Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності
Мета статті полягає в науковій апробації нового підходу в дослідженні такого явища, як автохтонність національних меншин, а саме, вплив автохтонності на збереження національної ідентичності. Саме автохтонність національних меншин зберігає їх ідентичність, надає можливість протистояти асиміляційним т...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204191 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності / Л. Чекаленко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 5-13. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859918422678175744 |
|---|---|
| author | Чекаленко, Л. |
| author_facet | Чекаленко, Л. |
| citation_txt | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності / Л. Чекаленко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 5-13. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Мета статті полягає в науковій апробації нового підходу в дослідженні такого явища, як автохтонність національних меншин, а саме, вплив автохтонності на збереження національної ідентичності. Саме автохтонність національних меншин зберігає їх ідентичність, надає можливість протистояти асиміляційним тенетам. При тому, як доводить практика, не всім національним меншинам вдалося зберегти власну ідентичність. Постає питання: чому деякі відстояли власну ідентичність, незважаючи на тиск владних структур титульної нації, а інші не досягли такого стану? Як свідчать історичні дані, збереження ідентичності є характерним для тих національних меншин, які мають або мали власну автохтонність. Саме такий стан зберігся в історичній пам’яті поколінь. Задля дослідження зазначеної проблеми авторка проаналізувала теоретичне підґрунтя асиміляції національних меншин, запропоноване європейськими та американськими науковцями і запроваджене владними структурами деяких держав. За основу як приклад було взято асиміляційну схему щодо національних меншин, зокрема українців, запроваджену владними структурами Республіки Польща в міжвоєнний період. Розроблена, відповідно, польськими науковцями й політиками (Р. Дмовським, С. Стемповським, Ю. Ожеховським). Асиміляційна схема реалізувалася через осадництво, утраквізацію та конфесійний чинник. Тема, що розглядається, на наш погляд, є вкрай важливою для майбутнього розвитку європейської спільноти у зв’язку з колапсом сучасної європейської міграційної політики, а також політики адаптації титульних націй до прибулих іноцивілізаційних мігрантів.
The article is aimed at the scientific appraisal of a new approach in the research of such a phenomenon as autochtonness of national minorities, namely, autochtonness influence on the national identity preservation. Just the autochtonness of national minorities allows them to preserve their identity, gives an opportunity to resist assimilation nets. At the same time, as it is proven in practice, it has not been a success for all national minorities to keep their own identity. That’s why the question has arisen: why some of them have defended own identity despite the pressure of the authoritative structures of the titular nation, and the others haven’t reached to such a state? As it is affirmed by historical data, identity preservation is typical for those national minorities, which have or had own autochtonness. Just such a state is preserved in the historical memory of generations. The authoress has analyzed theoretical principles of the national minorities' assimilation, proposed by European and American scientists, and established by authoritative structures of some states. It has been done to research the indicated problem. The assimilation scheme for the national minorities, especially Ukrainians, established by the authoritative structures of the Republic of Poland in the interwar period has been taken as the basic example. It has been developed by Polish scientists and politicians (R. Dmowski, S. Stempowski, Yu. Orzehowski). The assimilation scheme has been realized through the osadniks, bilingualism, and the religious factor. In our opinion, the subject under consideration is very important for the future development of the European community in connection with the collapse of modern European migration policy, and also the policy of titular nations adaptation for arriving migrants from other civilizations.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:06:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
5
Закордонні українці:
автохтонність як джерело
Збереження ідентичності
УДК 314.117-054.51(100=161.2):316.347
ЧЕКАЛЕНКО ЛюДМиЛА
доктор політичних наук, професор, викладач дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка,
заслужений діяч науки і техніки України
Chekalenko liUdMylA
a Doctor of Policy, professor, a lecturer at Hennadiy Udovenko Diplomatic Academy of Ukraine, Honored
Worker of Science and Technique of Ukraine
DOI https://doi.org/10.15407/nte2020.01.005
Бібліографічний опис:
чекаленко, Л. (2020) Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності. Народна
творчість та етнологія, 1 (383), 5–13.
Chekalenko, L. (2019) Foreign Ukrainians: Autochthonness as a Source of Identity Preservation. Folk Art and
Ethnology, 1 (383), 5–13.
Анотація / Abstract
Мета статті полягає в науковій апробації нового підходу в дослідженні такого явища, як автохтонність національ-
них меншин, а саме, вплив автохтонності на збереження національної ідентичності. Саме автохтонність національ-
них меншин зберігає їх ідентичність, надає можливість протистояти асиміляційним тенетам.
при тому, як доводить практика, не всім національним меншинам вдалося зберегти власну ідентичність. постає
питання: чому деякі відстояли власну ідентичність, незважаючи на тиск владних структур титульної нації, а інші не
досягли такого стану? Як свідчать історичні дані, збереження ідентичності є характерним для тих національних мен-
шин, які мають або мали власну автохтонність. Саме такий стан зберігся в історичній пам’яті поколінь.
Задля дослідження зазначеної проблеми авторка проаналізувала теоретичне підґрунтя асиміляції національних
меншин, запропоноване європейськими та американськими науковцями і запроваджене владними структурами де-
яких держав. За основу як приклад було взято асиміляційну схему щодо національних меншин, зокрема українців,
запроваджену владними структурами Республіки польща в міжвоєнний період. Розроблена, відповідно, польськими
науковцями й політиками (Р. дмовським, С. Стемповським, Ю. ожеховським). Асиміляційна схема реалізувалася
через осадництво, утраквізацію та конфесійний чинник.
