Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах
Стаття присвячена проблематиці сучасного оприявнення втрачених архітектурних пам’яток, критично важливих для національної культури. Наші попередники – пам’яткознавці першої половини ХХ ст. документально зафіксували багато таких об’єктів. Нові можливості для кращого їх розуміння відкриває розвиток ко...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202876 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2022. — Вип. 15. — С. 4-11. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860117798306447360 |
|---|---|
| author | Вечерський, В.В. |
| author_facet | Вечерський, В.В. |
| citation_txt | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2022. — Вип. 15. — С. 4-11. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття присвячена проблематиці сучасного оприявнення втрачених архітектурних пам’яток, критично важливих для національної культури. Наші попередники – пам’яткознавці першої половини ХХ ст. документально зафіксували багато таких об’єктів. Нові можливості для кращого їх розуміння відкриває розвиток комп’ютерних технологій. Він зумовив виникнення віртуальної реальності, в якій можна досить реалістично створити будь-що, а отже й відтворити тепер неіснуючі об’єкти матеріального світу за наявності відповідної вихідної інформації. У статті показано, як дослідження українських дерев’яних церков, виконані у 1920–1930-х рр. С. Таранушенком, стають основою для оприявнення цих утрачених пам’яток методами «доповненої реальності» як у віртуальному, так і в реальному світах. Зроблено висновок про те, що не варто нехтувати сучасними технологічними можливостями й засобами оприявнення нашої національної ідентичності в архітектурі, пам’ятаючи, що архітектура – один із найголовніших атрибутів цивілізації.
The article is devoted to the problems of modern discovery of lost architectural monuments, which is critical important to national culture. Our predecessors of the first half of the twentieth century documented many such objects. The development of computer technology opens up new opportunities for a better understanding of them. It led to the emergence of virtual reality, in which you can quite realistically create anything, and therefore recreate the non-existent objects of the material world in the presence of relevant source information. The article shows how the research of Ukrainian wooden churches, made in the 1920s – 1930s by S. Taranushenko, became the basis for the discovery of these lost monuments by methods of «augmented reality» in both virtual and real worlds. It is proposed to create virtual computer reproductions of the most significant lost monuments of Hlukhiv, such as the Trinity Cathedral with a bell tower, the Palace of K. Rozumovskyi, the Second Little Russia Collegium, the old Church of the Three Anastasia, and other monuments of the region. The ensembles of the most prominent monasteries of the Siverskyi region, which were completely or partially destroyed during the 20th century, deserve the same approach: such models in the material and virtual reconstructions by means of augmented reality would significantly enrich the expositions of, for example, the national reserves «Hlukhiv», «Hetman’s Capital », «Ancient Chernihiv». Having geometric models of some of the most outstanding lost monuments, you can think about creating their models or life-size models. It is concluded that we should not neglect modern technological opportunities and means of expressing our national identity in architecture, bearing in mind that architecture is one of the most important attributes of civilization.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:36:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 15, 2022
4
УДК 725(477)
В.В. Вечерський
ВТРАЧЕНА АРХІТЕКТУРА СІВЕРЩИНИ
У РЕАЛЬНОМУ Й ВІРТУАЛЬНОМУ СВІТАХ
Стаття присвячена проблематиці сучасного оприявнення втра-
чених архітектурних пам’яток, критично важливих для національ-
ної культури. Наші попередники – пам’яткознавці першої полови-
ни ХХ ст. документально зафіксували багато таких об’єктів. Нові
можливості для кращого їх розуміння відкриває розвиток комп’ю-
терних технологій. Він зумовив виникнення віртуальної реальності,
в якій можна досить реалістично створити будь-що, а отже й від-
творити тепер неіснуючі об’єкти матеріального світу за наявності
відповідної вихідної інформації. У статті показано, як дослідження
українських дерев’яних церков, виконані у 1920–1930-х рр. С. Тара-
нушенком, стають основою для оприявнення цих утрачених пам’я-
ток методами «доповненої реальності» як у віртуальному, так і в
реальному світах. Зроблено висновок про те, що не варто нехтува-
ти сучасними технологічними можливостями й засобами оприяв-
нення нашої національної ідентичності в архітектурі, пам’ятаю-
чи, що архітектура – один із найголовніших атрибутів цивілізації.
Ключові слова: Сіверщина, архітектура, пам’ятки, кресленики,
реконструкція, доповнена реальність.
Утрачена архітектурна спадщина в українському пам’ят-
кознавстві, на жаль, є однією з «вічних тем». Так розпо-
рядилася історія, особливо сувора протягом ХХ-го ст. до
«кривавих земель», центром яких була Україна (визна-
чення американського історика Т. Снайдера).
Утраченій архітектурній спадщині України присвяче-
но чимало публікацій, зокрема й монографія автора цієї
статті. Значна частина її обсягу містить текстову і гра-
фічну інформацію про знищені об’єкти Сіверщини [1].
