Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття)
У статті йдеться про особливості святкування весілля з понеділка в селах Сумщини в другій половині ХХ ст. На цей час ще були життєздатними деякі давні весільні звичаї. Позаяк головним весільним днем вважалася неділя, головні обряди здійснювалися саме в цей день. Натомість великий інтерес представляю...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2019 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2019
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204045 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) / В. Гавриленко // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 3. — С. 52-60. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860007498589667328 |
|---|---|
| author | Гавриленко, В. |
| author_facet | Гавриленко, В. |
| citation_txt | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) / В. Гавриленко // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 3. — С. 52-60. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті йдеться про особливості святкування весілля з понеділка в селах Сумщини в другій половині ХХ ст. На цей час ще були життєздатними деякі давні весільні звичаї. Позаяк головним весільним днем вважалася неділя, головні обряди здійснювалися саме в цей день. Натомість великий інтерес представляють саме звичаї післянедільного, тобто завершального, етапу весільного дійства. Метою статті є опис звичаїв післянедільного святкування весілля, що побутували на Сумщині в середині – третій чверті ХХ ст. В основі дослідження – польові матеріали, отримані під час експедицій в села Сумщини, зокрема Охтирського, Краснопільського, Сумського, Недригайлівського, Буринського та Конотопського районів. Післянедільний етап святкування весілля включав у себе низку звичаїв. Серед найвагоміших – снідання, вимітання хати, катання батьків, молотіння жита, ділення короваю й розпивання вина, циганщина й відвідини батьків молодим подружжям. Для створення деталізованого опису післянедільного святкування весілля необхідні подальші локалізовані експедиційні дослідження.
The article is dedicated to the peculiarities of wedding celebrations since Monday in Sumy region villages in the second half of the 20th century. Some ancient wedding customs were vigorous at that time. Sunday is considered to be the main wedding day; that’s why it is the day of the basic rituals. At the same time, the customs of the period since Monday, i.e., the final phase of the traditional wedding, are of great interest. So, the purpose of this article is to describe the customs of the after-Sunday wedding celebration used in the Sumy region in the middle–third quarter of the XX century. The research is based on the field materials obtained during ethnographical expeditions to the villages of the Sumy region, in particular Okhtyrka, Krasnopillia, Sumy, Nedryhailiv, Buryn, and Konotop districts. The after-Sunday wedding celebration includes a number of customs. These are breakfast, sweeping the rooms out, rolling of the parents, threshing the rye, korovai division, and wine drinking, tsyhanshchyna, and parents visiting the newly married couple are among the most important of them. Further local ethnographical expeditions are necessary for the creation of a more detailed description of the after-Sunday wedding celebration.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:39:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
52
ОКРЕМІ ЗВИЧАЇ ПІСЛЯНЕДІЛЬНОГО СВЯТКУВАННЯ
ВЕСІЛЛЯ НА СУМЩИНІ
(середина – третя чверть хх століття)
УДК 392.5(477.52)“195/198”
ГАВРиЛЕНКО ВІКТОРІЯ
аспірантка кафедри філософії Сумського державного університету, начальник відділу нематеріальної
культурної спадщини Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв
hAvRylenko vikToRiyA
a postgraduate at Philosophy Subdepartment of the Sumy State University, a head of Intangible Cultural Heritage
Department of the Sumy Regional Methodological Centre for Culture and Arts
The article is dedicated to the peculiarities of wedding celebrations since Monday in Sumy region villages in the second
half of the XX century. Some ancient wedding customs are vigorous at that time. Sunday is considered to be the main wed-
ding day, that’s why it is the day of the basic rituals. At the same time, the customs of the period since Monday, i. e. final phase
of the traditional wedding are of a great interest.
So the purpose of this article is to describe the customs of after-Sunday wedding celebration used in Sumy region in the
middle – third quarter of the XX century. The research is based on the field materials got during ethnographical expeditions
to the villages of Sumy region, in particular Okhtyrka, Krasnopillia, Sumy, Nedryhailiv, Buryn and Konotop districts.
The works of ethnographers P. Lytvynova-Bartosh and P. Hnidych are reviewed in the first part of the article. They have
described fully wedding celebrations in some villages of Poltava and Chernihiv provinces (now these localities belong to
Sumy region). The peculiarities of the wedding celebrations since Monday at the middle of XIXth – early XXth centuries are
considered briefly. It is noticed that some local variants of customs fixed by the ethnographers in the villages of Zemlianka
(Hlukhiv district) and Batsmany (Romny district) have existed at the adjacent and distant territories of the region in the
middle – the third quarter of the XX century.
The main part of the article is dedicated to the description of the customs of the after-Sunday stage according to the
respondents reminiscences. Among the customs used in Sumy region, the most general and widespread are revealed. Some
local differences of the breakfast custom are fixed. They concern to the person who should bring breakfast to the bride. This
task is entrusted to the bridesmaids, young maidens and lads (Khmelivka, Dukhanivka); to the brothers, sisters and brides-
maids (Klepaly, Khukhra); to the bridesmaids and people who transport bride’s trunk in Sunday (Vilshana); to the older
persons and wedding guests (Komyshi); to the parents and relatives of a bride (Lantrativka).
The parents rolling is one of the widespread customs of the wedding stage since Monday. This custom is similar in dif-
ferent villages: guests roll parents on the handcart or sleigh and turn them over to the river or pool. The home sweeping
DOI
Бібліографічний опис:
Гавриленко, В. (2019) окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина – третя
чверть ХХ століття). Народна творчість та етнологія, 3 (379), 52–60.
