Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті
У статті проаналізовано наративи українців, примусово переселених із території Західної Бойківщини в рамках операції «Вісла» в 1947 році, які стосуються родинних традицій у відзначенні Святого вечора в рідних для них місцевостях. Дослідженнями було охоплено північні та північно-західні воєводства су...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204329 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті / О. Коломийчук // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 1. — С. 54–68. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204329 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2043292025-07-31T00:11:49Z Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті Narrative of the Familial Christmas Eve in the Childhood Recollections of Immigrants from Western Boykivshchyna: Anthropology of Memory Коломийчук, О. З історії та теорії науки У статті проаналізовано наративи українців, примусово переселених із території Західної Бойківщини в рамках операції «Вісла» в 1947 році, які стосуються родинних традицій у відзначенні Святого вечора в рідних для них місцевостях. Дослідженнями було охоплено північні та північно-західні воєводства сучасної Республіки Польща, де й осіли українці-переселенці Західної Бойківщини, а саме: Західнопоморське (м. Білий Бір, сс. Каліска, Димінек (Щецинецький повіт), м. Кошалін (Кошалінський повіт)) та Вармінсько-Мазурське (м. Ґурово-Ілавецьке, м. Пенєнжно (Браневський повіт), с. Шимбори (ґміна Ґодково, Ельблонґський повіт)) воєводства. Усі інформатори – жінки, що народилися між 1925 та 1937 роками. Їхні наративи стосуються часу, коли респонденти були переважно дітьми, рідше – підлітками, тому інформацію про обрядові традиції Святого вечора у своїх родинах черпають передусім із дитячих спогадів. Варто додати, що на сучасному етапі безпосередні свідки примусового переселення досить дисперсно проживають у польському етнокультурному середовищі, по суті, не створюючи окремих спільнот пам’яті вихідців із субрегіону Західної Бойківщини. На основі методологічної перспективи, що розглядає пам’ять як інструмент пізнання (К. Каньовська), у статті досліджуються структура та семантичні особливості тексту наративів, встановлюється взаємозв’язок змісту спогадів із механізмом їх пригадування. Аналізовані фрагменти текстів із наративів переміщених осіб дають уявлення про способи та механізми реконструкції родинних обрядових традицій на Святвечір у пам’яті їхніх авторів. Установлено, що такі звичаєво-обрядові дії, як розстеляння соломи на долівці, пошук у ній горіхів, обрядове годування худоби, спільне внесення обрядових атрибутів до хати, ритуал-діалог чоловічої частини родини з жіночою, фактично маркують святково-обрядовий простір Святого вечора в пам’яті дитинства переселенців, яка водночас є частиною так званої колективної пам’яті родини. При цьому одним зі стрижнів процесу пригадування в дорослому віці є, власне, родинна традиція, що в умовах чужого мовно-культурного середовища є певним каталізатором збереження власного етнічного «я». Однак в умовах достатньої розпорошеності переселенців із Західної Бойківщини на рівні родин, високого ступеня однорідності польського етнокультурного середовища, а також у зв’язку з відходом старшого покоління (батьків оповідачів), яке виступало, так би мовити, «ретранслятором» автентичної обрядової культури, процес міжпоколінної трансмісії порушений. Загалом, як переконують наративи наших оповідачів, багаті родинні традиції у відзначенні Святого вечора залишаються лише певним «спогадом у мені» безпосередніх свідків операції «Вісла» й фактично мало впливають на формування звичаєво-обрядової картини світу наступних поколінь переселенців. The article analyzes the narratives of the Ukrainians forced to resettle from the territory of Western Boykivshchyna during Operation Vistula in 1947, which are related to the familial traditions of Christmas Eve observance in their homeland. Territories covered by the study are northern and northwestern voivodeships of the Republic of Poland, where displaced Ukrainians have resettled, namely: West Pomeranian Voivodeship [town of Biały Bór, villages Kaliska and Dyminek (Szczecinek County), city of Koszalin (Koszalin County)] and Warmian-Masurian Voivodeship [towns Górowo Iławeckie (Bartoszyce County) and Pieniężno (Braniewo County), and the village of Szymbory (Gmina Godkowo, within Elbląg County)]. All informants are women born between 1925 and 1937. The narratives under consideration are related to the time when the interviewed respondents were mostly children, less often teenagers; consequently, they draw information about the ritual traditions of Christmas Eve observed in their families primarily from their childhood recollections. It should be added that currently, direct witnesses of forced displacement live quite dispersedly in the Polish ethno-cultural environment, in fact, without creating separate communities of memorializing the people who originated from the sub-region of Western Boykivshchyna. Based on the methodological perspective, which considers memory as an instrument of cognition (Katarzyna Kaniowska), the article analyzes the structure and semantic features of a text of narratives, as well as determines an interconnection between the content of memories and the mechanism of their recollection. The analyzed fragments of texts from the narratives of displaced persons give an opportunity to comprehend the ways and mechanisms of reconstructing the familial ritual traditions of Christmas Eve observance in the memory of their authors. It is established that such customary-ritual actions as spreading straw on the earthen floor, searching for nuts in it, ritual feeding of cattle, common introduction of ritual attributes into the house, and a ritual-dialogue of a family’s male part with the female one actually mark the festive-ceremonial space of Christmas Eve in the memory of immigrants’ childhood, which is simultaneously a part of the so-called collective memory of a family. At the same time, one of the cores of the remembrance process in adulthood is, in fact, a family tradition, which, in the conditions of an alien linguistic and cultural environment, acts as a catalyst for preserving one’s own ethnic self. However, the process of intergenerational transmission is disrupted due to the factors of the considerable dispersion of immigrants from Western Boykivshchyna at the familial level, a high degree of homogeneity of the Polish ethno-cultural environment, as well as owing to the departure of the older generation (parents of narrators), which acted as a retransmitter of an authentic ritual culture. In general, as we can see from the narratives of our storytellers, the rich familial traditions in celebrating Christmas Eve remain only a certain memory in myself / keeping memory to myself of the direct witnesses of Operation Vistula and actually have little effect on forming a customary-ritual picture of the world of much younger generations of displaced persons. 2021 Article Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті / О. Коломийчук // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 1. — С. 54–68. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204329 398.332.416:801.81-054.73(477.86/.87) https://doi.org/10.15407/nte2021.01.054 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії та теорії науки З історії та теорії науки |
| spellingShingle |
З історії та теорії науки З історії та теорії науки Коломийчук, О. Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті Народна творчість та етнологія |
| description |
У статті проаналізовано наративи українців, примусово переселених із території Західної Бойківщини в рамках операції «Вісла» в 1947 році, які стосуються родинних традицій у відзначенні Святого вечора в рідних для них місцевостях. Дослідженнями було охоплено північні та північно-західні воєводства сучасної Республіки Польща, де й осіли українці-переселенці Західної Бойківщини, а саме: Західнопоморське (м. Білий Бір, сс. Каліска, Димінек (Щецинецький повіт), м. Кошалін (Кошалінський повіт)) та Вармінсько-Мазурське (м. Ґурово-Ілавецьке, м. Пенєнжно (Браневський повіт), с. Шимбори (ґміна Ґодково, Ельблонґський повіт)) воєводства. Усі інформатори – жінки, що народилися між 1925 та 1937 роками. Їхні наративи стосуються часу, коли респонденти були переважно дітьми, рідше – підлітками, тому інформацію про обрядові традиції Святого вечора у своїх родинах черпають передусім із дитячих спогадів. Варто додати, що на сучасному етапі безпосередні свідки примусового переселення досить дисперсно проживають у польському етнокультурному середовищі, по суті, не створюючи окремих спільнот пам’яті вихідців із субрегіону Західної Бойківщини. На основі методологічної перспективи, що розглядає пам’ять як інструмент пізнання (К. Каньовська), у статті досліджуються структура та семантичні особливості тексту наративів, встановлюється взаємозв’язок змісту спогадів із механізмом їх пригадування. Аналізовані фрагменти текстів із наративів переміщених осіб дають уявлення про способи та механізми реконструкції родинних обрядових традицій на Святвечір у пам’яті їхніх авторів. Установлено, що такі звичаєво-обрядові дії, як розстеляння соломи на долівці, пошук у ній горіхів, обрядове годування худоби, спільне внесення обрядових атрибутів до хати, ритуал-діалог чоловічої частини родини з жіночою, фактично маркують святково-обрядовий простір Святого вечора в пам’яті дитинства переселенців, яка водночас є частиною так званої колективної пам’яті родини. При цьому одним зі стрижнів процесу пригадування в дорослому віці є, власне, родинна традиція, що в умовах чужого мовно-культурного середовища є певним каталізатором збереження власного етнічного «я». Однак в умовах достатньої розпорошеності переселенців із Західної Бойківщини на рівні родин, високого ступеня однорідності польського етнокультурного середовища, а також у зв’язку з відходом старшого покоління (батьків оповідачів), яке виступало, так би мовити, «ретранслятором» автентичної обрядової культури, процес міжпоколінної трансмісії порушений. Загалом, як переконують наративи наших оповідачів, багаті родинні традиції у відзначенні Святого вечора залишаються лише певним «спогадом у мені» безпосередніх свідків операції «Вісла» й фактично мало впливають на формування звичаєво-обрядової картини світу наступних поколінь переселенців. |
| format |
Article |
| author |
Коломийчук, О. |
| author_facet |
Коломийчук, О. |
| author_sort |
Коломийчук, О. |
| title |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті |
| title_short |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті |
| title_full |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті |
| title_fullStr |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті |
| title_full_unstemmed |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті |
| title_sort |
наратив родинного святого вечора в дитячих спогадах переселенців із західної бойківщини: антропологія пам’яті |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
З історії та теорії науки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204329 |
| citation_txt |
Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної Бойківщини: антропологія пам’яті / О. Коломийчук // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 1. — С. 54–68. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT kolomijčuko narativrodinnogosvâtogovečoravditâčihspogadahpereselencívízzahídnoíbojkívŝiniantropologíâpamâtí AT kolomijčuko narrativeofthefamilialchristmaseveinthechildhoodrecollectionsofimmigrantsfromwesternboykivshchynaanthropologyofmemory |
| first_indexed |
2025-11-28T16:32:42Z |
| last_indexed |
2025-11-28T16:32:42Z |
| _version_ |
1850052538070466560 |
| fulltext |
54
КОЛОМИЙЧУК ОЛЕКСАНДР
кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр»
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. ORCID
ID: https://orcid.org/0000-0003-2865-2396
KOLOMYICHUK OLEKSANDR
a Ph.D. in History, a young research fellow at the Ukrainian Ethnological Centre Department of the NAS of
Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. ORCID ID: https://orcid.org/0000-
0003-2865-2396
Бібліографічний опис:
Коломийчук, О. (2021) Наратив родинного Святого вечора в дитячих спогадах переселенців із Західної
Бойківщини: антропологія пам’яті. Народна творчість та етнологія, 1 (389), 54–68.
