Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Authors: | , , , , , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20372 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей / Н. Гаврилюк, О. Боряк, О. Васянович, С. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 93-99. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860031148842811392 |
|---|---|
| author | Гаврилюк, Н. Боряк, О. Васянович, О. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак, С. |
| author_facet | Гаврилюк, Н. Боряк, О. Васянович, О. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак, С. |
| citation_txt | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей / Н. Гаврилюк, О. Боряк, О. Васянович, С. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 93-99. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| first_indexed | 2025-12-07T16:52:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
9393
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
За всебічного сприяння проректора
Слов’янського державного педагогічного уні-
верситету, кандидата історичних наук, доцен-
та С. М. Швидкого відділ «Український етно-
логічний центр» Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України впродовж 1–10 липня
2009 р. здійснив експедицію на північ Доне-
цької та на території сусідніх районів Луган-
ської і Харківської областей у складі спів-
робітників відділу – кандидатів історичних
наук Н. К. Гаврилюк (керівник), О. О. Боряк,
О. О. Васяновича; аспірантів С. П. Микитчука,
С. В. Сіренька, С. В. Чибирак; представника
товариства «Співдружність Кубань–Україна»
(Російська Федерація, м. Краснодар) І. І.
Загути. Перед науковцями стояло завдання
збирати фактичний матеріал для вивчення су-
часних процесів національного та культурного
розвитку в поліетнічному середовищі України.
Із цією метою було обстежено 10 сіл території,
яка в минулому становила частину порубіжжя
історичної Слобожанщини і Новоросії. На До-
неччині це такі села: Торське, Кіровськ Крас-
нолиманського району, Михайлівка Олексан-
дрівського району, Никифорівка, Федорівка-2
Артемівського району; на Луганщині: Нова
Астрахань, Михайлівка Кремінного району,
Миколаївка Попаснянського району; на Хар-
ківщині: Червоний Оскіл Ізюмського району,
Петрівське Балаклійського району.
Незважаючи на поліетнічний склад на-
селення досліджуваних сіл, у більшості з них
переважають українці або українці та росіяни,
у двох (села Торське і Петрівське) – росія-
ни, значна частина яких – це нащадки пере-
селенців із різних регіонів України та Росії
першої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст.
і пізніших історичних періодів. Наприклад,
серед українців с. Михайлівка на Донеччи-
ні переважну більшість складають вихідці із
Західної України. Відповідні дані, а також
відомості про історію заснування, соціально-
економічний розвиток кожного села, особли-
вості його культуротворчого життя, музейної
справи, релігії тощо фіксувалися під час спіл-
кування передусім із головою чи секретарем
сільської ради, директором клубу, школи чи
бібліотеки, а також іншими людьми. Прикро
було чути про такі сучасні тенденції соціально-
демографічного плану, як помітне скорочення
сільського населення, основну частину якого
нині становлять пенсіонери; міграція молоді в
міста чи за кордон, зокрема, у пошуках роботи;
цьогорічний шкільний набір першокласників,
що склав від п’яти-семи до десяти дітей. Та й
ми самі, і не лише в малих селах, були свідками
сумного видовища покинутих або розвалених
хат, зарослих пусток на колишніх подвір’ях.
Наприклад, у с. Федорівка-2, за свідченнями
його дев’яностодворічної жительки, «у 50-му
році тут було 640 чоловік, було дітей до 15-ти
років 75 чоловік, було 100 хат. Тепер осталося,
мабуть, 10–15 хат і 60 чоловік. Старі повмира-
ли, а молодь пов’їзжала у Славгрес, Часов Яр,
в Артемівськ, Слов’янськ, Краматоровку. Де
проізводство, туди і їдуть!». Тим часом набув
поширення і специфічний зворотний мігра-
ційний процес із міста в село, унаслідок чого
зростає чисельність «дачників», тобто міських
жителів, зазвичай також пенсіонерів, які купу-
ють хати і ділянки для сезонного проживання,
вирощування городини тощо. Для середнього
покоління сільчан із дітьми основним джере-
Наталя Гаврилюк, Олена Боряк,
Олександр Васянович,
Сергій Микитчук, Сергій Сіренко,
Світлана Чибирак
етнографі чн а експе диЦі я к иївськ и х
н аУ ковЦів н а півні ч донеч чини і н а
території сУ мі ж ни х оБ л астей
9494
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009
лом заробітку є продаж ранньої картоплі або
молока, отримання від фермерів збіжжя, со-
няшникового насіння чи грошової компенсації
за свої земельні паї.