Тема, що розглядається, на наш погляд, є вкрай важливою для майбутнього розвитку європейської спільноти у
зв’язку з колапсом сучасної європейської міграційної політики, а також політики адаптації титульних націй до при-
булих іноцивілізаційних мігрантів.
Ключові слова: автохтонність, діаспора, асиміляція, акультурація, пацифікація, геноцид.
The article is aimed at the scientific appraisal of a new approach in the research of such a phenomenomenon as autoch-
tonness of national minorities, namely autochtonness influence on the national identity preservation. Just the autochton-
ness of national minorities allows to preserve their identity, gives an opportunity to resist assimilation nets.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
6
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
At the same time, as it is proved in practice, it has not been a success for all national minorities to keep own identity.
That’s why the question is risen: why some of them have defended own identity despite the pressure of authoritative struc-
tures of titular nation and the others haven’t reached to such state? As it is affirmed by historical data, identity preservation
is typical for those national minorities, which have or had own autochtonness. Just such a state is preserved in the historical
memory of generations.
The authoress has analyzed theoretical principles of the national minorities assimilation, proposed by European and
American scientists and established by authoritative structures of some states. It has been done to research indicated prob-
lem. Assimilation scheme as to the national minorities, especially Ukrainians, established by authoritative structures of the
Republic of Poland in the interwar period has been taken as the basic example. It has been developed by Polish scientists and
politicians (R. Dmowski, S. Stempowski, Yu. Orzehowski). Assimilation scheme has been realized through the osadniks,
bilingualism and religious factor.
In our opinion, the subject under consideration is very important for the future development of European community
in the connection with the collapse of modern European migration policy and also the policy of titular nations adaptation
for arrived migrants from the other civilizations.
keywords: autochthonness, diaspora, assimilation, acculturation, pacification, genocide.
про асиміляцію етнічних меншин напи-
сано чимало. це питання набуло особливої
популярності у зв’язку зі складнощами євро-
пейської політики адаптації до прибулих іно-
цивілізаційних мігрантів. процес обопіль-
ної адаптації дістав назву «акультурація»,
тобто «окультурювання» (acculturare – від
лат. аd – до і cultura – утворення, розвиток) 1
значної кількості прибулого мігрантського
населення до розвинутих країн Європи, які
розглядають власну культуру цивілізацій-
ним феноменом сучасності.
поняття «асиміляція» (від лат. –
«assimilatio»), що означає уподібнення, ототож-
нення, тісно пов’язано з міграційним процесом.
Найактивніше цими питаннями цікавилися
європейські та американські вчені, завданням
яких було теоретичне обґрунтування розро-
блених схем та реалізованих за ними заходів
для стабілізації ситуації в державах, створення
позитивного іміджу і, зрештою, виправдання
владних структур за неетичне поводження з
нелегальними мігрантами.
Засадничими європейськими парадигма-
ми міграційної політики традиційно є муль-
тикультуралізм і транснаціоналізм (Глик
Шіллер, Фонер, Вертовець), в основі яких –
захист прав національних меншин, зокрема й
мігрантів. Зазначимо, що американська тео-
ретична школа щодо асиміляції відрізняєть-
ся від підходів європейських аналітиків до
вивчення зазначеного процесу насамперед
жорсткішими схемами «окультурювання»
чужоземців у т. зв. американському плавиль-
ному котлі, де всі нації переплавляються в
єдине ціле, утворюючи цілісний американ-
ський народ (Фіонер, Ван Туберген).
У західній науці за останні десятиліття
з’явилися нові визначення щодо асиміляції,
які близькі до згаданого, однак, на переконан-
ня європейців, є м’якішими за змістом і суттю.
йдеться про вже згаданий термін «акульту-
рація», а також термін «деасиміляція».
Спадає на думку, що поняття «акульту-
рація» і «деасиміляція» штучно ввели до
наукового обігу з метою відійти від чітких,
можна сказати, жорстких визначень асимі-
ляції, тобто поглинання іншої народності.
Не виключаємо також, що тяжіння до акуль-
турації є проявом проколоніальної носталь-
гії за минулим, що так чи інакше виявляється
на політичному тлі європейської політики.
Як синонім до терміна «асиміляція» аме-
риканський дослідник Мілтон Гордон також
запропонував поняття «деетнізація» [10].
У своїй праці «Асиміляція в американському
житті» він, зокрема, розподілив етнічну аси-
міляцію на її складові, серед яких і культур-
на асиміляція. За М. Гордоном, акультурація
[8; 9], як і асиміляція, це – процес, у якому
етнічна меншина сприймає цінності та зраз-
ки поведінки домінуючої групи. при цьому
акультурація виявляється у двосторонньому
процесі: з одного боку, на мігрантів впливає
домінуюча культура, тоді як і емігрантська
культура впливає на культуру титульної нації.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
77
ЛюдмиЛ а Чек а Ленко
Існують також інші своєрідні тлумачен-
ня процесу і ролі асиміляції, як, наприклад,
в етносоціолога Гарольда Абрамсона [13]
та філософа карла дойча. За твердженням
останнього, який розробив ідеї теорії вихо-
вання в поліетнічному суспільстві [11], про-
тягом року можуть асимілюватися в серед-
ньому лише близько 0,1 % етнічної спільноти.
Водночас привертає увагу необізнаність
деяких вітчизняних авторів, котрі в новій
українській «Вікіпедії» визначають асиміля-
цію як «зміну самосвідомості» особи (!) [5;
6]. Якби таке припущення реалізовувалося
на практиці, то сьогодні б не існувало жодної
національної меншини і діаспори в цілому.
