Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гнатюк, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Конференції, ювілеї та пам'ятні дати
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20296
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини / М. Гнатюк // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 104-110. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20296
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202962025-02-09T15:30:54Z Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини Гнатюк, М. Конференції, ювілеї та пам'ятні дати 2009 Article Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини / М. Гнатюк // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 104-110. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20296 uk Народна творчість та етнографія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Конференції, ювілеї та пам'ятні дати Конференції, ювілеї та пам'ятні дати
spellingShingle	Конференції, ювілеї та пам'ятні дати Конференції, ювілеї та пам'ятні дати Гнатюк, М. Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини Народна творчість та етнографія
format	Article
author	Гнатюк, М.
author_facet	Гнатюк, М.
author_sort	Гнатюк, М.
title	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини
title_short	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини
title_full	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини
title_fullStr	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини
title_full_unstemmed	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини
title_sort	різьбяр микола грепиняк і народне мистецтво косівщини
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Конференції, ювілеї та пам'ятні дати
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20296
citation_txt	Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини / М. Гнатюк // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 104-110. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT gnatûkm rízʹbârmikolagrepinâkínarodnemistectvokosívŝini
first_indexed	2025-11-27T10:53:20Z
last_indexed	2025-11-27T10:53:20Z
_version_	1849940571166081024
fulltext	104104 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 Михайло Гнатюк різьбяр Микол а грепиН як і Н а родНе Мистецтво косівщиНи У березні минулого року в одній із шкіл Ко- сівського району на Гуцульщині відбулася небу- денна подія – відзначали ювілей самобутнього майстра та вчителя Миколи Грепиняка. У на- рисі «Славний ювілей майстра» надрукованому в часописі березівських теренів «Голос краю», 2008, № 1, його колега Петро Пригродський сказав: «Не раз бував я на ювілеях, але таке ду- ховне урочисте дійство, про яке розповідатиму, рідко буває. У Середньоберезівській ЗОШ І–ІІІ ступенів зібралося більше двох сотень вчи- телів, учнів, земляків, щоб відзначити 75-ліття Миколи Івановича Грепиняка — художника- різьбяра, члена НСХ України, НСНМУ, керів- ника художньої різьби по дереву Яблунівського будинку школяра при Середньоберезівській школі в 1990–1999 роках» [39]. Тими днями ювіляра вітали міністр куль- тури та туризму України В. Вовкун, колектив Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, Спілка художників України, Національна спілка майстрів народ- ного мистецтва. Представники райдержадмі- ністрації Михайло Цьок та Микола Васкул вручили грамоту, квіти, книги, побажали твор- чих успіхів, наснаги в роботі і надалі. Життєвий і творчий шлях відомого різьбя- ра, художника і педагога з Верхнього Березова М. Грепиняка яскравий і повчальний [14]. Його вивчали і досліджували В. Бабій [1, 2, 4, 5], М. Бабій [3], В. Барвінок [6], О. Бондарен- ко [7], В. Венделовський [11], Д. Гоберман [13], Я. Дацюк [15], Р. Зорич [18], О. Кратюк [20–22], В. Масик [27], І. Матясяк [28–30], І. Мисюк[31], О. Оленич [32], М. Петренко [35– 37], Г. Поліщук [38], О. Соломченко [43–49], В. Стефюк [50], Р. Фабрика [54], О. Хованець [55], Р. Чубатий [56], М. Яновський [58] та ін. Оцінку здобуткам і досягненням художника влучно й правдиво дав визначний громадський і культурний діяч Косівщини Ігор Пелипейко. Рецензуючи збірку нарисів про народне мис- тецтво і його творців, яких Микола Іванович знав особисто та збирав і записував розповіді, І. Пелипейко відзначив новизну дослідження і наголосив, що в мистецтвознавстві минулих ча- сів склався своєрідний стереотип – «іконостас майстрів», про яких частіше згадували, писали, аніж про інших, які залишалися в тіні мистець- ких критиків. Основну увагу М. Грепиняк зо- середив на виявленні творчих індивідуальних, маловідомих фактів із життя, підкреслив уні- кальність і надзвичайну обдарованість наших краян. І те, що рецензентом нарисів виступила всіма шанована людина, є свідченням не тільки їхніх приятельських стосунків, але й високого професіоналізму, знань місцевих, культурних надбань, наукових захоплень, моральних чес- нот автора, який і нині плідно працює на ниві різьбярства як педагог і мистецтвознавець. М. Грепиняк народився 19 березня 1933року в с. Брустури на Косівщині – краю розвинутих видів народного декоративно-ужиткового ми- стецтва: різьбярства, вишивки, писанкарства, виробів із шкіри, сиру тощо. Тож кому, як не йому, краще знати місцеве народне мистецтво та його майстрів, і писати про них нариси. Батьки – прості гуцули – як у більшість родин у цьому регіоні, займалися художніми ремеслами: батько – столярством і різьбярством, мати – вишивкою та писанкарством. У сім’ї Грепиняків було п’ятеро дітей. Вони росли і виховувалися в середовищі талановитих умільців, засвоюючи все те краси- ве, що виходило з під їхніх рук: вишиті вжиткові речі, писанки, різьблені тарелі, шкатулки. Не- абияке значення для майбутнього художника мала мальовнича місцевість гуцульського краю, збережені традиції, культура і побут жителів гір, їхні самобутні звичаї та обряди. Усе це позитивно 105105 Конференції, ювілеї та пам’ятні датиКонференції, ювілеї та пам’ятні дати впливало на його вподобання і мало визначальне значення для подальшої творчої діяльності. М. Грепиняк розпочав навчання в Брустурівській школі 1941 року, де водночас майстрував і різьбив по дереву, але лише в повоєнні роки закінчив вісім класів вечірньої школи. Тяга до творчих професій, малювання привела здібного юнака до Косівського учи- лища прикладного мистецтва, однак за станом здоров’я і за складних умов життя та побуту не закінчив навіть першого курсу. Він залишив учи- лище і лише 1968 року здобув середню освіту в Косівській заочній школі. Проте важкі життєві випробування і біди не завадили юнакові са- мотужки працювати над собою, тягнутися до прекрасного – мистецтва, вивчати творчість самобутніх місцевих майстрів і одночасно професійно рости самому. Не всі майстри хотіли ділитися власними досягненнями, передавати секрети майстерності своїм синам та родичам. Село Брустори є одним із традиційних центрів різьбярства і мосяжництва на Гуцульщині. У ньому жив і працював майстер художньої об- робки металу (мосяжу і срібла) Іван Гаврилович Дручків (Грицюків). Від нього М. Грепиняк перейняв досвід «шурувати мосяж рашпілем» та інші секрети технології виготовлення й оздо- блення виробів, записав цікаві факти із жит- тя і побуту гуцульських умільців-мосяжників – Дутчаків, Шмадюків. У Брустурах вивчав творчість майстринь із виробів із сиру – Юсти- ни Якіб’юк, Марії Матійчук, про яких написав нариси. Не став М. Грепиняк мосяжником, адже його більше вабило дерево – різьба та інкрустація. У селі працював різьбяр Петро Ткачук, який порадив йому звернутися за консультацією до художника, мистецтвознавця і колекціонера Євгена Яковича Сагайдачного в Косові. На