Зображення обкладинки

Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)

Статтю присвячено технологічним та соціальним аспектам організації іригаційних робіт у центральноазійському традиційному суспільстві. Автор описує низку найтиповіших іригаційних технологій, що їх використовували в регіоні із часів середньовіччя аж до ХХ ст. Особливу увагу приділено питанням організа...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Народна творчість та етнологія
Дата:2014
Автор: Гусаков, В.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2014
Теми:
Розвідки та матеріали
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203162
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції) / В. Гусаков // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 5. — С. 20–27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859745449845456896
author Гусаков, В.
author_facet Гусаков, В.
citation_txt Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції) / В. Гусаков // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 5. — С. 20–27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Народна творчість та етнологія
description Статтю присвячено технологічним та соціальним аспектам організації іригаційних робіт у центральноазійському традиційному суспільстві. Автор описує низку найтиповіших іригаційних технологій, що їх використовували в регіоні із часів середньовіччя аж до ХХ ст. Особливу увагу приділено питанням організації праці в традиційному суспільстві. Статья посвящена технологическим и социальным аспектам организации ирригационных работ в традиционном обществе Центральной Азии. Автор описывает наиболее типичные ирригационные технологии, применявшиеся в регионе со времен средневековья до ХХ в. Особое внимание уделяется вопросам организации труда в традиционном обществе. The article deals with the technological and social aspects of arranging irrigation construction in Central Asian traditional society. The author describes a few most typical irrigation technologies, used in the region from the Middle Ages till the XX century. Particular attention is paid to discussing the questions of adequate forms of labor organization in traditional society.
first_indexed 2025-12-01T20:56:43Z
format Article
fulltext 20 СУСПІЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ІРИГАЦІЙНЕ БУДІВНИЦТВО ЯК СПІЛЬНУ СПРАВУ (із центральноазійської традиції) Володимир Гусаков УДК 631.67(5) Статтю присвячено технологічним та соціальним аспектам організації іригаційних робіт у центральноазійсько­ му традиційному суспільстві. Автор описує низку найтиповіших іригаційних технологій, що їх використовували в  регіоні із часів середньовіччя аж до ХХ ст. Особливу увагу приділено питанням організації праці в традиційному  суспільстві. Ключові слова: іригаційне будівництво, іригаційні споруди, традиційне суспільство, Центральна Азія, архаїчні  форми соціальності.  Статья посвящена технологическим и социальным аспектам организации ирригационных работ в традиционном  обществе Центральной Азии. Автор описывает наиболее типичные ирригационные технологии, применявшиеся в  регионе со времен средневековья до ХХ в. Особое внимание уделяется вопросам организации труда в традицион­ ном обществе. Ключевые слова:  ирригационное строительство, ирригационные сооружения,  традиционное общество, Цен­ тральная Азия, архаичные формы социальности.  The  article  deals  with  the  technological  and  social  aspects  of  arranging  the  irrigation  construction  in  Central  Asian  traditional society. The author describes a few most typical irrigation technologies, used in the region from the Middle Ages  till the XXth century. A particular attention is paid to discussing the questions of adequate forms of labour organization in  traditional society. Keywords: irrigation construction, irrigation works, traditional society, Central Asia, archaic forms of sociality. Серед  проблем,  які  довелося  вирішувати  центральноазійським  народам  протягом  їх­ ньої багатотисячолітньої історії, були такі, що  пов’язані зі складними ландшафтними та при­ родно­кліматичними  особливостями  регіону  Центральної Азії. Загальна обмеженість вод­ них ресурсів краю, наявність у ньому великих  і малих гірських систем, пустель та напівпус­ тель гальмували й ускладнювали нормальний  розвиток  місцевих  землеробських  громад.  