У побуті поряд з українською мовою живе
своєрідна українсько-російська говірка, в якій
українські слова певною мірою перемішані з
російською. У с. Нова Астрахань нам пові-
домили: «У нас, бачте, не чисто українці, і не
чисто росіяни. Ми і так, і так балакаємо». Ця
особливість спостерігається і в російських се-
лах Торське, Петрівське, де дотепер існують
російськомовні школи. Серед мешканців на-
званих і сусідніх українських сіл зберігаються
поняття «кацап» і «хохол», уживання яких має
дружній іронічний чи гумористичний харак-
тер на кшталт буденних взаємних привітань:
«Привіт, кацапи, привіт, рашенбой! – При-
вет, хахлы!». У кожному разі використання
цих давніх прізвиськ етнонімічного походжен-
ня – один із виявів національної ідентифікації
людей. У згаданих селах національна самосві-
домість, окрім російськомовної освіти, підтри-
мується і дотеперішнім функціонуванням на-
родних фольклорних ансамблів («Сударушка»,
«Русская песня»). Слід відзначити, що у вико-
нанні цих колективів нам пощастило записати
близько двадцяти російських пісень: весільно-
обрядових, соціально-побутових, включаючи
частушки, а також окремі українські пісні. У
більшості інших сіл про подібні колективи зга-
дують у минулому часі, хоча традиція виконан-
ня народної пісні не зникла, ставши частиною
репертуару шкільних вокальних груп.
Практично в усіх сільських школах, бі-
бліотеках або будинках культури, у чому ми
мали змогу переконатися, існують краєзнавчі
музейні кімнати, створені силами місцевих ен-
тузіастів, які спонукали школярів збирати ста-
ровинні предмети побуту. Тому кожна із цих
кімнат (іноді під назвою «Світлиця», «Бабуси-
на світлиця») має певний набір етнографічних
експонатів: зразки українського і російського
народного одягу, ткацького інвентарю, пред-
метів інтер’єру старої хати, традиційних про-
мислів або виставкових «виробів народних
умільців» тощо, які ми сфотографували. Немає
сумніву, що місцеві музейні осередки, завдяки
популяризації знань про історію та культурні
традиції свого краю, сприяють справі патріо-
тичного виховання нових поколінь школярів.
На території кожної сільської ради є церква
з підпорядкуванням Московському патріарха-
ту, іноді – Київському. Наявність віруючих
інших конфесій – маловиразна. Свідчення
про відвідування церкви різні. З одного боку,
доводилося чути, що молодь майже не ходить
до церкви, не вірить у Бога. Один прихожа-
нин церкви Миколи Угодника (с. Миколаївка)
розповідав: «Здесь люди – понятия у них тех
времен – в церковь не ходят. То священник им
не тот, то вы не правильно служите... Только
на Паску празнуют, напьются на кладбище
и все!..». З другого боку, сьогодні рідко хто з
молоді не вінчається, не кажучи вже про хре-
щення дитини. На похороні обов’язково при-
сутній батюшка, церковні півчі. Служитель-
ка стошістдесятирічного відреставрованого
Святопетропавлівського храму в м. Красний
Лиман розповіла про зростання кількості при-
хожан, дітей, які причащаються, про те, що
перед першим вересня відбувається молебень
для першокласників і «повний храм діток», що
при храмі діє недільна школа та ін.
Спеціальну історико-етнографічну інфор-
мацію записували від сільських мешканців
переважно старшого та середнього віку. У те-
матичному переліку цієї інформації – свята ка-
лендарного циклу, пов’язані з ними знання про
християнських святих, народну метеорологію,
астрономію; звичаї та обряди життєвого циклу
(родильні, поховальні, частково весільні), мі-
фологічні й демонологічні уявлення, пісенний
фольклор; методи народного лікування, тра-
диції харчування, хатнього інтер’єру, госпо-
дарських промислів, особливо рибальського.
