Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів

У статті на основі польового матеріалу, зібраного автором улітку 2012 року у Верховинському та сусідніх районах Івано-Франківської області, розглянуто сучасні короткотермінові та довгострокові способи прогнозування погоди, магічні впливи на неї. Based on field data collected by the author in Verkhov...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2013
Main Author:	Васянович, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2013
Subjects:	Народна релігійність, вірування, міфологія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202932
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів / О. Васянович // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 6. — С. 13–26. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860260336672702464
author	Васянович, О.
author_facet	Васянович, О.
citation_txt	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів / О. Васянович // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 6. — С. 13–26. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті на основі польового матеріалу, зібраного автором улітку 2012 року у Верховинському та сусідніх районах Івано-Франківської області, розглянуто сучасні короткотермінові та довгострокові способи прогнозування погоди, магічні впливи на неї. Based on field data collected by the author in Verkhovyna and neighbouring districts of Ivano-Frankivsk Region in the summer of 2012, there have been examined the current short-term and long-term weather forecast methods, as well as the magical effects on it.
first_indexed	2025-12-07T18:54:32Z
format	Article
fulltext	13 СУЧАСНІ МЕТЕОРОЛОГІЧНІ ЗНАННЯ ТА ВІРУВАННЯ ГУЦУЛІВ Олександр Васянович УДК 398.33(477.86)“20” У статті на основі польового матеріалу, зібраного автором улітку 2012 року у Верховинському та сусідніх районах ІваноФранківської області, розглянуто сучасні короткотермінові та довгострокові способи прогнозування погоди, магічні впливи на неї. Ключові слова: Гуцульщина, народна метеорологія, короткотермінові прикмети, довгострокові прикмети, магічні дії. On the basis of field data collected by the author in Verkhovyna and neighbouring districts of IvanoFrankivsk Region in the summer of 2012, there have been examined the current shortterm and longterm weather forecast methods, as well as the magical effects on it. Keywords: Hutsulshchyna, folk meteorology, shortterm signs, longterm signs, magical activities. Народна метеорологія як невід’ємний еле мент системи народних знань є сукупністю прикмет, пов’язаних із прогнозуванням погоди. Основні заняття гуцулів залежали від бага тьох примх погоди, тому жителі краю уважно приглядалися до навколишнього середовища, розвивали спостережливість, виявляли при чиннонаслідкові зв’язки між зміною певних атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом рослин та наступною зміною погоди. Усе це пізніше про ходило тривалу перевірку й у випадку успіш ного результату залучалося до практичного життєвого досвіду. Окремі питання, які стосуються народ ної метеорології Гуцульщини, частково ви світлені в літературі, починаючи від кінця ХІХ ст. [3; 6; 26; 28; 29; 32; 33; 34]. Сво єрідним узагальненням етнографічних студій стала колективна монографія «Гуцульщина», де міститься невеликий розділ, присвячений народним знанням [30]. Проте за останні десятиліття відбулися значні зміни в народ ній культурі жителів краю, тож пропонована стаття буде цілком актуальною і дасть мож ливість з’ясувати сучасний стан побутування традиційних метеорологічних знань та віру вань гуцулів. Джерельною базою досліджен ня слугують польові матеріали автора, зібрані упродовж етнографічних експедицій улітку 2012 року у Верховинському та сусідніх райо нах ІваноФранківської області. Події, які відбулися в суспільнополітич ному, соціальноекономічного та культурному житті українців у ХХ – на початку ХХІ ст., стали могутнім фактором глибоких і всебіч них змін світогляду. Під впливом бурхливого розвитку освіти, загального піднесення куль турного рівня свідомість населення навіть най віддаленіших куточків Гуцульщини збагачу ється науковими знаннями. Метеорологічні знання та вірування також зазнали певних змін, оскільки їм на зміну прийшли наукові методи прогнозування, які здійснює гідроме теоцентр. Все ото відзначували, а тепер не відзначуємо, бо маємо телєвізора, книж- ки [9]. Однією з причин недовіри до народних метеопрогнозів інформатори відмічають клі матичні зміни, які відбулися останніми рока ми. Клімат не стоїт на місці [13]. То вже й це си зачало переміни. Так нема стабільно, єк колис було [14]. Жителі краю неодноразо во згадували про існування давніх барометрів, які використовували для визначення погоди. Колись люди робили дідо да бабу, да хат- ку таку. Дідо виходив на погоду, баба – на дощ. Я так того хотіла, да дідо помер і не зробив мені [13]. Він мав якес таке, шо в него виходив чоловік на погоду. То в Австрії, за Франца Йосифа служив, та й відти дес ви- http://www.etnolog.org.ua 14 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 ніс. Єк підходить чоловік, то буде погода, а єк жінка, то буде дощ. Але то лиш чула, але не виділа. Але це страшенно давне [22]. Подібний саморобний барометр зафіксований у літературі. Відмічено, що головну роль у механізмі відіграє відповідно скручена кишка молодого ягняти, яка або стискається, або роз тискається в суху й вологу погоду [30, c. 266]. Водночас у свідомості людей старшого віку є ще чимало пережитків старовини, які вони прагнуть використовувати на практиці. З ме тою визначення погоди гуцули стежили за не бесними світилами, атмосферними явищами, флорою, фауною тощо. За ранковою зорею і за тим, як сходить сонце, гуцули дізнавалися про погоду на ни нішній та наступні дні. Ви рано встаєте, дивитиси: сонце схопилоси, погоди сьогод- ні не буде. Схопилоси раненько, раньше [9]. Єк сходит сонце червоне, дуже червоне, то може бути дощ [18]. Часом вітєр, єк сонце червоне ци ввечір, ци рано червоно, вітєр такий, так має бути [14]. Про захід сонця та вечірню зорю також існує чимало метеоро логічних прикмет. Єк червоно заходит, дуже червоно, то на спеку [22]. Як таке небо за- палене, таке червоне, то такий вітьор буде [13]. Справді, червоний захід означає, що повітря чисте на заході і назавтра можна очі кувати хорошої погоди. Якщо із заходу набли жається циклон, то темні хмари відбивають тіні на більший простір і вечірнє небо здається коричневожовтим. Якщо до того ж дме за хідний вітер, то наступного дня або через день слід очікувати дощу [2, c. 90]. Коли сонце під час заходу ховається за хмарою, кажуть, що заходит за колоду [16]. Повсюдно ясний захід уважається провісни ком гарної погоди наступного дня і навпаки. Кажуть, шо дощ буде, як заходит за хмару сонце, а як червоне – то вітер [19]. Дивиси вечером, єк сонце засвічує, заходит уже за хмари. Єк біліют – на погоду, а черніют – то вже на дощ [23]. Такі незрозумілі в минулому явища, як хрести, стовпи, вінці та круги навколо сонця та місяця (гало) були провісниками близької змі ни погоди. Хоч гуцули не могли їх пояснити, проте вони помітили, що з їх появою відбува ються певні погодні зміни. Місяць єк у та- кім колесі, то дощі можуть бути довгі, за- тяжні [10]. [Місяць. – О. В.] у окрузі – на слоту, на