паралельно з асиміляцією розглядають
також прояви її фрагментації, що назва-
но «сегментною» асиміляцією (портес,
Румбо, Жу, Уотерс). За згаданою теорією,
деякі іммігрантські групи асимілюються
тільки за обраними сегментами чужорідно-
го суспільства. при цьому стверджується,
що саме таким мігрантським групам легше
адаптуватися до нового середовища [12].
Таким чином, кінцевий результат проце-
су асиміляції передбачає прийняття складо-
вих домінуючої культури. Хоча асиміляція,
порівняно з акультурацією, є жорсткішою і
часто реалізується із застосуванням приму-
су, насильства, тиску тощо, утім, такий тип
поводження домінантної культури не може
повністю перекреслити й замінити етніч-
ні витоки походження людини, історичну
пам’ять поколінь, культурні засади тощо,
тобто фактично стерти код нації.
при цьому доволі часто спрацьовує фено-
мен третього покоління, яке свідомо повер-
тається до свого походження, до пошуків
своїх витоків. порівняно з другим поко-
лінням, яке, врахувавши негативний досвід
батьків, змушене пристосовуватися до нових
умов існування і задля виживання навіть
демонструє більшу відданість новому пово-
дженню, ніж корінна культура. при цьому
етнологи стверджують, що етнічна асимі-
ляція є одностороннім процесом, який на
практиці завершується повною або майже
повною втратою етнічною меншиною своїх
споконвічних етнічних ознак: мови, культу-
ри, традицій, способу життя тощо і прийнят-
тям особливостей домінуючого етносу. Таке
положення національної меншини закріпле-
но терміном деетнізація.
повертаючись до питання автохтоннос-
ті, зазначимо, що спостереження за цим
явищем наштовхнуло на думку про те, що
автохтонність є потужним джерелом для
виживання етносу за умов асиміляції.
Автохтонність спирається на такі
засадничі джерела, як:
1. Земля – це хліб і це життя.
2. Віра – як надія на духовний порятунок.
3. Мова, культура (освіта) – як засади
історичного коду нації.
Усі три компоненти надають сил, впевне-
ності, надії на виживання за будь-яких умов.
Можливо, тому й колишні імперії протягом
століть не можуть фактично знищити укра-
їнство, яке поки перебуває на своїй землі,
хоча й розділеній між чужинцями. плекає
власну віру і оберігає українську культуру.
для знищення всього цього владні струк-
тури польщі, Росії, Румунії, Угорщини про-
тягом століть розробляли теорії, плани, моделі
з винищення українства. Як приклад згадаємо
теорію неспроможності українців на створен-
ня власної держави і розбудови державності,
модель поглинання українців, теорію пацифі-
кації та ін. Усі вони схожі по суті, хоча й певною
мірою різняться засобами реалізації.
За теоретичними розробками, що здій-
снювалися на практиці, у цій площині перед
ведуть західно- і східноєвропейські кон-
цепції, зокрема, ідеї польських соціал-демо-
кратів Станіслава Стемповського, Романа
дмовського, Юзефа ожеховського, Генрика
Юзевського, які запровадили ідею погли-
нання українства через осадництво, утрак-
візацію і прозелітизм. Головна проблема, як
вважали польські теоретики, полягала в зна-
чній кількості українського населення, що
підпало під протекторат польщі внаслідок
першої світової війни – 11 мільйонів осіб.
І цю кількість, на їхнє переконання, польща
www.etnolog.org.ua
IM
FE
8
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
8
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
«не могла легко проковтнути», тобто асимі-
лювати. 500 тисяч осіб ще була спроможна
«перетравити», однак 11 мільйонів – ні.
Тоді саме й почали шукати варіанти та роз-
робляти всілякі моделі, як це зробити і що
запровадити для «поглинання» українства.
Звернімося до рішень паризької мирної
конференції 1919–1920 років по закінченню
першої світової війни. На конференції євро-
пейські країни жваво обговорювали питання
майбутньої долі українських територій і укра-
їнського населення, оскільки УНР програла
боротьбу за власну незалежність. позиція
Франції (очільник делегації дж. клемансо)
була однозначно антиукраїнською і поля-
гала в передачі польщі протекторатських
повноважень над українськими територіями.
позиція Британії лишалася проукраїнською.
Глава британської делегації Ллойд джордж
переконував учасників у тому, що польща
не повинна поглинати українське населен-
ня, яке не є польським і не хоче бути поль-
ським. Американські представники виступа-
ли за автономію українських земель у складі
польщі, хоча активно не наполягали на цьому.
до думки присутніх на конференції пред-
ставників української держави, як свідчать
документи, не прислухалися. Як результат,
польща отримала протекторат над україн-
ськими територіями: 160 тисяч км 2 з населен-
ням 11 мільйонів осіб: у результаті території
Лемківщини, посяння, підляшшя, Холмщи-
ни опинилися в польських руках. остаточно
це рішення було закріплене 14 березня
1923 року в спеціальному документі, який,
до слова, містив положення щодо надання
українцям культурної автономії.
Серед згаданих теоретиків привертає
увагу постать талановитого письменника,
громадського діяча С. Стемповського (1870–
1952), який навіть працював в уряді Симона
петлюри й опікувався освітою та шкіль-
ництвом. цікавою є також постать Романа
дмовського (1864–1939) – активного полі-
тичного діяча, завдяки зусиллям якого на
паризькій мирній конференції українське
питання було вирішене на користь польщі.
