Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)

У статті розглянуто особливості планування і забудови садиби, двору; досліджено конструктивні способи будівництва стін, даху та стелі, що побутували в с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, починаючи з першої половини ХХ ст. і до сьогодні. The paper considers the features of the pl...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2014
Main Author:	Довгань, С.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2014
Subjects:	Трибуна молодого дослідника
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203095
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів) / С. Довгань // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 3. — С. 79–84. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859812886014066688
author	Довгань, С.
author_facet	Довгань, С.
citation_txt	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів) / С. Довгань // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 3. — С. 79–84. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті розглянуто особливості планування і забудови садиби, двору; досліджено конструктивні способи будівництва стін, даху та стелі, що побутували в с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, починаючи з першої половини ХХ ст. і до сьогодні. The paper considers the features of the planning and building of a farmstead, a courtyard. There is an examination of the structural methods of building walls, roof, and ceiling that have occurred in the village of Veremiyivka (Chornobay District, Cherkasy Region) since the first half of the 20th century up to now.
first_indexed	2025-12-07T15:20:31Z
format	Article
fulltext	79 ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У БУДІВНИЦТВІ ЖИТЛА с. ВЕРЕМІЇВКА ЧОРНОБАЇВСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ У ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ (на основі експедиційних матеріалів) Сергій Довгань УДК 728.67(477.46-22):001.891.7 У статті розглянуто особливості планування і забудови садиби, двору; досліджено конструктивні способи будівництва стін, даху та стелі, що побутували в с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, почина ючи з першої половини ХХ ст. і до сьогодні. Ключові слова: Вереміївка, житло, забудова, заміс, переселення, стіна, стеля, дах, фундамент. В статье рассмотрены особенности планировки и застройки усадьбы, двора; исследованы конструктивные спо собы строительства стен, крыши и потолка, которые бытовали в с. Веремиевка Чернобаевского района Черкасской области, начиная с первой половины ХХ в. и по сегодняшний день. Ключевые слова: Веремеевка, жилье, застройка, замес, переселение, стена, потолок, крыша, фундамент. The paper considers the features of the planning and building of a farmstead, a courtyard. There is an examination of the structural methods of building walls, roof and ceiling that have occurred in the village of Veremiyivka (Chornobay District, Cherkasy Region) since the first half of the XXth century up to now. Keywords: Veremiyivka, housing, development, batch, resettlement, wall, ceiling, roof, foundation. У 50х роках ХХ ст. будівництво Кремен чуцької ГЕС на Дніпрі стало причиною за топлення й переселення значної кількості на селених пунктів, розташованих уздовж русла Дніпра. Не оминула прикра участь і с. Вереміїв ка Чорнобаївського району Черкаської області. Затоплення території планувалося за здалегідь і його підготовка тривала протягом кількох років. Було залучено тисячі людей і створено сотні бригад та структур, кожна з яких мала виконувати конкретну функцію. Одним з першочергових завдань була ви плата компенсацій населенню. З цією метою створювали оціночні комісії з переселення при виконкомах місцевих рад, до обов’язків яких входила оцінка вартості нерухомого майна селянпереселенців. Члени оціночної комісії на кожен двір, що потрапляв до зони затоплення, заповнювали інвентаризаційні картки, які міс тили такі пункти: опис садиби; ескізна схема садиби; поетажний план