Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916)
У статті йдеться про етнографічні дослідження з традиційної матеріальної культури українців (житло та їжу), опубліковані українськими й російськими народознавцями на сторінках журналу «Этнографическое обозрение» (1889– 1916). З’ясовано географію фіксації цих джерел (історико-етнографічні райони Укра...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202588 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 5. — С. 45–58. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202588 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Глушко, М. 2025-04-08T10:00:41Z 2018 Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 5. — С. 45–58. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202588 39(=161.2)(051)“1889/1916” У статті йдеться про етнографічні дослідження з традиційної матеріальної культури українців (житло та їжу), опубліковані українськими й російськими народознавцями на сторінках журналу «Этнографическое обозрение» (1889– 1916). З’ясовано географію фіксації цих джерел (історико-етнографічні райони України), їхній науковий характер, достовірність, історичне значення для сучасної української етнології. The article is dedicated to the ethnographical data on the traditional material culture of Ukrainians (dwelling and food) published by Ukrainian and Russian ethnographers on the pages of Etnograficheskoe Obozrenie (Ethnographic Review) magazine (1889–1916). The localization of these sources' origins (historical and ethnographic regions of Ukraine), their scientific character, authenticity, and historical significance for modern Ukrainian Ethnology are established. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) Descriptions of Ukrainians’ Traditional Material Culture in the Columns of The Ethnographic Review Periodical (1889–1916) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| spellingShingle |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) Глушко, М. Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації |
| title_short |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| title_full |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| title_fullStr |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| title_full_unstemmed |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| title_sort |
описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «этнографическое обозрение» (1889–1916) |
| author |
Глушко, М. |
| author_facet |
Глушко, М. |
| topic |
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації |
| topic_facet |
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Descriptions of Ukrainians’ Traditional Material Culture in the Columns of The Ethnographic Review Periodical (1889–1916) |
| description |
У статті йдеться про етнографічні дослідження з традиційної матеріальної культури українців (житло та їжу), опубліковані українськими й російськими народознавцями на сторінках журналу «Этнографическое обозрение» (1889– 1916). З’ясовано географію фіксації цих джерел (історико-етнографічні райони України), їхній науковий характер, достовірність, історичне значення для сучасної української етнології.
The article is dedicated to the ethnographical data on the traditional material culture of Ukrainians (dwelling and food) published by Ukrainian and Russian ethnographers on the pages of Etnograficheskoe Obozrenie (Ethnographic Review) magazine (1889–1916). The localization of these sources' origins (historical and ethnographic regions of Ukraine), their scientific character, authenticity, and historical significance for modern Ukrainian Ethnology are established.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202588 |
| citation_txt |
Описи традиційної матеріальної культури українців на сторінках часопису «Этнографическое обозрение» (1889–1916) / М. Глушко // Народна творчість та етнологія. — 2018. — № 5. — С. 45–58. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gluškom opisitradicíinoímateríalʹnoíkulʹturiukraíncívnastorínkahčasopisuétnografičeskoeobozrenie18891916 AT gluškom descriptionsofukrainianstraditionalmaterialcultureinthecolumnsoftheethnographicreviewperiodical18891916 |
| first_indexed |
2025-11-25T08:18:43Z |
| last_indexed |
2025-11-25T08:18:43Z |
| _version_ |
1850507746911191040 |
| fulltext |
45
ОПИСИ ТРАДИЦІйНОї МАТЕРІАЛЬНОї КУЛЬТУРИ
УКРАїНЦІВ НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСУ
«ЭТНОГРАФИЧЕСКОЕ ОбОзРЕНИЕ»
(1889–1916)
Михайло Глушко
УДК 39(=161.2)(051)“1889/1916”
У статті йдеться про етнографічні дослідження з традиційної матеріальної культури українців (житло та їжу), опуб‑
ліковані українськими й російськими народознавцями на сторінках журналу «Этнографическое обозрение» (1889–
1916). З’ясовано географію фіксації цих джерел (історико‑етнографічні райони України), їхній науковий характер, до‑
стовірність, історичне значення для сучасної української етнології.
Ключові слова: «Этнографическое обозрение», українці, матеріальна культура, етнографічні джерела.
The article is dedicated to the ethnographical data on traditional material culture of Ukrainians (dwelling and food)
published by Ukrainian and Russian ethnographers on the pages of Etnograficheskoe Obozrenie (Ethnographic Review)
magazine (1889–1916). The localization of these sources origins (historical and ethnographic regions of Ukraine), their
scientific character, authenticity, historical significance for the modern Ukrainian Ethnology are established.
Keywords: Etnograficheskoe obozrenie (Ethnographic Review), Ukrainians, material culture, ethnographical sources.
Наприкінці XIX – на початку XX ст.
знач ну частину народознавчих досліджень
про традиційну культуру і побут українців
оприлюднили в загальновідомому російському
науковому журналі «Этнографическое обозре‑
ние» – друкованому органі Товариства при‑
родознавства, антропології та етнографії при
Московському університеті. Однак у сучасній
українській науці відомості і про саме періо‑
дичне видання, і про присутні на його сторін‑
ках публікації з української тематики є дуже
рідкісними, причому довідкового характеру і
не завжди високої якості [12; 14; 15]. Невисо‑
кої оцінки заслуговує також нещодавно опу‑
блікована оглядова стаття Сергія Микитчука
«Українська етнографія на сторінках росій‑
ського журналу “Этнографическое обозрение”
(кінець ХІХ – початок ХХ ст.)», в якій автор
згадав лише деякі праці про народну культу‑
ру українців [17]. Найчастіше до публікацій у
цьому часопису звертаються українські фоль‑
клористи, позаяк більшість надрукованих там
наукових розвідок, матеріалів і рецензій сто‑
сується духовної культури. Достатньо нагада‑
ти імена найактивніших дописувачів (знавців
усної народної творчості, традиційної звича‑
євості та обрядовості, деяких видів народних
знань українського етносу) журналу наприкін‑
ці XIX – на початку XX ст., таких як Микола
Сумцов, Олександр Малинка, Петро Іванов,
Михайло Васильєв, Митрофан Дикарів, Хри‑
санф Ящуржинський та ін.
Водночас тогочасний читач мав змогу озна‑
йомитися з кількома дослідженнями, в яких
описано різні зразки традиційної матеріальної
культури українців, зокрема житла та їжі. Сло‑
во «опис» ужите в заголовку нашої статті зу‑
мисне, позаяк надруковані в «Этнографическом
обозрении» розвідки є цілковито етнографічни‑
ми за характером, тобто описані в них етно‑
культурні явища автори зафіксували від живих
носіїв етнічної культури або здобули методом
безпосереднього спостереження. Доцільно на‑
голосити й на тому, що ці етнографічні матеріа‑
ли стосуються автохтонів трьох етнографічних
районів України – Слобожанщини, Середньої
та Нижньої Наддніпрянщини, які порівняно з
іншими етнографічними одиницями (Поліссям,
Поділлям, Бойківщиною, Гуцульщиною тощо),
досліджені поки що мало. Це, мабуть, також
спричинило спорадичне звернення етнологів до
опублікованих у зазначеному часопису першо‑
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
46
джерел. Отож запропонованою оглядовою
розвідкою спробуємо частково заповнити цю
прогалину, а заодно привернути увагу сучасних
українських народознавців до етнографічних
матеріалів з традиційного будівництва та на‑
родного харчування, які оприлюднили дослід‑
ники наприкінці XIX – на початку XX ст.
Упродовж першого періоду виходу журналу
«Этнографическое обозрение» у світ (1889–
1916) на його сторінках надрукували дві статті
про житлово‑господарський комплекс україн‑
ців – Олександра Шарка «Малороссийское
жилище» [28] та Віри Харузіної «Заметки о
крестьянском жилище в Верхнеднепровском
уезде Екатеринославской губернии» [27]. Про
першого з них як етнографа будь‑яка інформа‑
ція в сучасній українській науковій літературі
відсутня 1. В. Харузіна (1866–1931) доводи‑
лася рідною сестрою знаних російських на‑
родознавців кінця XIX – початку XX ст. –
Михайла, Миколи та Олексія Харузіних.
Вона була першою в Росії жінкою‑професо‑
ром етнографії; читала етнографічні курси в
Московському археологічному інституті та на
Вищих жіночих курсах (з 1907 р.), а в радян‑
ський період – у Московському університеті
[21, с. 60; 26, с. 426].
О. Шарко написав свою працю на осно‑
ві власних спостережень, про що він побіжно
зазначив у тексті, зокрема загальними фраза‑
ми на кшталт: «Наскільки я міг зауважити...»
[28, с. 120, 127]; «Мені доводилось бачити...»
[28, с. 125]; «Мені не вдалося виявити яку‑не‑
будь правильність у розташуванні господар‑
ських споруд» [28, с. 125] тощо. Крім цього,
більшість рисунків, на яких графічним спосо‑
бом відтворено об’єкти традиційного будів‑
ництва («Хата зі сіньми і хижою», «Хата зі
сіньми і коморою», «Хата без сіней і комори»,
«Зовнішній вигляд клуні»), підписані його
прізвищем [28, с. 120–121 (рис. 1), 122–123
(рис. 2), 124–125 (рис. 3, 4)].