його квартирі-музеї М. Грепиняк познайомився з різьбярем Юрієм Корпаню- ком із с. Яворова. Роботи братів Корпанюків вирізняють простота форм, стриманість декору і технічна досконалість виконання. М. Грепиняк практично продовжив традиції Шкрібляків, Корпанюків, творчо переосмислив їхні здо- бутки і створив свої високохудожні твори. Та не лише представники яворівської школи ста- ли джерелом для творчого наслідування і нат- хнення в роботі майстра. Художнє різьблення на Гуцульщині – це окрема сторінка в історії художньої культури, яку М. Грепиняк засвоїв змалку, і яка не втрачає своєї актуальності і в теперішній час. З давніх-давен деревина дуба, явора, бука, ялини, смереки, горіха, черешні, груші була найуживанішим матеріалом, з якого споруд- жували оселі, церкви, виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, іграшки й декоративні прикраси. У гірських селах Гуцульщини житла збудовані за давніми традиціями, у них багато художніх виробів із дерева, що часто нагадують музеї. В околицях Делятина, Заріччі, Космачі і Жаб’є в другій половині XIX ст. існувала ціла «академія» народного будівництва і промислу. З неї вийшли найвідоміші майстри-теслі Мак- сим і Матвій Чорні [59], яких запрошували на будівництво церков, дворів, господарських спо- руд, фабрик, навіть у столичні міста. Майстри славилися виготовленням будинків не тільки в «стилі народнім», але й «стилі швейцарськім». Без малюнків, креслень і єдиного цвяха народні зодчі споруджували найвизначніші будови в містах, які можна було в розібраному стані перевезти в інше місце і там скласти за- ново. Житлові інтер’єри споруд часто мають своєрідне орнаментальне оздоблення, різьблене на сволоках, жердках, полицях, скринях, сто- лах, одвірках, тарелях, рахвах, посуді. Історик мистецтва Володимир Січинський писав: «Це той первісний український орнамент, що його плекали віддавна у недоступних горах, який не піддавався новішим впливам ділових стилів, а розвивався та ускладнювався виключно на ґрунті геометричних мотивів, що найкраще відповідали техніці різьблення на дереві» [12]. Залежно від характеру елементів, що склада- ють мотиви гуцульської різьби на дереві, Антон Будзан [8] поділив їх на чотири основні групи. До першої групи відніс найстаріші мотиви, в основі яких лежить проста лінія: «дротики», «ільчасте письмо», «зубці», «кривульки», «морщинки», «дашки», «смерічки», «бендюги». Їм відведена 106106 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 роль в окреслені декоративних площ на невеликі орнаментальні поля, ними також оздоблюють краї виробів. Друга група мотивів, в основі яких квадрат, прямокутник, трикутник – «бесаги», «огірочки», «медівнички», «копаниці», «ширин- ки», «півширинки», «гачки», «віконці», «голов- кате». Ними послуговуються для декорування центральних площ виробу. Для прикрашення заокруглених поверхонь та переходу однієї її ча- стини в іншу застосовують мотиви, побудовані у формі півкола й еліпса: «жолобки», «копитці», «парканець», «сльози», «заячі вуха», «дужки», «пшенички», «гадючки», «п’явки», що станов- лять третю групу. До четвертої групи належать мотиви, побудовані на основі кола в поєднанні з квадратом чи прямокутником, які розміщують, як правило, у центрі декорованих площ: «коче- ла», «сонічко», «сонішник», «ружі», «зірки», «кучері», «ріжки», «грибки». Дослідженню гуцульського орнаменту присвятив значну ча- стину життя випускник деревообробної школи в Коломиї Михайло Курилич, який намагався відшукати ключ до розуміння багатьох проблем- них питань: розвитку і вдосконалення традицій, національної самобутності тощо [23]. Наприкінці XIX ст. гучної слави зазнала родина Шкрібляків із с. Яворів Косівського повіту, коли на власноруч удосконаленому то- карному верстаті виготовляли вжиткові речі, прикрашені традиційними мотивами, розви- нутими