Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців
Місце і значення танцю у весільному ритуалі українців на сьогодні досліджено ще недостатньо. Весільні танці правомірно розділити на дві групи: обрядові та необрядові. Останні належать до художніх явищ пізньої формації, вони не пов’язані з генезисом і структурою ритуалу й можуть входити до програми р...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204121 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 6. — С. 78-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860269015760371712 |
|---|---|
| author | Курочкін, О. |
| author_facet | Курочкін, О. |
| citation_txt | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 6. — С. 78-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Місце і значення танцю у весільному ритуалі українців на сьогодні досліджено ще недостатньо. Весільні танці правомірно розділити на дві групи: обрядові та необрядові. Останні належать до художніх явищ пізньої формації, вони не пов’язані з генезисом і структурою ритуалу й можуть входити до програми різноманітних святково-розважальних заходів і подій. Натомість обрядові танці-ігри, розглянуті у нашій розвідці, належать до більш глибоких шарів народного побуту і культури й становлять органічну й структурно-утворюючу домінанту весільного дійства. Яскраво проглядає в них первісна синкретична природа народного мистецтва, де танець тісно переплітається з іншими видами мистецтв: драмою, пантомімою, співом, музикою, грою, публічними розвагами. По суті, мова йде про уламки обрядової хореї – магічного танцю-співу-гри, що дожили подекуди в традиційному середовищі до ХХІ ст. На основі міждисциплінарного підходу, шляхом системного аналізу літературних, документальних, етнографічних і фольклорних матеріалів здійснено першу спробу визначити ролі, функції та семантику обрядових танців-ігор як невід’ємної частини традиційного весільного ритуалу українців. Розглянута група танців («Журавель», «Зайчик», «Танці на рядні», «Чоботи») відрізняється національною самобутністю, яскравістю, екзотичністю, карнавальною свободою і гумором. Разом з тим їх характеризує громадська значимість, націленість на виконання важливої соціальної місії-єднання родового колективу. Обрядові танці-ігри потребують подальшого вивчення із застосуванням сучасних методів і прийомів науки етнохореології.
The place and significance of dance in the Ukrainian wedding ritual are studied insufficiently today. It is right to divide wedding dances into two groups: ritual and non-ritual ones. The latter belong to artistic phenomena of tardy formation. They are not connected with genesis and ritual structure. They can be included in the program of various holiday and entertaining actions and events. However, ritual dances-games, considered in the proposed article, belong to deeper layers of folk life and culture. They form a fundamental and structural-creative leitmotif of wedding performance. The original syncretic nature of folk art appears in them clearly. Dance is interwoven closely with the other kinds of art: drama, pantomime, singing, music, games, and public merriments. At its essence, it is saying about the fragments of ritual chorea – a magic dance-singing-game, which have been preserved partly in traditional surroundings till the 21st century. The first attempt to determine the significance, functions, and semantics of ritual dances-games as an inalienable part of the Ukrainians' traditional wedding ritual is realized on the basis of an interdisciplinary approach, by means of system analysis of literary, documentary, ethnographic, and folklore materials. Considered a group of dances (Zhuravel, Zaichyk, Dances on the Burlap, Choboty) is distinguished by national originality, vividness, exoticness, carnival freedom, and humour. At the same time, they are characterized by public significance, aiming at the accomplishment of an important social mission, namely the consolidation of the ancestral collective. Ritual dances-games require further study with the use of modern methods and ways of the ethno-choreology science.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:04:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
78
ОБРЯДОВІ ТАНЦІ-ІГРИ –
МАЛОДОСЛІДЖЕНІ КОМПОНЕНТИ
ТРАДИЦІЙНОГО ВЕСІЛЛЯ УКРАЇНЦІВ
УДК 793.31:392.51(=161.2)
КУРОЧКІН ОЛЕКСАНДР
доктор історичних наук, професор, старший науковий співробітник відділу «Український етнологічний
центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України
KUROCHKIN OLEKSANDR
a Doctor of History, professor, senior research fellow at the NASU M. Rylskyi IASFE Ukrainian Ethnological
Centre Department
DOI https://doi.org/10.15407/nte2019.06.078
Бібліографічний опис:
Курочкін, О. (2019) Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців.
Народна творчість та етнологія, 6 (382), 78–91.
Kurochkin, O. (2019) Ritual Dances-Games as Poorly Known Elements of Ukrainians’ Traditional Wedding.
Folk Art and Ethnology, 6 (382), 78–91.
Анотація / Abstract
Місце і значення танцю у весільному ритуалі українців сьогодні досліджено ще недостатньо. Весільні танці
правомірно розділити на дві групи: обрядові та необрядові. Останні належать до художніх явищ пізньої формації.
Вони не пов’язані з генезисом і структурою ритуалу й можуть входити до програми різноманітних святково-
розважальних заходів і подій. Натомість обрядові танці-ігри, розглянуті в нашій розвідці, належать до глибших шарів
народного побуту і культури та становлять органічну й структурно-утворюючу домінанту весільного дійства. У них
виразно проглядає первісна синкретична природа народного мистецтва, де танець тісно переплітається з іншими
видами мистецтв: драмою, пантомімою, співом, музикою, грою та публічними розвагами. Мова, по суті, про уламки
обрядової хореї – магічного танцю-співу-гри, що дожили подекуди в традиційному середовищі до ХХІ ст.
На основі міждисциплінарного підходу, шляхом системного аналізу літературних, документальних, етнографічних
і фольклорних матеріалів, здійснено першу спробу визначити роль, функції та семантику обрядових танців-ігор як
невід’ємної частини традиційного весільного ритуалу українців.
Розглянута група танців («Журавель», «Зайчик», «Танці на рядні», «Чоботи») відрізняється національною
самобутністю, яскравістю, екзотичністю, карнавальною свободою і гумором. Водночас їх характеризує громадська
значимість, націленість на виконання важливої соціальної місії-єднання родового колективу.
Обрядові танці-ігри потребують подальшого вивчення із застосуванням сучасних методів і прийомів науки
етнохореології.
Ключові слова: танець, гра, обряд, весілля, карнавальний сміх, сороміцький фольклор, хореографічна традиція.
Place and significance of dance in the Ukrainians wedding ritual is studied insufficiently for today. It is right to divide
wedding dances into two groups: ritual and non-ritual ones. The latter belong to artistic phenomena of tardy formation.
They are not connected with genesis and ritual structure. They can be included into the program of various holiday and
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
7979
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
entertaining actions and events. However ritual dances-games, considered in proposed article, belong to deeper layers of
folk life and culture. They form fundamental and structural-creative leitmotiv of wedding performance. Original syncretic
nature of folk art appears in them clearly. Dance is interwoven closely with the other kinds of art: drama, pantomime,
singing, music, game, public merriments. On the essence it is saying about the fragments of ritual chorea – a magic dance-
singing-game, which have been preserved partly in traditional surroundings till the 21st century.
The first attempt to determine significance, functions and semantics of ritual dances-games as inalienable part of the
Ukrainians traditional wedding ritual is realized on the base of interdisciplinary approach, by the way of system analysis of
literary, documentary, ethnographic and folklore materials.
Considered group of dances (Zhuravel, Zaichyk, Dances on the Burlap, Choboty) is distinguished by national originality,
vividness, exoticness, carnival freedom and humour. At the same time, they are characterized by public significance, aiming
at the accomplishment of important social mission, namely the consolidation of ancestral collective.
Ritual dances-games require the further study with the use of modern methods and ways of the ethno-choreology
science.
Ключові слова: dance, game, rite, wedding, carnival laugh, shameful folklore, choreographic tradition.
