Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка
Серед складових фольклорної проекції в поезії Т. Шевченка автор виділяє: 1) ландшафтно-історичний образ України; 2) систему пов’язаних з ним тем, фабул, жанрів народної епіки і лірики; 3) версифікацію зі значною часткою коломийкового вірша, його смисловою та акцентною модифікацією, а також вільними...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2013
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202795 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 3. — С. 34-39. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202795 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2027952025-07-31T00:04:02Z Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка Three components of the Folk Views in the Taras Shevchenko’s Poetry Три составляющие фольклорной проекции в поэзии Тараса Шевченко Грица, С. Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів Серед складових фольклорної проекції в поезії Т. Шевченка автор виділяє: 1) ландшафтно-історичний образ України; 2) систему пов’язаних з ним тем, фабул, жанрів народної епіки і лірики; 3) версифікацію зі значною часткою коломийкового вірша, його смисловою та акцентною модифікацією, а також вільними переходами в інші силабічні структури. Виражені поетом у національній формі світові міфологеми – долі, несправедливості, християнської моралі (переспіви Біблії), його місіонерські пророцтва – визначили величезну роль Т. Шевченка в розвитку національної самосвідомості й місце у світовій культурі. The author marks out 3 parts among parts of folklore projection in Taras Shevchenko poetry: 1) landscape-historical image of Ukraine; 2) system of connected with them topics, plots, genres of folk epics and lyrics; 3) versification with reasonable part of Kolomyіky poem, its semantic and ascent modification, as well as free transfers in other syllabic structure. World mythologems, expressed by a poet in national form (fate, injustice, Christian morality (retelling of a Bible), his missionary oracles have defined a huge role of Taras Shevchenko in the development of national self-consciousness and place in world culture. Среди составляющих фольклорной проекции в поэзии Т. Шевченко автор выделяет: 1) ландшафтно-исторический образ Украины; 2) систему связанных с ним тем, фабул, жанров народной эпики и лирики; 3) версификацию со значительной долей коломыечного стиха, его смысловой и акцентной модификацией, а также свободными переходами в другие силлабические структуры. Выраженные поэтом в национальной форме мировые мифологемы – судьбы, несправедливости, христианской морали (перепевы Библии), его миссионерские пророчества – определили огромную роль Т. Шевченко в развитии национального самосознания и место в мировой культуре. 2013 Article Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 3. — С. 34-39. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202795 78.031.4(477):821.161.2Шевченко uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів |
| spellingShingle |
Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів Грица, С. Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка Народна творчість та етнологія |
| description |
Серед складових фольклорної проекції в поезії Т. Шевченка автор виділяє: 1) ландшафтно-історичний образ України; 2) систему пов’язаних з ним тем, фабул, жанрів народної епіки і лірики; 3) версифікацію зі значною часткою коломийкового вірша, його смисловою та акцентною модифікацією, а також вільними переходами в інші силабічні структури. Виражені поетом у національній формі світові міфологеми – долі, несправедливості, християнської моралі (переспіви Біблії), його місіонерські пророцтва – визначили величезну роль Т. Шевченка в розвитку національної самосвідомості й місце у світовій культурі. |
| format |
Article |
| author |
Грица, С. |
| author_facet |
Грица, С. |
| author_sort |
Грица, С. |
| title |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка |
| title_short |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка |
| title_full |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка |
| title_fullStr |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка |
| title_full_unstemmed |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка |
| title_sort |
три складові фольклорної проекції в поезії тараса шевченка |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Народні засади та образно-стильові системи спадщини Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202795 |
| citation_txt |
Три складові фольклорної проекції в поезії Тараса Шевченка / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 3. — С. 34-39. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT gricas triskladovífolʹklornoíproekcíívpoezíítarasaševčenka AT gricas threecomponentsofthefolkviewsinthetarasshevchenkospoetry AT gricas trisostavlâûŝiefolʹklornojproekciivpoéziitarasaševčenko |
| first_indexed |
2025-11-25T02:54:09Z |
| last_indexed |
2025-11-25T02:54:09Z |
| _version_ |
1849729240603295744 |
| fulltext |
34
ТРИ СКЛАДОВІ ФОЛЬКЛОРНОЇ ПРОЕКЦІЇ В ПОЕЗІЇ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Софія Грица
УДК 78.031.4(477):821.161.2Шевченко
Серед складових фольклорної проекції в поезії Т. Шевченка автор виділяє: 1) ландшафтно-історичний образ
України; 2) систему пов’язаних з ним тем, фабул, жанрів народної епіки і лірики; 3) версифікацію зі значною часткою
коломийкового вірша, його смисловою та акцентною модифікацією , а також вільними переходами в інші силабічні
структури. Виражені поетом у національній формі світові міфологеми – долі, несправедливості, християнської мора-
лі (переспіви Біблії), його місіонерські пророцтва – визначили величезну роль Т. Шевченка в розвитку національної
самосвідомості й місце у світовій культурі.
