Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи
У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич народної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольклористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого яв...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204232 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 3. — С. 112-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859602679836180480 |
|---|---|
| author | Коваль-Фучило, І. |
| author_facet | Коваль-Фучило, І. |
| citation_txt | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 3. — С. 112-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич народної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольклористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого явища, як фольклор, що є фольклором, які терміни використовують для його номінації. М. Рильський аналізує вживання терміна словесність на означення фольклору. Автор, покликаючись на авторитет словника Ушакова, словесністю вважав усю творчість, виявлену в слові, не лише в художньому слові. Термін народна поетична творчість не задовольняв Максим Тадейовича якраз у зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів учасників визначних подій», які сьогодні дослідники номінують меморатами (усні спогади) і мемуарами (письмові спогади). І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня мова не така поетично довершена, як у класичних фольклорних жанрах, як-от обрядові та ліричні пісні, фольклористи, на думку Рильського, повинні залучати їх до поля свого дослідження. Удруге Максим Рильський згадав народні оповідання у визначенні терміна словесний фольклор, коли відстоював думку про те, що фольклор надалі активно побутує. Сьогодні ми щоразу переконуємося, що народне слово активно реагує на різні події, і результати цієї словесної діяльності важко вписати у звичну класифікацію фольклорних жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й М. Рильський, у переліку нових записів він знову не забув зазначити народні оповідання. На означення текстів, що їх сьогодні найчастіше називають усною історією, дослідник вжив такі номінації: оповідання, усні оповідання, розповіді, усні розповіді, оповідання бувалих людей, спомини учасників визначних подій. Цей перелік свідчить про те, що автор аналізованої розвідки надавав важливого значення усноісторичним текстам. Три терміни – розповіді, усні розповіді, спомини учасників визначних подій – свідчать, що М. Рильський усвідомлював принципову різницю між літературним і фольклорним текстом.
Folkloristics problems raised by Maksym Rylskyi in the article ‘The Beauty and Greatness of Folk Art’ (1957) are analyzed. Many of them are relevant to the present time. This concerns the leading problem of folkloristics – the definition of the main subject of the research, i.e., the determination of the limits of the folklore as a phenomenon, what is folklore, and which terms are used to nominate it. Rylskyi has analysed the use of the term slovesnist’ (literature) to define folklore. The author, referring to the authority of Ushakov’s dictionary, has considered that slovesnist’ includes all the creativity found out in the word, not only the artistic word. The term Folk Poetical Art did not satisfy Maksym Tadeyovych just because it did not cover the ‘memories of the participants of the significant events’, that scholars today call memorials (oral memoirs) and memoirs (written reminiscences). Although these texts are not too artistic, that is, their language is not as poetically completed as in classical folklore genres, such as ritual and lyric songs. Folklorists, according to Rylskyi opinion, should attract them to the field of their research. Maksym Rylskyi has referred to folk narrations for the second time in the definition of the verbal folklore term when he defends the idea that folklore is still used actively. Today we are convinced every time that the folk word responds actively to different events, and the results of this verbal activity are difficult to fit into the usual classification of folklore genres. Rylskyi has noticed this tendency at that time, and in the list of new records he again does not forget to mention folk stories. The researcher has used the following nominations for the definition of the texts, which today are often called the oral history: stories, oral stories, short stories, stories of experienced people, memories of the participants of the significant events. This list indicates that the author of the analyzed work has considered that oral stories are very important. Three terms: narratives, oral narratives, the reminiscences of the participants of significant events affirm that Rylskyi has comprehended the fundamental difference between literary and folklore text.
|
| first_indexed | 2025-11-28T00:22:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
112
ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ УСНИХ СПОГАДІВ:
ПОЗИЦІЯ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І СУЧАСНІ
ПІДХОДИ
УДК 82-94:82.091]:929Рил
КОВАЛЬ-ФУЧИЛО ІРИНА
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної
фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН
України
KOVAL-FUCHYLO IRYNA
a Ph.D. in Philology, a senior research fellow at the Department of Ukrainian and Foreign Folkloristics of the
NASU M. Rylskyi Institute for Art Studies, Folkloristics and Ethnology
Бібліографічний опис:
Коваль-Фучило, І. (2020) Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи.