Havrylenko, V. (2019) Some Customs of After-Sunday Wedding Celebrations in Sumy Region (the Mid – Third
Quarter of the XX century). Narodna tvorchist ta etnolohiya [Folk Art and Ethnology], 3 (379), 52–60.
Резюме / Summary
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
5353
Вікторія ГаВриленко
is recollected quite frequently. It has been carried out on Monday or Tuesday. This custom means symbolical sweeping the
bride out her parent’s home (Pisky) or teaching her to housekeeping (Klepaly, Khmelivka). The ritual bread (chiefly koro-
vai, in Khukhra – kalach) division and wine drinking on Monday can be referred to significant customs. On Sunday wine
is situated on the tables in small bottles decorated with ears. The rye threshing is also mentioned as another custom of the
after-Sunday rituals.
The so-called perezva (alternate visiting of new relatives by the guests) and tsyhanshchyna (mumming and walking
around the village) are two widespread customs of the wedding celebration since Monday. The disguised guests come from
one yard to another and gather provision, catch poultry. Then they cook dinner.
The after-Sunday wedding celebration of the middle – third quarter of the XX century in Sumy region villages includes
a number of customs. These are breakfast, sweeping the rooms out, rolling of the parents, threshing the rye, korovai division
and wine drinking, tsyhanshchyna and parents visiting by the newly married couple among the most important of them.
The further local ethnographical expeditions are necessary for the creation of more detailed description of the after-Sunday
wedding celebration.
keywords: wedding guests, breakfast, wedding wine, celebration since Monday, tsyhanshchyna.
Традиційне весільне дійство мало розви-
нену драматургію і складалося з кількох ета-
пів. Імовірно, саме тому в ужитку закріпилися
слово сполучення «грати свайбу» чи «грати
весілля». Умовно святкування весілля можна
розділити на три етапи: підготовчий (сва-
тання, розглядини, кликання родичів, випі-
кання обрядового хліба, суботня вечірка чи
друж́бини тощо), весілля (у традиції голо-
вним весільним днем була неділя, коли здій-
снювали ключові обряди переходу молодих в
інший статус) та завершальний (звичаї кіль-
каденного післянедільного святкування).
Метою цієї статі є опис післянедільних зви-
чаїв та обрядів святкування весілля, що побу-
тували на Сумщині в середині – третій чверті
ХХ ст. дослідження базується на матеріалі
точкових польових досліджень сіл Сумщини,
зокрема охтирського, краснопільського,
Сумського, Недригайлівського, Буринського
та конотопського районів. одразу варто зау-
важити, що авторка не має на меті висвітлити
весільні звичаї котрогось одного етнографіч-
ного регіону. Натомість обстежені населе-
ні пункти, що адміністративно належать до
Сумської області, умовно можна віднести
до територій Сумського посейм’я, посулля,
попсілля та поворскля.
Будь-яка традиція передбачає протяж-
ність у часі й міжпоколінну спадкоємність.
Тому в контексті цієї статті важливими є
ґрунтовні описи весільного дійства, що були
здійснені на початку ХХ ст. знаними етногра-
фами п. Литвиновою-Бартош і п. Гнідичем.
Розглянемо власне післянедільний етап тра-
диційного весілля перетину ХІХ і ХХ ст.
праця п. Литвинової-Бартош [2] ґрунто-
вана на матеріалі дослідження с. Землянка
(на час опису – чернігівська губ., нині –
Глухівський р-н на Сумщині). З опису дізна-
ємося, що в другій половині ХІХ ст. і навіть
на межі ХІХ–ХХ ст. весільне дійство постає
значно багатшим, аніж те, яке відбувалося
через понад пів століття потому. На ранок
понеділка призначалися звичаї освоєння
молодої в новій домівці. для цього вона
вносила в хату свої ікони, божники, руш-
ники, приносила з криниці воду й подавала
свекру й свекрусі вмитися тощо. цього ж
ранку бояри вивішували прапор – «мали-
ну». Молода частувала гостей, що почина-
ли сходитися, дружок і світилок, які при-
носили «сніданє» [2, c. 158]. до архаїчних
звичаїв, описаних п. Литвиновою-Бартош,
належить «жертва яловиці» – заколюван-
ня й приготування курки, привезеної від
молодої [2, с. 159]. окрім того, у понеді-
лок «баби-пирожниці» випікали дев’ять
парних пиріжків, які змащували медом,
молодих вели до криниці й обливали, потім
молодий обходив бояр, щоб «прощатися зі
своїм парубоцтвом» [2, с. 160].
Батьки молодої в понеділок запрошували
гостей – «перезов» – та чекали зятя, який
мав принести їм «яловицю» [2, с. 163]. цього
ж дня свати й гості йшли в дім молодого, при-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
54
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
54
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
чому «перезва» намагалася забрати весіль-
ний прапор, який боронили бояри. під час
застілля «перезви» в домі молодого ділили
коровай, лишаючи частину на наступний
день [2, с. 167]. У вівторок, окрім гуляння
гостей, «видумують ріжні ігрища, чемні й
нечемні», серед яких – молотіння жита й
«смотр молодиць» [2, с. 169]. Символічна
підготовка молодої до виконання господар-
ських справ – навчання прясти, носити воду,
годувати худобу тощо – відбувалася в середу
[2, с. 169]. етнографом описаний і звичай
«циганщини», тобто перевдягання гостей
та обходи подвір’їв з метою роздобути харчі
для гуляння. Закінченням весілля в суботу
вважали «одводини»: молоде подружжя й
батьки чоловіка їхали в гості до батьків дру-
жини. переночувавши вдома, молода дружи-
на наступного дня, у неділю, йшла в церкву
та відвідувала «перезвян». Зранку по неї
приїжджав чоловік, молоде подружжя про-
щалося з батьками, і весілля вважали завер-
шеним [2, с. 170].