Ключові слова: проекція фольклору в поезії Т. Шевченка, образ України, теми, фабули, версифікація.
The author marks out 3 parts among parts of folklore projection in Taras Shevchenko poetry: 1) landscape-historical im-
age of Ukraine; 2) system of connected with them topics, plots, genres of folk epics and lyrics; 3) versification with reasonable
part of Kolomyіky poem, its semantic and ascent modification, as well as free transfers in other syllabic structure. World my-
thologems, expressed by a poet in national form (fate, injustice, Christian morality (retelling of a Bible), his missionary oracles
have defined huge role of Taras Shevchenko in development of national self-consciousness and place in world culture.
Keywords: folklore projection in poetry of Taras Shevchenko, image of Ukraine, topics, plots, versification.
Складовими фольклорної проекції в
поезії Тараса Шевченка є такі: 1) ландшафт-
ний, історичний образ України, закодова-
ний у генетичній свідомості поета; 2) систе-
ма пов’язаних із цим образом тем, фабул, які
фігурують у поезії Т. Шевченка; 3) ритміка і
структура творів, органічно спаяна з народ-
ними піснями, думами, і власний досвід поета,
якого сучасники визнавали кращим виконав-
цем народних пісень.
Про творчість Т. Шевченка написа-
но так багато, що втішати себе ілюзією но-
вих відкриттів, тим більше не фахівцям,
маловірогідно. Водночас хоча б рефлексїі з
приводу завжди актуальної для української
науки проблеми зв’язків літератури з фольк-
лором з боку фольклориста – не зайві.
Найґрунтовнішою на цю тему працею в
ділянці шевченкіани залишається видана ще
1939 року праця Ф. Колесси «Студії над по-
етичною творчістю Т. Шевченка», що й досі
не втратила своєї наукової вартості з огля-
ду на об’єктивність автора та опору на ба-
гатство фактів і фаховий літературознавчий
аналіз. Результативність цих студій зумов-
лена компетентністю Колесси-фольклори-
ста, філолога, ученого, який збагнув секрети
фольклорних джерел Шевченкової поезії, її
ритміки, евфонії, до того ж композитора, який
писав музичні твори на вірші Шевченка,
тонко відчувши музикальність його поезії 1.
Понад 60 Шевченкових віршів повернулося
у фольклор як народні, не кажучи вже й про
те, який сильний вплив мала його поезія на
весь перебіг фольклорного та літературного
процесів ХІХ ст., на формування національної
свідомості українців наступних поколінь.
Геній Шевченка стимулювала надчутли-
вість його натури, сильна природна інтуїція,
образне мислення у симультанному поєднанні
з почуттям міри, що виявлялися не тільки в
його поетичній творчості, а й у малярстві, у
власному виконанні як своїх творів, так і на-
родних пісень. Як згадував П. Куліш, поет
глибоко переймався словами й музикою пісні,
переживав її, сам був зворушений і слухачів
зворушував, тим більше, що й голос у нього
був дуже гарний: «Ніхто ще не знав, що він,
предивний, може найлучший співака народних
пісень на всій Україні обох Дніпрових берегів,
і сам я не думав, що почую в його піснях щось
іще не чуте... такого або рівного йому співу
http://www.etnolog.org.ua
35
Спеціальна тема випуску: «Народні засади та образно-стильові системи спадщини
Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів»
не чув я ні в Україні, ні по столицях» [цит.
