Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики
Важливим індикатором трансформації духовної культури кожного європейського народу є система вироблених ним державних свят і ритуалів. Вони водночас «повертають до витоків» – історичного минулого й декларують вектори розвитку на майбутнє. Мета статті полягає в тому, щоб дослідити й проаналізувати тип...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203864 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 18–26. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859831917748158464 |
|---|---|
| author | Курочкін, О. |
| author_facet | Курочкін, О. |
| citation_txt | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 18–26. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Важливим індикатором трансформації духовної культури кожного європейського народу є система вироблених ним державних свят і ритуалів. Вони водночас «повертають до витоків» – історичного минулого й декларують вектори розвитку на майбутнє. Мета статті полягає в тому, щоб дослідити й проаналізувати типологію формування свят державної незалежності Польщі та країн Прибалтики, корелюючи її з ключовими, доленосними моментами історії кожної нації. Проведене дослідження засвідчило, що народи Польщі і країн Прибалтики на рубежі ХХ–ХХІ ст. змогли звільнитися від спадщини комуністичного минулого й тоталітарного диктату агресивної російської федерації, ставши повноправними членами Євросоюзу і НАТО. Яскравим свідченням кардинальної перебудови ідеології і культури в цих країнах може слугувати система діючих нині офіційних свят і ритуалів.
The system of public holidays and rituals developed by people is an important indication of the transformation of the spiritual culture of each European nation. At the same time, they return to the origins – the historical past and declare the vectors of development for the future. The article is aimed at the investigation and analysis of the typology of the formation of state independence holidays in Poland and the Baltic states, correlating it with key, fateful moments in the history of each nation. The conducted research has proved that the peoples of Poland and the Baltic states at the turn of the 20th-21st century have been able to free themselves from the heritage of the communist past and the totalitarian dictation of the aggressive Russian Federation, becoming full members of the European Union and NATO. The system of currently acting official holidays and rituals can serve as clear evidence of the radical restructuring of ideology and culture in these countries.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:33:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
18
КУРОЧКІН ОЛЕКСАНДР
доктор історичних наук, професор, старший науковий співробітник відділу «Український етнологічний
центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України
(Київ, Україна).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-3365-7266
KUROCHKIN OLEKSANDR
a Doctor of History, a professor, a senior research fellow at the Ukrainian Ethnological Centre Department of
M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine
(Kyiv, Ukraine).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-3365-7266
DOI https://doi.org/10.15407/nte2024.01.018
УДК 394.268-042.65(438+474.2+474.3+474.5)
Бібліографічний опис:
Курочкін, О. (2024) Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики. Народна творчість та
етнологія, 1 (401), 18–26.
Kurochkin, O. (2024) Traditions of the Independence Day Celebrations in Poland and the Baltic States. Folk Art
and Ethnology, 1 (401), 18–26.
Т РА Д И Ц І Ї СВЯ ТА Н Е ЗА Л Е Ж НОСТ І В ПОЛ ЬЩ І
ТА К РА Ї Н А Х П РИ БА ЛТ И К И
Анотація / Abstract
Важливим індикатором трансформації духовної культури кожного європейського народу є система вироблених
ним державних свят і ритуалів. Вони водночас «повертають до витоків» – історичного минулого й декларують век-
тори розвитку на майбутнє.
Мета статті полягає в тому, щоб дослідити й проаналізувати типологію формування свят державної незалежності
Польщі та країн Прибалтики, корелюючи її з ключовими, доленосними моментами історії кожної нації.
Після падіння комуністичного режиму Польща докорінно перебудувала всі сфери матеріального й духовного
життя. Формування суспільства на нових демократичних засадах відображає календар святкових і пам’ятних дат су-
часної Речі Посполитої.
У ньому присутні великі й менші свята літургійного (католицького) року й світські традиції різного походження.
Прикметна налаштованість поляків – офіційно відзначати в один день як релігійні, так і важливі громадянські річниці.
Особливу історичну значимість польському Дню незалежності надає хронологічна прив’язка до дати завершення
Першої світової війни (11 листопада 1918 року). Для сучасної святкової культури Польщі характерний симбіоз ет-
нічного й конфесійного. На побутовому рівні державне свято незалежності гармонійно поєднується з фольклорно-
етнографічними традиціями дня Святого Мартіна.
Разом з Польщею радикально й послідовно зі спадщиною комуністичного минулого боролися країни Прибалти-
ки – Литва, Латвія, Естонія, в історії яких чимало спільного.
© Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2024. Опубліковано на умовах відкритого доступу за
ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/)
19
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
Важливу роль у збереженні національної ідентичності прибалтів відіграли пісенні свята та фестивалі. Сьогодні в
Латвії, Литві й Естонії існує, по суті, два свята незалежності. Перше прив’язане до 1918 року, коли всі ці республіки
здобули державність на уламках російської імперії, друге – на честь подій 1990–1991 років, які завершилися розпадом
СРСР.