Важливо було з’ясувати сучасний стан зазна-
чених явищ народної духовної та матеріаль-
ної культури, ступінь і характер їх видозмін,
співвідношення традицій та інновацій. Час-
тина записів присвячена тематиці «усної істо-
рії», розповідям про особисте родинне життя,
9595
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
колективізацію і голодомор, часи німецької
окупації тощо. Зібраний матеріал дозволяє
певною мірою конкретизувати досліджувану
тематику, зробити попередні узагальнення.
Зокрема, стосовно до календарної обрядо-
вості фіксується значне скорочення її тради-
ційної структури, колишній обсяг якої сьогод-
ні обмежується відзначенням таких свят, як
Різдво («Рожество»), Новий рік (особливо за
старим стилем), Хрещення («Крещеніє», «Во-
досвятіє»), Великдень і Проводи. Це сприяє
побутуванню окремих, пов’язаних із названи-
ми святами, традицій. Серед них – пере-
дріздвяний звичай, згідно з яким діти «несуть
вечерю» хрещеним батькам, родичам, сусідам.
Останнім часом реактивувалася традиція ко-
лядування та щедрування, що радо сприй-
мають старші люди, на пам’яті яких руйнація
церков, осуд батьківських звичаїв. Одна жінка
розповідала: «Залишилася зовсім одна. Я іно-
ді скажу, хлопці ж бігають чужі: “Приносьте
мені вечерю!”. І то як посівають на Старий Но-
вий рік, на Маланки, то прошу, шоб прийшли
посівать. А тоді ту пшеницю збираю в кульо-
чок, шоб циплята хорошо лупилися» (с. Чер-
воний Оскіл). Вихідці із Західної України
розказували: «Ми ходимо і співаємо спеці-
альні на Коляду церковні пісні. Цього року
співали колядку. Ну таку: “В глибокій долині
сталася новина. Там Пречиста Діва сина по-
родила. Сина породила, в колиску ложила.
Люляй мій синочку, хоч би м ся спочила. Не
спіть мамо, не спіть мамо, хоч одну годину, я
піду до раю, принесу перину. Синку ж, ти мій
синку, де ж ти ото хóдив, нéма дві години, як
ти ся нарóдив. Хóдив, мамо, ходив, чом же то
не ходив, я сотворив небо, землю, ше м ся не
народив!” Як сюди приїхали, вертеп носили...
зараз вже не так...» (с. Михайлівка, Олександрів-
ський р-н). Частими є, наприклад, такі свід-
чення: «На Водосвятіє всі ідуть святить воду.
Вісімнадцятого (січня) після обід – вечірня
вода, а дев’ятнадцятого – орданська – до
обід. Вечірня вода – то для худоби, ідеш у
курник і бризкаєш, і в хаті хрестики поробим і
бризкаєм, а воду орданську, як захвораєш і від
зглазу» (с. Нова Астрахань).
Головні літні свята, скажімо, Трійця, Спас,
відзначаються індивідуально і частково.
У російському селі Петрівське дотепер існує
звичай «кумитися на Троїцю», коли сімнадця-
ти-, вісімнадцятирічні хлопці та дівчата у складі
декількох пар збираються в садку, і кожна ді-
вчина через своє «моністо» передає обраному
хлопцеві яйце, а він наливає їй і собі «могарич».
Випивши, вони цілуються і в такий спосіб ста-
ють «кумами». В одних селах відмічали по-
пулярність сучасного свята Івана Купала, що
проводиться за певним сценарієм, в інших гово-
рили про значення «престольного празника», на
святкування якого з’їжджаються родичі.
Попри те що багато звичаєвих норм ви-
йшли з ужитку, людська пам’ять зберігає ха-
рактерні риси, якщо не всіх, то основних періо-
дів і днів традиційного календаря. Наприклад,
досить повну інформацію зібрано про зимові
свята, здебільшого – колишні різновиди во-
рожіння. Люди так чи інакше згадували осо-
бливості відзначення «Масляного тижня»,
«Стрітення», «Сорока святих» тощо, пов’язані
з ними страви й випічку, обрядові дії, прислів’я,
прикмети. Хоч як дивно, але рідкісною нині
є згадка про старовинну прикмету під час пере-
дріздвяної вечері: «...І хто за вечерею чхне,
тому дарили подарок. Бува, хто чхне, батько
каже: “Дарю тоді козу, дарю тобі вівцю! А як
корова телиться, теля дарю!”» (с. Федорівка-2).
