Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ

Стаття присвячена місцю й ролі ідейно-художньої концепції М. Бойчука в становленні українського модернізму, який, попри зв’язок із загальноєвропейськими тенденціями, мав виразну своєрідність, зумовлену історичними та суспільно-культурними процесами в Україні. Мистецтво М. Бойчука та створеної ним ху...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2024
Main Author:	Скляренко, Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2024
Subjects:	Розвідки та матеріали
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203863
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ / Г. Скляренко // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 27–33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859946864416129024
author	Скляренко, Г.
author_facet	Скляренко, Г.
citation_txt	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ / Г. Скляренко // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 27–33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Стаття присвячена місцю й ролі ідейно-художньої концепції М. Бойчука в становленні українського модернізму, який, попри зв’язок із загальноєвропейськими тенденціями, мав виразну своєрідність, зумовлену історичними та суспільно-культурними процесами в Україні. Мистецтво М. Бойчука та створеної ним художньої школи відобразило показову тенденцію до національного самовизначення та національного культуротворення, яка й вирізняла український модернізм у контексті європейських спрямувань. The article is dedicated to the place and significance of the ideological and artistic concept of M. Boichuk in the formation of Ukrainian modernism, which, despite connection with the global European trends, has clear originality, conditioned with historical, social, and cultural processes in Ukraine. The heritage of M. Boichuk and the art school created by him have reflected the demonstrative tendency towards national self-determination and national culture creation. This trend has distinguished Ukrainian modernism in the context of European directivities.
first_indexed	2025-12-07T16:14:32Z
format	Article
fulltext	27 СКЛЯРЕНКО ГАЛИНА кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця відділу образотворчого та декоративно- прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5878-6147 SKLIARENKO HALYNA a Ph.D. in Art Studies, a senior research fellow at the Department of Visual and Applied Arts of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5878-6147 DOI https://doi.org/10.15407/nte2024.01.027 УДК 7.037:75.052:76](477):7.071.1Бой Бібліографічний опис: Скляренко, Г. (2024) Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ. Народна творчість та етнологія, 1 (401), 27–33. Skliarenko, H. (2024) Сoncept of M. BOICHUK and the Features of Ukrainian MODERNISM. Folk Art and Ethnology, 1 (401), 27–33. КОН Ц ЕП Ц І Я М . БОЙ Ч У К А ТА ОСОБЛ И ВОСТ І У К РА Ї НСЬКОГО МОД ЕРН ІЗМ У Анотація / Abstract Стаття присвячена місцю й ролі ідейно-художньої концепції М. Бойчука в становленні українського модерніз- му, який, попри зв’язок із загальноєвропейськими тенденціями, мав виразну своєрідність, зумовлену історичними та суспільно-культурними процесами в Україні. Мистецтво М. Бойчука та створеної ним художньої школи відобразило показову тенденцію до національного самовизначення та національного культуротворення, яка й вирізняла україн- ський модернізм у контексті європейських спрямувань. На відміну від європейського модернізму, головні ідеї якого були пов’язані з утвердженням самоцінності інди- відуальності, суб’єктивності й відкритого самопрояву та полемікою з мистецькими традиціями, модернізм в Україні утверджував її національну самобутність і вартістність її культури. Заснована в умовах бездержавності та неокрес- леності національної спадщини, концепція М. Бойчука визначила засади національної традиції, де головним стали народне мистецтво та українське середньовіччя з його унікальним іконописом. «Винайдення традицій», їх форма- лізація та ідейне обґрунтування, що