в оригінальні композиції на численних тарелях, пляшках, рахвах, топірцях, тарницях (сідлах), за що серед мешканців гір прозвана токариками (сточниками). Їхні вироби та інших майстрів мали успіх на виставках 1880 року в Коломиї [53], 1894 року [16, 17], 1905 у Львові [52], 1912 року в Коломиї [24, 25, 26]. Стосов- но того, хто перший і коли запровадив токарство на Гуцульщині, серед дослідників немає єдиної думки. Наприклад, О. Соломченко вважав, що Ю. Шкрібляк на станку власної, оригінальної конструкції опанував високу техніку точіння, домігся вправності й віртуозності [43], А. Буд- зан наполягає, що Ю.Шкрібляк станок удоско- налив [9]. М. Моздир акцентував увагу на його власноруч сконструйованому оригінальному токарному верстаті, постійному вдосконаленню інструментів, пошуку нових форм й орнамен- ту [31]. В. Каленіченко [19] і В. Шухевич [57] стверджували, що токарний верстат він опанував у війську, і що гуцули до того часу не знали то- карського способу обробки дерева. А насправді, за твердженням Г. Островського, «ним тут кори- стувалися ще у XVIII ст., а може й раніше» [33]. Можна припустити, що Шкрібляки прислуха- лися до порад професійних художників, котрі закінчили академії мистецтв у Кракові та Відні. Це твердження набуває більшої правдивості, якщо мати на увазі «впровадження у народ- ному різьбярстві спеціалізованого прецизного інструментарію – нерідко окремих долітець для окремих мотивів – і ювелірної витонченості й точності виконання, що було результатом без- посереднього контакту русинських підданих Австро-Угорської імперії зі світом германським і орієнтально-балканським, у кожному з яких на свій кшталт пронизність набула значного і своєрідного розвитку» [42], на що звернув увагу доктор мистецтвознавства Михайло Селівачов. Він, зокрема, підкреслив «вражаючу подібність творів шкрібляківської та постшкрібляківської доби з різьбою й інкрустацією Боснії та Герце- говини, приєднаної тоді до Австро-Угорщини». Переконливими є відомості у виданнях другої половини XIX ст., де наведено приклади занять місцевих жителів домашніми промислами. У них розповідається, як три чоловіки, ідучи в ліс, бра- ли із собою торбину крупи, сіль і трохи тютюну, з кількох повалених дерев зводили для себе тим- часове житло, підтримуючи ватру, варили їжу. Один із них спускав явори і обтісував їх із гру- бого, другий підготовляв заготовки відповідно до виробу, а третій – найстарший, переважно майстер верстата, – на саморобному токарно- му станку за кілька тижнів чи місяців виточу- вав стоси посуду: миски, рахви, кубки, келішки, які зазвичай завантажували на коні і звозили у нижчі села на ярмарок, де і збували недорого [60]. Таким чином, поширення токарства сприя- ло значному піднесенню домашнього промислу: розширенню асортименту виробів, покращенню їх художньої якості, полегшенню технологічного 107107 Конференції, ювілеї та пам’ятні датиКонференції, ювілеї та пам’ятні дати процесу тощо. В іншому місці подібно виготов- ляли вироби в бондарний спосіб, які часто при- крашали випаленим орнаментом, нанесеним за допомогою розпеченого залізного штампа чи писака. У столиці Австрійської держави Відні навіть відкрили крамницю народних художніх виробів зі Східної Галичини, зокрема Гуцуль- щини і Покуття [61], де окрім виробів із дерева були представлені кераміка, вишивка, ткацтво, металірство та інші види. На початку XX ст. високохудожність виробів із дерева зросла завдяки використанню в інкрустації орнаменту різнобарвного дерева, баранячого рогу, перламутру, металу і бісеру. Визначним майстром на той час уважали Мар- ка Мегединюка (1842–1912) із с. Річка, назва- ний «батьком бісерної техніки» [44]. Він разом із В. Шкрібляком і В. Девдюком заснував різьбярську школу у Вижниці (1905–1918 рр.), яка відіграла важливу роль у збереженні та