Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості

Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості

У статті завдяки аналізу відомих і маловідомих праць та музейних фондових колекцій висвітлюються характерні особливості матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля, а також порушується проблема формування загальної класифікації матеріалів. Уперше подається розшире...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2014
1. Verfasser: Іваневич, Л.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2014
Schriftenreihe:Народна творчість та етнологія
Schlagworte:
Розвідки та матеріали
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203323
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 6. — С. 42–54. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203323
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2033232025-07-31T00:08:07Z Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості Fabrics for Making and Adorning the Podillia Ukrainian Folk Attire: Classification And Peculiarities Іваневич, Л. Розвідки та матеріали У статті завдяки аналізу відомих і маловідомих праць та музейних фондових колекцій висвітлюються характерні особливості матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля, а також порушується проблема формування загальної класифікації матеріалів. Уперше подається розширена класифікація матеріалів для створення складових елементів народного костюма подолян ХІХ – початку ХХ ст. В статье в результате анализа известных и малоизвестных работ и музейных фондовых коллекций раскрываются характерные особенности материалов для изготовления и украшения традиционной одежды украинцев Подолья, а также поднимается проблема формирования общей классификации материалов. Впервые подаётся расширенная классификация материалов для создания составляющих элементов народного костюма подолян ХIХ – начала ХХ вв. The article, as a result of analyzing both the famous and little-known works and museum collections, sheds light on the peculiarities of fabrics for making and adorning the traditional attire of the Podillia Ukrainians and the problem of the formation of a general classification of the fabrics. For the first time, there has been submitted the broadened classification of fabrics for making the components of folk costumes of the ХIXth -early ХХth centuries Podillia Ukrainians. 2014 Article Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 6. — С. 42–54. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203323 391(477.43/.44) uk Народна творчість та етнологія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Розвідки та матеріали
Розвідки та матеріали
spellingShingle Розвідки та матеріали
Розвідки та матеріали
Іваневич, Л.
Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
Народна творчість та етнологія
description У статті завдяки аналізу відомих і маловідомих праць та музейних фондових колекцій висвітлюються характерні особливості матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля, а також порушується проблема формування загальної класифікації матеріалів. Уперше подається розширена класифікація матеріалів для створення складових елементів народного костюма подолян ХІХ – початку ХХ ст.
format Article
author Іваневич, Л.
author_facet Іваневич, Л.
author_sort Іваневич, Л.
title Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
title_short Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
title_full Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
title_fullStr Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
title_full_unstemmed Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості
title_sort матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців поділля: класифікація та особливості
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2014
topic_facet Розвідки та матеріали
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203323
citation_txt Матеріали для виготовлення й декорування народного вбрання українців Поділля: класифікація та особливості / Л. Іваневич // Народна творчість та етнологія. — 2014. — № 6. — С. 42–54. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT ívanevičl materíalidlâvigotovlennâjdekoruvannânarodnogovbrannâukraíncívpodíllâklasifíkacíâtaosoblivostí
AT ívanevičl fabricsformakingandadorningthepodilliaukrainianfolkattireclassificationandpeculiarities
first_indexed 2025-11-26T07:11:18Z
last_indexed 2025-11-26T07:11:18Z
_version_ 1849836003670360064
fulltext 42 МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ Й ДЕКОРУВАННЯ НАРОДНОГО ВБРАННЯ УКРАЇНЦІВ ПОДІЛЛЯ: КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ Лілія Іваневич УДК 391(477.43/.44) У статті завдяки аналізу відомих і маловідомих праць та музейних фондових колекцій висвітлюються характерні  особливості матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля, а також порушу- ється проблема формування загальної класифікації матеріалів. Уперше подається розширена класифікація матеріа- лів для створення складових елементів народного костюма подолян ХІХ – початку ХХ ст. Ключові слова:  український  народний  стрій,  історико-етнографічний  регіон  Поділля,  локальні  зони,  тради- ційний комплекс убрання подолян, ХІХ – початок ХХ ст., розширена класифікація, матеріали, складові елементи  народного костюма, способи і техніка виготовлення, сировина, етнографічні колекції, музеї. В статье в результате анализа известных и малоизвестных работ и музейных фондовых коллекций раскрываются  характерные особенности материалов для изготовления и украшения традиционной одежды украинцев Подолья,  а  также поднимается проблема формирования общей классификации материалов. Впервые подаётся расширенная клас- сификация материалов для создания составляющих элементов народного костюма подолян ХIХ – начала ХХ вв. Ключевые слова: украинская народная одежда, историко-этнографический регион Подолье, локальные зоны,  традиционный комплекс одежды подолян, ХIХ – начало ХХ вв., расширенная классификация, материалы, состав- ляющие элементы народного костюма, способы и техника изготовления, сырьё, этнографические коллекции, музеи. The article, as a result of analyzing both the famous and little known works and museum collections, sheds light on the  peculiarities of fabrics for making and adorning the traditional attire of the Podillia Ukrainians and the problem of formation of  general classification of the fabrics. For the first time there has been submitted the broadened classification of fabrics for making  the components of folk costume of the ХIXth – early ХХth centuries Podillia Ukrainians. Keywords: Ukrainian folk garb, historical and geographical region Podillia, local zones, traditional complex of Podillia  Ukrainian attire, ХIXth – early ХХth centuries, broadened classification, fabrics, components of folk costume, methods and  technique of production, raw stuff, ethnographical collections, museums. Сучасні  тенденції  посиленого  інтересу  до  пізнання  традиційно-побутової  культурної  спадщини  нашого  народу  спричинюють  не- спадаючу актуальність проблеми встановлення  характерних  особливостей  українського  тра- диційного строю. Важливе значення в процесі  вивчення  загальнонаціональних  рис  та  регіо- нальних  і  локальних ознак  та  відмін народної  ноші  українців  різноманітних  історико-етно- графічних регіонів, зокрема й Поділля, мають  матеріали  для  виготовлення  та  оздоблення  одіжі.  