Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців
Тоталітаризм радянської влади проявився із самого початку її встановлення. Після утворення СРСР усю повноту влади зосередила у своїх руках ВКП(б), що підпорядкувала собі комуністичні партії республік. Попри формальний демократизм з’їздів рад, які мали визначати політику партії, реальні повноваження...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2020 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2020
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204289 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців / О. Стасюк // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 5-6. — С. 75-83. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204289 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Стасюк, О. 2025-07-04T11:39:55Z 2020 Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців / О. Стасюк // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 5-6. — С. 75-83. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204289 321.64:341.485](477)“1932/1933” Тоталітаризм радянської влади проявився із самого початку її встановлення. Після утворення СРСР усю повноту влади зосередила у своїх руках ВКП(б), що підпорядкувала собі комуністичні партії республік. Попри формальний демократизм з’їздів рад, які мали визначати політику партії, реальні повноваження належали ЦК, який делегував на з’їзди своїх представників для легітимізації своїх рішень. Партійне керівництво встановило контроль над державним апаратом, підпорядкувало собі незалежні структури громадянського суспільства: суди, пресу, профспілки, кооперативи тощо. Влада належала політбюро ЦК ВКП(б), у наказах якого часто використовували військову термінологію, що призводило до мілітаризації суспільної свідомості. Наприклад, винищення голодом українців пояснювали як «битву за врожай», «боротьбу за виконання плану» тощо. Функції ЦК КП(б)У полягали у впровадженні рішень, прийнятих загальносоюзним керівництвом. Й. Сталін не довіряв українському керівництву, тому оточував першого секретаря С. Косіора своїми ставлениками. Його залежне становище посилило повернення в Україну на початку 1933 року В. Балицького та П. Постишева. Останній обіймав посаду другого секретаря, унаслідок чого роль С. Косіора звелася, по суті, до номінальної. Кадрова політика партії мала на меті не допустити формування «горизонтальних відносин», які могли б призвести до втрати контролю над окремими регіонами. Саме тому ключовими критеріями для претендентів на партійні посади були не професійні чи особисті якості, а походження, відданість партії та ідеології, уміння виконувати директиви, отримані згори. Система органів на місцях, очолювана першими секретарями обласних комітетів партії, упроваджувала прийняті вищими інстанціями рішення. Крім того, щоб посилити вплив компартії в селах, при МТС було створено політвідділи, що підпорядковувалися не районним органам, а виконували особливі інструкції, які надходили із центру. Отже, створення владно-партійної вертикалі, інституту уповноважених та загонів активу було необхідним для того, аби не допустити втрати контролю над українським селянством та вчинити Голодомор-геноцид. Totalitarianism of the Soviet authorities has manifested since the very beginning of its establishment. After the USSR had been created, the All-Union Communist Party (Bolsheviks), which subdued the Communist parties of constituent republics, gathered all political power. In spite of the formal democratism of Soviet Congresses, which should have determined the party’s policy, real power belonged to the Central Committee. The latter delegated its representatives to the congresses for legitimating its resolutions. Party leaders assumed control over the state apparatus, subordinated independent structures of civil society, such as courts, press, labour unions, cooperatives, etc. Power belonged to the Political Bureau of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks), which used military terms in its orders, leading to militarizing the social consciousness. For example, forced starvation of Ukrainians was called the battle for harvest, struggle for plan fulfillment, etc. Functions of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) consisted in implementing decisions made by all-Union leaders. Joseph Stalin was mistrustful of the Ukrainian authorities; therefore, he surrounded the First Secretary of the Communist Party of Ukraine, Stanislav Kosior, with his protégés. Moreover, his subordinate position has been heightened by Vsevolod Balytskyi and Pavel Postyshev returning to Ukraine in early 1933. The latter held then the post of the Second Secretary, resulting in Kosior’s role being virtually nominal. The party’s personnel policy was aimed at preventing the formation of horizontal relations, which could lead to a loss of control over certain regions. That is why the key criteria for candidates for party positions were a contender’s origin, devotion to the party and its ideology, and the ability to follow directives from above, rather than professional or personal qualities. The system of local bodies, headed by the first secretaries of the party’s regional committees, implemented the decisions made by the higher authorities. In addition, in order to strengthen the Communist Party’s influence in villages, political departments were set up at machine-tractor stations. They were not subordinated to the district authorities but followed special instructions sent down from the centre. Thus, the creation of an authority-and-party top-down command structure and the institution of authorized representatives and activists’ units was necessary in order to prevent the loss of control over the Ukrainian peasantry and to commit the Holodomor-Genocide. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців Authority-and-Party Top-Down Command Structure of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) and the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine during the Holodomor-Genocide of Ukrainians Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців |
| spellingShingle |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців Стасюк, О. Розвідки та матеріали |
| title_short |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців |
| title_full |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців |
| title_fullStr |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців |
| title_full_unstemmed |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців |
| title_sort |
владно-партійна вертикаль вкп(б) та кп(б)у в період голодомору-геноциду українців |
| author |
Стасюк, О. |
| author_facet |
Стасюк, О. |
| topic |
Розвідки та матеріали |
| topic_facet |
Розвідки та матеріали |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Authority-and-Party Top-Down Command Structure of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) and the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine during the Holodomor-Genocide of Ukrainians |
