Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках

У статті досліджуються естетичні основи й методи екранізації театральних вистав у контексті кіно- та телемистецтва в СРСР у 1970-х роках, а також вплив кіно- й телевізійних технологій на театральний жанр, особливості адаптації сценічних вистав у кінематографічне та телевізійне середовище. Увагу тако...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2024
Автор:	Єльчик, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2024
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Трибуна молодого дослідника
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203905
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках / О. Єльчик // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 2. — С. 106–112. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-203905
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2039052025-07-31T00:03:06Z Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках Aesthetic Grounds and Practice of Screen Adaptations of Theatrical Productions in the Light of Film and Television Language in the 1970s Єльчик, О. Трибуна молодого дослідника У статті досліджуються естетичні основи й методи екранізації театральних вистав у контексті кіно- та телемистецтва в СРСР у 1970-х роках, а також вплив кіно- й телевізійних технологій на театральний жанр, особливості адаптації сценічних вистав у кінематографічне та телевізійне середовище. Увагу також зосереджено на виявленні особливостей кінематографічного мистецтва як синтетичного феномена та його взаємодії з театральною традицією. Ці питання розглядаються в контексті культурно-політичних реалій СРСР того періоду, висвітлюючи взаємозв’язок між естетичними пошуками та ідеологічними установками епохи. Загалом, запропоновано глибоке та систематичне розуміння процесу екранізації театральних вистав у рамках радянського кіно- й телемистецтва 1970-х років. The aesthetic grounds and methods of screen adaptation of theatrical performances in the context of film and television art in the USSR in the 1970s are investigated in the article as well as the influence of film and television technologies on the theatrical genre, the peculiarities of the adaptation of stage performances to the cinematographic and television environment. Attention is also paid to revealing the peculiarities of cinematographic art as a synthetic phenomenon and its interaction with the theatrical tradition. These issues are considered in the context of the cultural and political realities of the USSR of that period, highlighting the relationship between aesthetic searches and ideological attitudes of the era. In general, a deep and systematic understanding of the process of film adaptation of theatrical performances within the framework of Soviet cinema and television art of the 1970s is submitted in the article. 2024 Article Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках / О. Єльчик // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 2. — С. 106–112. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203905 792.094:379.823](47+57)“197” https://doi.org/10.15407/nte2024.02.106 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника
spellingShingle	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника Єльчик, О. Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках Народна творчість та етнологія
description	У статті досліджуються естетичні основи й методи екранізації театральних вистав у контексті кіно- та телемистецтва в СРСР у 1970-х роках, а також вплив кіно- й телевізійних технологій на театральний жанр, особливості адаптації сценічних вистав у кінематографічне та телевізійне середовище. Увагу також зосереджено на виявленні особливостей кінематографічного мистецтва як синтетичного феномена та його взаємодії з театральною традицією. Ці питання розглядаються в контексті культурно-політичних реалій СРСР того періоду, висвітлюючи взаємозв’язок між естетичними пошуками та ідеологічними установками епохи. Загалом, запропоновано глибоке та систематичне розуміння процесу екранізації театральних вистав у рамках радянського кіно- й телемистецтва 1970-х років.
format	Article
author	Єльчик, О.
author_facet	Єльчик, О.
author_sort	Єльчик, О.
