Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля)
Мета роботи: проаналізувати усноісторичні джерела про Голокост колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії (США) на прикладі генеральної округи «Волинь-Поділля», яка під час нацистської окупації (1941–1944 рр.) входила до Райхскомісаріату «Україна». Ме...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2025 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2025
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202829 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) / Р. Михальчук // Сіверянський літопис. — 2025. — № 1. — С. 215-223. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860198179043016704 |
|---|---|
| author | Михальчук, Р. |
| author_facet | Михальчук, Р. |
| citation_txt | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) / Р. Михальчук // Сіверянський літопис. — 2025. — № 1. — С. 215-223. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Мета роботи: проаналізувати усноісторичні джерела про Голокост колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії (США) на прикладі генеральної округи «Волинь-Поділля», яка під час нацистської окупації (1941–1944 рр.) входила до Райхскомісаріату «Україна». Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, науковості, історизму, пошукового, проблемно-історичного, хронологічного методів, а також методах аналізу і систематизації. Провідним став метод усної історії. Наукова новизна полягає в тому, що в окремій розвідці проаналізовано інтерв’ю спогадів про Голокост з теренів генеральної округи «Волинь-Поділля» колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії. На основі вибірки із 200 свідчень жертв Голокосту (євреїв), а також тих, хто їх рятував – Праведників народів світу – виокремлено найбільш висвітлені теми в спогадах свідків, а також менш ними згадувані. Реконструйовано специфіку проведення Голокосту в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» на основі спогадів жертв та свідків Голокосту. Уперше введено до наукового обігу групу усних джерел Голокосту з архіву вищеназваної колекції.
Висновки. Усноісторичний проєкт «Люди, які пережили Шоа» став одним із наймасштабніших у контексті дослідження та збереження пам’яті про Голокост. Заснований в 1994 р. з метою фіксації спогадів жертв нацистів, фонд записав на відеоплівку понад 52 тис. інтерв’ю. Із них – 3425 відеоджерел записані в Україні (1995–1999 рр.). В інтерв’ю розкриваються міжнаціональні відносини, насилля та вбивства під час німецької окупації, антисемітські накази та розпорядження, сегрегація бранців гетто, грабунок жертв Голокосту, опір нацизму, переховування та порятунок, життя після Голокосту тощо. Проаналізована колекція усних свідчень засвідчує її надзвичайно потужний потенціал для вивчення Голокосту. У деяких випадках – це єдині джерела про певну подію, що підтверджує їхню актуальність та значимість.
The purpose of the research is to analyze the Holocaust oral history sources in the collection of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California (USA) based on the example of the «Volyn-Podillya» general district, which during the Nazi occupation (1941–1944) was part of the Reichskommissariat «Ukraine». The research methodology is based on the principles of objectivity, scientificity, historicism, investigative, problem-historical, and chronological methods, as well as methods of analysis and systematization. The method of oral history is the leading one. The scientific novelty of the research is in the fact that, for the first time in a separate article, the interviews regarding the memories of the Holocaust from the territories of the «Volyn-Podillya» general district from the collection of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California were analyzed. Based on a sample of 200 testimonies of Holocaust victims (Jews) and those who saved them – Righteous among the nations, the research defined the most covered topics in the memories of the witnesses, as well as the ones mentioned less by them. The research revealed the specifics of the Holocaust in the «Volyn-Podillya» general district based on the memories of victims and witnesses of the Holocaust. For the first time, a group of the Holocaust oral sources from the archive of the aforementioned collection was introduced into scientific circulation. Conclusions. The oral history project «People who survived the Shoah» became one of the largest in the context of research and preservation of the memory of the Holocaust. Founded in 1994 with the aim of preserving the memories of Nazi victims, the foundation recorded more than 52000 interviews on videotape. Of these, 3425 videos were recorded in Ukraine (1995–1999). Interviews reveal cross-ethnic relations, violence and murder during the German occupation, anti-Semitic orders and resolutions, segregation of ghetto prisoners, looting of the Holocaust victims, resistance to Nazism, hiding and rescue, life after the Holocaust, and more. The analyzed collection of oral testimonies proves its extremely powerful potential for the study of the Holocaust. In some cases, these are the only sources about a certain event, which confirms their relevance and significance.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:09:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2025. № 1
215
УДК [94:314.1(=411.16)(477.81/.82)«1941/1944»]:378(73)
Роман Михальчук
•
УСНОІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРО ГОЛОКОСТ
ІНСТИТУТУ ВІЗУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ТА ОСВІТИ ФОНДУ ШОА
УНІВЕРСИТЕТУ ПІВДЕННОЇ КАЛІФОРНІЇ
(НА ПРИКЛАДІ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ОКРУГИ «ВОЛИНЬ-ПОДІЛЛЯ»)
DOI: 10.58407/litopis.250119
© Р. Михальчук, 2025. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9313-4830
Мета роботи: проаналізувати усноісторичні джерела про Голокост колекції Інституту візу-
альної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії (США) на прикладі гене-
ральної округи «Волинь-Поділля», яка під час нацистської окупації (1941–1944 рр.) входила до
Райхскомісаріату «Україна». Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності,
науковості, історизму, пошукового, проблемно-історичного, хронологічного методів, а також ме-
тодах аналізу і систематизації. Провідним став метод усної історії. Наукова новизна полягає в
тому, що в окремій розвідці проаналізовано інтерв’ю спогадів про Голокост з теренів генеральної
округи «Волинь-Поділля» колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету
Південної Каліфорнії. На основі вибірки із 200 свідчень жертв Голокосту (євреїв), а також тих,
хто їх рятував – Праведників народів світу – виокремлено найбільш висвітлені теми в спогадах
свідків, а також менш ними згадувані. Реконструйовано специфіку проведення Голокосту в гене-
ральній окрузі «Волинь-Поділля» на основі спогадів жертв та свідків Голокосту. Уперше введено до
наукового обігу групу усних джерел Голокосту з архіву вищеназваної колекції.
Висновки. Усноісторичний проєкт «Люди, які пережили Шоа» став одним із наймасштабні-
ших у контексті дослідження та збереження пам’яті про Голокост. Заснований в 1994 р. з метою
фіксації спогадів жертв нацистів, фонд записав на відеоплівку понад 52 тис. інтерв’ю. Із них –
3425 відеоджерел записані в Україні (1995–1999 рр.). В інтерв’ю розкриваються міжнаціональні
відносини, насилля та вбивства під час німецької окупації, антисемітські накази та розпоряджен-
ня, сегрегація бранців гетто, грабунок жертв Голокосту, опір нацизму, переховування та поряту-
нок, життя після Голокосту тощо. Проаналізована колекція усних свідчень засвідчує її надзвичай-
но потужний потенціал для вивчення Голокосту. У деяких випадках – це єдині джерела про певну
подію, що підтверджує їхню актуальність та значимість.
Ключові слова: усна історія, інтерв’ю, Голокост, свідчення очевидців, Інститут візуальної іс-
торії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії, генеральна округа «Волинь-Поділ-
ля».
Усноісторичні джерела посідають усе більш чільне місце в сучасних дослідженнях.
