Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
Мета дослідження – показати наявність релігійних осередків і релігійних потреб на будівництві Дніпрогесу – флагману радянської індустріалізації в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні мікроісторичного підходу, комплексу загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціальноісторичних...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2023 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2023
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202573 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання / О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. Ігнатуша // Краєзнавство. — 2023. — № 1-2. — С. 79-88. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860248817915396096 |
|---|---|
| author | Ігнатуша, О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. |
| author_facet | Ігнатуша, О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. |
| citation_txt | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання / О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. Ігнатуша // Краєзнавство. — 2023. — № 1-2. — С. 79-88. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Мета дослідження – показати наявність релігійних осередків і релігійних потреб на будівництві Дніпрогесу – флагману радянської індустріалізації в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні мікроісторичного підходу, комплексу загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціальноісторичних методів (історико-генетичний, історико-порівняльний). Наукова новизна роботи полягає в історичній реконструкції процесу витіснення релігії зі сфери побуту будівників Дніпровської гідроелектростанції (1927–1932) – знакового об’єкту сталінської модернізації. Показано марність спроб викорінення релігійних почуттів через заміщення радянським наративом «безбожництва».
Висновки. Для значної частини будівників – робітників і службовців Дніпровського будівництва – природним було дотримання релігійних традицій. Наявність віруючих серед працівників Дніпробуду засвідчують актові, статистичні, наративні джерела, періодика. В ході будівництва частка віруючих збільшувалась, зростало конфесійне різноманіття. Комуністична влада активно протидіяла поширенню релігійності, насамперед – закриттям церковних споруд у районі будівництва. Посилювався інформаційно-пропагандистський тиск влади. Застосовувалися політичні репресії. Вагомим інструментом боротьби з релігією на Дніпробуді була Спілка войовничих безвірників, цілком підконтрольна партійним органам. Проте вигнання релігії з Дніпробуду не сталося, що підтвердили результати Всесоюзного перепису населення 1937 р. та звіти партійного керівництва 30-х рр. ХХ ст.
The purpose of the study is to show the presence of religious centers and religious needs in the construction of the flagship of Soviet industrialization in Ukraine – Dniprohes. The research methodology is based on the use of a microhistorical approach, a set of general scientific (analysis, synthesis) and special historical methods (historical-genetic, historical-comparative). The scientific novelty of the work lies in the historical reconstruction of the process of displacing religion from everyday life of the builders of the Dnipro Hydroelectric Power Station (1927-1932) - a landmark object of Stalin's modernization. The author shows the futility of attempts to eradicate religious feelings through the substitution of the Soviet narrative of «godlessness».
Conclusions. For a considerable percentage of the builders - workers and employees of Dnipro construction - it was natural to follow religious traditions. The presence of believers among those working at Dniprobud is evidenced by acts, statistical, narrative sources, and periodicals. In the process of construction, the share of believers in Dniprobud increased, and religious diversity grew. The communist authorities actively opposed the spread of religiosity, primarily by closing church buildings in the construction area. The information and propaganda support of the government's struggle against religious centers was growing. Political repressions were applied. An important tool in the fight against religion in Dniprobud was the Union of Militant Atheists, completely under the control ofparty bodies. However, the expulsion of religion from Dniprobud did not happen, which was confirmed by the results of the All-Union Census of1937 and the reports of the party leadership in the 1930s.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:40:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
79
УДК: 94:627.85(477.64)«1927/1932»
Олександр Ігнатуша (м. Запоріжжя) доктор історичних наук,
професор кафедри історії України Запорізького національного університету
Е-mail: ioleksa@ukr.net
ОRCID: https://orcid.org/0000-0003-1959-1085
Олексій Ігнатуша (м. Запоріжжя) кандидат історичних наук
Е-mail: oleksii@ihnatusha.pro
ОRCID: https://orcid.org/0000-0002-8940-8605
Григорій Ігнатуша (м. Запоріжжя)
кандидат історичних наук
Е-mail: greg.ignatusha@gmail.com
ОRCID: https://orcid.org/0000-0002-0880-3778
Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
Мета дослідження – показати наявність релігійних осередків і релігійних потреб на будівництві
Дніпрогесу – флагману радянської індустріалізації в Україні. Методологія дослідження ґрунтується
на використанні мікроісторичного підходу, комплексу загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціаль-
ноісторичних методів (історико-генетичний, історико-порівняльний). Наукова новизна роботи по-
лягає в історичній реконструкції процесу витіснення релігії зі сфери побуту будівників Дніпровської
гідроелектростанції (1927–1932) – знакового об’єкту сталінської модернізації. Показано марність
спроб викорінення релігійних почуттів через заміщення радянським наративом «безбожництва».
Висновки. Для значної частини будівників – робітників і службовців Дніпровського будівництва
– природним було дотримання релігійних традицій. Наявність віруючих серед працівників Дніпробуду
засвідчують актові, статистичні, наративні джерела, періодика. В ході будівництва частка ві-
руючих збільшувалась, зростало конфесійне різноманіття. Комуністична влада активно протидіяла
поширенню релігійності, насамперед – закриттям церковних споруд у районі будівництва. Посилю-
вався інформаційно-пропагандистський тиск влади. Застосовувалися політичні репресії. Вагомим
інструментом боротьби з релігією на Дніпробуді була Спілка войовничих безвірників, цілком підкон-
трольна партійним органам. Проте вигнання релігії з Дніпробуду не сталося, що підтвердили ре-
зультати Всесоюзного перепису населення 1937 р. та звіти партійного керівництва 30-х рр. ХХ ст.
Ключові слова: релігія, церква, віруючі, Дніпробуд, атеїстична політика, індустріалізація,
робітники, безвірники.
Оlexandr Ihnatusha ( Zaporizhzhia)
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Department of History of Ukraine, Zaporizhzhia National University
Е-mail: ioleksa@ukr.net
ОRCID: https://orcid.org/0000-0003-1959-1085
Oleksii Ihnatusha ( Zaporizhzhia)
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Е-mail: oleksii@ihnatusha.pro
ОRCID: https://orcid.org/0000-0002-8940-8605
Hryhorii Ihnatusha ( Zaporizhzhia)
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Е-mail: greg.ignatusha@gmail.com
ОRCID: https://orcid.org/0000-0002-0880-3778
Religion and Dniprobud (1927–1932): the illusion of exile
The purpose of the study is to show the presence of religious centers and religious needs in the construc-
tion of the flagship of Soviet industrialization in Ukraine – Dniprohes. The research methodology is based
mailto:ioleksa@ukr.net
mailto:oleksii@ihnatusha.pro
mailto:greg.ignatusha@gmail.com
mailto:ioleksa@ukr.net
mailto:oleksii@ihnatusha.pro
mailto:greg.ignatusha@gmail.com
1–2 ’2023 К Р А Є З Н А В С Т В О
80
Олександр Ігнатуша, Олексій Ігнатуша, Григорій Ігнатуша
Поєднання понять «релігія» та «Дніпробуд»
(будівництво Дніпровської гідроелектростанції
та індустріального комплексу навколо неї) на
перший погляд видається несумісним. Проте,
релігія невід’ємна від суспільного життя, а
Дніпробуд був його часткою. Тому, вважаємо за
необхідне виокремити за допомогою джерел
роль і місце релігійного фактору в ході будів-
ництва символу радянської індустріалізації в
Україні.