Ця інформація дає можливість досвідченому фахівцеві з
добре розвиненим просторовим мисленням уявити собі,
як могли виглядати ті об’єкти та в чому полягала їхня
мистецька унікальність та історико-культурна цінність.
Але в сучасних умовах, з огляду на стрімкий розви-
ток комп’ютерних технологій і формування віртуально-
го світу, з’явилася можливість зробити цю інформацію
більш наочною і зрозумілішою та донести її до значно
ширшого кола зацікавлених осіб, які не мають фахово-
го вишколу. У сучасному українському пам’яткознавстві
такі можливості розкрилися протягом 2014–2021 рр. зав-
дяки праці відомого харківського видавця Олександра
Савчука, котрому у міру сил допомагав автор цієї статті.
Ідеться про три перевидання досліджень Стефана Ан-
дрійовича Таранушенка (1889–1976), присвячених де-
рев’яним церквам Лівобережної України. Він протягом
1926–1930 рр. працював харківським крайовим інспек-
тором з охорони пам’яток культури та природи й опіку-
вався майже всім Лівобережжям. Разом із помічниками
(П. Жолтовський та ін.) докладно описував пам’ятки де-
рев’яної сакральної архітектури з детальними архітек-
турними обмірами, ретельною їх фотофіксацією, та на-
віть пропорційним аналізом. Увага до деталей, нюансів
та відхилень уможливила фіксацію тих «неправильно-
стей» у структурі кожної споруди, які були виявом сві-
домо застосованих майстрами «курватур», тобто відхи-
лень від геометричної правильності, спрямованих на
створення візуальних ілюзій безкінечної висоти у так
званій телескопічній перспективі церковних верхів. Це
уможливило зрозуміння і навіть реконструкцію мето-
дів роботи народних будівничих. Авторська монографія,
видана у 1976 р. на підставі цих досліджень, становить
видатний науковий інтерес, бо ж переважна більшість
описаних пам’яток знищена [2]. Тож саме С. Таранушен-
кові ми завдячуємо тим, що маємо достовірні наукові
дані про втрачені дерев’яні храми Сіверщини.
Доля самого С. Таранушенка та його наукової спадщи-
ни виявилася настільки ж трагічною, як і доля зазначених
пам’яток. Учений був репресований, а частина його до-
слідницьких матеріалів загинула. Дещо вдалося уривками
опублікувати протягом 50–70-х рр. ХХ ст. [3]. Проте опублі-
ковано все те було зі значними видавничими спотворення-
ми. Так, у виданій в 1976 р. київським видавництвом «Бу-
дівельник» версії згаданої вище монографії залишилося
64 об’єкти зі 181, тобто лише трохи більше третини [4, с. 12].
У такому контексті необхідним стало перевидання в
автентичній авторській редакції Таранушенкової фунда-
РОЗДІЛ І. ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВО,
ПАМ’ЯТКООХОРОННА ТА МУЗЕЙНА СПРАВА
Іл. 1. Вознесенська церква в Березні.
План за обмірами С. Таранушенка 1928 р.
ISSN 2218-4805
5
ментальної монографії. Це вдалося реалізувати у 2014 р.
за ініціативою О. Савчука із залученням д. і. н. С. Білоко-
ня й автора цього тексту. Нашим завданням було відно-
вити все, що вилучили з монографії у виданні 1976 р., і
виправити вкрай невдале компонування і представлен-
ня ілюстративного матеріалу, допущене видавництвом
«Будівельник». Для цього перевидано повний автор-
ський текст С. Таранушенка з ретельним добором ілю-
стративного матеріалу (понад 1000 позицій), який зазви-
чай в архітектурознавчих дослідженнях має самостійне
й особливо важливе значення [5]. Принциповим момен-
том, який вирізняє це перевидання, стало повне опублі-
кування в максимально можливому великому форматі
всіх креслеників церков, причому їх комплекти (плани
й перерізи) приведено до єдиного масштабу. У цьому
виявилося фахове розуміння проблематики і архітек-
тором В. Вечерським, і інженером О. Савчуком. Адже
саме кресленики в ортогональній проєкції, попри їхню
умовність (ми ніколи не можемо реально бачити будь-
які об’єкти в ортогональній проєкції, тож це – умовність),
дають змогу виконати графічну та об’ємну реконструк-
цію архітектурної споруди, що може бути значно об’єк-
тивнішою, ніж малюнок чи фотографія. У своїх кресле-
никах дерев’яних церков Лівобережжя С. Таранушенко
пішов значно далі, ніж його попередник Г. Павлуцький
та сучасник М. Драган: він не обмежувався тільки обмі-
рами плану й поздовжнього перерізу, а намагався отри-
мати кресленики кількох перерізів (поперечних, через
вівтарну частину, через західний притвор із вежами) [5,
с. 362–363]. Характер графічної репрезентації пам’ятки
демонструють кресленики плану (іл. 1), поздовжнього
(іл. 2) і поперечного (іл. 3) перерізів Вознесенської цер-
кви 1759 р. у м. Березні на Чернігівщині.