Незважаючи на тривалу історію вивчен-
ня, традиційна весільна звичаєвість укра-
їнців ховає в собі ще чимало прогалин і
нез’ясованих питань. Це стосується, зокре-
ма, другої, так званої перезвянської, частини
весілля (після обряду «комори»), коли стро-
га й урочиста церемонія шлюбного зближен-
ня двох родів набуває яскравого пародійного
звучання, перетворюється на розважально-
сміхове дійство, де панує стихія карнаваль-
ної свободи, невимушеності, емоційного
розкріпачення.
Брак належної уваги до розважально-
ігрового компонента традиційного весілля –
давня вада вітчизняного народознавства.
Свого часу її помітив і спробував пояснити
Хв. Вовк. Характеризуючи у класичній праці
вакхічну атмосферу перезви, коли в хаті
молодого горілка ллється рікою, жінки спі-
вають «найцинічніших пісень» і розпочи-
наються «несамовиті танці», автор робить
характерну ремарку: «На жаль, українська
етнографія майже немає потрібних матері-
алів для вивчення цієї частини весільних
звичаїв, хоча якраз ця частина дуже важлива,
і вивчення її мало б кинути світло на най-
стародавніші та найцікавіші риси культу й
звичаїв у примітивних слов’янських народів і
дати пояснення фактам, що й досі зостають-
ся для нас незрозумілими» [3, с. 302].
Такий стан речей, на думку Хв. Вовка, був
зумовлений, з одного боку, «соромливістю
етнографів», що працювали над цим питан-
ням, а з другого – «суворістю російської
цензури…» [3, с. 302] Названі причини було
оприлюднено на сторінках французького
журналу L’Antropologie в 1891 році, але фак-
тично вони не втратили своєї актуальності
й у подальшому. Так, у 20-х роках ХХ ст. ака-
демік М. Грушевський, солідаризуючись з
Хв. Вовком, мусив визнати, що на перешкоді
дослідженню оргіастичного елемента весіл-
ля «ставали і цензурно-політичні заборони,
і власна прюдерія збирачів [6, с. 276].
Ситуація не змінилася на краще й після
Жовтневого перевороту, коли вже радян-
ською цензурою з класово-ідейних мірку-
вань методично ігнорувалися та засуджу-
валися архаїчні селянські традиції, свідомо
елімінувалася еротична складова народної
культури і фольклору. Через названі причи-
ни цілий пласт обрядових розваг весільної
перезви набув сумнівної слави «некультур-
них», «непристойних», «сороміцьких».
Кардинальні зміни в підходах науков-
ців-гуманітаріїв до табуйованих раніше тем
стали можливими лише після краху СРСР
і всієї системи тоталітарного ідеологічного
контролю. Починаючи з 90-х років минулого
століття, з великим запізненням розпочав-
ся процес поступового заповнення істот-
них лакун у вивченні традиційного весіл-
ля, на які слушно вказували цитовані вище
Хв. Вовк і М. Грушевський. Певний внесок
до розкриття обговорюваної проблематики
зробив також автор цих рядків [11].
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
Мета нашої розвідки – увести в науковий
обіг й узагальнити нові матеріали, які дають
змогу ближче ознайомитися з традиційними
весільними танцями українців, які Хв. Вовк
назвав «несамовитими». Джерельну базу
дослідження складають окремі наукові
публікації й доволі репрезентативний фак-
таж польових експедицій останніх десяти-
літь, зібраний науковцями Інституту мисте-
цтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України.
У фокусі нашої уваги – чотири хорео-
графічно-ігрові комплекси весільного пере-
звянського циклу: «Журавель», «Зайчик»,
«Танці на рядні», «Чоботи». Ураховуючи
варіативну природу фольклорних традицій,
спробуємо дати етнокультурну характерис-
тику названих танців-ігор, розкриваючи
їхню семантику й функції у святково-обря-
довому контексті. Сучасне вивчення народ-
них танців вимагає спеціальної методики й
точного запису кожного руху виконавців.
Цю відповідальну місію залишаємо для заці-
кавлених фахівців-хореографів.
«Журавель» («Бусел»). Первісні танці
виконували переодягнуті актори в масках,
які старанно імітували поведінку окремих
звірів і птахів. З часом елементи ряджен-
ня зникали, проте виконавці продовжували
засобами хореографії і пантоміми створю-
вати образи зображуваних персонажів. Таку
еволюцію, імовірно, пережив також архаїч-
ний весільний танець «Журавель».
Означена зооморфна маска надзвичай-
но популярна на європейському континенті.
Цікаво, що один і той самий образ відповідно
вбраного актора, що носить пташину голову з
довгим дзьобом, як помітив К. Мошинський,
в одній частині України (Схід і південний
Захід) вважається журавлем, тоді як у північно-
західному регіоні, а також у Польщі – боцяном
(лелекою) [17, р. 295]. Семантична подібність,
а часом і взаємозамінність обох згаданих пере-
літних птахів простежується й на матеріалах
обрядової хореографії.
Найбільш ранні згадки про весільно-
го боцяна-журавля знаходимо в мандрів-
них записках шведського посла Конрада
Гільденбрандта, який у 1656–1657 роках від-
відав Україну. Під’їжджаючи до гетьманської
столиці – Чигирина (сучасна Черкащина),
він зустрівся з гуртом веселих підпилих
жінок в овечих кожухах, які, пританцьову-
ючи й падаючи на сніг, «співали про бузь-
ка та інші любовні справи» [13, с. 54]. Усі
деталі цього повідомлення виглядають дуже
достовірно й не залишають сумнівів у тому,
що зображується типова ситуація перезвян-
ського ігрища на другий день після обряду
«ламання калини».
Танець «Журавель» згаданий у бур-
лескно-травестійній поемі «Енеїда»
І. Котляревського (кінець ХVІІІ ст.) в описі
розваг, улаштованих Дідоною на честь тро-
янців: «Тут інші журавля скакали. А хто од
дудочки потів» [9, с. 44]. Важливі подробиці
щодо звичаю подав у коментарях до своєї
«Истории Малой России» (перше видання
в Москві 1822 р.) Д. Бантиш-Каменський.
По-перше, він спостеріг, що «Журавля»
починають «вести» після встановлення
факту цнотливості нареченої [обряд комо-
ри. – О. К.] [1, с. 593]. По-друге, стисло охарак-
теризував саме дійство: «Всі гості беруться
міцно за руки, танцюють і співають:
Та внадився журавель,
Та до наших конопель,
Таки, таки цибатий,
Таки, таки носатий [1, с. 593].
По-третє, історик відзначив «недобро-
пристойність» подальших куплетів цито-
ваної пісні, звинувативши в цьому «п’яних
бабів» [1, с. 593].
Цікава, але дуже скупа інформація
Д. Бантиш-Каменського про весільного
«Журавля» може бути доповнена завдяки
працям українських етнографів і фолькло-
ристів ХІХ–ХХ ст. На підставі цих даних
можна сказати, що образ журавля-боцяна,
крім весілля, трапляється в різних ритуаль-
них циклах українців: різдвяно-новоріч-
ному, великодньому, поховальному («ігри
при мерці»), родильно-хрестинному тощо.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8181
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
Мотив журавля, популярний у календарних
(особливо весняних) піснях, простежується
в інших розділах і жанрах пісенного, музич-
ного фольклору, в ігровому репертуарі дітей
і дорослих.
Ареалом стійкого збереження весільно-
го «Журавля», де він «дожив» до ХХ ст.,
слід вважати Середнє Подніпров’я, зокре-
ма Черкащину. До речі, саме там фіксують-
ся й інакші обрядові архаїзми, невідомі або
забуті на інших українських територіях.
Якісний запис ігрового церемоніалу «пле-
тіння журавля» належить С. Терещенковій.
Він був здійснений у 20-х роках минуло-
го століття в с. Попівка Звенигородського
району. Там, як свідчить С. Терещенкова,
з «журавлем» ходили у вівторок по обіді,
того самого дня, коли зранку переодягали-
ся в «циганів» і сходилися на «кури». «За
“журавля”, – повідомляє вона, – стає найдо-
тепніший боярин. За його одежу береться
хто-небудь з весільних, а за того ще хто,
і так одно за друге. Набереться величезний
ключ “журавлів” – чоловіків та жінок; от
вони йдуть, і співають “журавля”, і крукають.
