Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці
Стаття подає відомості з метричних та сповідальних розписів Троїцької церкви м. Вороніж, матеріали фондів державних архівів України, етнографічні, картографічні, періодичні та літературні джерела, що розкривають факти з історії спорудження, перебудови (ХVІІ–ХVІІІ ст.) та перевезення до села Любитове...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2023 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2023
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202967 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці / Н.В. Міллер // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 25-31. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860235602822168576 |
|---|---|
| author | Міллер, Н.В. |
| author_facet | Міллер, Н.В. |
| citation_txt | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці / Н.В. Міллер // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 25-31. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | Стаття подає відомості з метричних та сповідальних розписів Троїцької церкви м. Вороніж, матеріали фондів державних архівів України, етнографічні, картографічні, періодичні та літературні джерела, що розкривають факти з історії спорудження, перебудови (ХVІІ–ХVІІІ ст.) та перевезення до села Любитове Кролевецького повіту наприкінці ХІХ ст. дерев’яної церкви Святої Трійці містечка Вороніж Глухівського повіту (нині смт Вороніж Шосткинського району Сумської області). Витяги з церковних літописів повідомляють про фундаторів, священнослужителів та значних парафіян храму. Систематизовані маловідомі документи та кресленики, що стосуються досліджуваного храму і вперше введені до наукового обігу, розкривають особливості побудови дерев’яного храму в сотенному містечку Вороніж Ніжинського полку, розповідають про договір, який підписували на початку ХІХ ст. парафіяни Свято-Троїцької церкви зі своїм священником Григорієм Івановичем Кулжинським.
The article presents information from the metrical books of the Trinity and Mykhailivska Churches in Voronizh, materials from the funds of the state archives of the cities of Kyiv, Chernihiv, ethnographic, cartographic and literary sources that reveal facts about the history of construction, reconstruction ( 17th – 19th centuries) and moving to the village Liubytove, Krolevets district, at the end of the 19th century of the wooden church of the Holy Trinity in the Town of Voronizh, Hlukhiv district (now Voronizh, Shostka district).
The work informs in detail about all stages of the construction, functioning and disappearance of one of the iconic objects of the town. Extracts of the church books (metrical, confessional, clerical) gives more information about the founders, priests, and significant parishioners of the temple. Little-known documents and blueprints related to the church under study and introduced into scientific circulation for the first time reveal the features of the construction of Cossacks wooden church in ancient Town of Voronizh of Nizhyn Regiment; talks about the contract signed at the beginning or the 19th century between parishioners of the Holy Trinity Church and their priest Hryhoriy Ivanovych Kulzhynsky. The study emphasizes the importance of smallpox vaccination, which H. Kulzhynsky did to the children of his parish thus saving hundreds of lives.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:23:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
25
nachalnyka tekhnycheskogo upravleniya Kiyevskoho goryspolkom
A.G. Evdokimova vid 19 yanvarya 1988 g. (delo №893) [Conclusion
on the technical condition of the building №39 of Kyiv-Pechersk Re-
serve located on Yanvarskogo Vosstaniya 21 by expert engineer Y. Ry-
zhevsky, approved by the Deputy Head of the Technical Department
of the Kyiv City Executive Committee A.G. Evdokimov dated 19 Janu-
ary 1988 (case № 893)]. [in Ukrainian].
9. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra». Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection and Condition Monitoring
of Historic Monuments]. Protokol rabochego soveshchaniya po voprosu
perenasushcheniya gruntov v osnovanii korpusa № 39 ot 28.04.1990
g., 3. [Minutes of the working meeting on the case of oversaturation of
soil at the base of the building № 39] dated 28.04.1990. [in Ukrainian].
10. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra». Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection and Condition Monitoring
of Historic Monuments]. Akt viddilu vid 02.11.2001 r. [Act of the
Department dated 02.11.2001]. [in Ukrainian].
11. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra». Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection and Condition Monitoring
of Historic Monuments]. akt viddilu vid 15.07.2008 r., № 93 [Act of the
Department dated 15.07.2008. [in Ukrainian].
12. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra» Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection and Condition Monitoring
of Historic Monuments]. Akt viddilu vid 03.12.2008 r. №231, akt vid
10.12.2008. №230 [Act of the Department dated 03.12.2008 №231,
act dated 10.12.2008. №230]. [in Ukrainian].
13. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra». Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection an d Condition Monitoring
of Historic Monuments]. Akt viddilu vid 22.07.2008 r. №123 [Act of
the Department dated 22.07.2008 №123. [in Ukrainian].
14. Natsionalnyi zapovidnyk «Kyievo-Pecherska lavra». Materialy
naukovoho viddilu okhorony ta monitorynhu stanu nerukhomykh
pamiatok [National Reserve «Kyiv-Pechersk Lavra». Documentation of
the Scientifi c Department for the Protection and Condition Monitoring
of Historic Monuments]. Akt viddilu vid 27.11.2008 r. №232 [Act of
the Department dated 27.11.2008 №232. [in Ukrainian].
