“Арканове коло“ Михайла Гринишина
Рецензія на книгу: М. Гринишин. Арканове коло, - К.: Юніверс, 2007. - 192 c.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20291 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Арканове коло“ Михайла Гринишина / П. Андрійчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 82-86. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20291 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Андрійчук, П. 2011-05-25T19:22:17Z 2011-05-25T19:22:17Z 2009 “Арканове коло“ Михайла Гринишина / П. Андрійчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 82-86. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20291 Рецензія на книгу: М. Гринишин. Арканове коло, - К.: Юніверс, 2007. - 192 c. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Рецензії “Арканове коло“ Михайла Гринишина “The Arcanum Ring” of Mykhailo Grynyshyn Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина |
| spellingShingle |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина Андрійчук, П. Рецензії |
| title_short |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина |
| title_full |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина |
| title_fullStr |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина |
| title_full_unstemmed |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина |
| title_sort |
“арканове коло“ михайла гринишина |
| author |
Андрійчук, П. |
| author_facet |
Андрійчук, П. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
“The Arcanum Ring” of Mykhailo Grynyshyn |
| description |
Рецензія на книгу: М. Гринишин. Арканове коло, - К.: Юніверс, 2007. - 192 c.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20291 |
| citation_txt |
“Арканове коло“ Михайла Гринишина / П. Андрійчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 82-86. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT andríičukp arkanovekolomihailagrinišina AT andríičukp thearcanumringofmykhailogrynyshyn |
| first_indexed |
2025-11-26T10:49:03Z |
| last_indexed |
2025-11-26T10:49:03Z |
| _version_ |
1850618992323985408 |
| fulltext |
8282
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
Чим цінні для нас спогади людей, які на
своєму віку чимало бачили, пережили, ство-
рили? Насамперед тим, що в них подано ре-
альні події минулого, нові й приховані факти із
життя знаних осіб, невідомі постаті. Ці жит-
тєписання передають переживання, настрої,
ідеї, які керували людьми в тій чи тій ситуації,
соціальні, моральні, інтелектуальні, мистецькі
віяння епохи. Спогади митця уможливлюють
безпосередньо зсередини відчути тонкощі того
невловимого процесу, який називаємо творчіс-
тю. В автобіографічній книжці М. Гринишина
«Арканове коло», що вийшла друком у київ-
ському видавництві «Юніверс» 2007 року, ми
все це знаходимо.
М. Гринишин – знакова постать у народно-
хоровій творчості, людина надзвичайно широ-
кого мистецького діапазону. Він – диригент,
свого часу керівник Гуцульського ансамблю
пісні і танцю, а ще був ведучим, якщо послу-
говуватися нинішньою термінологією, однієї
з найрейтинговіших у 1970–1980-і роки про-
грами «Сонячні кларнети» на українському
телебаченні; професор, завідувач кафедри хо-
рового диригування Київського національного
університету культури і мистецтв, народний
артист України, автор славнозвісної пісні «Ві-
вці мої, вівці», що сягнула найвищого визна-
ння і стала народною. Тому його спогади є
неабиякою цінністю для всіх, хто цікавиться
духовністю українського народу.
Блискучий оповідач, Михайло Петрович
завжди привертав увагу слухачів своїми дотеп-
ними, веселими, а подеколи й драматичними
історіями. Його хотілося слухати ще і ще. Тому
й просили слухачі тих усних новел викласти
все, що переповідав, на папір. Але чи то страх
його брав перед незвичною для себе справою,
чи скромність, а може й недооцінка пережитих
подій – за перо довго не брався. Однак час іс-
тини настав – перед нами явилося «Арканове
коло», що охопило три чверті ХХ ст. і початок
ХХІ. Ці спогади – перші в народно-хоровій
царині, а з блискучими мемуарами геніального
О. Кошиця утворюють своєрідний диптих у
вітчизняному хоровому мистецтві загалом.
З перших слів М. Гринишин уводить чита-
ча в дивовижно-поетичний світ Карпатського
краю: «Хто не бував на Гуцульщині, той не ба-
чив справжнього дива, не спостерігав з глибо-
ким хвилюванням, як в надвечір’я сонце сідає
за високі верховини і своїм промінням позоло-
чує шпилі велетнів-гір, як на зелені полонини
спадають сріблясті роси, білими хвилями сте-
ляться тумани, той не чув як дзюркотять гірські
потічки, як шумить бистрий Черемош, а в коша-
рах ледь-ледь бринять срібні дзвіночки. Та ось
в небі сходить перша зірка і посилає на землю
благодатну тишу. В таку пору то там, то тут по-
чинають вигравати свої чудові мелодії сопілки,
флояри, скрипки, дримби і цибали…» (с. 7).