В. Харузіна вивчала народне житло укра‑
їнців особисто під час однієї з польових
етно графічних мандрівок на початку XX ст.
[27, с. 127–128]. До речі, разом з нею подо‑
рожував теренами України також О. Хару‑
зін – автор світлин з відзнятими об’єктами
традиційного будівництва степової зони, які
описала його сестра.
О. Шарко вивчав сільські поселення, жит‑
ло, двір і садибу Лівобережної України. Зібра‑
ний ним етнографічний матеріал походить, за
твердженням автора, із сіл, які «часто зустрі‑
чаються вздовж правих берегів Сули, Псьола,
Ворскли та їхніх приток» [28, с. 119], тобто на
території Слобожанщини та лівобережної час‑
тини Середньої Наддніпрянщини. Водночас
у тексті побіжно згадуються інші місцевос‑
ті України – Радомишльський і Сквирський
повіти Київської губернії [28, с. 129, 130],
а також «уїзди Волинської губернії, ближ‑
че до Полісся» [28, с. 129] та «північні уїзди
Чернігівської губернії» [28, с. 130] 2. Однак в
усіх цих випадках мимохідь ідеться лише про
освітлення помешкання лучиною.
Проте В. Харузіна зазначила конкретні
населені пункти, де зібрала етнографічні ві‑
домості про житлово‑господарський комп‑
лекс, – села Божедарівку, Виселки, Олек‑
сіївку, Коломоївку та містечко Веселі Терни
Верхньодніпровського повіту Катеринослав‑
ської губернії [27, с. 127]. Нині, порівняно з
1905 роком, коли опублікували працю росій‑
ської дослідниці, історична доля названих
населених пунктів докорінно змінилася. Так,
містечко Веселі Терни стало одним із районів
Кривого Рогу. Божедарівка – це вже одно‑
йменний масив на півд ні Тернівського району
Кривого Рогу. Зникли з географічної карти
Виселки та інші села. Словом, наявний у до‑
слідженні В. Харузіної фактографічний ма‑
теріал географічно локалізується з теренами
сучасного промислово‑металургійного конгло‑
мерату м. Кривого Рогу.
О. Шарко почав свою статтю з опису при‑
родно‑географічних умов та їхній вплив на зов‑
нішній вигляд сільських поселень. Автор, зо‑
крема, стверджував, що села часто мають лише
одну вулицю, до якої виходять звивисті провул‑
ки, які закінчуються вигоном або полем. Хати
розташовувалися переважно в глибині двору,
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
47
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
причому вікнами їх орієнтували на вулицю спо‑
радично. Селянські садиби обов’язково роз‑
межовував плетений тин [28, с. 119–120].
Залежно від кількості будівель у господар‑
стві дослідник виділив три типи («категорії»)
садиб, що побутували на лівому березі Серед‑
ньої Наддніпрянщини та на території Слобо‑
жанщини. Скажімо, садибу першої «категорії»
становили житло і плетений «хлівець». Саме
житло мало дві камери – хату та сіни. У лісовій
місцевості хату зводили з дерева, у безлісній
зоні її стіни виплітали з верби й обмащували
глиною, яку перемішували з гноєм, або зво‑
дили цілковито з глини, тобто без дерев’яного
каркаса. Ідеться тут і про «хижу» – малень‑
ке господарське приміщення (фактично про
комірку), яке примикало до сіней збоку і було
об’єднане одним дахом з двома іншими каме‑
рами. Стіни цієї споруди теж виплітали з дере‑
ва й обліплювали глиною. «Дуже часто можна
зустріти хату без сіней, з виходом безпосеред‑
ньо у двір; така будівля є явищем тимчасовим,
зумовлена браком засобів побудувати одно‑
часно хату і сіни» [28, с. 120], – стверджував
О. Шарко. Інакше кажучи, автор статті був
очевидцем побутування однокамерного житла
в басейнах рік Сули, Псла та Ворскли.
До другої «категорії» житлово‑господар‑
ського комплексу належали садиби з трика‑
мерним житлом – «хата + сіни + комора». На
відміну від «хижі», комору зводили з дерева,
так само, як хату та сіни. Крім цього, у коморі
був дерев’яний поміст, а підвалини самої спо‑
руди встановлювали на дерев’яні підставки –
«торчахи», які закопували в землю. Стіни ко‑
мори, на відміну від стін хати, не обмащували
глиною та не білили [28, с. 120–121].
Другий тип садиби доповнювали ще інші
об’єкти будівництва – «хлів» для свиней
(за наявності коней і корів в одній із частин
споруди утримували також цих домашніх тва‑
рин), «погребник» і «клуня». Хлів мав прямо‑
кутну форму, виплетені стіни та солом’яний
дах. Для захисту свійських тварин від ве‑
ликих морозів стіни цієї будівлі обліплюва‑
ли глиною, перемішаною з гноєм. «Погреб‑
ник» – це прямокутна споруда з плетеними
стінами та конусо подібним солом’яним дахом.
Вона фактич но захищала від опадів погріб –
чотири кутну яму.
Клуня, у якій зберігали збіжжя та моло‑
тили снопи, була різних розмірів. За твер‑
дженням О. Шарка, залежно від кількості
дубових «сох» як головного компонента її
конструкції, розрізняли чотири‑, шести‑ і на‑
віть дванадцятисошні клуні. Зокрема, у клуні
першого зразка чотири сохи розташовували‑
ся одна від одної на відстані 10–12 аршинів
(1 аршин – 71,12 см). Іншим важливим еле‑
ментом конструкції цієї господарської будівлі
були «присохи» – стовпи стін, які з’єднували
горизонтальними жердинами. Змонтований
відповідним способом каркас стіни перепліта‑
ли лозою або дрібним горішником. Дослідник
докладно описав також спосіб приготування
«току» для молотьби зернових і бобових куль‑
тур [28, с. 122], що є рідкісним явищем в укра‑
їнській етнографічній науці.
Садиби третьої «категорії» належали за‑
можним селянам. Тому описані раніше жит‑
лові та господарські будівлі доповнювали до‑
даткові: окрема хата для челядників, окрема
комора для зберігання зерна, хлів для свиней,
окрема конюшня, «ольшанник» для зберігання
вуликів узимку, «саж» для відгодівлі свиней,
«льох». Серед названих об’єктів найцікавішим
є, мабуть, «саж» – зрубна споруда незнач них
розмірів, завдяки чому свиня мало рухалася і
швидко «нагулювала» масу [28, с. 123]. Тут
докладно описано й конструкцію огорожі (не‑
критої та накритої – з «острішком»), воріт і
хвіртки селянської садиби, спосіб зведення
колодязя, підйом води з нього за допомогою
«журавля» тощо [28, с. 124–125].
У статті «Малороссийское жилище» йдеть‑
ся і про інтер’єр селянської хати. Зокрема, ав‑
тор розглянув два засадничі аспекти – функ‑
ціональний розподіл внутрішнього простору
помешкання та його облаштування.
Спершу дослідник описав зовнішній вигляд
і конструкцію димохідного приладу, який сто‑
яв у сінях біля стіни, що примикала до хатньої
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
48
печі. Це був прямокутної форми комин‑вивід
(«верх»), дерев’яний каркас якого переплітали
прутами та обмазували зсередини і ззовні гли‑
ною. У сінях стояли також «ступа» з «товка‑
чем» та «жорна» [28, с. 126–127].
Далі О. Шарко відтворив послідовність
зведення головного об’єкта сільського житла –
печі (вона займала четверту частину площі по‑
мешкання), описавши її місцезнаходження,
зовнішній вигляд, загальну конструкцію, функ‑
ціональне призначення окремих компонентів
(«череня», «припічка», «комина», «підпічка»,
«запічка») тощо. Між піччю й боковою стіною
хати розміщувався дерев’яний «піл». Фігурують
у дослідженні й інші предмети внутрішнього об‑
лаштування – лави, «хрест»‑лава, ослін, стіл,
«судники», «полиці», «помийниця» [28, с. 127–
129]. Згадується тут і «каганець» – освітлю‑
вальний прилад, який наприкінці XIX ст. посту‑
пово витісняла лампа [28, с. 129–130].
Загалом аналіз змісту статті О. Шар‑
ка «Малороссийское жилище» засвідчує,
що її автор справді працював з реальними
об’єктами народного будівництва. Докладний
опис конструкції житла й більшості господар‑
ських споруд, технології їхнього зведення, за‑
значення загальних розмірів кожного об’єкта і
параметрів окремих його компонентів, відтво‑
рення будівель графічним способом (загаль‑
ний вигляд і вигляд деталей у горизонталь‑
ному та вертикальному розрізах) тощо дають
нам підстави стверджувати, що маловідомий
сучасним знавцям традиційного будівництва
народознавець справді був глибоко обізнаний
з тонкощами етнографічної науки та збирав
інформацію для своєї статті безпосередньо в
польових умовах. Очевидним є також те, що
описані ним об’єкти житлово‑господарського
комплексу походять з теренів Лівобереж‑
ної України (Середньої Наддніпрянщини та
Слобожанщини), позаяк основними рисами
збігаються з об’єктами традиційного будів‑
ництва, які виявили й описали інші етнологи
[4; 18, с. 170–185; 20, с. 15–20].
