З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.

Стаття присвячена деяким аспектам історії Парафіївського маєтку початку ХХ ст. Його власник, П.І. Харитоненко (1853–1914), – знаменитий український підприємець у галузі цукрової промисловості і меценат. На основі маловідомих матеріалів та архівних документів розглянуто основні стадії будівництва зал...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сіверщина в історії України
Date:	2023
Main Author:	Товстоляк, Н.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2023
Subjects:	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202955
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 40-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860264381374267392
author	Товстоляк, Н.М.
author_facet	Товстоляк, Н.М.
citation_txt	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 40-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	Стаття присвячена деяким аспектам історії Парафіївського маєтку початку ХХ ст. Його власник, П.І. Харитоненко (1853–1914), – знаменитий український підприємець у галузі цукрової промисловості і меценат. На основі маловідомих матеріалів та архівних документів розглянуто основні стадії будівництва залізниці Григоровка-Качанівка у 1912–1913 рр., роботу архітектора А.Є. Білогруда з проєктування та будівництва маєтку у 1911–1914 рр. Доведено, що роботи з модернізації маєтку сприяли економічному та історико-культурному розвитку регіону. Авторка звернула увагу на необхідність подальшого дослідження історії Парафіївського маєтку у контексті поглибленого комплексного вивчення історії провідних українських регіонів. The article is devoted to some aspects of the history of the Parafiivka estate of the early twentieth century. Its owner, P.I. Kharytonenko (1853- 1914), was a famous Ukrainian sugar industry entrepreneur and philanthropist. On the basis of little-known materials and archival documents, the author examines the main stages of the construction of the Hryhorivka-Kachanivka railway in 1912-1913; the work of architect A.Ye. Bilohrud on the design and construction of the estate in 1911-1914. It is proved that the work on the modernization of the estate contributed to the economic, historical and cultural development of the region. The author draws attention to the need for further research into the history of the Parafiivka estate in the context of an in-depth comprehensive study of the history of leading Ukrainian regions.
first_indexed	2025-12-07T18:58:55Z
format	Article
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023 40 pine forest on the left bank of the Desna. Under the Cossacks, a fortress appeared in Korop with a length of ramparts of 744 fathoms. Within the fortress - «inside the city», according to the General Description of Left Bank Ukraine in 1767, there were already three churches. The new large Trinity Cathedral stood on Bazarnaia Square, near it is Assumption Church and at the exit from the fortress is the Transfi guration Church. Four more churches stood outside the fortress: two wooden churches - Mykhailivska and Vozdvizhenska and two stone ones - Voznesenska church and the Illina church located next to it on the second tier of the stone bell tower. Apparently, since that time, the legend about «The city of Korop - seven churches...» has been circulating in Korop. According to the description of the Novhorod-Siver Governorate in 1779-1781, there were 7 churches in the town of Korop. And at the end of the 18th century there were 8 churches and 7 belfries in Korop. The smaller number of bell towers is due to one common bell tower at the Ascension and Illina churches. They also had one parish - Voznesensky. The eighth church in Korop was the Pokrovska wooden church, built in 1796 within the boundaries of the former fortress, near its northern gate. Confessional information for 1796 of the parishioners of all seven churches has been preserved:1) Holy Life-giving Trinity, 2) Ascension of the Lord, 3) Dormition of the Mother of God, 4) Holy Archangel of Christ Michael, 5) Intercession of the Most Holy Mother of God, 6) Exaltation of the Holy Cross of God, 7) Transfi guration of the Lord. In 1902, a ninth