Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського
Аналіз автобіографії зачинателя руху старчества прп. Паїсія Величковського (1722–1794) має на меті виявити наративні стратегії письменника, що відображають його концепцію християнської аскези. Методом контекстуального аналізу встановлюється місце духовного пошуку Величковського за умов просвітницько...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202806 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського / І. Ісіченко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 6. — С. 159-163. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860252839557726208 |
|---|---|
| author | Ісіченко, І. |
| author_facet | Ісіченко, І. |
| citation_txt | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського / І. Ісіченко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 6. — С. 159-163. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Аналіз автобіографії зачинателя руху старчества прп. Паїсія Величковського (1722–1794) має на меті виявити наративні стратегії письменника, що відображають його концепцію християнської аскези. Методом контекстуального аналізу встановлюється місце духовного пошуку Величковського за умов просвітницького абсолютизму, коли релігійні інститути інтегруються в державні структури, а монаше служіння втрачає споглядальний характер. Це дозволяє по-новому оцінити повчальний підтекст спогадів автора про його життєву драму як переможний бунт шукача автентичної аскези проти формалізації церковного життя. З цього випливає висновок про доктринальний характер спогадів, які розгортають динамічну альтернативу стагнації одержавленого православ’я в творенні простору духовної свободи, що лишається в автобіографії недосягненою метою.
Analysis of the autobiography of the founder of the eldership movement Paisiy Velichkovsky (1722– 1794) aims to reveal the writerʼs narrative strategies that reflect his concept of Christian asceticism. The method of contextual analysis establishes the place of Velychkovskyʼs spiritual search under the conditions of enlightened absolutism, when religious institutions are integrated into state structures, and monastic service loses its contemplative character. This allows us to evaluate in a new way the instructive subtext of the authorʼs memories of his life drama as a victorious rebellion of a seeker of authentic asceticism against the formalization of church life. From this follows the conclusion about the doctrinal character of the memories, which unfold a dynamic alternative to the stagnation of the stateizated Orthodoxy in the creation of a space of spiritual freedom, which remains an unachieved goal in the autobiography.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:45:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2024. № 6
159
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ
УДК 821.161.2'0494Величковський.09
архиєпископ Ігор Ісіченко
•
АСКЕЗА ЯК ВИКЛИК:
«ПОВѢСТЬ О СВЯТѢМ СОБОРІ...»
прп. ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО1
DOI: 10.58407/litopis.240615
© І. Ісіченко, 2024. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/000000033270104X
Аналіз автобіографії зачинателя руху старчества прп. Паїсія Величковського (1722–1794) має
на меті виявити наративні стратегії письменника, що відображають його концепцію християн-
ської аскези. Методом контекстуального аналізу встановлюється місце духовного пошуку Велич-
ковського за умов просвітницького абсолютизму, коли релігійні інститути інтегруються в дер-
жавні структури, а монаше служіння втрачає споглядальний характер. Це дозволяє по-новому
оцінити повчальний підтекст спогадів автора про його життєву драму як переможний бунт шу-
кача автентичної аскези проти формалізації церковного життя. З цього випливає висновок про
доктринальний характер спогадів, які розгортають динамічну альтернативу стагнації одержав-
леного православ’я в творенні простору духовної свободи, що лишається в автобіографії недосяг-
неною метою.
Ключові слова: автобіографія, аскеза, секуляризація, наратив, спогади, монастир, конформізм.
Серед болючих прогалин в осягненні національної духовної спадщини все ще дово
диться згадати й брак належної уваги до творчості такої знакової для східного християн
ства постаті, як Паїсій Величковський. У минулому хіба що невтомний митрополит Іларі
он Огієнко звернув увагу на цю унікальну постать у контексті української культури2. Хо
ча один із перших томів корпусу англійських перекладів «Гарвардської бібліотеки давньої
української літератури» вже містив переклад автобіографії Паїсія Величковського окс
фордського візантиніста Джефрі Майкла Фітерстоуна (англ. Jeffrey Michael Featherstone)
та передмову знаного славіста з Фессалонікійського університету АнтоніяЕміля Тахіаоса
(грец. Ἀντώνιος–Αἰμίλιος Ταχιάος; 1931–2018).