Причому  кількість  і  способи  викорис- тання матеріалів для створення й декорування  складових  елементів  народного  костюма,  як  показали безпосередні дослідження музейних  етнографічних колекцій в усіх субрегіонах По- ділля  (Буковинському,  Західному,  Східному  та  Центральному),  вражають,  а  тому  вимага- ють відповідної систематизації та класифікації.  На жаль, у науковій літературі й досі  від- сутня  єдина  класифікація  матеріалів  для  ви- готовлення  й  прикрашання  предметів  націо- нального комплексу вбрання. З огляду на це,  опираючись на багату джерельну базу та вра- ховуючи наукові праці  інших учених, спробу- ємо створити загальну розширену класифіка- цію  дослідженого  нами  розмаїття  матеріалів  на прикладі Поділля.  Історіографія  зазначеної  проблеми  вклю- чає  праці  таких  видатних  дослідників  кінця  ХІХ – початку ХХ ст., як П. Чубинський [37],  Б. Поз нанський [27], Хв. Вовк [10], Л. Трофі- мов [36], В. Свідзинський [31] і П. Штельмах  [61]. У радянський період цієї тематики торкну- http://www.etnolog.org.ua 43 Розвідки та матеріали лися В. Білецька [3], О. Воропай [11], К. Ма- тейко [22], Г. Горинь [13], Р. Захарчук-Чугай  [15]. Спробу розглянути види тканин для по- шиття  національної  ноші  українців  здійснено  також у ґрунтовних виданнях «Українське на- родне мистецтво: Тканини та вишивки» [38] та  «Художня тканина західних областей УРСР»  С.  Сидорович  [32].  Стислий  аналіз  матеріа- лів  для  виготовлення  й  частково  декорування  компонентів  народної  одіжі  українців,  у  тому  числі Поділля, у період незалежності України  подали у своїх працях такі вчені й краєзнавці,  як Г. Стельмащук і М. Білан [2; 34; 35], Я. Ко- жолянко [18], М. Костишена [21], Г. Кожолян- ко  [17].  К.  Матейко  [23],  Є.  Шевченко  [60],  Т.  Кара-Васильєва  й  А.  Чорноморець  [16],  З. Васіна [7], Є. Причепій  і Т. Причепій [8],  О.  Федорчук  [39],  О.  Косміна  [20],  Г.  Вро- чинська  [12],  В.  Косаківський  [19]  і  Г.  Мед- ведчук  [24].  У  колективній  історико-етногра- фічній  праці  «Поділля»  вказаної  тематики  найбільше стосуються наукові статті Г. Горинь  про  мистецтво  художньої  обробки  шкіри  [14]  та О. Боряк  про  традиції  ткацтва  на Поділлі  [5]. Крім цього, Л. Булгакова-Ситник у моно- графії «Подільська народна вишивка» вперше  класифікувала  матеріали  для  виготовлення  й  оздоблення  подільських  сорочок,  фартухів,  безрукавок,  кожухів,  опанч,  свит  і  чугаїн  [6,  с. 28–40]. Т. Ніколаєва у своїх працях з історії  українського  костюма  [25;  26]  для  виділення  класифікаційних підтипів матеріалів окремими  значимими  показниками  запропонувала  такі  етнографічні ознаки: сировина, спосіб виготов- лення і техніка виготовлення. Таким чином, ма- теріал, залежно від сировини, вона поділила на  «лляний,  конопляний,  бавовняний,  вовняний,  шовковий, шкіряний, штучний, синтетичний»,  від  способу  виготовлення  –  на  «домотканий  та фабричний», від техніки виготовлення – на  «валяний,  в’язаний,  плетений,  тканий  тощо»  [25, с. 20]. Саме ці ознаки було взято за основу  запропонованої нижче класифікації. Джерельна база дослідження охоплює ана- ліз  фондових  колекцій  традиційного  вбрання Національного музею українського народного  декоративного мистецтва [49] та Українського  центру народної культури «Музей  Івана Гон- чара»  [55]  в  Києві,  Музею  етнографії  та  ху- дожнього промислу Інституту народознавства  НАН  України  [45]  і  Національного  музею  ім. А. Шептицького у Львові  [48], Вінниць- кого  [41],  Тернопільського  [52],  Хмельниць- кого  [56]  та  Чернівецького  [57]  обласних  краєзнавчих музеїв, Одеського державного іс- торико-краєзнавчого музею [50], Вінницького  [42] та Чернівецького [58] обласних художніх  музеїв, Бершадського [40], Оратівського [51],  Тиврівського  [53]  і  Тульчинського  [54]  ра- йонних  краєзнавчих  музеїв  та  Ямпільського   районного  музею  образотворчого  мистецтва  [59] Вінницької області, державного історико-  культурного  заповідника  «Межибіж»  [43],  Кам’янець-Подільського державного  історич- ного  музею-заповідника  [44]  та  навчально-  наукової  лабораторії  етнології  Кам’янець- Подільського  національного  університету  ім. І. Огієнка [46], що на Хмельниччині, а та- кож навчально-наукової лабораторії з етнології  Поділля  Вінницького  державного  педагогіч- ного університету ім. М. Коцюбинського [47]  та приватної  колекції  одягу В. Косаківського  (Вінниччина) [30]. Ґрунтовна  оцінка  історіографії  та  дже- рельної  бази  означеної  проблематики  лише  підкреслює переважно описовий характер  іс- нуючих класифікацій або часткове намагання  наукового розсортування матеріалів як об’єкта  за  всіма  ознаками  одного  показника.  Необ- хідність  формування  безпосередньої  класи- фікації  матеріалів  для  створення  й  декору- вання складових національної ноші українців,  зокрема  подолян,  зумовлюється  проблемою  розташування зібраної інформації в зручному  для  її  подальшого  обліку  й  пошуку  форматі.  Крім того, така класифікація стане важливою  основою  при  створенні  типології  складових  елементів  народного  комплексу  вбрання,  яка  сприятиме  встановленню  внутрішньої  за- кономірності  та  взаємозв’язку  ознак  цього  виду  об’єктів.  Тому,  використовуючи  досвід  попередніх  класифікаційних  розробок  в  ет- http://www.etnolog.org.ua 44 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 нографії,  пропонуємо  розширену  класифіка- цію  матеріалів  за  таким  основним,  на  нашу  думку, якісним показником, як призначення.  Відповідно до названого показника виділимо  дві групи матеріалів – для виготовлення та  для оздоблення компонентів  народної  ноші.  У свою чергу в кожній з груп виокремимо по  три  підгрупи:  сировина, спосіб виготовлен- ня (оздоблення) та  техніка виготовлення (оздоблення). У кожній з підгруп зазначимо  відповідні види та підвиди. Отже,  до  класифікації  матеріалів  за  якіс- ним показником призначення належать: І. Матеріали для виготовлення складових  елементів  традиційного  комплексу  вбрання  українців  Поділля  ХІХ  –  початку  ХХ  ст.,  котрі охоплюють такі підгрупи за ознаками:  1) сировина, що за походженням буває: а) натуральна: ● рослинні волокна – луб’яні (конопляні й  лляні) та бавовняні для виробництва: – прядива (пряжі): ручнопряденого (домо- тканого)  –  конопляного  («колопні»  (матірча- того  або  микового  (грубішого)),  плоскінного  або  повісмового  (тоншого))  та  лляного;  фаб- ричного  бавовняного  (невибіленого  –  «бак»,  «бамбак»,  «бомбак»  і  вибіленого  –  «білець»,  «біль», «більки») та лляного; –  ниток:  ручнопрядених  (доморобних)  конопляних  і  лляних;  фабричних  бавовняних  («заполоч», «заполочь») і лляних; –  тканин:  домотканих  –  полотен  (коноп- ляних,  конопляно-лляних,  конопляно-бавов- няних,  лляних,  лляно-бавовняних)  і  лляних  тканин;  фабричних  –  бавовняних  полотен  та  бавовняних і лляних тканин;  ● тваринні волокна – вовняні або