Вагомий опис традиційного весілля
здійснив і п. Гнідич [1]. цей опис базуєть-
ся на дослідженні с. Бацмани (на той час –
Роменський пов. полтавської губ., нині –
Роменський р-н на Сумщині). етнограф опи-
сав такі понеділкові звичаї, як вивішування
боярами «червоної запаски» на знак чесності
молодої, застілля сусідів, родичів, учасників
весільного поїзда та їх обдаровування моло-
дою тощо. цього дня, рано-вранці, «дружки»
(весільний чин, для якого обирали молодих
одружених чоловіків) приходили й будили
молоде подружжя, за що молода подавала їм
умитися і давала рушники для перев’язування.
подруги молодої, у супроводі хлопців, при-
носили снідання: цукерки, пряники, груші,
пироги чи холодець [1, с. 51]. окрім того,
молоді, разом зі свашками й «дружком»
(чоловічий весільний чин), молотили сніп
жита, засвідчуючи своє вміння виконува-
ти цю роботу. Молотінню жита передувало
частування присутніх, а після символічного
обмолочування снопу свашка двома хустками
покривала молодій голову [1, с. 53]. За свідчен-
ням п. Гнідича, молодий із «дружком» ходив
запрошувати «перезву» – родичів і сусідів
молодої, які збиралися й чекали в домі її бать-
ків. після застілля до гостей з’являлися моло-
ді, причому молоду, покриту рядниною, при-
ховували й двічі замість неї виводили яких-
небудь молодиць. після цього відбувалося
розділення короваю і дарування молодих.
Як зауважив п. Гнідич, на час його дослі-
дження (1912–1913) весілля тривало 2–3 дні,
а семиденне гуляння вже вважали «колиш-
нім». Увесь післянедільний тиждень справ-
ляли «зазови», коли гості збиралися почер-
гово то в батька молодого, то в батька моло-
дої, то в «дружка» тощо [1, с. 66]. У вівторок
і середу варили кашу та «продавали батька
й матір». На четвер запрошували сусідів і
родичів для молотіння жита: у хаті на рядні
обмолочували колосся, яким під час весіл-
ля були прикрашені кутки хати [1, с. 67].
У п’ятницю «циганили», тобто ряджені
гості обходили село й збирали в мішок харчі.
У суботу, – так званий «собітник», – молоде
подружжя з родичами їхали на гостини до
батьків молодої. І, урешті, у понеділок гості
збиралися вчити молоду прясти [1, с. 67].
Водночас етнограф зазначив, що довший
період святкування залишився в минуло-
му, хоча тижневе «гуляння» весілля могли
дозволити собі заможні селяни й на початку
ХХ ст. [1, с. 67].
Весільне дійство 50–70-х років ХХ ст. в різ-
них населених пунктах Сумщини вирізняло-
ся збереженням таких вагомих звичаїв та
обрядів, як збирання дружок молодою, кли-
кання родичів, випікання обрядового хліба
та виготовлення весільної атрибутики, зби-
рання та обсівання весільного поїзда, при-
шивання квітки, розділення короваю тощо.
проте безперечним фактом є і значне спро-
щення весілля та зниження концентрації
виконуваних обрядодій. певні звичаї піс-
лянедільного етапу святкування весілля,
зафіксовані етнографами кінця ХІХ – почат-
ку ХХ ст., збереглися й у пізнішому варіанті.
це – снідання, ділення короваю, молотіння
жита, «перезва», «циганщина» тощо, опи-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
5555
Вікторія ГаВриленко
сані п. Литвиновою-Бартош і п. Гнідичем та
згадувані й нинішніми жителями старшого
віку із сіл Сумщини.
протяжність традиційного весілля
засвідчена в широковідомому прислів’ї, яке
до сьогодні побутує серед інформантів: «од
середи до середи – хоть на призьбі сиди»
(або, очевидно, пізніший варіант – «од
п’ятниці до середи...»). У драматургії весіль-
ного дійства післянедільний етап був сво-
єрідним «догулюванням», логічним завер-
шенням вагомого для громади та роду свята.
Саме тому важливими є спогади безпосеред-
ніх учасників традиційного весілля щодо
звичаїв його завершального етапу.
Загальнопоширеним на Сумщині поне-
ділковим звичаєм було «снідання» – відвід-
ини молодої дружини. цей давній звичай має
деякі локальні відмінності, які, утім, незначні.
Так, у с. Хмелівка краснопільського району
снідання несли «дружки», дівчата й хлопці.
На Буринщині (с. клепали) нести снідан-
ня повинні були брати, сестри, найрідніші
та «дружки». «Снід́альники» приносили
цукерки чи печиво. дещо раніше в дім моло-
дого сходилися родичі та сусіди, які були
запрошені на весілля: «А поки снідальни-
ки прийшли, приходять усі зуби полоскать і
молоду вмивать». «дружок» молода жінка
саджала за стіл та частувала, адже вона висту-
пала вже в ролі господині дому – «шанувала»
гостей. У клепалах у понеділок, під вечір,
вивішували «корогву»́: червону тканину або
ряднину прив’язували до палиці і намагали-
ся встановити на найвищому дереві, «шоб
видно було, де свайба». поряд з «корогвою»
прив’язували пляшку. Весільний прапор ніхто
не боронив, його знімали в четвер по обіді.