І, продовжуючи, екстраполює цю величну
красу на людину, на її духовність, культуру:
«Гуцульщина… край неповторної краси і поезії.
Немов сама природа створила його для голо-
сної пісні і запального танцю, чарівної вишивки
і різьби по дереву, узорчатих килимів і барвис-
тих писанок. Народне мистецтво гуцулів не раз
дивувало світ своєю самобутністю і непідроб-
ністю, генієм простого верховинського люду. Та
життя карпатського народу, його тяжке історич-
не минуле далеко не гармоніювали з казковою
природою гір. І все ж верховинець не корився
в ярмі та неволі, не схилявся перед жорстоким
утиском, який чинили австро-угорські феодали
і польська шляхта» (с. 7).
Назва «Арканове коло» глибоко символіч-
на, бо означає і чоловічий звитяжний танок, і
довгий мотузок із зашморгом, яким ловлять
тварин. Арканове коло – ніби метафоричний
життєвий коловорот М. Гринишина. За зо-
внішнім спокоєм і впевненістю автора навіть
важко повірити, що той зашморг багато років
висів над його головою, перевіряв на міцність
Петро Андрійчук
«А РК А НОВЕ КОЛО » МИ Х А Й Л А Г РИНИШИН А
8383
РецензіїРецензії
дух і незламність волі, адже значна, найбільш
дієва частина життя припала на тоталітарні
часи – його неодноразово штовхали на «пе-
реусвідомлення» поглядів. Та він зумів себе
відстояти, завдяки твердому характеру і не-
поступливій вдачі. Адже свідомим українцем
став не в грудні 1991 року, коли було безпеч-
но, а від самих початків. Таким, власне, він
з’явився на світ, таке його родове коріння. За-
садничий принцип митця – українство, якому
не зрадив ні на йоту. Вельми красномовними
в цьому контексті є слова одного з глядачів,
адресовані М. Гринишину після концерту Гу-
цульського ансамблю в Києві: «Навіть у кого
безнадійно приспана національна свідомість,
то подивившись і послухавши ваш концерт,
вона обов’язково прокинеться» (с. 127).
Є люди, які відразу стають знаменитими.
Михайло Петрович торував дорогу до визна-
ння впродовж життя, пройшовши через свою
Голгофу. На своєму віку ця сонячна людина
добряче сьорбнула з гіркої чаші, але, незва-
жаючи на, здавалося б, непереборні труднощі,
здолав їх із честю, не обізлившись на світ, на
довколишніх.
Мистецька стихія буяє в ньому завжди.
Ось як описує він свої перші, ще дитячі му-
зичні враження: «Співаючи в хорі […], я впер-
ше почув тоді дивовижні за красою духовні
твори композиторів Д. Бортнянського, М.
Березовського, А. Веделя, майстерні обробки
народних пісень М. Лисенка, М. Леонтовича,
К. Стеценка, зарубіжну класику. А всі “Вечор-
ниці” П. Ніщинського пам’ятаю і по сьогодні.
Під враженням цих шедеврів мені самому хо-
тілось творити» (с. 25).
Тому після виснажливої фізичної праці,
ночами, коли всі спали, у комірчині при свічці
опановував гру на скрипці. Невдовзі із чисель-
ної сім’ї, в якій, окрім нього, було ще восьме-
ро братів і сестер, створив родинний співочий
гурт. Наступним етапом творчого вияву вісім-
надцятилітнього юнака став організований у
сусідньому с. Тишківці церковний хор, де п’ять
років служив дяком у греко-католицькій церк-
ві. Згодом зацікавився фотографією, малю-
ванням, створенням театральних декорацій.
«Арканове коло» має наскрізну сюжетну
лінію, однак деякі розділи ніби окремі новели
або ж бувальщини. Так, спомини про славет-
ну С. Крушельницьку, його учителя вокалу у
Львівській консерваторії майже без змін були
опубліковані в Тернопільській культурно-
мистецькій газеті «Соломія».
У спогадах надзвичайно багато цікавих
приватних життєвих історій, через призму
яких простежуємо життя українців упродовж
восьми останніх десятиліть. Деякі деталі автор
подав ескізно, але для читача то неначе ключ
до усвідомлення минулих подій. У деталях ми-
тець зберіг істинний народний дух і лад: пси-
хологію, красу, мудрість щирого, працьовитого
й талановитого народу.
