Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну )
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20294 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) / С. Довгань // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 96-100. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859460016788996096 |
|---|---|
| author | Довгань, С. |
| author_facet | Довгань, С. |
| citation_txt | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) / С. Довгань // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 96-100. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| first_indexed | 2025-11-24T03:09:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
9696
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
Виникнення та розвиток певних форм і
типів забудови селянського двору зумовлені
передусім соціально-економічними фактора-
ми в їх конкретно-історичному вияві. Поняття
«селянський двір» у минулому на Україні не
обмежувалося лише відокремленою присадиб-
ною ділянкою землі з будівлями. Основний
його зміст становив земельний наділ, певна
кількість десятин орної землі 1. Ландшафт і
планувальна структура поселення впливали на
конфігурацію садибної ділянки.
Архітектурний ансамбль давньої са-
диби обумовлювався взаєморозміщенням
житлових і господарських споруд, розта-
шуванням хати щодо вулиці, формами та
кольором надвірних будівель, огорожею та
іншими компонентами. Комплекси житло-
вих, господарсько-побутових і допоміжних
приміщень різних господарств помітно від-
різнялися, залежно від соціального стану
селянина. Принцип взаємного розміщення
будівель не завжди і не скрізь був чітко ви-
значеним. Так, хліви були й окремі, і під од-
ним дахом із клунею, а також при хаті, з боку
сіней, рідше – примикали безпосередньо до
житлового приміщення, продовжуючи його
повздовжній профіль 2.
Хата завжди була центром селянської са-
диби. Остання займала земельну ділянку, на
якій у певному порядку розміщували, крім
житла, ще й господарські будівлі із загоро-
дами, сад, город. Будівлі, хоч і мали основні
функції, проте їх використовували й за іншим
призначенням. Часто в хаті не тільки спали та
їли, а й тримали взимку молодняк худоби, пря-
ли і виконували багато різних робіт. Водночас
селяни влітку, а іноді й узимку, спали не тільки
в хаті, а й у коморі, клуні, сінях, тобто як жит-
ло використовували господарські приміщення.
Від характеру виробничої діяльності членів се-
лянської родини залежали розміри, кількість
господарських будівель 3.
Давні хліборобські традиції українського
селянства знайшли своє відображення в різ-
них сферах життя народу, його матеріальній
і духовній культурі. Важливе місце в пізнан-
ні цих традицій займає народна архітектур-
на спадщина й передусім будівлі, безпосе-
редньо пов’язані з хліборобською справою,
– клуні, комори, млини та ін. Зміни в сис-
темі господарювання на селі сприяли прак-
тично цілковитому зникненню традиційних
хліборобських будівель. Тільки поодинокі
об’єкти уціліли в системі сучасної сільської
забудови. Тому надзвичайно важливо зібра-
ти і зберегти для історії інформацію про ці
реліктові типи споруд, що увічнюють працю
хлібороба 4.
У своїх працях дослідник Т. Косміна по-
діляє всі господарські будівлі на групи за їх
функцією – будівлі для зберігання продуктів
землеробства: клуня (стодола), комора (шпіх-
лір), коші (кошниці), льох (погріб, катрага,
катрана); будівлі для худоби: хлів, хлівець,
стайня, обора (гобора), саж (бурдей), курник;
будівлі для схову сільськогосподарського ін-
вентарю: повідка, шопа, возовня, піддашшя;
інші будівлі двору: літні кухні, бані, сушні
тощо; малі архітектурні форми: вулики, кро-
лятники, криниці, огорожі 5.
З хліборобськими традиціями україн-
ського селянина пов’язане передусім будів-
ництво в системі традиційного двору такої
споруди, як клуня. Цю значних розмірів
будівлю використовували для зберігання
необмолоченого хліба, просушки снопів та
їх обмолоту. У клуні залишалася солома й
полова після обмолоту, тут зберігали ціпи,
граблі, вила, лопатки й решета для віяння
зерна, інші знаряддя. Зручно було в клуні
Сергій Довгань
ГОСПОД А РСЬК І БУД ІВ ЛІ СЕ Л Я НСЬКОГО Д ВОРУ
Н А ПІВД ЕННОМ У СХОД І ПОД І Л Л Я (С. ОРЛІВК А
Т ЕП ЛИЦ ЬКОГО Р-Н У ВІННИЦ ЬКОЇ ОБ Л.)
9797
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
розміщувати і січкарню. Досить пошире-
на в минулому, ця традиційна будівля 6 в
с. Орлівка Теплицького району Вінницької
області відома як клуня, стодола, тік. Поки
що вона залишається маловивченим типом у
народному будівництві.