про вивішування «корогви» згадують і на
конотопщині (с. духанівка). Як і в клепалах,
у духанівці «флаг» (шматок червоної мате-
рії) «сильно високо вєшали на дереві» біля
двору молодого. прапор боронили бояри
(очевидно, зі сторони молодого), адже в поне-
ділок весільна свита зі сторони молодої могла
викрасти його: «Як несуть “дружки” сніданок
молодуй, так там є бояри. Шоб оти бояри не
сперлися на те дерево, не вкрали флаг». Якщо
ж прапор вдавалося викрасти, його викупову-
вали горілкою.
У с. Вільшана Недригайлівського району
снідати несли дружки і «скринян́и» – молоді
жінки й чоловіки, які в неділю перевозили
придане нареченої в її новий дім. під час
частування старша дружка виходила з кім-
нати, випивала налиту чарку та розбивала
її: «Випива чарку і б’є оцю чарку, і танцює.
Грають [музики. – В. Г.], і танцює по отій
чарці. це шоб щастя було молодим». В іншо-
му випадку – розбивали тарілку.
На охтирщині «снідання» могли нести
не лише молодь, а й старші люди. Так,
у с. комиші згадують, що «снідання» несли
«старі», весільні гості. Водночас у молодого
також збиралися гості, які «не пускали цих,
стріляли попелом, всяке таке робили, шоб
не пустить сватів. А свати пробиралися». За
свідченнями жительок с. Лантратівка, сніда-
ти несли батьки і родичі молодої: «Багато,
душ восім там», за попередньою домовленіс-
тю. приносили страви (наприклад, смажену
яєчню) і разом снідали.
У с. Хухра охтирського району снідати
приносили брат або сестра. Несли приго-
товлену матір’ю молодої смажену картоплю,
яєчню або інші страви. Якщо в нареченої не
було брата чи сестри, «снідання» несли сусі-
ди або хрещені. принісши молодим сніда-
нок, вони запрошували їх відвідати «снідан-
ня» в батьків молодої. для цього сніданку
заздалегідь випікали спеціальний весільний
калач – високу хлібину, оздоблену «птичеч-
ками» з тіста. калач прикрашали калиною,
барвінком і обов’язково житніми колосками.
Жительки поважного віку с. Хухра згадують:
«У нас, ото ж, калач наряжався, а тоді його,
вже як молода переночує у молодого, при-
ходять з молодим снідать, вони приносять».
На «снідання» до батьків молодої, окрім
молодят, ідуть свашка, боярин та дружко.
під час цього сніданку «краяли» весільний
калач та розпивали «пар́очки» – дві пляшеч-
ки з вином, перев’язані червоною стрічкою,
що стояли в неділю на весільному столі.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
56
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
56
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
Звичай розділення короваю та частуван-
ня вином на понеділкових весільних застіл-
лях згадували і в інших селах Сумщини.
Так, у с. Хмелівка також заздалегідь нали-
вали вино або наливку у дві «бутилочки-
четвьорочки», перев’язували їх червоною
стрічкою та ставили парне число колосків –
«тричі по чотири». За словами жительок
с. Хмелівка, у понеділок «розділяють коро-
вай послідній і розливають оце ж вино».
У с. Вільшана розділений вдома в молодого
коровай дають лише «своїм» – весільним
гостям. Натомість «снідальниці» поверта-
ються до господи нареченої та в неї ж часту-
ються короваєм. Зазвичай коровай ділили
на завершення застілля – «на окончанії
всього».
За спогадами жительок с. Лантратівка,
кожна сторона – і родина молодої, і родина
молодого – готувала по два короваї: «І в
молодого, і в молодої по два. Їх же зв’язували,
два короваї». Відповідно, один розділяли
в неділю, а другий – у понеділок. коли в
неділю наречена від’їжджала з батьківсько-
го дому, то забирала із собою паляницю й
дві перев’язані червоною стрічкою ложки,
що лежа ли на тарілках упродовж застілля.
окрім того, молоді забирали «парки»́, які
потрібні були для завершення післянеділь-
ного етапу весілля. У Лантратівці «парки»́ –
це також дві «бутилочки-четвьорочки»,
у які наливали вино, вишневу чи тернову
наливку. пляшечки зв’язували червоними
стрічечками, за які затикали жито й калину.
ці «парки»́ розпивали під час «зазов́ин»,
які відбувалися через тиждень по весіллю
в батьків молодих: «В одних, а через тиж-
день – іще в других».
Загалом, гуляння весілля з понеділка мало
назву «перезва»́ (у с. Ямне – «бес́еда»).
Зазвичай свати почергово відвідували домів-
ки й «гостили» одні одних: «перезва: ті
ішли свати до молодого, а ті ж – сюди; хто
кого приглаша» (с. Хухра). За звичаєм у
с. Хмелівка «перезва» молодого йшла до
молодої. Водночас зять приїжджав конем
по тещу: «Забірає тещу з чайником, а бать-
ко веде родичів своїх, тут, ці ж, їхні, дають
місто, вони сідають, свати». потім – навпа-
ки: усі весільні гості йшли на гостини в бать-
ківський дім нареченої.
У порівнянні зі серйозністю здійснення
необхідних недільних обрядів, які вважали
запорукою щасливого життя молодої роди-
ни, післянедільне святкування відзнача-
лося розважальністю та веселощами. про
цей етап гуляння інформанти зазначають
так: «комедія була», а сенс виконання окре-
мих дій вбачають у тому, «шоб смішніше
було». Загалом післянедільний етап весіль-
ного гуляння постає як своєрідний народ-
ний фарс, сповнений веселощів із приводу
появи у громаді нової родини. Відтак опис
п. Гнідича – «В первый день свадьбы все
сдержаны. “перезва” же (молодежи уже нет в
понедельник) гуляет во-всю» [1, с. 60] – ціл-
ком віддзеркалює весілля середини – тре-
тьої чверті ХХ ст.