дощ [18]. Навкруг сонця таке, єк веселка. Місяць у городі си називає, наоко- ла – це тоже на зміну погоди. Таке й на сон- ці є [23]. Синоптики підтверджують, що гало утворюється на небі, коли сонце або місяць закривають напівпрозорі перистошаруваті або перистокупчасті хмари, які складаються з найдрібніших кришталиків льоду. Завдяки за ломленню й відбиванню світла у кришталиках і утворюється гало [4, c. 11]. Значною кількістю прикмет жителі Гу цульщини прагнули встановити взаємозв’язок між місяцем і погодою. Причому найбільше уваги приділяли «народженню місяця», під час якого була імовірна зміна погоди. Місяць єк настає, то дощ обов’язково бути му- сить. Місяць полочеться [полощеться. – О. В.] [9]. Є що зриваєтси дождік. Єк на- стане місяць на дожді, тай буде дождю. А єк нема, то нема цілий місяць [18]. Крім того, на Гуцульщині слідкували, як вигляда ють «роги» місячного серпа в найближчий час після його появи. Єк такий білий, ясний, ріжки тоненькі, то на погоду. А єк тупі ріжки, такий млавий, нечистий, то на до- щовий місяць [22]. Єк нехмарно, єк видно місяця, ну, не залежитси у повни ци впів, то єк жовтий, такий єк масло, то буде хоть би шо. А єк чистий такий, єсний, то на погоду [11]. Головну роль тут, найімовірні ше, відіграє прозорість повітря, коли місячні «роги» ясні і чітко окреслені. Спостерігаючи за місяцем, особливо в його першій фазі, гуцули прогнозували погоду не лише на найближчий час, а й на увесь наступ ний місяць. Для цього вони стежили за по ложенням і виглядом місячного серпа. Місєць єк вийде перший раз, так дивиться: єк ка- люхом так успид, то в тот місєць будут лить дощі, а єк так боком – то погода [14]. http://www.etnolog.org.ua 15 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» Єк рижками вдолини, то сухий, а єк отак, шо на цим розі ще може затримати відро, то це вже дощі [11]. Багато прикмет на Гуцульщині було скла дено на основі спостережень за виглядом зо ряного неба і за самими зорями, їх блиском. Мій дідо вставав вдосвіта і дивитси: зі- рочки так на небі єк одна видко, рахуєте. О, єка завтра погода. Я таке чула з діда. Є, каже, вияснилося надворі файно, а вже єк зірок невидко, темно, до то, каже, змі- на погоди [9]. Гуцули пояснюють, що зірки можна побачити лише тоді, коли на небі немає хмар, тобто складаються сприятливі умови для гарної погоди. Крім прогнозування дощу, люди прагнули передбачити його тривалість. Майже в усьому регіоні відмічають, що коли дощ починається вранці, то буде нетривалим, а коли опівдні, то йтиме кілька днів. Ранний дощ не ночуєт, а пизний ночуєт [9]. Єк д вечір почнетси, може йти три дні [18]. Дощ почався після обід та під кінець тижня, то буде тобі іти тиждень і більше. Затяжний дощ. А зран- ня він скоренько переходить [23]. Особли вого значення надавали дощу, який падав у соняшний день. В обстеженому районі його інколи називають раптивка [18], прегрів- ки [14], проте найчастіше він не має назви, просто відмічають його вплив на рослини: руда б’є. Спокійний дощ з малими краплями, на думку гуцулів, є кориснішим для госпо дарювання. В обстеженому регіоні поширені прикмети, за якими українці слідкували за бульбашками в калюжах під час дощу. Єк з стріхи капає, да є бульбочки, то на сло- ту [11]. Сила поверхневого натягу зростає зі збільшенням насиченості повітря водяною парою, що характерно для циклону, тому це явище могло слугувати появі такої прикме ти [5, c. 38]. У холодні, ясні, до того ж безвітряні ночі повітря охолоджується й водяна пара пере творюється на воду або лід, тобто утворю ється туман і спадає роса чи іній на поверх ню землі. Отже, для утворення роси потрібні такі умови: ясна, тиха, спокійна погода, тобто ознаки гарної погоди, а відсутність роси ві щує опади. Роса єк студена, то на пого- ду, а єк не студена – то на дощ [11]. Роса єк рано файна і павуки снуют на росі, то буде погода гарна [13]. Туман (мрєч, мрєчь, мріч) – це конденсація водяної пари в само му повітрі, звичайно у його приземному шарі. Єк встали раненко, а мріч над смереков, то буде дощ. Вже погода зміниласи. Від сме- реки мрич ідет, ідет, це вже зміниласи по- года. А єк дуже єсно надворі, файно – ідім косити, бо яка файна погода буде [9]. Єк у поточині, я маю місце тут, мрєчь стоїть, то мусить бути дощ, хоч би шо. Нема аби перейшло або не було дощу, єк у поточині тій лежть мречь [11]. До головних ознак, які свідчать про набли ження циклону, що несе опади, метеорологи зараховують зниження атмосферного тиску й підвищення вологості повітря. На підвищення вологості реагують і гігроскопічні предмети, що мають властивість вбирати вологу, зміню вати свої розміри, форму, загалом стан. Часом мама прийде і каже: «Сіль так звологла, чи не дощ буде» [13]. Зміну погоди прогнозували й за тим, як горить вогонь у печі, як виходить з хатніх ди марів дим. Дим иде, єк дощ, то мать попри земню він іде, а єк погода, то вгору-вгору- вгору [18]. Дим піднімається вертикально вгору за теплої, ясної години, коли атмосфера більшменш однорідна, тому згаданий напря мок диму – ознака усталеної погоди. І на впаки, наявність хоч би маленького вітру і неоднорідний стан атмосфери від різної тем ператури шарів і вогкості – ознака негоди [7, c. 71]. Значну кількість прикмет складають такі, які дають змогу спостерігати за вогнем у печі, попелом, жаром. Піч курієт, на хату дим иде – на другу зміну погоди [18]. Ви на- клали ватру та й задиміло – дим пішов у хату. То кажуть, шо зміна погоди вже буде [9]. Очевидно, що ці явища пов’язані зі станом атмосфери, більшим чи меншим наси ченням повітря водяною парою, атмосферним http://www.etnolog.org.ua 16 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 тиском тощо, про що можуть свідчити перера ховані вище прикмети. Важливе місце в народних метеорологіч них передбаченнях посідали спостереження за веселкою. Поява цього атмосферного яви ща, зокрема на Верховинщині, свідчить як про припинення опадів, так і про їх продовження. Веселиця – на дощ [18]. Єк веселка заходит, то п’є водичку. Ще буде дощ [13]. Веселиця єк си євлєє, то на погоду [11]. Проте метео рологинауковці зазначають, що поява веселки не має прогностичного значення, а лише свід чить про короткочасність дощу [1, c. 128]. У народній метеорології існує багато при кмет, підґрунтям для яких слугують спостере ження за поведінкою птахів, тварин, комах. Птахи надзвичайно чутливі до метеороло гічних змін, – у всякому разі, подібних при кмет надзвичайно багато в різних народів. Прогнозуючи погоду, гуцули слідкували за поведінкою півнів, зокрема за їхнім співом. Кугут лакоме, єк забагато співає, то на дощ. Перед вечер [22]. Кугут кукаріґає д вечір, так мах кукаріґу та кукаріґу – на зміну погоди. Так його і не чути [14]. Про негоду дізнавалися також з поведінки курей. Кури довбутса, скубутса, біскаютса – на дощ [18]. Кури скубутси. Так на дощ пір’я розпиряє, дзюбакає сама себе [14]. Мешканці дикої природи (горобці, ворони, ластівки, лелеки та інші пернаті) також були об’єктами для погодних спостережень. Воро- ни си збирают кучами, з долини летєт на ци дуби, мама каже: «Ади, ворони ідут на погоду». А як дощ, то вони вже крутьси, верчутьси, каркочуть, летєт, заверта- ютси [13]. Горобці півкают. На переміну. Вони ввечір так піють шой [9]. Горобці узимі кучами летют, табурочком таким збираютси да фуркают – це на сніг [13]. Ґаня на дощ ґавкає [18]. Ади, бузьок тут недавно ходив коло берега. Я кажу своїм: «Ади, буде дощ, бо бузьок ходит». Єк явитси один, то дощ будет [18]. Синоптичні здібності птахів почали ви вчати недавно. Зоологи пояснюють зміну по ведінки пернатих особливостями будови їхніх кісток та пір’я. Зміна атмосферного тиску ви кликає своєрідне подразнення спеціальних барорецепторів, закладених у різних частинах тіла птахів, що й призводить до зміни їхньої поведінки [27, c. 54]. Чимало прикмет пов’язано з поведінкою спритних ластівок. Ластівки сідают пониз- ку – дощ, високо – погода буде. Бо їх тис- не успид, то вони низко літают. Ластівка пішла низко, вже буде дощ. А коли погода, вона собі високо йде. Нічого її не спирає [9]. Ластівка єк попри землю [літає. – О. В.], то на дощ, а єк у облаках – то на погоду. Буде слота, бо ластівка попри землю літаєт [11]. Однак тут справа далеко не в самих ластівках, а в тих комахах, якими вони харчуються. Пе ред дощем підвищується вологість повітря, що не дає можливості комахам підніматися ви соко. Тому ластівки ловлять комашню майже над самою землею [27, c. 46]. Окрім пернатих, у поле зору гуцулів як об’єкти метеорологічних спостережень по трапляли і тварини. Зпоміж усіх свійських тварин кішка, напевне, найчутливіша до змін погоди. Маючи прекрасні термометричні здіб ності, вона здавна зажила слави доброї помічниці у визначенні погодних змін. Кіт, єк їсть якіс стебі, то кажуть, шо то на дощ. Бо була тут баба, о, каже, Макси, видай буде дощ, бо кітка траву пасла [11]. Кіт єк кочєєтси, це на вітер [14]. Єк має бути тепло, то кіт серед хати лєгає, про- стєгаєтси, а єк то на холод, то на піч. Він лізе у піч [11]. Подібними метеорологічними властивостя ми, але дещо меншою мірою, володіють ткож інші свійські ссавці. Свиня, перед тим, єк має якас година, зміна погоди, так кори- том тим гонит. Так гупає. На погоду то тиха [14]. Свині носє тельбу [постіль. – О. В.] у зубах, ой завтра вже буде погода інакша [9]. Єк свині бігают – погода буде друга. Ци на погоду, ци як у дощ свиня роз- бігаєтси, розгуляєтси у стайнях – ой буде зміна погоди [13]. Вівці бекают на зміну http://www.etnolog.org.ua 17 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» погоди. Єк зима має бут, то так б’ютси. Відчувают [14]. Є тут горб, там пасут корови. Коли корови вже по долині, то я дивлюся, шо погода сльота, коли корови ви- ходять там на той грунь, постают рядом собі, то я кажу, шо це вже на погоду – роби вже шо хочеш [13]. Народні спостереження фіксують і деякі другорядні ознаки зміни атмосферного тиску. Гуцулам відомі погодні прикмети, пов’язані з тим, як корови дають молоко. Менчєєт мо- лока, дийки тверди стают – на дощ [18]. Молока ме ставати мало, коли отака жара. Вона не пасет, від мух не годна ради дати, жарко. То вона ще молоко буде тримати в собі. Видки [9]. Світ комах дає гуцулам не менше матеріалу для спостережень і передбачень погоди. Хо рошими синоптиками зарекомендували себе бджоли. Вони мають чудовий зоровий апарат, винятковий нюх, наділені різноманітними ме ханорецепторами, які сприймають вологу, тем пературу і миттєво реагують на погодні зміни. Якшо ти у бджоли пішов перед дощем, вони нервуютси і кусают [21]. Бджоли, коли дощ має бути, облітаютси, тікают із поля, бо буде дощ. Це я таке чула колис, та й ніби прахтикувала, бо виділа. Котрих вже за- хопит у лісі, то всьо, їм смерть [9]. Єк бджоли файно роютси да файно ходєт собі в поле, то буде файно [13]. Імовірно, бджо ли володіють біологічними покажчиками, які тонко реагують на різноманітні зміни, що від буваються в атмосфері [27, c. 86–87]. Спо стерігали гуцули й за іншим комахами. У цій хаті був павук. Ми не б’ємо. Сиди там. Вже і погода у нас виходит – вже там у вікні наснує. Ми самі з мамою преконали по тому павукові. Шо єк видко, шо зима, холод – отам, на печі снує [13]. До найкомпетентніших і перевірених погод них барометрів належать також жаби. Жєба, єк така мокра, то на погоду, а єк суха, то на дощ [10]. Є такі маленькі кумки. Колись у нас так було. Ударить дощ такий малень- кий, погода вже гарненька, сонечко вечеріє, так файно. А кумки тако: кум, кум, кум. А мама каже: «Ади, вже так кумки куме- кают, вже на погоду» [13]. У процесі еволю ційного розвитку в них виробилася здібність дихати не лише легенями, але й шкірою. Коли жаба перебуває на суші, її шкіра стає вологою, тому що в неї багато особливих залоз, що ви робляють слиз. Коли погода гарна і повітря сухе, шкіра в жаби зневоднюється, висихає, і це їй шкодить. Коли ж повітря стає вологим, що буває перед дощем, зневоднення жабі не загрожує, вона вилазить з води [27, c. 57–58]. Вивченням впливу погоди на організм лю дини займається така наука, як біометеороло гія. Гуцули за своїм самопочуттям прагнули дізнатися, якою буде погода найближчим ча сом. Плечі болє, ноги тєгнє – на дощ [14]. Таки в’єли – на дощ [9]. Дрімаєтси на дощ, аби лиш не гриміло, бо спати не дає [11]. У голові недобре – на дощ. Мають бути зміни [13]. Людина вловлює коливання ат мосферного тиску перед зміною погоди і може мати при цьому різноманітні відчуття: слаб кість, сонливість, головний біль, збої в роботі серця тощо [24, c. 19]. Порізному реагують на зміну погоди і рос лини. Біологи встановили, що не менше 400 видів рослин можуть бути живими метеороло гами [24, c. 4]. Певні типи поведінки рослин були підмічені народом і постійно застосову валися на практиці. Кульбабка перед дощем си закриває [13]. У рослинах, як і в усіх інших живих організмах, багато води, до 80–90 %. Частину води рослини залишають собі, а інша частина, яка допомагає переносити поживні речовини, випаровується через листки. Чим повітря сухіше, тим випаровування сильніше. Слабко випаровуючись, вода починає виділя тися у вигляді крапель, які стікають з листків. Усе це відбувається перед дощем, адже тоді збільшується вологість повітря, тобто випаро вування зменшується [27, c. 119]. Є такий ва- зонок, шо плачєт. Але єк він си називаєт, не годна сказати [9]. Здавна жителі України, зокрема гуцули, спостерігаючи за рослинами й тваринами, http://www.etnolog.org.ua 18 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 прагнули дізнатися про погоду не лише на найближчий час, а й на триваліший строк. Грибів багато тоже на зиму таку [суво ру. – О. В.] [22]. Пробудження живої при роди після зимового сну – перший показник у довгостроковому прогнозі. Весна вже рана буде, бо повилізали жаби [9]. Поганою при кметою вважається рання поява жаб. Єк на Теплого Олексу видиш жаби, то добре, тепла весна буде. А єк жаби вийдут упе- ред, да ще холод, то єк їм має роботу пере- рвати, то так і нам має перервати. Ади, жабам перервало роботу, має і нам перерва- ти [13]. Важливо помітити, яке дерево пер шим розів’ється – вільха чи береза. Єк вільха розвилася, то літо слотове, а єк береза, то сухе літо [22]. Восени, спостерігаючи за падолистом, українці передбачали прихід хо лодів. Листє єк скоро жовкне, опадає, то скоро і зима буде, сніг падатиме [22]. Не зважаючи на те що Карпати – гірська тери торія, вкрита лісами та іншою рослинністю, у народній пам’яті жителів дуже мало збере глося метеорологічних прикмет, пов’язаних із флорою. Проте ті з них, які збереглися, мають раціональний характер і підтверджені науков цямиприродознавцями. Довгострокові