Kolomyichuk, O. (2021) Narrative of the Familial Christmas Eve in the Childhood Recollections of Immigrants
from Western Boykivshchyna: Anthropology of Memory. Folk Art and Ethnology, 1 (389), 54–68.
Анотація / Abstract
У статті проаналізовано наративи українців, примусово переселених із території Західної Бойківщини в рамках
операції «Вісла» в 1947 році, які стосуються родинних традицій у відзначенні Святого вечора в рідних для них міс-
цевостях. Дослідженнями було охоплено північні та північно-західні воєводства сучасної Республіки Польща, де й
осіли українці-переселенці Західної Бойківщини, а саме: Західнопоморське (м. Білий Бір, сс. Каліска, Димінек (Ще-
цинецький повіт), м. Кошалін (Кошалінський повіт)) та Вармінсько-Мазурське (м. Ґурово-Ілавецьке, м. Пенєнжно
(Браневський повіт), с. Шимбори (ґміна Ґодково, Ельблонґський повіт)) воєводства. Усі інформатори – жінки, що
народилися між 1925 та 1937 роками. Їхні наративи стосуються часу, коли респонденти були переважно дітьми, рід-
ше – підлітками, тому інформацію про обрядові традиції Святого вечора у своїх родинах черпають передусім із дитя-
чих спогадів. Варто додати, що на сучасному етапі безпосередні свідки примусового переселення досить дисперсно
проживають у польському етнокультурному середовищі, по суті, не створюючи окремих спільнот пам’яті вихідців із
субрегіону Західної Бойківщини.
На основі методологічної перспективи, що розглядає пам’ять як інструмент пізнання (К. Каньовська), у статті
досліджуються структура та семантичні особливості тексту наративів, встановлюється взаємозв’язок змісту спогадів
із механізмом їх пригадування.
Аналізовані фрагменти текстів із наративів переміщених осіб дають уявлення про способи та механізми рекон-
струкції родинних обрядових традицій на Святвечір у пам’яті їхніх авторів. Установлено, що такі звичаєво-обрядові
Н А РАТ И В РОД И Н НОГО СВЯТОГО ВЕЧОРА
В Д ИТЯ Ч И Х СПОГА Д А Х П ЕРЕСЕ Л ЕН Ц І В
ІЗ ЗА Х І Д НОЇ БОЙ К І ВЩ И Н И 1:
А НТ РОПОЛОГІ Я П А М’ЯТ І
УДК 398.332.416:801.81-054.73(477.86/.87)
www.etnolog.org.ua
IM
FE
5555
Олександр кОлОмийчук
дії, як розстеляння соломи на долівці, пошук у ній горіхів, обрядове годування худоби, спільне внесення обрядових
атрибутів до хати, ритуал-діалог чоловічої частини родини з жіночою, фактично маркують святково-обрядовий про-
стір Святого вечора в пам’яті дитинства переселенців, яка водночас є частиною так званої колективної пам’яті роди-
ни. При цьому одним зі стрижнів процесу пригадування в дорослому віці є, власне, родинна традиція, що в умовах
чужого мовно-культурного середовища є певним каталізатором збереження власного етнічного «я». Однак в умо-
вах достатньої розпорошеності переселенців із Західної Бойківщини на рівні родин, високого ступеня однорідності
польського етнокультурного середовища, а також у зв’язку з відходом старшого покоління (батьків оповідачів), яке
виступало, так би мовити, «ретранслятором» автентичної обрядової культури, процес міжпоколінної трансмісії по-
рушений. Загалом, як переконують наративи наших оповідачів, багаті родинні традиції у відзначенні Святого вечора
залишаються лише певним «спогадом у мені» безпосередніх свідків операції «Вісла» й фактично мало впливають на
формування звичаєво-обрядової картини світу наступних поколінь переселенців.
Ключові слова: переселенці, дитинство, наратив, пам’ять, традиція, Святий вечір, Західна Бойківщина.
The article analyses the narratives of the Ukrainians forced resettled from the territory of Western Boykivshchyna dur-
ing Operation Vistula in 1947, which are related to the familial traditions of Christmas Eve observance in their homeland.
Territories covered by the study are northern and north-western Voivodeships of the Republic of Poland, where displaced
Ukrainians have resettled, namely: West Pomeranian Voivodeship [town of Biały Bór, villages Kaliska and Dyminek (Szc-
zecinek County), city of Koszalin (Koszalin County)] and Warmian-Masurian Voivodeship [towns Górowo Iławeckie
(Bartoszyce County) and Pieniężno (Braniewo County), and the village of Szymbory (Gmina Godkowo, within Elbląg
County)]. All informants are women born between 1925 and 1937. The narratives under consideration are related to the
time when the interviewed respondents were mostly children, less often – teenagers, consequently they draw informa-
tion about the ritual traditions of Christmas Eve observed in their families primarily from their childhood recollections. It
should be added that currently direct witnesses of forced displacement live quite dispersedly in the Polish ethno-cultural
environment, in fact, without creating separate communities of memorializing the people originated from the sub-region
of Western Boykivshchyna.
Based on the methodological perspective, which considers memory as an instrument of cognition (Katarzyna Kanio-
wska), the article analyses the structure and semantic features of a text of narratives, as well as determines an interconnec-
tion between the content of memories and the mechanism of their recollection.
The analyzed fragments of texts from the narratives of displaced persons give an opportunity to comprehend the ways
and mechanisms of reconstructing the familial ritual traditions on Christmas Eve observance in the memory of their au-
thors. It is established that such customary-ritual actions, as spreading straw on the earthen floor, searching for nuts in it,
ritual feeding of cattle, common introduction of ritual attributes into the house, a ritual-dialogue of a family’s male part
with the female one, actually mark the festive-ceremonial space of Christmas Eve in the memory of immigrants’ childhood,
which is simultaneously a part of the so-called collective memory of a family. At the same time, one of the cores of the
remembrance process in adulthood is, in fact, a family tradition, which in the conditions of an alien linguistic and cultural
environment acts as a catalyst for preserving one’s own ethnic me. However, the process of intergenerational transmission
is disrupted due to the factors of the considerable dispersion of immigrants from Western Boykivshchyna at the familial
level, a high degree of homogeneity of the Polish ethno-cultural environment, as well as owing to the departure of the older
generation (parents of narrators), which acted as a retransmitter of an authentic ritual culture. In general, as we can see from
the narratives of our storytellers, the rich familial traditions in celebrating Christmas Eve remain only a certain memory in
myself / keeping memory to myself of the direct witnesses of Operation Vistula, and actually have little effect on forming a
customary-ritual picture of the world of much younger generations of displaced persons.
Keywords: immigrants, childhood, narrative, memory, tradition, Christmas Eve, Western Boykivshchyna.
Постановка проблеми. Сплеск актив-
ності в дослідженні пам’яті в останні деся-
тиліття ХХ ст. був зумовлений цілим комп-
лексом факторів. Однією з головних при-
чин, що дала поштовх цьому процесові,
стала смерть покоління безпосередніх оче-
видців Голокосту та Другої світової війни.
Відповідно відхід людей, що володіли живим
досвідом поворотних подій світової історії,
змусив звернутися до вивчення того сліду,
який залишили ці події в пам’яті їхніх свід-
ків. Іншим (не менш важливим) фактором
став перехід до нової парадигми історичної
науки у 80-х роках ХХ ст., в основу якої лягли
течії постструктуралізму та постмодерніз-
му. До всього перерахованого додалися ще
й глобальне посилення ролі медіа, а також
прорив у розвитку цифрових технологій, що
www.etnolog.org.ua
IM
FE
56
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
56
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
мало неабияке значення для процесу оброб-
ки та зберігання інформації у вказаний пері-
од [18, s. 15–18].
Приблизно в цей самий час (у 90-х роках
ХХ ст.) у публічному та науковому дискур-
сах з’явився термін «культура пам’яті», який
у німецькій гуманітаристиці спершу озна-
чав усі можливі форми свідомої пам’яті істо-
ричних подій, пам’яті особистості, а також
пам’яті процесів, незалежно від того, чи вони
мають естетичну, політичну або ж когні-
тивну природу. Пізніше за розробку цієї
дефініції взялася німецька культурологиня
А. Ассман. Вона ствердила, що пам’ять ста-
новить умову розвитку культури настіль-
ки, наскільки можна взагалі говорити про
«культуру як пам’ять» [30, s. 314].
У вузькому розумінні «культура пам’яті» –
це культура спогадів, пам’ятання і забування
та викликаних цим феноменом суспільних
рефлексій [12, с. 314]. Невід’ємною части-
ною культури пам’яті як культури спогадів у
сучасній Україні є історична пам’ять україн-
ців, примусово переселених упродовж 1944–
1951 років. Серед них окрему групу ста-
новлять ті, хто був депортований у рамках
операції «Вісла» 1947 року зі своїх етніч-
них територій – південно-східних регіонів
Польщі (Лемківщини, Холмщини, Надсяння,
Підляшшя, Західної Бойківщини). Якщо
вести мову про останній регіон, а точніше
субрегіон – Західну Бойківщину, то звідти,
згідно з підрахунками В. Крукара, у при-
мусовий та жорстокий спосіб було виселено
від 10 до 25 тис. осіб [26, s. 40–41]. Усі вони
були розміщені в межах новоприєднаних
північних та північно-західних воєводств
Польщі: Західнопоморському, Поморському
та Вармінсько-Мазурському [26, s. 42–44].
Мешканці Західної Бойківщини, як і
решта примусово виселених зі своїх рідних
домівок та малої батьківщини, крізь деся-
тиліття пронесли тягар травми переселен-
ня, що залишила незатертий слід у пам’яті
очевидців та їхніх нащадків. У світлі сучас-
ності, коли згадані живі свідки нелюдських
експериментів великої політики ХХ ст.
уже соціально та культурно інтегрувалися
в іноетнічний простір польського серед-
овища, у публічному та науковому дискурсі
України дуже мало говориться про культур-
ну пам’ять та колективну травму вихідців
із субрегіону саме Західної Бойківщини.
