Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова

Стаття ґрунтується на матеріалах експедиційної поїздки 2019 року до Оргеївського району Республіки Молдова. Наголошено на значущості локальних традицій, які сформувалися в умовах українсько‑молдовського міжкультурного співжиття і ввійшли до сучасного арсеналу культурної пам’яті як молдован, так і ук...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2022
Main Authors:	Боса, Л., Головко, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2022
Subjects:	Розвідки та матеріали
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203439
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова / Л. Боса, О. Головко // Народна творчість та етнологія. — 2022. — № 1. — С. 80-99. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859605136903503872
author	Боса, Л. Головко, О.
author_facet	Боса, Л. Головко, О.
citation_txt	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова / Л. Боса, О. Головко // Народна творчість та етнологія. — 2022. — № 1. — С. 80-99. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Стаття ґрунтується на матеріалах експедиційної поїздки 2019 року до Оргеївського району Республіки Молдова. Наголошено на значущості локальних традицій, які сформувалися в умовах українсько‑молдовського міжкультурного співжиття і ввійшли до сучасного арсеналу культурної пам’яті як молдован, так і українців. Зазначається особлива роль у цьому культурного ландшафту території як ретранслятора колективної пам’яті. Завдяки аналізу взаємозв’язків між місцевою спільнотою і природними умовами її проживання стало можливим визначити особливості народного житлобудування, господарських практик, обрядовості тощо. Показано формоутворюючу роль колишньої садиби поміщика К. Баліоза в с. Іванча (Ivancea) в ментальному конструюванні місцевого ландшафту. Водночас на таке конструювання вагомий вплив має перебування населеного пункту в ареалі Старого Орхею (Orheiul Vechi), унікальної природно‑культурної зони, що вважається візитівкою Молдови. Численні комеморативні практики українців (створення громадських організацій, діяльність місцевого фольклорного колективу, пошук новітніх форм для самопрезентації) є важливими складниками життєдіяльності мешканців с. Іванча. Крім того, це необхідний аспект розвитку етнічної самосвідомості всієї української спільноти Молдови загалом в умовах усвідомленого гармонійного міжкультурного співіснування та спільних місць пам’яті. The article is based on the materials of an expeditionary journey in 2019 to the Orhei district of the Republic of Moldova. The importance of local traditions formed in the conditions of Ukrainian-Moldovan intercultural coexistence and included in the modern arsenal of cultural memory of both Moldovans and Ukrainians is emphasized. The special significance of the cultural landscape of the territory as the collective memory retransmitter in this is noted. Owing to the analysis of the interconnections between the local community and the natural conditions of its residence, it has become possible to determine the features of folk housing, economic practices, rituals, etc. The formative importance of the former estate of the landowner K. Balioz in Ivancha village (Ivancea) in the mental construction of the local landscape is shown. At the same time, such structure is influenced significantly by the location of the settlement in the area of the Old Orhei (Orheiul Vechi), a unique natural and cultural zone, which is considered an iconic place of Moldova. Numerous commemorative practices of Ukrainians, namely the creation of public organizations, the activities of the local folk group, and search for the up-to-date forms of self-presentation, are important components of the life of the Ivancha villagers. Besides, it is also an essential aspect of the development of ethnic self-consciousness of the entire Ukrainian community of Moldova in general in the conditions of conscious harmonious intercultural coexistence and common places of memory.
first_indexed	2025-11-28T02:48:35Z
format	Article
fulltext	8080 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 БОСА ЛЮБОВ кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу «Український етнологіч- ний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5381-8151 BOSA LIUBOV a Ph.D. in History, a senior research fellow at the Ukrainian Ethnological Centre Department of the NASU’s Maksym Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. ORCID: https://orcid. org/0000-0002-5381-8151 ГОЛОВКО ОЛЕКСАНДР молодший науковий співробітник відділу «Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0270-6715 HOLOVKO OLEKSANDR a junior research fellow at the Archival Scientifi c Funds of Manuscripts and Audio Recordings Department of the NASU’s Maksym Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. ORCID: https:// orcid.org/0000-0002-0270-6715 Бібліографічний опис: Боса, Л., Головко, О. (2022) Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова. Народна творчість та етнологія, 1 (393), 80–99. Bosa, L., Holovko, О. (2022) Common Ukrainian-Moldovan Places of Memory in the Cultural Landscape of the Orhei Codres of the Republic of Moldova. Folk Art and Ethnology, 1 (393), 80–99. Анотація / Abstract Стаття ґрунтується на матеріалах експедиційної поїздки 2019 року до Оргеївського району Республіки Молдова. Наголошено на значущості локальних традицій, які сформувалися в умовах українсько-молдов- ського міжкультурного співжиття і ввійшли до сучасного арсеналу культурної пам’яті як молдован, так і українців. Зазначається особлива роль у цьому культурного ландшафту території як ретранслятора колек- тивної пам’яті. Завдяки аналізу взаємозв’язків між місцевою спільнотою і природними умовами її прожи- вання стало можливим визначити особливості народного житлобудування, господарських практик, обря- СПІЛЬНІ УКРАЇНСЬКО-МОЛДОВСЬКІ МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ В КУЛЬТУРНОМУ ЛАНДШАФТІ ОРХЕЙСЬКИХ КОДР РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА www.etnolog.org.ua IM FE 8181 довості тощо. Показано формоутворюючу роль колишньої садиби поміщика К. Баліоза в с. Іванча (Ivancea) в ментальному конструюванні місцевого ландшафту. Водночас на таке конструювання вагомий вплив має перебування населеного пункту в ареалі Старого Орхею (Orheiul Vechi), унікальної природно-культурної зони, що вважається візитівкою Молдови. Численні комеморативні практики українців (створення гро- мадських організацій, діяльність місцевого фольклорного колективу, пошук новітніх форм для самопре- зентації) є важливими складниками життєдіяльності мешканців с. Іванча. Крім того, це необхідний аспект розвитку етнічної самосвідомості всієї української спільноти Молдови загалом в умовах усвідомленого гармонійного міжкультурного співіснування та спільних місць пам’яті. Ключові слова: українці Молдови, спільні місця пам’яті, культурний ландшафт, Старий Орхей, с. Іван- ча, садиба Баліоза, комеморативні практики. The article is based on the materials of an expeditionary journey in 2019 to Orhei district of the Republic of Moldova. The importance of local traditions formed in the conditions of Ukrainian-Moldovan intercultural coexistence and included into modern arsenal of cultural memory of both Moldovans and Ukrainians is emphasized. Especial signifi cance of the cultural landscape of the territory as the collective memory retransmitter in this is noted. Owing to the analysis of the interconnections between the local community and the natural conditions of its residence, it has become possible to determine the features of folk housing, economic practices, rituals, etc. The formative importance of the former estate of the landowner K. Balioz in Ivancha village (Ivancea) in the mental construction of the local landscape is shown. At the same time, such structure is infl uenced signifi cantly by the location of the settlement in the area of the Old Orhei (Orheiul Vechi), a unique natural and cultural zone, which is considered as an iconic place of Moldova. Numerous commemorative practices of Ukrainians, namely the creation of public organizations, the activities of local folk group, search for the up-to-date forms of self presentation, are important components of life of the Ivancha villagers. Besides, it is also an essential aspect of the development of ethnic self consciousness of the entire Ukrainian community of Moldova in general in the conditions of conscious harmonious intercultural coexistence and common places of memory. Keywords: Ukrainians of Moldova, common places of memory, cultural landscape, Old Orhei, Ivancha village, Balioz estate, commemorative