Коли ХарківськоПолтавська єпархія УАПЦ провела 5 травня 2000 р. в Полтаві конфе
ренцію «Духовність прп. Паїсія Величковського і відповідь Православної Церкви на ви
клик секуляризованого світу», вона не викликала значної уваги, а публікація книги з до
повідями, виголошеними на цій конференції3, обмежилася кількома сигнальними примір
никами. Я намагався включати розділи про Паїсія Величковського і в історикоцерковні4,
і в істориколітературні5 підручники, але навряд чи це мало помітний вплив на суспільну
рецепцію цієї особистості, виокремлення її з контексту російського православ’я, яке ви
разно заявило про права на нього, проголосивши ще на ювілейному соборі 6–9 червня
1988 р. канонізацію прп. Паїсія Величковського6.
1 Доповідь була виголошена на Х Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної української
медієвістики», що відбулася 15 червня 2024 р. в Інституті історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О. Лазарев
ського на базі Науководослідного центру вивчення історії релігії та Церкви імені архієпископа Лазаря Барано
вича та кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин (Національний університет «Чернігівський колегі
ум» ім. Т. Шевченка) спільно з Інститутом історії України НАН України.
2 Іларіон, митр. Старець Паїсій Величковський: Його життя, праця та наука. Історична літературнобогословська
монографія. Вінніпег: Волинь, 1975. 151 с.
3 Свята гора Афон і українська культура: Збірник / Упор. Ісіченко І. Харків: Акта, 2004. С. 53–99.
4 Ісіченко І. Історія Христової Церкви в Україні. Харків: Акта, 2013. С. 378–382.
5 Ісіченко І. Історія української літератури: Епоха Бароко. XVII–XVIII ст. Львів–Київ–Харків: Святогорець, 2011.
С. 321–329.
6 Канонизация святых: Поместный собор Русской Православной Церкви, посвящённый юбилею 1000летия кре
щения Руси. ТроицеСергиева лавра, 1988. С. 97–105.
Сіверянський літопис. 2024. № 6
160
Позитивним знаком змін стало включення розповіді Г. Сапожникової про Паїсія Ве
личковського до агіографічного збірника «Святі землі Української»7. А утворення Міжна
родного інституту афонської спадщини та активна дослідницька праця його засновника й
директора С. Шумила8, що увінчалася проведенням у Чернігові міжнародної конференції
«Ісихазм в історії та культурі Православного Сходу: до 290річчя старця Паїсія Величков
ського» (30 листопада – 1 грудня 2012 р.)9 та виданням українського перекладу творів Па
їсія Величковського10, закладає підвалини до нового прочитання літературної і духовної
спадщини славетного афоніта з Полтави. Додаймо до цього публікацію українського пе
рекладу упорядкованого Паїсієм Величковським «Добротолюбія», здійсненого Софією
Матіяш11, – і стане очевидним, що ситуація з рецепцією спадщини прп. Паїсія як невід’
ємної частини української духовної традиції протягом останньої чверті століття змінилася
на краще. Принаймні в тенденції.
В останні роки з’явився один істотний чинник, який спонукає українські богослов’я і
гуманістику замислитися над феноменом Паїсія Величковського. Це утвердження шові
ністичної доктрини «русского міра» як державної ідеології Російської Федерації12. Адже,
виплекана на ґрунті месіянської ексклюзивности московського православ’я13, ця доктрина
активно визискує церковну риторику й апелює до релігійних мотивів агресивного проти
стояння Росії зовнішньому світові. Візантійська модель державноцерковної «симфонії»14
трансформувалася в її парадигмі в жорстко субординаційні стосунки з цілковитим пріори
тетом імперських інтенцій. Формат, закріплений на поч. XVIII cт. моделлю російської си
нодальної Церкви на чолі з імператором.
Епоха абсолютних монархій і просвітницьких ілюзій, час, коли жив Паїсій Величков
ський (1722–1794), не лише в Московії, але й у різних європейських країнах була позначе
на деспотичним намаганням світської влади обернути Церкву на слухняне знаряддя су
спільного впливу15. Перетворення Московського царства на Російську імперію супровод
жувалося запровадженням тотального контролю за церковними інституціями з перспекти
вою поширення цього контролю на духовне життя пастви. Духовна особа набувала повно
важень і функцій державного чиновника16.