Народна творчість та етнологія, 3 (385), 112–117.
Koval-Fuchylo, I. (2020) The History of Oral Memories Study: Maksym Rylskyi Standpoint and Modern
Approaches. Folk Art and Ethnology, 3 (385), 112–117.
Анотація / Abstract
У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич на-
родної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольк-
лористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого явища, як фольклор, що є
фольклором, які терміни використовують для його номінації.
М. Рильський аналізує вживання терміна словесність на означення фольклору. Автор, покликаючись на авторитет
словника Ушакова, словесністю вважав усю творчість, виявлену в слові, не лише в художньому слові. Термін народ
на поетична творчість не задовольняв Максим Тадейовича якраз у зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів
учасників визначних подій», які сьогодні дослідники номінують меморатами (усні спогади) і мемуарами (письмові
спогади). І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня мова не така поетично довершена, як у класичних фольклор-
них жанрах, як-от обрядові та ліричні пісні, фольклористи, на думку Рильського, повинні залучати їх до поля свого
дослідження. Удруге Максим Рильський згадав народні оповідання у визначенні терміна словесний фольклор, коли від-
стоював думку про те, що фольклор надалі активно побутує.
Сьогодні ми щоразу переконуємося, що народне слово активно реагує на різні події, і результати цієї словесної
діяльності важко вписати у звичну класифікацію фольклорних жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й М. Риль-
ський, у переліку нових записів він знову не забув зазначити народні оповідання. На означення текстів, що їх сьогодні
найчастіше називають усною історією, дослідник вжив такі номінації: оповідання, усні оповідання, розповіді, усні розпо
віді, оповідання бувалих людей, спомини учасників визначних подій. Цей перелік свідчить про те, що автор аналізованої
розвідки надавав важливого значення усноісторичним текстам. Три терміни – розповіді, усні розповіді, спомини учасни
www.etnolog.org.ua
IM
FE
113113
ІРИНА КОВА ЛЬ-ФУ ЧИЛО
ків визначних подій – свідчать, що М. Рильський усвідомлював принципову різницю між літературним і фольклорним
текстом.
Ключові слова: Максим Рильський, усна історія, літературний текст, фольклорний текст, усні спогади.
Folkloristics problems raised by Maksym Rylskyi in the article ‘The Beauty and Greatness of Folk Art’ (1957) are
analyzed. Many of them are relevant till the present time. This concerns the leading problem of folkloristics – the definition
of the main subject of the research, i. e. the determination of the limits of the folklore as a phenomenon, what is folklore,
which terms are used to nominate it.
Rylskyi has analysed the use of the term slovesnist’ (literature) to define folklore. The author, referring to the authority
of Ushakov’s dictionary, has considered that slovesnist’ includes all the creativity found out in the word, not only the
artistic word. The term Folk Poetical Art did not satisfy Maksym Tadeyovych just because it did not cover the ‘memories
of the participants of the significant events’, that scholars today call memorials (oral memoirs) and memoirs (written
reminiscences). Although these texts are not too artistic, that is their language is not as poetically completed as in classical
folklore genres, such as ritual and lyric songs. Folklorists, according to Rylskyi opinion, should attract them to the field of
their research. Maksym Rylskyi has refered to folk narrations for the second time in the definition of the verbal folklore term,
when he defends the idea that folklore is still used actively.
Today we are convinced every time that the folk word responds actively to different events, and the results of this verbal
activity are difficult to fit into the usual classification of folklore genres. Rylskyi has noticed this tendency at that time, and in
the list of new records he again does not forget to mention folk stories. The researcher has used the following nominations
for the definition of the texts, which today are often called the oral history: stories, oral stories, short stories, stories of experienced
people, memories of the participants of the significant events. This list indicates that the author of the analyzed work has
considered that oral stories are very important. Three terms: narratives, oral narratives, the reminiscences of the participants of
significant events affirm that Rylskyi has comprehended the fundamental difference between literary and folklore text.