Задля подолання зазначених перешкод ще  із  часів  стародавньої  Согдіани  та  середньовіч­ ного  Мавераннахру  їхніми  мешканцями  були  винайдені доволі унікальні прийоми штучного  зрошування  –  іригації,  що  їх  застосовували  для розвитку поливного землеробства й водо­ постачання  населених  пунктів  аж  до  заміни  радянською меліорацією в 60­х роках ХХ ст.  (і  то не скрізь). Цікавими з наукового погля­ ду є  традиційні  соціально­економічні підходи  щодо  мобілізації  громадами  людських  ресур­ сів, необхідних для проведення вельми затрат­ них іригаційних робіт.  Здавна  природно­екологічні  труднощі  в  Центральній Азії  змушували місцевих жите­ лів приділяти особливу увагу розвитку штуч­ ного  зрошування.  У  регіоні  споруджувалися  та  перебудовувалися  цілі  іригаційні  системи,  у  тому  числі  магістральні  канали  до  100  км  зав довжки і до 40 м завширшки. Були створе­ ні й підтримувалися в робочому стані штучні  дельти,  отримало  значний  розвиток  технічно  складне і трудомістке карізне зрошення через  підземні водозбірні галереї. Цей  тип  зрошувальних  систем  залежав  від локалізації того чи іншого землеробського  району.  У  гірських  та  передгірських  долинах  Таджикистану й Північного Афганістану, що  розміщувалися в зоні, яка отримувала достат­ ньо води від сезонних розливів річок (Вахша,  Пянджа,  Сурхандар’ї,  Геріруда)  й  удобрюва­ лася наносами, застосовували віялові системи  http://www.etnolog.org.ua 21 Розвідки та матеріали каналів – арики.  Їхня довжина залежала від  ряду чинників: природний тальвег долини, на­ повнення водою саїв і гірських річок, які жив­ лять такі системи тощо [11, с. 84–91]. Копання  ариків  у  гірських  ущелинах  Ба­ дахшану,  Дарвазу,  Каратегіну  або  Куляба  є  виключно важкою справою. Багато з них були  проведені  по  прямовисних  і  крутих  гірських  схилах.  «...Зрошувальна  система,  яка  існує  в  Зарафшанському окрузі, вражає своєю вели­ чезністю. Утім, усе це ніщо, порівняно зі зро­ шувальною  системою  Когістану,  де  канали  йдуть  по  скатах,  ліпляться  по  прямовисних  боках на величезній висоті, <...> по висічених у скелях жолобах і тунелях...» [4, с. 99]. У рівнинній частині, де в долині Амудар’ї та  її притоки Зеравшану розташовані великі Бу­ харський та Самаркандський оазиси, на зміну  арикам прийшли потужні магістральні канали.  Їхнім  завданням  було  підводити  воду  на  ма­ сиви  земель  поза  зоною  природних  розливів.  За  допомогою  довгих  каналів  (джуї,  нахри)  стало  можливим  використання  під  зрошу­ вальне земле робство нових значних територій.  Більшість каналів брали початок біля гребель,  зведених на березі або впоперек річок. Під час  їхнього  будівництва  споруджувалися  складні  головні  пристрої,  що  забезпечували  можли­ вість  регулювання  надходження  води  в  зро­ шувальну систему в різні пори року.  Як приклад можна навести велику греблю,  що розташовувалася  за 42 км від Самаркан­ да, на вузькому ложі Зеравшану в місцевості  Варагсар (Голова Греблі). Вона була збудована  з лісу, хворосту та каміння. Звідси починався  канал Даргом (працює й нині), який постачав  воду  до  Самарканда  [10,  с.  108–114].  Вода  подавалася з Даргому на територію міста, де  розподілялася по чотирьох відкритих каналах.  Кожний з них, розгалужуючись на дрібні від­ води у вигляді сітки водогонів і джуїв, достав­ ляв  воду  в  громадські  й  житлові  будівлі.  