шовкові  волокна для виготовлення: – прядива (пряжі): ручнопряденого (домо- робного) або фабричного вовняного звичайно- го та крученого кольорового («гарусу»); – ниток: ручнопрядених (доморобних) або  фабричних вовняних та фабричних шовкових; – волосіні: довгої вовни – для тонкого сук- на; кінської – для прикрас; – перестригу (грубої вовни); –  повсті  (вовни  для  пошиття  головних  уборів); –  поярку  (незагрубілої  вовни  молодих  овець чи високоякісної вовни ягнят); – тканин (домотканих і фабричних вовня- них та фабричних шовкових); ●  хутро  –  хутряні  матеріали:  переважно  каракуль, овече хутро, овчина (шкура молодих  ягнят 4–6 місяців) і смушок (смух білого, сі- рого або чорного кольору – хутро ще не стри- жених  ягнят),  рідше  –  хутро  заяче,  козяче  і  лисяче; ● шкіра – шкіра свійських тварин (бичача,  волова, козяча, коняча, овеча, свиняча), у тому  числі  сап’ян  (тонка,  м’яка  шкіра  жовтого  або  червоного кольору з козячих (рідше – лошачих,  овечих, телячих) шкір), хром (м’яка шкіра вели- кої рогатої худоби, коней, свиней) і юхта (товста  шкіра великої рогатої худоби, коней, свиней);  ●  стеблини,  квіти  та  кора  рослин  –  лико  (кора  дерев  –  в’яза,  липи,  лози  для  взуття),  солома (для взуття, головних уборів, кошиків),  стеблини й квіти рослин (для головних уборів),  очерет (для взуття); ●  волос  –  кінський  волос  (волосінь)  як  основа прикрас та додаток до вовняної пряжі; ●  дерево  –  для  виготовлення  взуття,  допов нень до одягу, прикрас (намистини); ●  каміння  –  натуральне:  намистини  з  бурштину  (річкового),  гранатів,  коралів,  пер- лів для прикрас; ● кераміка – намистини для прикрас; ●  кістка  –  намистини  для  прикрас  (зуби  звірів); ● насіння рослин, зерна овочів та кісточки  плодів – намистини для прикрас (наприклад:  сім’я  рослини  клокички,  гарбузове  насіння,  кісточки слив та ін.); ● тісто – намистини для прикрас; б) штучна: ●  метал  –  браслети,  дукачі,  дроти,  лан- цюжки,  медальйони,  монети,  намистини,  об- ручки, сережки, хрестики, хрести;  ● скло – дуті кольорові скляні намистини,  намистини з венеційського або чеського різно- кольорового скла середніх розмірів, намисти- http://www.etnolog.org.ua 45 Розвідки та матеріали ни зі смальти або сплаву скла-смальти, намис- тини з різнокольорового скла дрібних розмірів  (бісер  («вівсик»,  «пацьорки»,  «перли»,  «цят- ки»), січка, стеклярус («січка», «склярус»)); ● штучне скляне каміння – бурштин, гра- нати, корали і перли; в) синтетична: пластмаса (намистини); 2) спосіб виготовлення: а)  доморобний  матеріал  (домашнього  ви- робництва або саморобний – нитки, прядиво,  хутро, шкіра та ін.); б)  домотканий  матеріал  (тканини),  який  у  свою чергу поділяється: ● за морфологічними ознаками на:  – однорідний матеріал (тканини з одного  типу волокон): домоткані конопляні або лляні  полотна  (тканини  полотняного  переплетен- ня) – гребінниця (найгрубіші) та серпанкові  (найтонкіші)  полотна,  густі  або  прозорі  рід- кі полотна; конопляні матірчате (грубіше) чи  плоскінне (плосконне – тонше) полотна; «си- рові» конопляні або лляні полотна (з однорід- ної пряжі): «дев’ятка» (найгрубіше полотно),  гребінні  полотна  («десятка»  –  «тринадцят- ка»: «десятка» (найпоширеніше грубе полот- но),  «одинадцятка»,  «дванадцятка»  (найпо- ширеніше  тонше  полотно),  «тринадцятка»  (найпоширеніше  тонке  полотно)),  «чотир- надцятка»,  «п’ятнадцятка»  і  «шістнадцят- ка» (поширене найтонше полотно); домоткані  лляні тканини з узором (вибійка, димка); до- моткані  вовняні  тканини  (сукно  вовняне  –  однотонне, грубіше чи грубе (товсте)); – змішаний матеріал (тканини з ниток, ви- роблених  із  суміші різних волокон або комбі- новані полотна (з неоднорідної пряжі простого  полотняного переплетення)): конопляно-лляні,  конопляно-бавовняні  («бамбак»,  «бомбак»,  «сакизове» чи «цигайове» полотна – в осно- ві бавовняні нитки, у пітканні – конопляні чи  навпаки;  «пряжкове»  полотно  –  з  домішкою  бавовняного прядива «більки»), лляно-бавов- няні полотна;  – неоднорідний матеріал (тканини з різних  видів  волокон  в  основі  й  пітканні  складного  репсового  (основа – бавовняна пряжа,  а піт- кання – вовняна; основа з лляної пряжі, а піт- кання – з вовни) та саржевого (або чинувато- го – запаски, сукно) переплетення): домоткані  напівлляні або напіввовняні тканини (сукно –  однотонне, грубіше чи грубе (товсте)); ● за ознаками використання: – тканини, як матеріал для подальшого по- шиття одягу; – тканини у вигляді  окремих компонентів  костюма  –  головні  убори  (намітки,  хустки),  запаски, плахти, пояси; в)  ручнопрядений  матеріал  (нитки  та  пря- жа), який у свою чергу поділяється за морфо- логічними ознаками на:  –  однорідний  (нитки  або  пряжа  з  одного  типу волокон); –  неоднорідний  або  змішаний  (нитки  або  пряжа, виготовлені із суміші різних волокон);  г) фабричний матеріал (лише однорідний),  серед  якого  за  ознакою  походження  волокна  виокремлюють:  –  бавовняні  фабричні  полотна  («бамбак»,  «бахта», «бомбак», «бумбак»); бавовняні фаб- ричні  вітчизняні  тканини  –  крам  (кашемір,  плис, сатин, ситець) та привізні тканини (ба- тист, міткаль, муслін, перкаль, шале); –  вовняні  фабричні  вітчизняні  тканини  (кашемір, дешеві ґатунки штофу); – лляні фабричні тканини (каламайка); –  шовкові  фабричні  вітчизняні  тканини  (дешеві ґатунки парчі, штофу) та привізні тка- нини (атлас, китайка, дешеві ґатунки мусліну,  оксамиту, парчі); 3)  техніка виготовлення,  від  різновиду  якої  матеріал  буває:  валяний,  вигладжений,  викачаний,  вим’ятий,  вирівняний,  витіпаний,  витріпаний,  вичесаний,  вичинений,  в’язаний,  дублений, зшитий, морщений, набираний, на- низаний,  насиляний,  плетений,  тканий,  стяг- нутий, шитий тощо. ІІ.  Матеріали  для оздоблення складових  елементів  традиційного  комплексу  вбрання  українців Поділля ХІХ – початку ХХ ст., які  охоплюють такі підгрупи за ознаками:  1) сировина, що за походженням буває: а) натуральна: http://www.etnolog.org.ua 46 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 ● рослинні волокна – конопляні («дуб» –  фарбовані в дубовій корі, «заполоч» – фарбо- вані в розчині сажі), лляні («білі» – білого ко- льору) і бавовняні (фабричні: «більця» (білого  кольору),  «бавенка»,  «заполоч»,  «клубочки»,  «мулінка»  («муліне»),  «опал»,  «пасма»,  «са- моробщина» – фарбовані в домашніх умовах)  нитки  для  вишивання  й  декоративних  швів;  китиці,  плетені  мереживо,  тасьма,  шнури;  фабричні  елементи  оздоблення  –  мереживо,  стрічки, тасьма, шнурки (шнури); ●  тваринні  волокна  –  вовняні  («бавна»,  «волічка»,  «коцик»,  «олічка»  –  доморобні;  «волочка»,  «гарус»,  «лучка»  –  фабричні)  та  шовкові  («відваб»)  нитки  для  вишивання  й  декоративних швів; китиці, мереживо, сукно,  тасьма,  шнури;  фабричні  привізні  елементи  оздоблення  –  мереживо,  оксамит,  стрічки,  тасьма, шнурки (шнури); ●  хутро – каракуль,  овече  хутро,  смушок  (смух білого, сірого або чорного кольору), хут- ро заяче, козяче та лисяче; ●  шкіра  –  шкіряні  смужки  для  аплікації,  ґудзиків, зав’язок, китиць, петель, шнурів; ● віск – для виготовлення прикрас, голов- них  уборів  (дівочих  весільних  