Такий вид джерел дає можливість аналізувати досліджувані події з ретроспективи кон-
кретної особистості, у них наявна інформація, яка не відклалася в офіційних задокументо-
ваних джерелах. Використання усноісторичних нарацій особливо є актуальним для до-
слідження травматичних подій XX ст., зокрема аналізу тоталітарних практик націонал-со-
ціалізму, Радянського Союзу, Голодомору, Голокосту, Другої світової війни тощо. На сьо-
годні надзвичайно актуальними є усні свідчення жертв, які потерпіли від російських оку-
пантів після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 р.
Серед масштабних проєктів усної історії, що реалізовувалися для дослідження Голо-
косту з 1994 р., став проєкт фонду історичних відеоматеріалів «Люди, які пережили
Шоа», інтерв’ю якого зберігаються в Інституті візуальної історії та освіти фонду Шоа уні-
верситету Південної Каліфорнії в США. Відеоджерела колекції мають потужний потенці-
ал для дослідження нацистської окупації і є надзвичайно цінними для аналізу подій Голо-
косту в Україні.
Аналіз досліджень і публікацій. Колекцію Інституту візуальної історії та освіти фонду
Шоа університету Південної Каліфорнії аналізував куратор цього архіву Кріспін Брукс.
На основі систематизації даних він зазначав, що із загальної кількості понад 52 тис. інтер-
в’ю в Україні з 1995 по 1999 рр. були записані 3425 відеоджерел1. У ході роботи було про-
1 Brooks C. Video interviews on Ukraine in the USC Shoah foundation institute’s visual history archive. The Holocaust
in Ukraine: New sources and perspectives: Conference presentations. Washington: Center for advanced Holocaust studi-
es US Holocaust memorial museum, 2013. P. 18.
Сіверянський літопис. 2025. № 1
216
індексовано 340 гетто в межах території України, створено перелік свідчень по кожній об-
ласті. Солідаризуємося з думкою дослідника про те, що ці інтерв’ю не є повністю вичерп-
ним джерелом і до них слід ставитися критично, співставляти з іншими даними. Однак у
деяких випадках вони можуть бути єдиним джерелом про певну місцевість. Аналізуючи
інтерв’ю колекції на прикладі свідчень циган, дослідник Сміт акцентує на особливостях
розповідей різних груп, зокрема, подає відмінності в оповідних традиціях євреїв і циган2.
Українські дослідники та дослідниці почали активно використовувати свідчення цієї ко-
лекції в студіях Голокосту, хоча слід наголосити на ще не повністю реалізований потенці-
ал їх аналізу в дослідженні Голодомору. Анна Ленчовська проаналізувала відеоджерела
фонду під призмою вивчення історії ромів України в період окупації3, а Наталія Івчик ви-
користала кейси усноісторичних свідчень з теренів генеральної округи «Волинь-Поділля»
у дослідженні про гендерно-мотивоване насильство в часи Голокосту4. Роман Михальчук
в окремих статтях висвітлював долі врятованих євреїв зі свідчень колекції5. Два інтерв’ю
ним транскрибовані та опубліковані6. Для розуміння специфіки усноісторичних нарацій
важливими дослідженнями є напрацювання Тетяни Боряк7, Гелінади Грінченко, Ірини
Ребрової та Ірини Романової8, а з історії Голокосту на досліджуваних теренах – інформа-
ційні видання за редакторством Мартіна Діна9, Олександра Круглова10, праці Романа Ми-
хальчука11.
Джерелами дослідження стали 200 усних відеосвідчень колекції Інституту візуальної
історії й освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії з теренів генеральної окру-
ги «Волинь-Поділля».
Використання усноісторичних джерел дозволяє збагатити та глибше доповнити базу
дослідження, «олюднити історію», дає можливість зрозуміти тло епохи. Пережите індиві-
дуальне минуле допомагає дізнатися про деталі, яких бракує в традиційній історії. У цьо-
му контексті усна історія врівноважує офіційно написану історію з колективним та індиві-
дуальним досвідом. Як зазначає А. Ленчовська, «усна історія дає змогу зберегти як певні
історичні факти у сприйнятті конкретної особи, так і її емоції, думки, психологічні реакції
на геноцид і переслідування, мотивацію рятування та можливості виживання»12. За слова-
ми Т. Боряк, усна історія – «це ж не тільки “живі” свідчення про минуле – вони виступа-
ють засобом подолання травми і, одночасно, олюднення та гуманізації минулого. Завдяки
їхньому залученню відбулася зміна методологічних підходів до формування джерельної
бази наукових студій певної тематики, зокрема й через надання переваги персональній іс-
торії над політичною. Відтак до центру уваги потрапили не державні інституції чи полі-
тичні лідери, а конкретна людина як творець минулого13.
Проєкт фонду історичних відеоматеріалів «Люди, які пережили Шоа» став одним із
наймасштабніших усноісторичних проєктів, що реалізовувався для дослідження та збе-
2 Smith St. Audio-visual interviews of Gypsy and Jewish victims of Nazi genocidal policy: reflections on language, me-
mory and narrative culture. The Holocaust in history and memory. 2010. Vol. 3. P. 42.
3 Ленчовська А. Відеосвідчення інституту Фонду Шоа як джерело до Вивчення та викладання історії ромів Укра-
їни у період 1941–1944 рр. Голокост і сучасність. 2009. № 2 (6). С. 114–123.
4 Івчик Н. Гендерно-мотивоване насильство у часи Голокосту. Суспільно-політичні та історичні аспекти роз-
витку сучасної єврейської громади України: європейський контекст. Київ: ІПіЕнД ім. Ф. Кураса НАН України,
2022. С. 329–344.
5 Михальчук Р. Порятунок євреїв в Мізочі під час Голокосту у свідченнях жертв: відеоджерела Інституту візу-
альної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії в США. Пам’ять нетлінна: Голокост на
теренах нашого краю. Велика Волинь: Мат. Міжнар. наук.-краєз. конф. (Бердичів, 13–14 вересня 2021 р.). Берди-
чів, 2021. Вип. 62. С. 226–238; Його ж. Примусова праця в Райху як порятунок (історія виживання рівненської
єврейки Марії Берзон). Historians. 2017. 17 серпня. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/avtorska-
kolonka/2260-roman-mikhalchuk-primusova-pratsya-v-rajkhu-yak-poryatunok-istoriya-vizhivannya-rivnenskoji-evrejki-
mariji-berzon.
6 Михальчук Р. Відеосвідчення Праведниці народів світу Марії Мосійчук як джерело вивчення Катастрофи та
місцевої історії. Голокост і сучасність. 2011. № 2 (10). С. 97–165; Його ж. Свідчення Ісаака Розенблата як дже-
рело вивчення Голокосту та місцевої історії. Проблеми історії Голокосту: український вимір. Дніпро: ПП «Ліра
ЛТД», 2023. Вип. 15. С. 60–99.
7 Боряк Т. Усна історія Голодомору: до питання про інтерпретацію історичного джерела. Рукописна та книжко-
ва спадщина України: археограф. дослідж. унікальних арх. та бібл. фондів. Київ, 2020. Вип. 26. С. 276–290.
8 Грінченко Г., Реброва І., Романова Г. Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках (на прикладі
сучасних Білорусії, Росії та України). Український історичний журнал. 2012. № 4. С. 172–187.
9 Encyclopedia of camps and ghettos, 1933–1945: Ghettos in German-occupied Eastern Europe / Vol. ed. Dean M. Wa-
shington: Indiana University Press, 2012. Vol. 2. 1962 p.
10 Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941–1944 гг. / Сост.
А. Круглов. Киев: Ин-т иудаики, 2002. 486 с.