І ось за цих умов юний студент КиєвоМогилянської академії разом із друзями складає
обіт: «да не будет отреченіє наше от міра и постриг во обителех, всякоє изобиліє имущих
в пищи и питіи и во всяком телесном упокоєніи. Занеже в таковых обытелех постригшеся,
не быхом возмогли по обѣту монашескому нищете Хрістовой последовати и воздержноє
житіє проходити, но немощи ради душ наших, отступивше от теснаго пути въводящаго в
живот заблудили быхом въ широкій путь вводящій в погибель»17. А Петро – як його звали
в хрещенні – Величковський же змалку призначався ріднею на парафіяльне служіння в
Успенському соборі, як спадкоємець дідусяпоета й рано померлих батька та старшого
брата! Вже й київський митрополит Рафаїл Заборовський пообіцяв йому, тринадцятиріч
ному юнакові: «Бысть тебѣ наследником!» (с. 44). Чемний син, Петро так і не зважиться
зізнатися матері, в якої з 12 дітей лишився живим тільки він, у своїх намірах остаточно
відмовитися від визначеного йому звичаєвим правом спокійного служіння в патріархаль
ній Полтаві – тільки невтішно плакатиме при розставанні в Решетилівці (с. 64).
1730ті рр., коли Величковський починає свій шлях у простір християнської аскези,
були добою продовження церковних реформ Петра І18. На ́тхнені, серед іншого, книгою
7 Сапожникова Г., Андрусів Ю. Святі землі Української. Львів: Свічадо, 2016. С. 220–225.
8 Шумило Сергій Вікторович. Міжнародний інститут Афонської спадщини. URL: https://afon.org.ua/uk/shumylo.
html.
9 Исихазм в истории и культуре Православного Востока: к 290летию старца Паисия Величковского. Polito So-
phia. 2012. 13 листопада. URL: https://politosophia.org/page/isihazmvistoriiikulturepravoslavnogovostoka.html.
10 Величковський П. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упор. та ком. С. Шумила. Київ: Видчий
відділ УПЦ, 2016. 207 с.
11 Добротолюбіє або Слова й глави священного тверезіння, вибрані з творів святих і богонатхненних отців: У
2 т. / Пер. Матіяш С. Львів: Свічадо, 2009. Т. 1. 352 с.; Т. 2. 444 с.
12 Бабинський А. Війна за «русский мир» чи «святу Русь»? Ідеологічні корені російської агресії. Наукові записки
УКУ: Богослов’я. 2023. Вип. 10. С. 225–251.
13 Kalb Judith E. Russia’s Rome: Imperial visions, messianic dreams, 1890–1940. Madison: The university of Wisconsin
press, 2008. XIV. 299 pp.
14 Harakas Stanley S. Living the faith: the praxis of Eastern Orthodox ethics. Minneapolis, MN: Light and life pub, 1992.
P. 259–293; Lauritzen F. Symphonia in the Byzantine empire. An Ecclesiastical Problem. Zürich: LIT Verlag, 2016.
P. 103–110; Džalto D. Anarchy and the Kingdom of God: from eschatology to orthodox political theology and back
(orthodox christianity and contemporary thought). Fordham university press, 2021. P. 35–42.
15 MacCulloch D. A history of Christianity. The first three thousand years. London: Penguin books, 2010. P. 794–806.
16 Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви: В 2х т. Москва: Издкий дом «Познание», 2019. Т. 2.
С. 309–539.
17 Величковский П. Автобиография. Житие. СвятоТроицкая Сергиева лавра, 2006. С. 50. Далі цитується без по
силань. Переклад: Величковський П. «Повість про святий собор»… С. 74.
18 Cracraft J. The church reform of Peter the Great. London: Macmillan, 1971. XII. 336 pp.
Siverian chronicle. 2024. № 6
161
С. Пуфендорфа «Про закон природи і народів»19, ці реформи передбачали жорстке обме
ження монашого служіння й суворий контроль за ним. Було заборонено відкривати нові
монастирі, наявні в Московському царстві обителі було ретельно переписано й число їх
скорочено, встановлено суворі обмеження для тих, хто хотів у них вступити. Головною
ідеєю реформ монашества, закріпленою «Духовним регламентом» 1721 р., було підпоряд
кування монастирів практичним потребам держави: влаштування при них майстерень,
шпиталів, шкіл20.