за: 5, с. 181]. Такі відгуки непоодинокі. Об-
раз України в його поезії, піснях, малюнках є
рефракцією власної стражденної долі – ди-
тячого сирітства, пережитого десятирічного
заслання і останніх літ короткого життя і
вод ночас незмірної любові до України, до її на-
роду, до Природи, що так само, як саме життя,
є джерелом добра, гармонії, піднесеної в усій
величі в поезії романтиків, до яких належав і
сам Шевченко. Архетипність образів поета
не вимірюється лише етнічним, але й світовим
досвідом. Найкращий доказ – часте його
звернення до Святого Письма у переспівах
«Давидових псалмів», опора на сентенції з
Біблії, стурбованість загальнолюдськими про-
блемами долі, несправедливості, відчуттям
власного месійного покликання до страдницт-
ва за вселюдську гріховність.
Сама по собі сутність всякого мистецтва, на
думку Гегеля, є те, що воно показує людям їх
самих [див.: 4, с. 384]. І справді, важко знай-
ти митця, у якого істинність його поезії була б
істинністю його власного життя і його народу.
У Т. Шевченка необмежена сила уяви така ж,
що й у великих світових поетів-романтиків –
О. Пушкіна, М. Лермонтова, Р. Берн-
са, Дж. Байрона. Як стверджує Сократ в
«Апології», поети складають свої твори «зав-
дяки якомусь інстинкту й у стані одержимості
Богом» [12]. «Саме через відчуття, – гово-
рить сучасний філософ Чарльз Тайлор, – ми
доходимо найглибших моральних і, більше
того, космічних істин. Водсворд погоджується
з Аристотелем у тому, що “поезія – найбільш
філософська з усіх письмових форм, її об’єкт –
істина, не індивідуальна та локальна, а за-
гальна та дійсна, входить у серце завдяки
пристрасті...”» [8, c. 479].
Пристрасть, одержимість Шевченка упо-
тужнена страдництвом його народу і власним
відчуттям своєї месійності й духовної сили
для його пробудження, прозріння та спасіння.
Звідсіль такі часті в його поезії бунтарські
настрої, звернення до Бога за справедливістю:
«О Боже мій, милий! Тяжко жить на світі, а
хочеться жить» [10, c. 111]; «Сини мої, сини
мої, / На ту Україну / Дивітеся: ви за неї /
Й я за неї гину» [10, c. 191]. «Чи Бог бачить
із-за хмари наші сльози, горе? /Може й ба-
чить та й помага, як і оті гори. / Предковічні,
що политі кровію людською! / Душе моя,
убогая! /Лишенько з тобою» [10, c. 191].
Свою долю поет ототожнює з долею України,
а Україну з матір’ю й Христовою матір’ю
Марією: «У нашім раї на землі / Нічого кра-
щого немає, / Як тая мати молодая з своїм
дитяточком малим» [10, c. 450]. Остання
його поема «Марія» є епілогом його життя й
молитвою за долю України та її обкраденого
люду: «...Молюся, плачу і ридаю, / Воззри,
Пречистая, на їх, / Отих окрадених сліпих /
Невольників. Подай їм силу / Твойого муче-
ника сина, / Щоб хрест-кайдани донесли /
До самого, самого краю. / Достойнопітая,
благаю! / Царице неба і землі!..» [10, c. 508];
«А я, незлобний, воспою, / Як процвітуть
убогі села, / Псалмом і тихим, і веселим /
Святую доленьку твою» [10, c. 508]. Концепт,
висловлений на початку поеми «Марія», який
міг би бути «фронтиспісом» усієї Шевченкової
поезії і прологом до його «Заповіту», у кількох
рядках передає образні візії митця, пережиті
серцем, розумом і всім єством, фатум недолі
й вимріяної поетом долі для свого краю,
відчуття своєї місії Пророка. Кожен, хто чи-
тав Шевченкову поезію «Пророк», відчув у
ній особу самого Шевченка: «...Господь, любя
отих людей, / Послав на землю їм пророка; /
Свою любов благовістить, / Святую правду
возвістить. / Неначе наш Дніпро широкий, /
Слова його лились, текли і в серце падали гли-
боко» [10, c. 389]. Надчутливість генія Шев-
ченка, врослого у свій питомий ґрунт, у його
Природу, у все суще в цьому світі, у тривоги
люду, наділили його пророчим провидінням.
Французький теоретик Бенуа Мальон
(1841–1893), автор п’ятитомної «Історії
соціалізму», знавець української справи
(у тому числі, завдяки зв’язкам з М. Драго-
мановим), обізнаний з діяльністю Кирило-
Мефодіївського братства і участю в ньому
http://www.etnolog.org.ua
36
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2013ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2013
Т. Шевченка, порівнював нашого поета з
французьким філософом і теологом Ф. Ля-
мене, високо цінуючи в митця, як і в кирило-
мефодіївців, недопустимість релігійної
нетерпимості й гегемонії одного наро-
ду над іншим, на противагу московським
панславістам.