title	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
title_short	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
title_full	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
title_fullStr	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
title_full_unstemmed	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
title_sort	естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203905
citation_txt	Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках / О. Єльчик // Народна творчість та етнологія. — 2024. — № 2. — С. 106–112. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT êlʹčiko estetičnípídstavitapraktikaekranízacíjteatralʹnihpostanovokusvítlíkínotatelemoviv1970hrokah AT êlʹčiko aestheticgroundsandpracticeofscreenadaptationsoftheatricalproductionsinthelightoffilmandtelevisionlanguageinthe1970s
first_indexed	2025-11-24T15:24:38Z
last_indexed	2025-11-24T15:24:38Z
_version_	1849685839195406336
fulltext	106 ЄЛЬЧИК ОКСАНА аспірантка Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна). ORCID ID: https://orcid.org/0009-0004-2825-515X YELCHYK OKSANA a postgraduate student of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine). ORCID ID: https://orcid.org/0009-0004-2825-515X DOI https://doi.org/10.15407/nte2024.02.106 УДК 792.094:379.823](47+57)“197” Бібліографічний опис: Єльчик, О. (2024) Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках. Народна творчість та етнологія, 2 (402), 106–112. Yelchyk, O. (2024) Aesthetic Grounds and Practice of Screen Adaptations of Theatrical Productions in the Light of Film and Television Language in the 1970s. Folk Art and Ethnology, 2 (402), 106–112. ЕСТ ЕТ И Ч Н І П І ДСТА ВИ ТА П РА КТ И К А ЕК РА Н ІЗА Ц І Й Т Е АТ РА Л ЬН И Х ПОСТА НОВОК У СВІТЛ І К І НО- ТА Т Е Л Е МОВИ В 1970 -х РОК А Х Анотація / Abstract У статті досліджуються естетичні основи й методи екранізації театральних вистав у контексті кіно- та телемисте- цтва в СРСР у 1970-х роках, а також вплив кіно- й телевізійних технологій на театральний жанр, особливості адаптації сценічних вистав у кінематографічне та телевізійне середовище. Увагу також зосереджено на виявленні особливостей кінематографічного мистецтва як синтетичного феномена та його взаємодії з театральною традицією. Ці питання розглядаються в контексті культурно-політичних реалій СРСР того періоду, висвітлюючи взаємозв’язок між естетич- ними пошуками та ідеологічними установками епохи. Загалом, запропоновано глибоке та систематичне розуміння процесу екранізації театральних вистав у рамках радянського кіно- й телемистецтва 1970-х років. Фільми цього періоду стають часом розвитку екзистенціальних проблем людського життя. Типове життя радян- ської людини відходить на другий план, натомість основою сюжету стають пошуки спокою душі, її пориви до свобо- ди, що зазвичай розгортається на тлі чогось несуттєвого. На відміну від екранізацій літературних творів, коли класичним першоджерелам нав’язувався «актуальний ідео- логічний зміст», екранізації кращих вистав провідних українських театрів пропонували глядачам досконале мисте- цтво, знайомили широку аудиторію з досягненнями майстрів сцени. Утім, екранізація вистави – це фіксація одного спектаклю, яка, зрозуміло, у незмінному вигляді демонструється на кіноекранах. Вистава не могла залишатися такою, як була задумана із самого початку, а тому поступово почала трансформуватися під вимоги телебачення. Однак такі трансформації також не завжди були вдалими. © Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2024. Опубліковано на умовах відкритого доступу за ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/) 107 ОКСАНА ЄЛЬЧИК Це був початок створення своєрідного посереднього жанру між кіно та театром, який був далеко не найкращим, оскільки естетичне наповнення такого специфічного жанру залишалося відкритим. Ключові слова: екранізація, театр, кіно, телебачення, СРСР, 1970-ті роки, естетика, синтетичне мистецтво. The aesthetic grounds and methods of screen adaptation of theatrical performances in the context of film and television art in the USSR in the 1970s are investigated in the article as well as the influence of film and television technologies on the theatrical genre, the peculiarities of the adaptation of stage performances to the cinematographic and television environment. Attention is also paid to the revealing the peculiarities of cinematographic