До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви)
У статті, написаній на матеріалах польових досліджень автора, розглянуто локальний тип традиційної культури українців Волині, які переселилися до Литви в першій половині ХІХ ст. Жителі українських сіл Гейсішки, Айрани, Європа, проживаючи в близькому сусідстві з поляками, литовцями, російськими старо...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202723 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі / Г. Бондаренко (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 2. — С. 27-33. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202723 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бондаренко, Г. 2025-04-11T12:37:27Z 2013 До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі / Г. Бондаренко (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 2. — С. 27-33. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202723 39(474.5-22=161.2) У статті, написаній на матеріалах польових досліджень автора, розглянуто локальний тип традиційної культури українців Волині, які переселилися до Литви в першій половині ХІХ ст. Жителі українських сіл Гейсішки, Айрани, Європа, проживаючи в близькому сусідстві з поляками, литовцями, російськими старообрядцями, запозичили ряд явищ із культури та побуту цих народів, зберігаючи при цьому власну українську ідентичність та регіональний (поліський) тип традиційної культури. Проаналізовано сучасний стан української етнокультури в досліджуваних селах, міжкультурні впливи та запозичення. The article is based on the author's field research and describes the traditional culture's local type of the Volyn Ukrainians who have resettled from their mother country to Lithuania in the first half of the 19th century. The Ukrainians living in the villages of GejsiSkès, Airènai, Airupè are close neighbours to the Poles, Lithuanians, and Russian Old Believers, and therefore they have adopted certain cultural and living practices of these people, meanwhile maintaining their own Ukrainian identity and regional (Polissia) traditional culture type. The current status of Ukrainian ethnic culture in the above villages and the intercultural loans and exchanges are also analyzed. В статье, написанной на материалах полевых исследований автора, рассматривается локальный тип традиционной культуры украинцев Волыни, переселившихся в Литву в первой половине XIX века. Жители украинских сёл Гейсишки, Айраны, Европа, проживая в близком соседстве с поляками, литовцами, русскими старообрядцами, заимствовали ряд явлений из культуры и быта этих народов, сохраняя при этом собственную украинскую идентичность и региональный (полесский) тип традиционной культуры. Анализируется современное состояние украинской этнокультуры в исследуемых сёлах, межкультурные влияния и заимствования. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії: трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) On the Issue of Traditional Culture’s Local Type Preservation in a Polyethnic Environment (By Example of the Ukrainian villages in the Lithuanian Vilnius District Municipality) К вопросу сохранения локального типа традиционной культуры в полиэтнической среде (на примере украинских сёл Вильнюсского района Литвы) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) |
| spellingShingle |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) Бондаренко, Г. Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії: трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи |
| title_short |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) |
| title_full |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) |
| title_fullStr |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) |
| title_full_unstemmed |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) |
| title_sort |
до питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі (на прикладі українських сіл вільнюського району литви) |
| author |
Бондаренко, Г. |
| author_facet |
Бондаренко, Г. |
| topic |
Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії: трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи |
| topic_facet |
Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії: трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
On the Issue of Traditional Culture’s Local Type Preservation in a Polyethnic Environment (By Example of the Ukrainian villages in the Lithuanian Vilnius District Municipality) К вопросу сохранения локального типа традиционной культуры в полиэтнической среде (на примере украинских сёл Вильнюсского района Литвы) |
| description |
У статті, написаній на матеріалах польових досліджень автора, розглянуто локальний тип традиційної культури українців Волині, які переселилися до Литви в першій половині ХІХ ст. Жителі українських сіл Гейсішки, Айрани, Європа, проживаючи в близькому сусідстві з поляками, литовцями, російськими старообрядцями, запозичили ряд явищ із культури та побуту цих народів, зберігаючи при цьому власну українську ідентичність та регіональний (поліський) тип традиційної культури. Проаналізовано сучасний стан української етнокультури в досліджуваних селах, міжкультурні впливи та запозичення.
The article is based on the author's field research and describes the traditional culture's local type of the Volyn Ukrainians who have resettled from their mother country to Lithuania in the first half of the 19th century. The Ukrainians living in the villages of GejsiSkès, Airènai, Airupè are close neighbours to the Poles, Lithuanians, and Russian Old Believers, and therefore they have adopted certain cultural and living practices of these people, meanwhile maintaining their own Ukrainian identity and regional (Polissia) traditional culture type. The current status of Ukrainian ethnic culture in the above villages and the intercultural loans and exchanges are also analyzed.
