Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнографія
Дата:	2008
Автор:	Глушко, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Питання теорії та методології
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20263
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення / М Глушко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 6. — С. 12-23. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860088622168932352
author	Глушко, М.
author_facet	Глушко, М.
citation_txt	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення / М Глушко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 6. — С. 12-23. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
first_indexed	2025-12-07T17:21:48Z
format	Article
fulltext	1212 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 в десятки тисяч років (Рыбаков Б. А. Язычество древ‑ них славян. – М., 1981. – С. 9). Але це переважно сто‑ сується верхньопалеолітичних зображень і символів. Проте опрацювання фігур логіки розпочалося близь‑ ко мільйона років тому (зокрема, наявність бінарних опозицій у мисленні палеоантропів сумнівів серед палеопсихологів та археологів не викликає). 14 Низка узагальнень: логічні фігури (бінарні опозиції, композиції бінарностей, дипластії, серіа‑ ції, класифікації та ін.), а далі іх частковий прояв у вигляді різного роду симетрій, типів ритмічного розвитку (об’єднання, дроблення та ін.). 15 О. Банін висунув у 1970‑х роках свій варіант бачення пісенної моделі, назвавши його «складорит‑ мічним періодом». У нього «період» охоплює вірш. Ця модель може застосовуватися в аналітичних операціях, але вона непридатна для синтаксично‑ генетичного аналізу. Обговорюючи складоритміч‑ ний період та узагальнену силабічну ритміку (рос. – «слоговая ритмика»), О. Банін подає слушний коментар: «Узагальнена силабічна ритміка є най‑ вагомішою властивістю музично‑поетичних тво‑ рів усної традиції. Пісенні твори композиторської творчості цієї властивості не мають. Тому можна стверджувати, що кожен твір фольклорної тради‑ ції в його основі будується на складоритмічному періоді, і, навпаки, пісня, що має в основі відомий складоритмічний період, може бути на основі ва‑ гомих підстав зарахована до тієї чи іншої фольк‑ лорної традиції. (Банин О. О. Об одном анали‑ тическом методе музыкальной фольклористики / Музыкальная фольклористика.–М. 1976 Вып 2. – С. 145). 16 Степанов Ю. С. Основы языкознания. – М., 1966. – С. 99. 17 Алексеев В. В Становление человека. – М., 1984. – С. 252, 253. 18 Песни Пинежья. Материалы фонограмар‑ хива, собран. и разработ. Е. В. Гиппиусом и З. В. Эвальд. – М., 1936. – С. 137. 19 Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М., 1987. – С. 141. 20 Там само. – С. 205. 21 Там само. – С. 225. 22 Див. її змістовне обговорення у книжці: Ка- нигін Ю. Шлях аріїв. Україна в духовній історії людства. – К., 2006. – С. 482, 483. 23 Див.: Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. – М., 1993. – С. 35, 447. 24 Зокрема, єврейський етнос існує вже удвічі довше. «Було би цікаво і повчально простежити вхо- дження терміна «фольклор» у науку різних країн і зміни його значення, які супроводжували його переможну ходу по земній кулі», – більше сорока років тому наголосив відомий радянський (росій- ський) фольклорист Віктор Гусєв [17, 5]. Слід спо- діватися, що хоча би тепер слова цього вченого при- вернуть увагу українських знавців усної народної словесності, бодай тому, що поняття «фольклор», «фольклористика», «фольклоризм», «фольклор- ний» стали постійними супутниками їхньої науко- вої лексики, а також літературознавців, етнологів, музикознавців, культурологів, істориків. Як доказ вищезазначеного висвітлимо ви- падок, який нещодавно трапився на засіданні однієї спеціалізованої вченої ради. Зокрема, в одного здобувача наукового ступеня кандида- та філол. наук зі спеціальності «фольклорис- тика» поцікавилися, хто з українських учених уперше вжив термін «фольклор» і в якій праці. Замість відповіді в залі запанувала тиша. Си- туацію намагалися виправити поважні члени спецради: одні згадали ім’я Михайла Грушев- ського, другі – Івана Франка, треті – Михай- ла Драгоманова. Однозначної відповіді так і не пролунало, бо це питання поки що не ціка- вило українських знавців усної народної твор- чості. Тому марно сподіватися й на позитивні результати пошуків навіть у найсучасніших народознавчих виданнях навчально-методичного і довідкового характеру [32, 17–21; 38, 11–44; 41, 264, 396–398] . Добре відомо, що кожне поняття, зафіксова- не як термін, – це один із головних інструментів Михайло Глушко ФОЛЬК ЛОР: ПОЧ АТОК ВЖ ИВ А НН Я Т ЕРмІН А В У К РА ЇНСЬК ІЙ Н АУ Ц І ТА ЙОГО ЗН АЧЕНН Я 1313 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології наукового дослідження, оскільки узагальнює ре- зультати пізнання дійсності, суттєві властивості, зв’язки предметів і явищ тощо. Як і кожна наука, фольклористика в ході розвитку також поповню- валася новими термінами та поняттями. Щодо розмежування етнографії та фолькло- ристики як окремих галузей наукових знань деякі сучасні народознавці вважають, що вперше це зробили члени Наукового товари- ства ім. Т. Шевченка. Так, відома львівська дослідниця Оксана Сапеляк в одному зі своїх досліджень констатувала: «Оскільки перше видання Етнографічної комісії – “Етногра- фічний збірник” – охоплював і етнографічні описи та фольклорний матеріал, причому дру- гий значно більший за обсягом, то, на перший погляд, створювалося хибне враження, ніби вчені НТШ або чітко не розрізняли етногра- фію і фольклористику, або навіть змішували ці поняття. Однак, саме в НТШ окремо визна- чилися дефініції фольклористики та етнології, причому останньої, як самостійної науки» [39, 20, 21]. Відтак авторка дійшла висновку, що вперше розмежував українську етногра- фію (етнологію) та фольклористику Федір Вовк [39, 22, 153]. Отже, постають три важливих питання, які треба вирішити в нашому дослідженні. По-перше, хто з українських учених справді вперше почав уживати термін «фольклор»? По-друге, з якою метою його вживали спо- чатку, і яке значення він мав у працях членів НТШ? По-третє, що спільного і відмінного у зясуванні предмета, з одного боку, фолькло- ристики кінця XIX – початку XX ст., з дру- гого – етнографії та етнології? Слово «фольклор» (англ. folklore – народна мудрість, народне знання) в науковий обіг увів