стали основою бойчукізму, окреслили український культурний простір, дали поштовх для подальшого розвитку. Школа М. Бойчука мала кілька етапів своєї історії, де перший період окреслюєть- ся 1908–1910–1917 роками (від створеної в Парижі групи «Відродження візантійського мистецтва» до очолення М. Бойчуком майстерні в новозаснованій Українській академії мистецтв у Києві), другий – 1918-м роком– середи- ною 1930-х років (відбувався в післяреволюційні радянські десятиліття, що підпорядкували її своїй ідеологічній програмі). Постійно зберігаючи свої визначені формально-образні принципи, концепція М. Бойчука віддзеркалила також ідеї Національного українського Відродження й радянську «коренізацію» та «українізацію» 1920-х років. © Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2024. Опубліковано на умовах відкритого доступу за ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/) ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 28 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024 З утвердженням тоталітарної влади в середині 1930-х років школа М. Бойчука та заснований нею мистецький рух були знищені. Їх значення виходить за межі мистецтва, напряму пов’язане з українським культуротворенням. Ключові слова: модернізм, національна своєрідність, мистецтво, українська художня культура. The article is dedicated to the place and significance of the ideological and artistic concept of M. Boichuk in the formation of Ukrainian modernism, which, despite connection with the global European trends, has clear originality, conditioned with historical, social and cultural processes in Ukraine. The heritage of M. Boichuk and the art school created by him has reflected the demonstrative tendency towards the national self-determination and national culture creation. This trend has distinguished Ukrainian modernism in the context of European directivities. Unlike the European modernism, the main ideas of which are related to the affirmation of the self-worth of individuality, subjectivity and open self-expression and polemics against artistic traditions, modernism in Ukraine affirms the national originality and diversity of its culture. Founded in the conditions of statelessness and indeterminacy of the national heritage, the concept of M. Boichuk has determined the essential principles of the national tradition, where folk art and the Ukrainian Middle Ages with its unique icon painting become the main phenomena. The invention of traditions, their formalization and ideological substantiation, those have become the basis of Boichukism, describe the Ukrainian cultural space, are considered to be an impulse for the further development. M. Boichuk’s school has several stages of its history. The first period includes 1908–1910–1917 (from the Revival of Byzantine Art group created in Paris to the leadership of M. Boichuk at the studio in the newly founded Ukrainian Academy of Arts in Kyiv). The second one – 1918 – mid-1930s, formed in the post-revolutionary Soviet decades, those have subdued it to their ideological program. Constantly preserving its defined formal and figurative principles, M. Boichuk’s concept has also reflected the ideas of the National Ukrainian Renaissance and the Soviet Korenization and Ukrainization of the 1920s. M. Boichuk’s school and the artistic movement founded by it have been abolished with the establishment of totalitarian power in the mid-1930s. Their significance goes beyond art, relates directly to Ukrainian culture creation. Keywords: modernism, national originality, art, Ukrainian artistic culture. Нині вже очевидно, що творчість М. Бойчука належить до тих засадничих явищ українського мистецтва, значення яких виходить далеко за межі образотворчості, виступаючи важливою складовою як націо- нальної художньої культури, так і засобом її самоусвідомлення, одночасно формуючи та інтерпретуючи важливі процеси націо- нального культуротворення. Одним із чи не найменш розроблених в українському мис- тецтвознавстві залишається сьогодні питан- ня особливостей