Проведене дослідження засвідчило, що народи Польщі і країн Прибалтики на рубежі ХХ–ХХІ ст. змогли звіль-
нитися від спадщини комуністичного минулого й тоталітарного диктату агресивної російської федерації, ставши
повно правними членами Євросоюзу і НАТО.
Яскравим свідченням кардинальної перебудови ідеології і культури в цих країнах може слугувати система діючих
нині офіційних свят і ритуалів.
Ключові слова: свято, ритуал, державна незалежність, демократичне суспільство, Польща, Литва, Латвія, Ес-
тонія.
The system of public holidays and rituals developed by people is an important indication of the transformation of the
spiritual culture of each European nation. At the same time, they return to the origins – the historical past and declare the
vectors of development for the future.
The article is aimed at the investigation and analysis of the typology of the formation of state independence holidays in
Poland and the Baltic states, correlating it with key, fateful moments in the history of each nation.
Poland has rebuilt radically all spheres of material and spiritual life after the fall of the communist regime. The formation
of society on new democratic essential principles reflects the calendar of festive and commemorative dates of the modern
Polish-Lithuanian Commonwealth.
It includes major and minor holidays of the liturgical (Catholic) year and secular traditions of various origins. A notable
attitude of the Poles is to celebrate officially both religious and important civil anniversaries on the same day.
The special historical significance of the Polish Independence Day is given by the chronological reference to the date
of the end of the First World War (November 11, 1918). The contemporary holiday culture of Poland is characterized
by a symbiosis of ethnic and confessional elements. At the everyday level the state holiday of independence is combined
harmoniously with folklore and ethnographic traditions of St. Martin’s Day.
Along with Poland, the Baltic countries - Lithuania, Latvia and Estonia - whose history has a lot in common, have fought
radically and consistently with the heritage of the communist past.
Song holidays and festivals are of a great significance in preserving the national identity of the Baltic states. Today there
are, in fact, two independence holidays in Latvia, Lithuania and Estonia. The first is connected with 1918, when all these
republics have gained statehood on the ruins of the Russian Empire, the second one - in honor of the events of 1990-1991,
finished with the decay of the USSR.
The conducted research has proved that the peoples of Poland and the Baltic states at the turn of the 20th-21st centuries
have been able to free themselves from the heritage of the communist past and the totalitarian dictation of the aggressive
Russian Federation, becoming full members of the European Union and NATO.
The system of currently acting official holidays and rituals can serve as a clear evidence of the radical restructuring of
ideology and culture in these countries.
Keywords: holiday, ritual, state independence, democratic society, Poland, Lithuania, Latvia, Estonia.
Обраний Україною курс на рішучий
відхід від комуністичного тоталітарного
минулого практично здійснюється через
запровадження європейських демократич-
них цінностей і стандартів. Рухаючись до
повноправного членства в сім’ю цивілізова-
них європейських народів, необхідно глибо-
ко і предметно вивчити досвід будівництва
цього унікального історичного утворення.
«Зближення України з Європою, – як
зауважив Левко Лук’яненко, – має глибо-
ке стратегічне значення. Для України воно
означає повернення до демократичних ста-
рокиївських (європейських) форм суспіль-
ного й політичного життя та вихід з-під
впливу азіатських політичних традицій
Московщини» [4, с. 137–138].
Важливим індикатором трансформації
духовної культури кожного європейського
народу від тоталітаризму до демократії є
система вироблених ними державних свят
і ритуалів. Вони водночас «повертають до
витоків» – історичного минулого та декла-
рують вектори розвитку на майбутнє. Їх
головне завдання – легітимація самої дер-
жавності, об’єднання громадян країни різної
етнічної, конфесійної, соціальної належнос-
ті, виховання в них «чуття єдиної родини».
ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019
20
ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024
За словами французького культуролога
Жана Дювіньо, потрібно, щоб гуманітарії
різних країн «простежили у самих святко-
вих маніфестаціях прояви самоутверджен-
ня і динамічні форми, що постійно віднов-
люються, відтворюючись із матриць уяв-
лень» [3, с. 11]. На конкретних прикладах
спробуємо показати, як концепт свята впли-
ває на процеси утвердження національної
ідентичності.
Методологія дослідження базується на
міждисциплінарному підході й використан-
ні методу крос-культурного аналізу, який
полягає у порівнянні ряду однорідних фак-
тів, що суттєво відрізняються своїм генези-
сом і смисловим навантаженням.
Досліджуючи процеси державотворення,
німецький історик Урс Альтерматт виокре-
мив чотири часові зони і п’ять періодів утво-
рення національних держав на континенті.
За його висновками, з якими важко не пого-
дитися, принцип національно-державного
будівництва переміг спочатку в Західній і
Північній Європі, а вже потім у Південній і
Східній. Як і більшість західних політологів,
У. Альтерматт схиляється до думки, «…що
тільки той народ визнається нацією, у якого
є держава» [1, с. 38].