Натомість стаття В. Харузіної про народне
житло українців правобережної частини Ниж‑
ньої Наддніпрянщини має дещо загальніший
характер, ніж дослідження О. Шарка. Інши‑
ми були й зовнішні чинники, які впливали на
місцеве будівництво. По‑перше, досліджені
російським етнографом населені пункти розта‑
шовувалися поблизу залізорудних підприємств
(рудників) та двох гілок залізничної колії, че‑
рез що населення Верхньодніпровського повіту
активно контактувало із «зовнішнім світом».
По‑друге, поряд було кілька німецьких колоній,
які теж впливали на традиційний спосіб життя і
побут тутешніх українців [27, с. 127]. Нарешті,
по‑третє, значний вплив мали на поселення та
житло степової зони специфічні природно‑гео‑
графічні умови. Зокрема, авторка зауважила,
що в селянських садибах досліджуваної місце‑
вості дуже бідні на асортимент квітники та сади.
Убогими виглядали й огорожі перед домівками,
які були кількох типів – у формі дерев’яного
плота, глинобитної стінки та стінки, зведеної
з кварциту. Збоку та ззаду садибу не обгоро‑
джували, за рідкісним винятком, зовсім. Так
само нічим не відділяли крайні хати сільського
поселення від поля (степу) [27, с. 128–129].
На початку XX ст. двір українців Верхньо‑
дніпровського повіту Катеринославської гу‑
бернії об’єднував хату і кілька господарських
будівель – «загін» для корів, конюшню, спо‑
руди для утримування овець і домашньої пти‑
ці («овешник», «качатник» та ін.), клуню. Тут
само зберігалися стоги із сіном, купи («куби‑
ки») кізяка як опалювального матеріалу тощо.
За твердженням В. Харузіної, традиційний
двір був вільної забудови (об’єкти житлово‑
господарського комплексу «розміщувалися
без будь‑якого певного плану»), але під впли‑
вом німців‑колоністів у місцевих жителів де‑
далі частіше поширювалися будівлі, у яких
«спільний дах об’єднує і хату, і стодолу, і ко‑
нюшню» [27, с. 130]. Щоправда, зважаючи
на давнє походження «довгої хати» («дов‑
гої хижі») в українців Карпат [19, с. 29–68],
побутування наприкінці XIX – на початку
XX ст. багатокамерного житла під одним
«побоєм» (стріхою) в інших етнографічних
районах України (на Поліссі, Поділлі, Воли‑
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
49
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
ні та ін.) [16, с. 55–62; 24, с. 346, 358, 373,
374 та ін.], твердження російської дослідниці
про визначальний вплив німецьких колоністів
на поширення відповідних будівель на теренах
Нижньої Наддніпрянщини видається нам яв‑
ним перебільшенням.
Усі споруди, крім клуні, місцеві українці
зводили з глини. Дослідниця описала спосіб
добування цього будівельного матеріалу, при‑
готування з глини маси та виготовлення з неї
саману. Ідеться тут і про тимчасове житло та
побут селянської родини, яка лише заготовля‑
ла саман для майбутньої хати. Далі мовиться
про технологічний процес спорудження стін
будівлі, влаштування «сволока» і стелі, зве‑
дення крокв для даху. Значне місце в статті
В. Харузіної відведено зовнішньому вигляду і
типам даху, конструкції дверей та вікон. Зга‑
дала дослідниця і про початок поширення се‑
ред українців нової «моди» – зведення ґанку
(«сінців», «колідора») перед вхідними дверима
новобудови, запозичивши цю прибудову в ні‑
мецьких колоністів [27, с. 134].
Облаштування інтер’єру традиційного по‑
мешкання В. Харузіна пов’язувала з наявніс‑
тю кількості камер, тобто з його горизонталь‑
ним плануванням. У статті стверджується, що
найпростішим житлом українців Верхньодні‑
провського повіту слугували двокамерні бу‑
дівлі – « хата + сіни». У кутку хати стояла
вариста піч, від якої безпосередньо через сте‑
лю і дах вів «димар». Однак етнограф безпід‑
ставно сумнівалася в тому, чи цей тип житла
був найдавнішим у досліджуваній місцевості.
«Найдавнішою, порівняно з ним, є, мабуть,
хата, яка складається з трьох камер і має
особ ливий опалювальний прилад та димар у
сінях» [27, с. 135], – помилково зазначаєть‑
ся у статті. Дослідниця докладно описала ще
конструкцію та форму «димаря», який височів
у сінях від долівки до даху й виступав над ним.
Важливим складником комина‑виводу було
заглиблення – напівзакритий опалювальний
прилад («кабич», «кабичка»), відтворений ще
графічним способом (рис. 1). Крім цього, за
твердженням етнографа, у деяких хатах час‑
тину сіней разом з «кабичкою» відгороджува‑
ли окремою стіною, унаслідок чого поставала
окрема кімната – «хишка» («хишина», «чу‑
лан») [27, с. 136, 137].
Задля наочного ілюстрування побутуван‑
ня різних типів житла (дво‑, три‑ та багато‑
камерного) на території Верхньодніпровського
повіту в період проведення польової етногра‑
фічної експедиції В. Харузіна описала п’ять
конкретних об’єктів житлово‑господарського
комплексу із сіл Божедарівки (хати № 1, 3,
5), Виселок (хата № 2) та Коломоївки (хата
№ 4), щоразу доповнюючи текст графічними
малюнками із зазначенням місцезнаходження
окремих камер, віконних і дверних пройм, опа‑
лювального приладу, меблів, господарських
споруд, тину тощо [27, с. 137–147].
Праця російського етнографа цінна для
сучасної української етнології тим, що репре‑
зентує автентичні зразки традиційного бу‑
дівництва українців великого промислового
осередку Нижньої Наддніпрянщини (Криво‑
го Рогу), який наприкінці XIX – на початку
XX ст. розвивався дуже швидкими темпами й
помітно впливав на їхнє повсякденне життя та
побут, зокрема на житло.
Другу ділянку матеріальної культури
українців (народне харчування) у журналі
«Этнографическое обозрение» представляють
публікації двох дослідниць – Варвари Щело‑
ковської та Раїси Данківської (Данковської).
Першій з них належить масштабна за обсягом
стаття «Пища и питье крестьян‑малороссов,
с некоторыми относящимися сюда обычаями,
поверьями и приметами» [29]. Щоправда, її
авторство приховане за ініціалами «В. Щ.»;
справжнє ім’я народознавця встановив сучасний
харківський фольклорист і етнолог Михайло
Красиков. Також відомо, що В. Щелоковська
походила з дворян і працювала вчителем історії,
географії та природничої історії Куп’янської жі‑
ночої чотирикласної прогімназії. У Куп’янську
вона мешкала деякий час у домі Петра Івано‑
ва – вченого‑аматора, який створив власну
школу місцевих ентузіастів‑етнографів [30,
с. 28; 31, с. 23–24]. Саме завдяки його впливу
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
50
дослідниця самостійно зібрала, упорядкувала
та опублікувала цікавий етнографічний матеріал
про традиційне харчування.
Р. Данківська (1885–1956) відома як україн‑
ський етнограф, фольклорист та музеєзнавець.
Походила вона з м. Нового Осколу Курської
губернії (нині – м. Новий Оскол Бєлгородської
обл. Російської Федерації). Навчалася в першій
жіночій гімназії м. Харкова. Закінчила істори‑
ко‑філологічний факультет Московських ви‑
щих жіночих курсів зі спеціальності «Етногра‑
фія» (1911) [1, с. 221]. Здобуваючи вищу освіту,
збирала польовий етнографічний матеріал.
Перші результати науково‑пошукової роботи
Р. Данківська оприлюднила саме в часопису
«Этнографическое обозрение» (1909). Це були
три розвідки, у яких ідеться про обрядові хлібні
вироби й весільні звичаї та обряди: «Малорос‑
сийские обрядовые печенья Курской губернии»
[7], «“Кулик” и “лестничка” – обрядовые пе‑
ченья Фатежского уезда» [9] та «Свадебные
обряды у малороссов Грайворонского уезда
в 1870‑х годах» [10]. «Хлібна» тема цікавила
народознавця й пізніше. Залучивши польові
етнографічні записи із Зміївського повіту Хар‑
ківської губернії, у 1915 році вона опублікувала
в російському журналі невелику статтю про ви‑
готовлення місцевими українцями різних видів
весільного короваю [8].
Наукові розвідки обох дослідниць стосу‑
ються території Слобожанщини. Зокрема,
етно графічні записи В. Щелоковської походять
з Куп’янського повіту Харківської губернії.
