Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині)
У статті розглянуто чинники, що зумовили трансформацію традиційної культури українців протягом останнього століття. Дві світові війни, Голодомор 1932–1933 років, прискорена урбанізація мали, безумовно, негативний вплив на природний розвиток національних традицій, особливо на обряди, мораль та духовн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202858 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) / В. Борисенко // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 4. — С. 81-90. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202858 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2028582025-07-31T00:02:50Z Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) Modern Changes in Ukrainian Wedding Rituals (By Way of Example of Ivcha Village, Lityn District, Vinnytsia Region) Борисенко, В. Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) У статті розглянуто чинники, що зумовили трансформацію традиційної культури українців протягом останнього століття. Дві світові війни, Голодомор 1932–1933 років, прискорена урбанізація мали, безумовно, негативний вплив на природний розвиток національних традицій, особливо на обряди, мораль та духовність. Висвітлено питання впливу процесів урбанізації на таке значиме родинне свято, як весілля. Акцентовано увагу на збереженні стійких символів традиційної духовної культури. The article discloses the factors that have caused the Ukrainian traditional culture transformation through the last century. Two world wars, the 1932–1933 Famine, and accelerated urbanization had an indubitably negative impact on the national traditions’ natural progress, specifically on the rites, morals, and spirituality. The authoress covers the issues of the urbanization processes’ impact on such a significant family holiday as a wedding. She also gives a specification of safeguarding the lasting symbols of traditional spiritual culture. 2013 Article Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) / В. Борисенко // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 4. — С. 81-90. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202858 392.51(=161.2)(477.44) uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) |
| spellingShingle |
Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) Борисенко, В. Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) Народна творчість та етнологія |
| description |
У статті розглянуто чинники, що зумовили трансформацію традиційної культури українців протягом останнього століття. Дві світові війни, Голодомор 1932–1933 років, прискорена урбанізація мали, безумовно, негативний вплив на природний розвиток національних традицій, особливо на обряди, мораль та духовність. Висвітлено питання впливу процесів урбанізації на таке значиме родинне свято, як весілля. Акцентовано увагу на збереженні стійких символів традиційної духовної культури. |
| format |
Article |
| author |
Борисенко, В. |
| author_facet |
Борисенко, В. |
| author_sort |
Борисенко, В. |
| title |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) |
| title_short |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) |
| title_full |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) |
| title_fullStr |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) |
| title_full_unstemmed |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) |
| title_sort |
сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. івча літинського району на вінниччині) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень) |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202858 |
| citation_txt |
Сучасні зміни у весільній обрядовості українців (на прикладі с. Івча Літинського району на Вінниччині) / В. Борисенко // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 4. — С. 81-90. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT borisenkov sučasnízmíniuvesílʹníjobrâdovostíukraíncívnaprikladísívčalítinsʹkogorajonunavínniččiní AT borisenkov modernchangesinukrainianweddingritualsbywayofexampleofivchavillagelityndistrictvinnytsiaregion |
| first_indexed |
2025-11-24T13:10:38Z |
| last_indexed |
2025-11-24T13:10:38Z |
| _version_ |
1849677409030242304 |
| fulltext |
81
сучасні зміни
у весільній оБрядовості українців
(на прикладі с. івча літинського району на вінниччині)
Валентина Борисенко
УДК 392.51(=161.2)(477.44)
У статті розглянуто чинники, що зумовили трансформацію традиційної культури українців протягом останнього
століття. Дві світові війни, Голодомор 1932–1933 років, прискорена урбанізація мали, безумовно, негативний вплив
на природний розвиток національних традицій, особливо на обряди, мораль та духовність. Висвітлено питання впли
ву процесів урбанізації на таке значиме родинне свято, як весілля. Акцентовано увагу на збереженні стійких сим
волів традиційної духовної культури.
Ключові слова: трансформація, весілля, тамада, коровай, весільна пісня, ігрова культура, традиції, урбанізація.
The article discloses the factors which have caused the Ukrainian traditional culture transformation through the last century.
Two world wars, the 1932–1933 Famishment, and accelerated urbanization had an indubitably negative impact on the national
traditions’ natural progress, specifically on the rites, morals and spirituality. The authoress covers the issues of the urbanization
processes’ impact on such a significant family holiday as a wedding. She also gives a specification of safeguarding the lasting
symbols of traditional spiritual culture.
Keywords: transformation, wedding, toastmaster, round loaf, wedding song, playing culture, traditions, urbanization.
У другому номері журналу «Народна твор
чість та етнологія» за 2013 рік уміщено запис
весілля в старовинному селі Івча, зроблений
Костем Брезкуном 1922 року. Пропонуємо
продовження з питання розвитку весільного
обряду й розгляд динаміки змін, які відбува
лися протягом останнього століття і суттєво
вплинули на форми та зміст сучасної сімейної
обрядовості українців на прикладі цього села.