На  північний  схід  від  Самарканда,  де  Зеравшан  поділявся на два рукави, функціонував водо­ розподільник  Пулі  Кухак  (завдовжки  понад  200 м і заввишки 12 м). Побудований у вигляді  ряду із цегляних арок, він одночасно слугував  мостом завширшки понад 9 м. Його залишки  непогано збереглися до наших днів.  Незважаючи на інтенсивне будівництво ка­ налів, величезні родючі землі напівпустельних  і  передгірських  рівнин  часто  були  позбавлені  поверхневих водних джерел. Така екстремаль­ на  ситуація  існувала  в  регіоні  зі  стародавніх  часів: ще античний історик Полібій писав, що  «на поверхні цієї країни взагалі не видно води»  [13, с. 263]. Ця неприємна обставина змушува­ ла землеробів шукати шляхи виведення ґрун­ тових вод на поверхню. Багато вікова практика  та  накопичені  знання  зумовили  винайдення  каріза – унікальної гідротехнічної споруди. Карізи  бувають  двох  типів:  перший,  най­ більш  ранній  і  найпоширеніший,  призначе­ ний  лише  для  виведення  ґрунтових  вод;  дру­ гий слугує для проведення води через гірські  пере шкоди.  Риття  й  експлуатація  карізів  на­ були неабиякого розмаху, особливо в гірських  районах.  На  базі  карізного  зрошення  і  водо­ постачання виникали численні населені пункти  й  цілі  землеробські  райони  в  Хорасані  (Пів­ нічно­Східний  Іран),  Афганістані  та  Сінцзя­ ні  (Західний  Китай).  Тут  карізне  зрошення  пере важало навіть у першій половині ХХ ст., а  загальна кількість придатних карізів станови­ ла декілька десятків тисяч [7, с. 195]. Довжина й розгалуженість підземних гале­ рей покинутих і діючих карізів, яка дозволяла  цілим  загонам  душманів  буквально  зникати  під  землею,  справила  неабияке  враження  на  радянських військових у горах Афганістану в  1980­х роках. Підземні тунелі в районі Тора­ Бора  слугували  надійним  сховищем  для  не­ вловимого Осами бен Ладена.  Сама по собі схема каріза (водозбірний ту­ нель  із  вертикальними  колодязями),  як  і  ме­ тоди його спорудження, практично не зміню­ валася.  Безпосередньо  будівельним  роботам  передували  своєрідні  геологічні  дослідження.  Перш  ніж  почати  копати,  треба  було  встано­ вити  наявність  чи  відсутність  води  там,  де  планувалося  будівництво  каріза.  Зазвичай  майстер  лягав  долілиць,  спираючись  на  під­ http://www.etnolog.org.ua 22 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2014 боріддя, у напрямку до сходу сонця, і дивився  вдаль,  намагаючись  побачити  випаровування  вологи. Також аналізували характер місцевос­ ті,  склад  ґрунту тощо. Окремо звертали ува­ гу на рослинність, адже очерет, верба та  інші  види рослин не можуть рости при повній від­ сутності вологи. Якщо  ці  дослідження  засвідчували  наяв­ ність ґрунтових вод, то здійснювалася додат­ кова перевірка, покликана дати стовідсоткову  впевненість  у  правильності  вибору  місця  для  майбутніх робіт. Традиційно для цих цілей ви­ копували яму завглибшки 1,5–2 м. Після за­ ходу сонця в неї ставили мідний або свинцевий  таз,  ізсередини  намазаний  олією,  і  засипали  землею.  Наступного  дня  перевіряли,  чи  є  в  ньому краплі. Якщо так, то це означало, що в  цьому місці, напевно, є вода. Часто в таку яму  ставили неопалену глиняну посудину. При на­ явності  води ця посудина не  тільки зволожу­ валася, але й навіть розпадалася від руйнівно­ го впливу вологи. Як датчик (замість посудин)  використовували вовняне руно. Якщо наступ­ ного  дня  з  нього  вдавалося  віджати  воду,  то  це місце було багате на водні запаси, отже, об­ ране правильно. Існував також прийом, коли в  яму  ставили  запалений  світильник,  повністю  заправлений олією, і прикривали його зверху.  Якщо  до  наступного  дня  він  цілком  не  виго­ рав,  і  посудина  покривалася  вологою,  то  це  свідчило про наявність ґрунтових вод. Іноді в  ямі  просто  розпалювали  багаття,  і  якщо  при  нагріванні землі з неї піднімалася пара, то це  була ознака наявності води в цьому місці. Така  всебічна  й  ретельна  розвідка  зумов­ лювалася тим, що риття каріза вимагало вели­ ких матеріальних витрат  і людських ресурсів.  