Keywords: Maksym Rylskyi, oral history, literary text, folklore text, oral memoirs.
У добре відомій фольклористам статті
«Краса і велич народної творчості» (1957)
її автор Максим Рильський порушує чимало
важливих фольклористичних проблем [14].
Багато з них не втратили актуальності до
нашого часу. Це стосується провідної про-
блеми фольклористики – визначення осно-
вного предмета дослідження, тобто озна-
чення меж такого явища, як фольклор, що є
фольклором, які терміни використовують
для його номінації.
Уперше до з’ясування зазначеної про-
блеми М. Рильський звертається у зв’язку
з аналізом термінів на означення фолькло-
ру. Він висловлював жаль через те, що з
наукового обігу поступово зникає термін
словесність: «У нас якось майже вийшов з
ужитку термін с л о в е с н і с т ь. Тимчасом
це дуже місткий і дуже точний термін.
Іноді його нічим і не заміниш» [14, с. 55].
Найбільш точним визначенням словеснос-
ті Максим Тадейович вважав дефініцію
дуже авторитетного в той час тлумачного
словника Ушакова: «Творчість, виявлена
в слові, як уснім, так і письмовім, словесна
творчість» [14, с. 55]. Тут Рильський навів
лише першу частину визначення цього тер-
міна із цитованого словника. Ціла словни-
кова стаття містить чотири значення. Два
останні сьогодні, та й у час, коли Максим
Рильський писав свою студію, вийшли з
ужитку («3. Слова, балачки замість діла
(розмовне, жартівливе, зневажливе) <…>
4. Заняття із солдатами для вивчення вій-
ськових уставів (дореволюційне)» [15, т. 4,
с. 269]), а перше і друге зрозумілі сучасному
читачеві, хоча належать швидше до пасив-
ної наукової термінології: «1. Сукупність
творів такої [словесної. – І. КФ.] творчості
якого-небудь народу. Народна словесність.
Усна словесність <…>. 2. Філологічні науки
(лінгвістика, стилістика, літературознав-
ство та ін.; застаріле). Займатися словесніс
тю» [15, т. 4, с. 269].
Сьогодні для першого значення вжива-
ємо термін фольклор, а для другого – філо
логія. Тут важливо, що Рильський, покли-
каючись на авторитет словника Ушакова,
словесністю вважав усю творчість, виявлену
в слові, не лише в художньому слові. Далі
він уточнює свою позицію: «Пишуть і гово-
рять: народна поетична творчість, народно-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
114
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
114
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 0 2 0
поетична творчість (останнє здається мені
трохи штучним), вживають термін “народна
поезія”. Але ж, по-перше, у нас на практи-
ці під словом поезія розуміють звичайно
творчість віршовану. Та припустімо, що ми
повернемо слову поезія його повне значен-
ня – художня словесна творчість, “мислення
в образах”, – і тим повернемо титул поетів
і авторам прозаїчних оповідань, повістей,
романів, і драматургам... А як же все-таки
бути з такими, скажімо, продуктами народ-
ної словесної творчості, як-от спомини учас-
ників визначних подій, “оповідання бувалих
людей” і т. ін., в яких елемент власне поезії
(художнього мислення) якщо й є, то звичай-
но в досить скромних розмірах? А тимчасом
ці жанри набули саме за нашого часу великих
прав, і минати їх увагою сучасний фолькло-
рист ніяк не може» [14, с. 55].
Термін народна поетична творчість не
задовольняв Максим Тадейовича якраз у
зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів
учасників визначних подій», що їх сьогодні
дослідники номінують меморатами (усні
спогади) і мемуарами (письмові спогади).
І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня
мова не така поетично довершена, як у кла-
сичних фольклорних жанрах, як-от обрядо-
ві та ліричні пісні, фольклористи, на думку
М. Рильського, повинні залучати їх до поля
свого дослідження.