15. Naukovo-tekhnichnyi zvit: «Inzhenerno-heolohichni vyshukuvannia na
maidanchyku po obiektu «Korpus № 39 Kyievo-Pecherskoi Lavry v m. Kyievi. Vid-
novlennia ekspluatatsiinoi prydatnosti z nadbudovoiu» [Scientifi c and technical
report «Engineering and Geological Surveys on the Site of the Building» of Build-
ing № 39 of the Kyiv-Pechersk Lavra in Kyiv. Restoration of serviceability with
an additional structur.»]. TOV «Vyprobuvalnyi tsentr budivelnykh konstruktsii»
[LLC «Testing Center for Building Structures»]. Kyiv. (2015). [in Ukrainian].
16. Suromiatnykov, A.K., Kharlamov, V.A. (1990). Otchet ob arkheolohycheskykh
issledovaniyakh transhey prokladuvaemogo livnestoka na terrytoryy sada Blyzhykh
peshcher KPHYKZ [Report on Archaeological Research of the Trench of the
Stormwater Runoff in the Territory of the Garden of the Near Caves of Kyiv KPGIKZ].
(1990). Kyiv. NASU Institute of Archaeology №1990/51. [in Ukrainian].
17. TsDIA Ukrainy` f. 128, op.1, sprava 1617, ark. 68, sprava 2574,
ark. 52 , sprava 3399, ark. 45.
Стаття надійшла до редакції 28.04.2023 р.
Рекомендована до друку 04.10.2023 р.
УДК 94 (477): 726:2 – 523.4
Н.В. Міллер
ХРАМИ МІСТЕЧКА ВОРОНІЖ:
ІСТОРІЯ ПОБУДОВИ ТА ЗНИКНЕННЯ
ЦЕРКВИ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ
Стаття подає відомості з метричних та сповідальних розписів
Троїцької церкви м. Вороніж, матеріали фондів державних архівів
України, етнографічні, картографічні, періодичні та літературні
джерела, що розкривають факти з історії спорудження, перебудо-
ви (ХVІІ–ХVІІІ ст.) та перевезення до села Любитове Кролевецького
повіту наприкінці ХІХ ст. дерев’яної церкви Святої Трійці містечка
Вороніж Глухівського повіту (нині смт Вороніж Шосткинського ра-
йону Сумської області). Витяги з церковних літописів повідомляють
про фундаторів, священнослужителів та значних парафіян храму.
Систематизовані маловідомі документи та кресленики, що стосу-
ються досліджуваного храму і вперше введені до наукового обігу, роз-
кривають особливості побудови дерев’яного храму в сотенному мі-
стечку Вороніж Ніжинського полку, розповідають про договір, який
підписували на початку ХІХ ст. парафіяни Свято-Троїцької церкви
зі своїм священником Григорієм Івановичем Кулжинським.
Ключові слова: м. Вороніж, церква Св. Трійці, Гаврило Пішовець,
Яким Матвієвський, Григорій Кулжинський, с. Любитове.
Питанню вивчення православної історії містечка Во-
роніж у різні часи було присвячено ряд статей у місцевій
пресі та краєзнавчих збірниках: етнографа Івана Абра-
мова, краєзнавців Артема Андреєва, Віктора Терлецько-
го, Тетяни Рязанової, Владислава Кириєвського та інших.
2010 року шосткинський письменник, дослідник історії
рідного краю Віктор Терлецький видав книгу «Православ-
ний Вороніж» [13], у якій подав відомі на той час матері-
али про воронізькі храми, церковнослужителів різного
рангу, навів імена віруючих-благодійників, членів попе-
чительства шести воронізьких церков. 2015-го року свою
наукову роботу «Релігійні та освітні установи смт Воро-
ніж від започаткування до сьогодення» [10] презенту-
вав дослідник Антон Кулик. Він доповнив книгу В.В. Те-
рлецького новими архівними документами, світлинами
та креслениками храмів.
Доля церков Воронежа перекликається з долею бага-
тьох пам’яток релігійної архітектури часів Гетьманщини.
Унаслідок адміністративно-територіальних перетворень
містечко Вороніж у період 1648–1657 років стає сотенним
і належить до Ніжинського полку. Багата козацька стар-
шина зі своєї набожності та можливостей укладала чи-
малі кошти в побудову церков. Не став винятком і Воро-
ніж. Чернігівський архієпископ Філарет (Гумілевський),
який першим зробив історичний опис населених пунк-
тів Гетьманщини, зокрема й Воронежа, писав: «Поселе-
ние по началу едвали несовременное Глухову. При Гет-
манщине Воронеж один выставлял сотню козаков и в
нем было сотенное управление. Тогда местечко было бо-
гатое, торговое и людное. Потому было здесь до 7 при-
ходских храмов. Здесь была и протопопия или духовное
правление» [7, с. 338–339]. Незважаючи на згадані вище
дослідження, саме історія створення й зникнення, безпе-
речно, однієї з найстаріших культових споруд древньо-
го сотенного містечка Вороніж – дерев’яної церви Святої
Трійці – покрита багатьма таємницями. Тому завданням
j
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
26
у південно-східній частині Воронежа над старим Пути-
вельським шляхом на правому березі річки Осота (нині
перехрестя вулиць Шевченка й Соборної).