В статье, написанной на материалах полевых исследований автора, рассматривается локальный тип традиционной культуры украинцев Волыни, переселившихся в Литву в первой половине XIX века. Жители украинских сёл Гейсишки, Айраны, Европа, проживая в близком соседстве с поляками, литовцами, русскими старообрядцами, заимствовали ряд явлений из культуры и быта этих народов, сохраняя при этом собственную украинскую идентичность и региональный (полесский) тип традиционной культуры. Анализируется современное состояние украинской этнокультуры в исследуемых сёлах, межкультурные влияния и заимствования.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202723 |
| citation_txt |
До питання збереження локального типу традиційної культури в поліетнічному середовищі / Г. Бондаренко (на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви) // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 2. — С. 27-33. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bondarenkog dopitannâzberežennâlokalʹnogotiputradicíinoíkulʹturivpolíetníčnomuseredoviŝínaprikladíukraínsʹkihsílvílʹnûsʹkogoraionulitvi AT bondarenkog ontheissueoftraditionalcultureslocaltypepreservationinapolyethnicenvironmentbyexampleoftheukrainianvillagesinthelithuanianvilniusdistrictmunicipality AT bondarenkog kvoprosusohraneniâlokalʹnogotipatradicionnoikulʹturyvpoliétničeskoisredenaprimereukrainskihselvilʹnûsskogoraionalitvy |
| first_indexed |
2025-11-24T16:11:38Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:11:38Z |
| _version_ |
1850851271824637952 |
| fulltext |
27
ДО ПИТАННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛОКАЛЬНОГО
ТИПУ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ В
ПОЛІЕТНІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
(на прикладі українських сіл Вільнюського району Литви)
Галина Бондаренко
УДК 39(474.5-22=161.2)
У статті, написаній на матеріалах польових досліджень автора, розглянуто локальний тип традиційної культури
українців Волині, які переселилися до Литви в першій половині XIX ст. Жителі українських сіл Гейсішки, Айрани,
Європа, проживаючи в близькому сусідстві з поляками, литовцями, російськими старообрядцями, запозичили ряд
явищ із культури та побуту цих народів, зберігаючи при цьому власну українську ідентичність та регіональний (по-
ліський) тип традиційної культури. Проаналізовано сучасний стан української етнокультури в досліджуваних селах,
міжкультурні впливи та запозичення.
Ключові слова: локальний тип культури, українці Литви, міжкультурні впливи.
The article is based on the author’s field researches and describes the traditional culture’s local type of the Volyn Ukrainians
that have resettled from their mother country to Lithuania in the first half of the 19th century. The Ukrainians living in the
villages of Gejsiškės, Airėnai, Airupė are close neighbours to the Poles, Lithuanians, and Russian Old Believers and therefore
they have adopted certain cultural and living practices of these people, meanwhile maintaining their own Ukrainian identity
and regional (Polissia) traditional culture type. The current status of Ukrainian ethnic culture in the above villages, and the
intercultural loans and exchanges are also analyzed.
Keywords: culture’s local type, Ukrainians of Lithuania, intercultural influences.
Сучасні процеси міжкультурної інтеграції
актуалізують проблеми вивчення регіональ-
них, локальних типів етнокультури з огляду
на їх роль у процесах ідентифікації та збере-
ження етнічної самобутності. Про важливість
таких досліджень свідчать праці етнологів,
культуро логів, філософів, у яких, попри різні
об’єкти й аспекти студіювання, підкреслюєть-
ся цивілізаційний характер процесів, що від-
буваються в житті локальних спільнот, форму-
вання в їхньому середовищі особливого типу
комунікативної культури 1. Думку про те, що
забезпечення актів комунікації та підтримання
культурних відмінностей є фундаментальним
аспектом етнічності, висловлює відомий нор-
везький соціальний антрополог Томас Хюланд
Еріксен 2. Об’єктом дослідження статті є ло-
кальний варіант традиційної культури україн-
ців Берестейщини, збережений ними в умовах
переселення в Литву. Термін «локальний тип
культури», під яким мається на увазі система
цінностей певної спільноти людей, які перебу-
вають в одних межах (географічних, соціаль-
но-політичних, мовних, релігійних, право вих),
уживаємо з огляду на його більшу пошире-
ність у сучасних наукових працях. У 90-х
роках минулого століття етнографами Р. Кузє-
євим та В. Бабенком, які вивчали побут україн-
ців Башкирії, було запропоновано термін
«мала етнічна група» – численно мала етнічна
група, яка проживає відірвано від материн-
ського етносу в переважаючому іноетнічному
чи поліетнічному середовищі й у своєму розвит-
ку проходить декілька етапів від внутрішньої
консолідації до етнічної асиміляції 3. Указані
тенденції помітні і в середовищі литовських
українців, утім, з огляду на реальний стан збе-
реження їх етнокультурної спадщини, поняття
локального типу культури є в цьому випадку
більш відповідним та ємким.
