Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20295 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі / М. Пилипак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 100-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20295 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Пилипак, М. 2011-05-25T19:33:18Z 2011-05-25T19:33:18Z 2009 Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі / М. Пилипак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 100-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20295 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Трибуна молодого дослідника Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі The Wedding Ceremonies of the Vinnytchyna’s Villages on the Ukrainian Frontier with Moldova Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| spellingShingle |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі Пилипак, М. Трибуна молодого дослідника |
| title_short |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| title_full |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| title_fullStr |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| title_full_unstemmed |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| title_sort |
весільна обрядовість сіл вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі |
| author |
Пилипак, М. |
| author_facet |
Пилипак, М. |
| topic |
Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet |
Трибуна молодого дослідника |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Wedding Ceremonies of the Vinnytchyna’s Villages on the Ukrainian Frontier with Moldova |
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20295 |
| citation_txt |
Весільна обрядовість сіл Вінниччини на українсько-молдавському порубіжжі / М. Пилипак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 100-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pilipakm vesílʹnaobrâdovístʹsílvínniččininaukraínsʹkomoldavsʹkomuporubížží AT pilipakm theweddingceremoniesofthevinnytchynasvillagesontheukrainianfrontierwithmoldova |
| first_indexed |
2025-11-24T11:50:17Z |
| last_indexed |
2025-11-24T11:50:17Z |
| _version_ |
1850846285806960640 |
| fulltext |
100100
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
«Таке врем’я було, шо спіймав на дорозі,
привів додому, пересадив через перелаз, а тато
відкрив двері. Ніхто і не повечеряв, не поснідав
– ні старости, ні нанашки, але так з бабою
вже п’ятдесят п’ятий рік живемо…»
[Барібан Семен Леонтійович (1922 р. н.)
житель с. Буша].
Серед актуальних проблем сучасних дослі-
джень особливий інтерес викликає вивчення змін
весільної обрядовості, загальнорегіональних та
локальних особливостей весілля порубіжних сіл.
Як справедливо зазначають дослідники, «студі-
ювання локальної специфіки українського весілля
навіть на рівні окремих сіл – один з пріоритетних
напрямків» [1]. Наше дослідження присвячене ак-
туальній проблемі вивчення весільної обрядовос-
ті сіл – Буші, Дорошівки, Слободи Бушанської
Ямпільського району на Вінниччині, що меж-
ують із Молдавією. Весілля названих сіл має як
характерні, так і виразні локальні особливості, що
вирізняють весільний ритуал від сусідніх сіл То-
машпільського й Чернівецького районів Вінниць-
кої області. Культурна специфіка цих порубіжних
сіл сформувалася в результаті тривалих зв’язків
українців і молдаван. Проблему взаємовпливу
двох культур у традиційній родинній обрядовос-
ті розглянуто в праці українських дослідників
«Украинско-молдавские этнокультурные взаи-
мосвязи в период социализма» [2], в якій проана-
лізовано динаміку перетворення в способі життя,
побуті, матеріальній та духовній культурі україн-
ського й молдавського народів, історичні аспекти
їх культурних взаємозв’язків. Загалом у структурі
весілля та його формі втілення (етапи, дії, атрибу-
тика, музично-пісенний супровід) у порубіжних
селах південних районів Вінниччини переважа-
ють загальноподільські ознаку. Основу сучасних
передвесільних звичаїв та обрядів становлять
сватання, запрошення на весілля, приготування
весільних страв, у тому числі ритуального хліба.
Кожен із цих елементів весільного обряду, видо-
змінюючись, має також різний ступінь збережен-
Максим Пилипак
ВЕСІ ЛЬН А ОБРЯ ДОВІСТ Ь СІ Л ВІННИ Ч ЧИНИ Н А
У К РА ЇНСЬКО-МОЛ Д А ВСЬКОМ У ПОРУ БІ Ж Ж І
1 Косміна Т. Сільське житло Поділля: кінець ХІХ–
ХХ ст. – К., 1980. – С. 65.
2 Данилюк А. Українська хата. – К, 1991. – С. 73.
3 Там само. – С. 72.
4 Прибєга Л. Хліборобські будівлі українського
села ХІХ – початку ХХ ст. // НТЕ. – 1993. –
№ 4. – С. 37.
5 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 86.
6 Прибєга Л. Хліборобські будівлі українського
села ХІХ – початку ХХ ст. – С. 38.