Проведення цієї тяжкої роботи навмання по­ збавлене будь­якого сенсу. Наприклад, у Тур­ фані (Сінцзян) з каріза завдовжки 3 км, при  глибині колодязів 45–90 м, довелося в серед­ ньому  вибрати  понад  155  м3  землі  та  гальки.  У  Північному  Хорасані  під  час  відновлення  старого  каріза  впродовж  двадцяти  років  з  90 старих колодязів було розчищено тільки 80  [9, с. 332]. Після  успішних  пошукових  робіт  на  об­ раному  місці  викопували  головний  колодязь  на  глибині    водоносного  шару,  поруч  із  ним  через  40–60  м  (іноді  менше)  рили  другий  колодязь, далі – третій  і т. д., – до тих пір,  поки глибина останнього не доходила до 2 м  і більше, тобто до виходу води на поверхню.  Тоді  всі  колодязі,  від  першого  до  останньо­ го,  поєднували  між  собою  тунелем,  який  зі  слабким  ухилом  прорізав  водоносний  шар.  Глибина цих колодязів залежала від рівня за­ лягання ґрунтових вод. Відомі карізи, глиби­ на яких досягає 70–80 м, а деяких – навіть  90–100 м. Для того, аби потрапити в тунель  одного  з  карізів  в  Нішапурі  (середньовіч­ на  столиця  Хорасану),  треба  спуститися  на  70 сходинок по спеціальній драбині. Колодя­ зі слугували для вентиляції тунелю, підйому  ґрунту, спуску та підйому людей,  інструмен­ тів, матеріалів за допомогою чарх (воріт) під  час  риття  каріза.  Зверху  їх  зазвичай  закри­ вали плоскими кам’яними плитами або коло­ дами.  У  Східному  Ірані,  до  речі,  ці  кам’яні  плити називаються «калар» [14, с. 99]. Довжина  каріза  залежала  від  рясності  й  рівня  залягання  ґрунтових  вод.  Водозбірна  частина каріза складалася рідше з однієї або  двох гілок, частіше – з декількох. Відомі карі­ зи завдовжки 40–45 км! Ще в давнину Полі­ бій писав, що «люди (перси) не знають, де по­ чинаються ці канали (карізи) і з яких ключів  вони наповнюються» [13, с. 264]. У місцевос­ ті, де водопровідна частина тунелів проходила  крізь  сипучі  пласти,  їхні  стіни  укріплювали  камінням  і  деревами,  а  при  відсутності  цих  матеріалів  клали  обпалені  глиняні  труби  –  «мурі».  Під  час  відновлення  старих  карізів  постійно знаходять довгі  глиняні труби. Уза­ галі в Центральній Азії ще із часів середньо­ віччя  набула  поширення  практика  викорис­ тання глиняних труб для водоканалізаційних  ліній у великих міських рабадах і махалля [1,  с. 30–55].  Існувала особлива конструкція каріза, при­ стосована  для  передачі  води  через  гористі  пере шкоди.  У  цьому  випадку  каріз  прорубу­ http://www.etnolog.org.ua 23 Розвідки та матеріали вали на початку  або в  середині  траси каналу,  залежно  від  розташування  цієї  перешкоди.  Карізи  такої  конструкції  траплялися  в  ба­ гатьох  центральноазійських  землеробських  районах,  але  найпоширенішими  вони  були  в  передгірській  і  гірській зонах у басейні Верх­ нього  Зеравшану  (Худжандська  –  колишня  Ленінабадська  обл.  Таджикистану).  Указана  конструкція у свою чергу мала два різновиди.  Карізи  першого  з  них  пробивали  в  товщині  скель  і конгломератів берегових обривів річок  та ущелин. Найбільші карізи цього типу мали  назви: Кофір, Тягі Камар, Кавола, Джадруд  та  ін.  Їхня  довжина  –  0,5–1,5  км.  Найбіль­ ший серед них – Фармітан (з кінця XIX ст. –  Токсан каріз): завдовжки 3,2 км, глибина за­ лягання його тунелів сягає 40 м [17, с. 16–18]. Тунелі цих карізів зигзагоподібні й мають  круглу,  грушоподібну  та  еліпсоїдну  форми  в  розрізі (діаметр – 1,5–2 м). У кожного зигза­ га є отвір, призначений для викидання породи  під  час  будівництва  тунелю  та  його  очищу­ вання при експлуатації. У розрізі  вони також  мають круглу й еліпсоїдну форми (діаметр –  1–1,5 м). Перед  пуском  води  в  тунель  бокові  отво­ ри  закривали  камінням  і  дерном.  Поступово  ця  важлива  ланка  тунелю  була  вдосконалена  так, щоб отвори можна було прорубувати під  кутом.  