Theodosius Church appeared in Korop along with the Trinity Church. The Trinity Church is listed in the insurance documents of 1910 as the Trinity-Theodosius Church. The number of parishes in Korop did not increase, it remained the same - seven, although there were already nine churches. Two of them - Illinska and Feodosiivska were heated by furnaces, they were warm in the cold, unheated Voznesenska and Troitska churches. Today, four stone churches have been preserved in Korop - Voznesenska (1756), Illinska (1764), Uspenska (1900) and Feodosiivska (1902). Key words: church, bell tower, iconostasis, altar, church and rectory building, careful, insurance cost. REFERENCES 1. Apanovych, O. M. (1969). Zbroini syly Ukrainy pershoi polovyny XVIII st. [The Armed Forces of Ukraine in the fi rst half of the eighteenth century]. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 2. Vecherskyi, V.V. (2002). Vtracheni obiekty arkhitekturnoi spadshchyny Ukrainy [Lost objects of the architectural heritage of Ukraine]. Kyiv: NDITIAM. [in Ukrainian]. 3. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti (DAChO), f. 712, op. 1, spr. 206. 4. Istoriko-statisticheskoe opisanie Chernigovskoi eparkhii. Kniga 5. Gub. gorod Chernigov. Uezdy: Chernigovskiy, Kozeletskiy, Surazhskiy, Krolevetskiy i Osterskiy [Historical and statistical description of the Chernigov diocese. Book 5. The city of Chernigov. Districts: Chernigov, Kozletsky, Surazhsky, Krolevetsky and Oster]. Chernyhov: Zemskaya tipografyia. (1874). [in Russian]. 5. Kalendar Chernygovskoy gubernii na 1906 god. [Calendar of Chernihiv prov- ince for 1906]. Chernigov. (1905). [in Russian]. 6. Kornoukhov, E.A. (1908). Alfavitnyy spisok tserkvey Chernigovskoy yeparkhii. Trudy Chernigovskoy gubernskoy arkhivnoy komissii 1906-1908 gg. Vyp. 7. [Alphabetical list of churches in Chernigov diocese. Proceedings of the Chernigov provincial archival commission 1906-1908. Vol. 7]. Chernigov. [in Russian]. 7. Mykhailenko, V.M. (2009). Korop: Populiarni narysy [Korop: Popular essays]. Chernihiv: Ranok. [in Ukrainian]. 8. Mykhailenko, V. (2013). Korop – yevropeiske mistechko [Korop is a European town]. Chernihiv: Siverskyi tsentr pisliadyplomnoi osvity. [in Ukrainian]. 9. Opys Novhorod-Siverskoho namisnytstva (1779–1781) [Description of the Novgorod-Seversk Viceroyalty (1779-1781)]. Kyiv: Arkheohrafi chna komisiia VUAN. (1931). 10. Rossiyskiy gosudarstvennyi istoricheskiy arkhyv v Sankt- Peterburge (RHIA), f. 799, op. 33, d. 2359. 11. Taranushenko, S.A. (1976). Monumentalna dereviana arkhitektura Livoberezhnoi Ukrainy [Monumental wooden architecture of the Left Bank of Ukraine]. Kyiv: Budivelnyk. [in Ukrainian]. 12. Tokarev, S.A. (2016). Koropska sotnia Nizhynskoho polku u druhii polovyni XVII - XVIII st. [The Korop Sotnia of the Nizhyn Regiment in the second half of the seventeenth and eighteenth centuries]. Chernihiv: Desna Polihraf. [in Ukrainian]. 13. Chernihivshchyna: Entsyklopedychnyi dovidnyk [Chernihiv region: Encyclo- pedic reference book]. Kyiv: URE im. M. P. Bazhana. (1990). [in Ukrainian]. Стаття надійшла до редакції 30.04.2023 р. Рекомендована до друку 04.10.2023 р. УДК 94(477.51) Н.М. Товстоляк З ІСТОРІЇ ПАРАФІЇВСЬКОГО МАЄТКУ П.І. ХАРИТОНЕНКА ПОЧАТКУ ХХ ст. Стаття присвячена деяким аспектам історії Парафіївсько- го маєтку початку ХХ ст. Його власник, П.І. Харитоненко (1853– 1914), – знаменитий український підприємець у галузі цукрової про- мисловості і меценат. На основі маловідомих матеріалів та архівних документів розглянуто основні стадії будівництва залізниці Григо- ровка-Качанівка у 1912–1913 рр., роботу архітектора А.Є. Біло- груда з проєктування та будівництва маєтку у 1911–1914 рр. До- ведено, що роботи з модернізації маєтку сприяли економічному та історико-культурному розвитку регіону. Авторка звернула увагу на необхідність подальшого дослідження історії Парафіївського маєт- ку у контексті поглибленого комплексного вивчення історії провід- них українських регіонів. Ключові слова: Парафіївський маєток, П.І. Харитоненко, А.