українського модернізму, у висвітленні якого ідейні засади М. Бойчука окреслюють важливі та показові спрямуван- ня. І хоча творчий спадок митця та створеної ним художньої школи, діяльність якої охо- пила майже три десятиліття ХХ ст. (1900– 1930), в останні роки постійно перебуває в колі мистецтвознавчих досліджень, питання місця ідей М. Бойчука та бойчукізму як пев- ної ідейно-естетичної системи в українсько- му модернізмі залишається актуальним. Тим більше, що загалом дослідження творчості М. Бойчука та його школи спря- мовані насамперед на архівування, система- тизацію та опис творів. Серед видань остан- ніх років – монографії Я. Кравченка [6], Л. Соколюк [9], ґрунтовний альбом-ката- лог «Михайло Бойчук та його школа мону- ментального мистецтва» [7]. Новий етап дослідження бойчукізму зафіксував масш- табний виставковий проєкт «Бойчукізм. Проект великого стилю», який проходив у «Мистецькому Арсеналі» в Києві в груд- ні 2017-го – січні 2018 року, акцентував- ши увагу на еволюції мистецької школи М. Бойчука від національного модернізму до соцреалізму. Адже проіснувавши в українському мис- тецтві майже три десятиліття і займаю- чи в ньому одне з провідних місць, школа М. Бойчука зазнала певної еволюції, що віддзеркалила загальноісторичні зміни в країні. І якщо перший період бойчукізму окреслюється 1908–1910–1917 роками (від створеної в Парижі групи «Відродження візантійського мистецтва» до очолення мит- цем майстерні в новозаснованій Українській академії мистецтв у Києві), то другий (від 1918-го до середини 1930-х років) належить 29 ГАЛИНА СКЛЯРЕНКО до післяреволюційного радянського періо- ду, що підпорядкував його творчість влас- ній ідеологічній програмі. І хоча за своїми формально-стилістичними засадами школа загалом залишалася незмінною, її обшири, значення та роль у культурі розвивалися разом з історичним поступом. Тому її про- грама, сформована на хвилі національно- го піднесення на межі ХХ ст., – створення нового демократичного українського мис- тецтва, зверненого до широких глядацьких мас, – отримала новий масштаб після соці- альної революції, коли стінопис як складова «плану монументальної пропаганди» набув політико-ідеологічного звучання та держав- ної підтримки, і вже «нове Відродження» – радянська «українізація» 1920-х років активно залучила художника і його учнів до суспільно-мистецьких процесів. Варто зауважити, що загалом досліджен- ня особливостей і проблематики модернізму ведуться в Україні літературознавцями та культурологами. Особливості становлення й поступу модернізму в образотворчому мис- тецтві досі не стали темою мистецтвознав- чих розробок. А втім, сформована на початку ХХ ст. мис- тецька концепція М. Бойчука не лише поєд- нала ціле гроно різноспрямованих тенден- цій, а й значною мірою віддзеркалила склад- ність, неоднозначність, своєрідність істо- ричної, політичної, національно-культурної ситуації в Україні. А саме – бездержавність, колоніальність, національну й територіальну роздробленість і одночасно – передреволю- ційність, що разом зумовили особливі умови розгортання процесів модернізації. На від- міну від більшості країн Європи, Україна входила в епоху модернізму не організова- на як нація, тому процеси націєтворення ставали пріоритетними. І. Франко, зокрема, закликав «…витворити з величезної етніч- ної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здіб- ний до самостійного культурного й полі- тичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки вона б не йшла та при тим податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація, жодна хоч і як сильна держава не може остоятися» [11, c. 404]. Не випадково, що в цих умовах чи не головним завданням української культури стало самовизначення та самоусвідомлен- ня, окреслення та формалізація традицій, на які мало спиратися мистецтво. Подібна програма істотно відрізнялася від загальної проблематики західного модернізму, засади якого ґрунтувалися на утвердженні новацій у художній теорії та практиці, на постійній зміні та оновленні, що виступали засобом розширення