Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті
In the article within the limits of the systemic-functional approach the major features of family education traditions family of Byelorussians in XIXth –XXth centuries are considered; education and socialisation problems; mechanisms of transmission of cultural values of a family to the following gen...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20393 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті / Л. Ракова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 67-70. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20393 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ракова, Л. 2011-05-27T22:36:44Z 2011-05-27T22:36:44Z 2009 Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті / Л. Ракова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 67-70. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20393 In the article within the limits of the systemic-functional approach the major features of family education traditions family of Byelorussians in XIXth –XXth centuries are considered; education and socialisation problems; mechanisms of transmission of cultural values of a family to the following generations; the role of labour activity as basic tradition of education of children at Byelorussians is analyzed. У артыкуле Р.Л. Ракавай аналізуюца сямейныя традыцыі беларускай шляты ХІХ – пачатку ХХ стагоддзя. Паказаны асаблівасці быту дзяцей, адзення і харчавання. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Article Етнос і культура, соціальне життя Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті Traditions of children education of the Byelorussian gentry in the XIXth – XXth century Традыцыі сямейнага выхавання беларускай шляхты ў ХІХ – пачатку ХХ ст. published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті |
| spellingShingle |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті Ракова, Л. Етнос і культура, соціальне життя |
| title_short |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті |
| title_full |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті |
| title_fullStr |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті |
| title_full_unstemmed |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті |
| title_sort |
традиції виховання дітей у білоруської шляхти в xix–xx столітті |
| author |
Ракова, Л. |
| author_facet |
Ракова, Л. |
| topic |
Етнос і культура, соціальне життя |
| topic_facet |
Етнос і культура, соціальне життя |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| title_alt |
Traditions of children education of the Byelorussian gentry in the XIXth – XXth century Традыцыі сямейнага выхавання беларускай шляхты ў ХІХ – пачатку ХХ ст. |
| description |
In the article within the limits of the systemic-functional approach the major features of family education traditions family of Byelorussians in XIXth –XXth centuries are considered; education and socialisation problems; mechanisms of transmission of cultural values of a family to the following generations; the role of labour activity as basic tradition of education of children at Byelorussians is analyzed.
У артыкуле Р.Л. Ракавай аналізуюца сямейныя традыцыі беларускай шляты ХІХ – пачатку ХХ стагоддзя. Паказаны асаблівасці быту дзяцей, адзення і харчавання.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20393 |
| citation_txt |
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті / Л. Ракова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 67-70. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rakoval tradicíívihovannâdíteiubílorusʹkoíšlâhtivxixxxstolíttí AT rakoval traditionsofchildreneducationofthebyelorussiangentryinthexixthxxthcentury AT rakoval tradycyísâmeinagavyhavannâbelaruskaišlâhtyuhíhpačatkuhhst |
| first_indexed |
2025-11-26T04:01:46Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:01:46Z |
| _version_ |
1850610864278732800 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
67
У зв’язку зі зростанням національної самосвідомості
в молоді значно підвищився інтерес до свого коріння,
роду, традицій виховання, у тому числі й до виховних
традицій еліти. Актуальність теми зумовлена також
нечисленністю праць, присвячених особливостям вихо-
вання дітей у шляхти. Різноманітні аспекти елітарної
культури розглядали в своїх працях білоруські історики
та етнографи: В. Пічета, Я. Юхо, В. Сиракомля,
П. Шпілевський, Н. Нікіфоровський, А. Мальдіс,
А. Гріцкевич, В. Тітов, П. Терешкович, І. Чаквін, А. Кілбас
та ін. Серед них найважливіше значення для даного
дослідження має комплексна праця, присвячена
вивченню культури привілейованого стану XVIII ст.
А. Мальдіса, у якій вперше широко використані мемуа-
ри сучасників.