Під Східною Європою після Другої світо-
вої війни в політичному дискурсі розуміли
країни «соціалістичного табору». Фактично
це були васали й сателіти СРСР, які не мали
справжньої політичної незалежності. Усі
країни так званої народної демократії, за
визначенням Нормана Дейвіса, «правили
тільки за фасад, який прикривав функціо-
нування комуністичної диктатури на чолі з
совєтами» [2, с. 1125].
Польща як державне утворення з’явилася
на політичній карті Європи й увійшла до
кола європейської цивілізації в Х ст. З часів
прийняття християнства важливу роль у
прищепленні західноєвропейських традицій
в правлінні країною відігравала структура
латинської (католицької) церкви.
Хвилеподібний шлях історії державності
Польщі з часами занепаду і відродження сьо-
годні поділяють на кілька етапів. Від поль-
сько-литовської унії, укладеної 1569 року,
відраховують існування І Речі Посполитої.
Вона припинила своє існування після поді-
лів Польщі 1772, 1793 і 1795 років між Росією,
Прусією та Австрією. II Річ Посполита дату-
ється 1921–1939 роками, коли до її скла-
ду входили загарбані західноукраїнські й
західно білоруські землі. 40-ліття комуніс-
тичної диктатури (1949–1989) дехто з дослід-
ників умовно визначає як III Річ Посполиту.
У контексті широких демократичних
трансформацій, спрямованих на демонтаж
диктаторського комуністичного режиму,
польський Сейм 29 грудня 1989 року вніс
зміни до конституції ПНР. Назву держави
було змінено, повернулись до традиційної
форми – Польська Річ Посполита [6, с. 330].
Таким чином польський народ розпочав
новий (четвертий) етап побудови власної
державності.
Попри внутрішні конфлікти й супереч-
ності впродовж останніх десятиліть, Польща
послідовно продовжувала політику орієнта-
ції на Захід, запроваджуючи необхідні полі-
тичні та економічні реформи. Значні успіхи
країни на обраному цивілізаційному шляху
засвідчило її членство у структурах НАТО
(1999) і Європейського економічного співто-
вариства (2004).
Протягом більше тридцяти років після
падіння комуністичного режиму Польща
докорінно перебудувала всі сфери матеріаль-
ного й духовного життя. Формування сус-
пільства на нових демократичних засадах з
повагою до історичної спадщини відображає
календар святкових і пам’ятних дат сучасної
Речі Посполитої. У ньому присутні великі
й менші свята літургійного (католицького)
року та світські традиції різного походжен-
ня. Привертає увагу налаштованість поляків
офіційно відзначати в один день як релі-
гійні, так і важливі громадянські річниці.
15 серпня, наприклад, синхронно свят кують
День Збройних сил і Успіння Пресвятої
Богородиці. До 3 травня прив’язані одно-
часно Свято Конституції в Польщі та День
21
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
Пресвятої Діви Марії. У комуністичні часи
такі святкові комбінації офіційно не артику-
лювалися.
Польське демократичне суспільство збе-
рігає пам’ять про найважливіші віхи історії
народу, транслюючи цю пам’ять наступним
поколінням. Так, щорічно з 2010 року 1 серп-
ня як державне свято відзначається День
початку Варшавського повстання в роки
Другої світової війни. Трагічну семантику
несе в собі так званий День «Сибіряка», який
відзначають 17 вересня. Цього дня згадують
і вшановують певними ритуалами, по-перше,
поляків, відправлених до Сибіру після
повстання 1830–1831 років, а по-друге, понад
300 тисяч польських громадян, депортованих
у Сибір після вторгнення радянських військ
до Польщі в 1939 році. В обох випадках поля-
ки постраждали від російського імперіалізму,
спочатку царського, а потім радянського.
31 серпня Польща відзначає День
Солідарності і Свободи. Він присвячений
пам’яті вересневих подій 1980 року, коли у
Гданську делегати з усієї країни створили
єдину загальнопольську незалежну самовряд-
ну професійну спілку «Солідарність» на чолі
з майбутнім президентом Лехом Валенсою.
У річному колі пам’ятних подій, які регу-
люють життєдіяльність польського суспіль-
ства, поряд із значними історичними датами,
чимало приводів до комунікації на побуто-
вому «неофіційному» рівні. Такі загально-
державні заходи, як «День бабусі», «День
дідуся», «Європейський день кота», «День
собаки», «День прогульника» (неофіційне
свято школярів і студентів, які прогулюють
заняття) тощо засвідчують трансформацію
ще недавно заідеологізованого гуманітарно-
го простору до звичайних людських ціннос-
тей і свобод.
Щорічно 11 листопада як національ-
не свято відзначається День незалежності
Польщі. Свято встановлене на честь про-
голошення незалежності держави від росій-
ської, німецької та австро-угорської імпе-
рії 1918 року. Знадобилося понад століття,
щоб розірвані на три частини польські землі
об’єднались у єдине ціле. Особливу історич-
ну значимість польському Дню незалежнос-
ті надає його хронологічна прив’язка до дати
завершення Першої світової війни (11 листо-
пада 1918 року). Тоді головою держави став
маршал Польщі Юзеф Пілсудський і було
сформовано перший демократичний уряд
новоствореної країни.