основної будівлі; перелік будівель та їх розміри; матеріали, конструкції, обробка та розміри [3]. На основі цих карток вираховували розмір ком пенсації та здійснювали видачу коштів. Селянам с. Вереміївка виплачували до 10 тис. руб. компенсації. У повному обсязі (10 тис.) люди отримували тільки в тому ви падку, коли за рішенням комісії все нерухоме майно оцінювалося як «непереносне». Тобто таке, що не можна розібрати та повторно вико ристати як будівельний матеріал. Під час оцін ки майна враховували стан і вік будівель. Якщо хата була старою, то її власники отримували повну вартість запланованої компенсації. Од нак ці кошти часто не перекривали витрат на будівництво нової хати, не кажучи вже про об лаштування садиби в комплексі з усіма типови ми на той час господарськими будівлями (саж (сажок), хлів (хлівець), повідка, сарай, коров ник) (СВП). Це було спричинено насамперед відсутністю дешевої будівельної сировини, а особливо – дерева. Крім того, значну частину коштів селяни витрачали на роботи, пов’язані з розбиранням старого двору та перевезенням майна. Адже однією з вимог було обов’язкове руйнування старих будівель. Якщо люди не мали можливості власними силами розібрати хату та інші будівлі, вони могли за певну суму скористатися послугами існуючих на той час http://www.etnolog.org.ua 80 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ3/2014 бригад, що складалися з молоді та колгоспників (здебільшого чоловіків). За різними відомостя ми, існували також бригади в’язнів, які займа лися здебільшого вирубуванням садків та лісу, перенесенням поховань зі старих кладовищ, що розміщувалися в зоні затоплення. Трапляли ся випадки, коли наймані люди вдавалися до хитрощів і особливо не прикладали фізичних зусиль: не викопували труну з мерцем повніс тю, а за допомогою гачків діставали із поховань лише черепи померлих. Тому для таких робіт люди теж мусили з отриманих грошей плати ти найманцям, аби вони відповідально та чесно поставилися до цієї справи. Часто селяни самі викопували своїх померлих рідних та перено сили рештки в нове, відведене для цього, місце. Зі слів респондента нам вдалося записати роз повідь про те, як одна жінка поховала чоловіка та малу дитину, а через півроку змушена була сама перенести їх на нове кладовище. І таких історій було чимало (ПОГ). Переселення жителів с. Вереміївка розпо чалося 1957 року і тривало майже три роки. Так, неподалік від старої Вереміївки, яка нині затоплена Кременчуцьким водосховищем, на пагорбах було розпочато будівництво нового поселення. Як нам відомо з розповідей селян, стара Вереміївка була тереторіально більшою і складалася з різних кутківхуторів (Гарбу зівка, Столиця, Синіївка, Гусине, Городське, Довгалівка, Пасічне та ін.), які були розкидані на значній відстані один від одного, що сут тєво відрізняє її від сучасного поселення. До переселення в межах села діяло дванадцять колгоспів та одна рибартіль, що є свідченням і підтвердженням масштабності й багаточи сельності населення Вереміївки. Переселення значної кількості людей на нову територію, що істотно менша за стару, призвело до зменшен ня розмірів наділів, які виділяли під садибу (0,2–0,4 га). Крім того, людей переселяли до сусідніх сіл, районів, а інколи за бажанням та по можливості – до інших областей. Зменшення наділів помітно вплинуло на формування архітектурного обличчя нової Вереміївки. Адже люди змушені були пере йти від традиційного для них способу життя, якому притаманна наявність великої приса дибної ділянки із садами, довільне плануван ня двору і розміщення на ньому хати й гос подарських споруд, до нової та нетипової для них на той час вуличної забудови з мінімаль ними земельними наділами. Це у свою чергу суттєво вплинуло на особливості планування садиби та розташування будівель у дворі. За своєю структурою сучасна Вереміївка чітко розпланована – це поселення вуличної фор- ми забудови (два ряди будинків утворюють вулицю) [2]. Під час експедиційного дослідження нам вдалося зафіксувати два варіанти розміщен ня житлової будівлі