Таким чином вони йдуть по селу, і держаться
міцно один одного, бо хто одірветься, то
мусить дать горілки, – тому вони держаться,
куди б “журавель” не вів. “Журавель” веде
найтруднішими стежками, проваллями,
через рови, будяки, тини, воду. А найбільше
люблять ходити через якусь будівлю. Для
“журавля” селяни показують щонайкрутіші
шляхи. От, у кого висока клуня, то каже:
“А переведи через мою клуню – горілка буде!
“Журавель” веде на клуню…”» [10, с. 132].
У деяких селах Звенигородщини дослі-
джуваний звичай існував до 80-х років
ХХ ст. Про це повідомив наш інформатор із
с. Чичикозівка П. Ю. Филипенко (1910 р. н.):
«“Плести журавля” йдуть всі, хто гуляє
на свадьбі. Беруться за руки, танцюють.
А такий Артюха був, на хату виліз, рядном
комина закрив, дим у хату. А кухарка каже:
“Не до добра журавель на комін сів”» 1.
Одинадцятитомний «Словник україн-
ської мови» визначає танець «Журавель»
як «народний сюжетний танець, у якому,
танцюючи, зображають журавля» [15,
с. 547]. Це слушна, але неповна характерис-
тика. Аналізований танець можна визначити
також як хоровод («корогод»), основною
формою якого був ланцюг взаємопов’язаних
учасників, що рухалися по колу або змієпо-
дібно, прямою лінією, завивалися спіраллю
тощо. «Журавель» міг бути й незамкну-
тим у формі журавлиного ключа. Основна
вимога до учасників танцю – колективізм,
злагодженість рухів у повній відповідності
до ігрової програми, яку задає вигадливий
і досвідчений вожак – протагоніст веселого
гурту. Синхронізувати дії під час «плетіння
журавля» допомагали різноманітні спосо-
би зв’язку танцюристів: за руки, під руки, за
плечі, за пояс, за одежу тощо. Тут доречно
згадати вказівку Хв. Вовка про те, що цей
танець – «це рід кола, болгарського хоро,
виконання якого супроводять ріжними еро-
тичними рухами, як наприклад, хапання
один одного за pudenda» [3, с. 303] [тобто
сороміцькі місця. – О. К.].
Цікаві подробиці щодо режисури й
пластики рухів досліджуваного танцю зна-
ходимо в описі весілля в містечку Дубова,
Уманського повіту на Київщині, датованому
початком ХХ ст. «По обіді старости, – пові-
домляє респондент, – виводять з-за столу
молодого, а дружко молоду на двір до музик і
там їх під музику викручують. Викручуванє
робить ся так: як тілько молодих виводять
на двір, музики починають грати танець:
“Як ходив журавель, журавель” або який
інший. Староста подає кінець своєї хусточки
молодому, а дружко молодій і пройшовши
так кілька кругів танцю, роблять над голо-
вою молодих круг справа наліво; староста
і дружко роблять круг, а молодий і молода
тричі перекручуються так, щоб за кождим
разом стояли лицем до старости й друж-
ка. Як молодих викрутять, вони начинають
танцювати польку, при чім ані дружки, ані
світилки, ні бояри не танцюють в цей час,
коли молоді танцюють, аж як кончать тан-
цювати молоді, тоді вже танцюють всі, хто
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
82
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
82
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
хоче. Молода гуляє у молодого до самого
полудня» [2, с. 68–69].
Неприкритий натуралізм досліджувано-
го танцю-гри яскраво ілюструють і наші
матеріали з придніпровського с. Білозір’я
(Черкаського р-ну Черкаської обл.). Тут
«Журавля» водили в той день, що назива-
ється «кури», і робили це так: дядько вели-
кого зросту брав між ноги голоблю чи довгу
палицю, чіпляючи до неї два буряки (гротес-
кова імітація чоловічого статевого органа),
позад нього на голоблю сідали верхи ще
5–6 жінок – свах. У такому порядку супрово-
джувана сміхом і «приперченими» жартами
процесія з підскоками й вихилясами мала
тричі обійти намет, де обідали учасники
весільного бенкету 2.
Танець-гра «Журавель» немовби був спе-
ціально створений для вільного спілкування
обох статей за умови вакхічного збуджен-
ня, викликаного колективним вживанням
спиртних напоїв. Під час його виконання
дозволялися жести й поведінка, які в інший
час були б оцінені як відверто аморальні
й непристойні. Слід наголосити, що поді-
бні сплески «сексуальної свободи» були
не виключенням чи аномалією, а вважали-
ся обов’язковим компонентом успішного
проходження шлюбного ритуалу. Етнограф
ХІХ ст. М. Маркевич чітко підкреслив, що
весільна процесія, де танцюють і співають
«Журавля», буває лише у випадку, «як
молода чесна» [12, с. 142].
З погляду науки цікаво з’ясувати еротичне
підґрунтя танцю-гри «Журавель». Усе вказує
на те, що цей птах став весільним символом
зовсім не випадково. Уважно вивчаючи світ
навколишньої природи, наші предки, очевид-
но, звернули увагу на цікаві шлюбні танці
журавлів, що відбувалися навесні й на початку
літа. Зібравшись десь на рівному майданчику,
зграя пернатих утворювала коло, у середину
якого по черзі виходило кілька особин, щоб
своєрідними скоками, помахами крил і труб-
ними звуками привабити до себе шлюбного
партнера. У народних уявленнях українців
журавлі, що ведуть моногамний спосіб життя,
зажили слави взірцевого подружжя [11].
«Зайчик». До архаїчних елементів
весільного дійства належить також обря-
довий танець-гра «Зайчик». Територія
його побутування спеціально не досліджу-
валася. За нашими (далеко не повними)
даними, вона охоплювала основний масив
земель Середнього Подніпров’я (Південна
Київщина, Черкащина, Кіровоградщина,
Дніпропетровщина). Танець-гра звичай-
но входив до програми традиційних забав
весільного понеділка, у якій домінували жит-
тєрадісні, оргіастичні мотиви. За свідченням
наших інформаторів, він міг відбуватися як
у хаті, так і на подвір’ї. Спочатку свекруха і
свекор, а за ними й інші учасники гостини,
хто хотів, виконували кумедні підскоки, зво-
дячи й розводячи ноги над двома схрещеними
рогачами, покладеними на землю або підлогу.
Подекуди один з рогачів заміняла кочерга
(коцюба) чи пікна лопата. Стрибаючи, вико-
навці намагалися не збити і не зачепити цих
інструментів хатнього начиння. Тому, кому
це не вдавалося, вимащували обличчя сажею.
Танець був своєрідним тестом на ступінь
сп’яніння: його нескладні рухи підкоряли-
ся лише тим, хто міцно тримався на ногах.
Ігровий епізод жартівливого випробовуван-
ня створював ситуацію невимушеного свят-
ково-сміхового спілкування, у яку втягува-
лися всі присутні. За повір’ями, цей танок
мав забезпечити новостворену сім’ю дітьми
й сприяти сексуальній потенції чоловіка.
Під час стрибання чергового «зайця»,
весільні гості співали, плескаючи в долоні:
А у полі гречка процвітає,
А в долині зайчик чибиряє.
Ой якби я такі ніжки мала (мав),
То й я як зайчик чибиряла (чибиряв). 3
У деяких локальних традиціях «Зайчика»
включали до свого репертуару весільні
«цигани», що ще більше посилювало гумо-
ристичний колорит танцю. Канонічний
текст супровідної пісні ряджені доповнюва-
ли власними імпровізаціями:
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8383
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
Ой у полі мак розцвітає,
А в долині зайчик чибиряє.