Трансформація у сфері традиційної куль
тури відбувалася завжди. Але цей процес
здійснювався при відносній стійкості основ
них компонентів того чи іншого обряду, зви
чаю. Залишалася цілісною структура етно
графічної реалії при зміні окремих факуль
тативних елементів, що сприяло розвитку
етнічної культури. Буремне ХХ ст. внесло
свої корективи в процеси змін традиційної
культури. Перша світова війна, громадянська
війна, голод 1921–1923 років, Голодомор
1932–1933 років, колективізація, Друга сві
това війна призвели до деформації традицій
ної культури, утрати моральних і життєвих
цінностей, традицій, звичаїв. Як правило, у
важкі роки, під час лихоліття голоду та війни,
обрядів дотримувалися в значно скороченому
вигляді. Зокрема, весілля проводили у формі
вечірки або й зовсім без обрядів. У кращому
разі відбувалася реєстрація шлюбу. Однак
сила народних традицій здатна відроджува
тися в сприятливіших обставинах. Це можна
спостерігати на прикладі українського обря
ду весілля. У 1972 році подружжя – Марія
Іванівна Іщук та Микола Юхимович Тарнов
ський – записало в рідному селі Івча від сво
їх родичів чимало пісень різних жанрів, серед
них – 12 весільних, частина яких збігається
із записами пісень Костя Брезкуна, зробле
них у 1922 році. Деякі пісні – нові, але це
може свідчити лише про те, що в попередньо
му запису вони не були зафіксовані, хоча їх
співали під час весілля. Це підтверджують і
пізніші записи. Серед повторюваних пісень,
зокрема, – ті, що супроводжували благосло
вення батьків молодої до розплітання коси:
Покорися, Ганнусю, покорися.
Та всій своїй родиноньці уклонися,
Не рік, не два родинонька чекала,
Поки твого поклону діждала...
Продовження. Початок див.: НТЕ. – 2013. – № 2.
http://www.etnolog.org.ua
82 83
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2013 етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень)
них пісень її племінниця Оксана Павлівна
Тимощук (дівоче прізвище – Мамошук;
1948 р. н.)
К. Мамошук детальніше, ніж у запису
1922 року, подала ритуальні дії навколо випі
кання головного обрядового хліба – короваю.
Ще в 50–60х роках ХХ ст. мати відданиці з
калачем ішла до сусідів та родини просити їх
бгати коровай. Коли жінки сходилися, то по
чинали співати:
Марусина мати по сусідах ходила,
Всіх сусід просила:
– Мої любі та сусідоньки,
Прошу ж я вас до господоньки,
Час мому дитяті коровай зібгати.
Потім відразу співали:
Десь поділася Марусина матінка.
Та нехай прийде, нехай принесе
Водиці з кирниці,
Нехай помиють руки коровайниці.
Мати молодої (чи молодого) приносила ве
лику миску з водою, ставила її на столі і кла
ла рушник, щоб усі коровайниці помили руки.
Починала мити руки старша коровайниця, а
всі співали тричі:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті коровай зібгати
(ця пісня згадується і в запису 1922 р.).
Мати тричі хрестила пікну діжку, де було
вчинено тісто на коровай.
За спогадами К. Мамошук, старша коро
вайниця виробляла гарну паляницю і клала її
на середину дека (листа), потім усі починали
ліпити. Спочатку виробляли дві довгі «качал
ки» з тіста і клали їх навхрест на паляницю.
Потім два сирі яйця запихали під першу «ка
чалку», а під другу клали з двох боків срібні
гроші. Робили чотири пташки й розташовува
ли їх між «качалками». Тоді вже прикрашали
шишками, квітками, листками, виліпленими з
тіста. Коли виробляли й прикрашали коровай,
то весь час співали пісень, які не зафіксовані
записувачем у 1922 році. Їх нам проспівала
Катерина Петрівна:
На коровай ішла,
Коробку яєць несла.
Передибали мене хлопці
Та й побили яйця в коробці...
Коровайниці приносили із собою борошно,
цукор та яйця. Продовжували співати:
Трійця по церкві ходила,
Спаса за ручку водила,
Ходи, Спасе, до нас,
Хороший коровай у нас,
Хорошії коровайниці,
Хорошенько коровай бгають,
Сиром посипають,
Маслом поливають.
Потім продовжували:
Ой гречечко, та татарочко,
Яких в тебе тай квіток рясно,
Молода Марусю,
Який в тебе коровай красний.