віночків);  для  воскування ниток, якими вишивали; ●  дерево  –  ґудзики,  кілочки  (для  взуття),  колодочки (дерев’яні підбори для взуття, обтяг- нуті шкірою), стружка (для штучних квітів); ● кераміка – ґудзики; ● кістка – ґудзики; ● мушлі – черепашки морських або річко- вих молюсків для прикрас; ●  папір  –  картон,  різнокольоровий  гофро- ваний («жатий») і «папіросний» папір, стружка; ● пір’я – для оздоблення головних уборів; ● солома – устілки (вустілки) для взуття,  плетені стрічки для головних уборів; ●  фарби  –  тваринні:  з  комах  (кошені- лі,  червця);  рослинні:  з  квітів,  кори,  коренів,  листя, плодів та стебел дерев, кущів і рослин,  трав; земляна фарба – вохра; б) штучна: ●  метал  –  гаплички,  гачки,  ґудзики,  за- кльопки,  блискітки,  лелітки  або  «тарілочки»  (металеві кружальця), металеві нитки («мета- левий дріт», «сухозлітка» («сухозлоття», «су- хозліть»),  «тхір»,  «хір»  («вишивка  хором»),  «шир»), мідні бляшки, мідні кружляки, підко- ви для взуття, фольга, цвяхи; ●  скло  –  ґудзики;  дуті  кольорові  скля- ні  намистини, намистини з  венеційського  або  чеського різнокольорового скла середніх роз- мірів, намистини зі  смальти або сплаву скла- смальти,  намистини  з  різнокольорового  скла  дрібних розмірів (бісер («вівсик», «пацьорки»,  «перли»,  «цятки»),  січка,  стеклярус  (скля- рус)); скельця; ● штучне скляне каміння – бурштин, гра- нати, корали і перли; ●  фарби  –  суміш  натуральних  фарб  із  квасцями,  мідним  купоросом,  стружками  за- ліза або сталі; в) синтетична: ●  пластмаса  –  ґудзики,  закльопки,  за- траски;  ● фарби – анілінові; 2) спосіб оздоблення  – вибілений чи неви- білений, фарбований чи нефарбований матеріал; 3) техніка оздоблення, від різновиду якої  матеріал  буває:  вибитий,  вишитий,  воско- ваний,  в’язаний,  драпірований,  декоративно  тканий, друкований, зарублений, золений, ма- льований,  нашитий,  опушений,  перемотаний,  плетений,  різьблений,  рясований,  скручений,  тиснений,  пришитий,  циркований,  шитий,  шліхтований та ін.  Особливості отримання матеріалів для ви- готовлення  складових  убрання  українців  іс- торико-етнографічного  регіону  Поділля  були  пов’язані з господарсько-економічними й куль- турними умовами розвитку населення краю та  його  зв’язками  із  сусідніми  (і  не  лише)  краї- нами. Так, у ХVІІ–ХVІІІ ст. на Поділлі вже  існували  великі  сукняні  мануфактури  в  міс- течках  Заліщики  (Тернопільщина),  Дераж- ня, Миньківці, Ярмолинці  й  селі  Голохвасти  (Хмельниччина),  містечку  Тульчин  (Віннич- чина), а в XVIII–XIX ст. на Західному По- діллі  працювали  полотняні  мануфактури  в  Заліщиках (Тернопільщина), Східному Поді- http://www.etnolog.org.ua 47 Розвідки та матеріали ллі – у Немирові (Вінниччина), Центрально- му  Поділлі  –  у  Добровіллі  (Хмельниччина)  [5, с. 485]. Проте в подільських селах до пер- шої чверті XX ст. було широко розповсюдже- но  домашнє  ткацтво.  Домоткані  тканини  ви- готовляли з однорідного та змішаного прядива  й  використовували  для  пошиття  натільного,  поясного, плечового та верхнього одягу, голов- них  уборів,  різноманітних  допоміжних  видів  захисту ніг й доповнень до одягу. Отримували  домоткані тканини з луб’яних рослин – коно- пель  і  льону. Але  якщо в XIX ст.  основним,  а  іноді  єдиним  матеріалом  для  промислу  на  Поділлі  були коноплі,  то на початку XX ст.,  зрозумівши  переваги  лляного  полотна,  се- ляни  почали  сіяти  більше  льону.  Конопляне  прядиво  найкращого  ґатунку  виготовляли  в  південно-східних  районах  Західного  Поді- лля. У міру просування з півдня на північ до  подільсько-волинського  пограниччя  конопля- не  полотно  вже  не  конкурувало  з  лляним  [6,  с. 29; 32, с. 31]. Загалом  якість  полотна  рівноцінно  за- лежала  як  від  підготовки  сировини  (сівби,  збирання, обмолоту), обробки волокон (замо- чування,  тріпання,  розчісування),  прядіння,  характеру зсукування ниток, техніки ткання,  так і від завершальних методів обробки: вибі- лювання, викачування, вигладжування тощо.  Зазвичай найкращі полотняні тканини ткали  в  чорноземних  районах  Поділля  –  найспри- ятливіших  для  вирощування  конопель  [17,  с. 230; 24, с. 479–480]. На Поділлі ткали два  типи конопляного полотна – матірчате і плос- кінне. Причому плоскінне було  тонше  і  якіс- ніше, адже виготовлялося із чоловічих стебел  конопель (плоскіні), а матірчате, виготовлене  із  жіночих  стебел  (матірки),  –  було  грубіше  і  менш  якісне  [10,  с.  490;  31,  с.  146–147].  Найбіліше  й  найтонше  полотно  виготовляли  з  чистого  льону.  За  кількістю  пасм  в  основі  полотна, що визначало його ширину та якість,  полотна  поділяли  на  «десятку»  (відповідно  десять  пасм)  –  «двадцятку»  [37,  с.  408– 409].  Хоча  в  цілому,  залежно  від  сорту  ни- ток, узятих на основу і поробок (піткання), в  Україні розрізняли близько 20 видів полотен.  Найтовстішим вважалося полотно «дев’ятка»,  тонші – «десятка» і «дванадцятка», ще тон- ші  –  «тринадцятка»  і  «чотирнадцятка»  [27,  с.  191–192].  Найуживанішими  в  українців  були  полотна  «десятка»,  «дванадцятка»  і  «двадцятка»  [37,  с.  409],  а  в  українських  подолян  –  «десятка»  і  «дванадцятка»  [27,  с. 191]. Наприкінці ХІХ ст. українці, зокрема,  Східного  Поділля,  переважно  вирощували  коноплі, з яких ткали вибілені широкі полот- на «десятку» – «шістнадцятку». З гребінних  полотен  («десятки»  –  «тринадцятки»)  шили  підточки для жіночих сорочок і чоловічі шта- ни, з «чотирнадцятки» – буденні  сорочки, з  «п’ятнадцятки» і «шістнадцятки» – святкові  сорочки [31, с. 153]. На початку XX ст. укра- їнці, особливо північних районів Західного й  Центрального  Поділля,  крім  конопель,  ви- рощували  льон.  Конопляні  та  лляні  полотна  різнилися як фактурою (товщина ниток, спо- сіб  переплетення),  так  і  кольором.  Якщо  не- вибілене полотно з конопляного прядива було  тугіше, зеленкувато-сірих відтінків,  то лляне  полотно – м’якіше, біліше (сірувато-охристих  відтінків), з природним полиском, мало дріб- нішу клітинку [3, с. 46]. Українські подолян- ки розрізняли полотна простого полотняного  (гладкі,  простоткані)  та  складного  (частіше  саржевого (або чинуватого), рідше – репсово- го,  що  ткалися  на  багаторемізних  верстатах)  переплетіння [5, с. 494]. На  Поділлі  найчастіше  вживали  найпрос- тіші  «сирові»  полотна  –  конопляні:  плоскін- не  (тонке,  добре  вибілене)  і  матірчате  (грубе,  сіруватого  відтінку);  лляне  (тонке,  біле)  та  рідше  –  комбіновані  полотна  з  неоднорідної  пряжі  –  конопляно-лляне,  конопляно-бавов- няне та лляно-бавовняне. Причому конопляно-  бавовняні  та  лляно-бавовняні  полотна  тка- ли,  поєднуючи  конопляне  чи  лляне  прядиво  з фабричним бавовняним прядивом «бамбак»  («бомбак» – невибіленим) чи «білець» («біль- ка»  –  вибіленим)  переважно  російського  ви- робництва [3, с. 4–6; 31, с. 140–154]. Створе- ні подільськими селянами комбіновані полотна  http://www.etnolog.org.ua 48 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 «бомбак» були вужчі й м’якіші, ніж аналогічні  фабричні полотна [28, с. 273]. Однак  назвою  «бомбак»  («бамбак»)  по- дільські  українці  позначали  як  чисто  бавов- няні  (привізні),  так  і  комбіновані  (домоткані)  полотна. Наприклад,  на  Вінниччині  тонке  полотно  «бамбак»  в  основі  мало  бавовняні  нитки,  а  в  пітканні  –  конопляні  (або  ж  нав- паки)  [31,  с.  154].  