Скільки ж часу проіснувала Троїцька церква, сфундо-
вана такою шановною громадою? Відповідь знайшлась у
статті нашого відомого земляка, етнографа Івана Абрамо-
ва «Розшуки про П. Куліша й його батьківщину». У зносці
до публікації наведено витяг з рукописної грамоти ми-
трополита Київської, Галицької й Малої Руси Рафаїла За-
боровського від 4 вересня 1745 року: «Настоящего 1745 г.,
сентября 4 протопопии Кролевецкой города Воронежа
церкви живоначальной Тройцы верей Иоанн Стрель-
бицкий с прихожанами доположением нам представи-
ли, что приходская показання Троицкая Воронежская
деревянная церковь пришла (невиразно – І. Абрамов),
(мабуть, «в негодность» – авторка) и починить оной не-
мощно, почему де они желают вновь церковь деревян-
ную ж в то же именование по ея обветшалой церкви со-
строить» [1, с. 45]. Чи «состроили» нову Троїцьку церкву
в ті роки – невідомо. А от майже через 40 років, згідно з
грамотою Київського й Галицького митрополита Гавриї-
ла від 13 березня 1779 року та «по доношению Глуховско-
го духовного правления, священника и прихожан проше-
нием», дано дозвіл на побудову нової дерев’яної церкви
в містечку Воронежі коштом парафіян «на другом месте
близ оной в тоже именование», але вже на кам’яному фун-
даменті [14, арк. 1–1 зв.] (рис. 2). Побудову нового храму
взяв на себе один з найбагатших парафіян, сотенний хо-
цієї статті є поетапне дослідження історії Троїцької цер-
кви від часу її спор удження, перебудови, демонтажу, пе-
ревезення й зведення в іншому поселенні, подання ві-
домостей про фундаторів храму та священнослужителів.
Пролити світло на час побудови храму Святої Трійці
допомогла свинцева табличка (закладна дошка) (рис. 1),
яка зберігається в Чернігівському історичному музеї іме-
ні В.В. Тарновського. На ній зазначено, що 17 березня
1691 року розпочато будівництво Троїцької церкви в со-
тенному містечку Вороніж Ніжинського полку. Судячи з
напису на цій закладній дошці, храм освячений на побу-
дову з дозволу архієпископа Чернігівського Лазаря Бара-
новича, з милості гетьмана Івана Мазепи й сприяння оса-
вула Війська Запорізького Андрія Гамалії, який на 1692
рік володів двором у містечку Вороніж, а також заснував
слобідку Гамаліївка неподалік Воронежа (належала до
Воронізької сотні), «старанием и коштом пана Феодора
Ме(?)кевича и его жоны» (точно ідентифікувати прізви-
ще мецената не вдалось). Священнонамісником був «че-
стный господин отец Алексей Васильевич Стояновский»,
за «старшинства городового воронежского пречестного го-
сподина отца Иосифа Лазаровича протопопи…» і за сот-
никування у Воронежі рідного брата протопопа Йосипа
Лазаревича – Романа Лазаревича (1689–1709), з 1710 року
судді Ніжинського полку [6]. Отже, зібралася дуже добра
«компанія» спільників, людей багатих і впливових на той
час, що й сприяло побудові в містечку Вороніж Свято-Тро-
їцького храму. Місцем розташування церкви став пагорб
Рис. 1. Закладна дошка Свято-Троїцької церкви у сотенному містечку Вороніж Ніжинського полку
(нині Сумська область). 17 березня 1691 р. Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського
ISSN 2218-4805
27
Рис. 2. Грамота Київського і Галицького митрополита Гавриїла від 13 березня 1779 року.
Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 2232, оп. 1, спр. 42, арк. 1
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
28
цям, щоб збудувати невеличку дерев’яну церковку в тра-
диційному для того часу стилі козацького бароко.
Про подальшу долю храму дізнаємося з газети «Чер-
ниговские епархиальные известия» за 1862 рік, яка по-
відомляла, що за наказом Чернігівської єпархії та зі зго-
ди мешканців була скорочена кількість церков у містечку
Вороніж з шести до чотирьох. Парафіян Троїцької церкви
приписали до Михайлівського храму, а також прийняли
рішення про перетворення її в кладовищенську при дію-
чій Спасо-Преображенській церкві [3, с. 300–302].
Газета «Черниговские епархиальные известия» за 1875
рік подає у «Списке кладбищных церквей в Черниговской
епархии…» й Троїцьку церкву м. Вороніж, що входила до
3-го благочинія Глухівського повіту [12, с. 44].
Понад 100 років від часу останньої побудови простояла
у Воронежі Троїцька церква, аж поки наприкінці ХІХ ст.
її розібрали й перевезли до села Любитове Кролевець-
кого повіту. Дуже довго місцеві краєзнавці гадали, куди
ж поділася розібрана Троїцька церква. Були публікації в
місцевій пресі, що нібито її перемістили до села Пиро-
гівка (нині Шосткинський район), бо там до цього часу
зберігся дерев’яний Покровський храм 1777 року побу-
дови. Але ця версія зазнала критики. Тільки нещодавно
воронізьким краєзнавцям удалося розгадати цю таєм-
ницю. Допомогла публікація нашого земляка, етногра-
фа Олександра Шрамченка в журналі «Киевская старина»
за 1904 рік: «Теперь этой церкви в м. Воронеж нет. Она
была одноглавая, деревянная, выстроенная в 80-х годах
ХVІІІ века. Несколько лет тому назад она была продана
жителям с. Любитова, Кролевецкого уезда, задумавшим
строить себе церковь» [16, с. 52–53]. Про те, що Троїцька
церква потрапила до села Любитове, повідомлялося ще
в книзі спогадів батька Олександра Шрамченка – Ми-
коли Олексійовича: «Церкви этой (деревянной) теперь
нет в м. Воронеже; несколько лет назад она была про-
дана на слом в с. Любитов Кролевецкого уезда, где на-
ново построена» [17, с. 54].
