Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка

У цьому році минають 75-ті роковини від дня смерті Михайла Миколайовича Бережкова – дослідника російської й української історії, зокрема – історії Чернігівщини, знавця ніжинських старожитностей; дійсного члена кількох наукових товариств, професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Б...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Ніжинська старовина
Date:	2007
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2007
Subjects:	Видатні ніжинці
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20313
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 83-94. — Бібліогр.: 94 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20313
record_format	dspace
spelling	2011-05-26T16:15:49Z 2011-05-26T16:15:49Z 2007 Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 83-94. — Бібліогр.: 94 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20313 У цьому році минають 75-ті роковини від дня смерті Михайла Миколайовича Бережкова – дослідника російської й української історії, зокрема – історії Чернігівщини, знавця ніжинських старожитностей; дійсного члена кількох наукових товариств, професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, Ніжинського науково-педагогічного інституту та Ніжинського інституту народної освіти, дійсного члена та керівника секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови. З нагоди цієї дати редакція “Ніжинської старовини” пропонує читачам добірку матеріалів, присвячених життю та науковій діяльності визначного ніжинця, а також біографічний нарис чернігівського автора Андрія Острянка. uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Видатні ніжинці Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка
spellingShingle	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка Видатні ніжинці
title_short	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка
title_full	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка
title_fullStr	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка
title_full_unstemmed	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка
title_sort	михайло миколайович бережков (1850-1932) від упорядників. біографічний нарис а.м. острянка
topic	Видатні ніжинці
topic_facet	Видатні ніжинці
publishDate	2007
language	Ukrainian
container_title	Ніжинська старовина
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
format	Article
description	У цьому році минають 75-ті роковини від дня смерті Михайла Миколайовича Бережкова – дослідника російської й української історії, зокрема – історії Чернігівщини, знавця ніжинських старожитностей; дійсного члена кількох наукових товариств, професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, Ніжинського науково-педагогічного інституту та Ніжинського інституту народної освіти, дійсного члена та керівника секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови. З нагоди цієї дати редакція “Ніжинської старовини” пропонує читачам добірку матеріалів, присвячених життю та науковій діяльності визначного ніжинця, а також біографічний нарис чернігівського автора Андрія Острянка.
issn	2078-063X
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20313
citation_txt	Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 83-94. — Бібліогр.: 94 назв. — укр.
first_indexed	2025-11-25T22:29:40Z
last_indexed	2025-11-25T22:29:40Z
_version_	1850564222287609856
fulltext	ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 83 ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ ВИДАТНІ НІЖИНЦІ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ БЕРЕЖКОВ (1850-1932) Від упорядників У цьому році минають 75-ті роковини від дня смерті Михайла Миколайовича Бережкова – дослідника російської й української історії, зокрема – історії Чернігівщини, знавця ніжинських старожитностей; дійсного члена кількох наукових товариств, професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, Ніжинського науково-педагогічного інституту та Ніжинського інституту народної освіти, дійс- ного члена та керівника секції Ніжинської науково- дослідної кафедри історії культури та мови. З нагоди цієї дати редакція “Ніжинської старовини” пропонує читачам добірку матеріалів, присвячених життю та науковій діяльності визначного ніжинця, а також біографічний нарис чернігівського автора Андрія Острянка . Сучасний стан історіографії в Україні характеризується дедалі частішим звер- ненням до студіювання діяльності регіональних осередків істориків кінця ХІХ – пер- шої третини ХХ ст., які залишилися поза увагою дослідників історії історичної нау- ки. Водночас, історіографічне засвоєння результатів наукової та організаційної дія- льності периферійних центрів та їхніх репрезентантів заповнює істотну прогалину в системі уявлень про тогочасну корпорацію істориків, інституційні підвалини її ін- фраструктури та залежність результативності наукових студій від цих обставин. Михайло Миколайович Бережков – представник Ніжинської історичної школи у віт- чизняній історіографії, становлення якої свого часу відбулося за його безпосередньої участі. Він користувався неабияким авторитетом у науковому світі, проте, на сьо- годні його ім’я відоме хіба що вузькому колу фахівців, а наукова біографія та творчий доробок не втратили своєї актуальності і потребують спеціального вивчення [1]. Народився М.Бережков у родині сільського священика в с. Мостці Володимирсь- кої губернії 30 жовтня 1850 р. [2]. 1860 р. він вступив до Володимирського духовного ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 84 училища, а у 1870 р. закінчив курс наук у тамтешній духовній семінарії. Пропрацюва- вши рік вчителем земської школи в с. Іваново (нині – Іваново-Вознесенськ) [3], М.