practices. Вступ. Культурний ландшафт виникає в результаті адаптації людини до навко- лишнього середовища й водночас облаш- тування та пристосування цього довкілля до власних потреб у процесі життєдіяль- ності певної спільноти. Відповідно такий ландшафт залишає найважливіші знаки присутності групи, зберігає пам’ять про місця, факти, події, процеси, що засвідчу- ють особливості її розвитку впродовж усієї історії існування у взаємодії з природним середовищем. У цьому, на нашу думку, виявляється й одна з найважливіших функцій культурного ландшафту терито- рії – трансляція колективної пам’яті, яка виступає в різних формах: у топонімічних та антропонімічних пластах, збережених традиційних практиках, фольклорних та усноісторичних переказах тощо. Така пам’ять має дискретний характер – від покоління до покоління щось втрачається, іноді переходить у латентний стан, потім знову актуалізується. Сказане стосується й культури давно закоріненої української спільноти на теренах сучасної Республіки Молдова, що позначила простір свого проживання мережею «українських слідів», насампе- ред пов’язаних із широковідомими подія- ми або особистостями, що мають міжкуль- турне значення для обох країн. І якщо пів- ніч сусідньої держави, де проживає основ- ний масив українського автохтонного населення, останнім часом набуває дедалі більшого вивчення в низці народознавчих праць [7; 10–13; 18; 21], то етнокультур- ні реалії життя спільноти в центральній зоні Молдови, зокрема проявлення там українських та спільних місць пам’яті, дотепер досліджені досить фрагментарно. Отже, наша пілотного характеру експеди- ційна розвідка 2019 року, що реалізована в рамках виконання планової наукової теми відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України «Українська культура в контек- www.etnolog.org.ua IM FE 8282 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 сті національного гуманітарного дискурсу та сучасних європейських студій», була покликана заповнити цю наукову лакуну і шляхом ознайомлення з унікальними територіями Орхейських Кодр визначити головні компоненти місцевого культур- ного ландшафту, побачити в ньому місце українців, яких чимало і в самому серці Республіки Молдова. Автори статті висловлюють щиру подя- ку знаним ученим-україністам із сектору «Етнологія українців» Інституту куль- турної спадщини Республіки Молдова – доктору історії Віктору Кожухареві та доктору педагогіки Катерині Кожухар за сприяння, цінні поради й підтримку під час здійснення експедиції до Оргеївського району Республіки Молдова. У процесі нашого дослідження засто- совано польові методи роботи (вклю- чене та опосередковане спостереження, групове та індивідуальне інтерв’ювання, фото- та відеофіксацію). Джерелами для написання статті стали не лише власні польові записи та візуальні дані, але й матеріали музейних фондів та ЗМІ, праці авторитетних дослідників цього регіону Молдови, передусім Д. Гобермана [3;4], З. Моїсеєнко [13] В. Кожухаря [14], Я. Тараса [16] та ін. Зауважимо, що зібраний нами значний масив польових даних, де репрезентовано власне етнокультурну спадщину українців с. Іванча Оргеївського району Республіки Молдова через розкриття їхніх стратегій життєзабезпечення, проявів фольклорного надбання та особливостей духовного світу, стане основою для наступних публіка- цій. У цій статті, продовжуючи розгляд теми верникулярного ландшафту україн- ців Молдови, що була заявлена в наукових тезах 2020 року [20], пропонуємо деталь- ніше проаналізувати основні кейси прояву українських та спільних з молдованами місць пам’яті в культурному просторі мол- довських Кодр, зокрема в самобутній міс- цевості в ареалі Старого Орхею. Історико-культурна спадщина мол- довських Кодр: Старий Орхей, Садиба Баліоза. Орхейські Кодри – місце з унікаль- ним природним та культурним ландшаф- том. Це оптимальне середовище життєді- яльності людини, починаючи з палеоліту й до сьогодення. Історичні та археологічні дані свідчать про те, що Орхейські Кодри були зоною проживання також досить значного масиву слов’янського населення. Частиною цього історичного ландшафту є Старий Орхей (Orheiul Vechi) – візитів- ка Молдови, потенційний об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО. Показово, що лише за 15 км від цього історико-археологічного комплексу розташоване с. Іванча (Ivancea) Оргеївського району Республіки Молдова, у якому мешкають українці. Місцевість, де локалізований Старий Орхей, є пів- островом-мисом, утвореним рікою Реут та, схованим у кам’янистому каньйоні з виокими берегами. З позиції найвищої точки мису повністю відкривається над- звичайно мальовнича місцевість із крутим берегом, зеленою долиною внизу, високи- ми горами, що оточують півострів і рів- нину. Тут можна також побачити рештки гето-дакської фортеці та руїни турецької лазні [15, с. 74]. У середньовіччі тут було місто, яке вважається осердям Молдови. На крутому схилі гори розмістився (один із багатьох) давній монастир, що повністю видовбаний у скелі й пов’язаний з «українським слідом». Це так званий монастир Босія. На вході викарбувано два тексти, щодо яких і нині не вгасає дискусія з-поміж науковців. Уперше розшифруван- ня запису було подано знаним дослідни- ком церковних старожитностей Бессарабії В. Курдиновським. З одного боку напис церковнослов’янською мовою (відомо, що це була офіційна мова того часу) свідчив про Босія, пиркалаба (управителя), який із дружиною і своїми «чадами» заснував цей скит. В. Курдиновський переклав з румунської російською інший напис: «Эту надпись сделали Василий Адееску и резе- www.etnolog.org.ua IM FE 8383 ши Раколешт во дни Константина Влок Дугаеря на Украине в Иванче и был Стец Хатман на Украине, и мы зимовали тогда здесь. 7198 года Ноября 20-го». Учений далі зазначив: «Стец Хатман, запорожец, носивший гетманское платье, возглав- лял один из отрядов гайдуков» [8, с. 3]. Очевидно, як уважають дослідники, Стец Хатман – то Степан Лозинський (Стецик Тягинський, чи Стецик Ягорлицький), що був гетьманом Ханської України 1 в 1685–1695 роках [19, с. 388]. Ці написи неодноразово аналізувалися вченими, які дійшли одностайної думки, що с. Іванча було місцем перебування козаків. Історик С. Бакалов на підставі вагомої джерельної бази також доводить, що запорозькі коза- ки в «контексті польсько-турецької війни» були розселені на деяких теренах право- бережжя Дністра, зокрема в Орхейському цинуті, що його кримський хан планував підпорядкувати Ханській Україні [1, с. 28]. Про написи в Старому Орхеї знають також іванчанські жителі. І, можливо, завдяки цьому побутує загальна думка, що вказаний там період є точкою відліку заснування села. Мешканець с. Іванча й водночас керівник місцевого музею «Садиба Баліоза» М. Потарак переко- нує нас у тому, що вперше в писемних джерелах (у листі молдовського воєводи Штефана Великого від 1501 р.) зафік- совано дату – 1501 рік. У ньому вже згадувався населений пункт Іванча, де проживало 500 каларашів (представни- ків привілейованого стану легкої кінно- ти в Молдовському князівстві) (ПМП). Чимало українців у цьому селі вважають своїми предками козаків. Епітафії на над- гробних пам’ятниках у самому Старому Орхеї також вказують на українську при- сутність. Проте до родинних історій ми ще повернемося далі в статті, а переду- сім спробуємо розглянути ландшафтні умови, які, на нашу думку, стали визна- чальними в життєдіяльності місцевого населення. Старий Орхей – особлива ілюстрація вапнякового ландшафту Молдовського плато. Саме тут можна в концентрованому вигляді побачити всі природні особливос- ті краю, що стали ресурсною базою для довколишніх поселень. У пониззі Реута земні надра представляють майже суціль- ний кам’яний масив. Усюди трапляють- ся відкриті виходи каменю. Їх видно на схилах балок і урвищ; вони пластами тягнуться вздовж річкового берега тощо. Тож цілком очевидно, що розвиток само- бутньої місцевої народної архітектури в приреутських селах, зокрема і в с. Іванча, насамперед пов’язаний саме із цими при- родними багатствами. Місцевий вап- няк-черепашник має своєрідну структуру. Ще його називають «котелець». І найпер- ше звертає на себе увагу оригінальний стиль приреутської архітектури: будівлі з білокам’яними колонками, кам’яні ворітні стовпи з масивними пілонами, що покри- ті різьбленням та увінчані скульптурами квітів. Хоча такий стиль набув поширення й на інших теренах Молдови 2, проте вва- жається, що джерело цього мистецтва – в Орхейських Кодрах, де воно вперше виникло, сформувалося й дало найви- разніші зразки [13, с. 112]. Один із наших місцевих провідників теж розповідав, що саме в цій зоні найбільше було розвинене різьблення по каменю. Передусім у цій справі славилися майстерністю села біля Старого Орхею: Требужени (Trebujeni), Морова (Morovaia), Желобок (Jeloboc) Оргеївського району, а також Машкеуци (Mașcăuți) Криулянського району Республіки Молдова (ПМП). Старовинні кам’яні різьблені розп’яття XVIII ст. можна побачити й на кладовищі с. Іванча, що розташоване неподалік. На вулицях цього села трапляються й типові для Кодрової зони Молдови витесані з каменю ворітні стовпи. У с. Іванча, як і повсюдно у вказаних приреутських селах, досить цікава жит- лова архітектура. З першого погляду на ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 8 48 4 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 народне зодчество краю помічаємо його голов ну особливість – кам’яну колона- ду перед входом до будинку з колона- ми доричного ордера, на які спирається навіс. Колонки відрізняються гармонійни- ми пропорціями, складаються з окремих кам’яних блоків – «п’єдесталу», «бази», «стовбура» й «капітелі». Сформована з них галерея є найвиразнішим акцентом житлової забудови с. Іванча, до того ж вона дуже зручна для господарських потреб. Оскільки будинок піднято на цоколі, то попереду утворюється широка призьба, що служить підставкою для колонок. Місцеві українці розповідали, що під час троїцьких свят цей простір житла (призь- бу і колонки) особливо ретельно прикра- шали зіллям. «В столби еті призьбєнниє, раньше ж стариє дома вотеті от, привязи- валі вєткі к колонкє. Ото раньше» (КН). Дослідники матеріальної культури Молдови також наголошували, що місцеві майстри зберегли загальний план і обри- си житла, властиві будівлям із саману та дерева. Камінь ними застосовано лише для основних несучих елементів фасаду. Новий матеріал вимагав, відповідно, кон- структивних змін – іншої товщини стін, більшого діаметра стійок, іншого обла- штування огорожі галереї. Водночас він підказав нові декоративні можливості, що визначили рідкісну своєрідність архітек- тури Кодрової зони Молдови. Як бачимо, і в селах біля Старого Орхею, і в с. Іванча місцеві садиби формують цілі архітектур- ні ансамблі, де всі споруди двору гармо- нійно пов’язані розташуванням, масшта- бом і формами, на що неодноразово вка- зували учені [3;4;13; 14; 16]. Нашу увагу привернули димарі на таких будинках. І хоча в більшості з них нині досить стандартні димоходи, які пристосовані до газового опалення, проте подекуди збере- глися ще старі конструкції. Це переважно чотири- або восьмигранні кам’яні башточ- ки з отворами-вікнами нагорі, увінчані скульптурним різьбленням. Видима над покрівлею труба – лише частина досить складного пристрою. Її навершя, виготов- лене із цілісного блоку, прикриває димо- хід, захищаючи від задування. Нині іванчанські мешканці подіб- ні будівлі відносять до минулого часу, і вже культурна пам’ять поповнюється місцевими народними «архітектурними» сюжетами. Один із таких розгорнутих сюжетів стосується особливого локусу в культурному ландшафті краю – колиш- ньої панської садиби в с. Іванча – нині, на жаль, недіючого історичного комплек- су «Садиба Баліоза» (філії Національного музею етнографії і природи, розташовано- го в м. Кишиневі). Нас передусім цікавило те, яке місце займає помістя К. Баліоза в локальній пам’яті краю та як нині вико- ристовується цей простір у соціокультур- них практиках місцевих українців. Отже, садиба Баліоза в с. Іванча – одне з небагатьох збережених бессарабських помість XIX ст. Цей садибний комплекс складає культурно-історичне тло місцевос- ті, невід’ємну частину її ландшафту. І, за нашими спостереженнями, має неабиякий вплив на формування образу території не лише села, а й усього Оргеївського району. Загальна площа садиби з поміщицьким будинком, господарськими будівлями, парком, плодовим садом – близько 7 га. Усе це цілком укладається в розуміння панської садиби як складного соціокуль- турного, господарсько-економічного, архі- тектурно-художнього утворення, цілісно- го ансамблю, що мав формоутворююче значення для місцевості 3. Михайло Потарак, хранитель цієї куль- турної спадщини, пояснює, що власни- ки маєтку намагалися тут укорінитися назавжди, побудувати потужне родове гніздо. Поміщик Карабет Баліоз отримав концесію на розробку кар’єру вапняку в сусідньому селі Бранешти (Brăneşti). Відзначимо, що цей кар’єр працює досі. І ось із місцевого вапняку й побудовано будівлі маєтку. У 1852 році почалося будів- www.etnolog.org.ua IM FE 8585 ництво, але проєкт був дуже амбіційним: з величезним парком, численними госпо- дарськими приміщеннями. Закінчилося це будівництво через 21 рік – у 1873 році. Сам власник того ж року помер. Зрештою, садибу успадкувала його дочка Антоніна Багдасарова. Нині одним із нащадків є патентознавець із м. Бухареста Богдан Бресткевіч, онук Дмитра Попова, остан- нього власника помістя, фабриканта з Одеси (ПМП). За свідченням місцевих мешканців, раніше садибу було обнесено кам’яною огорожею з кованою металевою решіт- кою (тепер це все деформовано). Огорожа помістя реставрована, проте зверху на під- мурівку, як зазначив один із наших респон- дентів, «сидит старий камінь» (ТМА). Він же повідомив, що кам’яні в’їзні ворота були виконані місцевою артіллю із сусіднього села. Від воріт до будинку підводить кра- сива під’їзна алея з кінських каштанів. Біля споруди вона розгалужується в трьох раді- альних напрямках. Перед фасадом розбито огороджений круглий квітник з фонтаном (нині, на жаль, занедбаним), обсаджений по периметру ялинами. Тут було зроблено все для того, щоб садиба могла існувати відносно автоном- но. В архітектурний ансамбль комплексу, крім панського будинку, були включені також дім управляючого (флігель), при- міщення для прислуги, каретна, стайня. У кінці XIX – на початку ХХ ст. садиба поповнилася ще одним об’єктом – водо- напірною триярусною вежею з оглядовим майданчиком; також на території була облаштована система фонтанів. У госпо- дарській зоні розміщувалися ще й амбари, підвали, млин, кузня, оранжерея, льодни- ки, приміщення для численних працівни- ків. Михайло Потарак, показуючи все це, розповідав і про деякі із цих будівель, що, однак, донині не збереглися. Планування парку ґрунтується на мережі доріжок і алей, які об’єднують регулярні ділянки, що розміщуються як перед садибою, так і поза нею. До площі, що розташована за будинком, включено плодовий сад. Цікавою особливістю парку є композиційна єдність між лісовими і плодовими деревами. Своєрідним є ден- дрологічний склад парку, що нараховує понад 40 видів. Верхня частина парку – це садово-парковий ансамбль французького типу. Водонапірна вежа з оглядовим май- данчиком і альтанкою в північній околиці садиби була споруджена дещо пізніше, ніж сам сад, – у 1911 році (ПМП). Завдяки сво- єму домінуючому положенню над селом і прилеглою місцевістю парк добре видно здалеку. Функціональна зміна маєтку, як і всіх таких бессарабських садиб, відбулася після зміни політичного режиму. Частину майна було розграбовано, розібрано місце- вими мешканцями. Будівлі стали викорис- товуватися вже радгоспом. Під час Другої світової війни в головному приміщенні розміщувався військовий госпіталь, потім правління колгоспу с. Іванча, районна лікарня тощо. Проте можна констатувати, що навіть у добу політичного зламу сади- ба зберегла архітектурно-художні форми, значний історико-культурний потенціал і символічні функції історичної та родо- вої пам’яті. Цьому найбільше сприяло облаштування музейної установи, що пев- ним способом забезпечувало збереження садиби й можливість ознайомлення з її цінностями для громадськості. Михайло Потарак дає вичерпну характеристику: «Міністерство культури взяло цей об’єкт, і він дістався етнографічному музею [у Кишиневі] саме як філія. Коли в 1984 р. Міністерство культури провело рестав- рацію цього маєтку, то тут було відкрито музей народних ремесел. У 1984-му ниж- ній поверх був зайнятий майстернями і складами, а на верхньому поверсі була досить велика експозиція. В основному текстиль – килими. Рідкісні килими були, зібрані ще колись Альбіною Остерман, і дивом збережені під час війни, килими ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 8686 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 XVIII – початку XIX століття4. Зараз час- тина [килимів] в постійній експозиції в Кишиневі, їх виставляють в тематичних експозиціях» (ПМП). Директор комплексу «Садиба Баліоза» із сумом констатує, що тепер окремо- го музею народних ремесел немає: «Тут була дуже багата колекція. Основа збір- ки – колекція Бессарабського земства. Експонати були здебільшого місцевими, але колекцію розширили етнографи, що тут постійно працювали з кінця сорокових років [ХХ ст.]