Удруге Максим Рильський згадав народні
оповідання у визначенні терміна словесний
фольклор, коли відстоював думку про те, що
фольклор надалі активно побутує: «Коли
ми умовимось, що словесний фольклор (ми
говоримо про словесний, хоч це ж із відпо-
відними змінами можна застосувати і до
музичного фольклору, і до народного образо-
творчого мистецтва), або, точніше, народ-
на словесність – це сума всіх пісень, казок,
оповідань, приказок і т. ін., які творяться в
широких масах трудящих, а не письменни-
ками-професіоналами, там живуть, розвива-
ються (“шліфуються”) і побутують, то вини-
кає думка, що прибічники теорії “немож-
ливості існування” і “відмирання” народ-
ної творчості в радянському суспільстві не
хочуть бачити очевидних фактів» [14, с. 57].
М. Рильський не наводить прізвищ адептів
теорії занепаду фольклору, хоча відомо, що
такі думки побутували віддавна в науковому
середовищі.
Сьогодні ми щоразу переконуємося, що
народне слово активно реагує на різні події,
і результати цієї словесної діяльності важко
вписати у звичну класифікацію фольклорних
жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й
М. Рильський: «Справді: кожна фолькло-
ристична експедиція в будь-який із районів
Радянської України щороку, щоразу приво-
зить дуже щедрий “улов” нових пісень, часту-
шок, коломийок, усних оповідань, приказок,
прислів’їв і т. д. й т. ін., причому все це н о в і
твори на н о в і теми (звичайно, в різних варі-
антах), все це с у ч а с н а творчість – і ніяк
не література, а таки народна творчість»
[14, с. 57]. У переліку нових записів Максим
Тадейович знову не забув зазначити народні
оповідання.
Далі автор аналізованої статті згадував
прозовий фольклор, коли пропонував своє
тлумачення процесу «шліфування народної
творчості»: «Народ творить. Колективно?
Так, поряд з відомими на ім’я і невідомими
широкому загалу, але відомими близькому
оточенню народними творцями ми бачимо й
незчисленні приклади колективної творчості.
Умовимося: вислів колективна творчість має
подвійне значення. По-перше, колективність
творення в часі, про що вже вище згадувалося.
Це означає: автор А чи Б творить пісню, казку,
розповідь і т. ін. Ця пісня, казка, розповідь
і т. ін. подобається товаришам спочатку най-
ближчим, вони підхоплюють її й починають
виконувати, вносячи свідомо й несвідомо свої
поправки, варіації, додатки (іноді спричинені
прямо “злобою дня”)... А далі йде за законами
кола на воді: все ширше й ширше, і вже наре-
шті не видно, відкіль, власне, той рух на воді
почався...» [14, с. 67].
В останній цитаті двічі вжито тер-
мін розповідь. Трохи вище в аналізованій
статті «Краса і велич народної творчості»
www.etnolog.org.ua
IM
FE
115115
ІРИНА КОВА ЛЬ-ФУ ЧИЛО
Рильський подав термін усні розповіді, коли
переконував читача, що грамотність людей
не є перешкодою для творення фольклору:
«Суцільна письменність нібито стоїть на
перешкоді народній творчості, просто-таки
вбиває її... Дозволимо собі нагадати слова
Возного в “Наталці Полтавці”: “Письменство
не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступле-
нію в законний брак...”. Замінимо тільки
слова “законний брак” словами “народна
творчість” і скажемо серйозно: ми на власні
очі бачимо, кожна наша фольклористична
експедиція на сотнях прикладів перекону-
ється, що з дня на день наші письменні робіт-
ниці й робітники, наші письменні колгосп-
ники й колгоспниці творять нові пісні, бала-
ди, коломийки, частушки, прислів’я, усні
розповіді і т. ін. Деякі з них з часом стають
професіональними письменниками чи ком-
позиторами? – Стають, – і на здоров’я їм! Але
ж на сорок із чимось мільйонів населення
Радянської України маємо лише кілька сот
професіональних письменників! А вся кра-
їна співає, грає, творить щодня!» [14, с. 66].