Усе це має велике значення у контексті розгляду-
ваної проблематики. Бо за нашими підрахунками, з
181 церкви, описаної С. Таранушенком, до 2014 р. збе-
реглися 16, тобто менше 10 %. З них одна відтворена у
с. Пустовійтівці на Сумщині; ще одна, у с. Чуйківці на
Сумщині, згоріла під час підготовки видання до друку
навесні 2014 р., а ще одна зараз міститься на території
Росії – у с. Новий Ропськ на Брянщині.
У 2017 р. монографію перевидано у виправленому
й доповненому вигляді як друге стереотипне видан-
ня, що може й надалі перевидаватися за потребою [6].
Найвизначнішим утраченим дерев’яним церквам
присвячене наступне видання дослідницьких матеріа-
лів С. Таранушенка, здійснене 2021 р. видавцем О. Сав-
чуком за підтримки Українського культурного фонду
під назвою «Знищені шедеври української дерев’яної
сакральної архітектури» [7]. Видання має інтригуючий
підзаголовок: «Книга з доповненою реальністю». Оце і
є в ній найголовнішим.
Уже сама назва свідчить про те, що був зроблений від-
повідний відбір об’єктів за кількома параметрами: он-
тологічними (матеріальні об’єкти знищені в реальності,
але присутні інформаційно); якісними («шедеври»); ре-
Іл. 2. Вознесенська церква в Березні.
Поздовжній переріз за обмірами С. Таранушенка 1928 р.
Іл. 3. Вознесенська церква в Березні.
Поперечний переріз за обмірами С. Таранушенка 1928 р.
Сіверщина в історії України, випуск 15, 2022
6
гіонально-представницькими (історичні Чернігово-Сі-
верщина, Полтавщина, Слобожанщина). Враховано ще
один параметр – наявність досить докладної докумен-
тальної фіксації цих об’єктів.
Тож серед багатьох досліджених С. Таранушенком
пам’яток української дерев’яної церковної архітек-
тури для цього видання відібрано п’ять найвизначні-
ших архітектурних шедеврів: Троїцька церква 1710 р.
у с. Пакуль (Чернігівська область); Введенська церква
1761 р. у с. Артемівка (тепер у складі м. Мерефа Харків-
ської області); Покровська церква 1759 р. у м. Зінько-
ві (Полтавська область); Вознесенська церква 1759 р. у
м. Березна (Чернігівська область); Миколаївська цер-
ква 1760-х рр. у с. Нові Млини (Чернігівська область).
Вони представляють добу найбільшого розквіту пито-
мо української дерев’яної церковної архітектури на Лі-
вобережжі. Їх свідомо й зумисно знищив тоталітарний
режим у 1930-х рр., але С. Таранушенко встиг настіль-
ки вичерпно їх дослідити й зафіксувати, що дав під-
стави для створення «доповненої реальності» у вигля-
ді сучасних віртуальних реконструкцій цих пам’яток з
використанням новітніх електронних пристроїв та ін-
формаційних технологій.
Коротко зупинимось на пам’яткознавчій характе-
ристиці тих трьох церков, які відносяться до історич-
ного регіону Сіверщини.
Троїцька церква у Пакулі Чернігівської області спо-
руджена з соснового бруса 1710 р. коштом Києво-Печер-
ської лаври, якій належало село. Це п’ятиверха хрещата
церква з шестигранними раменами і квадратним у пла-
ні центром, значно вищим за рамена. Верхи були двоза-
ломними. Форми їх дійшли до початку ХХ ст. спотворени-
ми внаслідок численних перебудов і ремонтів протягом
ХІХ ст. В історії української архітектури Троїцька церква
в Пакулі посідає визначне місце як найстаріша з доклад-
но вивчених дерев’яних церков Лівобережжя, пам’ятка
винятково високої будівельної техніки, твір геніального
народного мистця-будівничого з яскраво виявленим ін-
дивідуальним почерком. Церкву знищила комуністична
влада у середині 1930-х рр. Наявність обмірних кресле-
ників та світлин дає принципову можливість відновити
пам’ятку. Так і не реалізоване її відтворення, причому не
у с. Пакулі, а у м. Києві, на території Національного му-
зею народної архітектури та побуту України, було перед-
бачено Програмою відтворення видатних пам’яток історії
та культури України, затвердженою Кабінетом Міністрів
України у 1999 р. (її скасував В. Янукович 21.03.2007).