Відшукати слід Троїцької церкви в селі Любитове до-
помогла книга спогадів Василя Кременя «Любитове – моє
рідне село». У ній є розділ про побудову церкви й подані
її кресленики з Державного архіву Чернігівської області.
Але в книзі В. Кременя нічого не говорилось про переве-
зення її з Воронежа. У Державному архіві Чернігівської
області зберігається оригінальний кресленик цього храму.
Початковий напис на кресленику «Проект на переустрой-
ство здания деревянной церкви во имя св. Троицы в м. Во-
ронеже предполож. перенести в деревню Любитов Кро-
левецкого уезда Чернигов. губер.» з невідомої причини
було виправлено на «Проект устройства деревянной цер-
кви во имя св. Троицы в деревне Любитове Кролевецко-
го уезда Чернигов. губер.» [5, арк. 1–1 зв.] (рис. 3). Баня
храму на кресленику виконана в шатровому стилі. Вва-
жаємо, що в часи, коли цей храм знаходився у Воронежі,
він мав баню в стилі бароко. Згідно з проєктом, церква
в селі Любитове була хрестоподібного типу, на цегляно-
рунжий Гаврило Пішовець, який і отримав «благословен-
ну» грамоту на ту богоугодну справу. Треба окремо зупи-
нитись на такій цікавій особі, як Гаврило Пішовець. Про
нього та побудову ним Троїцької церкви до цього часу
збереглися легенди у Воронежі.
Гаврило Дем’янович Пішовець, приблизно 1737 р. н.,
багатство нажив, перебуваючи довгий час на посаді со-
тенного хорунжого. Його духівниця (за 1805 рік) пові-
домляє, що мав він у Воронежі дім з різними сільсько-
господарськими будівлями в районі кутка Троєщина, а
ще дуже багато земельних угідь в околицях Воронежа [4,
арк. 1–3]. Виховав синів, Саву й Івана, та дочок, Параску
й Катерину. Доньок успішно видав заміж із добрим поса-
гом, а сину Івану, гвардії капралу, дісталися великі статки
за заповітом старого Гаврила. Доля сина Сави невідома.
Отож, Гаврило Дем’янович і вирішив увічнити своє слав-
не ім’я, побудувавши у Воронежі нову Троїцьку церкву.
Але щось перешкоджало побудові цієї церкви в містечку,
тому храм зводився довго й складно. Ось як про це гово-
рить устами свого героя Івана Костюченка відомий зем-
ляк Гаврила Пішовця, Пантелеймон Куліш, у своїй пові-
сті «Огненный змей»: «Змей с деньгами летал к нашому
Гаврилку, что хотел строить Троицкую церковь; да Богу
не угодно было нечистое приношение, и потому древо
ночью разлеталось по болотам» [11, с. 250]. Вірогідніше,
причиною повільної побудови церкви стала судова тяжба,
у яку потрапив саме в той час Гаврило Пішовець. Зберег-
лася бувальщина про те, що він повинен був брати участь
у побудові Тріумфальної арки в Новгороді-Сіверському
до приїзду туди в 1787 році цариці Катерини ІІ. Нібито
за розпорядженням кролевецького повітового маршал-
ка, дворянин із містечка Вороніж Гаврило Пішовець от-
римав доручення приймати матеріали, які надходили до
місця проведення робіт. Та як говорять перекази, він ка-
тегорично відмовився виконувати розпорядження: чи то
через нелюбов до Катерини ІІ, чи то через зайнятість на
побудові Троїцької церкви у Воронежі. Як наслідок, була
надіслана скарга губернському предводителю дворянства,
а звідти – губернатору Бібікову. «Дабы пример сей ослуш-
ности мог служить Пешовцу раскаянием, а другим в пре-
досторожность, повелеть предать его суду, к поступленню
по законам», – таке було рішення губернатора [13, с. 65].
Грамота митрополита Київського й Галицького Гав-
риїла давала наступні вказівки: щодо розмірів церкви,
то її висота мала бути «аршин шести вершков», довжи-
на – «аршина осмя вершков», ширина – «аршина четве-
рях вершков»; церковне начиння виготовити з матеріа-
лів, «шоб церковне сосуды были серебрянные, а по самой
необходимой нужде оловянные…»; облачення священни-
ків – «хотя б шелковые» [15, арк. 1–3]. Старий храм потріб-
но було розібрати після закінчення побудови нового, який
поставити неподалік на більш зручному місці. Якщо до-
кументи говорять, що стару церкву зруйнували 1787 року
й збудували поряд дерев’яну дзвіницю, то слід гадати, що
нова вже була готова. Тобто 8 років знадобилося вороніж-
ISSN 2218-4805
29
му підмурку, з «чималим притвором і великою вівтар-
ною частиною, однією центральною банею. Вона мала
типовий для ХІХ ст. шатровий стиль [… ]. У зовнішньо-
му оздобленні храму використовували дерев’яні колони,
різьблене обрамлення вікон і дашка» [8, с. 135–136]. Бу-
дівництво Свято-Троїцького храму у селі Любитове за-
вершилось 12 листопада 1894 року.
