Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20303 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті / О. Ростовська // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 25-30. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859987281268441088 |
|---|---|
| author | Ростовська, О. |
| author_facet | Ростовська, О. |
| citation_txt | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті / О. Ростовська // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 25-30. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| first_indexed | 2025-12-07T16:28:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
25
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
ХРОНІКА
КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ
Ольга Ростовська (Ніжин)
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ НІЖИНА
В ХVІІІ СТОЛІТТІ
Актуальність проблеми дослідження зумовлюється як потребою теорії і практики
державного будівництва, розширенням прав органів місцевого самоврядування, так і
пізнавальним інтересом до сторінок історії рідного краю, запозичення його досвіду,
врахування уроків минулого.
У загальноєвропейському масштабі XVIII ст. характеризувалося поширенням
принципів і практики абсолютизму, що декларували переваги й ефективність центра-
лізованого уряду перед самоврядуванням. Наслідком цього став занепад української
державності, що існувала з 40-х років XVII ст. до середини 80-х років XVIII ст., рес-
таврація феодально-кріпосницької системи в Україні, яка знаходилася під протекто-
ратом російського самодержавства.
Ніжин і Ніжинщина XVIII ст. яскраво відображають динаміку включення Лівобе-
режної України до системи російського самодержавства, обмеження та повної лікві-
дації всіх органів місцевого самоврядування, руйнування України як цілісного еконо-
мічного організму і перетворення автономії на звичайну провінцію. Водночас, здобу-
тки власного націотворення були незнищенними і відтворювалися наступними поко-
ліннями.
До вивчення історії Ніжина в контексті історії Лівобережної України зверталися
як дослідники минулих століть, так і сучасники. Серед ґрунтовних дослідників озна-
ченого регіону і періоду виділяються М.Бережков, В.Дядиченко, П.Клименко,
Г.Максимович, О.Морозов, М.Петровський, О.Шафонський, К.Харлампович, які в
своїх працях використали конкретно-історичний матеріал, почерпнутий із документа-
льно-архівних джерел, статистичних даних, власних розвідок.
Метою даної статті є спроба висвітлити соціально-політичне становище Ніжина в
XVIII ст., проаналізувавши документальний та історіографічний матеріал через при-
зму етнодержавницької концепції наукових досліджень.
Ніжин у XVIII ст. мав своєрідний суспільно-політичний і духовний колорит, що
визначався низкою істотних факторів: соціально-економічною інфраструктурою; ба-
гатонаціональним і різноманітним за професійним і правовим станом населенням;
становищем міста-фортеці Лівобережної України з уведеним російським гарнізоном;
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
26
одночасним існуванням трьох органів місцевої влади – козацького полку, міського
магістрату, магістрату грецького братства. Якщо в 60-х роках XVIII ст. в Ніжині на-
раховувалося 5469 чоловік, то згідно з переписом 1782 р. населення міста становило
11102 чоловік [5, 446-447]. Серед них можемо виділити шість основних соціальних
груп: купці, міщани, козаки, селяни, священнослужителі й монахи, осібно трималася
грецька громада.
Ніжинські ремісники налічували 24 спеціальності: шевці взуття й одягу, кушніри,
ткачі, м’ясники, пекарі, бондарі, гончарі, ковалі тощо. У національному складі насе-
лення переважну більшість становили українці (“природні малороси”). Зокрема, серед
купців, міщан, козаків та селян їх було 9484 чол. Греків налічувалося в 60-і роки
XVIII ст. 765 чоловік, росіян (“великоросів”) – 355 чоловік. Волохи, болгари, турки,
перси, німці становили разом 150 чоловік. Решта – духовенство, не зафіксоване за на-
ціональним походженням. За віросповіданням ніжинці належали як до православної ,
так і до римо-католицької церкви [6, 30].
Жителі Ніжина, як засвідчують мандрівники, відзначалися щедрістю, чуйністю,
належним станом добробуту. Так, польський шляхтич із Кракова Карло Хоєцький,
узятий у полон російськими військами і відправлений через Україну до Сибіру, у сво-
їх “записках” за 1768-1776 роки відзначає тепле ставлення до полонених українського
населення: “Ніжин – місто упорядковане і багатолюдне. Мешканці, виявилося, були
дуже людяні; і не тільки господарі виділених нам помешкань поводилися з нами лас-
каво і чемно, але й інші мешканці, коли ми виїздили, переганяли нас на санках, кида-
ючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю
цього народу” [1, 12].