відносно вулиці (дороги). Таке розташування житла є свідченням про довження багатовікових традицій, що були типовими і для старої, затопленої, Вереміївки. Перший варіант розміщення хати: одна з причілкових стін звернена до вулиці, а проти лежна – до присадибної ділянки, городу. За такого розміщення лицьова частина (фасад) хати повернута на південь, що сприяє кращо му освітленню житлової площі хати протягом дня за рахунок потрапляння прямих променів сонця всередину приміщення через віконні прорізи. Саме у причілковій і лицьовій (фа садній) стінах завжди робили вікна. Їх кіль кість залежала від розмірів хати: якщо вона була великою, то для окремої кімнати могли робити по два вікна в кожній зі стін. Крім того, таке розміщення хати давало змогу за вжди тримати в полі зору двір з наявними на ньому господарськими будівлями – повіткою, сажем, хлівом, клунею, коморою, які могли бути розташовані як в одну лінію з оселею, так і навпроти неї. Із приміщення через вікна на причілкових стінах також можна бачити сад, город та вулицю. Здебільшого всі хати в селі розміщені за кілька метрів від дороги, а не в глибині двору, як це було характерно для старої Вереміївки. Другий варіант розміщення хати: будівля повернута тильною стіною до вулиці. У такому випадку вулиця майже завжди була на півночі http://www.etnolog.org.ua Село Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області до затоплення * Світлини 50-х років ХХ ст. із приватного архіву мешканця с. Вереміївка В. О. Переузника. Хата під стріхою Комора з возовнею Клуня http://www.etnolog.org.ua Сучасне село Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області * * Усі світлини – з архіву С. Довганя (2013 р.). «Топтана» хата з верандою. 1959 р. «Топтана» хата на дві половини, обкладена цементно- піщаною плиткою. Початок 60-х рр. ХХ ст. Цегляна хата. 80-ті рр. ХХ ст. http://www.etnolog.org.ua 81 Трибуна молодого дослідника або ж на заході, а передня частина хати – на півдні або сході. Якщо вести мову про традиції в будівни цтві, що були притаманні веремійчанам, то потрібно насамперед звернути увагу на кон структивні особливості будівництва. Дослідження архітектури та розповіді міс цевого населення дають нам привід стверджу вати, що у Вереміївці були поширені каркасний і безкаркасний способи зведення стін житло вих та господарських будівель. До 50х років ХХ ст. (до переселення та затоплення) основ ним способом будівництва стін був каркасний. У побуті веремійчани називають хату, збудо вану в такий спосіб, «на сохах» або «мазанка», «мазана» (СК). Зведення стін «на сохах» відбувалося за таким принципом: по периметру майбутніх стін закопували сохи завтовшки 15–25 см на відстані 1–2 м одна від одної. Якщо був де фіцит деревини для сох, тоді товсті стовпи (15–25 см) закопували лише у кутках, а по периметру використовували тонші (10–15 см), виготовлені з менш якісного дерева. Найчасті ше сохи робили з дуба або акації. Після того як сохи було виставлено, між ними горизон тально закріплювали «глиці» (від трьох і біль ше), потім усе обплітали лісою (лозою). Лісу використовували місцеву, заготовлену зазда легідь узимку. Траплялися випадки, коли за мість ліси користувалися зв’язаним у пучки очеретом. Діаметр таких пучків сягав 5–10 см. Потім із завчасно приготованого замісу роби ли «вальки», якими «закидали» стіну з обох боків (по 8–12 см завтовшки). Товщина такої стіни була 25–35 см. Під час першого «на кидання» глину особливо не вирівнювали і не розгладжували, а навпаки, залишали «пальці» («пальцювали»). Це робили для того, щоб гли на краще кріпилася, коли стіну вирівнювати муть та затиратимуть (РМІ). Для «вальків» робили глиняний заміс із глини, води, соломи, інколи могли додавати полову та кізяк. Усе це вимішували до одно рідної маси у ямі з невеликим заглибленням та діаметром 1,5–3 м (у кращому випадку за допомогою пари коней). Для вирівнювання й затирання стін заміс робили вже з глини, води, піску, кізяка та полови, без додавання соломи. Спосіб будівництва стін «на сохах» потре бував багато часу та