. Тобто тут було представле- но всі сфери ремісництва – гончарне мис- тецтво, різьблення по дереву, різьблення по каменю тощо» (ПМП)]. Музей пра- цював до 2006 року, коли було прийнято рішення про реконструкцію його примі- щення – колишнього панського будинку. У тогочасній пресі (яку ми переглянули після експедиції) писали, що музей після перебудови буде розташовуватися в при- міщеннях колишньої стайні, а сам помі- щицький будинок планується перепрофі- лювати під показ історичних шоу в стилі Діснейленду. Для гостей передбачалася вся різноманітна інфраструктура розваг і туризму. Автори висловлювали стурбо- ваність: «А що залишиться від історії? Історики стверджують, що Міністерство культури вже підписало контракт з фір- мою, яка будує архейський Діснейленд. На якій підставі й кому передано архітек- турний комплекс? Що там відбувається – перебудова під Діснейленд, реконструкція чи реставрація? І якщо щось робиться – то чому всі мовчать?» [2, с. 2]. Наш співрозмовник (місцевий експерт) розкрив деталі складної ситуації з рекон- струкцією комплексу: «Було укладено договір з економічним агентом [підпри- ємством – виконавцем робіт] про спіль- ну діяльність та оренди, тоді музей був закритий на реставрацію. У 2006-му ми уклали договір. Але вони в 2009 році при- пинили всілякі роботи; у них скінчилися гроші; вони порушили всі можливі норми; вони провели цю реставрацію з порушеннями. В 2014-му нам вдалося цей договір у суді розірвати, відібрати у них об’єкт назад, так. Але ви бачите, в якому це жахливому стані. Ось це все незавершене будівництво. Вони все, що змогли, знищили… Я про це говорив, давав дуже багато інтерв’ю, навіть на семінарі ЮНЕСКО я розповідав про цю сумну історію. Багато років домагалися повернення об’єкта. Це все не закінчено, все це почали реставрувати, але тут [на фасаді будинку] оригінального не зали- шилося нічого. Старі стіни вони покрили штукатуркою, всі старі двері познімали і ворота. Тут [на ділянці перед головним входом до споруди] майже все залишило- ся таким же, але зникли колонки, зникла скульптура на фонтані. Але ці рестав- ратори зруйнували і саму чашу фон- тану, а була скульптура у вигляді такої величезної риби!» (ПМП). На жаль, ні функціонування на терито- рії колишньої панської садиби музею, ні подальші спроби його реставрації все ж таки не запобігли руйнуванню матеріаль- ного світу помістя, так само, як не забез- печили раціонального використання тих господарських ресурсів, що їх мала добре влаштована економія маєтку. Зовсім не враховувався його історико-культурний потенціал як складний художньо-побуто- вий комплекс з унаочненням життя земле- власників, найманих працівників та вза- ємодій з місцевим населенням. Найбільш болісно було спостерігати за процесом руйнації паркової частини комплексу Михайлові Потараку (історику, пись- меннику), який, очевидно, найгостріше сприйняв таке споживацьке ставлення до природної і культурної спадщини пан- ського маєтку. Він відмітив, що головною причиною нерозуміння «відбудовниками» цінності садиби було те, що вона не була захищена законодавчими актами згідно з висновками фахівців про неї як «істори- ко-культурного ансамблю». www.etnolog.org.ua IM FE 8787 Незважаючи на такі негативні аспекти в життєдіяльності цього комплексу, він залишається невід’ємною частиною колек- тивної пам’яті мешканців с. Іванча, його верникулярним ландшафтом. Це виявля- ється в різноманітних аспектах, навіть у дитячих спогадах. «Коли в дитячий садок ходили, – пригадує М. Потарак, – то в цього Баліоза [у барельєф на фасаді] із рогаток стріляли, тому що того вважали білогвардійцем. Також тут неодноразово знімала фільми студія «Молдова-фільм», у яких у масовках брали участь селя- ни» (ПМП). Інша респондентка засвід- чувала: «Діти шукали там клади. А як весілля, то всі йшли фотографуватися на ступенях і в парк» (ТНТ). У селі переповідають, що останнього власника садиби Дмитра Попова (він мав тютюнову фабрику в Одесі і сюди періо- дично приїздив) тут дуже любили за його людяність, і коли той помер, труну несли аж до кишинівського роздоріжжя. В іван- чанській родині Ткачуків побутує переказ, що їхні пращури потрапили сюди завдяки засновникові маєтку – Баліозу, коли той у справах перебував на Слобожанщині: «Коли була це Іванча, значіть, прийшов тут пан наш, як його, Баліоз приїхав. І коли їхав через Україну, там були люди, которі обкрадювали людей, їх мали убити, і він їх купив. І там були мій дід, ну, як, Бурлаки [предки] були. І він забрав їх, і тут вони жили» (ТНТ). У краєзнавчій книзі В. Голуба та І. Сорочинського стверджується, що цілу групу українців-козаків зі Слобожанщини, що вже вкорінилися неподалік, у місце- вості Пивниця, на територію с. Іванча привів також К. Баліоз [5, с. 119]. Ще одна наша інформантка розповідає: «Історію я не дуже добре знаю, но саме Баліоз, він построїв своє іменіє тут і завіз козаків. І от вони обосновалися тут, вокруг нього, посоздавали сім’ї. І так виросла наша Іванча. Но обше щитаїця, шо ми, наші корні козацькі» (КТІ). У розповідях переповідається і про першу церкву, подібну до козацького типу, що була збудована ще наприкінці XVIII ст. та відремонтована Баліозами. Ці факти підтверджуються В. Курдиновським у дослідженні та складеному ним списку найдавніших церков Бессарабії. Як указує автор, «Иванча, (селение), деревянная цер- ков во имя св. Николая Мирликийского существует с 1789 г. Построена Дарием Донич и была обновлена на средства бра- тьев Балиоз… Очень ветха, напоминает по типу казацкую украинскую церковь 17–18 вв., приближаясь по внешнему виду к типу запорожской церкви»[9, с. 141]. Характерними також є записи у книзі про с. Іванча, занотовані від старожилів, що громадські свята (зокрема, Маланка) розпочиналися від панського будинку [5, с. 135]. Створена в такий спосіб «менталь- на мапа» маєтку К. Баліоза стала осно- вою для актуалізації культурної пам’яті, пов’язаної з різними періодами його існу- вання та способами взаємодії «панського» і «селянського» світів, ідентифікації осо- бливостей забудови села, власних родо- водів тощо. Магала Пляц та криниці с. Іванча. Обрядодії. Іншим важливим локусом у верникулярному ландшафті місцевого українського населення с. Іванча вияви- лася магала 5 Пляц. Головним центрую- чим елементом Пляцу – трикутної площі, утвореної на стику трьох вулиць, є кри- ниця з хрестом, де нині проводяться всі вагомі свята та обряди. Попри все, і сьо- годні криницям відводиться важливе сим- волічне місце, особливо тим, до яких є доступ з боку вулиці. Принагідно зазна- чимо, що Молдова здавна славилася своїм побожним ставленням до води (до речі, як і Україна). Однак сучасні соціально-еко- номічні тенденції не надто сприяють під- тримці такого ставлення. Місцеві мешканці, переймаючись еко- логічним станом території, згадували, що колись і річка Моца, що протікала в око- ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 8888 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 лицях села, була дуже чистою, що через її забруднення інші водойми також забруд- нилися, хоча ще залишаються окремі при- родні чисті джерела. Наші співрозмовники розповіли, що були спроби приватизувати джерела та колишні громадські крини- ці разом з іншими об’єктами природного фонду, але «народ нє дал – спекуляцію дєлать нєчєго» (КН). Як можна було від- мітити, що й нині (часом неусвідомлено), за підтримки традиційних громадських практик, спільнота намагається зберегти свою цілісність. Це можна побачити й у ставленні громади до криниць як репрезен- татора водної стихії, сакральної субстанції: «Ето добро Бо́жественне. Бог нам дал вот» (КН). Гуртовий спосіб проведення обрядів безпосередньо пов’язаний із водою – це й викликання дощу під час посухи, і спіль- не чищення криниць; намагання вибрати місце для криниці так, щоб нею могли ско- ристатися всі, хто потребує води, а також, щоб воно було зручним для проведення обрядодій. У с. Іванча ми побачили такі криниці не лише в центрі магали Пляц, але й край дворів, де їхні власники намагають- ся за допомогою спорудження поруч хвір- ток, часто й завдяки влаштуванню двох корб, із двору та з боку вулиці залишити відкритим доступ до води 6. Ці криниці мають неабияке значення, зокрема в поховальному обряді іванчан. Так, у ході похоронної процесії зазви- чай було прийнято зупинятися для пома- ни (пожертви на спомин душі) «возлє каждого колодца, гдє проходіт покойнік. Двадцать чєтирє, двадцять четирє кала- чика должно бить до входа в церковь. І пєрвой ідєт вікона в процесії, потом ідут крєсти, вотеті-вот образи, потом уже покойнік. А вперєді стєлют вотеті “боль- шиє помани”. І колачіки с полотєнчіками, і стаканчік, счас вино. (Я, напрімєр, про- тів, я протів, чтоби вино – простая вода). І у колодца ставят копєйкі»(КМ); «Как би покупаєш воду. Воду покупаєш. Для покойніка, да» (КН). Цікаві обрядодії, пов’язані з водою та локусами криниць, зафіксовано від міс- цевих мешканців авторським колективом книги про с. Іванча: «На Йордана батюш- ка керницю святили, а люди набірали ту воду» [5, с. 137]. «Помню, [на Купала] в’язали такі букетики, чи дві гілки брали і чейму робили; діти йшли з цим по селу… і співали: На Івана, на Купайла, Там купався Іван у ставочку, Та загубив штани і сорочку! Ото мати іде та сорочку несе! [Двічі]. А сестричка іде та й черевички несе! [Двічі]. Отак ходили від хати до хати, прихо- дили до кожної керниці, мочали то у воду та посипали по городах і приговарували: «Кладу цей віночок, щоб росли угуроч- ки» [5, с. 139]. «А коли дощу нема, то ми на Купайла рака ловимо, кладемо його у коробочку і доща просимо: “Марку, наш Марку, дай нам дощичкі, на наші поля, на наші пшеничечкі”».