Згідно статусу міста-фортеці Лівобережжя, Ніжин мав систему оборонних спору-
джень – кріпосний вал, стіни, башти, ворота фортеці. Всередині розташувався гарні-
зон, що складався з 600 солдат російського війська, підпорядкованого комендантові.
У фортецях зберігалася зброя, різне бойове спорядження, провіант. Дослідники засві-
дчують, що в 1704-1705 роках, у 1715 р. в Ніжині російські ратні люди проводили ве-
ликі роботи по відбудові та розширенню кріпосних споруд задля захисту української
території від іноземних вторгнень в межі російської держави [4, 463, 475].
Сумом, героїзмом та легендою овіяні історичні події, що пов’язують Ніжин із Пі-
внічною війною 1700-1721 років між Росією і Швецією. У цій війні Україна не мала
прямих інтересів, але цар Петро I вимагав від України великих матеріальних і людсь-
ких ресурсів. Козацьке військо, яке утримувалося за рахунок українського населення
шляхом збільшення податків і зборів, змушене було воювати проти шведів у Лівонії,
Литві, Польщі, Білорусії. В боях Росії за вихід до Балтійського моря в 1701-1704 ро-
ках, будівництві Петропавловської фортеці – майбутнього Санкт-Петербургу – актив-
ну участь брали козаки українських полків і серед них козаки одного з найбільших –
Ніжинського.
Ніжинський козацький полк, як адміністративно-територіальна і військова одини-
ця, мав полкову й сотенну адміністрацію, яка здійснювала уповноваження гетьмансь-
кої влади [13, 95-98], що пізніше перебувала під контролем уряду Росії. Початок
XVIII ст. розпочався для Ніжина наказом Петра I гетьману Іванові Мазепі відправити
під Нарву 12-тисячне козацьке військо. Його очолив ніжинський полковник
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
27
І.Обидовський, який був не лише племінником гетьмана, а й вірним помічником. Піс-
ля походу, який виявився даремним, ніжинські козаки були виснажені від холоду,
хвороб. Полковник І.Обидовський помер від запалення легень у Пскові 31 січня 1701
р. [10, 4-5]. В середовищі українського суспільства визрівало глухе невдоволення та
ремствування політикою царя і гетьмана.
У Ніжині після смерті І.Обидовського полковником був обраний Лук’ян Жураків-
ський (з 1701 по 1718 рік). У жовтні 1708 р. Ніжинський полк разом із російською за-
логою захищав місто від шведів. Збереглося народне повір’я, за яким в обороні міста
взяли активну участь жінки-козачки, переодягнувшись у чоловічий одяг [19, 493].
Опісля, нібито, і дозволено було жінкам носити чоловічі козацькі шапки. Водночас,
Л.Жураківський був останнім виборним полковником, оскільки московський уряд із
1708 р. розпочав форсований наступ на українську автономію і перейшов до ліквідації
демократичності козацького устрою України. За наказом Петра I в 1715 р. вибори ска-
совувалися, козацькі ради визначали лише кандидатури, а гетьман за погодженням із
резидентом-міністром російського уряду визначав полковника. Пізніше, обмежуючи
права і привілеї української старшини, на полковницькі посади призначалися російсь-
кі дворяни. Зокрема, в 1719 р. ніжинським полковником цар Петро І призначив
П.Толстого, зятя гетьмана І.Скоропадського, який вірно служив російському самоде-
ржавству. Через рік полковник тепло зустрічав у Ніжині О.Меншикова, який вчинив у
Батурині “трагедію-різню” 1708 р. Так починалася зрада національних інтересів Укра-
їни. Однак, були серед козацької старшини і вірні сини своєї землі і народу. Наказни-
ми полковниками ніжинського козацького полку в XVIII ст. були: І.Хрущов (1727-
1742), І.Божич (1742-1746), С.Кочубей (1746-1751), П.Розумовський (1753-1771 рр.),
А. Жураківський (1772-1782 рр.) [18, 99].