Серед конкретних населених пунктів у тексті її
статті згадано три слободи – Арапівка (нині –
с. Арапівка Троїцького р‑ну Луганської обл.)
[29, с. 273], Покровськ (нині – с. Покровське
Троїцького р‑ну Луганської обл.) [29, с. 316]
та Ново‑Миколаївка (нині – с. Новомикола‑
ївка Шевченківського р‑ну Харківської обл.)
[29, с. 306, 307, 316]. Етнографічні матеріали
про народне харчування авторка зафіксувала
від селянок Марфи Столяревської, Параски
Тур, Лукерії Солодкої та ін. [29, с. 268].
Р. Данківська етнографічні відомості про
обрядовий хліб та печиво збирала також на
теренах Слобожанщини, переважно в Кур‑
ській губернії. Там вона працювала з носіями
української етнічної культури кількох слобід –
Грайворонки Грайворонського повіту (нині –
однойменний адміністративний центр Грайво‑
ронського р‑ну Бєлгородської обл.) [7, с. 21;
10, с. 145], Слонівки Новооскольського повіту
(нині – с. Слонівка Новооскольського р‑ну
Бєлгородської обл.) [7, с. 26], Супрунівки Бєл‑
городського повіту (нині – поселення вже не‑
має – приєднане до м. Бєлгорода) [7, с. 33] та
с. Жданова Фатезького повіту (нині – с. Жда‑
нов Яковлєвського р‑ну Бєлгородської обл.) [9,
с. 173]. На хуторі Задонецький Зміївського по‑
віту Харківської губернії (нині – с. Задонецьке
Зміївського р‑ну Харківської обл.) Р. Данків‑
ська від місцевої селянки Аріни Черепахи запи‑
сала відомості про випікання весільних хлібних
атрибутів [8, с. 88, 89].
Нагадаємо, що етнографічні матеріали обох
зазначених дослідниць походять зі Слобожан‑
щини. Вдруге наголосити на цьому змушує нас
обставина, яка постала нещодавно. Ідеться про
інтерпретацію історико‑етнографічного по‑
ходження записів В. Щелоковської сучасним
знавцем народного гончарства Лівобережної
України Оленою Щербань. На відміну від нас,
вона вважає, що м. Куп’янськ і Куп’янський
повіт, де зібрала народознавчі джерела «уче‑
ниця» П. Іванова, – це Наддніпрянщина [31,
с. 23; 32, с. 3]3. Відповідної думки автор до‑
тримується лише на підставі широкого тлума‑
чення назви «Наддніпрянщина», висловлене
професором Романом Кирчівим в одноймен‑
ній енциклопедичній статті, ігноруючи заодно
його вузьке означення Наддніпрянщини як те‑
риторії «України обабіч Дніпра». Найважливі‑
шим є те, що ці терени львівський учений поді‑
лив ще на «Середнє Подніпров’я» та «Нижнє
(Південне, Причорноморське) Подніпров’я»
[13, с. 368]4, тобто на два окремі етнографічні
райони.
Місто Куп’янськ та Куп’янщина як адмі‑
ністративно‑територіальна одиниця (повіт,
район) не можуть належати до Наддніпрян‑
щини щонайменше з двох причин. Причина
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
51
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
перша. Саме місто лежить на сході Харків‑
ської області – за 124 км від обласного центру
(Харкова), який уважається «столицею» Сло‑
бідської України; відстань від Куп’янська до
кордону з Російською Федерацією сягає лише
40 км, тобто втричі менша, ніж до Харкова.
Причина друга. Місто Куп’янськ розкинулося
на берегах ріки Оскол – притоки Сіверського
Дінця, який своє чергою впадає в Дон. Че‑
рез це ні м. Куп’янськ, ні Куп’янський район
не можуть належати й ніколи не належали до
Середньої чи Нижньої Наддніпрянщини як
окремих етнографічних районів України, тим
паче до надуманої харківським народознавцем
«всеохоплюючої» Наддніпрянщини як само‑
стійної етнографічної одиниці.
З’ясувавши хибність поглядів О. Щербань
щодо етнографічної належності зафіксованих
В. Щелоковською польових джерел про народ‑
не харчування слобожан, стисло розглянемо
самі записи цієї дослідниці. Стисло тому, що
її праця «Пища и питье крестьян‑малороссов,
с некоторыми относящимися сюда обычаями,
поверьями и приметами» вже була предметом
уваги згаданої О. Щербань. Зокрема, сучасна
харківська дослідниця проаналізувала зазначе‑
ну статтю крізь призму наявності в ній етногра‑
фічних відомостей про місце глиняного посуду
в традиційній культурі харчування українців –
історію її написання, відображення авторкою
окремих рис характеру українців Куп’янського
повіту, традиційних правил поведінки за столом
(у будень й у свята), окремих елементів сімей‑
ної обрядовості тощо. Проте найбільше уваги
народознавець приділила назвам, вартості та
функціональному призначенню глиняних ви‑
робів (посуду), які описала В. Щелоковська
в досить значній за обсягом Передмові [30,
с. 28–34]. Як наслідок, О. Щербань дійшла
висновку, що українці Куп’янського повіту ви‑
користовували «широкий асортимент глиняних
посудин різних форм, розмірів, типів, у яких
готували (варили, тушкували, запарювали,
скисали продукти харчування), зберігали (від‑
стоювали, охолоджували), подавали страви та
напої» [30, с. 34].
Погоджуючись із цим висновком загалом,
водночас мусимо висловити три принципо‑
во важливі застереження стосовно інтер‑
претації харківським етнологом наявних у
праці «Пища и питье крестьян‑малороссов,
с некоторыми относящимися сюда обычаями,
поверьями и приметами» фактографічних ма‑
теріалів. По‑перше, аналізуючи весь описаний
В. Щелоковською асортимент домашнього
посуду (а це аж 48 найменувань дерев’яних,
гончарних, порцелянових і залізних виробів
(!)) 5, О. Щербань «поширює» його фактич‑
но на все українське суспільство, зокрема
й на все селянство, хоча перша з них обрала
для свого дослідження «більш‑менш заможну
малоросійську сім’ю» [29, с. 271], тобто не за‑
значаючи її конкретного соціального статусу.
Значна кількість посуду, особливо кухонного,
видається нам малоймовірною не тільки в бід‑
них сільських родинах Слобожанщини кінця
XIX ст., а й у заможних, зважаючи на загаль‑
не соціально‑економічне становище тогочас‑
ного селянства (воно досить добре висвітлене
в історичній науці та в українській художній
літературі), яке було основним носієм етнічних
традицій українського народу.
По‑друге, безпідставними є тези О. Щер‑
бань і про те, що «наприкінці XIX ст. у по‑
бут українського селянства міцно ввійшли і
глиняні вироби фабрично-заводського ви-
робництва [тут і далі курсив наш. – М. Г.]»,
що «інтенсивний розвиток фарфоро‑фаянсо‑
вої промисловості спричинив і використання
фаянсового посуду для сервірування столу
в селянській родині» [30, с. 30]. Відповідні
твердження сумнівні хоча б тому, що на межі
XIX–XX ст. основні осередки фарфорової
і фаянсової промисловості зосереджували‑
ся на Правобережній Україні та в Галичи‑
ні [11; 22], тобто за сотні й тисячі кілометрів
від м. Куп’янська та його околиць. На Ліво‑
бережній Україні відповідне виробництво не
набуло значного поширення; у XIX ст. по‑
рцеляну виготовляли лише на кількох за‑
водах – у с. Волокитине Глухівського повіту
Чернігівської губернії (нині – с. Волокитине
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
52
Путивльського р‑ну Сумської обл.; завод діяв
до 1861 р.), у с. Ушівці Кролевецького повіту
Чернігівської губернії (нині – с. Ушівка Нов‑
город‑Сіверського р‑ну Чернігівської обл.;
1850–1860‑ті рр.), у с. Буди Харківсько‑
го повіту (нині – с. Буди Харківського р‑ну
Харківської обл.; завод працював від 1886 р.)
та в м. Слов’янську Ізюмського повіту (нині –
м. Слов’янськ Донецької обл.; завод діяв з
1892 р.) Харківської губернії [25, с. 288–291,
297–298]. Два останні підприємства належа‑
ли до «Товариства виробництва фарфорових і
фаянсових виробів М. Кузнецова» [25, с. 297].
По‑третє, походження, місце роботи та
проживання В. Щелоковської дають нам під‑
стави думати, що об’єктом її уваги був посуд
не заможних українських селянських родин
кінця XIX ст., а міщан. Ця думка добре сти‑
кується з її твердженням про «більш‑менш
заможну малоросійську сім’ю», набір посуду у
якої справді міг сягати сорока восьми і більше
найменувань. Цілком можливо, що авторка
описала посуд власної домівки, тому й була до‑
сить обізнана з кількістю та вартістю кожної
зазначеної в її статті речі.