передбачення погоди ґрун туються на спостереженнях за широким колом даних (окремими метеорологічними явищами, життям природи) і спираються на циклічно повторювані явища. Такі прикмети насампе ред прикріплені до народного календаря. У народному календарі українців краю можна чітко простежити протягом року певні вузлові точки, за погодою яких передбачали, якими будуть наступні місяці або цілі пори року. То яке Стріченє [15 лютого. – О. В.], то таке літо [11]. Єк погода на Теплого Олек- си [30 березня. – О. В.], то тепла і ранна [весна. – О. В.], а єк холодно, то студена і пізна [16]. Як на Благовіщення [7 квітня. – О. В.] файна днина, то така весна буде [8]. На Марків день [8 травня. – О. В.] ворожєт, єк погода, то літо файне, єк мрака або до- жді, то так і літо [16]. На Мокрини [1 серп ня. – О. В.] єк дощ, то осінь мокра [9]. На Ілія [2 серпня. – О. В.] єк погода файна, то така і осінь, і зима [16]. На Семена [14 ве ресня. – О. В.] погода єк файна, то і зима файна, а єк дощ або вітер, то зима така ві- тряна, шо годі з хати вилізти [16]. Важливого значення на Гуцульщині нада вали межовим точкам календаря, коли одна пора року змінювала іншу. Так, весна почина лася на Євдокії (14 березня). Євдокії – поча- ток весни. На Євдокії єк файно, то файне літо і весна, а єк студінь – то холодне [12]. Важливим у народному календарі був також день Покрови (14 жовтня). Саме його гуцули вважали початком зими. Старатися до По- крови усе зібрати, шоб бути готовим до зими, бо бували випадки, коли в цей день лягав сніг і лежав постійно [13]. Серед роз маїття прикмет, які пов’язують метеорологіч ні зміни зі станом погоди в певні дні, чимало таких, що апелюють до «першого дня». Єк на Євдокія файно, то і на Великдень файно. А єк на Євдокія дощ або зима [сніг. – О. В.], то і на Великдень дощ [16]. Прагнучи дізнатися про погоду пори року, найчастіше вдавалися до спостережень за ві тром. Єк на Покрову вітер віє, то зима пе- реважно вітряна [22]. Часто передбачають не сам характер очікуваної погоди, а те, як вона вплине на ті чи інші сторони життя, на самперед господарського. Єкшо вітер [на Єв докію. – О. В.] йде з долу [зі сходу. – О. В.], то свині будуть дорогі. Я свиноматки три- мала роки, то я це пантрала [9]. Єк на По- крову вітер віє, то будуь свині дорогі. Ві- тер віє на Покрову ци до обіду, ци по обіді, у нас була Петриха, то так пантрала, аби не пропустила да знала, коли свиню купува- ти. Єк до обід, то ранні свині дорогі будут, а єк уже по обіді, то будут дешевші [13]. Серед календарних метеорологічних про гнозів вирізняються весняні прикмети, коли селяни прагнули не просто спрогнозувати погоду, а й дізнатися про майбутній урожай, що було найважливішим завданням перед бачення. http://www.etnolog.org.ua 19 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» За уявленнями українців краю, на свято Стрітення припадає зустріч зими та весни або літа. Гуцули вважали, що між ними відбува ються певні змагання, суперечки. Якщо цього дня випадав сніг, був мороз, завірюха, то це означало, що перемогла зима і ще тривалий час вона володарюватиме, якщо ж навпаки – було тепло, сонячно, то переважила весна і не вар то очікувати тривалих холодів. Зима з літом стрічається на Стрітення, шо перемагає. Єк сонце гріє, файна погода, то перемагає літо. А єк холоно, то перемагає зима, щє буде довго тігнутиси [22]. Єкшо капаєт, то буде тепло, а єкшо не капаєт, замерзло, то холоднина [23]. Єк на Стріченє кугут води си нап’є, то весна файна буде. Так ото угадували давні люди [12]. Зі святом Стрі тення у більшості випадків пов’язують прогно зування майбутнього урожаю, аніж погоди. Єк з стріхи капає на Стріченнє, то буде мід [13]. Єк когут води нап’єтси, то паша буде і мід буде [15]. У с. Голови зафіксовано подібну прикмету стосовно Благовіщення. Єк у Благовіщенє файна днина і з стріха ка- пає, так єк на Стріченє, то можна два рази меду взєти. А єк нема, то нема [16]. День Сорока мучеників (22 березня) та кож посідає вагоме місце в метеорологічному календарі гуцулів. Із цим днем пов’язували ма гічне число – сорок. На Сорок сєтих вже по птасі диветси. Бо птаха є така, шо на Со- рок сєтих буде мати сорок прутиків, носит на гніздо, то кажут, шо буде весна ранна, бо птаха носить собі на гніздо [13]. Проте прикмети навіть на такій невеликій території мають діаметральнопротилежні передбачен ня. Єк мороз на Сорок свєтих, то буде сорок морозив [23]. Єк на Сорок свєтих мороз, то одні говорять так, а одні так. Говорє, шо єк на Сорок свєтих мороз, то буде сорок моро- зив, а є дехто каже, шо на сорок свєтих мо- роз, то не буде морозу. Та й перечитси одни з одними [22]. Розбіжність народних прикмет може свідчити про втрату достовірності метео рологічних прогнозів. Тому в пам’яті гуцулів залишилося лише число сорок, а точне зна чення передбачень уже перестало відігравати важливу роль. Усі розглянуті приклади базувалися на принципі прикріплення до календарної дати. Однак у метеорологічному календарі гуцулів наявні також і прикмети, пов’язані з певними святами, які не мали постійних дат, зокрема з Вербною неділею. Єк на Бечкову [Верб ну. – О. В.] неділю погода, то так і на Ве- ликдень [22]. Єк на Бечкову хмарно, то буде хмарно і на Великдень. Єк дощ паде, єк сніг паде, то так буде і на Великдень [23]. За народним уявленням гуцулів, дві поло вини року взаємовпливають одна на одну, тому в народній творчості багато порівнянь зими та літа, весни та осені. У землеробському ка лендарі усі складові пов’язані: одна пора року визначається за іншою, а кожен місяць скла дає пару з протилежним йому місяцем другого півріччя. Вліті лакомо буде дощу багато, єк багато взимі снігу [22]. Ворожєт з зими на літо. Які зимні місяці, то таке будет літо. Єк ідет сніг, то того місяця буде слота. Будет слотове літо [11]. Проте одразу ви дно, що головним критерієм тут є формування певних пар метеорологічних явищ: мороз, хо лод – спека, дощ – сніг. Особливого значення у прогнозуванні нада вали вечору на Меланії (13 січня), коли україн ці прагнули дізнатися про погоду на цілий рік. ...Дідо клав цибулю на місяці. Цибулю роз- луплював на дольки і в ті-о клав соли. І він визначав, які місяці: котрі будуть мокрі, зливи будуть там, дощі. Він визначав пого- ду по цьому. Якшо в цибулі було багато води, значить буде мокрий, а потім як трошечки лиш, то середно буде там. Але він клав там січень, лютий, березень, усі дванадцять мі- сяців. Проти каждого йшла мисочка з сіллю і там показувало: якшо розпливлася, всьо, буде мокро, а так лиш чуть-чуть... [20]. Подібним чином прогнозували й майбут ній урожай у багатьох обстежених населених пунктах. Дєдя мій бере цибулю, розрізає на половини, та й вибирає по пластинці, таке єк мисочки. Накладати силь тут, тут, http://www.etnolog.org.ua 20 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 тут – у кожну. Та й пише карточку. Ну, взагалі вся горонина, єка є. Всьо, шо написа- но, всьо та й кладе. То єк розстане силь, то буде врожай. А єк лишитси силь сухов, то врожаю на то не буде [22]. У с. Микуличин було зафіксовано досить оригінальний спосіб прогнозування врожаю за жаром (гранню). На Меланю ввечері дідо клав... колись були такі маґлюниці [пральна дошка або рубель для пра сування полотна. – О. В.] ...