Клуня – необхідний елемент землероб-
ського господарства. Кількість таких споруд
та їхні розміри залежали від майнового стану
селянина. Траплялися випадки, коли заможні
селяни мали по дві клуні: для хліба та сіна.
Безземельні й малоземельні селяни складали
снопи необмолоченими у стіжки, зберігаючи
їх так до весни. за гарної погоди, звільнивши
у дворі місце від снігу, їх обмолочували 7. Сті-
ни в клунях будували каркасні з дерев’яним
та глиняним заповненням. Часто для них
використовували лозу, очерет та солому, об-
мазували з обох боків глиною, залишаючи
отвори для вентиляції. Дах підтримував-
ся стінами. Хоча траплялися випадки, коли
дах двосхилої конструкції спирався на сохи,
такий варіант був поширений до 20–30-х
років ХХ ст. 8 До першої половини ХХ ст.
клуні будували окремо від інших господар-
ських споруд, щоб уникнути загоряння під
час пожежі. Це було можливо за наявності
великої ділянки землі під будівництво. Обез-
земелення селян, яке особливо посилилося
на початку ХХ ст., призвело до зменшення
розмірів усіх господарських будівель у серед-
няцьких та бідняцьких господарствах і зму-
сило об’єднувати під спільним дахом споруди,
заощаджуючи ґрунт садиби 9. Ця справа не
оминула й селян с. Орлівка.
Для обмолоту снопів готували тік. Він був
закритий (у клуні) та відкритий. Відкриті токи
були на подвір’ї, у степу, у полі. Це був майдан-
чик круглої або квадратної форми, натовчений та
змащений глиною. Для зберігання сіна та соломи
окремо будували споруду без стін – клуню, яку
ще називали «піднавісом»: із чотирьох або шести
стовпів, на яких тримався одно-, рідше –двосхи-
лий дах 10.
Важливою господарською спорудою була
і залишається комора. Її призначення – збе-
рігання намолоченого зерна, борошна, про-
дуктів харчування, одягу та інших речей,
що мали велике значення для селянина. За
її вмістом оцінювали, наскільки заможною
є родина. Комору намагалися будувати по-
близу житлових приміщень, у центрі садиби.
Стіни зводили каркасні з глиняним наповне-
нням. Для каркаса використовували найміц-
ніші породи дерев (дуб, акація). Стіни робили
товстими та міцними. Дах у коморі був дво-
або чотирисхилої конструкції. Комора мала
стелю та горище. У ХХ ст. почали будувати
комори, об’єднані спільним дахом з іншими
господарськими спорудами. Підлогу в коморі
намагалися робити вищою від рівня землі, з
метою захисту всього, що в ній зберігалося,
від вологи та шкідників. Комори могли роз-
міщуватися і в житлових будівлях, що було
зручно для використання в холодну пору року
та для захисту від злодіїв.
Для зберігання кукурудзи в качанах вико-
ристовували кошниці. Вони набули поширен-
ня в с. Орлівка з 60-х років ХХ ст., у зв’язку
з великою кількістю кукурудзяних посівів.
Кошниця – квадратної форми невелика за
розмірами споруда, обплетена лозою або об-
бита дошками, найчастіше з односхилою кон-
струкцією даху. Її дно було вищим від рівня
землі, подібно до комори 11.
Обов’язковою для Поділля господарською
спорудою був погріб (льох), який викопували
на глибину до 3 м–4 м на подвір’ї. Трапляли-
ся випадки, коли льохи розміщували під ко-
морою, літньою кухнею, рідше – під хатою.
Коли льох стояв окремо, то над ним спору-
джували двосхилу покрівлю 12. Він був при-
значений для зберігання картоплі, моркви,
буряків, інших овочів та фруктів, для солінь.
Одним із різновидів льоху була яма, в якій
здебільшого зберігали буряки, картоплю та
інші овочі, якими годували худобу.
Для утримання худоби (корів) будували
хлів. Зазвичай його розміщували у дворі.
Його розмір залежав насамперед від чисель-
ності худоби. Коней тримали в стайні. Для
цих двох господарських будівель був поши-
9898
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
рений варіант стін «у закидку» та обмазкою
глиною з двох боків. Біля них могли прибу-
довувати обори, де худоба та коні вільно ру-
халися без прив’язування. Для утримування
свиней будували кучу. Згодом, у другій по-
ловині ХХ ст., до неї прибудовували обору,
що дало змогу краще доглядати свиней теплої
пори року.