У розповідях про «Клечальну суботу» цікавим
видався засіб народного лікування: «Цею оси-
кою, шо клечаньє, як дитина перелякається,
ставлять до дверей її і з цеї осики забивають
кілочок. Як тільки чуть дитина переросла, де
той кілочок, то цей переляк, переполох прой-
шов» (с. Федорівка-2). Не менш цікавими є ві-
домості про те, що в день Івана Купала, окрім
іншого, «обливалися водою в хаті, і, як гуляли,
то обливалися» (с. Нова Астрахань). По селах,
щоправда, не без зусиль, пригадували апокри-
фічні перекази про свята Усікновення голови
Іоанна Хрестителя, Чудо Архангела Михаїла,
Миколи Чудотворця, пов’язані з ними забобо-
9696
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009
ни. Зокрема, про одне з «каральних» свят го-
ворять так: «На Михайлове Чудо – це ж воно
в сєнтябрє місяці – казали, шо нізя робить.
Бо один дядька волочив і йому так зробилося,
шо борона вчепилася і він нічого не зробив, не
зміг!» (с. Федорівка-2); «В нас був такий случай,
було в нас таке горе. Їде чоловік картошку ко-
пать, там жінки сидять, кажуть: “Де ти їдеш,
це ж празник Михайлове чудо?!” А він каже:
“А Володькового чуда нема? Викопаю кар-
тошку та й буду сміяться!”. А от це приїхав і
вмер!» (с. Миколївка).
Із плином днів календарного року тісно
пов’язана галузь народної метеорології, астро-
номії. Зібраний матеріал містить відомості про
прикмети короткострокового прогнозування
погоди, засновані на спостереженнях за жи-
вою та неживою природою (скажімо, сонце за-
ходить за хмару – на завтра буде дощ; воро-
ни літають великими зграями – буде сніг або
дощ; гуси ховають голови під крило – буде
холодно та ін.). Обсяг відповідних знань на тлі
колишнього розмаїття традиційних прикмет
помітно зменшився, зокрема, через доступ-
ність різноманітних сучасних джерел інфор-
мації щодо погодних умов. Дещо виразнішими
є довгострокові прикмети, приурочені до ка-
лендарних свят, з якими пов’язані прикмети-
приказки на кшталт: «У Стрітення, як півень
води нап’ється, так віл трави напасеться», «На
Олексія Теплого квітень з водою – травень з
травою», «Петро минає – половини літа не-
має», «Яка Покрова, така й зима» та ін. За-
писані також народні методи застороги від
грози, граду, посухи, серед яких одні залиши-
лися в минулому, інші використовуються і до-
тепер. Скажімо, за тривалої відсутності дощу
звертаються по допомогу до церкви – обрядів
і молитов біля криниці, хресного обходу полів
тощо. Іноді й сьогодні послуговуються архаїч-
ним засобом підвішування, розпинання і биття
лозинкою жаби, «шоб пішов дощ» (с. Михай-
лівка Олександрівського р-ну).
Ще одна група матеріалів стосується звича-
їв та обрядів життєвого циклу, що є більш або
менш осучасненим варіантом відповідних на-
родних традицій. У звичаях, пов’язаних із на-
родженням дитини, відносну стійкість мають
застереження для вагітної, особливо заборони
щодо певних видів роботи «у празники»́, «во-
скресєніє», нехтування якими аргументується
розповідями про реальні приклади народжен-
ня каліки чи дитини із зовнішніми вадами.
Побутує також звичай, згідно з яким чоловіки
породіль одразу відзначають народження на-
щадка, за місцевим висловлюванням, «обми-
вають дитину» у суто чоловічому товаристві.
З появою сільських церков поновилося приза-
буте серед породіль правило «брати молитву»
через сорок днів після пологів. Дата хрещен-
ня дитини в кожній родині індивідуальна, як
кажуть: «Хто зразу хресте через місяць, хто
через дев’ять місяців, а хто і в год хрестить»
(с. Михайлівка Олександрівського р-ну).