Книжка містить величезний масив інфор-
мації, щільно зіткана з фактів та імен. На її
сторінках ідеться про аматорський театраль-
ний рух, музичне товариство «Боян», «Про-
світу», Українське національно-демократичне
об’єднання та інші громадські організації, що
функціонували в 30-і роки ХІХ ст. на При-
карпатті. Автор описав воєнне лихоліття у
Львові (с. 34–37), діяльність хорового то-
вариства ім. М. Леонтовича (с. 137–139) та
зародження професійної підготовки вчителів
музики в 1960-і роки на Івано-Франківщині
(с. 139–144). Через авторське бачення дізна-
ємося про творчу атмосферу Станіславсько-
го, тепер Івано-Франківського (с. 39–42) і
Чернівецького (с. 63–67) музичних училищ,
Львівської (с. 43–59) і Одеської (с. 82–88)
консерваторій, про історію становлення ка-
федри хорового диригування в Київському
інституті культури, нині Київського універси-
тету культури і мистецтв (с. 153–164). Доволі
ґрунтовно описано телевізійний конкурс «Со-
нячні кларнети» (с. 176–183), що був «ковтком
свіжого цілющого повітря для наших духовно
зубожілих і спраглих людей». Послуговую-
чись конкретними фактами, автор викриває
сутність пресловутих за радянщини худрад,
«мудре» керівництво радянських та «компе-
8484
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
тентних» органів культурно-мистецькими про-
цесами, що спонукали до творення щедрівок
на кшталт:
Квітне Верховина,
Пишно розквітає,
Та най буде здоров’ячко
Радянському краю.
В «Аркановім колі» вміщено вельми цікаві
деталі про славний український рід Шухеви-
чів, легендарного міністра культури України
Р. Бабійчука. Лаконічні штрихи до портретів
композиторів М. Лисенка, Д. Шостаковича,
М. Колесси, С. Людкевича, В. Барвінського,
І. Шамо, поета Д. Луценка, співаків С. Кру-
шельницької, О. Мишуги, Д. Гнатюка, фоль-
клориста Г. Хоткевича, артистичного подруж-
жя Івана та Марії Миколайчуків, художниці
О. Кульчицької допомагають глибше зрозумі-
ти значущість цих визначних постатей. Читачі,
які цікавляться історією хорового мистецтва
України, знайдуть чимало відомостей із жит-
тя О. Кошиця, Н. Городовенка, П. Мурав-
ського, О. Міньківського, А. Авдієвського,
А. Пашкевича, дізнаються про драматичну
долю фольк-опери Є. Станковича «Цвіт па-
пороті», поставленої 1978 року хором ім. Г.
Верьовки (с. 166). А ситуація, викликана по-
літикою тодішнього міністра культури СРСР
К. Фурцевої, коли ліквідовували пересувні
театри, обласні хорові капели й ансамблі пісні і
танцю (с. 110–113), волею-неволею асоціюєть-
ся з нинішніми непростими часами.
Як і належить, чимало сторінок автор при-
святив Гуцульському ансамблю пісні і танцю,
якому віддавав душу й серце. Тут й історія ко-
лективу, й епізоди творчого процесу, коли до-
водилося вкраплювати голоси танцюристок у
палітру на той час однорідної чоловічої групи
хору, скороченою волею партійного керівни-
цтва більш ніж удвоє, й емоційне піднесення
всіх без винятку учасників, коли 1964 року
звернулися до благодатного джерела щедрівок
та колядок і вперше в Україні винесли їх на-
загал (с. 118). Як теза-антитеза сприймається
шалений успіх ансамблю в себе в краю, Києві,
Москві та багатьох республіках колишнього
СРСР і тавро «невиїзного», коли на поїздку
до «братньої», як тоді казали, Румунії «до-
зволу на виїзд за кордон не дали найкращим
солістам» (с. 124).
Митець увів читача у святую святих –
власну творчу лабораторію детально описав
непідвладний розумові процес творчості, пе-
редав стан, коли писав «Вівці мої, вівці», «Гей,
Карпати» (с. 98–103). А у створенні сюїти
«Опришки Олекси Довбуша», зізнається, до-
поміг сам І. Франко, тобто його слова: «Хто
був недавно князем і владикою тих гір, орлом
того воздуха, оленем тих борів, паном тих па-
нів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед
ким дрижали смілі і сильні, корилися горді?
Перед Довбушем!» (с. 125).