Протягом XVIII ст. російське самодержавство, здійснюючи на словах політику
протекторату, на ділі порушувало обіцяні права і привілеї. Так, в указах Петра I за
1709-1710 роки наказувалося всім військовим і чиновникам, що проїжджали містом,
не завдавати жителям ніяких розорень і кривд, не брати коней із підводами, не вима-
гати хабарів, самовільно не займати козацьких дворів і не називати малоросіян зрад-
никами [16, 138-139]. Але об’єктивні реалії були іншими. Втручання у справи полко-
вої адміністрації, утиски з боку російської комендатури змушували ніжинське міщан-
ство і козацьку старшину звертатися до Сенату і добиватися визнання своїх попере-
дніх прав і свобод або зрівняння у правах із російським дворянством. Полкова стар-
шина відкрито поставила питання про відновлення на Україні гетьманства, оскільки в
1721-1764 роках містом управляли російські коменданти [20, 459]. Такі автономістич-
ні вимоги викликали репресивні дії П.Рум’янцева. Він не лише двічі скасовував вибо-
ри шляхетського депутата від Ніжинського полку (хоча на з’їзді було 55 делегатів від
полку), алу й почав незабаром судове переслідування 11 ніжинських депутатів, які в
1767 р. у своїх наказах вимагали виборів гетьмана [9, 52]. Керуючись політичними
мотивами, зокрема, завоюванням прихильності українського суспільства, ніжинських
депутатів “помилувала” Катерина I, замінивши смертну кару восьмимісячним
ув’язненням [11, 105-106].
Соціальна стратифікація та структура органів влади в Ніжині закономірно поро-
джували процеси перманентної внутрішньої боротьби як між соціальними групами,
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
28
так і представниками органів місцевого самоуправління. До компетенції полкової ко-
зацької ради належали питання адміністрації, фінансів, обрання старшин, облік насе-
лення, реєстр значкового товариства. Рішення ради, до якої входили тільки козаки,
були обов’язковими для всього населення полкової території. Тому козацька адмініс-
трація постійно втручалася в справи міського самоврядування, яке було виведене з-
під юрисдикції полковника. Суперечності найбільше розгорілися в місті Ніжин між
шляхтою, козацькою старшиною і міщанством, яке мало свій орган самоуправління –
магістрат [12, 312]. Міщани шукали захисту в московського уряду, який уловив фата-
льні для державності України розбіжності між гетьманом, козацькою старшиною й
міщанством, і своєю опорою в боротьбі з гетьманом і старшиною зробив міщан, в то-
му числі й ніжинських [7, 61]. Це сприяло перетворенню російської політики протек-
торату в політику інкорпорації та переведенню козацької старшини і чиновницького
міщанства до рангу дворянства. Зокрема, в архівному документі 1791 р. “Ведомость
состоящих в подушном окладе дворянських родов и помещенных в родословную дво-
рянскую книгу” позначені прізвища і звання 46 “постатей козачих” і “постатей мі-
щан” міста Ніжина. Серед 46 чоловік – військові і значкові товариші, сотенні чини:
отамани, канцеляристи, поручики, корнети, осавули (єсаули), хорунжі тощо [3, ф. 133,
оп. 1, спр. 8, арк. 44-45].
Запровадження політики російської держави відбувалося і через символіку гербів
міста. З 1625 р. гербом Ніжина був святий Георгій Змієборець на коні, що списом
уражає змія. В 1730 р. Ніжин отримує новий герб – щит, розділений на червоне і синє
поле. У верхній червоній частині зображено потиск двох рук, як символ давніх
зв’язків Росії і України, а в нижній синій – золотий жезл Меркурія, що підкреслює
торгівельне значення міста. Цей герб уводився в зв’язку з полковниками, що прибули
з Росії, і спочатку знаходився в гарнізонному полку. У полкову канцелярію переведе-
ний із російської комендатури під приводом відмінності від ніжинського магістрату
[8, 18]. Однак, ще в 1729 р. на печатці ніжинського полковника І.Хрущова була зо-
бражена рука, що тримала булаву (символ гетьманської влади), а через лікоть руки
пропущений жезл Юпітера, під яким стоять литаври.
У 1782 р. Ніжинський полк, як адміністративно-територіальна одиниця, був лікві-
дований, а Ніжин з полкового перетворилося на повітове місто Чернігівського наміс-
ництва. Як військова одиниця, Ніжинський козацький полк у 1785 р. був перетворе-
ний у регулярний карабінерний Ніжинський полк [5, 447].