дідо брав з печі букову грань... пише і кладе тако якось... Перший вуглик поклав – це підписано кар- топля, той вуглик – пшениця, а там далі всі овочі. Як сад, то садовина. Вкінці – рік. Він це все відніс тамка в коридор чи в ко- мору. І це рано вже йде. О, дивиться і каже дід, шоб ти знав, пшениці не буде. Повністю попіл розпалося, значить не буде. А як щось припало, а на споді є вуглик, о, значить буде врожай. Якшо розпалося геть чисто, зна- чить не буде нічого. А рік, який буде рік? Чи будуть зливи, чи буде погода? Якшо тамка є вуглик, то буде середній рік [20]. У с. Криворівня про майбутній урожай воро жили на Пущення. Для цього в руках тримали прив’язане до нитки веретено, яке виконувало роль маятника. На котрий вугол перший раз веретено піде, то урожай буде. Ми собі зна- ємо. Це биб, а це горох, це картопляя, а це ото, а це ото [23]. На Гуцульщині було поширене прогнозу вання погоди на цілий рік за дванадцятьма днями, починаючи від Семена Стовпника, адже це був початок давньослов’янського но вого року. Від Семена зачинаєтси новий рік, на Семена січень іде, а відтак поступово усі місяці: лютий, березень, аж до нового року. Я це пробувала на собі. Не знаю, єк їм ішло, тоє чєсом, шо так, а чєсом, шо не так [22]. У народному календарі жителів Верховин щини можна виокремити дні й дати, які мають взаємозв’язок з характерними сезонними яви щами та подіями господарського життя. Це прикмети, які констатують, що в окремі дні чи короткочасні періоди року зазвичай буває пев на погода. Бо вже Пе́тра [12 липня. – О. В.] минає, вже літа немає [9]. По Петрі та й по теплі [13]. До Спаса [19 серпня. – О. В.] рукавиці в паса [8]. Деякі свята народного метеорологічного календаря складають пари зі святами через півроку. Зокрема, такими є зимові святці, осо бливо Різдво, та день Петра – головне най більше літнє свято, яке припадає на середину липня. По Петру та й д Різдву. По Різдву д Петру. Кожен день тепло робиться [9]. По- петритси і Різдво ближитси [13]. У всіх народів існує багато прикмет, за якими вони визначають, чи буде урожайним рік. Важливого значення надавали першому грому, який супроводжувався різноманітни ми ритуалами, що мали, за уявленнями гуцу лів, забезпечити здоров’я людей протягом на ступного господарського року. Перший грім пов’язували також і з прогнозуванням урожаю на наступний рік. Грім на голий ліс – то го- лоден рік, туго за всьо [22]. Проте інколи за громом прагнули спрогнозувати погоду. Єк з цеї сторони, з полонини, загримів грім – буде дощове літо. То таке єк південь, пів- денний захід [22]. Єк з сходу [уперше загри мить. – О. В.], то недобре, а єк з опівночі, то кажуть, шо тепліше літо буде. Єк з сходу, то холодне літо буде [23]. У гуцулів побутує значна кількість метео рологічних прикмет і ворожінь за кількістю снігу та інею про погоду, врожай, господар ські умови весни та літа. Єк сніг випадає, врожай буде. Великий сніг падет – на врожай [9]. На Николає єк є зима [сніг. – О. В.], то є отава [16]. Єк е́ней стоїть на лісах, то то буде врожайне літо [11]. [Інею багато. – О. В.], то говорять: «На врожай. На врожай збіжжя» [22]. Гуцули прагнули дізнатися про урожай за деякими рослинами. Найчастіше це були ті рослини, які відзначалися великою кількіс тю, рясністю плодів (наприклад, шишки на смереці). Інколи вони прагнули дізнатися про врожай кукурудзи, яка була основою їх харчу вання. Єк шишки, то кукурудза вродить си добре [22]. http://www.etnolog.org.ua 21 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» * * * За всієї достовірності народна метеоро логія має у своєму складі чимало забобонних повір’їв, спрямованих на усунення чи уникнен ня несприятливих явищ погоди: грози, граду, засухи. За народними уявленнями гуцулів, магічні прийоми зупинення граду чи дощу, гро зи, бурі – взагалі негоди, не розмежовуються. Да то єк гроза, град, то це одне й саме [22]. Зважаючи на небезпеку, яку несли ці стихійні лиха, люди вдавалися до різноманітних ма гічних дій з метою відвернення погодних не гараздів. Термін «град» потрапив до розряду табуйованих слів. Єк скажеш град, то чорт йому рад [13]. Саме тому окремі інформатори намагалися уникнути такої назви, заміняючи її на хміль [18], кмиль [13]. Дощ часто буває з грозою, тобто супро воджується громом та блискавкою, якими, за народними уявленнями, опікується Ілля Про рок. Грозові властивості Іллігромовика пере несено на інші дні липня – серпня, названі громовими днями. Пантелія, Ілія, Володи- мира – то це є дуже ці свєта громові [8]. Гавриїла, Ілія, Палія, Прокіп’я – це громові дні, такі, шо грім може бити [22]. Гавриїла, Володимира, Ілія, Пантелія. Єкшо люди робили, бо було шо сіно накошене, а пого- да. Зроби сіно, грім єк ударе, сіно спале [15]. Скупчення багатьох громових свят саме на цей час було невипадковим, адже на цей період припадає пора сінокосів. Цілком природний страх перед втратою врожаю внаслідок грозо вих явищ, очевидно, і став причиною вшану вання цих днів. Українці краю вшановували й інші громові дні: Онуфрея [19], Розигри [16]. Інколи вони не тримаються конкретного чис ла, а «блукають» по календарю, будучи при кріпленими до іншого великого свята, при міром, Великодня чи Трійці. У четверь по Воскресенію, у четвер по Свєтій неділі – у ці дни, кажуть, шо ні [не можна робити. – О. В.], бо в городі туча б’є [8]. У Світлий четвер [після Великодня. – О. В.] у городі робити неможна, бо буря б’є. Та й у Зеле- ний четвер тоже не робити, бо тоже буря б’є [23]. Майже усі згадані свята не входили до переліку так званих приписних святкових днів, проте шанувалися селянами зі звичай ної забобонності. Майже в кожному населе ному пункті ми чули оповідки про роботи в заборонені дні та про покарання, які спіткали працюючих. За радянської влади гуцулам до водилося порушувати деякі табу, зокрема, ко сити у громові дні. Проте свідчення жителів Верховинщини підтверджують важливість цих днів в аграрному календарі. Було таке, шо ми і робили. У колгоспі найбильше ро- били. Косарки були колгоспні, прийде нако- сит. Але гріх великий. І для маржини може буть. Траву ж робиш для кого [14]. А у Зе- лений вівторок у колгоспі давно робили. Та єк пшне у Зелений вівторок сапати буряк, та град упав отак, а ми були босі, та доки відти поприходити, то так си позасту- жували, шо ледве вилітувалиси, так каш- ляли. Колгосп, то є колгосп, а домашні не роб’єт [16]. У колгоспі колись косили сіно. Було, шо збиралося і по сто чоловік. [Один чоловік сказав. – О. В.]: «Йдемо, побачимо, шо нам Илля сьогодні покаже». Не сказав, шо йдемо, Господку, поможи нам ци шо. Ще й усі не зібралися люди, а він упав. Такий ве- ликий чоловік був, упав та й усе. Доки при- йшли, то Федьо вже неживий був. Шо це він проти Илля того сказав [13]. Інформа торка із с. Ільці зауважила, що небезпечною є не сама робота в такий день, а зухвалість, з якою людина насміхається з Бога чи свято го. Єке свято хоть би невелике, лиш би не казав: А шо то за свято? [14]. Якщо лю дина не могла обійтися без роботи у громовий чи градовий день, вона мала попросити про бачення в Бога за допомогою молитви. Я на Онуфрея сапала, а якас баба прийшла... Баба прийшла та вилізла на плит та так на мене гарчит, шо пуда пуденного не дає. «Ті чого согони сапаєш, а громи нам, блиски усьо поблискают та позбав’єют. А гради прийдут». А я кажу бабі: «Я Бога проси- ла, а вас ні. Шо