Якби я такі ніжки мала,
Як той зайчик чибиряла.
Дяк пішов до Хими,
Та й питає,
А чи Хима дома,
Чи немає.
Хить-мить
Коло Хими бряскотить.
Хитя-митя та й чує
Вона дома не ночує.
Раз, два, три… 4
Як і «Журавель», танець-гра «Зайчик»
не є належністю лише весільного ритуа-
лу. На тій-таки території Наддніпрянщини
та на землях сусіднього Поділля фіксується
його побутування в різних ситуаціях: кален-
дарні, родинно-побутові свята, молодіжні
вуличні зібрання тощо. Зокрема, у низці сіл
Південного Поділля (Вінниччина) зафік-
сували факт присутності танцю «Зайчик»
або «Чотири дірки» в новорічному ритуа-
лі «Маланка». Під час традиційних обходів
дворів у ніч з 13 на 14 січня один з ряджених
«циганів» танцював над двома перехреще-
ними на землі палицями – «ключками». Він
високо підстрибував, почергово перехрещую-
чи ноги й намагаючись не зачепити палиць. Як
і весільний, новорічний танець мав спеціаль-
ну супровідну пісню аграрного спрямування,
у якій згадувалися різні сільськогосподарські
культури: жито, гречка, ячмінь та ін. Більш-
менш повний варіант цієї пісні нам вдалося
записати в с. Червона Гребля Чечельницького
району Вінницької області. Наведемо фраг-
мент з нього:
Ой на горі жито,
Ой на горі жито.
Сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє.
Якби я такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик,
Як той зайчик.
Ой на горі гречка… 5
Присутність аналогічного танцю із супро-
відною піснею як у структурі новорічного,
так і весільного ритуалу – важливий показник
давності народного звичаю. Синхронне побу-
тування архаїчного танцю-гри «Зайчик»
у календарній (колядній) і весільній тра-
диції простежується також за матеріалами
Рівненського Полісся. Щоправда, тут він був
не сольний, а гуртовий: під час коляд його
виконували в обряді «Водіння короля» зна-
чною кількістю пар танцюристів по колу,
а гуляючи на весіллях, «бігали то в одну, то в
другу сторону» [14, с. 66].
Можливо, ритуальний танець «Зайчик»,
як і інші хореографічні малюнки подібного
ряду, первісно імітував поведінку і рухи від-
повідної тварини. Проте з часом букваль-
ні наслідувальні жести ускладнювалися і
трансформувалися за рахунок нових сим-
волічних значень. Істотну роль при цьому
відіграв характерний для розвитку народної
творчості процес антропоморфізації фольк-
лорних персонажів. У такому метафорично-
му ключі образ «зайчика» трактують тек-
сти дохристиянських весняних хороводних
ігор. У варіанті, записаному О. Волошиним
та О. Басистою 1938 року на Поділлі, «зай-
чик» явно осмислюється як парубок, котрий
шукає собі наречену:
Ой ти, зайчику-бідолайчику,
Ти полинь, полинь до Дунайчику.
До Дунаю води пити,
До Корпа дівку любити.
«Зайчик» показує, як він пливе, томиться
й нарешті «підпливає» до дівчини, яку хоче
взяти в круг [4, с. 49].
Наведені нами фольклорні прикла-
ди засвідчують органічний зв’язок образу
«зайця» з архаїчним пластом землероб-
ської ритуалістики і світогляду, що мав свою
міфологічну основу. Різні форми та семан-
тичні аспекти відображення цього образу у
слов’янській культурі детально розглянуто в
спеціальних працях О. Гури [8]. У них пере-
конливо розкривається міфологічна спів-
віднесеність мотиву «зайця» з любовно-
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
8 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
шлюбною тематикою, еротичною (фаліч-
ною) символікою та демонічним світом.
Охарактеризована нами вище пантомімічна
весільна й календарна гра-танок також добре
узгоджується із цією концепцією. Вірогідно,
не випадковою є і зафіксована в текстах
обрядової пісні асоціація образу «зайця» з
гречкою, що цвіте. Ця давня землеробська
культура в українській фольклорній тради-
ції і в літературі нерідко осмислюється як
еротичний символ. Звідси відомий фразео-
логізм на означення статевих позашлюбних
зв’язків – «скакати (стрибати) в гречку».
На підставі наведених вище фольклорно-
етнографічних даних можна стверджува-
ти, що семантичне навантаження образу
«зайця» в системі міфологічного світогляду
слов’ян було доволі широким і включало в
себе як еротичний аспект, так і аспект аграр-
ної магії. Така символічна амбівалентність є
цілком закономірною, оскільки випливає з
архаїчних уявлень про взаємозв’язок родю-
чості землі та людини. Отже, «плетіння
журавля» і стрибки весільного «зайчика»,
по суті, дублювали одне одного й були рів-
нозначними з погляду давньої семантики.
Первісно вони виконували загальну про-
креативну (породжувальну) функцію, нале-
жачи до розряду господарсько-магічних та
еротичних танців, покликаних стимулювати
продуктивність селянських ланів і дітона-
родження як логічний результат шлюбної
церемонії.
Розглянуті танці-пантоміми сягають
глибинних шарів традиційної культури.
Важливий уже сам принцип зоорнітономі-
нації, який відображає особливе поважне
ставлення до тварин і птахів, характерне для
ранніх форм релігії (тотемізм, промисловий
культ, шаманізм тощо.)
Дві інші хореографічні композиції, про
які йтиметься далі, належать до більш піз-
ньої стадії народного світогляду й ритуаліс-
тики. Вони пов’язані з процесом становлен-
ня сільської общини, моногамного шлюбу
та сім’ї. Функціонування цих інститутів
у традиційному суспільстві було жорстко
детерміновано чинниками соціально-еконо-
мічного порядку.
«Танці на рядні», окрім розважаль-
но-ігрової, виконували важливу інтегрую-
чу функцію об’єднання сімейно-родового
колективу, налагодження взаємозв’язків між
представниками різних вікових генерацій,
маніфестували споріднення кланів молодо-
го і молодої. З повним правом ці танці-ігри
можна визначити як «почесні», оскільки
вони наголошували ієрархічний статус усіх
членів святкового дійства.
Зазвичай «танці на рядні» відбувалися
в понеділок чи вівторок у зв’язку з обрядом
перепою (поділу короваю) й обдаровування
молодих. Через значну редукцію традицій-
ного весільного ритуалу в останні десяти-
ліття цей звичаєвий комплекс нерідко пере-
носиться на неділю.
Важливо відразу пояснити, чому колек-
тивний весільний танець відбувався (а часом
і відбувається) не просто на землі або під-
лозі, а на простеленому рядні. Це явна озна-
ка обряду і вияв пошани до його учасників.
Подібну мотивацію має звичай, коли, зустрі-
чаючи високих гостей, покладають черво-
ний хідник або килимову доріжку під час
дипломатичних прийомів чи на церемоніях
відкриття престижних фестивалів.
Рядно – груба конопляна тканина, з якої
селяни виготовляли простирадла, ковдри,
доріжки тощо. У народній культурі українців
рядно, як і полотно, – символ багатства і добро-
буту. Під час весілля його використовують як
важливий обрядовий атрибут багатофункціо-
нального призначення. Рядно готували зазда-
легідь, зшиваючи кілька смуг у велике полот-
нище, що мало слугувати танцювальним май-
данчиком. Нерідко ряджені «цигани» чи інші
ентузіасти заради сміху приносили на рядні до
весільної оселі тих родичів і сусідів, які чомусь
запізнювалися, вимагаючи за цю роботу мого-
рич. За певну винагороду кілька дужих чолові-
ків пропонували погойдати на рядні. У цьому
ігровому атракціоні можна побачити симво-
лічний сенс – побажання молодим невдовзі
гойдати в колисці свою дитину.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8585
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
У народній свідомості «танці на рядні»
вважалися запорукою щасливого шлюбу.