Проте їхній пам’яттєвий простір, зокре-
ма гіркий досвід пережитого, заслуговує
бути вислуханим так само, як і пам’яттєвий
простір українців із Холмщини, Підляшшя
чи Лемківщини, а також, зрештою, україн-
ців тієї ж Західної Бойківщини, примусово
кинутих у посушливі степи Півдня України
вже в 1951 році.
Коли вести мову про примусові мігра-
ції українського етнічного населення в
40–50-х роках ХХ ст., то потрібно зауважи-
ти, що пам’яттєвий і науковий дискурси цих
подій дуже часто акумулюють свою увагу
передусім на умовах та ході переселенських
акцій, проблемах соціальної та культурної
адаптації переміщених осіб в новому / іноет-
нічному середовищі, світоглядно-менталь-
них та культурних трансформаціях пересе-
ленців тощо. Наративи, що становлять пред-
мет нашого аналізу в цьому дослідженні,
у хронологічному розрізі стосуються біль-
шою мірою додепортаційного періоду, який
в індивідуальній (біографічній) та культур-
ній пам’яті переселенців є відносно авто-
номним від трагічних сторінок історії ХХ ст.
Тому досліджувані наративи певною мірою
позбавлені «травматичного» змістового
навантаження. Однак те, що приховане в
змісті, відкриває герменевтика тексту: емо-
ційно-психологічний стан оповідача схиляє
до співпереживання незагоєної рани.
Аналіз останніх досліджень і публіка‑
цій. Потрібно сказати, що вказана проблема-
тика, яка знаходиться на стику різних наук,
є невивченою в сучасній гуманітаристиці.
Певне уявлення про специфіку реконструк-
ції дитячих спогадів у пам’яті дорослої особи
дають праці польських (В. Куделя-Свйонтек
[27], З. Поднєсінська [28], А. Болецька [16],
А. Вилегала [32; 33], М. Гловацька-Грайпер
[20]), американських (Дж. Герман [2]) та
www.etnolog.org.ua
IM
FE
5757
Олександр кОлОмийчук
українських (Ю. Павлів [9]) дослідників.
Комунікативну та культурну пам’ять народ-
них традицій у відзначенні Різдвяних свят
на прикладі власної родини – переселен-
ців із с. Завій Ліського повіту (Західна
Бойківщина), відобразив у своїй публікації
А. Філь [19].
Існує низка науково-популярних видань
та історико-краєзнавчих нарисів, які дають
багатий порівняльний етнографічний мате-
ріал про різдвяну-новорічну обрядовість
українців Західної Бойківщини, що були
депортовані пізніше в рамках «Акції-51»
у південні та південно-східні регіони
України. До таких слід віднести праці
Н. Кляшторни [4; 5], Д. Петречко [10],
І. Ніточка [7], В. Онуфрика [8] та ін.
Методологічні засади. Дослідження
ґрунтується на матеріалах проведе-
них упродовж 2018–2019 років одно-
осібних етнографічних експедицій авто-
ра до північних та північно-західних воє-
водств сучасної Республіки Польща,
а саме: Західнопоморського (м. Білий
Бір, сс. Каліска, Димінек (Щецинецький
повіт), м. Кошалін (Кошалінський повіт))
та Вармінсько-Мазурського (м. Ґурово-
Ілавецьке, м. Пенєнжно (Браневський повіт),
с. Шимбори (ґміна Ґодково, Ельблонґський
повіт)) воєводств. Опитані особи – переселе-
ні із Західної Бойківщини в рамках насиль-
ницької операції «Вісла» жінки, що народи-
лися між 1925 і 1937 роками. Інакше кажучи,
на момент виселення більшість опитаних
респондентів була або юними дівчатами, або
ж підлітками, рідше – малими дітьми. Варто
додати, що респонденти досить дисперсно
проживають у сучасному, добре сконсолідо-
ваному польському етнокультурному серед-
овищі, по суті, не формуючи окремих спіль-
нот пам’яті вихідців із субрегіону Західної
Бойківщини. Водночас із застереженням
слід говорити про підтримання живих спо-
гадів у межах емоційних спільнот 2 пере-
селенців, передусім у їхніх родинах, де ще
друге, частково третє покоління знають про
пережите їхніми батьками, дідусями й бабу-
сями, а ось четвертому про це часто вже
нічого невідомо.
Віковий ценз опитаних нами респонден-
тів переважно збігається з віковими рамка-
ми першого покоління опитаних інформато-
рів-переселенців, що його виділила у своїй
праці польська соціологиня А. Вилегала [33].
Верхньою віковою межею для цієї групи рес-
пондентів дослідниця встановила 1936 рік
народження й визначила для неї такі особли-
вості: «особи, чия біографічна пам’ять охо-
плює весь або ж частину періоду Другої сві-
тової війни, а часто також довоєнний період.
Їхнім формаційним досвідом є війна та всі
пережиті опісля її наслідки». Опитана група
респондентів, згідно зі спостереженнями
дослідниці, свідомо переживала депортацію
та відновлення повоєнного світу [33, s. 93].
Однак у цих студіях, присвячених нара-
тиву різдвяних святкувань в оповідях пере-
селенців, нас переважно цікавитимуть дово-
єнні часи, коли респонденти як малі діти або
вже будучи підлітками залучались, і часто
достатньо активно, до культивування та збе-
реження власних родинних традицій, брали
безпосередню участь у підтриманні та тво-
ренні звичаєво-обрядової культури своєї
локальної спільноти.
Наратив Різдвяно-новорічних свят зага-
лом та Святого вечора, зокрема, займає поміт-
не місце в спогадах про народно-обрядову
культуру святкового календаря в тих україн-
ців, що в 40-х роках ХХ ст. полишили рідну
землю на Західній Бойківщині. По-перше,
це пов’язано з тим, що різдвяно-новорічний
зріз календарно-обрядової культури є чи не
найколоритнішим (на рівні з великоднім
циклом) у всьому річному колі християн-
ських свят. По-друге, саме в різдвяно-ново-
річний період кожен із членів сім’ї активно
інтегрується в обрядові та знаково-символіч-
ні дії в межах мікропростору рідного дому чи
своєї локальної спільноти, стає співучасни-
ком та співтворцем на земному рівні свя-
щенного акту креації – світотворення, яке
є визначальним з точки зору традиційного
світогляду для всього подальшого року. Цей
www.etnolog.org.ua
IM
FE
58
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
58
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
факт сприяє кристалізації та цементуванню
родинних спогадів, у яких сам респондент
перебуває в активній інтеракції з іншими
членами родини. Іншакше кажучи, подібні
відрізки їх спільної родинної історії є про-
мовистим прикладом «колективної пам’яті
родини» (у термінології М. Альбвакса 3) або
ж міжпоколінної родинної пам’яті (у сучас-
ній інтерпретації).
По-третє, саме в різдвяно-новорічний
період до родинних традицій та звичаєво-
обрядових практик у локальних спільнотах
активно та діяльно залучаються діти. Тут
варто сказати насамперед про традицій-
не колядування, народний театр у формі
вертепу, звичаєво-обрядові чинності в день
Святого вечора, позначені скотарськи-
ми, землеробськими та матримоніальними
мотивами тощо. По-четверте, саме святве-
чірні та різдвяні звичаєво-обрядові практи-
ки є джерелом «культурної пам’яті» групи
(у термінології німецького історика та куль-
туролога Я. Ассмана [14, s. 82]).
Згідно з дефініцією Я. Ассмана, культур-
на пам’ять виникає тоді, коли наслідувальні
рутинні дії отримують статус ритуалу та,
окрім практичної функції, набувають певно-
го універсального змісту, водночас знаходя-
чись поза сферою міметичної пам’яті (пам’яті
тіла). Ритуали, відповідно до концепції цього
дослідника, належать до сфери культурної
пам’яті, оскільки допомагають передачі та
втіленню важливих для цієї культури зна-
чень, сенсів. Не слугують вони практичним
цілям, але є символами, іконами – репрезен-
таціями певних сенсів. При цьому зберіга-
ють пам’ять по-іншому, ніж матеріальні речі,
оскільки не implicite, але explicite відсила-
ють до минулого й указують на ідентичність
їхніх безпосередніх виконавців [15, s. 36–37].
Нагодою до когеренції в часі та просторі
як локальної спільноти, так і родини, зокре-
ма, є свято. Як стверджує Я. Ассман, свята і
ритуали, що регулярно повторюються, допо-
магають передачі й поширенню тих знань,
які підтримують та живлять ідентичність
групи, а тим самим слугують репродукції її
культурної пам’яті. Старанне вияснювання
ритуалів та мітів у святковому часі, за слова-
ми німецького культуролога, їх збереження
та передавання підтримують існування світу,
а заразом – ідентичність групи [14, s. 90].
Екстраполюючи визначення Я. Ассмана
на пласт наративу про відзначення хрис-
тиянських свят, можемо сказати, що через
повторюваність виконання певних знаково-
символічних та обрядових дій у (не)вербаль-
ний спосіб людина впродовж віків прилуча-
лася до творення культурної пам’яті власної
родини та спільноти (населеного пункту,
парафії, історико-етнографічного району),
у якій проживала.
Утім, згідно з визначенням Я. та
А. Ассманів, культурна пам’ять опирається
на матеріальні носії, зовнішні медіа та інсти-
туції, що опікуються пам’яттю та переда-
ють знання, наявні в ній [14, s. 84; 13, s. 55].
Тому концепція культурної пам’яті, що тут
її застосовуємо, ведучи мову про родинну
традицію, лише частково відбиває це понят-
тя, загальноприйняте в науковому дискурсі.
Разом із культурною пам’яттю джере-
лом до конструювання наративів опита-
них переселенців є також «комунікаційна
пам’ять» 4 (термін також запропонований
Я. Ассманом), яка стоїть в опозиції до пер-
шої [14, s. 82]. Під цим поняттям услід за
Б. Ґурніцькою-Нашкевич розуміємо пам’ять,
що спирається на усну традицію, є недов-
готривалою, змінюється разом із кожною
новою генерацією всередині групи [22,
s. 77]; водночас вона є історичним досвідом
у межах окремої індивідуальної біографії [14,
s. 88]. Однак, як стверджує французький
соціолог і філософ М. Альбвакс, будь-яка
одиниця пригадує, приймаючи точку зору
групи; зважаючи на це, пам’ять групи реа-
лізується і проявляється в кожній окремій
індивідуальній пам’яті [23, s. 8]. Тому як
культурна пам’ять, так і опозиційна до неї
комунікаційна пам’ять, згідно з концепцією
Я. Ассмана, формують різні пласти єдиної
колективної пам’яті [14, s. 82]. Під таким
кутом ми й розглядаємо колективну пам’ять,
www.etnolog.org.ua
IM
FE
5959
Олександр кОлОмийчук
у межах якої взаємодіють, взаємопроника-
ють її комунікаційна та культурна складові
[22, s. 75].