| description |
Тоталітаризм радянської влади проявився із самого початку її встановлення. Після утворення СРСР усю повноту влади зосередила у своїх руках ВКП(б), що підпорядкувала собі комуністичні партії республік. Попри формальний демократизм з’їздів рад, які мали визначати політику партії, реальні повноваження належали ЦК, який делегував на з’їзди своїх представників для легітимізації своїх рішень. Партійне керівництво встановило контроль над державним апаратом, підпорядкувало собі незалежні структури громадянського суспільства: суди, пресу, профспілки, кооперативи тощо. Влада належала політбюро ЦК ВКП(б), у наказах якого часто використовували військову термінологію, що призводило до мілітаризації суспільної свідомості. Наприклад, винищення голодом українців пояснювали як «битву за врожай», «боротьбу за виконання плану» тощо. Функції ЦК КП(б)У полягали у впровадженні рішень, прийнятих загальносоюзним керівництвом. Й. Сталін не довіряв українському керівництву, тому оточував першого секретаря С. Косіора своїми ставлениками. Його залежне становище посилило повернення в Україну на початку 1933 року В. Балицького та П. Постишева. Останній обіймав посаду другого секретаря, унаслідок чого роль С. Косіора звелася, по суті, до номінальної. Кадрова політика партії мала на меті не допустити формування «горизонтальних відносин», які могли б призвести до втрати контролю над окремими регіонами. Саме тому ключовими критеріями для претендентів на партійні посади були не професійні чи особисті якості, а походження, відданість партії та ідеології, уміння виконувати директиви, отримані згори. Система органів на місцях, очолювана першими секретарями обласних комітетів партії, упроваджувала прийняті вищими інстанціями рішення. Крім того, щоб посилити вплив компартії в селах, при МТС було створено політвідділи, що підпорядковувалися не районним органам, а виконували особливі інструкції, які надходили із центру. Отже, створення владно-партійної вертикалі, інституту уповноважених та загонів активу було необхідним для того, аби не допустити втрати контролю над українським селянством та вчинити Голодомор-геноцид.
Totalitarianism of the Soviet authorities has manifested since the very beginning of its establishment. After the USSR had been created, the All-Union Communist Party (Bolsheviks), which subdued the Communist parties of constituent republics, gathered all political power. In spite of the formal democratism of Soviet Congresses, which should have determined the party’s policy, real power belonged to the Central Committee. The latter delegated its representatives to the congresses for legitimating its resolutions. Party leaders assumed control over the state apparatus, subordinated independent structures of civil society, such as courts, press, labour unions, cooperatives, etc. Power belonged to the Political Bureau of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks), which used military terms in its orders, leading to militarizing the social consciousness. For example, forced starvation of Ukrainians was called the battle for harvest, struggle for plan fulfillment, etc. Functions of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) consisted in implementing decisions made by all-Union leaders. Joseph Stalin was mistrustful of the Ukrainian authorities; therefore, he surrounded the First Secretary of the Communist Party of Ukraine, Stanislav Kosior, with his protégés. Moreover, his subordinate position has been heightened by Vsevolod Balytskyi and Pavel Postyshev returning to Ukraine in early 1933. The latter held then the post of the Second Secretary, resulting in Kosior’s role being virtually nominal. The party’s personnel policy was aimed at preventing the formation of horizontal relations, which could lead to a loss of control over certain regions. That is why the key criteria for candidates for party positions were a contender’s origin, devotion to the party and its ideology, and the ability to follow directives from above, rather than professional or personal qualities. The system of local bodies, headed by the first secretaries of the party’s regional committees, implemented the decisions made by the higher authorities. In addition, in order to strengthen the Communist Party’s influence in villages, political departments were set up at machine-tractor stations. They were not subordinated to the district authorities but followed special instructions sent down from the centre. Thus, the creation of an authority-and-party top-down command structure and the institution of authorized representatives and activists’ units was necessary in order to prevent the loss of control over the Ukrainian peasantry and to commit the Holodomor-Genocide.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204289 |
| citation_txt |
Владно-партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору-геноциду українців / О. Стасюк // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 5-6. — С. 75-83. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT stasûko vladnopartíinavertikalʹvkpbtakpbuvperíodgolodomorugenociduukraíncív AT stasûko authorityandpartytopdowncommandstructureoftheallunioncommunistpartybolsheviksandthecommunistpartybolsheviksofukraineduringtheholodomorgenocideofukrainians |
| first_indexed |
2025-11-25T20:33:53Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:33:53Z |
| _version_ |
1850524845602766848 |
| fulltext |
75
СтаСюк ОлеСя
кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею Голодомору‑геноциду
StaSiuk OleSia
a Ph.D. in History, a general director of the National Museum of the Holodomor‑Genocide
Бібліографічний опис:
Стасюк, О. (2020) Владно‑партійна вертикаль ВКП(б) та КП(б)У в період Голодомору‑геноциду
українців. Народна творчість та етнологія, 5/6 (387/388), 75–83.
Stasiuk, O. (2020) Authority‑and‑Party Top‑Down Command Structure of the All‑Union Communist
Party (Bolsheviks) and the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine during the Holodomor‑Genocide
of Ukrainians. Folk Art and Ethnology, 5/6 (387/388), 75–83.
Анотація / Abstract
Тоталітаризм радянської влади проявився із самого початку її встановлення. Після утворення сРсР усю повноту
влади зосередила у своїх руках ВкП(б), що підпорядкувала собі комуністичні партії республік. Попри формальний
демократизм з’їздів рад, які мали визначати політику партії, реальні повноваження належали цк, який делегував на
з’їзди своїх представників для легітимізації своїх рішень.
Партійне керівництво встановило контроль над державним апаратом, підпорядкувало собі незалежні структури
громадянського суспільства: суди, пресу, профспілки, кооперативи тощо. Влада належала політ бюро цк ВкП(б),
у наказах якого часто використовували військову термінологію, що призводило до мілітаризації суспільної свідомос-
ті. Наприклад, винищення голодом українців пояснювали як «битву за врожай», «боротьбу за виконання плану»
тощо.