День незалежності Польщі офіційно став
відзначатися з 1989 року, після падіння кому-
ністичного режиму, коли відбулися перші
демократичні вибори.
Сьогодні День незалежності відзначають
як загальнодержавне свято з вихідним днем.
Воно супроводжується підняттям держав-
ного прапора, виступом президента країни,
військовим парадом у центрі Варшави.
У 2008 році була започаткована нова тра-
диція – 11 листопада в столиці влаштовувати
«Марші незалежності». Ініціаторами висту-
пають здебільшого праві, націоналістичні
асоціації, такі як «Національно-радикальний
табір», «Польська молодь» та ін. З-поміж
учасників маршу – ветерани війни, політики,
професійні спортсмени, учені та представни-
ки католицького духовенства.
У 2018 році святкова акція отримала
назву «Біло-червоний марш», з огляду на
кольори польського прапора. За оцінками
журналістів, цей марш зібрав майже двісті
тисяч учасників і серед них кілька десятків
тисяч правих. Головними гаслами були такі,
як «Бог, честь, Вітчизна», «Честь і слава
героям», «Ісус – король Польщі».
Сучасне польське громадянське суспіль-
ство не одностайне у своїх ментальних і
політичних орієнтаціях. У ньому точиться
відкрита й латентна дискусія між силами
фундаментального клерикалізму та силами,
орієнтованими на побудову європейської
ліберальної демократії.
Для нас важливо те, що й польська держа-
ва, і польський народ одностайно підтрима-
ли Україну у війні, яку 24 лютого 2022 року
розв’язала агресивна путінська росія. До
речі, Польща була першою державою у світі,
що визнала незалежність України.
ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019
22
ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024
Для сучасної святкової культури Польщі
особливо характерний симбіоз етнічного та
конфесійного. На побутовому рівні держав-
не свято незалежності Польщі гармонійно
поєднується з фольклорно-етнографічними
традиціями дня Святого Мартіна, який у
католицькому літургійному календарі теж
випадає на 11 листопада. Період, який у
народі називали «marcinkami», уважався
терміном завершення сільськогосподар-
ських робіт і випасу худоби. Традиційно
цього дня пастух обходив подвір’я господа-
рів, урочисто ляскав батогом, а йому вино-
сили буханець білого хліба й калитку з
грошима як плату за весь сезон випасу.
У містах розпочиналися «марцінкові коля-
ди». Учителі народних і парафіяльних шкіл
разом з учнями обходили двори, співаючи
пісні про св. Мартіна – патрона убогих [9,
p. 330].
Св. Мартін у народній свідомості асоці-
юється з періодом ситості й достатку, коли
забивали гусей і готували на зиму м’ясні
запаси. Значна частина «мартінкових»
прислів’їв торкається кулінарних справ: «Na
świętego Marcina lepsza gęs niz zwierzyna»,
«Na świętego Marcina gęs do komina» та ін. [9,
s. 330].
Поряд із м’ясними стравами на день
Святого Мартіна готують різні солодощі з
тіста. Уже не одне століття в м. Познані до
11 листопада випікають рогалик св. Мартіна
у формі підкови. За легендою, їдучи на коні,
св. Мартін загубив підкову. Прикметно, що
їстівній сувенір з Познані й сьогодні в інших
містах Польщі називається «познанським
рогаликом».
У серпні 1991 року після поразки так
званого московського путчу (ГКЧП) про-
цес розпаду Радянського Союзу увійшов у
свою останню стадію й завершився в груд-
ні 1991 року, коли на руїнах комуністичної
імперії постало п’ятнадцять нових держав.
Їх подальший розвиток проходив за різними
сценаріями: одні послідовно просувались до
демократичних цінностей і свобод, інші – до
автократичних режимів.
Найбільш радикально та послідовно зі
спадщиною комуністичного минулого боро-
лися країни Прибалтики – Литва, Латвія,
Естонія, в історії яких чимало спільного.
Як відомо, між 1918 і 1940 роками ці країни
були незалежними, і їх анексія сталінським
режимом у ході Другої світової війни не була
визнана міжнародним співтовариством.
Суттєво й те, що процес «совєтизації» при-
балтів тривав 40 років, а не 70, як в інших
народів у складі СРСР.
Насильно інкорпоровані в тоталітарну
імперію, литовці, латиші та естонці мали
стати жертвою соціального експерименту
з перетворення національно свідомих гро-
мадян на слухняних роботів системи, таких
собі «Homo sovieticus». На щастя, цей екс-
перимент виявився невдалим. Важко пере-
оцінити важливу роль, яку відіграли в збе-
реженні національної ідентичності прибал-
тів пісенні свята. Традиція подібних фес-
тивалів народилася ще на початку ХІХ ст. у
Швейцарії. Збереглися свідоцтва, що цюрих-
ський громадянин Ханс Георг Нагель засну-
вав 1810 року перший ферейн (об’єднання)
чоловічого співу, якого швидко наслідували
інші [7, s. 447].