англійський археолог Уїльям Джон Томс, опу- блікувавши 22 серпня 1846 року в щотижневи- ку «The Atheneum» невелику за обсягом статтю «Folk-Lore». Як дослідник пам’яток матеріаль- ної культури автор хотів за допомогою цього терміна підкреслити їх зв’язок із проявами ду- ховного життя народу – зі звичаями, звичками, обрядами, забобонами, баладами, прислів’ями тощо давніх віків [17, 3]. Офіційно поняття «фольклор» Англійське фольклорне товариство прийняло і закріпило 1879 року, причому у двох значеннях – у широ- кому і вузькому. У широкому воно означало всю «неписану [усну. – М. Г.] історію народу, пере- важно неписану історію примітивних епох»; у більш вузькому значенні – «стародавні звичаї, звички, обряди та церемонії минулих епох, які перетворилися в забобони і традиції нижчих класів цивілізованого суспільства» [17, 5, 6]. З цього часу фольклористика як наука постій- но еволюціонувала: обсяг досліджуваних нею видів народної культури то розширювався, то звужувався. По-різному тлумачився і термін «фольклор» [17, 5–20; 18, 82, 83]. Серед українських учених уперше почав його вживати М. Драгоманов, причому формальним приводом для цього послужила неординарна подія в історії нашого народознавства. Зокре- ма, восени 1883 року І. Франко організував «Етнографічно-статистичний кружок» – перше на західноукраїнських землях товариство з до- слідження етнографії та фольклору українців. Він розробив програму, що передбачала розв’язання кількох поточних і стратегічних завдань, серед них – складання повної анотованої бібліогра- фії всієї літератури з етнографії та краєзнавства України, створення бібліотеки та організацію екскурсій у різні куточки Галичини [35, 42]. Однак учасники «Етнографічно-статистич- ного кружка» не мали належної фахової підго- товки для ведення етнографічної та краєзнавчої роботи, відчувався брак наукової літератури з відповідних галузей знань. По допомогу І. Фран- ко звернувся до М. Драгоманова, зокрема в листі написаному в жовтні 1883 року: «Ми дуже були б раді, коли б могли дістати від Вас вказівки, як робити і що, які книги студіювати – особливо по етнографії, до чого у нас, крім сирих матеріалів, та й то дуже некомплектних, дуже мало книжок находиться. […] Особливо потрібні нам збірни- ки великоруської людової літератури, та й деякі їх опрацювання, хоч би наразі лиш Пипіна, Стасо- ва, Єфименка і др.» [44, 366, 367]. У наступному 1414 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 листі І. Франко просив М. Драгоманова дістати для гуртківців відгуки французьких та англій- ських науковців на дослідження з української мови та етнографії, зокрема на збірник В. Анто- новича й М. Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (К., 1874–1875. – Т. 1, 2), а також повідомити про найважливіші італійські і французькі етнографічні (фольклорні) збірни- ки [45, 374]. На початку грудня 1883 року М. Драгома- нов підготував і переслав І. Франку реферат про італійську та французьку етнографічну бі- бліографію, з якою мали ознайомитися члени «Етнографічно-статистичного кружка». У листі, що супроводжував цей реферат, учений просив свого молодого колегу обов’язково зазначити прізвище його автора, яке тоді було забороне- но згадувати в Австро-Угорщині: «Подумавши трохи, питаєш себе: хто ж, власне, забороняв мене? А коли й забороняв, то що, власне, за- боронено в мені? Чи можно заборонити мене як folk-loriste’a? Чому, коли як folk-loriste мене може показати, напр[имір], G[aston] Paris (тро- хи не легітіміст) в Парижскій Академії наук, то Франко не може мене показати в Ак[адемичнім] Братстві? Подумавши таке й подібне, я зва- живсь таки написати свій рефератець і послати його Вам для прочитання в Етногр[афичнім] Кружку» [34, 68]. 8 грудня 1883 року на засіданні гуртка І. Франко прочитав реферат, назвавши його ав- тора. Але в замітці про засідання «Етнографічно- статистичного кружка», опублікованій у газеті «Діло», прізвище М. Драгоманова було замінене псевдонімом «Українець». Ця обставина викли- кала обурення автора реферату, і він у кількох листах до І. Франка та М. Павлика висловлю- вав своє невдоволення [35, 43]. І. Франко нама- гався видати дослідження М. Драгоманова, але останній заборонив це робити. Зрештою, його праця залишилася в архіві гуртка, а світ поба- чила аж у 1926 році зусиллями М. Возняка [7, 118–122]. Реферат М. Драгоманова мав назву «З італья- нської й французської літератури про народню словесность. (Одповідь д. Ів. Франкові)». Розповідаючи про фольклористику як науку та її методи, автор зазначив у ньому й таке: «…Тепер вже аж голова вертиться часом у фольклориста (так тепер починають звати в Зах[ідній] Европі спеціалістів по нар[одній] словесности од англ[ійського] слова F o l k - l o r e) тут і далі курсив авто- ра. – М. Г.), голова вертиться і од того мате- рялу, і од тих приміток, котрих страх трудно в памятку [в пам’яті. – М. Г.] вдержати, а без котрих непремінно спіткнешся, коли поїдеш по широкому полю етнографії» [7, 118, 119]. Хоча зазначена праця М. Драгоманова побачила світ лише через сорок три роки, не варто недооцінювати її значення в поширенні та утвердженні терміна «фольклор» в україн- ській науці, а заодно й становлення фолькло- ристики як самостійної галузі знань у сучас- ному розумінні цього слова. Передусім вона мала великий вплив на І. Франка (про що йтиметься далі), а також на інших учасників «Етнографічно-статистичного кружка», серед яких були й майбутні відомі дослідники усної народної словесності українців [29, 359, 360]. Після 1883 року М. Драгоманов дедалі ак- тивніше вживав у своїх наукових працях поняття «фольклор» та його похідні. Так, у статті «Народ- ні оповідання Росії», яку він опублікував 5 серп- ня 1886 року в паризькому часописові «Mélusine, revue de mythologie, littérature populaire, traditions et usages», аналізуючи стан дослідження народ- ної словесності в Російській імперії, він дорікав слов’янським дослідникам за те, що вони «не слі- дять за ідеями й методами, які панують тепер у науці фолькльору» [26, 101], а також критику- вав наукові погляди відомого російського вченого Олександра Афанасьєва, зарахувавши його до «фолькльористів старої школи» [26, 105]. У 1888 році в трьох номерах журналу «Mélusine» світ побачило його ґрунтовне до- слідження «Побожні лєґенди Болгар», в якому знавець усної народної словесності вже широко послуговувався