Для означення прозового неказкового
фольклору М. Рильський у своїй статті, крім
уже названих, вжив також терміни легенда
і чудесні оповіді як синоніми («Прочитаймо
записану П. Байдебурою 1 від старого шах-
таря П. Гуслія на шахті “Кочегарка” “шах-
тарську легенду” “Вогнедайний камінь”,
надруковану в збірнику “Донбас у радян-
ській народній творчості” (упорядкува-
ла Н. Д. Тарасенко, Сталіно, 1956), – і ми
мимоволі згадуємо чудесні оповіді (“сказы”)
П. Бажова 2» [14, с. 59]), а ще терміни анекдо
ти, перекази («Робітничий фольклор, дитя-
чий, анекдоти і легенди, перекази і оповіда-
ння, народні вірші і драма народна – та всіх
видів і жанрів зразу й не перелічиш» [14,
с. 51]).
Загалом «Краса і велич народної твор-
чості» дає підстави твердити, що Максим
Рильський досить уважно замислювався над
фольклористичною термінологією. На озна-
чення текстів, що їх сьогодні найчастіше
називають усною історією, дослідник вжив
такі номінації: оповідання, усні оповідання,
розповіді, усні розповіді, оповідання бувалих
людей, спомини учасників визначних подій.
Цей перелік свідчить про те, що автор ана-
лізованої розвідки надавав важливого зна-
чення усноісторичним текстам. Показово,
що серед шести номінацій половина містить
назву оповідання. Отже, М. Рильський пере-
бував під впливом літературоцентричного
бачення фольклору, коли до текстів усного
походження намагаються застосувати літе-
ратурознавчу термінологію і підходи. Ця
тенденція тривалий час була провідною у
фольклористичних студіях, у способах пода-
чі фольклорних текстів у збірниках, коли
упорядник на власний розсуд виокремлював
з інтерв’ю певний фрагмент тексту, давав
йому заголовок і поміщав у певну тематичну
рубрику. Такий підхід щодо текстів усно-
го походження є непродуктивним, оскільки
він не відображає специфіки побутування
цих текстів, не дає уявлення про причи-
ни виникнення, про збереження їх у пасив-
ній / активній пам’яті оповідача тощо. На
жаль, літературоцентричні підходи дотепер
досить відчутні і в професійних, і в ама-
торських публікаціях усних спогадів [2; 11;
16], коли упорядники вилучають з публіка-
ції свої запитання, на власний розсуд реда-
гують і без коментарів скорочують тексти
спогадів, ділять їх на різні тематичні рубри-
ки, руйнуючи канву інтерв’ю.
У наведеному переліку більшої уваги
заслуговують інші три терміни: розповіді, усні
розповіді, спомини учасників визначних подій.
Вони свідчать, що М. Рильський усвідомлю-
вав принципову різницю між літературним
і фольклорним текстом, а тому не обмежив-
ся номінацією оповідання, а шукав точнішої
дефініції. Мало того, фрагмент статті про
«закони кола на воді» [14, с. 67] підтверджує
факт, що Максим Тадейович роздумував про
способи фольклорної трансляції і трансмісії.
Ці проблеми тривалий час були на маргінесі
наукових студій. Свого часу про ці процеси
досліджував Степан Мишанич [13], проте
лише в останній час власне фольклористич-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
116
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019
116
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 0 2 0
1. Бріцина О. Ю. Українська усна традиційна проза:
питання текстології та виконавства. Київ, 2006. 396 с.
2. Затоплений рай: Андруші у спогадах та докумен-
тах / упоряд. М. К. Михняк. Київ, 2018. 400 с.
3. Іваннікова Л. Голодомор у селі Губча Хмельниць-
кої обл.: причини, наслідки, історична пам’ять. Подвиж
ник : Ювілейний наук. збірник на пошану д. філол. н., проф.
Миколи Дмитренка. Київ, 2015. С. 316–327.
4. Іваннікова Л. Фольклоризація усної історії як
механізм збереження історичної пам’яті народу. Укра
їнський фольклор: методологія дослідження, динаміка
функціонування : колективна монографія. Київ, 2014.
С. 58–70.