[5, с. 139]. Біля криниці на кутку Пляц особливо почесно відбувалося Храмове свято, що відзначалося на Трійцю. Напередодні, зде- більшого в суботу, довкола громадської криниці, як і повсюдно у власних садибах, іванчани все уквітчували зеленню, серед якої «орєх, м’ята і дєрєвья вот ветки. Ну, счас – не очень. А раньше как-то…» (КН). «Да, ветки у ворот» (КМ). «Стєлілі пол прямо мятой, все. Стелілі на пол, на при- лавки когда-то. Луговой мятой. Да і орєх кладут. Ото раньше» (КН). «На Троїцу виходили до керниці, у якій на Йорданіє святилася вода, обкладали кругом ту кер- ницю такими здоровими пучками різного сорту квітів, і коли там святилася вода, послі забірали ті квіти, і вони щиталися лічебними» [5, с. 140]. Попри локальність цих обрядодій біля криниць, варто зазначити їхній універ- сальний світоглядний характер, що тут перетинається як із молдовськими звича- www.etnolog.org.ua IM FE 8989 ями (неодноразово співрозмовники гово- рили про спільні елементи з молдована- ми, водночас наголошуючи, що в їхній культурі це виражено особливо яскраво), так і зі звичаями української материзни. Доречно процитувати слова респондента з Кропивниччини, який нещодавно про- водив своєрідні паралелі між церквою і колодязем: «Церква – це рідний тоже колодязь: чим більше з колодязя черпають воду, тим більше свіжої води прибуває, тим чистіша і краща вода. Так же само і церква: чим більше люди приходять брать Божу благодать, тим більше туди Господь цієї благості посилає. Потому шо він бачить, шо це потрібно» [6, с. 433]. Вочевидь, тут має місце також архаїч- ний відгомін пошанування джерел наши- ми пращурами, прикрашання криниць, їхнє освячування, посипання тощо. Як у колядці, що співають у с. Іванча: «Де [Божа] сльозонька впала, там керничка встала» [5, с. 133]. Така спонтанна пам’ять, виявлена в культурному верникулярному ландшафті території – істотний фактор ідентичності. Проте найбільш значимими її елементами є збережена в повсякденні рідна мова, а також цілеспрямовані зусилля в сучас- них умовах плекати традиційну духовну культуру, так звані комеморативні прак- тики. «Ми свою традицію не міняємо». Таку фразу ми почули в Будинку культу- ри с. Іванча від учасників українського фольклорного колективу «Іванчанка». Вони згадували, як раніше відбували- ся громадські святкування в селі: «Но раньше у нас Іванча гуділа – то там співают, то там співают. Була траді- ція – ходили з колачами. Це собіраєця нєсколько сімєй: на цей празник у тебе, не цей празник у того. І ідут, відти спі- вают, відти співают. Общє красота була. Празникували вообщє. У нас празнуїця Маланка 13 числа, вона не виходит з числа. Всі с работи приходят увечері і йдут на Маланку, потому шо Маланку пропустити нізя: Наша Маланя сама не ходе, Нашу Маланю козаки водять [двічі]. Ой учора із вечора Наша Маланя пасла качура» (КТІ). Усі респонденти, згадуючи маланкуван- ня, акцентують на вигляді масок: «Тепер маски, май, страшні роблять, а раньше шото вирізали і клали там носи, цей-во чіпляли. З старих віщєй чіпляли і бігали. І мамині спідниці вдягали. У Маланку – хлопці. На ці маски казали “образи́”. Персонажі – більш, як Холуїн [Хелловін] тепер: писки розірвані… А раньше таке – даже з картону зробляна коробка, очі вирі- зали, то там уже кітиці з бумаги нарізали, такі багацько, нашивали, получалось, як Снєжний чєловєк, шось таке. Ну, в кажно- го яка фантазія була» (КТІ). Як запевняє у свою чергу Михайло Потарак, узвичаєні форми новорічного святкування зберегли- ся повністю. Однак, на превеликий жаль, уже не використовуються такі костюми, як раніше, часто приміряють уже куплені маски. Останні під впливом молдовської культури місцеві жителі також називають «образа́рі» (ПМП). У репертуарі місцевого фольклорного колективу також є народні пісенні зраз- ки молдовської культури, оскільки «коли співаєш лиш на українскій, молдовани кажут: “А хоть би одну пісню заспівали на молдавском…”. Так ми це всьо тепер собираємо докупи, шоб не обідити ніко- го» (КТІ). Секретар примарії в комуні Іванча Надія Степанівна Коваль є дружиною Дмитра Миколовича Коваля – керівника української громади Оргеївського району. Вона розповіла про неймовірні зусилля, які спрямовано було у свій час громадою на підтримку українства. Особливо цьому посприяв Указ Президента Республіки Молдова про національні меншини на початку 1990-х років. Тоді почали викла- ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 9090 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 дати українську мову, причому коли в «у других школах ще не ізучали український язик, так шо ми були перві. Факультатівно начали ізучати рідний край, колядки́, щедрівки́, шо співали наші предки. У нас до сіх пор в нашом селі прийнято кож- ний год на Різдво ходити з колядками, колядувати, щедрувати, і це всьо, це йде на нашій рідній українській мові. Був создан ансамбль, с самого начала начали називати “Іванчанка”, собиралися жінки, співали наші українські піс́ні. Костюмів таких, шоб заказаних […] не мали, кос- тюми взяли в своїх мамів, бабок, в яких ходили раніше в повсєднєвной жизні (зна- йшли виход). І перві виступлєнія іменно проходили в етіх костюмах національ- них українських – спідниця, кофта, фар- тук, косинка на голові, казали “колц” (він вишитий)» (КНС). У глядацькому залі Будинку культури вона демонструє ці костюми: «“Шмаття” – на плаття так казали [сміється]. Да, колись бабка так казала, так і я ка́жу. Це наші жінки при- несли з дому» (КНС). Далі показує в шафі костюмерної кімнати сценічне вбран- ня, коментуючи:«Українське посольство подарило нам, школі (посол був такий Пирожков 7) – 20 дівчачих костюмів таких і 10 для хлопців. Вони храняця тут у нас в клубі» (КНС). Як і інші наші співрозмовники, родина Ткачуків із с. Іванча, безперечно, також є носієм української етнокультури. Пан Микола та пані Надія в повсякденні вико- ристовують місцевий варіант української мови. За невеликими відмінностями все, що було озвучено подружжям, мало укра- їнський характер. Це стосувалося і вулич- них прізвиськ, які донині живуть своїм особливим життям: «У нас уже багато Ткачуків. То питають: “Який Ткачук?” – “Капець-Ткачук”. А ті Ткачуки – назива- ли “Марунцели”… У нас у каждого єсть прозвіщє» (ТМА). Господиня, що прово- дила нас по своєму обійстю, з гордістю показувала чисто прибрані та естетично оздоблені кімнати: «Кажу: “Тепер уже мені не встидно. Як я умру, та буду мати відки винести. [Вказує на нещодавно зро- блений гарний ремонт у великій кімнаті будинку]. Ця кімната не отоплюється. Зимою не живуть. Літом діти приїж- джають, тут сплять. “Велика хата” в нас називаєця» (ТНТ). Жартує, що в ній, коли з чоловіком посвариться, «тут з дітьми вого́рю по Інтернету». Так (на «дві поло- вини») будують житла «пошти всі. Ну, зимою з Маланками тут». Розповідаючи про різдвяні обряди, респондентка навела приклад колядки, що її зазвичай співа- ють у с. Іванча: «Євденноє нарождєноє Божого сина, Шоб спородила Суса-Христа Діва Марія. Народився наш Сус-Христос В дєвічій спальні, Шоб не зазнали два Іроди Божої тайни. Дозналися два янголи, С небес літучі, Тьомної ночки, ясної звізди Христос славлючи: – Либонь, в ту, діва Марія, І час настало, Прикрий-прикрий мале дітя, Воздушком своїм. І в городі Русалімі Дєвічє стало, Мале дітя рожденноє Вєсь вік сіяло. – Молітеся, люди, Богу, Богу щє й Царю Та вдаряйтесь чолом в землю Нізкім поклоном [останні два рядки повторюються двічі]. А ми, коляднички, поскидаєм шапочки та будем кричати: “Подай, Боже!”» (ТНТ). Далі каже: «У нас колядка красіва. Мені молдавська не нравиця – там “Геге-геге!”