терміном «фольклор» та похід- ними й описовими поняттями – «фольклорис- ти», «студії фольклору», «український і велико- 1515 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології руський фольклор», «фольклор ріжних народів» тощо [27, 129, 130, 134, 137–140, 144]. Через рік (1889) у Парижі відбувся перший Міжнародний конгрес фольклористів, актив- ну участь в якому взяв також М. Драгоманов. Зокрема, учений виступив із двома доповідя- ми, в одній з яких ужив звичні для тогочас- них західноєвропейських дослідників поняття «фольклор», «фольклористика», «фольклорис- ти» [22, 184, 190, 191 192]. Словом, серед знавців усної народної творчості східних слов’ян (українців, росіян і білорусів) М. Драгоманов уперше почав уво- дити в науковий обіг і широко вживати термін «фольклор». Серед достовірних свідчень, що стосуються російських учених, найбільш ран- нє його використання та визначення датуєть- ся 1889 роком [17, 8 (примітка)]. У 1890 році світ побачив перший випуск журналу «Живая старина», який планувався як народознавчий часопис. Відкривала його редакційна стаття Володимира Ламанського. М. Драгоманов не забарився з науковою оцінкою досліджень, по- відомлень і матеріалів, опублікованих у перших трьох випусках нового російського видання. Стосовно статті від редактора, український іс- торик і фольклорист висловився дуже критич- но: «В дійсности ся статя має мало спільного із першим томом [із задекларованою у часописові програмою. – М. Г.] і з фолькльором у зага- лі» [24, 310]. Через недоступність названих та інших праць М. Драгоманова в Україні ще впродовж значно- го періоду широкий читацький загал не міг по- знайомитися не лише з поняттям «фольклор» та його науковим значенням, але й зі спостережен- нями, ідеями та висновками самого вченого в га- лузі фольклористики. Виняток становив реферат «З італьянської й французської літератури про народню словесность. (Одповідь д. Ів. Франко- ві)», оприлюднений учасниками «Етнографічно- статистичного кружка». До речі, задля популя- ризації серед гуртківців зокрема та галицької інтелігенції загалом західноєвропейських мето- дик і методів дослідження української народної словесності М. Драгоманов навіть виявив ба- жання співпрацювати з літературно-науковим і громадсько-політичним журналом «Зоря». У листі від 25 жовтня 1884 року він запропонував І. Франку як члену редакції часопису опублі- кувати на його шпальтах низку статей із фольк- лористики під загальною назвою «Порівнячні досліди про українську народню словесність». Тоді ж учений погодився взяти на себе всю ре- дакційну роботу з фольклору: «Посилайте мені на перегляд все, що до Вас прийде з матер’ялів, котрі Ви думаєте печатати, то я прибавлятиму порівнячні вказівки, також буду вести бібліогра- фію цього діла» [34, 108]. Позитивна відповідь І. Франка не забарилася: «Я, конечно, з найбіль- шою радістю пристаю на Вашу пропозицію пере- дати ту часть під Вашу руку і не печатати нічого без Вашого поручення. Бодай можу бути певний, що та часть буде добре редагована і принесе честь газеті» [47, 490]. Але через різні причини вони не змогли втілити цей задум [28, 71–79]. Чи не вперше термін «фольклор» став до- ступним для широкого читацького загалу Укра- їни 1891 року, причому зусиллями М. Дра- гоманова. Зокрема, тоді вчений помістив в одному з випусків журналу «Народ» невелику замітку з промовистою назвою «Для почина- ючих фолькльористів на Україні» – відповідь університетській молоді, представники якої неодноразово зверталися до нього з прохан- ням поділитися знаннями про праці зі світової фольклористики, щоб можна було застосувати популярний тоді порівняльний метод у сво- їх наукових розвідках. У зазначеній замітці М. Драгоманов відсилає зацікавлених народ- ною словесністю українських «студентів» до різних за характером досліджень тогочасних відомих авторів – О. Афанасьєва, О. Пипі- на, Т. Бенфея, Дж.-Б. Дунлопа, Е. Коскена, Р. Келера (Кьолера), Е. Ланга, А. Ґедоза, П. Гастона, братів Грімм [23, 330, 331]. І. Франко, незважаючи на численні на- станови М. Драгоманова як учителя [34, 71, 72, 82, 83, 97, 98, 108, 109, 151, 172 та ін.], тривалий час уникав використання терміна «фольклор» у своїх народознавчих досліджен- нях, хоча вживав його ще 1884 року. Так, у 1616 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 листі від 21 жовтня цього року він повідомляв М. Драгоманова про те, що планує «збирати книги по фольклору, а особливо по критиці біблійній» [46, 487]. Щоправда, автор листа усвідомлював значні труднощі на цьому шля- ху: «Швидко до праць на тім полі я не возь- мусь, бо, певно, що швидко ані часу, ані книг не буде» [46, 487]. І. Франко почав активно послуговуватися терміном «фольклор» і його похідними лише в 1893–1894 роках, коли підготував і випустив у світ кілька аналітичних статей з усної на- родної словесності, а також рецензій на дослі- дження інших авторів. Спершу це була замітка «З галузі фольклору» [48, 38, 39], опубліко- вана в додатку до газети «Kurjer Lwowski» – «Tydzen» (23 травня 1893 року). У 1894 році українська фольклористика збагатилася новою його працею «Фольклорні праці д-ра Чень- ка Зібрта» [53, 258–270] («Житє і слово». – 1894. – Т. 2. – Кн. 5). Саме 1894 року в першо- му томі журналу «Житє і слово» (1894–1897), який заснував учений, було надруковано чоти- ри публікації, у назвах яких було вжито термін «фольклор» [3, 233–237; 4, 153–157; 40, 316; 42, 316–318]. Більше того, надавши новому часописові підзаголовок «Вісник літератури, іс- торії і фольклору», І. Франко як редактор сві- домо визначив літературно-фольклористичне спрямування свого журналу. На шпальтах цього періодичного видання світ побачили його важливі фольклористичні дослідження, зокре- ма й методологічного характеру («Дві школи в фольклористиці») [43, 416–424], а також на- укові розвідки інших українських знавців усної словесності. Упродовж усіх років виходу часо- пису вчений вів рубрику «Із уст народа», в якій надавав можливість оприлюднювати фольк- лорні матеріали – народні пісні, легенди, каз- ки, міфи, вірування, анекдоти, фацеції (жарти), байки тощо – та дослідження не лише відомих на той час знавців рідної літератури й народної поезії, але й багатьох авторів із периферії. Зо- крема, у цій рубриці дебютували такі визначні вчені-народознавці, як Володимир Гнатюк, Фі- ларет Колесса, Осип Роздольський, Михайло