Вознесенська церква 1759 р. у Березні (Чернігів-
Іл. 4. QR-коди, які дають доступ до «доповненої реальності» – динамічних комп’ютерних реконструкцій
утрачених пам’яток дерев’яної сакральної архітектури Лівобережжя. За О. Савчуком
ISSN 2218-4805
7
ська область). Її збудував із добірного соснового бру-
са на цегляному підмурку з льохом ніжинський май-
стер Панас Шолудько в 1759–1761 рр. (іл. 1, 2, 3). Стояла
вона на місці колишнього замку, у центрі містечка, і
була його головною домінантою. В основі розплану-
вально-просторової побудови – тип хрещатої п’яти-
дільної п’ятиверхої церкви, ускладнений прибудовою
двох увінчаних верхами «слупів» (веж) перед бабинцем
та двох ризниць обабіч вівтаря. Незвичайним у компо-
зиції є наявність західних слупів, з’єднаних балконом,
завдяки яким церква в цілому виглядала як семивер-
ха, чим порушено симетричність композиції. Унікаль-
ний тип, представлений однією лише цією церквою, не
знайшов поширення в українській архітектурі. Знище-
на протягом 1929–1930 рр. Її відтворення було перед-
бачено в затвердженій Кабінетом Міністрів України у
1999 р. Програмі відтворення видатних пам’яток істо-
рії та культури України (скасована у 2007 р.), причому
планувалося відбудувати її не в Березні, на первісно-
му місці розташування, а на території Національного
музею народної архітектури та побуту України у Києві.
Миколаївська церква 1760-х рр. у Нових Млинах (Чер-
нігівська область). Точна дата спорудження церкви не
встановлена. Вона була трьохпрестольною і мала усклад-
нену розпланувально-просторову композицію, яка не
повторювалася у жодній іншій церкві. Основне ядро
тридільне одноверхе. Нава – прямокутник зі зрізаними
зовнішніми кутами. Її вінчав тризаломний восьмерико-
вий верх, внутрішня висота якого сягала 25,7 м. Вівтар
гранчастий, бабинець квадратний у плані. Їх перекри-
вали плоскі стелі й завершували вальмові дахи. До ба-
бинця з двох боків прилягали високі баштоподібні чо-
тиригранні зруби, увінчані двозаломними верхами – так
звані слупи, об’єднані притвором (С. Таранушенко на-
зиває його «передбабинцем»). Схоже архітектурне ви-
рішення мала тільки Вознесенська церква в Березні. У
1880 р. за проєктом архітектора О. Михайлова до цер-
кви з заходу прибудовано притвор і двоярусну дзвіни-
цю, а в 1902 р. за проєктом архітектора П. Вакуловсько-
го дзвіницю перебудовано на чотириярусну, з високою,
параболічних обрисів банею і неоруським декором. Цер-
кву знищили в 1930-х рр.
Ці сакральні пам’ятки репрезентують традиційний
український дерев’яний храм як унікальне явище в ар-
хітектурі Європи. За часів панування Російської імперії
та СРСР воно зазнало заборони, знищення і спотворен-
ня. Причина очевидна: для вдумливих спостерігачів це
було наочне матеріальне свідчення наявності в Украї-
Іл. 5. Вознесенська церква в Березні. Комп’ютерна реконструкція. За О. Савчуком
Сіверщина в історії України, випуск 15, 2022
8
ні автохтонної будівничої традиції як основи власного
неповторного архітектурного стилю, принципово від-
мінного від загальноімперського. А це проявляло живу
присутність на наших теренах зовсім іншої культури
та понад те – політичної традиції, протилежної росій-
ській. Тому сьогодні цю основу нашої культурно-істо-
ричної самобутності маємо достеменно знати, глибо-
ко усвідомлювати й берегти. Це те минуле, яке працює
на наше майбутнє.
Виходячи з таких засад, текстова та ілюстративна ча-
стини книжки «Знищені шедеври української дерев’я-
ної сакральної архітектури» доповнена динамічними
комп’ютерними реконструкціями зазначених п’яти
пам’яток, виконаних архітекторами та фахівцями з ін-
формаційних технологій. Текстовий розділ про кожну з
них завершується сторінкою з QR-кодом (іл. 4), скану-
ючи який, можна побачити на екрані «айфона», смарт-
фона, планшета чи іншого аналогічного електронного
пристрою кольорове зображення віртуальної рекон-
струкції пам’ятки [7, с. 73, 99, 161, 189, 219]. Її можна
оглянути зусібіч, причому в різних режимах освітлен-
ня: при ранковому сонці, опівдні, увечері та вночі – у
місячному сяйві (іл. 5). Загальне враження від побаче-
ного можна звести до такого висновку: візуальний об-
раз, отриманий на основі обмірних креслеників архі-
тектурної пам’ятки, суттєво відрізняється від того, який
отримуємо, переглядаючи старі фотографії: цей образ
складніший і багатогранніший, вишуканіший і доско-
наліший. Ну і звісно, він динамічний. А як відомо, ар-
хітектура адекватно сприймається людиною тільки при
візуально-моторному сприйнятті, тобто в русі, при по-
слідовній зміні ракурсів.
Спостереження за споживачами цієї видавничої
продукції та спілкування з ними підказали напрями
подальших розробок у цій сфері. Викладемо ці пер-
спективи щодо втраченої архітектурної спадщини Сі-
верщини (включно з м. Глуховом) по пунктах, для чіт-
кішого сприйняття.