Короваю, розмаю,
Я ж тебе вбираю
В рожовії квіти,
Щоб любилися діти.
Молода з дружками.
с. Івча Літинського р-ну Вінницької обл.
2012 р. З архіву Л. Шкандюк
Крім того, співали вже відомих у давніших
записах пісень: «До коси, братіку, до коси»,
«Ой дивно нам, дивно», «Глянь, мамцю, на
мій посад» 1 та цілий ряд інших. Отже, у
пам’яті, принаймні старших людей, ще доб
ре збережені в 70х роках ХХ ст. весільні
пісні, що їх виконували в с. Івча. На основі
двох попередніх записів (1922 і 1972 рр.) ми
порівняє мо традиції весільного обряду, за
фіксовані у 2012 та 2013 роках, і зможемо
простежити зміни, які відбулися в другій по
ловині ХХ – на початку ХХІ ст.
Як згадує 90річна жителька с. Івча,
праведник світу (у часи війни переховува
ла єврейських дітей), учителькапенсіонерка
Катерина Петрівна Мамошук (1923 р. н.),
під час війни шлюби часом були вимушені,
бо німецькі окупанти виловлювали дів чат
і вивозили їх на роботу до Німеччини. На
початку окупації заміжжя ще могло вря
тувати від вивезення на чужину, адже піз
ніше німці вивозили навіть одружених або
засватаних. Молоденька Катруся жила з
мамою та дідусем і бабусею, материними
батьками. Її батько помер, коли вона була
ще підлітком.
Катерина Петрівна згадує: «Замуж я
йшла у 42 році [1942. – В. Б.]. Ще війна
була. Дуже не хотіла йти замуж, плака-
ла... Я добре вчилася, дуже хотіла посту-
пити у педагогічний інститут... Але тоді
забирали в Німеччину, той й мусіла ви-
йти за той замуж... Було якесь весілля, но
яке? Німці вже були від нас далеко, десь під
Моск вою чи шо. У нашому селі був німець
за старшого, якийсь Шірак, вже забула, як
звався. Він не дуже був вредний. Не дуже
дивився за людьми, їх непокоїли тільки
партизани.
Не було такого сватання. Отако бать-
ки договорилися. Коровай пекли, ну так,
знаєте... людей небагато було, самі родичі
та сусіди. Ввечері прийшло кілька дівча-
ток, кілька хлопців, здебільше сусіди, бо
боялися. Одинадцять місяців ми прожили,
забрали його, вже як наші наступали. Він
ще встиг получити письмо, що донька наро-
дилася в квітні... Чоловік із сусіднього села
знайшов його убитим у житі біля танка,
і при ньому було те письмо, що донька на-
родилася... То він знав, що у нього є донька,
але вже не побачив її».
К. Мамошук після війни всетаки закін
чила педагогічний інститут, вийшла заміж
удруге, народила ще сина й доньку, багато
працювала й зберегла світлу пам’ять і душу
до старості. Приємним голосом вона в травні
2013 року наспівувала весільних пісень, що їх
знала в усій послідовності традиційного ве
сільного обряду. Сказала, що буде співати,
доки витримають записувачі. Дивовижно,
але вона пам’ятала майже всі пісні, які су
проводжували традиційне весілля. Їх значно
більше, ніж було записано в 1922 році. Ка
терині Петрівні допомагала співати весіль
Молода з дружками.
с. Івча Літинського р-ну Вінницької обл.
2012 р. З архіву Л. Шкандюк
http://www.etnolog.org.ua
84 85
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2013 етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень)
Варто зауважити, що дослідник, який за
писував весільний обряд у 1922 році, був
родом із Чернігівщини, тому він зафіксував
лише окремі звичаї при випіканні короваю, бо
чоловікам заборонялося бути присутнім при
випіканні хліба. У його опису є ще одна ціка
ва деталь, яку вже не пригадують оповідачі
2013 року. Він зауважує, що «тісто виробля
ють на столі, застеленому вівсяною соломою,
а зверху на солому стелють велику полотняну
хустину, а на хустину кладуть тісто» 4. Тут за
діяні такі реліктові речі, як стебло й полотно,
що мали в обрядовості значення оберегу.
За розповідями К. Мамошук і О. Тимо
щук, після того, як коровай садили до печі,
давали вечеряти коровайницям і дарували
кожній шишку. За вечерею також співали ве
сільних пісень. Починали вечерю заспівом:
А в городочку, частоколочку,
Розцвітається зілля.
Починається, починається
У Марусі весілля.
Бог її дає, допомагає,
Батенько достарчає.
Бог її дає, допомагає,
Матінка достарчає.
Ой нема та й ні в кого,
Як у Марусі на столі.