7 Косміна Т. Сільське життя Поділля... – С. 86.
8 Запис автора, 11. 09. 2006 р. від жителя с. Орлів-
ка Вальовського С. О., 1924 р. н.
9 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 87.
10 Польові дослідження автора, 11. 09. 2006 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
11 Польові дослідження автора, 16. 08. 2006 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
12 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 102.
13 Польові дослідження автора, 17. 07. 2005 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
14 Запис автора, 18.07.2005 р. від жительки с. Орлів-
ка Вальовської М. О., 1924 р. н.
15 Косміна Т. Сільське житло Поділля... – С. 105.
16 Польові дослідження автора 11. 07. 2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької області.
17 Данилюк А. Українська хата. – С. 73.
18 Запис автора, 08. 07. 2007 р. від жителя с. Орлів-
ка Довганя О. П., 1952 р. н.
19 Польові дослідження автора, 19.07.2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
20 Данилюк А. Українська хата. – С. 95.
21 Польові дослідження автора, 21. 07. 2007 р. в
с. Орлівка Теплицького р-ну Вінницької обл.
22 Данилюк А. Українська хата. – С. 101.
101101
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
ня. Водночас простежуються впливи молдавської
культури як результат міжетнічних взаємин.
Дослідники українсько-молдавського по-
рубіжжя [2, 145], у праці яких приділено
увагу окремим обрядодіям, зазначили, що на
досліджуваній території не використовували
обрядовий хліб під час сватання (а саме його
повернення як знак відмови парубкові). Наші
експедиційні записи в с. Буша засвідчили нові
відомості – традиційне використання хліба на
сватанні. Прийняття або взаємний обмін хлі-
бом означало згоду на подальші перемовини
про весілля (хоча останнє слово залишалося за
дівчиною). Відмова ж від хліба на сватанні, по-
вернення його жениху вказувало на розірван-
ня переговорів. Ми зупинимося на передве-
сільних та весільних обрядах, які розкривають
локальну специфіку цих південних районів.
Взаємопроникнення двох культур чітко
простежується і в термінології, зокрема, у на-
зві весільних батьків молодих – «нанашки».
За традицією, їх вибирають із числа старших
людей різних сімей. Проте останнім часом
під молдавським впливом стали підбирати сі-
мейні пари з родини молодого: «На сватання
йшли два старости, нанашки парою, старо-
сти, тато з мамою, сестра з братом...» [3].
Спільним у весільному обряді українців і
молдаван є використання елементів обрядо-
вої атрибутики – рушника і хустки. Проте на
досліджуваній території спостерігається пев-
на варіативність щодо кольору пов’язуваної
сватам хустки. Так, у с. Дорошівка «свата-
чів назначали рушниками, а хлопця дівчина
перев’язує червоною хусткою» [4]. Респондент
із с. Слобода Бушанська зауважила, що вона
подавала рушники вишиті, які сама вишива-
ла, і ті, які купувала мати, однак молодому
перев’язала через плече не червону, а білу хуст-
ку: «Червону не можна, бо казали, шоб діти не
мали пожару, шоб не пеклися!» [5].
Помітних видозмін набули звичаї, пов’язані
із запрошенням на весілля, а саме: крім усного
запрошення, на даному етапі весільного дій-
ства використовували також обрядовий хліб.
Оповідачі із с. Дорошівка згадували, що в
40-х роках XX ст. «молода просила з калачем
на руці, руку просувала в дірку» [6]. У пово-
єнні роки зафіксовано вже трансформований
обряд запрошення на весілля: «… у нас, якщо
ходила нівєста, то носила запрошення, зразу
на папірчиках, а потом – пішло на откритках,
а по тому – вже й не ходив ніхто – поштою.
Принесли на пошту, побив начальник пошти,
роздали листоношам, і ті понесли!» [3].