Розглянемо декілька аспектів: присутність
віруючих різних конфесій на Дніпробуді (1927–
1932 рр.); прояви їх релігійної активності; ви-
тіснення релігійних осередків з будівництва за
допомогою Спілки безвірників (СБ; з 1929 р.
СВБ – Спілки войовничих безвірників) та зу-
силлями пропагандистського апарату.
Залучення до будівництва великої кількості
працівників, а особливо – вчорашніх селян та
простих робітників означало приплив маси ві-
руючих на будівництво, оскільки більшість на-
селення у 20-х рр. ХХ ст. залишалася віруючою.
Грабарі, теслярі, чорнороби, сезонні робітники
у більшості рекрутувалися із селянського се-
редовища, їх релігійність не зникла з перемі-
щенням із села до міста. Проте, незважаючи на
доволі широку історіографію Дніпробуду, на-
явна наукова література оминає аспект виявів
релігійності на будівництві1. Практично не роз-
глядалися питання щодо існування релігійних
осередків на будівництві, аналіз конфесійного
складу віруючих, характер взаємин віруючих
Дніпробуду з атеїстичною владою2. Епізодич-
но, у контексті конструювання пам’яті «нової
людини», «змагання» комуністів і комсомоль-
ців Дніпробуду з релігією охарактеризувала
О.М. Клименко3. Окремі аспекти піднятої теми
порушували ми у невеликих розвідках4.
on the use of a microhistorical approach, a set of general scientific (analysis, synthesis) and special historical
methods (historical-genetic, historical-comparative). The scientific novelty of the work lies in the historical
reconstruction of the process of displacing religion from everyday life of the builders of the Dnipro Hydroe-
lectric Power Station (1927–1932) – a landmark object of Stalin’s modernization. The author shows the futility
of attempts to eradicate religious feelings through the substitution of the Soviet narrative of «godlessness».
Conclusions. For a considerable percentage of the builders – workers and employees of Dnipro
construction – it was natural to follow religious traditions. The presence of believers among those wor-
king at Dniprobud is evidenced by acts, statistical, narrative sources, and periodicals. In the process of
construction, the share of believers in Dniprobud increased, and religious diversity grew. The communist
authorities actively opposed the spread of religiosity, primarily by closing church buildings in the con-
struction area. The information and propaganda support of the government’s struggle against religious
centers was growing. Political repressions were applied. An important tool in the fight against religion
in Dniprobud was the Union of Militant Atheists, completely under the control of party bodies. However,
the expulsion of religion from Dniprobud did not happen, which was confirmed by the results of the
All-Union Census of 1937 and the reports of the party leadership in the 1930s.
Key words: religion, church, believers, Dniprobud, atheist politics, industrialization, workers, atheists.
1 Див.: Ігнатуша О.О. Місце Запорізького індустріального комплексу в більшовицькій індустріалізації
20–30-х років ХХ ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2011.
Вип.30. С.126–127; Клименко О.М. Написання історії фабрик та заводів в УСРР: приклад Дніпрогесу (1930-
ті рр.) // Там само. 2019. Вип.52. Т.1. С.167.
2 Бойко О.В. Православна церква і робітничий клас Півдня України в умовах антирелігійної політики
держави 20–30-х років ХХ століття // Грані. 2004. №3(35). С.42–50; Відносини держави, суспільства і особи
під час створення радянського ладу в Україні (1917–1938 рр.) / Ред. кол.: Смолій В.А. (гол. ред.) та ін. Т.2. К.,
2013. С.146–155; Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: ґенеза і характер
(ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). Запоріжжя, 2004. С.408–421; Мовчан О. Ставлення робітників УСРР до антире-
лігійної політики влади (початок 1930-х рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного
університету ім. В. Гнатюка. Сер. Історія. 2013. Вип.1. Ч.1. С.37–43.
3 Клименко О.М. Конструювання пам’яті «нової людини» у 1920-х – 1930-х рр. (на матеріалах УСРР):
Дис. ... канд. іст. наук. К., 2019. С.156, 159.
4 Ігнатуша Г. Віруючі Дніпробуду // Збірник наукових праць студентів, аспірантів і молодих вчених «Мо-
лода наука-2011»: у 5 т. Т.5. Запоріжжя, 2011. С.65–68; Ігнатуша О.М. Вигнанці Дніпробуду (до проблеми
затоплення Кічкаса, 1927 р.) // Сумська старовина. 2006. № 20. С.186–194; Його ж. Меноніти у тиловому
ополченні на Дніпробуді: 1930–1931 рр. // Вопросы германской истории. 2007. С.177–184; Ігнатуша О., Те-
деєв О. «Класовий ворог» на Дніпрельстані // Краєзнавство. 1994. №1–2. С.40–43.
81
Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
5 Первенец индустриализации страны Днепрогэс имени В.И. Ленина. Сб. док. / Ред. кол.: Шерстюк А.С.
и др. Запорожье, 1960. 288 с.
6 Мальований С. Класовий ворог на Дніпрельстані. Харків, 1931. 48 с.; Юрезанський В.Т. Дніпрогес. –
Дніпропетровськ, 1970. 182 с.; Вейде Б. Записки будівельника (1908–1935) / Упор. Н. Швайба. К., 2012.
140 с.
7 Державний архів Запорізької обл. (далі – ДАЗО), ф.р-995, оп.14, спр.29, арк.156–157.
8 Ігнатуша О.О. Місце Запорізького індустріального комплексу... С.129.
9 ДАЗО, ф.п-149, оп.1, спр.6, арк. 230; Первенец индустриализации... С.67–68; Юрезанський В.Т. Дніп-
рогес. С.101.
10 Єфремов С.О. Щоденники. 1923–1929. К., 1997. С.646.
11 Відносини держави, суспільства і особи… С.146–155.
12 ДАЗО, ф.р-569, оп.1, спр.10, арк. 311-339.
13 Там само, ф.р-316, оп.3, спр.98, арк. 26 зв.–27, 30 зв.–31.
Тому, вважаємо актуальним цілісне роз-
криття питання щодо наявності та ролі релігій-
ного чинника на Дніпровському будівництві, як
одного з проявів життя людей в епоху індустріа-
лізації.
Для висвітлення питання спираємось на
документальні, наративні джерела, періодичну
пресу. Основний комплекс документальних дже-
рел становлять архівні фонди Будівництва Дні-
провського промислового комбінату «Дніпробуд»
(Ф.Р-995) та адміністративного відділу Запо-
різького окрвиконкому (Ф.Р-316) у Державному
архіві Запорізької області. Важливу інформацію
містять архівні фонди партійних, державних,
профспілкових органів: Запорізького окружкому
(Ф.П-1) та міськкому (Ф.П-157) КП(б)У, окрви-
конкому (Ф.Р-1), райкому КП(б)У на Дніпробуді
(Ф.П-149), райкому профспілки будівельників
на Дніпробуді (Ф.Р-569). Джерельну базу допов-
нюють археографічний збірник з історії Дніп-
робуду5, газети «Днепрострой», «Пролетар Дні-
пробуду», «Червоне Запоріжжя», «Вісті ВУЦВК»,
журнали – друковані органи СВБ «Безвірник»
та «Антирелигиозник». Окремі групи джерел
складають наративи6.