Так,  у  Балтському,  Моги- лівському, Ольгопільському та Ямпільському  повітах  поширення  набули  полотно  «бомбак»  з  конопляних  плоскінних  ниток  (основа)  і  фабричних  бавовняних  ниток  (піткання)  та  «чистий бомбак» – у Могилівському, Ольго- пільському  та  Ямпільському  повітах  [31,  с. 141]. На Тернопіллі в с. Устя Борщівського  району на початку ХХ ст. ткали «пряжкове»  полотно  в  основі  з  конопляними,  а  в  пороб- ку  –  з  бавовняними  нитками.  У  свою  чергу  на  Хмельниччині  святкові  сорочки  виготов- ляли  із  «сакизового»  (сс.  Рогізна,  Дерев’яне  Кам’янець-Подільського р-ну) або «цигайово- го» (с. Косинівці Новоушицького р-ну) полот- на, в основі якого були бавовняні, а в пітканні –  конопляні нитки [6, с. 31]. Водночас масового  застосування в українців Поділля комбіновані  полотна не знайшли, тому трап лялися нечасто  в загальному обсязі однорідних тканин. Виго- товляли подоляни й домоткані лляні  тканини  з  узором,  віддрукованим  уручну  з  дерев’яної   дошки (вибійка, димка) для пошиття поясного,  плечового та верхнього одягу.  Також  широко  використовувалися  домо- ткані  вовняні  тканини  (сукно  вовняне  –  од- нотонне,  грубіше  чи  грубе  (товсте)).  За  до- слідженнями  П.  Штельмаха,  кушнірство  в  Подільській  губернії було одним  із найдавні- ших промислів подільських українців,  і  лише  наприкінці  XIX  ст.  на  переважній  більшості  території  воно  поступово  почало  занепадати  [61, с. 341, 345]. З домотканого сукна українці  Поділля  шили  поясний,  плечовий  та  верхній  одяг  («бунди»,  «гуньки»,  «капоти»,  «манти»,  «опанчі»,  «свити»,  «сердаки»,  «сіряки»,  «че- мерки», «чугаї», «чугаїни» тощо), головні убо- ри  та  допоміжні  види  утеплення  ніг  (суконні  онучі). Окремо з вовни робили валяні головні  убори та шили взуття. Сукняні тканини мали  різне  забарвлення:  біле,  сіре,  темно-коричне- ве або чорне. Сукно чорного кольору подоля- ни  виготовляли  з  найкращої  вовни  молодих  овець, яка мала гарний колір і не потребувала  фарбування. З вовни старих овець отримува- ли  сукно  нижчої  якості.  Початкова  обробка  прядива з вовни була технологічно простішим  процесом,  ніж  обробка  рослинних  волокон.  Процес  обробки  зістриженої  вовни  включав  миття  в  гарячій  воді,  промивання  в  річковій  воді, просушування на сонці, скубання й роз- бирання  руками,  розпушування  й  чесання,  прядіння  за  допомогою  веретена  чи  прядки.  Саме сукно ткали на ткацьких верстатах, а по- тім ще «били» на сукновальнях («фолюшах»),  які облаштовували при водяних млинах, при- чому довжина сукна зменшувалась удвічі [17,  с. 234; 31, с. 149–150]. Вовняну тканину ткали  звичайною технікою простого полотняного пе- реплетіння, зрідка додаючи до вовни кінський  волос. Достатньо складною була завершальна  стадія обробки – звалювання [32, с. 53, 54]. Крім  вовни,  подоляни  використовували  шкіру  та  хутро  для  виготовлення  зимового  верхнього  одягу  і  зимових  головних  уборів,  чоловічого поясного і плечового одягу (на Бу- ковинському  Поділлі),  взуття,  поясів  та  до- повнень до одягу [10, с. 558]. Вироби з хутра,  передусім овець і кіз, українці всіх субрегіонів  Поділля шили хутром усередину, причому зов- нішня сторона шкіряного одягу мала спочатку  лише білий колір [4, с. 59; 41, Т-2282, 2058; 52, Т-2086, 2240]. На початку XX ст. поши- рилися кожухи з добре виправлених і фарбова- них у брунатний (коричневий), жовтий (цегля- ний), синій, червоний чи чорний колір шкір [41,  Т-2621; 52, Т-3032, 4140, 4599; 56, Т-2558; 57,  ІІІ-7360].  Це  підтверджувало  високу  профе- сійну  майстерність  місцевих  кушнірів,  цехові  громади яких були відомі у XVIII – на почат- ку ХХ ст. в мм. Балта, Кам’янець, Меджибіж,  Сатанів, Хмільник, Шаргород [33, с. 31–59]. Водночас подільські українці носили так звані  волоські кожухи, що у XVII–XVIII ст. над- http://www.etnolog.org.ua 49 Розвідки та матеріали ходили з Молдавії й Валахії, з яких були пере- несені певні прийоми декору на традиційні міс- цеві [6, с. 32]. Взуття («берлячі» (теплі чоботи  з хутром), черевики, чоботи) подоляни шили з  виправлених шкур волів, коней, корів, свиней і  телят [24, с. 409; 47, КВ-509; 50, Б-3422; 51,  КВ-1354]. Окрім  домотканих  тканин,  шкіри  та  хут- ра  українці  Поділля  широко  використовува- ли  різноманітні  привізні  фабричні  тканини.  Так,  ще  в  першій  половині  XIX  ст.  на  яр- марки  Подільської  губернії  (тобто  Східного  і  Центрального  Поділля)  завозили  тканини,  прядиво, нитки, стрічки й прикраси переваж- но  з  Росії  та  подекуди  з  європейських  кра- їн  [1,  с.  26],  хоча  на  Центральному  Поділлі  важливим  транзитним  центром  торгівлі  був  Кам’янець-Подільський,  через  який  прохо- дили Молдавський та інші торгові шляхи, що  зв’язували губернію з країнами Заходу і Схо- ду.  На  містечкові  ярмарки  Буковинського  та  Західного Поділля, зокрема Бучача, Золото- го Потоку, Теребовлі й Чорткова, насамперед  потрапляли тканини з Англії, Греції, Голлан- дії, Румунії, Туреччини та Угорщини. Тому не  дивно,  що  українські  селяни  Буковинського  і  Західного  Поділля,  на  відміну  від  Східно- го  і Центрального, використовували в побуті  передусім тканини, різні матеріали для виго- товлення  й  оздоблення  вбрання  та  прикраси  західноєвропейського  виробництва,  розма- їття  яких  було  значно  більшим,  порівняно  з  російськими  товарами  [6,  с.  31].  Серед  при- візних  тканин для пошиття  сорочок українці  Поділля застосовували тканини полотняного  переплетіння  –  бамбак  («бомбак»),  батист,  міткаль  і  перкаль,  а  для  нагрудного  жіночо- го одягу – кашемір, оксамит, пліс  і шале [6,  с. 31–32; 25, с. 58–59].  Для створення прикрас та дівочих  голов- них  уборів  подоляни  використовували  най- різноманітніші  матеріали.  Так,  вітчизняний  етнограф Х. Вовк для виготовлення головних  уборів  подолянок  виокремив  такі  матеріали,  як гусячі пера й віск, для прикрас – зерна  і  кісточки овочів, намистини: кам’яні (з бурш- тину, гранату, корала, смальти), металеві (ду- качі,  медальйони,  хрестики)  і  скляні  (бісер,  намистини  з  венеційського  скла  та  дуті)  [9,  с. 128–130]. Разом  з  тим,  завдячуючи  тенденціям  за- хідноєвропейської  моди,  уже  із  середини  XIX  ст.  в  отриманні  насамперед  нагрудних  і  нашийних жіночих прикрас подоляни всіх ло- кальних зон регіону починають застосовувати  такі матеріали, як бісер, лелітки, січку й стек- лярус [41, Т-2421, 2441, 2447, 2611; 46, КВ- 409,  909;  56,  С-685,  686].  Крім  того,  укра- їнці  Буковинського  та  Західного  Поділля  з  бісеру виготовляють головні дівочі прикраси і  убори (особливо весільні), ґердани на чоловічі  капелюхи,  нагрудні  чоловічі  прикраси  та  іно- ді  пояси  (Придністровські  р-ни)  [45, ГУ-43,  63, 73, 109, ЕП-22266-22268, 22295, 80529;  48, НМТ-13; 52, Т-242, 1019, 1021, 9326; 57,  ІІІ-4047–4049, 7630–7632, 10436]. Найпоширенішими способами декорування  традиційного  вбрання  подільських  українців  була  вишивка  та  аплікації.  