Утім, найцінніший етнографічний матеріал
«учениці» П. Іванова стосується не посуду,
а саме традиційної їжі, яку споживали на Сло‑
божанщині наприкінці XIX ст. Про народні
найменування, функціональне призначення
(повсякденні, святкові чи обрядові), способи
приготування та інші аспекти тогочасних страв
ідеться в основній частині статті. Називаєть‑
ся вона стисло – «Їжа та напої». Водночас
авторка виділила дев’ять окремих підрозділів
(«Хліб, печиво», «Кваси», «Скоромні стра‑
ви», «Пісні страви», «Заготівля про запас»,
«Спиртні напої», «Ласощі», «Повсякденні
трапези», «Святкові й інші особливі трапези»),
які своє чергою поділяються на підпункти, що
відображають різні за видами споріднені стра‑
ви чи асортимент різних за характером страв.
Так, у підрозділі «Хліб, печиво» мовиться
про житній хліб («хлібину»), паляниці, книші,
перепічки, гречаники, коржі та пироги [29,
с. 274–279]. Значна частина хлібних виробів
описана також у підрозділах «Скоромні стра‑
ви» (галушки, локшина, вареники, «бабка»,
«виргуни», млинці, млинці пшоняні), «Пісні
страви» (галушки, галушки у квасі, локшина,
локшина на конопляному молоці, вареники,
«плескана» («лади»), «калинник», «шулики»,
пампушки, оладки, «гороховики») та «Свят‑
кові й інші особливі трапези» (бублики, «жай‑
воронки», «хрести», паска) [29, с. 282, 283,
287–289, 291, 293–297, 313–316].
Підрозділ «Скоромні страви» охоплює
тридцять вісім наїдків рослинного й тваринного
походження. Крім уже згаданих хлібних виро‑
бів, авторка зосередила увагу на приготуванні й
інших традиційних страв: рідких (борщ, «ква‑
сок», юшка), кашоподібних («затірка», «мо‑
лочна затірка», куліш, каша, гарбузова каша,
молочна каша, каша до молока, каша зі сколо‑
тинами та ін.), м’ясних (холодець («студень»),
«фляки», жарке, «кендюх», жарені кишки та ін.)
[29, с. 281–290]. Тридцять сім видів їжі описа‑
но в підрозділі «Пісні страви» [29, 290–297].
Способи заготівлі різних продуктів харчування
(капусти, огірків, буряків, кавунів, картоплі,
редьки, цибулі, грибів, сиру, масла та ін.) для
тривалого зберігання (переважно на зиму) роз‑
глядаються в підрозділі «Заготівля про запас»
[29, с. 297–303]. Опис святкових та обрядових
страв українців Куп’янського повіту В. Ще‑
локовська поєднала з широким висвітленням
звичаїв, обрядів, повір’їв та вірувань, які су‑
проводжували їхнє приготування і споживання
в різні святкові дні календарного року – під
час відзначення Свят‑вечора, Різдва, Голодно‑
го свят‑вечора, Хрещення, Меланки, Нового
року, Масляної, першого тижня Великого по‑
сту, дня Сорока мучеників, Хрестопоклонно‑
го тижня, Страсного тижня, Страсної суботи,
Великодня, понеділка Фоминого тижня, Ру‑
сального великодня, Першого Спаса‑Маковія
(14 серпня), Другого Спаса (19 серпня). Стисло
йдеться тут також про обід на хрестинах та «га‑
рячі поминки» [29, с. 309–322].
Назагал стаття В. Щелоковської була знач‑
ним поступом в історії дослідження народного
харчування українського народу. Її цінність
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
53
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
передусім у великому масиві етнографічних ві‑
домостей, які засвідчують багатство традицій‑
ної кухні українців Слобожанщини наприкінці
XIX ст. Прикро, що сучасні знавці народної
кулінарії звертаються до цього автентичного
джерела лише інколи й принагідно.
Недоліком праці В. Щелоковської можна
вважати не надто вдалу наукову систематиза‑
цію та групування етнографічного матеріалу,
що зумовило повторення під час його викладу.
Крім цього, групуючи страви і напої, авторка
не завжди дотримувалася видової структури,
задекларованої в підрозділах статті. Напри‑
клад, до спиртних напоїв народознавець від‑
несла березовий сік, добре усвідомлюючи, що
«він не належить до їх числа...» [29, с. 304].
Серед публікацій Р. Даньківської, надру‑
кованих у часопису «Этнографическое обо‑
зрение», треба виокремити передусім її статтю
«Малороссийские обрядовые печенья Курской
губернии» – хоча б тому, що вона є найбільшою
за обсягом і стосується майже всього асорти‑
менту обрядових хлібних виробів, які українці
колишньої Курської губернії готували до свят‑
кових днів. Мабуть, саме із цих причин зазна‑
чене дослідження уродженки Слобожанщини
привернуло увагу Володимира Гнатюка, який у
стислій рецензії на нього стверджував: «Отся
статя інтересна тим, що в ній зібрані разом усі
печива (хліби і тіста), уживані при ріжних об‑
рядах, яким етнографи присвячували досі за‑
мало уваги, хоч вони її заслуговують вповні»
[2, с. 236]. Справді, авторка докладно описала
технологію приготування, зовнішній вигляд та
призначення дев’ятнадцять видів обрядового
печива слобожан Курщини – «маленької ве‑
сільної шишки», «великої весільної шишки»,
«короваю», «лежня», «хрестів», «книшів»,
«орішків», весільних «калачів», «паски», «дро‑
бинок», «сорочиних ушків», «жайворонків»,
«брусаків» та ін. [7]. Водночас В. Гнатюк до‑
рікнув народознавцеві за те, що вона проігно‑
рувала вірування, пов’язані з цими виробами,
оскільки «ті хліби й печуть на те, щоби при їх
помочи осягнути певні результати, приписані
віруваннями» [2, с. 236]. Недоречним уважав
учений також зарахування до обрядового печи‑
ва «черепеників», позаяк «при описі [авторка. –
М. Г.] не згадує зовсім про те, щоби їх уживано
при яких обрядах, за те зазначує виразно, що їх
випікають на продаж» [2, с. 237].
Р. Данківська окремо описала хлібні виро‑
би, які слугували атрибутами весільного риту‑
алу в Зміївському повіті Харківської губернії.
Традиційно до цієї події місцеві господині го‑
тували по три короваї в молодої та молодого,
причому кожний з них мав свою назву. В обох
молодят пекли два однакові види хлібних ви‑
робів – «княжецький коровайчик» та «вели‑
кий коровай». Третій коровай називався по‑
різному. Щоправда, дослідниця подала лише
найменування особливого хліба, який пекли в
дівчини – «довгий коровай»; назва окремого
короваю для хлопця у статті відсутня тому,
що її вже не пам’ятала інформаторка. У стат‑
ті йдеться також про зовнішній вигляд, роз‑
міри, прикраси та функціональне призначення
кожного святкового атрибута. Наприклад,
«довгий коровай» приносили до хати молодого
два чоловіки (переважно брати молодої) після
шлюбної ночі, де його ділили між присутніми
гостями. Особливий коровай молодого доста‑
вали також після весілля – уранці в понеділок;
якщо молода була чесною, жінки прикрашали
його калиною і везли до її батьків [8, с. 88, 89].
Окремі види хлібних виробів згадуються
в описі весільного ритуалу українців Грайво‑
ронського повіту Курської губернії 70‑х років
XIX ст. [10], які народознавець реконстру‑
ювала на основі спогадів місцевих репрезен‑
тантів інформації. На цю статтю відгукнувся
також В. Гнатюк, зауваживши, що «стаття за‑
мітна тим, що представляє старший тип весіл‑
ля» [3, с. 194]. Утім, учений закидав авторці,
що «опис [весілля. – М. Г.] <...> не дуже по‑
вний, а пісень дуже мало» [3, с. 194].
Нарешті два види прісного печива фігуру‑
ють у повідомленні Р. Данківської «“Кулик” и
“лестничка” – обрядовые печенья Фатежского
уезда». Житні «кулики» пекли до 9 (22) берез‑
ня – свята Сорока святих (мучеників); з ними
малі діти закликали весну. «Лестничку» готу‑
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
54
вали з прісного тіста у формі драбинки з трьо‑
ма‑чотирма перекладинками на сороковий день
після смерті когось із рідних [9, с. 173].
Загалом, аналізуючи дописи Р. Данківської
до журналу «Этнографическое обозрение»,
можемо зазначити, що серед різних видів на‑
родного харчування українців її цікавило пе‑
редусім приготування різноманітних обрядо‑
вих хлібних виробів. Цей вид традиційної їжі
дослідниця активно студіювала і згодом – піс‑
ля повернення в Україну (1919) та працюючи в
Музеї Слобідської України ім. Г. С. Сковоро‑
ди (м. Харків). Спершу народознавець описа‑
ла колекцію обрядового печива «горішки», які
походили з різних місцевостей Слобожанщини
та Середньої Наддніпрянщини й зберігалися у
фондах цього музею [5]. Відтак у «Науковому
збірнику Харківської науково‑дослідної катед‑
ри історії української культури» вона опублі‑
кувала одну зі своїх кращих праць із «хлібної»
теми – засадничу статтю «Етнографічне до‑
слідження українських обрядових печив» [6].
