Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період
Пам’ять про Другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно перебувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологі...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204184 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період / О. Цапко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 76–81. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204184 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Цапко, О. 2025-06-30T09:46:26Z 2020 Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період / О. Цапко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 76–81. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204184 314.151.3-054.73(=161.2)“1945/1955” https://doi.org/10.15407/nte2020.01.076 Пам’ять про Другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно перебувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологією міфу про «Велику Вітчизняну війну» або замовчувалися, або ж їм давалася тенденційна і часто упереджена оцінка, яка загалом базувалася на відвертій фальсифікації історичних фактів. Одним із таких проблемних питань є вивчення історії українських остарбайтерів. «Остарбайтери» – це радянські громадяни, серед яких значний відсоток займала молодь, що навіть не досягла повнолітнього віку, була направлена німецько-фашистською окупаційною владою до Третього Рейху на примусову працю. Ця проблема у радянській історіографії майже не досліджувалася. З погляду тогочасної сталінської ідеології, такі люди були «зрадниками Батьківщини», а їх досвід праці на ворога не вписувався в офіційну героїко-патріотичну версію війни. Особливому замовчуванню також підлягало і дослідження подальшої долі колишніх остарбайтерів після їхнього звільнення з німецького полону. Значний відсоток стали полоненими сумнозвісного ГУЛАГУ, а над більшістю на все життя закріпилося тавро «неблагонадійних». Слід звернути увагу і на те, що чимало документів, які стосувалися остарбайтерів, з ідеологічних міркувань зберігалися в архівах КДБ і не були доступні для наукового опрацювання. У пропонованій статті автор намагається дослідити механізм карально-репресивної політики сталінського керівництва по відношенню до українських остарбайтерів, розкрити основні форми та методи її реалізації. До таких форм, зокрема, ми відносимо створення радянською владою мережі перевірочно-фільтраційних таборів або пунктів; «трудових армій», які за режимом утримання нагадували концентраційні табори; цілої мережі «інформаторів». Remembrances of World War II have been controlled constantly by the power during the whole time of the Soviet totalitarian system's existence as an important means of the USSR communist regime's legitimation. That’s why many problem moments contradicting the myth about the Great Patriotic War, created by the Soviet official ideology, have been either smothered or estimated tendentiously and often preconceivedly. This appraisal has been based on frank falsification of historical facts. Studies of Ukrainian ostarbeiters' history belong to such problem moments. The ostarbeiters' problem concerning the Soviet citizens hasn’t been researched almost in Soviet historiography. A considerable number of ostarbeiters have been formed by the underage youth, sent to the Third Reich to forced work by the German fascist occupation power. According to the that time Stalin ideology these people were considered traitors of the motherland, and their experience of work for the enemy did not harmonize with the official heroic-patriotic version of war. Research on the further fate of former ostarbeiters after their liberation from German captivity has also been the subject of peculiar ignoring. A considerable percent of them have become the captives of the Gulag. The majority of them have been with the stain of an unreliable person for their whole life. Besides, attention should be paid to the fact that most documents concerning ostarbeiters have been preserved in the archives of the KGB, inaccessible for scientific research due to ideological considerations. The author of the proposed article tries to investigate the mechanism of the punitively-repressive policy of Stalin period leaders as to Ukrainian ostarbeiters, to reveal the main forms and methods of its implementation. In particular, the creation of the system of checking-filtrating camps or points, labour armies, resembling concentration camps according to the regime of maintenance; the whole chain of informers by the Soviet authority is referred to as such forms. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Матеріали та розвідки Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період New Wave of Forced Resettling of Ukrainians-Ostarbeiters in the Post-War Period Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| spellingShingle |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період Цапко, О. Матеріали та розвідки |
| title_short |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| title_full |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| title_fullStr |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| title_full_unstemmed |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| title_sort |
нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період |
| author |
Цапко, О. |
| author_facet |
Цапко, О. |
| topic |
Матеріали та розвідки |
| topic_facet |
Матеріали та розвідки |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
New Wave of Forced Resettling of Ukrainians-Ostarbeiters in the Post-War Period |
| description |
Пам’ять про Другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно перебувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологією міфу про «Велику Вітчизняну війну» або замовчувалися, або ж їм давалася тенденційна і часто упереджена оцінка, яка загалом базувалася на відвертій фальсифікації історичних фактів. Одним із таких проблемних питань є вивчення історії українських остарбайтерів. «Остарбайтери» – це радянські громадяни, серед яких значний відсоток займала молодь, що навіть не досягла повнолітнього віку, була направлена німецько-фашистською окупаційною владою до Третього Рейху на примусову працю. Ця проблема у радянській історіографії майже не досліджувалася. З погляду тогочасної сталінської ідеології, такі люди були «зрадниками Батьківщини», а їх досвід праці на ворога не вписувався в офіційну героїко-патріотичну версію війни. Особливому замовчуванню також підлягало і дослідження подальшої долі колишніх остарбайтерів після їхнього звільнення з німецького полону. Значний відсоток стали полоненими сумнозвісного ГУЛАГУ, а над більшістю на все життя закріпилося тавро «неблагонадійних». Слід звернути увагу і на те, що чимало документів, які стосувалися остарбайтерів, з ідеологічних міркувань зберігалися в архівах КДБ і не були доступні для наукового опрацювання. У пропонованій статті автор намагається дослідити механізм карально-репресивної політики сталінського керівництва по відношенню до українських остарбайтерів, розкрити основні форми та методи її реалізації. До таких форм, зокрема, ми відносимо створення радянською владою мережі перевірочно-фільтраційних таборів або пунктів; «трудових армій», які за режимом утримання нагадували концентраційні табори; цілої мережі «інформаторів».
Remembrances of World War II have been controlled constantly by the power during the whole time of the Soviet totalitarian system's existence as an important means of the USSR communist regime's legitimation. That’s why many problem moments contradicting the myth about the Great Patriotic War, created by the Soviet official ideology, have been either smothered or estimated tendentiously and often preconceivedly. This appraisal has been based on frank falsification of historical facts. Studies of Ukrainian ostarbeiters' history belong to such problem moments. The ostarbeiters' problem concerning the Soviet citizens hasn’t been researched almost in Soviet historiography. A considerable number of ostarbeiters have been formed by the underage youth, sent to the Third Reich to forced work by the German fascist occupation power. According to the that time Stalin ideology these people were considered traitors of the motherland, and their experience of work for the enemy did not harmonize with the official heroic-patriotic version of war. Research on the further fate of former ostarbeiters after their liberation from German captivity has also been the subject of peculiar ignoring. A considerable percent of them have become the captives of the Gulag. The majority of them have been with the stain of an unreliable person for their whole life. Besides, attention should be paid to the fact that most documents concerning ostarbeiters have been preserved in the archives of the KGB, inaccessible for scientific research due to ideological considerations. The author of the proposed article tries to investigate the mechanism of the punitively-repressive policy of Stalin period leaders as to Ukrainian ostarbeiters, to reveal the main forms and methods of its implementation. In particular, the creation of the system of checking-filtrating camps or points, labour armies, resembling concentration camps according to the regime of maintenance; the whole chain of informers by the Soviet authority is referred to as such forms.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204184 |
| citation_txt |
Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період / О. Цапко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 76–81. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT capkoo novahvilâprimusovogopereselennâukraíncívostarbaiterívupíslâvoênniiperíod AT capkoo newwaveofforcedresettlingofukrainiansostarbeitersinthepostwarperiod |
| first_indexed |
2025-11-25T02:56:42Z |
| last_indexed |
2025-11-25T02:56:42Z |
| _version_ |
1850504802145927168 |
| fulltext |
76
нова хвиля Примусового Переселення
українців-«остарбайтерів»
у Післявоєнний Період
УДК 314.151.3-054.73(=161.2)“1945/1955”
ЦАПКО ОЛЕГ
кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу історії нових незалежних
держав державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»
TSAPko oleh
a Ph.D. in History, an associate professor, a chief research fellow at the State Institution NAS of Ukraine Institute
of World History Department of History of New Independent States
DOI https://doi.org/10.15407/nte2020.01.076
Бібліографічний опис:
цапко, о. (2020) Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період.