«Політичні концепції кирило-мефодіївців
апелювали до ідеї слов’янської єдності й
рівноправності, попри свою недостатню
виразність. Що ж до Шевченка, то він на-
дав їм революційного характеру...» [3, c. 66].
Наскрізною у творах поета є ідея єднання
слов’ян («Іван Гус», «І мертвим, і живим...»).
Переповненість Шевченкової поезії протестом
проти несправедливості, насильства, настроя-
ми бунтарства врівноважується потребою мо-
ральних зусиль, апеляціями до високого розу-
му, до Природи, її краси і гармонії. Це знову
ж таки той основоположний космогонічний
концепт, який панує у фольклорі, – у побож-
ному ставленні до небесних світил і стихій –
сонця, місяця, неба, зірок, вітру, рік (Дніпра,
Дунаю), присутніх у народних поетичних
паралелізмах, і в Шевченковій поезії, особли-
во у зачинах його віршів «Не тополю високую
вітер нагинає, / Дівчинонька одинока долю
зневажає...» [10, c. 414]; « Туман, туман до-
линою, / Добре жити з родиною» [10, c. 410];
«Із-за гаю сонце сходить, / З-за гаю захо-
дить. / По долині увечері / Козак смутний хо-
дить» [10, c. 407]. Як і в народній українській
пісні, у Шевченковій поезії часті «паралелізми-
інвокативи» з пристрасним зверненням до
української природи, з якої поет черпає
натхне ння, шукає захисту й порятунку, до якої
виявляє пантеїстичні почуття: «Вітре буйний,
вітре буйний! / Ти з морем говориш, – /Збу-
ди його, заграй ти з ним, / Спитай синє море»
[10, c. 11]; або ж: «Радуйся, ниво, неполитая /
Квітчастим злаком! Розпустись, / Рожевим
крином процвіти!» [10, c. 503].
Звернення Т. Шевченка до Біблії, його
переспіви «Давидових псалмів», осердя
християнської моралі, гармонії – це занурен-
ня у глибинні істини пророка правди, «...що
нове слово / Меж людьми криком пронесе /
І люд окрадений спасе / Од ласки царської»
[10, c. 527]; «Діла добрих обновляться, / Діла
злих загинуть» [10, c. 274]; «Не лякайтесь
дива, – / Се Бог судить, визволяє довготер-
пеливих / Вас убогих. І воздає /Злодіям за
злая» [10, c. 503]. Влучно підмічено, що «Шев-
ченко виступає “у функції немонархічного виз-
волителя, що повертається”...За українськими
державотворчими традиціями йшлося таки про
нього як про гетьмана незалежної України»
[7, c. 368].
Медіумом поміж поетом і його людом,
близьким його уявленням про божу людину,
«народного речника», є Кобзар, назву якого він
дав своєму головному поетичному творінню.
Образ кобзаря, лірника, народного речника
(з яким Шевченко сам себе ототожнював),
присутній у поезії «Перебендя» (де поет
називає його «братом, батьком, що з Богом
розмовляє»), у поемі «Гайдамаки», «Сліпий»,
«Невольник», «Катерина», «Тарасова ніч».
Думу, пісню Шевченко вважав символом без-
смертя України: «Наша дума, наша пісня / Не
вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, /
Слава України!» [10, c. 49] – слова, до яких
неодноразово зверталася Леся Українка.
Образи України, її ландшафти, персо-
налії – від найбільш посполитого люду і до
найвищих чинів не затьмарили ендогенно-
евристичної фольклорної складової, що вияви-
лася найсильнішою складовою – фундамен-
том, на якому зросла могутня індивідуальність
поета-мислителя, його месійна функція в
історії України. І щоб там не говорили, чи
не прагнули підходити до його творчості у
«білих рукавичках», Тарас Шевченко – на-
самперед народний поет з дуже яскравим
обличчям національного митця й пророка.