Бережков улітку 1871 р. вступив на історико-філологічний факультет Санкт- Петербурзького університету, а після його закінчення навесні 1875 р., був залишений для підготовки до професорського звання. В лютому 1879 р. М.Бережков захистив дисертацію “О торговле Руси с Ганзой до конца XV века” [4] і впродовж наступних трьох років працював домашнім учителем у родині графа О.Уварова у Москві. Пере- їзд М.Бережкова до Москви сприяв його зближенню з тамтешніми науковими колами і тісній співпраці з Московським археологічним товариством. Формування М.Бережкова як історика почалося ще на студентській лаві [5]. Він згадував, що Санкт-Петербург – “моя культурная родина, начало моей научной шко- лы и школы жизненной, в университете обнаружились и развились мои научные силы, мои симпатии вкусы к истории” [6], “особо благодарную память храню о профессо- ре К.Н.Бестужеве-Рюмине, ближайшем моем наставнике и руководителе в деле нау- чной подготовки меня к профессорскому труду” [7]. Під керівництвом К.Бестужева- Рюміна М.Бережков писав кандидатський твір, присвячений аналізу змісту та мов- них аспектів смоленських грамот [8], за який одержав золоту медаль; згодом під йо- го ж керівництвом писав і магістерську дисертацію. Історіографічний підхід до нау- кових студій, послідовником якого був К.Бестужев-Рюмін [9], став методом дослі- джень М.Бережкова. Особисті та наукові контакти вченого зі своїм учителем не припинялись і після від’їзду М.Бережкова зі столиці, про що свідчить їхнє листування [10], предметом якого було як особисте життя, так і наукові проблеми. У жовтні 1882 р. М.Бережков переїхав до Ніжина, де й прожив решту свого життя. Ніжин наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. “представлял довольно большой, но все же захолустный уездный городок, превосходивший впрочем свою губернскую метрополию и размерами, и населенностью” [11]. М.Бережков ремствував щодо від- даленості Ніжина від провідних університетських центрів: “Ну, конечно, Нежин “провинция” – не чета Киеву, Москве, Петербургу [12], “ходя по Нежину убеждаешь- ся, что он – большая деревня, типичная малороссийская деревня…” [13]. Його став- лення до Ніжина й України в цілому згодом зазнало істотних змін: “Я люблю Украину и жителей ее” [14], “я благодарю Господа Бога и за Нежин; здесь я выучился многому хорошему в жизни, и многое понял” [15], “люблю я свой город: привык к нему, вероят- но и помру в нем” [16]. З іншого боку, вчені-мешканці великих міст мріяли про такий собі “науковий рай”. К.Бестужев-Рюмін із цього приводу писав: “Маленькие города имеют большие преимущества для устройства в них учебных заведений, особенно при хорошей библиотеке, важнее всего то, что развлечений мало. Кто хочет работать над какой-нибудь специальностью, для которой материалов на месте нет, может пользоваться вакацией или отпуском; но для работ текущих город вроде Нежина – клад. А как хорошо человеку ученому забиться в какой-нибудь Нежин” [17]. Викладацька робота, якій М.Бережков надавав особливої ваги, та наукові студії становили головний зміст його життя. Переїзд М.Бережкова до Ніжина співпав із відкриттям у тамтешньому історико-філологічному інституті історичного відді- лення, що зумовило відповідні зміни в організації навчального процесу. М.Бережков викладав студентам ІІІ та IV курсів історичного відділення курси з історії Смути в ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 85 Росії та реформ Петра І, огляд історії Росії XVIIІ-ХІХ ст., акцентуючи увагу на ца- рюванні імператриць Єлизавети та Катерини ІІ, імператорів Миколи І та Олександ- ра ІІ. Крім того, М.Бережков започаткував викладання російської історіографії та джерелознавства російської історії. Студентам імпонувала викладацька манера М.Бережкова, і вони небезпідставно вважали його людиною ерудованою [18]. Крім того, М.Бережков прихильно ставився до студентів, які виявляли нахил до наукової праці й дозволяв їм користуватися власною бібліотекою [19]. 1904 р. М.Бережков залишив викладацьку діяльність – вийшов на пенсію за вислугою років. Проте, 1919 р. він погодився на пропозицію “Конференции Института и с согласия Комиссара на- родного образования, снова поступил на службу в Институт в должности сверхш- татного профессора и библиотекаря обширной фундаментальной библиотеки” [20]. Впродовж 1919-1922 років М.Бережков викладав курси російської історіографії, ет- нографії, а також спеціальний курс із історії Новгорода і Пскова [21]. М.Бережков багато уваги приділяв організаційній роботі. Слід відзначити його заслуги з упорядкування фундаментальної бібліотеки інституту: протягом кількох років він входив до складу бібліотечної комісії [22], разом із проф. В.Піскорським за- ймався упорядкуванням матеріалів архівів Ніжинського грецького магістрату та Ніжинської міської думи [23], які зберігалися в бібліотеці Ніжинського історико- філологічного інституту (далі – НІФІ). М.Бережков був одним із ініціаторів ство- рення Ніжинського історико-філологічного товариства (далі – НІФТ), а також дов- гий час входив до складу його керівництва: з січня 1896 р. він був товаришем голови [24], а з червня 1901 р. до 1904 р. його головою [25]. Як член товариства, М.Бережков “всегда являлся одним из деятельнейших сотрудников Общества в каче- стве референта, участника бесед и прений, автора печатаемых в издании Общества трудов” [26]. Крім того, своїми благодійними внесками він фінансово підтримував товариство [27]. Після виходу на пенсію 1904 р. М.Бережкова було обрано почесним членом НІФТ [28]. Крім того, він відіграв значну роль у підготовці ХІІ Археологічного з’їзду в Харкові, а також брав участь у Археологічних з’їздах у Ярославлі, Вільно, Ри- зі, Одесі, Києві, Катеринославі, Чернігові та Володимирі як делегат від НІФІ та як член Московського археологічного товариства [29]. Крім того, М.