Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля

У статті висвітлено науковий стан питання визначення історикогеографічних та історикоетнографічних меж дослідження народного одягу українців Поділля як однієї з важливих складових традиційної народнопобутової культури. Наведено аналіз поділу території етнографічного регіону Поділля на окремі локальн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Народна творчість та етнологія
Datum:	2013
1. Verfasser:	Іваневич, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2013
Schlagworte:	Розвідки та матеріали
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202906
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 5. — С. 88-100. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860205448237416448
author	Іваневич, Л.
author_facet	Іваневич, Л.
citation_txt	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 5. — С. 88-100. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті висвітлено науковий стан питання визначення історикогеографічних та історикоетнографічних меж дослідження народного одягу українців Поділля як однієї з важливих складових традиційної народнопобутової культури. Наведено аналіз поділу території етнографічного регіону Поділля на окремі локальні зони у вітчизняній науці та підсумкову оцінку розкриття проблематики. The article covers a scientific state of the question of defining the historical geography and historical ethnography’s range of research of the Podillia Ukrainian folk attire as one of the important components of the traditional culture of people’s mode of life. Also presented is an analysis of Podillia ethnographic region’s territory division – a zoning into separate local zones – in the science of our country, as well as a resultant appraisal of the question’s disclosure.
first_indexed	2025-12-07T18:12:16Z
format	Article
fulltext	88 ІСТОРИКО- ГЕОГРАФІЧНІ ТА ІСТОРИКО -ЕТНОГРАФІЧНІ МЕЖІ ДОСЛІДЖЕННЯ НАРОДНОГО ВБРАННЯ УКРАЇНЦІВ ПОДІЛЛЯ Лілія Іваневич УДК 391(477.43/.44) У статті висвітлено науковий стан питання визначення історико географічних та історико етнографічних меж до слідження народного одягу українців Поділля як однієї з важливих складових традиційної народно побутової куль тури. Наведено аналіз поділу території етнографічного регіону Поділля на окремі локальні зони у вітчизняній науці та підсумкову оцінку розкриття проблематики. Ключові слова: науковий стан, проблема, Поділля, історико географічний, історико етнографічний, межі, ло кальні зони, територія, регіон, традиції, культура, народний одяг, українці Поділля, історіографія. The article covers a scientific state of a question of defining the historical geography and historical ethnography’s range of research of the Podillia Ukrainian folk attire as one of the important components of traditional culture of people’s mode of life. Also presented is an analysis of Podillia ethnographic region’s territory division – a zoning into separate local zones – in the science of our country, as well as a resultant appraisal of question’s disclosure. Keywords: scientific state, question, Podillia, historical geography, historical ethnography, range, local zones, territory, region, traditions, culture, folk attire, Podillia Ukrainians, historiography. Особливе місце серед різноманіття народ них ремесел, які є значною частиною куль турної спадщини української нації, займає мистецтво виготовлення та оздоблення народ ного одягу. Багатоваріантність і неповторність комплексів традиційного вбрання українців була й залишається невичерпним джерелом історико етнографічних досліджень науков ців, адже кожний регіон (навіть його окремі локальні зони) володів певними характерними особливостями й відмінностями крою, декору вання і способів носіння в цілому. Однак про цес дослідження народного вбрання українців Подільського краю вимагає насамперед чіт кого визначення історико географічних та іс торикоетнографічних меж означеного регіону, ураховуючи досить часті зміни адміністратив нотериторіального поділу Поділля в процесі історичного розвитку України. Проблемою становлення українського ре гіону – Поділля в історико географічному й історико етнографічному контекстах займали ся такі вчені, як М. Орловський [40], К. Ши роцький [69], Н. Григоріїв [16], Є. Сіцінський [60], Я. Дашкевич [20], Я. Жупанський, В. Круль і В. Джаман [25], А. Пономарьов [47], М. Дмитрієнко [21], О. Білецька [6], І. Рибак [52], В. Прокопчук [51], В. Олуйко, П. Слободянюк і М. Баюк [1] та ін. Тому в статті, у рамках дисертаційного дослідження народного одягу українців Поділля на основі глибокого аналізу й оцінки віднайдених вище зазначених, а також різноманітних дотичних до теми наукових робіт, буде здійснено спробу визначити територіальні межі й локальні зони Поділля з урахуванням змін, яких зазнали кордони регіону внаслідок багатьох розподілів і перерозподілів його між різними державами. Установлюючи особливості історичних умов виникнення Поділля як окремої історикогео графічної, історико етнографічної та адміністра тивної території, слід визначити хронологічну межу вживання цього макротопоніма. Назва землі, яка охоплювала значну частину місце вості вздовж Дністра й Південного Бугу, – «Поділля» трапляється вже в другій половині XIV ст. [24], хоча в Литовському літописі тер мін «Подоле» вживається вперше в 1332 році, причому в загальновідомому значенні [62, с. 14]. Хроніки італійського дослідника М. Ві ллані та польського історика Я. Длугоша да тою народження Поділля вважають 50ті роки http://www.etnolog.org.ua 89 Розвідки та матеріали XIV ст. Цю саму дату згадують деякі пізніші наративні джерела – хроніки О. Биховця і М. Кромера, Густинський літопис тощо. До стовірнішими, на думку О. Білецької, є правові пам’ятки – дипломатичні та актові матеріали, у яких вживання похідних назв від терміна «По ділля» датується 1366 і 1374 роками [6, с. 69]. Найменування «Подільська земля» трапля ється в грамоті князя Олександра Коріатовича Смотрицькому домініканському монастирю від 1375 року [51, с. 15]. Важливе значення має також саме похо дження найменування «Поділля», що допо магає з’ясувати певні обставини формування окресленого регіону. Найпоширенішою вер сією щодо тлумачення дефініції «Поділля» є версія, відповідно до якої Подільська земля отримала назву через особливості свого гео графічного розташування. Адже на противагу верхньо дністровській, тобто галицькій части ні Карпатського передгір’я, на Поділлі рельєф місцевості знижується, і названий регіон є, так би мовити, низом, долом або подолом. Цю теорію підтверджують свідчення посла Вене ціанської республіки в Персії А. Контаріні та польського письменника і єпископа М. Кроме ра, котрі називали Поділля Нижньою Руссю (Руссю Подільською або Руссю долішньою), тобто «країною, що розташована по долу» (по низу) [6, с. 70]. На користь такої концепції свідчить трактування Поділля в офіційних ак тах ХІV ст. як «країни долин» [52, с. 11]. Появі історикогеографічної території По ділля, звичайно ж, передували певні адмі ністративнотериторіальні одиниці. Однією з найдавніших була Болохівська земля із цен тром у м. Болохові, що розташовувалося, на думку одних істориків, зокрема В. Якубов ського [70, с. 67] та І. Рибака [53, с. 