Відгомін про Троїцьку церкву ще знаходимо в одному
документі воронізького Соборно-Михайлівського храму,
а саме у «Ведомости о церкви Соборо-Аристратиго-Ми-
хайловской …» за 1910 рік. Там, зокрема, говориться, що
церква має «под лавками с землей» (під магазинами і зем-
Рис. 3. Кресленик Троїцької церкви в с. Любитове Кролевецького повіту Чернігівської губернії.
Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 27, спр. 22
Сіверщина в історії України, випуск 16, 2023
30
лями церковними), що до 1892 року належала «припис-
ной кладбищенской Свято-Троицкой церкви м. Воронежа
2285 кв. саж., на каковую землю есть план, хранящийся в
архиве приходской церкви составлен в 1870 году […]. Дом
для священников церковный деревянный с кухней и всеми
надворными постройками под соломой с глиной крышей,
на церковной земле бывшей Свято-Троицкой…» [2, при-
ватна колекція]. Дата, указана в цьому документі, дає нам
підстави вважати, що саме 1892 року Свято-Троїцька цер-
ква й була демонтована для перевезення в село Любитове.
Незайвим буде дещо повідомити про священнослужи-
телів цього храму, особливо тих, які зробили певний вне-
сок у соціально-культурний розвиток містечка Вороніж.
Отже, якщо 1691 рік вважати роком побудови першої
Троїцької церкви, то її першим священником був Олексій
Васильович Стояновський. У ХVІІІ ст. у цьому храмі про-
водили Божі служби Матвій Титов (сповідні розписи за
1739 рік), ієрей Іван Стрельбицький (згадка за 1745 рік).
У 1756 році посаду священника виконував Іван Іванович
Дем’янович, а вікарія – Григорій Кандиба.
З 1781 року (можливо, і раніше, але відсутні метричні
книги) священницьку службу аж до самої смерті в 1795 році
ніс Яким Матвієвський, 1737 року народження. Рід Мат-
вієвських відомий як священницький, нащадки Якима
згадуються на різних церковних посадах ще на почат-
ку ХХ ст., дехто з них був репресований. Відомий Яким
Матвієвський в історії Воронежа й тим, що його рідна се-
стра Ірина була дружиною Дем’яна Куліша, який доводив-
ся рідним братом діду відомого письменника, уроджен-
ця м. Вороніж Пантелеймона Куліша. А ще, зважаючи на
роки служби Якима Матвієвського, можна гадати, що він
всіляко сприяв побудові нового Свято-Троїцького храму
як діючий священник і настоятель. Іван Спиридонович
Абрамов у статті «Розшуки про П.О. Куліша й його бать-
ківщину» навів витяг із документа «Реестр про память
священнику Иоакиму Матвиеву с прихожани его, что кто
хочет за спасенне своей души от доброхотного свого по-
даяния на колокол до храму его приходской воронежской
живоначальной тройці даты» [1, с. 46–47]. Це список жер-
тводавців на дзвін для нової Троїцької церкви. Документ
датований 1784 роком. Після смерті Якима Матвієвського
певний час наглядаючими священниками Троїцької цер-
кви були Нестор Продма (Михайлівська церква) та Іван
Щуцький (Трисвятительська). Приблизно з кінця 1790-х
роківі до смерті у 1804 році церковні треби у Свято-Тро-
їцькому храмі вже відбував зять Якима Матвієвського –
ієрей Тимофій Дмитрович Яновський.
Окремо хочеться зупинитися на постаті панотця во-
ронізького Свято-Троїцького храму Григорія Івановича
Кулжинського (1777–1838). Службі в цьому храмі він від-
дав 34 роки (1804–1838), тобто до самої смерті. Відповід-
но до «Ведомости церкви Святотроицкой Глуховского по-
вета местечка Воронежа за 1830 год» 4 лютого 1804 року
священником воронізького храму Св. Трійці призначе-
но Івана Григоровича Кулжинського, який до цього слу-
жив дяком при Анастасіївській церкві м. Глухова [15,
арк. 1–3]. Цікаво, що за тодішньою традицією в Україні
парафіяни підписували «контракт» із священником, зра-
зок якого у статті «Договор прихожан с избранным ими
священником» нам подав виходець із відомої воронізь-
кої родини Шрамченків – етнограф, журналіст, перекла-
дач Олександр Шрамченко. «1804 году генваря 28 дня, мы
нижеподписавшиеся Глуховского повета, местечка Воро-
нежа, церкви святыя живоначальныя Тройци прихожане
дали сей контракт Глуховской ружной Анастасиевской
церкви диакону Григорию Кулжинскому сакидону? (Са-
кидон – це прізвисько по-вуличному батька священни-
ка Івана Антоновича, мешканця Глухова – авторка) в том,
что избирая мы его на место умершого нашего приходс-
кого священника Тимофея Яновского целопарохиальным
священником, имеем, за рукоположением его для жития
его ж определить церковный двор, в котором строения:
хата с комнатою, сеньми и коморою, и при оном дворе
огород, с которого против школьного строения в поперек
для дьячка сажней на 10, да для больницы назначается,
так как сие теперь строение есть на три против того са-
женей» [16, с. 53–54]. У кінці цього документа є підпис і
завірення Г.І. Кулжинського в беззаперечному виконанні
контракту та праведному служінню парафіяльній громаді.