Бережков співро- бітничав із Київським науковим товариством Нестора-літописця [30] та Чернігів- ською губернською ученою архівною комісією. 1922 р. М.Бережкова було затверджено членом історичної секції Ніжинської на- уково-дослідної кафедри історії культури та мови (далі – ННДК), що підбадьорило літнього професора і надихнуло на роботу [31]. 14 березня 1923 р. його було внесено до списку наукових діячів третьої категорії [32], а у січні 1924 р. М.Бережков став керівником секції української та російської історії згаданої кафедри [33]. М.Бережков був одним з засновників і членом правління Ніжинського наукового то- вариства краєзнавства. Протягом жовтня 1926 р., за відсутності В.Рєзанова, він виконував обов’язки керівника ННДК [34]. Однак вік та стан його здоров’я стали на заваді реалізації творчих планів професора. Визнавав це і сам М.Бережков: “Да, да я слабею силами, чувствую, что больше не служака я для Института. Довольно тя- нуть лямку; пора отдохнуть …” [35]. Саме через це у липні 1925 р. він подав заяву про звільнення його з посади бібліотекаря Інституту [36], а 21 грудня 1926 р. добро- ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 86 вільно склав обов’язки керівника історичної секції ННДК [37]. Однак це офіційне за- вершення роботи в Інституті не означало припинення наукових студій, які вчений продовжував, власне, до самої смерті. Методологічні засади творчості М.Бережкова складались під впливом передусім К.Бестужева-Рюміна. Слідом за своїми наставниками М.Бережков вважав, що “вся- кий, даже заурядный историк, должен быть немного философом, т.е. указывать связь событий, внутреннюю необходимость их, откуда для читателя происходит убедительность изложения. И всякий даже посредственный историк обязан быть хоть немного живописцем событий, уметь сколько-нибудь рисовать историческую перспективу, т.е. смену, движение событий. Без этих двух качеств нет историка, тот еще не историк, кто пишет статейки, почитывает, узнает частности” [38]. Сприйняття історії М.Бережковим базувалось на думці про те, що “история есть наука, которая через самопознание приводит к развитию и укреплению народного самопознания” [39], а відтак, “историк весьма редко достигает точных выводов: он не находит исторических законов, и история, таким образом, не есть точная наука, на манер наук естественных” [40]. Зміни в методології історичних досліджень на зламі ХІХ-ХХ ст. М.Бережков сприйняв спокійно. Знайомлячись з новаціями в теорії історії, він залишавсь переконаним прибічником тріади “православие, самодержавие, народность” як дороговказу і у суспільно-політичній сфері, і в науці [41]. Його дослі- дження протягом усього творчого життя переконливо засвідчують головне призна- чення історика – стежити “за развитием государства и народа. Историк – государ- ственник, общественник, народник” [42], а історія – “зрелище судеб Божьих в роде человеческом” [43]. Лише у 20-і роки ХХ ст. М.Бережков поступово відходить від розуміння історичного процесу як історії суспільства. Він доходить висновку про те, що “главным, центральным пунктом программы изучения Украинской истории дол- жна быть экономическая история” [44]. Це сталось під впливом марксистської іс- торіографії і було свого роду захисною реакцією на методологічний диктат. Проте, марксизм не став для дослідника визначальною методологією передусім через консер- вативність уявлень вченого про державу, церкву та родину як запоруку розвитку особистості та суспільства – неприйнятними для нього були привнесені марксизмом “отсутствие религии, поэзии, искусства”, а також соціалізм, котрий “разрушает государство, церковь, семью” [45]. Українська історія займала помітне місце в його дослідженнях, однак зі зрозумі- лих причин проблеми української історії розглядалися, здебільшого в контексті істо- рії Росії. За визнанням самого вченого: “читаю статьи и книги о М.А.Максимовиче. Читал всегда и его собственные труды. Он первый ввел меня поглубже в Историю Украины, Киева и вообще Южнорусскую историю” [46], “Александр Матвеевич Ла- заревский, Владимир Бонифатьевич Антонович – также руководили меня своими трудами по истории Украины” [47]. Підкреслений документалізм та історіографіч- ний підхід до історичних студій цих вчених, обумовили принципову схожість розумін- ня М.Бережковим історичного минулого України. Наукова спадщина М.Бережкова складається з більш, ніж 50 монографій, ста- тей та публікацій із різних проблем історії, серед яких визначальними є дослідження ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 87 вітчизняної історії доби середньовіччя, історіографічні та джерелознавчі розвідки, краєзнавчі студії. Низку статей М.Бережков присвятив давньому періоду вітчизняної історії [48], у яких, використавши напрацювання колег по “цеху”, висвітлив події суспільно- економічного та політичного життя Давньої Русі. М.Бережков не обминув увагою Визвольну війну середини ХVІІ ст. в Україні. Її го- ловною причиною він вважав експансію католицизму та уніатства: “… по причине именно насильств униатов и католиков, православные русские люди выказали на- пряженную, энергическую деятельность на защиту православной церкви. Она выра- зилась: … в открытой защите русского дела силами козачества” [49]. Говорячи про Визвольну війну як про захист “русского дела”, М.