Під час активного будівництва, що розпо-
чалося 1927 р., кількість робітників на Дніпро-
буді у березні становила 200 осіб, у квітні – 350,
у травні – 1 852, у червні – 2 663. На 20 липня
1927 р. кількість робітників і службовців зросла
до 8 629 осіб7, станом на 20 вересня 1927 р. –
вже 12 807 осіб, на 7 травня 1930 р. – 20 600
осіб, навесні 1932 р. – понад 63 тис. осіб8.
Будівництво вели з обох берегів Дніпра. Ке-
рівництво робіт знаходилось на правому березі,
у с. Кічкас, заселеному з 1789 р. колоністами-ме-
нонітами. Там же були майстерні та гуртожит-
ки9. Комунальна інфраструктура була відсутня,
будівники жили в бараках, або ж у навколишніх
селах. Культура побуту зводилася до пропаган-
дистських «червоних куточків» на виробництві.
Не вистачало медичних, дитячих закладів.
У 1928 р. відомий український діяч акаде-
мік Сергій Єфремов, проїжджаючи Кічкасом,
занотує у щоденнику: «Кічкас, центр рекламо-
ваного Дніпрельстану. Німців виселено на сте-
пок неподалік. А тут тепер господарюють
інженери. Замість тихої німецької колонії ви-
росло галасливе місто – з димарями, конторами,
кіно й домами розпусти. Це поки що і все, бо
самого Дніпрельстана ще не видно»10.
У Кічкасі було чотири церковні осередки та
релігійні споруди: молитовний будинок церков-
них менонітів, братських менонітів, православ-
на церква та єврейська синагога. Найближчим
православним храмом на лівому березі Дніпра,
з міцним релігійним осередком, була Вознесе-
ніська церква с. Вознесенівка (близько 6,5 тис.
жителів), до якої від Дніпробуду було близько
5 км. Місто Запоріжжя, з трьома православ-
ними і католицьким храмами, молитовними бу-
динками старообрядців, лютеран, менонітів,
баптистів, євангельських християн, трьома си-
нагогами, знаходилось на відстані 9–12 км від
Дніпробуду. Відвідувати храми працівникам бу-
дівництва у робочі дні було проблематично, тим
більше, що з 1929 р. законодавчо закріпили
«безперервку» – шестиденний графік роботи11.
На Дніпробуді працювали представники
різних конфесій. Зокрема, дніпробудівцями були
голова церковної ради православної соборної
Покровської церкви м. Запоріжжя М.І. Іванов і
регент хору К.В. Мільков12, члени римо-като-
лицької громади О.Я. Тісен (1898 р. н., мав
нижчу освіту, працював капельмейстером на
Дніпробуді); Я. Іванова (1908 р. н., із середньою
освітою, практикантка лікарні Дніпробуду) –
обоє проживали у старій частині м. Запоріжжя13.
1–2 ’2023 К Р А Є З Н А В С Т В О
82
Серед дніпробудівців був один із керівників за-
порізької громади баптистів М.О. Моторін та
його дружина В.С. Моторіна14.
Після постанови ВУЦВК про відчуження
будівель у зоні затоплення у зв’язку з Дніпро-
будом (3 березня 1927 р.), меноніти с. Кічкасу
намагалися отримати дозвіл на переміщення
молитовного будинку, але безуспішно. Це під-
силило еміграційні настрої. «Ми… поселяни
с. Кічкаса емігруємо до Канади внаслідок висе-
лення нас зі старих насиджених місць», – заяв-
ляли жителі головному інженеру Дніпробуду
24 червня 1927 р.15. 31 травня 1927 р. заступник
головного інженера Дніпробуду П.П. Роттерт
експрес-поштою до Москви інформував управ-
ління головного інженера про бажання 213 осіб
(44 сімей) менонітів Кічкаса емігрувати з СРСР.
Влада їх не відпускала – під приводом військової
повинності, затягуванням виплат компенсацій
за відчуження будівель, примусовим відправ-
ленням до Трудармії тих, кого було позбавлено
виборчих прав16.
Станом на 1927 р. в радянській Україні при-
мусово закрили майже чверть (23,5%) церков та
домів молитви різних конфесій. З 1928 р. влада
прискорила їх закриття. Партійно-радянський
актив Дніпробуду особливо непокоїла Свято-
Духівська православна церква с. Кічкас. «А на
горі, причаївшись як тарган, якого загнали у
кут, як мокриця – стоїть церква», – писав один
із перших номерів газети «Днепрострой»17. Га-
зета продовжувала: «Робітник… обурюється:
«Чому не закриєте капище, адже ніде жити, ми
задихаємось без квартир, а тут таке приміщення
гуляє дарма». 4 липня 1929 р. Управління голов-
ного інженера Дніпробуду звернулося до Хор-
тиць-кого райвиконкому з вимогою «запропо-
нувати релігійній громаді у триденний термін
звільнити приміщення церкви від церковного ін-
вентарю» «внаслідок відчутної житлової кризи
на Державному Дніпровському будівництві»18.
З храму планували зробити гуртожиток для ро-
бітників. Врешті, у ньому розмістили Відділ пра-
ці Дніпробуду. Анонімний автор повідомлення у
«Пролетарі Дніпробуду» відзначав: «Вже давно
можна було б прибрати з гори «капище», але на
робітничих зборах чомусь жодного разу не ви-
никало про нього ніяких розмов». Очевидно, що
таке мовчання на зборах і було свідченням неба-
жання будівників Дніпробуду закривати церкву.
Православна громада шукала захисту у го-
лови ВУЦВК. Зібравши 200 підписів, 3 червня
1929 р. йому надіслали телеграму з проханням
залишити хоча б маленьке приміщення, аргу-
ментуючи: «Молитовний будинок влаштований
силами робітників»19. Клопотання підписали
жінки: за голову церковної ради – Є. Пирогова
і В.Г. Рибакова, за секретаря – М.І. Новікова.
У задоволенні прохання їм відмовили. Президія
Запорізького окрвиконкому, до якої переадресу-
вали клопотання, 13 червня 1929 р. винесла
ухвалу: «Беручи до уваги: а) що в зв’язку з ви-
селенням із с. Кічкасу корінних мешканців від-
відування церкви та молитовного будинку дуже
зменшилося; б) що 4 000 робітників Дніпрель-
стану зняте клопотання про закриття таких, під-
тримане Кічкаською районовою та Запорізькою
міською радою; в) що зазначені будівлі потрібні
Дніпрельстану, визнати за необхідне православ-
ну церкву та молитовний будинок менонітів на
терені Дніпрельстану в с. Кічкас закрити та про-
хати ВУЦВК санкціонувати цю постанову»20.
26 серпня 1929 р. Секретаріат Президії ВУЦВК
прийняв відповідну ухвалу21. «Вісті ВУЦВК»
одразу поширили цей факт по всій Україні: «На
Запоріжжі, в с. Кічкас буде закрито церкву та
менонітський молитовний будинок»22.