Є. Бі- логруд, Парафіївський цукровий завод, залізнична гілка. Історія Парафіївського маєтку представляє значний дослідницький інтерес. Понад 150 років маєток належав відомим історичним постатям, зокрема родинам визна- чних українських громадських діячів і меценатів Тарнов- ських (1808–1897) та відомому підприємцю в галузі цу- крової промисловості, меценату П.І. Харитоненку і його доньці О.П. Олів (1897–1918). На території маєтку власни- ками було створено зразкове в економічному відношен- ні господарство, значна частина орної землі з середини ХІХ ст. була під плантаціями цукрового буряку, у с. Пара- фіївка був побудований цукровий завод. Перлиною маєт- ку став палацово-парковий комплекс садиби Качанівка – визначний український історико-культурний осередок. Комплексне вивчення великих українських маєтків за- лишається актуальною проблемою історичної науки, зо- крема історичного краєзнавства. Перші дослідження історії Парафіївського маєтку періоду П.І. Харитоненка розпочалися після створення Державного історико-культурного заповідника «Качанівка» на початку 80-х рр. ХХ ст. Значну науково-дослідну роботу було проведено співробітниками заповідника, зокрема заступником директора з наукових питань, а потім головним зберігачем фондів Г.А. Петренком [1; 2], завідувачем відділу екскурсійної роботи О.М. Петренко [3] та ін. Історії династії Харитоненків присвячені численні дослідження краєзнавців та науковців Слобожанщини, серед яких історико-документальне видання І.О. Шудрика і Л.А. Даниленка [4]. Але наукових публікацій, присвячених історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка, поки ще недостатньо. За результатами роботи у фондах архівних установ Сум, Чернігова, Ніжина нами було опубліковано статті, присвячені технічній культурі Парафіївського маєтку [5], соціокультурному розвитку та народній освіті економій маєтку [7; 8], меценатським справам родини Харитоненків [6]. Але поки ще поза увагою залишилися питання залізничних шляхів сполучення між маєтком та магістральними залізницями, а також діяльність архітектора А.Є. Білогруда – автора проєктів виробничих та житлових приміщень Парафіївського маєтку. Мета j ISSN 2218-4805 41 статті – на основі документів державних архівів міст Сум, Чернігова та Ніжина висвітлити основні стадії будівництва залізниці Григоровка-Качанівка, розглянути проєкти маєткових споруд архітектора А.Є. Білогруда та їх значення для подальшого соціокультурного й економічного розвитку маєтку. Павло Іванович Харитоненко (1853–1914), знамени- тий український підприємець, громадський діяч і ме- ценат початку ХХ ст., професіонал у галузі цукрово-бу- рякової промисловості,назавжди прославився своїми успіхами у комерційній діяльності. Він пройшов шлях від купця до спадкового дворянина. Його заслуги були визнані не лише у Російській імперії, але й поза її межа- ми, і назавжди викарбувалися в пам’яті людей Сумщини та Слобожанщини. Особливістю економічної стратегії П.І. Харитоненка і його батька І.Г. Харитоненка було те, що у своїх маєтках вони створювали окремі економічні регіони, а специфіка виробництва цукру вимагала ви- сокого розвитку як агротехнічного, так і заводського ви- робництва. Це було неможливо без вирішення проблем соціального та культурного розвитку краю, освітньої та професійної підготовки кадрів. З 80-х рр. ХІХ ст. Хари- тоненки приділяли значну увагу будівництву залізниць до своїх заводів та маєтків як найбільш перспективних, швидких та надійних шляхів сполучення. У квітні 1897 р. П.І. Харитоненко придбав у відомого громадського діяча, мецената і власника Музею україн- ських старожитностей В.В. Тарновського його Парафіїв- ський маєток площею 8352 дес. зі славнозвісною садибою Качанівка, Парафіївським цукровим заводом, заснова- ним у 1850 р., та земельними володіннями, що були роз- ташовані у Полтавській та Чернігівській губерніях. Тар- новські та Харитоненки були знайомі із середини ХІХ ст. На початку 50-х рр. ХІХ ст. сумський купець І.Г. Харито- ненко купував цукор-пісок у В.В. Тарновського-старшо- го. В.В. Тарновський-молодший та П.І. Харитоненко у другій половині ХІХ ст. були власниками колекцій: пер- ший – української старовини, другий – творів мистецтва та живопису; обидва захоплювалися паркобудівництвом. У другій половині 90-х рр. ХІХ ст. В.