Споглядальне чернече життя було цілком чужим духові петровських реформ. «Духов
ний регламент» прописував: «Весма монахом праздным быти да не попускают настояте
ли, избирая всегда дѣло нѣкое; а добре бы в монастырях завести художества, например,
дѣло столярное, и иконное, и прочее что не противно монашеству»21. Скитське життя не
допускалося, монахи закріплювалися за монастирями, їхні переміщення суворо обмежува
лися, мандрівних ченців належало ловити й відсилати до єпископа або й до синоду. Ну і
ще суворо заборонялося тримати в келіях писані тексти, самим писати чи навіть тримати
в келіях чорнило й папір «под жестоким на тѣлѣ наказанієм»22. Богопосвячене життя упо
дібнювалося до армійського, позбавляючись необхідного для духовного вдосконалення
сектору свободи. Сенс монашого подвигу зводився або до суспільно корисної праці (при
наймні, фізичної праці в монастирі), або до богословських студій з перспективою ієрар
хічної чи ж академічної кар’єри. Мотиви, явно суперечні пошукам юного полтавця.
І ось уже, очевидно, на схилі віку («видя аз себе уже к концу жизни моєя приближаю
щася» – с. 41), Паїсій Величковський надзвичайно детально й відверто описує досвід
юнацького пошуку ним альтернативи нав’язаного Церкві казарменого устрою. При цьому
він ніде не вдається до критики синодальних інституцій. Навпаки, розповідаючи про свій
студентський побут, він піднесено описує відвідувані київські монастирі: Китаєву пус
тинь, Михайлівський Золотоверхий монастир, особливо ж КиєвоПечерську лавру – «свя
тоє и богоизбранноє мѣсто, в немже в последняя лѣта … ангели земніи и небесніи челове
цы … просіяша» (с. 48). А от брутальне ставлення до братії нового ігумена Любецького
СвятоАнтоніївського монастиря Германа Загоровського (1739–1744)23 настільки різко
відштовхнуло Величковського від цього монастиря, що він подався аж за Дніпро, на терен
Речі Посполитої.
При цьому в спогадах підкреслюється вченість ігумена, сполучена з владною поведін
кою. А ще раніше, переказуючи свою розмову зі своїм викладачем, а згодом ректором
КиєвоМогилянської академії Сильвестром Кулябкою (1704–1761), Величковський моти
вує небажання навчатися світським характером освіти: «Слыша бо въ нем частѣ воспомы
наемых богов и богинь еллинских, и басни піитическія, возненавиддех от души таковое
ученіє» (с. 59). Образ ученого ченця, вольового, самовпевненого, відданого кар’єрі, –
власне той образ, який пропонувався за модель синодальною структурою, – абсолютно
дисонує з ідеалом Величковського.
Майбутній монах із замилуванням переживає суворі уроки чернечого смирення в дусі
стародавніх патериків, коли настоятель Китаєвої пустині виявляє в його скромній поставі
сліди гордині (с. 53), а потім картає послушника, котрий поквапився виконувати його на
каз, не взявши благословення (с. 56–57). Подарована Петрові монаша ряса викликає в ньо
го справжній духовний екстаз як символ богопосвяченого життя (с. 75–76). Запрошений
до ігумена на вечерю, він розчулюється аскетичною простотою страв: варені овочі, греча
на каша, квас із кислиць або грушок (с. 79). Захоплення ж одержаною для прочитання
«Ліствицею» Іоана Синайського настільки обіймає всю його істоту, що він береться пере
писати для себе книгу, аби мати можливість щодня звертатися до неї – і чадіє від єдиного
доступного йому джерела світла, димної скіпки (с. 77). А коли Величковський зустрічає
на острові в околицях Мошногір’я самітника Ісихія, то найвищою його чеснотою мандрів
ник визнає пієтет до книги, котрий спонукав був Ісихія долати пішки сотні верст, аби
знайти на Чернігівщині жадану книгу, забрати для переписування й потім віднести її на
зад.
Мета життєвих пошуків Величковського так і не відкривається в його автобіографії.
Це дуже симптоматично. Рвучись усе далі й далі вперед, Величковський прагне віднайти
в реальності ідеал духовної свободи, відчутий ним у досвіді Отців Пустелі. Але обрій шу
19 Pufendorfij Samuelis. De jure naturae et gentium libri octo. Londini: Sumtibus Adami Junghans iprimebat Vitus
Haberegger, 1672. [20]; 1227 p.
20 Духовный регламент. СанктПетербург: Въ тѵпографіи Святѣйшаго Правительствующаго Сѵнода, 1818.