У радянські часи багатотисячні співочі
свята на спеціально облаштованих «співо-
чих полях» були оригінальною візитівкою
художньої самодіяльності громадян при-
балтійських республік. Під їхнім впливом
традиція колективного співу хорів просто
неба поширювалася і в інших республіках,
зокрема в Україні. Попри цензуру та іде-
ологічний контроль, ця традиція істотно
гальмувала процеси асиміляції і денаціона-
лізації, пробуджуючи надію на національне
відродження.
На шляху від радянської диктатури до
проголошення справжнього суверенітету
деякі країни Східної Європи пройшли крізь
горнило мирних і не дуже мирних «оксами-
тових революцій». Прибалтійським різнови-
дом їх були так звані співочі революції. Під
час демонстрацій 1989-го–1990-х років у бал-
тійських, ще радянських, республіках тисячі
23
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
людей разом співали старі національні гімни
й пісні рідною мовою, публічно виявляючи
своє бажання бути вільними.
Важливим інструментом легітиміза-
ції кожної нової країни є вміння пов’язати
сучасність з історичними моментами, осо-
бливо важливими для суверенітету нації.
Спільною для трьох прибалтійських країн
у формуванні офіційної святкової систе-
ми є патріотична концепція осмислен-
ня минулого. Прикметно, що сьогодні в
Латвії, Литві та Естонії існує, по суті, два
свята незалежності. Перше прив’язано до
1918 року, коли всі ці республіки здобули
державність на уламках російської імперії,
друге – на честь подій 1990–1991 років, які
завершилися розпадом СРСР.
Потужна хвиля національного відро-
дження в Литві припадає на 1987 рік. Тоді від-
бувся перший несанкціонований мітинг біля
пам’ятника Адамові Міцкевичу у Вільнюсі.
Його учасники засудили факт підписан-
ня 23 серпня 1939 року пакту Молотова-
Ріббентропа, згідно з яким III Рейх і СРСР
вирішили долю Литви та її прибалтійських
сусідів.
Важливу роль у боротьбі за незалеж-
ність у 1988 році відіграла організація
«Литовський рух за перебудову», або
«Саюдіс», метою якого проголошувало-
ся сприяння перебудові в Литовській РСР.
У подальшому «Саюдіс» радикалізувався
і 15 лютого 1989 року вперше об’явив, що
прагне відновити незалежну демократичну
Литовську Республіку. Фактичне проголо-
шення Акту про відновлення незалежності
відбулося 11 березня 1990 року на засідан-
ні Сейму Литовської Республіки. Ця дата
відзначається сьогодні як головне державне
свято Литви.
Починаючи з 1991 року, День відновлен-
ня незалежності Литви щорічно відкрива-
ється засіданням Сейму – парламенту кра-
їни. З 1996 року 11 березня стало вихідним
днем згідно із Законом про святкові дні.
По всій країні проходять заходи на честь
сигнитаріїв, які підписали Акт про свободу.
Організовуються маніфестації, концерти,
виставки. Молодим ученим під час урочис-
того засідання вручають «Стипендію неза-
лежності» за наукові дослідження у сфері
гуманітарних і соціальних наук, важливих
для зміцнення державності Литви.
6 липня в Литві відзначається ще День
державності, приурочений до дня коронації
князя Міндовгуса (Міндовга) в 1252 році.
Саме ця дата вважається точкою відліку
литовської історії.
Латиші називають себе «маленьким
народом з великим голосом». Співочі свята
тут мають традицію з ХІХ ст. На масо-
вих демонстраціях завжди звучали старі
латиські пісні. Важливу роль у відновленні
державності відіграв «Латиський народ-
ний фронт» (Latvijas Tautas Fronte), який
можна порівняти з литовським «Саюдіс»
(Sajudis) [8, s. 87].
Система святкових і пам’ятних подій
Латвійської Республіки, установлена зако-
ном від 1990 року, за останні десятиліття
зазнала певних змін і поправок. З радянсько-
го календаря святкових дат лишилися хіба
що Новий рік, Міжнародний жіночий День
8 березня та 1 травня. Колишній День між-
народної солідарності трудящих сьогодні,
як і в більшості країн Європи, називається
«Днем праці». Крім того, 1 травня відзна-
чається День Установчих зборів Латвійської
Республіки, що відбулися цього дня в
1920 році.
Яскраву національну самобутність
традиційної культури латишів презен-
тує загальнодержавне свято Ліго та Янів
день, яке відзначають щорічно у фазі літ-
нього сонцестояння (з 23-го на 24 червня).