Бережков, тим не менше, характе- ризує боротьбу українського народу як “общенародное восстание за нарушаемые права целой нации, иначе сказать политическое движение, а не социальное собствен- но” [50]. Він уважав Богдана Хмельницького видатною особою свого часу [51], але водночас стверджував, що слабкість Богдана Хмельницького як політика стала при- чиною вимушеного переходу під владу Росії: “… даже дарований Хмельницкого не доставало для устроения Малороссии: если Польское государство не совладало с ка- заками, то Хмельницкий – приходится сказать – не совладал с народной массой. Вы- ход из затруднения оставался один: поддаться под власть царя Московского, пусть он защитит Малороссию от Польши и от татар; пусть он же устрояет в ней вну- тренний порядок!” [52]. М.Бережков розцінював такий підсумок боротьби “за наци- ональную свободу и веру отцов” як благополучний для українців [53]. Помітне місце в доробку М.Бережкова посідають історіографічні та джерелоз- навчі дослідження. Ґрунтовні роботи він присвятив історикам другої половини ХVІІІ – початку ХІХ ст. О.Шафонському та М.Маркову [54], а також уродженцям Ніжи- на Г.Кониському [55] та М.Бантиш-Каменському [56]. Спеціальну статтю він при- урочив пам’яті свого учителя К.Бестужева-Рюміна [57]. Крім того, М.Бережков займався публікацією архівних джерел [58]. Результатом спільної з В.Піскорським роботи з опрацювання архіву Ніжинського грецького магістрату стала записка М.Бережкова [59], у якій він стисло змалював історію Ніжинської грецької громади, а також у загальних рисах подав опис цього архіву. Тривалий час М.Бережков працював над з’ясуванням авторства “Замечаний до Малой России принадлежащих”, опублікованих О.Бодянським в “Чтениях Общества истории и древностей российских при Московском университете” в 1848 р. Підсум- ком цієї роботи стала доповідь на засіданні історичної секції ННДК 3 та 24 червня 1925 р. [60]. М.Бережков встановив, що ця записка була складена в перший рік прав- ління Олександра І [61]. Досліднику було відомо, що, за переконанням Д.Бантиша- Каменського, який передав цей документ до московського Товариства історії та старожитностей російських; автором його був директор Чернігівської гімназії М.Марков. Перевірка М.Бережковим наявної інформації та тексту пам’ятки не дали достеменних доказів щодо авторства М.Маркова, як не підтвердила і припущення вченого про авторство О.Шафонського або Д.Бантиша-Каменського. Однак, це не завадило М.Бережкову говорити про те, що “кто бы ни был составителем их (“За- мечаний” – авт.), был ли он малороссиянин или великорус, во всяком случае, он дал ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 88 краткое и сильное изображение внутреннего быта Украины к началу ХІХ века” [62] та шкодувати, що “в українській історіографії “Замечаниям” приділяється дуже мало уваги” [63]. М.Бережков готував до друку цю свою студію [64], але вона так і не побачила світ. Водночас, він досліджував розвиток історичних досліджень на Чернігівщині, ви- вчав спадщину О.Рігельмана, Д.Бантиша-Каменського, М.Маркевича, Філарета Гумі- левського, П.Куліша, О.Лазаревського, вважаючи, що “подобные специальные иссле- дования могут стать полезными и для общей истории культуры и общественной жизни Украины” [65]. Крім того, М.Бережков прагнув “проследить правительст- венные мероприятия по разделению Левобережной Украины на губернии и уезды в XVIII веке и ХХ веке, и вплоть до настоящего времени, когда в Украинской Советской республике производится новое районирование территории Украинской, на основе новых начал социально-экономического свойства” [66]. М.Бережков також збирався підготувати нарис української історіографії, до якого б увійшли біографічні нариси про вчених та їхні праці, “которыми знаменуется движение и успех науки на Украи- не, в которых выразилась украинская мысль политическая, общественная, народная и социалистическая, на родном украинском языке, отчасти и на литературном обще- русском языке” [67]. “Буду изучать историю Украины, – писав учений, – литерату- ру, язык и этнографию больше, лучше … по языку она очень древняя страна; само- бытная национальность, много исторических невзгод пережившая. Мне она весьма симпатична” [68]. Окремий цикл робіт дослідник присвятив середньовічній історії Криму [69]. Ма- теріал до них він збирав під час вакаційних поїздок до Криму, а також в архівах і біб- ліотеках Москви та Санкт-Петербургу. М.Бережков цікавився особою хорватського теолога та політичного філософа Юрія Крижанича, який у середині XVII ст. висло- вив думку про доцільність приєднання Криму до Росії військовим шляхом. М.Бережков, простежуючи його життєвий шлях, окремий реферат присвятив пере- буванню Ю.Крижанича в Ніжині у 1659 р. [70]. Процес приєднання Криму М.Бережков простежив на підставі документів з архіву О.Безбородька [71]. Тривалий досвід краєзнавчої роботи спонукав М.Бережкова до ґрунтовного студі- ювання місцевої історії, оскільки, за його переконанням, “по истории, археологии и эт- нографии Черниговского края было написано немало: сколько сработал один только покойный Александр Матвеевич Лазаревский! Осталось, однако, многое доделать” [72]. М.Бережков оприлюднив уривки зі щоденників історика Д.Бантиша-Каменського та письменника князя І.Долгорукого про відвідини Ніжина [73]. Спеціальну доповідь на засіданні НІФТ [74], а з часом і статтю він присвятив визначній події української іс- торії – Чорній раді 1663 р., яка відбулася в Ніжині [75]. На основі архівних матеріалів М.Бережкову вдалося локалізувати на карті Ніжина місце її проведення [76]. Предме- том детального вивчення стали історичні перекази про події, що мали місце в регіоні під час Північної війни [77]. Вчений також дослідив історію пам’ятки давньоруської архітектури – чернігівського Спаського собору [78], визначивши основні етапи його будівництва та періоди найбільших перебудов і реконструкцій. У 1920-х роках М.