art as a synthetic phenomenon and its interaction with the theatrical tradition. These issues are considered in the context of the cultural and political realities of the USSR of that period, highlighting the relationship between aesthetic searches and ideological attitudes of the era. In general, a deep and systematic understanding of the process of film adaptation of theatrical performances within the framework of Soviet cinema and television art of the 1970s is submitted in the article. Since the films of this period become a time of development of existential problems of human life. The typical life of a Soviet person recedes into the background, instead, the basis of the plot becomes the search for peace of the soul, its urges for freedom, which usually unfolds against the background of something insignificant. Unlike the adaptations of literary works, when ”current ideological content” is imposed on classical original sources, adaptations of the best plays of leading Ukrainian theaters have offered perfect art, introduced a wide audience to the achievements of stage masters. But the screen adaptation of the performance is a fixation of one staging, which, of course, is shown unchanged on movie screens. The play cannot remain as it is conceived from the very beginning, and therefore gradually it has started to transform itself according to the requirements of television. However, such transformations are not always successful either. This is the beginning of the creation of a kind of the average genre between cinema and theater, which wished for better, because the aesthetic content of such a specific genre has remained opened. Keywords: screen adaptation, theater, cinema, television, USSR, 1970s, aesthetics, synthetic art. Екранізація театральних постановок – синтетичне мистецтво, що поєднує в собі специфіку театру, кіно та телебачення. Це явище має давню історію, але особливого роз- квіту воно починає набувати в 1970-х ро ках у СРСР. Дослідження естетичних засад і практики екранізацій театральних поста- новок у СРСР 1970-х років є актуальним з кількох причин: по-перше, окреслений період характеризується розквітом екранізацій, що свідчить про значне підвищення інтересу; по-друге, екранізації того часу дають можли- вість дослідити, як кіно- та телемова впливали на синтетичне мистецтво екранізації. Метою дослідження є аналіз естетичних засад і практики екранізацій театральних постановок у 1970-х роках. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі естетичних засад і практики екранізацій театральних постано- вок у СРСР у 1970-х роках. У 1970-х роках в українському кінема- тографі простежується зростаюча зацікав- леність в «езоповій мові» та притчевості фільмів, що зберігалася до початку епохи «перебудови». Цю тенденцію підтриму- вала заборона влади на «розвинутий соці- алізм», що спонукало режисерів до пошу- ків нових методів вираження своїх ідей. Кінопродукція активно еволюціонувала, удосконалюючи оповідні структури, що викликали інтерес глядачів. Однак цей про- цес не був простим: рівень аналітичності, який формувався на екранах телевізорів, не завжди відповідав очікуванням масової аудиторії. Притчевість, що наповнювала фільми 1970-х, дозволяла поєднувати складність художнього замислу фільму з простотою і доступністю, чого вимагало суспільство. Вона ставала засобом поєднання сучасного і вічного. Кіно ставало способом зображення частини буття та існування людини. Фільми цього періоду стають часом роз- витку екзистенціальних проблем людського життя. Типове життя радянської людини відходить на другий план, натомість осно- вою сюжету стають пошуки спокою душі, її пориви до свободи, що зазвичай розгорта- ється на тлі чогось несуттєвого. ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 108 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2024 На відміну від екранізацій літератур- них творів, коли класичним першоджере- лам нав’язувався «актуальний ідеологічний зміст», екранізації кращих вистав провідних українських театрів пропонували глядачам досконале мистецтво, знайомили широку аудиторію з досягненнями майстрів сцени. Екранізація вистави – це фіксація одного спектаклю, яка, зрозуміло, у незмінному вигляді демонструється на кіноекранах. Театральна вистава – це динамічне дій- ство, яке щоразу створюється на сцені й розраховане на співучасть глядачів, на зво- ротний зв’язок з аудиторією, чого не від- бувається під час перегляду вистави в кіно. Екранізація сценічних творів є особливим виявом інтермедійності, що має бути пред- метом спеціального дослідження. Зміни в сюжеті літературних джерел під час їх екранізації простежуються протягом всієї історії кінематографа. Це відбувається не лише з ідеологічних міркувань, як це було в радянському кіно. Часто вони зумовле- ні потребою пристосування літературного твору до уявлень і смаків сучасної аудито- рії фільму – як етичних, так і естетичних. Наприклад, іноді метою може бути спро- щення елітарного літературного твору для розуміння масовою аудиторією кіно. На думку З. Алфьорової, «кінемато- граф досліджує свідомість людини, котра “за ходом дій” випадає із звичного перебі- гу життя, “виривається” з системи напра- цьованих соціальних, культурних та при- родних зв’язків, тобто в якої відсутня точка опори» [1, с. 280]. Є. Васильєв уважає, що «в 1970-ті роки почався новий етап у відносинах між теат- ром і кінематографом, він характеризується прямо протилежними тенденціями. Велике значення в цей період мало також ігрове начало. Ці магістральні тенденції театраліза- ції кінематографа, що проявились у творчос- ті С. Параджанова та Ю. Іллєнка, Г. Полоки та О. Мітти, М. Захарова та В. Мотиля, без- перечно, сприяли також проявам метатеа- тральності в кіномистецтві» [2, с. 234]. Спочатку фільми-вистави були просто копіями театральних вистав. Пізніше їх почали поступово вдосконалювати: знімати не на тлі грубих задників і бутафорських дерев, а на справжній натурі, розбивати довгі театральні сцени на більш короткі епізоди, що нагадують кінематограф, замінювати тих чи інших акторів іншими, більш відповід- ними за зовнішністю або віком. Відбувалася еволюція фільму-вистави… Це був початок створення своєрідного посереднього жанру між кіно та театром, який був далеко не найкращим, оскільки естетичне наповнення такого специфічного жанру залишалося відкритим. Телефільми-вистави були чимось новим, адже включали в себе три основні способи формування видовища: 1. Вистава – як видовище. 2. Фільм – спосіб «консервації» цього видовища. 3. Телебачення – спосіб поширення видо- вища в маси. Вистава не могла залишатися такою, як була задумана із самого початку, а тому поступово почала трансформуватися під вимоги телебачення. Однак такі трансфор- мації також не завжди були вдалими. Першим і вагомим недоліком телевис- тав були неефективні спроби надати виставі кінематографічний характер. Помилки не завжди були очевидними на перший погляд, але вони привертали увагу: декоративні дерева, які мерехтіли на екрані, не завжди приховували некіноестетичне тло, рух каме- ри не завжди точно відтворював ходу люди- ни, а нові костюми не завжди відповідали образам героїв, яких зображували. Наразі ж детально розглянемо особ- ливості екранізацій театральних вистав періоду 1970-х років. Цей період ознаме- нувався екранізаціями класики літерату- ри: І. Карпенко-Карого, М. Старицького, І. Франка, Л. Українки, І. Котляревського, О. Корнійчука, М. Стельмаха, Й. Гете, А. Чехова, Стендаля, А. Ф. Прево, Е. По, Мольєра та ін. Особливе естетичне поле, що 109 ОКСАНА ЄЛЬЧИК формувалося навколо фільмів-вистав, базу- валося на поетиці першотвору в поєднанні з художнім вимислом режисера. Це час пошу- ку нових творчих форм, стилістики, ритміки, інтонацій та сюжетів. Одним із перших фільмів-екранізацій СРСР стала драма «А зорі тут тихі» (1970, реж. І. Рассомахін). Знята за мотивами повіс- ті Б. Васильєва, кіноекранізація тяжіє до формату телевистави та порушує важли- ву тему війни, а точніше – жіночих доль. Чудово тут вписуються слова С. Алексієвич: «У війни не жіноче обличчя». В осно- ві вистави лежить історія важких жіночих доль, що в роки німецько-радянської війни пішли добровольцями на фронт. Багато з них тільки закінчили школу. Екранізація наповнена естетикою тра- гічного: біллю та безнадійністю. Трагічна сюжетна лінія про руйнування життів моло- дих жінок війною ставить перед глядачем основні питання існування: яка справж- ня вартість героїзму і чи переважає вона над життям кожної звичайної людини? Висвітлює вічну пам’ять з тихою загибеллю, оскільки багато дівчат залишилися на завжди молодими. Хоча вистава значно скорочена в часо- вих рамках, вона приваблює глядача своїм захопленням і надає те, що може бути від- сутнім у фільмі, – безмежну свободу уяви. Розповіді Лізи