Щире, добре слово автор знайшов і для
кожного зі своїх колег, помічників. Проте, чи не
найтепліше висловився про хореографа В. Пе-
трика: “…це Богом даний талант-самородок,
який увібрав у себе всю чарівність і прина-
ду гуцульського народного танцю” (с. 129) і
«феноменального» сопілкаря В. Попадюка:
«…зітканий з отих неперевершених гуцуль-
ських мелодій і ритмів…», що «…вмів своєю
сопілковою мовою багато розповісти про ча-
рівність карпатського краю! Його гра нагаду-
вала то дзюркотіння маленького струмочка,
то таємний шепіт задумливих смерек, то свист
високогірського вітру, то клекіт бистрого Чере-
моша, то шалені виверти польоту шуліки» (с.
133–134). Пам’ятає його ще п’ятнадцятилітнім,
коли той уперше переступив поріг Гуцульсько-
го ансамблю, пам’ятає і по цей день Василеву
іскрометну, умить придуману «коломейку»:
Ой, на Мишин доріженька,
На Мишин, на Мишин,
Ніхто такий не файненький
Як Михась Гринчишин!
Усе життя М. Гринишина нерозривно
пов’язане з рідним краєм. Хоча майже сорок
років мешкає в Києві – він і в столиці зали-
8585
РецензіїРецензії
шається покутянином. В якому б товаристві не
був – завжди з його вуст лине рідна співанка,
бо серце пульсує в такт зі своїм народом.
В «Аркановім колі» М. Гринишина зри-
мо присутні легенди про створення рідного
с. Обертин, барвистий ярмарковий гамір, слі-
пий лірник дід Андрусь, етнографічні зама-
льовки про побут гуцулів, їхні обряди, убран-
ня. А коломийки, уплетені в прозову оповідь,
надали творові поетичності, пісенного колори-
ту. У них – уся гама людських почуттів. Тут і
тужливі, сповнені тяжкого людського горя:
Ой прийшов я до села,
Ох село бідує,
І піп дере, і орендар,
І пан не дарує;
і в’їдливо-саркастичні:
Бодай пани пощезали,
Бодай поздихали,
Бодай більше нашу кровцю
із нас не спивали.
і гонор гірської вдачі:
Ой не тото, браття, гуцул,
Що погуцуливси,
Але тото, браття, гуцул,
Що в горах родивси;
і ліричні:
Ішов Іван долиною,
А Ксеня горою.
Зацвів Іван роженькою,
Ксеня калиною;
і іскрометно-жартівливі:
Коломийка, коломийка
Та й коломийочка,
Кості би ся розсипали,
Якби не сорочка.
У кожному рядку відчутна гранична просто-
та й непідробна щирість автора. Подеколи він
видається таким собі вуйком із народу – му-
дрим, розумним, усевидячим і всерозуміючим.
Нерідко в загалом поважний, серйозний плин
розповіді украплена комічні ситуації. У багатьох
епізодах зримо простежується іронія, як напри-
клад, про ліквідацію магазинів у його селі: «Та,
нажаль, з приходом “визволителів” у 1939 році
всі магазини були спустошені і “визволені” від
великої кількості товарів» (с. 19). З теплотою
згадав і власні дитячі витівки, коли, перевдяг-
нувшись у лахміття і вдаючи із себе жебрака,
прийшов просити милостиню у свого діда. Пер-
ша артистична спроба виявилася успішною,
бо розчулений дідусь, навіть не підозрюючи,
проник співчуттям до «чужинця» і виявив до
нього неабиякі милосердя та щедрість. З гумо-
ром описав й епізод концерту в Кремлівському
палаці: «…Треба було бачити, з якою радістю
люди вітали ряджених, як веселилися. Кожен
намагався “познайомитись” […] Журавель спо-
кійно ходив поміж ряди і смішно клацав своїм
червоним дзьобом, а глядачі ніжно гладили
його. Ведмідь, незграбно підтанцьовуючи, “за-
лицявся” до жінок і намагався обняти їх, що ви-
кликало веселий сміх і регіт. Та вже найбільше
бешкетувала непосидюща, шкідлива коза. Вона
то борола когось рогами, то сідала поруч і про-
сила якихось ласощів. А один темношкірий сту-
дент, перелякавшись кози, “відкупився” від неї
п’ятдесятьма доларами. Правда і до цього часу
ми не знаємо скільки заробили й інші колядни-
ки…» (с. 120).
Михайло Петрович продемонстрував ви-
тончене володіння літературним словом. Однак
інколи тканина мови помережена галицькими
покутськими й гуцульськими діалектами, що
нагадує мову І. Франка, В. Стефаника, С. Пу-
шика. Так, коли автор звернувся до зустрічної
жінки, напитуючи чоловіка, який би знав безліч
коломийок, вона йому духмяною гуцульською
говіркою відповіла: «Йой, панночку, що цей
дідо вже вам заспіває, та воно вже таке старе,
що з нього гриби ростуть. Бігме правду вам
кажу» (с. 173).
