Сторінки мого академічного життєпису

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Ситник, К.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Теми:	Науковець і суспільство
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2039
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сторінки мого академічного життєпису / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2006. — N 5. — С. 54-70. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859725416145616896
author	Ситник, К.
author_facet	Ситник, К.
citation_txt	Сторінки мого академічного життєпису / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2006. — N 5. — С. 54-70. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-12-01T11:13:23Z
format	Article
fulltext	54 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 НАУКОВЕЦЬ I СУСПIЛЬСТВО К. СИТНИК СТОРІНКИ МОГО АКАДЕМІЧНОГО ЖИТТЄПИСУ Академікові НАН України, почесному директорові Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Костянтину Меркурійовичу Ситнику виповнюється 80. Його шлях як ученого�біолога й організатора науки нерозривно пов’язаний з піднесенням нашої Академії у другій половині ХХ століття, зі складними процесами її трансформації вже у незалежній Україні. Про буття науки і вченого, академічні колізії і наснагу творчості — роздуми і спогади ювіляра. Головним сенсом мого життя є творча, наукова і педагогічна робота. Кожен вда� лий експеримент, стаття, книжка, лекція для студентів та інших слухачів — це величезна радість для мене. Мені довелося пережити багато�багато таких щасливих моментів. Мною особисто і разом із колегами від 1953 ро� ку опубліковано понад 1000 наукових, нау� ково�популярних, публіцистичних робіт — серйозних, оригінальних, непересічних і сірих, дуже різних. Не всі вони мені подоба� ються, багато тепер зовсім не подобається, але вихід друком кожної з них завжди був певним етапом. Писати і видавати книжки і статті — невимовне задоволення для дослід� ника, яке важко передати словами. Сенсом мого життя були не лише магіст� ральні шляхи науки: навчання, експерименти, рукописи, статті, монографії, популяризація науки, підготовка учнів, наукові та популярні лекції. Час, в якому я жив і живу, формував мене, мій світогляд, характер, ставлення до життя, людей, до всього, що мене оточує. Я навчався, зростав, ставав твердо на ноги в над� звичайно політизованій і тоталітарній країні. Повз мене не могли пройти голод, репресії, піонерські, комсомольські, комуністичні іде� али й «ідеали», війна, повоєнне лихоліття, від� будова господарства, справжні досягнення країни і безсовісна показуха, брехня, цинічна ідеологічна тріскотня, застій, перебудова, роз� пад держави. Мене завжди цікавило життя суспільства, політика й економіка країни, ліде� ри нації, діячі науки, літератури, мистецтва. Багатьох з них я знав особисто, захоплювався їхніми витворами, відчував їх вплив на свою свідомість і світосприйняття. Політикою я не лише цікавився — брав до� сить активну участь у політичному житті: впродовж майже 10 років був депутатом і Го� ловою Верховної Ради УРСР, членом Цен� трального Комітету Комуністичної партії Ук� раїни і народним депутатом Верховної Ради України (9 років). Робота у вищих органах влади дала змогу ширше і глибше пізнати життя, людей, механізми прийняття рішень на найвищому рівні, кадрову політику держави, звичаї і вчинки можновладців. Запам’ятали� ся корисні, цікаві, приємні та неприємні зустрічі (як голови парламенту) з керівника� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 55 ми зарубіжних країн, Радянського Союзу, Ук� раїни та її областей. Я радий, що брав безпо� середню участь у створенні законів про дер� жавну політику в галузі науки. З користю і не без задоволення промину� ли роки моєї роботи у Президії Академії на� ук України та Комітеті з питань науки і ос� віти Верховної Ради України. Я мав змогу працювати поруч з багатьма видатними вче� ними України і Радянського Союзу, серед них — академіки М.В. Келдиш, О.М. Несмє� янов, А.П. Александров, В.А. Амбарцумян, О.О. Баєв, О.О. Енгельгардт, П.Л. Капіца, А.Л. Кірсанов, Б.Є. Патон, А.Л. Тахтаджян, М.В. Цицин, М.X. Чайлахян і багато інших подвижників науки. Незабутні враження завжди справляли на мене зустрічі з видатни� ми зарубіжними біологами М. Мозером (Ав� стрія), А. Лангом (США), М. Ценком, Е. Не� во, П. Вольцом, Ф. Ерендорфером, Я. Креку� ле. Спілкування з кожним із них — прекрасні сторінки мого життя. Усі згадані і не згадані епізоди описати в цій статті неможливо, задовольнюся лише деякими фрагментами. Перш ніж продовжити розповідь про ака� демічний період життя, я все�таки хочу коротко спинитися на перших його 24 роках. За 7 кілометрів від Луганська тулиться не� великий хутір на 20–30 сільських дворів — Шишків. Тут у сім’ї селянина�коваля і селян� ки — домашньої господарки — чудового дня третього червня 1926 р. народився я, четвер� тий син Параски Опанасівни (1897–1955) і Меркурія Олексійовича (1897–1982) Сит� ників. У 1929 р. народилася сестра Віра. Мати все життя клопоталася біля дітей, а батько до зими 1932–1933 pp., маючи два гектари землі, вбогу хатину, корову і коня, влітку порався на своїй землі, а взимку, від 1919 р., працював спочатку молотобійцем, а згодом — ковалем Луганського паровозобудівного (пізніше — тепловозобудівного) заводу. У січні–лютому 1932 р. господарство батька, який не волів вступати до колгоспу і не витримав постійно� го податкового пресу, було конфісковане (розпродане), а родина переїхала на околи� цю Луганська до батькової сестри. Влітку 1934 р. батько збудував землянку, в якій до травня 1937 р. і жила наша родина. Якось після зливових багатоденних дощів дах зем� лянки провалився. Вода ринула на долівку (глиняну підлогу), і сім’я опинилась у не� легкому становищі. Сльози матері, плач дітей примусили батька та маминих братів за кілька днів спорудити невеликий кам’яний будиночок на 21 м2 з двох кімнат, у якому родина і мешкала до смерті батька. З дитячих літ у пам’яті закарбувалося дуже багато подій. Добре пам’ятаю розповіді близьких і далеких родичів, котрі приходи� ли з навколишніх сіл на базар до Кам’яного Броду (околиця Луганська), про страшний голод, який охопив селян, численні смерті, людей з набряклими животами, їхні страж� дання. Міцно засіли в голові розмови батька і матері про арешти знайомих, сусідів, відо� мих у місті людей. Восени 1937 р. заареш� тували і маминих братів. Згодом ми дізнали� ся, що вони загинули. Передвоєнне життя було важким. Я зі стар� шим братом Олексієм (він поліг на фронті в 1943 р.) щодня о 3–4 ранку ходили до крам� ниці, щоб зайняти чергу за хлібом, або з ве� чора — щоб купити сатину на сорочки дітям. Уже 15�річним юнаком довелося бачити, як у липні 1941 р. відступали беззбройні солда� ти й командири нашої армії, а потім і наших військовополонених. Кілька тижнів під час фашистської окупації був ув’язнений у конц� таборі, звідки пощастило втекти. Бачив бом� бардування, обстріли, пережив багато страж� дань, голод, страх. Людську біду. Звичайно, моїм головним заняттям у перед� воєнні, воєнні та повоєнні роки було навчан� ня: в школі, медичному технікумі, згодом — у педагогічному інституті. Від лютого 1943 р. до серпня 1945 р. навчався в медичному техні� кумі. Отримав диплом фельдшера. Воєнне лихоліття, нічні чергування у шпиталі, біга� нина по лікарнях, диспансерах і поліклініках ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 556 на практичні заняття з хірургії, терапії, дер� матології тощо мало залишали часу для тео� ретичних курсів, які читали кваліфіковані фа� хівці, залюблені у свою справу. Мені подоба� лася медицина. Це особливо я відчув після майже річної роботи асистентом фронтового хірурга професора Ігеля (ім’я і по батькові, на жаль, не згадаю). Я вирішив вступати до ме� дичного інституту. 1945 p., коли повернулися додому фронтовики, яких приймали до вищих навчальних закладів поза конкурсом, це вия� вилося неможливим. Щоб не згаяти рік, всту� пив на природничий факультет Ворошилов� градського (Луганського) педагогічного інсти� туту ім. Т.