В останньому випадку поєднують святкування
хрестин і першої річниці дитини, коли її вперше
і обов’язково стрижуть. Характерною рисою є
дотеперішнє ритуальне використання «кожу-
ха», «шуби». Подекуди батьки, додержуючись
старого місцевого звичаю, беруть від кумів
похрещену дитину з кожуха, розстеленого на
порозі чи на столі, «шоб була здорова, багата».
Проте майже повсюдно кожух використову-
ють на «пострижинах-стрижках», коли перед
дитиною, яка сидить на кожусі, розкладають
певні речі (гроші, книжку, ключі, помаду тощо)
і залежно від того, що вона візьме, вгадують її
майбутні схильності та інтереси. Важливий та-
кож звичай вибору кумів. Відомо, наприклад,
що в с. Червоний Оскіл за хрещеного батька
дитини досі «всі беруть першого мужика, кого
зустрінеш на дорозі – старого, молодого, яким
би він не був. А жінку уже можна вибрать до
мужика». Частіше доводилося записувати про
«перекупляння дитини» в разі її хвороби або
смерті когось із хрещених батьків. В обох ви-
падках дитину за певним обрядом передають
через вікно, а тоді знову ідуть до церкви. Кож-
на з опитуваних жінок знала напевне, що «ди-
тина, яку двічі одлучали від грудей, буде глаз-
ливою», що тільки-но дитина зробила перший
крок, треба швиденько «різати путо(а)». На
9797
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
диво поширеним виявився такий звичай: перед
тим, як дитина вперше йде до школи, давати
їй розв’язати збережену пуповину або навіть
спалити над нею перше зістрижене волосся зі
словами: «Поки волосся горить, стільки голо-
ва болить. Шоб умом був розв’язаний і голова
світла була» (с. Червоний Оскіл).
Є також низка записів про народні акціо-
нальні й вербальні засоби лікування «криків-
безсоння», «переляку», «шерсті на дитині»,
«кашлюку» тощо, окремі з яких, особливо
«зглаз», матері в певний нескладний спосіб і
досі лікують самі. Зафіксовано відповіді до-
рослих на дитяче запитання «Звідки береться
дитина?», відомості про те, як і ким приляку-
вали дітей; про колишню бабу-повитуху.
Матеріал з поховальної та поминальної об-
рядовості містить дані про прикмети стосовно
смерті, які найбільше пов’язані зі сном. За роз-
повідями, саме уві сні померлі спілкуються з
живими: скаржаться, що ті забули покласти в
труну певну річ, називають ім’я людини, з якою
можна «передати» цю річ, чим, власне, передрі-
кають її смерть тощо. Це також дані про за-
здалегідь приготований «вузол на смерть», де
мають бути виключно нові речі, сорок одна ко-
пійка по одній монеті, бажано жовтого кольо-
ру, «шоб було чим одкуплятися»; про те, хто і
як «одіває-наряжає» померлих, що кладуть у
труну: жінці – красиву хустку, чоловіку – ка-
пелюха, а також горілку, цигарки, іноді «роз-
чіску» та дзеркало, дитині – соску з пляшкою
чи іграшки. За одним із свідчень, нещодавно
померлому хлопцеві, який любив музику, по-
клали в труну магнітофон (с. Михайлівка
Олександрівського р-ну). Кладуть також свіч-
ки, що горіли на похороні; при цьому специфіч-
ним видається звичай, поширений у російсько-
му селі, залишати собі «платочек», у якому під
час прощання тримав свічку, «чтобы вытирать
нос и вспоминать умершего» (с. Петрівське).
Крім того, на кладовищі в труну обов’язково
кладуть мотузки («пов’язки», «путо»), якими
були зв’язані руки та ноги померлого. Є чима-
ло розповідей, що їх можуть взяти на «погані
справи», однак є також відомості, що їх вико-
ристовують і для лікування наростів «навских
косточек». Зафіксовано і своєрідні способи,
якими їх позбуваються.