Закликаючи весільних гостей до цього
обрядо дійства, свахи співали: «На рядно,
родинонько, на рядно, на рядні добре сидіти,
щоб наші любилися діти».
Під час виконання колективного танцю
підпилі глядачі умисно виливали на рядно
кілька відер води й кидали землю або пісок,
унаслідок чого утворювалося справжнє боло-
то. Грязюка, багно – весела матерія, пов’язана
з вегетативною силою і магією родючості.
В атмосфері святкового інобуття добровіль-
не забруднення – не просто вульгарна роз-
вага, а свідомо карнавальна поведінка. За
інформацією респондентів з різних локаль-
них осередків, на брудному рядні танцювали,
по ньому качалися, ним обгортали окремих
гостей, у ньому колихали, вимагаючи за це
винагороду. За даними Хр. Ящуржинського
кінця ХІХ ст., у Єлизаветградському повіті
рядно використовували у весільних заба-
вах, споруджуючи для молодят гротескну
хату-намет, куди заводили на хазяйство кота,
собаку і півня [16, с. 40].
Одне з ранніх свідчень про використання
рядна у весільній обрядовості міститься в
етнографічному описі О. Гриші з Гадяцького
повіту Полтавщини. У «танцях на рядні»,
які відбувалися там на другий день після
першої шлюбної ночі, провідну роль віді-
гравали почесні чини з боку молодого: «Як
прийдуть молоді із церкви додому, то зараз, –
повідомляє Он. Гриша, – водять люде молоду
танцювати: візьмуть де-небудь бояре рядно,
поллють його водою, і тоді візьме один боя-
рин молоду за руку, та й танцює з нею по
рядні; як потанцює той боярин з молодою,
то мусить викинути на тарілочку дружкові
грошину (дружко стоїть з тарілочкою, там де
молода танцює). А далі бере молоду другий
боярин, теж потанцює з нею, так же саме і
третій боярин теж потанцює з нею. Після
бояр танцюють по одинці усі люде, так як і
бояри потанцювали» [5, с. 246].
Наведений опис по-своєму унікальний.
Він фіксує ситуацію, коли в «танцях на
рядні» були активно задіяні молода і бояри.
Це відгомін архаїчного права всіх чоловіків
роду на молоду. Пізніші документальні свід-
чення ХХ–ХХІ ст. вже не згадують бояр як
учасників конкретного весільного епізоду,
що, очевидно, пов’язано з історичною транс-
формацією і спрощенням самого ритуалу. До
цього слід додати, що традиція, коли наре-
чена була зобов’язана протанцювати з усіма
весільними гостями чоловічої статі, відома
багатьом європейським народам.
Особливу цінність має детальний опис
досліджуваного весільного звичаю, зробле-
ний 1926 року в с. Попівка на Звенигородщині
досвідченим етнографом С. Терещенковою.
Вона зазначає: «Роздарувавши коровай,
устають з-за столу, стелять нове молодої
рядно на долівці, і танцюють теща із све-
кром, а тесть із свекрухою на рядні. Грачі
грають, а вони приспівують…» [10, с. 129].
Ритуальний танець батьків завершує вираз-
на сміхова мізансцена: «Одспівавши пісню,
всі тії танцюристи попадають на рядні і
лежать. І зять їх «одлива»: частує горілкою,
і тоді вони встають» [10, с. 129].
Після батьків на рядні танцюють всі
весільні гості і кожен, перетанцювавши,
кидає на рядно гроші для молодої, яка має
його випрати наступними днями.
З того ж етнографічного опису дізнає-
мося, що на рядні виконували різні танці.
Слідом за батьками перша пара танцювала
«Чумака». Ось як кореспондентка характе-
ризує цю ігрову сценку: «Молодиця – “чума-
кова жінка” – вдає, що вона ображається й
сердиться на “чумака”, і весь час вона, як тан-
цює, то одвертається од нього, а “чумак”, буя-
рин той, танцюючи, ловить її, щоб зазирнути
в очі, і танцює, скинувши шапку, ніби пере-
прошує. І так у танцях вони красивенько собі
вихиляються. Коли вона, “чумакова жінка”,
помириться, то поцілується з ним, і тоді
“чумак” швидко навприсядки танцює, а вона
його догонить, нагнувшись танцює і робить
гарненькі вихиляси головою й руками». До
цього танцю грачі грають «Чумака», і всі,
хто є в хаті, приспівують:
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
86
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
86
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
Чумакова жінка гуляє,
Бо чумака вдома немає.
Гуляй, гуляй, чумакова жінка
Од середи аж до понеділка [10, с. 129].
За «Чумаком» бояри попарно з молоди-
цями танцювали на рядні «Козака», супро-
воджуючи його колективною піснею:
Катерина гречку в’язала,
Катерина правду казала.
В Катерини чорнії очі,
Катерина добра до ночі… [10, с. 130].
Прикметно, що, виконуючи ритуальний
танок, дотримувалися вікової субординації.
Останніми на імпровізований кін виходили
старі діди, які, кумедно перебираючи нога-
ми, приспівували:
Ой піду я в понеділок –
Та проп’ю я сім кудільок.
Сам п’ю, сам гуляю,
Сам стелюся, сам лягаю!
Ой піду я у вівторок… [10, с. 130].
У такій редакції весільний обряд виглядає
як справжня народна вистава синкретич-
ного характеру, у якій танець, спів, музика
поєднуються з мімікою і пластикою рухів
виконавців. Окремі деталі наведеного опису
можуть стати в нагоді сучасним постанов-
никам хореографічних композицій на про-
фесійній і самодіяльній сцені.
На рядні танцювали, як правило, пара-
ми. Подекуди ті гості, які не мали пари,
мусили танцювати з кочергою або з вилами,
що надавало дійству яскраво гумористич-
ного забарвлення. За відомостями інформа-
торів, у перезвянських забавах домінували
народні танці, такі як «Гопак», «Козачок»,
«Полька», «Коробочка», «Карапет» та ін.
Модні танці, актуальні для молодіжних
зібрань, для цієї звичаєвої ситуації не під-
ходили. Представники старшого покоління
зневажливо визначають їх як «фіглі-міглі».
Не можна обминути увагою своєрід-
ний музичний супровід «танців на рядні».
Фахових виконавців-музик зазвичай наймали
на першу урочисту частину весілля (до роз-
поділу короваю), натомість у другій, вираз-
но оргіастичній, частині віддавали перевагу
підручним акустичним засобам. Так звана
самодіяльна музика в різних локальних осе-
редках мала такі назви: «бабська», «своя»,
«тюки-гуки», «грати на віник», «грати на
язик» тощо. Поряд з примітивними шумови-
ми пристроями з хатнього начиння (качал-
ка, рубель, заслінка від печі, ложки, кастру-
ля, відра тощо), у таких випадках активно
застосовувалися можливості людського тіла
(ляскання пальцями, плескання в долоні,
тупотіння ногами). Створенню галасливої
какафонії сприяли також гра на гребінцях,
спонтанні вигуки, виконання приспівок до
танців з обсценними (обсценний – від англ.
obscene – непристойний, соромітний) й еро-
тичними мотивами і жартівливих пісень
a’capella. Широке розповсюдження в народі
мало повір’я: «Чим більше шуму і сміху на
весіллі, тим щасливішим буде життя моло-
дих».