. Я молдавську мову знаю, понімаю, а вого- www.etnolog.org.ua IM FE 9191 рити не годна. Коли приходять до нас, ми должні давати калачі. Вони там на палку цих калачів насиляют. Палка довга – “гара́ґ”» (ТНТ). Від іванчанського подружжя Ткачуків нам вдалося записати чимало й інших сюжетів, що репрезентують традиційну культуру с. Іванча та які варті детальні- шого розгляду в рамках окремої публі- кації. Як носії української ідентичнос- ті, подружжя зберігає свою родинну пам’ять, що проявлена через ретрансльо- вані ними оповіді старших членів роду та власні спогади, широко документує її на сторінках сімейного фотоальбо- му. На переглянутих нами світлинах теж відображається спільний контекст місць пам’яті зони Орхейських Кодр. Зокрема, на знімках зафіксовані локуси для проведення весільних урочистос- тей, що популярні як серед молдован, так і серед місцевих українців – напри- клад, увіковічення весільної події на схилах пагорбів, де відкривається пано- рама Старого Орхею. Православна церк- ва на узвишші-мисі над р. Реут є знако- вим простором для подружніх пар, що приїздять задля здійснення церковного Таїнства вінчання, принаймні три з яких ми могли спостерігати в один день, коли безпосередньо перебували там під час експедиції. На проаналізованих фото- картках також проявлено переплетення українських ритуалів життєвого циклу в с. Іванча з окремими молдовськи- ми обрядодіями (як, скажімо, специфіч- ні вияви етапу покривання молодої), демонстровано особливості запрошен- ня весільних батьків («нанашулів») на тлі місцевої житлової архітектури, іден- тичної приреутській молдовській – з білокам’яними колонками. Особливості міжкультурних кому- нікацій та питання самоідентифіка- ції жителів с. Іванча. Щодо місце- вих давніх родів, то інформантами було названо прізвища Ткачуків, Вакаруків, Атаманюків, Чумаків, Поштарів, Мельниченків, Колісників (АРМ). Прикрим є той факт, що навіть окремі носії цих українських прізвищ, апелю- ючи до того, що не розмовляють чистою українською мовою, називали місцеву говірку «хохлацкой» і себе «хохлами», оскільки психологічно відчували певну «відрубність» і слабкість зв’язку з етніч- ною материзною. Але більша частина наших респондентів все ж таки чітко визначається зі своїми витоками, сте- жить за сучасною соціокультурною ситу- ацією в Молдові та Україні тощо. Навіть на зупинці, чекаючи свого автобуса до с. Іванча, ми стали свідками жвавої роз- мови між громадянами Молдови щодо їхнього етнічного походження. Схоже, що така ситуація невизначеної ідентич- ності (або криптоідентичності) існує ще з радянських часів, коли все уніфікува- лося (зокрема, русифікувалося), перемі- шувалося з утопічною метою створити «нову людину». Михайло Потарак про питання само- ідентифікації населення в Оргеївському районі розповідає, що тут, у центрі Молдови, завжди були сильні прору- мунські настрої, хоча румунами в райо- ні назвалися лише 7 %. Нині молдов- ське суспільство поділено на приблизно рівні категорії геополітичних спряму- вань – прорумунську та східну, але роз- вивається й рух національного само- ствердження, що називається «молдове- нізм» (ПМП). Щодо місця в усіх цих процесах укра- їнців із с. Іванча, то наш співрозмовник зазначає: «Ну, бійок на такому ґрунті не було, але те, що місцеві українці опира- лися асиміляції активно, і це серед стар- шого покоління існує до цих пір. Вони намагаються відстоювати своє особис- те, особливе. Ось [відстоювали право] і говорити не по-російськи. І були окремо, наприклад, “городскі” – це я, напри- клад. Я був “совєцький”, тому що мої ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 9292 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 батьки приїхали сюди, а не народилися тут. І їх називали “городські” і “совець- кі”. Тут був радгосп-мільйонер, досить велике господарство, тут багато було приїжджих з усього Радянського Союзу. Люди їхали туди, де є російська школа, де можна навчати дітей цією мовою, тому тут [мігрантів] було дуже багато – Сибір, Далекий Схід. В основному це були “совєцькі”. А були ще “мєстні” – корінні українці і молдовани. Я відно- сився до “совєцьких”, тому що я жив в цих багатоповерхівках, де жили росіяни. Існував досить чіткий поділ, причому всі “мєстні” прекрасно говорять молдов- ською мовою» (ПМП). Репліки інших респондентів також певною мірою розкривають окреслений стан: «Раньше старалися мєжду собою, знаїте, так, як у циганів. А типер у нас, знаїте, вообщє помісі» (КТІ). Інформанти засвідчують і особливості освітнього середовища в селі: «Ох, щас нє пой- мьош, какая школа. Єслі ви подойдьотє к школє, там єсть і “Ласкаво просимо”, і “Добро пожаловать”, і “Бене ац веніте [Bine aţi venit]”» (АРМ). Незважаючи на часті, дещо песимістичні, роздуми наших співрозмовників щодо сучасних соціальних реалій, варто закцентувати й на таких словах, які ми почули напри- кінці нашої експедиції від представни- ків української громади села: «Пока ми єсть, пока ми щє можемо, ми будемо соблюдати традіції і обичаї. Ми і моло- дьож хочем завлікти…» (КТІ). Висновки. Результати експедицій- ної поїздки 2019 року до Оргеївського району засвідчили, що в культурно- му просторі Кодрової зони Республіки Молдова проявлений пласт спільних українсько-молдовських місць пам’яті, насамперед пов’язаний з унікальним природно-культурним ареалом Старого Орхею. Місцевість самобутньої природи та водночас молдовського етнокультур- ного надбання, що перебуває на шляху до остаточного визнання ЮНЕСКО як всесвітньої спадщини людства, збе- рігає і сліди української присутності, що виражені через символічні локуси (наприклад, скельний монастир Босія), через історичні козацькі сюжети періоду Ханської України, а також через сучас- ні прояви паломництва та здійснення весільних обрядодій (скажімо, фотосе- сій та вінчань) на території заповідного комплексу. Важливим є і сам факт компактного проживання в приреутських околицях, зокрема в с. Іванча, давно закоріненої української громади, що в умовах дов- готривалої міжкультурної взаємодії з титульним етносом все ж таки збере- гла власну самобутність (через функ- ціонуючу в повсякденні рідну мову та комеморативні практики: способи само- презентації шляхом діяльності фоль- клорного ансамблю, проведення гро- мадських свят тощо). Зафіксовані від іванчанських інформантів усноісторич- ні оповіді та наші власні спостереження дали змогу показати формоутворюю- чу роль колишньої садиби поміщика К. Баліоза в ментальному конструю- ванні місцевого ландшафту. Показово, що саме цей історико-архітектурний комплекс у 1984–2006 роках репрезен- тував традиційну господарську-мис- тецьку спадщину всієї Молдови, діючи як музей народних ремесел (філія Національного музею етнографії та природи), а також як популярна лока- ція для масових фото- та кінозйомок. Попри складні процеси реконструкції та реновації музейної установи, під час яких садибно-парковий ансамбль зазнав непоправних втрат, він, однак, залишається ще одним спільним укра- їнсько-молдовським місцем пам’яті. www.etnolog.org.ua IM FE 9393 Примітки 1 Відомо, що Ханською Україною (у народі казали – «Ганщина») називали турецько-татарські території між Південним Бугом і Дністром, віддані для поселення запорозьким козакам, що втікали з-під польської влади. Детальніше див. розділ «Виникнення Ханської України як прояв опозиції орієнтації Батурина на Москву» монографії Т. Чухліба [19, с. 383–393]. 2 Наприклад, у книзі дослідниці З. Моїсеєнко [13] є згадка про те, що в радянські часи архітекторам зумисне було рекомендовано створювати проєкти на всій території Молдови на основі найвиразнішої на- родної архітектури, зокрема приреутських сіл. 3 Наші експедиційні фіксації із с. Іванча Оргеївського району Республіки Молдова суголосні із розумін- ням колишніх панських садиб як складних господарсько-архітектурних ансамблів та системо формуючих об’єктів культурного ландшафту, що ґрунтовно розкрито в дослідницьких описах та верникулярних реф- лексіях респондентів, уміщених у 9-му томі корпусу експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів «Етнографічний образ сучасної України». Детальніше див. [6]. 4 Альбіна Остерман – етнограф, дружина Франца Остермана, першого хранителя Бессарабського гу- бернського земського музею (на базі цієї установи постав Національний музей етнографії та природи Республіки Молдова в м. Кишиневі). Після смерті чоловіка в 1905 році вона продовжила його справу як зберігача фондів. У 1912 році вона підготувала альбом зі зразками наявних у колекції килимових виробів, випущений з метою привернути увагу до цього мистецтва. Молдавське килимарство у 2016 році було вне- сено до репрезентативного списку світової нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. 5 Термін «магала», що походить із тюркських мов, позначає частину, кут, сторону, зокрема, поселень. Села, що складаються з кутів, збереглися в Молдові донині й наочно демонструють гніздове планування, в основі якого лежать родинні стосунки між мешканцями кута, що було досить поширеним явищем і в Україні до періоду колективізації та «сільської урбанізації». 