роз- витку гуцульського різьбярства й мосяжництва. Вироби М. Мегединюка: скринька, барильце, декоративні тарелі, метрополиче жезло й хрест з вишневого дерева – виконані для самого цісаря – твори найвищої мистецької вартості. Техніка виконання інкрустації відрізняється від техніки «сухого» різьблення. У процесі інкрустування частину композиції викладають шматочками однієї породи дерева або ще якогось матеріалу, потім послідовно іншу і т. д. Для прикрас бісером майстер за допомогою циркуля і лінійки робив відповідні розмітки та ямки, у які вкладав еле- менти. Його досвід почали наслідувати інші май- стри, проте поряд із вдалим поєднанням форми і декору, де малюнок, орнаменту підкреслював пластику виробів, з'явилися твори, що тяжіли до самодостатності [41]. М. Грепиняк детально вивчав творчість М. Мегединюка і зберігає у своїй колекції хрест та дві тарілки визначного майстра. Ці зразки допомогли йому самостійно опанувати техніку інкрустації та інтарсії дере- вом. Детально вивчав життєво-творчий шлях своїх земляків, відомих мосяжників Луки Дут- чака, його синів та різьбяря Федора Дручківа і роботу організованої ним у хаті свого батька в Брустурах першої різьбярської майстерні. Іншим визначним майстром свого часу був В. Девдюк із Ст. Косова, який 1921 року у власній майстерні відкрив різьбярську школу [45]. Зго- дом її випускники утворили спілку «Гуцульська різьба» увійшовши до основної групи майстрів артілі «Гуцульщина», організованої М. Гор- бовим. Особлива роль у розвитку художніх промислів, заснуванні 13 вересня 1922 року в Косові Спілки «Гуцульське мистецтво» нале- жить її директору Михайлові Куриленку [34], священнику Юліану Герасимовичу, адвокату Петру Рондяку, ученому-етнографу Володи- миру Гнатюку. Найпершим своїм завданням Спілка визначила відродження і розвиток місцевого килимарства, яке використовувало народні національні орнаменти і технологію виготовлення. До неї горнулися фахівці інших спеціалізацій: виконували роботи різьбярі Ва- силь Девдюк, Юрій і Семен Корпанюки [40]; кераміки Петро Кошак і Павлина Цвілик, ви- шивальниця і ткаля Ганна Герасимович та ін. За старанням того ж М. Куриленка восени 1939 року в Косові відкрито промислову школу. Ці організаційно-корпоративні і творчі процеси в професійному мистецтві впливали на розвиток народного мистецтва, на що звернув увагу у своїх нарисах М. Грепиняк, який не залишався осторонь мистецького життя краю. За порада- ми Є. Сагайдачного він опанував акварельний та олійний живопис, графіку, скульптуру ма- лих форм, займався екслібрисами, підтримував ділові зв’язки з науковими працівниками Ко- ломийського музею народного мистецтва Гу- цульщини, зокрема Іриною Матясяк та худож- ником Мар’яном Гловою. Там же 1956 року майстер уперше приймав участь у виставці, присвяченій 100-річчю від дня народження Івана Франка, на якій виставив інкрустовану тарілку «Великий Каменяр». Працюючи на- домником (1959–1975), він неодноразово був у Косові, де спілкувався з відомими майстра- ми, жив мистецьким життям краю. Згодом у місті було організовано художню майстерню від Худфонду України, куди запросили кра- щих майстрів із Гуцульщини. За пропозицією відомого різьбяра, організатора майстерні Во- 108108 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 лодимира Гуза М. Грепиняк подає заяву і став членом цього колективу, його також прийня- ли до Спілки художників. У 50-х роках ХХ ст. в Косові різьбярями працювали В. Кабин, М. Тимків, І. Балагурак, в Яворові, окрім Юрія та Семена Корпанюків, – Д. Шкрібляк, П. Григорчук, у Річці – І. Грималюк, Яків і Микола Тонюки, у Брустурах – І. Дручків, та ін. Більшість майстрів підтримували творчі стосунки з викладацьким складом училища, до якого входили художники-професіонали О. Со- ломченко, Є. Сагайдачний, Т. Дзюбей, І. Пав- лик, В. Кіщук, М. Варення, В. Гавриш [51], які прагнули зберегти народні традиції, аналізували творчість майстрів у своїх дослідженнях, писа- ли живописні картини. З того часу і до сьогодні М. Грепиняк є постійним учасником різних виставок: районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних. Його роботи зберігають музеї Росії, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччини, США і Канади. У 1984 році Роман Дреботюк та Катерина Каркадим у Івано-Франківську та Коломиї підготували каталоги його виставок. Неодноразово нагороджувався майстер грамо- тами, дипломами, медалями виставок досягнень народного господарства у Москві, преміями та іншими відзнаками. У творчому його доробку – численні орнаментальні, суто декоративні сюжетно-тематичні твори з дерева: тарелі, рах- ви, шкатулки, скрині, обкладинки до альбомів, чимало виробів побутово-вжиткового призна- чення та твори що містять цілу галерею портретів українських письменників: Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Марка Черемшини, В. Стефаника, Ю. Федьковича, збережені в музеях Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Києва, Канева. Стосовно поєднання реалістичних зображень із декоративним орна- ментом на тарелях та інших виробах А. Будзан писав, що натуралістичні портретні зображен- ня «…не стали новим словом у мистецтві. Це був хибний метод в творчості, народжений по- милковим поглядом на декоративне мистецт- во». [10] Однак наділений природнім відчуттям композиції, умінням стилізувати та іншими творчими навиками, М. Грепиняк успішно справлявся зі своїми завданнями. На шляху його роботи гармонійні, декоративні сучасні. Але не тільки декоративно-прикладне мистецтво стало сферою творчої діяльності М. Грепиняка. З 1971 року він працює в техніці екслібриса, гравюри на дереві та лінолеумі, експонує свої твори на кількох десятках ви- ставок в Україні, Росії, Прибалтиці, Білорусії, Чехії, Словаччині, Польщі, подарував добірку екслібрисів із серії «Шевченкіана» музею Та- раса Шевченка в м. Палермо (Канада). У цьо- му є значна заслуга Григорія Масика, відомого українського художника-графіка з Києва, його натхненника і товариша. Саме від нього М. Грепиняк перейняв основи графічного ми- стецтва. Інтер’єр його хати у Верхньому Березові нагадує музей графіки Г. Масика. Окремого дослідження потребує його педагогічна робота. Щороку 2–3 учні прихо- дили вчитися різьби по дереву до його власної майстерні. Тепер – це відомі різьбярі: Василь Дручків, Василь Майданюк, брати Василь та Іван Хім’яки, Іван Дубчак, Петро Коропець- кий. Останній, після закінчення Косівського технікуму НХП, разом із батьком-столяром виготовляє прекрасні вжиткові речі, веде гурток різьби в рідному с. Палагичі на Тлумаччині. З 1975 року в Брустурівській школі М. Грепиняк вів уроки трудового навчання. З переїздом сім’ї 1989 року до Верхнього Березова починається ще один період життя і творчості митця. Він і надалі навчав дітей у власній майстерні, організував гурток різьби по дереву в Середньоберезівській ЗОШ І–ІІІ ступенів. І вже через рік про його успіхи повідомив київський фотокореспондент Ярослав Дацюк у газеті «Освіта». Майстра неодноразово нагороджували грамотами, похвальними листа- ми та іншими відзнаками. Справу М. Грепиняка продовжили Василь Климюк, Михайло Васкул – члени НСХ, Любов Урбанович, Микола Ме- динський, Іван Скільський, Славко Токарчук, Юрко Перцович, Іван Геник, Василь Пукас, Михайло Скільський (закінчили Косівський інститут прикладного мистецтва). Дорогою бать- ка пішли дві доньки – Розалія та Світлана, які 109109 Конференції, ювілеї та пам’ятні датиКонференції, ювілеї та пам’ятні дати 1. Бабий В. Мастер-искуссник // Правда Украины. – 1963. – № 296. 2. Бабій В. Гуцульські самоцвіти // Життя і слово. – 1966. – 14 лют. 3. Бабій М. Митець із Косівського краю // Літ. Україна. – 1969. – 22 серп. 4. Бабій В. Митець з Гуцулії // Ранок. – 1971. – № 7. – Липень. 