Досліджуваний обряд виконував і певну
меркантильну функцію. Звичайно танцю-
ристи кидали на рядно дрібні гроші, які мали
разом збирати молоді. У деяких локальних
традиціях цей акт виглядає як весела гра –
молодята змагаються в тому, хто збере біль-
ше грошей. Переможця жартівливо проголо-
шували главою новоствореної сім’ї. Окремі
виконавці, щоб насмішити й показати свою
вправність, танцювали на рядні босоніж,
затиснувши між пальцями ніг монети. Фокус
полягав у тому, щоб утримати монети в
танці якомога довше. В останні десятиліття,
у зв’язку з поширенням міських стандартів,
і в селах дедалі частіше відмовляються від
дарування на весіллях речей і дрібних гро-
шей, а натомість переходять до вручення
молодим конвертів з грішми.
Слід наголосити, що й після завершення
танців брудне рядно виконувало роль обря-
дового атрибута. Часто, за давнім звичаєм,
активні свахи обляпували ним побілений
комин печі або стіни хати знадвору (лікві-
дувати цю шкоду мала невістка). У багатьох
місцевостях веселий гурт підпилих гостей
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8787
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
влаштовував колективне пародійне прання
рядна на річці або ставку. Тут могло від-
буватися й ритуальне купання батьків та
їхнє переодягання в новий одяг. Нерідко
при цьому застосовували прийом жартів-
ливої травестії: на батька одягали жіночу
сорочку, а на матір чоловічі штани або труси
тощо. Сміховий ефект цього дійства багато
в чому залежав від імпровізаційних здібнос-
тей самих учасників.
На Смілянщині побутує звичай, згідно
з яким боярин (дружко) після прання мав
украсти рядно й закинути його на дах. Якщо
комусь з веселян вдавалося непомітно зро-
бити це раніше, бояринові належало поста-
вити йому могорич 6.
Вартий уваги також той факт, що випране
весільне рядно заведено зберігати як релік-
вію-оберіг новоствореної сім’ї.
У багатьох локальних варіантах весіль-
ного дійства «Танці на рядні» помітно вио-
кремлюється хореографічно-драматичний
обряд «Чоботи». За нашими спостережен-
нями, він нерідко заступає вульгарні й при-
мітивні веселощі з рядном, які зі зміною
поколінь швидше виходять з ужитку.
Специфіка обрядового танцю-гри
«Чоботи» полягає в тому, що він маніфес-
тує єднання двох родин через безпосеред-
ню комунікацію молодого з матір’ю молодої,
зятя – з тещею. Ці побутові стосунки, яскра-
во відображені в українському фольклорі,
мають суперечливий, амбівалентний харак-
тер. З одного боку, зять виявляє велику шану
до матері своєї обраниці:
Мені батько не рідня,
Мені мати не рідня,
Мені теща родина,
Мені жінку народила.
З другого боку, тещі боялися й остеріга-
лися як представниці чужого роду. Такими
повір’ями пояснюється весільний звичай,
якого дотримуються й тепер, – переводити
тещу через багаття, коли вона вперше заходи-
ла на подвір’я молодого. У міру того, як народ-
ний світогляд звільнявся від давніх страхів і
забобонів, демонічний образ тещі втрачав свої
негативні конотації, перетворюючись посту-
пово на комічну постать – зручну мішень для
побутових жартів. Реальним підтвердженням
цієї трансформації може слугувати багатий
арсенал анекдотів про взаємини тещі й зятя,
який активно побутує сьогодні у сільському-
та міському середовищі.
Весільний звичай українців – дарувати
тещі чоботи від зятя – можна трактувати як
пережиток давньослов’янського віна – плати
за наречену. Водночас цей звичай засвідчує
доволі високий статус жінки-матері в систе-
мі родинних зв’язків. У традиційному селі,
де влітку часто ходили босоніж, а взимку в
личаках і постолах, шкіряні чоботи вважали-
ся коштовною річчю й престижним даром.
Про цей дар в окремих місцевостях спеціаль-
но домовлялися на етапі сватання і заручин:
наявність або відсутність його прямо корегу-
валася з кількістю родичів у «поїзді» молодо-
го. Дещо подібний звичай відомий і в болгар.
Плата за наречену в них має назву «обучта»
(oboutсhta), тобто взуття [3, с. 268].
За давньою традицією після першої шлюб-
ної ночі, переконавшись у цнотливості моло-
дої, зять разом з боярами ішов дякувати її
батькам. При цьому нерідко тестеві вручали
символічну «борону» з тіста, а тещі такий
самий «праник» як своєрідну компенсацію
за відхід з дому дочки – робітниці.
У багатьох етнографічних описах весіл-
ля з Наддніпрянщини й сусідніх регіонів
як подарунки батькам молодої згадуються
чоботи й рукавиці. Отримавши та одягнув-
ши їх, теща і тесть по черзі танцювали в
супроводі присвяченої цій події жартівливої
пісні. Коли танцювала теща, співали:
Ой, чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви міні!
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви міні!
Оце ції чоботи, що зять дав,
А за ції чоботи дочку взяв.
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви міні!
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
88
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
88
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
Ой це ж тії чоботи, що з бичка
Чом же ви не робите, як дочка,
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви міні!
На річку йшла – чоботи скрипіли.
А з річки йшла – чоботи хляпали.
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви міні!
Під аналогічну пісню танцював і батько,
вихваляючи свій подарунок: «Оце тії рука-
виці, що зять дав!» [10, с. 129].
Наведений опис, що документує побу-
тування обрядового танцю-гри у 20-х роках
минулого століття, не дає повного уявлення
про карнавальну атмосферу, в якій він відбу-
вався. Цікаві подробиці щодо цього містять
польові етнографічні матеріали останніх
десятиліть.
За традицією, перш ніж одягнути на тещу
нові чоботи, зять має помити їй ноги. Витоки
цього звичаю можна шукати в середньовіч-
ному християнстві, якому відомий благочес-
тивий обряд миття ніг прочанам і жебракам,
здійснюваний представниками церковного
кліру. В умовах «перевернутого сміхового
буття» весільної перезви звичайна гігієнічна
процедура набуває яскраво пародійного зву-
чання. Замість того, щоб обмити ноги тещі
чистою водою з милом, зять, під загальний
регіт і жарти, обляпує їх болотом або сажею,
масажує за допомогою кропиви, використо-
вує для удаваного педикюру дротяну щітку,
терпуг або звичайну цеглину. Щоб посилити
комічний ефект обряду, тещу іноді змушу-
ють попередньо танцювати у валянках або
старих (часто розпарованих) шкарбанах під
відому нам пісню. Лише після цього акту
осміяння, згідно з карнавальним каноном,
переходили до акту величання, коли зять
шанобливо мив ноги тещі й витирав їх чис-
тим рушником. Останнім часом, щоб під-
креслити урочисто-сміховий характер цере-
монії, замість води можуть використовувати
одеколон, горілку чи шампанське. Обрядове
дійство відбувається публічно й неодмінно
супроводжується веселими коментарями та
жартами весільних гостей. Взуваючи тещу в
нові чоботи, зять жартівливо співає:
Тещу у чоботи узуваю,
Узуваю, «мамою» називаю.
Я буду зятем хорошим,
Щоб давала теща гроші… 7
Згадка про гроші в пісні не випадкова.
Вона відображає загальний тренд сучас-
ної весільної звичаєвості до акцентуван-
ня меркантильних стосунків між людьми.
Показовим у цьому сенсі є етнографічний
опис із Житомирщини:
«Як одягають нові чоботи, – повідомляє
респондентка, – то не можуть взути. Теща
каже, що тісні. Тоді зять стеле гроші в чобо-
ти. Ще раз приміряють – тісні. Знову зять
кладе гроші. Теща може й п’ять разів бути
невдоволеною. Як побачить, що вже багато
поклав, каже: «Добре» (бо де ж він бід-
ний, буде гроші брать). Потім зять з тещею
танцюють на столі. Якщо стіл високий, то
вилазять на нього по дробині. Тут співають
сороміцькі пісні» 8.