6 Відкритий доступ до криниць як характерну особливість українських сіл Молдови на широкому джерельному матеріалі розкрила дослідниця Л. Горошко-Погорецька. Детальніше див.: Горошко Л. Об- лаштування криниць у традиції українців Молдови: світоглядний аспект. Традиційна культура діаспори : зб. наук. праць : матеріали міжнародної наукової конференції «Одеські етнографічні читання». Одеса, 2012. С. 90–100. 7 Сергій Іванович Пирожков – відомий український учений та дипломат, віцепрезидент Національної академії наук України, академік НАН України, очільник Секції суспільних і гуманітарних наук НАН Укра- їни, доктор економічних наук, професор. У 2007–2014 рр. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова. Список інформантів 1. АРМ – Атаманюк Раїса Миколаївна, 1946 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. 2. КНС – Коваль Надія Степанівна. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іванча Орге- ївського р-ну Республіки Молдова. 3. КН – Колесник Наталія, 1952 р. н., Записали Л. Боса та О. Головко 1 листопада 2019 р. у с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. 4. КМ – Колесник Марія, 1952 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 1 листопада 2019 р. у с. Іванча Ор- геївського р-ну Республіки Молдова. 5. КТІ – Куку Тетяна Іванівна, 1962 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. 6. ПМП – Поторак Михайло Павлович, 1961 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. 7. ТМА – Ткачук Микола Андрійович, 1959 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. 8. ТНТ – Ткачук Надія Тимофіївна, 1960 р. н. Записали Л. Боса та О. Головко 31 жовтня 2019 р. у с. Іван- ча Оргеївського р-ну Республіки Молдова. ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 9494 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 Джерела та література 1. Бакалов С. Молдавские казаки: происхождение, эволюция и организационная структура (XVI– XIX вв.). Соціальна історія : науковий збірник / за ред. проф. Г. Казьмирчука. Київ : Логос, 2012. Вип. VIII. С. 12–32. 2. В Иванче строят Диснейленд? Кишиневские історики хотят знать, кто решил судьбу усадьбы Балио- зов? Альянс Moldova Noastra. 2007. № 23 (59), 29 июня. С. 2. 3. Гоберман Д. Каменный цветок Молдавии. Кишинев : Картя молдовеняскэ, 1970. 76 с. 4. Гоберман Д. По Молдавии. Ленинград : Искусство, 1975. 167 с. 5. Голуб В., Сорочинский И. Иванча. Страницы истории села. Орхей, 2001. 142 c. 6. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матері- алів. Т. 9. Народна житлобудівна культура. Екологія та організація середовища проживання / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2020. 944 с. 7. Етнографічний образ українців зарубіжжя. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних мате- ріалів. Ч. 1. Культура життєзабезпечення та традиційні соціонормативні практики / [голов. ред. Г. Скрип- ник] ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2019. 676 с. 8. Курдиновский В. Древнейшие типичные православные церкви Бессарабии. Ч. 1. Труды Бессарабско- го церковного историко-археологического общества / под ред. В. Курдиновского. Кишинев : Епархиальная типография, 1918. Вып. 10. 100 с. 9. Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии. Труды Бессарабского церков- ного историко-археологического общества / под ред. В. Курдиновского. Кишинев : Епархиальная типогра- фия, 1910. Вып. 1. 163 с. 10. Мiжнароднi науковi читання пам’ятi академiка Костянтина Поповича. Українсько-молдовськi етнокультурнi зв’язки : збірник наукових статей / укладачi: Кожухар В. Г., Кожухар К. С. Кишинів : Elan Poligraf, 2015. Т. 1. 344 с. 11. Мiжнароднi науковi читання пам’ятi академiка Костянтина Поповича. Українсько-молдовськi етнокультурнi зв’язки: збірник наукових статей / укладачi: Кожухар В. Г., Кожухар К. С. Кишинів : Elan Poligraf, 2016. Т. 2. 340 с. 12. Мiжнароднi науковi читання пам’ятi академiка Костянтина Поповича. Українсько-молдовськi етнокультурнi зв’язки : збірник наукових статей / укладачi: Кожухар В. Г., Кожухар К. С. Кишинів : Stratum Plus, 2017. Т. 3. 378 с. 13. Моисеенко З. Архитектура сельских домов Молдавии. Кишинев : Картя молдовеняскэ, 1973. 294 с. 14. Кожухарь В. Материальная культура украинцев Молдовы: проблемы исследования. Ежегодник Ин- ститута межэтнических исследований. Кишинев, 2002. Т. 3. С. 77–80. 15. Постикэ Г. Номинация археологического ландшафта «Орхеюл Векь» в список объектов всемирного наследия ЮНЕСКО. Наследие и современность. Казань, 2018. Т. 1. № 2. С. 72–84. 16. Тарас Я. Памятники архитектуры Молдавии (XIV – начало XX века). Кишинев : Тимпул, 1986. 248 с. 17. Українці Молдови. Історія і сучасність : збірник наукових статей / укладачi: Кожухар В. Г., Кожу- хар К. С. Кишинів : Elan Poligraf, 2008. 256 с. 18. Фольклор українців півночі Молдови: пісні та речитативи / записали, упорядкували Надія Пастух та Ольга Харчишин. Нотні транскрипції Анни Черноус, Христини Попович. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2020. 800 с. 19. Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648– 1721 рр. Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. 616 с. 20. Bosa L., Holovko O. Features of the vernacular landscape of Ukrainians in the village Ivancha Orhei district of Moldova (according to expeditionary materials of 2019). Conferinţa ştiinţifi că internaţională «Patrimoniul cultural: cercetare, valorifi care, promovare». Ed. a 12: Programul şi rezumatele comunicărilor / com. şt., com. org.: Victor Ghilaş (preşedinte) [et al.]. Chişinău, 2020. Р. 63. DOI: 10.6084/m9.fi gshare.12356399. 21. Cojuhari V., Cojuhari E. Cultura materială a ucraineniolor din Republica Moldova. Patrimoniul Cultural Naţional ca resursă pentru o dezvoltare durabilă a Republicii Moldova / Inst. Patrimoniului Cultural ; coord.: Victor Ghilaş ; red. şt.: Adrian Dolghi. Chişinău, 2019. Vol. 1. Р. 177 195. www.etnolog.org.ua IM FE 9595 Сільська садиба (нині – приватний етнографічний музей) в історико- археологічному комплексі «Старий Орхей». с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова Житлові будинки першої половини ХХ ст. з білокам’яними колонками. с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова Поодинокі зразки традиційних покрівель споруд Усі світлини, окрім позначеної зірочкою (), - Л. Босої та О. Головка. 2019 р. ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 9696 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 Флігель садиби К. Баліоза. Із торця будівлі – вхід у льох- пивницю Великий винний льох-пивниця на господарському дворі Триярусна водонапірна вежа з оглядовим майданчиком (1911 р. побудови) Загальний вигляд фасаду боярського будинку К. Баліоза, зведеного у псевдокласичному стилі (1852–1873 рр. побудови). с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова www.etnolog.org.ua IM FE 9797 Криниці в с. Бутучень Оргеївського району Республіки Молдова Криниця в центрі магали Пляц – головного місця зібрань громади с. Іванча Криниці в с. Іванча Оргеївського району Республіки Молдова ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE 9898 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 1/2 0 22 Один із перших жіночих сценічних костюмів ансамблю «Іванчанка», що раніше побутував як святковий одяг сільських жінок Рушники ткані Ткана доріжка Скриня, ткані та вишиті речі * Виставка предметів народного побуту на сцені Будинку культури с. Іванча. Світлина із фотобази Будинку культури с. Іванча Оргеївського р-ну Республіки Молдова www.etnolog.org.ua IM FE 9999 References 1. BAKALOV, Sergiu. Moldavian Cossacks: Origin, Evolution and Organizational Structure (16th – 19th Centuries). In: Hryhoriy KAZMYRCHUK, ed. Social History: Scientifi c Collection. Kyiv: Logos, 2012, iss. 8, pp. 12–32 [in Russian]. 2. ANON. Is Disneyland Built in Ivancha? Chisinau Historians Want to Know who has Decided a Lot of the Balioz Family Estate? Alliance Moldova Noastra, 2007, no. 23 (59), June 29, p. 2 [in Russian]. 3. GOBERMAN, David. Stone Flower of Moldova. Chisinau: Kartya moldoveniaske, 1970, 76 pp. [in Russian]. 4. GOBERMAN, David. Throughout Moldavia. Leningrad: Art, 1975, 167 pp. [in Russian]. 5. GOLUB, Valentin, Ivan SOROCHINSKY. Ivancha. Pages of the Village History. Orhei, 2001, 142 pp. [in Russian]. 6. SKRYPNYK, Hanna, editor in chief. Ethnographic Image of Modern Ukraine. Corpus of Expeditionary Folklore and Ethnographic Materials. Vol. 9. Folk Housing Culture. Ecology and Organization of the Living Surroundings. Kyiv, 2020, 944 pp. [in Ukrainian]. 7. SKRYPNYK, Hanna, editor in chief. Ethnographic Image of Ukrainians Abroad. Corpus of Expeditionary Folklore and Ethnographic Materials. Part 1. Culture of Life-Support and Traditional Socio-Normative Practices. Kyiv, 2019, 676 pp. [in Ukrainian]. 