В «Аркановім колі» читач має можливість
ознайомитися зі взірцем професійної мистець-
кої критики – рецензією московського ко-
респондента канадської газети «Українське
слово»: «Танець “Аркан”, який дуже люблю,
я бачив на різницх сценах, але так, як він був
виконаний в Кремлівському театрі, мабуть не
повториться. Глядачі були вражені цим тан-
8686
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
цем. Зал буквально вибухнув оваціями, коли
на сцену вийшли у яскраво-червоних сарда-
ках, закосичених кольоровим пір’ям крисанях
і цяцькованих постолах дванадцять красенів-
гуцулів. Вони стали в коло. Якось ніби не-
зграбно взяли один одного за плечі. Розгой-
дуючись, коло з кожними кроком, разом з
музикою, прискорювало рух. Нарешті червоні
сардаки шалено замиготіли, злилися в суціль-
ну вогняну смугу і перед глядачами ніби спа-
лахнула велетенська ватра, що наче виражала
нестримну вулканічну енергію…» (с. 121).
У спогадах, ніби в сповіді, плин думки спо-
кійний, виважений, на відміну від тих авторів,
де за частоколом словесних викрутасів втрача-
ється логіка розвитку, тут усе природно і зро-
зуміло. М. Гринишина завжди вирізняла ви-
сока культура, шляхетність. Оповідь відверта
і чесна. За ємкими деталями, неначе в романі,
виразно простежується другий план. В уяві чи-
тача зримо постають підліток, юнак, студент…
Викликає повагу до автора й те, що він із поша-
ною згадує всіх своїх учителів – від шкільних
до консерваторських і, що трапляється вкрай
рідко, бачить усе краще в роботі його попере-
дників у Гуцульському ансамблі (Я. Барнич,
Д. Котк, В. Пащенко) та послідовників (Б.
Дерев’янко, І. Легкий, П. Князевич). І дає на-
станову: «Дай Боже не схибити з цієї праведної
дороги і наступним керівникам» (с. 137).
«Арканове коло» М. Гринишина тонко і
ненав’язливо підводить читача до осмислення
сутності земного буття, нетлінних цінностей,
вселяючи віру в добро і справедливість.
Оксана Шалак
Я К ИЙ « ЛюДСЬК ИЙ ВІК »?
Век человеческий: Кубанские народные сказки, притчи, предания, анекдоты, бываль-
щины и пословицы / Сост., подготовка текстов, вступ. ст., перевод на русский, английский
и украинский языки, примечания и общая редакция В. Пукиша. – Ростов-на-Дону: ООО
«Медиа-Полис», 2007. – 196 с., ил.
Записувач і впорядник Володимир Пу-
кіш означив «Век человеческий: Кубанские
народные сказки, притчи, предания, анекдоты,
бывальщины и пословицы» як видання
науково-популярне 1, наголошуючи, що збірник
адресовано широкому загалу, і пояснюючи, що
наукові принципи в такому разі передбачають
відхід від чіткої «фонетичної / фонематичної
транскрипції». Однак зразки усної прози, що
ввійшли до збірника, виявляють ґрунтовне
наукове осмислення матеріалу збирачем і впо-
рядником: не тільки плідні текстологічні, а й
едиційні тенденції, характерні для методики
В. Пукіша.
Видання кубанської народної прози – одне
з небагатьох, яким репрезентовано фольклор
населення Кубані: нащадків запорозьких ко-
заків та липован – російських старообрядців,
котрі переселилися на Кубань із румунської
дельти Дунаю. У передмові упорядник засвід-
чив глибоку обізнаність із теоретичними здо-
бутками в царині усної прози, в історії краю,
а також прагнення долучити широке коло чи-
тачів до неповторного світу кубанської казки,
притчі, прислів’я.
Характерною особливістю методики фік-
сування та видання народної прози з Кубані є
пильна увага записувачів до оповідача, про що
свідчать докладні примітки й паспорти, подані
до зразків: «Людський вік. Зап. Юрієм Алма-
зовим у ст. Саратовській від своєї бабусі Євге-
нії Яківни Шило (1910 – 2002 рр.), уродженої
Компанієць (чи, як казали в станиці, – Компа-
нійцівни)» 2. Далі автор коментарів подав слова
збирача про оповідачку, вказавши на джерела її
репертуару та мову: «Бабуня знали безліч пісень,
приказок, казок, мова в них була “чисто чорно-
морська” – діалекти Середнього Подніпров’я,
|