Функції цк кП(б)У полягали у впровадженні рішень, прийнятих загальносоюзним керівництвом. й. сталін не
довіряв українському керівництву, тому оточував першого секретаря с. косіора своїми ставлениками. його залежне
становище посилило повернення в Україну на початку 1933 року В. Балицького та П. Постишева. останній обіймав
посаду другого секретаря, унаслідок чого роль с. косіора звелася, по суті, до номінальної.
кадрова політика партії мала на меті не допустити формування «горизонтальних відносин», які могли б при-
звести до втрати контролю над окремими регіонами. саме тому ключовими критеріями для претендентів на партійні
посади були не професійні чи особисті якості, а походження, відданість партії та ідеології, уміння виконувати дирек-
тиви, отримані згори.
система органів на місцях, очолювана першими секретарями обласних комітетів партії, упроваджувала прийняті
вищими інстанціями рішення. крім того, щоб посилити вплив компартії в селах, при МТс було створено політвідді-
ли, що підпорядковувалися не районним органам, а виконували особливі інструкції, які надходили із центру.
отже, створення владно-партійної вертикалі, інституту уповноважених та загонів активу було необхідним для
того, аби не допустити втрати контролю над українським селянством та вчинити Голодомор-геноцид.
Ключові слова: Голодомор-геноцид українців, цк ВкП(б), цк кП(б)У, владно-партійна вертикаль, сталінська
диктатура.
Вл А Д НО-П А Р Т І Й Н А ВЕР Т И К А л ь ВК П(б) ТА К П(б)У
В П ЕРІОД гОлОДОМОРУ-гЕНОЦ И ДУ У К РА Ї Н Ц І В
УДК 321.64:341.485](477)“1932/1933”
IM
FE
www.etnolog.org.ua
76
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
76
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 5/6 2 0 2 0
totalitarianism of the Soviet authorities has manifested since the very beginning of its establishment. after the uSSr
had been created, the all-union Communist Party (Bolsheviks), which subdued the Communist parties of constituent
republics, gathered all political power. In spite of formal democratism of Congresses of Soviets, which should have de-
termined the party’s policy, real power belonged to the Central Committee. The latter delegated its representatives to the
congresses for legitimating its resolutions.
Party leaders assumed control over the state apparatus, subordinated independent structures of civil society, such
as courts, press, labour unions, cooperatives, etc. Power belonged to the Political Bureau of the Central Committee
the all-union Communist Party (Bolsheviks), which used military terms in its orders, leading to militarizing the
social consciousness. For example, forced starvation of ukrainians was called the battle for harvest, struggle for plan
fulfilment, etc.
Functions of the Central Committee of the all-union Communist Party (Bolsheviks) consisted in implementing deci-
sions made by all-union leaders. Joseph Stalin was mistrustful of the ukrainian authorities; therefore, he surrounded the
First Secretary of the Communist Party of ukraine Stanislav Kosior with his protégés. moreover, his subordinate position
has been hightened by Vsevolod Balytskyi and Pavel Postyshev returning to ukraine in early 1933. The latter held then the
post of the Second Secretary, resulting to Kosior’s role being virtually nominal.
The party’s personnel policy was aimed at preventing the formation of horizontal relations, which could lead to a loss
of control over certain regions. That is why the key criteria for candidates for party positions were a contender’s origin,
devotion to the party and its ideology, the ability to follow directives from above, rather than professional or personal
qualities.
The system of local bodies, headed by the first secretaries of the party’s regional committees, implemented the decisions
made by the higher authorities. In addition, in order to strengthen the Communist Party’s influence in villages, political
departments were set up at machine-tractor stations. They were not subordinated to the district authorities, but followed
special instructions sent down from the centre.
Thus, the creation of an authority-and-party top-down command structure, the institution of authorized representatives
and activists’ units was necessary in order to prevent the loss of control over the ukrainian peasantry and to commit the
holodomor-Genocide.
keywords: holodomor-Genocide of ukrainians, Central Committee of the all-union Communist Party (Bolsheviks),
Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of ukraine, authority-and-party top-down command structure,
Stalinist dictatorship.
однією з ключових передумов та при-
чин Голодомору-геноциду українців 1932–
1933 років є тоталітаризм комуністичної
влади, який почав проявлятися вже на почат-
ку становлення радянської державності.
Після жовтневого перевороту більшовики
були переконані, що їм належить особливе
право на «революційне первородство», істи-
ну та владу. Згодом таке переконання зумо-
вило централізованість радянської влади,
коли держава підпорядкувала собі незалеж-
ні структури громадянського суспільства:
суди, пресу, профспілки, кооперативи тощо.
Усі партії, що існували раніше, були лікві-
довані, а альтернативні позиції політичних
опонентів трактувалися як «висловлювання
глядачів і помічників розрухи, хаосу, підбу-
рювачів нового кронштадту» [1]. офіційно
можна було реєструвати тільки ті спілки
та об’єднання, програми яких не суперечи-
ли конституції РсФРР. Насправді ж ситуа-
ція виглядала по-іншому, про що в середи ні
1920-х років писав голова Всесоюзної цен-
тральної ради професійних спілок (ВцРПс)
М. Томський: «В умовах диктатури проле-
таріату може бути і дві, і три, і чотири партії,
але тільки за однієї умови: одна партія при
владі, а інші у в’язниці. хто цього не розуміє,
той ні чорта не розуміє в диктатурі пролета-
ріату» [2].