Ой є що їсти, є що пити,
Є кому припросити.
Пшеничний хліб, червоне вино,
На столі поставлено.
Акцентуємо увагу на виготовленні коро
ваю, оскільки в наш час відбулися значні змі
ни. Коровай як стійкий символ українсько
го весілля ще побутує, але ритуал випікання
його і пісенний супровід майже зник, тому що
голов ний обрядовий хліб тепер не лише в міс
тах, але й у селах замовляють на Літинському
хлібозаводі, у приватних пекарнях, кафе тощо.
Утім, є одна коровайниця на декілька сіл, у
якої замовляють коровай, і вона випікає його
за традицією. Отже, цей сегмент весілля вже
зазнав помітних змін, і щоб він остаточно не
відійшов у минуле, варто було б у навчальних
закладах вивчати народну творчість, зберіга
ти народне мистецтво та пропагувати святість
обрядового хліба.
Наші виконавці весільних пісень насправ
ді знали їх дуже багато. Вони ще проспівали
пісень, що їх виконували при поверненні мо
лодої, коли вона «всю родину обходила, на ве
сілля попросила». Також співали: «Прийшла
Маруся з села», «Кукуріку, півнику, кукуріку»,
«Дружечкиголубочки, сходьтеся докупочки,
підемо до хати гілечко вбирати...», «В долину,
дружечки, в долину» та ін.
Тим часом до молодої на дівичвечір (міс
цева назва – «головиця») прибував молодий
зі своїм почтом – боярами та світилками. Їх
зустрічали пісенним супроводом, зокрема,
співали: «Ой попід лісом битая доріженька»,
«Зеленая рутонька, жовтеє насіння», «Сту
пайте, коні, широко» та ще ряд пісень, частина
яких збігається із записом 1922 року. Проте є
чимало інших пісень, які підтверджують намір
Кості Брезкуна згодом продовжити записи.
Після приходу молодого починалося дійство
розплітання коси молодої. Під час цієї ритуаль
ної дії також співали пісень – про дівочу долю,
розлуку з батьками й подружками, майбутнє
життя у свекрухи. Потім батьки благословля
Молодого випроводжають за молодою.
с. Івча Літинського р-ну Вінницької обл.
2012 р. З архіву Л. Шкандюк
З трьох стіжків криниця,
З трьох кирниць водиця,
З семи курок яйця –
Для нашого коровайця.
Рости, короваю,
Як рибка в Дунаю,
Як зоряне око,
Як небо високий.
До бору, старосто, до бору,
Та рубай сосну здорову,
Та клади її на загніт,
Щоб ріс коровай на весь рід.
Бо в нас рід великий,
Щоб стало обділити.
Наша піч регоче,
Короваю хоче,
А припічок усміхається,
Короваю сподівається.
А в нашої печі
Золотії плечі,
А срібнії крила,
Щоб коровай гнітила.
У розтоплену піч кидали повну жменю бо
рошна і потім за його кольором (воно жовтіє
або темніє) визначали, чи вже час саджати ко
ровай. Борошно мало лише пожовтіти. Потім
кликали чоловіка (дружка), щоб «вимести»
піч. Це теж важлива ритуальна дія, яка широ
ко побутувала в Україні, бо, власне, роль чоло
віків при випіканні обрядового хліба лише цим
і обмежувалася. Кликали його піснею:
Наш дружок прибрався,
Сім літ не вмивався,
А восьмого року
Пішов до потоку
Та вмився нівроку.
Ґонтами голова вбита,
Сніпками борода вшита,
Перевеслом підперезався,
До короваю взявся 2.
Згодом співали: «Помела, дружбонько,
помела, ой щоб твоя головонька та здорова
була...».
Коровайниці змащували яйцем тісто й нес
ли до печі коровай. Після того, як його садили
до печі, знову співали:
Хоч речи, півнику,
Хоч не речи,
Вже наш коровай у печі,
Бодай буду нічки не спати,
А все буду короваю ждати.
Вже наш коровай у печі,
Лежить телевань 3 на печі.
Ой, устань, телеваню,
Доглянь короваю.
Закривали піч затулою. Коровайниці мили
руки, мокрими руками торкалися обличчя
одна одної та цілувалися. Потім несли цю воду
під «живе» дерево і співали:
Ми на тік ідемо,
Ми воду несемо.
Роди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю
(тут простежується очевидний перегук з
новорічними побажаннями під час посівання).
Повертаючись, знову співали:
Ми на тік ходили,
Ми воду носили,
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всіляку пашницю.