Бричкіної про її загибель глибоко захоплюють глядача й переносять його в цей жахливий момент. З великим емо- ційним зворотом висвітлюється історія Галі Четвертак, яка мріяла про фронт, але зіткну- лася з усім жахом, що там панував, – героїчне життя виявилося не таким, як очікувалося, а насправді її чекав жах війни, безжальної і жорстокої. Мовний і звуковий супровід, синхроні- зуючись, створює ефект присутності, а рухи камер та зміни кадру переносять глядача в зал. Названа кіноекранізація досить набли- жена до вистави – задіяна мінімальна кіль- кість декорацій, горизонтальні сцени від- зняті вертикально задля створення ефек- ту видимості, де замість підлоги викорис- товуються складки дощок. Світлотіньове оформлення створює ефект напруги та жаху, а музичний супровід підкреслює всю важ- кість смислового наповнення. Фільм прони- заний естетикою жаху війни. У 1971 році режисер Мирослав Джинджиристий на кіностудії «Укртеле- фільм» екранізував театральну виставу «Дай серцю волю – заведе в неволю», за одноймен- ною п’єсою М. Кропивницького в постанов- ці Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Відомі лише назва екранізації, акторський склад та режисер, однак сама екранізація вистави стала відома тільки 1987 року за постановки Харківського театру «Березіль» ім. Т. Г. Шевченка (реж. Олександр Біляцький). Екранізація розкриває «життя села». На його тлі висвітлюються долі молодих паруб- ків: Семена – просто сільського хлопця, та сина старости – Микити, які закохані в бідну сільську дівчину Одарку. Її ж серце належить лише одному з них. Між юнаками виникає протистояння, яке спонукає одного з парубків до більш рішучих та відвертих дій, а саме до наміру вбивства Семена, щоб досягти прихильності Одарки. Не отримуючи свого, Микита втікає із села. Семен та Одарка врешті-решт єднаються, але на їхню долю випадає нове випробуван- ня. Семена хочуть віддати в солдати, утім, на допомогу їм приходить сирота та побратим Іван, який дає згоду йти до війська замість Семена. Життя молодих стає звичним. Згодом до села повертаються Іван і Микита; вони обоє приходять до Семена. Уночі Микиту охоплює жагуча заздрість за щасливе життя Семена Одарки, він хапає сокиру і знову вдається до наміру вбити сонного Семена. Йому на заваді стає Іван, що раптово прокинувся й зупинив Микиту. Зі словами «прощання» та маренням про Одарку Микита помирає. Ця екранізація визначається довершеніс- тю та простотою. Прикметно, що без зміни декорацій режисерові вдалося відзняти ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 110 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2024 постановку на досить високому рівні. Зміна місця дії відбувається шляхом руху камери та зміною ракурсу. Використовується набли- жена до театральної вистави об’ємна кімна- та; заднє тло скрите довгими нитками, які одночасно застосовуються для створення ефекту туману. Музичний супровід присутній тільки нейтрально на задньому плані й не відіграє важливої ролі; більше використовується як фонове навантаження під час роздумів геро- їв, розмов. Залежно від ситуації змінюється ритм і тембр мелодії. У діях «на дворі» на фоні чутно спів птахів і цвіркунів, що засто- совується для насичення епізоду голосами живої природи. Так само використовується світло, яке залежно від ситуації змінює яскравість: «в хаті» – тьмяне, під час роздумів – темне і важке, «в світлиці» та «на дворі» – більш яскраве. Ця постановка п’єси мала великий успіх і популярність. Заслуговує на увагу фільм-вистава «Камінний господар» 1971 року – екраніза- ція драми Лесі Українки «Камінний госпо- дар», зафільмованої на студії «Укртелефільм» Мирославом Джинджиристим до століт- тя письменниці. Чи не в одній із перших екранізацій тут порушена проблема захисту домашнього вогнища. Сюжет фільму-виста- ви «Камінний господар» переноситься до середньовічної Іспанії – Севільї, де й роз- виваються всі події драми. Усе починається з весілля молодої аристократки Анни, що виходить заміж, не маючи почуття любові до свого обранця – літнього Командора. Згодом вона зустрічає Дон-Жуана, якому сподобала- ся. Він домагається її уваги та кохання та йде на вбивство Командора. Одружується з Анною, одягає плащ Командора й посі- дає його місце. Звернення Лесі Українки до «архетипу “камінного” як узагальнено- образної схеми влади <…> розкриває соці- ально обумовлені прояви в обстановці іде- ологічної та суспільно політичної