Серед інших привертає увагу старий зви-
чай зачиняти за мерцем ворота, зав’язувати їх
хусткою («накрывальным платком»), «шоб не
було більше покійників»; з цією ж метою за-
хідні переселенці й нині перевертають лавки
(табуретки), на яких стояла труна. Типовим
є правило «нести сніданок (нести снідать, за-
втрак) покійнику» наступного дня після по-
ховання. На «Пóмини» дев’ятого дня замість
обіду випікають пиріжки або коржі-паляниці,
«пышки», «оладьи», мажуть їх медом і розда-
ють або в дев’ять хат, або в тій кількості, скіль-
ки людей на вулиці.
Загальним поминальним днем є «Прово-
ди», коли, крім іншого, на надгробні хрести,
пам’ятники в’яжуть «хто, шо може»: хуст-
ку, «платочек накрывальный», «полотенце»,
рушник. За місцевим звичаєм, відповідну річ
пропонують комусь із присутніх забрати або
взагалі «хто хоче, той знімає, скаже «Царство
небесне» і забирає, шоб поминать». Не випад-
ково на тутешніх кладовищах є вінки й квіти,
але не побачиш хусток чи рушників. Варто ви-
ділити дуже характерну, по суті, самодіяльну
місцеву практику похоронного й поминального
співу, виконавцями якого є «певчі» – дві й біль-
ше жінок. Ці пісні, окрім коротких вступних і
заключних молитовних співів, – здебільшо-
го адресні, тобто присвячені батькові, матері,
дочці, через що нагадують тексти стародавніх
голосінь. Більше десяти зразків виконання та-
ких пісень було записано в селах Нова Астра-
хань і Михайлівка Олександрівського району.
Щодо сфери міфологічних і демонологічних
уявлень поодинокими є спогади про русалок,
яких пов’язують зі святом Івана Купала та ко-
лишніми заборонами поратися в городі, «бо
русалка витопче», і купатися дітям. Стійкі-
шими є уявлення про відьом. Подекуди вва-
жають, що «їх і зараз повно, порчу роблять на
корову і на все». Подеколи переповідали про
те, хто стає відьмою, як можна її розпізнати,
як полегшують її важке вмирання.
9898
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009
Повсюдно знали про домовика-«хазяїна»,
який є в кожній хаті, доглядає малих дітей, що
його треба годувати, переносити в нову хату,
якими словами з ним спілкуватися тощо. Одна
жінка розповіла випадок із власного життя.
Побачивши чорну змію, яку, не знаючи, що
це «доможил», попросила вбити. Після цього
вона розсварилася з родичами, виїхала з хати,
її чоловік потрапив в автокатастрофу, став
калікою... (с. Торське). Домового називали
першим серед інших традиційних персонажів,
якими батьки лякали дітей, щоб слухалися.
У масиві всієї інформації, присвяченої пи-
танням народного харчування, ідеться, зо-
крема, про техніку випікання і ритуального
використання хліба та хлібних виробів, про ха-
рактерний «хліб-паляницю» з білого борошна,
який раніше пекли по 4–5 хлібин, здебільшого
у вівторок або середу (вважали за неможливе
робити це в суботу чи неділю); про збереже-
ний звичай іти з хлібом на хрестини, весілля. а
Хліб із сіллю також клали на рушник чи хус-
тину («шоб не голий був») спочатку на столі
біля померлого, відтак – на кришку труни,
на кладовищі ламали і роздавали його при-
сутнім. Згадували й про цілющі властивості
такого хліба, особливо під час хвороби дити-
ни (с. Торське). Подібні уявлення стосувалися
крихот свяченої паски, які використовували
під час хвороби або годували ними квочку з
курчатами. Записано, як пекли й оздоблюва-
ли «красні барішні», «коники» для дітей, які
носили вечерю, «жаворонків», «ворону» та
«сову» на свято Сорок святих, «хрести», «бо-
рони» – на Середохрестя тощо; як готували
колишні улюблені страви, зокрема «куліш»,
«квашу». Скажімо, останню запарювали в ма-
кітрі з житнього борошна, залишали на ніч, щоб
вона переграла, тоді клали в опару сухофрукти,
тертий солодкий буряк, трошки пшона, ви-
ливали в чавун і варили, поки не розкипить-
ся пшоно. Зауважували, що кваша виходила
кисло-солодкою, «тіпа кисіля і давали її як де-
серт» (с. Червоний Оскіл).