мистецько-гуманітарного про- стору й осмислення різних аспектів науко- во-технічного прогресу з його суспільною демократизацією та підкресленням ціннос- ті індивідуального бачення й самопрояву. У цьому контексті «український модер- нізм розвивався як нетиповий (із погляду західно європейських уявлень) варіант нової естетики» [варто додати – не лише естети- ки, а й світовідчуття. – Г. С.] що своєю чер- гою «ставило на порядок денний як одну з першочергових вимогу визнання національ- них цінностей, вимогу патріотичного зна- чення…» [8, c. 15–16]. Тому якщо в європей- ському модернізмі головну вартість визна- чала людська особистість, індивідуальність у всьому різноманітті та складності її про- явів, то український модернізм зростав на ідеї самовизначення нації, яка визначалася активним суб’єктом історико-культурного поступу. Цьому завданню була підпорядко- вана також концепція нового українського мистецтва М. Бойчука. На відміну від європейського модерніз- му, який активно полемізував із мистецьки- ми традиціями та попередніми художніми стилями й напрямами, українському було потрібно спершу окреслити свій історич- ний контекст, проаналізувати своє минуле. Так виникла проблема «винайдення тра- дицій», яка значною мірою кореспондува- ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 30 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024 лася з тенденціями європейської культури раннього модернізму. Зокрема, Е. Гобсбаум зазначає, що інтерес до традицій особливо загострився «протягом тридцяти-сорока років перед Першою світовою війною» [2, c. 303]. Показово, що саме в цей час у вітчиз- няній художній культурі були зроблені два відкриття, які визначили головні параме- три національної традиції: це іконопис як самобутня образно-пластична художня сис- тема і фольклор, звернення до якого става- ло джерелом оновлення художньої мови та ствердження національної своєрідності. Ці складові увійшли до концепції М. Бойчука. «Нове українське мистецтво», що мало нести виразні національні ознаки, окреслю- валося таким чином через певні протиріччя між прагненням новизни, якою в україн- ських умовах поставала «заново відкрита історія», та ретроспективністю орієнтацій, що, крім іншого, були спричинені вимогами пошуку «ґрунту» культуротворення. Однак, аналізуючи генезу запропонова- ної М. Бойчуком моделі українського мис- тецтва, варто звернути увагу на культурну ситуацію в Галичині (батьківщині художни- ка) на межі ХIХ–ХХ ст., що значною мірою визначила його ідейно-художні інтенції. Як зауважує Г. Глембоцька, «в українському мистецькому середовищі Галичини поняття “нового мистецтва” та “національного стилю” сприймається як діалектична єдність, у якій головне місце посідає проблема українсько- го національного стилю. Його створення в Галичині корінним чином відрізняється від аналогічних процесів на Східній Україні» [4, c. 384]. Якщо на Сході України активно розвивалося світське мистецтво, а головна полеміка модерністських напрямків велася з пізнім академізмом та передвижництвом, то в Галичині більшість українського насе- лення жила в селі й «практично до кінця ХIХ ст. українська художня культура роз- вивалася переважно у народному непрофе- сійному середовищі (саме з цієї причини до початку ХХ ст. вплив власне української культури на формування загальногалиць- кого мистецького процесу був незначним) і була представлена ужитковим мистецтвом, іконописом, у якому виявилася зафіксована візантійська традиція у її найбільш архаїч- ній формі, народним жанровим примітивом, що вийшов безпосередньо з іконопису» [4, c. 385]. Не випадково у своїй системі нового національного малярства М. Бойчук спи- рався саме на ці, добре відомі йому традиції, висуваючи завдання «відродити візантій- ську традицію у релігійному мистецтві і на цій основі створити національний стиль, який органічно включав би в себе також і різні досягнення народного мистецтва, з подальшим розповсюдженням його на всі сфери творчої та виробничої діяльності» [4, c. 385]. Цих позицій митець дотримувався й надалі, переносячи їх у