16], по близу м. Шепетівки Хмельницької області, а на думку інших, наприклад Є. Сіцінського [59, с. 16–18] та О. Білецької [6, с. 71], – по близу м. Любара Житомирської області. Бо лохівська земля, відома ще із часів феодальної роздробленості Київської Русі, у ХІІ–ХІІІ ст. виокремилася на північній межі Лісостепу та Полісся в удільну Болохівську державу, за ймаючи порубіжний кордон Київського і Га лицькоВолинського князівств й охоплюючи межиріччя Південного Бугу, Случа, Тетерева й північносхідну частину Побужжя із цен тром у Меджибожі. Нижній хронологічний рубіж існування цієї держави вчені датують 50ми роками XII ст. Є. Сіцінський у своїй рукописній праці «Болоховское княжество (1150–1257)» відзначав, що Болохівська земля охоплювала північну частину Летичів ського, Літинського, південну – Старокос тянтинівського і південнозахідну – Ново градВолинського повітів. Південні кордони Болохівського князівства пролягали вздовж верхів’я Південного Бугу по лінії південніше від Меджибожа та досягали басейнів річок Вовк, Згар і Згарок. На сході князівства стояв Київ, його східними й північносхідними рубежами був водорозділ річок Случ – Тетерів – Сни води. Західний кордон проходив східніше від лінії Чернятин – Берегелі, верхів’ями річок Случ, Ікопоть, Хомора, Бужок, де розташо вувався Межибож (сучасне місто Меджибіж). Північна лінія кордонів князівства проходила водорозділом уздовж річки Случ [59, с. 5–6, 19–20]. Упродовж 50–60х років XIII ст. хан Бурундай здійснював постійні напади на Болохівську землю, спалюючи та сплюндро вуючи край, що призвело до його занепаду [59, с. 5–6, 19–20]. Наступним хронологічно ранішим від окресленого сегменту майбутнього Поділля в XIII ст. було Пониззя, яке розміщувалося в гирлі лівих приток Дністра – річок Збруч, Серет, Смотрич і Ушиця та включало міста Бакоту (нині – с. Бакота), Каліус (нині – с. Калюс), Студеницю (нині – с. Студени ця), Ушицю (нині – с. Стара Ушиця) – усі Хмельницької обл., Кучельмин і Микулин на Сереті Тернопільської області. По лінії сучас них м. Бар – с. Солобківці – м. Гусятин при близно проходила північна межа території По низзя. 1226 роком датується перша літописна згадка про Пониззя, яке згодом повністю ввій шло до Подільського краю [53, с. 13–15]. http://www.etnolog.org.ua 90 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 Окрім Болохівської землі та Пониззя, до складу Поділля входила виокремлена в XVI ст. територія – Брацлавщина (землі колишньої Прославії), яка обмежувалася на півдні й сході татарським степом із межею по річках Савранка, Кодима і Синюха; на захо ді – Подільським воєводством із центром у м. Кам’янці та межею по р. Мурафа; на пів ночі – Київським воєводством з межею по р. Рось. Центром Брацлавщини було місто давньоруського походження – Брацслав (су часне м. Брацлав Вінницької обл.), яке лежало на р. Південний Буг [20, с. 23]. За межами вищезазначених субрегіонів Поділлю належала колишня територія Русь кого князівства – найзахідніша частина істо ричного Подільського краю, що формувався з умовним центром в укріпленому пункті Язло вець на березі р. Ольхівець (притока р. Стри па) [33; 34]. Згідно з розвідками сучасного українського дослідника О. Мальченка, Яз ловець (тепер – с. Язловець Бучацького рну Тернопільської обл.) існував як прикордонне місто Поділля в 30х роках XV ст. [37, с. 166]. Південним ареалом Поділля ще в 1442 році була частина Північного Причорномор’я. Роз ширення Подільського краю на півдні почалося за часів правління литовського князя Вітовта й польських королів ВладиславаЯгайла, Вла дислава Варненчика та Казимира Ягайловича. Завдяки їм до середини XV ст. кордони Поді лля сягали Чорного моря. У XIV ст. в джерелах трапляються назви таких подільських міст, як Бакота, Божський, Брацлав, Вінниця, Звени ґрод, Кам’янець, Меджибож, Місто Святого Івана, Скала, Смотрич, Червоноґрод, Черка си. Нові назви фіксуються з першої половини XV ст. – Вітовтовий Брід, Дашев, Зіньков, Каравул, Качибей (або Казубінов, Качакенов Маяк, Хаджибеєв Маяк), Летичев, Саврань, Сатанов, Синя Вода, Хмельник, Чорниґрод, Язловець [6, с. 84–87]. За правління князів Коріатовичів упро довж 1363–1393 років Подільський край охо плював тільки межиріччя Смотричу й Ушиці. Першою столицею Поділля, згідно з дослі дженнями Є. Сіцінського, було місто Смотрич, допоки не розвинувся Кам’янецьПодільський [61, с. 12]. До кінця XIV ст. кордони Поділля розширилися на заході до р. Стрипа з містом Червоноґрад і на сході до Брацлава [6, с. 92]. З другої половини XIV ст. Поділля – уже сформований історикогеографічний та історико етнографічний регіон, адже сам факт визнання краю в офіційних історичних документах свід чить про те, що його місцеве населення певним чином самоідентифікувалося. Згідно з актом передачі Поділля 12 червня 1395 року поль ським королем Ягайлом Краківському воєводі Спитку, кордони Подільської землі проходили на сході від Брацлава до Дністра, на заході – до р. Стрипа, на півдні – по Дністру, на пів ночі – по р. Південний Буг [51, с. 15]. У 1434 році Поділля входило до складу Поль ського королівства як Подільське воєводство, яке поділялося на три повіти – Кам’янецький, Летичівський і Червоноградський. Згодом, у 1569 році, на Поділлі створюється ще Брац лавське воєводство, що включало Брацлав ський, Вінницький та Звенигородський повіти. За часів Козаччини, відповідно до Бучацької угоди 1672 року, Подільський край перейшов під владу Туреччини. За Османської імперії до 1699 року територія Поділля поділялася на чотири адміністративнотериторіальні одини ці – Барський, Кам’янецький, Меджибізький і Язловецький санджаки. Упродовж 1699– 1772 років кордони Поділля майже не зазнали значних змін [65]. Унаслідок першого (1772) і другого (1793) поділів Польщі Західне Поділля (зокрема Червоноградський повіт) перейшло під воло діння АвстроУгорщини, а північнозахідна й південносхідна частини Поділля – Росій ської імперії. Згідно з указом Сенату від 23 квітня 1793 року на приєднаній до Росії те риторії утворено Ізяславське та Брацлавське намісництва і Кам’янецьку область (пізніше – Подільське намісництво) [46; 51, с. 15]. У результаті третього поділу Польщі (1 трав ня 1795 р.) було сформовано вже Брацлавську, Волинську й Подільську губернії. До Брацлав http://www.etnolog.org.ua 91 Розвідки та матеріали ської губернії ввійшли Бершадський, Брацлав ський, Вінницький, Гайсинський, Літинський, Липовецький, Махнівський, Могилівський, П’ятигірський, Сквирський, Тульчинський, Хміль ницький і Ямпільський (сучасний ра йон Вінницької обл). повіти. До Подільської губернії належали Базалійський, Вербовець кий, Грудецький, Дубенський, Зіньківський, Кам’янецький, Кременецький, Летичівський, Проскурівський, Старокостянтинівський, Ушиць кий та Ямпільський (нині Ямпіль – селище міського типу в Білогірському рні Хмельницької обл.) повіти. Однак з приходом до влади Павла І 12 грудня 1796 року був вида ний Указ «Про новий розподіл держави на гу бернії». Відповідно до цього указу Брацлавську губернію було ліквідовано, а її територію, окрім Липовецького, Махнівського, П’ятигірського і Сквирського повітів, приєднано до Поділь ської губернії. До Подільської губернії також відійшли Ольгопільський повіт і частини Бого польського, Єленського і