до таких несерйозних дійств можна віднес-
ти «катання», «продавання» або «купання»
батьків. У с. деркачівка на Недригайлівщині
батьків «продавали»: вбирали й везли до
молодих, які їх викуповували та пригощали
«свайбан́» горілкою. окрім того, батьків «до
хрещених [тобто кумів. – В. Г.] возили про-
давать, а хрещений [повинен. – В. Г.] – купу-
вать». для цього випадку хрещений батько
готував у себе частування, «як на свайбу, вся
свайба ж іде». У с. клепали на Буринщині
згадують про «купання» і «катання» бать-
ків. для цього їх саджали на «возок», везли
до криниці (або до колонки для накачування
води) та перевертали возика: «В грязь пооб-
качують, повикачують їх». подібні спогади
про катання батьків зафіксовані й у с. Хухра.
Тут батьки сідали на возика, у який спочат-
ку накладали дрова і цеглу. потім їх везли
до річки й перевертали там возика, а могли
й укинути батьків у воду. За спогадами із
с. Хмелівка, батьків також катали в понеділок
на візку (якщо тепла пора року) або на санях
з нарядженою дугою (взимку). катати могли
як рідних, так і хрещених батьків, а везучи,
обов’язково перевертали віз чи сани. про
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
5757
Вікторія ГаВриленко
катання батьків на возику або санях (залежно
від пори року) та навмисне перевертання в
калюжу згадували і в с. кияниця Сумського
району. У с. піски на Буринщині зазначали,
що в понеділок батьків молодого «вивозили
на смітник». однак збереглося й свідчення
про звичай, що відображає глибоку повагу
молодої до батьків свого чоловіка – це звичай
вмивання свекра і свекрухи, про який зга-
дали в с. Ямне Великописарівського району.
Молода вмивала батьків чоловіка в понеді-
лок вранці: «Тепер я встаю, наливаю миску
води. І свекор умивається, й свекруха... Тоді
умилися – я своїм рушником беру витираю
їм лице». Імовірно, це був момент остаточ-
ного духовного прийняття молодої невістки
в родину.
окремі післянедільні звичаї були при-
свячені символічному ознайомленню моло-
дої дружини з новим господарством та
обов’язками. У с. Зеленківка молодій у поне-
ділок «обніжки вказують». Весільні гості
символічно «обмірювали» подвір’я й пока-
зували молодій господині обійстя: «оце,
тут, будуть буряки, оце тобі сапувать, оце,
ось, – обніжок, оце – сусіди». За звичаєм у
с. деркачівка у середу «свайбани» приходи-
ли замітати. Сміття, виметене після гуляння
весілля, виносили на те подвір’я, де була
дівка на виданні, «шоб вона скорій заміж
пішла». У с. піски вимітання хати відбу-
валося в понеділок, у хаті батьків молодої.
Вважалося, що «в молодої вимітають, шоб
додому не вернулася», тому виметене сміт-
тя потім відносили в хату до молодого. Як і
інші звичаї післянедільного гуляння, вимі-
тання хати було позначене гумором. Так,
у с. клепали весільні гості приходили в поне-
ділок у дім молодої родини, щоб «молоду
вмивать» і замітати хату. «показують, як же
молодій хату треба замітать: не до порога,
а ‘д порога, все – під кровать. Все сміття – під
кровать, яке в хаті натоптали... Учать заміта-
ти». У с. Хмелівка вимітали хату у вівторок.
цю дію доручали родичам, які потім давали
молодій винести сміття. Такий ритуал перед-
бачав своєрідну перевірку молодої хазяйки:
«Ну, а другий раз шось положуть туди, шоб
молода винесла (ну, вона ж не баче, шо там).
Вони кажуть: “Сліпу молоду взяли, шо вине-
сла зі сміттям” (шось там)».
У с. кияниця Сумського району виміта-
ли хату також у вівторок: «Мітли роблять,
наряжаються й йдуть». У цьому селі, у поне-
ділок, молоду водили до криниці, – «шоб
знала, де воду брать». Ряджені весільні
гості – «цигани» – ішли з молодою до
криниці й несли із собою «вряжене» коро-
мисло та відра. коромисло обмотували
рушниками та прикрашали живими квіта-
ми і стрічками. Якщо весілля святкували
взимку, в оздобленні коромисла живі квіти
заміняли калиною, натомість використан-
ня штучних квітів було неприйнятним.
Молода повинна була хоча б трохи проне-
сти повні або майже повні відра на цьому
коромислі, а потім їй вже допомагав «дру-
жок» або хтось із гостей чи родичів.
Ще одним звичаєм післянедільного
гуляння весілля було молотіння. причому
в с. деркачівка у вівторок молотили житні
колоски, які чоловіки розвішували на пор-
третах у суботу, коли «убірали» хату. це
колосся знімали й обмолочували, а потім
показували кількість зерна. У Зеленківці
молотили снопи механічною молотаркою,
а потім збирали зерно, віяли й показували,
скільки намолотили. У с. Хмелівка в поне-
ділок, обмолотивши жито, записували,
скільки «центнерів» зібрали. при цьому
обдирали стіну чи комин, на яких запису-
вали, «шоб же тоді, в вівторок, приходили
мазать». Наступного дня ці ж самі весільні
гості приходили мазати стіни й комин.
У с. Зеленківка згадують про звичай
понеділкового гуляння – биття горщика.
Наразі невідомо, чи мало таке розбивання
обрядовий сенс, адже у весіллі другої поло-
вини ХХ ст. його сприймали як розвагу.