У вдячній пам’яті вороніжців ім’я Григорія Кулжин-
ського як священника, що в своїй парафії одним із пер-
шим почав робити віспощеплення й зберіг сотні дитячих
життів, залишиться назавжди. Діяла при церкві й церков-
но-парафіяльна школа та шпиталь. А ще він відомий як
батько письменника, етнографа, педагога Івана Григо-
ровича Кулжинського – учителя М. Гоголя та Є. Гребінки.
До речі, у духівниці Івана Кулжинського згадуються дав-
ні ікони, що дісталися йому від батька-священника з Во-
ронежа: «В кабинете есть другой старый образ на холос-
те, в рамке: Пресвятая Троица, венчающая Богоматерь,
а с другой стороны Святой Николай и с третьей стороны
Святая Варвара. Это остаток из погоревшого в местечке
Воронеж нашого дома…» [9, с. 290].
Після смерті Г. Кулжинського до 1862 року, часу приєд-
нання парафіян Троїцької церкви до Соборно-Михайлів-
ської, служби там у свій час проводили: Пилип Адамович,
Гаврило Лукашевич, Микита Гусаковський, Павло Якимо-
вич, Лука Виридарський. Декілька років правив там Вар-
фоломій Лазарович Борзаковський. З 1853 до 1861 наг-
лядаючим був Лука Виридарський (священнонамісник
Соборно-Михайлівського храму). З 1862 року, як сказано
вище, парафіяни Свято-Троїцької церква були приписані
до Соборно-Михайлівської, а сама церква отримала статус
кладовищенської з відповідними там церковними відпра-
вами до 1892 року, часу перевезення до села Любитове.
Вивчення історії храму Святої Трійці в містечку Воро-
нежі не завершується на цій статті. На сьогодні не знайш-
лося жодної фотографії церкви, невідомі прізвища зодчих,
багато лакун і в описі зовнішнього та внутрішнього ви-
гляду згаданої церкви різних років побудови. Важливість
ISSN 2218-4805
31
цієї розвідки полягає в тому, що в ній систематизовано
попередні дослідження й уперше висвітлена інформація,
яка суттєво доповнить сторінки історії одного з найдрев-
ніших населених пунктів Сіверщини – містечка Вороніж.
ДЖЕРЕЛА
1. Абрамов І. Розшуки про П.О. Куліша й його батьківщину. На-
уковий збірник Ленінградського товариства дослідників української
історії, письменства та мови. Київ, 1931. Т. 3. С. 45–51.
2. Ведомости о церкви Соборо-Аристратиго-Михайловской
местечка Воронежа, Черниговской епархии Глуховского уезда за
1910 год. (Копія документа. Приватна колекція).
3. Высочайшие повеления и распоряжения святейшого пра-
вительствующого Синода. Черниговские епархиальные известия.
1862. Часть официальная. № 30. С. 300–302.
4. Державний архів Сумської області (далі ДАСО), ф. 631, оп. 4,
спр. 1, 5.
5. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО), ф. 127,
оп. 27, спр. 22.
6. Закладна дошка Свято-Троїцької церкви у сотенному містеч-
ку Вороніж Ніжинського полку (нині Сумська область). 17 березня
1691 р. / Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарнавського
17 березня 2020 р. URL https://www.facebook.com/choim.org/photos/17-
%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F-1691-
%D1%80-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B
0%D1%82%D0%BE-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%
BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D1%82%D1%80%D0
%BE%D1%97%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%86%D
0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8-%D1%83-%D1%81%D0%BE
%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%
BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%87%D0%BA%D1%83-%D0
%B2%D0%BE/3102335489786427/?p17-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D-
0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F-1691-%D1%80.-%D1%80%D0%BE%
D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BE-%D0%B1
%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%
82%D0%B2%D0%BE-%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%D
1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97
7. Историко-статическое описание Черниговской епархии.
Кн. 7. Чернигов : Черн. губ. тип., 1873. 436 с.
8. Кремень Василь. Любитове – моє рідне село. Київ : Грамо-
та, 2015. 319 с.
9. Кулжинский С.С. Краткая история и генеалогия рода Кул-
жинских. Дубна, 2007. 527 с.
10. Кулик А.А. Релігійні та освітні установи смт Вороніж від за-
початкування до сьогодення. Глухів : Глухівський національний
університет імені О. Довженка, 2015. 31 с.
11. Кулиш П. Огненный змей. Киевлянин, Киев : В универси-
тетской типографи, 1841. С. 181–288.
12. Список кладбищных церквей в Черниговской епархии, с
показаним свечной прибыли, полученной в них в течение 1873 г.,
предназначенной общеепархиальным съездом 1874 г. на попол-
нение процентного сбора по епархии. Черниговские епархиальные
известия, 1875. Часть официальная. № 2. С. 44.
13. Терлецький В.В. Православний Вороніж. Шостка, 2010. 94 с.