Названі особи активно впроваджували в
життя та реалізовували загарбницькі інтер-
еси польської держави. Відправним посту-
латом С. Стемповського в баченні українців
було переконання в неспроможності україн-
ців утворити власну державу. політик пише:
«<...> український народ був неспроможним
створити свою власну державу і не тіль-
ки не відчував у цьому необхідності, але й
не розумів цього і не міг боротися за неї»
[ци. за: 7, c. 141]. Асиміляційні дії польської
влади активно розгорнулися в міжвоєнний
період – у роки нищення української присут-
ності на зазначених територіях, створення
концентраційних таборів для представників
української інтелігенції: військових, вчите-
лів, священиків тощо.
Варто нагадати, що в 1923 році Рада послів
Антанти погодилася на передачу Західної
України під тимчасове управління польщі
тільки під гарантію надання регіону автоно-
мії, відкриття українських шкіл, університету,
дозволу на користування українською мовою
в державних установах і поваги до релігії.
Ігноруючи положення міжнародних доку-
ментів, поляки, захопивши українські етнічні
території, провели насильницьку асиміляцію.
польська окупаційна влада ретельно прихо-
вувала від міжнародних гуманітарних органі-
зацій, зокрема й Ліги Націй, статистичні дані,
численні факти про жертви серед українського
населення. Тим часом кількість загиблих укра-
їнців у результаті кривавої полонізації може
сягати кількох сотень тисяч осіб. Тим самим
польща завдала нищівного удару по україн-
ській національній самосвідомості на Волині,
Холмщині, підляшші.
основи української державності було
підірвано і створено передумови для регі-
ональних міжнаціональних конфліктів у
майбутньому. численні військові злочини,
вчинені польськими окупантами на тери-
торії Західної України, досі замовчуються і
не визнаються сучасною польської владою,
а отже, і міжнародною спільнотою.
про жорстокість екзекуцій ходили леген-
ди. За спогадами польського полковника
www.etnolog.org.ua
IM
FE
99
ЛюдмиЛ а Чек а Ленко
Юзефа Бека, мешканців українських сіл, які
демонстрували невдоволення, знищували.
З особливим завзяттям поляки «полювали»
на захисників української державності. Так,
без суду і слідства були вбиті член уряду
Західно-Української Народної Республіки
(ЗУНР) Мартинець і відомий композитор
остап Нижанківський. У цілому число заа-
рештованих та інтернованих серед україн-
ського цивільного населення під час поль-
ської окупації, за найобережнішими оцінка-
ми, склало не менше 250 тисяч осіб.
після варшавської угоди С. петлюри з
Ю. пілсудським у 1920 році польська влада
з метою насильницької асиміляції і поло-
нізації українців направила в регіон потік
польських переселенців, яким було передано
понад 200 тисяч гектарів землі в Галичині,
112 тисяч гектарів на Волині і 113 тисяч гек-
тарів на поліссі. На окупованих територіях
діяла комендантська година, було обмежено
пересування, а армія була готова в будь-який
момент до придушення повстань. польські
надзвичайні військово-польові суди, що
діяли з 1918 року, у 1920-х роках отримали
право протягом 12 годин виносити смертні
вироки, чим влада охоче користувалася.
У рамках деукраїнізації Західної України
польське керівництво наклало заборо-
ну на діяльність українських громадсько-
політичних і культурно-освітніх органі-
зацій. З березня 1920 року в діловодство
було введено новий географічний термін:
«Малопольска всходня» («східна Мала
польща») і заборонено вживання термінів
«Західна Україна» та «українець». У Львові
було заборонено українські газети «дело»
та «Свобода». Молодим людям забороняли
навчатися в університетах Львова, поки вони
не пройдуть службу у Війську польському.
під час окупації цілеспрямовано знищу-
валися українські школи, а їх будівлі поль-
ські військові забирали під свої потреби.
З 17 тисяч учителів тільки 2 тисячі були укра-
їнцями, а в крайовій шкільній раді було лише
сім членів-українців із сорока. Викладання
українською мовою могло вестися виключ-
но в нижчих підготовчих школах громади,
в інших – виключно польською. крім того, як
для нижчих підготовчих шкіл, так і відносно
приватних курсів для неписьменних діяла
заборона на навчання українській грамоті 2.
польська влада не обмежувалася знищен-
ням української самобутності на захоплених
землях. Наприкінці 1919 року регіон охопила
ще одна проблема – епідемія тифу. польське
керівництво не вживало жодних заходів у
протистоянні хворобі. Смертність серед хво-
рих на тиф у той час досягала від 20 % до 50 %.
Тільки за перший квартал 1920 року захворі-
ло понад 20 тисяч українців. польська сані-
тарна служба вирішила, що рятувати Західну
Україну від епідемії недоцільно і «потрібно
чекати, коли вона згасне сама» [3].
Вочевидь, природне скорочення укра-
їнського населення окупованих територій
від хвороб сприяло прискоренню асиміля-
ції, тому польська влада свідомо ігнорува-
ла голод, епідемії, інші соціальні проблеми
регіону. Села не відновлювалися, насіння
для посівів селянам не постачалося. Замість
цього польські жандарми займалися рекві-
зицією і відбирали в українців останнє.
Активне очищення захопленої території
від українських селян було зумовлене програ-
мою про переселення в Західну Україну вете-
ранів польсько-української війни, які отри-
мували вилучену в українців землю. Тільки
на Волинь із двохмільйонним населенням
Ю. пілсудський переселив 300 тисяч поль-
ських поселенців, яким віддали найкращі
землі й надали важливі адміністративні поса-
ди. примітно, що колишні польські військові,
що прославилися в боротьбі з українцями,
мали стати опорою стабільності в регіоні.