1. Будь-який архітектурний об’єкт існує і може адек-
ватно сприйматися тільки у середовищі, бо вони (об’єкт
і довкілля) взаємно формують і обумовлюють одне од-
ного. У цьому сенсі створені комп’ютерні реконструкції
варто доповнювати хоча б зображеннями найближчо-
го природного довкілля та архітектурного середовища.
Робота ця потребує часу і коштів, але воно того варте.
2. Усі розглянуті об’єкти є православними храма-
ми. А в християнському храмобудуванні вирішується
просторове завдання, а не об’ємне – так повелося ще
з ранньохристиянських часів. Тобто головне в церкві –
її інтер’єр, а не зовнішній вигляд. Тому наступним ета-
пом поглиблення цієї розробки мають стати динамічні
комп’ютерні реконструкції, які уможливлять нам ман-
дрівку інтер’єрами храмів.
3. Маючи напрацьовані математичні моделі пам’я-
ток, можна перейти до наступного етапу – створення
в матеріалі їхніх об’ємних макетів у масштабі не мен-
шому, ніж 1:50. Саме в такому масштабі виконуються
кресленики проєктів реставрації архітектурних пам’я-
ток. Застосування таких макетів, виконаних у різних
матеріалах (від дерева до бронзи), може бути найріз-
номанітнішим – від меморіального до музейного та ре-
презентативного.
4. Описаними тут заходами можна і треба охопи-
ти значно більшу кількість пам’яток. Стосовно регіо-
ну Сіверщини це мають бути такі втрачені пам’ятки
Глухова як Троїцький собор (іл. 6) із дзвіницею, Палац
К. Розумовського, Друга Малоросійська колегія, ста-
ра Трьох-Анастасіївська церква, інші пам’ятки регіо-
ну. Такого ж підходу заслуговують і ансамблі найвиз-
начніших монастирів Сіверщини, повністю чи частково
знищені протягом ХХ ст.: Глухівсько-Петропавлівсько-
го (іл. 7), Гамаліївського, Пустинно-Рихлівського (іл. 8),
Крупицько-Батуринського, Маскаківського, Софроніїв-
Іл. 6. Західний фасад і план Троїцького собору у м. Глухові.
Обміри і кресленики архітекторів
В. Мойсеєнка і Н. Новаковської 1952 р.
ISSN 2218-4805
9
ського. Такі макети в матеріалі та віртуальні
реконструкції засобами доповненої реально-
сті значно збагатили б експозиції, приміром,
національних заповідників «Глухів», «Геть-
манська столиця», «Чернігів стародавній».
5. Маючи геометричні моделі кількох най-
докладніше зафіксованих найвидатніших
втрачених пам’яток, можна подумати про
створення їхніх моделей чи макетів у нату-
ральну величину. Таких об’єктів може бути
небагато – до 10 на весь регіон. Можливі міс-
ця їхнього розташування (на первісному міс-
ці чи у згаданих вище національних та інших
заповідниках) – тема окремого обговорення.
Автор свідомий того, що з позицій пам’ят-
коохоронної методики така пропозиція сум-
нівна – через небезпеку фальсифікації пам’я-
ток під гаслом їхнього відновлення. Епопею
«відтворення втрачених пам’яток» Украї-
на вже пережила за часів президентських
каденцій Л. Кучми і В. Ющенка. Пам’яттю
про це лишилися «Діснейленди»: історич-
ні (собор в Одесі) та псевдоісторичні (так
звані гетьманські резиденції у Чигирині й
Батурині). Вони ваблять туристів, але зне-
охочують фахівців. Тож нам ідеться не про
натурну відбудову втрачених пам’яток архі-
тектури, а про створення їхніх повномасш-
табних геометричних моделей без жодних
претензій на автентичність.
Навіщо потрібні такі моделі в заповідни-
ках та музеях просто неба? – для наочності!
Адже якщо визначна автентична пам’ят-
ка знищена, то пам’ять про її архітектурні
форми та об’ємно-просторові характери-
стики може і має залишитись у вигляді ін-
формації, тобто масштабованої геометрич-
ної моделі. Сьогоднішня техніка дозволяє
представити це у будь-якому масштабі як
лазерне шоу (найдешевший варіант, проте
недовговічний), або у вигляді макета, вико-
наного з тривких матеріалів. У будь-якому
разі, коли автентична пам’ятка безповорот-
но втрачена, то така геометрична модель –
це краще, ніж нічого.
У нашій національній історії уже був ви-
падок, коли втрачену автентичну пам’ят-
ку замінили геометричною моделлю в на-
туральну величину. І сьогодні вже мало хто
усвідомлює, що уславлена пам’ятка архі-
тектури національного значення – Троїць-
кий дерев’яний собор у м. Новомосковську
Дніпровської області – це не автентич-
на пам’ятка, а геометрична модель у нату-
ральну величину, при тому досить схема-
Іл. 7. Глухівсько-Петропавлівський монастир.
Реконструкція загального вигляду М. Цапенка
Іл. 8. Пустинно-Рихлівський монастир.