С. 155–178.
21 Там само. С. 162.
22 Там само. С. 168.
23 Историкостатистическое описание Черниговской епархии. Чернигов: Губернская типография, 1873. Кн. 4.
Женские и закрытые монастыри. С. 136.
Сіверянський літопис. 2024. № 6
162
кань віддаляється щоразу, коли вдається досягти певної межі. Його розчаровує Чернігів
щина, відштовхує ієромонах Ісихій, не затримують ані Мошногірський Вознесенський24,
ні Троїцький Мотронинський25 монастирі. А перебування в Медведівському СвятоМико
лаївському монастирі на острові Дубина р. Тясмин26 приносить нові розчарування у влас
них фізичних здібностях (на жнивах порізався серпом, возячи снопи, перекинув воза), та
ще й прикру плутанину з монашим іменем: співбрати почали називати його Платоном,
хоч при постризі він дістав ім’я Парфеній (с. 96). Найприкрішою ж здається неможливість
наслідувати патерикові взірці сумлінним служінням старцеві: духівник відмовляється від
послуг Величковського та навіть не дає йому конкретних приписів щодо молитовної дис
ципліни. Зі скрухою Величковський констатує: «И тако аз, окаянный, остахся, аки овца
заблуждшая без пастыря моєго и наставника, въ самочиніи и самоволіих вся дни живота
моєго изжив» (с. 98). Зрештою, невдовзі по його постризі духівник іде геть із монастиря, а
потім і монастир зазнає утисків від його покровителя. Величковський мусить повертатися
до Києва, якраз у монастир, так мало відповідний його ідеалістичним уявленням, – Києво
Печерську лавру.
Описом перебування в лаврі завершується автобіографія Паїсія Величковського. Ав
тор підкреслює прихильне ставлення до себе архимандрита – Тимофія Щербацького
(1698–1767), майбутнього київського митрополита, в студентські роки доброго товариша
батька Паїсія Величковського Івана. Величковський ревно відвідує монастирські богослу
жіння, запрошується читцем на клирос, вивчає мистецтво гравірування, аби працювати в
друкарні. Правда, аж до Великодня ніхто не подбав про теплий одяг для нього, і Велич
ковський протягом зими «зѣло страждах от безмернаго хлада и лютых мразов, трясыйся
чрез все правило церковноє» (с. 104). Та ще вельми тривожно пролунали для нього засте
реження начальника дальніх печер о. Івана Кмитя, висловлені після сповіді, про загрози
перебування в лаврі серед гамірливого світу: «Да не како яко млад єще сый, постраждеши
последнєє и крайнєє души твоєя разоренѣє, єгоже и въ мірѣ живый не пострадал єси»
(с. 102).
Завдяки житію прп. Паїсія Величковського авторства схимонаха Митрофана27 ми мо
жемо розгорнути дальшу панораму пошуку Величковським свого покликання. Їхній мар
шрут пролягатиме через вимріяні Величковським (с. 58–59; 86) румунські монастирі28, ся
гатиме Афону29 й завершиться зновтаки на румунській землі, в славетному Нямецькому
монастирі (рум. Mănăstirea Neamț). Але це все буде в майбутньому. Натомість автобіогра
фія виводить нас на рубіж, позірність стабільности якого була такою зрозумілою для без
посередніх адресатів автобіографії – «святаго собора» (с. 41) зібраних довкола прп. Паїсія
в Нямецькому монастирі його учнів і однодумців. Прочанський наратив спогадів Велич
ковського про юні роки заохочує до руху, до втечі від оманливої респектабельности інтег
рованих авторитарною системою інститутів. Згодом його настрій відчує й підхопить неві
домий послідовник преподобного – автор «Відвертих розповідей прочанина». Коли ж ни
ні в заснованій іншими однодумцями прп. Паїсія й щедро обдарованій автократами Опти
ній пустині лунають молитви на підтримку кровопролитної війни й геноциду українсько
го народу, скромна непохитність аскетичної доктрини духовного батька сучасного східно
християнського старчества оприявнюється мужньою альтернативою схованому під мона
шою рясою боязкому конформізмові. Як і посмертне послання нащадкам Паїсієвого ро
весника: «Світ ловив мене, але не спіймав»30.