загальноукраїнський простір. Показово, що серед явищ світової худож- ньої культури, які б могли прислужити- ся українському мистецтву, М. Бойчук звертається насамперед до старих джерел: «… Зацікавлює мене надзвичайно ідея, аби через гармонії красок і орнаментаційне пов’язання ліній передавати життя в образі. Так діялось в штуці старинній: ассірійців, єгиптян і греків, а за новіших часів – в іта- лійських примітивах, що виникли під впли- вом візантійської штуки. Вірую, що таким способом спричинюсь до відродження мистецтва слов’янських племен» [3, c. 22]. Митець розглядав свою творчість як певну суспільну місію, де процеси відродження поєднувалися з прагненням створення національного мистецтва, орієнтованого на широкі народні маси. Звідси – пошук демократичної художньої мови, зрозумілої широкому загалу, для якого образи фоль- клору та іконопису були частиною повсяк- дення. Про цей суспільний аспект концеп- ції М. Бойчука свого часу писала О. Ріпко, наголошуючи, що її спрямування «полягає не в “пасеїстичному традиціоналізмі”, не в досконалій технологічності відроджених прийомів, а в натхненній потребі зміцню- вати одвічні морально-етичні, духовні під- 31 ГАЛИНА СКЛЯРЕНКО валини свого народу – кувати його дальшу долю» [1, c. 19]. Концепція мистецтва М. Бойчука була народжена, таким чином, українськими національними потребами початку століття. Митець чітко усвідомлював ту аудиторію, до якої звертався. Не випадково він оминав новаторські модерністські явища, зазначаю- чи, «чи можна виключно (нове) мистецтво, хоч би й початку ХХ ст., визнати найвищим за здобутками від усього, що було створе- но людством? Безумовно, ні. Навпаки» [12, c. 141]. У його нотатках читаємо: «Треба боротися з поглядами сучасної суспільності. Виховувати її на кращих, справді естетич- них зразках. Бо який попит – така продук- ція» [10, c. 97]. Звідси ж випливала і його навчальна художня програма, орієнтована передусім на «Академію-робітню», витво- ри якої «прикрашатимуть будівлі, церкви, хати, не відкидаючи найменьших дрібниць матеріальної культури. <…> Усе без винят- ку власноручно, кустарним, хатнім спосо- бом. Артист мусить бути ремісником-твор- цем, здібним жити й утримуватися зі своєї праці при всіх обставинах життя» [10, c. 98]. Підкреслення важливості декоративного мистецтва, як відомо, – одна з провідних позицій стилю модерн, у річищі якого й роз- горталася загалом творчість М. Бойчука. До новітніх же художніх напрямів початку ХХ ст., зокрема до кубізму, він ставився дуже обережно, як зазначав С. Гординський, «вва- жав, що кубізм як стиль здебільшого теоре- тичний, годі впроваджувати в тоді ще мало розвинуте, з селянськими елементами мис- тецтво українське, тому він від того стилю взяв тільки деякі антиреалістичні елементи для будови картини» [5, c. 457]. Окреслена М. Бойчуком програма роз- витку українського мистецтва, попри всі історичні катаклізми, відбила показові обставини його розвитку, де рух «вперед, до минулого» прокреслив парадигму укра- їнської художньої культури ХХ ст., кож- ний етап, кожний історичний злам якої був пов’язаний із необхідністю відновлювати традиції, реконструювати перервані зв’язки з минулим. Слід зауважити, що в 1920-х – новому періоді української модернізації, пов’язаному з новою хвилею «національного відро- дження» та індустріалізацією країни, ідеї М. Бойчука входили в протиріччя зі спря- муваннями інших модерністичних угрупо- вань. І якщо футуристи й конструктивісти виступали за урбанізацію української куль- тури і програмне заперечення дореволюцій- ної спадщини, то, як зазначає М. Шкандрій, «бойчукісти мали на меті створити україн- ський монументальний стиль у малярстві через сплав двох традицій – українського примітивізму й візантизму, обидві були популярні і добре зрозумілі в Україні. У цій надзвичайно оригінальній суміші марксиз- му з націоналізмом та авангардизму з тра- диціоналізмом кілька пунктів відрізняли Бойчука від футуристів і конструктивістів: він визнавав важливість соціального попиту для визначення характеру будь-якого мисте- цтва, а отже, й