Важливо зазначчити, що в традиційному
світогляді слов’ян та інших європейських
народів хатній стіл і лави співвідносилися з
ідеєю святості й відігравали важливу сим-
волічну роль. Екстатичні стрибки-танці тещі
й зятя на столі – явне відхилення від прави-
ла й святотатство з позицій християнської
моралі. Вірогідно, що тут маємо справу з
пережитками ще язичницького світогляду,
в рамках якого ритуальні танці з явними еле-
ментами деструкції мали виконувати магіч-
ну функцію продовження роду.
Пародійний танець зятя з тещею в бага-
тьох місцевостях України – стабільна ком-
понента весільного дійства, хоча окремі
деталі цього обряду істотно відрізняються.
Подекуди тепер замість чобіт тещі можуть
подарувати модні туфлі, а для жарту – калоші
або ласти. Варіативну природу мають тексти
пісні, яка супроводжує танець «Чоботи».
До канонічної основи нерідко додаються
нові куплети й мотиви, що характеризують
переживання матері у зв’язку з переходом
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
8989
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
дочки в іншу сім’ю. У багатьох локальних
варіантах фіксується тенденція до вкраплен-
ня в пісню «Чоботи» елементів обсценної
лексики, що аж ніяк не шокує учасників
весільної перезви.
Зазвичай зять і теща виконують танець під
гармошку і бубон, або під так звану самороб-
ну музику (див. вище). Відомо, що в давні часи
на весіллях могли грати й лірники. У їхньому
репертуарі були такі танці, як «Гопачок»,
«Козачок», «Чоботи». Відтворюючи ці мело-
дії, лірники час від часу вигукували окремі
слова, що називалося «грати з приказом».
Спільний танець зятя й тещі як
обов’язковий компонент ритуалу поряд з
розважально-ігровою виконував важливу
морально-етичну функцію, символізуючи
єднання і взаємоповагу членів нової роди-
ни. На Яготинщині побутує прислів’я: «Хто
тещу в чоботи взуває, той любов, підтримку
й гроші від неї має».
Наведені вище й систематизовані фольк-
лорно-етнографічні матеріали дають змогу
скласти певне уявлення про такий самобут-
ній феномен традиційної культури україн-
ців, як весільні танці-ігри. Під впливом кле-
рикальної, моральної та ідеологічної цензури
та через соромливо-пуританське ставлення
до еротичного пласту ритуалістики самих
науковців вони тривалий час залишалися
поза увагою дослідників.
Є всі підстави вважати, що охарактери-
зовані нами танці-ігри в попередні часи
виконували магічну функцію, яка полягала в
чаклуванні щасливого шлюбу, продовження
роду й зміцнення сімейних зв’язків. Віра в
досягнення цих цілей через випробуваний
предками обрядовий механізм зумовлювала
стійкість традицій. У процесі історичної ево-
люції давні магічні практики втрачали зв’язок
із сакральною сферою, поступово транс-
формуючись у традиційні розважально-
ігрові звичаї та церемонії.
Розгл яну ті обрядові комп лекси
«Журавель», «Зайчик», «Танці на рядні»,
«Чоботи» яскраво ілюструють синкретич-
ний характер народного мистецтва, зв’язок
танців з грою, піснею, музикою, драматич-
ною видовищністю. До коктейлю весільних
розваг перезвянського циклу обов’язково
входили також гумор, сміх, веселі бешкети
й карнавальна свобода – типові прикмети
національної вдачі українців.
Ураховуючи характерні стилістичні осо-
бливості народної хореографії, А. Гуменюк
свого часу спробував визначити три основні
жанри, характерні для неї: обрядові, побуто-
ві та сюжетні [7, с. 51].
Ця класифікація не релевантна стосовно
конкретних танців-ігор, оскільки вони міс-
тять у собі ознаки всіх трьох згаданих жан-
рів. Це ще одна грань синкретизму традицій
народної творчості.
Наша розвідка – це лише перша спроба
етнокультурної характеристики весільних
обрядових танців-ігор. Надалі потрібний
аналіз фахових етнохореологів, які, воло-
діючи сучасною методикою запису танцю,
зможуть простежити всі нюанси пластики й
ритмічний малюнок рухів виконавців.
Традиційна весільна обрядовість україн-
ців зазнає скорочення, збіднення й модифі-
кації під впливом міста і масової культури.
Проте й сьогодні в деяких місцевостях про-
аналізовані розважально-ігрові комплек-
си відтворюються в автентичному вигляді.
Отже, нині передчасно говорити про від-
сутність джерельної бази для подальшого
вивчення реального стану функціонування
народної звичаєвості.
Проведене дослідження цілком підтвер-
дило тезу про генетичну й семантичну спо-
рідненість традиційних весільних ігор і
танців з весільними піснями, що засвідчує
доцільність їх подальшого вивчення в синх-
ронічній взаємообумовленості.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
90
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
90
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 6/2 019
1. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России.
Репринтне видання. Київ : Час, 1993. 656 с.
2. Брижко М. Весілля в містечку Дубовій Уманського
повіту в Київщині. Матеріяли до української етнології.
Львів, 1919. Т. ХІХ–ХХ. С. 51–74.
3. Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні.
Студії з української етнографії та антропології. Київ :
Мистецтво, 1995. С. 219–323.
4. Волошин І. О. Джерела народного театру на Укра-
їні. Київ: Державне видавництво образотворчого мисте-
цтва і музичної літератури, 1960. 228 с.
5. Гриша Он. Весілля у Гадяцькому пов. у Полтавщині.
Матеріяли до українсько-руської етнології. Львів : Нау кове
товариство ім. Шевченка, 1899. Т. І. С. 240–256.
6. Грушевський М. Історія української літератури.
Київ : Либідь, 1993. Т. І. 391 с.
7. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво
України. Київ : видавництво Академії наук Української
РСР, 1963. 236 с.
8. Гура А. В. Символика зайца в славянском обря-
довом и песенном фольклоре. Славянский и балканский
фольклор. Москва, 1978. С. 159–189.
9. Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні
твори. Листи. Київ : Наукова думка, 1982. 320 с.
10. Кримський Аг. Звенигородщина. Шевченкова
батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного.
Черкаси : Вертикаль, 2009. ХVІ+438+10 с., іл.
11. Курочкін О. Архаїчний весільний танець-гра
«Журавель» («Бусел»). Українці в сім’ї європейській.
Звичаї, обряди, свята. Київ : Бібліотека українця, 2004.
С. 25–34.
12. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки
малороссиян. Киев : Добровольное общество любите-
лей книги УССР, 1991. (Репринтне видання 1860 р.).
171 с.
13. Олянчин Д. Опис подорожі шведського посла
на Україну 1656–1657 р. Записки НТШ. Львів, 1937.
Т. СLIV. С. 41–69.
14. Прохорчук Олена. Танцювальний фольклор Рів-
ненського Полісся. Проблеми успадкування зимових
народних звичаїв та обрядів. Збірник матеріалів і тез
Другої науково-практичної конференції. Рівне : Рівнен-
ський обласний краєзнавчий музей. 1996. С. 60–68.
15. Словник української мови : у 11 т. / редкол. :
І. К. Білодід (голова) та ін. Т. II : Г–Ж / редактори тому :
П. П. Доценко, Л. А. Юрчик. Київ : Наукова думка, 1971.
550 с.
16. Ящуржинский Хр. Свадьба малорусская как
религиозно-бытовая драма. Відтиск ж. «Киевская ста-
рина». Киев, 1896. С. 1–40.
17. Moszyński K. Kultura ludowa Słowian. T. II.
Kultura duchowa. Cz. 2. Warszawa : Ksiązka i Wiedza,
1968. 736 p.
1 Польові матеріали автора, 1990 рік.
2 Польові матеріали автора, 1990 рік.
3 Польові матеріали автора, 1991 рік, с. Високі Бай-
раки Кіровоградського р-ну Кіровоградської обл.