Важливими джерелами для даного дослідження були
історико-етнографічні описи, спогади про життя, побут,
звичаї, традиційні заняття, виховні традиції та інші
аспекти культури дворянського стану, почерпнуті з
наукових публікацій, публіцистики, записок мандрів-
ників, художньої та мемуарної літератури. Великий
інтерес становить книга спогадів Яна Булгака – вихідця
із середньої шляхти, що народився на Новогрудчині в
1876 році, фантастичні оповідання основоположника
білоруської літератури Яна Барщевського, мемуари
графа Леана Потоцького, письменника Ф. Булгаріна та ін.
Найцікавіші відомості, що містяться в них, неможливо
знайти в офіційних документах. А це робить їх неоці-
ненним джерелом для вивчення традицій сімейного
виховання.
Для характеристики побуту та виховання дітей дрібно-
маєтної шляхти використано польові матеріали, зібра-
ні автором у етнографічних експедиціях в усі регіони
Білорусі в 1990–2008 роках, де на колишніх околицях і
фільварках (нині селах), проживають нащадки шляхет-
ських родин, які володіють інформацією про предків до
третього–п’ятого коліна й далі. Для дослідження засто-
совано метод «усної історії» – інтерв’ювання, а також
особисте спостереження, збір сімейних фото різного
часу і т. д. Найповніше традиційна сімейна школа вихо-
вання в сім’ї представлена інформацією про власне
дитинство інформаторів та їхніх дітей, яка стосується
головним чином ХХ ст. В окремих випадках вона сягає
1870–1890-х років. Хронологічні межі дослідження
охоплюють період ХІХ–ХХ ст.
Білоруське дворянство, яке отримало назву «шляхта»
(нім. Slachta – рід, порода) ще в середньовіччі, історич-
но сформувалося з магнатів, середньої та дрібної око-
личної шляхти як воєнна аристократія, головним
обов’язком якої була військова служба і яка в окремі
періоди історії становила від 8–10 % [7, с. 101] до 10–12 %
місцевого населення [5, с. 75]. У другій половині ХІХ ст.
(1868 р.) її представників було переведено в розряд
городян або селян, де найчисленнішою групою стала
околична шляхта, що не мала своїх маєтків і орендува-
ла землі в поміщиків. Незважаючи на те, що спосіб
життя дрібномаєтної шляхти, за свідченням сучасни-
ків, мало чим відрізнявся від селянського, особливості
побутової культури, етнокультурні стереотипи, світо-
глядні установки дворянства зберігалися ще дуже
довго.
Білоруська шляхта, сформована як мілітарний стан,
у своїй поведінці керувалася кодексом честі, який
утвердився в XVI ст. і містив у собі комплекс норм і пра-
вил, що регулювали всі сторони життя привілейовано-
го стану. Складовими кодексу честі були: християнська
віра, здоровий спосіб життя, генеалогічне дерево й
моральна поведінка. Аристократія вела свій родовід і
мала герби. Виховання дітей полягало в отриманні
ними знань про нормативну станову поведінку, а також
відомостей про сімейну генеалогію (до сьомого колі-
на), сімейну історію, яку діти завчали з дитинства і яка
сприяла актуалізації історичної пам’яті. Окремі пред-
ставники багатих родин знали свій родовід до чотир-
надцятого коліна [8, арк. 7].
Ідеалами хорошого виховання в шляхти були слухня-
ність, побожність, знання гарних манер, повага не тіль-
ки до своїх близьких, але й інших людей, готовність до
самопожертви й уміння обстоювати гідність та інтереси
членів сім’ї та роду. У Кодексі честі засуджувалося
Любов Ракова
Традиції виховання дітей у білоруської шляхти
в XIX–XX столітті
In the article within the limits of the systemic-functional approach the major features of family education traditions family
of Byelorussians in XIXth –XXth centuries are considered; education and socialisation problems; mechanisms of transmission of
cultural values of a family to the following generations; the role of labour activity as basic tradition of education of children at
Byelorussians is analyzed.