Загалом, аналізуючи наратив Святого
вечора в розповідях переселенців, виходи-
мо з тези німецької дослідниці А. Ерлл, яка
зазначає, що дослідження пам’яті концен-
трується на минулому не в тому вигляді,
у якому воно було насправді, а в сконстру-
йованому людиною [18, s. 18]. Коли вести
мову про наративи тих осіб, що черпали свої
спогади про родинний Святвечір головно
з пам’яті дитинства, то тут потрібно наго-
лосити на такому. За словами польської
дослідниці В. Куделі-Свйонтек «творення
дитячої перспективи уможливлює тракту-
вання дійсності вкрай суб’єктивно, звільняє
від обов’язку відповідальності за слова та
об’єктивного опису. Повернення в наративі
до дитячого “я” з перспективи сьогодення,
будучи дорослою особою, означає надання
минулому досвіду нових сенсів» [27, s. 179].
Тобто, інакше кажучи, дитяча психологія
пережитого накладає відбиток не лише на
інформативність майбутніх спогадів, а й
загалом на те, який образ минулого буде
сконструйовано [9, с. 194].
Тому метою цієї публікації є не рекон-
струкція звичаєво-обрядового сценарію
Святого вечора на основі наративних дже-
рел, його об’єктивізація, а передусім аналіз
механізму функціонування цього наративу в
індивідуальній та колективній пам’яті пере-
селенців, специфіки та способів його рекон-
струкції (пригадування) в пам’яттєвому
просторі переселених осіб, ураховуючи їхні
віково-психологічні особливості на момент
суспільної / родинної інтеракції та, відпо-
відно, творення культурної й комунікацій-
ної пам’яті.
У контексті всього вищесказаного від-
значимо, що пам’ять опитаних респонден-
тів розглядатимемо переважно з позиції
«пам’ять як інструмент пізнання» (у тер-
мінології К. Каньовської). З огляду на цю
методологічну засаду, можна стверджувати,
що пам’ять, неустанно конструюючи зна-
чення того, що було, водночас є залежною
від цінностей, традицій, моральних переко-
нань, уявлень самого наратора, а також бага-
тьох інших елементів, які співтворять сенс
того, що пам’ятається. Однак цей сенс змо-
жемо осягнути лише тоді, коли виокреми-
мо й дослідимо структуру самого наративу,
тобто тексту в устах оповідача [24, s. 62]. Не
становить труднощів помітити, що в такому
випадку поняття «пам’ять» і «текст» ста-
ють тотожними [22, s. 79].
Виклад основного матеріалу. Респон-
денти, як правило, у піднесеному емоцій ному
стані здебільшого по фрагментах, іноді в
дрібних деталях пригадують та відтворюють
часи спільної родинної трапези на Святвечір
на своїй рідній землі ще в період Другої Речі
Посполитої. Оповідачка із с. Рибне колиш-
нього Ліського повіту з патетичністю зга-
дує той час свого дитинства: «Боже мій,
коханий… Як діти, ми 5 так чекали тих свят.
Соломи нанесли так... [показує]» (КА).
У день Надвечір’я Різдва традиційно від-
бувалися приготування до святої вечері.
У них також у дитячі та підліткові роки
брала безпосередню участь більша части-
на опитаних нами осіб. Колишня мешканка
с. Нижня Жерниця Ліського повіту прига-
дує, як вона разом з батьком перед вечерею
ходила до стайні годувати худобу. При цьому
в її пам’яті чітко закарбувалися слова батька,
як той шанобливо звертався до домашньої
худоби, запрошуючи і її до священної гости-
ни: «Прошу на коляду!» (БМФ).
Лейтмотив шанобливого ставлення до
худоби проглядається також у свідченнях
мешканців с. Чорна Ліського повіту (жителі
цього населеного пункту пережили виселен-
ня пізніше, у ході так званої акції H‑T 1951 р.),
де вранці на Різдво найкращу корову в госпо-
дарстві заводили до хати і там годували ще
звечора приготовленими для неї стравами.
Перед цим на роги худобі обов’язково клали
вінок-перевесло [10, с. 272].
Наведені епізоди родинних традицій у
відзначенні Різдва, які є продуктом колектив-
ної родинної пам’яті, указують на особливе
www.etnolog.org.ua
IM
FE
60
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
60
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
ставлення до худоби, що наскрізно прохо-
дить через увесь Різдвяно-новорічний цикл
свят. Звернення до худоби у формі запро-
шення до спільної сімейної трапези свідчить
про надважливе місце, яке вона посідала
в благополуччі та достатку кожної окре-
мої сім’ї, і навіть більше, підвищує її статус
до соціального рівня, тобто – невід’ємного
члена родини та активного учасника святве-
чірньої трапези (через її архіважливий ста-
тус у деяких населених пунктах Західної
Бойківщини, як, скажімо, у с. Михновець
Турчанського повіту, Другий Святий вечір
називали «коров’ячим» [8, с. 63]). Варто
сказати, що подібний факт свого часу дав
підстави К. Сосенку говорити про існування
в українців окремого культу худоби, засвід-
ченого, зокрема, у зимовому циклі свят [11,
с. 15–16].
Помітне відлуння в пам’яті більшості опи-
таних переселенців залишив такий етап під-
готовчих звичаєво-обрядових чинностей
Святого вечора, як родинне ритуальне уми-
вання. Ось як це виглядає в наративі оповіда-
чки із с. Вижня Жерниця Ліського повіту:
«Ми все на вечеру до нашої дятки 6 [?] ходили.
Нас було споро 7, він мав тих внуків, нас. І ми
йшли. І він мешкав при ріці. І перед вечерьов
всі йшли ся мити. І до тої вóди пару ґроши-
ків кидав, жеби 8 не бути бідному через рік»
(КОМ). Ритуальне умивання перед Святою
вечерею пригадує також оповідачка із сусід-
нього села Нижня Жерниця. Щоправда,
мотивація таких дій у розповіді респондентки
відсутня (УОП). Її роз’яснює нам колишня
мешканка с. Вижня Жерниця з позицій уже
дорослого усвідомлення цього ритуального
акту: «І та вóда від цих гріхів, від цього всього
омивала» (КОМ), тобто крізь призму катар-
сису.
Поряд зі спільним умиванням іншою
невід’ємною «колективною» компонентою
Святого вечора у спогадах інформаторів є
обрядове внесення сіна, соломи та снопа (так
у більшості наративів називається вівсяний
дідух (БМД, КА, ПА)) до хати. Вочевидь,
цей момент святвечірньої трапези був одним
із найбільш зворушливих і трепетних у
дитячому й підлітковому світосприйнят-
ті; його очікували з особливою нетерпля-
чістю. Принаймні на користь цього гово-
рить тональність і той емоційний настрій,
з якими респонденти повертаються в цей
епізод свого дитинства. Так, зокрема, це
виглядає в розповідях нараторки із с. Рибне
Ліського повіту: «З соломи діти гнізда роби‑
ли. Літали по соломі, Боже!..». Вона додає,
що в тій соломі частенько й залишалися на
ніч: «Спали собі в тій соломі. Задоволéні 9
били 10» (КА).
Неважко помітити, що родинні сторінки
зі свого дитинства згадана оповідачка опи-
сує з певною м’якою ностальгією, сумом за
тими часами. Тут слід сказати, що пам’яті
дитинства загалом притаманна стійка нос-
тальгія за пережитим минулим [16, s. 119].
Однак таке відчуття опитаних нами пересе-
ленців має амбівалентну природу, адже під
час наших інтерв’ю для частини з них родин-
ні спогади були лише мирною ностальгією
за минулим, а іншим, навпаки, навіювали
достатньо болісні переживання, що можна
охарактеризувати як час «втраченої пам’яті»
або ж «втраченого дитинства» 11.
Потрібно зазначити, що таке легке, безбо-
лісне ностальгійне повернення в часи свого
дитинства в оповідях переселенців промо-
висто характеризує той власне дитячий чи
ранній підлітковий вік із його емоційно-пси-
хологічними особливостями, у якому згадані
інформатори пережили переселення та втра-
ту рідного дому. За словами А. Вилегали, для
таких переселенців рідний дім та земля, де
вони народились і робили свої перші кроки,
дуже часто постає в певному міфологізова-
ному образі, своєрідною «Аркадією дитин-
ства», втрата якої не робить їх менш щасли-
вими в теперішньому [32, p. 299].
Проаналізуймо наступний фрагмент із
родинної вечері в наративі іншої оповідачки:
«Неслося до хати сіно, солому і сніпок вівса.
То так вставлялося до кутика, як то хоїнку 12
вставляють. Сіно клали на стіл, накривали
його, а солому – на землю, як діти били. Три
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6161
Олександр кОлОмийчук
дні так солома била, на третій день то заби-
рали й виносили, а сніпок аж до Нового року
стояв» (БМД).
З наведеного тексту довідуємось, зокрема,
що солому стелили на землю «як діти били»,
тобто були. Отож, соломою в різдвяно-ново-
річний час дуже часто покривали в хаті долів-
ку, окрім іншого, в інтересах молодшого
покоління, щоби створити для дітей радісну
атмосферу свята. За повідомленням одно-
го з респондентів, різдвяна солома роби-
ла оселю теплішою, а відповідно й затиш-
нішою, оскільки на Бойківщині подекуди
долівка ще в 30-х роках ХХ ст. залишалась
глинобитною [6, с. 26; 3, с. 38], а тому досить
холодною. Очевидно, відчуття теплоти та
затишку відбилося й на спогадах з дитинства
уродженців Західної Бойківщини.
Іншим колоритним сюжетом оповідей
респондентів був пошук горіхів у святве-
чірній соломі. Ось уривок із розповіді
інформаторки із с. Довжиця Ліського пові-
ту: «Йшов тато з сином чи там з дівчинов.
А звідтам несли сніп збіжжа, вівсяник 13 і
солому. Солому настелили по цілій хаті й
сіно несли зі стайні. Сіно сі ставило на стіл і
прикривалося обрусом і на тим вечерю їли на
Ріствяні 14 свята. А солома била розстелена
по цілій хаті, і сипали горіхів, і ми, діти малі,
гляд́али 15 по тих в соломі горіхів. І солома
била зо три дни по Ріствяних святах, до
Шчепана [дня Св. Степана]. За третій день
спрятували. А потім його спалювали. А сіно
худобі давали» (ЙАГ).