11 Михальчук Р. Мізоч: трагічні сторінки історії. 1939–1955. Вид. 2-ге, доповнене. Монографія. Київ: Вид-чий
дім «Кондор», 2022. 344 с.; Його ж. Роль єврейської власності в динаміці Голокосту в генеральній окрузі «Во-
линь-Поділля»: фокус місцевого неєврейського населення. Проблеми історії Голокосту: український вимір.
Дніпро: ПП «Ліра ЛТД», 2021. Вип. 13. С. 38–85.
12 Ленчовська А. Відеосвідчення інституту Фонду Шоа… С. 114.
13 Боряк Т. Усна історія Голодомору… С. 280.
Siverian chronicle. 2025. № 1
217
реження пам’яті про Голокост. Фонд був заснований режисером Стівеном Спілбергом
1994 р., щоб записати й зберегти спогади тих, хто пережив Голокост, а також спогади ін-
ших свідків і жертв нацистських переслідувань. Інтерв’ю проєкту записувалися на відео-
плівку в 1994–1999 рр. Більшість із них було взято саме у євреїв як жертв, що пережили
Голокост (48361). Також архів має свідчення політичних в’язнів (257), ромів та сінті (ци-
ган) (408), свідків Єгови (83), жертв євгеніки (13), гомосексуалістів. Важливо й те, що в
проєкті брали інтерв’ю в тих, хто рятував євреїв та надавав їм допомогу (1115), визволяв
концентраційні табори (361), брав участь у військових судах (63). Усього кількість інтер-
в’ю колекції складає близько 52 тис. свідчень. Вони були записані у 56 країнах світу 32
мовами14.
На сьогодні інтерв’ю колекції є однією з найбільших у світі бібліотек цифрових відео-
матеріалів. Із 1 січня 2006 р. фонд історичних відеоматеріалів «Люди, які пережили Шоа»
увійшов до складу факультету літератури, мистецтва та природничих наук університету
Південної Каліфорнії, де він одержав назву «Інститут візуальної історії та освіти фонду
Шоа університету Південної Каліфорнії» (USC Shoah foundation institute for visual history
and education)15. Доступ до цього архіву існує в багатьох організаціях у різних країнах сві-
ту (зокрема, частково і в Україні). За допомогою комп’ютерного пошуку за каталогізова-
ними та індексованими даними можна віднайти конкретне місце, населений пункт, які ці-
кавлять дослідників.
Свідчення записаних груп доволі різноманітні. Зокрема, оповідні традиції євреїв і ци-
ган дуже відрізняються. Зосередженість на писемності, священних текстах і літургії в ме-
жах єврейської традиції означала, що євреї передали свою історію та традиції через пись-
мовий текст. Циганські громади передавали свої звичаї та сімейну історію загалом через
усну традицію16. Також важливими є гендерні аспекти свідчень, адже чоловіки та жінки
по-різному переживають, запам’ятовують і розповідають про пережиті події17.
З одного боку, зазначимо, що усноісторичні свідчення мають потужний потенціал для
дослідження Голокосту. З іншого – слід пам’ятати, що такі джерела не позбавлені певних
недоліків і потребують належної «тріангуляції» (співставлення з іншими типами дже-
рел)18. Зокрема свідчення жертв Голокосту (євреїв) відзначаються більшою емоційною за-
барвленістю, ніж оповіді свідків із числа неєврейського населення. Це пояснюється пере-
житим трагічним досвідом. Зважаючи на тему насильства, історична достовірність такого
виду джерел може бути підважена психологічною травмою оповідачів, яка могла вплину-
ти на їхню розповідь.
Що стосується України, то фонд проводив інтерв’ю протягом 1995–1999 рр. У резуль-
таті проєкту було записано 3425 інтерв’ю в 268 різних локаціях. Найбільше спогадів в
Одесі (544), Києві (359), Вінниці (202), Чернівцях (182), Могилів-Подільському (162) та
ін.19
На момент запису інтерв’ю, що стосувалися теренів України, майже дві третини опові-
дачів емігрували до різних країн, зокрема до Ізраїлю, Сполучених Штатів тощо. Перша
еміграція відбулася одразу після війни, друга – у 1970-х рр., третя – на початку 1990-х рр.
Зараз нараховуються 45 різних країн, де було взято інтерв’ю 23 різними мовами20.
Кожне свідчення має свою структуру: охоплює довоєнний, воєнний і повоєнний періо-
ди. Перед проведенням інтерв’ю проводилася підготовча робота – інтерв’юер знайомився
з біографією респондента та заповнював опитувальник, де фіксувались особисті дані: дата
народження, освіта, досвід перебування в гетто і таборах (якщо такий був), переховуван-
ня, спротив, спосіб виживання тощо.
Після інтерв’ю зазвичай респонденти показували фотографії як доказ своєї розповіді,
представляли членів своєї родини та людей, про яких розповідали. Якщо це були рятівни-
ки – часто на фотографіях були зображені врятовані жертви геноциду, і навпаки – врято-
вані жертви показували своїх рятівників за наявності світлин. Були оповідачі, у яких з різ-
них причин не збереглися фотографії. Під час інтерв’ю в кадрі відео інколи з’являлися ін-
ші особи, переважно члени родини. Наприклад, в інтерв’ю свідка Голокосту на Рівненщи-
ні Миколи Слободюка наприкінці запису була присутня його сестра – Праведниця народів
світу Марія21.
14 Ленчовська А. Відеосвідчення інституту Фонду Шоа… С. 115.
15 Там само.
16 Smith St. Audio-visual interviews of Gypsy and Jewish victims… P. 42.
17 Івчик Н. Гендерно-мотивоване насильство у часи Голокосту. С. 330.
18 Грінченко Г., Реброва І., Романова Г. Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках… С. 180.
19 Brooks C. Video interviews on Ukraine... P. 32.
20 Ibid. P. 18.
21 USC SFI VHA, Testimony 38669, Nikolai Slobodiuk.
Сіверянський літопис. 2025. № 1
218
Мотивацією розповісти про події для респондентів було вшанування пам’яті загиблих
близьких, бажання засвідчити про злочини, щоб зарадити неповторення їх у майбутньому.
Часто відеосвідчення представляють родинний та особистий травматичний досвід пере-
житого. Із цих та інших причин багато боялися або ж відмовлялися говорити про своє ми-
нуле, і, як відмічав куратор архіву візуальної історії фонду Шоа Кріспін Брукс, заохочен-
ня їх до розмови було серйозною проблемою22.
Щодо специфіки українських свідчень, то вони охоплюють переважно три групи свід-
ків: євреїв, ромів та їхніх рятівників. У середньому кожне українське інтерв’ю триває
2,5 год. Структура хронологічно послідовна: респондент розповідає про своє довоєнне,
воєнне та післявоєнне життя. Завдяки цьому розкривалися різноманітні теми, а не лише
геноцид. Мовами свідчень, які стосуються радянської України до 1939 р., є переважно ро-
сійська та українська, часто – суржик (русинська – лише свідчення із Закарпаття). Проте
відрізняються свідчення з Галичини та Волині. Вони часто записані за кордоном в емігра-
ції, тому поширеними мовами є англійська, іврит, польська, іноді французька або німець-
ка; і лише іноді є російська та українська23. Наприклад, різноманіття мов можна просте-
жити на прикладі м. Мізоч (сучасна Рівненська обл.). Із шістнадцяти відеосвідчень інтер-
в’ю про це містечко наявні англійською, українською, російською, іспанською, порту-
гальською, чеською, польською мовами та івритом24.