Локальною особливісю весільного обряду
досліджуваної території є те, що замість ве-
сільного хліба тут печуть калачі, функції яких
співпадають із функціями короваю. Коровай є
головним весільним атрибутом українського ве-
сілля і дотепер (фото 1). Навколо коровайного
обряду згруповано ряд обрядових дій: виготов-
лення, прикрашання, розподіл. На відміну від
загальноподільського звичаю, на досліджуваній
території коровай печуть лише в молодої – з
діркою посередині, щоб поставити «світло» –
свічки (фото 2, 3): «Коровай – звичайний
“колач”, в середину якого кладеться баночка, чи
кварта, щоб тут була дірка, в яку закладається
великий букет з свічками. Це нанашки – на-
зивається “тримають світло”: дві свічки вклада-
ються в дірку, до купи, а коло кожної свічки є бу-
кет» [7] (фото 4). Відмінним є також сам обряд
випікання короваю, для виготовлення якого не
запрошували спеціальних жінок-коровайниць, а
всю роботу виконувала одна жінка: «Плели ко-
лач у четверо, роботу виконувала кухарка, а під-
казувала мама. До короваю не співали тоді, не
співають і зараз. Прикрашали коровай калиною,
барвінком і квітами з тіста – три, а на похорон – Весільний коровай із діркою
102102
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009
чотири! На весіллі все не парне!» [8]. У молодого
печуть спеціальні колачі, їх несуть дружби. Слід
зауважити, що цей обряд побутує і нині.
Локальну специфіку має зафіксований у
с. Буша обряд «розривання калача» над голо-
вами молодих. Для цього печуть спеціальний
«розривний колач»: у середину кладуть гроші,
перев’язують барвінком, калиною. Коли молоді
йдуть від РАГСу, свати (дружби) тримають ко-
лач перед хатою. Молоді двічі проходять із ним,
а за третім – усі присутні. Старі й малі рвуть
його. Хто натрапить на гроші – дуже добре, а
ще кажуть: «Щоб так за дівками хлопці рвали-
ся, як за тим колачем!» [6].
Такому колачу надавали магічного значен-
ня – хоч крихту намагалися зберегти і давали
худобі перед тим, як мали продавати: «Щоб так
купці рвалися за товаром, як за тим колачем!»
[7]. «Зара і бізнесмени просять того колача,
щоб… велося» [9]. Обряд «розривання калача»
не втратив своєї обрядової функції і сьогодні.
Зазначимо, що весілля молоді гуляють окре-
мо, що є не типовим для Поділля. Після розпису
молодий повертається зі своєю родиною до себе
додому, а молода зі своїм родом – до себе. Однак
трапляються випадки, що весілля гуляють разом.
Ця обставина безпосередньо вплинула на те, де
саме, у кого будуть «розривати колач» – «якщо
весілля гуляють вместі, то рвуть у молодого, а
якшо отдєльно – то в молодої рвуть» [4].
Розпочинають весілля в неділю вранці, з
одягання молодої. Проте, на відміну від загаль-
ноподільського звичаю, коли молодій допома-
гали одягатися мати і дружки – на досліджу-
ваній території вбирала наречену спеціальна
жінка, не обов’язково з рідні, яка за свою
роботу отримувала символічну плату – п’ять
карбованців і пляшку горілки. При цьому косу
розплітає мама. Молода стає на коліна, на ви-
вернутий кожух, її благословляють. Тепер ця
обрядодія відбувається на подушці. Таку змі-
ну респонденти пояснили просто – «немає
кожухів!». Батьки благословляють молоду (а
молодого – його батьки). До розпису молодя-
та йдуть окремо; мати посипає лише житом, а
після – житом, цукерками і грішми.
До війни проводили обряд вінчання в церкві.
За повідомленням інформатора, церкву закри-
ли перед війною: «Вінчання було “за румінів”,
нами лавірували руміни. Німець захватив і дав
румінам – ті в нас командували. То до церкви
ходили, вінчалися – церква була в клубі» [3].
З приходом радянської влади в село, церкву
знову закрили. Молодята в сільській раді лише
розписувалися. На той час це була маленька
хатинка, в якій могли розміститися лише моло-
ді зі старостами і старший дружба з дружкою,
інші ж учасники весільного обряду очікували
на вулиці. Цікавий обряд обдаровування моло-
дою гостей, пов’язаний із давніми віруваннями
в плодоносну силу молодої, відбувається після
розпису молодих: «Виходять від розпису, моло-
да розкидає гроші, цукерки, то всі люди пада-
ють, збирають, деруться одне з-під другого –
шось знають. А ті гроші – дуже трималися, їх
не тратили» [7]. Відродження обряду вінчання
відбулося лише в 90-х роках XX ст. і сьогодні є
дуже популярним серед молодят.