Респондентка родом із с. Мичків Ліського
повіту також з душевною теплотою при-
гадує подібний епізод зі свого дитинства:
«А горіхів… Глядалося в тій соломі, гре-
бли…» (БСМ). Отже, тепла й затишна соло-
ма на долівці, горіхи в ній, сніп у хаті додава-
ли різдвяній атмосфері дому незабутнього
й хвилюючого колориту, який, власне, най-
більше позначався на емоційно-психологіч-
ному стані молодшого покоління родини,
зокрема дітей. Акцент на подібному уривку
з родинних традицій відзначення Різдва в
оповідях більшості переселенців свідчить,
що присутність згаданих обрядових атрибу-
тів фактично маркувала sacrum у дитячому
світосприйнятті цього святкового періоду.
Важко також не помітити того явища, що
у структурі «різдвяних» наративів пере-
селенців часто фігурує етап спільного вне-
сення різдвяних обрядових атрибутів свята
в оселю. Власне завдяки такій соціальній
та культурній інтеракції наративи опита-
них осіб, по-перше, мають досить послідов-
ну структуру, а по-друге, – значно вищий
ступінь «цементації» в пам’яті самих їхніх
авторів. Через залучення до родинних тра-
дицій у поєднанні з, так би мовити, «обря-
довою» активністю відбувалося достатньо
ефективне та, що найважливіше, більш-менш
об’єктивне конструювання родинної колек-
тивної пам’яті відзначення великих христи-
янських свят. Як приклад, наведемо уривок
зі спогадів колишньої мешканки с. Нижня
Жерниця Ліського повіту, яка в деталях від-
творює згаданий вище момент родинної
Святої вечері: «Батько йшов перший до сто-
доли, щоби взяти сніп та набрати соломи.
Тато ніс сніп соломи, яку стелив на землю,
а брат ніс вівсяний сніп до кута. Я несла‑м сіно
на стіл – тато всьо приріхтував так. А брат
ніс… Така була лампа, вона була крита, не
запалювалась, “ліхтарка” називалась. А брат
малий ніс ту ліхтарку. Ну і всі поставали,
солому розстелили, сіно на столі розстели-
ли, обрусом накрили, сніп – до кута. Ну і
вечеря» (УОП).
У цьому уривку з наративу помічаємо
акцент на такому предметі, як «ліхтарка»
(новотвір, для більш архаїчної традиції
характерне використання свічки), який, на
перший погляд, виконує тут передусім утилі-
тарну функцію, однак заразом має глибокий
ритуальний сенс 16. Не будемо додатково
зупинятися на семантиці цього обрядово-
го елемента, проте тут варто підкреслити
його роль як певного каталізатора в процесі
запам’ятовування дитиною чи вже підліт-
ком (у наведеному вище уривку оповідачка
пригадує з позицій особи старшого віку)
фрагментів зі свого минулого. Так само пере-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
62
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
62
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
селенка з уже неіснуючого с. Завій Ліського
повіту зберегла у своїй пам’яті схожий за
обрядовим сюжетом епізод з дитинства, де її
батько на Святвечір ішов до стайні з хлібом
та запаленими свічками (БМ).
Те, що інформатори з такою увагою та
патетичністю пригадують часи відзначення
Різдвяно-новорічних свят у рідній місцевос-
ті, з одного боку, пояснюється надзвичай-
ною колоритністю й загадковістю з пози-
цій дитячої та підліткової свідомості цього
святкового періоду в розрізі астрономічного
року. З іншого боку, це також спричинено
явищами підліткової вікової психології. Ще
в 30-х роках ХХ ст. німецький та британ-
ський учений К. Маннгайм звернув увагу
на формування так званої пам’яті поколінь.
У результаті досліджень він дійшов висновку,
що різні події особистого життя, пережиті
у віці 12–25 років, потім значно більшою
мірою впливають на індивідуальний розви-
ток людей та залишають вагоміший слід у
їхній пам’яті, ніж ті, що людина переживає
на подальших етапах свого життя [13, s. 46].
Причому варто вкотре наголосити на
ролі традиції, а в цьому випадку – родинної
традиції, у процесі збереження та артику-
ляції пам’яті поколінь. Як стверджує поль-
ська дослідниця М. Ґловацька-Ґрайпер,
коли говоримо про традицію, як, зрештою,
і про колективну пам’ять, маємо справу зі
сприйняттям часу як постійно актуального,
що наближає його до мітичних часів [21,
s. 46]. Що цікаво, у такому контексті швид-
ше не пам’ять визначає, якою буде тради-
ція, а навпаки, традиція організовує та впо-
рядковує колективну пам’ять, проєктуючи
минуле на сучасність [17].
Із цих позицій можна стверджувати, що
культурна традиція дуже часто є каталіза-
тором і одночасно фундаментом, на якому
будується процес запам’ятовування подій зі
свого минулого, тим паче, коли мова йде про
уламки родинної історії. Проаналізуймо
збережені в пам’яті переселенців релікти
обрядодії внесення різдвяного снопа на
Святвечір у поєднанні з архаїчним вербаль-
ним кодом: «Юш 17 як Святий вечир, то юш,
тато ввечерь юш ішли до стодоли, приноси-
ли сніп вівсяний, но... клали його в кучаку за
стіл, до того снопу таку струшлю 18 малень-
ку спекли, таку булочку там, вкладували до
того снопа <...> і тато ішли до стодоли, при-
носили солому до хати, принесли солому,
дéревце било (це хоїнку – “дéревце” в нас
називали)... і тато несли той сніп за той-во..,
а другий хтось там ішов ніс солому, клали в
хаті <...> і як ішли, поріг перейшли і якось,
памятам, казали: “Помагай Біг, помагай
Біг, на щастя, на здоров’я тих свята відпро-
вадити, а других дочекати. Многая і благая
літа!”» (ЧА).
Релікти подібного ритуалу-діалогу на
Святвечір залишилися в колективній пам’яті
родини із с. Завій Ліського повіту, друге та
третє покоління якої оселилися на терені
сучасного Західнопоморського воєводства.
Колись у цьому населеному пункті на три-
разову репліку господаря «Помагай Біг!»
(«Боже, допоможи!») господиня тричі від-
повідала «Будьмо всі здорові!». При цьому
донька господаря, будучи ще малою дити-
ною, не могла зрозуміти цієї фрази батька,
адже йому вдавалося зливати два слова в
одне [19, s. 116]. Тому хоча діти менше розу-
міють те, що відбувається в їхньому житті,
чи їхні уявлення про минуле дуже часто є
вибірковими й розмитими, усе-таки, на нашу
думку, саме родинна традиція залишає магі-
стральний слід у їхній біографічній пам’яті
і творить певний інформаційно-емоційний
каркас, на якому ґрунтується процес прига-
дування вже в дорослому віці.
Дослідники феномену колективної
пам’яті пішли ще далі, окресливши взаємо-
залежність пам’яті, традиції та ідентичнос-
ті особи. Французький філософ П. Рікер,
з посиланням на одну із праць Дж. Локка,
зазначає: «Коли йде мова про ідентичність
окремої особи, sameness [ідентичність. –
О. К.] вказує на пам’ять» [29, s. 138]. А поль-
ська соціологиня А. Вилегала стверджує,
що «творення ідентичності як такої у від-
ношенні до особи або ж спільноти видається
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6363
Олександр кОлОмийчук
неможливим без звернення до традиції, без
відчуття тяглості...» [33, s. 441–442]. Отож,
з допомогою традиції (у формі ритуалу чи
спогаду) спільнота або окрема особа (не)
підтримують пам’ять про власне (не)травма-
тичне минуле і, спираючись на пам’ять, кон-
струюють власну ідентичність у перспективі
сучасності.
Як свідчать наративи переселенців, для
частини з них сімейна традиція (чи точні-
ше – обрядова традиція) і справді є певним
трансльованим меморалізаційним стрижнем,
навколо якого відбувається конструювання
своєї тотожності та власного «я» в сучасній
перспективі. Окремі наративи дають розу-
міння того, як давня «батьківська» тради-
ція стає інструментом у збереженні свого
етнічного «обличчя»: «Наша мода била така
там, і я ту 19 [тобто тут, на новому місці] роби-
ла. Я такі булочки пекла, як то називають,
такі палянки. З муки пшеничної, тілько вóда,
дріжджі і вóда. І то ся першим положило на
стіл, соли, чеснок. Молитву ся змолило і то
вперед чеснок і той палянок їлося. А потому
юш там капуста варилася з горохом, пир́оги,
я й сама не знаю, шо, але носилося й носилося.
Першим мусіли бути чеснок, сіль і та булочка.
Робила‑м там, і так само тутай 20 роблю.
Я тутай спеклам, син був, синова 21, чотири
такі, положилося, він навіть зд’єньча 22 поро-
бив, о Єзу 23 коханий… [з приємністю], з тих
булочок [сміється]» (КА).
Подібним чином давня родинна традиція
стає маркером самоідентифікації в чужому
етнічному середовищі в оповіді респондент-
ки із с. Нижня Жерниця Ліського повіту. Під
час інтерв’ю оповідачка наголосила на ціннос-
ті родинного рецепту приготування головної
обрядової страви святкового столу – куті –
для її сучасної святково-обрядової культури:
«Беру мак, додаю меду, ну і пшениці. І то всьо
було [на рідній землі]. А тут [себто на поль-
ській землі] ще й додають якісь там родзин‑
ки, якісь там овочі сушені. Я то не додаю,
я їм подаю, хто хоче, хай собі додає» (УОП).
Останнє речення зі щойно наведеної
цитати є наочним підтвердженням пев-
ної фатальності в процесі міжпоколінної
трансмісії родинного звичаєво-обрядового
коду в середовищі переселенців із Західної
Бойківщини. Більшість проведених нами
інтерв’ю з колишніми мешканцями колись
самобутнього етнографічного субрегіону,
а тепер – представниками української діаспо-
ри або ж резидентами сусідньої Польської
держави переконують, що асиміляційні
впливи іноетнічного мовно-культурного
середовища поволі розмивають українську
ідентичність передусім третього та ще біль-
ше четвертого покоління переселених. Як
наслідок, архаїчна «батьківська» традиція
у відзначенні Святого вечора та решти свят
Різдвяно-новорічного циклу функціонує
переважно в індивідуальній пам’яті вихідців
із Західної Бойківщини та частково їх пря-
мих нащадків.