Курник влаштовували для утримування
свійської птиці. Це була звичайна господар-
ська будівля із стінами, плетеними з лози та
обмащеними глиною. З лози робили спеціальні
«підра» у формі драбини та вимощували із сіна
чи соломи гнізда. Для овець і кіз будували ко-
шару або ж їх утримували біля великої рогатої
худоби. Влітку вони перебували в спеціально
збудованих огорожах – оборах. Усі ці будів-
лі для утримання худоби ще могли називати
«хлівом» 13.
Існували також будівлі для зберігання сіль-
ськогосподарського інвентарю – возовня, по-
вітка, шопа. У возовнях зберігали віз, сани,
брички. Для зберігання упряжі та іншого сіль-
ськогосподарського знаряддя використовували
повітку. Шопа була пристосована для зберіган-
ня плуга, борін, кіс, сокир, лопат, грабель тощо
яким працювали біля землі. Це були накриття з
одно- чи двосхилою конструкцією даху. Часто
ці споруди мали лише дві або три стіни 14.
На початку ХХ ст. з’явилися літні кухні.
Проте вони відрізнялися від сучасних за розмі-
рами та способом будування. Це були своєрід-
ні будівлі, які мали тільки дах, що тримався на
чотирьох і більше стовпцях. У заможних селян
літні кухні будували із стінами. Здебільшого це
були однокамерні приміщення. У літніх кухнях
другої половини ХХ ст., крім печі, ставили га-
зові плити, кухонний стіл, холодильник. Літні
кухні почали масово використовувати в теплу
пору року, а інколи, як житло, і цілий рік, збу-
дувавши плиту для обігрівання і приготування
їжі та розмістивши ліжка. Поряд із літніми кух-
нями будували бані та сушні. Проте вони не на-
були такого масового використання.
До групи, умовно нами названої як мала
архітектурна форма, належать вулики, кролят-
ники, криниці та огорожі 15.
Бджільництво – один із найдавніших про-
мислів, що побутував серед українців. Воно
постійно розвивалося, змінювалися умови та
знаряддя праці, форми вуликів. У ХІХ ст.
були поширені круглі вулики з дерев’яних ко-
лод. Їх ще називали дуплянками, бо виго-
товляли з деревини, що мала дупло. А вже у
20-х роках ХХ ст. у заможних селян Орлівки
з’являються вулики з каркасною конструкцією
стін та дво- чи односхилим дахом, квадратної
або прямокутної форми. Такими рамковими
вуликами користуються і сьогодні. Тут на-
лічується до 20 дворів із вуликами, загальна
кількість яких сягає 250–300 шт.
У другій половині ХХ ст. у с. Орлівка ак-
тивно почали розводити кролів. Для них ви-
готовляли дерев’яні клітки прямокутної форми
з односхилим дашком. Траплялися випадки,
коли тварин тримали у звичайних ямах. Такий
спосіб розведення був більш продуктивним,
однак не набув поширення 16.
Перед початком забудови господар
обов’язково дізнавався, чи глибоко на обраній
місцевості залягає вода. Криницю намагали-
ся копати біля свого двору. Історія виникнен-
ня криниць і колодязів сягає прадавніх часів,
коли людина мусила боротися за своє існуван-
ня. Вона селилася там, де була вода та їжа для
худоби, також мандрувала від річки до річки,
від джерела до джерела. Коли почали копати
колодязі, зникла й мотивація до мандрівок:
адже можна було надовго зупинитися на одно-
му місці. Отже, можна вважати, що криниця
й колодязь певною мірою сприяли переходу до
осідлої культури 17.
Мабуть, з появою першого житла в
с. Орлівка з’явилася перша криниця, викопа-
на людиною. Поступово кількість криниць
зростала. Їх копанням займалися майстри в
цій галузі, які спочатку повинні були обрати
місце (а це вимагало особливих знань). Кри-
ниці обкладали камінням, з 20–30-х років
ХХ ст. послуговувалися так званими пудла-
9999
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
ми у формі кільця, якими почали обкладали
стіни в криниці, щоб уникнути обвалів та під-
мивання стін 18.