Г. Шевченка. До інституту повер� нулися з фронту його довоєнні студенти, прийшли випускники шкіл. Перший рік мого навчання був настільки цікавим, насиченим чудовими враженнями, зустрічами з прекрас� ними викладачами, багатим на нових друзів, що невдовзі я перестав мріяти про медицину і вирішив залишитися в інституті, щоб стати вчителем середньої школи, про що завжди мріяв мій батько. Наукою я почав займатися ще студентом, коли мій учитель Ф.К. Терещенко доручив мені проводити перші досліди на експери� ментальних ділянках кафедри. Це були тіль� ки спроби, а не справжні дослідження, але вони формували інтерес до дослідницької ро� боти. Два роки я очолював наукове студент� ське товариство, що також сприяло виник� ненню і поглибленню пошукового, аналітич� ного підходу до природних і життєвих явищ. Мені дуже поталанило, що 1950 р. я прий� шов у відділ фізіології рослин Інститу� ту ботаніки нашої Академії, в якому трива� лий час працював М.Г. Холодний — взірець дослідника і людини. Хоча він і змушений був залишити інститут в часи лисенківщини, дух його продовжував жити, а ідеї та нереалі� зовані плани кликали до роботи. Очевидно, під впливом особистості і праць М.Г. Холод� ного я все своє наукове життя осмислював і розробляв проблему росту — складного і важ� ливого явища, яке інтегрує різноманітні фізіологічні та біохімічні процеси життєді� яльності рослин. Разом з колегами мені вда� лося розгорнути в інституті дослідження фі� тогормональної регуляції процесів життєді� яльності кореня, листка і стебла. Метою цих робіт була побудова надійного містка між мо� лекулярно�біологічними процесами в орга� нізмі та окремими аспектами життєдіяль� ності рослин у їх сукупності на рівні кліти� ни, органу і цілісного організму. Тісні творчі зв’язки з лабораторіями ака� деміка АН СРСР А.М. Белозерського та М.X. Чайлахяна дали змогу розробити оригі� нальний підхід до розкриття механізму, що є основою корелятивних взаємовідношень між органами, започаткувати і розгорнути вив� чення особливостей нуклеїнового та біл� кового обміну в рослинах. Нові перспективи у розв’язанні дуже складних проблем фізіо� логії та біохімії росту відкрилися завдяки на� громадженому нами великому експеримен� тальному матеріалу і зробленим на його ос� нові узагальненням. Це висновки щодо ролі фізіологічно активних речовин у механізмах ростових процесів, взаємозалежності росту окремих тканин й органів у цілісному орга� нізмі та особливостей перебігу різних ланок метаболізму в умовах різноманітності балан� су природних регуляторів росту. Академіки К. М. Ситник, О.К. Антонов, М.М. Амосов на Загальних зборах АН УРСР, 1975 р. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 57 Упродовж 60–70�х років бурхливо розвива� лася молекулярна біологія, і з’явилося дещо зверхнє, навіть зневажливе ставлення до до� сліджень на рівні видів, популяцій органів і цілісного організму. Особисто я розумів, що біохімічний та молекулярно�біологічний ком� плекс наук стосується елементарних, тобто ба� зових властивостей живої матерії (рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів), істотних для будь�якого рівня внутрішньої організації про� цесів життєдіяльності рослин. Ці властивості відіграють велику роль у житті організму, а тому їх мають враховувати фізіологи. Розумів також необхідність зближення фізіології рос� лин з біохімією, біофізикою, молекулярною біологією, генетикою і клітинною біологією. Водночас мене дратувало і викликало пев� ний протест намагання деяких учених ігнору� вати той незаперечний факт, що молекуляр� но�біологічні дослідження зовсім не виключа� ють потреби у вивченні цілісної рослини, біо� геоценозів. Молекулярна біологія допомагає фітофізіологам краще зрозуміти організацію окремих родів, видів, клітин, диференціацію тканин, адаптивні перебудови в організмі, взаємозв’язки популяцій і взаємозалежності між органами рослини. Але вона не може замі� нити собою фізіологію рослин, яка має інтег� рувати знання про елементарні прояви життя і довести цю інтеграцію до фізіології цілої рос� лини і навіть до фізіології ценозів з провідною проблемою біологічної продуктивності. Керуючись такими переконаннями й іде� ями, мені вдалося разом з Л.І. Мусатенко, О.Б. Бойчук, Р.Ф. Процко, М.М. Книгою, Т.Л. Богдановою, Г.Г. Мартином поглиблено вивчити ріст як інтегральний фізіологічний процес, започаткувати і завершити дослі� дження структури й різноманітних функцій кореня та листка. В результаті побачили світ монографії «Физиолого�биохимические ос� новы роста растений» (1966), «Физиология корня» (1972), «Физиология листа» (1977), які отримали високу оцінку в СРСР та за кордоном. Разом з Є.Л. Кордюм й іншими співробітниками відділу клітинної біології та анатомії нам вдалося дослідити загальні закономірності біологічних ефектів факто� рів космічного польоту на популяційному, організмовому, тканинному, клітинному, суб� клітинному рівнях, з’ясувати тонкі механіз� ми змін, які відбуваються у живих системах за умов космічного польоту, наблизитися до створення теорії функціонування організмів у невагомості, брати участь у розробці цілої низки національних і міжнародних косміч� них біологічних програм. Інститут ботаніки став провідною установою з цього напряму в країні. У 1979 р. за цикл робіт, присвячених дослідженню закономірностей росту і роз� витку мікроорганізмів в умовах космічного польоту, льотчику�космонавту Г.М. Гречку, Є.Л. Кордюм, іншим ученим, зокрема і мені, була присуджена Державна премія УРСР у галузі науки і техніки. Мені також поталанило бути активним учас� ником досліджень з генетичної та клітинної інженерії рослин. Сама ідея розгорнути такі роботи у нашому інституті належить моєму талановитому учневі і колезі Ю.Ю. Глебі, для якого — не без моїх зусиль і всебічної підтрим� ки — ще в 1975 р. була організована лаборато� рія цитофізіології та конструювання рослин� ної клітини, що вже за 7 років переросла у відділ цитофізіології і клітинної інженерії. Останній, у свою чергу, став базовою структурою для створення в 1990 р. Інституту клітинної біології та генетичної інженерії. Його очолив академік Ю.Ю. Глеба, який сформувався і виріс в Інсти� туті ботаніки — від аспіранта до заступника директора з наукової роботи. Для наукового зростання Юрія Юрійовича, за моїм прохан� ням, у методичному й ідейному аспектах багато зробила член�кореспондент АН СРСР Р.Г. Бу� тенко, дружба і співробітництво з якою про� йшли через усе моє творче життя. У співпраці з нею та її колегами ми одержали значні резуль� тати: вперше було виявлено явище двобатьків� ського спадкування цитоплазматичних генів і, відповідно, органел — хлоропластів і міто� хондрій — у процесі соматичної гібридизації; виконано численні пріоритетні дослідження ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 558 з культури ізольованих протопластів і соматич� ної гібридизації, з трансмісійної генетики, про� цесу соматичної гібридизації споріднених видів; створено й опрацьовано нові технології соматичної гібридизації для одержання цінно� го селекційного матеріалу картоплі, томатів, тютюну тощо. За розробку фундаментальних основ клітин� ної та генетичної інженерії рослин Р.Г. Бутенко, Ю.Ю. Глебі, К.М. Ситнику, іншим співробіт� никам Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного та Інституту фізіології рослин ім. К.А. Тімірязєва АН СРСР було присуджено Державну премію СРСР у галузі науки і техніки за 1984 р. А в 1991 р. наш інститут отримав свідоцтво на наукове відкриття з таким формулюванням: «Експериментально встановлене невідоме раніше явище двобатьківського спадкування генних детермінант цитоплазми при парасек� суальній гібридизації (злитті) соматичних клітин рослин, яке полягає в тому, що в кліти� нах, котрі утворюються при злитті прото� пластів, зберігаються і розмножуються ДНК� вмісні органели (хлоропласти і мітохондрії) цитоплазми обох батьківських типів». Авто� ри відкриття — Ю.Ю. Глеба, Р.Г. Бутенко і К.М. Ситник. Усе це були щасливі події, гідне завершен� ня нелегкої, але дуже цікавої роботи кількох творчих колективів упродовж багатьох років. Чимало зусиль було докладено мною і для розвитку екологічних досліджень у на� шому інституті та інших установах Академії. Особливо хочеться виділити три фундамен� тальні монографії, які залишаються актуаль� ними і нині: «Жизнь и окружающая среда» (1985), «Биосфера. Экология. Охрана приро� ды» (1987), «Словарь�справочник по эколо� гии» (1994). Ці книги підготовлені зусилля� ми О.