Народна творчість та етнологія, 1 (383), 76–81.
Tsapko, O. (2020) New Wave of Forced Resettling of Ukrainians-Ostarbeiters in the Post-War Period. Folk Art
and Ethnology, 1 (383), 76–81.
пам’ять про другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно пе-
ребувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому
багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологією міфу про «Велику Ві-
тчизняну війну» або замовчувалися, або ж їм давалася тенденційна і часто упереджена оцінка, яка загалом базувала-
ся на відвертій фальсифікації історичних фактів. одним із таких проблемних питань є вивчення історії українських
остарбайтерів.
«остарбайтери» – це радянські громадяни, серед яких значний відсоток займала молодь, що навіть не досягла
повнолітнього віку, була направлена німецько-фашистською окупаційною владою до Третього Рейху на примусову
працю. ця проблема у радянській історіографії майже не досліджувалася. З погляду тогочасної сталінської ідеології,
такі люди були «зрадниками Батьківщини», а їх досвід праці на ворога не вписувався в офіційну героїко-патріотичну
версію війни.
особливому замовчуванню також підлягало і дослідження подальшої долі колишніх остарбайтерів після їхнього
звільнення з німецького полону. Значний відсоток стали полоненими сумнозвісного ГУЛАГУ, а над більшістю на все
життя закріпилося тавро «неблагонадійних». Слід звернути увагу і на те, що чимало документів, які стосувалися
остарбайтерів, з ідеологічних міркувань зберігалися в архівах кдБ і не були доступні для наукового опрацювання.
У пропонованій статті автор намагається дослідити механізм карально-репресивної політики сталінського керів-
ництва по відношенню до українських остарбайтерів, розкрити основні форми та методи її реалізації. до таких форм,
зокрема, ми відносимо створення радянською владою мережі перевірочно-фільтраційних таборів або пунктів; «тру-
дових армій», які за режимом утримання нагадували концентраційні табори; цілої мережі «інформаторів».
Ключові слова: «остарбайтери», карально-репресивна політика, перевірочно-фільтраційні табори, інформато-
ри, «трудова армія», окупаційна влада.
Remembrances on World War II have been controlled constantly by the power during the whole time of the Soviet
totalitarian system existence as an important means of the USSR communist regime legitimation. That’s why many problem
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7777
Олег ЦапкО
moments contradicting the myth about the Great Patriotic War, created by the Soviet official ideology, have been either
smothered or estimated tendentiously and often preconceivedly. This appraisal has been based on frank falsification of
historical facts. Studies of Ukrainian ostarbeiters history belong to such problem moments.
The ostarbeiters problem concerning the Soviet citizens hasn’t been researched almost in the Soviet historiography.
A considerable number of ostarbeiters has been formed by the under age youth, send to the Third Reich to forced work
by the German fascist occupation power. According to the that time Stalin ideology these people have been considered as
the traitors of motherland and their experience of work for the enemy hasn’t harmonised with the official heroic-patriotic
version of war.
Research of further fate of former ostarbeiters after their liberation from German captivity has been also the subject of
peculiar ignoring. A considerable percent of them has become the captives of the Gulag. The majority of them has been with
the stain of unreliable person for the whole life. Besides, attention should be paid to the fact, that most documents concern-
ing ostarbeiters has been preserved in the archives of KGB inaccessible for scientific research by ideological considerations.
The author of the proposed article tries to investigate the mechanism of punitively-repressive policy of Stalin period
leaders as to Ukrainian ostarbeiters, to reveal the main forms and methods of its implementation. In particular the creation
of the system of checking-filtrating camps or points; labour armies, resembling concentration camps according to the regime
of maintenance; the whole chain of informers by the Soviet authority are referred to such forms.
keywords: ostarbeiters, punitively-repressive policy, checking-filtrating camps, informers, labour army, occupation
power.
демократичні перетворення в краї-
нах колишнього СРСР відкрили можли-
вість об’єктивного дослідження історії
українських «остарбайтерів». У цей час
з’явилася стаття російського дослідника
А. Шев’якова [10], а також фундаментальне
дослідження п. поляна [8]. деякі аспекти
репатріації розкрито у працях українських
учених, як-от у завершальному томі історико-
меморіального видання [1], у дослідженнях
М. коваля [5], о. Буцко [3], С. Гальчака [4].