наявності великої кіль кості деревини. Тому селяни, опираючись на свої фінансові можливості, які на початку ХХ ст. були мізерні, намагалися використо вувати менш затратні способи. У 50–60х ро ках ХХ ст., коли виникла потреба в масовому будівництві, що пов’язано з переселенням, на був поширення і став чи не єдиним безкар касний спосіб зведення стін («лита хата» або «литі, топтані стіни»). Крім того, такий спо сіб був значно швидший. За день гурт людей (25–40 осіб) повністю «виливав» стіни, а бу вали випадки, коли за один день «виливали» дві хати (РМІ). Розпочинали будівництво «литих хат» з того, що по периметру запланованих стін ви ставляли дощану опалубку. Зазвичай її виго товляли заздалегідь. У Вереміївці у зв’язку з масовим будівництвом по селу «ходило» кілька таких опалубок. Уранці, до обіду, за її допо могою зводили одну хату, а після обіду цією опалубкою вже користувалися в сусіда. Така колективна взаємодія односельців пояснює однотипність та однаковий розмір багатьох жител у Вереміївці. Після того як опалубку виставили, почина ли зводити стіни. Чоловіки в замісі колотили рідку глину – «кальмазу», подавали її відрами жінкам, які ходили в опалубці. Їхнім завдан ням було кидати під ноги солому та приливати «кальмазою». Такі дії продовжували, поки сті на не досягне рівня опалубки. Потім її підні мали вище і продовжували «виливати» стіни. У місцях, де мали бути двері й вікна, у про цесі зведення стін вставляли «лудки» (дверні та віконні рами). Інколи у стіні залишали лише отвір для дверей, а вікна вже вирізав господар там, де вважав за потрібне. «Литі» стіни сягали 2,5–2,7 м заввишки та 0,4–0,6 м завширш ки. Такі стіни часто зводили без використання фундаменту. Хата з «литими» («топтаними») стінами була теплішою, порівняно з хатою «на http://www.etnolog.org.ua 82 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ3/2014 сохах» (КМЛ; ПОГ; СВП). Однак і в першо му, і в другому варіанті відсутність фундамен ту зменшувала термін служіння таких стін, а відповідно й житла в цілому. Розповсюдженим елементом будівлі була призьба, однак вона не завжди могла повноцінно захистити стіни від просідання та руйнування, адже її робили лише із замісу глини, соломи і полови, покла деного на землю в основі стін. Покращення матеріального становища се лян та збільшення кількості заводів з виго товлення цегли сприяло змінам у будівництві. У 70х роках ХХ ст. у Вереміївці набуло попу лярності будівництво хат із цегли. Зведенням цегляних стін займалися здебільшого майстри будівельники. Такий конструктивний спосіб будівництва передбачав наявність фундаменту по переметру зовнішніх стін майбутнього жит ла. Фундамент часто зводив сам господар. По периметру стін викопували рівчаки завширш ки 30–45 см та 40–90 см углиб. Після цього накидали каміння та заливали його піщано цементним розчином. Коли основа фундамен ту піднімалася з рівчаків, виставляли опалуб ку й вимуровували фундамент заввишки 20– 30 см над рівнем землі. Для утеплення мурованих стін із цегли почали використовувати саман. Його розмі ри були такими: ширина – 0,35 м, висота – 0,15 м, довжина – 0,65 м. Виготовляли його із суміші глини та соломи. Для того, щоб саман був тепліший, а відповідно й хата, додавали кізяк та полову. Крім того, для кращої термо ізоляції між кладкою цегли і кладкою саману залишали проміжок – «пустотіл» (РМІ). У 50х роках ХХ ст. традиційне внутрішнє планування житла передбачало наявність сі ней, «чулану» (комори), хати та хатини. Однак уже в 70х роках ХХ ст. почали укріплювати та переплановувати старі будинки, у резуль таті чого з’явилися нові приміщення та кімна ти. Перепланування існуючого внутрішнього простору призвело до появи кухонь, спалень, коридорів тощо. Хати, які потребували певних ремонтних втручань та архітектурних змін, по чали обкладати цеглою, а стіни – підрізати та укріп лювати фундаментом і бетонною обмост кою (вимощення) ззовні. Після того як стіни були готові, намагалися якомога швидше накрити їх. Це завжди було необхідною і обов’язковою умовою. Тому на