У результаті об’єднання в 1922 році радян-
ських республік в сРсР Російська кому-
ністична партія більшовиків (РкП(б)) була
перейменована у Всесоюзну комуністичну
партію (більшовиків) – ВкП(б), до складу
якої ввійшли кП(б) України, кП(б) Білорусі
та партійні організації ЗсФсР.
ВкП(б) не передбачала фракційності,
діяла в умовах однопартійної системи, вима-
гала повної підпорядкованості та володіла
монопольним правом на політичну владу, що
призвело до появи комуністичної диктатури
IM
FE
www.etnolog.org.ua
7777
Олеся стасюк
в країні. стаття 126 конституції 1936 року
закріплювала за цією партією статус «керів-
ного ядра» державних і громадських органі-
зацій трудящих, тоді як жорстка централіза-
ція всередині неї призвела до становлення
ефективної системи управління всіма осе-
редками партії. Були визначені чіткі терміни
для обговорення та прийняття рішень, що
суттєво мобілізувало роботу, а в разі їх недо-
тримання могли бути застосовані як адмі-
ністративні санкції (догана, штраф, зняття
з посади тощо), так і кримінальні (арешт,
тюремне ув’язнення й навіть розстріл).
Будучи єдиною політичною силою в кра-
їні, ВкП(б) встановила контроль над дер-
жавним апаратом. Партійне керівництво на
практиці самостійно визначало не лише зміст
діяльності будь-якого закладу чи організації,
але і їхню форму. Певний час подібне втру-
чання не тільки не викликало заперечень і
нарікань, але й сприймалося як щось само-
зрозуміле. Невелика група більшовиків при-
ймала всі серйозні рішення. Вони виходили
у формі наказів, що свідчить про мілітариза-
цію управління. Представники центрально-
го апарату, а за ними й керівники місцевих
підрозділів партії активно використовували
військово-комуністичні методи, які спри-
чинили мілітаризацію свідомості. Партійні
вожді ставили перед країною завдання, фор-
мулюючи їх у термінах військових кампаній:
«господарський фронт», «ідейний ворог»,
«боротьба за виконання плану», «битва за
врожай» тощо.
однією з таких кампаній на шляху до роз-
будови комунізму для керівництва ВкП(б)
були хлібозаготівлі, у ході яких «ідейними
ворогами» оголосили українських селян-
одноосібників, що підлягали винищенню
голодом. У зв’язку з мілітаризацією свідо-
мості суспільства цінність людського життя
стала незначною, що особливо було помітно
на прикладі геноциду 1932–1933 років, коли
ВкП(б) була готова до будь-яких крайнощів,
аби убезпечити себе від можливих потрясінь
у процесі досягнення наміченої мети – при-
боркання України шляхом винищення її еко-
номічної бази, тобто сільського населення.
Відтак актуальним постає дослідження пар-
тійної структури та «кримінальної вертика-
лі» ВкП(б), функціонування якої позбавило
життя мільйони українців.
Аналіз наукової літератури дає підста-
ви стверджувати, що дослідження згада-
ної теми базувалися на принципово різних
методологічних підходах. Найдоцільнішим
видається поділ історіографії проблеми на
кілька напрямів. Партійний апарат та його
кадровий склад вивчали в межах історико-
партійної історіографії (марксистсько-ленін-
ська методологія із застосуванням форма-
ційного методу аналізу), сучасної вітчизня-
ної історіографії 90-х років XX ст. – початку
XXI ст. (підхід з позицій методологічного
плюралізму і теорій елітизму) та зарубіж-
ної історіографії (радянологічні концепції
тоталітарної еліти, «нового класу», а також
теорії модернізації). Переважна більшість
українських учених, досліджуючи тему
Голодомору-геноциду, працюють у межах
другого напряму, хоча більш продуктивним
є використання зарубіжної історіографії на
теоретико-методологічному рівні. З-поміж
дослідників, які звертають увагу на цю про-
блему, необхідно виокремити В. Васильєва,
Н. Верта, В. сергійчука, Т. коржихіну,
с. кокіна, В. лисенко, В. лозицького,
В. Марочка та Р. Пирога.
Варто почати з того, що формально (за
статутом) вищим керівним органом партії
та важливим складником радянської сис-
теми був Всесоюзний з’їзд рад, офіційні
рішення якого мали вищу юридичну силу
та були обов’язковими для виконання. На
ньому затверджували й обирали ключові
керівні органи та приймали основні рішен-
ня. Водночас на ньому обговорювали не про-
єкти майбутніх законів, а готові нормативні
акти, розроблені партійним керівництвом,
що фактично позбавляло цей інститут
політичної самостійності. З’їзди скликали
нерегулярно, тільки за рішенням ВкП(б),
яка делегувала на них своїх представників.
як зазначає Т. коржихіна, «демократизм
IM
FE
www.etnolog.org.ua
78
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
78
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 5/6 2 0 2 0
Рад був зведений до формальних процедур,
а виконавчий апарат домінував над Радами
як представницькою владою» [3, c. 150].
На з’їзді обирали центральний комітет
ВкП(б) – вищий партійний орган у період
між з’їздами комуністичної партії. саме він
керував діяльністю партії, її республікан-
ськими та місцевими органами, відповідав за
кадрову політику партії, скеровував і контр-
олював роботу державних органів влади та
громадських організацій через відповідні
партійні фракції в структурі цих органів.
цк ВкП(б) створював органи, установи та
підприємства партії, керуючи їхньою діяль-
ністю, призначав редакції центральних газет
і журналів, які працювали під його контр-
олем, розподіляв кошти партійного бюджету
та контролював його виконання.