Цікаво було почути, що й сьогодні на хрес-
тини готують традиційні пироги і «компот-
у(в)звар»; на «помини», крім «кануну»,
обов’язковими є борщ, пиріжки й узвар або
густий фруктовий кисіль і т. ін.
Одна з малодосліджених ділянок – ри-
бальство. У зв’язку з цим апробовувалася
програма запитань, спрямована на з’ясування
традицій і сучасного стану відповідного промис-
лу в повсякденному побуті. За свідченням ри-
балок, сьогодні не використовуються такі старі
знаряддя лову, як «верші», «котці», «коцуби»,
«корзини» тощо. Іноді спостерігається пере-
несення на нове знаряддя назви старого тех-
нічного засобу, зокрема спарений спінінг нині
називають «перемет» (с. Нова Астрахань).
Попри те що переважають прості та донні вудоч-
ки промислового виробництва, знавці справи
казали, що краще все-таки ловити вудкою, яку
зробив сам, указували на порівняно недавнє (з
50-х рр. ХХ ст.) використання вдосконаленої
донки – «резинки», а також підкреслювали,
що рибу масово вбивають електровудками,
ловлять сітками, тому їх продаж слід заборо-
нити. Тим часом рибалки, які ловлять вудкою,
винайшли своєрідне допоміжне знаряддя для
витягування сіток. Доводилося бачити, як ці
куповані рибальські сітки використовують для
огорожі відкритого курника. Чимало свідчень
стосується помітного зменшення чисельнос-
ті та розмірів водоймищ унаслідок замулен-
ня річок, здачі в оренду ставків. На останніх
дозволяється вилов риби за плату, що всюди
різниться й коливається від 15–30 до 200 і
більше гривень, хоча гарантії піймати рибу –
незначні. Буває, риба не клює, бо орендар її
прикормлює. Називалися випадки, коли після
«господарювання» орендаря ставок повністю
зникав.
Невід’ємною частиною записів є особисті
спогади людей про сповнені страждань часи
колективізації та розкуркулення, Голодомору
1933 і голод 1947 рр., період примусової праці
в Німеччині, поневіряння за умов нацистської
окупації. Зокрема, стосовно до лихопомного
1933 року місцеві мешканці відзначали різні
моменти. Дехто згадував про нього в порів-
няльному плані: «Мама розказувала, голодов-
9999
Польові етнографічні дослідженняПольові етнографічні дослідження
ка була, але не така як на Старобєльщині, там
пухли і вмирали» (с. Миколаївка). Інші на-
голошували на значимості природних стихій:
«Пришёл 32-й год. Нашла туча. Солнце было
и нашла туча, ливень пошел, град, по вулице
шла вода в колено… Тай прошов той дождь и
на городах всё – и где гарбузик, картошка –
нанесло песку. Градом побило хлеб. Всё поби-
ло. Шо було, до Рождества поели, а тоди го-
лод – 33-й. Голод ужасный був. Идёт чоловек
по дороге, упал и кричит “Я есть хочу!”. Уже
готовый! Хто живейший, выкопали на клад-
бище яму и не закрывали её, покы полную не
наклали. На возику одвезут, положат и всё!»
(с. Торське). Іноді голод пов’язували безпосе-
редньо з боротьбою проти тих, хто не хотів іти
в колгоспи, не здавав збіжжя: «В 33-му мэни
було годов четыре-пять. Хадили раскулачи-
вали и забирали барахло, даже полотельное
з сундучка. А другой каже: “Да не бери, хай
уже детям, ну не бери!”. Капелюхом зметали
зерно на горищи – в колхоз собирать! Отец
тоже был хитрый: отакой сундучок он насыпал
жита, поставил и закопал у столбу, где были
ворота... А они пришли, пиками ширяли, ши-
ряли, ширяли и в клуни, и скрозь, а туда не
придумали. И то мы выжили. Отец сделал
такый камень, и то смелим трошки, мама спя-
кут лáдечка...» (с. Петрівське).