14. Центральний державний історичний архів України у м. Ки-
єві (далі ЦДІАУК), ф. 2232, оп. 1, спр. 42, 2 арк.
15. ЦДІАУК, ф. 2232, оп. 1, спр. 51, 8 арк.
16. Шр-ко А. Договор прихожан с избранным ими священни-
ком. Киевская старина. 1904. Год двадцать третий. Том LXXXIV.
Январь-Март. С. 52–53.
17. Шрамченко Н.А. Воспоминания и стихотворения. Киев :
Типография К.Н. Милевского, 1900. 110 с.
Miller N.V. Temples of the town of Voronizh: the history of the con-
struction and disappearance of the Holy Trinity Church
The article presents information from the metrical books of the Trin-
ity and Mykhailivska Churches in Voronizh, materials from the funds of
the state archives of the cities of Kyiv, Chernihiv, ethnographic, carto-
graphic and literary sources that reveal facts about the history of con-
struction, reconstruction ( 17th – 19th centuries) and moving to the village
Liubytove, Krolevets district, at the end of the 19th century of the wooden
church of the Holy Trinity in the Town of Voronizh, Hlukhiv district (now
Voronizh, Shostka district).
The work informs in detail about all stages of the construction, func-
tioning and disappearance of one of the iconic objects of the town. Ex-
tracts of the church books (metrical, confessional, clerical) gives more in-
formation about the founders, priests, and signifi cant parishioners of the
temple. Little-known documents and blueprints related to the church un-
der study and introduced into scientifi c circulation for the fi rst time re-
veal the features of the construction of Cossacks wooden church in ancient
Town of Voronizh of Nizhyn Regiment; talks about the contract signed at
the beginning or the 19th century between parishioners of the Holy Trini-
ty Church and their priest Hryhoriy Ivanovych Kulzhynsky. The study em-
phasizes the importance of smallpox vaccination, which H. Kulzhynsky did
to the children of his parish thus saving hundreds of lives.
Key words: Voronizh, Holy Trinity Church, Havrilo Pishovets, Yakym
Matvievsky, Hryhoriy Kulzhynsky, village Liubytove
REFERENCES
1. Abramov, I. (1931). Rozshuky pro P.O. Kulisha y yoho batkivshchynu
[Search for P.O. Kulish and his homeland]. Naukovyi zbirnyk Leninhradskoho
tovarystva doslidnykiv ukrainskoi istorii, pysmenstva ta movy , vol. 3, pp. 45-
51. Kyiv. [in Ukrainian].
2. Vedomosti o tserkvi Soboro-Aristratigo-Mikhaylovskoy mestechka Voronezha,
Chernigovskoy yeparkhii Glukhovskogou yezdaza 1910 god [Recordsof the Cathe-
dral-Aristratikho-Mikhailovsky Churchof Voronezh, Chernihiv Dioceseof Gluk-
hovsky Uyezdfor 1910]. (1910). (Kopiia dokumenta, pryvatna kolektsiia).
[in Russian].
3. Vysochayshiye poveleniya i rasporyazheniya svyateyshogo
pravitel’stvu yushchogo Sinoda [Thе highest commands and orders of
the Holy Governing Synod]. (1862). Chernigovskiye yeparkhial’n·yyе izvestiya.
1862. Chast’ ofi tsial’naya ,vol. 30, pp. 300-302. [in Russian].
4. Derzhavnyi arkhiv Sumskoi oblasti (dali DASO), f. 631, op. 4,
spr. 1, 5.
5. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti (dali DAChO), f. 127,
op. 27, spr. 220.
6. Zakladna doshka Sviato-Troitskoitserkvy u sotennomu mistechku
Voronizh Nizhynskoho polku (nyni Sumska oblast). 17 bereznia
1691 r.. Chernihivskyi istorychnyi muzeiimeni V.V. Tarnovskoho 17
bereznia 2020 r. URLhttps://www.facebook.com/choim.org/photos/17-%D0
%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F-1691-%D1%80-
%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0
%BE-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%8
6%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%
D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D
0%B2%D0%B8-%D1%83-%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0
%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%
B5%D1%87%D0%BA%D1%83-%D0%B2%D0%BE/3102335489786427/?p17-
%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F-1691-%D1%80.-
%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%
BE-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%
D1%82%D0%B2%D0%BE-%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%D1%
8C%D0%BA%D0%BE%D1%97 [in Ukraine ].
7. Istoriko-statisticheskoye opisaniye Chernihgvskoy eparkhii. Kn. 7. Staro-
dubskiy, Mglinskiy, Novozybkovskiy, Glukhovskiy I Nezhinskiyuyezdy [Historical
and statistical description of the Chernygov diocese. Book 7. Starodub, Mglin, No-
vozybkov, Glukhov and Nezhin districts]. (1873). Chernigov: Chernigov Nu-
bernskaya Typography. [in Russian].
8. Kremen, V. (2015). Liubytove – moie ridne selo [Lyubitove is my native
village]. Kyiv: Hramota. [in Ukrainian].
9. Kulzhynskyi, S.S. (2007). Kratkaya istoriya i genealogiya roda Kulzhynskikh
[A brief history and genealogy of the Kulzhinsky family]. Dubna. [in Russian].