Зубрицький [29, 360]. Отже, маємо достатньо підстав стверджу- вати, що термін «фольклор» у науковий обіг українського народознавства ввів М. Дра- гоманов, а закріпив – І. Франко. Відтак цим терміном почали послуговуватися М. Грушев- ський [16, VIII], Ф. Вовк [5, VI, VIII, IX та ін.], Б. Грінченко [13, 18–20; 14] та інші дослідники. У 1911 році українською мовою вийшов підруч- ник із фольклористики відомого англійського вченого Джона-Лоуренса Ґомма [19]. Було б перебільшенням уважати, що цей термін відразу міцно закріпився в україн- ській науці, тобто став основним. Навпаки, до початку Другої світової війни українські знавці народної словесності, передусім члени НТШ (В. Гнатюк, О. Роздольський, З. Кузе- ля, Ф. Колесса та ін.) і надалі вживали звичні для М. Костомарова і П. Куліша, Із. Срез- невського і М. Сумцова, врешті, для самого М. Драгоманова, описові поняття «народна поезія», «народна словесність», «усна народ- на словесність» тощо, а також термін «етно- графія». Це підтверджують бодай назви двох фундаментальних фольклористичних праць Ф. Колесси, які вчений підготував у 30-х – на початку 40-х років XX ст. [30; 31]. Повільно приживався термін «фольк-лор» і в російській науці [17, 8, 9]. У царині українського народознав- ства (фольклористики зокрема) такий стан зумовили, з одного боку, історичні особливості становлення та розвитку цієї науки, з друго- го – традиційні значення властивих для неї головних понять. Загальний шлях виникнення та еволюції українського народознавства най- більш стисло описав Ф. Вовк, який зазначив, що його розвиток почався «з дослідів лінґвіс- тичних, археольогичних і етноґрафичних, або скорійше фолькльорних, із збірання словар- ного матириялу, з розшукування рідної старо- вини, з записування козацьких дум, а потім і иньших пісень, казок, приказок і т. и.; далі почали звертати увагу і на звичаї, і тилькі да- леко пізнійше по троху і на соматичну антро- 1717 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології польоґію і на народній побут» [5, X, XI]. Ана- логічно розвивалося народознавство в інших слов’ян: «Почавшись ще з перших літ XIX стол[іття] і не мавши перед собою загально- наукових підвалин, котрі у той час тилькі по- чинали ще вироблятись на заході, слов’янські етнольоґичні студиї обмежувались попереду те-ж тилькі працями лінґвістичними, статис- тичними і археольоґичними[,] і тилькі пізнійше перейшли до народньої словесності (фольк- лору) і побутового життя» [5, VIII]. Українська фольклористика як наука спер- шу формувалася в межах загального україно- знавства та народознавства, відтак намітилася її спеціалізація, і тільки згодом виокремилася інша галузь гуманітарних знань – етногра- фія (етнологія). Ця тенденція простежувалася й у використанні понятійно-термінологічного апарату. На відміну від описових понять «на- родна поезія», «народна словесність», «усна народна словесність» тощо, які охоплювали конкретний предмет дослідження (фольклор), термін «етнографія» ще тривалий період (до 30-х років XX ст. включно) вживався і як їх- ній синонім, водночас означаючи звичний для сучасної етнологічної науки об’єм традиційної культури – як духовної, так і матеріальної. Тлумачення поняття «етнографія» як усної народної словесності найкраще підтверджують дві відозви І. Франка і В. Гнатюка («В справі збираня етноґрафічних матеріялів», «До зби- рачів етнографічних матеріалів»), в яких ідеть- ся про головні фольклорні жанри (казки, анек- доти, приповідки, оповідання тощо), на які мали звернути увагу шанувальники та збирачі народного поетичного слова [54, 16, 17; 55, 228–231]. Відповідний предмет фольклористики, означений терміном «етнографія», добре ілю- струє загальновідома розширена програма В. Гнатюка, автор якої зосередився на двох видах народної поезії – пісенному і прозово- му [10, 23–45]. У цій програмі вчений стис- ло розглянув історію дослідження української усної словесності («етнографії»), вказавши на її безпосередній зв’язок із літературою: «Ет- нографія – наука ще недавня, бо її почат- ки ледви сягають другої половини XVIII ст., а розвинулася вона в повні аж у минулім, XIX столітю, але її значіннє дуже велике, бо вона не тільки викликала переворот у життю цілого ряду менших і більших народів, спо- нукуючи їх національне відродженнє, але й мала рішучий вплив на літературу в цілій Европі, давши основу в них романтичному напрямови, з якого розвився опісля реаліс- тичний напрям» [10, 3]. Генетичний зв’язок українського народного й авторського слова всебічно представлений у фундаментальному дослідженні М. Грушев- ського «Історія української літератури». Оціню- ючи наукове, пізнавальне і суспільно-культурне значення праці великого українського вчено- го, сучасний літературознавець і фольклорист І. Денисюк зазначив, що «такої синтетичної праці про нашу усну словесність, чи то внаслі- док обставин життя, чи то специфіки свого об- дарування, не могли виконати ні Максимович, Куліш та Костомаров, ні Драгоманов, Франко, Гнатюк і Колесса, хоч, відповідно, без них не могло бути дослідження Грушевського» [21, 182]. Інакше кажучи, українська фольклорис- тика розвивалася й утверджувалася як філоло- гічна дисципліна, а не історична, хоча в минуло- му її часто називали етнографією. Про українську етнографію як історичну науку можна говорити лише із середини 90-х років XIX ст., коли М. Грушевський у передмові до першого тому «Етнографічного збірника» окреслив загальні рамки її предмета: «Богат- ство словесного материялу, що живе досі в устах українсько-руського народу, є факт загально відомий. Меньше уваги звертано на духове життє народу по за утворами народньої поезиї, але й ті не багаті спостереження, які були зроблені, вказували на велику цікавість, яку має цілий уклад житя українсько-руських народних мас не тільки для самих земляків, але для науки взагалі» [16, VII]. Предмета «справжньої» етнографії як іс- торичної дисципліни значно докладніше торкнувся Ф. Вовк: «Що-ж до етноґрафії у 1818 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 настоящому розумінні цієї науки, то, у по- рівнянні з фолькльором, вона у нас, за дея- кими виїмками, ледві тилькі починається. Не кажучи вже про те, що ми й досі не маємо ніяких материялів ні до вияснення початків і етничного складу нашої людности, ні до ви- значення відносин її до давніх насільників на- шої землі і теперішніх сусід, і