Усні джерела про Голокост генеральної округи «Волинь-Поділля»
Кейсами для нашого дослідження стали свідчення колекції Інституту візуальної історії
та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії з теренів генеральної округи
«Волинь-Поділля» райхскомісаріату «Україна». Вибір цього адміністративного утворення
актуалізовано тим, що в роки нацистської окупації тут знаходилися основні інституції
РКУ. Місто Рівне було центром райхскомісаріату «Україна». Тут містився Центральний
емісійний банк України, німецький Верховний суд, штаб головного інтендантства та гос-
подарче управління групи армій «Південь», штаб начальника тилових частин Вермахту в
Україні тощо. До складу округи ввійшли терени колишніх Рівненської, Волинської, Кам’-
янець-Подільської (сучасної Хмельницької), частково Вінницької та Тернопільської об-
ластей Української РСР, а також південної частини колишніх Берестейської та Пінської
областей Білоруської РСР. З площею 80507,99 км² на 1943 р. вона посідала перше місце в
райхскомісаріаті «Україна», а за чисельністю населення – друге. Округа існувала з 1 ве-
ресня 1941 р. до 5 лютого 1944 р. Місцем перебування генерального комісара був Брест-
Литовський, а згодом – Луцьк25. На окупованих теренах зазначеної округи вірогідно пере-
бувало більше 400 тис. євреїв26. За даними Олександра Круглова, у сер. 1941 р. тут налічу-
валося близько 350 тис. євреїв разом з біженцями27.
У структурі інтерв’ю проєкту зазначені області представлені досить нерівномірно: у
Рівненській області записано 65 інтерв’ю, у Волинській – 6, у Хмельницькій – 77, у Він-
ницькій – 784, Тернопільській – 3428. Терени сучасних трьох областей повністю входили в
генеральну округу «Волинь-Поділля», а двох останніх – частково.
Під час аналізу проблематики ми спиралися на вибірку із 200 свідчень жертв та оче-
видців Голокосту. Найбільш висвітленими темами стали: (спів)життя різних національ-
ностей у міжвоєнний період (передусім українців, поляків, чехів), відносини євреїв з неєв-
реями, погроми на початку німецького вторгнення, евакуація, біженці від німецької оку-
пації, антисемітські накази та розпорядження, становище євреїв у гетто, пограбування
окупантами та цивільними жителями, участь у насильстві проти євреїв, убивство жертв
під час масових акцій екстермінації, опір нацизму, перебування в партизанських загонах,
переховування у місцевих жителів та відмови в переховуванні, мімікрія, життя після Го-
локосту в еміграції.
Доволі яскраво в пам’яті жертв зафіксовані спогади про насильство та знущання (під
час перебування в гетто, на примусових роботах тощо). Відмітимо наявність згадок про
«добрих німців», деякі з яких намагалися допомогти євреям та не чинили насильства над
місцевими жителями в перші дні окупації. Спогади про них відрізнялися від згадок про
«добрих поліцейських», які намагалися вислужитися перед окупантами, тому діяли жорс-
токіше. У багатьох розповідях озвучувалися психологічні травми оповідачів, отримані
внаслідок пережитих жахливих подій. Менш висвітленими були конкретні приклади по-
22 Brooks C. Video interviews on Ukraine… P. 18.
23 Ibid.
24 Михальчук Р. Порятунок євреїв в Мізочі під час Голокосту… С. 227.
25 Михальчук Р. Роль єврейської власності в динаміці Голокосту… С. 40.
26 Encyclopedia of camps and ghettos, 1933–1945… P. 1316.
27 Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев… С. 386.
28 Brooks C. Video interviews on Ukraine… P. 34–35.
Siverian chronicle. 2025. № 1
219
карання за переховування євреїв, описи гендерних аспектів злочинів, коли вбивцями ви-
ступали жінки, хоча такі були рідко. Різні оцінки євреїв можна зустріти при описі діяль-
ності юденратів (негативні в тому числі).
Голокост як насильство над жертвами базувався на системі дискримінації. У спогадах
євреїв досить широко представлені факти примусу носити спеціальні знаки («зірки Дави-
да»), позбавлення права на пересування, примусова праця, локалізація в гетто тощо. Жит-
тя в гетто стало важким випробуванням, яке не всі євреї могли витримати.
За даними Кріспіна Брукса, найбільше відомостей про гетто в спогадах, що розміщува-
лися на теренах Волині та Західного Полісся, наявні про гетто Володимира (51), Луцька
(24), Дубна (20), Ялтишківа (19), Рівного (17), Степані (16), Березного (15), Ковеля (15),
Кам’янця-Подільського (14), Рокитного (12), Корця (12), Млинова (12), Острога (12),
Здолбунова (10), Серників (10). Із 15 вищеназваних кількісно переважають гетто з теренів
сучасної Рівненської області. Водночас багато мали лише одну згадку. Наприклад, гетто в
Шумську, Тростянці, Вишнівцях, Мельниці, Кременці, Колках, Купичів, Киселині, Де-
ражному, Четвертні та ін. Загалом архів візуальної історії містить відомості про 340 гетто
на території сучасної України29.
Яскравим проявом структурного насильства, яке проявилося в гетто, було приречення
жертв на голод. Своє голодне життя в гетто Дунаївців один із бранців охарактеризував
так: «У гетто життя було моторошно-страшним: воно було голодним»30. Арон Бабух з Во-
лодимир-Волинського гетто згадував, що від голоду пухнули люди. Особливо потерпали
діти, які не розуміли, чому вони страждають31. Намагання знайти їжу могло призвести до
смертельного покарання. Відомий випадок про купівлю мізоцькими євреями корови в
українця Терентія Парфенюка, за що двох євреїв стратили на шибениці в центрі містечка
(українця пошкодували)32. Єврейка Клер Борен зазначала, що для неї, 5-річної дівчинки,
під час перебування в гетто ця подія найбільше запам’яталася: «То була публічна страта,
декілька людей були страчені, а на грудях у них були таблички. Вже потім я зрозуміла, чи
хтось мені пояснив, що то були євреї, яких спіймали на контрабанді їжі до гетто. Я пам’я-
таю, як вони висіли там з великим знаком по всіх грудях»33.
Окупанти широко застосовували безкоштовну працю бранців гетто. Анатолій Бурш-
тейн з гетто Острожця зазначав на непосильних роботах, коли євреїв змушували рити ро-
ви, носити важке каміння та прокладати ними дороги34. С. Малинська, перебуваючи в Ан-
нопільському гетто, згадувала, що на очищенні доріг від снігу та роботах на спиртзаводі
євреїв конвоювали поліцейські (як українські, так і єврейські)35.
Однак часто важкі роботи поєднувалися з морально-психологічним насильством. Оку-
панти використовували привід, щоб познущатися над євреями. Наприклад, робітників з
гетто Зінькова на шосе змушували переносити каміння з однієї сторони в іншу, б’ючи при
цьому нагайками. Деякі не витримували й закінчували життя самогубством36. Ш. Фрадкі-
на з Дубно, згадуючи про моральне насильство, зазначала: «Скільки туалетів я вичистила.
До сих пір мені дурно від цього»37.
Від знущань релігійного характеру страждали єврейські чоловіки, особливо ребе. У
численних спогадах зафіксовані обрізання, підпалення борід євреїв, виривання пейсів.