У артыкуле Р.Л. Ракавай аналізуюца сямейныя традыцыі беларускай шляты ХІХ – пачатку ХХ стагоддзя. Паказаны аса-
блівасці быту дзяцей, адзення і харчавання.
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
68 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
п’янство, містилася вимога помірності в їжі, а також
пропагувалося ведення здорового способу життя.
Цінним було також те, що з дитинства шляхта виховува-
ла в хлопчиків ставлення до військової служби як до
почесного обов’язку «служити Вітчизні». Прикладом у
цьому були батьки й діди, які в численних війнах вияв-
ляли благородну гордість і безстрашність та черпали
свої сили з любові до Вітчизни [10, с. 34].
З кодексом честі дітей знайомили дуже рано. Перше,
що вони споглядали – святі на іконах у домі, яких
зображували в образі лицарів в обладунках зі зброєю,
які виступали захисниками людини й християнської
віри. Особливо цінувалися стародавні ікони, перед
якими молилися ще предки, а тому вони були особли-
во шанованими. Повага перед пам’яттю предків у
білорусів, як духовна традиція, була дуже великою в
усіх соціальних прошарках, її прищеплювали з ран-
нього дитинства.
Дух лицарства, який навіювали дворянським хлоп-
чикам, мав глибоке коріння. Згідно з легендою, шляхта
вважала себе нащадками войовничого племені сарма-
тів, а тому в усьому – одязі, ставленні до військової
служби та ін. – дотримувалася прийнятої нею ідеології
сарматизма, що транслювалася з покоління в поколін-
ня, де кінь, меч, герб і добре ім’я предків вважалися
обов’язковими. Кожна дитина мріяла про те, як набути
цього лицарського образу, який постійно змальовували
дорослі в своїх оповідях, сімейних переказах, легендах
і казках. Щоб стати героєм-лицарем, хлопчики змалку
навчалися майстерності ведення бою. Маленького
шляхтича вчили битися спочатку на палках, потім на
дерев’яних шаблях вдома, а пізніше в школі [9, с. 4].
Важливе місце займало навчання їзді на конях.
Отримані навики були потрібні для участі в перегонах
або турнірах, які, згідно з мемуарною літературою,
були дуже розповсюдженим заняттям молодих людей у
Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій,
що сприяло їхньому фізичному загартуванню. З малих
літ діти засвоювали найважливіші правила: необхід-
ність оберігати свою віру, сім’ю, вітчизну від ворогів;
берегти незаплямованим ім’я, честь і репутацію сім’ї та
предків і бути гідними продовжувачами роду – благо-
родними, безстрашними, милосердними.
Особливого значення надавали вихованню почуття
патріотизму. Його прищеплювали через знання та
повагу до рідної мови та культури, подвигів предків, а
також через неприйняття «чужих манер». Шляхта та
їхні діти знали не тільки французьку мову, але й зви-
чайну розмовну білоруську, якою говорила прислуга та
няньки, і послуговувалися не тільки в «застенках», але
й у магнатських резиденціях [7, с. 90, 91]. Білоруський
письменник XIX ст. Я. Барщевський зауважував, що хоч
більшість дітей шляхти знали французьку мову, матері
намагалися навчити дітей перш за все білоруській [2,
с. 332]. Знаменитий фотограф і письменник кінця XIX –
початку XX ст.
Я. Булгак відзначав, що в середовищі середньої
шляхти батьки розмовляли і з прислугою, і з дітьми
білоруською мовою, дуже часто вживали народні
прислів’я та приказки [3, с. 86]. Леан Потоцький (із
роду магнатів) засвідчив: «Народна ж мова, в ту епоху
(поч. XIX ст. – Л. Р.) вигнана з модних салонів, зберіга-
лася тільки в шляхетських домах» [10, с. 34].
Не менш важливу, а можливо, найважливішу роль у
житті шляхти відігравала релігія та релігійне виховання.