У 1900 році у зв’язку з наказом царя Ми-
коли II про будівництво нового артилерій-
ського полігону Брест-Литовської фортеці,
селянам, чиї землі були вилучені під військо-
вий об’єкт, запропонували компенсацію і на
вибір – землі в Сибіру, на Волині, у Литві.
Представники сіл, обрані сільським сходом,
уподобали Віленщину, схожу краєвидами на
http://www.etnolog.org.ua
28
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013
рідне Полісся. Згідно з документами, що й
досі зберігаються в родинних архівах місце-
вих українців, перші землі для переселенців
із с. Кам’яниця-Біскупська Жировецької во-
лості Брестського уїзду Гродненської губернії
(нині – с. Підлісся-Кам’янецьке Мухавецької
сільради Брестського р-ну Білорусі, що виник-
ло від об’єднання сіл Кам’яниця-Біскупська й
Підлісся) були придбані в червні 1903 року в
селах Гейсішки та Європа Віленського уїзду
Віленської губернії. Спочатку прибуло 43 ро-
дини, згодом до них додалися жителі сіл Вят-
ка, Прилуки, Страдечі з Берестейщини, усьо-
го до 1910 року заселилося близько 1000 осіб.
Входження цих територій нинішньої Литви до
складу різних держав у певні історичні епохи
(з 1795 до 1918 р. – до Росії, з 1920 до 1939 р. –
до складу Польщі, з 1939 до 1990 р. – до
Литовської РСР, а з 1990 р. – до незалеж-
ної литовської держави) суттєво вплинуло на
традиційний побут, культуру, релігійні та мовні
орієнтації їхнього населення. Поруч з україн-
цями в сусідніх населених пунктах Майшагола,
Гладкишки, Антоніново, Лайдагола, Кернаве
проживали поляки, білоруси, російські старові-
ри, євреї. За спогадами українських старожи-
лів, литовці почали селитися в цих краях, лише
починаючи з 1990-х років.
Серед наукових праць, присвячених куль-
турі українців за межами України, відсутні
дослідження литовських українців. Окрім
статті Світлани Баркаускас «Відродження
культури української діаспори у Литві» 4, при-
свяченій діяльності національно-культурних
українських громад та товариств литовських
українців зі збереження української ідентич-
ності в поліетнічному середовищі, тему «малої
України» висвітлено в публіцистичних нарисах
Віктора Чернишука (Вільнюс) 5, телерепорта-
жі запорізької журналістки Лесі Кленович 6.
Про українських переселенців з Берестейщи-
ни в Литву у 2004 році в замітці «Краще в
Литву, ніж у Сибір» опублікувала свої вра-
ження від побаченого тут тодішній секретар
посольства України в Литві Олена Маснєва 7;
пишучи про українців Білорусі, згадує про
них журналіст Сергій Лащенко 8. Джерель-
ною базою цієї публікації є польові записи
автора в с. Айренай у листопаді 2012 року
від старожилів села – Д. І. Бай (1936 р. н.),
М. В. Торбєєвої (1941 р. н., дівоче прізвище –
Ратюк), Л. І. Господевич (1939 р. н.), свяще-
ника Свято-Георгіївського храму с. Гейсішки
Олександра Адомайтіса (1955 р. н., родом із
с. Гейсішки, мама – з родини Ратюків). Ціка-
ві відомості про особливості місцевого побуту
в 1960–1970-х роках та фотоматеріали з ро-
динного архіву були надані нам Іваном Баєм
(1955 р. н., родом із с. Майшагола).