Як вже зазначалось, у Кічкасі було два мо-
литовних будинків менонітів: церковних і брат-
ських. Один із будинків менонітів закрили,
інший пустили під знос, аргументуючи пові-
домленням НКВС «про відмову релігійній гро-
маді в переносі їх будинку на інше місце у
зв’язку з Дніпрельстаном»23.
14 Там само, спр. 20, арк. 107.
15 Ігнатуша О.М. Вигнанці Дніпробуду ... С. 192.
16 Ігнатуша О.М. Меноніти у тиловому ополченні на Дніпробуді… С. 177–184.
17 К. Старое и новое // Днепрострой. 1927. 12 августа.
18 ДАЗО, ф. Р-316, оп. 3, спр. 231, арк. 139.
19 Там само, арк. 138.
20 Там само, арк. 130.
21 Там само, арк. 149.
22 На Запоріжжі // Вісті ВУЦВК. 1929. 29 серпня.
23 ДАЗО, ф. Р-316, оп. 3, спр. 231, арк. 468.
Олександр Ігнатуша, Олексій Ігнатуша, Григорій Ігнатуша
83
Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
Громади спробували отримати компенсацію
за відібрані молитовні будинки. Проте за юридич-
ними нормами церковні будівлі не були влас-
ністю віруючих, перебуваючи лише у користу-
ванні. Тому компенсація, яку віруючі таки домог-
лися стягнути з Дніпробуду за відчуження цер-
ков, пішла у фонд райвиконкому24. Меблі Свято-
Духівської церкви: столи, стільці, шафу, вітрину,
етажерку тощо – відписали у відання районної
ради. Цінні речі зі срібла: чашу, хрест, кухлик,
ложицю та ін. передали на зберігання Запорі-
зькому відділенню держбанку, яке оцінило сріб-
ло в «1 руб». Антимінс, як сакральну річ, віддали
Миколаївській церкві м. Запоріжжя. Інше куль-
тове майно – плащаницю, напрестольне Єванге-
ліє, хоругви, священницьке облачення – залиши-
ли міській Пилипівській церкві. Речі «повсяк-
денного характеру» – килимки, хустки, завіси та
5 кг воскових свічок забрали до окружного від-
ділу соціального забезпечення. Ікони «утилі-
зували»: найбільшою цінністю з них тодішня
влада вважала оправи з латуні, які можна було
здати «на потреби індустріалізації». Чотири цер-
ковних дзвони (186 кг бронзи), а також понад
80 кг «латуні 4-го сорту» здали «Рудметалторгу».
Одну з ікон Свято-Духівської церкви, «Зняття
тіла Христа», вилучили для Харківського музею
українського мистецтва. Церковне облачення:
ризу, підрясник, камилавку, хрест, покривало –
передали робіткому Дніпрельстану для театраль-
ного гардеробу25. За останнім неважко побачити
зацікавленість влади в атеїстичному репертуарі
театрального колективу Дніпрельстану, як засобі
боротьби з релігійними почуттями будівників.
У жовтні 1929 р. православна і менонітська
громади вже перестали існувати. Найближчий
православний храм і молитовний будинок ме-
нонітів відтепер знаходилися на відстані 5 км
від Дніпробуду, у сел. Верхня Хортиця.
Проте владу продовжував турбувати «сек-
тантський рух» на Дніпробуді. Питання про
нього поставили на засіданні бюро Дніпробу-
дівського райкому КП(б)У 11 лютого 1930 р.26.
З незавершеного твору «Гребля» українсько-
го письменника-прозаїка В.С. Кузьмича (члена
редколегії «Історії Дніпробуду», репресованого
у 1942 р.) дізнаємося, що «баптистським зосере-
дженням» був «євангельський дім на другому ви-
селку», – тобто у селищі № 2, куди переселили
жителів Кічкаса. Активність баптистів відзнача-
лася серед будівників на ряжах, у селищах, у ро-
бітничих потягах. Цю активність В.С. Кузьмич
характеризував як «почастішання виступів»27.
У 1927 р. на Дніпробуді виникла група єван-
гельських християн. Її поява теж була одним із
закономірних наслідків розгортання масштаб-
ного будівництва, коли із села на Дніпробуд
ринув потік робочої сили. Спочатку у цій групі
були лише чоловіки – чорнороби, грабарі. Пріз-
вище засновника групи євангельських християн
на Дніпробуді Прусенка зафіксували як деле-
гата обласного з’їзду євангельських християн у
м. Дніпропетровську 20–23 листопада 1927 р.
Там він розповідав, як поширював місію по ба-
раках Дніпробуду, як залучив «до справи Божої
перших трьох сестер»28. Близько року, до 17 лип-
ня 1928 р., осередок євангельських християн на
Дніпробуді не мав реєстрації29. У документах
Запорізького окрадмінвідділу збереглася пись-
мова згода між євангельськими християнами
Дніпробуду та братськими менонітами Кічкасу
від 16 червня 1928 р. на спільне використання
менонітського молитовного будинку для зіб-
рань30. Документи 1928 р. повідомляють, що
13 членів громади євангельських християн були
робітниками, членами профспілки будівельни-
ків. Осередок збирався регулярно по неділях об
11.00, та по понеділках, середах і суботах о
18.00. Керівником групи був Т.М. Волков – ро-
бітник, мешканець Кічкасу31. 18 серпня 1928 р.
зануренням у Дніпро здійснили обряд хрещення
новонавернених, теж робітників Дніпробуду32.
Інспектор культів адмінвідділу Дніпропет-
ровського окрвиконкому Миколаєвський був вра-
жений різноманіттям і ефективністю діяльності
євангельських християн. Вони забезпечували
24 Ігнатуша О.М. Вигнанці Дніпробуду… С.191.
25 ДАЗО, ф. Р-316, оп. 3, спр.12, арк. 69–88, 105.
26 Там само, ф. п-149, оп.1, спр.170 а, арк. 19.
27 Там само, спр. 353, арк. 191.
28 Ігнатуша Г. Віруючі Дніпробуду... С. 65–68.
29 ДАЗО, ф. р-316, оп. 3, спр. 244, арк. 19.
30 Там само, арк. 3.
31 Там само, арк. 18-19.
32 Там само, арк. 1.
1–2 ’2023 К Р А Є З Н А В С Т В О
84
увагою нужденних і хворих, створили касу вза-
ємодопомоги. Пресвітери влаштовували літера-
турні вечірки, хорові співи, оркестрові виступи
тощо. Інспектора непокоїло, що благодійна ді-
яльність «дуже приваблює до євангельських
християн нових членів»33. У жовтні 1928 р. стур-
бованість присутністю «проповідників і попе-
чителів бідняків» у районі Дніпровського будів-
ництва висловлював і завідуючий Хортицьким
районним адмінвідділом34.