Значна частина шляхти належала до католиків, хоча
досить багато було православних. Функції релігійного
просвітництва нарівні з церквою виконувала сім’я.
Хреститися дітей учили, щойно вони навчаться розмов-
ляти. Я. Охотський згадував, що «першими нашими
словами були молитви, котрі переймали від матерів».
Підростаючи, діти разом із батьками ходили до церкви
або костьолу в дні релігійних свят, що вважалося
обов’язковим для всіх. У будні їх відвідували найрелігій-
ніші сім’ї. Навчанню постулатам віри надавали в сім’ї
великого значення. Це допомагало виховувати дітей у
послуху батькам, законам і владі [10, с. 3]. Цій меті слу-
гували й релігійні свята, які були дуже привабливими
для дітей і юнацтва своїми красивими ритуалами, що
відбувалися в церкві та вдома.
Виховна сімейна практика, за свідченням мемуарис-
тів, була різною. Одним дітям дозволяли усе й не
обмежували їхню свободу, інших же виховували в над-
звичайній суворості. Суворість і вимогливість батьків до
дітей була характерною рисою виховання шляхти.
Ідеальними вважалися дисципліновані діти, які легко
піддавалися керуванню. Діти за столом ніколи не насмі-
лювалися голосно розмовляти, перебивати старших і
взагалі дотримувалися правил пристойності й хороших
манер стосовно батьків чи кого-небудь із дорослих [3,
с. 130]. Я. Булгак писав, що у вихованні дітей батьки
йшли шляхом найменшого опору й користувалися педа-
гогічними шаблонами, вважали, що достатньо жити й
виховувати дітей у праці та страху Божому [3, с. 362].
Величезну владу в сім’ї мав батько, повага до якого
була майже релігійною. Сісти в присутності батька в
сім’ях магнатів не могли навіть дорослі сини. Батько,
під опіку якого переходили сини зазвичай у віці десяти
років, намагався виховувати їх по-спартанськи: вчив
їздити на коні, стріляти з лука, споживати просту
селянську їжу тощо. Російський письменник Ф. Булгарін
(виходець із сім’ї білоруської шляхти) згадував, як з
метою загартування, батько обливав його холодною
водою, ранком міг розбудити стрільбою з рушниці, а
вночі послати в клуню, яка знаходилася поблизу кладо-
вища, за жмутиком колосків.
Відзначаючи негативні сторони виховання дітей у
сім’ях шляхти, Ф. Булгарін стверджував, що деякі його
методи робили дітей жорстокими: їх били і вдома, і в
школі, били сестру, котра опиралася заміжжю, на їхніх
очах били слуг, а багата шляхта била бідну. Все це він
називав дикістю, а виховний ефект негативним тому,
що діти ставали менш чуйними до чужої біди, горя.
Жорстокі фізичні покарання, як стверджує Л. Демоз,
були загальноєвропейською традицією. Із вивчених ним
описів дитинства 70 осіб, які жили в період до XVIII ст.,
тільки одного не били в дитинстві [6, с. 66, 67]. За свід-
ченням Я. Охотського, дітей били від трьох до
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
69Любов Ракова. Традиції виховання дітей у білоруської шляхти в XIX–XX столітті
п’ятнадцяти разів батогом, «бизуном», «дысцыплінай»
(різка чи ремінь із нитяних мотузок) за різні провиннос-
ті двічі–тричі на день [9, с. 3]. Ця традиція мала глибоке
коріння в попередніх епохах і передавалася з покоління
в покоління. Фізичні покарання вважали необхідним
виховним засобом багато гуманістів і педагогів, що зна-
йшло відображення в словах Я. Барщевського:
Розгаю дух святы дзетак біць радзіць,
Розга аніяк здароўю не вадзіць [2, с. 23].