Бережков цілком зосередився на вивченні української, зокрема місцевої, історії, що було логічним продовженням його попередніх досліджень. Од- ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 89 нак, на відміну від його колег, він займався здебільшого накопиченням історичного матеріалу та його аналізом. На жаль, далеко не усі результати цієї копіткої роботи були оприлюднені. М.Бережков зізнався: “Мало я знаю про Нежин, хоть берусь руко- водить другими по части ознакомления с нежинской стариной” [79]. Намагання уза- гальнити свої студії з історії Ніжина наводять вченого на думку створити “очерк истории города Нежина, главнейше в чертах экономических, статистических, куль- турно-бытовых …” [80]. Для здійснення свого наміру в 1923 р. М.Бережков склав план роботи над цим нарисом, який передбачав з’ясувати літописні повідомлення щодо Уненежа та Нежатина, дослідити грамоти польських королів, московських царів, а також гетьманські універсали про самоуправління в Ніжині. Окрему увагу вчений вважав за необхідне звернути на історію ніжинської грецької громади, особ- ливо з огляду на те, що “история ее закончилась; историку предстоит задача соста- вить очерк ее жизни и деятельности, оценить культурное значение торговли нежи- нских греков”. До того ж, реалізація цього проекту передбачала накопичення відомо- стей про місцевих істориків та використання їхнього доробку для написання історії міста. Нарешті, М.Бережков планував скласти нарис історії Ніжинської вищої шко- ли [81] і наполегливо втілював свій намір у життя. Деякі результати роботи в цьому напрямку він оприлюднив на засіданнях історичної секції ННДК. У доповіді “З історії м. Ніжина (про земляні та дерев’яні укріплення м. Ніжина XVII-XVIII ст.)” він спро- бував встановити місцезнаходження міських укріплень і доводив, що в минулому міс- то поділялося на “верхнє” та “нижнє” [82]. В іншій доповіді – “Іван Ржевський, ні- жинський воєвода (До історії м. Ніжина)” М.Бережков торкнувся політичної боро- тьби в середині XVII ст. [83] Він опрацював також сюжет, пов’язаний із запрова- дженням Магдебурзького права у Ніжині [84]. Наприкінці 1925 р. він підготував до друку свою працю “До історії Чернігівщини і Ніжинського краю” [85] і працював над узагальнюючим нарисом із України в другій половині ХVІІ ст. [86] На жаль, М.Бережков не зміг довести до логічного завершення цю роботу. Розуміючи немож- ливість фізично завершити таке масштабне дослідження, М.Бережков частину ма- теріалів з історії Ніжина передав своєму давньому знайомому, академіку К.Харламповичу [87], який використав їх у своїх дослідженнях [88]. Не менш важливою для М.Бережкова була участь у підготовці молодого поколін- ня вчених [89]. До числа його учнів належать В.Савва, М.Петровський, А.Єршов, О.Максимович, В.Фесенко, І.Спаський. Учений із солідним досвідом роботи, вихова- нець поважної наукової школи, він виробив власну методику підготовки молодих нау- ковців. М.Бережков дотримувався думки про те, що “молодым аспирантам истори- ческой науки можно и нужно учиться работать прежде всего по печатным источ- никам, которых уже много издано … Впрочем всему свое место, свое время: аудито- рия, библиотека, архив, экскурсии и командировки в домашние и заграничные центры науки, все это – этапы на пути научного образования и гуманного эстетического воспитания; не каждому адепту науки выпадает счастье пройти все эти этапы” [90]. Фундаментальний підхід вченого до підготовки молодих фахівців позитивно ві- дображався на авторитеті самого М.Бережкова й усього ніжинського осередку вче- них-істориків. Глибоке зацікавлення М.Бережкова місцевою старовиною та залучення до крає- ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 90 знавчих студій молодих науковців, дозволило перетворити регіональну історію на смислове поле наукових досліджень усіх представників Ніжинської історичної школи. Краєзнавство для цього осередку вчених стало засобом легітимізації української іс- торії в умовах домінування російської історіографії і захистом від тотальної істо- рії, запропонованої марксистами. Оцінюючи свою роботу в Ніжині, М.Бережков писав: “В целом Институт – хо- рошая школа (Я очень рад, что на свою долю послужил этой школе, поучил, и сам многому поучился в Нежине)” [91]. Ця оцінка узгоджується з його переконанням у тому, що “каждая школа созидается последовательной работой нескольких поколе- ний в одном разумном направлении” [92]. З-поміж представників старшого покоління Ніжинської історичної школи лише М.Бережков зазнав переслідувань за політичні погляди, але незважаючи на гостру критику за наукові та політичні переконання, йому пощастило уникнути репресій. 1927 р. М.Бережкова викликали до місцевого управління ДПУ для надання свідчень з приводу його участі в організації “Союз русского народа” [93], але цим усе й обме- жилось. Напевне, похилий вік врятував професора від репресій. Більша частина життя М.Бережков пройшла в Ніжині, і як справжній майстер, він передав секрети свого ремесла учням, які з вдячністю згадували свого вчителя. До самої смерті М.Бережков, незважаючи на заборону лікарів, працював у бібліотеці ін- ституту та у своєму робочому кабінеті вдома. Помер учений у квітні 1932 р. [94]. ПОСИЛАННЯ 1. Коваленко А.Б. М.Н.Бережков – историк и краевед // Література та культура Полісся. – Вип.1. – Ні- жин, 1990. – С. 104-105; Коваленко О.Б., Ткаченко В.В. Бережков Михайло Миколайович // Репресо- ване краєзнавство. – К., 1991. – С. 334; Крижанівська Л.О. Особистий архівний фонд М.М.Бережкова // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип. 2. – К., 1994. – С. 147-155; Са- мойленко С.Г. Книжкове зібрання професора історії М.М.