В. Тарновський-мо- лодший, морально і фізично зламаний смертю дружини, самогубством сина, тяжкими хворобами, неможливістю особисто управляти розладнаними справами, був зму- шений продати свій улюблений маєток, обравши най- кращого з покупців – П.І. Харитоненка. Під керівництвом талановитого архітектора Г. Шоль- ца у Парафіївському маєтку розпочалася реконструкція палацово-паркового комплексу, економій. На початку ХХ ст. новим власником було проведено перебудову Па- рафіївського цукрового заводу та технічне переобладнан- ня сільськогосподарського виробництва. П.І. Харитонен- ко проводив значні за обсягом капіталовкладень роботи. У 1897–1902 рр. у Парафіївському маєтку було проведено капітальну реконструкцію палацу та усіх споруд, включаю- чи садибну церкву Георгія Хозевіта; було побудовано нові будівлі, необхідні для маєтку, зокрема електростанція. Од- ночасно велися роботи з модернізації Парафіївського цу- крового заводу. Можна припустити, що наступними об’єк- тами будівництва мали стати виробничі і соціокультурні об’єкти у с. Парафіївка та будівництво залізниці Качанів- ка – Григоровка, але світова економічна криза початку ХХ ст., події першої російської революції 1905–1907 рр., руйнівна пожежа на Павлівському рафінадному заводі у Сумах були вагомими причинами відтермінування мо- дернізації Парафіївського маєтку. Роботи в маєтку продовжилися в 1911–1913 рр. Нове будівництво пов’язано з ім’ям молодого архітектора Ан- дрія Євгеновича Білогруда (1875–1933). Він народився у м. Житомир, навчався в Академії мистецтв, у 1910 р. за- кінчив Вище мистецьке училище, отримав звання худож- ника-архітектора. У 1911–1913 рр. на замовлення Академії мистецтв працював у Чернігівській губернії. Для рестав- рації Батуринського палацу йому було доручено зробити фотофіксацію об’єкта, дослідити його стан, зробити зама- льовки та креслення, розробити проєкт реставрації пала- цу. З цими роботами він успішно справився, але реалізо- вано було лише відновлення покрівлі палацу. У 1911–1913 рр. А.Є. Білогруд працював над проєктами для П.І. Харитоненка. На його замовлення архітектор виконав проєкти контори Парафіївського маєтку, житлових споруд для службовців заводу, проєкт пташника у садибі Качанівка. Найбільш монументальною та значною за своїм будівельним об’ємом була контора Парафіївського маєтку. Вона мала два фасади, прикрашені колонадою з восьми колон, дві бічні стіни мали по 7 вікон. Парадний фасад контори мав троє аркових вхідних дверей. Усередині,паралельно парадного фасаду, були чотири кімнати: для сторожа, касира, табельника та архіву. Їх двері виходили у так звану «ожидальню» (приймальню). Біля знаходилась кімната телефоніста. Приймальня мала «уборную» – кімнату для гігієничних потреб з двох кабінок (по одному очку). З приймальні на одній осі був вхід у велике приміщення. Уздовж його поділяли навпіл дві колонади (по 6 колон кожна). Праворуч за колонами знаходились столи Парафіївської економії, ліворуч за колонами – столи заводського управління. Із зали з колонами йшли двері до двох кабінетів та вихід до другої приймальні, з якої вели двері ще до двох кабінетів [9, с. 23]. Контора маєтку була побудована у 1914 р. [10, с. 42], але до нашого часу будівля не збереглася. А.Є. Білогрудом були виконані проєкти одноповерхо- вих житлових будинків на 8 кімнат для службовців маєт- ку. Розташування кімнат дозволяло використовувати бу- динки на 1–3 родини [9, с. 22]. У таких будинках мешкали управляючий маєтком В.Т. Голодайко [12, арк. 1-зв.], управ- ляючий цукровим заводом інженер-технолог С.І. Панфі- лов [13, арк. 3], управляючий маєтками П.І. Харитоненка, сумський підприємець і меценат І.О. Асмолов [13, арк. 32]. Для господарського двору садиби Качанівка А.Є. Біло- грудом у 1912 р. було розроблено проєкт пташника [9, с. 24]. Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023 42 Це була одноповерхова споруда з фасадом, прикрашеним двома парами колон, між якими знаходились скляні ар- кові двері. Усередині, ліворуч від входу, були улаштовані гвинтові сходи, які вели на дах споруди, праворуч – кім- ната для робітників, далі – ліворуч і праворуч – по одно- му приміщенню для птиці; половину всього пташника займало велике приміщення з виходом у парк. Можна припустити, що біля цього виходу знаходився вигул для птиці. Пташник було побудовано у 1914 р. [10,с. 46], але у 1927 р. його знищила пожежа. Для доставки вантажів та своєчасного вивозу цукру П.