5. Коваль-Фучило І. Біографічний наратив: чолові-
чий варіант презентації досвіду примусового переселен-
ня із зони затоплення. Міфологія і фольклор. 2016. № 3–4.
С. 35–47.
6. Коваль-Фучило І. Концепт «земля» в оповідях
про примусове переселення. Lemkovia, Bojkovia, Rusíni –
dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná kultúra. Banská
Bystrica, 2018. T. VII. Časť 2. С. 25–40.
7. Коваль-Фучило І. Концепт дому в оповідях про
примусове переселення. Łemkowie, Bojkowie, Rusini:
historia, współczesność, kultura materialna i duchowa. Słupsk,
2016. T. 6. С. 147–158.
8. Коваль-Фучило І. Сучасна оповідальна традиція:
особливості функціонування. Український фольклор: ме
тодологія дослідження, динаміка функціонування : колек
тивна монографія. Київ, 2014. С. 90–106.
9. Коваль-Фучило І. М. Усні оповіді як предмет
дослідження фольклористики: підсумки і завдання.
Слов’янський світ. 2017. Вип. 16. С. 198–221.
10. Кузьменко О. Драматичне буття людини в україн-
ському фольклорі: концептуальні форми вираження (пе-
ріод Першої та Другої світових воєн). Львів, 2018. 728 с.
11. Кузьменко-Лісовенко К. Затоплена Придніпров-
ська цивілізація. Історія. Людські долі. Київ, 2018. 264 с.
12. Лабащук О. Натальний наратив: синтактика, се-
мантика, прагматика. Тернопіль, 2013. 320 с.
13. Мишанич С. Усні народні оповідання. Київ, 1986.
327 с.
14. Рильський Максим. Краса і велич народної твор-
чості. Рильський М. Наша кровна справа. Статті про
літературу. Київ, 1959. С. 50–71.
15. Толковый словарь русского языка : в 4 т. / сост.
Г. О. Винокур, Б. А. Ларин, С. И. Ожегов, Б. В. Томашев-
ский, Д. Н. Ушаков ; под ред. Д. Н. Ушакова. Москва,
1935–1940.
16. Усна історія Степової України. Запоріжжя, 2008–
2012. Т. 1–10.
17. Халюк Л. Усні народні оповідання українців-пе-
реселенців Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Над-
сяння: жанрово-тематична специфіка, художні особли-
вості. Київ, 2013.
1 Байдебура Павло Андрійович (1901–1985) – укра-
їнський письменник і журналіст. Член Спілки письмен-
ників СРСР (з 1934), після Другої світової війни очолю-
вав Донецьку організацію Спілки письменників України.
2 Бажов Павло Петрович (1879–1950) – російський
письменник, фольклорист; уперше виконав літературну
обробку уральських легенд.
ний підхід став провідним у відповідних
наукових студіях [1; 4].
Сучасні дослідники аналізують фольк-
лорні концепти усних спогадів [6; 7; 10],
особливості композиції тексту [12], їхні жан-
рові та художні риси [17], особливу увагу
звертають на оповідача й тематичну зумов-
леність оповіді [3; 5; 8], на методологію та
інструментарій різних наук у вивченні усно-
історичних наративів [9]. Метою цієї студії
було наголосити, що ці актуальні проблеми
певною мірою були порушені ще 1957 року в
статті М. Рильського «Краса і велич народ-
ної творчості».
Примітки
Список використаних джерел
References
1. BRITSYNA, Oleksandra. Ukrainian Oral Traditional
Prose: Issues of Textology and Performance. Kyiv, 2006,
396 pp. [in Ukrainian].
2. MYKHNIAK, Mykola, compiler. Flooded Paradise:
Andrushi in the Reminiscences and Documents. Kyiv, 2018,
400 pp. [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
117117
ІРИНА КОВА ЛЬ-ФУ ЧИЛО
3. IVANNIKOVA, Liudmyla. Holodomor in the Village
of Hubcha, Khmelnytskyi Region: Causes, Consequences,
Historical Memory. A Devotee: Jubilee Proceedings to Hon
our a Doctor of Philology, professor Mykola Dmytrenko. Kyiv,
2015, pp. 316–327 [in Ukrainian].