Коли ці жінки приходили до хати, то ви
бирали з діжки все тісто, що залишило
ся на шишки, клали в діжку хліб зі свічкою
посере дині й накривали діжку. Тоді чотири
коровайниці (однакового зросту) підніма
ли цю діжку одночасно й ішли праворуч,
співаючи:
Піч наша стоїть на сохах,
А діжу носять на руках.
Печи, наша печи,
Спечи нам коровай гречний.
Потім ішли ліворуч і співали цю саму піс
ню. За третім разом співали й стукали в сте
лю верхом діжки. Після цього забирали хліб,
свічку, виносили діжку в комору.
http://www.etnolog.org.ua
86 87
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2013 етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень)
туванні весільних страв. На столі подавали
чимало салатів з майонезом, випікали нові
види печива. Для розміщення сотень гостей
споруджували спеціальні намети – «шалаші»,
«курені» тощо. Оздоблювали їх інтер’єр кві
тами, килимами, рушниками. Популярними
були пісні: «Ах эта свадьба пела и плясала...»,
«Горіла сосна, палала». Та щоб українська
пісня на весіллі зовсім змовкла, було введено
обмеження і втручання в побутову домашню
частину весільного обряду. Одночасно з ін
тенсивним упровадженням радянської моделі
реєстрації шлюбу почали пропонуватися по
слуги нових фігурантів у весільному обряді
українців, зокрема тамади. Особливо активне
втручання в побутове життя громадян було
здійснене під гаслом боротьби з алкоголізмом
(1985–1988). Заборонялося самостійно вста
новлювати намети. Такі тимчасові споруди
необхідно було замовляти в райпобуткомбіна
ті. Служба останнього «забезпечувала» весіл
ля оркестром і тамадою. Спочатку ця новація
впроваджувалася в містах, а згодом її почали
пропонувати також селянам.
На початку ХХІ ст. простежуємо помітніші
зміни в традиційному весіллі українців. Як у
містах, так і в селах з’являються такі тенденції.
Це відзначення весільної гостини в закладах
громадського харчування. Зрідка святкують
весілля вдома, але це називається «вечірка».
Як бачимо, повернувся навіть повоєнний тер
мін на означення врочистості. Значна група
людей прагне відсвяткувати весілля, як вони
самі визначають, за так званим європейським
зразком. Це означає використання різних за
позичень масової культури й мінімум народних
традицій. Як не дивно, але прояви такої тен
денції досить помітні саме в західних областях
України. Менш значна, але досить потужна
група молодих людей, навпаки, прагне до най
більшого використання народних традицій,
пропонує гостям дрескод – народне вбрання.
На таких весіллях по можливості відтворюють
народні звичаї благословення, обдарування мо
лодих, музичний супровід тощо. Це найбільш
характерно для центральних областей України.
Учителька історії Людмила Андріївна
Шкандюк (1964 р. н.) надала нам інформацію
про весілля її доньки, що відбулося 2012 року в
с. Івча. З її розповіді можна скласти уявлення
про сучасні елементи обряду.
Ще досить стійко зберігається традиція
сватання хлопця до дівчини. Її дотримуються
майже всі, хоча в цьому обряді наявні елемен
ти новацій. Однак суть залишається тради
ційною. У домовлений час родичі молодого ра
зом з ним ідуть на сватання до дому дівчини.
Обов’язково мають із собою хліб у рушнику
та пляшку горілки. За столом, за традицією,
батьки молодої розрізають принесений свата
ми хліб, що означає їх згоду на продовження
зустрічі. Дотримуються також звичаю питати
згоди на шлюб у дівчини. На знак згоди дівчи
на пов’язує молодому хустину на праву руку.
При цьому наречена промовляє певну фор
мулу, що належить до новотворів: «Пов’язую
тобі хустину, щоб ти узяв мене за дружину».
Цією хусткою зав’язують молоду на весіллі
при обряді покривання голови убором заміж
ньої жінки. Ще одним проявом нововведень є
заримовані звертання до батьків молодого при
врученні їм подарунків. Майбутньому свекрові
дівчина підносить сорочку зі словами: «Дарую
Вам сорочку, щоб прийняли мене за дочку», а
свекрусі – хустину: «Дарую Вам хустину,
щоб прийняли мене, як рідну дитину». Старо
стів пов’язують рушниками. Як зауважують
інформатори, зрідка, але бувають випадки,
що дівчина передумує виходити заміж, тому
за традицією, і тепер повертають хліб батькам
нареченого.
Нині на сватанні, за так званим європей
ським зразком, дедалі частіше наречений дарує
дівчині обручку на знак того, що вони заручені.
Найбільш поширена форма запрошення
на весілля – спеціально оформлена листівка.
Проте подекуди ще побутує традиційне за
прошення, принаймні для близьких родичів.