Дніпробудівська громада євангельських хри-
стиян продовжувала діяти весь 1928 рік. Прото-
кол засідання групи від 19 грудня 1928 р. зафік-
сував присутність 14 членів. Замість Т.М. Вол-
кова керівником обрали М.М. Ніколаєва (він
одночасно був головою ради громади євангель-
ських християн у Південному селищі м. Запо-
ріжжя). Тоді ж члени дніпробудівської групи
відмовились від ідеї колегіального управління –
розпустили раду групи. Вважаємо, що таке рі-
шення ухвалили у спробі убезпечити групу від
подальших переслідувань. Велика плинність
кадрів будівників вимивала з громади членів,
але на їх місце приходили нові. Нерідко до гро-
мади записувались родинами. Скажімо, у списку
нових членів групи відзначаємо подружжя Ко-
карєвих – Арсенія і Олександру, яким на той
час було по 30 років; чоловік працював робіт-
ником на Дніпробуді в управлінні робіт Лівого
берега, жили вони у бараку № 24. 2 листопада
1929 р. дніпробудівська група євангельських
християн приєдналася до громади євангельських
християн м. Запоріжжя35.
Список релігійних громад Запорізького ок-
ругу, складений окружним адміністративним
відділом у середині 1929 р., зафіксував у с. Кіч-
касі ще одну релігійну спільноту – християн
євангельської віри – п’ятидесятників (більшо-
вики називали – «групу трясунів»)36. На жаль,
відомостей щодо її діяльності не маємо.
Таким чином, християнські осередки на Дні-
пробуді продовжували діяти всупереч цілеспря-
мованої атеїстичної політики влади. «Важче
було впоратися з сектантами, що розвелися на
Дніпрельстані серед робітників, як черва в ка-
пусті», – писав пропагандист С. Мальований,
додаючи: «Треба остаточно очистити будівниц-
тво від попів, сектантів і бузувірів. Там, де ви-
конують заповіти Ілліча, там де праця й наука
будують новий соціалістичний світ, немає місця
молитовним співам. Їх покривають звуки вибу-
хів, гуркіт машин, рев переможеної води»37.
Врешті більшовикам вдалося припинити діяль-
ність більшості релігійних громад. «Відомість
про кількість німецьких кірх та молитовень про
УСРР» на 1933 р. вже не зафіксувала жодної ка-
толицької та менонітської громади у районі Дні-
провського будівництва. Добігав час і інших –
православних, протестантських.
Для тих, хто ще вважає, що робітники не
брали участь у релігійному житті, звернемо ува-
гу на статистико-економічні дослідження 20-х рр.
ХХ ст. Їх опублікував у журналі «Безвірник» за
1927 р. Е. Спир, ґрунтуючись на даних обсте-
ження бюджету часу робітників і службовців
різних промислових міст СРСР (проведеного
одним із авторів планів індустріалізації СРСР
С.Г. Струмиліним у 1923 р.), а також на даних
Всеукраїнської ради профспілок про робітни-
чий бюджет. За його підрахунками, робітник-
чоловік відводив на релігійні потреби на місяць
півтори години, а робітниця-жінка – у два рази
більше: три години. У родинах, де працювали і
чоловік і жінка, жінка витрачала на релігійні
потреби 5,8 год., а непрацюючі на виробництві
жінки (підлітки, бабусі та ін.) – 17,3 год., тоді
як чоловіки цієї категорії – 2,4 год. При серед-
ньостатистичних витратах робітника на релі-
гійні потреби на рівні 3,7 год. на місяць, майже
2 год. він витрачав на відвідування храму38. На-
віть зважаючи на долю похибки у показниках,
констатуємо, що у значної частини працівників
Дніпробуду залишалися релігійні почуття і по-
треба у виконанні релігійних обрядів. О.В.
Бойко навів дані НКВС про всеукраїнське об-
стеження релігійних громад 1929 р.: на 1 жов-
тня 1929 р., найбільша кількість робітників у
православних громадах Південної України при-
падала на Катеринославщину, як наслідок кон-
центрації важкої промисловості у цьому окрузі39.
33 Центральній державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 5, оп. 3, спр. 270,
арк.108 б.
34 ДАЗО, ф. р-316, оп. 3, спр. 209, арк. 51.
35 Там само, спр. 20, арк. 51, 59, 113–114.
36 Там само, спр. 231, арк. 162.
37 Мальований С. Класовий ворог на Дніпрельстані… С. 24–25.
38 Спир Е. Релігія в робітничому побуті при світлі цифр // Безвірник. 1927. № 2. С. 23–26.
39 Бойко О.В. Православна церква і робітничий клас... С. 47.
Олександр Ігнатуша, Олексій Ігнатуша, Григорій Ігнатуша
85
Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
Дніпробудівець Б.О. Вейде у своєму щоден-
нику часів будівництва неодноразово фіксував
поширеність на Дніпробуді релігійних проявів
у побуті. Наприклад, він наводив вислів інже-
нера Будассі (начальника Земельно-скельного
відділу Дніпробуду), котрий кожного ранку, йду-
чи на обхід об’єктів, казав, що «відправлявся
«в обхід по єпархії»». У медсанчастині Дніпро-
буду «у великій залі в кутку горіла лампадка пе-
ред іконою Св. Миколая». Серед працівників
Відділу робітничого постачання, за свідченням
Б.О. Вейде, знайшли собі роботу 28 службовців
культу40.
Результати перевірки кадрів Дніпробуду за
1929–1934 рр. показали, що колишніх священ-
нослужителів та «сектантів» було чимало у різ-
них підрозділах: на Дніпробуді – 41, на «Запо-
ріжсталі» – 31, у Закритому робітничому коопе-
ративі та державній організації громадського хар-
чування (російська абревіатура – «Нарпит») – 28
осіб41. Варто додати, що сам Б.О. Вейде свого
часу закінчив церковнопарафіяльну школу. Ана-
лізуючи стенограму партійної конференції на
Дніпробуді (листопад 1928 р.), С.Р. Лях цитує
відверті слова одного з учасників, Долини:
«Є частина молодих інженерів, які … відвіду-
ють церкву» (переклад з рос. – Авт.)42. Коли у
1929 р. в Запоріжжі почали знімати дзвони з
церков, місцева преса мусила визнати: «Серед
опозиції було декілька робітників»43. Навіть коли
вже перша черга Дніпрогесу була введена в дію
(листопад 1932 р.), передовиця київської газети
«Войовничий безвірник» писала, що будівель-
ники залишалися категорією особливої уваги з
огляду на їхню «релігійність», називаючи їх
«найвідсталішими трудящими»44.
Отже, за свідченням джерел, основна час-
тина працівників Дніпробуду протягом всього
будівництва таки зберігала релігійні почуття.
Всесоюзний перепис населення 6 січня
1937 р. зафіксував несподівані для партійно-
радянського керівництва цифри: 57% населення
назвали себе віруючими45.
Таким чином, вигнання релігії з Дніпробуду
не відбулося. Владою були знищені релігійні
осередки, але зберігалася релігійна свідомість,
психологія. Приватне життя, особисте спілку-
вання, родинні осередки генерували традиційну
побутову релігійність, яку влада була не в силах
здолати.
Говорячи про переслідувачів віруючих на
Дніпробуді, зауважимо, що, як і по всій країні,
організаторами гонінь на релігію та церкву були
партійні та радянські органи, а одним з їхніх
знарядь – осередки Спілки безвірників. Абсо-
лютно несамостійні і підконтрольні, вони орга-
нізовували «безбожницький» рух. Окружком
партії зобов’язав райкоми та партосередки «взя-
ти під належний догляд та керівництво всю ро-
боту Спілки безвірників та всіляко допомагати
їй»46. В окружній газеті «Красное Запорожье»
(з 1929 – «Червоне Запоріжжя») 28 листопада
1926 р. надрукували статтю за підписом заступ-
ника завідуючого адмінвідділу окрвиконкому
Ніконова, який очолив окружну раду СБ47. Зі
шпальт першого (він же і останній) номера газе-
ти «Безвірник Запоріжжя» Ніконов проголошу-
вав: «Для нас не може бути різниці між церквою,
кірхою і синагогою. Всі ці пункти однакові як за
своїм релігійним, так і за класовим змістом»48.