Бережкова в бібліотеці Ніжинського педа- гогічного інституту // Література та культура Лівобережжя України. Матеріали міжнародної конфе- ренції, травень 1996. – К.-Ніжин, 1997. – С. 129-138; Острянко А. “Щоденник” професора Бережкова // Сіверянський літопис. – 1997. – № 5. – С. 133-139; Зозуля С.Ю. Деякі аспекти московсько- крисмьских взаємин у працях Михайла Бережкова // Сіверянський літопис. – 1999. – № 4. – С. 124- 127; Він же. Зміна поколінь ніжинських науковців протягом 1920-х років: проблема структуризації та доля кількох яскравих репрезентантів (за матеріалам вивчення некрополя професури Ніжинської вищої школи) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів: Біографічна некропо- лістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень. – К., 2002. – С. 105-119; Неопмнящий А.А. Крымоведение в научном наследии М.Н.Бережкова // Література та культура Полісся. – Вип. 27: Регіональна історія та культура в українському та східноєвропейському контексті. – Ніжин, 2004. – С. 257-265; Самойленко Г.В., Самойленко О.Г. Ніжинська вища школа: Дата смерті М.Бережкова може бути уточнена за наказом № 47 від 13 квітня 1932 р. по Ніжинському інституту соціального виховання. Текст наказу не вказує на дату смерті, але дає підстави твердити, що М.Бережков помер незадовго або в день коли було видано наказ. Таке твердження логічно ви- пливає з тексту наказу: “Одержавши повідомлення про смерть професора Бережкова М.М., наказую організацію похорон доручити комісії у складі В.К.Пухтинського, М.Н.Петровського та представни- ків профкому”. Інших документальних відомостей, що засвідчують смерть історика немає – у книгах Відділу реєстрації актів громадянського стану Ніжинського міськвиконкому за 1932 р. запис про смерть М.М.Бережкова відсутній. ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 91 сторінки історії. – Ніжин, 2005; Коляструк О. Релігійний аспект у науковій діяльності і приватному житті професора історії М.М.Бережкова // Сіверянський літопис. – 2006.– №5. – С. 91-96 та інші. 2. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф. ХХІІІ, од.зб. 2, арк. 8 зв., 25 зв. 3. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 9. 4. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 16-16 зв. 5. Коваленко О.Б, Ткаченко В.В. Бережков Михайло Миколайович // Репресоване краєзнавство (20-30- ті роки). – К., 1991. – С. 334. 6. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, спр. 40, арк. 22. 7. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, од.зб. 2358, арк. 9-9 зв. 8. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, спр. 2, арк. 8 зв. 9. Киреева Р.А. К.Н.Бестужев-Рюмин и историческая наука второй половины ХІХ в. – М., 1990. – С. 123. 10. Див.: ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 685-774. 11. Круковский А. Старое педагогическое гнездо (Из воспоминаний о Нежинском Историко- филологическом институте) // Филологические записки. – Вып. 6. – Воронеж, 1911. – С. 808. 12. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 50, арк. 33. 13. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 17, арк. 11. 14. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 45, арк. 6. 15. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 20, арк. 16. 16. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 40, арк. 16-16 зв. 17. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 711, арк. 2. 18. Карпеко А. Там, где учился Гоголь (воспоминания) [Машинопис]. – Воронеж, 1960. – С. 466. 19. Егоров П.А. Alma-mater // Бібліотека Ніжинського держаного університету імені Миколи Гоголя [Машинопис]. – С. 7-8. 20. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 10-10 зв. 21. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 14. 22. Отчет о состоянии и деятельности Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине за 1897-1898 уч. год // Известия НИФИ. – Нежин, 1899. – С. 2. 23. Піскорський В.К. Вибрані твори та епістолярна спадщина / Під ред. О.О.Новікової, І.С.Пічугіної. – К., 1997. – С. 211; Доклад председателя Историко-филологического Общества при Институте кн. Безбородко, проф. М.Бережкова о занятиях археологической комиссии. – Нежин, 1903. – С. 27. 24. ВДАЧОН, ф. 1334, оп. 1, спр. 9, арк. 1. 25. Протоколы заседаний Общества с 28 февраля 1900 года по 22 ноября 1902 года // Сборник Истори- ко-филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине (далі – Сборник НИФО). – Т. IV. – Нежин, 1903. – С. 8. 26. Протоколы заседаний Историко-филологического Общества за 1908-1909 акад. год // Сборник НИ- ФО. – Т. VII. – Нежин, 1910-1911. – С. 14. 27. ВДАЧОН. – ф. 1334, оп. 1, спр. 52, арк. 24 зв. 28. Личный состав Историко-филологического Общества при Институте князя Безбородко к 1 января 1912 г. // Сборник НИФО. – Т. VІІІ. – Нежин, 1912-1913. – С. 47-49. 29. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 14. 30. Таран Л.В., Самойленко О.Г. Історіософія М.С.Грушевського та його взаємини з Ніжинською ви- щою школою // Історія та культура Лівобережжя України. Матеріали міжнародної конференції. – К.- Ніжин, 1997. – С. 91. 31. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 16-16 зв. 32. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 16-16 зв. 33. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 15. 34. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 92, арк. 48-49 зв. 35. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 54, арк. 17. 36. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 19. 37. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 39. 38. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 21, арк. 36. ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 92 39. Бережков М. Об истории как народном самосознании (Вступительная лекция в курс русской исто- рии, читанная в Нежинском историко-филологическом институте кн. Безбородко, 8 ноября 1882 г.) // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине (далі – Известия НИ- ФИ), М.,-К.,-Лейпциг. – Т. VIII. – 1884. – С. 1. 40. Там само. – С. 4. 41. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 23, арк. 34. 42. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 49, арк. 45 зв. 43. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 30, арк. 6. 44. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 37. 45. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 53, арк. 2 зв.-3. 46. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 57, арк. 11 зв. 47. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 43, арк. 23. 48. Бережков М.Н. О торговле русских с Ригой в ХІІІ и ХІV веках // Журнал Министерства народного просвещения. – 1877. – Кн. 2. – С. 330-357; Бережков М.Н. Святой Владимир – строитель городов // Чтения в историческом Обществе Нестора-летописца. – 1888. – Кн. ІІ. – Отд. ІІ. – С. 71-85; Береж- ков М.Н. Блаженный Игорь Ольгович, князь Новгород-Северский и великий князь Киевский. – Чер- нигов, 1893. – 42 с. 49. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 155, арк. 11зв. 50. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 186, арк. 314. 51. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 66, арк. 2. 52. Там само, ф. ХХІІІ, од.зб. 186, арк. 315 зв. 53. Бережков М. А.Ф.Шафонский и его труд: Черниговского наместничества топографическое описа- ние. – Нежин, 1910. – С. 14. 54. Бережков М. А.Ф.Шафонский и его труд “Черниговского наместничества топографическое описа- ние”. – Нежин, 1910. – 120 с.; Бережков М. М.Е.Марков и его рукописный сборник о Черниговской старине (с дополнением к статье) // Сборник НИФО. – Т. IV. – Нежин, 1903. – С. 1-25; Бережков М. “Михаила Егоровича Маркова разные сочинения к появлению истории Чернигова”: Материалы и заметки. – М., 1910. – 37 с.; ВДАЧОН, ф. 1334, оп. 1, спр. 42, арк. 13. 55. Бережков М.Н. Георгий Кониский, как проповедник (Речь, произнесенная в торжественном собра- нии Общества 19 февраля 1895 г. // Сборник НИФО. – Т. І. – К., 1896. – С. 113-127. 56. Протоколы заседаний Общества за 1903 год // Сборник НИФО. – К., 1904. – С. XVI. 57. Бережков М.Н. В память К.Н.Бестужева-Рюмина // Сборник НИФО. – Т. ІІ. – Нежин, 1899. – С. 16-23. 58. Бережков М. Еще несколько слов о летописце Переяславля Суздальского. – Нежин, 1900. – 30 с.; Жизнь священника Алексея Ефимовича (Казанцева) / Сост. архиепископом Евг. Казанцев. Издал М.Бережков. – Нежин, 1900. – 23 с.; Документы и заметки: Жалованная грамота Петра Великого, За- емная расписка, Письмо императора Александра І (текст и комментарии) // Сборник НИФО. – К., 1904. – С. 231-237. 59. Записка профессора М.Н.Бережкова об архиве греческого магистрата // Сборник НИФО. – Т. VIII. – Нежин, 1912-1913. – С. 64-70. 60. ВДАЧОН, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 70, арк. 21-21 зв. 61. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 28. 62. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 28-28 зв. 63. Там само, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 70, арк. 23. 64. Там само, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 320, арк. 20 зв. 65. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 25 зв. 66. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 29 зв. 67. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 30-31. 68. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, спр. 55, арк. 17 зв. 69. Бережков М. Русские пленники и невольники в Крыму. – Одесса, 1888. – 31 с.; Бережков М.Н. План завоевания Крыма, составленный в царствование государя Алексея Михайловича ученым славяни- ном Юрием Крижаничем. – СПб., 1891. – 90 с.; Бережков М.Н. Древнейшая книга крымских посоль- ских дел. 1474-1505 гг. – Симферополь, 1894. – 29 с.; Бережков М.Н. Крымские дела в старом царс- ком архиве XVI века. На основании современной архивной описи. – Симферополь, 1894. – 11 с.; Бе- режков М.Н. Крымские шертные грамоты // Чтения в Историческом обществе Нестора летописца. – ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 93 1894. – Кн. VIII. – С. 35-56.; Бережков М.Н. Нур-султан царица Крымская: Историко- биографический очерк, Симферополь, 1897. – 17 с.; Бережков М.Н. Об одной историко- политической записке времен присоединения Крыма // Известия НИФИ. – Т. XVIII. – Нежин, 1900. – С. 3-10. 70. Протоколы заседаний Общества за 1903 год // Сборник НИФО. – К., 1904. – С. ХІІ-ХІІІ. 71. Бережков М.Н. Об одной историко-политической записке времен присоединения Крыма // Известия НИФИ. – Т. XVIII. – Нежин, 1900. – С. 4-5. 72. Доклад председателя Историко-филологического Общества при Нежинском институте князя Безбо- родко, проф. М.Бережкова о занятиях Археологической комиссии. – Нежин, 1903. – С. 27. 73. Бережков М.Н. Город Нежин в начале ХІХ в по описанию московских путешественников. – Нежин, 1895. – 18 с. 74. Протоколы заседаний Общества с 28 февраля 1900 года по 22 ноября 1902 года // Сборник НИФО. – Т. IV. – Нежин, 1903. – С. 8. 75. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 73, 34 арк. 76. Коваленко А.Б. Вказана праця. – С. 105. 77. Бережков М.Н. Нежинские предания относящиеся к 1709-му Полтавскому году (Речь, читанная в годичном собрании Нежинского ученого Общества при Институте кн. Безбородко, 14 сентября 1909 г.) // Сборник НИФО. – Т. VII. – Нежин, 1910-1911. – С. 1-16. 78. Бережков М.Н. К истории Черниговского Спасского собора. – М., 1911. – 21 с. 79. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 48, арк. 16. 80. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 34-35. 81. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 34-35. 82. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 92, арк. 39 зв. - 40. 83. Там само, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 92, арк. 55 зв, 56 зв. 84. Там само, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 34 зв. 85. Там само, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 320, арк. 120 зв, 121. 86. Комаренко Н.В. Утворення та діяльність історичних кафедр на Україні в 20-х роках // Історіографіч- ні дослідження в Українській РСР. – Вип. 4. – К., 1971. – С. 42; Ткаченко В. Краєзнавча діяльність Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури й мови у 20-х рр. // Література та культура Полісся. – Ніжин, 1990. – Вип. 1. – С. 104. 87. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, спр. 58, арк. 12 - 12 зв. 88. Харлампович К. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVI-XVIII ст.) // Записки Історико- філологічного відділу ВУАН. Праці історичної секції. – Кн. XXIV. – К., 1929. – С. 117. 89. Егоров П.А. Вказана праця. – С. 7-8, 12. 90. ВДАЧОН, ф. 1105, оп. 1, спр. 2358, арк. 36 зв. 91. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 32, арк. 10. 92. Бережков М.Н. Георгий Кониский… – С. 116. 93. ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од.зб. 57, арк. 3. 94. ВДАЧОН, ф. Р-6121, оп. 2, спр. 2086, арк. 54. * * * Уміщені далі матеріали відклалися в особовому фонді М.М.Бережкова (ф. ХХІІІ), що збе- рігається в Інституті рукопису НБУВ ім. В.І.Вернадського. Перший із них є чернеткою ви- ступу ніжинського науковця 9 вересня 1926 р. на спільному [пленарному] засіданні ННДК – про це можна судити вже з першого рядка документу: досить ефемерного апелятиву, ство- реного колишнім професором із дореволюційного звертання, так би мовити, – з поправкою на нові часи. Далі, в цій же одиниці зберігання зазначеного фонду, міститься ще одна чернетка іншого – наступного – виступу М.М.Бережкова там-таки 23 листопада 1926 р., яка стосу- ється особи воєводи ніжинської залоги московських стрільців у 1660-х роках І.І.Ржевського. Однак, остання складається лише зі вступної частини доповіді, – то ж, пропонувати її чи- тачеві, вважаємо, в такому вигляді недоречно. Натомість, чернетка доповіді про міські укріплення Ніжина ХVІІ-ХVІІІ ст. є хоча й не завершеною, але, загалом, цілісною. Її цінність, ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿ 94 крім інформативності змісту, полягає в тому, що ця чернетка (як і чернетка доповіді про воєводу І.І.Ржевського) відтворює зміст втраченої на сьогодні однойменної статті М.М.Бережкова, котру він підготував для друку в збірці на пошану академіка Д.І.Багалія. За вказівкою ніжинського вченого в звіті про свою роботу в ННДК за 1926 р. обидві статті (про міські украплення та про І.І.Ржевського) були відіслані ним до Харкова восени того ж року. Двотомна збірка побачила світ вже наступного року, але розвідок М.М.Бережкова вона не містить. Хоч праці кількох інших співробітників ННДК в ній надруковані, зокрема, Анатолія Григоровича Єршова та Миколи Неоновича Петровського. Наступний документ – це опис копії початку ХХ ст. певного більш раднішого плану міста Ніжина (ймовірно другої третини – середини ХVІІІ ст.), оригінал якої був невідомий М.М.Бережкову і залишається таким донині. В матеріалах зазначеного особового фонду са- мого плану немає. Проте, опис М.М.Бережкова дає можливість, знаючи сучасну топографію історичної частини Ніжина, уявно окреслити контури частин старого міста, а також спробувати локалізувати занотовані дослідником об’єкти. Про третій документ дещо згадувалося вище в цьому біографічному нарисі. План майбу- тнього нарису історії Ніжина М.М.Бережков склав у 1923 р., невдовзі після затвердження на посаді дійсного члена ННДК і мав ним керуватися у своїх подальших кафедральних дослі- дженнях, а згодом – після обрання через півтора року керівником секції української і російсь- кої історії, – також скеровувати напрями досліджень аспірантів. План нарису дає уяву про бачення М.М.Бережковим структури майбутньої праці, його розуміння періодизації історії Ніжина, визначення ним домінуючих, найбільш важливих тем, епізодів міської історії тощо; до певної міри – також про науковий інструментарій самого дослідника. Усі документи подаються мовою оригіналу, відповідно до норм правопису сучасної росій- ської мови, але зі збереженням стилістичних і лексичних особливостей автора. Підкреслення й примітки в тексті також зроблені М.М.Бережковим. Михаил Николаевич Бережков О ГОРОДОВЫХ УКРЕПЛЕНИЯХ В НЕЖИНЕ В 17 ВЕКЕ И 18-М Господа товарищи! Вам достаточно хорошо известно начальный факт в истории нашего города, – первый вполне точно установленный факт, что в 1625 году мещане г. Нежина полу- чили от польского короля Сигизмунда ІІІ грамоту на самоуправление по Магдебург- скому праву. Город Нежин получал самостоятельное гражданское бытие и различные льготы в отношении промыслов и торговли, в отношении хозяйств на землях – ближ- них окрестностях, обильно приписанных к нему, вместе с жителями, правда, немно- гочисленным, редкими на первое время. В грамоте дается знать от короля, что новоселое городище наше Нежин, в княже- стве Черниговском лежащее, счастливо из рук неприятельских возвращенное и к го- сударству нашему присоединено. И мы, принимая во внимание, что это вновь насе- ленный город, находясь на оборонительном пункте, в валах, может сдерживать не- приятельские нападения и стать заслоном для границы нашего государства, желаем всякими способами укрепить и в наилучшее состояние приводить его.

Михайло Миколайович Бережков (1850-1932) Від упорядників. Біографічний нарис А.М. Острянка

Institution

Similar Items