Іншою підтримкою дій польської влади в
Західній Україні стало залучення спеціаль-
но створених із цією метою відділів полі-
ції, призначених для швидкого придушення
виступів проти польської влади. крім цього,
до завдань спеціальних відділів входила роз-
шукова і слідча діяльність щодо співчува-
ючих прихильникам створення незалежної
Української держави. Від донесень у поліцію
www.etnolog.org.ua
IM
FE
10
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
10
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
не було відбою, що стимулювало кількісне
збільшення польських карателів та призвело
до спрощення слідчих і судових процедур.
Без суду і слідства розстріляли одного із
засновників Української військової організа-
ції (УВо) Юліана Головінського, замучили
ідеолога і крайового провідника організації
українських націоналістів (оУН) Степана
охримовича. Згідно з вироками військово-
польових судів розстріляли українських
патріотів, відомих діячів УВо і оУН Василя
Біласа та дмитра данилишина. Місцеве
населення, що виявляло національну актив-
ність і симпатизувало оУН, піддавали регу-
лярним поліцейським зачисткам.
драматичні наслідки мала т. зв. «паци-
фікація» – особлива політика, яку в 1930-х
роках проводили проти цивільного насе-
лення Галичини польські загони поліції та
регулярної армії. поляки займали україн-
ські села, палили будинки, храми, вилуча-
ли майно. За час пацифікації було закри-
то 150 православних церков, а їхні землі
конфісковано. польські карателі заарешту-
вали понад 2 тисяч українців, розгроми-
ли 800 сіл, ліквідували український центр
«просвіта», товариства «Луг»« і «Сокіл»
тощо. Військовополонених, громадських
діячів та мешканців сіл, що ставали жерт-
вами терору з боку окупаційної влади, від-
правляли до концентраційних таборів, які
«прославилися» на всю Європу жахливими
умовами утримання. Затримані страждали
від голоду й холоду в умовах повної антиса-
нітарії. Багатьох полонених піддавали систе-
матичним катуванням, наглядачі вибивали
їм зуби, виколювали очі, ламали кістки.
У концтаборі в Стшалково одночас-
но перебувало до 57 тисяч ув’язнених. Від
постійних тортур і хвороб у цьому табо-
рі тільки за офіційними даними загинуло
понад 8 тисяч осіб. У концентраційному
таборі в районі міста Тухолі, куди також
відправляли українців, до 1921 року заги-
нуло понад 22 тисячі осіб. У 1934 році для
знищення української політичної опозиції
польський окупаційний режим спеціаль-
но створив концтабір Береза-Картузька.
Розповідаючи про роботу концентраційно-
го табору, його комендант Юзеф камаль-
курганський демонстрував відверту воро-
жість до українців. За час окупації десятки
тисяч українців загинули в польських концта-
борах у Вадовичах, Модлині, Львові, Стрию,
Яловці, Брест-Литовському, перемишлі,
Ланцуті, Тухолі, Стшалково. епідемії тифу,
дизентерії, голод, відсутність одягу, регу-
лярні катування, тисячі трупів, які лежали
на відкритому повітрі місяцями, – уся ця
політика в польських таборах смерті й досі
наводить жах на дослідників [див.: 3]. отже,
у 20 концтаборах перебувало понад 57 тисяч
ув’язнених, загинули тисячі осіб.
ці сумні сторінки історії заслуговують
докладного розслідування й засудження з
боку всього світу і міжнародних організацій,
щоби запобігти подібним злочинам проти
людства в майбутньому.
1941 рік. Українські націоналісти, як писа-
ли польські історики, позбавлені відчуття
реальності, намагалися 1 липня 1941 року
проголосити незалежну соборну Україну від
Сяну до кавказу. Усе це, за словами польських
інтелектуалів, нагадувало «трагікомедію».
У післявоєнні роки польське керівництво
знову повернулося до українського питання.
Люблінський комітет уклав угоду із СРСР про
східний кордон по «Лінії керзона», почав
проводити земельну реформу. У першій поло-
вині 1945 року червона Армія за участі поль-
ських частин завершила вивільнення поль-
ських земель від гітлерівських загарбників.
За польським планом асиміляції, як
стверджувалося в працях польських діячів,
необхідно було особливу увагу звернути на
школи, виші, культурні установи. «починати
з молодого покоління, з дитячих садків. Але
таке робити поступово, не примусово».
програма асиміляції містила такий план:
1) виселення 500 тисяч українців; 2) швид-
ко й автоматично розпорошити українське
населення по інших польських територіях.
Як тут не згадати військову операцію
«Вісла» квітня 1947 року, коли було виселе-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
1111
ЛюдмиЛ а Чек а Ленко
но 150 тисяч українців з їхніх корінних земель,
що фактично стало реальним втіленням теорії
асиміляції на практиці. плани щодо україн-
ського населення існували ще задовго до 1947
року – у 1920–1930-х роках, про що мовилося
вище [див.: 4]. певний час УпА намагалася
чинити збройний опір новій владі, але сили
були нерівними [4]. під приводом боротьби з
УпА українців, що споконвіку жили тут, було
виселено й розселено на території польщі.
операція «Вісла» стала квінтесенцією реалі-
зованої асиміляції польщею українців за допо-
могою нищення і прямого геноциду україн-
ського етносу. привертає увагу той факт, що й
після військових зачисток мирного населення
вже радянська влада продовжувала віддавати
польській стороні українські землі до середини
1950-х років «задля вирівняння кордону».