чисто описового етноґрафичного материялу зібрано у нас і не дуже богато, і не скрізь однаково» [5, XIII, XIV]. В іншому місці вчений як автор редакційної статті, якою відкривалися «Мате- рияли до українсько-руської етнольоґії», зумис- не наголосив на розмежуванні фольклорних та етнографічних за характером матеріалів: «Ува- жаючи на те, що устна народня словесність чимало літ як уже відрізнилась ув особливу науку фолькльору, а тако-ж і на те, що львів- ське наукове Товар[иство] ім. Шевченка має вже виданнє, присьвячене до збірання фольк- льорного матириялу, ми знаходимо відповід- ним [чином. – М. Г.] відлучити його тако-ж і з нашого видання [«Материялів». – М. Г.], окрім хиба переказів, що мають специяльно етно- льоґичний інтерес, рітуальних пісень і т. и., без котрих опис звичаїв і обрядів не був би повним і зрозумілим» [5, XIII]. Ідеться про загальний стан дослідження традиційно-побутової куль- тури українців. Сказане підтверджують два дуже важливі програмні документи з української етнографії як історичної науки, які, на жаль, сучасні дослід- ники розглядають самостійно, незалежно від «Передмови» М. Грушевського та редакційної статті Ф. Вовка, що є хибним кроком із методо- логічного погляду. Маємо на увазі розміщену в додатку до першого тому «Етнографічного збір- ника» загальновідому розширену етнографічну програму [37, 1–16 (окрема пагінація)], яку було розроблено під керівництвом М. Грушевського, та програму Ф. Вовка, опубліковану в додатку до першого тому «Материялів до українсько- руської етнольоґії» [6, 1–22 (окрема пагінація)]. Перша з програм охоплювала чотири розді- ли: історичні відомості (10 питань); етнографічні відомості, які могли висвітлити аспекти само- визначення населення, антропологічні характе- ристики, погляди народу на мораль, з’ясування видів занять, особливостей житла, одягу, на- родного харчування, родинних звичаїв, знань і т. ін. (168 питань); відомості суспільно- економічні зі статистичними даними (23 пи- тання); відомості правничі, які передбачали дослідження народних уявлень про карне су- дочинство та родинно-майнове право тощо (86 питань). Аналіз питань, представлених у зазна- ченому методичному документі, виявляє збіж- ність його тематики з тогочасними науковими зацікавленнями М. Грушевського з ділянки давньої культури та побуту українців. Наукова програма Ф. Вовка містила бло- ки питань, які стосувалися будівництва, одягу, їжі, добування вогню, мисливства, рибальства, бджільництва, скотарства, мірошництва, за- готівлі глини для гончарства, обробки дереви- ни (заготівлі лісоматеріалів і випалювання ву- гілля, бондарства, столярства, стельмахування тощо), металів, шкіри, рогу та кості, волокна і вовни, кравецтва та килимарства, побутуван- ня традиційних засобів пересування і технології їх виготовлення, народних вірувань, забобонів, усної народної творчості та ін. Адекватне окреслення Ф. Вовком предмета етнографії як історичної науки підтверджують найрізноманітніші матеріали з традиційно- побутової культури українського народу, які були опубліковані на шпальтах «Материялів», та його праця «Етнографічні особливості укра- їнського народу», яка побачила світ 1916 року. У цьому узагальнюючому дослідженні знання про «народний побут, зовнішній та внутріш- ній» [8, 455] Ф. Вовк назвав саме етнографією. Отже, фактично до кінця 30-х років XX ст. українські вчені вживали термін «етнографія» у вузькому (як відповідник усної народної сло- весності) і широкому (для окреслення значного об’єму традиційної культури і побуту, зокрема й народної поезії) розумінні. Інакше кажучи, до початку Другої світової війни він був важ- ливим науковим поняттям фольклористики як філологічної дисципліни й етнографії як іс- торичної галузі знань. Однак, як уже відомо, 1919 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології у середині 90-х років XIX ст. паралельно із цим терміном в українському народознавстві утвердився ще один – «фольклор». Виникає закономірне питання, яке ж значення мало англійське за походженням слово «фольклор» для тогочасних дослідників? Відповідь найлегше з’ясовувати за визначен- ням наукового поняття. Проте М. Драгоманов не залишив нам у спадок чіткого формулювання терміну «фольклор». У публікації «Живая ста- рина» автор ототожнив фольклор із словесніс- тю і народним побутом загалом («по суті річи, фолькльор, себ то словесність, побут на- родньої маси, або красше сказати, так званого простонародя (plebs)…» [24, 309, 311]), тобто він уживав це слово в широкому значенні. До речі, тут же вчений звернув увагу на те, що західноєв- ропейські дослідники мають різні погляди щодо визначення фольклористики: одні з них вважа- ють її методом дослідження, другі – предметом, треті – самостійною наукою [24, 311]. Для самого М. Драгоманова [7, 118], а також для його послідовників (І. Франка [43, 419; 50, 254; 51, 27], М. Грушевського [15, 17; 16, VIII], Ф. Вовка [5, IX, X, XIII]), фольклористичні студії – це наука. Наприклад, для М. Грушев- ського вона була цінною передусім тому, що при- ховувала «багаті перспективи духовної еволюції, що поронила свої сліди в скостенілих пережитках давнього і сучасного побуту» [15, 18]. Специфіку фольклористики як науки оха- рактеризував М. Драгоманов у згадуваному вище рефераті, призначеному для учасників «Етнографічно-статистичного кружка». Зважа- ючи на наукову цінність цього першоджерела, процитуємо ту його частину, в якій учений по- яснював значення задуму гуртківців, водночас націлюючи їх на серйозну науково-пошукову роботу: «Двічі радий був я Вашому запитаньню про збірки етнографичні італьянські й француз- ські, котрі Ви вважаєте потрібними для Вашого нового етнографично-статистичного кружка, – раз, через те, шчо кружок, очевидно, береться за працю, котра доси була доволі занехаяна в Австрійській Русі (де етнографи доси більше збирали словесний матерял з уст народа, ніж обробляли його, а надто сістематично), а, в друге, через те, шчо в запитаньню про збір- ки чуженародні бачу ознаку виступу Ваших бу- душчих праць на дорогу, котра одна тільки може привести до доброго кінця, – дорогу інтерна- ціональну. Дуже добре б було, як би ті, хто при- йметься за обробку навіть доси зібраного мате- рялу народньої словесности в Австрійській Русі, зразу вбереглись од фальшивих виводів, котрі доси шкодили етнографам поодиноких народів, шчо не бачили