Відповідної трансформації та перетворень зазнали й інші місцеві органи самовряду-
вання Ніжина, зокрема, магістрат. Згідно Магдебурзького права, наданого Ніжину поль-
ським королем Сигізмундом III в 1625 р., місто мало магістрат – власний уряд із відпові-
дними пільгами і привілеями. Впродовд діяльності Ніжинського магістрату протягом
1625-1781 років Магдебурзьке право в ХVІІ ст. підтверджували польські королі Владис-
лав IV, Ян Казимир; гетьмани України П.Дорошенко, І.Мазепа; в XVIIIст. – російський
цар Петро I та гетьман І.Скоропадський; імператриці Анна Іванівна і Єлизавета Петрівна
[15, 139-141]. В умовах обмеження та ліквідації царизмом автономного устрою Лівобе-
режної України Ніжинський магістрат також зазнав не лише втручання і контролю уря-
дової адміністрації, а й порушень своїх привілеїв. До Сенату надходять скарги і прохання
про повернення свободи у вирішенні міських справ. Так, наприклад, з’явився 5 листопада
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
29
1740 р. документ “Височайшая резолюція на доклад Сенату „О содержании магистрата
по прежним привилеям и грамотам”. У Сенатській доповіді імператриці Єлизавети Пет-
рівни вказувалося, що обговорення відбулося у зв’язку з проханням ніжинського війта
зменшити податки від магістрату в російську казну, оскільки міщан було лише третина
населення, а сплачували вони в казну 600 крб. згідно рішення Першої Малоросійської
колегії, згодом – 500 крб. за “дозволом” Сенату і уряду Шаховського. Однак, і цей розмір
податку був обтяжливим для міщан міста Ніжина [12, 310-312].
Ніжинський магістрат, турбуючись про благоустрій міста, відчував труднощі в напо-
вненні міського бюджету, адже козаки і шляхта, які становили 55% від населення Ніжина,
не сплачували податків, оскільки мали свої органи самоуправління, які надавали їм пільги
і привілеї. Невизначене правове становище щодо податків займали й інші групи міського
населення та приїжджі купці. Так, накази міщан Ніжина до Законодавчої комісії 1767 р.
містять скарги на торгову конкуренцію з боку греків та російських купців, на виснаження
бюджету міста в зв’язку з витратами на побудову Єлизаветинської фортеці, на Семирічну
війну. Депутати вказують на урізані права магістрату з боку російської влади внаслідок
законодавчих розпоряджень від 1755 р., що зменшили прибутки в місцеву казну і звели
компетенцію магістрату до вузької сфери – відати міщанським господарським побутом та
малоприбутковими міськими регаліями. Серед обмежень і порушень прав із боку росій-
ських урядовців було: привласнення земель військовими комендантами, захоплення зе-
мель, що були виділені на утримання міського уряду, часткове виведення з-під юрисдик-
ції міської влади ніжинських цехів [9, 52].
Незважаючи на позитивні наслідки Магдебурзького права для промислового і торгі-
вельного розвитку Ніжина, який перетворювався на один із центрів Лівобережної Украї-
ни, з другої половини XVIII ст. починається поступовий занепад міста. В 1831 р. указом
імператора Миколи I Магдебурзьке право було юридично скасоване. Його місце посіло
централізоване державне управління. Але в ментальності українців вже були сформовані
нові риси світобачення, якому були притаманні демократизм, шляхетність, бажання бу-
дувати суспільне життя на основі правових норм.
Процес обмеження і ліквідації місцевих органів самоврядування зачепив також магіс-
трат Ніжинського грецького братства, яке існувало більше 200 років – із 40-50 років XVII
ст., коли Богдан Хмельницький своїми гетьманськими універсалами дарував їм привілеї,
до 1872 р., коли Сенатом Російської імперії було закрито грецький магістрат, хоча греки
все ще приживали в місті [14, 150-158]. Завдяки грекам Ніжин мав своєрідний колорит і
торгівельні зв’язки з Грецією, Польщею, Австрією, Німеччиною, Італією, Туреччиною,
Румунією, Угорщиною, Голландією [19, 509]. Грецька громада в Ніжині виділялася свої-
ми правами і привілеями: власний суд, звільнення від оподаткування й виконання держа-
вних повинностей, самоврядування [2, ф. 220, оп. 1, спр. 267, арк. 26]. Причому юрисдик-
ція їх власного уряду поширювалася не лише на греків, що оселялися в інших містах, але
й на волохів, сербів, болгар, охрещених турків, євреїв, які визнавали грецьку культуру,
віру й мову. Зокрема, ніжинську грецьку школу закінчив в 1748 р. М.Бантиш-Каменський
(1737 -1814рр) – український і російський історик та археограф [19, 502].
