrayintsiv istoryko-etnohrafichnoyi Volyni [Calendar and Everyday Rituals of Historical and Ethnographic Volyn’ Ukrainians] (monograph). Lviv, 310 pp. 30. Radovych R. (2017) Spetsyfika zhytlovoho budivnytstva na pivdennomu skhodi Volynskoho Polissia (za materialamy Manevytskoho r-nu Volynskoyi obl. [Specificity of Housing Construction in South-Eastern Volynian Polissia (After the Materials of Manevychi District, Volyn Region)]. www.etnolog.org.ua IM FE15. Kyrchiv R. (2004) Etnohrafichne rayonuvannia IM FE15. Kyrchiv R. (2004) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. IM FEUkrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. [The Ukrainian IM FE [The Ukrainian Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. IM FE Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. Pav IM FE Pavliuk) IM FE liuk) (2nd recast and supplemented edition). Lviv, pp. IM FE (2nd recast and supplemented edition). Lviv, pp. 56– IM FE 56–70. IM FE 70.56–70.56– IM FE 56–70.56– 16. Kyrchiv R. (2006) Etnohrafichne rayonuvannia IM FE 16. Kyrchiv R. (2006) Etnohrafichne rayonuvannia Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. IM FE Ukrayiny [Ethnographic Zoning of Ukraine]. Ukrayinske narodoznavstvo IM FE Ukrayinske narodoznavstvo [The Ukrainian IM FE [The Ukrainian Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. IM FE Ethnology] (tutorial) (generally edited by S. Pav IM FE Pavliuk) IM FE liuk) (3rd revised edition). Lviv, pp. IM FE (3rd revised edition). Lviv, pp. 56 IM FE 56–70.IM FE –70. 17. Koshil H. (2017) IM FE 17. Koshil H. (2017) Zhytlovo-hospodarske IM FE Zhytlovo-hospodarske budivnytstvo v selakh Volynskoho Polissia v druhiy IM FE budivnytstvo v selakh Volynskoho Polissia v druhiy pochatku XXI stolittiaIM FE pochatku XXI stolittia [Housing IM FE [Housing Construction in Villages of Volynian Polissia in IM FE Construction in Villages of Volynian Polissia in the Mid-to-Late XXth to Early XXIst Centuries] IM FE the Mid-to-Late XXth to Early XXIst Centuries] (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in IM FE (author’s abstract of a thesis for obtaining Ph.D. in (articles and materials). Lviv, pp. IM FE (articles and materials). Lviv, pp. 23. Krykun M. IM FE 23. Krykun M. voyevodstva v pershiy polovyni XVIII stolittia IM FE voyevodstva v pershiy polovyni XVIII stolittia [Colonization of the Podolian Voivodeship in the IM FE[Colonization of the Podolian Voivodeship in the Early-to-Mid-XVIIIth Century]. IM FEEarly-to-Mid-XVIIIth Century]. istoryko-heohrafichnyi zbirnyk IM FEistoryko-heohrafichnyi zbirnyk Historical and Geographic Collection]. Kyiv, Issue 2, IM FEHistorical and Geographic Collection]. Kyiv, Issue 2, pp. IM FEpp. 11 IM FE115–135. IM FE5–135. 24. Krykun M. (2016) Kordony voyevodstv IM FE24. Krykun M. (2016) Kordony voyevodstv Pravoberezhnoyi Ukrayiny u XVI – XVIII stolittiakh IM FEPravoberezhnoyi Ukrayiny u XVI – XVIII stolittiakh [Boundaties of the Right-Bank Ukraine Voivodeships IM FE [Boundaties of the Right-Bank Ukraine Voivodeships in the XVIth to XVIIIth Centuries]. Lviv, 304 IM FE in the XVIth to XVIIIth Centuries]. Lviv, 304 25. IM FE 25. Podilskoho voyevodstva naprykintsi XVII stolittia IM FE Podilskoho voyevodstva naprykintsi XVII stolittia [A IM FE [A 21 До 100-річчя Національної академії наук України Summary The author of the article raises a chain of important problem issues concerning to the current state of  historical and ethnographic division into districts of Ukraine. The absence of the Ethnographical Atlas of  Ukraine  is  the  largest problem. Therefore, the ethnologists have to base themselves on the other reliable  sources – The Ukrainian Language Atlas – especially during the localization of various ethnographic units  and identification of their disputable borders. The Southern and Eastern boundaries of the historical and  ethnographic Volyn belong to this category. According  to  The Ukrainian Language Atlas,  the  Southern  borderline  of  Volyn  dialect  is  located  approximately on the line Belz – Mosty Velyki – Busk – Zolochiv – Zbarazh – Krasyliv – Khmilnyk –  Kalynivka – Teteyiv; the Eastern border is over Teteyiv – Ruzhyn – Korostyshiv.  