«Червоне Запоріжжя» декларувало початок
соцзмагання між безвірницькими організаціями
Дніпробуду, заводу «Комунар» і Катерининських
паровозоремонтних майстерень49. Газета заклика-
ла: «Дніпрельстанівці, в антирелігійний наступ!».
Другий пленум Центральної ради (ЦР)
СВБ, що пройшов у березні 1930 р., вимагав
«втягнення в ударництво всіх членів СВБ» і
40 Вейде Б. Записки будівельника (1908–1935)… С. 46, 49, 69.
41 Там само. С. 84.
42 Лях С.Р. Як запорізькі комуністи Дніпрогес будували // Zaporizhzhia Historical Review. 2019. Vol. 1
(53). С. 122.
43 Вчора знято дзвони з міського собору // Червоне Запоріжжя. 1929. 18 грудня.
44 У бій за четвертий, останній рік п’ятилітки // Войовничий безвірник. 1932. 5 листопада.
45 Жиромская В.Б., Киселев И. Н., Поляков Ю. А. Полвека под грифом «секретно»: Всесоюзная перепись
населения 1937 года. Москва, 1996. С.100–101.
46 Рік роботи Запорізького округового комітету КП(б)У. Листопад 1927 р. – грудень 1928 р. Запоріжжя,
1928. С. 86.
47 Первые шаги союза безбожников // Красное Запорожье. 1926. 28 ноября.
48 Никонов. Наши ближайшие задачи на антирелигиозном фронте // Безвірник Запоріжжя. 1927. 17 грудня.
49 Поширюймо соцзмагання серед безвірників // Червоне Запоріжжя. 1929. 18 грудня.
1–2 ’2023 К Р А Є З Н А В С Т В О
86
«необхідність створення спеціальних безбож-
них бригад»50. Від них очікували виробничих
перемог, сталінських стандартів: «Боротьба
проти релігії – є боротьба за соціалізм!». Акти-
віст-пропагандист М. Ланін повідомляв, що на
Дніпробуді «ударники-безбожники» встанови-
ли «світовий рекорд клепки турбін», переви-
щивши американські норми: «у минулому році
клепка турбіни тривала 7 днів, а зараз безбож-
ники-ударники виконують цю роботу за 4 дні.
Райрада СВБ Дніпробуду взяла шефство над
одним із прогонів греблі лівого протоку, де без-
божники повинні своїми силами у вихідні дні
укласти 5 000 кубометрів бетону»51.
1931 р. журнал «Антирелигиозник» (орган
ЦР СВБ СРСР) на весь Союз повідомив: в орга-
нізації СВБ на Дніпробуді налічується 4 000 чле-
нів і 40 осередків. «Всі члени СВБ перебувають
в ударних бригадах і дають кращі показники
виконання виробничої програми»52. Йшлося
про організацію 15 «ударно-безбожних бригад»,
8 «безбожних бараків». Саме такої замальовки
потребував жанр політичної пропаганди на гі-
гантському будівництві – символі величі СРСР.
Назви виробничих підрозділів Дніпробуду від-
дзеркалили вождізм тоталітарного суспільства
та «участь» у «безвірницькому» русі: бригада
бетонників ім. Ярославського, пожежна частина
Лівого берега – «ударна частина ім. О. Ярослав-
ського»53, кранова база Лівого берега ім. О. Лука-
чевського. Нагадаємо, що у той час О. Ярослав-
ський очолював ЦР СВБ СРСР, а О. Лукачев-
ський був його заступником. Напередодні Ве-
ликодня 1931 р. робітниці 42 бараку 13 виселку
оголосили барак «безвірницьким» і назвали
його іменем О. Ярославського54. «Антирелиги-
озник» цитував лист «Ударної безбожної бази
ім. О. Лукачевського» до самого О. Лукачев-
ського з обіцянкою закінчити будівництво
Дніпрогесу на півроку раніше – до 1 травня
1932 р.55.
Проте робота СВБ мала низьку результа-
тивність. Окружна рада СВБ констатувала, що
тільки на ділянці Дніпрозаводбуду на Пасху
1930 р. не вийшло 360 працівників, а по всьому
Дніпробуду – 90056. Ігнорування владою релі-
гійних традицій спричиняло трудові конфлікти.
Антипасхальний випуск «Пролетаря Дніп-
робуду» 1931 р. повідомив, що низка підрозділів
будівництва знову повністю проігнорувала «ан-
тивеликодню» роботу. Серед «відсталих» нази-
вали робітком комунального господарства,
Дніпрозаводбуд, Земельно-скельний відділ лі-
вого берега57. Частина підрозділів, хоча і за-
явили про підтримку безвірницького руху, проте
нічого не робили, як наприклад, робітники ме-
ханізації правого берега58. Тож, показуха «без-
вірництва» на Дніпробуді була системною і
очевидною.
На Різдво та Пасху, яка у 1931 р. припадала
на 12 квітня, частина працівників Дніпробуду,
не дивлячись на «безперервку», не вийшла на
роботу. 127 тилополченців селища № 12 звер-
нулися до виконроба Залізничного вузла з про-
ханням дозволити провести свята «у тиші та
спокої й не примушувати… виходити у ці дні
на роботу»59, не побоявшись назвати себе «ре-
лігійниками». Їх клопотання свідчить, що були
великі групи будівників, які чітко вимагали за-
конної поваги до своїх релігійних потреб. Такою
групою на Дніпробуді, зокрема, були «позбав-
ленці», примусово мобілізовані на будівництво,
яким вже мало що було втрачати в умовах біль-
шовицького режиму.
Аби «нейтралізувати» небажаний владі ефект
публічного вияву релігійності та виставити
культурні запити будівників у прокомуністич-
ному світлі, газета «Пролетар Дніпробуду»
швидко організувала «лист до редакції» за під-
писом тилополченця П.П. Діка, в якому писа-
лося: «Я відмовляюся від своїх релігійних пере-
конань, стаю запеклим безвірником»60.
50 Ланин Н. Безбожное ударничество на производстве // Антирелигиозник. 1931. № 10. С. 61.
51 Там само. С. 63.
52 Безбожники на стройке // Антирелигиозник. 1931. № 4. С. 111.
53 Ковтун. Всі ми безвірники // Пролетар Дніпробуду. 1931. 4 квітня.
54 Карболова. Оголошуємо свій барак безвірницьким // Пролетар Дніпробуду. 1931. 4 квітня.
55 Безбожники на стройке... С. 111.
56 ДАЗО, ф.п-1, оп. 1, спр. 1215, арк. 8–9.
57 Глід. Тут забули про антивеликодню роботу // Пролетар Дніпробуду. 1931. 11 квітня.
58 Калашник. Гільтій зриває роботу // Пролетар Дніпробуду. 1931. 24 листопада.