Висновки. Підсумовуючи, потрібно від-
значити, що наратив Святого вечора займає
помітне місце в спогадах про традицій-
ну звичаєвість християнських свят укра-
їнців, примусово переселених із Західної
Бойківщини на терени північних та північ-
но-західних воєводств Польщі в рамках опе-
рації «Вісла» 1947 року. У більшості зібра-
них оповідей ідеться про період, коли їхні
автори були ще дітьми, рідше – підлітками.
Відмежувати спогади з дитинства та пізні-
ші спогади людей старшого віку, очевидно,
непросто, однак можливо. У своїх нарати-
вах переселенці дуже часто самі акцентують
увагу на своєму дитячому віці, дитячих емо-
ціях, переживаннях та конструюють свою
«дитячу» картину світу. Власне, аналізовані
тексти дають можливість побачити в них
оповідача як дитину, дистанціювати його від
дорослого чи когось із рідних старшого віку,
емоційно співпережити з оповідачем-дити-
ною почергові етапи підготовки до Святої
вечері в родинному колі.
Однак, аналізуючи наративи наших опо-
відачів, слід пам’ятати, що спроба «витягти»
події з пам’яті дитинства в дорослого – це
«використання як постаті дитини та його
пережитого досвіду, так і передусім дитячих
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
6 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
мисленнєвих структур та дитячої перцепції,
що сплавляють досвід дитини і досвід дорос-
лого в єдине ціле» (З. Поднесінська) [28,
s. 67]. Тому всі емоційні, візуальні, мислен-
нєві, вербальні й навіть соматичні / тілесні
механізми пам’яті (до прикладу, як у випад-
ку з ритуальним умиванням), з допомогою
яких формується наратив Святого вечора в
оповідях наших інформаторів, у сукупності
творять певний спосіб інтерпретації подій,
що вкорінений у пам’яті дитинства дорослої
особи. Неабияку роль при цьому відіграє
традиція, а саме родинна традиція, що як
певний пам’яттєвий механізм упорядковує,
актуалізує та відтворює пережитий дитячий
досвід. Вона бере певну участь і в констру-
юванні сучасної культурної ідентичності
частини переселенців в умовах їх свідомого
дорослого життя. Проте загалом, як пере-
конують наративи наших оповідачів, бага-
ті родинні традиції у відзначенні Святого
вечора залишаються лише певним «спога-
дом у мені» безпосередніх свідків операції
«Вісла», вони мало впливають на формуван-
ня звичаєво-обрядової картини світу молод-
ших поколінь переселенців.
1 Бойківщина – один з найбільших історико-
етнографічних районів сучасної України, що територіаль-
но охоплює частини Івано-Франківської, Львівської та За-
карпатської областей (Західна Україна), а також простяга-
ється на територію сусідньої Словаччини. До 1947 року
його складовою частиною була Західна Бойківщина – су-
брегіон у гірському масиві Середні Бескиди (Bieszczady)
на території сучасних Польщі та України. Перед 1939 ро-
ком Західна Бойківщина охоплювала територію Ліського,
Турківського та Добромильського повітів Львівського
воєводства. Окреслюючи територіальні межі Західної
Бойківщини в сучасних кордонах Польщі, опираємося на
дослідження польських науковців Г. Оссадника та А. Рад-
ванського. Детальніше див.: Ossadnik H., Radwański A.
Obszar badawczy Muzeum Budownictwa Ludowego w
Sanoku (Bojkowie, Doliniane, Terytoria Przejściowe, zmiany
nazw), cz. 1. Materiały Muzeum Budownictwa Ludowego w
Sanoku. 2008. Nr 37. S. 347–370.
2 Термін, ужитий Барбарою Розенвейн – американ-
ською медієвісткою, авторкою концепції «емоційних
ком’юніті». Див. Rosenwein Barbara A. Problems and
Methods in the History of Emotions. Passions in Context. 2010.
Vol. 1 ; Rosenwein Barbara A. Emotional Communities in the
Early Middle Ages. Ithaca, N.Y. : Cornell University Press,
2006. XV, 228 p.
3 Детальніше див.: Halbwachs M. Społeczne ramy
pamięci. Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe,
1969. S. 217–261.
4 Тут застосовуємо цей термін саме в такій інтер-
претації вслід за М. Саріуш-Вольською (див.: Saryusz-
Wolska M. Wprowadzenie. Pamięć zbiorowa i kulturowa.
Współczesna perspektywa niemiecka / pod. red. M. Saryusz-
Wolskiej. Kraków : Universitas, 2009. S. 29).
5 Щоб побачити в аналізованих наративах пам’ять са-
мого оповідача в особі дитини, дистанціювати його від
дорослих членів родини, ми виділяли в уривках текстів
словосполучення, фрази та цілі речення курсивом.
6 Семантика цього слова не встановлена; з контес-
ту випливає, що мова, найімовірніше, про діда опо-
відачки.
7 З польської – достатньо багато, чимало.
8 Щоби.
9 Себто були задоволені – механічне перенесення ви-
разу zadowoleni były з польської в українську мову.
10 Діал. «були».
11 До прикладу, це було виразно відчутно під час
інтерв’ю з Ольгою Угрин, яка в дитячому та підлітково-
му віці пережила й заслання батька, і розлуку з матір’ю,
спричинену психічними порушеннями останньої.
12 Тобто ялинку – механічне перенесення лексичної
одиниці choinka з польської в українську мову.
13 Хліб, спечений на вівсяному борошні.
14 Архаїчна, характерна для всього регіону Бойків-
щини, назва Різдва. У вимові українців Бойківщини вона
звучить як «Ріство», що, за припущенням дослідників,
походить від слова «рости».
15 Діал. «шукали».
16 Детальніше див.: Мовна У. Український різдвяно-
водохресний обрядовий текст: воскова свічка. Народо‑
знавчі зошити. 2014. № 2. С. 237.
17 Діал. «уже», «вже».
18 Діал. «струсля», «струцля», «штруцля», «пле-
тінка» – плетений обрядовий хліб.
19 Тобто тут, на цьому місці.
20 Механічне перенесення лексеми tutaj з польської в
українську мову; означає «тут».
21 З польської – невістка.
22 Тобто світлини, фото – механічне перенесення
лексеми zdjęcia з польської в українську мову.
23 З польської Jezu, тобто звертальне Ісусе.
Примітки
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6565
Олександр кОлОмийчук
Список інформантів
1. БМ – Басараб Марія, 1925 р. н. Народилася в с. За-
вій Ліського повіту Львівського воєводства; працювала
в домогосподарстві; пенсіонерка; проживає в с. Шим-
бори, ґміна Ґодково Ельблонґського повіту Вармін-
сько-Мазурського воєводства. Записав О. Коломийчук
20 лютого 2019 р. у с. Шимбори Ельблонґського повіту
Вармінсько-Мазурського воєводства.
2. БМД – Боберська Марія Дмитрівна, 1927 р. н.
Народилася в с. Нижня Жерниця Ліського повіту Львів-
ського воєводства, освіта 3-класна; працювала в домо-
господарстві; пенсіонерка; проживає в с. Каліска, ґміна
Білий Бір Щецинецького повіту Західнопоморського
воєводства. Записав О. Коломийчук 26 квітня 2018 р. в
с. Каліска, ґміна Білий Бір Щецинецького повіту Захід-
нопоморського воєводства.
3. БСМ – Беґедза Стефанія Михайлівна, 1931 р. н.
Народилася в с. Мичків Ліського повіту Львівського
воєводства, освіта 7-класна; працювала в домогосподар-
стві; пенсіонерка; проживає в с. Димінек, ґміна Білий
Бір Щецинецького повіту Західнопоморського воєвод-
ства. Записав О. Коломийчук 27 квітня 2018 р. в с. Ди-
мінек, ґміна Білий Бір Щецинецького повіту Західнопо-
морського воєводства.
4. ЙАГ – Йойкан Анна Григорівна, 1933 р. н. Наро-
дилася в с. Довжиця Ліського повіту Львівського воє-
водства, освіта 3-класна; працювала в домогосподарстві,
відтак – на посадці лісу, а пізніше – в PGR (Państwowe
Gospodarstwo Rolne, відповідник радгоспу в СРСР);
пенсіонерка; проживає в м. Білому Борі Щецинецького
повіту Західнопоморського воєводства. Записав О. Ко-
ломийчук 26 лютого 2018 р. в м. Білому Борі Щецинець-
кого повіту Західнопоморського воєводства.
5. КА – Кафчак Анна, 1934 р. н. Народилася в с. Рибне
Ліського повіту Львівського воєводства, освіта 3-класна;
працювала в домогосподарстві; пенсіонерка; проживає
в м. Ґурово-Ілавецькому Бартошицького повіту Вармін-
сько-Мазурського воєводства. Записав О. Коломийчук
17 лютого 2019 р. в м. Ґурово-Ілавецькому Бартошиць-
кого повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
6. КОМ – Карпа Ольга Михайлівна. Народилася в
с. Вижня Жерниця Ліського повіту Львівського воєвод-
ства, освіта середня спеціальна; працювала на конди-
терській фабриці; пенсіонерка; проживає в м. Кошаліні
Кошалінського повіту Західнопоморського воєводства.
Записав О. Коломийчук 5 травня 2018 р. в м. Кошаліні
Кошалінського повіту Західнопоморського воєводства.
7. ПА – Паньчик Анна, 1930 р. н. Народилася в
с. Мичків Ліського повіту Львівського воєводства, осві-
та 3-класна; працювала в домогосподарстві, а пізніше –
в PGR; пенсіонерка; проживає в с. Каліска, ґміна Білий
Бір Щецинецького повіту Західнопоморського воєвод-
ства. Записав О. Коломийчук 26 квітня 2018 р. в с. Каліс-
ка, ґміна Білий Бір Щецинецького повіту Західнопомор-
ського воєводства.
8. УОП – Угрин Ольга Павлівна, 1937 р. н. Народила-
ся в с. Нижня Жерниця Ліського повіту Львівського воє-
водства, освіта 5-класна; працювала в домогосподарстві,
а пізніше – в місцевому PGR; пенсіонерка; проживає в
м. Білому Борі Щецинецького повіту Західнопомор-
ського воєводства. Записав О. Коломийчук 24 лютого
2018 р. в м. Білому Борі Щецинецького повіту Західно-
поморського воєводства.