ступний етап – будівництво даху. У с. Веремі ївка завжди побутував лише один спосіб – «на кроквах». Будівництво даху починали з вимірюван ня та виготовлення крокв. Одна кроква скла далася з двох дерев’яних жердин, скріплених між собою під гострим, рідше – прямим, ку том. Довжина кожної з таких жердин була приблизно 2/3 від ширини хати. Наприклад, якщо ширина хати 7 м, то довжина жердини на крокву повинна бути не менше 4–4,5 м. Між собою ці жердини скріплювали посере дині рейками – «бантинами». Крокви утво рювали основу дерев’яного каркаса даху. Їх закріплювали на балках стелі по всій довжині хати на відстані 1–1,5 м одна від одної. Крім того, для більшої міцності могли використо вувати підпорки, які кріпили одним кінцем до балки під кутом 90º, а другим – до крокви під кутом 45º. Одну крокву укріплювали дво ма такими підпорками (РМІ). Поверх крокв настиляли «палубовку» («слижі») – жердини або рейки, які при бивали до крокв горизонтально на відстані 35–70 см одна від одної. Відстань залежала від покрівельного матеріалу. До 60х років ХХ ст. для перекриття даху використову вали житню солому або очерет, тому «палу бовку» набивали так, щоб на довжину одного покрівельного снопа припадало хоча б дві, а краще – три, «палубовки». Відповідно від стань між ними складала 30–45 см. Під че репицю «палубовку» набивали ще густіше, а під шифер – на відстані 60–75 см: три ряди «палубовки» на один ряд шиферу за довжини останнього 1,77 м. Чим більше «палубовки», тим міцніший дах, адже від великої кількості опадів узимку він міг прогнутися або завали тися. Крім того, на міцність і надійність даху впливала його висота. Солом’яний або очере тяний дах і стіни хати робили у співвідношенні http://www.etnolog.org.ua 83 Трибуна молодого дослідника 1,5:1 або 2:1, тобто за висоти стін 2,4 м дах міг сягати до 4 м. Високий дах служив довше, адже вода швидше стікала й менше проникала в покриття (РМІ; ХДІ). Стріху викладали зрізаною частиною снопа донизу, а решту даху – зрізаним догори. По чинали роботу зі стріхи, що нависала над сті нами, і закінчували зверху «гребенем», який закріплювали дерев’яними ключицями. «Гре бінь» могли змащувати глиною, щоб він був міцнішим і не роздувався вітром. Траплялися випадки, коли для міцності стріху робили з очерету, а поверх нього укла дали солому. Зверху на «гребінь» накидали очерет. Починаючи з 1957 року і до сьогод ні, для покрівлі даху використовують шифер. Коли дах уже був готовий, переходили до на ступного важливого етапу в будівництві – на кладання (накидання) стелі. До переселення стелю здебільшого робили з одним повздовжнім сволоком, до якого кріпили поперечні балки. Були випадки, коли повздовж ній сволок переносили на горище, а вже за до помогою металевих болтів до нього прикріплю вали балки. Завдяки цьому стеля була рівною, мала привабливіший та естетичніший вигляд, адже балки були заховані у стелі під шаром глини. Саме цей спосіб набув поширення під час переселення. Часто люди не робили повздовж нього сволока. У такому випадку використову вали товстіші поперечні балки. У 60–70х ро ках ХХ ст. повздовжній сволок повністю зник з конструкції стелі, а в основі залишилися тільки поперечні балки. Їх закріплювали на стінах на відстані 1–1,5 м один від одного. Якщо хата була 12 м завдовжки та 7 м завширшки, то по трібно було 13 балок завдовжки 8 м. Балки му сили виступати за межі стін, утвоюючи по 50 см з обох боків виступи стріхи. Зкріплювали їх за допомогою «підшеву» та «лобової» дошок, які слугували ще й оздобленням стріхи. Їх фарбу вали здебільшого в той самий колір, що й вікна, віконниці, двері (РМІ). У першій половині ХХ ст. поширеним спо собом було розміщення «слижів» поверх ба лок. У 1950х роках почали використовувати інший спосіб – набивання «підшеву». І в пер шому, і в другому випадку це були дерев’яні жердини або рейки завтовшки 50–70 мм. Їх укладали на відстані 4–7 см одна від одної. Потім так само, як і на стіни, робили заміс глини із соломою. Переходили до накидання стелі. Чоловіки вилами накопували глину в за місі