На жаль, доля була не надто прихильною до
Р. Данківської: у 1929 році дослідницю звіль‑
нили з посади директора Музею Слобідської
України ім. Г. С. Сковороди, що негативно
вплинуло на її подальший творчий шлях.
Народного харчування побіжно стосується
етнографічне повідомлення Б. Яцимирського
«Свиняче свято» [33]. Автор, зокрема, стисло
описав звичай різати свиней до Різдва в день
Святого Гната (20 грудня / 2 січня), який особис‑
то спостерігав 1910 року на теренах Поділля –
у селах Шебутинці та Кормань Хотинського
повіту Бессарабської губернії (нині – села Ше‑
бутинці та Кормань Сокирянського р‑ну Черні‑
вецької обл.) та в м. Старій Ушиці Подільської
губернії (нині – смт Стара Ушиця Кам’янець‑
Подільського р‑ну Хмельницької обл.). Тому
цього дня тутешні українці зазвичай утриму‑
валися від інших видів робіт. Цікаво, що звичай
різати свиней 20 грудня (за ст. ст.) побутував
також у болгар [33, с. 108]. У деяких місцевостях
сучасної Болгарії вважали цей день недобрим,
«важким», тому жінки навіть не ткали, не пряли,
не прали білизни тощо [23, с. 375].
Загалом кількість народознавчих праць
про матеріальну культуру українців, опублі‑
кованих на сторінках російського часопису
«Этнографическое обозрение» упродовж пер‑
шого етапу виходу його у світ (1889–1916), не‑
значна. У них ідеться лише про два види тра‑
диційної культури – житло та їжу. Різняться
ці праці також науковою якістю та географією
записів польових етнографічних матеріалів.
Останні, власне, і є для сучасної української
етнології безцінним скарбом, оскільки містять
фактографічні відомості, значна частина яких
уже стала набутком історії. Значущість цих
етнографічних матеріалів і в тому, що вони ре‑
презентують житло та їжу поки що мало до‑
сліджених етнографічних районів України –
Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини
чи Нижньої Наддніпрянщини.
1 Ім’я цього дослідника відсутнє й у виданнях
довідкового характеру, які автор мав змогу пере-
глянути.
2 До речі, в одному з новітніх наукових до-
сліджень стверджується, що «деякі фактогра-
фічні дані про будівництво північних районів
Київщини та Чернігівщини наявні у праці Олек-
сандра Шарка…» [24, с. 31]. Насправді ж у статті
цього автора немає жодного слова про поліське
будівництво. Очевидно, Роман Радович особис-
то не знайомився з її змістом, через що й обмо-
вився. З цієї самої причини, мабуть, сучасний
етнолог допустив неточність стосовно виходу
праці О. Шарка у світ (у зазначеній монографії
вона датована 1901 р. [24, с. 31, 829], хоча, як уже
знаємо, дослідження опублікували роком рані-
ше – у 1900 р.). До відповідної думки схиляємося
також тому, що статтю «Малороссийское жи-
лище» Р. Радович ніде більше не згадує в тексті
своєї монографії і не покликається на неї, хоча,
як пересвідчимося далі, вона насичена цікавим
польовим етнографічним матеріалом.
3 Безпідставне зарахування автором до Наддні-
прянщини як «етнографічної одиниці» інших укра-
Примітки
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
55
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
їнських етнічних земель (Полісся, Поділля тощо) не
розглядаємо, оскільки ця проблема виходить за межі
нашої теми та заслуговує окремої уваги.
4 До речі, у зазначеній статті Р. Кирчіва наяв-
на лінгвістична недоречність, зокрема, коли час-
тину сучасної України, яка перебувала у складі
Російської імперії, учений назвав «Наддніпрян-
щиною», а два етнографічні райони, що простя-
галися обабіч берегів Дніпра, – «Подніпров’ям»
(позаяк «Подніпров’я» – це русизм від назви
«Наддніпрянщина»).
5 Значну частину описаного В. Щелоковською
посуду становили дві-три і більше одиниці, зокре-
ма й запасні предмети: 15 горщиків, 2–3 макіт ри,
10–20 глечиків, 2 сковорідки, 60 дерев’яних ложок
тощо [29, с. 271–272].
1. Борисенко В. К. Данківська Раїса Сергіївна.
Енциклопедія Сучасної України : у 30 т. Т. 7 : Ґ–Ді.
Київ : ІЕД НАН України, 2007. С. 221–222.
2. Гнатюк В. Р. Данковская. Малороссій-
скія обрядовыя печенья Курской губерніи
(Этнограф[ическое] Обозрѣние, 1909, № 1, ст. 21–
34). Записки Наукового товариства імени Шев-
ченка. Львів, 1909. Т. XC. Кн. IV. С. 236–237.
3. Г[натюк] В. Р. С. Данковская. Свадебные
обряды у малороссовъ Грайворонскаго уѣзда въ
1870-хъ годахъ (Этногр[афическое] Обозр[ение],
1909, кн. 81–2). Записки Наукового товариства
імени Шевченка. Львів, 1911. Т. CI. Кн. I. С. 194.
4. Данилюк А. Де була Протовчанська палан-
ка. Народна творчість та етнографія. 1993. № 2.
С. 78–80.
5. Данківська Р. Народні обрядові печива «го-
рішки». (З приводу колекції «горішки» в Харків-
ському Музеї Слобідської України ім. Г. С. Ско-
вороди). Записки Етнографічного товариства.
Київ, 1925. Кн. 1. С. 27–33.
6. Данківська Р. С. Етнографічне дослідження
українських обрядових печив. Науковий збірник
Харківської науково-дослідчої катедри істо-
рії української культури. Харків, 1926. Т. 2–3.
С. 199–208.
7. Данковская Р. Малороссійскія обрядовыя
печенья Курской губерніи. Этнографическое
обозрѣніе. 1909. Год 21. Кн. LXXX. № 1. С. 21–34.
8. Данковская Р. Печеніе свадебных короваев
в Зміевском уѣздѣ. Этнографическое обозрѣніе.
1915. Год 27. Кн. CVII–CVIII. № 3–4. С. 88–90.
9. Данковская Р. С. «Кулик» и «лѣстничка» – об-
рядовыя печенья Фатежскаго уѣзда. Этнографи-
ческое обозрѣніе. 1909. Год 21. Кн. LXXXI–
LXXXII. № 2–3. С. 173–174.
10. Данковская Р. С. Свадебные обряды у
малороссов Грайворонскаго уѣзда в 1870-х го-
дах. Этнографическое обозрѣніе. 1909. Год 21.
Кн. LXXXI–LXXXII. № 2–3. С. 145–159.
11. Долинський Л. В. Український художній
фарфор. Київ : Вид-во АН УРСР, 1963. 86 с. + 25
табл. іл.
12. Кирдан Б. П., Євдокимова О. І.
«Этнографическое обозрение». Енциклопедія Су-
часної України : у 30 т. Т. 9 : Е–Ж. Київ : ІЕД НАН
України, 2009. С. 260–261.
13. Кирчів Р. Наддніпрянщина. Мала енцикло-
педія українського народознавства. Львів : Ін-т
народознавства НАН України, 2007. С. 368.
14. Козловський В. І. «Этнографическое обо-
зрение». Народознавчі зошити. 2015. № 3. С. 546–
548.
15. Козловський В. І. «Этнографическое обо-
зрение» (1889–1910). Українська фольклористич-
на енциклопедія / відп. ред. В. Сокіл. Львів : Ін-т
народознавства НАН України, 2018. С. 258–259.
16. Косміна Т. В. Сільське житло Поділля (кі-
нець XIX – XX ст.). Історико-етнографічне дослі-
дження. Київ : Наукова думка, 1980. 191 с.
17. Микитчук С. А. Українська етнографія на
сторінках російського журналу «Этнографическое
обозрение» (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Науко-
вий вісник Волинського національного універси-
тету імені Лесі Українки : журнал. Луцьк, 2011.
№ 10 : Історичні науки. С. 150–156.
18. Милорадович В. П. Житье-бытье лубен-
ского крестьянина. Українці: народні віруван-
ня, повір’я, демонологія. Київ : Либідь, 1991.
С. 170–341.
19. Могитич І. Р. Типи та розвиток будівель
селянського двору. Гошко Ю. Г., Кіщук Т. П., Мо-
гитич І. Р., Федака П. М. Народна архітектура
Українських Карпат XV–XX ст. Київ : Наукова
думка, 1987. С. 29–68.
20. Музей народної архітектури та побуту Укра-
їни : путівник / за ред. Г. Скрипник. Київ : ІМФЕ
ім. М. Т. Рильського НАН України, 2017. 54 с.
21. Непомнящий А. Родина Харузіних і роз-
виток етнографічних досліджень у Криму. Крає-
знавство. 2009. № 1–2. С. 58–63.
22. Петрякова Ф. С. Украинский художествен-
ный фарфор (конец XIX – начало XX ст.). Киев :
Наукова думка, 1985. 224 с.
23. Плотникова А. А., Седакова И. А. Игнатий.