І. Харитоненко планував побудувати Парафіївську залізничну гілку (19 верст) до найближчої станції Гри- горовка Лібаво-Роменської залізниці, яка дозволяла б швидко доставити вантаж до балтійського порту Ліба- ва і через мережу інших залізниць – до чорноморських портів, а також у широтному напрямку – до Європи та на Схід. Торговий дім «І.Г. Харитоненко з сином» мав контори у Москві, Харкові, Томську, Владивостоку, Баку, представництва за кордоном. П.І. Харитоненко мав достатній досвід залізничного будівництва. На початку ХХ ст. майже усі його цукро- ві заводи були розташовані біля залізничних колій. Він був одним з найбільших акціонерів Бєлгород-Сумської залізниці, її експлуатація почалася у 1901 р., її часто називали «Харитоненківською», одна з її станцій мала назву «Харитоненко» [14, с. 104]. У 1912–1913 рр. були проведені необхідні узгодження з різними службами Управління Лібаво-Роменської за- лізниці, установами Чернігівської губернії. Указом імпе- ратора від 14 лютого 1912 р. нова залізнична гілка підля- гала передачі у власність Управління Лібаво-Роменської залізниці. Указом чернігівського губернатора № 817 від 29 березня 1913 р. було складено оціночний опис землі, відчуженої під Парафіївську гілку (колія зі смугами від- воду). Оціночні документи узгоджувалися зі службами Управління Лібаво-Роменської залізниці [15, арк. 26–27]. Основні роботи зі спорудження залізничної гілки роз- почалися навесні та тривали до осені 1913 р.: для монта- жу верхньої будови залізничної колії влітку була підпи- сана угода з управлінням Лібаво-Роменської залізниці щодо постачання баластних потягів на будівництво [15, арк. 7–7-зв.]; одночасно велося спорудження різнома- нітних будівель і будов соціально-житлового призна- чення. Для успішної роботи та зв’язку з іншими станці- ями велике значення мало прийняття до експлуатації у жовтні 1913 р. телеграфної лінії Парафіївка-Григоров- ка [15, арк. 79]. Під час спорудження залізнична гілка мала назву Парафіївська, а робоча назва станціі – «Па- рафіївка»[15, арк. 56]. Після відкриття регулярного руху вона отримала офіційну назву «ст. Кочановка» (право- пис 1916 р.) (сучасна Качанівка) [14, с. 34]. Для будівництва залізниці та її експлуатації було закуплене необхідне обладнання, матеріали та кон- струкції, у тому числі – продукція товариства «Сумські машинобудівні заводи», акціонером якого був П.І. Ха- ритоненко. Так, на будівництві Парафіївської заліз- ничної гілки було встановлено мостову ферму вироб- ництва цього товариства [15, с. 10]. У 1913 р. на ст. Качанівка збудували вокзал, пасажир- ську та товарну платформи, пакгаузи, паровозне депо, во- донапірну вежу, казарму для залізничників, систему во- допостачання, туалети, огорожі, будки, житлові будинки та господарські споруди для них [13, арк. 96]. Важливе місце відводилось санітарному та медично- му обслуговуванню залізничників. На цукровому заво- ді з часів Тарновських функціонувала лікарня для робіт- ників та членів їх сімей. Для медичного обслуговування залізничників Парафіївської гілки головний лікар Ліба- во-Роменської залізниці Д. Баранов запропонував лі- карям та медичному персоналу лікарні Парафіївського цукрового заводу здійснювати медичну допомогу пра- цівникам залізничної гілки за сумісництвом з оплатою 10 руб. на місяць, а також лікарі отримували річний без- коштовний проїзний квиток для проїзду по гілці та ком- пенсацію витрат на ліки [13, арк. 166]. Витрати на спорудження Парафіївської залізничної гілки на 1 жовтня 1913 р. склали 363584 руб. 95 коп. [13, арк. 138]. 7 грудня 1913 р. її було прийнято у казну. З 12 грудня 1913 р. в Управлінні Лібаво-Роменської заліз- ниці розглядався проєкт договору на повернення П.І. Ха- ритоненку капіталу, витраченого на спорудження Пара- фіївської залізничної гілки [13, арк. 161–161зв.]. За цим договором гроші підлягали поверненню відповідно до затвердженої Міністерством шляхів сполучення вико- навчої розцінкової відомості з 1 січня 1914 р. до 1 січня 1927 р. У 1915 р. деякі роботи було продовжено, зокрема побудовано тупик для розвантажування буряку безпосе- редньо у водяний транспортер [15, арк. 1]. Роботи з будів- ництва Парафіївської залізничної гілки проводилися під керівництвом повіреного у справах дійсного статського радника П.