Є. Деріш згадувала, як в Острозі зігнали 10 чи 12 літніх людей з бородами, наказали їм
лягти на землю, зірвали бороди, а потім німці почали по ним танцювали38. Поширеним
був глум над священними книгами євреїв. У Дунаївцях з єврейського кладовища, зі слів
І. Кельмановича, забирали мацеви й вимощували ними дорогу39.
Про сексуальне насилля жертвам важко розповідати, тому таких свідчень не дуже ба-
гато, тим не менше вони є. Часто вони подаються в завуальованій формі, де можна лише
здогадуватися про можливі події. Наприклад, Ш. Фрадкіна з Дубно згадувала, що її сестру
«образили», коли вона перебувала в селянина: «Мені розповідали, не знаю, чи достовірно,
як її образили. Вона ж була дівчинка. Їй було 16 років»40. Г. Ширман зі Старої Рафалів-
ки41, Є. Левицька з м. Коритниця42 конкретно зазначали, що під час окупації німці грабу-
29 Brooks C. Video interviews on Ukraine… P. 44.
30 Івчик Н. Гендерно-мотивоване насильство у часи Голокосту… С. 334.
31 USC SFI VHA, Testimony 26557, Aron Baboukh.
32 Михальчук Р. Мізоч: трагічні сторінки історії. 1939–1955. С. 67–68.
33 USC SFI VHA, Testimony 18572, Claire Boren.
34 USC SFI VHA, Testimony 44907, Anatoliy Burstein.
35 USC SFI VHA, Testimony 41219, Sofiia Malinskaia.
36 USC SFI VHA, Testimony 30401, Bronislava Fuks.
37 USC SFI VHA, Testimony 44638, Sheiva Fradkina.
38 USC SFI VHA, Testimony 24776, Evgeniia Derish.
39 USC SFI VHA, Testimony 15814, Ilya Kelmanovich.
40 USC SFI VHA, Testimony 44638, Sheiva Fradkina.
41 USC SFI VHA, Testimony 29420, Grogorii Shirman.
Сіверянський літопис. 2025. № 1
220
вали та ґвалтували єврейок. Щоб не привертати уваги потенційних ґвалтівників, батьки
Євгенії наказували надягати платки на обличчя43. Однак безправним становищем єврейок
скористалися не лише окупанти-німці, а й їхні поплічники – поліцейські, а також цивільні
жителі. У гетто Степаня німці та поліцейські ґвалтували єврейок. Причому, за розповіддю
В. Щетінкової, місцеві жителі показували єврейських дівчат для німців: «Заховатися було
неможливо. Вибирали самих великих красавіц», – зазначала В. Щетінкова44. Перед акція-
ми вбивства у Володимир-Волинську, за словами А. Бабуха, поліцейські відбирали євре-
йок і ґвалтували перед тим, як їх вбили45. Ф. Островська пригадувала, що в Судилкові су-
сід, який не був поліцейським ще до створення гетто, зґвалтував маленьку єврейку46.
Аналізуючи поведінку німців та поліцейських, зазначимо про наявність спогадів про
них не лише як про вбивць, а й про тих, хто у відповідний момент подав руку допомоги.
Розповіді про «добрих німців» часто ґрунтувалися на спогадах початку окупації, коли
окупанти не чинили фізичного насильства (воно відбудеться згодом). Були випадки, коли
німці намагалися врятувати євреїв різними методами, зокрема попереджали про майбутні
розстріли знайомих євреїв (наприклад, у Ратно47, Луцьку48). Були й такі, що ставали на за-
хист євреїв від інших окупантів. У Кам’янці-Подільському німець, аби врятувати єврейку
Анну Гуцол і українця Петра, убив шуцмана, який хотів позбавити пару життя49. Подібні
описи можна охарактеризувати цитатою зі спогадів В. Драгунець з м. Сарни: «Німці теж
були хороші люди»50.
У цьому контексті наш аналіз джерел корелюється з результатами досліджень сучас-
них науковців щодо ролі осіб, які під час Голокосту можуть по-різному поводитися, за-
лежно від ситуації (злочинець ставав рятівником і навпаки). Традиційний підхід до ви-
світлення ролей у Голокості Рауля Хілберга – тріади «вбивця–жертва–спостерігач» – уже
давно потребує переосмислення. Тому солідаризуємося з висновками дослідників Ремко
Енселя та Евеліена Ганса про те, що в певний момент спостерігач міг перетворитися на
злочинця, рятівника чи спільника, а з часом ці ролі теж могли змінюватися залежно від
контексту подій51. Саме такі різнопланові характеристики існували в аналізованих нами
свідченнях.
Зазначимо, що згадок про «добрих» німців було більше, ніж про «добрих» поліцей-
ських чи шуцманів, яких загалом зображували жорстокішими. Наприклад, С. Фельдман з
Боремеля згадував, як місцева поліція розстріляла його батька з 9 євреями, бо їх вважали
комуністами: «Це було два або через три тижні після вторгнення, вони вивезли мого бать-
ка та ще дев’ятьох чоловіків в польський костел, і вони розстріляли всіх десятьох. І ті, що
стріляли, і ті, що арештовували, і ті, що здійснювали ці звірства, – не німці. Це була міс-
цева українська поліція»52. Однак загалом більшість злочинців – як німців, так і поліцей-
ських, – залишаються не ідентифікованими, адже оповідачі дуже рідко називали їхні іме-
на.
Убивства під час масових акцій та порятунок відображено в спогадах євреїв, які часто
в останні хвилини могли врятуватися. Р. Заїдман з Луцька розповідала, що, коли під час
акції стріляли з кулеметів, вона впала в яму: «Що було далі, я не знаю. Я тільки знаю, що
вночі, коли відкрила очі, розплющила очі і бачу над собою трупи. Можливо, два шари
трупів, може, були на мені. Я не знаю, якими силами я вибралася звідти»53. Таким чином
17-річна єврейка врятувалася. Схожа ситуація була з Мотлом Кольманом з Рівного, коли в
листопаді 1941 р. відбувалася акція в Сосонках. Мотл впав поранений в яму, йому вночі
вдалося вилізти з ями і врятуватися. Інша стратегія порятунку при розстрілі в тому ж міс-
ці була в Марії Берзон. Коли дійшла черга до розстрілу, у вбивць не вистачало куль. Ко-
ристуючись цією паузою, їй із сестрою вдалося втекти з місця розстрілу. Подальша істо-
рія порятунку рівненської єврейки була пов’язана з виїздом у Німеччину (Берлін) в якості
примусової працівниці54.
42 USC SFI VHA, Testimony 38823, Evgeniia Levitskaia.
43 USC SFI VHA, Testimony 38823, Evgeniia Levitskaia.
44 USC SFI VHA, Testimony 45238, Vera Shchetinkova.
45 USC SFI VHA, Testimony 26557, Aron Baboukh.
46 USC SFI VHA, Testimony 32781, Faina Ostrovskaia.
47 USC SFI VHA, Testimony 49330, Mikhail Polonetskii.
48 USC SFI VHA, Testimony 50672, Rachel’ Zaidman.
49 USC SFI VHA, Testimony 30280, Petr Gutsol.
50 USC SFI VHA, Testimony 45897, Vera Dryganets.
51 Ensel R., Gans E. The Dutch bystander as non-Jew and implicated subject. Probing the Limits of Categorization: The
Bystander in Holocaust History. New York, Oxford, 2019. Vol. 27. P. 113.