ви маєте до мене?». У баби стовбирі лиш лишилиси в барабулі, а у нас http://www.etnolog.org.ua 22 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 лиш промикав. Я Бога просила святенько- го, аби дав ласку простити [16]. В українській обрядовості поширене ак центування ідеї «хрест – захист» у числен них варіантах, проте нас найбільше цікавлять ті хрестиобереги, які пов’язані з магічними функціями відвернення блискавки на Верхо винщині. На думку гуцулів, грім, який по силає з неба Ілляпророк, влучає в ті місця, де перебуває нечистий. Єк гроза, то не під яким деревом не ховаються. Краще си- діти на полі, бо у смереку грім б’є і тебе уб’є. Може там, щазна, борони Боже, є чи шо [13]. У с. Бистрець Верховинського райо ну Ю. Буйських було записано, що такі хрес тиобереги вирізьблювали на смереці, бо там переховується юда (чорт), який може захопи ти душу людини, коли вона ховатиметься від грози. Зробити собі хрестик на дереві, бо може бити грім. Вискоблити хрестик [18]. Як дес гримит, то тре перехристит сме- реку так три рази. Та й однаково не варто під смерекою стояти [14]. Про подібні віру вання в с. Зеленици Надвірнянського повіту (нині – с. Черник Надвірнянського рну Івано Франківської обл.) писав А. Онищук на по чатку ХХ ст. [28, c. 16]. Верба (бечка, шутка) – одна з найшано ваніших рослин серед слов’янських народів, бо вона найшвидше сповіщає про прихід весни. Серед українців Гуцульщини особливо поши реним було повір’я про оберегові властивості верби під час грози. Бечку [на Вербну неді лю. – О. В.] кладут у город, аби град не бив [15]. На город бечку треба тикати, аби гради не били. Коли посходит усьо, треба покласти де-небудь у город, де шо посаже- не [16]. Шутку треба кидати, шо дают у церкві, на дощ [19]. Спалення вербових гі лочок могло уберегти хату від влучення в неї блискавки, вигнавши нечисту силу, яка, за уявленням наших предків, ховалася від грози. Запалюют і бечку. Все мама моя палила. Єк гроза наноситси, то запалювала [22]. Крім верби, гуцули спалювали й інші пред мети. Найчастіше для цього використовували отаву зі святвечірнього столу. Така є отава, шо кладетси на Свєтий вечір на стів, та й свічка, шо до вечері, то треба засвічувати, «Вірую» казати, «Отче наш». Отаву па- лити, надвір виносити, вже град проходит. Свічков запалювати [15]. Як уже грім, гри- мит, блискає, до ту отаву махом палимо. Отаву палимо у шпаргатах, там ватру кладемо і дим іде туди далеко [13]. Досить часто одночасно спалювали різні освячені рос лини, або окремо, або разом з вербою. Отаву цю з стола мона палити, бечку ту свяче- ну палити. Або в печі, бо дощ великий, як надворі запалиш, то я в пічку кидала [18]. Палєт у печі шутку і маєннє. Шо на Зелені свята маїться хата. У піч, запалити, аби дим ішов [19]. Зілля оце, шо на Ивана свє- тіт у церкві, то це тоже треба зілля ви- носити, палити навіть треба [10]. Особливо важливе значення в обрядовос ті гуцулів надавалося свічці, яку освячували на Стрітення в церкві. Серед низки її функ цій найголовнішою варто виокремити проти дію грозі. Ото свєті у церкві на Стріченє свічку і тримають у хаті. Єк грім гримить, запалюють цю свічку та й собі Богу мо- лєтси [13]. Та свічка може бути на всьо: як гримит, як дощі, бурі, святитси ту свіч- ку. Коло образа світимо свічку [19]. Інколи з цією метою використовують і інші свічки. Свічку засвітив, перехристивси, «Отче наш» виказав, свічені всі ці, шо на Побре- женіє, тоже посвєтити, то запалити. То є Видорші, то хресна свічка, на Великдеть тоже свічка, шо в дорі свєтится, на Стрі- ченнє – дуже важлива та свічка [9]. Піч і пічне начиння символічно асоціюва лися із сонцем, спекою, засухою. Про це пе реконливо свідчить використання в минулому хлібної лопати та інших знарядь у ритуалі зу пинення граду, відвернення грози. Хрест, за давніми уявленнями слов’ян, символізує сонце та вогонь, а це подвоювало магічні дії. Берут кочергу да й коцюбку, да й весло то, шо хліб садити, – навхрест класти поза поріг [16]. Єк дуже грім, блискає або град, то треба http://www.etnolog.org.ua 23 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» надвір виносити, у нас є хліб єк печеть- ся – така кочерга, шо вигрібається, така лопата, шо хліб туда накладається. То це виносити надвір. Віник. Усе нахрест клас- ти [10]. У с. Ільці було зафіксовано поряд з пічним начинням використання сокири, яка, імовірно, як гострий предмет повинна була по дрібнити град. Кочерги, шо грань вигрібати, мечуть навхрест і сокиру [14]. У Горачичах (Сербія) для відвернення граду також надвір виносили гострі предмети: сокиру, мотику, косу, серп [31, c. 51]. Нині з метою припинен ня грози та граду майже не використовують пічне начиння, яке в більшості випадків ви йшло з ужитку. То тепер кочергій нема, ко- лись пекли хліб у печах, кочерга, то якась замітавка, шо садили у піч. То тепер не існує, бо хліб купуємо. Ні кочерги, ні замі- тавки, та й нема шо вимітувати [22]. На віть там, де ще зберігаються ці предмети хат нього вжитку, їх перестали використовувати, розуміючи, що вони не мають жодного впливу на грозу та град. Народна практика виробила значну кіль кість різноманітних форм відвернення граду. Переважна більшість з них пов’язана із за мовляннями й молитвами, за допомогою яких можна відвернути градову хмару. Єк ти мо- лишся Богу на Сєтий вечір, то ти говориш «Вірую» та й «Отче наш». Треба говорити «Вірую», як грім іде та й говорити: «Єк не мав сили прийти на Сєтий вечір ґ мені на вечерю, так не май сили прийти і тепер на мої городи, на мою працю. Не май сили». Та й знов говорити «Вірую». Ми тоте знали і так боронилися, як буря, туча. Є шо і пе- ребігає, а є шо така хвиля прийде і скакав кмиль [13]. Досить часто молитвазамовляння супроводжувалася виливанням на вулицю свя ченої води. Переважно, єк буря наноситси, знаєте, таке блискає, гримит, гроза. То це так мама моя робила і так я роблю – піти та й покропити [свяченою водою. – О. В.] та й казати: «Щезай від нас, іди на пото- ки, на безлюддя. Де людей нема, то від нас іди. Най водичко свячена йорданичко від- жени це вид нас». Вийти на поріг тай цев водов так кропити [22]. За свідченнями інформаторів, деяким во рожбитам було під силу зупинити або відвер нути вбік стихію. Особливе значення надава лося обрядам заклинання градових хмар, що їх здійснювали носії езотеричної традиції – мольфари, градівники. Польові матеріали по казали, що на Гуцульщині донедавна існували люди, які могли відвернути хмари. Дідо ... ка- зав мені, шо вийшов волох, прийшов з Ру- мунії чоловік та й то си злагодило на град, на бурю. Та й каже, шо я тобі покажу. То ми стояли надворі, а вин сказав, шо там дупло, то я по дільниці допущу, а поза дільницю не впаде ні зерна. Та й каже, шо я дививси, а відтак єк ми пішли, то хіба би си покоти, там попри дільницю всипало так, а поза дільницев не було [11]. Я один раз попав, шо я вийшов, він [дід. – О. В.] саме у хаті був. Це було літом, а звідти сильний град ішов. Я надворі якось був, вбіг і кажу: «Діду, ану подивіться, яка зима йдет з Купович, з Круглої». Дідо війшов, каже: «Іди-ко в хату». Я ввійшов в хату, а дідо в хоромах. ...