У XVIII ст. часто застосовували таке покарання, як
залякування та закриття дітей у комірчині на декілька
годин. До того ж, підвладне становище дітей відносно
батьків (особливо щодо батька) підкреслювалося необ-
хідністю цілувати батьків і родичів у руки, ноги і в
останню чергу – в губи [4, с. 74]. Це була данина шля-
хетському етикету, котрого треба було дотримуватися.
У вихованні дітей шляхта застосовувала індивідуаль-
ний підхід, не шкодуючи коштів і зусиль для активізації
їхніх креативних здібностей (навчання музиці, співу,
танцям тощо). Більшість сучасників зауважують, що в
ХІХ ст. багато дворян захоплювалися літературою та
спектаклями. Багата шляхта мала великі бібліотеки,
влаштовувала у своїх домах спектаклі. Кожна шляхтян-
ка, навіть найбідніша, вміла грати на гітарі, а багаті –
на фортепіано, арфі, гуслях. Дівчата, які вчилися в
монастирях, вміли добре співати [4, с. 56].
Дуже важливим у вихованні дочок, яким треба було
вдало вийти заміж, вважалося засвоєння ними хоро-
ших манер, які прищеплювали з дитячих років. До
настання повноліття дворянка мала оволодіти всім
комплексом хороших манер, щоб почувати себе рівною
в суспільстві. Дівчина повинна бути скромною, привітною,
гостинною, терплячою, доброчесною, вміти зі смаком
одягатися й красиво ходити («как пава»). Неприйнятним
у дворянському середовищі вважалося кокетство, різкі
висловлювання, усіляка задушевність і розмови про
почуття.
Традиційно освіту отримували всі діти шляхти.
Початкову вдома, де гувернантки (бони) вчили їх чита-
ти, писати, розмовляти іноземною мовою за 300–500
рублів на рік [11, с. 50]. Потім навчалися в школі. До
десяти років хлопчиків віддавали в єзуїтські або базилі-
анські школи, де вони проходили курс освіти й вихован-
ня і де їх часто карали батогами за будь-яку провинність,
добиваючись сліпого послуху [9, с. 4]. Батіг, «дысцыплину»
або «бизун» викладачі завжди носили за поясом, так як
вони були узаконені в учбових закладах. Особливо жор-
стко поводилися з учнями в єзуїтських колегіумах, де
дітей не тільки били за будь-яку провинність, але й сажа-
ли на «ослиные лавки», водили по вулицях у солом’яній
короні [7, с. 184, 185].
До 1831 року в школах Білорусі викладали поль-
ською мовою, пізніше – російською. З другої половини
XVIII ст. у багатої шляхти поширився звичай вживати
французьку мову в домашньому побуті, а разом із ним
прийшли й французькі манери. Домашня освіта хлоп-
чиків починалася в сім років (рідко в чотири–п’ять).
Вищі верстви шляхти для виховання й початкової осві-
ти дітей запрошували освічену, високоморальну люди-
ну – «дядьку», який після довгих років, проведених у
сім’ї, ставав майже рідним дитині. Бідна околична
шляхта для навчання своїх дітей початковій грамоті
наймала домашнього вчителя («шпектара»,
«дарэктара»), роль якого зазвичай виконували школярі
з монастирських колегіумів, або гувернера
(«губернёра»). До обов’язків останнього, крім навчан-
ня грамоті, входила допомога хазяїнові по господарству
(косити траву, рубати дрова тощо) [12, с. 212].
Домашній учитель викладав арифметику, польську,
французьку, німецьку, латинську мови й риторику.
Довго працюючи в сім’ї, учитель-гувернер ставав почес-
ною людиною, до якої зверталися за порадою, довіряли
промови на різних святкуваннях тощо.
Заможне дворянство намагалося дати своїм дітям, що
підросли, хорошу освіту за кордоном, куди відправляли
синів через відсутність її на батьківщині. Ще маршалок
Литовський Олександр Людвик Радзивілл посилав свого
сина Олександра «для науки» в Датську землю (1649 р.)