Наречена зі своїми дружками (як правило, у
національному вбранні) особисто запрошує
гостей. Молодий з боярами ходить до своїх
найближчих родичів. Дружки й бояри носять
ли молодих на перший молодіжний посад, під
час якого відбувалося прощання з дівуванням
та парубкуванням, тобто обрядове відокрем
лення наречених від групи неодруженої молоді.
У суботу на молодіжному вечорі лунали об
рядові весільні пісні. Нами зафіксовано понад
50 зразків, проте обсяг статті не дає змоги їх
тут усі подати. Це може бути окрема публіка
ція традиційного весілля цього села.
У неділю відбувалася власне головна час
тина весілля. Зранку збиралися до вінчання,
молодих благословляли батьки хлібом та іко
нами. У церкві вінчання відбувалося за уста
леними нормами. За народними звичаями, мо
лода тягла за ногою рушник до дверей церкви,
щоб її подружки також швидше повиходили
заміж. Відійшовши трохи від церкви, свахи
починали співати:
Січаная калинонька, січаная,
Іде наша Маруся звінчаная.
Хоч не з паничом, з мужиком
Зв’язали рученьки рушником.
Дорогою співали весільних пісень, власне
пісенний супровід не стихав аж до дому мо
лодого, до якого (у с. Івча) ішли на обід після
вінчання. До обіду також співали:
Ой нема так ні в кого,
Як у Івана на столі.
Ой є що їсти, є що пити,
Є кому припросити...
Тут співали багато з тих пісень, що зафік
совані ще 1922 року. Після короткого обіду
танцювали, і молода з дружками йшла додому.
А в молодого збиралися свати йти «по моло
ду». Коли почет молодого приходив до дому
молодої, то в нього знову вимагали викуп.
Продавав сестру брат, і під час торгу наре
ченому дорікали піснею: «Татарин, братічок,
татарин, віддав сестрицю задаром...». Готу
валися до посаду молодих і весь час співали:
«Через сінечки в вишнев сад...». Ця пісня є в
записах 1972 року і в пам’яті старшого поколін
ня зберігається до сьогодні. У неділю кожна
обрядодія так само супроводжувалася пісня
ми. Були так звані передирки дружок, бояр та
світилок. Співали також пісень, присвячених
прощанню нареченої з дружками й рідним до
мом. К. Мамошук і О. Тимощук пригадали ще
понад 50 пісень, що їх співали в неділю, та ще
понад 20 пісень, що їх виконували в понеділок.
Однак треба зауважити, що майже всі
ці пісні ще побутували на весіллі до кінця
1960х років. Як засвідчує О. Тимощук, вона
виходила заміж у 1969 році, і на її весіллі
співали цих пісень. А тепер, на жаль, вони –
лише в пасивній пам’яті.
У 1970–1980х роках українське весілля
ще зберігало традиційні елементи, але вже ак
тивно входили в побут рекомендовані сценарії
урочистої реєстрації шлюбу. Не прижилися
комсомольські весілля, бо вони проводилися
вибірково й були дуже далекі від народного
весільного обряду. Поступово повертали
ся деякі забуті звичаї обдаровування гостей.
Відбулися зміни також у виборі музичного
супроводу весілля, ставало модним наймати
естрадні оркестри, умикати програвачі. Про
цес трансформації національної обрядовості
продовжувався. Відбувалися зміни в приго
Молодого випроводжають за молодою.
с. Івча Літинського р-ну Вінницької обл.
2012 р. З архіву Л. Шкандюк
http://www.etnolog.org.ua
88 89
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2013 етнографічна панорама сучасного українського села (з експедиційних досліджень)
кладу, де буде весільна гостина. Батьки
зустрічають молодих короваєм. Кладуть
голов ний обрядовий хліб на столі, за яким
сидять наречені. Біля короваю тепер частіше
ставлять і святковий торт. Гості по черзі під
ходять до молодих, вітають їх і вручають їм
подарунки (переважно конверти з грішми).
Почасти зберігаються також традиційні при
мовляння до привітань, на зразок: «Даруємо
мірку гороху, щоб мали хлопчика до року».
Однак варто зауважити, що вся весільна
церемонія відбувається за сценарієм тама
ди, який, на жаль, не завжди керується на
родними традиціями, а на свій смак пропонує
різні тости, конкурси, ігри. Багатьом гостям
це не до вподоби, вони порівнюють витівки
тамади з дитячими розвагами. Але для час
тини людей це спосіб пасивного споглядання
нових примітивних ігор. Як правило, наймані
музиканти співпрацюють із тамадою. Спо
стерігається певний стихійний спротив тако
му нав’язливому сервісу. Тому створюються
групи музикантів (така група є в райцентрі
Літин), які більше дотримуються народних
звичаїв, виконують українські мелодії танців і
пісень, одягнені в національний стрій. Про те,
що тяга до рідного в людей велика, свідчить
хоча б той факт, що такі троїсті музики чи гур
ти мають неабияку популярність, тому треба
заздалегідь замовляти їх на весілля. Посту
пово відроджується також традиція мати сво
їх музикантів у селах. Духовий оркестр тепер
на весілля не наймають.