череп’яний горщик або глечик насаджували
на довгий дрючок, який втикали в землю, або
посудину вішали на високій гілці яблуні чи
груші. чоловіки, які змагалися у влучності,
кидали в горщик палицею чи дрючком, нама-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
58
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
58
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
гаючись поцілити та розбити його, а той,
кому це вдавалося, отримував могорич.
Відомі в українській обрядовій традиції
звичаї перевдягання (наприклад, ряджені
ватаги під час свят різдвяно-новорічного
циклу) мали свій вияв і у весільному дійстві.
поширеним повсюди звичаєм післянеділь-
ного святкування було рядження гостей –
«циганщина». причому «цигани» дозво-
ляли собі подекуди чинити збитки, не зазна-
ючи осуду. Зазвичай «цигани» – наряджені
весільні гості – обходили подвір’я односель-
чан, аби роздобути продукти для бенкету.
У с. Зеленківка, у середу, «цигани» «ходили
скрізь по хатах, курей ловили: хто сам дасть,
у кого поймають». потім цих курей різали і
варили кашу з м’ясом. Аналогічні свідчення
маємо й із с. Вільшана (однак перевдягалися в
понеділок): весільні гості обходили подвір’я,
а потім варили кашу з того, що «нацигани-
ли». У с. кияниця обходили подвір’я тих,
хто брав участь у «циганах»: «Напримєр,
я гуляю там – ідуть до мене, я курку ловлю,
те – ще там якогось, чи пітушка. Усі збіраємо,
м’яса назбірали, значить, ми і в понеділок, і в
вівторок гуляємо».
У с. духанівка весільні гості, у середу, вдя-
галися «у циганське» й обходили подвір’я
тих, кого молода «звала» на весілля в субо-
ту. Збирали «хто шо дасть» або ж крали.
Жительки духанівки пригадали яскра-
вий випадок, що яскраво ілюструє вседоз-
воленість «циган»: «Ми до одної пошли
циганить баби, нічого не дає – нема нічо-
го. Ми впуталися там у кладовку, одкрили
дєжку, а там – стегно лежить. дак ми стегно
в сумку – й пошли. она на другий день при-
бігає, туди ж, на свадєбний двур, да каже:
“Шо ж наробили? Стегно ж у мене вкра-
ли!” А ми його вже ззіли вечером». І такі
дії «циган» вважали виправданими, адже
вони обходили двори лише тих односель-
чан, які «гуляли» й частувалися на весіллі
в неділю, тобто гості мусили ніби відпла-
тити за гостину і не скупитися на харчі для
«циган». Жительки с. піски пригадали, що
циганщина відбувалася в понеділок: «цига-
ни» обходили подвір’я тих, хто «гуляв на
свайбі» й ловили курей чи іншу домашню
птицю. Увечері готували юшку й влаштову-
вали застілля, яке називали «вовча вечера».
У с. клепали, у вівторок, «цигани» ходи-
ли до родичів. У кожної сторони сватів були
свої «цигани». І, у такий спосіб, «цига-
ни» від родини молодої йшли на гостину
до молодого і навпаки. Водночас, цього дня,
«цигани» роздобували собі харчі: «де шо
в кого поцупили: в кого курку, в кого півня,
в кого гуску – всьо. А тоді вже, оце, во ввече-
рі, скубуть, жарять. І наново гуляють».
У с. Гвинтове на Буринщині про весільну
циганщину згадували так: «А тоді, в вовто-
рок, циганять ходять, то вже сами вони. до
середи. Ну, а як: ходять по двор́ах, хто на
свайбі був, – по двор́ах ходять, з гармошкою,
понамазувани, понакрашувани. І курицю
вкрадуть, і шо дадуть – вузьмуть, і курицю
вкрадуть. А тоді, ввечері, готовлять, сходять-
ся і вечерають».
отже, у різних селах «циганщина» припа-
дала на різні дні. І очевидно, сам момент пере-
вдягання не мав принципово закріпленого
часу. Так, у с. Хмелівка батьків катали весільні
гості, які вже були вбрані «циганами», а в
с. Вільшана в «циган» перевдягалися після
катання батьків; у с. кияниця, коли молоду
вели до криниці, «цигани» також уже були
наряджені. окрім рядження «циганами»,
у де яких селах збереглися згадки про пере-
вдягання в «молодого» й «молоду». Таке
свідчення зафіксоване в с. комиші, причо-
му жінка наряджалася «молодим», а чоло-
вік – «молодою» (можна провести пара-
лель з новорічним рядженням, коли хлопцю
доручали роль Меланки, а дівчині – Василя).
У с. кияниця, у понеділок, «батька й матір
наряжають, садовлять за стіл – це молоді».
У с. Ямне рядження супроводжувало поне-
ділкове гуляння, яке мало назву «бес́еда».
Упродовж застілля в домі молодого між гос-
тями ділили коровай. для «бес́еди» «наря-
жалися всяк, хто в яке: хто в молодяче, хто в
молодого... і йшли по вулиці». для завершен-
ня весільного гуляння, аби «вирядити свай-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
5959
Вікторія ГаВриленко
бу», хтось із родичів молодят мусив запроси-
ти весільних гостей до себе, «вивести їх з-за
стола і погукати до себе».
Урешті, у середині – третій чверті ХХ ст.