Широке святкування цього державного
народного свята не наважилась заборонити
навіть радянська влада. День перед Ліго
називається «Зеленим днем», або «днем
Ліги» (Ліга – латиське жіноче ім’я). Цього
дня всі дівчата з іменем Ліга відзначають
іменини. День після свята присвячений
Янусу, коли чоловіків із цим ім’ям також
вітають з іменинами. Сьогодні в Латвії ці
ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019
24
ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024
два дні законодавчо визнаються офіційни-
ми вихідними.
Язичницьке за походженням свято
Ліго, пов’язане з культом сонця і родючос-
ті, становить аналог слов’янського свята
Івана Купала. У вихідні дні на Ліго латиші
зазвичай виїжджають на природу, розкла-
дають багаття, співають пісні, характерні
для цього свята з приспівом «Ліго-ліго».
Традиційні дайни (двох або чотирьох скла-
дові куплети) закликають людей не спати
всю ніч.
Характерними для цього свята є особливі
напої і страви. Як і в давнину, у наші дні спеці-
ально до Ліго в багатьох господарствах варять
пиво і готують особливий сир із тмином.
Латишам, як і українцям, відома традиція
пошуку чарівної квітки папороті. Шукають
її хлопці і дівчата, сподіваючись на щасливий
шлюб у цьому році. У латиському фолькло-
рі квітка папороті має яскраво виражену
семантику, рівнозначну біблейському «яблу-
ку спокуси».
Існує повір’я, що трави, зібрані до Ліго,
мають особливу цілющу силу. Це повір’я
живе і в наш час, оскільки серед латишів дуже
популярне лікування травами і трав’яними
чаями.
Близькі за мовою та культурою латиші й
литовці не раз у своїй історії об’єднувалися
для спільної боротьби з агресивними чужо-
земцями. Щоб закріпити багатовікові тради-
ції братерства, 2000 року парламенти Литви
та Латвії постановили вшановувати 22 верес-
ня як День балтійської єдності. Саме цього
дня 1236 року в місцевості Сауле (Шауле)
відбулася битва, у якій об’єднані сили литов-
ських жмудинів і латвійських земгалів роз-
громили військо чужинців під проводом
Ордену меченосців.
Діюча нині в Латвійській Республіці
система пам’ятних дат зобов’язує нащадків
цінувати досвід і звершення попередніх
поколінь. Так, 11 листопада закарбувалось
у громадській думці як День Лачплесиса,
вшанування пам’яті борців, полеглих за
звільнення Латвії. Свято назване на честь
героя латиського націо нального епосу
Лачплесиса, який уособ лює подвиг заради
свободи. Військовий орден Лачплесиса був
установлений у 1919 році на честь перемоги
Збройних сил Латвії над російською добро-
вольчою армією на лівобережжі Західної
Двіни. У наступні роки кожного 11 листопа-
да нагороджували героїв війни за незалеж-
ність. У Латвійській РСР свято Лачплесиса
було заборонено. Знову його почали відзна-
чати з 1988 року, а з 1990 року воно стало
Днем пам’яті загиблих героїв.
Офіційні святкування з нагоди Акту про
незалежність Латвії сьогодні розподілені на
два етапи. 18 листопада відзначають День
проголошення Латвійської Республіки.
Точкою відліку при цьому слугує перша
декларація суверенітету, яка була про-
голошена 18 листопада 1918 року в націо-
нальному театрі Риги. 4 травня 1990 року
Верховна Рада Латвійської РСР прийняла
«Декларацію про відновлення незалеж-
ності Латвії». Від 2002 року ця дата також
уважається офіційним державним святом.
Прикметно, що в разі, коли 4 травня або
18 листопада випадають на суботу чи неді-
лю, наступний за ними понеділок оголошу-
ється вихідним.
У День незалежності в Латвії закрива-
ються державні установи й більшість при-
ватних підприємств. Упродовж дня прово-
дяться різні святкові заходи. У Ризі свято
розпочинається покладанням вінків і квітів
до пам’ятника Свободи. У другій половині
дня на набережній Даугави проходить парад
національних збройних сил. Увечері влашто-
вуються різноманітні концерти й виставки,
завершується свято барвистим феєрверком.
За рішенням столичної влади, 18 листопада
проїзд у громадському транспорті Риги без-
коштовний.
Тривалим і тернистим шляхом до дер-
жавного суверенітету пройшов також інший
балтійський народ – естонці. Упродовж
віків їхні землі були об’єктом зазіхань з боку
датських, шведських, німецьких феодалів і
хрестоносців. У результаті Північної війни
25
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
1710–1721 років територія Естонії увійшла
до складу російської імперії.
Понад 100 років тому свідомі представ-
ники естонського народу відкрито заяви-
ли про бажання і право створити свою
незалежну державу. 23 лютого 1918 року
в Пярну був проголошений Маніфест до
всіх народів Естонії, з якого випливало, що
Естонія є незалежною демократичною дер-
жавою. 24 лютого 1918 року цей Маніфест
був опублікований у столиці республіки в
м. Ревелі (нині – Таллінн). Відтоді 24 люто-
го стало сакральною точкою відліку дер-
жавного суверенітету естонців. У часи
комуністичного режиму (1940–1989) цю
дату намагалися витравити з пам’яті народу.