Будучи колегіальним керівним органом,
цк ВкП(б), відповідно до статуту, регуляр-
но (не менше ніж раз на шість місяців) про-
водив пленуми – зібрання всіх членів та
кандидатів у члени цк. На цих пленумах
обирали політбюро, секретаріат і оргбюро
цк ВкП(б).
На партійному з’їзді разом із центральним
комітетом обирали склад центральної
контрольної комісії (цкк), яка відповідала
за контроль партійної дисципліни, а також
центральної ревізійної комісії (цРк), що
здійснювала фінансовий контроль за діяль-
ністю партії. Першу в період Голодомору-
геноциду очолював я. Рудзутак (1931–1934),
а другу – М. Владимирський (1927–1952).
Насправді ж комуністичною партією
та державою між пленумами цк керува-
ло Політбюро цк ВкП(б), до складу якого
обирали найбільш впливових представників
радянської влади. Вони визначали політику
партії та фактично держави. В умовах цен-
тралізованої однопартійної системи члени
політбюро були фактичними керівника-
ми сРсР, що не завжди вимагало від них
формального підтвердження перебування
на державній посаді. Рішення та постанови
політбюро мали доленосне значення в діяль-
ності партії та житті усієї радянської дер-
жави. ключову роль у політбюро відігравав
генеральний секретар цк ВкП(б).
У контексті дослідження теми
Голодомору-геноциду важливо зазначити,
що 13 липня 1930 року було обрано такий
склад цк ВкП(б): й. сталін, к. Ворошилов,
л. каганович, М. калінін, с. кіров, с. косіор,
В. куйбишев, В. Молотов, я. Рудзутак та
о. Риков. кандидатами в члени були
А. Андрєєв, А. Мікоян, Г. Петровський,
с. сирцов і В. чубар. цікаво, що 1 груд-
ня того самого року пленум цк шляхом
опитування вивів зі складу Політбюро
с. сирцова, а 21 грудня об’єднаний пленум
цк і цкк звільнив від обов’язків о. Рикова
та А. Андрєєва, натомість членом Політбюро
обрали Г. орджонікідзе. Також 4 лютого
1932 року пленум цк вивів зі складу членів
Політбюро я. Рудзутака, а його місце посів
А. Андрєєв.
У своїй роботі цк ВПк(б) опирався на
сформовані ним відповідні партійні орга-
ни – оргбюро і секретаріат.
оргбюро (організаційне бюро) цк ВкП(б),
створене для розв’язання організаційних та
кадрових питань, проіснувало з 1919 по
1952 рік і майже відразу після появи секре-
таріату цк втратило своє значення та
повноваження. За й. сталіна його діяль-
ність була невіддільна від роботи секрета-
ріату, проте формально оргбюро ліквіду-
вали тільки на XIX з’їзді ВкП(б). У пері-
од Голодомору-геноциду членами оргбюро
були: й. сталін (1920–1952), І. Акулов (1930–
1932), к. Бауман (1928–1932), А. Бубнов
(1926–1934), я. Гамарник (1929–1937),
л. каганович (1928–1946), с. лобов (1930–
1934), І. Москвин (1927–1934), П. Постишев
(1930–1934), М. шверник (1930–1946).
до складу секретаріату цк ВкП(б) за
керування й. сталіна входили відповідальні
партійні керівники, які управляли певними
напрямками партійної і державної роботи.
За цими напрямками вони часто паралельно
очолювали ті чи інші відділи цк ВкП(б)
або, не керуючи якимось окремим відділом,
координували роботу кількох. Були секрета-
IM
FE
www.etnolog.org.ua
7979
Олеся стасюк
рі, які відповідали за військово-промисловий
комплекс, промисловість, сільське господар-
ство, кадрову роботу тощо. до прикладу,
у 1932–1934 роках л. каганович очолював
сільськогосподарський відділ цк ВкП(б) і
прямо контролював проведення нищівної
політики колективізації та розкуркулення.
На посаду Генерального секретаря
секретаріату цк ВкП(б), яку було введено
у 1922 році, обрали й. сталіна. спочатку ця
посада мала суто технічний характер, але
наприкінці 1920-х років й. сталін, викорис-
товуючи апарат секретаріату, зосередив у
своїх руках таку повноту влади, що зазначе-
ну посаду почали зараховувати до ключових
у партійно-державному керівництві.
У 1934 році відбувся XVII з’їзд ВкП(б),
після якого було обрано секретаріат
цк ВкП(б) у складі й. сталіна, А. жданова,
л. кагановича та с. кірова. По суті, фор-
мального затвердження й. сталіна на поса-
ді Генерального секретаря не відбулося, що
дало йому підстави припинити використо-
вувати цей статус в офіційних документах,
підписуючи останні «секретар цк».
Під безпосереднім контролем ВкП(б)
перебувала комуністична партія (більшо-
виків) України, цк якої був формально
найвищим керівним колективним органом,
який у періоди між з’їздами кП(б)У керував
партійною організацією УсРР, координу-
вав та ревізував діяльність обласних, місь-
ких, районних партійних організацій, сис-
тематично заслуховуючи звіти партійних
комітетів і первинних організацій партії,
видавав погоджені з цк ВкП(б) постано-
ви, обов’язкові для виконання державни-
ми і партійними органами в межах УсРР.
отже, цк кП(б)У проводив усю роботу зі
здійснення політики та виконання рішень
ВкП(б) у межах УсРР.
цк відповідав за обрання політбюро, що
керувало роботою республіканського під-
розділу ВкП(б) між пленумами цк, ство-
рював секретаріат для керівництва поточ-
ною роботою і організації перевірок. своєю
чергою Політбюро цк кП(б)У здійснювало
політичне управління УсРР, хоч і не мало
реальних повноважень у прийнятті рішень
та було підлеглим керівництву політбюро
цк ВкП(б).