Після «Вісли». чи завершився процес
асиміляції українців? Незалежність України
була визнана Республікою польща. Водночас
із визнанням чи зникли претензії щодо нашої
держави з боку поляків? І чим слабкішою
ставала Українська держава, тим жорсткі-
шою вимальовувалася позиція польського
сусіди. Сьогодні польська сторона порушує
питання про компенсацію виселеним радян-
ською владою полякам з боку України…
Утім, повертаємося до нашої теми – теми
асиміляції. Асиміляційні процеси спостері-
гаються в усіх країнах світу, не залишилась
осторонь і демократична Європа. З розши-
ренням Європейського Союзу окремими
країнами-членами відпрацьовувалася влас-
на схема асиміляції, що було викликано
напливом значної кількості мігрантського
населення з колишніх колоніальних воло-
дінь держав Євросоюзу. Моделі асиміляції
реалізовувалися в різних країнах із застосу-
ванням диференційних правил і вимог, однак
усі вони зосередилися на трьох варіан тах:
- мулькультурна модель, або модель муль-
тикультуралізму;
- демократична, або французька, модель, що
впроваджувалася переважно у Французькій
Республіці і в країнах, що поділяють погляди
Франції на європейські стандарти.
- ізоляціоністська модель, або німецька
модель, що була запроваджена в Німеччині.
Зазначимо, що ізоляціоністська модель
спрямована на ізоляцію емігрантської спіль-
ноти, оскільки за конституцією ФРН німець-
ке громадянство може бути надано тільки
«по крові», тобто громадянам, народже-
ним від німців. цією пересторогою мігрант-
ська спільнота одразу відокремлювалася від
німецького суспільства і змушена була зна-
ходити можливості пристосування до ізо-
ляційних правил. Згодом німецьке законо-
давство поповнилось іншими рішеннями,
які надають громадянство дітям мішаних
родин або тим мігрантам, що проживають у
країні певну кількість років. Якщо мігрант
прагне залишитися в Німеччині, він змуше-
ний задля роботи так чи інакше опанувати
мовою, культурою, професійними навичка-
ми тощо. Урешті, стати німцем на перших
етапах за культурними ознаками.
Французька модель, або як полюбляють
її називати самі французи – «демократич-
на», на перший погляд здається демократич-
ною, однак містить низку умов і пересторог,
за якими мігрант має повністю опанувати
французькою культурою, мовою, тради-
ціями, скласти відповідні іспити на фран-
цузськість, довести, що він вже не мігрант,
а француз. Тоді, вірогідно, він зможе ввійти
у французьке суспільство майже на повно-
правних засадах. Урешті-решт, французька
модель повністю асимілювала мігрантів, які
змушені були навчати дітей у французьких
школах і вишах, лікуватись у французьких
поліклініках і лікарнях, працювати на фран-
цузького підприємця чи бізнесмена тощо.
Третя модель мультикультурності або
полікультурності, що була запровадже-
на у Великій Британії і в деяких країнах
Скандинавії, передбачала паралельне існу-
вання і взаємодію різних культур і світогля-
дів, і швидше нагадувала процес декульту-
рації, ніж асиміляції. цей підхід повністю
провалився, а причина лежить на поверхні.
Ідеологи мультикультуралізму не врахували
того факту, що мігранти є представниками
www.etnolog.org.ua
IM
FE
12
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
12
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 2 0
різних цивілізацій, а цивілізації не тільки не
поглинаються одна одною і навіть частково
не змішуються, оскільки сформовані люд-
ством на різних засадничих платформах про-
тягом всієї історії розвитку людини, є зро-
щеними на біологічному рівні і виступають
певним кодом кожного етносу.
У результаті провалу всіх згаданих моде-
лей пристосування мігрантів до європей-
ських варіантів європейські країни нині
шукають нові підходи до розв’язання
мігрантської кризи.
Аналізуючи варіанти європейських моде-
лей, запроваджених уже у ХХІ ст. в найде-
мократичніших європейських державах,
можна дійти висновку про певний збіг скла-
дових польської асиміляційної політики до
розв’язання проблеми українців з французь-
кою моделлю. І тут не йдеться про пряме
запозичення методів і заходів, однак теоре-
тичне підґрунтя збігається. Так, французьке
уявлення про велич французької культури,
її вищості над іншими культурами чужозем-
них народів диктував французькій політи-
ці протягом століть місіонерську роль у різ-
них куточках світу. І французи, завойовуючи
інші території, роблячи з них колоніальні
володіння, нав’язували свою мову, культу-
ру, світосприйняття… Створювали щось на
кшталт маленьких Францій, як, наприклад,
у Вьєтконгу або в Алжирі, де в результаті
з’явилася країна алжирських французів, які
були більше французами, ніж самі французи в
парижі. Така політика не раз наражала фран-
цузький уряд на політичні кризи й диктувала
жорсткі засоби для відновлення спокою в кра-
їні. Нагадаємо про алжирську війну Шарля
де Голля 1956 року, якому прийшлося ввести
регулярні війська в алжирську ще французьку
колонію, оскільки алжирські французи висту-
пили проти надання Алжиру незалежності,
при тому виступили вже своїми алжирсько-
французькими збройними силами з авіацією і
танками. Історія знає чимало подібних фактів.
Так і польська модель: якщо ти поляк, то
маєш бути поляком на сто відсотків, знати
мову, культуру, бути католиком. «Якщо ти
поляк – ти католик, якщо ти не католик – ти не
поляк». Методи, що їх застосовувала польська
влада проти українців, також нагадують фран-
цузькі варіанти втихомирення невдоволених.
при цьому не виключаємо, що французька
і польська асиміляційні моделі формувалися
взаємно і були запозичені одна від одної. І події
минулого століття змінилися сучасними.
Так-то воно так, однак, враховуючи ігно-
рування Росією всіх постулатів ооН, які вже
для цієї держави і не є постулатами, таке пра-
вило не спрацьовує. Тому звернення в даному
випадку до фактору часу, на наше переконан-
ня, може сприяти розв’язанню кризи.