Тираспольського по вітів Вознесенської губернії. А Базалійський, Дубенський, Кременецький, Старокостянти нівський і Ямпільський (територія сучасного Білогірського рну, що на Хмельниччині) пові ти Подільської губернії стали складовими сег ментами Волинської губернії. Згодом Ямпіль ський повіт Волинської губернії ліквідували [1, с. 133–135; 49; 50, с. 708; 51, с. 15]. Упродовж 1797–1804 років було здійснено укрупнення повітів за принципом народонаселення, зокрема 300–400 тис. населення на губернію та 30 тис. мешканців на повіт. Таким чином, Подільська губернія була поділена на 12 повітів: Балтський (сучасна Одещина), Брацлавський, Вінниць кий, Гайсинський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський і Ямпільський (Вінниччина), Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський та Ушицький (Хмельниччина). У цих рамках губернія охоплювала значно меншу частину земель, що належали до історичного Поділля XIV–XV ст. [45, с. 42, 76]. У ХІХ ст. Подільська губернія межувала на заході з АвстроУгорщиною (Галичиною), на півночі – з Волинською губернією, на схо ді – з Київською губернією, на південному сході й частково на півдні – з Херсонською, а на південному заході – з Бессарабською гу бернією, від якої відокремлювалася р. Дніс тер та займала площу 36 910 кв. верст [56]. Бойові дії Першої світової війни спричинили перенесення центру губернії з прифронтового Кам’янцяПодільського в тил до міста Вінниці. Наступні адміністративнотериторіальні зміни відбулися під час національновизвольних зма гань 1917–1921 років. Зокрема, за правління Директорії, згідно із Законом «Про організа цію адміністративної влади в УНР у місцевос тях, звільнених від більшовицької окупації», відбувся поділ на Західну область УНР та Східну. До складу останньої входило 9 губер ній, зокрема Кам’янецька [51, с. 15]. Радянська влада, проголосивши в грудні 1917 року в Україні соціалістичну республіку, поділила територію країни на 8 нерівномір них за площею й кількістю населення губер ній: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Харківську, Хер сонську, Чернігівську та три континентальні повіти Таврійської губернії – Бердянський, Дніпровський і Мелітопольський. 1 жовтня 1920 року вийшла Постанова РНК «Про по рядок змін кордонів і утворення нових адміні стративнотериторіальних одиниць», згідно з якою до УСРР входило 12 губерній: Волин ська, Донецька, Катеринославська, Київ ська, Кременчуцька, Миколаївська, Одеська, Олександрівська, Подільська, Полтавська, Харківська та Чернігівська [21]. Упродовж 1920–1923 років Поділь ська губернія поділялася на 7 повітів, з яких Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський і Ушицький лежали в межах Поділля, а Ізяслав ський, Полонський і Старокостянтинівський – у межах ПівденноСхідної Волині [1, с. 165]. Згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року, в Україні була проведена нова ад міністративнотериторіальна реорганізація, зо крема ліквідовано повіти і волості, а натомість утворено округи й райони. Унаслідок цього Подільська губернія охоплювала 6 округ – Ві http://www.etnolog.org.ua 92 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 нницьку, Гайсинську, Кам’янецьПодільську, Могилівську, Проскурівську та Тульчинську. А в 1925 році було ліквідовано й губернії. На території сучасної Хмельницької облас ті створено 3 округи – Кам’янецьку в складі 17 районів, Проскурівську – 16ти, які роз ташовувалися в межах історичного Поділля, та Шепетівську – 14ти, у межах Південно Східної Волині [2, с. 89, 96109; 51, с. 15]. 9 лютого 1932 року ІV позачергова сесія ВУЦВК прийняла постанову про створення на території України областей, причому вся Хмельниччина ввійшла до складу Вінниць кої області, котра поділялася на 71 район. Але таке адміністративнотериторіальне форму вання виявилося складним для управління, тому постановою ЦВК УРСР від 22 вересня 1937 року Вінницьку область було розділено на Вінницьку та Кам’янецьПодільську. Но востворена Кам’янецьПодільська область із центром у м. Кам’янціПодільському вклю чала 3 міста і 33 райони. У травні 1941 року, центр області перемістили до м. Проскуро ва, а 16 січня 1954 року м. Проскурів пере йменували в м. Хмельницький, а Кам’янець Подільську область – у Хмельницьку [22, с. 6; 51, с. 15–16]. Отже, формування Поділля як істори коетнографічного та історико географічного регіону – це тривалий і складний процес, що супроводжувався різними перерозподілами земель на означеній території України. Тож не дарма знаний український географ і демограф В. Кубійович відзначав, що назва «Поділля» не означала конкретної території, адже Поді лля ніколи не було однією адміністративноте риторіальною одиницею [33, с. 2131]. Історик М. Симашкевич, вивчаючи Поділь ський край, наголошував на тому, що його по літичні кордони постійно змінювалися, оскіль ки впродовж багатьох століть Поділля ставало здобиччю татар, литовців, поляків [57, с. 5]. Досліджуючи кордони Подільської зем лі до 1434 року на основі літописних згадок, М. Молчановський підкреслював, що вони лише приблизно визначають територію, яку після вигнання татар його сучасники називали Поділлям [41]. Відомий український етнограф Ф. Вовк у своїй праці «Этнографические особенности украинского народа» (1916) поділяв Поділля на Галицьке (Бережани, Заліщики, Зборів, Золочів, Рогатин, Теребовля) та Руське (Бар, Брацлав, Вінниця, Дубосари, Кам’янець Подільський, Могилів і Проскурів) [12]. Н. Григоріїв у дослідженні «Поділля. Географічно історичний нарис» (1919) зазна чав, що Поділля – це західна частина України, яка межує на півночі з Волинню, на північному сході з Київщиною, на сході з Херсонщиною (річками Синюха, Кодима та Ягорлик), на пів дні з Бессарабією (Дністром), а на заході з Га личиною (р. Збруч) [16, с. 17]. Історик і протоієрей Є. Сіцінський у своїх «Нарисах з історії Поділля» (1927) виділяв Західне Поділля, яке, на його думку, займало лівий берег Дністра від р. Стрипа до р. Лядова або ще далі – р. Мурафа, та Східне Поділля, яке простягалося по верхній течії Південного Бугу та по правих і лівих його «допливах» і тяг нулося до Київського князівства [60, арк. 5]. Аналіз попередніх досліджень Подільсько го краю відображає значний спектр різних по глядів щодо граничних обрисів цього регіону. Тому не дивно, що й до сьогодні українських учених турбує проблема історико географічних та історико етнографічних меж Поділля, яка залишається відкритою. Проблематикою етнографічного району вання України в цілому займалися такі відо мі вітчизняні науковці, як Г. Стельмах (1958) [63], Д. Косарик, К. Гуслистий і В. Горленко (1959) [30], В. Наулко (1993) [42], А. По номарьов (1994, 1999) [47; 48], А. Данилюк (1995) [18], Р. Кирчів (2004) [27], Б. Савчук (2004) [54], С. Павлюк (2006) [66], М. Хо менко (2007) [68], О. Косміна (2008) [31], М. Глушко (2009) [14], М. Тиводар (2010) [64] та С. Макарчук (2012) [36]. Одним із перших питання етнографічного районування України торкнувся провідний етнолог Г. Стельмах, який виокремив такі http://www.etnolog.org.ua 93 Розвідки та матеріали «основні етнографічні райони»: Полісся, Кар пати, Правобережна і Лівобережна Україна, Галичина і Степова Україна. У цьому розпо ділі поєднані як етнографічні, так і геогра фічні та