[1, с. 301]. У новий час дворянські діти отримували освіту
в Краківському, Празькому, Падуанському та інших євро-
пейських інститутах і університетах, а також у Віленському
університеті. Меценатом для найбіднішого дворянства
виступав і відомий білоруський магнат Караль Радзивілл,
який за свої кошти посилав навчатися за кордон їхніх
дітей, які мали здібності та відповідне бажання.
Багато шляхтичів залишалися жити в маєтках і, як
свідчили сучасники, дивилися на книгу погордо і вва-
жали, що вона нічого не дає для землеробської праці.
Більшість із них мала стати наступниками батька в
маєтку. Щоб були хорошим господарем, необхідно ово-
лодіти селянською наукою хазяйнування на землі, зна-
нням життя, праці та побуту селянина, найважливіших
компонентів народної культури (звичай, мова, тради-
ція, гра та ін.). Тому дворяни вважали необхідним
виховання за межами сім’ї («в людях»). Дрібна шляхта
частіше віддавала своїх дітей на магнатський двір, де
вони виконували обов’язки дворового, а також пажа чи
зброєносця й готувалися до ролі майбутнього лицаря
або придворного. Важливу роль у цьому зіграв відомий
у XVI ст. звичай «дзядзькавання» або «сынкавання»,
який проіснував не одне століття, узаконений Статутом
ВКЛ. Згідно з ним, хлопчиків із сімей шляхти у віці
десяти–одинадцяти років віддавали в сім’ї далеких
родичів або в міцну, працелюбну селянську сім’ю, де
вони разом із селянськими дітьми їли просту їжу,
спали, брали участь у святах і обрядах, грали, оволоді-
вали навиками господарювання. Під кінець суворого
навчання «у дядьки», яке тривало декілька років, вони
знали всі сільськогосподарські роботи, технологію посі-
ву, збирання різних культур, добре орієнтувалися в
народній метрології та у житті в цілому. Головне, що за
ці роки вони навчалися цінувати селянина та його
нелегку працю, здобували уміння хазяйнувати й засво-
ювали найважливіші моральні якості простого народу:
працелюбство, гостинність, чесність, гуманність та ін.
Традиція віддавати дітей на виховання в чужу сім’ю
в доіндустріальну епоху була доволі розповсюдженою в
багатьох народів. На думку Л. Демоза, це характеризує
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
70 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
відсутність турботи про дітей навіть у вищих станах,
які до мінімуму звужували спілкування з дітьми, яких
спочатку віддавали годувальниці, потім – під опіку
слуг, вихователів, учителів. Вони поверталися до бать-
ків у сімнадцять років [6, с. 52–54].
Традиції виховання зазнали змін у 1920-і роки, коли
дворянство ліквідували як клас. Страх виказати своє
дворянське походження, щоб не бути репресованими, як
зазначали опитані представники стану, змушував зни-
щувати сімейні реліквії та меморати (фотографії, пред-
мети побуту, прикраси та ін.), переходити на інші пріз-
вища й при дітях ні словом не згадувати про дворянське
походження [8, арк. 3, 4, 8, 15 і т. д.]. Наприкінці 1930-х
років багато сімей було розкуркулено й вислано до
Сибіру, а ті, що залишилися працювали разом із селяна-
ми в колгоспах і радгоспах. Більша частина «околичної»
шляхти, яка залишилася жити в селі, виховувала своїх
дітей на трудових традиціях, залучаючи дітей не тільки
до домашньої роботи, але й до роботи в колгоспі, яка
вимагала великого напруження сил. Певною мірою діти
шляхти в цей період зазнавали й дискримінації з боку
влади: їх не приймали до школи, виганяли з колгоспу
тощо. У першій половині XX ст. умови життя дворянства
наблизилися до інших соціальних груп.
І тільки в окремі моменти сімейного життя виникало
усвідомлення свого походження.