5. Бабій В. Двісті умільців одного села // Піонер- ське горно. – К., 1971. – С. 144. 6. Барвінок В. Народний умілець Микола Грепиняк // Ленінська правда. – Косів. – 1960. – 16 лип. 7. Бондаренко О. Як гуцульська казка // Молодь України. – 1968. – 7 черв. 8. Будзан А. Різьба по дереву в західних областях України. – К., 1960. – С. 23. 9. Там само. – С. 25. 10. Будзан А. На піднесенні [про народне мис- тецтво західних областей України] // НТЕ. – 1964. – № 5. – С. 38. 11. Вендоловський В., Підлісний Г. Радості людської творець // Молодь України. – 1963. – 16 січ. 12. Голубець М. Мистецтво // Історія української культури – К., 1994. – С. 535. 13. Гоберман Д. По Гуцульщине. – Ленинград, 1979. – С. 118. 14. Грепиняк М. Автобіографія // Голос краю. Часо- пис березівських теренів. – Ч.1. – 2003. – 25 черв. 15. Дацюк Я. Дядечко Микола з Брустур // Малят- ко. – 1974. – № 4 (квітень). 16 Діло. – 1894. – № 195 (1 верес.). 17. Діло. – 1894. – № 215 (26 верес.). 18. Зорич Р. Різцем і пензлем // Прикарпатська правда. – 1973. – 5 січ. стали педагогами і теж творчо працюють. З на- годи його 65-річчя в районній газеті «Гуцульсь- кий край» (березень, 1998 р.) мистецтвознавець О. Соломченко опублікував одну із кращих ста- тей про майстра «Життя прожито не марно», де помістив портрет і фотографію тарілки «Шев- ченко над Дніпром». Незважаючи на зайнятість у виробництві художніх виробів, М. Грепиняк має значний доробок у царині мистецтвознавства, публі- цистики та краєзнавства. Свого часу він закін- чив однорічні курси сільських кореспондентів при Косівській районній газеті, тож писати нариси для нього є звичною справою. Осо- бливо привертають увагу численні публікації та дослідження гуцульських народних худож- ніх промислів, які він написав, подорожуючи пішки, особливо влітку, – горами і долами рідного краю в пошуках старовинних зразків народного мистецтва, фольклору тощо. Пер- шу свою розвідку підготував ще 1958 року і з того часу невтомно продовжує збирати і запи- сувати важливі відомості із життя і творчості народних умільців (усього понад 70 нарисів). Вони надруковані в «Літературній газеті», часописах «Жовтень», «Україна», «Народна творчість та етнографія», місцевих та всеукра- їнських часописах. Його публікації допомогли багатьом майстрам стати членами творчих спі- лок і відомими людьми. Чимало старань М. Грепиняк доклав до спорудження і оздоблення місцевих церков. На замовлення парафіян для церкви Возне- сіння Христового у Верхньому Березові ви- готовив семисвічник, тетрапод, свічники, дві патериці, два процесійні хрести, дві трійці, подарував церкві ручний хрест для свяще- ника. Разом із столяром Михайлом Васкулом змайстрував крилос і оформив його накладни- ми елементами з різнокольорових порід дере- ва. На черзі художнє оздоблення хорів. Для нової церкви Святого Іллі М. Грепиняк ви- готовив дві патериці, тетрапод, семисвічник, настільний хрест, рамки для образів, оздоблені різьбою та інкрустацією. Отже, досліджуючи життєвий і творчий шлях самобутнього май- стра і художника, зауважимо на різнобічності його інтересів та захоплень: від творчої робо- ти в майстерні над створенням художніх ви- робів із дерева і навчання цього учнів у школі до професійних досліджень у сфері народного мистецтва, етнографії, художніх промислів, практичного облаштування і оздоблення міс- цевих церков. Вдячні мешканці с. В. Березів обізнані з творчістю свого земляка, шанують його як учителя-патріота. М. Грепиняк – один із небагатьох майстрів Косівщини, які протя- гом усього життя сумлінно служать високому мистецтву і людям. 110110 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 19. Каленіченко В. Художня різьба гуцулів // На- родна творчість. – 1941. – № 1. – С. 62. 