історикополітичні назви територій. До того ж Поділля науковець уважає «окре мою підгрупою» Правобережної України [63, с. 106, 112]. Учені Д. Косарик, К. Гуслистий і В. Гор ленко в одному з параграфів колективної праці «Українці» виділили вже три «великі етно графічні райони: центральносхідний (півден носхідний), північний (поліський) і західний (південнозахідний)», які поділили на «підра йони» («локальні групи»). Так західна частина Поділля розглядалася як «підрайон» Захід ного «району», а південносхідна – як «під район» ЦентральноСхідного «району» [30, с. 27–28]. Пізніше В. Горленко в «Географіч ній енциклопедії України» надрукував статтю, у якій виокремив шість «етнографічних райо нів»: Північний (Поліський), Центральний (Середньонаддніпрянський), Слобожанщину, Поділля, Південний і Карпатський. До Поді лля автор включив усю Вінницьку й Хмель ницьку (крім північних районів) області, східні адміністративні райони Чернівецької і Терно пільської, південні – Житомирської та північ ні – Одеської областей [15]. В. Наулко, розкриваючи історикоетногра фічну мозаїчність України, поділяє її територію на ряд основних «етнографічних зон»: Серед нє Подніпров’я (Наддніпрянщина), Слобо жанщина і Полтавщина, Південь, Поділля, Полісся, Волинь, Прикарпаття і Закарпаття [42, с. 25]. Поділля, на думку дослідника, за ймає басейн Південного Бугу і лівобережжя Дністра, тобто без південносхідних районів Тернопільської, північних – Чернівецької, су міжних – Кіровоградської, Миколаївської і Черкаської областей [42, дод.]. А. Пономарьов у колективній монографії про українців подає оновлену систему регіо нальної етноструктуризації України: «істори коетнографічні області» – «історикоетно графічні регіони» – «підрегіони» – «історичні зони» – «етнографічні райони» – «земля» [48, с. 59]. Як і в попередній колективній пра ці, присвяченій безпосередньо Поділлю, до слідник розглядає його як «історикоетногра фічний регіон», основне ядро якого складають центральні райони Вінницької і Хмельницької та східні – Тернопільської областей, а всі інші землі – це своєрідні «перехідні зони» [47, с. 9–13; 48, с. 62]. Р. Кирчів дотримується етнографічно го розподілу України на три «великі регіони: Центральносхідний (точніше – південно східний), Північний (поліський) і Західний (південнозахідний)» [27, с. 126], які містять «райони» і «підрайони». Поділля він називає «історико етнографічним районом» Західного «регіону», що займає басейн межиріччя Пів денного Бугу й лівобережного Середнього Придністров’я, охоплює більшу частину Ві нницької, Тернопільської, Хмельницької й су міжну з ними на півдні – частину Чернівець кої, на заході – частини Івано Франківської і Львівської областей та ділиться на Буковин ське, Західне й Східне [27, с. 135–136]. С. Павлюк також визначає три «просто рово обширні регіони» України: Централь ноСхідний (точніше – ПівденноСхідний), Північний (Поліський) і Західний (Південно Західний). На думку вченого, Поділля – це «історико етнографічний район» Західного «регіону», що займає басейн межиріччя Пів денного Бугу й лівобережного Середнього Подністров’я, тобто це лише більша частина Вінницької і Хмельницької областей, уся Тер нопільська та суміжна з нею на півдні частина Чернівецької областей. Хоча автор і виділяє Волинь та Опілля як окремі етнографічні райо ни [66, с. 57, 63–65], але чомусь до Західного Поділля відносить усі райони Тернопілля. Аналогічний розподіл подає М. Хо менко, а Поділля розглядає як «історико етнографічний район» Західного (Півден ноЗахідного) «регіону», що охоплює більшу частину Вінницької, Хмельницької, Терно пільської та суміжну з ними на півдні частину Чернівецької, а на заході ІваноФранківської http://www.etnolog.org.ua 94 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 й Львівської областей і поділяється на Захід не та Східне [68, с. 46, 51]. С. Макарчук за основними етнографічними аналогіями також ділить Україну на три «великі етнографічні регіони: Центральнопівденно східний, Північний або Полісся і Південноза хідний» [36, с. 42]. Поділля як «етнографічний район» ПівденноЗахідного «регіону» охоплює більшу західну частину Вінницької, південно східну – Хмельницької, усю Тернопільську (крім Кременецького, Ланівецького й Шум ського районів) і низинну частину Чернівецької областей та у свою чергу ділиться на «підрайо ни», або «субрайони», тобто Буковинське, За хідне й Східне Поділля [36, с. 38, 44 ]. Б. Савчук, формуючи історикоетногра фічну мапу України, відображає Поділля як «історикоетнографічний регіон» Західного «надрегіону», що займає межиріччя Півден ного Бугу і Середнього Подністров’я, ділиться на Західне (західніше від Збруча), Централь не і Східне (Пониззя) та охоплює більшу час тину Вінницької і Хмельницької та суміжні з ними смуги Тернопільської, Чернівецької й Одеської областей [54, с. 505, 526]. О. Косміна вважає Поділля «етнографіч ним регіоном», який за сучасним адміністра тивнотериторіальним поділом займає майже всю територію Тернопільської (крім Бере жанського, Кременецького, Монастирись кого, Підгаєцького і Шумського районів), Хмельницької (за винятком Білогірського, Ізяславського, Полонського, Славутського та Шепетівського районів), придністровських районів (Заліщицького (напевно, ішлося про Заставнівський) та Хотинського) Чер нівецької областей, усю Вінницьку область, південнозахідні райони Черкаської (Мо настирищенський, Христинівський та Уман ський), західні райони Кіровоградської (Гай воронський та Ульяновський), а також північні райони Одеської областей (Ананьївський, Балтський, Кодимський, Котовський, Лю башівський та Савранський). Локально автор виокремлює Буковинське, Західне та Східне Поділля [31, с. 58]. Слід зазначити, що ніх то в сучасних наукових колах так широко не подавав східних та південносхідних кордонів Поділля, як О. Косміна, адже це надто пере більшені межі. Отже, науковці дискутують не лише сто совно кордонів Поділля, але й самого означен ня його як «етнографічної зони», «історикоет нографічних» або «етнографічних» «регіону», «району» чи «підрайону». Причиною цього є насамперед досить неоднозначні та неузго джені трактування названих понять в укра їнській етнологічній науці. Якщо вважати, що «історикоетнографічний регіон» – це переду сім «територія, яка вирізняється комплексом етнокультурних прикмет (народною архітек турою, одягом, господарськими заняттями тощо) і сформувалася внаслідок ландшафтно кліматичних та історичних особливостей» [66, с. 566], то Поділля є власне історикоетногра фічним регіоном. Серед концепцій учених, які вивчали на самперед територіальні кордони Поділля або матеріальну та духовну культуру українців у межах Подільського краю, найперше виділимо такі. Скажімо, одна частина науковців (зокрема І. Винокур) переконана, що територія Поділля поширюється на південну частину ВолиноПо дільської височини, землі лісостепового Півден ного Побужжя та Подністров’я і, таким чином, охоплює сучасну Вінницьку область, південну частину Хмельницької між річками Дністер і Случ, придністровські райони Чернівецької об ласті та східну частину Тернопільської області по р. Серет [11, с. 4]. Південний кордон, за цією концепцією, включає Придністров’я, західний проходить по р. Серет, а не р. Стрипа, східний також