У  цьому  випадку  наповнений  водою  тунель експлуатувався надійно й без додатко­ вих  затрат  праці,  проте  його  очистка  ставала  складнішою.  Деякі  бокові  отвори  карізів,  що  були  прорубані  в  товщині  скелястого  конгло­ мерату  берега  Зеравшану,  мали  Г­подібну  форму, оскільки при звичайній формі бурхли ­  ва річкова вода могла ввійти в тунель через отвір  і зруйнувати його, особливо під час повені. Існував різновид цієї конструкції, при якій  каріз, прорубаний через пагорб, що закривав  шлях каналу, мав прямий тунель. У ньому ро­ били вертикальні очисні колодязі завглибшки  1–2  м.  Їхня  глибина  залежала  від  відстані  каналу­водоводу  до  денної  поверхні  пагорба.  Такі колодязі слугували для тих самих цілей,  що й колодязі карізів попередніх типів. Звер­ ху  їх закривали покладеними в один ряд ко­ лодами  з  квадратними  отворами  посередині.  Довжина  таких  карізів  відповідно  залежала  від розмірів пагорбів. Копачі карізів працювали сидячи лопатою,  кайлом  та  коротким  ломом  при  світлі  ламп  і  свічок.  Відвал  піднімали  в  шкіряних  мішках  за допомогою чарх. У кожному забої зазвичай  працювали 4–5 осіб. Уже в нові часи мухандісі  (інженери) для нівелювання тунелю каріза по­ чали  застосовувати  простий,  але  зручний  ін­ струмент – тарозу (терези), який складався із  трикутника,  посередині  якого  висів  тягарець.  Сам трикутник розміщували на горизонталь­ но натягнутій мотузці.  Якщо порівнювати різні типи карізів за об­ сягами витраченої на них праці, то на першому  місці перебувають карізи з боковими отвора­ ми, що їх, як правило, прорубували в товщині  твердих скелястих конгломератів.  Узагалі всім згаданим гідротехнічним спо­ рудам притаманні складність і трудомісткість.  Гігантська праця  їхніх  будівничих  часто  зни­ щувалася  періодичними  екологічними  лихами  (посухи,  переміщення  піщаних  мас,  природні  зміни річкових русел, землетруси тощо), а та­ кож  через  іноземні  вторг нення  та  внутрішні  міжусобиці,  які призводили до руйнівних на­ слідків.  Усе  це  зумовлює  актуальність  пи­ тання щодо характеру виробничих  сил, що  їх  залучали  для  будівництва,  подальшої  рекон­ струкції  та  підтримки  в  працездатному  стані  об’єктів  іригації на теренах Центральної Азії.  Адже  традиційне  суспільство  для  вирішення  своїх меліоративних завдань явно не могло по­ слуговуватися  технологічними  й  фінансовими  можливостями  Мінводгоспу  СРСР  та  його  республіканських підрозділів.  Радянська наука традиційно в дусі форма­ ційної теорії пояснювала гігантські обсяги ви­ конаних іригаційних робіт масовою експлуата­ цією  невільницької  праці.  Ще  в  1933  році  авторитетний  сходознавець  В.  Струве  в  про­ грамній чотиригодинній доповіді в Державній  академії історії матеріальної культури сформу­ лював тезу про те, що зародження та подаль­ http://www.etnolog.org.ua 24 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2014 ший  розвиток  іригаційного  землеробства  в  Єгипті, Месопотамії та центральноазійському  міжріччі були безпосередньо пов’язані з  існу­ ванням рабовласницького суспільства. За два  роки  до  того  цю  саму  тезу  обстоював  інший  відомий  сходознавець  старої  школи  С.  Оль­ денбург [12]. Слід  зауважити,  що  дійсно  в  центрально­ азійських  мусульманських  соціумах  інсти­ тут  рабства  фактично  проіснував  до  самого  завоювання  краю  Російською  імперією  на­ прикінці  XIX  ст.  Контингент  рабів  активно  поповнювався  за  рахунок  захоплення  й  по­ дальшої   купівлі­продажу  полонених  (пере­ важно  з­поміж  «невірних»),  також  у  рабство  потрапляли боржники та деякі злочинці. Не­ вільницьку працю активно використовували в  усіх галузях народного господарства, від суто  жіночих сегментів – гаремів тощо – до трудо­ місткого  сільського  господарства,  будівницт­ ва, промислового виробництва.  З огляду  на  зазначене,  набула  загального  поширення  думка,  що  вільне  населення  міс­ цевих  оазисів  узагалі  не  мало  ніякого  відно­ шення до  іригаційного будівництва,  оскільки  останнє  здійснювалося  силами  величезної  маси рабів, не зайнятих в інших видах земле­ робської  праці.  