Переселившись на Віленщину, українці
зберігали притаманні їм господарські заняття,
ремесла та промисли, традиції будівництва,
святково-обрядову культуру. Основним за-
няттям було землеробство, а головними зер-
новими культурами – жито та пшениця. До
утворення колгоспів (у 1950 р.) урожай зби-
рали серпами й косами. Молотили ціпами. На
річці Дукшта коштами громади було спору-
джено водяний млин, на якому мололи зерно
не лише українські переселенці, але й жителі
навколишніх сіл. Було розвинене городництво.
Вирощували картоплю, буряки, моркву, ка-
пусту, огірки, помідори, горох, саме українці
привнесли сюди традицію сіяти соняшники й
гарбузи. За традицією рідного краю, біля кож-
ної хати садили фруктові дерева: яблуні, вишні,
черешні, сливи, груші. Багато господарів мали
пасіки. Для виробництва полотна сіяли льон
і коноплі. Із насіння льону били олію. Ще до
60-х років минулого століття майже в кожній
хаті був ткацький верстат, ткали переважно
доріжки. Багато літніх жінок, зокрема Доміні-
ка Іванівна Бай, і донині користуються прял-
ками для прядіння вовни. Наявність сінокосів
і громадських пасовищ дозволяли утримувати
худобу – коней, корів, овець. Випасали худобу
наймані пастухи, телят («телушок») – підлітки.
Взаємопідтримка та взаємодопомога були
важливою складовою громадського побуту.
Переселенці допомагали одне одному зводити
хати, що їх будували з дерева. Житло зазви-
чай було двокамерним (сіни – хата) або три-
http://www.etnolog.org.ua
29
Спеціальна тема випуску: «Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії:
трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи»
камерним (сіни – хата – комора). У спогадах
мешканців ще збереглися старі назви частин
інтер’єру («покуть»), господарських споруд
(«покліт»), хоча нині ці назви вийшли з ужит-
ку, а хати перебудовані відповідно до статків
господарів. Утім, нові будівлі в селі належать
його новим жителям, яких тут називають дач-
никами. Нащадки українських переселенців
мешкають у невеликих за розміром дерев’яних
небілених хатах, збудованих ще їхніми дідами.
У селі, за повідомленням О. Адомайтіса, ще
донедавна працював коваль, був свій чинбар.
Місцеві назви населених пунктів різнять-
ся від офіційних: Гейсішкес вимовляють як
«Гесішки», Айренай – як «Ойрани», Дук-
штас – «Дукшта», Майшагола – «Мишего-
ла», Вільнюс до цього часу називають «Віль-
но». Існують і власні версії походження деяких
з них: від звертання переселенців одне до од-
ного «гей, єси», мовляв, з’явилися Гейсішки, а
від «орати» – Орани, інша версія – хтось по-
ранений кричав «Ой, рани». Серед найпоши-
реніших прізвищ – Бай, Ратюк, Нечипорук,
Кравчук, Якубук, Данилюк.
Кулінарні традиції – одні з найстійкіших
явищ української етнокультури. Проживання
в іноетнічному середовищі, місцеві традиції
гостювання сприяють міжкультурним взаємо-
впливам, запозиченню страв, що вважаються
престижнішими. За повідомленням Д. Бай,
у кожній родині пекли хліб, переважно жит-
ній. До неділі чи на свято готували пшеничні
пироги з хорошого («вальцового») борошна з
маком, сиром, сухофруктами, грибами. За по-
відомленням М. Торбєєвої, пироги з маком
ще називали «маковійчиками». Повсякден-
ними стравами був борщ, для якого буряки
(«бураки») квасили в діжках, супи з різними
крупами, «пшениця» – варені зерна пшениці
із цукром чи засмажкою, смажена або варе-
на картопля, вареники зі шкварками. У піст
споживали варену квасолю, соління. М’ясні
страви готували переважно зі свинини. Кожен
господар умів сам заколоти порося («забити
парсюка»): «Як колись поросята билі по двєсті
кілограм. Сам хазяїн не заб’єть, треба когося
просити. Сало солили, але сало завсєгда таке,
як на долонь було, хороше такоє, тутка розове
Традиційна поліська хата в с. Айрани Вільнюського р-ну Литви.