І. Харитоненка, директора Парафіївського цу- крового заводу С.І. Панфілова, управляючого маєтками І.О. Асмолова та керівниками відповідних служб Управ- ління Лібаво-Роменської залізниці. 13 червня 1914 р. несподівано помер П.І. Харитоненко. За його заповітом власницею Парафіївського маєтку ста- ла його донька Олена Павлівна Олів (Харитоненко) (1879– 1948). Її чоловік, барон М.С. Олів, брав активну участь в управлінні маєтком, вартість якого на той час складала разом із садибою, цукровим заводом, залізничною гіл- кою та економіями 4659474 руб. 34 коп. [16, арк. 10-зв.]. Особливу увагу подружжя Олівів приділяло економічному розвитку маєтку; подружжя мріяло про мистецький осе- редок у садибі Качанівка. Їм вдалося отримати охоронні документи нової влади на садибу Качанівка, але декре- том Ради народних комісарів УРСР від 16 січня 1919 р. «Про націоналізацію цукрової промисловості» Парафіїв- ський завод разом із маєтком було націоналізовано [17, арк. 15]. Цукровий завод реорганізували у державний бу- ISSN 2218-4805 43 ряково-цукровий завод ім. К. Маркса, заводські планта- ції буряку адміністрація роздала робітникам [12, арк. 49]. У цілому модернізація Парафіївського маєтку відпо- відала виробничим і культурним вимогам українсько- го соціумутого часу, а поява Парафіївської залізничної гілки сполучила маєток і значні території навколо ньо- го з іншими регіонами імперії й іноземними державами, що сприяло його економічному і культурному розвитку. Історія Парафіївського маєтку початку ХХ ст. підтвер- джує, що нові українські підприємці, зокрема П.І. Хари- тоненко, з великим ентузіазмом піднімали українську економіку та культуру, і якби не події 1917–1918 рр., укра- їнські губернії розвивалися б іншим, цивілізованим шля- хом. На нашу думку, сучасним краєзнавцям, науковцям необхідно продовжити вивчення історії провідних про- мислових регіонів. Особливо слід приділяти увагу усній історії, фіксації спогадів старожилів, яких майже не за- лишилося. Залучення до цієї роботи молоді сприятиме вивченню досвіду підприємницької та благодійної ді- яльності попередніх поколінь українських підприємців. ДЖЕРЕЛА 1. Петренко Г.А. Качанівка після Тарновських. Трудова Слава. 1990. № 21. С. 3. 2. Петренко Г. Качанівські студії. Пам’ятки України: історія та культура. 2000. № 1. С. 21–40. 3.Петренко О.М.Спогади старожилів як джерело до вивчення історії палацово-паркового ансамблю «Качанівка». Дворянські садиби як осередки культурно-мистецького та духовного життя XIX –початку XX століття: Матеріали Міжнародної наукової конференції 6–7 вересня 2007 р. 2007. С. 89–99. 4. Шудрік І.О., Даниленко Л.А. Династія Харитоненків. Істо- рико-документальне видання. Суми : Видавництво «Слобожан- щина», 2003. 192 с. 5. Товстоляк Н.М. Технічна культура качанівської садиби початку ХХ ст. Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія». Харк. нац.пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. Харків : Колегіум, 2012. Вип. 45. С. 191–194. 6. Товстоляк Н.М. Благодійність родини Харитоненків як складник стратегії підприємницької діяльності та культурного розвитку їх українських маєтків. Чорноморський літопис. 2014. № 9. С. 97–104. 7. Товстоляк Н.М. Парафіївський маєток Павла Івановича Харитоненка 1898–1917 рр. – історико-культурний осередок чи зразкове в економічному відношенні господарство? Література та культура Полісся. Вип. 63: Історико-культурний простір та його наповненість окремими явищами [відп. ред. і упор. Г.В. Самойленко]. Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2011. С. 229–238. 8. Товстоляк Н.М. Церква та народна освіта в економіях Парафіївського маєтку Чернігівської губернії ХІХ –початку ХХ ст.: соціокультурні трансформації періоду модернізації поміщицьких господарств. Література та культура Полісся. Вип. 69: Істори- ко-соціальні та культурні процеси України та Полісся в сучасних дослідженнях / відп. ред. і упор. Г.В. Самойленко. Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2012. С. 294–303. 9. Ежегодник Общества архитекторо-художников. Выпуск седьмой. Санкт-Петербург, 1912. 