потребу виховувати в публі- ки естетичні смаки; він вірив, що будь-яке мистецтво має корінитися в національній психології, адже вона викристалізовувалася століттями; він шукав синтетичного націо- нального стилю, ключі до якого розкидані по різних мистецьких формах, які україн- ський народ творив віками» [13, с. 237]. Така програма, безумовно, найбільш безпосеред- ньо відповідала національним запитам та була зрозуміла широкому загалу, а тому роз- будова національної культури трактувалася не як свобода творення нового, як відновлен- ня, формулювання, культурна канонізація та збереження минулого. У цьому плані протиріччя мистецтва й культури 1920-х років окреслювалися не лише впровадженням нової політико-ідео- логічної програми зі створення «пролетар- ського мистецтва», а й складними процеса- ми як щодо спадковості дореволюційного етапу, так і щодо протистояння та заперечен- ня його надбань. Спадкоємність була зумов- лена об’єктивно, продовженням основних ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 32 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024 завдань національно-культурного розвитку, заперечення ж виступали проявом нової культурної політики та протиріччями все- редині її самої. Адже проголошений радян- ською владою курс на «коренізацію», або «націоналізацію» закономірно обертався увагою до традицій національної культури, які для України мали вкрай важливе значен- ня. З другого боку – державна підтримка та керівництво культурно-мистецькими проце- сами оберталася «ідеологічними чистками» та підпорядкуванням мистецтва новим про- пагандистським завданням. Важливою тенденцією 1920-х років стала «колективність», аперсональність, групо- ва анонімність, масовість, що заперечува- ла індивідуальність та авторські самопроя- ви, властиві модернізму. Однією з головних колізій часу ставало також протиріччя між масовістю й професіоналізмом, що втягу- вало нові пролетарсько-селянські кадри в проблеми творчого вибору та мистецьких орієнтацій. Показові в цьому плані нотатки М. Бойчука до програми майстерні мону- ментального мистецтва в Київському худож- ньому інституті. Серед її тез такі: «Ми розу- міємо мистецтво зображальне (просторове) як органічну цілісність архітектури, скуль- птури, живопису, а також мистецтво часу та дії (руху, слова, звуку). Помиляються ті, хто творчість окремих художників вважа- ють повним проявом мистецтва»; «Не бій- теся загубити свою індивідуальність. <…> Індивідуальність сама з’явиться, коли май- стер дозріє»; «Що ви вимагаєте від мене індивідуального? Я не маю зобов’язань перед одиницями, я працюю з цілим колекти- вом. У колективній роботі зрозумієте все»; «Нічого нового під сонцем, найбільш нове те, що найкраще забуте»; «Зараз – у даний час – ще в мистецтві цінують не те, що на висоті задачі, а те, що “зрозуміле”»; «Нова епоха гарантована у створенні нових форм тому, що інші економічні умови, а не тому, що ми спеціально щось створимо» [10, с. 93–96]. Між тим, започаткована в 1917 році в ново- створеній Українській академії мистецтва монументальна майстерня М. Бойчука, що продовжувала працювати й надалі, уже в Київському художньому інституті, стала явищем унікальним, уперше в Україні визна- чивши стінопис, монументальне мистецтво як важливу, провідну галузь малярства, яка поєднувала традиції минулого та була звер- нена до сучасників… Зрозуміло, що з утвердженням радянської влади та її поступової і зростаючої тоталі- таризації будь-які прояви модернізму були неприйнятні для системи. Особливо загроз- ливою сприймалася його національна версія, що мала на меті консолідувати націю та наго- лошувала на її окремішності та особливості. Митець і його школа були знищені… Очевидно, що бойчукізмом український модернізм не обмежувався. У колі його видатних явищ – творчість Г. Нарбута, який «повернув» в українське мистецтво традиції національного бароко; О. Мурашка, що інте- грував у своїх картинах національне сприй- няття та напрями раннього європейського модернізму; живопис, графіка і теоретичні розробки О. Богомазова, який бачив націо- нальну