Світлина Г. Бондаренко
http://www.etnolog.org.ua
30
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013
такоє, ну, просто так як на Україні» 9. Зі сві-
жини готували «кендюх» – начинений м’ясом
зі спеціями шлунок, хоча могли використову-
вати і менший за розміром сечовий міхур тва-
рини («сікунчик»). Кишки начиняли тертою
картоплею із цибулею або картоплею з греч-
кою. До свят чи на весілля варили холодець,
який тут називається «квашилене». Інформа-
тори стверджують, що це давня назва страви
в селі, можливо, литовська, хоча литовцям ця
назва невідома.
З молочних страв поширеними були «по-
мачка» – сир зі сметаною, до якого окремо
подавався мед (на Волинському Поліссі –
«омачка»), сир також солили й зберігали в
кошиках. Поширеними стравами, запозиче-
ними з кухні сусідніх народів, стали кльоцки,
цепеліни, пельмені. Домініка Бай зауважила,
що «мої діти без цепеліна і пілємєня спать не
лягли. І тепер вони мене уважають». Зазвичай
пельмені готували до свята, подавали їх на ве-
сілля.
З обрядових страв тривалий час зберігало-
ся постове печиво – «жайворонки», «борон-
ки» («борони»), що їх пекли дітям на свято
Сорока святих. До Масниці готували млинці.
На Свят-вечір варили борщ, пшеницю, пекли
пироги, готували рибу. Подавали й кутю з ро-
дзинками, вона мала бути лише з ячної кру-
пи. Намагалися подати до столу 12 страв. До
весілля пекли коровай, що його прикрашали
гілками фруктових дерев, на які вішали цу-
керки. На поминки варили пшеницю з медом.
Останньою стравою на весіллях, хрестинах
або поминках раніше був кисіль, зараз напри-
кінці трапези подають каву. Українці принес-
ли в Литву традиції винокуріння. У селі ще й
досі зберігається одна з переобладнаних вино-
курень, вино з якої продавалося на всіх ли-
товських ринках і не раз отримувало відзнаку
сільськогосподарських виставок.
Родини українців були багатодітними
(здебільшого по 4–6 дітей, подекуди – по
10–12). Авторитет батьків був надзвичайно
високим, до них зверталися лише на «Ви».
Право власності на дім і землю було закріп-
лене за старшим чоловіком у родині. Як пові-
домив о. Олександр (Адомайтіс), «село було
співучим і роботящим». Неодружена молодь
збиралася на досвітки, де дівчата пряли, ви-
шивали. Обов’язкова для дівчат в українських
селах традиція носити хустку тут досить рано
вийшла з ужитку (наприкінці 1960-х рр.). За-
раз без хустки ходять і літні жінки, одягаючи
її лише в церкву.
Із сімейних обрядів добре збереженими
виявилися весільні звичаї: сватання, випікан-
ня та прикрашання короваю, приготування
весільного деревця, перев’язування старости
рушником, обдаровування гостей короваєм.
Притаманний поліській весільній обрядовості
ритуал завивання молодої в намітку напри-
кінці весілля тут трансформувався в покла-
дання намітки під ноги молодій («молодусі»)
при проводжанні її в дім молодого. Трансфор-
мація весільної обрядовості відбувалася шля-
хом зникнення окремих весільних українських
дійств, поширення сценарію так званого євро-
пейського весілля й запозичення окремих еле-
ментів литовського весілля. Так, нині, коли
прикрашають молоду, палять вінок із рути.
Такий вінок, що символізував цноту нарече-
ної, вона одягала колись на весілля, знімаючи
його наприкінці, щоб одягнути головний убір
Кошик для зберігання сиру.
с. Айрани Вільнюського р-ну Литви.
Світлина Г. Бондаренко
http://www.etnolog.org.ua
31
Спеціальна тема випуску: «Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії:
трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи»
заміжньої жінки. Лише декілька жінок у селі,
у тому числі Д. Бай, знають весільні пісні, але
їх уже давно не виконують на весіллях.
Дитину раніше приймала баба-повитуха.
Тканина, яку кума мала принести на хрести-
ни, тут називалася «перехрестка». Похорони
відбуваються переважно за участю священи-
ка. За покійним читають псалтир, співають
псалми, переважно російською мовою. Мама
Д. Бай не встигла передати доньці народні
псалми українською мовою, які знала. Рані-
ше хрест на могилі ставили в ногах, зараз – у
головах. Загальним поминальним днем є 9-й
день після Великодня – «Радовниця», цього
дня ідуть на цвинтар і качають на могилах ро-
дичів крашанки. У католиків поминальні «за-
душні дні» випадають на 1 листопада. З огля-
ду на те що представники різних конфесій
поховані в різних кутках одного й того самого
кладовища, останнім часом православний свя-
щеник, так само як і ксьондз, служить цього
дня панахиду за померлими, «а то як же, однім
правлять, а другім ні» 10.