Реконструкція загального вигляду М. Цапенка
Сіверщина в історії України, випуск 15, 2022
10
тична, зведена на місці втраченої пам’ятки.
Коли в 1887 р. козацький собор, збудований
у 1775–1778 рр. (іл. 9) розібрали, щоб замі-
нити спорохнявілі бруси стін, то з’ясувалося,
що будівельний підрядник-аферист виконав
демонтаж пам’ятки без обмірів, креслени-
ків, маркування, тобто без жодної докумен-
тальної і натурної фіксації. Зібрати то все
назад «як було» виявилося неможливим.
Рятувати ситуацію взялися катеринослав-
ський архітектор Е.-Ю.Й. Харманський та
майстер О.Д. Пахучий, котрим у 1888 р. вда-
лося скласти то все докупи «за старим зраз-
ком» відповідно до проєкту Харманського.
Але собор при цьому зазнав істотних змін,
бо запланована заміна окремих брусів пе-
ретворилася на зведення споруди наново
з цілком нового матеріалу. Для того, щоб
у цьому пересвідчитися, досить порівня-
ти ілюстрації 9 і 10. При цьому стіни стали
майже вдвічі товщими, не збережено пер-
вісний нахил стін досередини, змінено фор-
ми бань і арок-вирізів в інтер’єрі, пониже-
но центральний верх, зовнішня вертикальна
шалівка була замінена горизонтальною. У
1928 р. об’єкт дослідив, обміряв і сфотогра-
фував С. Таранушенко, зробивши висновок,
що від старого собору тут мало що лишило-
ся і церкву 1888 р. «вважати відтворенням
попередньої, тобто пам’ятки XVIII ст., немає
ніяких підстав» [5, с. 528]. Тому він не вва-
жав нову споруду вартою уваги, бо то була
суха геометрична схема втраченої справж-
ньої пам’ятки (іл. 10). Але навіть така схема
справляла і продовжує справляти неймовір-
но сильне враження, що засвідчив, зокрема,
й роман Олеся Гончара «Собор» [8].
Тож не варто нехтувати сучасними тех-
нологічними можливостями й засобами оп-
риявнення нашої національної ідентичності
в архітектурі, пам’ятаючи про те, що архі-
тектура – один із найголовніших атрибу-
тів цивілізації.
ДЖЕРЕЛА
1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної
спадщини України. Київ : НДІТІАМ, 2002. 592 с.
2. Таранушенко С. Монументальна дерев’яна ар-
хітектура Лівобережної України. Київ : Будівель-
ник, 1976. 336 с.
3. Таранушенко С. Пам’ятники архітектури
Слобожанщини XVII–XVIII віків. Питання історії ар-
хітектури та будівельної техніки України. Київ : Держ-
будвидав УРСР, 1959. С. 44–80.
4. Вечерський В. Передмова. Таранушенко С. Де-
рев’яна монументальна архітектура Лівобережної
України. Повна редакція. Харків : Видавець Савчук
О.О., 2014. С. 5–16.
5. Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Ліво-
бережної України. Повна редакція. Харків: Видавець Савчук О.О.,
2014. 864 с.
Іл. 9. Троїцький собор у Новомосковську. Рисунок О. Сластіона 1887 р.
Іл. 10. Троїцький собор у Новомосковську. Фото О. Харлана
6. Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лі-
вобережної України. Повна редакція. 2-е видання, стереотипне.
Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. 896 с.
7. Таранушенко С. Знищені шедеври української дерев’яної
ISSN 2218-4805
11
УДК 94(477):726:2-523,4
В.Д. Кириєвський
ЦЕРКВИ ВОРОНІЖА
У статті викладена історія церков містечка Вороніжа, колиш-
нього адміністративного центру Воронізької сотні (1654–1781) Ні-
жинського полку. У статті наведені нові, раніше невідомі архівні до-
кументи, що були виявленні останнім часом. Також враховані новітні
краєзнавчі публікації стосовно воронізьких церков, навіть задіяні ні-
мецькі аерофотографії 1942 р. Стаття стане в нагоді для складан-
ня оновлених туристських путівників до Вороніжа.
Ключові слова: церква, дзвіниця, козацька школа, шпиталь, цер-
ковно-причтовий будинок, склад.
«При Гетманщине Воронежъ одинъ выставлялъ сотню
козаковъ и въ немь было сотенное управление. Тогда
местечко было богатое, торговое и людное. Потому было
здесь до 7 приходскихъ храмовъ. Здесь была и протопопия
или духовное правление» [2, с. 339]. Таку похвальну істо-
ричну оцінку козацькому Вороніжу дав автор «Историко-
статистического описания Черниговской епархии» 1873 р.