59 ДАЗО, ф.р-569, оп. 1, спр. 53, арк. 1.
60 Там само, арк. 2.
Олександр Ігнатуша, Олексій Ігнатуша, Григорій Ігнатуша
87
Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання
Друкуючи гасла для антивеликодньої кам-
панії 1931 р., «Пролетар Дніпробуду» писав
про роботу на Пасху: «11, 12, 13 квітня безвір-
ники вийдуть працювати на цей прогін, цим
самим здійснять своє шефство над важливою
бетонувальною галуззю і замість святкових
кулічів будуть творити одну із підпор у могут-
ній споруді велетня соціалістичної промисло-
вості – Дніпрельстані»61. Ставлячи завдання
безвірникам, їм втлумачували: «релігійні орга-
нізації по суті є політична агентура і політич-
ний апарат міжнародної буржуазії і ворожих
пролетаріатові класових угрупувань всередині
нашої країни»62. Пропагандистське «проми-
вання мізків» було невід’ємним елементом ате-
їстичної політики.
Атеїстична влада за допомогою спілок без-
вірників, а також преси, втягувала дніпробудів-
ців у «безбожницький» рух, вимагаючи
понаднормових зусиль у праці. Після гучних
рапортів про «успіхи» безвірницьких бригад на
Дніпробуд прислали делегацію «зарубіжних
пролетарських безбожників» зі Швеції та Нор-
вегії, яка прибула 15 жовтня 1931 р.63. «Проле-
тар Дніпробуду» розповів, що делегація була
під сильним позитивним враженням, її переко-
нали, ніби «чутки про злидні й голод в Радян-
ському Союзі є брехня»64.
Коли у другій половині 1932 р. компартія
почала безпрецедентну кампанію упокорення
українців голодом, атеїстичні функціонери ор-
ганізували «відозву робітників Дніпробуду»
щодо боротьби за хліб, яку галасливо рознесла
вся преса СРСР. Зокрема, газета «Войовничий
безвірник» (орган ЦР СВБ України) закликала
«усіх колгоспників і одноосібників» «всебічно
обговорити відозву робітників Дніпробуду»
щодо «боротьби за хліб»65 під гаслом: «Бороть-
ба за хліб – боротьба за соціалізм!».
На рубежі 20–30-х рр. ХХ ст. на ділянці
Дніпрозаводбуду ДПУ «розкрило» низку «анти-
радянських організацій»66, майже у кожній
вбачався «церковний слід». Серед 51 учасника
справи «контрреволюційної шпигунської по-
льської організації» був Ю.Ф. Греков – колиш-
ній священник, завскладом на Дніпровському
алюмінієвому заводі. Серед «плямуючих»
фактів називалося його навчання у духовній
семінарії, отримання сану священника. Під-
ставою переслідувань стало те, що «часто
відвідує… церкву у Вознесенівці зі своїми
підлеглими зі складу, також колишнім псалом-
щиком і синами попів. Відвідує церковних
служителів. Антирадянськи налаштований»67.
Разом із ним був репресований І.З. Штепа,
який 1932 р., «приховав своє соціальне похо-
дження», а його брат «був членом» вигаданої
«антибільшовицької» «Спілки визволення
України», – під приводом участі у котрій біль-
шовики громили національно свідому інтелі-
генцію, що поділяла ідеї автокефалії україн-
ської церкви.
Отже, релігію – важливу духовну опору
суспільства і суспільний регулятор на Дніпро-
буді, як і по всій країні, жорстко витискали на
маргінес, віруючих тероризували заради вті-
лення комуністичного міфу, намагаючись за-
містити людські почуття радянським пафосом.
Штучно створені осередки Спілки безвірників
на Дніпробуді, як і по всій країні, були лише
зручним знаряддям атеїстичної політики
влади. Їх діяльність зводилася до періодичних
кампаній зі штучно розрекламованими «успі-
хами». Вигнання релігії з Дніпробуду, як і
з усього публічного життя, спричиняло мо-
ральні деформації, ламання людських доль,
психологічні травми. Проте проаналізовані
історичні джерела доводять, що у жорстких
умовах атеїстичного тиску влади віруючі Дніп-
робуду намагалися відстояти і зберегти своє
право на свободу сумління, релігійні традиції.
Атеїстична діяльність влади та жорсткий адмі-
ністративний тиск не були спроможні здолати
глибинну релігійність українського суспіль-
ства, що, зокрема, показала й історія Дніпро-
буду.
61 Каплій. Безвірники – шефи прольоту // Пролетар Дніпробуду. 1931. 9 квітня.
62 Чергові завдання антирелігійної роботи // Безвірник. 1931. №15. С.35.
63 В ЦС СВБ СССР // Антирелигиозник. 1931. №10. С.101.
64 Закордонні робітники про успіхи соцбудівництва // Пролетар Дніпробуду. 1931. 21 листопада.
65 До всіх обкомів і райкомів КП(б)У (З відозви ЦК КП(б)У) // Войовничий безвірник. 1932. 29 жов-
тня.
66 ДАЗО, ф.р-1, оп.6, спр.35, арк.81–82.
67 Там само, ф.п-157, оп.1, спр.881, арк.21.
1–2 ’2023 К Р А Є З Н А В С Т В О
88
References
1. Bojko, O.V. (2004). Pravoslavna tserkva i robitnychyj klas Pivdnia Ukrainy v umovakh antyreli-
hijnoi polityky derzhavy 20–30-kh rokiv ХХ stolittia. Hrani – Grani, 3, 42–50. [in Ukrainian].
2. Ihnatusha, H. (2011). Viruiuchi Dniprobudu. Zbirnyk naukovykh prats‘ studentiv, aspirantiv i mo-
lodykh vchenykh «Moloda nauka-2011», (5), 65–68. [in Ukrainian].
3. Ihnatusha, O., & Tedeiev, O. (1994). «Klasovyj voroh» na Dniprel’stani. Kraieznavstvo, 1–2, 40–
43. [in Ukrainian].
4 Ihnatusha, O.M. (2007). Menonity u tylovomu opolchenni na Dniprobudi: 1930–1931 rr. Voprosy
germanskoj istorii, (pp. 177–184). Dnipropetrovs’k: Porohy. [in Ukrainian].
5. Ihnatusha, O.M. (2006). Vyhnantsi Dniprobudu (do problemy zatoplennia Kichkasa, 1927 r.).
Sums’ka starovyna, 20, 186–194. [in Ukrainian].
6. Ihnatusha, O.M. (2004). Instytutsijnyj rozkol pravoslavnoi tserkvy v Ukraini: geneza i kharakter
(ХІХ st. – 30-ti rr. ХХ st.). Zaporizhzhia: Polihraf. [in Ukrainian].
7. Ihnatusha, O.O. (2011). Mistse Zaporiz’koho industrial’noho kompleksu v bil’shovyts’kij indus-
trializatsii 20–30-kh rokiv ХХ st. [The place of Zaporizhzhyan industrial complex in Bolshevik’s indus-
trialization during 20–30-th XX c.] Naukovi pratsi istorychnoho fakul’tetu Zaporiz’koho natsional’noho
universytetu, (30), 126–137. [in Ukrainian].
