Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи

• Datum: 2020
• 1. Verfasser: Коваль-Фучило, І.
• Format: Artikel
• Sprache: Ukrainian
• Veröffentlicht: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
• Schriftenreihe: Народна творчість та етнологія
• Schlagworte: До 125-річного ювілею Максима Рильського
• Online Zugang: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204232
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Zitieren: Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 3. — С. 112-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич народної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольк­лористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого явища, як фольклор, що є фольклором, які терміни використовують для його номінації. М. Рильський аналізує вживання терміна словесність на означення фольклору. Автор, покликаючись на авторитет словника Ушакова, словесністю вважав усю творчість, виявлену в слові, не лише в художньому слові. Термін народна поетична творчість не задовольняв Максим Тадейовича якраз у зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів учасників визначних подій», які сьогодні дослідники номінують меморатами (усні спогади) і мемуарами (письмові спогади). І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня мова не така поетично довершена, як у класичних фольклорних жанрах, як-от обрядові та ліричні пісні, фольклористи, на думку Рильського, повинні залучати їх до поля свого дослідження. Удруге Максим Рильський згадав народні оповідання у визначенні терміна словесний фольклор, коли відстоював думку про те, що фольклор надалі активно побутує. Сьогодні ми щоразу переконуємося, що народне слово активно реагує на різні події, і результати цієї словесної діяльності важко вписати у звичну класифікацію фольклорних жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й М. Рильський, у переліку нових записів він знову не забув зазначити народні оповідання. На означення текстів, що їх сьогодні найчастіше називають усною історією, дослідник вжив такі номінації: оповідання, усні оповідання, розповіді, усні розповіді, оповідання бувалих людей, спомини учасників визначних подій. Цей перелік свідчить про те, що автор аналізованої розвідки надавав важливого значення усноісторичним текстам. Три терміни – розповіді, усні розповіді, спомини учасників визначних подій – свідчать, що М. Рильський усвідомлював принципову різницю між літературним і фольклорним текстом.