обмежений. Інша група вчених (зокрема В. Самойлович) до Поділля відносить Вінниць ку і Хмельницьку (без Славутського району) області, а також Андрушівський, Бердичівський і Любарський райони Житомирської та Балт ський район Одеської областей [55, с. 19, 31]. Ця концепція подає східний кордон уже розши реніший, але західний – по р. Збруч, тобто не враховує Західного Поділля, південний – обме жений, а північний захоплює територію Волині. http://www.etnolog.org.ua 95 Розвідки та матеріали Ще одна група науковців (у тому числі З. Кузеля), крім зазначених теорій, захід ний кордон Поділля проводить від р. Стрипа. Утім, територію, яка пролягає від Стрипи, далі переходить на другий бік р. Збруч і тягнеть ся між Дністром і Богом (Південний Буг) аж на південь від м. Балта, окремі історики на зивають ще Галицьким Поділлям [34, с. 199]. Хоча Галицьким більшість дослідників ува жає лише ту частину Західного Поділля, яка розташована на Тернопіллі. Інші вчені, передусім Я. Дашкевич, початок Галицького Поділля окреслюють зі східних міст сучасної Львівської (Бібрка, Броди, Золочів, Пере мишляни, Ходорів) та північних міст Івано Франківської областей (Рогатин) і практично повністю включають до Галицького Поділля Тернопільську область, крім Кременецького району – історичної Волині [20, с. 23]. Так уважає й дехто з науковців української діа спори, зокрема Лідія Бурачинська. У колек тивній роботі «Український народний одяг (укр. і англ. мовами)» [9, с. 101] вона подала етнографічну карту України, у якій до Поді лля було віднесено територію вздовж Дністра, тобто, крім Вінницької та Хмельницької, ще частини ІваноФранківської, Львівської та Тернопільської областей. Натомість вітчиз няний дослідник О. Ситник уважає, що За хідне Поділля охоплює лише південну час тину території Золочівського і Бродівського районів Львівської області, 10 районів Терно пільської області (за винятком крайніх північ них і західних), Чемеровецький і Кам’янець Подільський райони Хмельницької області [58]. На нашу думку, більшість території, за визначеною концепцією розширеного Галиць кого Поділля, була історикогеографічним Поділлям незначний історичний період, тому її складно назвати подільською, адже це пе реважно історикополітичні землі Галичини, а історикоетнографічні – Опілля, традиційна матеріальна культура яких, зокрема народна ноша, різниться від подільської. Д. Крвавич і Г. Стельмащук, вивчаючи український народний одяг, до Західного По ділля віднесли Бережанський, Бучацький, Гу сятинський, Заліщицький, Теребовлянський, Тернопільський та Чортківський райони Тер нопільської області [67, с. 237]. Незрозумілим у цьому розподілі є те, чому автори оминули традиційно подільський Борщівський район і яким чином зарахували віддалений від усіх за значених ними Бережанський. К. Матейко територію сучасних Борщів ського та Заліщицького районів, а також око лиці Бучача і Монастириська Тернопільської області відносить до Наддністрянського (Дні стрянського) Західного Поділля [38, с. 178]. Натомість більшість вітчизняних істори ків та етнографів, зокрема З. Грушевич [17] і В. Кубійович [33, с. 2141], Борщівський, Бу чацький, Заліщицький і Чортківський райони Тернопільщини ще називають Глухим Поді ллям або Глухим Кутом. Л. Баженов у своїй монографічній праці «Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ ст.: Історіографія» (1993) [3, с. 8] осередком Західного Поділля вважає Бережан ський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Підволочиський, Тернопільський, Чортківський та деякі інші (не вказані) райони Тернопільської області. Т. Ніколаєва, досліджуючи передумо ви формування традиційного одягу подолян, до Західного Поділля зараховує лише Бу чацький, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський райони Тернопілля [43, с. 265]. Т. КараВасильєва та А. Чорноморець, вивчаючи українську народну вишивку, по ділили Поділля на Буковинське, Західне й Східне. До Західного Поділля вони включили Борщівський, Бучацький, Гусятинський, За ліщицький, Монастириський і Чортківський райони Тернопільської області [26, с. 92–99]. А. Данилюк, окреслюючи територію За хідного Поділля, зараховує до нього більшу частину Тернопільської області. Окрім Бере жанського, Монастириського та Підгаєцького районів – це Опілля і Лановецького, Креме нецького та Шумського районів – це Волинь [19, с. 3–6]. http://www.etnolog.org.ua 96 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 О. Дяків, визначаючи географічні межі дисертаційного дослідження «Художні осо бливості декоративного мистецтва Західно го Поділля ХІХ–ХХ ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни)» (2007) [23, с. 4], зазна чала, що Західне Поділля охоплює 9 районів Тернопільщини: більшу частину Бережансько го, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Монастириський, Підгаєцький, Теребовлянський та Чортківський. На противагу зазначеним теоріям, С. Галь чак у своїй монографічній праці, присвяченій дослідженню клімату Поділля, під терміном «Поділля» виділяє землі лише сучасних Ві нницької та Хмельницької областей. Автор уважає, що окреслена територія здебільшого зберегла подільську крайову топонімію, адже вона була складовою частиною Поділля весь період його існування [13, с. 11–15]. Г. Лозко до Подільської губернії включає територію між Південним Бугом і Дністром, а саме: Вінницьку область, південь Житомир ської та Хмельницької, північ Одеської, східні частини Тернопільської й Чернівецької облас тей [35, с. 106]. Я. Жупанський, В. Круль і В. Джаман, вивчаючи кордони Подільського краю, ви значили, що до його складу входить сучасна Хмельницька область без Білогірського, Із яславського, Полонського, Славутського, Теофіпольського та Шепетівського районів; Вінницька – без Іллінецького, Козятинсько го, Липовецького, Оратівського та Погреби щенського районів; Гайворонський, Голованів ський та Ульяновський райони Кіровоградської області; Балтський, Кодимський та Савран ський райони Одеської області [25, с. 126]. До Східного Поділля Балтський, Кодим ський та Савранський райони Одеської об ласті відносить і Л. Баженов. Однак східно подільською територією вчений уважає ще й Андрушівський, Бердичівський та Любар ський райони Житомирської області [3, с. 8]. Географічні межі дисертаційного дослі дження І. Батирєвої «Традиційна культура Поділля у дослідженнях другої половини XIX – початку ХХ ст.» (2005) [4, с. 3] охо плюють територію етнографічного Східно го Поділля. До нього науковець віднесла всі райони Вінницької та Хмельницької, Любар ський район Житомирської, Балтський район Одеської, а також прилеглі населені пункти Черкаської та Чернівецької областей. Крім зазначених районів східного по дільського кордону, згідно з дослідженнями «Описів Подільської губернії» Ю. Земського і В. Дячка, Поділля охоплює також Кривоозер ський район Миколаївської та Христинівський район Черкаської областей [45, с. 76, 105]. Багато розбіжностей і щодо південної межі подільського історикоетнографічного регіону. Так, М. Костишена, досліджуючи україн ський народний костюм Буковинського По ділля, відносить до нього Заставнівський, Кельменецький, Кіцманський, Новоселиць кий, Сокирянський та Хотинський райони Чернівецької області [32, с. 59]. Л. Баженов територію Буковинського