Грецька громада ревно відстоювала даровані їй свободи і права. Однак, оскільки кошти
грецького магістрату використовувалися на власні потреби, а не надходили до державної
казни, то обмеження його прав у 1751 р. були неминучими. Прагнучи відстояти свої свобо-
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
30
ди, депутація ніжинських греків у жовтні 1774 р. звернулася до Катерини II, нагадавши про
підтвердження прав гетьманами України і російськими царями в 1710, 1734, 1742, 1769 ро-
ках. Імператриця видала їм нову царську грамоту і печатку. Вдячні греки щиро вітали Ка-
терину в 1787 р., коли вона по дорозі до Криму заїхала до Ніжина. Прозріння прийшло піз-
ніше. Навіть царські печатки були показником підпорядкування ніжинської грецької гро-
мади централізованій владі Російського самодержавства. Так, якщо з 1692 р. по 1751 р. на
печатці було зображено Всіх Святих, а над ними Христа Спасителя, то з 1751 по 1785 рік
було вибито – “печать ЕЯ Императорского Величества Суда нежинского греческого” [17,
64-184].
Отже, суспільно-політичне життя Ніжина в XVIII ст. яскраво відбиває динаміку вклю-
чення Лівобережної України до системи російського самодержавства, обмеження або лікві-
дації органів місцевого самоврядування, перетворення України на одну з провінцій росій-
ської держави. Посилення втручання в усі галузі суспільно-політичного, соціально-
економічного, духовного-культурного життя Ніжина, уніфікація і централізм управління
витісняють демократичні засади громадського життя міста, нівелюють його особливості та
самобутність. А втрата державності України в XVIII ст. пов’язана не лише із зовнішніми
обставинами, імперськими інтересами, але й через внутрішні суперечності українського
суспільства. Історія покликана нас вчити, застерігати, прогнозувати.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Бережков М. Город Нежин в начале XIX века по описанию московських путешественников. – Не-
жин, 1895.
2. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині.
3. Державний архів Чернігівської області.
4. Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кін. XVII – поч. XVIII
ст. – К., 1950.
5. История городов и сел УССР. Черниговская область. – К.,1983.
6. Клименко П. Місто й територія на Україні за Гетьманщини 1654-1764. – К., 1926.
7. Кухта Б. З історії української політичної думки. – К.,1994.
8. Литвиненко М. Джерела історії України XVIII ст. – Х., 1970.
9. Максимович Г. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. – Нежин,
1917.
10. Морозов О. Ніжинські полковники: І.Обидовський // Просвіта. – 1994. – №4-5.
11. Морозов О. Справа Ніжинських “дисидентів” 1767 року // Сіверянський літопис. – 1996. – №6.
12. Петровський М. Надання м. Ніжину Магдебурзького права // Чернігів і північне Лівобережжя. Огля-
ди, розвідки, матеріали. – Т. XXIII. – К., 1928.
13. Ростовська О. Ніжинський козацький полк // Сіверянський літопис. – 2000. – №3.
14. Ростовська О. Особливості грецької громади в Ніжині та її культурно-освітнє життя в XIX столітті //
Греки в Ніжині. Збірник статей та матеріалів. – К., 2001.
15. Ростовська О. Історія Магдебурзького права в Ніжині // Поляки в Ніжині. Збірник статей і матеріа-
лів. – Вип. ІІ. – Ніжин., 2004.
16. Рукописи Нежинской городской Думы // Труды Черниговского предварительного комитета по уст-
ройству XV Археологического съезда в Чернигове). – Чернигов, 1908.
17. Харлампович К. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVII – XVIII). – Ніжин, 1929.
18. Черниговская летопись по новому списку (1587-1725) // Киевская старина. – Т. XXIX. – Июнь. –
1890.
19. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990.
20. Шафонський А. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20303 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:28:51Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Ростовська, О. 2011-05-26T14:55:00Z 2011-05-26T14:55:00Z 2007 Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті / О. Ростовська // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 25-30. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20303 uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Хроніка козацької доби Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті Ростовська, О. Хроніка козацької доби |
| title | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті |
| title_full | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті |
| title_fullStr | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті |
| title_full_unstemmed | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті |
| title_short | Суспільно-політичне становище Ніжина в ХVІІІ столітті |
| title_sort | суспільно-політичне становище ніжина в хvііі столітті |
| topic | Хроніка козацької доби |
| topic_facet | Хроніка козацької доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20303 |
| work_keys_str_mv | AT rostovsʹkao suspílʹnopolítičnestanoviŝenížinavhvííístolíttí |