Вищеподані розвідки науковців суттє-
во доповнили наукові здобутки зарубіж-
них дослідників: американця М. елліота
«Репатріаційна глава в радянсько-американ-
ських відносинах 1944–1947 рр.» [14], англій-
ських дослідників Н. Бетелла «остання
таємниця: насильницька репатріація в
Росію 1944–1947 рр.» [13] і М. Толстого [9]
та інших.
проте, незважаючи на проявлений інтер-
ес до проблеми остарбайтерів, чимало
аспектів і нині залишаються нерозкритими.
особливо це стосується дослідження полі-
тики сталінського керівництва по відношен-
ню до колишніх остарбайтерів. Зауважимо,
що проблема є надзвичайно близькою
автору цієї статті, оскільки безпосередньо
стосується його батьків – цапка Михайла
пантелійовича та цапко (Семенець) Марії
Степанівни, які в період з 1943 по 1945 роки
виконували примусові роботи в Німеччині.
Тому, працюючи над статтею, автор також
опирався і на спогади батьків.
Як вище зазначили, сталінське керівни-
цтво зараховувало остарбайтерів загалом до
категорії «неблагонадійних», і виходячи з
цього, формувало по відношенню до них
свою політику. після завершення окупацій-
ного періоду перед владою постала пробле-
ма повернення на Батьківщину мільйонів
людей, які з різних причин опинилися за її
межами. Найбільшу кількість серед депор-
тованих за роки війни громадян СРСР ста-
новили саме вихідці з України. Станом на
червень-липень 1945 року в самій Німеччині
їх перебувало більше 2 млн осіб [6]. За дани-
ми М. коваля, лише з Вінницької облас-
ті на примусові роботи в Німеччину було
відправлено 647 тис. осіб, Волинської –
30 тис. осіб, Ворошиловградської
(нині – Луганська обл.) – 72 тис. осіб,
дніпропетровської – 176 тис. 400 осіб,
кам’янець-подільської – 117 тис. осіб,
київської – 170 тис. осіб, кіровоградської –
52 тис. осіб, Львівської – 170 тис. 400
осіб, Рівненської – 22 тис. 200 осіб,
Сумської – 78 тис. осіб, Сталінської
(нині – донецька обл.) – 252 тис. 200
осіб, Станіславської (нині – Івано-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
78
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
78
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
Франківська обл.) – 68 тис. 300 осіб,
Тернопільської – 164 тис. осіб, Харківської –
164 тис. осіб, Херсонської – 40 тис. 400
осіб, чернігівської – 41 тис. 600 осіб,
чернівецької – 70 тис. осіб. З криму німці
вивезли 85 тис. 400 осіб, а з Закарпаття
близько 71 тис. осіб [5].
процес репатріації українських остар-
байтерів розпочався з прийняттям постано-
ви «про організацію прийому радянських
громадян насильно вивезених нацистами,
а також з різних причин потрапивших за
прикордонну смугу між СРСР та польщею,
які поверталися на батьківщину» [11] за
№ 6457 від 24 серпня 1944 року та ухваленням
на республіканському рівні спільної поста-
нови Ради Народних комісарів (далі – РНк,
Раднарком) і центрального комітету (цк)
компартії для її виконання в Україні. У відпо-
відності до цієї постанови та розробленого на
її основі плану повернення військовополоне-
них, при РНк УРСР був створений очолений
М. Зозуленком відділ з прийому та облашту-
ванню радянських громадян, які поверта-
лися на Батьківщину [12]. координатором
між українським Уповноваженим та
Уповноваженим СРСР у справах репатріації
виступав спеціально призначений Москвою
представник Уповноважених при Раднаркомі
Союзної республіки [3, с. 154]. Апарат радян-
ських уповноважених очолив колишній
начальник Головного розвідувального управ-
ління армії генерал-полковник Ф. Голиков, на
якому лежала значна доля провини за непід-
готовленість СРСР до війни, через що й була
окупована більшість території України в
1941 році.