10. Kulyk, A. (2015). Relihiini ta osvitni ustanovy smt Voronizh vid
zapochatkuvannia do sohodennia [Religious and educational institutions of the
village Voronizh from the beginning to the present]. Hlukhiv: Hlukhivskyi
natsionalnyi universytet imeni O. Dovzhenka. [in Ukrainian].
11. Kulysh, P. (1841) Ognenyy zmei [Fire serpent]. Kyevlianin, Kiyev: V
universitetskoi typohrafi i, pp. 181-288. [in Russian].
12. Spisok kladbishchnykh tserkvey v Chernigovskoy yeparkhii,
s pokazaniyem svechnoy pribyli, poluchennoy v nikh v techeniye
1873 g., prednaznachennoy obshcheyeparkhial’nym s»yezdom 1874
g. Na popolneniye protsentnogo sbora po yeparkhii. Chernigovskiyey
eparkhial’n·yye izvestiya. 1875. Chast’ ofi tsial’naya. [Chernihiv diocesan news.
The offi cial part], 2. [in Russian].
13. Terletskyi, V. (2010). Pravoslavnyi Voronizh [Orthodox Voronezh].
Shostka. [in Ukrainian].
14. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyі arkhiv Ukrainy u m. Kyievi
(dali TsDIAUK), f. 2232, op. 1, spr. 42, 2 ark.
15. TsDIAUK, f. 2232, op. 1, spr. 51, 8 ark.
16. Shramchenko, A. (1904). Dogovor prikhozhan s izbrannym imi
svyashchennikom. [Agreement of parishioners with their chosen priest].
Kiyevskaya starina,vol. LXXXIV. January-March, pp. 52-53. [ in Russian].
17. Shramchenko, A. (1900). Vospominaniya i stikhotvoreniya [Memoirs
and poems]. Kiyev: Tipografi ya K.N. Milevskogo. [ in Russian].
Стаття надійшла до редакції 18.05.2023 р.
Рекомендована до друку 04.10.2023 р.j
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202967 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:23:31Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Міллер, Н.В. 2025-04-18T12:52:48Z 2023 Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці / Н.В. Міллер // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2023. — Вип. 16. — С. 25-31. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202967 94 (477): 726:2 – 523.4 Стаття подає відомості з метричних та сповідальних розписів Троїцької церкви м. Вороніж, матеріали фондів державних архівів України, етнографічні, картографічні, періодичні та літературні джерела, що розкривають факти з історії спорудження, перебудови (ХVІІ–ХVІІІ ст.) та перевезення до села Любитове Кролевецького повіту наприкінці ХІХ ст. дерев’яної церкви Святої Трійці містечка Вороніж Глухівського повіту (нині смт Вороніж Шосткинського району Сумської області). Витяги з церковних літописів повідомляють про фундаторів, священнослужителів та значних парафіян храму. Систематизовані маловідомі документи та кресленики, що стосуються досліджуваного храму і вперше введені до наукового обігу, розкривають особливості побудови дерев’яного храму в сотенному містечку Вороніж Ніжинського полку, розповідають про договір, який підписували на початку ХІХ ст. парафіяни Свято-Троїцької церкви зі своїм священником Григорієм Івановичем Кулжинським. The article presents information from the metrical books of the Trinity and Mykhailivska Churches in Voronizh, materials from the funds of the state archives of the cities of Kyiv, Chernihiv, ethnographic, cartographic and literary sources that reveal facts about the history of construction, reconstruction ( 17th – 19th centuries) and moving to the village Liubytove, Krolevets district, at the end of the 19th century of the wooden church of the Holy Trinity in the Town of Voronizh, Hlukhiv district (now Voronizh, Shostka district). The work informs in detail about all stages of the construction, functioning and disappearance of one of the iconic objects of the town. Extracts of the church books (metrical, confessional, clerical) gives more information about the founders, priests, and significant parishioners of the temple. Little-known documents and blueprints related to the church under study and introduced into scientific circulation for the first time reveal the features of the construction of Cossacks wooden church in ancient Town of Voronizh of Nizhyn Regiment; talks about the contract signed at the beginning or the 19th century between parishioners of the Holy Trinity Church and their priest Hryhoriy Ivanovych Kulzhynsky. The study emphasizes the importance of smallpox vaccination, which H. Kulzhynsky did to the children of his parish thus saving hundreds of lives. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці Temples of the town of Voronizh: the history of the construction and disappearance of the Holy Trinity Church Article published earlier |
| spellingShingle | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці Міллер, Н.В. Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| title | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці |
| title_alt | Temples of the town of Voronizh: the history of the construction and disappearance of the Holy Trinity Church |
| title_full | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці |
| title_fullStr | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці |
| title_full_unstemmed | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці |
| title_short | Храми містечка Вороніж: історія побудови та зникнення церкви Святої Трійці |
| title_sort | храми містечка вороніж: історія побудови та зникнення церкви святої трійці |
| topic | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| topic_facet | Пам’яткознавство та пам’яткоохоронна справа |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202967 |
| work_keys_str_mv | AT míllernv hramimístečkavoronížístoríâpobudovitazniknennâcerkvisvâtoítríicí AT míllernv templesofthetownofvoronizhthehistoryoftheconstructionanddisappearanceoftheholytrinitychurch |