У роки Голодомору-геноциду члена-
ми Політбюро цк кП(б)У були станіслав
Вікентійович косіор (1928–1938), Володимир
Петрович Затонський (1933 –1938), Влас
якович чубар (1923–1934), Григорій
Іванович Петровський (1920–1938), Микола
олексійович скрипник (1925–1933), Павло
Петрович Постишев (1926–1930, 1933–
1937), Іван олексійович Акулов (1932–1933),
Михайло євдокимович чувирін (1929–1936),
Всеволод Аполлонович Балицький (1930–
1937), кирило Васильович сухомлин (1930–
1937), йона еммануїлович якір (1930–1937).
За всю поточну партійну роботу від-
повідав секретаріат цк кП(б)У на чолі з
Генеральним секретарем, який, за аналогією
до генсека цк ВкП(б), фактично був полі-
тичним лідером республіканського масшта-
бу, підзвітним і підконтрольним генсеку та
Політбюро цк ВкП(б).
У 1928–1934 роках Генеральним секрета-
рем цк кП(б)У був с. косіор, якого визнано
одним із організаторів Голодомору-геноциду
українців та інших комуністичних злочи-
нів. Також у структурі секретаріату існу-
вала посада другого секретаря цк кП(б)
У, який був заступником генсека. Зазвичай
на цю посаду призначали довірених осіб
й. сталіна, щоб посилити контроль за діяль-
ністю Генерального секретаря та верхівки
цк кП(б)У. У період Голодомору-геноциду
цю посаду обіймали різні люди: Василь
Андрійович строганов (грудень 1930 р. –
жовтень 1932 р.), Мендель Маркович
хатаєвич (жовтень 1932 р. – січень 1933 р.),
Павло Петрович Постишев (січень 1933 р. –
березень 1937 р.).
Під контролем цк кП(б)У перебували
обласні (зокрема й Молдавський), районні та
міські партійні комітети. У лютому 1932 року
в УсРР було проведено чергову адміні-
стративну реформу, за результатами якої
сформовано дніпропетровську, київську,
IM
FE
www.etnolog.org.ua
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
80
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 5/6 2 0 2 0
Вінницьку, одеську та харківську облас-
ті, а також чотири міські ради (луганська,
Макіївська, Маріупольська, сталінська)
та 13 районів центрального підпорядку-
вання. У липні того самого року з частини
дніпропетровської і харківської областей
та міст і районів центрального підпорядку-
вання було сформовано донецьку область,
а в жовтні з частин київської і харківської
областей утворено чернігівську область.
З метою організації партійної роботи в
межах створених областей партійні конфе-
ренції сформували відповідні обласні комі-
тети кП(б)У, які прямо підпорядковувалися
цк кП(б)У та його секретаріату. Разом з
тим під контролем обкомів були районні
та міські партійні організації. очолювали
обкоми перші секретарі як вищі посадо-
ві особи обласних організацій кП(б)У. Їх
обирали обласні комітети за пропозицією
секретаріату цк кП(б)У.
Попри те, що формально вищою посадо-
вою особою області вважався голова виконав-
чого комітету обласного з’їзду рад, фактично
в умовах однопартійної диктатури ключове
становище в управлінні областю займав пер-
ший секретар обласного комітету кП(б)У.
У роки Голодомору-геноциду серед скла-
ду секретарів українських обкомів можна
виокремити такі постаті:
чувирін Михайло євдокимович – пер-
ший секретар донецького обласного комі-
тету кП(б)У (20 липня – 19 вересня 1932 р.);
Акулов Іван олексійович – перший секре-
тар донецького обласного комітету кП(б)У
(20 вересня 1932 р. – 18 вересня 1933 р.);
саркісов саркіс Артемович – секретар
донецького обласного комітету кП(б)У з
хлібозаготівлі (вересень 1932 р. – вересень
1933 р.), перший секретар донецького облас-
ного комітету кП(б)У (вересень 1933 р. –
травень 1937 р.);
Алексєєв Микита олексійович – перший
секретар Вінницького обласного комітету
кП(б)У (лютий – вересень 1932 р.);
чернявський Володимир Ілліч – пер-
ший секретар Вінницького обласного
комітету кП(б)У (жовтень 1932 р. – сер-
пень 1937 р.);
Макеєнко Михайло Микитович – дру-
гий секретар Вінницького обкому (лютий –
вересень 1932 р.);
Бегайло Роман олександрович – другий
секретар Вінницького обкому (вересень
1932 р. – вересень 1936 р.);
Майоров Михайло Мусійович – перший
секретар одеського обласного комітету
кП(б)У (до січня 1933 р.);
Веґер євген Ілліч – перший секретар
одеського обласного комітету кП(б)У)
(з січня 1933 р.);
демченко Микола Нестерович – перший
секретар київського обласного комітету
кП(б)У (лютий 1932 р. – червень 1934 р.);
Маркітан Павло Пилипович – перший
секретар чернігівського обкому (жовтень
1932 р. – серпень 1937 р.);
чернявський Володимир Ілліч – пер-
ший секретар дніпропетровського обкому
(лютий – жовтень 1932 р.);
строганов Василь Андрійович – перший
секретар дніпропетровського обласного
комітету кП(б)У (жовтень 1932 р. – січень
1933 р.);
хатаєвич Мендель Маркович – перший
секретар дніпропетровського обласного
комітету кП(б)У (лютий 1933 р. – березень
1937 р.);
Терехов Роман якович – перший секре-
тар харківського обласного комітету кП(б)
У (липень 1932 р. – січень 1933 р.). У люто-
му – вересні 1933 р. – другий секретар
донецького обласного комітету кП(б)У;
Постишев Павло Петрович – перший
секретар харківського обласного комітету
кП(б)У (січень 1933 р. – червень 1934 р.).