Таку  думку  поділяли  вче­ ні,  добре  ознайомлені  з  фактами,  на  кшталт  Б. Андріанова чи С. Толстова, які були відомі  своїми  польовими  дослідженнями  передусім  іригаційних  систем  Хорезму  та  Хівінського  оазису [2; 3, с. 84–85; 15]. У  відомій  монографії  «Древние  ороси­ тельные  системы  Приаралья»  Б.  Андріа­ нов  подає  розрахунки,  зроблені  ним  щодо  Джанбаскалінського  каналу,  збудованого  ще  в  середньовіччі,  але  такого, що продовжував  активно експлуатуватися за призначенням і в  середи ні ХХ ст. За цими розрахунками, при  загальній чисельності населення зони каналу  (4,5–5 тис. осіб) уся її півторатисячна дорос­ ла  чоловіча  частина,  працюючи  в  середньо­ му по двадцять діб на рік, мала витратити на  його  побудову  від  п’ятнадцяти  до  двадцяти  п’яти років  [2,  с.  127]. Оскільки це здається  неймовірним,  то  можемо  припустити,  що  ка­ нал  збудувала  велика  кількість  рабів.  Проте  спробуємо критично розглянути це твердження  радянського класика. По­перше,  великі  канали  не  обов’язково  мали будуватися швидко. На  їх спорудження  могли витрачатися роки (у деяких випадках –  десятиріччя), а іригаційна мережа загалом по­ винна була розбудовуватися взагалі протягом  сторіч. По­друге, особливості центральноазій­ ського  (у  тому  числі  хорезмського)  сільсько­ господарського  року  дозволяли  використову­ вати землеробське населення для будівництва  й  очистки  зрошувальних  споруд  упродовж  двох­трьох  місяців  на  рік.  Саме  стільки  пра­ цювало  населення  на  очищенні  каналів  у   Приараллі наприкінці XIX ст. [16, с. 49–50].  Отже, той самий канал міг бути побудований  чоловічим  населенням  зони  каналу  всього  за  три­п’ять років. Оцінюючи  обсяг  земляних  робіт  (750  тис.  м3),  необхідних  для  проведення  Джанбаскалінського  каналу,  та  денний  обсяг  ґрунту (2,5 м3), вийнятого одним землекопом,  було  підраховано,  що  роботи  тривали  п’ять  років [6, с. 124–125]. Однак можемо припус­ тити, що при вищій продуктивності праці (при  викопуванні 3,5 м3 ґрунту, за птолемеєвськими  папірусами) ті самі робітники могли спорудити  такий канал за три роки. До того ж у низов’ях  Амудар’ї  в  канали  можна  було  перетворити  протоки  природного  походження,  що  суттєво  зменшувало обсяги робіт.  Серйозним  аргументом  на  користь  мас­ штабного  застосування  примусової  праці  при  будівництві  й  обслуговуванні  великих  гідро­ технічних  об’єктів  є  очевидна  недосконалість  стародавніх технічних приладів, які не зміню­ валися впродовж багатьох сторіч. Отже, якби  не було рабства, на вказані роботи мали б за­ лучати  із  сільського  господарства  таку  кіль­ кість робочої сили, яка зробила б неможливим  нормальне функціонування аграрного сектору.  Важливим  критерієм  оцінки  продуктив­ них сил у центральноазійському традиційному  господарстві  є  не  тільки  тривала  відсутність  http://www.etnolog.org.ua 25 Розвідки та матеріали Різновиди карізів: 1) каріз для виводу ґрунтових вод; 2) каріз із боковими очищувальними отворами; 3) каріз із вертикальними колодязями Графічний додаток http://www.etnolog.org.ua 26 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2014 прогресу в спецтехніці, але й одночасна з нею  примітивність сільськогосподарських знарядь  праці.  Саме  відсутність  технічного  прогресу  в  цій  галузі  робило  малоефективним  (більше  того – просто невигідним) виключення з еко­ номіки значної кількості робітників, зайнятих  лише  в  іригаційному  будівництві.  Забезпе­ чення  їх  засобами  до  існування  лягло  б  важ­ ким  і  непосильним  тягарем  на  решту  земле­ робського населення.  При тому рівні  сільськогосподарської  тех­ ніки,  якого  було  досягнуто  в  Хорезмі  напри­ кінці ХIX ст., один робітник за рік міг обро­ бити (і то лише за умов використання робочої  худоби)  зовсім  невелику  земельну  ділянку.  