10. Ежегодники мператорского Общества архитекторов- художников. Санкт-Петербург, 1914. Выпуск 9. 11. Відділ збереження документів у м. Ніжин Державного архіву Чернігівської області (далі – ВДАЧОН), ф. 1342, оп. 1, спр. 12. 12. ВДАЧОН, ф. 1342, оп. 1, спр. 51. 13. ВДАЧОН, ф. 1341, оп. 1, спр. 52. 14. Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений. С ноября 1916 года. Редактор С.К. Дьяков. Москва, 1916. 302 с. 15. ВДАЧОН, ф. 1341, оп. 1, спр. 73-а. 16. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф. 235, оп. 1, спр. 169. 17. ДАСО, ф. 350, оп. 1, спр. 39. Tovstoliak N.M. From the history of P.I. Kharytonenko Parafi ivka es- tate at the beginning of the XX century The article is devoted to some aspects of the history of the Parafi ivka estate of the early twentieth century. Its owner, P.I. Kharytonenko (1853- 1914), was a famous Ukrainian sugar industry entrepreneur and philan- thropist. On the basis of little-known materials and archival documents, the author examines the main stages of the construction of the Hryhoriv- ka-Kachanivka railway in 1912-1913; the work of architect A.Ye. Bilohrud on the design and construction of the estate in 1911-1914. It is proved that the work on the modernization of the estate contributed to the economic, historical and cultural development of the region. The author draws at- tention to the need for further research into the history of the Parafi ivka estate in the context of an in-depth comprehensive study of the history of leading Ukrainian regions. Key words: Parafi ivka estate, P.I. Kharytonenko, architect A.Ye. Bi- lohrud, Parafi ivka’s sugar- refi nery factory, railway. REFERENCES 1. Petrenko, H.A. (1990). Kachanivka pislia Tarnovskykh [Kachaniv- ka after Tarnovsky]. Trudova Slava, 21, 3. [in Ukrainian]. 2. Petrenko, Hryhorii. (2000). Kachanivski studii [Kachanivka stu- dios]. Pamiatky Ukrainy: istoriia ta kultura, 1. pp. 21–40. [in Ukrainian]. 3. Petrenko, O.M. (2007). Spohady starozhyliv yak dzherelo do vyvchennia istorii palatsovo–parkovoho ansambliu «Kachanivka» [The old residents memories as source for study Kachanivka palace– park ensemble history]. Dvorianski sadyby yak oseredky kulturno–mystets- koho ta dukhovnoho zhyttia XIX – pochatku XX stolittia: Materialy Mizhnarod- noi naukovoi konferentsii 6–7 veresnia 2007 r., pp. 89–99. [in Ukrainian]. 4. Shudrik, I.O., Danylenko, L.A. (2003). [Kharitonenko dynasty. Histor- ical–documentary edition] Dynastiia Kharytonenkiv. Istoryko–dokumentalne vy- dannia. Sumy: Publ. «Slobozhanshchyna». [in Ukrainian]. 5. Tovstoliak, N.M. (2012). Tekhnichna kultura kachanivskoi sady- by pochatku XX st. [A technical culture in Kachanivka Estate at the beginning of the XX century]. Zbirnyk naukovykh prats. Seriia «Istoriia ta heohrafi ia». Khark. nats. ped. un–t im. H.S. Skovorody, issue 45, pp. 191–194. Kharkiv: Kolehium. [in Ukrainian]. 6. Tovstoliak, N.M. (2014). Blahodiinist rodyny Kharytonenkiv yak skladnyk stratehii pidpryiemnytskoi diialnosti ta kulturnoho roz- vytku yikh ukrainskykh maietkiv [Kharitonenko family charity as a part of strategy entrepreneurial activity and cultural evolution their Ukrainian estate]. Chornomorskyi litopys, (9), pp. 97–104. [in Ukrainian]. 7. Tovstoliak, N.M. (2011). Parafi ivskyi maietok Pavla Ivanovycha Kharytonenka 1898–1917 rr. – istoryko–kulturnyi oseredok chy zraz- kove v ekonomichnomu vidnoshenni hospodarstvo [Pavlo Ivanovich Kharitonenko’ (1853–1914) Parafi ivka estate – historical–cultural cen- tre or model in all respect economy]. Literatura ta kultura Polissia. Issue 63: Istoryko–kulturnyi prostir ta yoho napovnenist okremymy yavyshchamy, pp. 229–238. Nizhyn: Publ. NDU im. M. Hoholia. [in Ukrainian]. 8. Tovstoliak, N.M. (2012). Tserkva ta narodna osvita v ekonomi- iakh Parafi ivskoho maietku Chernihivskoi hubernii XIX–pochatku XX st.: sotsiokulturni transformatsii periodu modernizatsii pomish- chytskykh hospodarstv [A church and people education in Parafi ivka estate economies of Chernigiv province in XIX – at the beginning XX century: sociocultural transformation at the period of modernization landowners estates]. Literatura ta kultura Polissia. Issue 69: Istoryko–sotsialni ta kulturni protsesy Ukrainy ta Polissia v suchasnykh doslidzhenniakh, pp. 294– 303. Nizhyn: Publ. NDU im. M. Hoholia. [in Ukrainian]. 