І, нарешті, третя складова: залучен-
ня волевиявлення мешканців даного регі-
ону або місцевості, що підтверджується
результатами проведеного референдуму.
І в цьому питанні маємо історичні приклади
розв’язання територіальних суперечок.
Врахування всіх зазначених складових
сприятиме складанню цілісної картини
кризи, знаходженню та визначенню її вину-
ватців, яких, між іншим, можна піддати між-
народному суду, за умов визначення актів
агресії і самого агресора. Уважний аналіз
даних за трьома складовими сприятиме
якщо й не блискавичному розв’язанню кризи,
то віднайденню консенсусних складових до
посування по висхідній її послаблення і,
врешті, знаходження компромісних рішень.
1 окультурювання (acculturare – від лат. Ad – до і
cultura – утворення, розвиток) – процес взаємовпливу
культур, сприйняття одним народом повністю чи част-
ково культури іншого народу [1].
2 Масові арешти інтелігенції, духовенства і просто-
люддя почалися 13 квітня. Було арештовано близько
15 вчителів народних шкіл і понад 60 священиків (се-
ред них: 70-річний о. І. попеля з довгополя, 68-річний
о. Степанович з кут). Арештовано понад 3000 селян,
між ними – жінки з малими дітьми [3].
Примітки
www.etnolog.org.ua
IM
FE
1313
ЛюдмиЛ а Чек а Ленко
Список використаних джерел
1. Акультурація. URL : https://uk.wikipedia.org/
wiki/Акультурація.
2. Історія країн центральної і Східної Європи піс-
ля другої світової війни. URL : https://pidruchniki.
com/1202022440957/istoriya/krayini_tsentralnoyi_
shidnoyi_yevropi_ pislya_drugoyi_svitovoyi_viyni#187.
3. крівава книга. ч. 2. Матеріали до польської інвазії
(оригінал). RuLit. URL : https://www.rulit.me/books/
krivava-kniga-ch-2-materiyali-do-polskoi-invazii-original-
read-238529-59.html.3.
4. кузіна І., Божко І. Спадкоємці депортованих по-
ляків погрожують Україні позовами. чи є привід осте-
рігатися реституції. Дзеркало тижня. 30 жовтня 2015.
URL : https://dt.ua/internal/spadkoyemci-deportovanih-
polyakiv-pogrozhuyut-ukrayini-pozovami-chi-ye-privid-
osterigatisya-restituciyi-_.html.
5. культурна асиміляція. URL : http://www.history.
org.ua/?l=EHU&verbvar=Asymiliatsiia&abcvar=1&bbcv
ar=21.
6. Наслідок асиміляції – втрата первісної культу-
ри та самосвідомості. URL : https://uk.wikipedia.org/
wiki/.
7. чекаленко Л. д. Без незалежної України не було
б незалежної польщі. Україна дипломатична. Kиїв :
Генеральна дирекція з обслуговування іноземних
представництв, 2009. Вип. ХV. URL : https://study.
com/academy/lesson/segmented-assimilation-theory-
definition-examples.html.
8. Acculturation anthropology Written By: The Editors
of Encyclopaedia Britannica See Article History. URL :
https://www.britannica.com/topic/acculturation.
9. Assimilation in American Life: The Role of Race,
Religion, and National Origin. By Milton M. Gordon. New
York: Oxford University Press, 1964. 276 pp. Cloth, Mary
Bosworth Treudley. Social Forces, Volume 43, Issue 1,
1 October 1964, Pages 125–126. URL : https://doi.
org/10.1093/sf/43.1.125.
10. Gordon M. 1964. The Nature of Assimilation.
URL : http://demografi.bps.go.id/phpfiletree/bahan/
kumpulan_tugas_mobilitas_pak_chotib/Kelompok _1/
Referensi/Gordon_assimilation_in_america_ch3.pdf.
11. Karl Deutsch?s Contribution to the Theory of
International Relations by Dario Battistella. URL : https://
www.cairn-int.info/article-E_RIPC_104_0567--karl-
deutsch-s-contribution-to-the.htm.
12. Segmented Assimilation Theory: Definition &
Examples. URL : https://study.com/academy/lesson/
segmented-assimilation-theory-definition-examples.html.
13. The Use of LSD in Psychotherapy and Alcoholism /
Harold A. Abramson (ed.), Frank Fremont-Smith
(Introduction). URL : https://www.amazon.com/Use-
LSD-Psychotherapy-Alcoholism/dp/B000NXJ9YC.
References
1. Acculturation. Available from: https://uk.wikipedia.
org/wiki/Akulturatsiia.
2. History of the Countries of Central and East-
ern Europe after World War II. Available from: https://
pidruchniki.com/1202022440957/istoriya/krayini_
tsentralnoyi_shidnoyi_yevropi_ pislya_drugoyi_
svitovoyi_viyni#187.
3. Bloody Book. Part 2. Materials for the Polish Inva-
sion (Original). RuLit. Available from: https://www.rulit.
me/books/krivava-kniga-ch-2-materiyali-do-polskoi-
invazii-original-read-238529-59.html.
4. KUzINA I., BOzHKO I. (2015) Heirs of Deported
Poles Threaten Ukraine with the Actions. Is there a Reason
to Beware of Restitution. Dzerkalo Tyzhnia, October 30.
Available from: https://dt.ua/internal/spadkoyemci-
deportovanih-polyakiv-pogrozhuyut-ukrayini-pozovami-
chi-ye-privid-osterigatisya-restituciyi-_.html
5. Cultural Assimilation. Available from: https://
uk .w i k ipedia .org/w i k i/ htt p://w w w.hi stor y.org .
ua/?l=EHU&verbvar= Asymiliatsiia&abcva
r=1&bbcvar=21.