Я глипнув в шпарку. Дідо витєг сокиру відти, та дес з другої сторони кавалок по- лотна витєгнув, якоїс тряпки. Вийшов на ґанок. Війшов. Я лиш добре чув, що казав: «Але впартивбис (?) да ти людські городи б’єш. Іди-ко туда». Це сказав до хмар, які несли град. А то град такий, шо то страш- не. Вийшов на ґанок, відкрив двері, одну со- киру так зарубав, одну сокиру так зарубав [топорищами утворили хрест. – О. В.] у ґан- ку у пориг. Але шо там робив, я не знаю, не можу сказать, бо не знаю. А вже ближився сюда цей град, відтак пішов лісами, через ріку [17]. Жителі краю пам’ятають про можли вість відвернення градових хмар за допомогою палиці, якою відігнали вужа чи змію від жаби. Говорє, шо це розгонит град, хто трафив це, шо гадюка їст жабу. І це розигнати. То якес говорили за цого Нечая, шо це йому так си вдавало [22]. Це коли змія їсть жєбу, тре суком розигнати, не дати їй з’їсти. То воно http://www.etnolog.org.ua 24 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 добре єк туча, то одгонити [16]. У с. Кри ворівня нам вдалося поспілкуватися з жінкою, яка дотепер практикує відвертання грозових і градових хмар. Щоб мати таку силу, вона на Святий вечір тричі запрошує бурі до вече рі: «Чорнокнижнику, градобурнику, прошу тебе до тайної вечері. З нами повечеріти. У сивому вбранні на сивому коні з золотим мечем. З тим, шо ти б’єш, ломиш ліс, уби- ваєш худобу. Всьо. Щоби ти ліки не брав. А тепер приніс до нас, нам подав» [23]. Важ ливо було останньою встати зза столу, щоб мати більшу силу над запрошеним. А тоді єк близитьси туча [улітку. – О. В.], а сого року я пропустила, бо я вийшла, а видси хтось прислав, шо не було куда вернути. Бо вид- си я помолюса та й дес пропадає. Та й дуже у нас тут знищило. Але то не було куда, бо то вже був обід. Кажу: «Градобурнику, чорнокнижнику, я тебе просила до тайної вечері. Ти не приходив. Чого ти тепер прий- шов? Я тебе просила, аби ти нас лишив». Та «Пресвятая Богородиця», та говорю «Отче наш». На коліна впаду та й мочить трохи дощ. ...Та бечку у хату не можна не- сти, кусочок собі лишити там у земню. Від- ки туча йде, тай вертаю його туда. «Кіко я очим стікаю, туда я тебе посилаю. Аби ти не йшов на нашу священну церкву, та й на наші люди». Та отак [23]. Гуцульський до слідник початку ХХ ст. А. Онищук писав, що зеленські градівники не мають великої сили: вони відвернуть бурю лиш на тім просторі, який можуть охопити зором [28, c. 123]. Було зафіксовано й інші досить оригінальні способи відвернення дощу, які здійснювалися оказіонально. Єк молоді женятси, то віша- ють рушник на калину, аби дощ припинив- си. Молода, єк немає у себе калини, то може йти дес, де є калина. Відтак вона знімає собі, а так стоїть ціле весіллє [10]. Відро ще якос обертают. Єк хмари таки несутси, а ви ще тут шос недоробили, то перевертає- мо відро, шоб нам ще трошки доробити. Від- ро лицем [верх відра має бути направлений у бік хмари. – О. В.] [16]. Порівняно мало магічних дій збереглося для викликання дощу, оскільки, як ствер джують місцеві жителі, у Карпатах достатня кількість опадів, потрібних для вдалого госпо дарювання. У разі тривалої відсутності дощу найчастіше вдаються до молитов у храмах або вдома. До церкви служби наймаємо, Богу молимося та й дощ падет. У церкві таки. Попа наймаємо, всі молимося: «Господи, дай нам дощу» [9]. Як не було дощу, то служби правили. А служби помагали. Такі жінки, шо точно казали, як начав піп службу пра- вити, кілько раз, то я вже вам не скажу, а був то той дощ [13]. Ілля треба просити. Ілля – він дощ дає. Молятси в церкві, мож- на і вдома помолитися [14]. На Гуцульщині досить розповсюдженими є дії біля криниці з метою викликання дощу. Це можна пояснити тим, що криниця входить до системи земних водних об’єктів (поряд з річ кою, озером, болотом) і водночас залишаєть ся близьким і найзвичнішим джерелом земної води. Зв’язок земної води з небесною є осно вою міфологічних уявлень давніх слов’ян про природу дощу та причини засухи [31, c. 99]. Можна припустити, що саме джерело чи кри ниця в уявленнях наших предків – найзруч ніше місце для впливу на води небесні. Існує взаємозв’язок між підземними та небесними водами. Проблеми одних спричиняють проб леми інших. Цим пояснюється необхідність відкривати закинуті, замулені джерела під час засухи. У нас є головиці у Карпатах – це таке, шо у зимі ця головиця ніколи не за- мерзає, а у літі вона холодна. Тоді треба йти ту головицю дерти, вичищувати. Тоді, кажуть, почнеться дощ [10]. Довбали. Воду в кирниці рушіли. Дес є головиці тоті – треба їх довбати [14]. Колис то я памнє- таю, шо не було дожжю довго, то казали, шо треба головиці ківати. Де головиця, чу- рит вода, там треба її розроб’єти, аби вода чуріла дужче та й буде дощ іти [12]. Берут такі головиці, шо десь є громкі головиці, то дерут головиці, розбивают, добувают води, ніби, аби ківнути жили [13]. Інколи http://www.etnolog.org.ua 25 Спеціальна тема випуску: «Сучасний етнографічний образ Гуцульщини» інформатори роблять деякі уточнення, визна чаючи учасників акції, їхній зовнішній вигляд, кількість джерел. Ішли та дев’єть головиц дряпали. Драпают дев’єть головиц. А у нас там з теї сторони є скрізь таке, шо голо- виці. То мама каже: «Розбирайси до голої, – бо я це така, єк осьо Адріяна, – та йдіть дряпайте та кажіть: “Я хочу дощу, я хочу дощу”». Тай там дев’єть головиц, тай ніби приходив дощ [23]. На особливу увагу заслу говує поширений ритуал кидання в криницю предметів, які мали стосунок до печі, вогню. Давно то ще якес було, шо я дівчинов була. То ще були такі старовіцькі печі, відси ко- мин іде туди у сіни, дим виходит туди у сіни. А каглєнка си називала – таке з ве- рети скручене, не було шупрів цих – кагли. Але забивают після ватри, та й називают каглєнка. Та й говорили, єк дощу нема, так украсти у кого каглєнку, забити у голови- цю, то буде дощ [22]. Хтонічні істоти, за уявленнями слов’ян, також впливали на погоду й атмосферні яви ща, на випадання чи відсутність дощів. Змії, вужі, жаби, раки тощо можуть накликати біду – засуху. Проте в гуцульських ритуалах викликання дощу нами не було зафіксовано мотиву плазунів. У наших польових матері алах відмічено звичай вивішувати під час за сухи ведмедку. Недавно тут сиділи. Сусіди посходилися. Я кажу: «Ведмедика би ймив та й підвісив». Я чула це. Взєти ведмедика і завісити за лапку. На дощ [18]. Імовірно, за народними віруваннями, жива тварина мала плакати та просити дощу. У с. Зелене стверджують, що коли поко сити на певному сінокосі, то почнеться дощ. У нас є такі поля, шо сінокоси. «Ой, – ка- жуть, – ади, вже скосили Летівку, вже дощ буде». Наприклад, у нас є сіно. Ми ди- вимоси і вони косять. О, вже буде дощ, вже наше сіно намочить [10]. Відомий дослідник слов’янської етнології Д. Зеленін зазначав, що в українців і поляків раніше побутувало повір’я про якусь траву, скосивши яку можна наклика ти дощ. Тому виникла заборона взагалі косити до певного часу – заборона, яка тривалий час існувала і в росіян, але з обмеженням у часі: на кінець червня припадав час, коли відбував ся ритуальний дозвіл косити сіно [25, c. 46]. У Зеленому відійшло в минуле уявлення про особливу траву, проте точно вказувалося табу йоване місце, де вона могла рости. * * * У пам’яті людей старшого віку ще збері гаються різноманітні народні метеорологічні прогнози, проте у зв’язку зі значним потеплін ням останніх років гуцули відмічають, що се зонноповторювані явища починають втрачати взаємозв’язки між собою. При загальній тен денції звуження сфери функціонування тра диційних народних знань, урешті, як і інших складників традиційнопобутової культури, спостерігається майже цілковите витіснення із сучасного побуту й суспільної пам’яті жи телів Гуцульщини народного прогнозування, оскільки у другій половині ХХ ст. на перший план виходять наукові методи передбачення погоди. Проте ті прикмети, які були переві рені часом, і нині продовжують побутувати в гуцульських селах. Важливе місце в системі народної метео рології Гуцульщини посідають ірраціональні методи корегування погодних явищ: засухи, зливи, грози, граду. Такі методи можна по ділити на дві групи: попередження несприят ливих явищ погоди та безпосереднє усунення певного стихійного лиха. 1. Астапенко П. Д. Вопросы о погоде / П. Д. Ас‑ тапенко. – Ленинград, 1986. – 392 c. 2. Булат В. Л. Оптические явления в природе / В. Л. Булат. – М., 1974. – 143 с. 3. Бушкевич С. П. «Облакопрогонники»: кар‑ патско-южнославянские параллели / С. П. Бушке‑ вич // Живая старина. – 1996. – № 4. – С. 30–31. 