Також до цього переліку потрібно додати
ще низку прізвищ.
Відповідальні секретарі Молдавського
обласного комітету кП(б)У:
Ільїн Ілля Мойсейович (1930–1931);
Плачинда Іван семенович (1931–1932).
Перші секретарі Молдавського обласного
комітету кП(б)У:
IM
FE
www.etnolog.org.ua
8181
Олеся стасюк
сірко Іван Миколайович (1932–1933);
Булат Гурген осипович (1933–1935).
Показовою для розуміння важливості
побудови підлеглої цк ВкП(б) вертикалі
влади цк кП(б)У є недовіра й. сталіна до
українського керівництва, у лавах якого восе-
ни 1932 року він вирішив здійс нити переста-
новку – зміцнити позиції за рахунок призна-
чення І. Акулова і М. хатаєвича. Після того,
як перший заступник одПУ сРсР І. Акулов
опинився у харкові, його було кооптовано
в члени цк кП(б)У та залучено до складу
політбюро цк, у результаті чого він став
секретарем цк кП(б)У по донбасу. Після
середньоволзького крайкому ВкП(б), який
М. хатаєвич очолював з 1928 року, його було
кооптовано в члени цк і обрано в політбюро
цк, де він почав працювати на посаді дру-
гого секретаря, а в січні 1933 року очолив
дніпропетровський обком партії.
Аби зміцнити контроль над цк кП(б) У
та послідовно впроваджувати план
Голодомору-геноциду, й. сталін ініціював
постанову цк ВкП(б) від 24 січня 1933 року,
відповідно до якої відбулося повернення
В. Балицького та П. Постишева в Україну на
постійній основі, проте зі своїми прерогати-
вами союзного значення. Господарювання
В. Балицького розпочалося з листопада
1932 року в харкові, де він обіймав посаду
особливо уповноваженого одПУ в Україні,
при цьому залишаючись заступником голо-
ви одПУ сРсР до липня 1934 року. друга
поява в Україні супроводжувалась негайним
обранням його членом Політбюро цк кП(б)
У. схожа ситуація і з П. Постишевим, який з
грудня 1932 року почав «допомагати» міс-
цевим функціонерам виконувати хлібозаго-
тівельні плани, був негайно кооптований в
члени цк кП(б)У й обраний членом політ-
бюро цк, обійнявши посаду другого секре-
таря цк кП(б)У та залишаючись до лютого
1934 року на посаді секретаря цк ВкП(б). це
перетворило тодішнього генсека с. косіора
за присутності «другого першого секрета-
ря», як називали П. Постишева, на номіналь-
ну фігуру.
Також у лютому 1933 року, як зазначає
с. кульчицький, Р. Терехова і В. строганова
звільнили з посад членів Політбюро
цк кП(б)У та відкликали з України як
тих, що не виправдали довіри. Тоді ж
М. скрипник втратив посаду наркома осві-
ти, а його місце зайняв В. Затонський, якого
миттєво було обрано членом Політбюро
цк кП(б)У. останні кадрові перестановки
у складі політбюро цк кП(б)У відбулися
в листопаді 1933 року: місце І. Акулова,
призначеного на посаду прокурора сРсР
після того, як він покинув Україну, зайняв
с. саркісов, який став першим секрета-
рем сталінського обкому партії і членом
Політбюро цк кП(б)У [4, c. 130].
Усі згадані постаті – більшовики, ідейні
люди та радянські службовці – беззастереж-
но виконували вказівки вищих інстанцій,
намагаючись вислужитися перед своїм керів-
ництвом. Вище партійне керівництво, що, по
суті, уособлювало комуністичну державу,
затвердило принцип підбору, а не відбору
кадрів. Головним критерієм були не наяв-
ність необхідних знань і талантів, а похо-
дження, відданість партії та ідеології, лише
після перевірки яких оцінювали ділові якос-
ті. часто чиновник міг не знати своїх прямих
обов’язків, проте чітко розумів завдання, що
їх ставила перед ним партія. Найголовнішим
було засвоювати поточні політичні гасла.
Повнота влади та ініціатива перебували
в руках невеликої групи, що ставило під
сумнів тезу про колективність керівництва.
Звичайні чиновники звикли, що за них вирі-
шують «нагорі», а вони не повинні нічого
обговорювати. Їхнє завдання полягало лише
в тому, щоб досягати визначених цілей.
Усе це сприяло побудові жорсткої верти-
калі та апарату функціонерів, які прояви-
ли себе на прикладі інституту уповнова-
жених, організаторів і виконавців у період
Голодомору-геноциду 1932–1933 років, сві-
домо здійснюючи один із найстрашніших
злочинів в історії людства.
Також для кращого розуміння природи
більшовицької владно-партійної вертикалі
IM
FE
www.etnolog.org.ua
82
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
82
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 5/6 2 0 2 0
1. Баканин А. Генезис советского тоталитаризма.
Уральский исторический вестник. 1994. № 1. с. 104–105.
2. Барсенков А., Вдовин А. Борьба за власть в послед-
ние годы жизни ленина. История России. 1917–2009.
url : http://yourlib.net/content/view/2832/44/. (дата
звернення 30.06.2020).
3. коржихина Т. основные черты административ-
но-командной системы управления. Формирование ад-
министративно-командной системы 20–30 гг. : сборник
статей / отв. ред. В. Дмитренко. Москва : Наука, 1992.
с. 146–165.