References
Babynskyi, A. (2023). Viina za «russkyi myr» chy «sviatu Rus»? Ideolohichni koreni rosiiskoi ahresii
[War for the «russian world» or «holy Rus»? Ideological roots of russian aggression]. Naukovi zapysky
UKU: Bohoslovia – UCU scientific notes: Theology, 10, P. 225–251.
Isichenko, I. (2011). Istoriia ukrainskoi literatury: Epokha Baroko. XVII–XVIII st. [History of Ukraini
an literature: The Baroque era. 17th–18th c.]. Lviv–Kyiv–Kharkiv, Ukraine.
Isichenko, I. (2013). Istoriia Khrystovoi Tserkvy v Ukraini [History of the Church of Christ in Ukrai
ne]. Kharkiv, Ukraine.
24 Мариновський Ю. Черкаська минувшина: Кн. 1. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області
до 1917 р. Черкаси: Відлуння, 1997. С. 29, 32–34, 35–40, 56–61, 100–102.
25 Там само. С. 34, 42–44, 95–99.
26 Лавріненко Н. Медведівський Миколаївський монастир: від перших згадок до XXI ст. Український історичний
журнал. 2008. Вип. 1 (478). С. 141–161.
27 Величковский П. Автобиография. Житие. СвятоТроицкая Сергиева лавра, 2006. С. 105–204.
28 Шумило С. Странничество Паисия Величковского по Украине и МолдоВалахии в 1740е гг. Rocznik Teolo-
giczny. Warszaw, 2020. S. 591–612.
29 Шумило С. До історії ігуменства прп. Паїсія Величковського в монастирі Симонопетра на Афоні за невідоми
ми раніше архівними документами XVIII ст. Сіверянський літопис. 2017. № 1–2. C. 79–93.
30 Ніженець А. На зламі двох світів: Розвідка про Г. Сковороду і Харківський колегіум. Харків: Прапор, 1970.
С. 199–203.
Siverian chronicle. 2024. № 6
163
Isichenko, I. (Comp.). (2004). Sviata hora Afon i ukrainska kultura: Zbirnyk [Holy mount Athos and
Ukrainian culture: A collection]. Kharkiv, Ukraine.
Lavrinenko, N. (2008). Medvedivskyi Mykolaivskyi monastyr: vid pershykh zghadok do XXI st. [Med
vedivskyi St Nicholas monastery: from the first mention to the 21st c.]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal –
Ukrainian historical journal, 1, (478), P. 141–161.
Marynovskyi, Yu. (1997). Cherkaska mynuvshyna: Kn. 1. Pravoslavni monastyri na tereni suchasnoi
Cherkaskoi oblasti do 1917 r. [Cherkasy past: Book 1. Orthodox monasteries on the territory of the modern
Cherkasy oblast before 1917]. Cherkasy, Ukraine.
Matiiash, S. (Trans.). (2009). Dobrotoliubiie abo Slova y hlavy sviashchennoho tverezinnia, vybrani z
tvoriv sviatykh i bohonatkhnennykh ottsiv [Goodwill or Words and chapters of sacred sobriety, selected
from the writings of the holy and divinely inspired fathers]. Lviv, Ukraine.
Sapozhnykova, H., Andrusiv, Yu. (2016). Sviati zemli Ukrainskoi [Holy lands of Ukraine]. Lviv, Ukra
ine.
Shumylo, S. (Ed.). (2016). Velychkovskyi P. «Povist pro sviatyi sobor» ta malovidomi lysty
[P. Velychkovskyʼs «The tale of the holy cathedral» and littleknown letters]. Kyiv, Ukraine.
Shumylo, S. (2017). Do istorii ihumenstva prp. Paisiia Velychkovskoho v monastyri Symonopetra na
Afoni za nevidomymy ranishe arkhivnymy dokumentamy XVIII st. [On the history of the abbacy of St.
Paisius Velichkovsky in the Monastery of Simonopetra on Athos, based on previously unknown archival
documents of the 18th c.]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1–2, P. 79–93.
Ісіченко Ігор – архиєпископемерит (УГКЦ), доктор філологічних наук, професор
Харківського національного університету ім. В. Каразіна (майдан Свободи, 4, Харків,
61022, Україна).
Isichenko Ihor – archbishopemeritus (UGCC), doctor in philology, professor at V. Karazin
Kharkiv national university (4 Svobody Sq., Kharkiv, 61022, Ukraine).