своєрідність українського мистецтва через розкриття яскравості його природи; насичена соковитістю вільно трансфор- мованого народного мистецтва творчість А. Петрицького та ін. Національна своєрід- ність українського мистецтва не вкладається в будь-яку жорстку систему, а відзначається багатоаспектністю та різноспрямованістю. Ідеї бойчукізму як національної худож- ньої школи зафіксували важливий етап утвердження модернізму в Україні, а разом з тим – і окремих художніх напрямів, що пере- живали тут глибоку трансформацію, наси- чуючись національною проблематикою та досвідом. Дослідження українського модер- нізму й різновекторності його художніх спрямувань входить у нове, сучасне бачен- ня культурного простору ХХ ст., де загаль- ні міжнародні тенденції розкриваються та складаються через їхні локальні національні моделі, що вносять свої змісти і свій досвід у світову культуру. 33 ГАЛИНА СКЛЯРЕНКО 1. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки / авт. вст. ст. та упоряд. О. О. Ріпко. Львів : Львівська картин- на галерея, 1991. 88 с. 2. Винайдення традиції / за ред. Е. Гобсбаума та Т. Рейнджере / пер. з англ. Микола Климчук. Київ : Ніка-Центр, 2005. 448 с. 3. Волошин Л. Михайло Бойчук. Листи до митрополита Андрія Шептицького. Образотворче мистецтво. 1990. № 6. С. 18–21. 4. Глембоцька Г. Європейський модернізм і логіка формування національних стилів в образотворчому мисте- цтві Східної Галичини. Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. Вип. 3. Збірник наукових праць / упоряд. і відпов. редактор С. О. Черепанова. Львів, 1998. С. 362–386. 5. Гординський С. Люди, ідеї, твори. 50 років українського образотворчого мистецтва. Об’єднання українських письменників «Слово». Нью-Йорк, 1968. Ч. 3. С. 452–458. 6. Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. Київ : Майстерня Книги-Оранта, 2010. 399 с., іл. 7. Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва : [альбом] / [кер. проекту А. Мельник ; авт. тек- сту : Л. Ковальська, Н. Присталенко] ; Нац. худож. музей України, Нац. акад. мистецтв України, Фонд сприяння розв. Нац. худож. музею України. Хмельницький : ПФ «Галерея», 2010. 281 с., іл. 8. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Івано-Франківськ : Лілея – НВ, 2002. 392 с. 9. Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. Харків : Видавець Савчук О. О., 2014. 386 с. 10. Українські авангардисти як теоретики і публіцисти / упоряд. Д. Горбачов, О. Папета, С. Папета. Київ : РВА «Тріумф», 2005. 384 с. 11. Франко І. Зібрання творів у 50 томах [редкол. : Є. П. Кирилюк (голова) та ін.]. АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шев- ченка. Київ : Наукова думка, 1986. Т. 45. 586 с. 12. Шкандрій М. Модернізм, аванґардизм і естетика Михайла Бойчука. Сучасність. 1995. № 9. С. 138–142. 13. Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років. Київ : Ніка-Центр, 2006. 384 с. Джерела та література References Надійшло / Received 25.10.2023 Рекомендовано до друку / Recommended for publishing 04.03.2024 1. RIPKO, Olena, compiler. Boichuk and Boichukists, Boichukism. Catalogue of the Exhibition. Prefaced by Olena RIPKO. Lviv: Lviv Art Gallery, 1991, 88 pp. [in Ukrainian]. 2. HOBSBAWM, Eric, Terence RANGER, eds. Invention of Tradition. Translated from English by Mykola KLYMCHUK. Kyiv: Nika-Centre, 2005, 448 pp. [in Ukrainian]. 3. VOLOSHYN, Liubov. Mykhailo Boichuk. Letters to the Metropolitan Andrii Sheptytskyi. Fine Arts, 1990, no. 6, pp. 18–21 [in Ukrainian]. 4. HLEMBOTSKA, Halyna. European Modernism and the Logic of the Formation of National Styles in the Visual Arts of Eastern Galicia. In: Svitlana CHEREPANOVA, compiler, ed.-in-chief. Dialogue of Cultures: Ukraine in the World Context. Art and Education. Iss. 3. Collected Scientific Papers. Lviv, 1998, pp. 362–386 [in Ukrainian]. 5. HORDYNSKYI, Sviatoslav. People, Ideas, Works. Fifty Years of Ukrainian Fine Arts. “Word” Association of Ukrainian Writers. New-York, 1968, no. 3, pp. 452–458 [in Ukrainian]. 