Серед  оздоблю- вальних матеріалів подоляни використовували  передусім нитки, бісер, лелітки, січку, стекля- рус  і сухозліть – для вишивання; гарус, сук- но, шкіру і шнури – для аплікації, мереживо,  оксамит,  стрічки  і  тасьму  –  для  нашивання  [44, КТК-92, 162, 166, 1749].  З  давніх-давен  українці  вишивали  вовня- ними, конопляними та лляними нитками. На- томість подоляни наприкінці XIX – початку  XX ст. для вишивання використовували вже  п’ять  різновидів  ниток:  вовняні,  конопляні  й  лляні ручного прядіння та бавовняні й шовкові  фабричного виробництва [6, с. 34].  Конопляні та лляні нитки пряли з найкра- ще  вичесаних  волокон,  потім  білили,  фарбу- вали, натирали воском (воскували) або жиром  для  зміцнення  та  надання  їм  полиску.  Про- цес вибілювання полягав у декількаразовому  золінні ниток. Для цього змотані  в півмітки  напрядені конопляні або лляні нитки склада- ли  в  діжку  –  так  звану  зільницю  («вулик»,  «вулий», «жлукто», «нецки»), пересипали по- пелом  зі  спалених  дров  і  заливали  окропом,  http://www.etnolog.org.ua 50 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 а утворена лужна вода поступово вибілювала  нитки. Опісля нитки прали та висушували на  сонці  або  морозі.  Утім,  для  отримання  біло- го ніжного лляного волокна льон можна було  спочатку  лише  добре  вимочити  у  водоймі,  а  потім  гарно  висушити  на  сонці.  Вибіленими  нитками  вишивали  окремо  чи  в  поєднанні  з  невибіленими,  що  мали  сіро-зеленкуватий  відтінок [5, с. 491; 17, с. 234; 31, с. 149–150].  Лише  невибіленими  (із  зеленкуватим  від- тінком)  конопляними  нитками  змережували  різні  частини  сорочок  та  підрублювали  під  мережку  («циркували»)  подоли  жіночих  і  чоловічих  сорочок  у  Придністров’ї  Західно- го  Поділля,  зокрема  в  Борщівському  й  За- ліщицькому  районах  Тернопільщини.  Іноді  нитки  фарбували  в  домашніх  умовах,  най- частіше  за  допомогою  рослинних  барвників  з кори вільхи, горіха, дуба  і яблуні, квітів та  стебел звіробою, крокуса, материнки, пупов- ника-жовтила,  червоного  сандала  і  череди,  коріння кінського щавлю і марени, лушпиння  цибулі, ягід бузини і крушини, тваринних – з  комах (кошенілі, червця) та земляного барв- ника – вохри. Також використовували міне- ральні  барвники – суміш натуральних фарб  із  квасцями,  мідним  купоросом,  стружками  заліза  або  сталі,  а  згодом – синтетичні  ані- лінові (промислового виробництва) [5, с. 491;  25, с. 143]. Так, підфарбовані в розчині сажі  конопляні нитки в с. Дністрове Борщівсько- го  району  на  Тернопільщині  називали  «за- полоч».  Вони  були  із  сиво-блакитним  від- тінком  і  застосовувалися  для  змережування  вставок та рукавів сорочок. Солом’яний колір  конопляних ручнопрядених ниток на Віннич- чині  –  у  с.  Клембівка  Ямпільського  району  й  с.  Стіна  Томашпільського  району  –  одер- жували завдяки їх запіканню в тісті, переси- павши перед цим жовтуватою сіллю хромової  кислоти  (хроматами)  [6,  с.  34]. У південних  районах  Східного  Поділля  світло-вохристий  («пшеничний»)  колір  ниток  для  вишивання  отримували змочуванням їх гарячою водою з  розчином лугу, одержаного від спаленої соло- ми гречки [59, Т-57]. Лляними  нефарбованими  нитками  ви- шивали  по  білому  полю  полотна  («білим  по  білому»).  Лляні  та  конопляні  нитки  викорис- товували  лише  в  архаїчних  техніках  –  вико- люванні, вирізуванні, курячому броді, мережці  й набируванні  [6,  с. 35; 41, Т-2096; 43, Т-11;  46, КВ-3483; 49, В-2807]. Подільські  українці  ручнопрядені  вовняні  нитки  на  початку  XX  ст.  поступово  заміню- ють фабричними з Бессарабії та європейських  країн  [5, с. 486]. Вишивка вовняними нитка- ми була характерною лише для Подільського  Придністров’я всіх локальних зон регіону. За- лежно від товщини та кольору вовняні нитки  на Західному Поділлі мали такі назви: «бав- на» – пухкі, легко зсукані нитки, здебільшого  чорного  забарвлення  (сс.  Дністрове  та  Устя  Борщівського  р-ну  на  Тернопільщині);  «во- лічка»  чи  «олічка»  –  переважно  чорні  вов- няні  нитки  (Борщівський  і  Бучацький  р-ни  Тернопілля); «коцик» – тонкі, щільно зсукані  різно кольорові нитки (сс. Берем’яни, Зубрець  та Миколаївка Бучацького р-ну, с. Садки За- ліщицького р-ну Тернопільської обл.) [6, с. 35;  52,  Т-758,  4599;  55,  КН-1111,  13901,  15916].  На Східному та Центральному Поділлі селя- ни віддавали перевагу  тонким міцним вовня- ним фабричним ниткам – «волочка», «гарус»  чи  «лучка».  Крім  сорочок,  подоляни  прикра- шали вишивкою вовняними нитками кожухи і  свити [6, с. 35; 41, Т-1255, 2246; 55, КН-975,  8275, 9812, 16414]. Шовкові нитки ввійшли в побут сільських  подолян  завдяки  шовкоткацьким  мануфакту- рам, що діяли ще в XVII ст. в м. Меджибожі  (Хмельниччина), Немирові (Вінниччина), а в  другій чверті XIX ст. – у Бучачі (Тернопіль- щина)  [6,  с.  35;  32,  с.  3].  Однак  наприкінці  XIX  –  на  початку  XX  ст.  головно  шовком  вишивали тільки на Західному Поділлі, особ- ливо в Придністровських районах субрегіону.  Причому для вишивання використовували два  типи шовкових ниток: тонкі – лише для поси- лення  контурів  узорів  (техніками  ланцюжок,  ретязь, стебнівка) і пухкі (незсукане пряди- во) – для суцільного зашивання орнаменталь- http://www.etnolog.org.ua 51 Розвідки та матеріали них мотивів (технікою позаголковий шов) [6,  с. 36; 41, Т-2523; 52, Т-2429, 2556]. Серед  привізних  фабричних  бавовняних  ниток,  які  з’явилися  на  подільських  ринках  у  значній кількості вже наприкінці XIX ст., по- пулярними  в  селян  Західного  Поділля  були  фарбовані хімічним способом різнобарвні нит- ки – «заполоч» [32, с. 33; 52, Т-2696, 2846,  2989, 6239, 8534]. Також цінувалася мерсери- зована пряжа з шовковистим блиском із Фран- ції – D.М.С. (С.М.S.) [6, с. 36; 52, Т-2695].  Українці  Східного  та  Центрального  Поділля  користувалися переважно червоними й чорни- ми  бавовняними  нитками,  місцева  назва  яких  також  «заполоч»  [29,  с.  317;  40,  КВ-947;  41,  Т-2206, 2412, 2819]. Крім того, вони застосо- вували білі бавовняні нитки для мережок і білих  вишивок та різнокольорову заполоч для виши- вання техніками гладь, низь, хрестик тощо як  на  домотканих,  так  і  на  фабричних  тканинах.  Червону фабричну заполоч для закріплення ко- льору іноді «дофарбовували» у відварі з дубо- вої кори в домашніх умовах. Після такої оброб- ки нитки набували більшої насиченості барви й  не линяли після прання. У різних субрегіонах  Поділля  побутували  свої  місцеві  назви  ба- вовняної пряжі,  зокрема: на Західному Поді- ллі – «опал» (с. Миколаївка Бучацького р-ну  Тернопільської  обл.),  «рак»  (с.  Устя  Борщів- ського р-ну Тернопільської обл.) та «самороб- щина» – бавовняні нитки домашнього спосо- бу  фарбування  (с.  Возилів  Бучацького  р-ну  Тернопільської  обл.)  [6,  с.  36–37],  а  також  «муліне»  (с.  Кошляки  Підволочиського  р-ну  Тернопільської обл.) [52, Т-2696]; на Східному  Поділлі – «бавенка» або «мулінка» (с. Будьки  Жмеринського р-ну Вінницької обл.), «клубоч- ки»  або  «пасма»  (с.  Гордівка  Тростянецько- го  р-ну  Вінницької  обл.)  [6,  с.  36–37]  і  «му- ліне» (Немирівський р-н Вінницької обл.) [41,  Т-1656] (Тиврівський р-н Вінницької обл.) [53,  КВ-2756], (Тульчинський р-н Вінницької обл.)  [54, КВ-399, 531, 597]. В  українській  народній  вишивці  метале- ві нитки не були поширені. Однак подільські  українці наприкінці XIX – на початку XX ст.  для  вишивання  використовували  металеві  срібні й «золотні» нитки пряденого типу (тобто  намотані довкола шовкової нитки) під назвою  «сухозлітка»  («сухозліть»,  «сухозлоття»).  Ними  оздоблювали  контури  орнаментальних  мотивів жіночих сорочок у селах Борщівсько- го  і  Заліщицького  районів  Тернопільщини  (Західне Поділля) та Заставнівського району  Чернівеччини  (Буковинське  Поділля)  техні- ками ланцюжок, ретязь, стебнівка тощо [52,  Т-296, 4080, 9530; 57, Т-261, ІІІ-4142–4144,  4146,  4147,  7364,  7365,  7369,  16657,  16821;  58,  Т-1216,  1362].  Металеві  нитки  на  Терно- піллі мали й свої місцеві назви, а саме: «мета- левий дріт» (с. Кудринці Борщівського р-ну),  «тхір»  (с.  Зозулинці  Заліщицького  р-ну)  та  «хір»  (с.  Дністрове  Борщівського  р-ну).  По- доляни південних районів Вінниччини (Східне  Поділля),  насамперед  с.  Клембівка  та  сусід- ніх з ним сіл Ямпільського району, вишивали  сухозлоттю (по-іншому «хір» або «шир») тех- нікою  лічильна гладь  жіночі  сорочки.  Трап- ляється  тут  також  побутування  у  вишивці  скручених  сріблястих металевих ниток з чор- ною заполоччю, а золотистих – з червоною [6,  с. 37–38; 28, с. 273]. У  декоруванні  традиційного  натільного,  поясного  і  плечового  одягу  та  головних  убо- рів  (передусім  українців  Буковинського  й  Західного  Поділля,  а  також  частково  При- дністровських  районів  Центрального  Поді- лля)  стають  популярними  такі  матеріали,  як  бісер («вівсик», «перли», «цятки»), блискітки,  дуті скляні намистини, лелітки, січка, стекля- рус (склярус), штучні перли та різнокольоро- ві мереживо, оксамит, стрічки, тасьма і шнурі  [30, КВ-223; 41, Т-2049, 2783; 44, КТК-103,  684;  47,  КВ-  2812;  52,  Т-2927].  Так,  на  по- чатку XX ст. зазначеними матеріалами в селах  Бучацького, Гусятинського, Підволочиського,  Тернопільського й Чортківського районів Тер- нопілля  оздоблювали  святкові  жіночі  окса- митові  безрукавки  (по-місцевому:  «горсети»,  «горсики»,  «жупани»,  «камізельки»,  «лей- бики»), спідниці й фартухи [52, Т-1185, 1349,  1350,  2102,  2856,  2927,  7226,  7309,  7493].  http://www.etnolog.org.ua 52 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 Зокрема, у с. Зубрець Бучацького району дов- гі оксамитові безрукавки прикрашали бісером  (місцева назва – «пацьорки»), блискітками й  гарусом  [52,  Т-2927].  У  селах  Борщівського  й  Заліщицького  районів  Тернопільської  об- ласті,  Заставнівського  й  дещо  рідше  Хотин- ського  районів  Чернівецької  області  та  іноді  Кам’янець-Подільського  району  Хмельниць- кої області бісер побутував у вишивці жіночих  і  чоловічих  сорочок  [49,  В-6434; 52,  Т-868,  1093,  3024; 57,  ІІІ-19889,  Т-136,  262].  Крім  указаних назв бісеру, західні подоляни вжива- ли й такі, як «вівсик» або «перли» в сс. Дні- строве  й  Устя  Борщівського  району  (стекля- рус  тут  мав ще назву  «січка»),  «пацьорки» в  с.  Мишків  Заліщицького  району  та  «цятки»  в  с.  Устя  Борщівського  району.  У  деяких  се- лах  зазначених  західноподільських  районів  замість дорогого чеського бісеру  і  стеклярусу  використовували  дешеві  скляні  намистини  й  металеві кружальця (лелітки або «тарілочки»)  [6, с. 38].  Кожухи та хутряні безрукавки («кептарі»,  «кептарики»,  «кожушки»,  «куці  кожушки»,  «мунтяни»,  «півкожушки»,  «кожушанки»,  «кожушини»,  «лейбики»)  оздоблювали  роз- маїтою  вишивкою  бавовняними  й  вовняними  нитками, бісером і стеклярусом, аплікаціями з  різнокольорових гарусу, сукна, тасьми, шкіри  і шнурів, а також опушували смужками хутра  (смушком) [41, Т-2058, 2282; 52, Т-234, 390,  1018,  1024,  1430,  2086,  2224,  2898,  2942,  3351, 4140, 4750; 56, Т-2558; 57, ІІІ-7360]. Отже,  загалом  серед  матеріалів  для  виго- товлення й декорування компонентів традицій- ного вбрання українців Поділля трапляються  як  загальнопоширені  в  Україні,  так  і  окремі,  властиві для всього подільського регіону, його  певної  локальної  зони  (Буковинської,  Захід- ної, Центральної або Східної) чи конкретного  адміністративного  району  субрегіону.  Це  по- яснюється  специфікою  межування  Поділля  з  найрізноманітнішими  історико-етнографіч- ними  регіонами  України,  а  саме:  Волинню,  Південно-Степовою зоною і Середньою Над- дніпрянщиною  та  етнографічними  районами,  зокрема  Буковиною,  Опіллям  і  Покуттям,  а  також  особливостями  кліматичних  умов,  географічним  розташуванням  та  наявністю  родючих чорноземів, які зумовили поширення  характерних для окресленої території ремесел і  промислів, що пов’язані з виготовленням мате- ріалів для пошиття та прикрашання складових  подільського  костюма.  Проте  запропонована  класифікація  не  претендує  на  завершений  та  остаточний  варіант,  адже  в  процесі  подаль- ших музейних і польових етнографічних дослі- джень плануємо продовжити її вдосконалення. 1. Аксаков И.  С. Исследование о торговле на украинских ярмарках / И. С. Аксаков. – С.Пб., 1858. – 484 с. 2. Білан  М.,  Стельмащук  Г. Український стрій / М. Білан, Г. Стельмащук. – Л. : Фенікс, 2000. – 328 с. 3. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево- люція й орнаментація / В. Білецька // Матеріали до етнології й антропології. – Л., 1929. – Т. 21– 22. – Ч. 1. – С. 43–109. 4. Борисенко  В. Весільні звичаї та обряди / В. Борисенко // Поділля / [під. ред. Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Ви- давництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 217–235. 5. Боряк О. Ткацтво / О. Боряк // Поділля / [під. ред. Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Видавництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 484–497. 6. Булгакова-Ситник  Л. Подільська народна вишивка: етнографічний аспект / Л. Булгакова­ Ситник ; [ред. О. М. Козакевич]. – Л. : Ін­т народо- знавства НАН України, 2005. – 328 с. 7. Васіна  З.  О. Український літопис вбрання : [Книга­альбом]. Т. 2. ХІІІ – початок ХХ ст.: Нау­ ково­художні реконструкції. Текстівки, рез. англ., рос. / З. О. Васіна. – К. : Мистецтво, 2006. – 448 c. : іл. 8. Вишивка Східного Поділля : Альбом / [П 77 Автори : Є. М. Причепій, Т. І. Причепій, керів. про- екту: Л. П. Лихач]. – К. : Родовід, 2007. – 344 с. : іл. 9. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології / Х. К. Вовк. – К. : Мистецтво, 1995. – 336 с. : іл. 10. Волков Ф. К. Этнографические особеннос- ти украинского народа / Ф. К. Волков // Украин- ский народ в его прошлом и настоящем. – Пг., 1916. – Т. 2. – С. 455–647. http://www.etnolog.org.ua 53 Розвідки та матеріали 11. Воропай О. Звичаї нашого народу : етногра- фічний нарис / О. Воропай [перевидання 1966 р. (Мюнхен)]. – К. : Оберіг, 1993. – 592 с. 12. Врочинська  Г. Українські народні жіночі прикраси ХІХ – поч. ХХ ст. / Г. Врочинська [вид. 2­е, допов.]