Доволі чітко пізнавані в його творчості епос,
органічно пов’язаний з історією народу («Гай-
дамаки», «Гамалія» «Холодний яр» та ін.),
лірика – найбільший масив на тему любові,
сімейних та станових відносин , філософська
лірика, жартівливо-гумористична поезія, що
є не тільки проекцією світла фольклорного
http://www.etnolog.org.ua
37
Спеціальна тема випуску: «Народні засади та образно-стильові системи спадщини
Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів»
універсуму, а його внутрішньої енергії, напоєної
народним духом, артикульованої чистою мо-
вою України – її центральноподніпровського
осердя. Хоча ми звикли говорити про мову
Шевченка як про літературну, нормативну,
однак дивно було б уявити, що одна особа, та
ще й людина, яка здобувала освіту переваж-
но самотужки і поповнювала її в іншому –
російському, польському – оточенні, та ще й
10 років перебувала на засланні в чужинському
середовищі, стала законодавцем національної
мови. У тому то й річ, що це мова народна,
мова Середньої Наддніпрянщини, що ввійшла
в плоть і кров поета з дитячих років через
народні оповіді, народні думи і пісні, не тільки
через слово, а й ритміку пісень, мелодію, че-
рез живе народне виконання, яке він чув у
рідному краю і яке творчо засвоїв особисто.
Дослідники творчості Шевченка не раз наго-
лошували на його обізнаності з фольклорними
збірниками М. Максимовича, І. Срезневсько-
го, П. Куліша. Проте ніякі збірники не могли б
виховати естетичної свідомості генія Шевчен-
ка, закоріненої в генетиці питомого ґрунту,
особистій рефлексії поета на історичне минуле
України, пророче провидіння її майбутньо-
го, що й стало вихідною точкою у визначенні
сущого в його мистецтві та оцінці світової
вартості його поезії. Через те і його власна
поезія, напоєна народною енергією, уже в новій
іпостасі з легкістю адаптувалася фольклором.
Як вже було зазначено, більше 60 поезій
Т. Шевченка стали сприйматися як народні,
не кажучи про цілу низку окремих поетичних
тропів з його віршів, які дослівно «розчинили-
ся» у народній пісні. Цій природній адаптації
його віршів, поза сумнівом, сприяла їх ритмічна
структура, переважна коломийкова (4+4+6 ),
що за підрахунками віршознавця Б. Якубсько-
го посідає 58% [11, c. 126] (в античності відома
як «леонінський»вірш), та 12-ти складова, ти-
пова для народної балади, лірики, історичних
пісень тощо (попередньо це відзначали
С. Смаль-Стоцький, Б. Якубський, Ф. Ко-
лесса). Здавалося, це б мало накладати пев-
ну монотонію на стиль його поезії. Проте
відомо, як багато значить для поезії система
наголосів, стопність, які органічно пов’язані
з музикальністю митця, відчуттям форми
цілісності твору. Як у народній поезії, так і в
Шевченка відсутня стала наголошуваність
складів, надаючи їй пластичності. У згаданій
праці Ф. Колесси «Студії над поетичною
творчістю Т. Шевченка», учений уперше навів
статистичне обчислення змінності наголосів
у чотирнадцятискладовому (коломийковому)
вірші Шевченка, що засвідчує незвичайну
динамічність її внутрішнього пульсу завдяки
винятковому відчуттю поетом ритміки слова,
його евфонії і композиції вірша. Ф. Колесса
слушно наголошує на двох типах шевченкового
14-складовика – говореного, який переважає
в епічних творах Шевченка, як «Гайдама-
ки», «Гамалія», «Чернець», «Іржавець», і
співаного, органічно поєднаного з народною
лірикою [5, c. 285]. Внутрішня ритмічна й ак-
центна динаміка Шевченкових віршів, зміна
силабіки – переходи від 14-складовика до
12-ти, 8-ми та інших силабічних конструкцій –
дуже часті навіть в одному й тому ж творі
(у поемі «Сон» вона міняється аж вісім разів!),
що робить його поезію незвичною, новаторсь-
кою. Ритмічна поліметрія, що відкидає «ярмо
традиції», – зазначав М. Гаспаров [1, c. 181],
загалом характерна для поезії ХІХ ст.
За безперервністю оповідного пото-
ку, який постійно перетікає енжабемена-
ми (зв’язками поміж віршами, наче скобами
мислі), зовсім розмиті коломийкові акценти,
цезури, як у «Гайдамаках» («Той молиться.
Сповідає / Гріхи перед братом / Уже вбитим.