9. ЧА – Чарнота Анна, 1931 р. н. Народилася в
с. Мичків Ліського повіту Львівського воєводства, освіта
3-класна; працювала в домогосподарстві; пенсіонерка;
проживає в м. Пенєнжному Браневського повіту Вар-
мінсько-Мазурського воєводства. Записав О. Коломий-
чук 20 лютого 2019 р. у м. Пенєнжному Браневського
повіту Вармінсько-Мазурського воєводства.
Список використаних джерел
1. Борисенко В. Проблеми етнографічного вивчення
українців Холмщини й Підляшшя. Холмщина і Підляш‑
шя: історико‑етнографічне дослідження / В. Борисенко,
Г. Вишневська, Ю. Гаврилюк та ін. Київ : Родовід, 1997.
С. 9–22.
2. Герман Дж. Психологічна травма та шлях до виду-
жання: наслідки насильства – від знущань у сім’ї до по-
літичного терору / перекл. з англ. Оксана Лизак, Оксана
Наконечна, О. Шлапак. Львів : Видавництво Старого
Лева, 2015. 416 с.
3. Данилюк А., Шпак М. Традиційне й нове у бойків-
ському житловому будівництві. Народна творчість та
етнографія. 1972. № 4. С. 35–40.
4. Кляшторна Н. Акція-51. Книга пам’яті. Брошнів-
Осада, 2009. 448 с.
5. Кляшторна Н. Акція-51. Останні свідки / передм.
О. Юристовського, післям. Д. Петречко. Вінниця : ДП
«ДКФ», 2006. 232 с.
6. Кобільнік В. Матеріяльна культура с. Жукотина,
Турчанського повіту. Ч. II. Літопис Бойківщини. Самбір,
1936. Ч. 8. С. 15–61.
7. Ніточко І. Остання депортація. До 60-річчя при-
мусового переселення 1951 року : науково-довідкове
видання. Одеса : Астропринт, 2011. 240 с.
8. Онуфрик В. Село Михновець. Спогад із минулого.
Ужгород, 1997. 90 с.
9. Павлів Ю. «Нас били, різали», «Такий був час»:
до питання колективної травми та наративу страж-
дання в депортованих українців з Польщі у 1944–
1945 рр. Український історичний збірник. 2018. Вип. 20.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
66
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
66
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
С. 189–202. URL : http://resource.history.org.ua/publ/
Uiz_2018_20_17 (дата звернення: 03.01.2021).
10. Петречко Д. Втрачені українські села. Чорна.
Брошнів-Осада : Таля, 2010. 528 с.
11. Сосенко К. Пражерело українського релігійного
світогляду. Львів : Живі гроби, 1923. 80 с.
12. Троян С. Польсько-німецький пам’яттєвий
дискурс: сучасні проблеми у вимірі культури пам’яті.
Україна – Європа – світ. Міжнародний збірник науко‑
вих праць. Серія : Історія, міжнародні відносини. 2017.
Вип. 20. С. 314–324. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/
Ues_2017_20_35 (дата звернення: 14.01.2021).
13. Assmann A. Między historią a pamięcią.
Antologia / red. naukowa i poslowie M. Saryusz-Wolskiej.
Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego,
2013. 324 s.
14. Assmann J. Kultura pamięci. Pamięć zbiorowa i
kulturowa. Współczesna perspektywa niemiecka / pod. red.
M. Saryusz-Wolskiej. Kraków : Universitas, 2009. S. 59–99.
15. Assmann J. Pamięć kulturowa. Pismo,
zapamiętywanie i polityczna tożsamość w cywilizacjach
starożytnych / przekł. Anna Kryczyńska-Pham. Warszawa :
Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2008. 362 s.
16. Bolecka A. Pamięć i dzieciństwo. Konteksty. Polska
Sztuka Ludowa. Antropologia kultury – etnografia –
sztuka. 2003. Nr 1–2. S. 118–120.
17. Burdzik T. Tradycja a kształt kultury w czasach
globalizacji. Kultura i Historia. 2013. 23. DOI : http://doi.
org/10.6084/m9.figshare.903714.
18. Erll A. Kultura pamięci. Wprowadzenie / przeł.
A. Teperek. Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu
Warszawskiego, 2018. 320 s. DOI : https://doi.
org/10.31338/uw.9788323534174.
19. Fil A. Ziemie rodzinne w pamięci moich przodków.
Wspomnienie o wsi Zawój. Bieszczady Odnalezione. 2014.
Nr 2. S. 113–120.
20. Głowacka-Grajper M. Międzypokoleniowy przekaz
pamięci o Kresach Wschodnich II Rzeczypospolitej
Polskiej. Krakowskie Pismo Kresowe. 2015. Rocznik 7.
S. 93–119. URL : http://www.researchgate.net/
publication/324515788_Miedzypokoleniowy_przekaz_
pamieci_o_Kresach_Wschodnich_II_Rzeczypospolitej_
Polskiej (дата звернення: 22.01.2021). DOI http://doi.
org/10.12797/KPK.07.2015.07.06.
21. Głowacka-Grajper M. Transmisja pamięci.
Działacze «sfery pamięci» i przekaz o Kresach Wschodnich
we współczesnej Polsce. Warszawa : Wydawnictwa
Uniwersytetu Warszawskiego, 2016. 304 s. DOI : https://
doi.org/10.31338/uw.9788323525950.
22. Górnicka-Naszkiewicz B. Pamięć pokoleń.
Tradycja kulturowa Kresowian subregionu głubczyckiego.
Wrocław : Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, 2018.
369 s.
23. Halbwachs M. Społeczne ramy pamięci. Warszawa :
Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1969. 435 s.
24. Kaniowska K. Antropologia i problem pamięci.
Konteksty. Polska Sztuka Ludowa. Antropologia kultury –
etnografia – sztuka. 2003. Nr 3–4. S. 57–65.
25. Kaźmierska K. Współczesna pamięć komunikacyjna
i kulturowa. Refleksja inspirowana koncepcją Jana
Assmanna. Kultura jako pamięć. Posttradycjonalne znaczenie
przeszłości / pod red. E. Hałas. Kraków : Nomos, 2012.
S. 43–62.
26. Krukar W. Wojenne i powojenne migracje Bojków.
Bojkowszczyzna Zachodnia – wczoraj, dziś i jutro / red.
J. Wolski. Warszawa : Instytut Geografii i Przestrzennego
Zagospodarowania im. Stanisława Leszczyckiego, Polska
Akademia Nauk, 2016. S. 17–63.
27. Kudela-Świątek W. Odpamiętane. O historii
mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków
o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków :
Wydawnictwo Universitas, 2013. 376 s.
28. Podniesińska Z. (Re)konstrukcja dzieciństwa
traumatycznego. Trauma, pamięć, wyobraźnia / pod red.
Z. Podniesińskiej, J. Wróbla. Kraków : Wydawnictwo
Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2011. S. 63–71.
29. Ricoeur P. Pamięć, historia, zapomnienie / przeł.
J. Margański. Kraków : Wydawnictwo Universitas, 2012.
689 s.
30. Saryusz-Wolska M. Posłowie. Teorie pamięci
Aleidy Assmann. Między historią a pamięcią. Antologia /
red. naukowa i poslowie M. Saryusz-Wolskiej. Warszawa :
Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2013. S. 308–
319.
31. Saryusz-Wolska M. Wprowadzenie. Pamięć zbiorowa
i kulturowa. Współczesna perspektywa niemiecka / pod. red.
M. Saryusz-Wolskiej. Kraków : Wydawnictwo Universitas,
2009. S. 7–38.
32. Wylegała A. Child migrants and deportees
from Poland and Ukraine after The Second World War:
experience and memory. European Review of History:
Revue europeénne d’histoire. 2015. Vol. 22. No. 2. Pp. 292–
309. DOI : http://dx.doi.org/10.1080/13507486.2015.100
8411.
33. Wylegała A. Przesiedlenia a pamięć: studium (nie)
pamięci społecznej na przykładzie ukraińskiej Galicji i
polskich «Ziem Odzyskanych». Toruń : Wydawnictwo
Naukowe Uniwersytetu Mikołaja Kopernika, 2014. 526 s.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
6767
Олександр кОлОмийчук
1. BORYSENKO, Valentyna. Problems of Ethnograph-
ic Study on the Ukrainians of Kholmshchyna and Pidliash-
shia. In: Valentyna BORYSENKO, ed.-in-chief, Kholmsh‑
chyna and Pidliashshia: A Historical and Ethnographic Study.
Kyiv: Rodovid, 1997, pp. 9–22 [in Ukrainian].
2. HERMAN, Judith. Trauma and Recovery: The After‑
math of Violence – From Domestic Abuse to Political Terror.
Translated from the English by Oksana LYZAK, Oksana
NAKONECHNA and Oleksandr SHLAPAK. Lviv: The
Old Lion Publishing House, 2015, 416 pp. [in Ukrainian].
3. DANYLIUK, Arkhyp, M. SHPAK. Traditional and
New Elements in Boykos’ House Building. In: Oleksiy
DEY, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography, 1972, no. 4,
pp. 35–40 [in Ukrainian].
4. KLYASHTORNA, Nataliya. Action‑51. Book of Mem‑
ory. Broshniv-Osada: Talia, 2009, 448 pp. [in Ukrainian].
5. KLYASHTORNA, Nataliya. Action‑51. The Last
Witnesses. Vinnytsia: SE DKF, 2006, 232 pp. [in Ukrai-
nian].
6. KOBILNYK, Volodymyr. Material Culture of the
Village of Zhukotyn, Turka District. Part II. In: Volodymyr
KOBILNYK, ed.-in-chief, The Chronicle of Boykivshchyna,
Sambir, 1936, 8, 15–61 [in Ukrainian].
7. NITOCHKO, Ivan. The Last Deportation. On the Is‑
sue of the 60th Anniversary of the 1951 Forced Resettlement:
A Scientific Reference Edition. Odesa: Astro-print, 2011,
240 pp. (Series Proceedings of the State Archives of Odesa Re‑
gion; vol. XXX) [in Ukrainian].
8. ONUFRYK, Vasyl. The Monograph of the Village
of Mykhnovets. Memories from the Past. Uzhhorod, 1997,
90 pp. [in Ukrainian].