У с. Івча під час весільної гостини при
жився і такий новотвір, як взування тещі в
чоботи, що їх дарує зять. Іноді теща протес
тує проти так званого обрядового миття ніг,
однак дозволяє взути чоботи й танцює в них.
Весільних пісень уже майже не співають, бо
в тамади своя «програма». Наприкінці гостини
старости з обох боків приступають до розподі
лу короваю. Перед початком кілька жінок три
чі заспівують: «Благослови, Боже, благослови,
Боже, і отець, і мати, своїй дитині коровай роз
Весільний коровай.
с. Івча Літинського р-ну Вінницької обл.
2012 р. З архіву Л. Шкандюк
із собою калачі, прикрашені виплетеною «кіс
кою» з тіста. Двома «кісками» оздоблюють
калач для хрещених та рідних дядьків, тіток.
У с. Івча збережена локальна традиція: при
запрошенні на весілля треба починати з хати,
яка розташована на схід від дому нареченої
(нареченого). Формула при запрошенні тради
ційна: «Просили мама, тато, і я прошу вас на
хлібсіль, на весілля».
Сучасне весілля значно скоротилося в часі.
Дедалі рідше випікають коровай удома (хоча
печі в хатах ще зберігаються), але коли випіка
ють, то намагаються дотримуватися традицій
(не запрошують розлучених і вдовиць на ви
готовлення короваю) та часткового пісенного
супроводу. Переважно замовляють коровай на
хлібозаводі або в приватних коровайниць, які
дотримуються традицій при випіканні коро
ваю. Традиційні два сирі яйця і гроші кладуть
у коровай навіть ті люди, які печуть на замов
лення. Ця традиція стійка й перенесена навіть
до закладів громадського харчування.
Оскільки весілля відзначають у місцевих
кафе, їдальнях, ресторанах (такі заклади є те
пер чи не в кожному селі), то, відповідно, ве
сілля триває один день. Тепер – здебільшого в
суботу або неділю.
У випадку, якщо наречений з іншого ра
йону чи віддаленого села, то в один вихідний
святкують весілля в молодої, а в другий – у
молодого, але частіше всетаки обмежуються
одним днем.
Нинішнє весілля розпочинається приходом
почту молодого до молодої. Зберігається (ко
лись ритуальна) ігрова сцена «переймів» мо
лодого. За традицією, молодь з боку нареченої
ще перед двором ставить стілець із хлібом, за
ступає дорогу нареченому і його гостям, щоб ті
заплатили викуп, який приймають горілкою та
грішми. Такі «перейми» влаштовують ще раз
перед входом до хати. Часто торгуються за
молоду її дружки та брати, а отримавши вина
городу, пропускають молодого, якого виходять
зустрічати батьки дівчини з хлібом. Відбува
ється обмін хлібами, і гості нареченого, за тра
дицією, тричі проспівують: «На день добрий
тому, а хто в цьому дому, старому й малому,
ще й Богу святому». При цьому родина моло
дої відспівує: «Хай ви здорові були, що ви нас
не забули, що ви нас нагадали, на день добрий
сказали». Заходять до хати, і хлопець дарує
своїй судженій весільний букет. Після цього
молоді чіпляють один одному до грудей весіль
ні відзнаки – білі букетики. Це вже теж стала
традиція в регіоні.
Збережена також традиція виготовлення
гільця в обох наречених, але вже, звісно, без
тієї кількості пісень, що побутувала порівняно
донедавна. У молодої – ялинове гільце, при
крашене штучними квітами, а на верхівці –
квітка з калини й колосків. Гільце нареченого
несе боярин. Коли молодий викупив молоду,
боярин зламує квітку з гільця молодої і ста
вить біля короваю гільце молодого. Мотивація
звичаю розмита. Так треба...
Після привітань і церемоній з викупом та
гільцем батьки благословляють молодих на
шлюб, пов’язують їм руки рушником, виво
дять за рушник із хати й обсипають їх зерном,
грішми, цукерками. Наречені в супроводі гос
тей ідуть до сільського Будинку культури, де
відбувається врочиста реєстрація шлюбу за
відомим сценарієм, який був упроваджений
ще за радянських часів. За бажанням (тепер
це буває часто) молоді після реєстрації ще він
чаються в церкві. Інфраструктура с. Івча така,
що всі три будівлі (Будинок культури, церква
та кафе), де відбуваються церемонії весілля,
розташовані поруч.