Не милують, / Карають завзяті» [10, c. 94]),
«Наймичці» («Розвернулося весілля, / Музи-
кам робота / І підковам. / Вареною столи й лави
миють, / А наймичка шкандибає, / Поспішає
в Київ» [10, c. 255]). Тяглість розповіді поем
суперечила б нормам коломийкових цезур і
акцентів, отже, вони не укладаються у строфи,
а в нерівновеликі уступи, подібно як у думах,
залежні від логічних цезур (або строфоїди,
як називають їх літературознавці). Сама
драматургія розповіді спонукає поета до зміни
http://www.etnolog.org.ua
38
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2013ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2013
силабіки, наприклад, з 12-складовика до 9-ти,
чи з 14-ти до інших структур:
А) За горами гори, хмарою повиті, 6+6
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми 3+ 6
Ненагодовану і голу 6+ 3
Застукали сердечну волю. 4+5
[10, c. 261]
Б) В своїй хаті своя правда 4+4
І сила і воля. 6
Нема на світі України, 4+4
Немає другого Дніпра, 3+5
А ви претеся на чужину 5+4
Шукати доброго добра 3+5
[10, c. 266].
Говорячи словами Б. Якубського, Шев-
ченкові «ритми вірша відповідають ритмам
душі». Його поезії властивий відступ рит-
му від класичних форм метра. Подібне яви-
ще у фольклорі демонструють українські
епічні думи, драматургія оповіді яких веде
до складової нерівності віршових рядків, до
астрофічності.
У сучасному модерному і постмодерному
дискурсі існує думка, що техніка, форма в
мистецтві – над усе. Для Шевченка-поета з
його загостреним образним мисленням, упо-
тужненим талантом художника і надчутливим
сприйняттям світу, основною його артикуляції
була фабульно-драматична оповідь лю-
дям про незвідане, про світ в його естетичній
подобі (природа), персоналії у життєвих
колізіях, тим самим, підпорядкованість форми
потребам мислі. Значна кількість енжабеменів
у його поезії свідчить про неможливість розко-
лення думки на короткі фрагменти, увиразню-
ючи, особливо в епічних творах, масштабність,
безперервність оповіді. Звідси й домінуюча
«оповідна» дієслівна рима. Хрестоматійний
приклад: «На панщині пшеницю жала, /
Втомилася; не спочивать / Пішла в сно-
пи, пошкандибала / Івана сина годувать»
[10, c. 300]. Його вірші викладені переважно
не чотири-, чи шестирядковими строфами, а
суцільними уступами.
Найбільше аналогій з народною піснею у
Шевченковій ліриці. Достатньо лише нагада-
ти тексти: «Нащо мені чорні брови», «Вітер
з гаєм розмовляє», «Летить галка через бал-
ку», «Породила мати сина в зеленій діброві»,
«Ой одна я одна, як билиночка в полі», «Ой
три шляхи широкії докупи зійшлися», «Зоре
моя вечірняя», «Якби мені черевики», «Ой
не п’ються пива й меди», «Утоптала стежеч-
ку через яр». Українська пісня, що на початку
була для поета єдиним орієнтиром і джерелом
наснаги, вивела його творчість у ранг найви-
щого національного надбання і еталону для
наслідування, поета, який виборював «почуття
самодостатності індивіда» (Є. Рихлік) [див.:
9, c. 469]. У фольклорному середовищі його
ліричні поезії давно сприймаються як народні,
мають по десятку і більше локальних варіантів –
насамперед у музичному прочитанні тексту,
який, як це буває в піснями літературного по-
ходження, чи «співаною поезією», що потрап-
ляють у друк, не підлягають значним змінам
[див.: 6, c. 140–219]. І все ж за активного по-
бутування пісні на авторські слова, можливі
пропуски строф, зміни їх порядку, а у випадку з
Шевченковими віршами, навіть їх контамінація
з народними піснями, як наприклад, у народ-
них варіантах Шевченкових текстів «Думки»,
«Нащо мені чорні брови», «Летить галка че-
рез балку», «Ой одна я одна, як билиночка в
полі» [див.: 6, c. 140–219]. Шевченкову епіку
і лірику генетично споріднює з народною об-
разна архетипність, інваріантність сталих
місць як у словесній риториці, так і у формі –
коломийковій, 12-складовій, що дають широ-
кий простір варіюванню інваріантів у лексиці,
ритміці в межах відзначених форм. З особли-
вою виразністю вони виявляються у початках
його поезій – поетичних паралелізмах, у повто-
рах поетичних рядків («Світе ясний! Світе ти-
хий, / Світе вольний несповитий!» [10, c. 537];
«Нащо мені чорні брови, / Нащо карі очі, /
Нащо літа молодії / Веселі дівочі?» [10, c. 13]),
у сталих формулах-початках, типових для на-
родних пісень, дум: «Ой на горі роман цвіте, /
Долиною козак іде / Та у долі питається, /
http://www.etnolog.org.ua
39
Спеціальна тема випуску: «Народні засади та образно-стильові системи спадщини
Тараса Шевченка в контексті сучасних національно-культурних пріоритетів»
Де та доля пишається» [10, c. 505]; «Зацвіла
в долині червона калина, / Ніби засміялась /
Дівчина-дитина» [10, c. 449]; «Над Дніпровою
сагою / Стоїть явор меж лозою, / Меж ло-
зою з ялиною, / З черовоною калиною» [10,
c. 536]; «Закувала зозуленька / В зелено-
му гаї, / Заплакала дівчинонька – дружини
немає» [10, c. 463]; «У неділю вранці-рано /
Синє море грало» [10, c. 226]; «У неділю та ра-
ненько, / Ще сонечко не заходило» [10, c. 414].