Календарна обрядовість українських сіл
Вільнюського району зберегла чимало рис,
притаманних комплексу календарних обрядів
Полісся. Зокрема, досить виразними були
обряди весняного закликання пташок (жай-
воронків), очисні обряди Страсного четверга,
великодні традиції, троїцькі, купальські обря-
ди, новорічно-різдвяний цикл. На Різдво ста-
вили сніп на покуті, на стіл під «настилник»
клали сіно і, витягаючи стеблини, за їхньою
довжиною гадали, хто із членів родини довше
житиме. Дівчата гадали на заміжжя, ставлячи
під ліжко «криницю» з полін. Проти Нового
року по селу ходили ряджені, співали, тан-
цювали, водили козу. На Водохреще робили
хрест із льоду біля озера й правили тут моле-
бень, у якому брали участь жителі всіх трьох
українських сіл. За католицькою традицією
цього дня відзначається пам’ять трьох волх-
вів, які прийшли з дарами до новонародженого
Христа. Саме на «Три крулі» українська мо-
лодь ходила колядувати «із звіздою». Гурти
колядників збиралися потім у когось у хаті
проводжати святки, частину наколядованого
залишали господарям хати.
У Вербну неділю святили вербу, якою потім
«били» дітей і дорослих, бажаючи при цьому
здоров’я: «Будь здоров, як вода, а багатий,
як земля, а швидкий, як пчола». У Страсний
четвер намагалися до сходу сонця обмитися
у відкритій водоймі, щоб не хворіти. Вірили,
що ця вода має здатність очищати дім від ко-
мах: «У Чистий четвер я йду туди, де у нас
рів, до сходу сонця набираю води і пирскаю
хату. Один раз не встигла з річки, набрала з
криниці, то вже не то, дивись, кузька то та, то
інша побіжить. Сказала невістці, вона попир-
скала од мурав’їв» 11. Освячене на Великдень у
церкві намагалися розділити на три дні свята.
Другого дня, ідучи в церкву, несли «катаноч-
ки – такі довгі яєчки», пускали їх з горбка,
«чиє зіб’є якесь, той собі забирає». У ці ігри
грали дорослі чоловіки, бувало, батько Д. Бай
приносив додому по два десятки яєць. На
Трійцю прикрашали хату й подвір’я гілками
клена, берези. Освячену в церкві зелень клали
під подушку, щоб добре спати. Так само як і на
Волинському Поліссі, пастушки плели вінки й
прикрашали ними корів, отримуючи за це гос-
тинці. На Спаса святили яблука й жито, яким
потім засівали ниву. При веденні власного гос-
подарства і в перші роки створення колгоспів
на полі проводили дожинки: завивали «боро-
ду», співали обжинкових пісень.
Святкова культура с. Айренай сьогодні тіс-
но пов’язана із церковним календарем: у селі
побутують лише релігійні свята – Різдво,
Великдень, Юрія (Георгія) – храмове свято,
Трійця, що їх відзначають у церкві та в ро-
динному колі. Змішаний етнічний склад насе-
лення регіону сприяв поширенню міжетнічних
шлюбів: «Тепер у нас почті у кожному дворі –
поляк – хохол, поляк – хохол». Уже наприкін-
ці 1970-х років навіть у середовищі російських
старовірів почали дозволятися шлюби з іно-
вірцями. У зв’язку із цим в українських селах
змінилась етноконфесійна ситуація. Право-
славна належність українського населення, що
тривалий час була одним з маркерів його іден-
http://www.etnolog.org.ua
32
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2013
тичності, поволі витісняється католицькою.
Молоді українці, які одружуються з полька-
ми чи литовками, як правило, не втручаються
в обрання їхніми дружинами віросповідання
для дітей. Свого часу невеликий Свято-Геор-
гіївський храм, збудований 1865 року, з при-
буттям переселенців з Берестейщини довело-
ся розширяти, адже він не вміщав усіх вірян.
Тривалі роки атеїзації, зміна вікового й кон-
фесійного складу населення нині зробила його
завеликим для кількості прихожан, що залиши-
лась. У змішаних родинах зазвичай відзнача-
ють головні релігійні свята обох віросповідань.