В офіційних радянських джерелах пафос-
но проголошувалося: «В ході соціалістич-
ного будівництва, в тісному політичному,
економічному і культурному співробітни-
цтві з іншими народами СРСР естонська
нація перетворилась на соціалістичну» [5,
с. 530].
Насправді прерогатива бути «соціаліс-
тичною нацією» не надихала естонців. Як
тільки комуністичний режим захитався,
вони об’явили про свій вихід зі складу СРСР.
Естонці, як і латиші, на шляху до незалеж-
ності пройшли крізь етап «співочої револю-
ції». 17 червня 1988 року на першій масовій
демонстрації 150 тисяч людей співали разом
свої старі національні гімни. Визвольний рух
розростався, і на кінець 1989 року в Естонії
фактично завершився період радянської
влади [8, s. 101].
8 травня 1990 року Верховна Рада
Естонської РСР прийняла закон про дер-
жавну символіку. Одночасно були прийняті
окремі параграфи Конституції Естонії зраз-
ка 1938 року. Перший із них констатував,
що «Естонія – самостійна держава, носієм
верхов ної влади є її народ». Відкидаючи всі
спроби москви зберегти Радянський Союз,
20 серпня 1991 року Верховна рада Естонії
разом з керівництвом Естонського комітету
прийняли узгоджене рішення про незалеж-
ність Естонської держави. Таким чином було
узаконено друге народження незалежної
Естонії.
Традиційно відзначення 24 лютого як
головного свята Естонської Республіки
починається з урочистого підняття прапо-
ра на 95-метровій вершині башти Довгого
Германа в Таллінні. На площі Вабадузе про-
ходить урочистий парад сил оборони, полі-
ції і прикордонної служби та союзників.
Щороку 24 лютого відзначається святко-
вим салютом, концертами і президентським
прийомом. Напередодні Дня народження
республіки державними відзнаками наго-
роджують тих громадян Естонії, які зумі-
ли зробити життя країни кращим, а також
друзів Естонії, які сприяли міждержавному
співробітництву.
Загроза пандемії в останні роки внесла
свої корективи, і більша частина святкових
заходів відбувалася без присутності гляда-
чів. За церемонією підняття прапора й інши-
ми урочистими заходами глядачі спостері-
гали в ефірі національного телебачення та
онлайн у просторі інтернету.
Естонці вважають хорошим тоном відзна-
чати День незалежності країни в колі родини
чи близьких друзів.
Свято державної незалежності несе в собі
специфічний соціально-політичний кон-
текст, пов’язаний із боротьбою народів за
власне звільнення та суверенітет. Цей тип
святкового універсуму має першорядне зна-
чення в процесах утвердження національної
та державної ідентичності.
Проведене дослідження засвідчує, що
народи Польщі і країн Прибалтики на рубежі
ХХ–ХХІ ст. змогли звільнитися від спадщи-
ни комуністичного минулого й тоталітарно-
го диктату агресивної російської федерації,
ставши повноправними членами Євросоюзу
і НАТО. Яскравим свідченням кардинальної
перебудови ідеології і культури в цих країнах
може слугувати система діючих нині офіцій-
них свят і ритуалів.
Війна в Україні, яку розв’язала отруєна
імперськими амбіціями путінська росія, має
екзистенційне значення для майбутнього
ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019
26
ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 1/2024
Європи й усього світу. Вона йде не лише
за територію, а й за ідентичність, за право
українського народу вільно будувати своє
майбутнє. Долаючи труднощі війни, сучасна
Україна прагне здійснити свій «європей-
ський проєкт», як його здійснили Польща,
Литва, Латвія, Естонія та інші країни бувшо-
го «соцтабору».
1. ALTERMATT, Urs. Ethnonationalism in Europe. Moscow: Russian State University for Humanities, 2000, 367 pp. [in
Russian].
2. DAVIES, Ivor Norman Richard. Europe. History. Translated from English by Petro Taraschuk, Oles Kovalenko. Kyiv:
“Osnovy” Solomiia Pavlychko Publishing House, 2001, 1463 pp. [in Ukrainian].
3. DUVIGNAUD, Jean. Time for Holiday. The UNESCO Courier, 1990, February, pp. 11 [in Ukrainian].
4. LUKIANENKO, Levko. Ukraine is Europe. Kyiv: “Yurka Liubchenko” PLC, 2014, 144 pp. [in Ukrainian].
5. BROMLEY, Yulian, ed.-in-chief. Nations of the World. Historical and Ethnographic Reference Book. Moscow: Soviet
Encyclopedia, 1988, 624 pp. [in Russian].