4. IVANNIKOVA, Liudmyla. Folklorization of Oral
History as a Mechanism for the Historical Memory of the
People Preservation. Ukrainian Folklore: Methodology of the
Research, Dynamics of Functioning: A Collective Monograph.
Kyiv, 2014, pp. 58–70 [in Ukrainian].
5. KOVAL-FUCHYLO, Iryna. Biographical Narrative:
A Male Version of the Presentation of the Experience of
Forced Resettlement from the Flooding Zone. Mythology
and Folklore, 2016, 3–4, 35–47 [in Ukrainian].
6. KOVAL-FUCHYLO, Iryna. The ‘Land’ Concept
in the Narrations on the Forced Displacement. Lemkovia,
Bojkovia, Rusíni – dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná
kultúra. Banská Bystrica, 2018, vol. 7, part 2, pp. 25–40 [in
Ukrainian].
7. KOVAL-FUCHYLO, Iryna. The Home Concept in
the Stories on Forced Resettlement. Łemkowie, Bojkowie,
Rusini: historia, współczesność, kultura materialna i duchowa.
Vol. 6. Słupsk, 2016, pp. 147–158 [in Ukrainian].
8. KOVAL-FUCHYLO, Iryna. Modern Storytelling
Tradition: Peculiarities of Functioning. Ukrainian Folklore:
Methodology of the Research, Dynamics of Functioning: A Col
lective Monograph. Kyiv, 2014, pp. 90–106 [in Ukrainian].
9. KOVAL-FUCHYLO, Iryna. Oral Narrations as a
Subject of Folkloristics Research: Results and Tasks. The
Slavic World, 2017, 16, 198–221 [in Ukrainian].
10. KUZMENKO, Oksana. Dramatic Existence of the
Person in Ukrainian Folklore: Conceptual Forms of Expression
(the Period of World War I and WW II): a Monograph. Lviv,
2018, 728 pp. [in Ukrainian].
11. KUZMENKO-LISOVENKO, Kateryna. Flooded
Dnipro Civilization. History. Human Destinies. Kyiv, 2018,
264 pp. [in Ukrainian].
12. LABASHCHUK, Oksana. Natal Narrative:
Syntax, Semantics, Pragmatics. Ternopil, 2013, 320 pp. [in
Ukrainian].
13. MYSHANYCH, Stepan. Oral Folk Stories. Kyiv,
1986, 327 pp. [in Ukrainian].
14. RYLSKYI, Maksym. The Beauty and Greatness of
Folk Art. In: Maksym RYLSKYI. Our Vital Cause. Articles
about Literature. Kyiv, 1959, pp. 50–71 [in Ukrainian].
15. USHAKOV, Dmitriy, editor-in-chief, Grigoriy
VINOKUR, Boris LARIN, Sergei OZHEGOV, Boris
TOMASHEVSKIY, compilers. Monolingual Dictionary of
the Russian Language: in Four Volumes. Moscow, 1935–
1940 [in Russian].
16. BOIKO, Anatoliy, editor-in-chief. Editorial board:
Pavlo SOKHAN, Serhiy TYMCHENKO, Valeriy KO-
ZYRIEV, Valeriy SMOLIY, et al. Oral History of Steppe
Ukraine. Zaporizhzhia: Tandem, 2008–2012, vol. 1–10 [in
Ukrainian].