Існує кілька способів піднімання води з кри-
ниці, залежно від її глибини. Для великих гли-
бин використовували коловорот, встановлений
на двох стовпах над криницею. Такий спосіб і
сьогодні є найпоширенішим у цьому населеному
пункті. Інший, менш поширений, – називався
«журавель». Він складався із стовпа, завершено-
го вилами, поміж якими вкладали довгу жерди-
ну. На одному кінці цієї жердини прикріплювали
гачок або ланцюг для відра, а на іншому – тя-
гар для противаги. Для витягування води також
використовували звичайну ключку (жердина з
гачком на одному кінці), на яку чіпляли відро та
опускали в криницю. Такий спосіб годився для
криниць, розміщених у низовині, де рівень води
близько поверхні землі.
До 70-х років ХХ ст. кількість криниць була
незначною – на одній вулиці не більше десятка.
На сьогоднішній день майже в кожному дворі
є криниця. З 1970-х років для копання вико-
ристовують спеціальні бурмашини, а з 80–90-х
років ХХ ст. для підняття води з криниць –
спеціальні електронасоси. Для поліпшення ес-
тетичних якостей криниці обкладають цеглою,
роблять невеличкі накриття 19.
За давніми народними віруваннями, ого-
рожа символізує магічне коло, що оберігає
людей від нечистої сили. За його межі їй не
потрапити, а тому можна спокійно працюва-
ти або відпочивати. Руйнування огорожі або
воріт, та ще й на початку року, сприймали як
лихий знак 20. У с. Орлівка навіть найбідніша
родина намагалася огородити свій двір, свою
садибу. Найпоширенішим матеріалом для бу-
дівництва огорож було дерево. До 80-х років
ХХ ст. переважали огорожі з верболозу го-
ризонтального плетіння. У другій половині
ХХ ст. з’явилися огорожі з дерев’яних рейок,
які прибивали за допомогою металевих цвяхів.
Це так званий «тин, зроблений із штафет».
Крім того, з’являються огорожі, вимурувані
з каменю. У 1990-х роках набули поширення
металеві огорожі промислового виробництва
і виготовлені сільськими майстрами. Набули
поширення й цементно-піщані огорожі про-
мислового виробництва, а також огорожі з
металевої сітки.
Частинами огорожі є ворота та хвіртка.
До 90-х років ХХ ст. сільські майстри за-
звичай виготовляли ворота з дерева. Однак з
80–90-х років ХХ ст. набув поширення метал
(залізо), завдяки його міцності та пластичнос-
ті, що продовжували термін функціонування
всіх складових огорожі 21.
Дослідження народної архітектури
с. Горлівка, як одного з поселень Південно-
Східного Поділля (наприкінець ХІХ ст.),
дало можливість розкрити етапи розвитку
цієї галузі. Історичні, економічні та соціальні
фактори вплинули на формування якісно но-
вих рис і масштабів сільської забудови. Вони
носять об’єктивний і динамічний характер,
зумовлений неухильним поступом науково-
технічного прогресу, зростанням рівня мате-
ріального добробуту й культури, збільшен-
ням виробництва будівельних матеріалів,
механізацією робіт, розробленням типових
проектів житла й комплексного благоустрою
сільських населених пунктів 22.
У ході дослідження господарського будів-
ництва с. Орлівка були виявлені деякі пам’ятки
кінця ХІХ ст., що дало змогу провести пара-
лелі між минулим та сьогоденням, порівняти
і знайти відмінності в плануванні та зведенні
господарських споруд.
Виходячи з наших досліджень архітектур-
них особливостей даного населеного пункту,
можна стверджувати, що первинним і основним
стіновим матеріалом до 80-х років ХХ ст. була
глина. Деревину в конструкції стін використо-
вувалась як каркас. Ці особливості притаман-
ні не тільки с. Орлівка, а й іншим населеним
пунктам Південно-Східного Поділля.
Докорінні зміни в садибній забудові селян
нинішнього часу призвели до поступового ні-
велювання локальних і регіональних особли-
востей народного будівництва.
100100
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
«Таке врем’я було, шо спіймав на дорозі,
привів додому, пересадив через перелаз, а тато
відкрив двері. Ніхто і не повечеряв, не поснідав
– ні старости, ні нанашки, але так з бабою
вже п’ятдесят п’ятий рік живемо…»
[Барібан Семен Леонтійович (1922 р. н.)
житель с. Буша].
Серед актуальних проблем сучасних дослі-
джень особливий інтерес викликає вивчення змін
весільної обрядовості, загальнорегіональних та
локальних особливостей весілля порубіжних сіл.