52 Brooks C. Video interviews on Ukraine… P. 20.
53 USC SFI VHA, Testimony 50672, Rachel’ Zaidman.
54 USC SFI VHA, Testimony 32954, Mariia Berzon; Михальчук Р. Примусова праця в Райху як порятунок (історія
виживання рівненської єврейки Марії Берзон).
Siverian chronicle. 2025. № 1
221
Велике значення під час Голокосту мало майно євреїв. Історики наголошують на тому,
що Голокост неможливо повністю зрозуміти, доки його не сприйматимуть як найбільшу
в сучасній історії кампанію убивчого розкрадання. Жадоба власності, перспектива заволо-
діти єврейським майном є одними із визначальних рис Голокосту55. Грабіж євреїв відбу-
вався протягом усього періоду окупації (контрибуції, реквізиції, націоналізація майна то-
що). До грабунку долучилися не лише окупанти, а й місцеві жителі. У Хрінниках сусід єв-
реїв вивозив підводами їхні речі (меблі, подушки, перини), а його брат – поліцейський, що
змушував роздягатися євреїв під час розстрілу, – забирав собі їхню одежу. Його дружина
відпирала від крові одяг і продавала56.
Велике значення матеріальна власність для євреїв мала під час переховування. Коли в
Березному українські поліцейські знайшли хлопчика, який переховувався в підвалі, він
підкупив їх золотом і таким чином лишився живий57. За окрему плату можна було домо-
витися про переховування. Однак траплялися недобросовісні «рятівники», які не зважали
на домовленості. Іда Кац згадувала, як, переховуючись в Балині в диякона Якова, батько
дав йому золоту п’ятірку. Той її взяв, але на другий день сказав, щоб вони пішли від ньо-
го: «Так, як я не знав, звідки ви взялись, так щоб я не знав, де ви поділися»58. Дяк не лише
їх вигнав (хоча взяв п’ятірку), але й заявив про них у відповідні органи. Євреї ледве зумі-
ли втекти.
У багатьох випадках релігійні переконання були важливим фактором в порятунку єв-
реїв. Баптистка Л. Павловська, члени сім’ї якої переховували євреїв у Боярці, зазначала:
«Мій батько завжди вчив нас і сам вірив, що євреї належать Богу. І ми, євангельські хрис-
тияни, теж були Божим народом. Отже, люди, які прийшли, були нам як брати. Таким чи-
ном, ми повинні були переховувати наших братів»59. Однак релігійний фактор інколи міг
зіграти негативну роль. Клер Борен з Мізоча переховувалася з матір’ю в сім’ї євангеліс-
тів. Одного дня ці люди заявили її матері, що Клер оволодів диявол, і її слід вбити чи
якось позбавитися. Тому цих людей втікачкам прийшлося покинути60.
Кілька євреїв, які вижили, були свідками польсько-українського конфлікту 1943–
1944 рр. на Волині. Зокрема, історія Ісаака Розенблата була пов’язана з порятунком поль-
ською сім’єю, в якій він опинився в розпал «Волинської трагедії». Отже, його рятівників
також чекало переслідування: «…вночі їх [поляків] також переслідували, скажімо, так, як
євреїв, українці до них погано ставилися». Поляки виїхали до міста, бо там відчували себе
в більшій безпеці, а Ісаак виїхати не міг, бо його б швидко ідентифікували. Урешті йому
вдалося врятуватися та згодом виїхати в Аргентину61.
Після порятунку доля багатьох євреїв, які вижили, була пов’язана з еміграцією. Їхні
спогади містять інформацію про багато локацій та країн, які вони відвідали, поки остаточ-
но знайшли притулок. Першою країною була Польща, де чимало євреїв знайшли приту-
лок. Однак багато євреїв звідти виїхали до Німеччини та інших країн, бо вважали, що
Польща – антисемітська країна. Особливо темпи виїзду збільшилися після погрому в
Кельце в 1946 р. Наприклад, мізоцький єврей Меїр Вейтфройд згадував: «Після погрому у
Кельце я не чекав навіть години. Тієї ночі я втік, взявши двомісячну дитину та дружи-
ну»62. А І. Розенблат, дізнавшись про післявоєнні погроми проти євреїв, зазначав: «Мій
розум мені підказав: “Ти не повинен залишатися в цій країні”»63.
Часто розповіді щодо пережитих подій стають приводом для рефлексій про власні пе-
реживання. Більшою мірою це стосуються спогадів про вбивство та глум над жертвами.
Побачене / пережите могло стати причиною психологічної травми. І. Розенблат пережив
Голокост у Мізочі. У 1948 р. оселився в Аргентині, але про Голокост рідним та дітям не
міг розповідати, адже це було болісно. Урешті, онука вмовила його це зробити. В інтер-
в’ю він зазначав: «Я знаходжусь у стані сильного стресу, думаючи про те, що сталося з
моїми близькими … Я пропустив це через себе, через свою плоть і кров, але не можу зро-
зуміти цього, так що я думаю: “Як це може зрозуміти хто-небудь, хто не пережив цьо-
го?”»64. Меїр Вейтфройд, який виїхав в Ізраїль, згадував, що Голокост вплинув на його фі-
зичне та моральне здоров’я. Уночі він бачив сни про пережите: «Я плачу вночі, я прий-
маю ліки від нервів. Я дуже нервовий, нерви залишилися, від Голокосту … Я кричу вночі,
коли бачу, як нас оточили в гетто, пройшли той шлях, ті рви, розстріли … Що залишило-
55 Михальчук Р. Роль єврейської власності в динаміці Голокосту… С. 39.
56 USC SFI VHA, Testimony 36447, Sofiia Andzheikovich.
57 USC SFI VHA, Testimony 28085, Shmul’ Tantsman.
58 USC SFI VHA, Testimony 11210, Ida Kats.
59 Brooks C. Video interviews on Ukraine… P. 22.
60 USC SFI VHA, Testimony 18572, Claire Boren.
61 USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat.
62 USC SFI VHA, Testimony 38537, Me’ir Veltfroynd.
63 USC SFI VHA, Testimony 38507, Isaac Rozenblat.
64 USC SFI VHA, Testimony 38507, Isaac Rozenblat.
Сіверянський літопис. 2025. № 1
222
ся. Мене з батьками вбито в лісі. Не можу забути»65. Травма Голокосту для Джорджа
Ганзберга, який оселився в США в 1949 р., проявилася в тому, що вони з дружиною не
могли собі дозволити завести дітей. Вони вважали, що таким чином нарікали б дитя на
страждання, підгодовуючи антисемітизм: «Навіщо народжувати, щоб нарікати [дитину]
на те саме горе знову». Лише через дванадцять років вони наважилися завести дітей66. От-
же, після пережитого жертви Голокосту отримували психологічні травми, що інколи при-
зводило до недомагань та хвороб.