6. KRAVCHENKO, Yaroslav. School of Mykhailo Boichuk. Thirty-Seven Names. Kyiv: Workshop of Book-Orans, 2010, 399 pp., ills. [in Ukrainian]. 7. MELNYK, ANATOLII, project manager. Mykhailo Boichuk and His School of Monumental Arts: An Album. Text by Liudmyla KOVALSKA, Nelli PRYSTALENKO; National Art Museum of Ukraine, National Academy of Arts of Ukraine, Fund of the Development Assistance of the National Art Museum of Ukraine. Khmelnytskyi: Gallery Printing Factory, 2010. 281 pp., ills. [in Ukrainian]. 8. POLISHCHUK, Yaroslav. Mythological Horizon of Ukrainian Modernism. Ivano-Frankivsk: Lileia-NV, 2002, 392 pp. [in Ukrainian]. 9. SOKOLIUK, Liudmyla. Mykhailo Boichuk and His School. Kharkiv: Savchuk O. O. Bookmaker, 2014, 386 pp. [in Ukrainian]. 10. HORBACHOV, Dmytro, Olena PAPETA and Serhii PAPETA, compilers. Ukrainian Avant-Gardists as the Theorists and Publicists. Kyiv: Triumph Advertising and Publishing Agency, 2005, 384 pp. [in Ukrainian]. 11. KYRYLIUK, Yevhen, editorial board’s chairperson. Ivan Franko. Collected Works in Fifty Volumes. AS of Ukrainian SSR, Taras Shevchenko Institute of Literature. Kyiv: Scientific Thought, 1986, vol. 45, 586 pp. [in Ukrainian]. 12. SHKANDRII, Myroslav. Modernism, Avant-Gardism and Aesthetics of Mykhailo Boichuk. Modernity, 1995, no. 9, pp. 138–142 [in Ukrainian]. 13. SHKANDRII, Myroslav. Modernists, Marxists and the Nation. Ukrainian Literary Discussion of the 1920s. Kyiv: Nika- Centre, 2006, 384 pp. [in Ukrainian].
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203863
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:14:32Z
publishDate	2024
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Скляренко, Г. 2025-06-16T15:22:53Z 2024 Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ / Г. Скляренко // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 27–33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203863 7.037:75.052:76](477):7.071.1Бой https://doi.org/10.15407/nte2024.01.027 Стаття присвячена місцю й ролі ідейно-художньої концепції М. Бойчука в становленні українського модернізму, який, попри зв’язок із загальноєвропейськими тенденціями, мав виразну своєрідність, зумовлену історичними та суспільно-культурними процесами в Україні. Мистецтво М. Бойчука та створеної ним художньої школи відобразило показову тенденцію до національного самовизначення та національного культуротворення, яка й вирізняла український модернізм у контексті європейських спрямувань. The article is dedicated to the place and significance of the ideological and artistic concept of M. Boichuk in the formation of Ukrainian modernism, which, despite connection with the global European trends, has clear originality, conditioned with historical, social, and cultural processes in Ukraine. The heritage of M. Boichuk and the art school created by him have reflected the demonstrative tendency towards national self-determination and national culture creation. This trend has distinguished Ukrainian modernism in the context of European directivities. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ Сoncept of M. BOICHUK and the Features of Ukrainian MODERNISM Article published earlier
spellingShingle	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ Скляренко, Г. Розвідки та матеріали
title	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ
title_alt	Сoncept of M. BOICHUK and the Features of Ukrainian MODERNISM
title_full	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ
title_fullStr	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ
title_full_unstemmed	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ
title_short	Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ
title_sort	концепція м. бойчука та особливості українського модернізму
topic	Розвідки та матеріали
topic_facet	Розвідки та матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203863
work_keys_str_mv	AT sklârenkog koncepcíâmboičukataosoblivostíukraínsʹkogomodernízmu AT sklârenkog sonceptofmboichukandthefeaturesofukrainianmodernism

Концепція М. БОЙЧУКА та особливості українського МОДЕРНІЗМУ

Institution

Similar Items