Серед першочергових організаційних
заходів по репатріації було передбачено ство-
рення мережі перевірочно-фільтраційних
таборів або пунктів неподалік від західного
кордону СРСР. Саме тому Раднарком України
та цк кп(б)У 31 серпня 1944 року прийня-
ли постанову, якою зобов’язали республікан-
ський Народний комісаріат внутрішніх справ
(далі – НкВС) організувати у Львівській,
дрогобицькій і Волинській областях перші
шість перевірочно-фільтраційних таборів.
проте повернення з нацистського полону
оберталося для наших співвітчизників ще
гіршою неволею. Усі радянські громадяни, які
тимчасово вийшли з-під контролю радянської
влади під час війни, незважаючи на причини,
що призвели до виїзду за кордон, вважалися
зрадниками. Тому кожен, хто повертався до
СРСР, опинявся під ретельною перевіркою на
предмет політичної прихильності та благона-
дійності. У цьому контексті вважаємо за необ-
хідне звернути увагу на наказ № 227, у якому
сталінське керівництво радянським громадя-
нам «радило» при виникненні загрози поло-
ну закінчувати життя самогубством, а також
на наказ № 270, який стосувався сімей вій-
ськовослужбовців, які потрапили в полон [2].
Вищезазначеними нормативно-правови-
ми актами остарбайтери поряд з колишніми
військовополоненими, в’язнями концентра-
ційних таборів тощо відносилися до єди-
ної категорії – репатріантів. однак відра-
зу в ході реалізації положень цих наказів у
радянського керівництва виникли пробле-
ми, позаяк кількість репатріантів становила
декілька мільйонів і значно перевищувала
прогнозовану кількість, тому шість табо-
рів не могли вирішити проблему фільтра-
ції у прикордонній смузі Західної України.
окрім того, додалася ще проблема пересе-
лення українсько-польських громадян на
свою етнічну Батьківщину. Вона виникла
після підписання відповідного договору від
9 вересня 1944 року між урядом УРСР та
польським комітетом національного визво-
лення. 20 вересня 1941 року в Люблін прибу-
ла перша група робітників апарату уповно-
важених на чолі з заступником наркома хар-
чової промисловості УРСР Н. подгорним.
Розпочався процес переселення українців
на Батьківщину, унаслідок чого, лише до
кінця 1944 року з польщі до УРСР виїхало
39 864 осіб, серед яких був і значний відсоток
колишніх остарбайтерів [2].
ця обставина суттєво додала робо-
ти щойно створеним органам репатріації.
представники радянської влади розуміли,
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7979
Олег ЦапкО
що «репатріаційна машина» потребувала
свого вдосконалення, тому почали реалізо-
вувати низку наступних заходів. при кожній
армії створювалися перевірочно-фільтра-
ційні табори з метою концентрації репатрі-
антів і надання процесу організованих форм.
Вони мали діяти поряд з існуючими ще з
кінця грудня 1941 року армійськими збір-
но-переселенськими пунктами. На відміну
від них, перевірочно-фільтраційні табори
організовувалися для цивільного населен-
ня. Збірно-переселенські пункти були ство-
рені й на діючих фронтах. Так, 23 жовтня
1944 року в 1-й прибалтійський, в 1-й, 2-й і
3-й Білоруські, 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські
фронти надійшло розпорядження про ство-
рення при них по одному збірно-переселен-
ському пункту (табору) [4, с. 180].
Згодом, у лютому-березні 1945 року, кіль-
кість таких фронтових пунктів зросла до
п’ятдесяти семи, вісімнадцять з яких було
організовано тільки при 1-му Українському
фронті. Аналогічно, як і армійські перевіроч-
но-фільтраційні табори, вони були розра-
ховані на цивільних репатріантів [4, с. 182].
Але й цього виявилося замало, позаяк став-
лення до колишніх остарбайтерів було особ-
ливо скрупульозним. У цей період радянське
керівництво значну увагу приділяло збіль-
шенню кількості перевірочно-фільтрацій-
них пунктів НкВС, що розташовувалися
вздовж державного кордону СРСР. Станом
на 23 грудня 1944 року їх налічувалося вже
п’ятнадцять [7]. На території Української
РСР у Львівській, дрогобицькій, Волинській
та Ізмаїльській областях працювало сім
перевірочно-фільтраційних пунктів НкВС.