в селах Сумщини весілля мало різну три-
валість. В обстежених населених пунктах
збереглися певні спогади щодо завершаль-
ного весільного дня: понеділок, коли зби-
ралася «бес́еда», – «беседою кончається
свайба, у понеділок» (с. Ямне); середа, коли
молода із чоловіком несли матері варени-
ки (с. піски); четвер, коли молоде подруж-
жя йшло до батьків молодої, – «а в четвер
уже молода іде з молодим угості. оце тобі
всьо» (с. деркачівка); четвер, коли знімали
«корогву», – «в середу вареники поїли, а в
четвер “корогву” зняли» (с. клепали); «роз-
пльовини» (с. Хмелівка) або «зазовини»
(с. Лантратівка) – у наступну після весілля
неділю подружжя йшло до батьків молодої,
а ще через тиждень – до молодого: «А тоді
ще розпльовини були, мода була. через тиж-
день. [Ходили] до молодої, до батьків. А на
другу неділю до молодого йдуть, через неді-
лю. Тоді свайба була місяць» (с. Хмелівка).
Узагальнення згадок про післянедільне
весільне гуляння в різних селах Сумщини
виявило, що в середині – третій чверті
ХХ ст. побутували деякі загальні звичаї,
що мали локальні відмінності. Їх відбуван-
ня призначали на різні дні. до найбільш
життє здатних звичаїв належать: носіння
«снідання», ділення короваю й розпи-
вання вина, «катання» чи «продавання»
батьків, вимітання хати й водіння молодої
до криниці, молотіння жита і «циганщи-
на». Водночас тривалість післянедільного
етапу весілля коливалася від одного дня до
тижня. Тенденційно, що сучасні інформан-
ти, здебільшого, не вкладають обрядового
значення у звичаї післянедільного гулян-
ня. проте сенс окремих звичаїв пояснюють
досить чітко: вимітання в хаті молодої, –
щоб не верталася до батьків; віднесення
сміття в дім незаміжньої дівчини, – щоб
швидше заміж ішла; водіння молодої до
криниці, – щоб знала, де воду брати. Утім, за
загальним характером післянедільний етап
весілля – це веселощі на честь створення
нової сім’ї і поєднання родин.
1. Гнедич п. Матеріалы по народной словесности
полтавской губерніи. Роменскій уезд. полтава, 1915.
Вып. 1. песни обрядовыя. 150 с.
2. Литвинова-Бартош п. Весільні обряди і звичаї у
селі Землянці Глухівського повіту у чернигівщині. Ма-
теріяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє ет-
нографічної комісії за редакцією Хв. Вовка. 1900. Т. ІІІ.
С. 70–173.
Джерела та література
1. Hnedich P. (1915) Materialy po narodnoy slovesnosti
Poltavskoy gubernii. Romenskiy uyezd. Vypusk 1. Pesni obri-
adovye [Materials on Folk Literature of the Poltava Gov-
ernorate. Romny District. Issue 1. Ritual Songs]. Poltava,
150 pp.
2. Lytvynova-Bartosh P. (1900) Vesilni obriady ta
zvychayi v seli Zemliantsi Hlukhivskoho povitu u Cherny-
hivschyni [Wedding Rituals and Customs in the Village
of Zemlianka (Hlukhiv District, Chernyhivshchyna)].
Materiyaly do Ukrayinsko-Ruskoyi ethnoliohiyi. Vydannie
etnohrafichnoyi komisiyi za redaktsiyeyu Khv. Vovka [Ma-
terials for Ukrainian-Ruthenian Ethnology. An Edition of
the Ethnographic Commission under the Editorship of
Khv. Vovk]. Lviv, Vol. III, pp. 70–173.
References
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
60
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
60
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
Експедиційні матеріали
1. с. Хмелівка краснопільського р-ну. Заярна Марія
Андріївна, 1941 р. н., Зеленська Ніна Іванівна, 1941 р. н.,
Яковенко Ганна Афанасіївна, 1938 р. н. Зап. 17 листоп.
2015 р.
2. с. Ямне Великописарівського р-ну. Гавриленко
Марія кирилівна, 1945 р. н. Зап. 13 січ. 2015 р. і 6 бер.
2016 р.; кальченко Євгенія Антонівна, 1935 р. н. Зап.
7 берез. 2016 р.
3. с. духанівка конотопського р-ну. Галь Зіна-
їда Василівна, 1936 р. н., кийкова олександра петрів-
на, 1937 р. н., Сіренко Антоніна Василівна, 1939 р. н.,
Суховєєва Марія петрівна, 1941 р. н., кусова Ганна,
1953 р. н., Сакора Марія Іванівна, 1957 р. н. Зап. 26 квіт.
2017 р.
4. с. клепали Буринського р-ну. Микиша олександр
Васильович, 1939 р. н., Микиша Євдокія олексіївна,
1943 р. н. Зап. 18 лип. 2017 р.
5. с. Гвинтове Буринського р-ну. Єрьоміна Анна
Федорівна, 1938 р. н., черненко Марія Микитівна,
1938 р. н., Толкачова парасковія Микитівна, 1940 р. н.
Зап. 18 лип. 2017 р.
6. с. піски Буринського р-ну. Зап. 29 листоп. 2017 р.
від учасниць аматорського фольклорного колективу.
7. с. Хухра охтирського р-ну. покотис Любов Юхи-
мівна, 1939 р. н., Зуза Наталя Семенівна, 1940 р. н.,
колонтаєвська Ніна олексіївна, 1941 р. н., цахло Те-
тяна Іванівна, 1941 р. н., демиденко Надія Григорівна,
1944 р. н., Лазоренко катерина Григорівна, 1947 р. н.,
Раннік Надія олександрівна, 1947 р. н., Шкиря Раїса
Іванівна, 1950 р. н., Біленко Валентина Анатоліївна,
1953 р. н. Зап. 8 черв. 2017 р.; Зуза Наталя Семенівна,
1940 р. н., колонтаєвська Ніна олексіївна, 1941 р. н.,
демиденко Надія Григорівна, 1944 р. н., Лазоренко ка-
терина Григорівна, 1947 р. н., Раннік Надія олександрів-
на, 1947 р. н., Шкиря Раїса Іванівна, 1950 р. н., Біленко
Валентина Анатоліївна, 1953 р. н. Зап. 29 верес. 2018 р.