6. MĘDRZECKI, Włodzimierz Juliusz, Jerzy BRACISIEWICZ, eds. Poland. Essay of History. Translated from Polish by
Ivan Svarnyk. Institute of National Memory, Commission for the Prosecution of Crimes Against the Polish People. Warsaw,
2015, 367 pp. [in Ukrainian].
7. DEMANDT, Alexander. Über die Deutschen. Eine kleine kulturgeschichte [About the Germans. A Brief Cultural
History]. Propy Läen, 2008, 496 pp. [in German].
8. KUNZE, Thomas, Thomas VOGEL. Das Ende des Imperiums: Was aus den Staaten der Sowjetunion wurde [The
End of the Empire: What has Become the States of the Soviet Union]. Berlin: Ch. Tinks Verlag [Ch. Tinks Publishing
House], 2016, 328 pp. [in German].
9. SZYMANDERSKA, Hanna. Polskie Tradycje Świąteczne [Polish Christmas Traditions]. Warsaw: Świat Ksiąźki [Book
World], 2003, 367 pp. [in Polish].
Джерела та література
References
Надійшло / Received 04.12.2023
Рекомендовано до друку / Recommended for publishing 04.03.2024
1. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. Москва : Российский государственный гуманитарный университет,
2000. 367 с.
2. Дейвіс Н. Європа. Історія / пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. Київ : Видавництво Соломії Павличко
«Основи», 2001. 1463 с.
3. Дювіньо Ж. Час для свята. Кур’єр ЮНЕСКО. 1990. Лютий. C. 11.
4. Лук’яненко Л. Україна це Європа. Київ : ТОВ «Юрка Любченка», 2014. 144 с.
5. Народы мира. Историко-этнографический справочник / глав. ред. Ю. В. Бромлей. Москва : Советская
энциклопедия, 1988. 624 с.
6. Польща. Нарис історії / за ред. В. Менджецького, Є. Брацисевича ; перекл. з польс. І. Сварника. Інститут
національної пам’яті, Комісія переслідування злочинів проти польського народу. Варшава, 2015. 367 с.
7. Demandt A. Üвer die Deutschen. Eine kleine kulturgeschichte. Propy Läen, 2008. 496 pp.
8. Kunze T., Vogel T. Das Ende des Imperiums: Was aus den Staaten der Sowjetunion wurde. Berlin : Ch. Tinks Verlag,
2016. 328 s.
9. Szymanderska H. Polskie tradycje świąteczne. Warszawa : Świat Ksiąźki, 2003. 367 s.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203864 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:33:03Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Курочкін, О. 2025-06-16T15:23:00Z 2024 Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 1. — С. 18–26. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203864 394.268-042.65(438+474.2+474.3+474.5) https://doi.org/10.15407/nte2024.01.018 Важливим індикатором трансформації духовної культури кожного європейського народу є система вироблених ним державних свят і ритуалів. Вони водночас «повертають до витоків» – історичного минулого й декларують вектори розвитку на майбутнє. Мета статті полягає в тому, щоб дослідити й проаналізувати типологію формування свят державної незалежності Польщі та країн Прибалтики, корелюючи її з ключовими, доленосними моментами історії кожної нації. Проведене дослідження засвідчило, що народи Польщі і країн Прибалтики на рубежі ХХ–ХХІ ст. змогли звільнитися від спадщини комуністичного минулого й тоталітарного диктату агресивної російської федерації, ставши повноправними членами Євросоюзу і НАТО. Яскравим свідченням кардинальної перебудови ідеології і культури в цих країнах може слугувати система діючих нині офіційних свят і ритуалів. The system of public holidays and rituals developed by people is an important indication of the transformation of the spiritual culture of each European nation. At the same time, they return to the origins – the historical past and declare the vectors of development for the future. The article is aimed at the investigation and analysis of the typology of the formation of state independence holidays in Poland and the Baltic states, correlating it with key, fateful moments in the history of each nation. The conducted research has proved that the peoples of Poland and the Baltic states at the turn of the 20th-21st century have been able to free themselves from the heritage of the communist past and the totalitarian dictation of the aggressive Russian Federation, becoming full members of the European Union and NATO. The system of currently acting official holidays and rituals can serve as clear evidence of the radical restructuring of ideology and culture in these countries. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики Traditions of the Independence Day Celebrations in Poland and the Baltic States Article published earlier |
| spellingShingle | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики Курочкін, О. Розвідки та матеріали |
| title | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики |
| title_alt | Traditions of the Independence Day Celebrations in Poland and the Baltic States |
| title_full | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики |
| title_fullStr | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики |
| title_full_unstemmed | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики |
| title_short | Традиції свята незалежності в Польщі та країнах Прибалтики |
| title_sort | традиції свята незалежності в польщі та країнах прибалтики |
| topic | Розвідки та матеріали |
| topic_facet | Розвідки та матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203864 |
| work_keys_str_mv | AT kuročkíno tradicíísvâtanezaležnostívpolʹŝítakraínahpribaltiki AT kuročkíno traditionsoftheindependencedaycelebrationsinpolandandthebalticstates |