6. The Loss of Original Culture and Self-Consciousness
are the Results of Assimilation. Available from: https://
uk.wikipedia.org/wiki/.
7. CHEkaLENKO L. (2009) Independent Poland
Is Impossible without Independent Ukraine. Diplomatic
Ukraine. Kyiv: General Direction for the Attendance of
Foreign Missions. Iss. 15.
8. Acculturation Anthropology. Available from:
https://www.britannica.com/topic/acculturation/
9. GORDON Milton M. (1964) Assimilation in
American Life: The Role of Race, Religion, and National
Origin. New York: Oxford University Press, 276 pp.
10. GORDON M. (1964) The Nature of Assimilation.
Available from: http://demografi.bps.go.id/phpfiletree/
bahan/kumpulan_tugas_mobi l itas_pak_chotib/
Kelompok _1/Referensi/Gordon_assimilation_in_
america_ch3.pdf.
11. Karl Deutsch’s Contribution to the Theory of
International Relations by Dario Battistella. Available from:
https://www.cairn-int.info/article-E_RIPC_104_0567--
karl-deutsch-s-contribution-to-the.htm.
12. Segmented Assimilation Theory: Definition &
Examples. Available from: https://study.com/academy/
lesson/segmented-assimilation-theor y-definition-
examples.html.
13. ABraMSON Harold A., ed. The Use of LSD
in Psychotherapy and Alcoholism (Introduction by
Frank Fremont-Smith). Available from: https://www.
amazon.com/Use-LSD-Psychotherapy-Alcoholism/dp/
B000NXJ9YC.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204191 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:06:43Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Чекаленко, Л. 2025-06-30T09:50:31Z 2020 Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності / Л. Чекаленко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 5-13. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204191 314.117-054.51 (100=161.2):316.347 https://doi.org/10.15407/nte2020.01.005 Мета статті полягає в науковій апробації нового підходу в дослідженні такого явища, як автохтонність національних меншин, а саме, вплив автохтонності на збереження національної ідентичності. Саме автохтонність національних меншин зберігає їх ідентичність, надає можливість протистояти асиміляційним тенетам. При тому, як доводить практика, не всім національним меншинам вдалося зберегти власну ідентичність. Постає питання: чому деякі відстояли власну ідентичність, незважаючи на тиск владних структур титульної нації, а інші не досягли такого стану? Як свідчать історичні дані, збереження ідентичності є характерним для тих національних меншин, які мають або мали власну автохтонність. Саме такий стан зберігся в історичній пам’яті поколінь. Задля дослідження зазначеної проблеми авторка проаналізувала теоретичне підґрунтя асиміляції національних меншин, запропоноване європейськими та американськими науковцями і запроваджене владними структурами деяких держав. За основу як приклад було взято асиміляційну схему щодо національних меншин, зокрема українців, запроваджену владними структурами Республіки Польща в міжвоєнний період. Розроблена, відповідно, польськими науковцями й політиками (Р. Дмовським, С. Стемповським, Ю. Ожеховським). Асиміляційна схема реалізувалася через осадництво, утраквізацію та конфесійний чинник. Тема, що розглядається, на наш погляд, є вкрай важливою для майбутнього розвитку європейської спільноти у зв’язку з колапсом сучасної європейської міграційної політики, а також політики адаптації титульних націй до прибулих іноцивілізаційних мігрантів. The article is aimed at the scientific appraisal of a new approach in the research of such a phenomenon as autochtonness of national minorities, namely, autochtonness influence on the national identity preservation. Just the autochtonness of national minorities allows them to preserve their identity, gives an opportunity to resist assimilation nets. At the same time, as it is proven in practice, it has not been a success for all national minorities to keep their own identity. That’s why the question has arisen: why some of them have defended own identity despite the pressure of the authoritative structures of the titular nation, and the others haven’t reached to such a state? As it is affirmed by historical data, identity preservation is typical for those national minorities, which have or had own autochtonness. Just such a state is preserved in the historical memory of generations. The authoress has analyzed theoretical principles of the national minorities' assimilation, proposed by European and American scientists, and established by authoritative structures of some states. It has been done to research the indicated problem. The assimilation scheme for the national minorities, especially Ukrainians, established by the authoritative structures of the Republic of Poland in the interwar period has been taken as the basic example. It has been developed by Polish scientists and politicians (R. Dmowski, S. Stempowski, Yu. Orzehowski). The assimilation scheme has been realized through the osadniks, bilingualism, and the religious factor. In our opinion, the subject under consideration is very important for the future development of the European community in connection with the collapse of modern European migration policy, and also the policy of titular nations adaptation for arriving migrants from other civilizations. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Із суспільно-політичної та етнічної історії українства Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності Foreign Ukrainians: Autochthonness as a Source of Identity Preservation Article published earlier |
| spellingShingle | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності Чекаленко, Л. Із суспільно-політичної та етнічної історії українства |
| title | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| title_alt | Foreign Ukrainians: Autochthonness as a Source of Identity Preservation |
| title_full | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| title_fullStr | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| title_full_unstemmed | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| title_short | Закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| title_sort | закордонні українці: автохтонність як джерело збереження ідентичності |
| topic | Із суспільно-політичної та етнічної історії українства |
| topic_facet | Із суспільно-політичної та етнічної історії українства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204191 |
| work_keys_str_mv | AT čekalenkol zakordonníukraíncíavtohtonnístʹâkdžerelozberežennâídentičností AT čekalenkol foreignukrainiansautochthonnessasasourceofidentitypreservation |