Такі пункти розташовувались у Болграді,
Володимирі-Волинському, Раві-Руській,
Яворові, Хирові, Мостиську, чернівцях [12].
У збірно-переселенських таборах
Народного комісаріату оборони (Нко) та
перевірочно-фільтраційних пунктах НкВС
УРСР репатріанти продовжували проходи-
ти перевірку та облік, після чого їх умовно
розподіляли на три категорії. до першої вхо-
дили ті, кого вважали ворогами радянської
влади – передусім, це були так звані власівці
й бандерівці. друга категорія визначалася
як «відносно чиста» – до неї входили ті,
кого не можна повною мірою звинуватити у
співпраці з ворогом. І, нарешті, третя кате-
горія складалася з людей, чия прихильність
до радянського режиму не викликала ніяких
сумнівів. Як показує нам аналіз опрацьова-
ної літератури, цей поділ часто здійснювався
умовно і вольовим методом. цьому сприяли
також складність і величезний обсяг переві-
рочної роботи, що доволі часто призводило
до плутанини з розподіленням і люди потра-
пляли не в ті категорії [11].
А зарахування до тієї чи іншої категорії
мало величезне значення для людини, адже
залежно від них, її направляли або до лав
червоної Армії, або за місцем проживання
передавали для наступного ведення слід-
ства до перевірочно-фільтраційних таборів
і слідчих органів НкВС, Народного комі-
саріату державної безпеки (далі – НкдБ),
«Смершу» [7]. Саме ці органи мали нести
безпосередню відповідальність за перевірку
репатріантів. У всіх перевірочно-фільтрацій-
них пунктах створювалися спеціальні комісії,
що складалися з працівників цих відомств.
В обов’язки органів «Смершу» покладала-
ся перевірка колишніх військовослужбовців
червоної Армії. За благонадійність цивільних
громадян відповідали комісії з представників
НкВС, НкдБ і «Смершу», під головуванням
представника НкВС [4, с. 177]. Слід зазна-
чити, що пізніше до фільтраційної роботи
активно залучалися і місцеві органи НкВС.
довершували картину репатріаційної сис-
теми відповідні органи на місцях, які мали
забезпечити прийом, розміщення, трудове й
господарсько-побутове облаштування репа-
тріантів. З кінця 1944 року почали створю-
ватися відповідні органи в Українській РСР.
Загальне керівництво органами репатріації
в Україні покладалося на заступника Голови
РНк І. Сеніна [7].
переважна більшість остарбайтерів вхо-
дила до другої категорії і їхнє майбутнє
залежало від багатьох чинників, на які, на
www.etnolog.org.ua
IM
FE
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
жаль, не звертається належна увага. для
подальшої долі остарбайтера велике значен-
ня мало його звільнення. Мається на увазі
те, що до остарбайтерів, які були звільнені
радянськими військами, ставлення фільтра-
ційних комісій було лояльнішим. Найменше
пощастило тим остарбайтерам, які перебу-
вали в західних районах Німеччини і були
звільнені військами союзників. ця катего-
рія перевірялася особливо ретельно і саме
вона становила значний відсоток спеціаль-
но створених сталінським керівництвом так
званих трудових армій. Мій батько був з
цієї категорії, оскільки примусові роботи
відбував у німецькому Ганновері, яке було
звільнено англо-американськими військови-
ми частинами. За його спогадами, у трудову
армію направляли без будь-якого пояснен-
ня. Спочатку їх посадовили в товарні вагони
і пообіцяли, що відправлять в Україну, однак
відразу повезли до Башкирії в одну з таких
армій. За своєю суттю трудова армія – аналог
концтабору. Люди перебували за колючим
дротом у спеціальних бараках з виставле-
ною відповідною охороною. Існування в цій
армії супроводжувала важка праця, погане
харчування, відсутність елементарних сані-
тарно-гігієнічних умов, що призводило до
частих епідемій, зокрема, «брюшного тифу»
і масових смертей.