перед собою матерялу других народів, і од котрих стали збавлятись етногра- фи тільки недавно, коли наука етнографична стала рішуче інтернаціональна, порівнявча. Тільки тоді, коли ця наука покаже нам, шчо єсть спільного у ріжних народів в їх образах поетичних, дідактичних і т. и. (коли гово- рити тільки о словесности), і звідки взялось те спільне (чи єсть воно послідком однакового вражіньня житьтя (не) ріжних народів, чи єсть воно забуток колишнього спільного роду, чи послідок обміну літературного, пізнішчого), – тоді тілько можна буде точно сказати, шчо в кого єсть свого власного, національного, – чи то в формі, чи в самій суті образа, думки, пісні і т. д.» [7, 118]. Автор реферату наголосив: «До того вже не близько, – але добре вже й те, шчо скріз(ь) в цівілізованному світі не тільки етнографи-сістематизатори, а й прості збірачі етног[рафичного] матерялу зрозуміли повишчу думку, і вже стараються не подавати в печать навіть поодиноких матерялів без порівняючих приміток» [7, 118]. Отже, тут ідеться про засади та методи до- слідження усної народної творчості, які можна узагальнити чотирма пунктами: порівняння – це універсальний інструмент дослідницької роботи фольклориста; застосування науково- го порівняння – це важлива умова виявлення етнокультурних (інтернаціональних, за визна- ченням ученого) зв’язків у сфері народної по- езії; лише з’ясувавши спільне «у ріжних на- родів в їх образах поетичних, дідактичних і т. и.», можна точно встановити своє власне (на- ціональне) у цій ділянці духовної культури; у 1883 році автор реферату «З італьянської й 2020 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 французської літератури про народню словес- ность. (Одповідь д. Ів. Франкові)» висловив думку про непростий шлях становлення науки про «фольклор» в Україні. Дослідник неодноразово повертався до порушених у зазначеному рефераті положень про фольклористику, зокрема до особливостей застосування порівняльного методу з метою з’ясування інтернаціональних (космополітич- них) та етнічних сюжетів, елементів, мотивів, образів тощо у творах усної словесності [25, 128, 144, 145; 36, 143, 144]. Перші спроби сформулювати основні прин- ципи порівняльного методу були зроблені ще наприкінці XVIII ст., зокрема, як логічна осно- ва для історичних порівнянь. Суттєво вплинув на формування порівняльно-історичного мето- ду розвиток у XIX ст. порівняльно-історичного мовознавства, порівняльної міфології та порів- няльного дослідження релігії. В етнології цей метод активно почали ви- користовувати еволюціоністи – Едвард Бер- нетт Тайлор, Джон Мак-Леннан, Льюїс Ген- рі Морган [2, 215]. У західноєвропейській фольклористиці його вперше обґрунтував і широко застосував німецький учений Т. Бен- фей, зокрема, в передмові та коментарях до перекладеного ним збірника індійських казок «Панчатантра» (Лейпциг, 1859) [3, 234, 235]. В Україні першу спробу «приложеня нового, порівнуючо-історичного методу для виясненя народної поезії» [49, 150] здійснив М. Драго- манов у розвідках «Відгук рицарської поезії в руських народних піснях: Пісні про Королеви- ча» (1874). Докладно з’ясовувати стосунок цьо- го вченого до порівняння як до прийому в на- укових дослідженнях так як до методу, що став основою компаративізму як наукової школи в українському літературознавстві та фолькло- ристиці, у нашому випадку буде зайвим, позаяк це питання вже знайшло належне висвітлення в сучасній науковій літературі [9, 71–73]. Варто наголосити лише на конечній потребі розрізняти два види порівнянь: у формі приміток чи покли- ків на фольклорні збірники, за допомогою яких М. Драгоманов, а відтак і його послідовники, відсилали читача до певних опублікованих дже- рел, і суто аналітично-порівняльні студії сюже- тів народних творів, які вони здійснювали. Усебічний порівняльний аналіз сюжетів усної народної словесності різних жанрів (казок, міфів, легенд тощо), що побутували в різних народів сві- ту, суттєво відрізняв молоду науку «фольклор» від концепцій і студій міфологічної школи [3, 71–73], представники якої «вважали зародження перека- зів і пісень самостійним і незалежним у кождого народу і виводили їх від міфічних уяв того ж на- роду» [52, 12]. Зіставляючи словесні тексти різних народів, фольклористи останньої чверті XIX – початку XX ст. намагалися з’ясовувати похо- дження народного твору (генезис), шляхи його поширення й утвердження в традиційній культурі європейських етносів, інтернаціональні (космо- політичні) риси й національну специфіку, первісну семантику тощо. Вживаючи поняття «фольклор» та його похідні, українські вчені кінця XIX – 30-х років XX ст., зокрема М. Драгоманов і І. Франко, В. Гнатюк і З. Кузеля, вважали фольклористику аналітичною філологічною дисципліною, на відмі- ну від етнографії, представники якої лише збирали зразки народної словесності – джерельну основу для першої з них. Саме тому М. Грушевський ува- жав журнал «Житє і слово» друкованим фольк- лористичним органом [16, VII], оскільки на його шпальтах публікувалися не лише твори народної поезії (під рубрикою «Із уст народа»), але й дослі- дження аналітично-порівняльного характеру. М. Драгоманов [24, 311] та члени Етногра- фічної комісії НТШ [5, VIII, XIII, XV; 31, 12] спорадично вживали термін «фольклор» й у вужчому значенні – «усна народна словес- ність» («народна поезія», «етнографія»). Уво- дячи цей термін у науковий обіг у відповідному значенні, українські народознавці (філологи- фольклористи та історики-етнографи) тим самим почали розмежовувати першоджерела, які вони збирали й вивчали (відповідно, усну народну творчість і матеріали про традиційно- побутову культуру), а заодно і предмет дослі- дження. Наприкінці XIX – на початку XX ст. це була закономірна реакція на занадто широ- ке значення терміна «етнографія». 