20. Кратюк О. Виставка творів народного май- стра Миколи Грепиняка // Радянська Гуцуль- щина. – Косів. – 1965. – 16 груд. 21. Кратюк О., Сахро М., Дацюк Я. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Аль- бом. – К., 1978. 22. Кратюк О., Михалевська М., Пудик Г., Сахро М., Дацюк Я. Подорож у казку // Путів- ник по осередках народної творчості Гуцуль- щини. – Ужгород, 1970. 23. Курилич М. Гуцульський орнамент. – К., 2001. 24. Лукіянович Д. Виставка домашнього промислу в Коломиї // Неділя. – 1912. – 13 жовт. 25. Лукіянович Д. Василь Шкрібляк // Неділя. – 1912. – 29 верес. 26. Лукіянович Д. Виставка домашнього промислу в Коломиї // Неділя. – 1912. – № 36. 27. Масик В. Майстер з Гуцульщини // Друг чита- ча. – 1975. – № 14 (3 квіт.). 28. Матясяк І. Молодий різьбяр з с. Брустури // При- карпатська правда. – 1956. – № 148 (29 лип.). 29. Матясяк І. Ун маестро автодидакта // Новгдадес де ла Уніон Советика. – Буенос Айрес. – № 549. – С. 160. 30. Матясяк І. Микола Грепиняк – народний май- стер // Україна. – 1958. – № 24 (груд.). 31. Мисюк І. Різьбяр творить для вічності // Гірська веселка. – Снятин, 2000. – Ч. 1. – С. 234–238. 32. Оленич О. Народні умільці села Брустури // Прикарпатська правда. – 1962. – 29 черв. 33. Островський Г. Сім’я Шкрібляків // Жовтень. – 1988. – № 8. – С. 78. 34. Пелипейко І. Містечко над Рибницею. – Косів, 2004. – С. 109. 35. Петренко М. Фантазія розгортає крила // При- карпатська правда. – 1965. – 12 черв. 36. Петренко М. Дерево співає // Жовтень. – 1966. – № 2, – С. 87. 37. Петренко М. На різьбленому обійсті // Жов- тень. – 1970. – № 10. – С. 120. 38. Поліщук Г. Сімейний вернісаж // Життя і сло- во. Канада. – 1973. – 30 квіт. 39. Пригородський П. Голос краю. Часопис березівських теренів. – 2008. – № 1. – С. 3. 40. Пудик Г. Юрій та Семен Корпанюки. Альбом. – К., 1974. 41. Селівачов М. Нові тенденції і проблеми дере- вообробного промислу // Художні промисли: теорія і практика. – К., 1985. – С. 47. 42. Селівачов М. Юрій Шкрібляк і його внесок у розвиток українського образотворчого ми- стецтва // НТЕ. – 2002. – № 5–6. – С. 59. 43. Соломченко О. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. – К., 1959. – С. 10. 44. Соломченко О. Мистецький дивосвіт Марка Мегединюка // Писанка. – 1997. – С. 12. 45. Соломченко О. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. – К., 1959. – С. 20. 46. Соломченко О. З творчим натхненням // При- карпатська правда. – 1958. – 4 жовт. 47. Соломченко О., Стефюк В. Різьбяр Микола Грепиняк // НТЕ. – 1961. – Січень-березень. 48. Соломченко О. Чарівник з Брустур // Україна. – 1963. – № 32 (24 лист.). 49. Соломченко О. Народні таланти Прикарпаття. Альбом. – К., 1969. – С. 14–16. 50. Стефюк З. Різьбяр Микола Грепиняк // При- карпатська правда. – 1960. – 9 серп. 51. Сусак К. Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна, його витоки, сучасні проблеми // Писанка. – 1997. – Ч. 1. – С. 3. 52. Труш І. Гуцульське сницарство. Вистава укра- їнських артистів // Артистичний вісник. – 1905. – Лютий, березень. – С. 24. 53. Туркавський М. Етнографічна виставка Покут- тя в Коломиї. – Коломия, 2004. 54. Фабрика Р. Мандрівка в екслібрис // Прикар- патська правда. – 1973. – 24 лют. 55. Хованець О. Розквітають народні таланти. – К., 1979. – С. 30, 31. 56. Чубатий Р. Різьбяр М. І. Грепиняк // Червоний прапор. – 1973. – 14 берез. 57. Шухевич В. Гуцульщина. – Л., 1997. – Ч. 1, 2. – С. 330. 58. Яновський М. Чарівник різець // Срібна пряж- ка. – Ужгород, 1980. – С. 111. 59. Nepomucen J. I potrzebe Rozwoju Przemyslu do- mowego w Galiciji. – LWOW, 1878. – S. 21. 60. Ibidem. – S 25. 61. Prsemysl i sklep polski w Wiedniu // Tygodnik illustrowany. – 1904. – № 4. – S. 75.

Різьбяр Микола Грепиняк і народне мистецтво Косівщини

Institution

Ähnliche Einträge