видання архієпископ Чернігівський та Ніжинський Філарет
(Гумілевський) (1805–1866). Воронежці погоджуються з ар-
хієпископом щодо заможності свого козацького містечка,
адже всі діючі у Воронежі до революції 1917 р. церкви
були кам’яними. Воронежці пам’ятають, що найстарішою
у містечку була Миколаївська церква. Уяву про її вигляд,
як і взагалі вигляд перших козацьких храмів, надає малю-
нок церкви з дзвіницею в селі Пирогівка (рис. 1) Воронізь-
кої сотні, зображений на тривіковому плані, складеному в
день битви між шведами та москалями за переправу через
Десну 26 жовтня 1708 р. [5, арк. 1]. Це звичайна для XVII
століття одноглава церква. Такі храми були в кожному селі
Воронізької сотні. Такою ж самою за побудовою мала бути
й Миколаївська церква у Воронежі. Її згадував П. Куліш в
своєму історичному романі «Михайло Чарнышенко или
Малороссия 80 лет назад» (1843 р.). Доказом існування
Миколаївської церкви є назва центрального кутка
Вороніжа – Микільщина. Воронежці й досі кажуть, що
Миколаївська церква стояла поряд з Михайлівською, на
місці яких нині стоїть кам’яна Михайлівська церква. На її
першому поверсі розміщена тепла Миколаївська церква.
Півтора століття тому у містечку Воронежі Глухівського
повіту Чернігівської губернії нараховувалося шість церков
(рис. 2). Подаємо їх історію у відповідності до нумерації,
зазначеної на рис. 2.
1. Михайлівська церква була збудована за гетьманування
в Україні Богдана Хмельницького (1648–1657). Підтвер-
дженням тому є іменний напис на дзвоні Михайлів-
ської церкви, що він вилитий «до храма св. арх. Михаила
в гор. Воронежъ 1652 р.». [2, с. 339]. Отже, Вороніж вже
був містечком, а у 1654 р. став ще й адміністративним
осередком Воронізької сотні з відвідною фортецею.
Дерев’яна Михайлівська церква згоріла під час пожежі на
початку 1700-х рр. У 1706 р. воронізький протопоп Василь
Голенковський збудував нову кам’яну Михайлівську церкву
як соборну для всієї Воронізької протопопії. Це була одна
сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю. Хар-
ків : Видавець Олександр Савчук, 2021. 224 с.
8. Гончар О. Собор. Київ : Дніпро, 1968.
Vecherskyi V.V. The lost architecture of the Siverskyi region in the
real and virtual worlds
The article is devoted to the problems of modern discovery of lost ar-
chitectural monuments, which is critical important to national culture. Our
predecessors of the first half of the twentieth century documented many
such objects. The development of computer technology opens up new op-
portunities for a better understanding of them. It led to the emergence of
virtual reality, in which you can quite realistically create anything, and
therefore recreate the non-existent objects of the material world in the
presence of relevant source information. The article shows how the re-
search of Ukrainian wooden churches, made in the 1920s – 1930s by S.
Taranushenko, became the basis for the discovery of these lost monuments
by methods of «augmented reality» in both virtual and real worlds. It is
proposed to create virtual computer reproductions of the most significant
lost monuments of Hlukhiv, such as the Trinity Cathedral with a bell tower,
the Palace of K. Rozumovskyi, the Second Little Russia Collegium, the old
Church of the Three Anastasia, and other monuments of the region. The
ensembles of the most prominent monasteries of the Siverskyi region, which
were completely or partially destroyed during the 20th century, deserve
the same approach: such models in the material and virtual reconstruc-
tions by means of augmented reality would significantly enrich the expo-
sitions of, for example, the national reserves «Hlukhiv», «Hetman’s Cap-
ital», «Ancient Chernihiv». Having geometric models of some of the most
outstanding lost monuments, you can think about creating their models or
life-size models. It is concluded that we should not neglect modern tech-
nological opportunities and means of expressing our national identity in
architecture, bearing in mind that architecture is one of the most impor-
tant attributes of civilization.
Key words: Siverskyi Region, architecture, monuments, drawings, re-
construction, augmented reality.
REFERENCES
1. Vechersky, V. (2002). Vtracheni obiekty arkhitekturnoi spadshchyny
Ukrainy [Lost objects of architectural heritage of Ukraine]. Кyiv : NDITIAM.
[in Ukrainian].
2. Taranushenko, S. (1976). Monumentalna dereviana arkhitektura Li-
voberezhnoi Ukrainy [Monumental wooden architecture of the Left Bank Ukraine].
Кyiv : Budivelnyk. [in Ukrainian].
3. Taranushenko, S. (1959). Pamiatnyky arkhitektury Slobozhansh-
chyny XVII-XVIII vikiv [Architectural monuments of Slobozhanshchy-
na of the XVII-XVIII centuries]. Pytannia istorii arkhitektury ta budivelnoi
tekhniky Ukrainy – Questions of history of architecture and construction tech-
nique of Ukraine, pp. 44-80. Кyiv : Derzhbudvydav URSR. [in Ukrainian].