В. Брайона, А.В. Гордецького, А.П. Брай� он, В.О. Колибіна та інших колег за моєю безпосередньою участю. Є всі підстави пиша� тися тим, що нам вдалося багато зробити для вивчення і розвитку ідей геніального В.І. Вер� надського, праці якого — наукова основа по� дальшого поступу людства. Великим був вне� сок у цю роботу С.М. Стойка, О.М. Апанович, А.І. Шевченко, А.П. Брайон та інших співро� бітників Академії. За моєї підтримки і сприян� ня П.С. Погребняк, В.К. М’якушко, Ю.Р. Ше� ляг�Сосонко, Я.П. Дідух, Т.Л. Андрієнко чи� мало зробили для розвитку екологічних досліджень, започаткованих в Інституті бота� ніки ще М.Г. Холодним. Значним є внесок у розвиток екології та інвайронменталістики львів’ян С.М. Стойка, К.А. Малиновського, М.А. Голубця, О.Т. Демківа та багатьох інших учених, з якими мені поталанило працювати і спільно розв’язувати нелегкі проблеми сучас� ної фітобіології. На жаль, не все вдалося зробити, щоб наша держава стала більш благополучною з еколо� гічного і природоохоронного поглядів. Особ� ливо слабкою ланкою залишаються галузі екології, що вивчають ґрунти як середовище життя. Катастрофічно зростає швидкість руйнування та деградації, процесів ерозії й антропогенного забруднення ґрунтів. Майже половина чорноземів України тією чи іншою мірою еродована. Неодноразово я звертав увагу бюро Відділення загальної біології, Президії Академії наук, її Загальних зборів на необхідність створення ґрунтознавчого підрозділу, згодом — інституту, але в НАН України так і не зрозуміли пріоритетного ха� рактеру розвитку фундаментального ґрунто� знавства. А зниження біологічної продук� тивності ґрунтів, поступове перетворення вчорашніх степів, лук, лісів, боліт на напівпу� стелі і пустелі, антропогенна деградація, втра� та ґрунтових ресурсів і розтринькування най� більшого багатства країни триває. Як директор інституту й учасник дискусій з різноманітних проблем ботаніки я добре знав, що найважливішим теоретичним на� прямом у вивченні флори є розробка нових принципів і методів систематики судинних і спорових рослин. Його розвиткові я завжди приділяв велику увагу. Українська ботаніч� на систематика має чудові традиції, прекрас� ну школу. Згадаю хоча б неперевершеного ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 59 фахівця з расово�географічного і критико� систематичного вивчення багатьох родів та родин вітчизняної флори М.В. Клокова, яко� му належать класичні праці в цій галузі. Виз� начним систематиком�філогенетиком був, безперечно, Д.К. Зеров. Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного просто не має права занед� бати ці традиції. Сподіваюся, що наступни� ки забезпечать збереження і розвиток кла� сичних напрямів ботаніки. Генеральною лінією досліджень із систематики, на моє пе� реконання, має бути перехід до глибокого вивчення еволюційних і філогенетичних проблем, структури виду, мікроморфології внутрішньовидових одиниць, порівняльної каріології різних груп організмів, структур� них змін хромосом у природних популяціях, первинної структури білків у різних видів рослин, особливостей будови ДНК і РНК у рослин з різним місцем на філогенетичній драбині. Але починати і завершувати будь�яке дослідження систем рослинного світу буде фахівець, що знає флору в класичному її ро� зумінні. Першою спробою комплексного вив� чення родового таксона була колективна монографія «Тысячелистники», підготовлена спеціалістами�ботаніками різного профілю у складі К.М. Ситника, О.Ф. Андрощука, М.В. Клокова, Л.І. Крицької, Т.С. Лебедєвої, С.М. Зиман, В.Д. Савицького, А.П. Ільїн� ської, Г.М. Кашеварова. Вперше у практиці ботанічних досліджень на модельному виді Achillea L. комплексно вивчено особливості природно�видового розчленування роду. При цьому здійснено порівняльно�морфологічні, хорологічні, біоморфологічні, каріологічні, генетичні, палінологічні, анатомічні, електро� форетичні та молекулярно�біологічні дослі� дження. Велика фітобіологічна інформація, одержана у такий спосіб, дала змогу створи� ти оригінальну систему роду, розкрити філо� генетичні взаємозв’язки, відкрити й описати нові для науки біологічні окремості видово� го рангу. Відзначаючи певні успіхи в розвитку до� сліджень у галузі систематики, мені, однак, не здається, що є підстави для заспокоєння. Ми маємо кваліфікованих флористів, котрі, на жаль, не приділяють належної уваги і час� то не виявляють зацікавленості системати� Академіки К.М. Ситник, О.В. Кірсанов, Б.Є. Патон на засіданні в Інституті органічної хімії, 1979 р. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 560 кою як наукою, що синтезує результати ін� ших біологічних дисциплін, об’єднує тисячі фактів, які характеризують відмінності між організмами, котрі виникли у процесі ево� люції. Не можна зводити систематику до ка� талогізації та класифікації, її головне завдан� ня — вивчати еволюційні взаємозв’язки між усіма таксонами. Методів і засобів класичної систематики достатньо, щоб точно визначити об’єкт дослі� дження, його видову приналежність. Спеці� алісти нашого інституту роблять це дуже доб� ре, однак слід переходити до еволюційних і генетичних аспектів, вивчення структури виду та його еволюції. Тут класичних джерел інформації, навіть якщо вони у великій кіль� кості містяться у комп’ютерному банку да� них, уже не достатньо. Тому ми прагнемо звертатися до цитологічних, цитогенетичних, молекулярно�біологічних методів. Твердо пе� реконаний, що для успішного розв’язання завдань систематики необхідні комплексні дослідження із залученням фахівців з клітин� ної біології й анатомії, фітохімії та мембра� нології, фізіології рослин, флористики і сис� тематики. Для цього також потрібні зусилля молекулярних біологів, які добре знаються на питаннях систематики, і систематиків, котрі глибоко обізнані із згаданими дисциплінами. Я прагнув залучати всі відділи інституту до розв’язання проблем флористики і система� тики. Але, на превеликий жаль, цього не вда� лося зробити. Більшою мірою систематики і флористи, меншою — фізіологи і біохіміки, але всі вони виявилися консервативними в цьому питанні і не підтримали ініціативу розгорнути дослідження в такому напрямі. Можна зрозуміти бажання експерименталь� них відділів віддати перевагу важливим су� часним проблемам космічної біології, фіто� гормонології, порівняльної біохімії, але важ� ко погодитися з відсутністю серйозних намірів флористів і мікологів об’єднатися з колегами з інших відділів задля забезпечення розвит� ку в Україні не лише класичної, а й молеку� лярно�біологічної та експериментальної си� стематики. У США, наприклад, дослідження у галузі молекулярної філогенетичної сис� тематики проводяться у багатьох лаборато� ріях, оскільки це має не лише пізнавальне, а й практичне значення. Гадаю, з часом, коли з’являться фінансові можливості, нам все� таки доведеться повернутися до цієї, безпе� речно, важливої ботанічної проблеми. Завершуючи коротку розповідь про науко� ву діяльність, хочу сказати, що головні мої дослідження були зосереджені на проблемах росту, фітогормонології, екології та космічної клітинної біології. Однак під час спілкування з колегами і співробітниками з інших галузей науки, обговорення на вчених радах і в особи� стих контактах різноманітних проблем бота� ніки і результатів досліджень з флористики, систематики, географії та морфології вищих і нижчих рослин, грибів, метаболічної і струк� турної ботаніки, генетики, геоботаніки вини� кали нові ідеї, гіпотези та підходи в інших розділах ботанічної науки. Тому разом із спів� робітниками нашого та інших інститутів Ака� демії я брав участь у дослідженнях і виданні колективних наукових праць з кріобіології, біорізноманітності, трансмісійної генетики, генетичного конструювання, ботанічних ас� пектів екологічної освіти і виховання, акту� альних питань еволюційного вчення, моні� торингу рослинного покриву, порівняльної анатомії й біохімії, інвайронменталістики, за� повідної справи, математичного моделюван� ня біологічних процесів, наукового приладо� будування, історії біології тощо. Мені довелося працювати разом з багать� ма вітчизняними і зарубіжними вченими. Я безмежно вдячний їм за співробітництво, взаєморозуміння і підтримку. Ми завжди працювали з великою зацікавленістю, навіть одержимістю, разом раділи відкриттям, ви� ходу в світ колективної праці, добрим словам критиків й опонентів, разом переживали не� вдачі і помилки. Хочеться сподіватися, що багатьом із нас пощастить працювати ще ба� гато років і зробити свій внесок у розвиток української ботаніки. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 61 роки (1955–1988) я присвятив нау� ково�організаційній роботі у Пре� зидії Академії наук. Спочатку працював на посаді наукового співробітника — консуль� танта науково�організаційного відділу, піз� ніше — заступником головного вченого сек� ретаря Президії. На початку 60�х мене обра� ли членом парткому Академії. Там я вперше зустрівся з директором Інституту електро� зварювання АН УРСР Борисом Євгенови� чем Патоном. Ми сиділи за великим столом поруч, обмінювалися думками і враженнями, інколи анекдотами. Він на невеликих арку� шах паперу писав доручення своїм співробіт� никам, я цікавився його стилем керівництва і думками щодо питань, обговорюваних на засіданні. Восени 1961 р. Борис Євгенович одержав інформацію, що його рекомендуватимуть для обрання президентом Академії наук. Цю по� саду впродовж 1930–1962 років обіймали (по 16 років кожен) академіки О.О. Богомолець та О.В. Палладін — всесвітньо відомі біоло� ги, а до них президентами Академії були не менш знамениті ботанік В.І. Липський та мік� робіолог й епідеміолог Д.К. Заболотний. Сорокарічну епоху президентів�біологів змі� нювала епоха великого вченого�інженера Б.Є. Патона, сина геніального мостобудівни� ка й електрозварювальника Євгена Оскаро� вича Патона. Як і передбачалося, 28 лютого 1962 року Загальні збори Академії наук об� рали нового президента. Наступного дня пре� зидент АН УРСР Б.Є. Патон запропонував мені посаду начальника науково�організа� ційного відділу Президії Академії. Спочатку я відмовлявся, бо саме тоді інтенсивно пра� цював над докторською дисертацією, але Бо� рис Євгенович, віце�президенти і головний вчений секретар Президії Академії були не� вблаганними, що змусило мене погодитися віддавати більше часу не власне науковій ро� боті, а питанням її організації. Пізніше я зро� зумів, що і цей вид діяльності може бути творчим, до того ж організаційна робота не заважає, а допомагає глибше і ширше аналі� зувати явища і події у науковій, політичній, популяризаторській, адміністративній сфе� рах. Можливо, так буває не завжди. Але в моєму випадку таке твердження цілком спра� ведливе. І ось чому. Мені просто поталани� ло: з першого дня роботи поруч і разом з Бо� рисом Євгеновичем я мав змогу вчитись у людини, якій були притаманні кращі риси організатора науки. Точніше, не тільки науки, а й будь�якої справи, що її стосується, а саме: будівництва, фінансування, кадрової політи� ки, міжнародних наукових зв’язків, матері� ально�технічного забезпечення наукових досліджень, соціальних потреб науковців, видавничої та бібліотечної діяльності тощо. Упродовж 26 років роботи в команді Б.Є. Патона я десятки разів був свідком того, в якій формі і якими методами йому вдавалося надзвичайно швидко й ефектив� но розв’язувати всі організаційні питання. Організаційний геній Бориса Євгеновича і в тому, що, будучи представником еліти тех� нічної інтелігенції, він завжди усвідомлю� вав: в Академії не може бути більш чи менш важливих наук, інститутів, лабораторій. Пріоритети Б.Є. Патон шукає лише тоді, коли необхідно за скромних матеріально�фі� нансових можливостей визначитись, якому конкретно науковому напряму слід сьогодні віддати перевагу. А те, що в Академії рівно� цінно потрібно розвивати і ботаніку, й елек� трозварювання, й археологію, й астрономію, й українське мовознавство, і фізику низьких температур, усі напрями фундаментальної науки, для нашого президента — аксіома. Уже впродовж перших років спільно з Бо� рисом Євгеновичем ми відвідали практично всі академічні інститути, ознайомилися з їх науковими напрямами, оснащенням, кадра� ми, приміщеннями. Після досконалого вив� чення стану справ в Академії президент при� ймав рішення щодо заснування нових інсти� тутів, будівництва лабораторних корпусів, шляхів подальшого розвитку того чи іншого напряму. У результаті з’явилися нові устано� ви в галузі біології, хімії, фізики, наук про 33 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 562 Землю, фізико�технічних та суспільних дис� циплін. Можна сказати, що Б.Є. Патон є ве� ликим будівничим НАН України. Завдяки життєвому досвіду, глибоким знанням, гені� альній інтуїції, вмінню розпізнавати суть ха� рактеру і можливостей вченого�організатора він чітко, твердо і завжди делікатно, тонко оцінював, чого вартий той чи інший інститут, яку він має перспективу, чи настав час інтен� сифікувати його розвиток, споруджувати для нього один чи два нових лабораторних кор� пуси. Ніхто і ніщо не залишалися поза пиль� ною увагою президента. Так щороку з’являлися принципово нові і дуже важливі ініціативи Б.Є. Патона. Прига� дую, якось увечері Борис Євгенович запитав мене, з якою ідеєю він міг би виступити на Пленумі ЦК, що мав відбутися наступного дня. Як виходець з Донбасу і його патріот я відповів йому, що в Україні багато років не� справедливо обминали питання розвитку академічної науки в цьому регіоні. І тут же висловив думку про необхідність організації в Донецьку кількох інститутів і Ботанічного саду, який конче потрібен у Степовій зоні Ук� раїни. Невдовзі з’явився Донецький науко� вий центр, а згодом були засновані і донині працюють Західний, Південний, Придні� провський, Північно�східний, Кримський на� укові центри. Б.Є. Патон завжди був потужним каталі� затором усіх процесів творення науки в НАН України. Боюся, що мене можуть звинуватити у нескромності, але я переконаний: 26 років моєї роботи у Президії тандем Патон—Сит� ник приносив чимало користі нашій Акаде� мії. Також упевнений у тому, що визначальну роль у моєму становленні і нагромадженні організаційного досвіду відіграв Борис Євге� нович. Я був добре знайомий з такими гені� альними вченими, як академіки М.М. Бого� любов, В.М. Глушков, О.Я. Усиков, Б.І. Вєр� кін, Б.Г. Лазарєв, Н.В. Бєліцер, П.Г. Костюк, О.С. Давидов, Р.Є. Кавецький, О.Ю. Мит� ропольський, М.Т. Рильський, Л.А. Була� ховський, О.І. Білецький, О.В. Кірсанов, О.І. Бродський, К.Б. Яцимирський, спілку� вання з якими залишили незгладимі вражен� ня, сформували високі академічні стандарти: повагу до традицій Академії, наукову етику, високу вимогливість до рівня досліджень, пріоритет фундаментальної науки, турботу про піднесення авторитету Академії в держа� ві. Добрих слів і глибокої вдячності заслуго� вує мій колега — В.Г. Бар’яхтар. Назавжди в пам’яті В.С. Гутиря, В.І. Трефілов, В.М. Глуш� ков... Академія наук є величезним національним надбанням, інтелектуальним багатством, яке треба всіма силами держави і суспільства збе� рігати, примножувати і цінувати. Слід також підкреслити, що плідна твор� чість Академії забезпечувалася передусім тим, що її очолювали такі президенти, як ге� ніальні В.І. Вернадський, Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, великі вчені О.В. Пал� ладін, В.І. Липський. Моє щастя і радість у тому, що я жив і працював в Академії в епоху, коли нею керував великий учений і організа� тор Борис Євгенович Патон, внесок якого в розвиток української науки неперевершений. На превеликий жаль, останніми десятиліття� ми Борис Євгенович поступово втрачав усві� домлення і відчуття нагальної необхідності організаційно�структурних і функціональ� них змін в Академії, адекватних змінам у со� ціально�економічному і політичному житті нашої держави, суспільства та світової науки. На початку вересня 1970 р. Б.Є. Патон запропонував мені стати директором будь�якого з трьох академічних інститутів — молекулярної біології та генетики, фізіології рослин чи ботаніки, і я щиро віддав перевагу останньому, який очолив 24 вересня 1970 р. Ця посада стала продовженням двадцятирічного шляху аспіранта, молодшого, старшого науко� вого співробітника, завідувача відділу фі� зіології рослин цієї установи. До мого при� значення директорами інституту були такі відомі ботаніки, як Д.