According to the ancient written sources, the territory of Volyn dialects circulation, localized by Ukrainian  dialectologists, has been formed mainly in the XV–XIX centuries. Thus, the Southern boundary of Volyn  dialect circulation in the late XIXth – early XXth centuries corresponds nearly with the Southern border  of Volynian Voivodeship in the XV–XVIII centuries and the Southern route of the refugees from Volyn,  who have bent their steps to Kyiv and Bratslav Voivodeships for permanent residence. In particular, lower  middle class citizens and peasants of Volynian Voivodeship have migrated to the East using a traditional  route, created before the Lublin Union (1569) – above the Volhynian and Podillia borderline. The Eastern  boundary of Volyn dialects  circulation has  appeared as  a  result  of Volynians migration  in  this direction  and the joining of the Western part of the former Kyiv Voivodeship to the Volhynian Province in the late  XVIIIth century. After the historical sources, the Northern territories of Podillia Voivodeship have been  colonized by Volynians in the first half of the XVIII century after the liberation of these territories from the  Ottoman Empire supremacy (1699).  Taking  into  consideration  the  marked  historical  circumstances  and  also  the  trustworthy  scientific  corollaries  of  current  Ukrainian  dialectologists  and  certain  ethnologists,  the  author  considers  that  in  the  late XIXth – early XXth centuries the Eastern boundary of historical and ethnographic Volyn has been  located  on  the  line  Starosiltsi  –  Korostyshiv  –  Andrushivka  –  Ruzhyn  –  Dziunkiv  –  Teteyiv.  The  Southern borderline of this ethnographic unit has reached the Northern outskirts of Teteyiv – Pohrebyshche  Druhe – Kalynivka – Khmilnyk – Stara Syniava – Krasyliv – Volochysk – Zbarazh – Zboriv –  Zolochiv – Hlyniany – Zapytiv – Zhovkva – Rava Ruska. Keywords: Ethnology, Ukraine, historical and ethnographic zoning, problem  issues, The Ukrainian Language Atlas, historical sources, Southern and Eastern boundaries of historical and ethnographic Volyn. Narodoznavchi zoshyty [The Ethological Notebooks], № 6, pp. 1307–1322. 31. Radovych R. (1995) Tradytsiyne silske zhytlo na Opilli druhoyi polovyny XIX – pochatku XX stolit [Traditional Rural Dwelling in Opillia of the Mid-to-Late XIXth to Early XXth Centuries]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka [Proceedings of the Shevchenko Scientific Society]. Lviv, Vol. 230: Papers of Ethnography and Folklore Studies Section, pp. 79–106. 32. Savchuk B. (2004) Ukrayinska etnolohiya [The Ukrainian Ethnology]. Ivano-Frankivsk, 559 pp. 33. Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tu- reckim: Ejealet Kameniecki. 1672–1699. Warszawa, 1994. 260 s. 34. Polski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1964. Zesz. 1. Karta 1–21. Mapa 1–57. 35. Polski Atlas Etnograficzny. Warszawa, 1974. Zesz. 5. Karta 128–160. Mapa 251–304. www.etnolog.org.ua IM FE e IM FE e ab IM FE abs IM FE s ha IM FE hav IM FE vhavha IM FE havha e IM FE e to IM FE to ba IM FE bas IM FE se IM FE e dur IM FEduri IM FEing IM FEng th IM FEthe IM FEe loc IM FEloca IM FEalization IM FElization thern IM FEthern an IM FEand IM FEd Ea IM FEEas IM FEstern IM FEtern bo IM FEboun IM FEundaries IM FEdaries Ukrainian Language Atlas IM FEUkrainian Language Atlas, IM FE, th IM FEthe IM FEe So IM FESou IM FEuthern IM FEthern bo IM FEbor IM FErderline IM FEderline of IM FEof yki – IM FEyki – Bu IM FEBus IM FEsk – IM FEk – Zo IM FEZol IM FElochiv – IM FEochiv – Zb IM FEZba IM FEarazh – IM FErazh – i IM FEis IM FEs o IM FEov IM FEver IM FEer T IM FETe IM FEeTeT IM FETeT teyiv – IM FEteyiv – R IM FERuz IM FEuzhyn – IM FEhyn – K IM FEK ur IM FE urces, IM FE ces, th IM FE the IM FE e te IM FE ter IM FE rritory IM FE ritory of IM FE of Vo IM FE Vol IM FE lyn IM FE yn dia IM FE dial IM FE lects IM FE ects i IM FE inly IM FE nly in IM FE in th IM FE the IM FE e XV IM FE XV– IM FE –XV–XV IM FE XV–XV XIX centuries. IM FE XIX centuries. X IM FE Xth IM FE th – IM FE – ear IM FE earl IM FE ly IM FE y XX IM FE XXt IM FE th IM FE h ce IM FE cen IM FE nturies IM FE turies th IM FE the IM FE e XV IM FE XV– IM FE –XV–XV IM FE XV–XV XVIII centuries IM FE XVIII centuries an IM FE and IM FE d ps IM FE ps to IM FE to Ky IM FE Kyi IM FE iv IM FE v an IM FE and IM FE d Br IM FE Bra IM FE atslav IM FE tslav Vo IM FE Voi IM FE ivodeships IM FE vodeships an IM FE and IM FE d peasa IM FE peasanIM FE ntsIM FE ts ofIM FE of VoIM FE VolIM FE lynianIM FE ynian VoIM FE VoiIM FE ivodeshipIM FE vodeship th IM FE the IM FE e Lu IM FE Lub IM FE blin IM FE lin UniIM FE UnioIM FE onIM FE n (1IM FE (15IM FE 569) –IM FE 69) – ects IM FE ects ci IM FE cir IM FE rculationIM FE culation haIM FE hasIM FE s apIM FE ap ern IM FE ern paIM FE parIM FE rtIM FE t ofIM FE of thIM FE theIM FE e his IM FE his IM FE tIM FE toricalIM FE orical haIM FE ha

Ähnliche Einträge