Email: archbishop.ihor@gmail.com
ASCETICISM AS A CHALLENGE:
«THE STORY OF THE HOLY COUNCIL...» BY St PAISIY VELYCHKOVSKY
Analysis of the autobiography of the founder of the eldership movement Paisiy Velichkovsky (1722–
1794) aims to reveal the writerʼs narrative strategies that reflect his concept of Christian asceticism. The
method of contextual analysis establishes the place of Velychkovskyʼs spiritual search under the conditions
of enlightened absolutism, when religious institutions are integrated into state structures, and monastic
service loses its contemplative character. This allows us to evaluate in a new way the instructive subtext of
the authorʼs memories of his life drama as a victorious rebellion of a seeker of authentic asceticism against
the formalization of church life. From this follows the conclusion about the doctrinal character of the me-
mories, which unfold a dynamic alternative to the stagnation of the stateizated Orthodoxy in the creation of
a space of spiritual freedom, which remains an unachieved goal in the autobiography.
Key words: autobiography, asceticism, secularisation, narrative, memoirs, monastery, conformism.
Дата подання: 22 червня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 6 грудня 2024 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Ісіченко, І. Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського. Сіверян-
ський літопис. 2024. № 6. С. 159–163. DOI: 10.58407/litopis.240615.
Цитування за стандартом APA
Isichenko, І. (2024). Askeza yak vyklyk: «Povest o sviatem sobori...» prp. Paisiia Velychkovskoho
[Asceticism as a challenge: «The story of the Holy Council...» by St. Paisiy Velychkovsky]. Siverianskyi
litopys – Siverian chronicle, 2022, 1, P. 159–163. DOI: 10.58407/litopis.240615.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202806 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:45:49Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ісіченко, І. 2025-04-14T11:47:01Z 2024 Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського / І. Ісіченко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 6. — С. 159-163. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202806 821.161.2'0494Величковський. 09 10.58407/litopis.240615 Аналіз автобіографії зачинателя руху старчества прп. Паїсія Величковського (1722–1794) має на меті виявити наративні стратегії письменника, що відображають його концепцію християнської аскези. Методом контекстуального аналізу встановлюється місце духовного пошуку Величковського за умов просвітницького абсолютизму, коли релігійні інститути інтегруються в державні структури, а монаше служіння втрачає споглядальний характер. Це дозволяє по-новому оцінити повчальний підтекст спогадів автора про його життєву драму як переможний бунт шукача автентичної аскези проти формалізації церковного життя. З цього випливає висновок про доктринальний характер спогадів, які розгортають динамічну альтернативу стагнації одержавленого православ’я в творенні простору духовної свободи, що лишається в автобіографії недосягненою метою. Analysis of the autobiography of the founder of the eldership movement Paisiy Velichkovsky (1722– 1794) aims to reveal the writerʼs narrative strategies that reflect his concept of Christian asceticism. The method of contextual analysis establishes the place of Velychkovskyʼs spiritual search under the conditions of enlightened absolutism, when religious institutions are integrated into state structures, and monastic service loses its contemplative character. This allows us to evaluate in a new way the instructive subtext of the authorʼs memories of his life drama as a victorious rebellion of a seeker of authentic asceticism against the formalization of church life. From this follows the conclusion about the doctrinal character of the memories, which unfold a dynamic alternative to the stagnation of the stateizated Orthodoxy in the creation of a space of spiritual freedom, which remains an unachieved goal in the autobiography. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського Asceticism as a challenge: «The story of the Holy Council...» by St. Paisiy Velychkovsky Article published earlier |
| spellingShingle | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського Ісіченко, І. Літературознавчі студії |
| title | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського |
| title_alt | Asceticism as a challenge: «The story of the Holy Council...» by St. Paisiy Velychkovsky |
| title_full | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського |
| title_fullStr | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського |
| title_full_unstemmed | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського |
| title_short | Аскеза як виклик: «Повѣсть о святѣм соборі...» прп. Паїсія Величковського |
| title_sort | аскеза як виклик: «повѣсть о святѣм соборі...» прп. паїсія величковського |
| topic | Літературознавчі студії |
| topic_facet | Літературознавчі студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202806 |
| work_keys_str_mv | AT ísíčenkoí askezaâkviklikpovѣstʹosvâtѣmsoboríprppaísíâveličkovsʹkogo AT ísíčenkoí asceticismasachallengethestoryoftheholycouncilbystpaisiyvelychkovsky |