Славянские древности. Этнолингвистический
Джерела та література
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
56
словарь : в 5 т. / под ред. Н. И. Толстого ; Ин-т сла-
вяноведения РАН. Т. 2 : Д–К (Крошки). Москва :
Международные отношения, 1999. С. 373–376.
24. Радович Р. Поліське житло: культурно-
генетичні витоки та еволюційні процеси. Львів :
Ін-т народознавства НАН України, 2017. 851 с.
25. Сержант Л. Фарфор і фаянс. Історія деко-
ративного мистецтва України : у 5 т. / голов. ред.
Г. Скрипник ; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН
України. Т. 3 : Мистецтво XIX століття / наук. ред.
Т. Кара-Васильєва. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Риль-
ського НАН України, 2009. С. 277–304.
26. Токарев С. А. История русской этнографии
(дооктябрьский период). Москва : Наука, 1966. 453 с.
27. Харузина В. Замѣтки о крестьянском
жилищѣ в Верхнеднѣпровском уѣздѣ Екатерино-
славской губерніи. Этнографическое обозрѣніе.
1905. Год 17. Кн. LXV–LXVI. № 2–3. С. 127–147.
28. Шарко А. Малороссійское жилище.
Этнографическое обозрѣніе. 1900. Год 12.
Кн. XLVII. № 4. С. 119–131.
29. Щ[елоковская] В. Пища и питье кре-
стьян-малороссов, с некоторыми относящими-
ся сюда обычаями, повѣрьями и примѣтами.
Этнографическое обозрѣніе. 1899. Год 11. Кн. XL–
XLI. № 1–2. С. 266–322.
30. Щербань О. Глиняний посуд у традицій-
ній культурі харчування українців через призму
наукового дослідження Варвари Щелоковської.
Народна творчість та етнологія. 2014. № 5.
С. 28–34.
31. Щербань О. В. Глиняний посуд в народній
культурі харчування українців Наддніпрянщини
(друга половина XIX – початок XXI століття) :
монографія. Харків : Видавець Олександр Сав-
чук, 2017. 270 с.
32. Щербань О. В. Еволюція традицій вико-
ристання глиняного посуду в народній культурі
харчування українців Наддніпрянщини (друга
половина XIX – початок XXI століття) : автореф.
дис. ... д-ра іст. наук : спец. 07.00.05. Львів, 2018.
30 с.
33. Яцимирскій Б. М. «Свиняче свято».
(Этно графическая замѣтка). Этнографическое
обозрѣніе. 1912. Год 24. Кн. LCIV–LCV. № 3–4.
С. 107–109.
References
1. Borysenko V. (2007) Dankivska Rayisa
Serhiyivna [Dankivska Rayisa Serhiyivna].
Entsyklopediya Suchasnoyi Ukrayiny: u 30 t. [The
Encyclopedia of Modern Ukraine: in 30 Volumes].
Kyiv: IED NAN Ukrayiny, Vol. 7: Ґ–Ді, pp. 221–222.
2. Hnatiuk V. (1909) R. Dankovskaya.
Malorossiyskiya obriadovyya pechenya Kurskoy
gubernii (Etnograf[icheskoye] Obozreniye. 1909, № 1)
[R. Dankovskaya. Little Russian Ceremonial Pas-
try of Kyiv Governorate (The Ethnographic Review.
1909, № 1)]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeny
Shevchenka [Proceedings of the T. Shevchenko Scien-
tific Society]. Lviv, Vol. XC, Book IV, pp. 236–237.
3. H[natiuk] V. (1911) R. S. Dankovskaya.
Svadebnyye obriady u malorossov Grayvoronskago
uyezda v 1870-h godah (Etnogr[aficheskoye]
Obozr[eniye], 1909, kn. 81–2) [R. S. Dankovskaya.
Wedding Rites of Little Russians of Grayvoron Dis-
trict in the 1870s (The Ethnographic Review, 1909,
Book 81–2)]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeny
Shevchenka [Proceedings of the T. Shevchenko
Scien tific Society]. Lviv, Vol. CI, Book I, p. 194.
4. Danyliuk A. (1993) De bula Protovchanska
palanka [Where was the Protovcha Palanka]. Narodna
tvorchist ta etnohrafiya [Folk Art and Ethnography],
№ 2, pp. 78–80.
5. Dankivska R. (1925) Narodni obriadovi pechy-
va “horishky” (Z pryvodu kolektsiyi “horishky”
v Kharkivskomu Muzeyi Slobidskoyi Ukrayiny
im. H. S. Skovorody) [Folk Ceremonial Cookies
“Nuts” (On the Occasion of the “Nut” Collection in the
H. Skovoroda Kharkiv Museum of Sloboda Ukraine)].
Zapysky Etnohrafichnoho tovarystva [Proceedings of
the Ethnographic Society]. Kyiv, Book 1, pp. 27–33.
6. Dankivska R. (1926) Etnohrafichne
doslidzhennia ukrayinskykh obriadovykh pechyv
[Ethnographic Studies of Ukrainian Ceremonial
Cookies]. Naukovyi zbirnyk Kharkivskoyi naukovo-
doslidchoyi katedry istoriyi ukrayinskoyi kultury
[Scientific Collection of the Kharkiv Research Insti-
tute of the History of Ukrainian Culture]. Kharkiv,
Vol. 2–3, pp. 199–208.
7. Dankovskaya R. (1909) Malorossiyskiya
obriadovyya pechenya Kurskoy gubernii [Little Rus-
sian Ceremonial Cookies of Kursk Governorate].
Etnograficheskoye obozreniye [The Ethnographic
Review], Year 21, Book LXXX, № 1, pp. 21–34.
8. Dankovskaya R. (1915) Pecheniye svadebnyh
korovayev v Zmiyevskom uyezde [Baking of Wedding
Round Loaves in Zmiyiv District]. Etnograficheskoye
obozreniye [The Ethnographic Review], Year 27,
Book CVII–CVIII, № 3–4, pp. 88–90.
9. Dankovskaya R. (1909) “Kulik” i “lestnichka” –
obriadovyya pechenya Fatezhskago uyezda [“Kulik”
and “Lestnichka” – Ceremonial Cookies of Fatezh
District]. Etnograficheskoye obozreniye [The Ethno-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
57
Актуальні україністичні студії: нові смисли та інтерпретації
graphic Review], Year 21, Book LXXXI–LXXXII,
№ 2–3, pp. 173–174.
10. Dankovskaya R. (1909) Svadebnyye obriady u
malorossov Grayvoronskago uyezda v 1870-h godah
[Wedding Rituals of Little Russians in Grayvoron
District in the 1870s]. Etnograficheskoye obozreniye
[The Ethnographic Review], Year 21. Book LXXXI–
LXXXII, № 2–3, pp. 145–159.
11. Dolynskyi L. (1963) Ukrayinskyi khudozhniy
farfor [The Ukrainian Decorative Porcelain]. Kyiv:
AN URSR, 86 pp. + 25 pp. tabl., ill.
12. Kyrdan B., Yevdokymova O. (2009) “Etnogra-
ficheskoye obozreniye” [“The Ethnographic Review”].
Entsyklopediya Suchasnoyi Ukrayiny: u 30 t. [The En-
cyclopedia of Modern Ukraine in 30 Volumes]. Kyiv:
IED NAN Ukrayiny, Vol. 9: Е–Ж, pp. 260–261.
13. Kyrchiv R. (2007) Naddniprianshchyna
[Naddniprianshchyna]. Mala entsyklopediya ukrayin-
skoho narodoznavstva [The Concise Encyclopedia of
Ukrainian Ethnology]. Lviv: Institut narodoznavstva
NAN Ukrayiny, p. 368.
14. Kozlovskyi V. (2015) “Etnograficheskoye
obozreniye” [“The Ethnographic Review”]. Narodo-
znavchi zoshyty [The Ethnological Notebooks], № 3,
pp. 546–548.
15. Kozlovskyi V. (2018) “Etnograficheskoye
obozreniye” (1889–1910) [“The Ethnographic Re-
view” (1889–1910)]. Ukrayinska folklorystychna
entsyklopediya [The Ukrainian Folklore Ency-
clopedia] (ed.-in-chief – V. Sokil). Lviv: Institut
narodoznavstva NAN Ukrayiny, pp. 258–259.
16. Kosmina T. (1980) Silske zhytlo Podillia (kinets
XIX – XX st.): Istoryko-etnohrafichne doslidzhennia
[Peasant Dwellings of Podillia (Late XIXth through
XXth Century): A Historical and Ethnographical
Study]. Kyiv: Naukova dumka, 191 pp.
17. Mykytchuk S. (2011) Ukrayinska etnohrafiya na
storinkakh rosiyskoho zhurnalu “Etnograficheskoye
obozreniye” (kinets XIX – pochatok XX st.) [Ukrai-
nian Ethnography on Pages of the Russian Jour-
nal “The Ethnographic Review” (Late XIXth to
Early XXth Century)]. Naukovyi visnyk Volynskoho
natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrayinky:
zhurnal [Scientific Bulletin of the Lesia Ukrayinka
Volyn National University: Journal]. Lutsk, № 10:
Istorychni nauky, pp. 150–156.