2121 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології Наукове зацікавлення становить малопоміт- ний нюанс, наявний в одній зі спільних відозв І. Франка та В. Гнатюка, а також у розширеній програмі В. Гнатюка «Українська народня сло- весність». Йдеться про одну з головних вимог до збирачів народної пісенності та прози, що стосувалася праці народознавця з інформато- ром: «Оповідача треба поучити перед запису- ванєм, щоби говорив поволи і виразно, а потім записувати кожде слово, чи стиль видаєть ся кому нерівним, уриваним, чи ні. Диялєк- тичні властивости говору належить усюди заховувати, а не зміняти їх на літератур- ну мову» [54, 17]. Натомість настанова вчених стосовно фіксації польових матеріалів про на- родні вірування і традиційну медицину, джерел з «описової етнографії» загалом була дещо ін- шою (менш суворою): «Вірування і ліки можна передавати й своїми словами, але се належить виразно зазначити» [55, 229]; «В описовій ет- ноґрафії та при записуванню вірувань і народ- ніх ліків можна уживати звичайної літера- турної мови, а не місцевого говору» [10, 21]. Різницю у ставленні членів НТШ до ме- тодики збору фольклорних та етнографічних матеріалів засвідчують публікації первинних джерел у двох серійних наукових виданнях – в «Етнографічному збірнику» та «Материялах до українсько-руської етнольоґії». Зокрема, фольклорні, частково етнографічні матеріали, які побачили світ на сторінках «Етнографіч- ного збірника», відзначаються абсолютною автентичністю, тобто дослівним перенесенням оповіді інформатора на папір, або, інакше ка- жучи, без будь-якого втручання дослідника в їхній зміст, особливості мови носія етнічної культури тощо. Натомість серед етнографіч- них першоджерел, опублікованих у «Матери- ялах», чимало й таких, що подані літературною мовою і є плодами систематизації та наукового опрацювання (за словами Ф. Вовка – «кляс- сування матириялу» та його «наукового об- роблювання» [5, VI]. Вважаючи етнологію класичною комплексною дисципліною істо- ричного циклу, джерельну основу якої, крім описових етнографічних матеріалів, станов- лять також дані інших гуманітарних наук (ар- хеології, антропології, соціології), упорядники на шпальтах «Материялів» публікували роз- відки і матеріали суто антропологічного та археологічного характеру. Отже, введенню в науковий обіг термі- на «фольклор» та його похідних в українське народознавство завдячуємо М. Драгоманову та І. Франкові. Інші українські знавці усної народної словесності перейняли цей термін з їхніх праць. У 80–90-х роках XIX ст. фольк- лористика відрізнялася від тогочасної етно- графії застосуванням порівняльно-історичного методу, за допомогою якого українські дослід- ники з’ясовували інтернаціональні та націо- нальні елементи в сюжетах народних творів, походження зразків народної поезії, мотивів, образів тощо. Вживання терміна «фольклор» знаменувало початок розмежування україн- ської етнографії та фольклористики як окремих народознавчих дисциплін, зокрема, зусиллями М. Драгоманова, а згодом – І. Франка, але ще до випуску запланованого М. Грушевським «Етнографічного збірника», тим більше, до виходу у світ першого тому «Материялів до українсько-руської етнольоґії». Заслуга чле- нів НТШ полягала в тому, що вони закріпили розмежування фольклористики та етнографії своїми аналітичними працями та окресленням рамок предмета дослідження. Це сприяло ін- тенсивному розвитку кожної з них: фолькло- ристики – передусім у межах українського літературознавства, тобто як класичної філо- логічної дисципліни; етнографії – як історич- ної галузі знань. Незважаючи на утвердження терміна «фольклор» в українській науці, до Другої світової війни дослідження усної народ- ної словесності часто називали етнографією. Сучасних фахівців очікує вирішення ще одного важливого питання: коли термін «фольклорис- тика» остаточно «прижився» в українському народознавстві як означення науки, що вивчає сукупність словесних, словесно-музичних, музично-хореографічних, ігрових і драматич- них видів народної творчості. 2222 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 6/2008 1. Березовський І. П. Українська радянська фольклористика: Етапи розвитку і проблемати‑ ка. – К., 1968. 2. Вайнштейн С. И. Сравнительно‑исторический метод // Свод этнографических понятий и терминов. – М., 1988. – [Вып. 2]: Этнография и смежные дисциплины. Этнографические субдисциплины. Школы и направления. Методы. – С. 211–216. 3. Василєвський Л. Із фольклорного руху в Західній Европі // Житє і слово. – 1894. – Т. I. – [Кн. 2]. – С. 233–237. 4. Василєвський Л. Польський фольклорний журнал (Wisła. Miesięcznik geograficzno‑ etnograficzny. – T. I–VI. – Варшава, 1887–1892) // Житє і слово. – 1894. – Т. I. – [Кн. 1]. – С. 153–157. 5. В[овк] Хв. Від редакції (Дещо про теперішний стан і завдання української етнольоґії) // Материяли до українсько‑руської етнольоґії. – Л., 1899. – Т. I. – С. VI–XIX. 6. Вовк Хв. Проґрама до збірання відомостей, дотичних народньої побутової техники (Arts of life) // Материяли до українсько‑руської етнольоґії. – Л., 1899. – Т. I. – С. 1–22 (окрема пагінація). 7. Возняк М. Невидана стаття М. П. Драгоманова про фольклорну літературу // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – К., 1926. – Вип. 1, 2. – С. 118–122. 8. Волков Ф. К. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – Петроград, 1916. – Т. 2. – С. 455–647. 9. Гарасим Я. Культурно‑історична школа в українській фольклористиці. – Л., 1999. 10. Гнатюк В. Українська народня словесність (В справі записів українського етноґрафічного матеріялу). – Відень, 1916. 11. Грицай М. С. Фольклористика // Українська радянська енциклопедія. – К., 1985. – Т. 12. – С. 16, 17. 12. Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народнопоетична творчість. – К., 1983. 13. Гринченко Б. По поводу рецензии на книгу Б. Д. Гринченка «Литература украинскаго фольклора» (Письмо в редакцию) // Киевская старина. – 1901. – Т. LXXV. – Кн. 1 (октябрь). – Отд. II. – С. 18–20. 14. Гринченко Б. Д. Литература украинскаго фольклора. 1777–1900: Опыт библиографическаго указателя. – Чернигов, 1901. 15. Грушевський М. Історія України‑Руси: В 11 т., 12 кн. / Репринтне відтворення видання 1913 р. – К., 1991. – Т. I: До початку XI віка. 16. Грушевський М. Передмова // Етноґрафічний збірник. – Л., 1895. – Т. I. – С. VII, VIII. 17. Гусев В. Е. Фольклор (История термина и его современные значения) // Советская этнография. – 1966. – № 2. – С. 3–24. 18. Гусев В. Е. Фольклористика // Свод этнографических понятий и терминов. – М., 1988. – [Вып. 2]: Этнография и смежные дисциплины. Этнографические субдисциплины. Школы и направления. Методы. – С. 82–84. 19. [Ґомм Дж. Л.] Ґам Дж. Фольклор: Підручник для збирання народних вірувань та звичаїв, із переднім словом Д‑ра Зенька Кузелі. – Коломия, [1911]. 20. Дей О. І. Сторінки з історії української фольклористики. – К., 1975. 