Характеризуючи роботу комісій переві-
рочно-фільтраційних таборів у ставленні до
колишніх остарбайтерів, слід зазначити, що
подібна діяльність не могла обійтися без цілої
мережі інформаторів. Саме вони формували
списки тих, хто не мав бажання повертати-
ся додому, повідомляли про настрої серед
репатріантів, доповідали про тих, хто нама-
гався сховати сліди свого громадянства. Такі
інформатори діяли скрізь: у таборах, у збірно-
переселенських пунктах, в органах і відді-
лах. Таємних співробітників завербовували із
числа репатріантів, надавали їм певні приві-
леї та полегшений режим утримання, з метою
залучити їх на свій бік чи вивідати в них
необхідну інформацію, проводили агітаційну
роботу, влаштовували мітинги тощо.
діяли інформатори як у середині кра-
їни, так і за її межами – скрізь, де тіль-
ки були створені органи по репатріації та
переселенські пункти. Натомість зрозумі-
ло, що будь-яка установа, відомство, відділ
чи управління не могли функціонувати без
належного фінансування та матеріального
забезпечення. З республіканського бюджету
РНк України виділила чималі кошти для
проведення політико-роз’яснювальної робо-
ти. кошти, які могли б піти на облаштуван-
ня остарбайтерів, забезпечення їх належним
харчуванням, одягом, використовували для
придбання газет, журналів, плакатів, пор-
третів вождів і проведення різного роду
політико-агітаційних заходів. показовою
щодо цього була ситуація саме в Українській
РСР. У пунктах у Володимирі-Волинському,
Раві-Руській не була організована гаряча їжа.
особовий склад багатьох пунктів був недо-
укомплектований, що призводило до пога-
ної дисципліни, пияцтва, грабіжництва [3,
с. 160]. Але це був тільки початковий етап
складного і водночас надзвичайно супереч-
ливого процесу репатріації українських
остарбайтерів, період становлення й почат-
ку функціонування органів репатріації в
Українській РСР.
підсумовуючи вищевикладене, доходимо
висновку, що політика сталінського керівни-
цтва до колишніх остарбайтерів мала караль-
но-репресивний характер. підтвердженням
цьому є діяльність фільтраційно-перевіроч-
них таборів і репатріаційних комісій. до
цієї роботи був залучений цілий механізм
каральної системи НкВС. Усе це негативно
відобразилося на долі колишніх остарбайте-
рів, які були змушені все життя перебувати
під переслідуваннями та підозрою в «небла-
гонадійності». окреслені нами питання, які
пов’язані з вивченням подальшої долі колиш-
ніх остарбайтерів, труднощами, з якими вони
зіштовхнулися у процесі їхньої адаптації до
«радянської дійсності», відшкодуванням
їм збитків і матеріальної компенсації тощо,
і надалі очікують ґрунтовних наукових від-
повідей дослідників.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
8181
Олег ЦапкО
Список використаних джерел
1. Безсмертя. книга пам’яті України. 1941–1945 /
редкол. : голова І. Герасимов ; заст. голови І. Муков-
ський, п. панченко ; відп. секретар Р. Вишневський.
київ, 2000. С. 944.
2. Буцко о. к истории украинско-польского пере-
селения 1944–1946 гг. Україна у Другій світовій війні:
уроки історії та сучасність. Матеріали міжнародної на-
укової конференції. київ, 1995. С. 243.
3. Буцко о. «С возвращеньицем»: судьба украин-
ских граждан, репатриированных на родину. Сторінки
воєнної історії України : зб. наук. статей. київ, 1998.
Вип. 2. С. 148–162.
4. Гальчак С. організаційні заходи радянської сто-
рони з підготовки до репатріації «переміщених осіб».
Сторінки воєнної історії України : зб. наук. статей. київ,
2003. Вип. 7. ч. ІІ. С. 173–182.
5. коваль М. Україна в другій світовій і Великій
Віт чизняній війнах (1939–1945 рр.). київ, 1999. С. 336.
6. Нюрнбергський процес : зб. мат-лів у 8 т. Москва,
1990. Т. 4. С. 84.