Обов’язковим у сучасній обрядовості дослі-
джуваних сіл лишається традиційний обряд
переймання молодих, який здійснював хтось
із родичів молодої або молодого: чоловіки або
хлопці виносили на вулицю невеличкий столик
чи стілець, застелений рушником. На рушник
клали хліб із сіллю, із чашки або відра пере-
ливали дорогу перед молодими. Молодий мав
сплатити викуп, забрати хліб, а стілець, на
якому він стояв, – перекидав ногою. Після
цього молоді йшли далі (фото 5).
Нанашка зі «світлом»
103103
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
До локальних особливостей весілля с. Буша на-
лежить обряд покривання молодої. На відміну від
загальноукраїнського звичаю, за яким знімають
вінок і пов’язують хустку різні особи: у першому
випадку – свекруха, другому – мати, – у дослі-
джених селах виконання обох дій є обов’язком на-
нашки і старшого дружби. Нанашка «розбирає»
молоду, віночок кладе на голову старшій дружці.
У цей час дружба гуляє (танцює), тримаючи в
руках патички, на яких лежить хустка для покри-
вання. Як тільки нанашка зніме вінок із молодої –
дружба має накинути на неї хустку, але дружка не
дає цього зробити – відгонить. Так повторюється
двічі, і лише за третім разом дружбі вдається на-
кинути хустку на молоду. Про стійкість цієї обря-
додії зауважили всі респонденти: «Після того, як
молоду пов’язали хусткою – дружба перетанцьо-
вує, в самий перед з старшою дружкою, а тоді з
дружками, накладаючи їм на голову вінок – так і
тоді було, так і зара, дружба аж заморуїця!» [7].
До однієї з локальних особливостей весілля,
зафіксованої нами на досліджуваній території,
належить перекидання старшим дружбою палиці
через хату молодої. Обрядодія відбувається тоді,
коли музики грали за стіл. У цей час дружба брав
у руки паличку, обв’язану хустиною, потім три-
чі обходив навколо молоді, які бралися за руки.
Тоді всі зупинялися і відходили, а він, з розмаху,
перекидав паличку через хату. Проте ніхто з рес-
пондентів не пояснив, для чого виконували цю
дію. Дослідники українсько-молдавського пору-
біжжя зазначають, що колись викидали ту па-
лицю, яку використовували в обряді покривання
молодої: «палиці викидають через приміщення,
де відбувається весілля, причому до однієї з них
прив’язують носову хустинку молодої або її квіт-
ку» [2, 330]. Отже, обряд перекидання палиць
зберігся, але в трансформованому вигляді – і
сьогодні проводять цю обрядову дію, але пере-
кидають лише одну палицю.
Дослідження весілля сіл Буша, Слобода Бу-
шанська, Дорошівка на півдні Вінниччини за-
свідчило своєрідні обрядові дії або їх компонен-
ти, які є нехарактерними для весільного обряду
Поділля, що є результатом давніх локальних
традицій та українсько-молдавських зв’язків.
Кушнір В., Петрова Н.1. Традиційна весільна об-
рядовість українців Одещини (20 – 80-ті рр.
XX ст.). – О., 2008.
Украинско-молдавские этнокультурные вза-2.
имосвязи в период социализма – К., 1987.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 7. 10. 2007 р., 3.
від Олійник Віри Ульянівни (1938 р. н.), жительки
с. Буша Ямпільського району Вінницької області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 7.07. 2007 р., 4.
від Константинової Євгени Єфимівни (1922 р. н.),
Микитюк Марії Іванівна (1942 р. н.), Микитюк
Вікторії Семенівни (1983 р. н.), жителів с. Доро-
шівка Ямпільського району Вінницької області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 8. 10. 2007 р., 5.
від Придиус Анастасії Яківни (1940 р. н.), житель-
ки с. Слобода Бушанська Ямпільського району Ві-
нницької області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 8. 10. 6.
2007 р., від Стерніцької Галини Антонівни та
Мельник Лідії Карпівни (1935 р. н.), жителів
с. Дорошівка Ямпільського району Вінниць-
кої області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 7. 10. 2007 7.
р., від Пташник Ольги Терентіївни (1935 р. н.),
жителька с. Буша Ямпільського району Ві-
нницької області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 11. 10. 2007 8.
р., від Стерніцької Галини Антонівни, жительки
с. Буша Ямпільського району Вінницької області.
Експедиційні записи М. А. Пилипака, 9.
23. 07. 2007 р. від Барібан Надії Семенівни
(1931 р. н.) і Барібан Семена Леонтійовича
(1922 р. н.).
Нанашка зі «світлом» (фото 1958 р.)
|