Існує традиція з радянського минулого –
покладання квітів молодими до пам’ятника за
гиблим під час війни.
Нововведенням, яке всетаки побутує
кілька десятиріч, є поїздка наречених із гру
пою молоді до певних місць, гаїв, так зва
них весільних комплексів, які розміщуються
за межами села (це може бути м. Хмільник
чи Вінниця), де їм пропонують різні ігри,
фотосесію, конкурси та розваги. Молодь
веселиться там певний час (можливо, це
компенсація втраченого дівичвечора в тра
диційному весіллі?) і повертається до за
http://www.etnolog.org.ua
90
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2013
дати...». Спочатку вирізають середину й відда
ють молодим, які відразу відкушують шматок
священного хліба. Також існує порівняно но
вий забобон: хто з наречених відкусить біль
ший шматок, той і буде верховодити в родині.
Побутує традиційний звичай, але з новими
нюансами, – покривання молодої хустиною
(раніше одягали кибалку й чепець). Оби
дві матері, або одружені родички, знімають
з нареченої фату й пов’язують її голову хуст
кою. Потім молода одягає фату на подружок
і з кожною перетанцьовує танець, що було і в
традиційному весіллі.
Весілля завершується тим, що батькам, які
одружують останню свою дитину, одягають
вінок на шию, і молоді з ними танцюють.
Інколи на другий день ще приходять гості
на сніданок до дому наречених. Бувають пере
одягання в підставних молодих і різні жарти
(готують вареники з оманливою начинкою –
перцем, калиною тощо).
Отже, порівнявши три записи елементів
весільного обряду в старовинному селі Івча на
Вінниччині, можна спостерігати досить висо
кий ступінь збереженості традицій. Стійкими
символами весілля є рушники, весільний ко
ровай, звичай обдарування молодих. Водночас
бачимо, що впроваджений сценарій найманого
тамади віддаляє обряд весілля від народних
звичаїв та традицій. Молодь уже призвичаїла
ся до нових елементів весілля, і майже жодне
весілля не обходиться без поїздки до найближ
чих міст на спеціальні ігри, розваги, фото й
відеозйомку. На весільній гостині тамада має
власний сценарій різноманітних змагань, ігро
вих дій, танцювальні паузи, які до традицій не
мають жодного відношення. В умовах глобалі
зації постежується дедалі більше запозичень
із практики західних країн, зокрема кидання
нареченою весільного букета серед дружок,
щоб вони скоріше повиходили заміж. У тради
ційному весіллі це стосувалося рушника, який
молода тягла ногою до порога церкви, та риту
ального танцю після одягання вінка на наре
чену, яка потім перетанцьовувала з дівчатами,
і ті чимдуж сідали на кожух, щоб їх також не
оминула ця подія. Помітним є певною мірою
інстинктивне бажання використовувати на
родні традиції в сучасному весіллі, і тому вони
вторинно відроджуються за допомогою носіїв
традиції, використання описів весілля з етно
графічної літератури, засобів масової інформа
ції тощо.
На прикладі с. Івча Літинського району на
Вінниччині бачимо, як швидко відбуваються
зміни в традиційній культурі українців, на
роджується багато нових елементів та певною
мірою зберігаються давні звичаї 5.
1 Пісні, записані Марією Іщук у с. Івча в черв-
ні 1972 року, зберігаються в приватному архіві її
доньки – кандидата філологічних наук Галини
Бурлаки (м. Київ). Висловлюю їй щиру вдячність
за надану можливість скористатися цими записа-
ми пісень.
2 Цю пісню співають і при обряді розподілу
короваю.
3 Телевань – це домашній дух, охоронець жит-
ла й родини. У весільних піснях трапляється час-
тіше на Правобережній Україні, згадується на
Київщині, Вінниччині, Житомирщині, частково –
на Одещині.
4 Докладніше про це див.: Борисенко В. Транс-
формація весільного обряду на прикладі села Івча
на Вінниччині // Народна творчість та етноло-
гія. – 2013. – № 2. – С. 15–26.
5 Світлини до статті надані Людмилою Шкан-
дюк з весілля 2012 року. Допомагали зібрати ма-
теріал з весільної обрядовості виконавці пісень
Катерина Мамошук та Оксана Тимощук. Органі-
зували поїздку до села Людмила Пивовар, Леся
Коломієць, Віктор Коломієць. Усім висловлюю
глибоку вдячність за надану допомогу.
|