4 Польові матеріали автора, 1991 рік, с. Скельки Ва-
сильківського р-ну Дніпропетровської обл.
5 Польові матеріали автора, 1988 рік.
6 Польові матеріали автора, 2011 рік.
7 Польові матеріали, 2007 рік, с. Теремне Рівненсько-
го р-ну Рівненської обл.
8 Польові матеріали, 2007 рік, с. Ставники Радо-
мишльського р-ну Житомирської обл.
Список використаних джерел
References
Примітки
1. Bantysh-Kamenskii D. (1993) The History of Little
Russia (reprint). Kyiv: Chas, 656 pp.
2. Bryzhko M. (1919) Wedding in the Town of Dubo-
va, Uman District, Kyiv Region. Materials for Ukrainian
Ethnology. Lviv, Vol. ХІХ–ХХ, pp. 51–74.
3. Vovk Khv. (1995) Marriage Ritual and Ceremonies
in Ukraine. Studies in Ukrainian Ethnography and Anthro-
pology. Kyiv: Mystetstvo, pp. 219–323.
4. Voloshyn I. (1960) Sources of Folk Theatre in
Ukraine. Kyiv: State Publishers of Visual Arts and Musical
Literature, 228 pp.
5. Hrysha On. (1899) Wedding in Hadiach Dictrict,
Poltava Region. Materials for Ukrainian-Ruthenian Ethnolo-
gy. Lviv: Shevchenko Scientific Society, Vol. І, pp. 240–256.
6. Hrushevskyi M. (1993) History of Ukrainian Litera-
ture. Kyiv: Lybid, Vol. І, 391 pp.
7. Humeniuk A. (1963) Folk Choreographic Art of
Ukraine. Kyiv: Ukrainian Academy of Sciences Publishers,
236 pp.
8. Gura A. (1978) The Hare Symbolics in Slavic Ritual
and Song Folklore. Slavic and Balkan Folklore. Moscow,
pp. 159–189.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
9191
ОЛЕКСАНДР КУРОЧКІН
9. Kotliarevskyi I. (1982) Poetic Works. Dramatic
Works. Letters. Kyiv: Naukova dumka, 320 pp.
10. Krymskyi Ah. (2009) Zvenyhorod Region.
Shevchenko Motherland from Ethnographic and Dialecti-
cal Views. Cherkasy: Vertykal, ХVІ+438+10*pp., ill.
11. Kurochkin O. (2004) Archaic Wedding Dance-
Game “Zhuravel” (“Busel”). Ukrainians in European Fam-
ily. Customs, Rites, Holidays. Kyiv: Biblioteka ukrayintsia,
pp. 25–34.
12. Markevych N. (1991) Ukrainians Customs, Tradi-
tional Beliefs, Cuisine and Drinks (reprint of 1860). Kiev:
Voluntary Society of the Book Fancy of the USSR, 171 pp.
13. Olianchyn D. (1937) Description of Swedish Am-
bassador Journey to Ukraine in 1656–1657. Shevchenko Sci-
entific Society Proceedings. Lviv, Vol. СLIV, pp. 41–69.
14. Prokhorchuk O. (1996) Dancing Folklore of Rivne
Region Polissia. The Problems of Winter Folk Customs and
Rites Inheritance. Collected Papers of the Second Theoretical
and Practical Conference. Rivne: Rivne Regional Local His-
tory Museum, pp. 60–68.
15. Bilodid I., editor-in-chief (1971) The Ukrainian
Language Dictionary: In Eleven Volumes. Kyiv: Naukova
dumka, Vol. II: H–Zh, 550 pp.
16. Yashchurzhynskyi, Khr. (1896) Ukrainian Wedding
as Religious and Everyday Drama. (Imprint of Kievskaya
Starina Journal). Kiev, pp. 1–40.
17. Moszynski K. (1968) The Slavs Folk Culture. Spiri-
tual Culture. Warszawa: Ksiazka I Wiedza, Vol. II, Part 2,
736 pp.
www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204121 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:04:39Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Курочкін, О. 2025-06-26T11:23:29Z 2019 Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2019. — № 6. — С. 78-91. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204121 793.31:392.51(=161.2) https://doi.org/10.15407/nte2019.06.078 Місце і значення танцю у весільному ритуалі українців на сьогодні досліджено ще недостатньо. Весільні танці правомірно розділити на дві групи: обрядові та необрядові. Останні належать до художніх явищ пізньої формації, вони не пов’язані з генезисом і структурою ритуалу й можуть входити до програми різноманітних святково-розважальних заходів і подій. Натомість обрядові танці-ігри, розглянуті у нашій розвідці, належать до більш глибоких шарів народного побуту і культури й становлять органічну й структурно-утворюючу домінанту весільного дійства. Яскраво проглядає в них первісна синкретична природа народного мистецтва, де танець тісно переплітається з іншими видами мистецтв: драмою, пантомімою, співом, музикою, грою, публічними розвагами. По суті, мова йде про уламки обрядової хореї – магічного танцю-співу-гри, що дожили подекуди в традиційному середовищі до ХХІ ст. На основі міждисциплінарного підходу, шляхом системного аналізу літературних, документальних, етнографічних і фольклорних матеріалів здійснено першу спробу визначити ролі, функції та семантику обрядових танців-ігор як невід’ємної частини традиційного весільного ритуалу українців. Розглянута група танців («Журавель», «Зайчик», «Танці на рядні», «Чоботи») відрізняється національною самобутністю, яскравістю, екзотичністю, карнавальною свободою і гумором. Разом з тим їх характеризує громадська значимість, націленість на виконання важливої соціальної місії-єднання родового колективу. Обрядові танці-ігри потребують подальшого вивчення із застосуванням сучасних методів і прийомів науки етнохореології. The place and significance of dance in the Ukrainian wedding ritual are studied insufficiently today. It is right to divide wedding dances into two groups: ritual and non-ritual ones. The latter belong to artistic phenomena of tardy formation. They are not connected with genesis and ritual structure. They can be included in the program of various holiday and entertaining actions and events. However, ritual dances-games, considered in the proposed article, belong to deeper layers of folk life and culture. They form a fundamental and structural-creative leitmotif of wedding performance. The original syncretic nature of folk art appears in them clearly. Dance is interwoven closely with the other kinds of art: drama, pantomime, singing, music, games, and public merriments. At its essence, it is saying about the fragments of ritual chorea – a magic dance-singing-game, which have been preserved partly in traditional surroundings till the 21st century. The first attempt to determine the significance, functions, and semantics of ritual dances-games as an inalienable part of the Ukrainians' traditional wedding ritual is realized on the basis of an interdisciplinary approach, by means of system analysis of literary, documentary, ethnographic, and folklore materials. Considered a group of dances (Zhuravel, Zaichyk, Dances on the Burlap, Choboty) is distinguished by national originality, vividness, exoticness, carnival freedom, and humour. At the same time, they are characterized by public significance, aiming at the accomplishment of an important social mission, namely the consolidation of the ancestral collective. Ritual dances-games require further study with the use of modern methods and ways of the ethno-choreology science. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії науки та культури Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців Ritual Dances-Games as Poorly Known Elements of Ukrainian Traditional Wedding Article published earlier |
| spellingShingle | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців Курочкін, О. З історії науки та культури |
| title | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| title_alt | Ritual Dances-Games as Poorly Known Elements of Ukrainian Traditional Wedding |
| title_full | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| title_fullStr | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| title_full_unstemmed | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| title_short | Обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| title_sort | обрядові танці-ігри – малодосліджені компоненти традиційного весілля українців |
| topic | З історії науки та культури |
| topic_facet | З історії науки та культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204121 |
| work_keys_str_mv | AT kuročkíno obrâdovítancíígrimalodoslídženíkomponentitradicíinogovesíllâukraíncív AT kuročkíno ritualdancesgamesaspoorlyknownelementsofukrainiantraditionalwedding |