Усвідомлюючи себе українцями, нащад-
ки переселенців навіть в умовах відсутності
української школи доволі добре зберегли свою
мову, яка побутує в одному з варіантів говірки
Волині та Підляшшя. Нами записані мовно-
побутова лексика, зразки пісенного фольклору
у виконанні Д. Бай, яку по праву називають
хранителькою української культурної тради-
ції краю. Дехто зі старожилів пам’ятає, що
«мій батько казав, шо ми полішуки, а хто то
такі полішуки, то я не знаю» 12. Респондент-
ка пригадала також, що поділ на «своїх» та
«чужих» відбувався ще в дитинстві: «Знаєте,
ми як були дітьми, то дратувались одне з од-
ним. Поляки називали нас “хохли пшеклєнті”,
а через річку жили литвини [білоруси. – Г. Б.],
то ми їм співали: “А литвини голопузі до нас
прийшли по гарбузи”. А ше тут жили якісь
руські, але неправославні [старовіри. – Г. Б.]».
Окрім старшої генерації, носіями мови є ще
представники середнього покоління – люди
1965–1968 р. н. У радянські часи в селі діяла
російська школа, на перерві діти спілкували-
ся між собою трьома мовами (українською,
польською, російською). Литовців тут не було.
Початковий етап пострадянського періоду в
Литві характеризувався пожвавленням націо-
нально-культурних рухів, у школі з’явилися три
класи: український, литовський і польський.
Через брак коштів та учнів український клас
закрито, черга за польським. Тому більшість
дітей українців, які народилися наприкінці
50-х – на початку 60-х років ХХ ст., іденти-
фікують себе росіянами. Ось як пише про своє
самовизначення один із жителів с. Майшаго-
ла: «Вера и национальность не учитувались.
Вот у меня отец – украинец, мать – поль-
ка, жена – белорусска... Хожу и в костёл, и
в церковь. Русский. А Гейсишки – это самое
прекрасное, что было в детстве. Я там каждое
лето у бабушки жил. Кстати, мой “польский
дедушка” рано умер, и я его не знал. А второй
раз бабушка, мамина мама, вышла замуж за
украинца. Рядом жила бабушкина сестра –
тоже полька, а ее муж – брат моего деда. Вот
так там всё перемешалось...» (Іван, 58 років).
Онуки переселенців, чий світогляд форму-
вався за часів державної незалежності Литви,
дедалі частіше усвідомлюють себе литовцями.
У с. Айренай уже з’явилися литовці з україн-
ськими прізвищами із закінченням на «ас».
Бажання адаптуватися до соціального
простору країни проживання часто спонукає
представників локальних етнічних спільнот,
у способі життя яких міжкультурні впливи
є визначальними, відмовитися від цінностей
рідної материнської культури, шукати свою
ідентичність у системі професійних, корпо-
ративних, родинних зв’язків. Тим більше,
що потужний вплив явищ масової культури,
глобалізації загрожує не лише їм, але й ти-
тульному етносу країни. Саме через ці обста-
вини були згорнуті намічені до 2005 року –
100-літнього ювілею українських компактних
поселень у Литві – програми створення тут
Музею української культури, етнографічного
обстеження сіл. Тим часом навіть такий не-
значний об’єм інформації, який удалося зафік-
сувати за один день експедиційного виїзду,
засвідчує генетичний зв’язок локальних форм
української етнокультури, що зберігається за
межами України, з материковою культурою,
показує запас її внутрішньої міцності в умо-
вах відсутності підтримки з боку державних
інституцій.
http://www.etnolog.org.ua
33
Спеціальна тема випуску: «Український етнос у просторі сучасної міжкультурної взаємодії:
трансформація традиційності й етнокультурні взаємовпливи»
1. Азизова Н. Р. Традиционно-обрядовая куль-
тура локальных этнических групп в современной
России : автореф. дисс. ... д-ра культурологии. –
Краснодар, 2009.
2. Алёхин К. А. Этнокультурная характе-
ристика локального сообщества (на материале
эвенков Суринды). Проблемы коммуникативной
культуры : дисс. ... канд. ист. наук. – Новоси-
бирск : Институт археологии и этнографии Сиб.
отд. РАН, 2001. – 198 с.