К. Зеров (1946–1963), Г.І. Білик (1963–1968), А.М. Окснер (1968– ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 63 1970). Кожен із них мав свій стиль, своє розу� міння завдань і форм діяльності наукової ус� танови. Всі вони збагатили ботаніку новими відкриттями, були віддані інституту і не мис� лили себе поза його стінами. Разом зі своїми видатними колегами — Я.С. Модилевським, П.Ф. Оксіюком, Є.М. Брадіс, М.В. Клоковим, М.І. Котовим, О.В. Топачевським, А.С. Ла� заренком, О.І. Душечкіним, М.М. Гришком, Є.М. Кондратюком, В.О. Поварніциним, С.Ф. Морочковським, М.Я. Зеровою, М.Ф. Ма� каревич, Д.М. Доброчаєвою та іншими вони створили в інституті атмосферу товарись� кості, довіри, взаємодопомоги, високої вимог� ливості і наукової принциповості. Славетних учених не зігнули важкі роки роботи в умо� вах тоталітарного режиму. Вони зберегли по� рядність, доброзичливість і почуття відпо� відальності за рідний інститут, колег, і особ� ливо учнів. Коли в жовтні 1950 p. я приїхав сюди з Ворошиловграда, майбутні колеги, то� вариші і друзі зустріли мене з прихильністю і готовністю допомогти в усьому. Старші коле� ги були однаково уважними і приязними до нас, тодішніх аспірантів, до вчорашніх випуск� ників, які приходили в інститут лаборантами (тоді ще не було інженерних посад у біологіч� них установах). Особливе, я б сказав, батьків� ське, материнське, ставлення ми відчували з боку професорів А.М. Окснера, П.Ф. Оксіюка, Д.К. Зерова, Я.С. Модилевського, Є.М. Брадіс, Д.М. Доброчаєвої. У такому колективі, в ат� мосфері творчості, вільної думки, дружніх взаємин, радісних і корисних повсякденних зустрічей з колегами з різних наукових від� ділів проминули 20 років життя і цікавої, на� сиченої науковими та іншими подіями робо� ти. І от я почав працювати на директорській ниві — дуже важкій, не скрізь розораній, окультуреній, але досить родючій, бо поперед� ники тяжко і звитяжно трудилися на ній. На моє щастя, в інституті певний час продовжу� вали працювати всі троє колишніх його дирек� торів. Це давало мені можливість радитися з ними, обговорювати мої перші кроки. Особ� ливо я вдячний Д.К. Зерову — за щире бажан� ня передати молодому колезі свої мудрість і досвід, застерегти від зайвих помилок і хиб� них дій. Інститут ботаніки Академії наук України завжди відігравав в історії вітчизняної біології особливу роль. У його надрах формувалися наукові напрями і кадри, які з часом ставали базою для заснування нових інститутів й уста� нов. В Україні, на відміну від Росії, не існувало самостійних інститутів цитології, біохімії рос� лин, палеонтології, екології, генетики рослин. Водночас не можна було допускати, щоб в Академії зовсім не були представлені ці науки чи цілі напрями. Тому моїм кредо була турбо� та не тільки про розвиток класичних напрямів ботаніки та мікології — флористики, система� тики, геоботаніки, альгології, бріології, ліхе� нології, хорології, географії рослин тощо, а й фітохімії, цитології, анатомії, клітинної біо� логії, мембранології. І хоча вже існував Інсти� тут фізіології рослин, я був переконаний, що фізіологія рослин, особливо такий її розділ, як фітогормонологія, має залишатися в системі наук, представлених у нашій установі. І не ли� ше тому, що саме тут її започаткував академік М.Г. Холодний. Жодна ботанічна дисципліна не може замикатись у своїх умовних рамках. Вона має взаємодіяти з суміжними дисциплі� нами, особливо в ідейному і методичному ас� пектах, у теоретичних узагальненнях. Наяв� ність в Інституті ботаніки експериментальних відділів забезпечувала його більш гармоній� ний розвиток. Мала значення також та обста� вина, що керівні інстанції не завжди правиль� но оцінювали роль класичної ботаніки, вище цінували структурно�функціональні розділи і виділяли більше коштів саме на розвиток ос� танніх. А вже керівництво інституту отриму� вало можливість допомогти і тим відділам, для яких надходили дуже обмежені матеріальні ресурси. Перед директором, на мій погляд, стояло завдання забезпечити розвиток обох флангів ботанічної науки — і флористико�система� тичного, і функціонально�структурного. На жаль, не всі мої колеги це розуміли. Навіть ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 564 такі серйозні і глибокі вчені, як Д.К. Зеров, М.І. Котов та деякі інші, нерідко виявляли певне невдоволення тим, що в інституті є ек� спериментальні відділи, які, мовляв, відволі� кають кошти від основних його підрозділів, тобто від систематиків, флористів та геобо� таніків. Тому довелося чимало попрацювати, щоб мої колеги зрозуміли хибність таких підходів і збагнули, що збереження багато� профільності інституту — в його інтересах, оскільки наявність експериментальних від� ділів — це більш комплексний, системний і вищий науковий рівень, який сприяє кращо� му матеріальному забезпеченню і класичних ботанічних відділів. Слід зазначити, що прихід на посаду дирек� тора — фізіолога рослин — не міг не виклика� ти певних побоювань щодо можливого зане� паду класичної ботаніки. Тому мені, якщо я хотів здобути авторитет у найстарших спів� робітників, потрібно було приділяти посиле� ну увагу флористичним і фітоценологічним дослідженням, гербарній справі, організації експедицій і рішуче діяти в цьому напрямі. Але і стан експериментальних відділів потре� бував модернізації. Наші морфологи, цитоло� ги й анатоми не могли залишатися без елект� ронних мікроскопів, а фізіологи і біохіміки — без центрифуг, новітніх аналізаторів, спектро� фотометрів та інших приладів, без яких нічо� го було й мріяти про світовий рівень. Тепер можу радіти з того, що мені вдалося забезпе� чити і сучасні умови для поповнення герба� рію, проведення сотень експедицій і значно збагатити колекції. Водночас експеримен� тальні відділи отримали необхідне обладнан� ня, реактиви тощо, були побудовані оранже� реї і лабораторний корпус при них, розширені робочі площі по вул. Терещенківській. Багатопрофільність інституту потребує від його керівника тих рис і якостей, які допо� магають йому розв’язувати складні науково� організаційні питання. Для організатора на� уки одних знань замало. Йому необхідні та� лант спілкування з людьми, вміння дуже швидко збагнути пріоритети в дослідженнях та їх забезпеченні, передбачати наслідки кож� ного свого рішення. Одна з найважливіших умов успіху на цій посаді — здатність визна� чати, вловлювати, інтуїтивно відчувати по� зитивні та негативні риси людей. Адже вирі� шальним у науці є постійний пошук талано� витої зміни, залучення нових наукових сил і правильне їх використання на дослідницьких і керівних посадах. Я завжди був перекона� ний, що у своїй діяльності директор має спи� ратися на завідувачів наукових і допоміжних відділів та підрозділів. Його вимоги, підходи та критерії визначають обличчя всього колек� тиву. Не завжди вдається підібрати завідува� ча, цілком адекватного всім вимогам, але я завжди прагнув, щоб наші працівники мали такі риси, як високий професіоналізм й еру� дованість, вимогливість, справедливість, по� рядність, чесність, співчутливість, доброзич� ливість і повага до кожного співробітника — від техніка до академіка. На моє тверде переко� нання, завідувач відділу є ключовою фігурою у науково�дослідному інституті. Насамперед як найкваліфікованіший, найкомпетентні� ший учений, творча людина з непересічними здібностями. Його основним обов’язком є ре� алізація силами всього відділу своїх науко� вих задумів, ідей і методичних можливостей. Завідувач не лише сам має бути людиною ініціативною, а й підтримувати ініціативи своїх співробітників, постійно контактувати з ними і сприяти здійсненню їхніх пошуків і намірів, навіть якщо вони не збігаються з його власною точкою зору. Він повинен ро� бити все для підготовки самостійних дослід� ників, не боятися конкуренції своїх учнів, щиро прагнути розвивати їхню ерудицію, іні� ціативу, бути щедрим у передаванні знань, ідей, досвіду своєму колективу, думати разом з ним, ділитися сумнівами, здогадками, дис� кутувати, привчати до наукового мислення. Нормою для ученого�організатора, вважаю, має бути безпосередня участь в експеримен� тальних дослідженнях, експедиціях, екскур� сіях, праця пліч�о�пліч з колегами і в лабора� торії, і на природі. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 65 Важливою етичною нормою для завідува� ча наукового відділу є надання молодим ко� легам можливості публікувати праці само� стійно, без співавторства, в жодному разі не допускати друкування статей зі співавтора� ми, які є лише технічними виконавцями до� слідів, не розуміють наукової суті надруко� ваного, не відповідають за викладені мірку� вання і твердження. Він має моральне право підтримувати і висувати тільки здібних пра� цівників і не прикривати нездар та лінивих, безпорадних і байдужих до роботи. Він не повинен боятися тих колег, які загрожують керівникові тим, що обійдуть його своїм та� лантом, ініціативою, майстерністю. Це, зві� сно, не заперечує необхідності завжди зали� шатись у нормальних, товариських стосунках зі своїми співробітниками. Вимогливість, прямота, навіть жорсткість у взаєминах з ко� лективом не виключають свободи обміну думками, дискусії і критики, яка не псує сто� сунків. Не посадове становище, а ерудиція, науковий авторитет, толерантність до чужої думки дають керівникові право впливати на співробітників і відчувати відповідальність за розвиток своєї галузі науки. Такі принципи і підходи стали основою моєї кадрової роботи і виховання керівних працівників інституту. Звичайно, не всі наші завідувачі відділів чи лабораторій сповна від� повідали цим вимогам, але більшість із них завжди прагнула до ідеалу, хоч і не завжди вдавалося реалізувати його на практиці. Я щиро вдячний усім колишнім і нинішнім за� відувачам відділів — С.П. Вассеру, Я.П. Діду� ху, І.О. Дудці, Б.В. Заверусі, Є.Л. Кордюм, С.Л. Мосякіну, Л.І. Мусатенко, В.І. Підопліч� ку, Ю.Р. Шелягу�Сосонку, О.К. Золотарьовій, С.Я. Кондратюку, В.В. Новосаду, П.М. Ца� ренку та іншим, які своєю підтримкою, кри� тикою, порадами впродовж багатьох років допомагали мені виконувати обов’язки ди� ректора. Вони багато роблять для того, щоб у відділах панувала творча атмосфера, дба� ють про високий авторитет української бо� таніки у світі, забезпечення гідного рівня до� сліджень у галузях криптогамної ботаніки, екології фітосистем, мікології, клітинної біо� логії та анатомії, систематики, флористики і географії вищих рослин, фітогормонології, фітохімії та мембранології, геоботаніки. Дуже важливою є роль директора у фор� муванні збалансованого колективу дослід� ників. Нечасто в науковому інституті зустрі� чаються люди з нестандартним, інтуїтивним мисленням, великим креативним потенціа� лом. Науковців, здатних до узагальнень та генерації на цій основі нових ідей, набагато більше. Але у будь�якому колективі перева� жають сумлінні і талановиті виконавці, котрі цілеспрямовано збирають і нагромаджують наукові факти. Найціннішими, безперечно, є ті, яких найменше, саме на їхній інтуїції і натх� ненні визрівають найвизначніші відкриття у науці. Таких людей треба дуже ретельно шу� кати, а знайшовши — всіляко підтримувати, бо у повсякденному житті вони почасти без� порадні або «незручні». Найбільшою турбо� тою завідувачів відділів і директора інституту має бути пошук цих людей ще за шкільною партою, згодом — на кафедрах в університе� тах і залучення їх до праці в академічних ус� тановах. Для розвитку фундаментальної науки потрібні саме люди з інтуїтивним, не� стандартним мисленням. На щастя, в Інсти� туті ботаніки ім. М.Г. Холодного такі науковці сьогодні є. Ясна річ, ми маємо достатньо спів� робітників, які володіють багатьма новітні� ми методами досліджень, здатні працювати на дуже складних приладах і відкривати нові факти. А коли є і факти, й оригінальні ідеї, то інститут має непогане майбутнє. На моє формування як особистості і вчено� го великий вплив справили колеги та співро� бітники, однодумці й опоненти, які сприяли моїм науковим пошукам, творчому зростан� ню, і я усім їм висловлюю глибоку сердечну подяку. Деяких із них назву поіменно. Це — друг мого вчителя Ф.К. Терещенка — скром� ний, чуйний, сумлінний і врівноважений А.І. Барбарич; мудра людина, видатний цито� фізіолог й ембріолог Я.С. Модилевський; ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 566 совість і честь нашої науки — інтелігентний Д.К. Зеров; самовідданий трудівник, прин� циповий учений, скромна і чуйна людина М.І. Котов; відомий геоботанік, болотознавець і флорист Є.М. Брадіс; видатний флорист�сис� тематик, учений з безкомпромісною, чесною позицією в науці, поет і шахіст М.В. Клоков; глибоко шанований ботанік О.Д. Вісюліна; загальна любов кількох поколінь біологів — О.В. Топачевський і його талановита дружи� на М.Ф. Макарович; справжній лицар науки і прекрасна людина — аристократичний А.М. Окснер; один з лідерів вітчизняної біо� логії, вдумливий дослідник, сміливий, гострий, рішучий А.С. Лазаренко; сама безпосередність, трудоголік і мрійниця, завжди готова допомог� ти іншим — людинолюбна Д.М. Доброчаєва; велика трудівниця, м’яка в житті і жорстка в оцінках, надійний друг — енергійна Л.І. Му� сатенко; відкритий, працьовитий і захоплений Б.В. Заверуха; молодий і дуже перспективний Ю.Ю. Глеба; друзі молодості, аспірантки�под� ружки Ліпа Бойчук і Женя Копачевська; добрі, чесні і порядні В.І. Комендар та І.М. Григора. Хотілося б, щоб наступні покоління ботаніків успадкували кращі риси своїх учителів — цих обдарованих унікальними здібностями, високоосвічених, інтелігентних, широко еру� дованих, з чудовими людськими якостями вчених. Упродовж багатьох років мені допомагали в науковій роботі грамотна, метка і весела, працьовита і відповідальна А.П. Брайон, а в експериментальних дослідженнях — не� замінні висококваліфіковані наукові співро� бітники А.Н. Нестерова і Л.С. Савицька, інженери М.В. Очківська, Л.І. Корсун, В.Л. Бречко, Є.А. Кузьменко, колеги по ди� рекції С.О. Шульженко, В.М. Метельська, у Верховній Раді — І.М. Аніщенко. Всім їм я щиро вдячний. Сьогодні в Інституті ботаніки ім. М.Г. Хо� лодного працюють 28 докторів і 78 канди� датів наук. Більше двох десятків з них при� близно 40�річного віку. Може, найбільша моя радість від того, що нині майже в кожному з наших відділів є молоді науковці. За чверть віку нам вдалося прийняти до аспірантури понад 200 здібних випускників ботанічних кафедр університетів і педагогічних інсти� тутів. І цього року ми маємо 35 аспірантів. Сподіваюся, що мої молоді колеги на багато десятиліть забезпечать подальший поступ вітчизняної ботаніки. Щоб правильно обрати напрями діяль� ності інституту, його керівництво має визначитись, якому «богу молитися»: фунда� ментальній чи прикладній науці. Елітарній більшості професорського складу нашої ус� танови завжди було притаманне бажання збе� регти фундаментальний характер усіх дослі� джень. В Академії практично всі роки її існу� вання точилися дискусії щодо пріоритетів у науці, внутрішньої логіки і закономірностей її розвитку, про «безплідну» чисту науку, фундаментальну і прикладну, їхнє місце та роль у системі Академії, університетах і га� лузевих інститутах. За 55 років роботи в академічній установі мені не раз довелося чути від вищих керів� ників АН і багатьох колег, працівників цент� ральних органів влади, що перевагу слід відда� вати дослідженням, результати яких можна впровадити у народне господарство. Чимало авторитетних учених були переконані, що, наприклад, наші геоботаніки мають активно займатися агроценозами, а не природними фі� тоценозами, хоч агроценози вивчали десятки сільськогосподарських галузевих інститутів, а фітоценози природної дикорослої рослин� ності — лише один — академічний Інститут ботаніки. Вони не могли, очевидно, збагнути, що які б конкретні завдання не ставила прак� тика перед наукою, їх розв’язання можливе лише за умови досягнення певного рівня тео� ретичного, фундаментального пізнання зако� нів розвитку природи і суспільства. Для фун� даментальної науки характерні спад� коємність, поступовість розвитку, взаємодія і взаємопов’язаність усіх її розділів, свобода критики, безперешкодне обговорення супе� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 67 речливих питань, відкрите і вільне зіткнення різних думок, вивільнення від тиску утилітар� них проблем. Ці риси фундаментальної