Отже, усноісторичний проєкт «Люди, які пережили Шоа» став одним із наймасштабні-
ших у контексті дослідження та збереження пам’яті про Голокост. Заснований в 1994 р. з
метою збереження спогадів жертв нацистів, фонд записав на відеоплівку понад 52 тис. ін-
терв’ю. Із них – 3425 відеоджерел були записані в Україні (у 1995–1999 рр.). Українські
інтерв’ю мають переважно три групи свідків: євреї, роми та їхні рятівники. У них розкри-
ваються різноманітні теми, не лише Голокост (довоєнне, воєнне, післявоєнне життя). Най-
більше висвітленими темами на прикладі генеральної округи «Волинь-Поділля» стали:
(спів)життя різних національностей у міжвоєнний період, погроми, насилля та вбивства
під час німецької окупації, евакуація, антисемітські накази та розпорядження, сегрегація
бранців гетто, грабунок жертв Голокосту, опір нацизму, перебування в партизанських за-
гонах, переховування в місцевих жителів, порятунок, життя після Голокосту в еміграції,
психологічна травма жертв тощо.
Інтерв’ю цієї колекції на прикладі теренів генеральної округи «Волинь-Поділля» було
вперше проаналізовано в історіографії. На основі 200 свідчень жертв Голокосту (євреїв), а
також тих, хто їх рятував, під час дослідження виокремлено найбільш висвітлені теми в
спогадах свідків, а також менш ними згадувані. Реконструйовано специфіку проведення
Голокосту в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» на основі спогадів євреїв та неєвреїв –
жертв та свідків Голокосту. Уперше введено до наукового обігу групу усних джерел Го-
локосту з архіву вищеназваної колекції. Проаналізований контент усних джерел колекції
Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії за-
свідчує її надзвичайно потужний потенціал для вивчення Голокосту. Як і інші джерела,
вони потребують співставлення та перевірки з іншими даними, однак у деяких випадках
вони бувають єдиним джерелом про певну подію, що підтверджує їхню актуальність.
References
Boriak, T. (2020). Usna istoriia Holodomoru: do pytannia pro interpretatsiiu istorychnoho dzherela
[Oral history of the Holodomor: to the question of the interpretation of a historical source]. Rukopysna ta
knyzhkova spadshchyna Ukrainy – Manuscript and book heritage of Ukraine, 26, P. 276–290. Kyiv, Ukrai-
ne.
Hrinchenko, H., Rebrova, I., Romanova, H. (2012). Usna istoriia v postradianskykh doslidnytskykh
praktykakh (na prykladi suchasnykh Bilorusii, Rosii ta Ukrainy) [Oral history in post-Soviet research prac-
tices (on the example of modern Belarus, Russia and Ukraine)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal – Ukraini-
an historical journal, 4, P. 172–187.
Ivchyk, N. (2022). Henderno-motyvovane nasylstvo u chasy Holokostu. Suspilno-politychni ta isto-
rychni aspekty rozvytku suchasnoi yevreiskoi hromady Ukrainy: yevropeiskyi kontekst [Gender-based vio-
lence during the Holocaust. Socio-political and historical aspects of the development of the modern Jewish
community of Ukraine: the European context]. Kyiv, Ukraine.
Kruhlov, A. (Comp.). (2002). Sbornyk dokumentov y materyalov ob unychtozhenyy natsystamy evreev
Ukraynы v 1941–1944 hh. [Collection of documents and materials on the extermination of the Jews of
Ukraine in 1941–1944 by the Nazis]. Kyiv, Ukraine.
Lenchovska, A. (2009). Videosvidchennia instytutu Fondu Shoa yak dzherelo do Vyvchennia ta vykla-
dannia istorii romiv Ukrainy u period 1941–1944 rr. [Video testimonies of the Shoah foundation institute
as a source for studying and teaching the history of the Roma of Ukraine in the period 1941–1944]. Holo-
kost i suchasnist – The Holocaust and the present, 2 (6), P. 114–123
Mykhalchuk, R. (2011). Videosvidchennia Pravednytsi narodiv svitu Marii Mosiichuk yak dzherelo vy-
vchennia Katastrofy ta mistsevoi istorii [Video testimony of the Righteous among the nations Maria Mo-
siychuk as a source of studying the Holocaust and local history]. Holokost i suchasnist – The Holocaust
and the present, 2 (10), P. 97–165.
Mykhalchuk, R. (2017). Prymusova pratsia v Raikhu yak poriatunok (istoriia vyzhyvannia rivnenskoi
yevreiky Marii Berzon) [Forced labour in the Reich as salvation (the story of the survival of Maria Berzon,
a Jewish woman from Rivne)].
Mykhalchuk, R. (2021). Poriatunok yevreiv v Mizochi pid chas Holokostu u svidchenniakh zhertv:
videodzherela Instytutu vizualnoi istorii ta osvity fondu Shoa universytetu Pivdennoi Kalifornii v SShA
[Rescue of Jews in Mizocha during the Holocaust in the testimonies of victims: video sources from the Ins-
titute for visual history and education of the Shoah foundation at the university of Southern California in
the USA]. Velyka Volyn – Large Volyn, 62, P. 226–238. Berdychiv, Ukraine.
65 USC SFI VHA, Testimony 38537, Me’ir Veltfroynd.
66 USC SFI VHA, Testimony 46431, George Ganzberg.
Siverian chronicle. 2025. № 1
223
Mykhalchuk, R. (2021). Rol yevreiskoi vlasnosti v dynamitsi Holokostu v heneralnii okruzi «Volyn-
Podillia»: fokus mistsevoho neievreiskoho naselennia [The role of Jewish property in the dynamics of the
Holocaust in the Volyn-Podillya general district: the focus of the local non-Jewish population]. Problemy
istorii Holokostu: ukrainskyi vymir – Problems of Holocaust history: the Ukrainian dimension, 13, P. 38–
85. Dnipro, Ukraine.
Mykhalchuk, R. (2022). Mizoch: trahichni storinky istorii. 1939–1955 [Mizoch: tragic pages of history.
1939–1955]. Kyiv, Ukraine.
Mykhalchuk, R. (2023). Svidchennia Isaaka Rozenblata yak dzherelo vyvchennia Holokostu ta mistse-
voi istorii [Isaac Rosenblattʼs testimony as a source for studying the Holocaust and local history]. Problemy
istorii Holokostu: ukrainskyi vymir – Problems of Holocaust history: the Ukrainian dimension, 15, P. 60–
99. Dnipro, Ukraine.
Михальчук Роман Юрійович – кандидат історичних наук, доцент, професор кафедри
всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету (вул. С. Бандери,
12, Рівне, 33000, Україна).
Mykhalchuk Roman – PhD (History), docent, professor of the department of world history,
Rivne state humanities university (12 S. Bandera Str., Rivne, Ukraine, 33000).
E-mail: r.mykhalchuk@ukr.net
ORAL HISTORY SOURCES ABOUT THE HOLOCAUST
OF THE INSTITUTE FOR VISUAL HISTORY AND EDUCATION OF SHOAH FOUNDATIONOF
THE UNIVERSITY OF SOUTHERN CALIFORNIA
(ON THE EXAMPLE OF THE «VOLYN-PODILLYA» GENERAL DISTRICT)
The purpose of the research is to analyze the Holocaust oral history sources in the collection of the
Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California
(USA) based on the example of the «Volyn-Podillya» general district, which during the Nazi occupation
(1941–1944) was part of the Reichskommissariat «Ukraine». The research methodology is based on the
principles of objectivity, scientificity, historicism, investigative, problem-historical, and chronological me-
thods, as well as methods of analysis and systematization. The method of oral history is the leading one.