Відповідно,  і  можливість  розширення  посів­ них  площ  строго  лімітувалася  кількістю  осіб,  які  безпосередньо  брали  участь  у  польових  роботах.  Із  джерел  відомо,  що  в  XIX  –  на  початку  XX  ст.  врожайність  пшениці  на  по­ ливних  землях  становила  15–20  центнерів  з  гектара  [8,  с.  442].  Частину  (зазвичай  тре­ тину)  врожаю  селянин  здавав  у  вигляді  по­ датку,  а  1,5–2  центнери  залишав  для  посіву.  Після  цього  в  розпорядженні  він  мав  лише  8–11 центнерів. Допускаючи умовну похибку  до 50 %, отримуємо цифру 4,5–5 центнерів.  Цієї  кількості  зерна  досить  для  річного  про­ житку всього двох (максимум – трьох) осіб. Таким чином, сільська родина ледве прого­ довувала себе і сплачувала податки. А відтак  традиційна  економіка не володіла продоволь­ чими резервами,  які  б  дозволяли  утримувати  спеціально  для  будівництва  й  реконструкції  зрошувальних  споруд  численні  контингенти  рабів  та  невільників.  У  контексті  наведених  розрахунків  логічно  припустити,  що  в  їхньо­ му  будівництві  та  сезонному  очищенні  брало  участь усе вільне населення оазисів.  У традиційному центральноазійському со­ ціумі  історично  сформувалося  й  закріпило­ ся  стійке  уявлення про  іригацію як  суспільно  необхідну колективну справу. Цілком доречно  провести паралелі з  іншим регіоном – Месо­ потамією,  у  якій  ще  в  давнину  штучне  зро­ шування мало неабияке соціально­економічне  значення.  У  шумерській  міфології  боги  самі  беруть участь в іригаційних роботах – риють  землю  мотиками,  виносять  виритий  ґрунт  у  кошиках. В Ассирії цю роботу символічно ви­ конував цар – голова громади.  Пережитки подібної соціальної консолідації  зберігалися в Хівинському ханстві до Жовтне­ вої революції. Перед щорічним очищенням ка­ налів після пишної церемонії в канал спускався  сам хан, йому передавали лопату, і він робив ви­ гляд, що збирається почати роботу [5, c. 262].  Для визначення таких колективних робіт у краї ­  нах регіону досі  використовується  термін «хо­ шар», на кшталт українського «толока». При  цьому,  говорячи  про  безсумнівну  ко­ лективну потребу в забезпеченні ефективного  функціонування зрошувальних систем, не слід  переоцінювати  готовність  простих  жителів  оазисів займатися безоплатною виснажливою  роботою  з  їх  будівництва  та  реконструкції.  Найбільші дивіденди від експлуатації та роз­ ширення  вказаних  систем,  звичайно,  отри­ мувала  місцева  державна  влада,  яка  збирала  податки за користування водою і зрошуваною  землею.  Саме  тоталітарна  влада  примушу­ вала  покірне  населення  виконувати  суспільні  роботи,  здійснювала  над  ними  керівництво  й  контроль. 1. Анарбаев А. Благоустройство средневеково‑ го города Средней Азии. – Ташкент, 1981. 2. Андрианов  Б.  В. Древние оросительные системы Приаралья (в связи с историей возникно‑ вения и развития орошаемого земледелия). – М., 1969. 3. Андрианов Б. В. Опыт типологизации оро‑ шаемого земледелия и ирригации в Средней Азии и Казахстане (конец XIX – начало XX в.) // Типология основных элементов традиционной культуры. – М., 1984. 4. Гребенкин А. Заметки о Когистане // Турке‑ станские ведомости. – 1872. – № 25. 5. Гулямов Я. Г. История орошения Хорезма с древнейших времен до наших дней. – Ташкент, 1957. 6. Давидович Е. А. Материалы по метрологии средневековой Средней Азии. – М., 1970. http://www.etnolog.org.ua 27 Розвідки та матеріали 7. Джумаев  О.  М. К истории орошаемого земле делия в Туркменистане. – Ашхабад, 1951. 8. Масальский В. И. Туркестанский край // Рос‑ сия. Полное географическое описание нашего Отечества. – С.Пб., 1913. – Т. XIX. 9. Мошкова В. Г. Отчет о работе этнографиче‑ ской группы V отряда Южно‑Туркменистанской археологической комплексной экспедиции 1947 г. в Бахардинском районе ТССР // Труды Южно‑ Туркменистанской археологической комплексной экспедиции. – Ашхабад, 1951. – Т. II. 10. Мухаметджанов  А.  