та передавали на горище жінкам. Вони у свою чергу зі шматків глини робили «вальки» і накидали на основу стелі – «слижі» або «під шев» – так, щоб частина глини просочувалася крізь щілини між ними всередину хати, де її підмазували та вирівнювали за допомогою до щечок, утворюючи рівну поверхню стелі. За таким принципом накладали усе горище, за лишаючи отвори лише для димоходу та ляди. Шар глини сягав 10–15 см. Після того як гли на підсохла і затверділа, поверх неї настиляли 7–15 см очерету, а починаючи з 50–60х ро ків ХХ ст. – «кострицю» (РМІ), здерев’янілі частини стебел прядильних рослин (льону, ко нопель тощо), які отримували при їх первинній обробці (тіпання, чесання) [1]. Завершальним етапом було накидання по верх «костриці» 7–10 см глини та вирівнюван ня основи горища. Таким чином, стеля сягала 25–35 см завтовшки. Чим товстіша стеля, тим теплішою була хата, а особливо, якщо вико ристано очерет чи «кострицю». Після завершення накладання стелі пере ходили до так званих косметичних робіт. Се ред них – вирівнювання, шарування, мазання та побілка як ззовні, так і зсередини стін, стелі. Такі роботи здебільшого виконували вже самі господарі або кілька жіноксусідок чи родичів, без залучення великої кількості людей для до помоги, як це було прийнято, коли робили заміс, зводили, мазали або «лили» («топтали») стіни та накидали стелю (КМГ). На значній тери торії Середньої Наддніпрянщини залучення великої кількості людей для виконання певної колективної роботи називали «толокою». У ве ремійчан побутували інші назви, що відпові дали видам запланованих будівельних робіт. Наприклад, якщо мали хату мазати, то казали «іду мазати хату»; якщо потрібно «виливати http://www.etnolog.org.ua 84 ISSN 01306936 НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ3/2014 хату» – «іду топтати (лити) хату»; коли ж по трібно було накидати горище, то могли казати «іду накидати горіще» або «мазати». Трапля лися також такі форми: «іду отробляти» – у випадку, якщо в самої людини вже будували, або «іду заробляти» – якщо ця людина ще тільки планує будувати хату (ПОГ; СК). На такі колективні роботи сходилося зазвичай по 30–50 осіб. Чоловіки здебільшого робили за міс, копали та подавали глину, солому, воду, «кальмазу». Жінки «топтали», накидали, ма зали стіни, стелю, тощо. Після завершення всіх робіт побутував звичай купати, обливати «кальмазою» або ки дати в заміс господарів (КМЛ; РМІ; КМГ). Це чи не єдиний звичай, що зберігся після пе реселення й існує до сьогодні у Вереміївці. Зі слів місцевого населення нам вдалося за фіксувати звичай закладати «золоті» (жовті) монети в «покутньому» (східному або півден ному) куті житла. Проте після переселення його дотримувалися дуже рідко. * * Таким чином, будівництво Кременчуцької ГЕС на Дніпрі та переселення с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, незважаючи на безліч недоліків та негатив, усе ж таки сприяло виробленню й застосу ванню нових моделей та способів будівництва житла з використанням місцевих будівельних матеріалів. З роками селяни зберегли лише ті будівельні традиції, які вкорінилися завдяки своїй практичності та зарекомендували себе як мало вартісні та короткострокові. Головною рисою традиційного будівництва нової Вереміївки було раціональне планування надвірної забудови та житла. У міру зростання матеріального становища селян, що припадає на 60–70ті роки ХХ ст., відбувалася й по ступова активізація сільського будівництва. Удосконалювалися та переплановувалися тра диційні типи жител: «хата – сіни – комора», «хата – сіни – хатина», «хата на дві половини», на зміну яким прийшли нові на той час: «веран да – коридор – кухня – хата – спальня». На прикладі с. Вереміївка можемо ствер джувати, що зафіксовані під час експедиції архітектурні традиції характерні для значної території лівобережної частини етнографічно го регіону Середня Наддніпрянщина. 