Є свідчення, що «кулаков, троцкистов» ви-
селяли на Колиму, де вони й гинули, що по-
декуди віддавали дітей в школи-інтернати,
хоча і там не всі вони виживали. У розповідях
остарбайтерів, вивезених до Німеччини, було
зафіксовано окремі зразки їхнього фольклору,
наприклад: «Ты завив в страну чужую с оди-
нокой буйной головой. И разбили жизнь мне
молодую, разлучили маменька с тобой. Жаль
не то, что маму не увижу, и сестру которую
люблю. Распрощаюсь, маменька, с тобою,
до тебя я больше не прийду» (с. Михайлівка
Олександрівський р-н).
Підсумовуючи, слід зазначити, що члени
експедиції стали спостерігачами і частково
учасниками свята Івана Купала в с. Михайлів-
ка (Кремінний р-н), де на мальовничій галяви-
ні біля річки було встановлено чималу фігуру
«Марени». Під час свята навколо неї танцю-
вали ошатно вбрані дівчатка, виконували ку-
пальських та інших народних пісень. Тоді Ма-
рену кинули у воду, а хлопчики-«чортики», які
припливли на зазелененому плоті, розтрощили
її і потопили. Відтак почалося загальне часту-
вання. На столах були такі страви: «польова
каша» (куліш), вареники, пироги, сало тощо.
З настанням сутінків запалили вогнище. На
згадку про свято нам подарували на рушнику
розкішний місцевий «коровай-пиріг» із дже-
мовою начинкою.
Загалом набуток експедиції складає трид-
цять шість аудіокасет із записами інформації,
вісім фотоплівок, де зафіксовано архітектурні
особливості житла, культові споруди, кладо-
вища, захопливі краєвиди золотої пшениці на
просторих долинах і пагорбах, піщаних берегів
зміїстого й доволі чистого Сіверського Донця
в оточенні соснових лісів, обриси могутніх ста-
рих териконів, що нагадують про близькість
шахтарської Донеччини. Звичайно ж, фото-
графували і наших інформаторів. Незважаючи
на всі труднощі й нарікання, люди пишають-
ся своїм краєм, родючою землею, покладами
кременю, лікувальної червоної глини, міне-
ральними джерелами, цілющими соляними
озерами та грязями. Майже всі місцеві жителі,
з якими довелося спілкуватися, сприймали нас
із розумінням і всіляко сприяли нашій робо-
ті, за що маємо нагоду висловити їм глибоку
подяку. Свою вдячність адресуємо також
С. М. Швидкому, якому належить значна за-
слуга в справі упорядження побуту і реалізації
завдань експедиції.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20372 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:52:15Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гаврилюк, Н. Боряк, О. Васянович, О. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак, С. 2011-05-27T19:36:36Z 2011-05-27T19:36:36Z 2009 Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей / Н. Гаврилюк, О. Боряк, О. Васянович, С. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 93-99. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20372 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Польові етнографічні дослідження Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей The ethnographic expedition of Kyivan scientists to the North Donechchyna and territories of neighbouring districts Article published earlier |
| spellingShingle | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей Гаврилюк, Н. Боряк, О. Васянович, О. Микитчук, С. Сіренко, С. Чибирак, С. Польові етнографічні дослідження |
| title | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей |
| title_alt | The ethnographic expedition of Kyivan scientists to the North Donechchyna and territories of neighbouring districts |
| title_full | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей |
| title_fullStr | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей |
| title_full_unstemmed | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей |
| title_short | Етнографічна експедиція київських науковців на північ Донеччини і на території суміжних областей |
| title_sort | етнографічна експедиція київських науковців на північ донеччини і на території суміжних областей |
| topic | Польові етнографічні дослідження |
| topic_facet | Польові етнографічні дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20372 |
| work_keys_str_mv | AT gavrilûkn etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT borâko etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT vasânovičo etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT mikitčuks etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT sírenkos etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT čibiraks etnografíčnaekspedicíâkiívsʹkihnaukovcívnapívníčdoneččiniínateritoríísumížnihoblastei AT gavrilûkn theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts AT borâko theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts AT vasânovičo theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts AT mikitčuks theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts AT sírenkos theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts AT čibiraks theethnographicexpeditionofkyivanscientiststothenorthdonechchynaandterritoriesofneighbouringdistricts |