науки, на моє глибоке переконання, сповна можуть виявлятися тільки тоді, коли держава не втру� чається у вільну творчість учених, а само� врядні й абсолютно незалежні Академія наук та старі (класичні) університети своїм основ� ним завданням вважають забезпечення висо� кого рівня і всебічного розвитку насамперед фундаментальних напрямів хімії, фізики, біо� логії, математики, геології, усіх суспільство� знавчих дисциплін. Ще раз підкреслю: фундаментальною вва� жаю ту науку, яка вільно розвивається в но� вих напрямах, строго не планується, не очі� кує заданого результату. Від неї не можна вимагати визначеного певним відсотком прибутку (наприклад, на одну витрачену гривню отримати сім чи десять). Це пошу� кова наука, в якій і 5, і 10 років можна йти хибним шляхом, однак останнього вже ніхто не повторить. Головне тут — пошук, ризик, але завжди виправданий. В історії науки не було некорисних фундаментальних відкрит� тів. Це зовсім не означає, що в стінах акаде� мічних інститутів не можуть проводитися прикладні дослідження, але вони мають бути природним продовженням фундамен� тальних і становити 20–30% усіх науково� дослідних робіт. Без акценту на пріоритет фундаменталь� них досліджень у НАН України та на кафед� рах ми можемо втратити чисту, абстрактну науку, основною метою якої є одержання но� вих знань про природу і суспільство. Ніхто не заперечує необхідності зв’язку теорії з практикою. Впроваджувати нові знання не обов’язково безпосередньо через промис� ловість і сільське господарство. Перспектив� нішим є їх застосування прикладними і га� лузевими науками, а вже через них — різни� ми сферами економіки держави. Біологія, наприклад, зокрема ботаніка, не завжди пря� мо реалізує свої теоретичні розробки на прак� тиці, а робить це опосередковано — через ме� дичні, сільськогосподарські, лісогоспо� дарські та інвайронментальні науки. Я радий, що Інститут ботаніки ім. М.Г. Хо� лодного не втратив фундаментальних на� прямів, не піддався на сумнівні поради різних пристосуванців зайнятися розробкою одномо� ментних практичних питань на шкоду теоре� тичним дослідженням. Ми поповнювали свої кадри здебільшого випускниками універси� тетських кафедр ботаніки, не підмінювали, як це нерідко трапляється у багатьох сільськогос� подарських та інших інститутах, фахівців�бо� таніків агрономами, ветеринарами тощо. Зав� дяки цьому ми зберегли гідні наукові позиції у світі. Це стало очевидним, коли наші вчені почали працювати у зарубіжних лабораторі� ях. Дехто вважав вітчизняну біологію відста� лою, а сьогодні ми бачимо, що українські фахівці за кордоном «нарозхват». Рейтинг наших дослідників досить висо� кий, оскільки їм притаманні нестандартність мислення, незалежність наукової думки, смі� ливість у виборі напряму досліджень. Слід визнати, що в нашій академічній системі план науково�дослідних робіт майже ніколи не спускався «згори», не був, як правило, спеціа� льним замовленням якихось керівних ін� станцій, а створювався в інтересах «задово� лення своєї цікавості за державний кошт», що, на мій погляд, виховало покоління нау� ковців з оригінальним підходом до розв’язан� ня фундаментальних проблем. На жаль, упродовж останнього десятиліття панівним світоглядом став надмірний праг� матизм. Грантовий порядок фінансування став причиною того, що вчені, як ті вівці, біжать туди, де годують, а не туди, де зацікав� лені у принципово нових ідеях, реалізувати які стає майже неможливим. Аргумент фінансуючих інстанцій такий: ми не можемо виділяти кошти на все, слід визначати пріо� ритетні напрями. Але насправді пріоритети в реальному житті набувають чітко вираже� ного прикладного характеру, що може при� звести до елімінації першокласних дослі� джень і цілих розділів науки, оскільки вони ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 568 не мають необхідного бюджетного фінансу� вання, як це вже відбувається, зокрема, у бо� таніці. Тільки бюджетні надходження забез� печують відносну незалежність наукового працівника від фінансуючого органу, дають йому змогу обирати найцікавіші, з його по� гляду, напрями досліджень. Це, звісно, не виключає одержання додаткових коштів че� рез систему грантів, контрактів, договорів. У сильному науковому колективі дуже лег� ко визначити професійну думку про справ� жню цінність, новизну й оригінальність пев� ного напряму науки і шляхи його розвитку. В нашому інституті практично немає чинов� ницького й адміністративного прошарку. До вченої ради входять люди, котрі легко виз� начають, хто є хто з професійного погляду, тому тут надійно діє науковий рейтинг. Я завжди приділяв велику увагу експер� тизі наукових робіт. Учена рада Інституту бо� таніки постійно займається експертною оці� нкою виконаних досліджень. До рецензуван� ня звітів, проектів, рукописів монографій і теоретичних оглядів наших співробітників ми залучаємо авторитетних і вимогливих фахівців з України та інших країн. Усе це за� безпечує належний рівень наукової продукції інституту. Про роботу Вченої ради Інституту бота� ніки ім. М.Г. Холодного не можна не зга� дати, бо вона віддзеркалює всі аспекти бага� тогранного життя колективу наукової уста� нови. Мені не притаманні авторитарність, вия� ви зверхності, відчуття переваги над іншими. Більше до вподоби сприймати чужий досвід, прислуховуватися до міркувань колег і друзів, поглинати якомога більше інформації та ідей, щоб постійно вчитися, щось запози� чувати і коригувати свій шлях, може, навіть змінювати усталену точку зору залежно від інформації, нових ідей, думок, чужого і влас� ного досвіду. Мене дивує, коли той чи інший колега, достатньо розумна й освічена люди� на, ніяк не може збагнути зовсім нової течії у науці, політиці чи економіці навіть після одержання досить переконливих даних і фактів про явища та події. У кожному разі, для мене особисто засідання Вченої ради — це завжди і значуща подія, і свято. Свято, ос� кільки ти зустрічаєшся з колегами, друзями з інституту чи інших установ, з різних країн, пізнаєш щось нове, оригінальне, збагачуєш� ся, радієш. А подія — бо, як правило, на роз� гляд Ученої ради виносяться наукові доповіді з фундаментальних питань нашої науки або інформація керівництва інституту, важлива для всіх науковців. Не кожне засідання мож� на організувати на однаково високому рівні, але найбільшу користь кожному членові ради, насолоду і радість приносять ті наукові зібрання, де точиться жвава творча дискусія, до якої залучаються всі, хто професійно може запропонувати свій підхід чи викласти оригі� нальне трактування обговорюваного питан� ня. Зрозуміло, багато залежить від доповіда� ча, але не менше — від діяльної, конструктив� ної позиції членів ради. Тільки за останню чверть століття мені довелося брати участь щонайменше у п’ятистах засіданнях Ученої ради нашого інституту. Дуже важливо, щоб Учена рада не зводила обговорення до пустослів’я, безплідних супе� речок. У словесному змаганні не може наро� дитися істина, оскільки його учасники часто� густо не чують одне одного, кожен обстоює свою точку зору, не слухає опонента, дбає лише про власний престиж. Необхідними умовами чистоти наукової атмосфери є прин� ципове і товариське обговорення всіх питань, без упередженості, здатність дискутуючих сторін сприймати чужі думки, уважно вис� луховувати опонента. Це коли йдеться про обговорення конкретних ідеї, гіпотези, поло� ження, факту. Якщо ж хтось із колег порушив наукову етику, підтасував факти, виявив нед� балість у проведенні експерименту, то тут обговорювати нема чого. В цьому разі слід називати речі своїми іменами і позбутися тих, котрі не здатні робити науку чистими рука� ми. В моєму відділі фізіології рослин був ви� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 69 падок, коли один молодий науковець фальси� фікував результати досліду. Довелося негай� но звільнити його з роботи. Наукові факти мають бути переконливи� ми і надійними. Вони не можуть стати дже� релом конфліктів. Узагальнення, гіпотези і нові ідеї повинні спонукати до дискусій, але не до конфліктів. Потребують обговорення також напрями діяльності інституту. Я вже зазначав, що є прибічником широкого роз� витку ботаніки, в усіх напрямах. Зустріча� ються і в нашому