18. Miloradovich V. (1991) Zhitie-bytie
lubenskogo krestianina [Everyday Peasant Life in
Lubny]. Ukrayintsi: narodni viruvannia, povirya,
demonolohiya [Ukrainians: Folk Beliefs, Supersti-
tions, Demonology]. Kyiv: Lybid, pp. 170–341.
19. Mohytych I. (1987) Typy ta rozvytok budivel
selianskoho dvoru [Types and Development of Buil-
dings on Peasant Yard]. Hoshko Yu., Kishchuk T.,
Mohytych I., Fedaka P. Narodna arkhitektura
Ukrayinskykh Karpat XV–XX st. [Folk Architecture
of the Ukrainian Carpathians in the XVth to XXth
Centuries]. Kyiv: Naukova dumka, pp. 29–68.
20. Skrypnyk H. (ed.) (2017) Muzey narodnoyi
arkhitektury ta pobutu Ukrayiny. Putivnyk [Museum
of Folk Architecture and Folkways of Ukraine.
Museum Guide]. Kyiv: IMFE im. M. T. Rylskoho
NAN Ukrayiny, 54 pp.
21. Nepomniashchyi A. (2009) Rodyna
Kharuzinykh i rozvytok etnohrafichnykh doslidzhen
u Krymu [The Kharuzin Family and Development of
Ethnographic Research in the Crimea]. Krayeznavstvo
[Regional Studies], № 1–2, pp. 58–63.
22. Petriakova F. (1985) Ukrainskiy khudozhest-
vennyy farfor (konets XIX – nachalo XX st.) [Ukrai-
nian Decorative Porcelain (Late XIXth to Early XXth
Century)]. Kiev: Naukova dumka, 224 pp.
23. Plotnikova A., Sedakova I. (1999) Ignatiy
[Ignatiy]. Slavianskiye drevnosti. Etnolingvisticheskiy
slovar: v 5 t. [The Slavonic Antiquities. An Ethno-
Linguistic Dictionary: in Five Volumes] (ed.
N. Tolstoy) (RAS, Institute of Slavonic and Balkan
Studies). Moscow: Mezhdunarodnyye otnosheniya,
Vol. 2: Д–К (Крошки), pp. 373–376.
24. Radovych R. (2017) Poliske zhytlo: kulturno-
henetychni vytoky ta evoliutsiyni protsesy [Polissia
Dwelling: Cultural and Genetic Origins and Evo-
lutionary Processes]. Lviv: Institut narodoznavstva
NAN Ukrayiny, 851 pp.
25. Serzhant L. (2009) Farfor i fayans [Porcelain
and Faience]. Istoriya dekoratyvnoho mystetstva
Ukrayiny: u 5 t. [The History of Ukrainian Decorative
Art: in 5 Volumes] (ed.-in-chief H. Skrypnyk; NAS of
Ukraine, M. Rylsky Institute of Art Studies, Folkloris-
tics and Ethnology). Kyiv: IMFE im. M. T. Rylskoho
NAN Ukrayiny, Vol. 3: The XIXth-Century Art
(scien tific editor T. Kara-Vasylyeva), pp. 277–304.
26. Tokarev S. (1966) Istoriya russkoy etnografii
(dooktiabrskiy period) [The History of Russian
Ethno graphy (Pre-October Revolution Period)]. Mos-
cow: Nauka, 453 pp.
27. Kharuzina V. (1905) Zametki o krestyanskom
zhilishche v Verhnedneprovskom uyezde Ekaterino-
slavskoy gubernii [Notes on Peasant Dwelling in
Verkhnedneprovsk District of Yekaterinoslav Gov-
ernorate]. Etnograficheskoye obozreniye [The Ethno-
graphic Review], Year 17, Book LXV–LXVI, № 2–3,
pp. 127–147.
28. Sharko A. (1900) Malorossiyskoye zhilishche
[Little Russian Dwellings]. Etnograficheskoye
obozreniye [The Ethnographic Review], Year 12,
Book XLVII, № 4, pp. 119–131.
29. Shch[elokovskaya] V. (1899) Pishcha i pitye
krestyan-malorossov, s nekotorymi otnosiashchimisia
siuda obychayami, poveryami i primetami [Food
and Beverages of Little Russian Peasants with
Their Relevant Customs, Superstitions, and Signs].
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 5/2018
58
Summary
The ethnographical data on traditional material culture of Ukrainians, published on the pages of
Etnograficheskoe Obozrenie (Ethnographic Review) magazine (1889–1916), are analyzed in the article.
Thematically they cover two types of folk culture: housing and economic complex (works by Oleksandr
Shark and Vira Kharuzina) and folk food (articles by Varvara Shchelokovska and Raisa Dankivska). The
geography of these sources origin (Slobozhanshchyna, Middle Over Dnipro Lands, Lower Over Dnipro
Lands), their nature, scientific authenticity of the records, etc., have been ascertained.
O. Sharko has collected ethnographic information in the basins of the Sula, Psiol and Vorskla rivers,
that is, in the territory of the Middle Over Dnipro Lands and Slobozhanshchyna. The author has described
in detail the design of traditional dwelling and most of the economic buildings, their erection technology,
indicated the total size of the objects and parameters of individual components of each of them, recreated the
buildings graphically. The work of V. Kharuzina is valuable for Ukrainian ethnology for the representing of
authentic examples of Ukrainian folk construction of the steppe zone – current important industrial cell of
the Lower Over Dnipro Lands (Kryvyi Rih). It has developed rapidly and influenced significantly the daily
lives and household activities of local peasants as well as dwelling in the late XIXth ‑ early XXth centuries.
The national food traditions of the Ukrainians of Slobozhanshchyna (Kupiyansk county of Kharkiv
province) at the late XIXth century are considered in the large‑scale work of V. Shchelokovska. In particular,
the researcher has described thoroughly the domestic utensils, casual, festive and ritual dishes and drinks,
customs and ceremonies of the calendar year and family events connected with them, etc. In addition, the
false interpretation of the historical and ethnographic belonging of ethnographic records of V. Shchelokovska,
followed by some modern Ukrainian ethnologists, is disproved.
R. Dankivska has written four ethnographic works, published on the pages of Etnograficheskoe
Obozrenie (Ethnographic Review) magazine. The authoress has described the bread theme in three of
them. She has considered the ways of baking, appearance and functional purpose of various bread articles,
which have been cooked by the Ukrainians of Slobozhanshchyna specially for certain days of the calendar
year and for wedding. The researcher has reconstructed the wedding ritual of Slobozhanshchyna inhabitants
of the 1870s, basing on the collected ethnographic materials.
The ethnographic message of B. Yatsymirskyi about the custom to slaughter pigs before Christmas on
St. Hnat day (December 20/January 2) pertains superficially to traditional meals of the Ukrainians in Podillia.
Keywords: Etnograficheskoe obozrenie (Ethnographic Review), Ukrainians, material culture,
ethnographical sources.
Etnograficheskoye obozreniye [The Ethnographic Re-
view], Year 11, Book XL–XLI, № 1–2, pp. 266–322.
30. Shcherban O. (2014) Hlynianyi posud u tra-
dytsiyniy kulturi kharchuvannia ukrayintsiv cherez
pryzmu naukovoho doslidzhennia Varvary Shchelo-
kovskoyi [Figuline in Ukrainian Traditional Culture
of Nourishment through the Lenses of the Varvara
Shchelokovska Research Study]. Narodna tvorchist ta
etnolohiya [Folk Art and Ethnology], № 5, pp. 28–34.
31. Shcherban O. (2017) Hlynianyi posud v narod-
niy kulturi kharchuvannia ukrayintsiv Naddniprian-
shchyny (druha polovyna XIX – pochatok XXI stolit-
tia): monohrafiia [Clayware of Naddniprianshchyna
as a Component of Traditional Culture of Nutrition of
Ukrainians (2nd Half of the XIX to Early XXIst Centu-
ry): Monograph]. Kharkiv: Oleksandr Savchuk, 270 pp.
32. Shcherban O. (2018) Evoliutsiya tradytsiyi
vykorystannia hlynianoho posudu v narodniy kulturi
kharchuvannia ukrayintsiv Naddniprianshchyny
(druha polovyna XIX – pochatok XXI stolittia):
avtoref. dys. ... dokt. ist. nauk: spets. 07.00.05
[Evolutional Changes in Ukrainian Cooking
Traditions of the Dnipro Region Where Clayware
Were Used for Preparing Food (Second Half of the
XIXth to Early XXIst Century) (author’s abstract of
a thesis for obtaining Ph. D. in History: speciality
07.00.05)]. Lviv, 30 pp.
33. Yatsymirskiy B. (1912) “Svyniache sviato”
(Etnograficheskaya zametka) [The Feast of Swine (An
Ethnographic Note)]. Etnograficheskoye obozreniye
[The Ethnographic Review], Year 24, Book LCIV–
LCV, № 3–4, pp. 107–109.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|