По ділля окреслює вздовж правого берега Серед нього і Верхнього Подністров’я до р. Серет, тобто Кельменецький, Сокирянський, Хотин ський та інші райони Чернівеччини [3, с. 8]. У праці Г. Кожолянка «Етнографія Букови ни. Монографія» (1999) [28, с. 299] народний одяг українців Буковини представлений чотир ма комплексами: Буковинського Поділля, Верх нього Буковинського Попруття, Буковинського Прикарпаття і Буковинської Гуцульщини. За дослідженнями етнографа, до Буковинського Поділля належить територія Заставнівського та частина Хотинського районів. На противагу зазначеним теоріям, Р. Кирчів Буковинським Поділлям називає більшу час тину Чернівецької області, окрім Путивльсько го, Сторожинецького та південної частини Ви жницького районів [27, с. 135–136]. Гадаємо, це занадто широке трактування Подністров’я. Дослідники українського строю М. Білан і Г. Стельмащук уважають, що як етнографіч ний регіон Поділля охоплює територію тепе рішніх областей – Вінницької, Тернопільської, Хмельницької (без північних районів), частково http://www.etnolog.org.ua 97 Розвідки та матеріали Черкаської (Уманщину) і ті райони Чернівець кої, які розташовані на межі з Тернопільщи ною й Хмельниччиною (тобто Заставнівський і частина Хотинського). Варто зазначити, що, попри все, локально автори поділяють Поділля лише на Західне та Східне [5, с. 183]. Л. Мельничук, вивчаючи гончарство по долян, визначила географічні межі дисертації за сучасним адміністративним поділом краю. Тому, на її думку, до Поділля належать Він ницька, Хмельницька (без Славутського райо ну), Тернопільська, Любарський та Бердичів ський райони Житомирської, Балтський район Одеської, а також прилеглі населенні пункти Черкаської та Чернівецької областей [39, с. 3]. Л. БулгаковаСитник у монографії «По дільська народна вишивка» (2005) [8, с. 174], узявши за головний критерій переважання еле ментів вишивки подолян у її основних типоло гічних рисах, окреслила межі Поділля за лінією контурів адміністративних кордонів Тернопіль ської, Хмельницької та Вінницької областей. Вона підкреслила, що свідомо залишила поза увагою вишивку Буковинського Поділля, при дністровських районів Покуття, Балтського району Одеської області й південних районів Київщини, адже вважає, що матеріали із цих територій сьогодні потрібно розглядати в кон тексті вишивки Буковини, Покуття, Полісся, Півдня чи Придніпров’я або порубіжних зон. Незрозумілим тоді залишається питання, чому авторка віднесла до Поділля всю Тернопільщи ну та Хмельниччину, а не розглядала їхні схід ні райони в контексті Волині, а західні райони Тернопілля – відповідно Опілля. Зонально Л. БулгаковаСитник поділила Поділля на За хідне, Східне та Придністров’я. Різняться погляди вчених і щодо локально го або субрегіонального поділу Поділля. Зо крема, Д. Крвавич і Г. Стельмащук виділяють лише Західне і Східне Поділля [67, с. 237]. В. Косаківський, вивчаючи народні ремесла подолян, розрізняє Західне, Східне Поділля та Подністров’я [29, с. 205–206]. Т. Ніколаєва одночасно зі спільними риса ми на території Поділля простежує зональні варіанти як окремих елементів костюма, так і цілих комплексів. Тому авторка виокремлює в Подільському краї три зони: північнозахідну, східну та наддністрянську (Буковинське По ділля) [44, с. 219]. З. Васіна, досліджуючи народний одяг українців, подолян зокрема , вирізняє Західне (Тернопільщина без західних районів), Східне (Вінниччина) і Центральне (Хмельниччина без північних районів) Поділля [10, с. 352]. Однією з перших вона справедливо поділила райони Ві нницької та Хмельницької областей на Східне й Центральне Поділля, оскільки традиційні комплекси вбрання їхніх жителів дещо різнять ся одне від одного. Проте поза увагою залиши лися подільські землі Подністров’я. Таким чином, ураховуючи історію виокрем лення території Поділля, починаючи від Бо лохівської землі, Пониззя, Русі Подільської, Подільської землі, Подільського князівства, Подільського воєводства і до Подільської гу бернії, а також аналіз вищезазначених наукових концепцій щодо проблеми формування краю, спробуємо визначити його обриси. Отже, По ділля як історико географічна область та істо рикополітичний край займає басейн межиріччя Південного Бугу й Середнього Подністров’я. Як історико етнографічний регіон Поділля межує на заході з Опіллям, на південному заході – з Буковиною та Покуттям, на пів нічному заході – з Волинню, на північному сході й сході – з Наддніпрянщиною (або Се реднім Подніпров’ям), на південному сході – з Причорномор’ям (або Південно Степовою Україною) та Молдовою (колишня територія Бессарабії). Етнографічні кордони подільського регіону окреслимо по річках: на заході – Стри па, на півдні – Дністер, на сході – Ятрань, на північному сході – Ягорлик, Кодима і Синюха, на півночі – частково Случ. Виходячи із цьо го, у подальших історико етнографічних до слідженнях Поділля будемо використовувати названі адміністративні райони таких областей, як Тернопільська – Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Підволочиський, Теребовлянський, Тернопільський та Чорт http://www.etnolog.org.ua 98 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 1. Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність. – Монографія / В. М. Олуйко, П. Я. Слободянюк, М. І. Баюк / [за заг. ред. В. А. Смолія, П. Я. Слободянюка]. – Хмельницький, 2005. – 364 с. 2. Адміністраційно-територіяльний поділ У.С.Р.Р. при 3-х ступневій системі врядування (за даними на 1 жовтня 1925 року). – Х. : Друкарня ВУЦВКу «Червоний друк», 1925. – 112 с. 3. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ ст.: Історіографія. Біобіблі- ографія. Матеріали / Лев Васильович Баженов. – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільська міська друкарня, 1993. – 480 с. 4. Батирєва І. М. Традиційна культура Поділля у дослідженнях другої половини XIX – початку ХХ ст. : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.05 / І. М. Батирєва ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2006. – 20 с. 5. Білан М. С., Стельмащук Г. Г. Український стрій / М. С. Білан, Г. Г. Стельмащук. – Л. : Фенікс, 2000. – 328 с. 6. Білецька О. Поділля на зламі ХІV–ХV ст. : до витоків формування історичної області : Монографія / О. Білецька. – О. : Астропринт, 2004. – 416 с. 7. Брайчевський М. Кам’янець-Подільський – місто-музей / М. Брайчевський // Український історичний журнал. – 1967. – № 2. – С. 107–115. 8. Булгакова-Ситник Л. Подільська народна вишивка: етнографічний аспект / Л. Булгакова- Ситник ; [ред. О. М. Козакевич]. – Л. : Ін-т наро- дознавства НАН України, 2005. – 328 с. 9. Бурачинська Л. Поділля / Л. Бурачинська // Український народний одяг (укр. і англ. мова- ми). – Торонто ; Філадельфія, 1992. – С. 93–111. 10. Васіна З. О. Український літопис вбрання : [Книга-альбом]. Т. 2. ХІІІ – початок ХХ ст. : На- ук.-худож. реконструкції. Текстівки, рез. англ., рос. / З. О. Васіна. – К. : Мистецтво, 2006. – 448 c. : іл. 11. Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров’я та південного Побужжя / І. С. Вино- кур. – К., 1985. – 124 с. 12. Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа / Ф. Волков // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – Пг., 1916. – Т. ІІ. – 1916. – Отд. 4. – С. 455–647. 