The scientific novelty of the research is in the fact that, for the first time in a separate article, the intervi-
ews regarding the memories of the Holocaust from the territories of the «Volyn-Podillya» general district
from the collection of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of
Southern California were analyzed. Based on a sample of 200 testimonies of Holocaust victims (Jews) and
those who saved them – Righteous among the nations, the research defined the most covered topics in the
memories of the witnesses, as well as the ones mentioned less by them. The research revealed the specifics
of the Holocaust in the «Volyn-Podillya» general district based on the memories of victims and witnesses
of the Holocaust. For the first time, a group of the Holocaust oral sources from the archive of the afore-
mentioned collection was introduced into scientific circulation.
Conclusions. The oral history project «People who survived the Shoah» became one of the largest in
the context of research and preservation of the memory of the Holocaust. Founded in 1994 with the aim of
preserving the memories of Nazi victims, the foundation recorded more than 52000 interviews on videota-
pe. Of these, 3425 videos were recorded in Ukraine (1995–1999). Interviews reveal cross-ethnic relations,
violence and murder during the German occupation, anti-Semitic orders and resolutions, segregation of
ghetto prisoners, looting of the Holocaust victims, resistance to Nazism, hiding and rescue, life after the
Holocaust, and more. The analyzed collection of oral testimonies proves its extremely powerful potential
for the study of the Holocaust. In some cases, these are the only sources about a certain event, which con-
firms their relevance and significance.
Key words: oral history, interview, Holocaust, eyewitness testimony, the Institute for visual history and
education of Shoah foundation of the university of Southern California, «Volyn-Podillya» general district.
Дата подання: 17 липня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 16 грудня 2024 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Михальчук, Р. Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду
Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь-Поділля). Сіве-
рянський літопис. 2025. № 1. С. 215–223. DOI: 10.58407/litopis.250119.
Цитування за стандартом APA
Mykhalchuk, R. (2025). Usnoistorychni dzherela pro Holokost Instytutu vizualnoi istorii ta osvity Fon-
du Shoa Universytetu Pivdennoi Kalifornii (na prykladi Heneralnoi okruhy «Volyn–Podillia) [Oral history
sources about the Holocaust of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the uni-
versity of Southern California (on the example of the «Volyn-Podillya» general district)]. Siverianskyi lito-
pys – Siverian chronicle, 1, P. 215–223. DOI: 10.58407/litopis.250119.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202829 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:09:26Z |
| publishDate | 2025 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михальчук, Р. 2025-04-15T13:15:54Z 2025 Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) / Р. Михальчук // Сіверянський літопис. — 2025. — № 1. — С. 215-223. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202829 [94:314.1(=411.16)(477.81/.82)«1941/1944»]:378(73) 10.58407/litopis.250119 Мета роботи: проаналізувати усноісторичні джерела про Голокост колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії (США) на прикладі генеральної округи «Волинь-Поділля», яка під час нацистської окупації (1941–1944 рр.) входила до Райхскомісаріату «Україна». Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, науковості, історизму, пошукового, проблемно-історичного, хронологічного методів, а також методах аналізу і систематизації. Провідним став метод усної історії. Наукова новизна полягає в тому, що в окремій розвідці проаналізовано інтерв’ю спогадів про Голокост з теренів генеральної округи «Волинь-Поділля» колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії. На основі вибірки із 200 свідчень жертв Голокосту (євреїв), а також тих, хто їх рятував – Праведників народів світу – виокремлено найбільш висвітлені теми в спогадах свідків, а також менш ними згадувані. Реконструйовано специфіку проведення Голокосту в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» на основі спогадів жертв та свідків Голокосту. Уперше введено до наукового обігу групу усних джерел Голокосту з архіву вищеназваної колекції. Висновки. Усноісторичний проєкт «Люди, які пережили Шоа» став одним із наймасштабніших у контексті дослідження та збереження пам’яті про Голокост. Заснований в 1994 р. з метою фіксації спогадів жертв нацистів, фонд записав на відеоплівку понад 52 тис. інтерв’ю. Із них – 3425 відеоджерел записані в Україні (1995–1999 рр.). В інтерв’ю розкриваються міжнаціональні відносини, насилля та вбивства під час німецької окупації, антисемітські накази та розпорядження, сегрегація бранців гетто, грабунок жертв Голокосту, опір нацизму, переховування та порятунок, життя після Голокосту тощо. Проаналізована колекція усних свідчень засвідчує її надзвичайно потужний потенціал для вивчення Голокосту. У деяких випадках – це єдині джерела про певну подію, що підтверджує їхню актуальність та значимість. The purpose of the research is to analyze the Holocaust oral history sources in the collection of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California (USA) based on the example of the «Volyn-Podillya» general district, which during the Nazi occupation (1941–1944) was part of the Reichskommissariat «Ukraine». The research methodology is based on the principles of objectivity, scientificity, historicism, investigative, problem-historical, and chronological methods, as well as methods of analysis and systematization. The method of oral history is the leading one. The scientific novelty of the research is in the fact that, for the first time in a separate article, the interviews regarding the memories of the Holocaust from the territories of the «Volyn-Podillya» general district from the collection of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California were analyzed. Based on a sample of 200 testimonies of Holocaust victims (Jews) and those who saved them – Righteous among the nations, the research defined the most covered topics in the memories of the witnesses, as well as the ones mentioned less by them. The research revealed the specifics of the Holocaust in the «Volyn-Podillya» general district based on the memories of victims and witnesses of the Holocaust. For the first time, a group of the Holocaust oral sources from the archive of the aforementioned collection was introduced into scientific circulation. Conclusions. The oral history project «People who survived the Shoah» became one of the largest in the context of research and preservation of the memory of the Holocaust. Founded in 1994 with the aim of preserving the memories of Nazi victims, the foundation recorded more than 52000 interviews on videotape. Of these, 3425 videos were recorded in Ukraine (1995–1999). Interviews reveal cross-ethnic relations, violence and murder during the German occupation, anti-Semitic orders and resolutions, segregation of ghetto prisoners, looting of the Holocaust victims, resistance to Nazism, hiding and rescue, life after the Holocaust, and more. The analyzed collection of oral testimonies proves its extremely powerful potential for the study of the Holocaust. In some cases, these are the only sources about a certain event, which confirms their relevance and significance. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Дослідницькі нотатки Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) Oral history sources about the Holocaust of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California (on the example of the «Volyn-Podillya» general district) Article published earlier |
| spellingShingle | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) Михальчук, Р. Дослідницькі нотатки |
| title | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) |
| title_alt | Oral history sources about the Holocaust of the Institute for visual history and education of Shoah foundation of the university of Southern California (on the example of the «Volyn-Podillya» general district) |
| title_full | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) |
| title_fullStr | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) |
| title_full_unstemmed | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) |
| title_short | Усноісторичні джерела про Голокост Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (на прикладі Генеральної округи «Волинь–Поділля) |
| title_sort | усноісторичні джерела про голокост інституту візуальної історії та освіти фонду шоа університету південної каліфорнії (на прикладі генеральної округи «волинь–поділля) |
| topic | Дослідницькі нотатки |
| topic_facet | Дослідницькі нотатки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202829 |
| work_keys_str_mv | AT mihalʹčukr usnoístoričnídžerelaprogolokostínstitutuvízualʹnoíístoríítaosvítifondušoauníversitetupívdennoíkalíforníínaprikladígeneralʹnoíokrugivolinʹpodíllâ AT mihalʹčukr oralhistorysourcesabouttheholocaustoftheinstituteforvisualhistoryandeducationofshoahfoundationoftheuniversityofsoutherncaliforniaontheexampleofthevolynpodillyageneraldistrict |