8. с. комиші охтирського р-ну. Нерозя Тетяна Мар-
ківна, 1939 р. н., Савченко катерина Яківна, 1941 р. н.,
кутейко ольга Харитонівна, 1943 р. н., колісник Анто-
ніна Іванівна, 1944 р. н., Смілик катерина Семенівна,
1944 р. н., Вербичка Надія Іванівна, 1949 р. н., Івахнен-
ко Віра павлівна, 1949 р. н., курило Тетяна Степанівна,
1949 р. н. Зап. 28 листоп. 2017 р.
9. с. Вільшана Недригайлівського р-ну. канівець
ольга кузьмівна, 1941 р. н., кузьменко паша петрівна,
1942 р. н., Шевченко Яків Миколайович, 1942 р. н., Репа
Валентина Іванівна, 1945 р. н., Вергун катерина Михай-
лівна, 1950 р. н., Щічка катерина дмитрівна, 1950 р. н.,
дворник (дів) Ганна Миколаївна, 1958 р. н. Зап. 2 жовт.
2018 р.
10. с. Лантратівка охтирського р-ну. Бублик ка-
терина Миколаївна, 1940 р. н., Луцик олена петрівна,
1944 р. н., Сидоренко Тетяна дмитрівна, 1949 р. н., Хо-
менко олександра олександрівна, 1955 р. н. Зап. 4 груд.
2018 р.
11. с. деркачівка Недригайлівського р-ну. дігтярен-
ко Марія Андріївна, 1935 р. н., кобзиста Марія Андріїв-
на, 1942 р. н. Зап. 8 лют. 2019 р.
12. с. Зеленківка Недригайлівського р-ну. Сороколіт
Віра Яківна, 1935 р. н. Зап. 8 лют. 2019 р.
13. с. кияниця Сумського р-ну. Мороз Ніна петрів-
на, 1935 р. н. Зап. 7 трав. 2019 р.
Записи проведено в рамках фольклорно-етно-
графічних досліджень Сумського обласного науково-
методичного центру культури і мистецтв та в особистих
експедиціях авторки.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204045 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:39:53Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гавриленко, В. 2025-06-23T09:00:01Z 2019 Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) / В. Гавриленко // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 3. — С. 52-60. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204045 392.5(477.52)“195/198” https://doi.org/10.15407/nte2019.03.052 У статті йдеться про особливості святкування весілля з понеділка в селах Сумщини в другій половині ХХ ст. На цей час ще були життєздатними деякі давні весільні звичаї. Позаяк головним весільним днем вважалася неділя, головні обряди здійснювалися саме в цей день. Натомість великий інтерес представляють саме звичаї післянедільного, тобто завершального, етапу весільного дійства. Метою статті є опис звичаїв післянедільного святкування весілля, що побутували на Сумщині в середині – третій чверті ХХ ст. В основі дослідження – польові матеріали, отримані під час експедицій в села Сумщини, зокрема Охтирського, Краснопільського, Сумського, Недригайлівського, Буринського та Конотопського районів. Післянедільний етап святкування весілля включав у себе низку звичаїв. Серед найвагоміших – снідання, вимітання хати, катання батьків, молотіння жита, ділення короваю й розпивання вина, циганщина й відвідини батьків молодим подружжям. Для створення деталізованого опису післянедільного святкування весілля необхідні подальші локалізовані експедиційні дослідження. The article is dedicated to the peculiarities of wedding celebrations since Monday in Sumy region villages in the second half of the 20th century. Some ancient wedding customs were vigorous at that time. Sunday is considered to be the main wedding day; that’s why it is the day of the basic rituals. At the same time, the customs of the period since Monday, i.e., the final phase of the traditional wedding, are of great interest. So, the purpose of this article is to describe the customs of the after-Sunday wedding celebration used in the Sumy region in the middle–third quarter of the XX century. The research is based on the field materials obtained during ethnographical expeditions to the villages of the Sumy region, in particular Okhtyrka, Krasnopillia, Sumy, Nedryhailiv, Buryn, and Konotop districts. The after-Sunday wedding celebration includes a number of customs. These are breakfast, sweeping the rooms out, rolling of the parents, threshing the rye, korovai division, and wine drinking, tsyhanshchyna, and parents visiting the newly married couple are among the most important of them. Further local ethnographical expeditions are necessary for the creation of a more detailed description of the after-Sunday wedding celebration. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) Some Customs of After-Sunday Wedding Celebrations in Sumy Region (the Mid to Third Quarter of the XXth Century) Article published earlier |
| spellingShingle | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) Гавриленко, В. Розвідки та матеріали |
| title | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) |
| title_alt | Some Customs of After-Sunday Wedding Celebrations in Sumy Region (the Mid to Third Quarter of the XXth Century) |
| title_full | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) |
| title_fullStr | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) |
| title_full_unstemmed | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) |
| title_short | Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття) |
| title_sort | окремі звичаї післянедільного святкування весілля на сумщині (середина - третя чверть хх століття) |
| topic | Розвідки та матеріали |
| topic_facet | Розвідки та матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204045 |
| work_keys_str_mv | AT gavrilenkov okremízvičaípíslânedílʹnogosvâtkuvannâvesíllânasumŝiníseredinatretâčvertʹhhstolíttâ AT gavrilenkov somecustomsofaftersundayweddingcelebrationsinsumyregionthemidtothirdquarterofthexxthcentury |