бороть- би, загостренням якої позначався початок ХХ століття» [4, с. 146]. У фільмі-виставі режисер робить акцент не стільки на розкритті образу тогочас- ного відомого персонажа Дон-Жуана, що вже був представлений еталонним взірцем для наслідування, скільки розкриває риси характеру, які є невід’ємними для досягнен- ня мети цього способу існування. Досить цікаво розкрита тема щодо статусного зна- чення. Сюжетна лінія огортає зміни Дон- Жуаном свого соціального статусу, але аж ніяк не порочних уподобань свого власного егоїстичного сприйняття. Що ж до Анни – головної героїні драми, то вона показана як волелюбна, холодного розрахунку, егоїстич- на жінка, що прагне до безмежного пануван- ня над усіма. Командор є втіленням консерватизму, і навіть після смерті від руки Дон-Жуана він залишається апологетом установлених вищим аристократичним суспільством ієрархій та правил. У фільмі-виставі передано неспромож- ність Дон-Жуана сприйняти кохання і самопожертву Долорес. «Однак феномен драми-обробки “Камінний господар”, воче- видь, не обме жується лише тим, що Леся Українка цією обробкою спонукала суспіль- ство початку XX ст. до глибоких роздумів над окресленими у творі ідейними, соці- ально-політичними, екзистенціальними та філософськими проблемами. Письменниця створила якісно новий образ “камінного”, яким не стільки розкрила сутність суспіль- но-політичних, моральних, правових відно- син, що склалися на початку XX ст., скільки передбачила трагічну позначку камінного символу деспотичної тоталітарної влади на подальший хід історії» [4, с. 146]. Екранізація побудована на мінімалізації, що дає глядачеві широкий спектр уявних образів та стимулює до роздумів. Видозміна світло-тіні відіграє роль зміни кадру та акцентує увагу на квінтесенції образу, зали- шаючи осторонь другорядне, зокрема й контраст сценічних декорацій. Шлях трансформації від вистави до телевистави зі своїм естетичним наповне- 111 ОКСАНА ЄЛЬЧИК нням пройшла екранізація «Засідання парткому» (1977, реж.: О. Єфремов та Є. Козловський) за мотивами п’єси А. Гельмана «Протокол одного засідання» в постановці Московського художнього академічного театру. Цей твір набув гучно- го розголосу за радянських часів. Естетично фільм починається зовсім інак- ше, ніж подібні екранізації – ракурс камери зверху, а не з боку, як це робилось завжди. Режисер робить точку опори на ракурсі, що постійно змінюється від нижнього (герої та їхні розмови) до верхнього (який охоплює героїв і те, що відбувається «за кадром»). Умовні декорації переносять глядача на умовний будівельний майданчик. Прикметно, що сценічні дроти, софіти чи інші предмети зйомки режисер не нама- гався витіснити з кадру. Це стало новим для кіноекранізацій театральних постановок. Естетика справжньої вистави – ось що нама- гався зробити режисер, і йому це вдалося, що стало знаковим для всього кінематогра- фа 1970-х. Це була не просто кіноекраніза- ція, а оригінально відзнята постановка, яка спричинила справжній резонанс. Варто відзначити екранізацію теа- тральної вистави «Хазяїн» за одноймен- ною п’єсою І. Карпенка-Карого (1979, реж. Ю. Некрасов) в постановці Львівського академічного українського драматично- го театру ім. Марії Заньковецької, відзня- тий на Укртелефільмі. Головним героєм є Терентій Гаврилович Пузир – такий собі мільйонер, що воліє ще більше збагатитися, удаючись до різних жорстких і шахрайських дій (експлуатація та розорення) стосовно своїх робітників, роблячи їх життя гіршим за собаче. Естетика фільму пронизана жит- тєвими конфліктами, породженими зако- нами життя. Пузир, затьмарений жагою наживи, дає вказівки посилити експлуата- цію строкових робітників, аби позбавити їх землі. Цим автор указує на зав’язку комедії. Урешті-решт робітники та селяни зчинили бунт, наслідком якого відбулося розкрит- тя шахрайства. Кульмінацією комедії стало загострення конфлікту, що призводить до смерті Терентія Пузиря. Екранізація вистави тяжіє до засобів виразності кіномови: хоча декорації майже не змінюються, динаміка світла та тіні додає героям максимальної достовірності. У фільмі-виставі «Хазяїн» режисер доско- нало передає реалії тогочасного класового становища багатіїв і бідноти. Відтворює принцип безкарного збагачення головно- го героя Пузиря за рахунок його впевне- ності, жадібності та вседозволеності. І для повноти картини врізноманітнює цей образ портретуванням іще кількох скоро- багатьків (Маюфес, Фіноген, Ліхтаренко). Альтернативою виступають позитивні пер- сонажі: донька поміщика Соня і вчитель Калинович, які демонструють моральні переваги освічених представників сус- пільства, спроможних залишатися самими собою і зберігати свої переконання всупе- реч життєвим викликам. Загалом, розгля- даючи період 1970-х, варто зауважити, що екранізації цього часу тяжіють до реалізації екзистенційних проблем буття. Це фільми, у яких завуальовано реалізовуються пори- ви людської душі до чогось забороненого, але такого бажаного: багатства («Хазяїн»), любові («Ой не ходи, Грицю…») тощо. Кінематограф цього часу ніби досліджує образ відірваної від власних ідеалів людини, яка намагається знайти свою точку опори. Естетичний досвід фільмів-вистав наповнений душевною втомою головного героя, і ця тема розвивалася в радянському кінематографі з року в рік дедалі більше. Ексцентризм кіноекранізацій означеного часу тяжіє до трагізму («Хазяїн») та пошуку нових форм подачі матеріалу. Цей час став початком формування та роз- витку нових витоків кіноекранізацій, що удо- сконалювалися й водночас змінювали форми подачі, чергуючи засоби кіно та телемови. Естетика кіноекранізацій театральних постановок у СРСР у 1970-х роках віддзерка- лює зміну напрямку, що тяжіє до екзистенцій- них проблем людського існування. Головною ISSN 2664-4282 (PRINT) * ISSN 2664-4282 (ONLINE) * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2019 112 ISSN (PRINT) 2664-4282 * ISSN (ONLINE) 2786-6181 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 2/2024 темою цієї естетики є образ людини, яка від- чуває відчуження та шукає свою внутрішню опору, веде боротьбу між традиціями і реаль- ністю, що її контролює партійна влада. Висновки. Отже, процес екранізації театральних вистав у кіно- та телевізій- них форматах став важливим явищем для радянської культури 1970-х років (з розвит- ком екранізацій, починаючи з 1952-го, на екрани щорічно випускалось до 10 фільмів- вистав). Це відбувалося в контексті зрос- таючого впливу кіно- та телетехнологій на мистецьке середовище. Слід також зазначити, що екранізація теа- тральних постановок вимагала нового підхо- ду до мистецтва та креативного спілкування між театром і кіноіндустрією. Це означало адаптацію сценічних ефектів, акторської гри та візуальної естетики під вимоги кінемато- графа й телевізійного формату. Звертаємо також увагу на значущість синтезу мистецтв у рамках екранізацій теа- тральних постановок. Цей процес не лише відкривав нові можливості для творчого вираження, але й сприяв обміну ідеями та методами між різними галузями мистецтва. References Надійшло / Received 17.01.2024 Рекомендовано до друку / Recommended for publishing 11.06.2024 Джерела та література 1. Алфьорова З. Кінематограф 1970 рр.: соціокультурний контекст. Нариси з історії кіномистецтва України. 2006. C. 267–288. 2. Васильєв Є. Інтермедіальні виміри метадраматичності: дитячий кінематограф 1960–1980-х років. Питання лі- тературознавства. 2018. № 98. 234 с. DOI: https://doi.org/10.31861/pytlit2018.98.229. 3. Дай серцю волю, заведе в неволю. Харківський театр ім. Т. Г. Шевченка БЕРЕЗІЛЬ. 1987. URL : https://www. youtube.com/watch?v=4Q7WdIX0OjA. 4. Новобранець О. Б. Досвітні вогні української літератури (драма-обробка Лесі Українки «Камінний госпо- дар»). Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. Філологічні науки. Житомир, 2006. Вип. 30. C. 143–147. 1. ALFIOROVA, Zoia. Cinematography of the 1970s. Sociocultural Context. Essays on the History of Cinema Art of Ukraine, 2006, pp. 267–288 [in Ukrainian]. 2. VASYLIEV, Yevhen. Intermedial Metadramatic Measurements: Children’s Cinema of the 1960s–1980s. The Issues of Literary Criticism, 2018, no. 98, pp. 229–252. DOI: https://doi.org/10.31861/pytlit2018.98.229 [in Ukrainian]. 3. Give Your Heart Freedom, It will Lead You into Captivity. BEREZIL T. Shevchenko Kharkiv Theatre. 1987 [online]. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=4Q7WdIX0OjA [in Ukrainian]. 4. NOVOBRANETS, Olena. Dawning Lights of Ukrainian Literature (Drama-Adaptation of Lesia Ukrainka Kaminnyi Hospodar (A Stone Master)). Bulletin of I. Franko Zhytomyr State University. Philological Sciences. Zhytomyr, 2006, iss. 30, pp. 143–147 [in Ukrainian].

Естетичні підстави та практика екранізацій театральних постановок у світлі кіно- та телемови в 1970-х роках

Репозитарії

Схожі ресурси