3. Баркаускас С. Відродження культури укра-
їнської діаспори у Литві // Фольклор українців
поза межами України. – К. : Вид-во ІМФЕ, 1992.
4. Жукова Н. В. Особенности формирования
локальной культуры в условиях межэтнического
взаимодействия (на примере Эльзаса) : автореф.
дисс. ... канд. философ. наук. – М., 2012.
5. Кленович Л. Спецрепортаж «Україн-
ці Литви» 2 березня 2013 р. [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу : http://www.youtube.com/
watch?v=yhGWrjr6ffc.
6. Лащенко С. Білоруська Кубань. Як живеться
українцям на етнічних землях Берестейщини? //
Україна молода. – 2010. – № 164. – 7 вересня.
7. Маснева Е. Лучше в Литву, чем в Си-
бирь! [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://2000.net.ua/2000/derzhava/4484.
8. Черниенко Д. А. Украинистика Южного
Приуралья. – Ижевск, 2013.
9. Чернишук В. Мала Україна в серці Литви
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://
ionesi. ucoz.com/ publ/mala_ukrajina_v_serci_litvi/
1-1-0-4.
10. Чернишук В. Українські села Литви по-
требують охорони [Електронний ресурс]. – Ре-
жим доступу : http://www.ukrinform.ua /ukr/
news/ukransk_sela_litvi_ potrebuyut_ohoroni_
23260.
11. Thomas Hylland Eriksen. The cultural
contexts of ethnic differences [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу : http://folk.uio.no/geirthe/
Culturalcontexts.html.
1 Азизова Н. Р. Традиционно-обрядовая куль-
тура локальных этнических групп в современной
России : автореф. дисс. ... д-ра культурологии. –
Краснодар, 2009; Алёхин К. А. Этнокультурная
характеристика локального сообщества (на мате-
риале эвенков Суринды). Проблемы коммуника-
тивной культуры : дисс. ... канд. ист. наук. – Ново-
сибирск : Институт археологии и этнографии
Сиб. отд. РАН, 2001. – 198 с.; Жукова Н. В. Осо-
бенности формирования локальной культуры в
условиях межэтнического взаимодействия (на
примере Эльзаса) : автореф. дисс. ... канд. фило-
соф. наук. – М., 2012.
2 Thomas Hylland Eriksen. The cultural contexts of
ethnic differences [Електронний ресурс]. – Режим до-
ступу : http://folk.uio.no/geirthe/Culturalcontexts.html.
3 Черниенко Д. А. Украинистика Южного При-
уралья. – Ижевск, 2013. – С. 243.
4 Баркаускас С. Відродження культури укра-
їнської діаспори у Литві // Фольклор українців
поза межами України. – К. : Вид-во ІМФЕ, 1992. –
С. 177–188.
5 Чернишук В. Мала Україна в серці Литви
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://
ionesi.ucoz.com/publ/mala_ukrajina_v_serci_
litvi/1-1-0-4; Чернишук В. Українські села Литви
потребують охорони [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.ukrinform.ua /ukr/
news/ukransk_sela_litvi_ potrebuyut_ohoroni_
23260.
6 Кленович Л. Спецрепортаж «Українці
Литви» 2 березня 2013 р. [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу : http://www.youtube.com/
watch?v=yhGWrjr6ffc.
7 Маснева Е. Лучше в Литву, чем в Си-
бирь! [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://2000.net.ua/2000/derzhava/4484.
8 Лащенко С. Білоруська Кубань. Як живеться
українцям на етнічних землях Берестейщини? //
Україна молода. – 2010. – № 164. – 7 вересня.
9 Записала Г. Бондаренко 16 листопада 2012 р.
у с. Айренай Вільнюського р-ну (Литва) від До-
мініки Іванівни Бай, 1936 р. н.
10 Записала Г. Бондаренко 16 листопада 2012 р.
у с. Айренай Вільнюського р-ну (Литва) від Марії
Василівни Торбєєвої, 1941 р. н.
11 Записала Г. Бондаренко 16 листопада 2012 р.
у с. Айренай Вільнюського р-ну (Литва) від До-
мініки Іванівни Бай, 1936 р. н.
12 Записала Г. Бондаренко 16 листопада 2012 р.
у с. Айренай Вільнюського р-ну (Литва) від Марії
Василівни Торбєєвої, 1941 р. н.
http://www.etnolog.org.ua
|