інституті люди, які визна� ють важливим тільки те, чим займаються самі, все інше, на їхню думку, є нецікавим, непотрібним. Вважав і вважаю за свій обов’я� зок постійно пояснювати шкідливість і не� прийнятність таких поглядів в академічній установі. Учена рада — це ще й суворий, але спра� ведливий суддя наукових здобутків нашої молоді. Для мене, як голови ради, захист ди� сертацій завжди був подією, оскільки наоч� но свідчив про те, як підростає і міцно стає на ноги наукова зміна. Вчена рада — це й міс� це зустрічей з іноземними колегами, серед яких були доповідачі з Чехії, Словаччини, Німеччини, Франції, Великої Британії, США, Китаю, Болгарії, Росії, Грузії, Азербай� джану, В’єтнаму, Польщі, Ізраїлю та багатьох інших країн. Життя вченого — це лабораторія, бібліоте� ка, наукові експедиції, письмовий стіл і засі� дання. Велике задоволення приносили мені дні засідання Вченої ради, коли підсумову� ються етапи наукового шляху, твого чи твоїх колег. Але радію і тоді, коли бачу своїх колег у бібліотеці, занурених у книгу, за лаборатор� ним чи гербарним столом, у пошуках нових фактів. Постійна заглибленість у власні дослі� дження і публікації ніколи не звільняли мене від турбот і клопотів директора щодо забез� печення необхідних обсягів, умов і темпів розвитку всіх напрямів наукової, науково� організаційної та господарської діяльності інституту. Назву хоча б деякі з цих напрямів: науковий пошук, організація і проведення досліджень, бібліотечна робота, приладобу� дування, оранжерейне господарство, органі� зація експедицій, заповідна справа, зв’язки з вищими науковими та іншими інстанціями, зарубіжні контакти, техніка безпеки і побут співробітників, кадрові питання, фінансуван� ня і постачання, будівництво і ремонти, зу� стрічі з колегами з�за кордону, наукові від� рядження, архів, діловодство, громадська ро� бота тощо. Моя роль у цих аспектах і проявах життєдіяльності інституту була різною: що� денна робота у відділі фізіології рослин як його завідувача та співробітника, проведен� ня експериментів, повсякденне опрацюван� ня літератури, спілкування з колегами в ін� ституті і на наукових зібраннях, генеруван� ня під їхнім впливом ідей, думок, підходів, участь в обговоренні і теоретичне осмислен� ня нових фактів чи гіпотез, узагальнення ек� спериментальних і літературних даних, пере� конування у необхідності вивчення того чи іншого питання, прогнозування можливих ускладнень і перешкод та їх своєчасне подо� лання, організація конференцій, експедицій, відряджень, пошук засобів реалізації планів, «вибивання» і «випрошування» коштів і при� ладів, реактивів, забезпечення виконавчої дисципліни і наукової організації праці та багато, багато іншого. Численні наукові дослідження у напрямах, які започатковано в Інституті ботаніки за роки мого директорства, успішне розв’язан� ня складних організаційних питань нерідко викликали чимало емоцій. Згадую лише при� ємні: хвилювання після успішних експери� ментів з вивчення закономірностей погли� нання радіоізотопу фосфору, досліджень «по� ведінки» рослинного організму в космосі, виходу друком монографії «Фізіологія коре� ня», присвоєння інституту імені М.Г. Холод� ного, одержання диплому на відкриття тощо. Дуже радів, коли розвантажували металеві гербарні шафи, облаштовували новий гер� барний зал, коли домігся японського елект� ронного мікроскопа для цитологів і випросив 70 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 5 у Ю.А. Овчинникова дві центрифуги для Ю.Ю. Глеби. Тішився яскравими успіхами Юрія Юрійовича і спільним з ним відвіду� ванням зарубіжних лабораторій. Хай мене зрозуміє читач: багато із зробле� ного — не тільки, а часто і не стільки моя пра� ця, але я завжди мав стосунок до всього, відпо� відав за все, що відбувалося в інституті. Були за ці роки і непорозуміння, і невдоволення окремих колег, й анонімки, й облудливі вис� тупи, і зрадливі вчинки давніх друзів та улюб� лених учнів, і власні помилки, упущення та хиби. Але хто б що не казав, темних сторінок було так мало, що вони зовсім непомітні на світлому тлі життєпису інституту, який жив творчим, багатогранним і змістовним життям. Наші співробітники здійснили кілька сот екс� педицій по Україні, Далекому Сходу, тундрі, пустелях Середньої Азії, Кавказу, Прибалтиці, Білорусі, брали участь у трьох океанічних експедиціях до морів Азії, Африки і Півден� ної Америки, зустрічалися з десятками вчених з Австралії, Європи, Азії та Америки, видава� ли два інститутські наукові журнали і десят� ки зарубіжних, створювали нові лабораторії і групи, чудовий ботанічний музей, стежили за ходом експериментів, брали участь у чотирьох міжнародних ботанічних конгресах і десятках інших міжнародних й українських ботанічних зібрань. Академія наук обрала своїми дійсни� ми членами і членами�кореспондентами на� ших співробітників А.М. Окснера, С.П. Вас� сера, Ю.Ю. Глебу, М.А. Голубця, Я.П. Дідуха, Л.І. Мусатенко, В.І. Підоплічка, В.А. Сидоро� ва, Ю.Р. Шеляга�Сосонка, Є.Л. Кордюм. Інститут зростав, згодом від нього «від� брунькувалися» дві нові установи: Інститут клітинної біології і генетичної інженерії та Інститут екології Карпат. Започатковано но� вий журнал «Альгологія», який видається й англійською мовою. Відділи нашої установи стали базою для створення Інституту моле� кулярної біології і генетики. Все це прино� сило велику радість і задоволення директо� рові і співробітникам, викликало бажання працювати ще результативніше. Нині я виконую обов’язки почесного дирек� тора — радника дирекції інституту і продов� жую дослідження. До керівництва установою прийшли нові люди, мої давні колеги. На пре� великий жаль, нові керівники не завжди хо� чуть, а іноді не можуть успадковувати ті прин� ципи і підходи, які виробилися впродовж ми� нулих десятиліть. А враховуючи ту обставину, що їхні фінансові і матеріально�технічні мож� ливості сьогодні в кризовій Україні значно зменшилися, то я відчуваю великий диском� форт, коли бачу в інституті серйозні труднощі і невпевнені кроки керівництва щодо їх подо� лання, і не зникає почуття розчарованості, інколи навіть розпачу. Бо ж процес поступового руйнування науки зачепив й Інститут ботаніки. Здібні, сумлінні працівники залишають його, шукаючи робо� ту в інших місцях, містах, країнах. Зникають можливості результативно працювати в лабо� раторіях, виїжджати в експедиції, друкувати праці. Гірко бачити все це на схилі віку. І все� таки хочу вірити, що невдовзі з’являться нові сподівання, нові важливі і цікаві події. * * * Я вважаю себе щасливою людиною: жит� тя, передовсім академічне, вдалося. Моїми ідеалами були оптимізм (краще обов’язково настане), доброта (хай у мого сусіди все буде гаразд), плюралізм (тебе можуть любити або ненавидіти), свобода (жити без страху) і лю� бов (наснага, радощі, блаженство). Я розу� мію, що лише невблаганний час розставить усі крапки над «і», підтвердить чи спростує, що було справжнім у моєму житті, а що — випадковим і грішним, що залишиться, а що стане швидкоплинним, скороминущим.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2039
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T11:13:23Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Ситник, К. 2008-09-08T11:06:20Z 2008-09-08T11:06:20Z 2006 Сторінки мого академічного життєпису / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2006. — N 5. — С. 54-70. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2039 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Науковець і суспільство Сторінки мого академічного життєпису Article published earlier
spellingShingle	Сторінки мого академічного життєпису Ситник, К. Науковець і суспільство
title	Сторінки мого академічного життєпису
title_full	Сторінки мого академічного життєпису
title_fullStr	Сторінки мого академічного життєпису
title_full_unstemmed	Сторінки мого академічного життєпису
title_short	Сторінки мого академічного життєпису
title_sort	сторінки мого академічного життєпису
topic	Науковець і суспільство
topic_facet	Науковець і суспільство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2039
work_keys_str_mv	AT sitnikk storínkimogoakademíčnogožittêpisu

Сторінки мого академічного життєпису

Репозитарії

Схожі ресурси