4. Vechersky, V. (2014). Peredmova [Preface]. Taranushenko, S. Derevi-
ana monumentalna arkhitektura Livoberezhnoi Ukrainy. Povna redaktsiia. – Tara-
nushenko, S. Wooden monumental architecture of the Left Bank of Ukraine. Full
edition. Kharkiv : Vydavets Savchuk O. O. [in Ukrainian].
5. Taranushenko, S. (2014). Dereviana monumentalna arkhitektura Li-
voberezhnoi Ukrainy. Povna redaktsiia [Wooden monumental architecture of the
Left Bank of Ukraine. Full edition.]. Kharkiv : Vydavets Savchuk O. O. [in
Ukrainian].
6. Taranushenko, S. (2017). Dereviana monumentalna arkhitektura Li-
voberezhnoi Ukrainy. Povna redaktsiia [Wooden monumental architecture of the
Left Bank of Ukraine. Full edition.]. 2nd edition, stereotypical. Kharkiv: Vy-
davets Oleksandr Savchuk. [in Ukrainian].
7. Taranushenko, S. (2021). Znyshcheni shedevry ukrainskoi derevianoi
sakralnoi arkhitektury. Knyha z dopovnenoiu realnistiu [Masterpieces of Ukrainian
wooden sacred architecture were destroyed. Augmented reality book]. Kharkiv :
Vydavets Oleksandr Savchuk. [in Ukrainian].
8. Honchar, O. (1968). Sobor [Cathedral]. Кyiv : Dnipro. [in Ukrainian].
Стаття надійшла до редакції 04.02.2022 p.
Рекомендована до друку 15.09.2022 р. j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202876 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:36:59Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Вечерський, В.В. 2025-04-16T13:43:04Z 2022 Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах / В.В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2022. — Вип. 15. — С. 4-11. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202876 725(477) Стаття присвячена проблематиці сучасного оприявнення втрачених архітектурних пам’яток, критично важливих для національної культури. Наші попередники – пам’яткознавці першої половини ХХ ст. документально зафіксували багато таких об’єктів. Нові можливості для кращого їх розуміння відкриває розвиток комп’ютерних технологій. Він зумовив виникнення віртуальної реальності, в якій можна досить реалістично створити будь-що, а отже й відтворити тепер неіснуючі об’єкти матеріального світу за наявності відповідної вихідної інформації. У статті показано, як дослідження українських дерев’яних церков, виконані у 1920–1930-х рр. С. Таранушенком, стають основою для оприявнення цих утрачених пам’яток методами «доповненої реальності» як у віртуальному, так і в реальному світах. Зроблено висновок про те, що не варто нехтувати сучасними технологічними можливостями й засобами оприявнення нашої національної ідентичності в архітектурі, пам’ятаючи, що архітектура – один із найголовніших атрибутів цивілізації. The article is devoted to the problems of modern discovery of lost architectural monuments, which is critical important to national culture. Our predecessors of the first half of the twentieth century documented many such objects. The development of computer technology opens up new opportunities for a better understanding of them. It led to the emergence of virtual reality, in which you can quite realistically create anything, and therefore recreate the non-existent objects of the material world in the presence of relevant source information. The article shows how the research of Ukrainian wooden churches, made in the 1920s – 1930s by S. Taranushenko, became the basis for the discovery of these lost monuments by methods of «augmented reality» in both virtual and real worlds. It is proposed to create virtual computer reproductions of the most significant lost monuments of Hlukhiv, such as the Trinity Cathedral with a bell tower, the Palace of K. Rozumovskyi, the Second Little Russia Collegium, the old Church of the Three Anastasia, and other monuments of the region. The ensembles of the most prominent monasteries of the Siverskyi region, which were completely or partially destroyed during the 20th century, deserve the same approach: such models in the material and virtual reconstructions by means of augmented reality would significantly enrich the expositions of, for example, the national reserves «Hlukhiv», «Hetman’s Capital », «Ancient Chernihiv». Having geometric models of some of the most outstanding lost monuments, you can think about creating their models or life-size models. It is concluded that we should not neglect modern technological opportunities and means of expressing our national identity in architecture, bearing in mind that architecture is one of the most important attributes of civilization. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство, пам’яткоохоронна та музейна справа Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах The lost architecture of the Siverskyi region in the real and virtual worlds Article published earlier |
| spellingShingle | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах Вечерський, В.В. Пам’яткознавство, пам’яткоохоронна та музейна справа |
| title | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| title_alt | The lost architecture of the Siverskyi region in the real and virtual worlds |
| title_full | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| title_fullStr | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| title_full_unstemmed | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| title_short | Втрачена архітектура Сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| title_sort | втрачена архітектура сіверщини у реальному й віртуальному світах |
| topic | Пам’яткознавство, пам’яткоохоронна та музейна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство, пам’яткоохоронна та музейна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202876 |
| work_keys_str_mv | AT večersʹkiivv vtračenaarhítekturasíverŝiniurealʹnomuivírtualʹnomusvítah AT večersʹkiivv thelostarchitectureofthesiverskyiregionintherealandvirtualworlds |