4. Волеваха М. М. Атмосферні явища і прикме‑ ти погоди / М. М. Волеваха. – К., 1958. – 32 с. 5. Гальцов А. П. Наука о погоде и народные приметы / А. П. Гальцов. – М., 1958. – 40 с. 6. Гнатюк В. Знадоби до галицько-руської де‑ монології / В. Гнатюк // Етнографічний збірник. – 1903. – Т. XV. – С. 1–172. http://www.etnolog.org.ua 26 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2013 7. Жарков С. Народні та наукові приміти про погоду / С. Жарков. – Х., 1929. – 96 с. 8. Записав О. Васянович 3 липня 2012 р. в с. Верхній Ясенів Верховинського р-ну від Ганни Дмитрівни Стефюк (Пелатюк), 1925 р. н. 9. Записав О. Васянович 4 липня 2012 р. в с. Устеріки Верховинського р-ну від Марії Петрів‑ ни Танасійчук (Недоходюк), 1937 р. н. 10. Записав О. Васянович 5 липня 2012 р. в с. Зелене Верховинського р-ну від Василини Ва‑ силівни Янушевської, 1948 р. н. 11. Записав О. Васянович 6 липня 2012 р. в с. Кривопілля Верховинського р-ну від Юрія Дмитровича Семечука, 1923 р. н. 12. Записав О. Васянович 7 липня 2012 р. в с. Замагора Верховинського р-ну від Параски Іва‑ нівни Мартищук, 1926 р. н. 13. Записав О. Васянович 8 липня 2012 р. в смт Верховина Верховинського р-ну від Ганни Дмитрівни Гаврищук, 1934 р. н. 14. Записав О. Васянович 21 липня 2012 р. в с. Ільці Верховинського р-ну від Анастасії Васи‑ лівни Хлопинюк (Мартищук), 1935 р. н., родом із с. Річка Косівського р-ну. 15. Записав О. Васянович 22 липня 2012 р. в с. Красноїлля Верховинського р-ну від Марії Іва‑ нівни Сінітович (Миронюк), 1936 р. н., родом із с. Голови Верховинського р-ну. 16. Записав О. Васянович 23 липня 2012 р. в с. Голови Верховинського р-ну від Василини Фе‑ дорівни Друняк, 1928 р. н. 17. Записав О. Васянович 24 липня 2012 р. в с. Яблуниця Верховинського р-ну від Івана Васи‑ льовича Дроняка, 1935 р. н. 18. Записав О. Васянович 25 липня 2012 р. в с. Стебні Верховинського р-ну від Марії Йосипів‑ ни Скідан, 1939 р. н. 19. Записав О. Васянович 26 липня 2012 р. в с. Микуличин Яремчанської міськради від Марії Іванівни Корінюк, 1929 р. н., родом із с. Делятин, та Патриляк Анастасії Василівни, 1930 р. н. 20. Записав О. Васянович 26 липня 2012 р. в с. Микуличин Яремчанської міськради від Анни Федорівни Філяк (Буратчук), 1939 р. н., та Галини Василівни Волошин, 1964 р. н. 21. Записав О. Васянович 27 липня 2012 р. в с. Білоберізка Верховинського р-ну від Богдана Івановича Михайлюка, 1954 р. н., родом із с. Хо‑ роцево. 22. Записав О. Васянович 28 липня 2012 р. в с. Яворів Косівського р-ну від Василини Іванівни Калинич, 1931 р. н. 23. Записав О. Васянович 29 липня 2012 р. в с. Криворівня Верховинського р-ну від Василини Василівни Якіб’юк, 1934 р. н., та Михайла Мико‑ лайовича Якіб’юка, 1933 р. н. 24. Заянчковский И. Ф. Живые барометры / И. Ф. Заянчковский. – М., 1987. – 152 с. 25. Зеленин Д. К. Тотемы-деревья в сказаниях и обрядах европейских народов / Д. К. Зеленин. – М. ; Ленинград, 1937. – 80 с. 26. Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази / Раймунд Фрідріх Кайндль. – Чернівці, 2000. – 208 с. 27. Литинецкий И. Барометры природы / И. Литинецкий. – М., 1982. – 143 с. 28. Онищук А. Матеріяли до гуцульської демоно льогії. Записав у с. Зеленици Надвірнян‑ ського повіту 1907–1908 рр. / А. Онищук // МУЕ. – 1909. – Т. ХІ. – С. 1–139. 29. Онищук А. Народній калєндар (Зеленици Надвірнянський повіт) / А. Онищук // Матеріали українсько-руської етнології. – 1912. – Т. XV. – С. 1–61. 30. Сявавко Є. І. Традиційні народні знання / Є. І. Сявавко // Гуцульщина. Історико-етнографіч‑ не дослідження. – К., 1987. – С. 260–272. 31. Толстые Н. И. и С. М. Заметки по славян‑ скому язычеству. 5. Защита от града в Драгачеве и других сербских зонах / Н. И. и С. М. Толстые // Славянский и балканский фольклор. Обряд. Текст. – М. : Наука, 1981. – С. 44–120. 32. Франко І. Людові вірування на Підгір’ю / І. Франко // Етнографічний збірник. – 1898. – Т. V. – С. 160–218. 33. Шекерик-Доників П. Рік у віруваннях гуцулів / П. Шекерик-Доників. – Верховина, 2009. – 351 с. 34. Шухевич В. Гуцульщина / В. Шухевич. – Л., 1904. – Ч. 4. – 270 с. http://www.etnolog.org.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202932
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:54:32Z
publishDate	2013
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Васянович, О. 2025-04-18T09:17:32Z 2013 Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів / О. Васянович // Народна творчість та етнологія. — 2013. — № 6. — С. 13–26. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202932 398.33(477.86)“20” У статті на основі польового матеріалу, зібраного автором улітку 2012 року у Верховинському та сусідніх районах Івано-Франківської області, розглянуто сучасні короткотермінові та довгострокові способи прогнозування погоди, магічні впливи на неї. Based on field data collected by the author in Verkhovyna and neighbouring districts of Ivano-Frankivsk Region in the summer of 2012, there have been examined the current short-term and long-term weather forecast methods, as well as the magical effects on it. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Народна релігійність, вірування, міфологія Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів Current Hutsul Meteorological Knowledge and Beliefs Article published earlier
spellingShingle	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів Васянович, О. Народна релігійність, вірування, міфологія
title	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
title_alt	Current Hutsul Meteorological Knowledge and Beliefs
title_full	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
title_fullStr	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
title_full_unstemmed	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
title_short	Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
title_sort	сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів
topic	Народна релігійність, вірування, міфологія
topic_facet	Народна релігійність, вірування, міфологія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202932
work_keys_str_mv	AT vasânovičo sučasnímeteorologíčníznannâtavíruvannâguculív AT vasânovičo currenthutsulmeteorologicalknowledgeandbeliefs

Сучасні метеорологічні знання та вірування гуцулів

Institution

Similar Items