Сталі образи в Шевченкових віршах органічно
споріднені з такими ж у народній поезії. С. Ро-
совецький називає їх «авторемінісценціями»
[7]. Та якщо брати до уваги органічний
зв’язок цих «loci communes» народної та
Шевченкової поезій, то це не тільки авто-, але
й частина «метаміфології», трансформованої в
індивідуальній творчості митця 2.
Шевченкова поезія є прекрасним матеріалом
для простеження переходу сентенцій інди-
відуального творця до народної пареміології
(«Не так тії вороги, / Як добрії люди – /
І окрадуть жалкуючи, / Плачучи осудять»
[10, c. 409]); («Немає гірше, як в неволі / Про
волю згадувать» [10, c. 379]); («І день не день,
і йде не йде, / А літа стрілою, / Пролітають,
забирають / Все добре з собою» [10, c. 282]).
Не буду тут окремо зупинятися на величез-
ному впливові «музикально наснаженої» поезії
Шевченка на розвиток не тільки пісенного
фольклору, а й професійної музики майже
всіх без винятку українських композиторів,
яких Шевченкова муза надихала на творен-
ня опер, хорових кантат, балетів, романсів,
пісень, оскільки проблема достатньо широко
висвітлена в українському музикознавстві.
У цій розвідці я прагнула лише наголосити
на окремих аспектах фольклорної проекції у
поезії Шевченка. Не менш цікавою є проблема
зворотного впливу індивідуальної творчості
поета на фольклор, виникнення оповідей,
пісень, легенд про самого Т. Шевченка. Усе
це залишається полем для більш докладних
досліджень літературознавців 3.
1. Гаспаров М. Л. Очерк истории русского сти-
ха. – М., 1984.
2. Грица С. Мелос української народної епі-
ки. – К., 1979.
3. Дзюба І. У всякого своя доля. – К.,1989.
4. Кант И. Сочинения : в 6 т. – М.,1965. –
Т. 4. – Ч. 2.
5. Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. –
К., 1970.
6. Пісні літературного походження / упоряд.
В. Г. Бойко (тексти), А. Ф. Омельченко ( мелодії). –
К., 1978.
7. Росовецький С. Тарас Шевченко і фольк-
лор. – К.,1911.
8. Тайлор Ч. Джерела себе. – К. : Дух і літера.
2005.
9. Шевченківська енциклопедія : в 6 т. –
К., 2012. – Т. 2.
10. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1983.
11. Якубський Б. Наука віршування. – К.,
2007.
12. De Trinitate [X].
1 Проблему «Тарас Шевченко і фольклор»
досліджує С. Росовецький [7].
2 До речі, ідею варіювання інваріантів,
«варіантних парадигм», яку автор приписує
Г. Грабовичу [7, c. 144–147], лежить в основі моєї
монографії «Мелос української народної епіки»
[2] і всіх наступних.
3 Це цікаве питання із сучасного погляду,
не оминувши критики так званого «фейкло-
ру» і творінь на замовлення вищих радянських
інстанцій до всяких ювілейних дат, розглядає
С. Росовецький [7, c. 362–376].
http://www.etnolog.org.ua
|