. – К. : Родовід, 2008. – 230 с. : кольор. іл. 13. Горинь Г. Й. Шкіряні промисли західних областей України (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.) / Г. Й. Горинь. – К. : Наукова думка, 1986. – 94 с. 14. Горинь Г. Художня обробка шкіри / Г. Го- ринь // Поділля / [під. ред. Л. Ф. Артюх, В. Г. Ба- лушка, З. Є. Болтарович та ін.]. – К. : Видавництво НКЦ «Доля», 1994. – С. 430–434. 15. Захарчук-Чугай  Р.  В. Українська народна вишивка (західні області України) / Р. В. Захар- чук­Чугай. – К. : Наукова думка, 1988. – 190 с. : іл. 16. Кара-Васильєва  Т.,  Чорноморець  А. Укра- їнська вишивка / Т. Кара­Васильєва, А. Чорномо- рець. – К. : Либідь, 2002. – 160 с. : іл. 17. Кожолянко Г. Етнографія Буковини. Моно- графія / Г. Кожолянко. – Чернівці : Золоті литав- ри, 1999. – 384 с. : іл. 18. Кожолянко  Я. Буковинський традицій- ний одяг / Я. Кожолянко. – Чернівці ; Саскатун, 1994. – 262 с. : іл. 19. Косаківський  В. Етнокультурна характе- ристика населення містечка Чечельника в істо- ричному розвитку (ХІХ – початок ХХІ століття) : автореф. дис. …канд. іст. наук : 07.00.05 / В. Коса- ківський ; НАН України. Ін­т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильсько- го. – К., 2013. – 20 с. 20. Косміна О. Традиційне вбрання українців / О. Косміна. – К. : Балтія­Друк, 2008. – Т. 1. Лісо- степ. – 160 с. : іл. Рез. англ. 21. Костишена М. Український народний кос- тюм Північної Буковини. Традиції і сучасність / М. Костишена. – Чернівці : Рута, 1996. – 190 с. 22. Матейко  К. Український народний одяг / К. Матейко. – К. : Наукова думка, 1977. – 224 с. : іл. 23. Матейко К. Український народний одяг : етнографічний словник / К. Матейко. – К. : Нау­ кова думка, 1996. – 112 с. 24. Берегиня скарбів народних… : у 2 кн. – Вид. 2­е, випр. і доп. / [упоряд. А. М. Трембіць- кий]. – Хмельницький : ІРД, 2013. – Кн. 1. – 620 c. 25. Ніколаєва Т. Історія українського костюма / Т. Ніколаєва. [Іл. З. Васіної, Л. Міненко, Т. Ніко- лаєвої, О. Слінчак, М. Старовойт]. – К. : Либідь, 1996. – 176 с. : іл. 26. Ніколаєва  Т. Український костюм. Надія на ренесанс / Т. Ніколаєва. – К. : Дніпро, 2005. – 320 с. : іл. 27. Познанский Б. Одежда малороссовъ / Б. Поз­ нанский // Труды XII Археологического съезда в г. Харькове. – М., 1905. – Т. 3. – С. 178–210. 28. Половцева  Ек. Золотошвейное производ- ство / Ек. Половцева // Кустарная промышленность России : Женские промыслы. – С.Пб., 1913. – С. 264–276. 29. Прусевич А. Народное вышивание / А. Пру- севич // Кустарные промыслы Подольской губер- нии. – К., 1916. – С. 305–334. 30. Приватна колекція одягу В. Косаківського (Вінниця). 40 одиниць. 31. Свидзинский  В.  Ф. Ткацкий промысел в Подольской губернии / В. Ф. Свидзинский // Кустарные промыслы Подольской губернии. – К., 1916. – С. 119–181. 32. Сидорович  С.  Й. Художня тканина захід- них областей УРСР / С. Й. Сидорович. – К. : Нау­ кова думка, 1979. – 153 с. : іл. 33. Сицинский Е. Материалы для истории це- хов в Подолии / Е. Сицинский // Труды Подоль- ского церковного историко­археологического об- щества. – К., 1916. – С. 119–181. 34. Стельмащук  Г. Традиційні головні убо- ри українців / Г. Стельмащук. НАН України. Ін­т народознавствава. – К. : Наукова думка, 1993. – 240 с. 35. Стельмащук Г. Українські народні головні убори / Г. Стельмащук. – Л. : Апріорі, 2013. – 276 с. 36. Трофимов Л.  Г. Ткацкий промысел в По- дольской губернии / Л. Г. Трофимов // Кустарные промыслы Подольской губернии. – К., 1916. – С. 182–289. 37. Труды этнографическо­статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Русским географическим обществом : Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубин- ским. – С.Пб., 1877. – Т. 7. – Ч. 2. Малоруссы Юго­ Западного края. – С. 374–452. 38. Українське народне мистецтво : Тканини та вишивки / [упоряд. Н. Манучарова, С. Сидоро- вич, І. Красицька]. – К., 1960. – Вип. 1. – 261 с. 39. Федорчук  О. Українські народні прикра- си з бісеру / О. Федорчук. – Л. : Свічадо, 2007. – 119 с. : іл. 40. Фонди Бершадського районного краєзнав- чого музею Вінницької області. Книга вступу. КВ­60–1250. 41. Фонди Вінницького обласного краєзнавчо- го музею. Група «тканини». Т­280–4254. 42. Фонди Вінницького обласного художнього музею. Група «народний костюм». НК­1–238. 43. Фонди державного історико­культурно- го заповідника «Межибіж». Книга надходжень. КН­1–950. http://www.etnolog.org.ua 54 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2014 44. Фонди Кам’янець­Подільського держав- ного історичного музею­заповідника. Книга тка- нин. КТК­1–1927. 45. Фонди Музею етнографії та художньо- го промислу Інституту народознавства НАН України (Львів). Група «етнографія і промисли». ЕП­20559, 20579, 21573, 21582, 21606, 21971, 21972, 21978, 21994, 21997, 22037, 22096, 22263, 22266– 22268, 22273, 22294, 22295, 23005, 69325, 69376, 72698, 72703, 72706, 75233, 75240, 75241, 75267, 77731, 77858, 77861, 77888, 79342, 80529, 80530, 81754/1–8, 82706; група «головні убори». ГУ­2, 6, 43, 62, 63, 73, 106, 118, 120, 121, 157, 201, 287, 289, 295, 304–309, 316–320, 328, 345, 349, 381. 46. Фонди навчально­наукової лабораторії ет- нології Кам’янець­Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Книга вступу. КВ­ 1–1120. 47. Фонди навчально­наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного пе- дагогічного університету ім. М. Коцюбинського. КВ­533, 1837, 2218, 2230, 2342, 2356, 2621, 2631, 2687, 3080, 3946, 4087. 48. Фонди Національного музею ім. А. Шеп- тицького (Львів). Група «народне мистецтво, тканини». НМТ­1113, 658, 854, 1251, 1234/2, 1778, 1800, 2372, 2384, 2794, 2800, 2802, 2807, 2808, 2811, 3012, 3172, 3181. 49. Фонди Національного музею українського народного декоративного мистецтва (Київ). Гру- па «вишивка». В­1600–6800. 50. Фонди Одеського державного історико­ краєзнавчого музею. Група «побутові речі». Б­37– 46, 2674, 2675, 3322, 3323, 3368, 3369, 3392, 3416, 3417, 3422, 3423, 3424, 3464, 3486, 4155, 4156, 5192. 51. Фонди Оратівського районного краєзнав- чого музею Вінницької області. Книга вступу. КВ­20–1460. 52. Фонди Тернопільського обласного крає­ знавчого музею. Група «тканини». Т­200–9532. 53. Фонди Тиврівського районного краєзнав- чого музею Вінницької області. Книга вступу. КВ­190–500, 1990–2890. 54. Фонди Тульчинського районного крає­ знавчого музею Вінницької області. Книга всту- пу. КВ­1–850. 55. Фонди Українського центру народної куль- тури «Музей Івана Гончара» (м. Київ). Книга над- ходжень. КН­523, 975, 1111, 1583, 2022, 2023, 3111, 6352, 8275, 8807, 8819, 9812, 12449, 13891, 13901, 15916, 16414, 19868, 20354, 20355. 56. Фонди Хмельницького обласного крає­ знавчого музею. Група «тканини». Т­22­3320; Гру- па «скло». С­86, 87, 183, 437, 685, 686, 688. 57. Фонди Чернівецького обласного краєзнав- чого музею (ЧКМ). Група «ЧКМ­ІІІ (вбрання)». ІІІ­2027–19889; група «тканини». Т­ 1–300. 58. Фонди Чернівецького обласного худож- нього музею. Група «тканини». Т­1–1408. 59. Фонди Ямпільського районного музею об- разотворчого мистецтва. Група «тканини». Т­9, 11, 28–39, 43–46, 49, 57–63. 60. Шевченко Є. Українська народна тканина. Словник / Є. Шевченко. – К. : Артанія, 1999. – 410 с. : іл. 61. Штельмах  П. Овчинно­тулупное (куш- нирное) производство в Подольской губернии / П. Штельмах // Кустарные промыслы Подольской губернии. – К., 1916. – С. 235–412. http://www.etnolog.org.ua

Ähnliche Einträge