1. Костриця [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A% D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D1% 86%D1%8F. 2. Про Україну: Архітектура: Сільські посе- лення та селянський двір: Форми сільських по- селень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aboutukraine.com/index.php?text=105. 3. Світловодський районний архів. – Опис № 1. – Інвентаризаційні картки № 1–50. Оціноч- на комісія з переселення при виконкомі Кремен- чуцької районної ради депутатів КМГ – Кандиба Марія Григорівна, 1928 р. н. Записав С. Довгань 23 липня 2013 р. в с. Вереміїв- ка Чорнобаївського рну Черкаської обл. КМЛ – Комишан Марія Луківна, 1931 р. н. За- писав С. Довгань 23 липня 2013 р. в с. Вереміївка Чорнобаївського рну Черкаської обл. ПОГ – Переузник Олександра Григорівна, 1933 р. н. Записав С. Довгань 25 липня 2013 р. в с. Вереміївка Чорнобаївського рну Черкаської обл. РМІ – Режай Микола Іванович, 1951 р. н. За- писав С. Довгань 23 липня 2013 р. в с. Вереміївка Чорнобаївського рну Черкаської обл. СВП – Савченко Володимир Петрович, 1957 р. н. Записав С. Довгань 23 липня 2013 р. в с. Вереміївка Чорнобаївського рну Черкась- кої обл. СК – Сідь Катерина, 1948 р. н. Записав С. Дов гань 23 липня 2013 р. в с. Вереміївка Чорнобаїв- ського рну Черкаської обл. ХДІ – Хвисенко Дмитро Іванович, 1929 р. н. Записав С. Довгань 25 липня 2013 р. в с. Вереміїв- ка Чорнобаївського рну Черкаської обл. Список інформантів http://www.etnolog.org.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203095
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:20:31Z
publishDate	2014
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Довгань, С. 2025-04-23T12:55:41Z 2014 Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів) / С. Довгань // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 3. — С. 79–84. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203095 728.67(477.46-22):001.891.7 У статті розглянуто особливості планування і забудови садиби, двору; досліджено конструктивні способи будівництва стін, даху та стелі, що побутували в с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області, починаючи з першої половини ХХ ст. і до сьогодні. The paper considers the features of the planning and building of a farmstead, a courtyard. There is an examination of the structural methods of building walls, roof, and ceiling that have occurred in the village of Veremiyivka (Chornobay District, Cherkasy Region) since the first half of the 20th century up to now. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів) Transformational Processes in Housing Development in the Village of Veremiyivka (Chornobai District, Cherkasy Region) in the XXth – Early XXIst Centuries (Based on the Field Materials) Article published earlier
spellingShingle	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів) Довгань, С. Трибуна молодого дослідника
title	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)
title_alt	Transformational Processes in Housing Development in the Village of Veremiyivka (Chornobai District, Cherkasy Region) in the XXth – Early XXIst Centuries (Based on the Field Materials)
title_full	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)
title_fullStr	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)
title_full_unstemmed	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)
title_short	Трансформаційні процеси в будівництві житла с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області у ХХ – на початку ХХІ століття (на основі експедиційних матеріалів)
title_sort	трансформаційні процеси в будівництві житла с. вереміївка чорнобаївського району черкаської області у хх – на початку ххі століття (на основі експедиційних матеріалів)
topic	Трибуна молодого дослідника
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203095
work_keys_str_mv	AT dovganʹs transformacíiníprocesivbudívnictvížitlasveremíívkačornobaívsʹkogoraionučerkasʹkoíoblastíuhhnapočatkuhhístolíttânaosnovíekspedicíinihmateríalív AT dovganʹs transformationalprocessesinhousingdevelopmentinthevillageofveremiyivkachornobaidistrictcherkasyregioninthexxthearlyxxistcenturiesbasedonthefieldmaterials

Institution

Similar Items