Як справедливо зазначають дослідники, «студі-
ювання локальної специфіки українського весілля
навіть на рівні окремих сіл – один з пріоритетних
напрямків» [1]. Наше дослідження присвячене ак-
туальній проблемі вивчення весільної обрядовос-
ті сіл – Буші, Дорошівки, Слободи Бушанської
Ямпільського району на Вінниччині, що меж-
ують із Молдавією. Весілля названих сіл має як
характерні, так і виразні локальні особливості, що
вирізняють весільний ритуал від сусідніх сіл То-
машпільського й Чернівецького районів Вінниць-
кої області. Культурна специфіка цих порубіжних
сіл сформувалася в результаті тривалих зв’язків
українців і молдаван. Проблему взаємовпливу
двох культур у традиційній родинній обрядовос-
ті розглянуто в праці українських дослідників
«Украинско-молдавские этнокультурные взаи-
мосвязи в период социализма» [2], в якій проана-
лізовано динаміку перетворення в способі життя,
побуті, матеріальній та духовній культурі україн-
ського й молдавського народів, історичні аспекти
їх культурних взаємозв’язків. Загалом у структурі
весілля та його формі втілення (етапи, дії, атрибу-
тика, музично-пісенний супровід) у порубіжних
селах південних районів Вінниччини переважа-
ють загальноподільські ознаку. Основу сучасних
передвесільних звичаїв та обрядів становлять
сватання, запрошення на весілля, приготування
весільних страв, у тому числі ритуального хліба.
Кожен із цих елементів весільного обряду, видо-
змінюючись, має також різний ступінь збережен-
Максим Пилипак
ВЕСІ ЛЬН А ОБРЯ ДОВІСТ Ь СІ Л ВІННИ Ч ЧИНИ Н А
У К РА ЇНСЬКО-МОЛ Д А ВСЬКОМ У ПОРУ БІ Ж Ж І
1 Косміна Т. Сільське житло Поділля: кінець ХІХ–
ХХ ст. – К., 1980. – С. 65.
2 Данилюк А. Українська хата. – К, 1991. – С. 73.
3 Там само. – С. 72.
4 Прибєга Л. Хліборобські будівлі українського
села ХІХ – початку ХХ ст. // НТЕ. – 1993. –
№ 4. – С. 37.
5 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 86.
6 Прибєга Л. Хліборобські будівлі українського
села ХІХ – початку ХХ ст. – С. 38.
7 Косміна Т. Сільське життя Поділля... – С. 86.
8 Запис автора, 11. 09. 2006 р. від жителя с. Орлів-
ка Вальовського С. О., 1924 р. н.
9 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 87.
10 Польові дослідження автора, 11. 09. 2006 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
11 Польові дослідження автора, 16. 08. 2006 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
12 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 102.
13 Польові дослідження автора, 17. 07. 2005 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
14 Запис автора, 18.07.2005 р. від жительки с. Орлів-
ка Вальовської М. О., 1924 р. н.
15 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 105.
16 Польові дослідження автора 11. 07. 2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької області.
17 Данилюк А. Українська хата. – С. 73.
18 Запис автора, 08. 07. 2007 р. від жителя с. Орлів-
ка Довганя О. П., 1952 р. н.
19 Польові дослідження автора, 19.07.2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
20 Данилюк А. Українська хата. – С. 95.
21 Польові дослідження автора, 21. 07. 2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
22 Данилюк А. Українська хата. – С. 101.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20294 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T03:09:54Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Довгань, С. 2011-05-25T19:30:33Z 2011-05-25T19:30:33Z 2009 Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) / С. Довгань // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 96-100. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20294 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Трибуна молодого дослідника Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) The Homestead’s Economic Buildings in the South-Eastern Podillya (Orlivka village, Teplyk Region, Vinnytsya Oblast) Article published earlier |
| spellingShingle | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) Довгань, С. Трибуна молодого дослідника |
| title | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) |
| title_alt | The Homestead’s Economic Buildings in the South-Eastern Podillya (Orlivka village, Teplyk Region, Vinnytsya Oblast) |
| title_full | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) |
| title_fullStr | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) |
| title_full_unstemmed | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) |
| title_short | Господарські будівлі селянського двору на південному сході Поділля (с. Орлівка Теплицького р-ну ) |
| title_sort | господарські будівлі селянського двору на південному сході поділля (с. орлівка теплицького р-ну ) |
| topic | Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet | Трибуна молодого дослідника |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20294 |
| work_keys_str_mv | AT dovganʹs gospodarsʹkíbudívlíselânsʹkogodvorunapívdennomushodípodíllâsorlívkateplicʹkogornu AT dovganʹs thehomesteadseconomicbuildingsinthesoutheasternpodillyaorlivkavillageteplykregionvinnytsyaoblast |