17. KHALIUK, Lesia. Oral Folk Narratives of Ukraini
ansResettlers from Lemkivshchyna, Chełm Land, Podlachia
and Nadsiannia: GenreThematic Peculiarities, Artistic Fea
tures. Kyiv, 2013, 202 pp. [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204232 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T00:22:01Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коваль-Фучило, І. 2025-07-02T12:13:30Z 2020 Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 3. — С. 112-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204232 82-94:82.091]:929Рил У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич народної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольклористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого явища, як фольклор, що є фольклором, які терміни використовують для його номінації. М. Рильський аналізує вживання терміна словесність на означення фольклору. Автор, покликаючись на авторитет словника Ушакова, словесністю вважав усю творчість, виявлену в слові, не лише в художньому слові. Термін народна поетична творчість не задовольняв Максим Тадейовича якраз у зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів учасників визначних подій», які сьогодні дослідники номінують меморатами (усні спогади) і мемуарами (письмові спогади). І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня мова не така поетично довершена, як у класичних фольклорних жанрах, як-от обрядові та ліричні пісні, фольклористи, на думку Рильського, повинні залучати їх до поля свого дослідження. Удруге Максим Рильський згадав народні оповідання у визначенні терміна словесний фольклор, коли відстоював думку про те, що фольклор надалі активно побутує. Сьогодні ми щоразу переконуємося, що народне слово активно реагує на різні події, і результати цієї словесної діяльності важко вписати у звичну класифікацію фольклорних жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й М. Рильський, у переліку нових записів він знову не забув зазначити народні оповідання. На означення текстів, що їх сьогодні найчастіше називають усною історією, дослідник вжив такі номінації: оповідання, усні оповідання, розповіді, усні розповіді, оповідання бувалих людей, спомини учасників визначних подій. Цей перелік свідчить про те, що автор аналізованої розвідки надавав важливого значення усноісторичним текстам. Три терміни – розповіді, усні розповіді, спомини учасників визначних подій – свідчать, що М. Рильський усвідомлював принципову різницю між літературним і фольклорним текстом. Folkloristics problems raised by Maksym Rylskyi in the article ‘The Beauty and Greatness of Folk Art’ (1957) are analyzed. Many of them are relevant to the present time. This concerns the leading problem of folkloristics – the definition of the main subject of the research, i.e., the determination of the limits of the folklore as a phenomenon, what is folklore, and which terms are used to nominate it. Rylskyi has analysed the use of the term slovesnist’ (literature) to define folklore. The author, referring to the authority of Ushakov’s dictionary, has considered that slovesnist’ includes all the creativity found out in the word, not only the artistic word. The term Folk Poetical Art did not satisfy Maksym Tadeyovych just because it did not cover the ‘memories of the participants of the significant events’, that scholars today call memorials (oral memoirs) and memoirs (written reminiscences). Although these texts are not too artistic, that is, their language is not as poetically completed as in classical folklore genres, such as ritual and lyric songs. Folklorists, according to Rylskyi opinion, should attract them to the field of their research. Maksym Rylskyi has referred to folk narrations for the second time in the definition of the verbal folklore term when he defends the idea that folklore is still used actively. Today we are convinced every time that the folk word responds actively to different events, and the results of this verbal activity are difficult to fit into the usual classification of folklore genres. Rylskyi has noticed this tendency at that time, and in the list of new records he again does not forget to mention folk stories. The researcher has used the following nominations for the definition of the texts, which today are often called the oral history: stories, oral stories, short stories, stories of experienced people, memories of the participants of the significant events. This list indicates that the author of the analyzed work has considered that oral stories are very important. Three terms: narratives, oral narratives, the reminiscences of the participants of significant events affirm that Rylskyi has comprehended the fundamental difference between literary and folklore text. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія До 125-річного ювілею Максима Рильського Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи The History of Oral Memories Study: A Standpoint of Maksym Rylskyi and Modern Approaches Article published earlier |
| spellingShingle | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи Коваль-Фучило, І. До 125-річного ювілею Максима Рильського |
| title | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи |
| title_alt | The History of Oral Memories Study: A Standpoint of Maksym Rylskyi and Modern Approaches |
| title_full | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи |
| title_fullStr | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи |
| title_full_unstemmed | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи |
| title_short | Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи |
| title_sort | історія вивчення усних спогадів: позиція максима рильського і сучасні підходи |
| topic | До 125-річного ювілею Максима Рильського |
| topic_facet | До 125-річного ювілею Максима Рильського |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204232 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹfučiloí ístoríâvivčennâusnihspogadívpozicíâmaksimarilʹsʹkogoísučasnípídhodi AT kovalʹfučiloí thehistoryoforalmemoriesstudyastandpointofmaksymrylskyiandmodernapproaches |