Р. Даргомская пло‑ тина и крепость в Раватходже // История мате‑ риальной культуры Узбекистана. – Ташкент, 1972. – Вып. 9. 11. Мухиддинов И. Особенности традиционно‑ го земледельческого хозяйства припамирских на‑ родностей в XIX – начале XX века. – Душанбе, 1984. 12. Ольденбург С. Ф. Восток и Запад в совет‑ ских условиях. – М. ; Ленинград, 1931. 13. Полибий. Всеобщая история в сорока книгах / пер. с греческого Ф. Г. Мищенко. – М., 1895. – Т. 2. 14. Савина В. И. Словарь географических тер‑ минов и других слов, формирующих топонимию Ирана. – М., 1971. 15. Толстов  С.  П. Работы Хорезмской архео‑ лого‑этнографической экспедиции АН СССР в 1949–1953 гг. // Труды Хорезмской археолого‑ этнографической экспедиции. – М., 1958. – Т. 2. 16. Шкапский  О. Аму‑Дарьинские очерки. К аграрному вопросу из Нижней Аму‑Дарьи. – Ташкент, 1900. 17. Эшонкулов У. Э. История ирригации Верх‑ него Зеравшана (с древнейших времен до начала ХХ в.) : автореф. дис. … канд. ист. наук. – Самар‑ канд, 1989. http://www.etnolog.org.ua
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203162
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 0130-6936
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-01T20:56:43Z
publishDate 2014
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format dspace
spelling Гусаков, В.
2025-04-25T10:18:07Z
2014
Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції) / В. Гусаков // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 5. — С. 20–27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
0130-6936
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203162
631.67(5)
Статтю присвячено технологічним та соціальним аспектам організації іригаційних робіт у центральноазійському традиційному суспільстві. Автор описує низку найтиповіших іригаційних технологій, що їх використовували в регіоні із часів середньовіччя аж до ХХ ст. Особливу увагу приділено питанням організації праці в традиційному суспільстві.
Статья посвящена технологическим и социальным аспектам организации ирригационных работ в традиционном обществе Центральной Азии. Автор описывает наиболее типичные ирригационные технологии, применявшиеся в регионе со времен средневековья до ХХ в. Особое внимание уделяется вопросам организации труда в традиционном обществе.
The article deals with the technological and social aspects of arranging irrigation construction in Central Asian traditional society. The author describes a few most typical irrigation technologies, used in the region from the Middle Ages till the XX century. Particular attention is paid to discussing the questions of adequate forms of labor organization in traditional society.
uk
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
Народна творчість та етнологія
Розвідки та матеріали
Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
Social View on Irrigation Construction as a Cause (From Central Asian Tradition)
Article
published earlier
spellingShingle Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
Гусаков, В.
Розвідки та матеріали
title Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
title_alt Social View on Irrigation Construction as a Cause (From Central Asian Tradition)
title_full Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
title_fullStr Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
title_full_unstemmed Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
title_short Суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
title_sort суспільний погляд на іригаційне будівництво як спільну справу (із центральноазійської традиції)
topic Розвідки та матеріали
topic_facet Розвідки та матеріали
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203162
work_keys_str_mv AT gusakovv suspílʹniipoglâdnaírigacíinebudívnictvoâkspílʹnuspravuízcentralʹnoazíisʹkoítradicíí
AT gusakovv socialviewonirrigationconstructionasacausefromcentralasiantradition

Схожі ресурси