13. Гальчак С. Поділля: природа, людина – еволюція, історичний розвиток (кліматичний фактор в історичному антропогенезі) / С. Галь- чак. – Кам’янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2006. – 368 с. 14. Глушко М. Етнографічне районування Укра- їни : стан, проблеми, завдання (за матеріалами на- укових досліджень другої половини XX – початку XXI ст.) / Михайло Глушко // Вісник Львівсько- го університету / [відп. ред. О. Вінниченко]. – Л., 2009. – Вип. 44. – (Серія історична). – С. 179–214. 15. Горленко В. Ф. Етнографічне районування / В. Ф. Горленко // Географічна енциклопедія Укра- їни. – К., 1989. – Т. 1. – С. 393–394. ківський; Хмельницька – Віньковецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Кам’янець Подільський, Кра силівський (південь), Летичівський, Ново ушицький, Старокостянтинівський (південь), Старосинявський (південь), Хмельницький, Чемеровецький та Ярмолинецький; Вінницька (усі) – Барський, Бершадський, Вінницький, Гайсинський, Жмеринський, Іллінецький, Ка линівський, Козятинський, Крижопільський, Літинський, Липовецький, МогилівПоділь ський, Мурованокуриловецький, Немирівський, Оратівський, Піщанський, Погребищенський, Теплицький, Тиврівський, Томашпільський, Тростянецький, Тульчинський, Хмільницький, Чернівецький, Чечельницький, Шаргородський і Ямпільський; Житомирська – Бердичівський і Любарський; Кіровоградська – Гайворон ський, Голованівський та Ульяновський; Одесь ка – Балтський, Кодимський та Савранський; Миколаївська – Кривоозерський; Черкась ка – Христинівський; Чернівецька – Застав нівський та північна частина Хотинського. Крім цього, з огляду на певні локальні відмінності комплексів традиційного вбрання буковинських і західних подолян, а також східних подолян Вінниччини, Хмельниччини та інших означе них областей, уважаємо за необхідне Поділля як історикоетнографічний регіон поділяти на відповідні субрегіони (локальні зони), зокрема Буковинський (названі вище райони Чернівеч чини), Західний (відповідні райони Тернопіль щини), Східний (окреслені райони Вінниччини, Житомирщини, Кіровоградщини, Одещини, Миколаївщини і Черкащини) та Центральний (зазначені райони Хмельниччини). http://www.etnolog.org.ua 99 Розвідки та матеріали 16. Григоріїв Н. Я. Поділля. Географічно-істо- ричний нарис / Н. Я. Григоріїв ; вступна стаття О. Сухобокової. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2003. – 92 с. + карта. 17. Грушевич З. Глухе Поділля. Допись етнографічна 1879 року / З. Грушевич // Літопис Борщівщини. Історико-краєзнавчий збірник. – Борщів, 1992. – Вип. 1. – С. 32–33. 18. Данилюк А. Етнографія України : навч.- метод. посіб. для студ. ун-тів і пед. ін-тів України / А. Данилюк. – Л. : ЛДУ ім. І. Франка, 1995. – 44 с. 19. Данилюк А. З глини, дерева і соло- ми. Пам’ятки народної архітектури Західного Поділля / А. Данилюк. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 96 с. 20. Дашкевич Я. Територія і межі історичного Поділля (ХІІ–ХVІІІ ст.) / Я. Дашкевич // Тези доповідей десятої Вінницької обласної історико- краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1991. – С. 23–24. 21. Дмитрієнко М. Кордони України на зламі XVIII–ХХ століть / М. Дмитрієнко // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 238. – 14 грудня. 22. Довідник адмінтерподілу УСРР. – К. : Ра- дянське будівництво і право, 1936. – 228 с. 23. Дяків О. В. Художні особливості декоратив- ного мистецтва Західного Поділля ХІХ–ХХ ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни) : авто- реф. дис. ... канд. мистецтвознав. : 17.00.06 / Львів. нац. акад. мистец. – Л., 2007. – 18 с. 24. Е. К. Подольская земля // Энциклопедиче- ский словарь / [под. ред. А. Брокгауза и Н. Ефро- на]. – CD-RV 1. – 2002. 25. Жупанський Я. І., Круль В. П., Джаман В. О. До питання про межі Поділля / Я. І. Жупанський, В. П. Круль, В. О. Джаман // Проблеми етногра- фічної, фольклорної і соціальної географії Поді- лля : наук. зб. – Кам’янець-Подільський, 1992. – С. 125–126. 26. Кара-Васильєва Т., Чорноморець А. Українська вишивка / Т. Кара-Васильєва, А. Чор- номорець. – К. : Либідь, 2002. – 160 с. : іл. 27. Кирчів Р. Етнографічне районуван- ня України / Р. Кирчів // Етнографія України : навч. посібник / [за ред. проф. С. А. Макарчу- ка]. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Л. : Світ, 2004. – С. 123–148. 28. Кожолянко Г. Етнографія Буковини. Монографія / Г. Кожолянко. – Чернівці : Золоті литаври, 1999. – 384 с. : іл. 29. Косаківський В. Традиційний одяг подолян (програма спецкурсу для студентів спеціалізації «Українознавство») / В. А. Косаківський // Куль- тура і вчитель : зб. наук.-метод. праць. – Вінниця, 2004. – Вип. 2. – С. 205–206. 30. Косарик Д. М., Гуслистий К. Г., Горлен- ко В. Ф. Сучасні етнографічні райони і локаль- ні групи українського народу / Д. М. Косарик, К. Г. Гуслистий, В. Ф. Горленко // Українці: Істо- рико-етнографічна монографія: у 2 т. (макет). – К., 1959. – Т. 1. – С. 27–31. 31. Косміна О. Традиційне вбрання українців / О. Косміна. – К. : Балтія-Друк, 2008. – Т. І. Лісо- степ. – 160 с. : іл. Рез. англ. 32. Костишина М. Особливості традиційного жіночого одягу буковинського Поділля / М. Ко- стишина // Народна творчість та етнографія. – 1976. – № 6. – С. 59–67. 33. Кубійович В. Поділля / В. Кубійович // Енциклопедія Українознавства-ІІ. – Л. : НТШ, 1996. – Т. 6. – 1996. – С. 2131–2141. 34. Кузеля З. Племінний розподіл і етнографічні групи / З. Кузеля // Енциклопедія Українознавства-І. – К. : Віпол, 1994. – Т. 1. – 1994. – С. 194–200. 35. Лозко Г. С. Українське народознавство / Г. С. Лозко. – К. : АртЕк, 2004. – 470 с. 36. Макарчук С. А. Історико-етнографічні ра- йони України : навч. посібник / С. А. Макарчук. – Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. – 352 с., 53 іл. 37. Мальченко О. Укріплені поселення Брац- лавського, Київського і Подільського воєводств (ХV – середина XVІІ ст.) / О. Мальченко. – К. : Інститут української археографії та джерелознав- ства, 2001. – 380 с. 38. Матейко К. Український народний одяг / К. Матейко. – К. : Наук. думка, 1977. – 224 с. : іл. 39. Мельничук Л. С. Гончарство Поділля в системі етнокультури українців (друга полови- на ХІХ – ХХ ст.) : автореф. дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.05 / Л. С. Мельничук ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 32 с. 40. Михайло Якимович Орловський (1807– 1887). Вибрані праці / [упоряд. А. М. Трембіцький, С. М. Єсюнін]. – Хмельницький ; Кам’янець- Подільський : ФОП Сисин О. В., 2007. – Ч. 1. – 276 с. 41. Молчановский Н. Очерк известий о Подоль- ской земле до 1434 г. преимущественно по лето- писям / Н. Молчановский // Киевская старина. – 1898. – Т. 17. – 20 с. 42. Наулко В. І. Історико-етнографічне райо- нування та етнографічні групи українського на- роду / В. І. Наулко // Культура і побут населення України : навч. посібник / [В. І. Наулко, Л. Ф. Ар- тюх, В. Ф. Горленко та ін.]. – 2-е вид., доп. та пере- роб. – К. : Либідь, 1993. – С. 25–31 : іл. 43. Ніколаєва Т. Історичні передумови форму- вання традиційного одягу Поділля / Т. Ніколає- ва // Поділля / [під ред. Л. Ф. Артюх , В. Г. Балуш- http://www.etnolog.org.ua 100 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2013 ка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Видавництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 258–275. 