9. Ezhegodnik Obschestva arhitektorov–hudozhnikov [Annual of architects– painters Society]. (1912). Issue 7. Saint Petesburg. [in Russian]. 10. Ezhegodnik imperatorskogo Obschestva arhitektorov–hudozhnikov [An- nual of architects–painters imperial Society]. (1914). Issue 9. Saint Petes- burg. [in Russsan]. 11. Viddil zberezhennia dokumentiv u m. Nizhyn Derzhavnoho arkhivu Chernihivskoi oblasti (dali VDAChON), f. 1342, op. 1, spr. 12. 12. VDAChON, f.1342, op. 1, spr.51. 13. VDAChON, f.1341, op. 1, spr. 52. 14. Diakov, S.K. (Ed). (1916). Ofi tsialnyiy ukazatel zheleznodorozhnyih i drugih passazhirskih soobscheniy [Offi cial guide railways and passengers commu- nications. From November of 1916]. Moscow. [in Russian]. 15. VDAChON, f. 1341, op. 1, spr.73–a. 16. Derzhavnyi arkhiv Sumskoi oblasti (dali DASO), f. 235, op. 1, spr. 169. 17. DASO, f. 350, op. 1, spr. 39. Стаття надійшла до редакції 25.05.2023 р. Рекомендована до друку 04.10.2023 р. j
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202955
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:58:55Z
publishDate	2023
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Товстоляк, Н.М. 2025-04-18T12:48:33Z 2023 З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 40-43. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202955 94(477.51) Стаття присвячена деяким аспектам історії Парафіївського маєтку початку ХХ ст. Його власник, П.І. Харитоненко (1853–1914), – знаменитий український підприємець у галузі цукрової промисловості і меценат. На основі маловідомих матеріалів та архівних документів розглянуто основні стадії будівництва залізниці Григоровка-Качанівка у 1912–1913 рр., роботу архітектора А.Є. Білогруда з проєктування та будівництва маєтку у 1911–1914 рр. Доведено, що роботи з модернізації маєтку сприяли економічному та історико-культурному розвитку регіону. Авторка звернула увагу на необхідність подальшого дослідження історії Парафіївського маєтку у контексті поглибленого комплексного вивчення історії провідних українських регіонів. The article is devoted to some aspects of the history of the Parafiivka estate of the early twentieth century. Its owner, P.I. Kharytonenko (1853- 1914), was a famous Ukrainian sugar industry entrepreneur and philanthropist. On the basis of little-known materials and archival documents, the author examines the main stages of the construction of the Hryhorivka-Kachanivka railway in 1912-1913; the work of architect A.Ye. Bilohrud on the design and construction of the estate in 1911-1914. It is proved that the work on the modernization of the estate contributed to the economic, historical and cultural development of the region. The author draws attention to the need for further research into the history of the Parafiivka estate in the context of an in-depth comprehensive study of the history of leading Ukrainian regions. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст. From the history of P.I. Kharytonenko Parafiivka estate at the beginning of the XX century Article published earlier
spellingShingle	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст. Товстоляк, Н.М. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
title	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.
title_alt	From the history of P.I. Kharytonenko Parafiivka estate at the beginning of the XX century
title_full	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.
title_fullStr	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.
title_short	З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.
title_sort	з історії парафіївського маєтку п.і. харитоненка початку хх ст.
topic	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
topic_facet	Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202955
work_keys_str_mv	AT tovstolâknm zístorííparafíívsʹkogomaêtkupíharitonenkapočatkuhhst AT tovstolâknm fromthehistoryofpikharytonenkoparafiivkaestateatthebeginningofthexxcentury

З історії Парафіївського маєтку П.І. Харитоненка початку ХХ ст.

Institution

Similar Items