Як відзначали опитані, різниці між селянами та
шляхтою в цей час не було [8, арк. 1]. Як і в селян, не
було в потомків шляхти фабричних іграшок, їх заміня-
ли саморобні з глини, тряпок, соломи та ін. Навіть у
сім’ях католиків усі говорили білоруською, хоч багато
знали польську, читаючи польські книги, молилися
польською мовою [8, арк. 2, 3, 12, 13 та ін.]. Відмінності
у вихованні дітей у шляхти й селян проявлялися зде-
більшого в релігійному вихованні, якому шляхта нада-
вала великого значення. Католики всіх дітей
обов’язково хрестили й водили в костьол (особливо на
річні свята) у радянський час, водять і зараз. І це
незважаючи на те, що доводилося часто долати шлях у
декілька кілометрів [8, арк. 4–5].
Підсумовуючи, варто зазначити, що виховні традиції
білоруської шляхти XIX–XX ст. ґрунтувалися на норма-
тивній становій поведінці («кодекс честі»), правилах
етикету, що дозволяли виховувати не тільки слухняних,
набожних, із хорошими манерами людей, але й патріо-
тично налаштованих, готових до самопожертви в ім’я
інтересів сім’ї та родини. Система виховання дітей у
сім’ях шляхти багато в чому співпадала із загальноєвро-
пейською традицією. Дітей чоловічої статі виховували
захисниками, лицарями, а жіночої – хазяйками дому,
хранительками традицій сім’ї та роду. Основний життє-
вий і трудовий досвід здобували не тільки в сім’ї, але й «в
людях». Найважливішим інститутом соціалізації та
виховання дітей і юнацтва нарівні з сім’єю та школою
була релігія. Незважаючи на відмінності в способі життя
й виховання, багато виховних традицій селян і шляхти
співпадали, тому що ґрунтувалися на загальнолюдських
цінностях і стратегіях виховання людини (працелюб-
ство, шанобливе ставлення до старших членів сім’ї та
роду тощо).
Акты, относящиеся к истории 1.
Южной и Западной России,
собранные и изданные Архео-
графическою комиссиею: в 15 т. /
Под ред. Н. Костомарова. – СПб.,
1861. – Т. III. 1638–1657.
Б2. аршчэўскі Я. Шляхціц Завальня,
або Беларусь у фантастычных апа-
вяданнях. – Мінск, 1990.
Б3. улгак Я. Край дзіцячых гадоў. –
Мінск, 2004.
Б4. улгарин Ф. Воспоминания:
Отрывки из виденного, слышанного
и испытанного в жизни: в 2 ч. –
СПб., 1846. – Ч. 1.
Г5. рыцкевіч А. Шляхта // Вялікае кня-
ства Літоўскае: Энцыклапедыя: у 2 т. –
Мінск. – 2005. – Т. 1. – С. 72–75.
Д6. емоз Л. Психоистория. – Ростов-
на-Дону, 2000.
М7. альдзіс А. Беларусь у люстэрку
мемуарнай літаратуры XVIII ста-
годдзя: Нарысы быту і звычаяў. –
Мінск, 1982.
М а т е р и а л ы М и н с ко й 8.
этнографической экспедиции
2008 года по традициях воспита-
ния детей. – Ф. 6, оп. 14, ед. хр.
144, л. 1–42.
Охотский Я.9. Рассказы о польской ста-
рине. Записки XVIII века Яна Дуклана
Охотского с рукописей, после него
оставшихся, переписанные и
изданные И. Крашевским: в 2 т. –
СПб., 1874. – Т. 2
П10. атоцкі Л. Успаміны пра
Тышкевічаву Свіслач, Дзярэчын і
Ружану. – Мінск, 1997.
Ч11. ечулин Н. Русское провинциальное
общество во второй половине XVIII
века. Исторический очерк. – СПб.,
1889.
Ш12. пилевский П. Путешествие по
Полесью и белорусскому краю. –
Минск, 2004.
Література
|