8. Klymenko, O.M. (2019). Konstruiuvannia pam’iati «novoi liudyny» u 1920-kh – 1930-kh rr. (na
materialakh USRR). [Constructing the Memory of the New Man in the 1920s – 1930s (Based on the
Materials of the Ukrainian Socialist Soviet Republic)] (Candidate’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian].
9. Klymennko, O.M. (2019). Napysannia istorii fabryk ta zavodiv v USRR: pryklad Dniprohesu
(1930-ti rr.) [Writing the History of Factories and Plants in the Ukrainian SSR: The Case of DniproHES
(1930s)]. Naukovi pratsi istorychnoho fakul’tetu Zaporiz’koho natsional’noho universytetu, (52 (1)),
166–171. [in Ukrainian].
10. Lanin, N. (1931). Bezbozhnoe udarnichestvo na proizvodstve. Antireligioznik, 10, 61–69. [in
Russian].
11. Liakh, S.R. (2019). Yak zaporiz’ki komunisty Dniprohes buduvaly [As Zaporizhzhia Communists
built Dneproges]. Zaporizhzhia Historical Review, (53), 117–126. [in Ukrainian].
12. Mal’ovanyj, S. (1931). Klasovyj voroh na Dniprel’stani. Kharkiv: DVOU Ukrains’kyj robitnyk.
[in Ukrainian].
13. Movchan, O. (2013). Stavlennia robitnykiv USRR do antyrelihijnoi polityky vlady (pochatok
1930-kh rr.) [Attitudes to workers Ussr anti-religious policy of the authorities (beginning 1930)]. Naukovi
zapysky Ternopil’s’koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. V. Hnatiuka. Seriia: Istoriia.
(1 (1), 37–43. [in Ukrainian].
14. Sherstyuk, A.S. (Ed.). (1960). Pervenec industrializacii strany Dneproge’s imeni V.I. Lenina.
Sbornik dokumentov. Zaporozh’e: Zaporozhskoe knizhno-gazetnoe izdatel’stvo. [in Russian].
15. Smolii, V.A. (Ed.). (2013). Vidnosyny derzhavy, suspil’stva i osoby pid chas stvorennia radi-
ans’koho ladu v Ukraini (1917–1938 rr.) (Vol. 2). Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Uk-
rainian].
16. Spyr, E. (1927). Relihiia v robitnychomu pobuti pry svitli tsyfr. Bezvirnyk, 2, 23–26. [in Ukrai-
nian].
17. Vejde, B. (2012). Zapysky budivel’nyka (1908–1935). Kyiv: Instytut ukrains’koi arkheohrafii ta
dzhereloznavstva im. M.S. Hrushevs’koho. [in Ukrainian].
18. Yefremov, S.O. (1997). Schodennyky. 1923–1929. Kyiv: ZAT «Hazeta Rada». [in Ukrainian].
19. Yurezans’kyj, V.T. (1970). Dniprohes. Dnipropetrovs’k: Promin‘. [in Ukrainian].
20. Zhiromskaya, V.B., Kiselev, I.N., & Polyakov, Yu.A. (1996). Polveka pod grifom «sekretno»:
Vsesoyuznaya perepis‘ naseleniya 1937 goda. Moskva: Nauka. [in Russian].
Олександр Ігнатуша, Олексій Ігнатуша, Григорій Ігнатуша
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202573 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:40:12Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ігнатуша, О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. 2025-04-07T15:59:38Z 2023 Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання / О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. Ігнатуша // Краєзнавство. — 2023. — № 1-2. — С. 79-88. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202573 94:627.85(477.64)«1927/1932» Мета дослідження – показати наявність релігійних осередків і релігійних потреб на будівництві Дніпрогесу – флагману радянської індустріалізації в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні мікроісторичного підходу, комплексу загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціальноісторичних методів (історико-генетичний, історико-порівняльний). Наукова новизна роботи полягає в історичній реконструкції процесу витіснення релігії зі сфери побуту будівників Дніпровської гідроелектростанції (1927–1932) – знакового об’єкту сталінської модернізації. Показано марність спроб викорінення релігійних почуттів через заміщення радянським наративом «безбожництва». Висновки. Для значної частини будівників – робітників і службовців Дніпровського будівництва – природним було дотримання релігійних традицій. Наявність віруючих серед працівників Дніпробуду засвідчують актові, статистичні, наративні джерела, періодика. В ході будівництва частка віруючих збільшувалась, зростало конфесійне різноманіття. Комуністична влада активно протидіяла поширенню релігійності, насамперед – закриттям церковних споруд у районі будівництва. Посилювався інформаційно-пропагандистський тиск влади. Застосовувалися політичні репресії. Вагомим інструментом боротьби з релігією на Дніпробуді була Спілка войовничих безвірників, цілком підконтрольна партійним органам. Проте вигнання релігії з Дніпробуду не сталося, що підтвердили результати Всесоюзного перепису населення 1937 р. та звіти партійного керівництва 30-х рр. ХХ ст. The purpose of the study is to show the presence of religious centers and religious needs in the construction of the flagship of Soviet industrialization in Ukraine – Dniprohes. The research methodology is based on the use of a microhistorical approach, a set of general scientific (analysis, synthesis) and special historical methods (historical-genetic, historical-comparative). The scientific novelty of the work lies in the historical reconstruction of the process of displacing religion from everyday life of the builders of the Dnipro Hydroelectric Power Station (1927-1932) - a landmark object of Stalin's modernization. The author shows the futility of attempts to eradicate religious feelings through the substitution of the Soviet narrative of «godlessness». Conclusions. For a considerable percentage of the builders - workers and employees of Dnipro construction - it was natural to follow religious traditions. The presence of believers among those working at Dniprobud is evidenced by acts, statistical, narrative sources, and periodicals. In the process of construction, the share of believers in Dniprobud increased, and religious diversity grew. The communist authorities actively opposed the spread of religiosity, primarily by closing church buildings in the construction area. The information and propaganda support of the government's struggle against religious centers was growing. Political repressions were applied. An important tool in the fight against religion in Dniprobud was the Union of Militant Atheists, completely under the control ofparty bodies. However, the expulsion of religion from Dniprobud did not happen, which was confirmed by the results of the All-Union Census of1937 and the reports of the party leadership in the 1930s. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання Religion and Dniprobud (1927-1932): the illusion of exile Article published earlier |
| spellingShingle | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання Ігнатуша, О. Ігнатуша, О. Ігнатуша, Г. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| title | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| title_alt | Religion and Dniprobud (1927-1932): the illusion of exile |
| title_full | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| title_fullStr | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| title_full_unstemmed | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| title_short | Релігія та Дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| title_sort | релігія та дніпробуд (1927–1932): ілюзія вигнання |
| topic | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| topic_facet | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202573 |
| work_keys_str_mv | AT ígnatušao relígíâtadníprobud19271932ílûzíâvignannâ AT ígnatušao relígíâtadníprobud19271932ílûzíâvignannâ AT ígnatušag relígíâtadníprobud19271932ílûzíâvignannâ AT ígnatušao religionanddniprobud19271932theillusionofexile AT ígnatušao religionanddniprobud19271932theillusionofexile AT ígnatušag religionanddniprobud19271932theillusionofexile |