9. PAVLIV, Yuliya. We Were Beaten and Slaughtered, Such
Was the Time: On the Issue of the Collective Trauma and
the Narrative of Suffering on the Ukrainian Persons De-
ported from Poland in 1944–1951. In: Taras CHUKHLIB,
ed.-in-chief, The Ukrainian Historical Collection: Scientific
Papers of Graduate Students and Young Scholars. 2018, iss. 20,
pp. 189–202 [online]. Available from: http://resource.his-
tory.org.ua/publ/Uiz_2018_20_17 (viewed: 03.01.2021)
[in Ukrainian].
10. PETRECHKO, Dariya. Lost Ukrainian Villages. The
Village of Chorna. Broshniv-Osada: Talia, 2010, 528 pp.
[in Ukrainian].
11. SOSENKO, Ksenofont. An Ancient Source of the
Ukrainian Religious Worldview (Accompanied by Pictures
and Patterns of Ukrainian Embroidery). Lviv: Living Tombs,
1923, 80 pp. [in Ukrainian].
12. TROYAN, Serhiy. Polish-German Discourse of
Memory: Current Problems in Measuring the Memo-
ry of Culture. In: Lesia ALEKSIYEVETS, ed.-in-chief,
Ukraine – Europe – World: An International Collection of
Scientific Works. Series: History and International Relations.
Volodymyr Hnatiuk Ternopil National Pedagogical Uni-
versity. Ternopil, 2017, iss. 20, pp. 314–324 [online]. Avail-
able from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ues_2017_20_35
(viewed: 14.01.2021) [in Ukrainian].
13. ASSMANN, Aleida. Między historią a pamięcią.
Antologia [Between History and Memory. An Anthology].
Scientifically edited and postface-authored by Magdalena
SARYUSZ WOLSKA. Warsaw: Wydawnictwa Uniwer-
sytetu Warszawskiego [Warsaw University Press], 2013,
324 pp. [in Polish].
14. ASSMANN, Jan. Kultura pamięci [Memory in Cul-
ture]. In: Magdalena SARYUSZ WOLSKA, ed.-in-chief,
Pamięć zbiorowa i kulturowa. Współczesna perspektywa nie‑
miecka [Collective and Cultural Memory. A Contemporary
German Perspective]. Cracow: Universitas Press, 2009,
pp. 59–99 [in Polish].
15. ASSMANN, Jan. Pamięć kulturowa. Pismo, zapamię‑
tywanie i polityczna tożsamość w cywilizacjach starożytnych
[Cultural Memory and Early Civilization: Writing, Re-
membrance, and Political Imagination]. Translated from
the German by Anna KRYCZYŃSKA-PHAM. Warsaw:
Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego [Warsaw Uni-
versity Press], 2008, 362 pp. [in Polish].
16. BOLECKA, Anna. Pamięć i dzieciństwo [Memo-
ry and Childhood]. In: Zbigniew BENEDYKTOWICZ,
ed.-in-chief, Konteksty. Polska Sztuka Ludowa. Antropologia
kultury – etnografia – sztuka [Contexts. Polish Folk Art.
Cultural Anthropology – Ethnography – Art]. Institute
of Art of the Polish Academy of Sciences. Warsaw, 2003,
no. 1–2, pp. 118–120 [in Polish].
17. BURDZIK, Tomasz. Tradycja a kształt kultury w
czasach globalizacji [Tradition and Creating of the Cul-
ture during the Globalization]. In: Andrzej RADOMSKI,
ed.-in-chief, Kultura i Historia [Culture and History]. Lu-
blin, 2013, no. 23 [online]. Available from: http://doi.
org/10.6084/m9.figshare.903714 [in Polish].
18. ERLL, Astrid. Kultura pamięci. Wprowadzenie
[Memory in Culture. An Introduction]. Translated from
the English by Agata TEPEREK. Warsaw: Warsaw Uni-
versity Press, 2018, 320 pp. [in Polish]. DOI : https://doi.
org/10.31338/uw.9788323534174.
19. FIL, Andrzej. Ziemie rodzinne w pamięci moich
przodków. Wspomnienie o wsi Zawój. [Family Lands in
the Memory of My Ancestors. A Remembrance about the
Village of Zawój]. In: Bieszczady Odnalezione [The Recov-
ered Bieszczady Mountains], 2014, no. 2, pp. 113–120
[in Polish].
20. GŁOWACKA-GRAJPER, Małgorzata. Między-
pokoleniowy przekaz pamięci o Kresach Wschodnich
II Rzeczypospolitej Polskiej [Intergenerational Trans-
mission of the Memory on the Eastern Borderlands
of the Second Polish Republic]. In: Adam ŚWIĄTEK,
ed.-in-chief, Krakowskie Pismo Kresowe [The Cracovian
Borderland Magazine]. Cracow, 2015, yr. 7, pp. 93–119
[online]. Available from: http://www.researchgate.net/
publication/324515788_Miedzypokoleniowy_prze-
References
www.etnolog.org.ua
IM
FE
68
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019
68
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 1/2 0 21
kaz_pamieci_o_Kresach_Wschodnich_II_Rzpospo-
litej_Polskiej (viewed 22.01.2021). DOI: http://doi.
org/10.12797/KPK.07.2015.07.06 [in Polish].
21. GŁOWACKA-GRAJPER, Małgorzata. Transmisja
pamięci. Działacze «sfery pamięci» i przekaz o Kresach
Wschodnich we współczesnej Polsce [Transmission of Mem-
ory. Activists of the Sphere of Memory and the Message
about the Eastern Borderlands in Modern Poland]. War-
saw: Warsaw University Press, 2016, 304 pp. [in Polish].
DOI : https://doi.org/10.31338/uw.9788323525950.
22. GÓRNICKA-NASZKIEWICZ, Barbara. Pamięć
pokoleń. Tradycja kulturowa Kresowian subregionu głubczy‑
ckiego [The Memory of Generations. The Cultural Tradition
of the Kresovians of the Głubczyce Subregion]. Wrocław:
Polskie Towarzystwo Ludoznawcze [Polish Ethnological
Society], 2018, 369 pp. [in Polish].
23. HALBWACHS, Maurice. Społeczne ramy pamięci
[The Social Framework of Memory]. Warsaw: Państwowe
Wydawnictwo Naukowe [National Scientific Publishers],
1969, 435 pp. [in Polish].
24. KANIOWSKA, Katarzyna. Antropologia i prob-
lem pamięci [Anthropology and the Problem of Mem-
ory]. In: Zbigniew BENEDYKTOWICZ, ed.-in-chief,
Konteksty. Polska Sztuka Ludowa. Antropologia kultury –
etnografia – sztuka [Contexts. Polish Folk Art. Cultural
Anthropology – Ethnography – Art]. Institute of Art of
the Polish Academy of Sciences. Warsaw, 2003, no. 3–4,
pp. 57–65 [in Polish].
25. KAŹMIERSKA, Kaja. Współczesna pamięć komu-
nikacijna i kulturowa. Refleksja inspirowana koncepcją Jana
Assmanna [Modern Communication and Cultural Memo-
ry. A Reflection Inspired by the Concept of Jan Assmann].
In: Elżbieta HAŁAS, ed.-in-chief, Kultura jako pamięć. Post‑
tradycjonalne znaczenie przeszłości [Culture as Memory. The
Post‑Traditional Meaning of the Past]. Cracow: Nomos Pub-
lishing House, 2012, pp. 43–62 [in Polish].
26. KRUKAR, Wojciech. Wojenne i powojenne mi-
gracje Bojków [The Military and Post-War Migrations of
Boykos]. In: Jacek WOLSKI, ed., Bojkowszczyzna Zachod‑
nia – wczoraj, dziś i jutro [Western Boykivshchyna: Yester-
day, Today, and Tomorrow]. Warsaw: Instytut Geografii
i Przestrzennego Zagospodarowania im. Stanisława
Leszczyckiego, PAN [Stanisław Leszczycki Institute of Ge-
ography and Spatial Organization of the Polish Academy of
Sciences], 2016, pp. 17–63 [in Polish].
27. KUDELA-ŚWIĄTEK, Wiktoria. Odpamiętane. O
historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Po‑
laków o represjach na tle narodowościowym i religijnym [The
Unremembered... An Oral History on the Example of the
Narrative on Poles from Kazakhstan about National and
Religious Repressions]. Cracow: Universitas Press, 2013,
376 pp. [in Polish].
28. PODNIESIŃSKA, Zofja. (Re)konstrukcja
dzieciństwa traumatycznego [(Re)Construction of Trau-
matic Childhood]. In: Zofja PODNIESIŃSKA and Józef
WRÓBEL, eds., Trauma, pamięć, wyobraźnia [Trauma,
Memory, and Imagination]. Cracow: Jagiellonian Univer-
sity Press, 2011, pp. 63–71 [in Polish].
29. RICOEUR, Paul. Pamięć, historia, zapomnienie
[Memory, History, and Oblivion]. Translated from the
French by Janusz MARGAŃSKI. Cracow: Universitas
Press, 2012, 689 pp. [in Polish].
30. SARYUSZ-WOLSKA, Magdalena. Posłowie.
Teorie pamięci Aleidy Assmann [An Afterword. Aleida
Assmann’s Theories of Memory]. In: Magdalena SARY-
USZ-WOLSKA, scientific editor, Między historią a
pamięcią. Antologia [Between History and Memory. An
Anthology]. Warsaw: Warsaw University Press, 2013,
pp. 308–319 [in Polish].
31. SARYUSZ-WOLSKA, Magdalena. Wprowadzenie
[An Introduction]. In: Magdalena SARYUSZ WOLSKA,
ed.-in-chief, Pamięć zbiorowa i kulturowa. Współczesna
perspektywa niemiecka [Collective and Cultural Memory.
A Contemporary German Perspective]. Cracow: Universi-
tas Press, 2009, pp. 7–38 [in Polish].
32. WYLEGAŁA, Anna. Child Migrants and Deport-
ees from Poland and Ukraine after the Second World: Ex-
perience and Memory. European Review of History: Revue
europeénne d’histoire. 2015, vol. 22, no. 2, pp. 292–309 [on-
line]. Available from: http://dx.doi.org/10.1080/1350748
6.2015.1008411 [in English].
33. WYLEGAŁA, Anna. Przesiedlenia a pamięć: stu‑
dium (nie) pamięci społecznej na przykładzie ukraińskiej
Galicji i polskich «Ziem Odzyskanych» [Resettlement and
Memory: A Study in Social Memory (and its Lack) on the
Example of Ukrainian Halychyna and the Polish Recovered
Territories]. Toruń: Wydawnictwo Naukowe Uniwersyte-
tu Mikołaja Kopernika [Nicolaus Copernicus University
Press], 2014, 526 pp. [in Polish].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|