21. Денисюк І. Фольклористичні концепції М. Грушевського та І. Франка // Денисюк І. Невичерпність атома. – Л., 2001. – С. 182–186. 22 . Драгоманов М. Буддийські початки «слова» le Dit de l’ emppereur Coustant і їх риси у славянському фолькльорі // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство / Зладив М. Павлик. – Л., 1906. – Т. III. – C. 184–192. 23. Драгоманов М. Для починаючих фолькльористів на Україні // Розвідки Михайла Драгоманова... C. 330, 331. 24. Драгоманов М. «Живая Старина», вип. I–III (1890 і 1891 р.) // Розвідки Михайла Драгоманова... C. 309–329. 25. Драгоманов М. Материяли й уваги про укра‑ їнську народню словесність // Розвідки Михайла Драгоманова... С. 128–155. 26. Драгоманов М. Народні оповіданя Росиї // Розвідки Михайла Драгоманова... C. 101–107. 27. Драгоманов М. Побожні лєґенди Болгар // Розвідки Михайла Драгоманова... C. 129–148. 28. «Зоря» 1880–1897: Систематичний покаж‑ чик змісту журналу / Уклав О. Д. Кізлик. – Л., 1988. 29. Кирчів Р. Фольклористика в науковій діяль‑ ності Івана Франка (Деякі теоретико‑методологічні аспекти) // Записки НТШ. – Л., 2005. – Т. CCL: Праці Філологічної секції. – С. 356–375. 30. Колесса Ф. Історія української етнографії. – К., 2005. 31. Колесса Ф. Українська усна словесність (За‑ гальний огляд і вибір творів). – Л., 1938. 32. Лановик М., Лановик З. Українська усна на‑ родна творчість. Підручник. – К., 2001. 33. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літера‑ турознавчих термінів. / Видання друге, переробле‑ не і доповнене – К., 1965. 34. Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова. – Л., 2006. 35. Мороз М. О. Етнографічно‑статистичний гурток (до 100‑річчя від початку його діяльності) // Народна творчість та етнографія. – 1983. – № 6. – С. 42–45. 2323 Питання теорії та методологіїПитання теорії та методології 36. П[авлик] М. Історія розвідки М. Драгоманова про кровосумішку // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство / Зладив М. Павлик. – Л., 1907. – Т. IV. – С. 141–196. 37. Проґрама до збирання відомостей про українсько‑руський край і нарід, уложена членами Наукового товариства ім. Шевченка // Етноґрафічний збірник. – Л., 1895. – Т. I. – C. 1–16 (окрема пагінація). 38. Росовецький С. Український фольклор у теоретичному висвітленні: підручник. – К., 2008. 39. Сапеляк О. Етнографічні студії в Науковому товаристві ім. Шевченка (1898–1939 р.р.). – Л., 2000. 40. [Б. а.]. Товариство фольклористів у Льво‑ ві // Житє і слово. – 1894. – Т. I. – [Кн. 2]. – С. 316. 41.Українська фольклористика. Словник‑ довідник / Уклад. і заг. ред. М. Чорнописького. – Тернопіль, 2008. 42. [Б. а.]. Фольклорні товариства в Европі // Житє і слово. – 1894. – Т. I. – [Кн. 2]. – С. 316–318. 43. Франко І. Дві школи в фольклористиці (По поводу сьомого тому «Wisły») // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1981. – Т. 29: Літературно‑ критичні праці (1893–1895). – С. 416–424. 44. Лист І. Франка до М. Драгоманова від 22 жовтня 1883 року // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 365–367. 45. Лист І. Франка до М. Драгоманова, після 22 листопада 1883 року] // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Т. 48. – С. 373, 374. 46. Лист І. Франка до М. Драгоманова від 21 жовтня 1884 року // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Т. 48.– С. 365–367. 47. Лист І. Франка до М. Драгоманова від початку листопада 1884 року // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Т. 48. – С. 490–493. 48. Франко І. З галузі фольклору // Франко І. Зі- брання творів: У 50 т. – Т. 29. – С. 38, 39. 49. Франко І. Михайло Петрович Драгоманов // Житє і слово. – 1894. – Т. 1. – [Кн. 1]. – С. 148–152. 50. Франко І. Найновіші напрямки в народо‑ знавстві (Лекція виголошена на першому що‑ місячному зібранні Народознавчого товариства 28 лютого [нинішнього року]) // Франко І. Зібран‑ ня творів: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45: Філософські праці. – С. 254–267. 51. Франко І. Нове видання творів Міцкевича // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Т. 29: – С. 25–31. 52. Франко І. Студії над українськими народни‑ ми піснями // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т. 42: Фольклористичні праці. – С. 7–491. 53. Франко І. Фольклорні праці д‑ра Ченька Зібрта // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Т. 29: – С. 258–270. 54. Франко І., Гнатюк В. В справі збираня етноґрафічних матеріялів // Хроніка українсько‑ руського Наукового Товариства імени Шевченка. – Л., 1901. – Ч. 8 (вересень–грудень). – С. 16, 17. 55. Франко І., Гнатюк В. До збирачів етногра‑ фічних матеріалів // Гнатюк. В. М. Вибрані статті про народну творчість. – К., 1966. – С. 228–231.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20263
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:21:48Z
publishDate	2008
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Глушко, М. 2011-05-24T21:27:37Z 2011-05-24T21:27:37Z 2008 Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення / М Глушко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 6. — С. 12-23. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20263 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Питання теорії та методології Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення Folklore: a Beginning of the Use of Term in the Ukrainian Science and Its Value Article published earlier
spellingShingle	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення Глушко, М. Питання теорії та методології
title	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
title_alt	Folklore: a Beginning of the Use of Term in the Ukrainian Science and Its Value
title_full	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
title_fullStr	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
title_full_unstemmed	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
title_short	Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
title_sort	фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення
topic	Питання теорії та методології
topic_facet	Питання теорії та методології
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20263
work_keys_str_mv	AT gluškom folʹklorpočatokvživannâtermínavukraínsʹkíinaucítaiogoznačennâ AT gluškom folkloreabeginningoftheuseoftermintheukrainianscienceanditsvalue

Фольклор: початок вживання терміна в українській науці та його значення

Репозитарії

Схожі ресурси