7. пастушенко Т. Репатріація українських «остар-
байтерів» на батьківщину: 1944–1947 рр. Сторінки
воєнної історії України : зб. наук. статей. київ, 2005.
Вип. 9. ч. ІІІ. С. 126.
8. полян п. Жертвы двух диктатур. остарбайтеры и
военнопленные в Третьем Рейхе и их репатриация. Мо-
сква, 1996. С. 422.
9. Толстой Н. Жертвы Ялты / пер. с англ. е. Гес-
сен. Исследования новейшей русской истории. париж :
YMCA – Press, 1988. T. 7. C. 530.
10. Шевяков А. Репатриация советского мир-
ного населения и военнопленных, оказавшихся в
оккупированных зонах государств антигитлеровской
коалиции. Население России в 1920–1950 гг.: числен-
ность, потери, миграции. Москва, 1994. С. 195.
11. центральний державний архів громадських
об’єднань та організацій України (далі – цдАГоУ). Ф. 1.
оп. 23. Спр. 794. Арк. 2.
12. центральний державний архів вищих органів
влади та управління України (далі – цдАВоУ). Ф. 2.
оп. 7. Спр. 1726. Арк. 17.
13. Bethell N. The last secret: Forcible Repatriation to
Russa 1944–1947. London, 1974. 245 р.
14. Elliot M. The Repatriation Issue in Soviet-American
Relations 1944– 1946. University of Kentukki, 1974. 298 р.
References
1. HEraSYMOV I., the head of editorial staff (2000)
Immortality. A Book of Memory of Ukraine. 1941–1945.
Kyiv, pp. 944.
2. BUTSKO O. (1995) To the History of Ukrainian-
Polish Resettling of 1944–1946. Ukraine in the World
War II: Lessons of History and Contemporaneity. Collected
Papers of International Scientific Conference. Kyiv, pp. 243.
3. BUTSKO O. (1998) “With the Return”: Fate of
Ukrainian Citizens, Repatriated to the Motherland. The
Pages of Military History of Ukraine: Collected Scientific Pa-
pers. Kyiv, Iss. 2, pp. 148–162.
4. HALCHAK S. (2003) Organizing Measures of the
Soviet Side Concerning the Preparation of the “Displaced
Persons” Repatriation. The Pages of Military History of
Ukraine: Collected Scientific Papers. Kyiv, Iss. 7, Part ІІ,
pp. 173–182.
5. KOVAL M. (1999) Ukraine in the World War II and
Great Patriotic War (1939–1945). Kyiv, pp. 336.
6. (1990) Nuremberg Trials: Collection of Materials in
Eight Volumes. Moscow, Vol. 4, pp. 84.
7. PASTUSHENKO T. (2005) Repatriation of Ukrai-
nian Ostarbeiters to the Motherland: 1944–1947. The Pag-
es of Military History of Ukraine: Collected Scientific Papers.
Kyiv, Iss. 9, Part ІІІ, pp. 126.
8. POLIAN P. (1996) Victims of Two Dictatorships.
Ostarbeiters and Prisoners of War in the Third Reich and
Their Repatriation. Moscow, pp. 422.
9. TOLSTOI N. (1988) Victims of Yalta. Translated
from English by E. Gessen. Researches of Modern Russian
History. Paris: YMCA – Press, Vol. 7, pp. 530.
10. SHEVYAKOV A. (1994) Repatriation of the Soviet
Peace Population and Prisoners of War, Found Themselves
in the Occupied Areas of the States of Allies of World
War II. Population of Russia in the 1920s–1950s: Number,
Losses, Migrations. Moscow, pp. 195.
11. The Central State Archives of the Social Associa-
tions and Organizations of Ukraine. Fund 1, Inventory 23,
Dossier 794, Sheets 2.
12. The Central State Archives of the Social Associa-
tions and Organizations of Ukraine. Fund 2, Inventory 7,
Dossier 1726, Sheets 17.
13. BETHELL N. (1974) The Last Secret: Forcible
Repatriation to Russia 1944–1947. London, 245 pр.
14. Elliot M. (1974) The Repatriation Issue in Soviet-
American Relations 1944–1946. University of Kentukki,
298 pр.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|