44. Ніколаєва Т. Український костюм. Надія на ренесанс / Т. Ніколаєва – К. : Дніпро, 2005. – 320 с. : іл. 45. Описи Подільської губернії (1800 та 1819 рр.) / [упоряд. Ю. С. Земський, В. В. Дячок]. – Хмельницький : ХНУ, 2005. – 106 с. 46. Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Т. 23 : С 1789 по 6 ноября 1796. – Типография ІІ Отделения собственной Его императорского величества канцелярии, 1830. – № 17112. – С. 417–419 ; № 17352 – С. 727–728. 47. Пономарьов А. До проблеми регіональних історико-етнографічних досліджень / А. Понома- рьов // Поділля / [під. ред. Л. Ф. Артюх, В. Г. Ба- лушка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Видавництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 5–13. 48. Пономарьов А. Регіональні барви України й українців / А. Пономарьов // Українці: історико-ет- нографічна монографія : у 2 кн. – Опішне : Україн- ське народознавство, 1999. – Кн. 1. – С. 57–72. 49. Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Т. 24 : С 6 ноября 1796 по 1798. – Типография ІІ Отделения собственной Его императорского величества канцелярии, 1830. – № 17634. – С. 229–230. 50. Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Т. 24 : С 6 ноября 1796 по 1798. – Типография ІІ Отделения собственной Его императорского величества канцелярии, 1830. – № 18117. – С. 706–709. 51. Прокопчук В. З історії адміністративно- територіального устрою Поділля / В. Прокоп- чук // Хмельниччина : Дивокрай. Науково- краєзнавче видання. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2004. – № 1–2. – С. 13–17. 52. Рибак І. Дивокрай Поділлям називався / І. Рибак // Хмельниччина : Дивокрай. Науково- краєзнавче видання. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2004. – № 1–2. – С. 11–12. 53. Рибак І. Хмельниччина від найдавнішого часу до сьогодення / І. Рибак. – Кам’янець- Подільський : Абетка-НОВА, 2002. – 156 с. 54. Савчук Б. Українська етнологія : навч. по- сібник / Б. Савчук. – Івано-Франківськ : Лілея- НВ, 2004. – 559 с. 55. Самойлович В. П. Українське народне жит- ло (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / В. П. Самойло- вич. – К. : Наукова думка, 1972. – 56 с. 56. Селиванов А. Ф. Подольская губерния // Эн- циклопедический словарь / [под. ред. А. Брокгау- за и Н. Ефрона]. – CD-RV 1. – 2002. 57. Симашкевич М. Историко-географический и этнографический очерк Подолии / М. Симаш- кевич. – Каменец-Подольский, 1875. – Вып. 1. – 80 с. 58. Ситник О. Нові пам’ятки мезоліту Західного Поділля [Електронний ресурс] / О. Ситник. – Ре- жим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_ gum/Archeolog/2009_12/07sytnyk.pdf. 59. Сіцінський Є. Болохівське князівство (1150–1257) / Є. Сіцінський ; [передм. та упоряд. А. М. Трембіцького]. – Хмельницький, 2004. – 23 с. 60. Сіцінський Є. Нариси з історії Поділля. Авторські чорнові записи до «Нарисів І – ІІ історії Поділля». 1927 р. / Є. Сіцінський // Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р-3333, оп. 1, спр. 30, арк. 1–70. 61. Сіцінський Є. Смотрицький замок / Є. Сіцін- ський ; [передм. та упоряд. А. М. Трембіцького]. – Хмельницький, 2003. – 22 с. 62. Стаценко Н. С. Етнографічне вивчення Поділля / Н. С. Стаценко // Поділля / [під. ред. Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Видавництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 13–31. 63. Стельмах Г. Ю. Етнографічне району- вання України кінця XIX – початку XX ст. / Г. Ю. Стельмах // Українська етнографія. [Науко- ві записки / Ін-т мистецтвознавства, фолькло- ру та етнографії АН УРСР]. – К., 1958. – Т. IV. – С. 106–114. 64. Тиводар М. П. Етнологія : навч. посібник / М. П. Тиводар. – Ужгород : Ґражда, 2010. – 504 с. 65. Трубчанінов С. Історична географія Укра- їни : курс лекцій / С. Трубчанінов. – Кам’янець- Подільський : Оіюм, 2005. – 192 с. 66. Українське народознавство : навч. посібник / [за ред. С. П. Павлюка; передмова М. Г. Жулинського]. – К. : Знання, 2006. – 568 с. 67. Український народний одяг XVII – поч. XIX ст. в акварелях Ю. Глоговського / [авт. та упоряд. Д. П. Крвавич, Г. Г. Стельмащук ; ред. Ю. Г. Гошко]. – К. : Наук. думка, 1988. – 272 с. : іл. 68. Хоменко М. Історико-етнографічне району- вання України / М. Хоменко // Українська етноло- гія : навч. посібник / [за ред. В. Борисенко]. – К. : Либідь, 2007. – С. 44–60. 69. Широцький К. Минуле Подільської землі / К. Широцький // Вінницькі вісті. – 1941. – № 8. – С. 2; № 9. – С. 2; № 14. – С. 2; № 15. – С. 2; № 17. – С. 2; № 20. – С. 2; № 21. – С. 2. 70. Якубовський В. Скарби Болохівської зем- лі / В. Якубовський. – Кам’янець-Подільський, 2001. – 144 с. http://www.etnolog.org.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202906
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:12:16Z
publishDate	2013
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Іваневич, Л. 2025-04-17T14:33:44Z 2013 Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 5. — С. 88-100. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202906 391(477.43/.44) У статті висвітлено науковий стан питання визначення історикогеографічних та історикоетнографічних меж дослідження народного одягу українців Поділля як однієї з важливих складових традиційної народнопобутової культури. Наведено аналіз поділу території етнографічного регіону Поділля на окремі локальні зони у вітчизняній науці та підсумкову оцінку розкриття проблематики. The article covers a scientific state of the question of defining the historical geography and historical ethnography’s range of research of the Podillia Ukrainian folk attire as one of the important components of the traditional culture of people’s mode of life. Also presented is an analysis of Podillia ethnographic region’s territory division – a zoning into separate local zones – in the science of our country, as well as a resultant appraisal of the question’s disclosure. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля Historical Geography and Historical Ethnography’s Range of Research of the Podillia Ukrainian Folk Attire Article published earlier
spellingShingle	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля Іваневич, Л. Розвідки та матеріали
title	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля
title_alt	Historical Geography and Historical Ethnography’s Range of Research of the Podillia Ukrainian Folk Attire
title_full	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля
title_fullStr	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля
title_full_unstemmed	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля
title_short	Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля
title_sort	історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців поділля
topic	Розвідки та матеріали
topic_facet	Розвідки та матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202906
work_keys_str_mv	AT ívanevičl ístorikogeografíčnítaístorikoetnografíčnímežídoslídžennânarodnogovbrannâukraíncívpodíllâ AT ívanevičl historicalgeographyandhistoricalethnographysrangeofresearchofthepodilliaukrainianfolkattire

Історико-географічні та історико-етнографічні межі дослідження народного вбрання українців Поділля

Institution

Ähnliche Einträge