8. KURDINOVSKY, Vasily. The Most Ancient Typical Orthodox Churches of Bessarabia. Part 1. In: Vasily KURDINOVSKY, ed. Proceedings of the Bessarabian Church Historical and Archaeological Society. Chisinau: Diocesan Typography, 1918, iss. 10, 100 pp. [in Russian]. 9. KURDINOVSKY, Vasily. The List of the Most Ancient Churches in the Bessarabian Province. In: Vasily KURDINOVSKY, ed. Proceedings of the Bessarabian Church Historical and Archaeological Society. Chisinau: Diocesan Typography, 1910, iss. 1, 163 pp. [in Russian]. 10. KOZHUKHAR, Viktor, Kateryna KOZHUKHAR, eds. International Scientifi c Readings in Memory of Academician Kostiantyn Popovych. Ukrainian Moldovan Ethnocultural Relations: Collected Scientifi c Papers. Chisinau: Elan Poligraf, 2015, vol. 1, 344 pp. [in Ukrainian]. 11. KOZHUKHAR, Viktor, Kateryna KOZHUKHAR, eds. International Scientifi c Readings in Memory of Academician Kostiantyn Popovych. Ukrainian Moldovan Ethnocultural Relations: Collected Scientifi c Papers. Chisinau: Elan Poligraf, 2016, vol. 2, 340 pp. [in Ukrainian]. 12. KOZHUKHAR, Viktor, Kateryna KOZHUKHAR, eds. International Scientifi c Readings in Memory of Academician Kostiantyn Popovych. Ukrainian Moldovan Ethnocultural Relations: Collected Scientifi c Papers. Chisinau: Stratum Plus, 2017, vol. 3, 378 pp. [in Ukrainian]. 13. MOISEENKO, Zoya. The Architecture of Rural Houses of Moldova. Chisinau: Kartya moldoveniaske, 1973, 294 pp. [in Russian]. 14. KOZHUKHAR, Viktor. Material Culture of Ukrainians of Moldova: Research Problems. Annual of the Institute of Interethnic Studies. Chisinau, 2002, vol. 3, pp. 77–80 [in Russian]. 15. POSTICE, George. Nomination of the Archaeological Landscape Orheiul Vechi in the list of UNESCO World Heritage Sites. Heritage and Modernity. Kazan, 2018, vol. 1, no. 2, pp. 72–84 [in Russian]. 16. TARAS, Yaroslav. Monuments of Architecture of Moldova (14th – Early 20th Century). Chisinau: Timpul, 1986, 248 pp. [in Russian]. 17. KOZHUKHAR, Viktor, Kateryna KOZHUKHAR, eds. Ukrainians of Moldova. History and Modernity: Collected Scientifi c Papers. Chisinau: Elan Poligraf, 2008, 256 pp. [in Ukrainian]. 18. PASTUKH, Nadiya, Olha KHARCHYSHYN, compilers. Folklore of Ukrainians of the North of Moldova: Songs and Recitatives. Music transcriptions by Anna Chernous, Khrystyna Popovych. Lviv: Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, 2020, 800 pp. [in Ukrainian]. 19. CHUKHLIB, Taras. Cossacks and Monarchs. International Relations of the Early Modern Ukrainian State of the 1648–1721. Kyiv: Olena Teliha Publishing House, 2009, 616 pp. [in Ukrainian]. 20. BOSA, Liubov, Oleksandr HOLOVKO. Features of the Vernacular Landscape of Ukrainians in the Village Ivancha Orhei District of Moldova (According to Expeditionary Materials of 2019). In: GILASH, Viktor, editor in chief. Proceedings of the International Scientifi c Conference “Cultural Heritage: Research, Valorization, Promotion”. Ed. 12: Program and Abstracts. Chisinau, 2020, p. 63. DOI: 10.6084/m9.fi gshare.12356399 [in English]. 21. COJUHARI, Victor, Ekaterina COJUHARI. Cultura materială a ucraineniolor din Republica Moldova. [Material Culture of Ukrainians of Republic of Moldova]. In: Victor GILASH, editor coordinator, Adrian DOLGHI, scientifi c editor. Patrimoniul Cultural Naţional ca resursă pentru o dezvoltare durabilă a Republicii Moldova [The National Cultural Heritage as a Resource for a Sustainable Development of the Republic of Moldova]. Chisinau, 2019, vol. 1, pp. 177–195 [in Romanian]. ЛЮБОВ БОСА, ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО www.etnolog.org.ua IM FE
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203439
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T02:48:35Z
publishDate	2022
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Боса, Л. Головко, О. 2025-05-28T09:10:53Z 2022 Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова / Л. Боса, О. Головко // Народна творчість та етнологія. — 2022. — № 1. — С. 80-99. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203439 https://doi.org/10.15407/nte2022.01.080 Стаття ґрунтується на матеріалах експедиційної поїздки 2019 року до Оргеївського району Республіки Молдова. Наголошено на значущості локальних традицій, які сформувалися в умовах українсько‑молдовського міжкультурного співжиття і ввійшли до сучасного арсеналу культурної пам’яті як молдован, так і українців. Зазначається особлива роль у цьому культурного ландшафту території як ретранслятора колективної пам’яті. Завдяки аналізу взаємозв’язків між місцевою спільнотою і природними умовами її проживання стало можливим визначити особливості народного житлобудування, господарських практик, обрядовості тощо. Показано формоутворюючу роль колишньої садиби поміщика К. Баліоза в с. Іванча (Ivancea) в ментальному конструюванні місцевого ландшафту. Водночас на таке конструювання вагомий вплив має перебування населеного пункту в ареалі Старого Орхею (Orheiul Vechi), унікальної природно‑культурної зони, що вважається візитівкою Молдови. Численні комеморативні практики українців (створення громадських організацій, діяльність місцевого фольклорного колективу, пошук новітніх форм для самопрезентації) є важливими складниками життєдіяльності мешканців с. Іванча. Крім того, це необхідний аспект розвитку етнічної самосвідомості всієї української спільноти Молдови загалом в умовах усвідомленого гармонійного міжкультурного співіснування та спільних місць пам’яті. The article is based on the materials of an expeditionary journey in 2019 to the Orhei district of the Republic of Moldova. The importance of local traditions formed in the conditions of Ukrainian-Moldovan intercultural coexistence and included in the modern arsenal of cultural memory of both Moldovans and Ukrainians is emphasized. The special significance of the cultural landscape of the territory as the collective memory retransmitter in this is noted. Owing to the analysis of the interconnections between the local community and the natural conditions of its residence, it has become possible to determine the features of folk housing, economic practices, rituals, etc. The formative importance of the former estate of the landowner K. Balioz in Ivancha village (Ivancea) in the mental construction of the local landscape is shown. At the same time, such structure is influenced significantly by the location of the settlement in the area of the Old Orhei (Orheiul Vechi), a unique natural and cultural zone, which is considered an iconic place of Moldova. Numerous commemorative practices of Ukrainians, namely the creation of public organizations, the activities of the local folk group, and search for the up-to-date forms of self-presentation, are important components of the life of the Ivancha villagers. Besides, it is also an essential aspect of the development of ethnic self-consciousness of the entire Ukrainian community of Moldova in general in the conditions of conscious harmonious intercultural coexistence and common places of memory. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова Common Ukrainian-Moldovan Places of Memory in the Cultural Landscape of the Orhei Codres of the Republic of Moldova Article published earlier
spellingShingle	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова Боса, Л. Головко, О. Розвідки та матеріали
title	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова
title_alt	Common Ukrainian-Moldovan Places of Memory in the Cultural Landscape of the Orhei Codres of the Republic of Moldova
title_full	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова
title_fullStr	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова
title_full_unstemmed	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова
title_short	Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова
title_sort	спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті орхейських кодр республіки молдова
topic	Розвідки та матеріали
topic_facet	Розвідки та матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203439
work_keys_str_mv	AT bosal spílʹníukraínsʹkomoldovsʹkímíscâpamâtívkulʹturnomulandšaftíorheisʹkihkodrrespublíkimoldova AT golovkoo spílʹníukraínsʹkomoldovsʹkímíscâpamâtívkulʹturnomulandšaftíorheisʹkihkodrrespublíkimoldova AT bosal commonukrainianmoldovanplacesofmemoryintheculturallandscapeoftheorheicodresoftherepublicofmoldova AT golovkoo commonukrainianmoldovanplacesofmemoryintheculturallandscapeoftheorheicodresoftherepublicofmoldova

Спільні українсько-молдовські місця пам’яті в культурному ландшафті Орхейських Кодр Республіки Молдова

Institution

Similar Items