4. кульчицький с. сталінська диктатура в період
другого комуністичного штурму (1929–1938 рр.). Про-
блеми історії України: факти, судження, пошуки. 2012.
Вип. 21. с. 118–134.
5. лобач к. Політвідділи МТс у системі коорди-
нат «влада-селянство». Історична пам’ять. 2009. № 2.
с. 15–29.
6. Партійно-радянське керівництво УсРР під час го-
лодомору 1932–1933 рр.: Вожді. Працівники. Активіс-
ти / упоряд. В. Васильєв, Н. Верт, с. кокін. київ : Ін-т
історії України НАН України, 2013. 444 с.
Список використаних джерел
1920–1930-х років важливо зазначити, що з
метою організації партійної роботи в райо-
нах і містах районні і міські партконференції
формували відповідні районні і міські комі-
тети партії, які у своїй роботі прямо звітува-
ли обкомам та контролювали діяльність най-
нижчих партійних осередків, сформованих
у структурі організацій, на підприємствах
тощо. На чолі райкомів і міськкомів, як і у
випадку з обкомами, стояли перші секретарі,
кандидатури яких погоджувало й затвер-
джувало партійне керівництво області.
При цьому в 1933 році за рішенням
цк ВкП(б) при машинно-тракторних стан-
ціях (МТс) і радгоспах було створено політ-
відділи – спеціальні надзвичайні партійні
органи, які мали посилити партійне керівни-
цтво та партійну роботу в селах. Політвідділи
МТс і радгоспів не були звичайними партій-
ними органами, підлег лими районним комі-
тетам партії, а проводили свою роботу на
основі особливих інструкцій, затверджених
цк ВкП(б). «Антикризові за призначенням
органи, – наголошує к. лобач, – продовжу-
вали втілювати політику, що спричинила
цю кризу. як органи сталінської диктатури,
політвідділи долучилися до організованого
владою “виховання голодом” українського
селянства. Атмосфера страху, котра нагніта-
лася боротьбою з “шкідництвом, саботажем,
контрреволюцією”, сприяла остаточному
впокоренню українців» [5, c. 27].
отже, розгляд інституційного та особис-
тісного аспектів владно-партійної вертикалі
ВкП(б) та кП(б)У дає підстави стверджува-
ти, що в роки Голодомору-геноциду відбува-
лося активне будівництво і зміцнення цен-
тралізованої та мілітаризованої більшовиць-
кої управлінської системи, яка з часом стала
сталінською диктатурою. Новоствореній
радянській державі на чолі з цк ВкП(б) та
особисто й. сталіним потрібні були зразкові
виконавці, а не різнобічно розвинені осо-
бистості. це проявилося на рівні кадрових
змін у лавах цк кП(б)У та під час форму-
вання інституту уповноважених і загонів
активу, що суворими методами (звільнення,
конфіскація майна, тортури, знущання, засу-
дження, виселення, розстріл тощо) утвер-
джували єдину партійну лінію в країні та
вимагали її неухильного виконання від низо-
вого апарату. кадрова політика цк ВкП(б)
та цк кП(б)У, який повністю залежав від
першого, ґрунтувалася на недопустимості
формування «горизонтальних відносин»,
які могли б призвести до втрати контролю
центральної влади над ситуацією в окре-
мих регіонах. Увага до України з її міцними
земельно-общинними традиціями була без-
прецедентною, адже українці не хотіли так
просто відмовлятися від усталеної віками
системи. Намагаючись зламати опір укра-
їнських селян, як і їх самих, було створено
та підсилено «кримінальну вертикаль» як
інструмент вчинення Голодомору-геноциду
українців 1932–1933 років на основі функці-
онування інституту уповноважених і вико-
навців. IM
FE
www.etnolog.org.ua
8383
Олеся стасюк
1. Bakanin a. (1994). Genezis sovyetskogo
imperializma [Genesis of Soviet imperialism]. Uralskiy
istoricheskiy vestnik, vol. 1, pp. 104–105.
2. Barsenkov a., Vdovin a. (2010). Borba za vlast v
posledniye gody zhizni lenina [Struggle for power during
last years of lenin’s life]. Istoriya rossiyi. 1917–2009.
[history of russia. 1917–2009]. available at : http://
yourlib.net/content/view/2832/44/ (accessed 30 June
2020).
3. Korzhihina t. (1992) Osnovnyye cherty
administrativno-komandnoy sistemy upravleniya [main
features of administrative-command system of governance].
Dmitrenko V. (ed.). Formirovanie administrativno-
komandnoy sistemy 20–30-h gg. [Formation of
administrative-command system of the 20–30s]. moscow :
Nauka, pp. 146–165.
4. Kulchytskyi S. (2012). Stalinska dyktatura v period
druhoho komunistychnoho shturmu (1929–1938 rr.)
[Stalinist dictatorship during second communist attack
(1929–1938)]. Problemy istoriyi Ukrainy: fakty, sudzhennia,
poshuky, vol. 21, pp. 118–134.
5. lobach K. (2009). Politviddily mtS u systemi
koordynat «vlada-selianstvo» [Political departments
of machine-tractor stations in the system of coordinates
«authorities-farmers»]. Historical memory, vol. 2, pp. 15–
29.
6. Vasyliev V., Vert N., Kokin S. (eds.). (2013). Partiino-
radianske kerivnytstvo uSrr pid chas holodomoru 1932–
1933 rr.: Vozhdi. Pratsivnyky. aktyvisty [Party and Soviet
authorities of the ukrainian SSr during the holodomor
of 1932–1933: leaders. Staff. activists]. Kyiv : Institute of
history of ukraine. (in ukrainian).
References
IM
FE
www.etnolog.org.ua
|